Курсова робота
за темою:
Різновиди соціологічних експериментів
План
Вступ
1.Соціологічні дослідження і суспільна практика
2. Поняття програми соціологічного дослідження
2.1 Програма соціологічного дослідження. Структура програми
2.2 Практичні поради
3.Визначення мети і завдань соціологічного дослідження
3.1 Методи соціологічних досліджень
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Експеримент — зміна або відтворення явища з метоювивчення його у найсприятливіших умовах. (див. рис.1)Основание классификации Виды эксперимента Сфера положения экспериментального объекта
Производственные
Экономические
Собственно социальные
Политические
Управленческие
Педагогические и др Специфика исследовательской задачи
Научные
Практические Степень представленности социальной натуры
Натурные
Модельные
Мысленные Характер экспериментальной ситуации
Полевые
Лабораторные Структура экспериментальной деятельности
Проективные (активные и пассивные)
Эксперименты ‘’экс-пост-факто’’ Характер логической структуры доказательства гипотез
Параллельные
Последовательные Тип субъекта
Самоэксперименты
Эксперименты, где субъектом является орган управления
Эксперименты со специально созданным субъектом
Класифікація видів соціологічного експерименту(рис.1)
Даний метод спирається на точний облік незалежнихзмінних, які впливають на залежні змінні. Характерна риса експерименту — запланованевтручання людини у досліджуване явище, можливість його відтворення за різних умов.З допомогою експерименту отримують інформацію, недоступну для інших методів.
Науково обґрунтований експериментальний метод розвивавсяпереважно у природничих науках. Там він отримав і класичне тлумачення своїх суттєвихознак, методологічних засад. Такі суспільні науки, як педагогіка, соціальна психологія,соціологія, експериментальний метод дослідження, стали використовувати значно пізніше.
Експериментальні дослідження мають великі можливостіщодо вироблення теорії та оновлення практики. Багато вчених позитивно ставлятьсядо застосування експериментального методу в соціології, хоча нерідко висловлюютьсящодо незадовільного стану теоретичного і методологічного обґрунтування соціально-науковогоексперименту. Незважаючи на визнання високої пізнавальної ролі експерименту, вінпоки що недостатньо широко застосовується у соціологічних дослідженнях. Експерименту соціології-це спосіб одержання інформації щодо кількісних і якісних змін показниківдіяльності і поведінки соціального об'єкта внаслідок впливу на нього деяких керованихі контрольованих чинників (змінних).
Соціальний експеримент виконує дві основні функції:
а) перевірка наукової гіпотези щодо причинних зв'язківміж явищами;
б) досягнення певного ефекту в практично-перетворювальнійдіяльності.
У першому випадку дослідник створює чи відшуковуєпевну ситуацію, приводить у дію гіпотетичну причину і спостерігає, за змінами подій,фіксує їх відповідність чи невідповідність припущенням, гіпотезам.
Специфіка експерименту в конкретному соціологічномудослідженні як методу одержання соціальної інформації полягає в особливостях об'єктадослідження, яким є люди, що можуть усвідомлювати себе, свої відносини із зовнішнімсвітом, пізнавати його, будувати теорії і плани. Ще однією особливістю експериментуу соціології є якісно вищий рівень причинної залежності соціальних явищ. Це виявляєтьсяв значно більшій, ніж у природно-науковому експерименті, кількості змінних, що детермінуютьдане соціальне явище.
Особливістю експерименту як методу одержання соціальноїінформації є те, що він передбачає вироблення гіпотези щодо наявності причинно-наслідковогозв'язку між досліджуваними явищами або щодо характеру якого-небудь механізму колективноїчи індивідуальної діяльності, виведеної логічним шляхом на основі теоретичних іемпіричних даних.
Методологічною основою експерименту у соціологічномудослідженні є концепція соціального детермінізму. А основна теоретична проблемаекспериментального методу полягає у визначенні значущих змінних, що детермінуютьце явище.
Змінна, спрямованість або інтенсивність дії якоїсоціолог визначає відповідно до заздалегідь розробленої програми, називається керованою.Ця змінна буде контрольованою, якщо її якісні чи кількісні зміни, а також напрямїї впливу здійснюються у заданих соціологом межах. Керована і контрольована дослідникомзмінна називається незалежною. Незалежна змінна виявляється як експериментальнийфактор (експериментальна змінна). Нею може бути новий для даного соціального об'єктачинник, введений соціологом, або один з існуючих чинників об'єкта, керований і контрольованийсоціологом. Чинник, змінну якого визначає незалежна змінна, називається залежноюзмінною.
Передумовами визначення структури змінних як основиексперименту є, з одного боку, фактичні дані про досліджуване явище, його емпіричнийопис, з іншого — певний рівень теоретичного освоєння проблеми, який дає змогу висуватиконцепцію функціонування і розвитку об'єкта дослідження,
сформулювати пояснюючі гіпотези. Тому експериментнеможливий і недоцільний на початку дослідження. Небажано, щоб він передував деякимзондуючим і аналітичним дослідженням і теоретичному описові їх результатів.
Експерименти можна класифікувати за різними критеріями,наприклад за характером об'єкта і предмета дослідження, за специфікою поставленогозавдання, за характером експериментальної ситуації, за логічною структурою доведеннягіпотези.
Так, за характером об'єкта та предмета дослідженняексперименти поділяють на соціологічні, педагогічні, економічні та інші. За цимкритерієм можна виділити реальні та уявні експерименти. Реальні експерименти проводятьяк на генеральній сукупності, так і на натуральній моделі (вибірці). Уявний експериментздійснюють шляхом маніпулювання інформацією про реальні об'єкти без втручання вхід подій.
