Соціологічні погляди Р. Спенсера, Е. Дюркгейма, М. Вебера

Зміст:
Вcтуп
Основна частина.
1.        Соціологічніпереконання Р. Спенсера:
1.1 Соціологія Г. Спенсера
1.2 Еволюціонізм
2.        Соціологічніпереконання Е. Дюркгейма:
2.1 Теоретичні і світоглядні підстависоціології Е. Дюркгейма
2.2 «Соціологізм»Э. Дюркгейма як методологія наукового дослідження суспільства
2.3 Ідеясоціальної солідарності
3.        Соціологічніпереконання М. Вебера:
3.1 Методологія соціологічногопізнання М. Вебера
3.2 Теорія«соціальної дії»
3.3 Політичнасоціологія М. Вебера
3.4 Релігія всоціологічній концепції М. Вебера
Висновок

Вcтуп
На другу половину 19 – початок 20 ст. доводиться розквіт теоретичнійсоціології, розвиток соціологічних теорій, що стали класичними. Даний період –це свого роду соціологічного «осьового часу». Тому увага до нього особливапильне. Аналіз класичного періоду в розвитку соціології припускає рішенняпроблеми систематизації створених в цей час соціологічних теорій, визначенняпринципу їх структуризації, критерію їх класифікації.
Цілі і задачі реферату. Мета даного реферату полягає в розглядісоціологічних поглядів Р. Спенсера, Е. Дюркгейма, М. Вебера.
Для досягнення поставленої мети в рефераті розв'язуються наступніприватні задачі:
4.        датихарактеристику соціологічних поглядів Р. Спенсера;
5.        датихарактеристику соціологічних поглядів Е. Дюркгейма;
6.        датихарактеристику соціологічних поглядів М. Вебера.
Предметомдослідження є суспільні відносини, пов'язані з розглядом соціологічнихпереконань Р. Спенсера, Е. Дюркгейма, М. Вебера.
Об'єкт дослідження – соціологічні погляди Р. Спенсера, Е. Дюркгейма, М.Вебера.

1. Соціологічні переконання Г. Спенсера
 
1.1 Соціологія Г. Спенсера
Якнайповніші і широко ідеї, пов'язані з натуралістичною (органічної)концепцією представлені і розвинені в працях англійського соціолога ГербертаСпенсера (1820—1903).
Г. Спенсер розділяв основний погляд Конта, по якому соціологія, щопримикає до біології, складає з нею фізику організованих тіл і розглядаєсуспільство як свого роду організму. Проте Спенсер поміщає між біологією ісоціологією психологію, але це не зробило помітного впливу на його уявлення просуспільство. Спенсер не був згоден з ідеєю Конта про те, що весь соціальниймеханізм покоїться на думках і що ідеї управляють миром, вносять в світперевороти. Спенсер вважав, що «світ управляється і змінюється через відчуття,для яких ідеї служать тільки керівниками. Соціальний організм покоїтьсяврешті-решт не на думках, але майже цілком на характерах».[1]
Таким чином, Спенсер стоїть за психологічне пояснення «соціального механізму»,хоча це і не зв'язується з його аналогією суспільства з біологічним організмом.Спроба пояснити явища, що відбуваються в суспільному житті, біологічнимианалогіями багато в чому пов'язана з теорією Дарвіна. З'явившися в середині 19століття, вона зробила сильний вплив на соціологію, породивши різнібіологізаторські соціологічні концепції, у тому числі і соціал-дарвіністські.Суть останніх полягала в тому, що їх автори переносили на суспільство ідоводили до логічного кінця принципи природного відбору і боротьби заіснування, бачивши в них універсальну модель еволюційного процесу.
Особливо цінним для розуміння походження багатьох соціальних інститутів,вивчення суспільства з'явилося вживання еволюційної теорії. Еволюційний підхіддо суспільства важливий тим, що кожне явище вивчається в його розвитку.Переворот, вчинений в біології еволюційною теорією Дарвіна і сприйнятийбагатьма соціологами, значно усилив історико-порівняльний метод вивченнякультурних і соціальних форм життя[2].
Перша соціологічна праця Спенсера «Соціальна статика» вийшла в 1850 р. В60-90-е роки Спенсер, створюючи систему синтетичної філософії, намагавсяоб'єднати всі теоретичні науки того часу. В ці роки були написані: «основніпочатки», «Підстави психології», «Підстави біології», «Підстави соціології»,«Підстави етики», «Підстави соціології» передували самостійною книгою«Соціологія як предмет вивчення».
Свої соціологічні переконання Спенсер, подібно Конту, виводив шляхомдедукції з філософських принципів. Хоча Спенсер відносився до Конту вельмикритично, але все таки вважав, що французький мислитель в розумінні соціальнихявищ значно перевершував всі колишні підходи і називав його філософію «задумом,повним величі.
1.2 Еволюціонізм
Центральне поняття всієї світоглядної концепції Спенсера – еволюціонізм.За його визначенням еволюція є інтеграцією матерії, саме еволюція переводитьматерію з невизначеної, незв'язної однорідності в певну зв'язану однорідність,тобто соціальне ціле, де, проте, це ціле — суспільство — не може і не повиннепоглинати окрему особу. Звідси істотним вимірюванням соціального прогресуСпенсер вважає перехід від суспільства, в якому особа цілком підлегласоціальному цілому, до такого стану, при якому соціальний організм абосуспільство «служить» становлячим його індивідам. Як він писав: «...Ідеалом, до якого ми йдемо, є суспільство, в якому управління будедоведено до можливо менших меж, а свобода досягне по можливості найбільшоїшироти»[3].
Основна відмінність соціальних структур, по Спенсеру, полягає в тому, чиє співпраця людей в досягненні загальної мети добровільною або примусовою. Вінділить суспільство на два типи: «військове» і «промислове», яким і відповідаютьці два типи відносин людей.
Спенсер не дав формального визначення соціології і її відношення до іншихсуспільних наук. В цілому він бачив в соціології науку про «надорганічний»розвиток, яка одночасно описує цей процес і формулює його закони. Причому вінаніскільки не сумнівається в необхідності соціології як самостійної науки —науки, вільної від різних, у тому числі і класових, забобонів.
Його праця «Підстави соціології» (1877 р.) була однією з перших в планіпобудови цілісної соціологічної системи на етнографічному матеріалі. Віннамагається теоретично реконструювати фізичне, інтелектуальне і особливорелігійне життя первісної людини, з'ясувати походження його основних ідей іуявлень.
Велику увагу Спенсер надав уточненню і розробці понятійного апаратусоціології. Так він аналізує поняття суспільства, соціального зростання,соціальної структури, соціальних функцій різних систем і органів суспільногожиття. Можна сказати, що він заклав фундамент формування понятійної системисоціології, а також структурно-функціонального методу. В значній мірі цьомусприяли аналогії людського суспільства з біологічним організмом, які вінпроводив. Безумовно, він робив відмінність між біологічним організмом іпроцесами суспільного життя. Головне значення відмінності Спенсер бачило втому, що в живому організмі елементи існують ради цілого, в суспільстві —навпаки. Як він відзначав: «суспільство існує для блага його членів, а не члениіснують для блага суспільства»[4].
На величезному етнографічному матеріалі англійський мислитель послідовнорозглядає еволюцію сімейних відносин: первісні статеві відносини, форми сім'ї,положення жінок і дітей; еволюцію обрядових установ і звичаїв, політичнихустанов: держава, представницькі установи, суд і т.д. Не обійшов своєю увагоюСпенсер релігійні установи, промисловість і її структуру. Таким чином,соціологія у Спенсера виступає як всеосяжна наука, що включає загальну теоріюісторичного розвитку (еволюцію).