За специфікою поставленого завдання розрізняютьнаукові і прикладні експерименти. Перші націлені на одержання нових знань, другіє елементом управління.
За характером експериментальної ситуації буваютьконтрольовані і неконтрольовані експерименти. Перші здійснюють, як правило, в лабораторнихумовах, оскільки в польовому експерименті проконтролювати змінні непросто, часомвзагалі неможливо. Серед польових експериментів виділяють активно спрямовані і природні,коли дослідник займає позицію спостерігача і не втручається в хід подій.
За логічною структурою доведення гіпотези розрізняютьлінійні та послідовні експерименти. При проведенні лінійного експерименту аналізовіпіддається одна і та сама група. Доведення гіпотези опирається на порівняння станудосліджуваного об'єкта до і після впливу експериментального чинника. В паралельномуексперименті одночасно задіяні дві групи: контрольна та експериментальна — ідентичніза своїми основними характеристиками. Доведення спираються на порівняння стану цихдвох об'єктів спостереження в один і той самий час. Якщо в першій групі після введенняекспериментального чинника спостерігаються певні очікувані зміни, а в контрольнійгрупі ні, то гіпотезу вважають підтвердженою.
Орієнтуючі експерименти досліджують маловідоміситуації, ставлять нові проблеми, задають напрям теоретичним пошукам. Вони є підґрунтямнових гіпотез. Критичні експерименти застосовують щодо перевірки гіпотез. Вони переводятьзнання із вірогідного у достовірне. Методичні експерименти досліджують роль чинників,не відображених у предметній теорії, але здатних впливати на результати орієнтуючихі критичних експериментів, їх застосовують для оцінки якості та вдосконалення основнихметодик.
При проведенні експерименту важливим є ретельнийсоціологічний аналіз впливу чинників на його процес і результати. Він допомагаєоб'єктивно оцінити результати експерименту і прийняти рішення: а) щодо поширеннясоціальної інновації на більш широкий об'єкт; б) щодо суттєвої зміни умов експериментуз подальшою апробацією; в) щодо відмови від запрограмованого варіанту оптимізаціїсоціального процесу.
Негативний результат соціального експерименту можебути спричинений не тільки впроваджуваною інновацією, а й іншими побічними чинниками.При цьому важливо забезпечити можливість принципової зворотності змін.
Експеримент у соціологічних дослідженнях завждипов'язаний із значними труднощами і вимагає від експериментатора не тільки належноговолодіння технікою його проведення, а передусім уміння правильно його спланувати(сконструювати загальну гіпотезу, обрати логічну схему, яка визначає характер процедурі порядок різних етапів експерименту, скласти репрезентативну вибірку дослідженнятощо). На достовірність і надійність отриманих даних впливає й особистість експериментатора,його вміння працювати з об'єктом дослідження а також добровільна згода досліджуванихна участь у експерименті. Умовою успішного проведення експерименту є неухильне дотриманняположень і правил щодо його постановки і реалізації.
1.Соціологічні дослідження і суспільнапрактика
Соціологія, як і будь-яка теоретична соціологічноїдіяльності наука включає два елементи: систему нагромаджених знань (насамперед теоретичних)і дослідницьку діяльність. З допомогою соціологічних досліджень здійснюється дальшепізнання об'єктивних законів розвитку і функціонування соціальних організмів і спільностейлюдей і визначаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на практиці.Соціологічні дослідження не можна ототожнювати з економічними, юридичними і іншимивидами досліджень подібно тому, як соціологію не можна ототожнювати з політичноюекономікою, юриспруденцією та іншими науками. Специфіка будь-якого соціального дослідженняобумовлюється, насамперед, об'єктом і предметом науки, в межах якої здійснюється.Це означає, що своєрідність соціологічних досліджень лежить в основі специфіки наукисоціології.
Наукове управління соціальними процесами здійснюєтьсяз допомогою нагромадження, переробки і передачі інформації, використовуються різніспособи одержання і перетворення інформації. Це, по-перше, побутова свідомість,що реалізується в процесі повсякденного практичного життя людей, по-друге, емпіричневивчення соціальної діяльності людей і соціальної дійсності; по-третє, конкретнісоціологічні дослідження. В процесі конкретних соціологічних досліджень пізнаннявідновлює безпосередню видиму картину соціальних об'єктів, але уже на основі знаньпро закони їх розвитку і функціонування, характеристики об'єктів, що в емпіричномупізнанні відображені як «безпосередні» і «перші», в конкретнихдослідженнях виявляються самими опосередкованими і кінцевими. Здійснення таких дослідженьвиявляється можливим тільки при наявності теорії, що правильно відображає суть соціальнихорганізмів, тоді як емпіричні дослідження можливі завжди, незалежно від тієї ступені,якої досягло соціальне пізнання в розкритті закономірних зв'язків. Специфіка конкретногознання полягає в тому, що в ньому неповторима своєрідність суспільних явищ зв'язаназ специфічними умовами місця і часу, де вони перебувають, детально відтворюютьсяі пізнаються як особлива форма їх суті, що відображається в чистому вигляді в теорії.Об'єктивною основою, що обумовлює відмінність теоретичних і конкретних знань, єєдність і багатоманітність суспільного життя. Виступаючи єдиним за своєю суттю,суспільне життя водночас вкрай різноманітне в формах прояву. На відміну від конкретнихемпіричні знання відтворюють в систематизованій формі зовнішню, поверхневу сторонусоціальних об'єктів. Залишається не розкритою суть об’єктів, що перешкоджають розуміннюемпіричних характеристик суспільних явищ як форм прояву закономірних зв'язків. Саметаке розуміння дозволяє досягти конкретних соціологічних досліджень, їх підсумкомвиступає знання не лише законів, а й форм їх прояву в певних умовах. Конкретні дослідженняпочинають або з вивчення теоретичних результатів, або самі включають в попереднійетап, завданням якого є розкриття закономірних зв'язків об'єкту. Конкретні соціологічнідослідження ніби надбудовуються над теоретичними і пропонують застосування емпіричнихметодів пізнання, збір та обробіток фактів, даних. Специфіка конкретних соціологічнихдосліджень своєрідно проявляється в сфері наукового управління. Спільна реалізаціясоціальних проблем на початку виводиться з теорії на основі знань необхідних зв'язківсуспільних явищ. Звичайно, такий висновок ще не дає готового рішення, на основіспеціальних соціологічних теорій розкриваються лише найсуттєвіші властивості соціальнихсистем. [8]
Конкретно-соціологічні дослідження викликані потребамисоціальної практики, тому що без них неможливо перебудувати суспільство у новомуключі. Починаючи з 90-х років, відповідно зі змінами умов, посилено розробляласьметодологія, методика та техніка конкретно-соціологічних досліджень. Для використанняїх в практиці управління створюється ряд переваг. Тоді, мабуть, сучасну форму конкретнихсоціологічних досліджень, де чітко виділяються етапи програмування, збору інформації,неправильно розглядати як єдино можливу. Необхідно враховувати досвід їх попередньогоісторичного розвитку. Конкретно-соціологічні дослідження за специфікою суттєво відрізняютьсявід емпіричних, які істотно обмежуються пізнанням зовнішніх,, поверхових зв'язківсоціальних явищ. На відміну від емпіричних досліджень конкретні дослідження дозволяютьодержати повне і всебічне знання, в якому зовнішні характеристики соціальних процесівзрозумілі як прояв глибинних закономірних зв'язків. Конкретні дослідження не тотожнітеоретичним. Завданням теоретичних досліджень є пізнання об'єктивних соціальнихзаконів в їх «чистому вигляді». Конкретні емпіричні дослідження відрізняютьсявід засобів і методів збирання, відбору та опрацювання інформації, що застосовуютьсяв практиці наукового і соціального управління. Аналіз показує, якщо в управліннісоціальними процесами домінують емпіричні методи і способи одержання і перетворенняінформації, то в системі наукового управління суспільством основним засобом виробленняуправлінських рішень виступають конкретні соціологічні дослідження. В науковомууправлінні соціальними процесами конкретно-соціологічні дослідження виконують двіфункції: пізнавальну і управлінську. [1]
Суть пізнавальної функції полягає в описі, поясненні,прогнозуванні, а суть управлінської — у формуванні конкретної мети, визначенні програм,а також вироблення рекомендацій по корегуванню прийнятих рішень в процесі її реалізації.Аналогічні функції виконуються з допомогою емпіричних способів одержання інформації.Проте, суб'єкт пропонованих заходів в межах певного соціального контексту не знаєїх віддалених наслідків. Лише конкретні соціологічні дослідження через гносеологічнуспецифіку дозволяють суб'єкту соціального управління встановлювати зв'язок конкретноїсоціальної політики з загальною перспективою історичного процесу, з найвіддаленішоюметою перетворюючої діяльності у людей. Конкретні соціологічні дослідження і є найефективнішийметод формування, вироблення управлінських рішень в науковому управлінні соціальнимипроцесами. І все ж така інформація має рід суттєвих недоліків. По-перше, інформаціяне відображає сукупності соціальних факторів, що стосуються життєдіяльності колективу.Адже, сюди належать не тільки реальні акти поведінки працівників, керівників, ай, зокрема, думки, оцінки, міркування членів колективу (а як без них визначити реальнеставлення працівників до праці?). По-друге, інформація може відображати, наприклад,лише думку керівників на ту чи іншу проблему (зокрема причини порушення трудовоїдисципліни), але це не спільна, «середня» думка всіх працівників. По-третє,не завжди інформація, що є, наприклад, в документах адміністрації, рішеннях іншихгромадських об'єднань та ін., достовірна, об'єктивна. Очевидно, що лише в сукупностіта соціальна інформація, що є традиційно в кожному трудовому колективі, і інформація,що одержана з допомогою соціологічних досліджень, допоможуть знайти найоптимальнішішляхи і методи соціального управління.