Взагалі, перша частина його «Підстав соціології» присвячена головнимчином дослідженню первісної людини, причому здебільшого його духовній стороні,аналізу відчуттів і вірувань, яким він надавав велике соціологічне значення увизначенні характеру суспільного життя. Тобто практично йдеться про описпервісної культури людства, первісному світогляді, де, як і в інших частинахсвого твору, він користувався виключно порівняльно-історичним методом, і що немало анінайменшого відношення до питання про те, чи є суспільство організмом,або ж чимось відмінним від нього.
Органічні аналогії одержують у Спенсера вживання, коли він розглядаєполітичні установи, які, власне кажучи, і є у нього справжнім соціальниморганізмом. Хоча і тут багато що не потребує органічних аналогій і, зокрема,визначення і перехід від «військового» суспільства до індустріального[5].
Аналіз спенсеровських «Підстав соціології» показує, що він часом чистозовнішнім чином сполучає погляди, навіяні органічною аналогією з результатамипорівняльного вивчення, етнографічними і історичними даними, які розглядаютьсяз еволюційної точки зору. Це дає підставу сказати, що насправді соціологіяСпенсера, її зміст і значення характеризуються не стільки органічною аналогією,скільки вживанням до вивчення суспільних явищ порівняльного методу. Саме він єу Спенсера початковою базою розвитку його соціологічної концепції.

2. Соціологічні переконання Э. Дюркгейма
 
2.1 Теоретичні і світоглядні підстави соціології Э. Дюркгейма
В історії соціології Э. Дюркгейм (1858—1917) представляє новий і важливийрозділ в її розвитку. Це обумовлено тим, що він практично першим спробувавтеоретично обгрунтувати і виділити специфічний предмет наукового вивченнясоціології — «соціальну сферу». Їм розроблені методологія і методисоціологічних досліджень. Цьому, зокрема, присвячена його робота «Правиласоціологічного методу» (1895 р.) в російському перекладі «Метод соціології»(1899 р.). Що дозволило підвести під соціологічну науку базу емпіричнихдосліджень і акцентувати увагу на її прикладному характері. Про це говоритьйого фундаментальну працю «Самогубство. Соціологічний етюд» (1897 р.),російський переклад якого здійснений в 1912 р.
Дюркгейм був переконаним раціоналістом, а раціоналізм слід розглядати якфранцузьку національну традицію, яка сходить до Декарта (1596—1650).
Соціальна проблема для Дюркгейма не стільки економічна, скільки моральна,і в цьому питанні він дуже далекий від розуміння марксиста соціалізму. Єствосоціалізму Дюркгейм убачає не у відношенні до власності і навіть не вплануванні. Соціалізм Дюркгейма — це, по суті справи, «соціалізм» Конта, якийрезюмував його в двох ключових словах: організація і моралізація. Соціалізм єкращою, тобто більш усвідомлену організацію колективного життя, мету і слідствоякої інтеграція індивідів в соціальних суспільствах, що наділюють моральнимавторитетом і тому здатних виконувати виховну функцію.
Таким чином, Дюркгейму було властиво широке тлумачення соціалізму і вінвважав, що для його розуміння потрібно досліджувати всі його різновиди. Вінвизначав соціалізм таким чином: «соціалізм — це тенденція до швидкого абопоступового переходу економічних функцій з дифузного стану, в якому вонизнаходяться до організованого стану. Це також можна сказати, прагнення до більшменш повної соціалізації економічних сил»[6].
2.2 «Соціологізм» Э. Дюркгейма як методологія науковогодослідження суспільства
Як узагальнююче поняття, яке виражає основні принципи теорії іметодології соціології Дюркгейма, виступає поняття «соціологізм», хоча,природно, воно не охоплює і не вичерпує всього різноманіття ідей Дюркгейма.
По Дюркгейму, соціальна реальність включена в загальний універсальнийприродний порядок, і вона така ж грунтовна, а головне «реальна», як і інші видиреальності (біологічна, психологічна, економічна), а тому, як і останні,розвивається відповідно до певних законів[7].
Суспільство — реальність особливого роду, яка не зводиться до інших їївидів. І тут слід підкреслити одну основоположну ідею, яка пронизує всю науковутворчість Дюркгейма.
В даному випадку йдеться про безумовне визнання автономії соціальноїреальності, і, перш за все, по відношенню до індивідуальної, біопсихічноїреальності, яка втілена в окремих індивідах. Відмінності індивіда і суспільствавиступають у нього у формі дихотомічних пар, в яких так чи інакше утілюється(виражається) різнорідність цих реалій. Наприклад, «індивідуальні факти»,«індивідуальні уявлення — колективні уявлення», «індивідуальна свідомість —колективна свідомість» і ін.
У всякій теорії суспільства, теорії соціології явно або не явно присутнятеорія людини, вона (теорія соціології) так чи інакше базується на філософськійантропології. І в цьому Плані людина для Дюркгейма – це подвійна реальність, вякій співіснують, взаємодіють і протистоять один одному два єства: соціальна ііндивідуальна. Ці два початки людської природи також виступають у Дюркгейма врізноманітних діхотоміях, зокрема:
а) чинники, загальні для даного суспільства або групи, і характерні дляодного або декількох індивідів;
б) чинники, специфічні для суспільства, і що виділяються і постулюючи характеристики людської природи;
в) свідомість і поведінка асоційованих індивідів, з одного боку, іізольованих індивідів — з іншою і т.д.
З онтологічного аспекту дюркгеймовського «соціологізму» витікаливідповідні методологічні принципи пізнання соціальної реальності. Ці принципибули симетричні його онтологічній позиції.
Дюркгейм дотримувався принципу, згідно якому соціальні факти повинніпояснюватися іншими соціальними фактами. Разом з тим він виходив за рамки цьогометодологічного принципу.
Предмет соціології, згідно Дюркгейму, — соціальні факти, якіхарактеризуються двома основними ознаками:
1.   вони існують зовні індивіда;
2.  надаютьна нього примусову дію.
Його соціологіяділилася на три основні сфери: соціальну морфологію, соціальну фізіологію ізагальну соціологію, які відображали до певної міри його погляди на призначеннятих або інших сфер соціального життя.
Соціальна морфологія аналогічна анатомії; вона досліджує «субстрат»суспільства, його структуру, матеріальну форму. В її сферу входить вивченнягеографічної основи життя народів у зв'язку з соціальною організацією, а такожнародонаселення, його об'єму, густина, розподіли по території.
Соціальна фізіологія, яка досліджує «життєві прояви суспільств» охоплюєряд приватних соціальних наук. Вона включає:
1) соціологію релігії;
2) соціологію моралі;
3) юридичну соціологію;
4) економічну соціологію;
5) лінгвістичну соціологію;
6) естетичну соціологію[8].
Загальна соціологія подібно загальній біології здійснює теоретичнийсинтез і встановлює самі загальні закони. Ця структура відображає загальнийзадум будови соціологічної науки, виказаний Контом, тобто можна спостерігатиспадкоємність підходів, яка зберігалася тривалий час у французькій соціології.
Укладаючи цей розділ соціологічного навчання Дюркгейма, слід підкреслитиплідність ряду положень його концепції «соціологізму» на тому історичномуперіоді розвитку соціології. Серед них можна назвати наступні: визнаннясуспільства самостійною об'єктивною реальністю по відношенню до становлячихйого індивідів; розгляд впливу соціального середовища на індивідуальнусвідомість і поведінку, а також обгрунтовування соціальної природи моралі,релігії і самого процесу пізнання. Але не слід випустити з уваги і крайнощійого «соціологізму», який призводив до того, що фактично сама соціальнареальність виявлялася існуючою як зовнішньо-індивідуальна і надіндивідуальнареальність. На це указували багато сучасників Дюркгейма.
2.3 Ідея соціальної солідарності
Центральною соціологічною ідеєю, яка практично проходить через всютворчість Дюркгейма, є ідея суспільної солідарності. Її рішення зв'язано, першза все, з відповіддю на питання: «які ті зв'язки, які об'єднують людей один зодним?» Дана проблема розглядається Дюркгеймом в роботі «Про розподілсуспільної праці» (1893 р.).