В сучасних умовах існує три типи соціологічнихдосліджень. Розвідкові дослідження проводяться в тому випадку, якщо на об'єкті єтуманне уявлення і соціолог поки що неспроможний висунути будь-яких гіпотез (наприклад,керівництво підприємства бажає знати, як «поведуть себе» працівники, якщопідприємство з державного трансформується в акціонерне). Розвідкове дослідженняпередбачає основні стадії: а) складаються по можливості повні бібліографії, потімвивчаються джерела та література: б) проводяться бесіди з компетентними особами,а саме спеціалістами, які працюють над аналогічними проблемами, і практиками, якізайняті в сфері виробництва та ін. Бесіди з спеціалістами переслідують певну мету.Треба переконатися, що складена бібліографія охоплює всі питання і сторони проблеми,що не упущено щось важливе. Бесіди з практиками також мають певну мету: пошук додатковоїінформації. Допустимо, збираємося вивчати соціальні проблеми організації контролю.Перша людина, з якою маємо поговорити — представник громадського контролю. І першепитання: хто з працівників громадського контролю міг поділитися практичним досвідоморганізації і здійснення контролю, системи прийняття рішення, методами і способамиконтролю та ін. Далі. Проведення інтерв'ю — пошук надійних документальних відомостей,даних, картотек, протоколів рішень, довідок, звітів та ін. І потім — проекти первиннихгіпотез, передбачень. Бесіди вимагають деяких навиків і уміння. Треба створити атмосферувідвертої розмови. Іноді корисно зняти особисту відповідальність співрозмовникапри ставленні питань. Не питати прямо: «Які фактори впливають на такий-то процес?»Ті ж питання побічно: «Дехто вважає.» та ін., і потім вислухати, з'ясуватидумку співрозмовника. У його відповідях часто виявляються, з'ясовуються нові абовисловлені кимсь думки, оригінальні контраргументи. Дуже небезпечно удавати себенекомпетентним у питанні через бажання одержати нову інформацію. В таких випадкахспіврозмовник обмежується загальними тривіальними міркуваннями і мета не досягається.Завершальна стадія розвідкового дослідження ставить метою виявити поведінку новаків,які працюють на об'єкті. Новачки гостро підмічають ті особливості, які непомітністарожилам. Важливо звертати увагу на можливі конфліктні і незвичайні ситуації,що найрельєфніше характеризують нормальні умови діяльності. Інтересні перехідністадії об'єкту в момент реконструкції, здійснення соціальних і економічних експериментів,бурхливого розвитку, коли аналіз соціальних явищ вкрай необхідний для прийняттяПравильних рішень. розвідкове Дослідження завершується чітким формулюванням, викладомпроблеми, визначенням мети, завдань їх вивчення і формулюванням основних гіпотез.[3]
Описове дослідження передбачає систематичний якісно-кількіснийопис об'єкту. Наприклад, керівник в принципі знає, які особливості здійснення дисциплінарноїпрактики, але його цікавлять причини порушень дисципліни в якомусь конкретному колективі,склад порушників, можливості виникнення страйку тощо. Збирання інформації здійснюєтьсяна основі або монографічного, або вибіркового дослідження. Опис, як і будь-якийінший тип дослідження, не може бути чисто фактуальним, без всяких методологічнихпередумов. Величезну роль тут відіграє обґрунтованість групування емпіричного матеріалу.Нерідко до описових досліджень висуваються претензії у зв'язку з тим, що вони нерозкривають причинно-наслідкових зв'язків або дають тривіальні результати. Проте,що" відомо на рівні здорового сенсу, ще не є науково доведене. Описове дослідженнядопомагає упорядкуванню відомих фактів, встановленню відносин між ними — іноді кількісно.Описові дослідження повністю мають наукову цінність, якщо вони забезпечують доситьповне і чітке описування соціального об'єкту без залежності від того, що результатидослідження не відповідають на питання про причинно-наслідкові зв'язки об'єкту.Таке дослідження завершується класифікацією емпіричних даних, що стосуються структуриоб'єкта.
Експериментальне дослідження. Найважливішою умовоюйого реалізації є досить високий рівень знань в межах проблеми, що вивчається івирішується, дозволяє проаналізувати причинно-наслідкові залежності у розвитку тихчи інших соціальних процесів, сприяє формуванню стратегії. Мета дослідження — встановленняфункціональних зв'язків в соціальних об'єктах і процесах, а при реалізації практичногосоціального експерименту — пошук управлінських рішень.
В реальній практиці соціологічних досліджень рідкобуває так, щоб один з трьох варіантів існував і діяв в чистому вигляді. Іноді водному дослідженні поєднуються всі три. Структурно процес будь-якого соціологічногодослідження ділиться на етапи:
а) розробку програм досліджень;
б) збирання емпіричного матеріалу;
в) опрацювання матеріалів дослідження (статистичніі математичні);
г) аналіз результатів дослідження і розробка рекомендацій.
Важливе значення мають спеціальні течії.
Інформація органів що розглядають закономірностісоціального розвитку суспільства в системі управління. Соціологічні теорії даютьнаукові відповіді на витікаючі актуальні проблеми сучасності. Емпіричні соціологічнідослідження, що розвиваються у тісному зв'язку з соціологічними теоріями, берутьактивну участь у науковому пізнанні закономірностей розвитку, забезпечують прирістнових емпірично обґрунтованих знань про справжні шляхи виявлення нових фактів ітенденцій змін окремих сфер життя суспільства. Таку роль відіграють багаточисельнігалузеві соціології, що узагальнюють величезну масу інформації про конкретні соціальніявища, події і процеси суспільного життя.
Емпіричні соціологічні дослідження виконують Пізнавальніфункції. По-перше, інформаційну, що дозволяє одержати первинні дані про індивідіві спільності, їх потребах, інтересах, орієнтаціях, мотивах, фактах реальної і вербальноїповедінки, про суспільну і громадську думку та ін.; по-друге, в конкретних ситуаціяхемпіричні дослідження створюють інформаційну базу для пізнання соціальної дійсності.
Соціологічна інформація має властивості: по-перше,всебічно і глибоко характеризує і аналізує соціальний процес, досягає максимальноїадекватності пізнання завдяки репрезентованості, стійкості і достовірності; забезпечуєпорівняно точні і конкретні відомості при досягненні об'єктивних і суб'єктивнихпараметрів пізнання. По-друге, теоретичну, що дозволяє виявити нові закономірностіі тенденції і тим самим істотно збагатити соціологічну теорію. Особливо це стосуєтьсяповторних емпіричних досліджень, що здійснюються за спів-ставними методиками.