В поясненні цієї проблеми Дюркгейм відштовхується від типової длясоціології 19 століття ідеї двох типів суспільства: традиційне і сучасне.Звідси він виділяє два типи соціальної солідарності. По-перше, механічнусолідарність, яка була типова для традиційного, архаїчного суспільства ігрунтувалася на нерозвиненості і схожості складових суспільство людей. Індивідв такому суспільстві не належить сам собі, а колективна свідомість майже цілкомпокриває індивідуальні особливості, тобто відсутній власне «Я» — «Я це тількиМИ». Як відомо, соціальне примушення виражалося тут в строгих репресивнихзаконах, караючих за щонайменше відхилення від норм колективної поведінки[9].
По-друге, органічну солідарність, яка породжується розподілом суспільноїпраці і яка заснована не на схожості, а на відмінності індивідів. І якщомеханічна солідарність припускає поглинання індивіда колективом, то органічнасолідарність, навпаки, припускає розвиток особи. Саме завдяки розподілу працііндивід усвідомлює свою залежність від суспільства, яка раніше підтримуваласярепресивними заходами. Як підкреслював Е. Дюркгейм, «оскільки розподіл працістає важливим джерелом соціальної солідарності, то воно (розподіл праці) разомз цим стає підставою морального порядку». Тому перехід від механічноїсолідарності до органічної він вважає не тільки історичним законом, але іголовним показником прогресу.
Розглядаючи солідарність як вищий моральний принцип, вищу універсальнуцінність, Дюркгейм визнавав за моральний і розподіл праці. Проте не можна непомітити, що суспільство, в якому домінує органічна солідарність, створює умовидля розквіту індивідуалізму. Разом з тим, в суспільстві, де поважається особадля підтримки мирного співіснування диференційованих індивідів необхіднізагальні цінності і важливо додати колективній свідомості достатній авторитет ідостатньо широкий зміст.
Проте, будь-яке сучасне суспільство, в якому панує органічнасолідарність, чревате небезпекою роз'єднання і аномалії. Дюркгейм бачивнаявність соціальних проблем і конфліктів. Проте він вважав їх простовідхиленням від норми, викликаним недостатньою відрегульованістю відносин міжголовними класами суспільства. В цьому плані Дюркгейм розвивав ідею створенняпрофесійних корпорацій як нові органи суспільної солідарності. Вони повинні, пойого задуму, виконувати широкий круг суспільних функцій — від виробничих доморально-культурних, виробляти і упроваджувати в життя нові форми, якірегулюватимуть відносини між людьми, і сприятимуть розвитку особи.

3. Соціологічні переконання М. Вебера
 
3.1 Методологія соціологічного пізнання М. Вебера
Вебер вважав, що абстрагуватися від того, що людина є істота свідома, неможе ні історик, ні соціолог, ні економіст. Але керуватися при вивченнісоціального життя методом безпосереднього уживається, інтуїції Вебер рішучевідмовлявся. Бо було ясно, що результат подібного способу вивчення не володієзагальнозначущим, він дуже суб'єктивний[10].
По Веберу, замість того, щоб досліджувати мир переживань історика,необхідно вивчати логіку утворення тих понять, якими при цьому оперує історик.
Логічно виникає питання: якщо основу науки складають поняття, задопомогою яких узагальнюється різноманіття емпіричного миру, то який принципосвіти, а головне критерій істинності культурно-історичних понять? Тим паче, щона відміну від природних наук, які мають на меті встановлення загальногозакону, культурно-історичні ставлять за мету пізнання приватного, індивідуального.Тобто ще раз ставимо питання, яким чином можливе логічне, загальнозначущепізнання індивідуального, де критерій виділення головного — в індивідуальному?
Таким критерієм, по Веберу, є «віднесення до цінності». Завдяки«віднесенню до цінності» утримуються саме ті моменти з неозорого різноманіттяемпіричних даних, які мають значення з погляду певної цінності. Отже, поВеберу, «віднесення до цінності» є тим актом, який конституює загальнозначущудумку.

3.2 Теорія «соціальної дії»
Цілераціональна дія не є якийсь загальний тип дії, навпаки, він навіть,по Веберу, не є переважаючим в емпіричній реальності. Цілераціональна дія — цеідеальний тип, а не емпіричне узагальнення. Саме цілераціональна дія є самий«робочий» соціологічний ідеальний тип, за допомогою якого проводяться основнідослідження веберовской соціології[11].
Як необхідна передумова соціології Вебер ставить окремого раціонально(осмислено) діючого індивіда. Згідно Веберу, суспільні інститути – право,держава, релігія і т.д. – повинні вивчатися соціологією в тій формі, в якійвони стають значущими для окремих індивідів, в якій останні реально орієнтованіна них в своїх діях. Він заперечував ідею, що суспільство «перше» складовихйого індивідів, і «вимагав» виходити в соціології з дії окремих людей. Взв'язку з цим можна говорити про методологічний індивідуалізм Вебера.
Наявність суб'єктивного значення і орієнтація на інших — дві необхідніознаки «соціальної дії» і його розуміння предмету соціології.
Перераховуючи можливі види соціальної дії, Вебер указує чотири: цілераціональне;ціннісно-раціональне; афектне; традиційне.
3.3 Політична соціологія М. Вебера
Теоріяраціоналізації Вебера пов'язана з його трактуванням «соціальної дії», яке усвою чергу виходить на концепцію панування, основою політичної соціологіїВебера, що є.
Наочно все це«працює» у вченні Вебера про тип легітимного панування, тобто такого панування,яке визнане із сторони керованих індивідів.
Перший тип панування Вебер називає легальним. Тут як «мотивпоступливості» має місце міркування інтересу, тобто цілераціональна дія. Дотакого типу, на його думку, відносяться сучасні йому європейські держави:Англія, Франція і ін., а також США.
Найчистішим типом легального панування Вебер вважає бюрократію. Цей типпанування найбільш відповідає, по Веберу, формально-раціональній структуріекономіки. Бюрократичне управління означає панування за допомогою знання і вцьому полягає його специфічно-раціональний характер[12].
Другий тип легітимного панування Вебер називає традиційним. Цей типобумовлений «вдачами», звичкою до певної поведінки. В цьому відношеннітрадиційне панування засновано на вірі не тільки в законність, але навіть всвященика спрадавна існуючих порядків і властей.
Чистісіньким типом такого панування є, по Веберу, патріархальнепанування. Це суспільства, які передували сучасному буржуазному суспільству.Тип традиційного панування по своїй структурі схожий, по Веберу, із структуроюсім'ї. Саме ця обставина робить особливо міцним і стійким цей тип легітимності.
Відмінність між раціональним способом управління (і раціональним типомдержави) і способом управління в традиційному суспільстві Вебер показує шляхомпорівняння сучасного західного урядовця з китайським мандарином.
Третім типом панування є, по Веберу, харизматичне панування.Харизматичний тип легітимного панування є прямою протилежністю традиційному.Якщо традиційний тип панування тримається прихильністю до звичайного, раз іназавжди заведеному, то харизматичний, навпаки, спирається на щось незвичайненіколи раніше те, що не признавалося. Основною базою харизматичного панування єафектний тип соціальної дії. Джерелом особистої відданості харизматичномугосударю є не традиція і не визнання його формального права, а, перш за все,емоційно забарвлена віра в його харизму і відданість цій харизмі.
3.4 Релігія в соціологічній концепції М. Вебера
Ступінь раціоналізації, як показує Вебер, обернено пропорційний силівпливу магічного елемента, який присутній в кожній релігії. Ця парапротилежностей (раціональне — магічне) є одним з головних інструментів йогоаналізу релігії.