Практична функція соціології тісно зв'язана з пізнавальною.Єдність теорії і практики — характерна риса соціології. Розкриваючи закономірностірозвитку різних сфер суспільства, соціологічні дослідження дають конкретну інформацію,необхідну для здійснення справжнього соціального контролю над соціальними процесами.Практична функція соціології відображає, насамперед, висунення науково аргументованихпрогнозів розвитку суспільства. Соціологічні теорії дозволяють передбачити віддаленіперспективи соціального розвитку. Особливість соціологічного прогнозу полягає вцілісності, що дає можливість визначити тенденції розвитку суспільства. Прикладнасоціологія, зв'язуючи теорію з дійсністю, безпосередньо обґрунтовує практичні рекомендаціїдля складання планів соціального розвитку та ін. Велике практичне значення маютьдослідження комплексних соціальних проблем, які дають можливість створити ціліснукартину майбутнього розвитку основних сфер життя суспільства, передбачити можливінегативні наслідки, накреслити шляхи і засоби оптимального управління соціальнимипроцесами. Формування соціологічного прогнозу вимагає з'ясування стійких тенденційрозвитку явищ, передбачає повторні дослідження тощо. В соціальному прогнозуванніважливу роль відіграють соціологічні теорії розвитку різних сфер суспільства, їхстворення дозволяє сконцентрувати велику масу інформації стосовно широкого коласоціальних явищ і розкрити закономірності їх розвитку. Соціологічні теорії служатьнадійною базою обґрунтування моделей, що прогнозуються і що стосуються окремих соціальнихпроцесів і явищ. Відповідно специфіки соціологічних досліджень практичні рекомендації,що висуваються соціологами, стосуються двох груп соціальних факторів: об'єктивнихі суб'єктивних. Об'єктивні фактори: умови, ритм, а також конкретні: умови праці,побуту і реальна поведінка суб'єкта в таких умовах. Вивчаючи їх вплив на системусоціальних відносин, соціолог опирається на конкретну інформацію, здобуту в процесідослідження, і визначає тенденції їх дальшого розвитку. Суб'єктивні явища, аспекти:мотиви, мета, наміри, установки, інтереси, ціннісні орієнтації, суспільна, громадськадумка тощо. Досліджуючи їх взаємозв'язок з нормами і цінностями соціальних спільностей,груп, встановлюється ступінь відхилення і розробляються засоби удосконалення міжособових,міжспільнісних відносин.
Одним з важливих елементів соціальної і політичноїсистеми суспільства є засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення, кінота ін.). їх соціальна роль зв'язана, насамперед, з розвитком свідомості мас, кожноїособи. Система засобів масової інформації — соціальний інститут, що забезпечує збирання,опрацювання і розподіл інформації в масовому масштабі, на основі закономірностей,панівних в суспільстві. Діяльність засобів масової інформації полягає в забезпеченніобміну соціальною інформацією між великими групами людей в межах соціального мікросередовищаз допомогою соціальних організацій і об'єднань, а також технічних засобів збирання,опрацювання і поширення інформації. Предметом соціології засобів масової інформаціївиступають закономірності духовного їх впливу на формування свідомості і соціальноїповедінки людей. Ефективність засобів масової інформації визначається ступенем їхвпливу на політичну, економічну, соціальну, культурну сфери життя суспільства іспіввідносинами між метою їх пропаганди або окремими виступами і фактичним її досягненням.Діють загальні специфічні критерії ефективності пропаганди, засобів масової інформації.В діяльності засобів масової інформації відображаються зв'язки і взаємозалежностіне тільки системи масового спілкування, але й всього суспільства.
В процесі демократизації суспільного життя в Українізростає роль суспільної, громадської думки. Суспільна, громадська думка — своєріднийспосіб існування суспільної свідомості у вигляді неофіційної масової свідомостіякоїсь соціальної спільності людей, зв'язаних спільністю інтересів, в яких фіксуєтьсяїх ставлення до подій або явищ суспільного життя, до діяльності політичних партій,установ і особистостей.
Суспільна думка виражається у формі рекомендаційі вимог, а також проявляється в схваленні або осудженні дій тих або інших соціальнихінститутів, вчинків окремої людини або якоїсь групи людей. Суспільна думка складаєтьсяв результаті цілеспрямованого впливу на маси політичних організації, установ і стихійно- на основі практичного життєвого досвіду, традиції, звичаїв тощо.
Тому-то, в суспільній думці виявляються не лишерізні інтереси, але й неоднаковий ступінь їх усвідомлення. При співпадінні коріннихінтересів в суспільній думці відображаються найрізноманітніші специфічні інтересиі потреби — національні, професійні, духовні та ін. Знання структури або інші міркування,що визначають ті або інші міркування і оцінки соціальних спільностей, стають об'єктивнонеобхідною передумовою для вироблення і реалізації різних проектів та планів в процесіприскорення соціально-економічного розвитку і демократизації політичного життя України.Соціальна суть суспільної думки полягає в тому, що сприяє зосередженню думки, почуттіві дій людей на певній дійсності, дає їй оцінку, що є вихідною базою для зміни абозбереження певного фрагменту суспільного життя. Суспільна думка, що формується соціальноюспільністю людей, відображає інтереси окремих груп особистостей. Тому-то виразникомсуспільної думки може бути будь-який громадянин, будь-яка соціальна спільність людей,якщо їх публічно висловлена думка відображає ставлення якоїсь соціальної спільності,народу, нації і актуальні проблеми дійсності. Процес відображення суспільної думки- це висловлення її, надання гласності багатьом індивідуальним думкам з актуальнихпроблем дійсності або безпосередньо (через форми представницької демократії). [10]
Існує три види відображення суспільної думки: по-перше,стихійно висловлена суспільна думка; по-друге, висловлена суспільна думка з ініціативидержавних органів, громадських організацій, засобів масової інформації, що звертаютьсябезпосередньо до мас за їх побажаннями, пропозиціями, думками тощо (всенародне обговоренняпроектів законів, обговорення в пресі якихось актуальних проблем та ін.), по-третє,висловлення суспільної думки в процесі спеціальних соціологічних досліджень (опитів).Важливо, що суспільна думка може висловлюватись, функціонувати нібито на двох рівнях:на рівні словесному (вербальна поведінка), коли якась оцінка зовнішньо сприймаєтьсябільшістю, великими масами, але не веде до конкретних дій, і на рівні діловитості.Це реальна поведінка, коли соціальні групи діють відповідно з усвідомленою оцінкою.Очевидно, перехід суспільної думки від відображення до реалізації зв'язаний з процесомїї об'єктивності в системі соціальних норм, соціального регулювання і контролю.В такому процесі і виникає зв'язок суспільної думки і суспільних відносин, які маютьнормативи і оцінки. Суспільна думка-в діючому стані стає елементом суспільних відносин.