У міру того, як він вважав роль релігійного чинника в структурісоціального життя, його соціологія релігії одержала разом з колишньою ще одненавантаження. Вебер в соціології релігії намагається виявити компоненту, якаскладає найважливішу характеристику соціальної дії, а саме: значення, щосуб'єктивно мається на увазі. Якщо в соціології права і держави (політичноїсоціології) він аналізує типові форми «орієнтації на іншого» («очікування»), тов соціології релігії типологізує найістотніші форми значень, як вони виступалив історії. Дослідники творчості Вебера відзначають, що вивчення соціологіїрелігії Вебера дає можливість оцінити зміст і значення його методологічноїкатегорії «соціальної дії» як орієнтованого на значення», що «суб'єктивномається на увазі; і навпроти, тільки маючи у вигляді цю методологічнукатегорію, можна адекватно оцінювати місце і роль соціології релігії у веберовськійсоціології взагалі.
В соціальній дії практично неможливо відділити один від одного такі йогомоменти, як значення» і «орієнтацію, що «суб'єктивно мається на увазі, наіншого», бо вони зляться воєдино. Власне, також важко відділити один від одногорелігійно-етичні і державно-правові утворення. Вони в історії завжди тіснозв'язані. Але в цілях аналізу Вебер свідомо розводить (розщеплює) ці моменти,щоб потім, в ході дослідження, зв'язати їх свідомо і, отже, з'ясувати собімеханізм їх зв'язку.

Висновок
Отже, ми розглянули соціологічні погляди Р. Спенсера, Е. Дюркгейма, М.Вебера.
Зі всього вищевикладеного можна зробити наступні висновки.
По-перше, можна виділити наступні загальні риси соціології Р. Спенсера:
1.     це широкевикористовування історико-порівняльного методу в дослідженні і обгрунтовуваннісвоїх соціологічних поглядів;
2.     трактуваннясуспільства як організму, під яку він намагався підвести певні логічніпідстави;
3.     ідеязакономірної еволюції суспільного життя. Згідно даній ідеї, процес соціальнихзмін скоюється по природних законах незалежно від бажань людей.
По-друге, впливідей Э. Дюркгейма присутній в самих різних галузях соціологічного знання: відзагальної соціологічної теорії до суто емпіричних і прикладних досліджень.Дюркгейм дав одне з самих розгорнених і переконливих онтологічнихобгрунтовувань необхідності і можливості соціології як науки. Він доводив, щосуспільство — це реальність особливого роду, що не зводиться ні до якої інший.Разом з тим він підкреслював, що ця реальність володіє такою ж високою міцністюі стійкістю, що і природа, і так само, як природні явища, вона не піддаєтьсядовільному маніпулюванню. Таким чином, Дюркгейм відстоював необхідністьобережного і поважного відношення до суспільства в соціальній практиці,важливість опори на реальні спонтанні тенденції при дії на соціальні процеси.
По-третє, значення Вебера, як одного з найбільших соціологів 20 століття,неможливо б було пояснити, якби ми зупинилися тільки на фіксації тієїобставини, що він по духу своєму протестант. Тут, мабуть, необхідно визнати, щотой тип відношення до дійсності, який характерний для протестантизму, і тасоціальна реальність, яка цим типом діяльності формується, виявилися б дляЄвропи набагато більш універсальними, чим можна б було припускати. Розвитоккапіталізму зробив універсальною життєву установку протестантизму. Можна зупевненістю сказати, що величезне значення роботи Вебера «Протестантська етикаі дух капіталізму» полягає в тому, що він перший зафіксував універсальнезначення протестантизму для капіталістичного розвитку Заходу. Крім того, вінодночасно через порівняння з протестантизмом виявив характер раціональності якфундаментального принципу індустріального суспільства.
Таким чином, саме протестантизм мислення Вебера дав йому установку іспецифічне бачення сучасної ситуації в розвитку західного суспільства. Це жбачення з'явилося межею веберовського мислення, оскільки, радикальнорозвівши протилежності, він не знайшов між ними сполучного моста, а, отже, івихід з кризи.