2. Поняття програми соціологічного дослідження
Програма соціологічного дослідження науковий документметодологічних і процедурних основ дослідження соціального об'єкту. Програма соціологічногодослідження по суті і є теорія і методологія конкретного вивчення, висвітлення окремогоемпіричного об'єкту або явища. В програмі практично реалізуються загальнотеоретичніі методологічні принципи філософії як загально-соціологічної теорії і спеціальнихтеорій дослідження. Відповідно з призначенням програма соціологічного дослідженняреалізує три функції: методологічну, методичну та організаційну. [11] Методологічнафункція програми соціологічного дослідження передбачає визначення наукових проблем,для вирішення яких ведеться дослідження; формування мети і завдань дослідження;фіксування вихідних уявлень про об'єкт; встановлення співвідношення даного дослідженняі раніше здійсненого або паралельно виконуваного дослідження проблеми.
Методична функція програми полягає в тому, що впрограмі розробляється загальний логічний план дослідження, на основі якого здійснюєтьсяцикл досліджень: теорія — факт — теорія. Методика розкриває шляхи, методи і способизбирання, аналізу і опрацювання інформації, даних, дає можливість розробити процедурудослідження, провести порівняльний аналіз одержаних результатів аналогічних досліджень.Організаційна функція забезпечує розробку чіткої системи поділу праці в дослідницькомуколективі, налагодження контролю за ходом і процесом дослідження, публікацію понеобхідності результатів.2.1 Програма соціологічного дослідження.Структура програми
Охоплює відносно детальне, чітке і завершене формулюваннямети і завдань і методологічне обґрунтування проблеми, визначення конкретної мети,об'єкту і предмету досліджень, логічний аналіз основних понять, формулювання гіпотезі завдань досліджень; методичного визначення сукупності характеристики використанихметодів збирання і опрацювання первинної соціологічної інформації, логічної структуриінструментарію для збирання інформації, логічних схем і їх опрацювання на електронно-обчислювальнихмашинах. Програма — теоретична основа здійснюваних процедур дослідження — збирання,опрацювання і аналізу інформації, необхідної для одержання теоретичних висновківі практичних рекомендацій. Складений на основі програми організаційно-технічнийплан дослідження має оперативний характер і визначає послідовність здійснення наміченихпроцедур. Програма і організаційно-технічний план дослідження — затверджуються адміністрацієюустанови закладу, де ведеться дослідження. Розділи документів включаються в перспективніі поточні плани установи закладу і їх підрозділів. Для керівництва дослідженнямпризначається відповідальна особа за весь комплекс і відповідальні наукові працівникиза своєчасне здійснення досліджень відповідно програми і організаційно-технічногоплану. Відправним пунктом будь-якого дослідження виступає проблемна ситуація — специфічнестановище об'єкту соціологічного дослідження, об'єкту, що характеризується суперечностямиміж потребами пам'ятати, що надто широкий план досліджень вимагає значних зусильі тривалості. Якщо не вдається відразу надати формулюванню проблеми ясності і чіткості,обмежити певними рамками саме дослідження, то можна поетапно здійснювати дослідженнявідповідно методиці і методології.
Трапляється, що в ході одного дослідження доводитьсяшукати відповіді на ряд інших проблем. Проте, таке можливе лише в тому випадку,коли сама програма дослідження спрямована на багатоманітний соціологічний аналіз.В принципі ж йти на вивчення кількох програм в межах одного дослідження недоцільно.По-перше, ускладнюється інструментарій дослідження, який стає зайве громіздкий ілогічно нечіткий, що може знизити якість зібраної соціологічної інформації. По-друге,втрачається оперативність дослідження, що має неабияке значення для організації,а це веде до старіння соціологічних даних, втрати їх актуальності, а іноді практичногосенсу. І, по-третє, досвід показує недоцільність, а іноді це дуже важко водночасвивчати декілька проблем на одному і тому ж об'єкті дослідження. В сучасних умовахсоціологічними дослідженнями охоплено практично всі сторони і сфери життя суспільства.Проведення соціологічних досліджень визначається різкою соціальне значимою метою.Безпосереднім приводом до здійснення соціологічних досліджень є реально існуючісуперечності в розвитку соціальної системи між її елементами і окремими компонентами.Ось такі суперечності і становлять суть проблеми. Варто відрізняти проблеми соціальніі проблеми наукові. Соціальні проблеми — це соціальні, життєві суперечності, щовимагають організації цілеспрямованих дій для їх усунення. Наукові проблеми — цезнання і незнання. Наукові проблеми відображають суперечності між знанням потребсуспільства і його організацією в певних практичних і теоретичних діях, з одногобоку, і незнанням шляхів і засобів реалізації дій — з другого. Постановка науковоїпроблеми означає вихід за межі вивченого в сфері того, що має бути вивчено, це означає,що не завжди і не будь-яка соціальна проблема може бути вирішена в межах наявнихзнань. Тому-то вирішення деяких проблем вимагає теоретичних і практичних дій, функціональноспрямованих на одержання нового знання у формі тих або інших теоретичних рекомендацій,а в прикладних дослідженнях використовуються старі знання, яких нерідко буває недостатньо.Тому-то, як правило, соціологічні дослідження комплексні, що вимагають ґрунтовноїі аргументованої програми досліджень.
Дослідження без програми взагалі нагадує пошукметодом спроб і помилок: розтрати енергії часто не виправдовують, не дають ні пізнавального,ні взагалі бажаного ефекту. В процесі дослідження виявляється, що поняття«покриваються емпіричними даними», при відсутності гіпотез неясно, якопрацьовувати матеріал: факти, дані, аналіз подій, явищ. Спроби сформувати питанняна стадії аналізу даних, фактів веде до зневір'я: матеріал (факти, дані) зібранонеповністю, відбір не задовольнив потреби, завдання дослідження, одержані відповідіне на ті питання, що передбачались на початку. Нарешті, дослідники приходять довисновку, що в процесі проведеного дослідження зроблено не все і не так, як планувалось,передбачалось, що тепер зробили б все зовсім інакше. Попередній висновок нерідковиникає і при старанно, детально розробленій програмі. Але тут сумніви і нові питаннямають інший характер — досягнення бажаних результатів, ефективності. Виникають обгрунтованішігіпотези, що вимагають спеціальної, цілеспрямованої переробки за новою програмою.Таке незадоволення досягнутими результатами — плоди творчого пошуку, тоді як раніше- факти невикористаних можливостей.
Всі її позиції і положення мають бути чіткими,всі елементи продумані відповідно з логікою дослідження і ясно сформульовані. Привідсутності ясно вираженої програми учасники дослідження втрачають спільну мову,витрачають час на уточнення, вивірку питань, що не виникли б, будь у них спільнапрограма.
Не можна починати вибір плану, не уявляючи метиі завдання дослідження. Бездумно намагатися формулювати окремі гіпотези не уявляючиоб'єкту. Програма — чітко і логічно сформульовані мета, завдання, орієнтири, об'єкти,предмети дослідження, способи, методи дослідження тощо.
Гнучкість програми. Здається, що це суперечитьлогічності, послідовності вивчення об'єкту. А в дійсності гнучкість програми підкреслюєзв'язаність всіх її ланок і елементів в динаміці розвитку процесу дослідження, зобов'язуєсистематично оглядати всі розділи, а виявивши окремі помилки, негайно ж усувати.
Підготовка програми соціологічного дослідження- справа не проста, вимагає значних затрат часу і зусиль. Практика показує, що розробкаформулювання програми забирає більше часу, аніж сам процес її реалізації.
Старанно продумана програма соціологічного дослідження- неодмінна умова її успішної реалізації, високий рівень науковості.2.2 Практичні поради
Перша. Не починайте розробку програми, поки нез'ясували, в чому головна мета дослідження, його практичний сенс.
Друга. Обдумайте і обговоріть з іншими дослідниками:чи є проблема досить значима і теоретично і практично, щоб тратити зусилля на їїдослідження, чи нема уже готових аналогів вирішення, реалізації проблеми, чи неє вона частиною іншої, більш загальної. Обдумайте, чи не буде дослідження теоретико-прикладнимабо практично-прикладним, а потім вирішіть: чи маєте достатні ресурси (знання, джереладодаткової інформації, матеріальні засоби, кошти) для проведення дослідження. Подбайтев попередньому варіанті програми, як деталізувати дослідження, намітьте об'єкт іуточніть предмет досліду і знову подумайте, які практичні труднощі можуть виникнутив процесі дослідження, в якій мірі доступні об'єкти досліду, чи отримаєте підтримкувід відповідальних осіб, зацікавлених у вивченні і реалізації проблеми?
Третя. Важливо чітко, конкретно сформулювати метудослідження, на яке основне питання передбачається одержати відповідь і наскількидетальним має бути, стосовно до обраного чи передбачуваного об'єкту. Встановлюютьсяпевні взаємозв'язки і залежності, розробляються різні варіанти практичних рішеньпевних проблем.
Остаточно визначивши, до якого типу належить дослідження,розгортайте системи проблем. Доцільно зробити ескізи, проекти мети, тобто завданьі шляху їх реалізації, безпосередньо або побіжно, або і зовсім не зв'язано з основноюметою дослідження проблеми і її, реалізації. Важливо скласти особливий перелік іпізніше вирішити, чи можна реалізувати завдання, здійснити мету досліду, користуючисьінформацією, потрібною для вирішення, реалізації основного дослідження. Рекомендуєтьсяскласти алгоритм питань для з'ясування особливостей предметної сфери і об'єкта вивчення:що читати? яку інформацію використати? з ким консультуватися? тощо.
Четверта. Не шкодуйте часу на «самоосвіту»,звертайтесь до новітніших відкриттів, джерел інформації, літератури з предмету таін. В них знайдете посилання на фундаментальні праці і досвід, консультуйтесь здоступними і відомими спеціалістами. Визначте принциповий план дослідження і, якщоце буде дослідження за планом, програмою (що в основному уже реалізовано), приступайте,починайте деталізацію програми по фрагментах. Зробить перший начерк, накидок основнихструктурних компонентів зв'язків об'єкту вивчення, виділивши предмет аналізу відповіднометі і основним завданням дослідження. Одночасно формулюйте основні гіпотези і уточнюйтезмістовний сенс основних понять, що стали елементами формувань гіпотез.
П'ята. Обговоріть з іншими дослідниками напрямкидослідження, ще раз і ще раз зверніться за порадою, консультацією до спеціалістів-дослідників,до практиків і тільки тоді починайте систематизоване опрацювання понять загальноїконцепції і формулювання робочих гіпотез. Варто тут пам'ятати і діяти за прислів'ям:сім раз відміряй, а один раз відріж. Оформіть програму як окремий документ дослідження:це знадобиться не тільки в здійсненні, реалізації дослідження, але і при підготовціпідсумкового звіту або публікації.
Вирішення, реалізація тієї чи іншої проблеми соціальноїабо наукової — завжди спрямовано на досягнення тієї або іншої конкретної мети, конкретногозавдання, визначення ефективності.
3. Визначення мети і завдань соціологічногодослідження
Мета конкретного соціологічного дослідження — загальнайого спрямованість, проект дії, що визначають характер і системну упорядкованістьрізних актів дій і операцій. Мета соціологічного дослідження визначає переважаючуорієнтацію (теоретичну або прикладну), від якої залежить вся логіка його реалізації,здійснення. Теоретичне дослідження спрямовується на одержання нових знань про структуру,функції, закономірності розвитку, а також розробку, складання нових методик дослідженняі на обґрунтування його процедур, конкретно соціологічні дослідження спрямовуютьсяна вирішення, реалізацію практичних завдань соціальної проблеми, побудову, складанняпередбачень про можливий розвиток процесу, розробку всебічно, докладно аргументованихпрограм удосконалення об'єкту. Програма має чітко, ясно відповісти на питання проте, на вирішення, реалізацію якої проблеми і на одержання якого результату орієнтуєтьсясоціологічне дослідження, тобто яка мета дослідження.
Важливішою методологічною частиною програми є певномета і завдання дослідження. Завдання соціологічного дослідження — сукупність конкретнихустановок, мети, спрямованих на аналіз і реалізацію проблеми. Завдання дослідженнямає основні і неосновні (додаткові) вимоги до аналізу проблеми. Основні завданнядослідження визначають пошук відповіді на його центральне основне питання: які шляхиі засоби вирішення проблеми? Може скластися, виникнути ситуація, коли висуваннядодаткових гіпотез вимагає з'ясування ще якихось питань. Відповідно і висуваютьсядодаткові завдання. Логіка соціологічного дослідження обумовлена змістом проблеми.Отже, в дослідженні, що орієнтується на вирішення теоретичних наукових проблем,основними виступають теоретичні завдання, а практичні завдання — неосновні; в прикладномудослідженні, навпаки, практичні завдання — основні, а теоретичні — неосновні. Основнізавдання відповідають меті дослідження, а неосновні — висуваються для підготовкимайбутнього дослідження, вирішення методичних питань перевірки робочих гіпотез,не зв'язаних з проблемою.
Визначення об'єкту Сформулювавши проблему, визначившимету І завдання дослідження, варто вибрати і об’єкт дослідження. Об'єкт соціологічногодослідження — це явище або процес. Об'єктом соціологічного дослідження виступаєсфера соціальної дійсності, реалії життя, діяльність людей і самі люди. Необхідно,щоб об'єкт мав проблему, тобто об'єкт виступає носієм суперечностей. Проте, це визначенняпотребує і деяких уточнень, що відображаються у вимогах, що ставляться до об'єктусоціологічних досліджень. Таких вимог три. Об'єкт має характеризуватися, по-перше,чіткими, визначеними явищами за такими параметрами, як професійна (або галузева)належність, просторова обмеженість (регіон, місто, село), функціональна спрямованість(виробнича, політична та ін.), по-друге, визначеного часовою обмеженістю; по-третє,можливостями його кількісних вимірів.
Вибір об'єкта соціологічного дослідження має великезначення для його успішного здійснення, реалізації. Правильне визначення предметасоціологічного дослідження багато в чому визначає результативність. Предметом соціологічногодослідження є той бік об'єкту, що безпосередньо належить вивчати. Звичайне питанняпроблеми зв'язано з передбаченнями можливостей виявити закономірність або основнутенденцію суперечності. Необхідно підкреслити, що, по-перше, одному і тому ж об'єктусоціологічного дослідження може відповідати кілька різних предметів, тобто предметдослідження окреслює межі пізнання об'єкту. По-друге, об'єкт і предмет соціологічногодослідження можуть співпадати, коли соціолог ставить завдання пізнати всю сукупністьемпіричних закономірностей функціонування і розвитку конкретного соціального об'єкту.По-третє, предмет соціологічного дослідження має складну структуру. Варто пам'ятати,що правильний вибір предмету конкретного соціологічного дослідження визначаєтьсячіткою постановкою проблеми, формуванням мети і завдань дослідження і системниманалізом об'єкту. Визначення об'єкту і предмету, що ясно і зрозуміло в теорії, напрактиці значно важче. При опрацюванні і розробці конкретного дослідження на етапівизначення його предмету обов'язковою процедурою виступає попередній системний аналіз.Його мета — побудувати гіпотетичну \ (або концептуальну) модель об'єкта як системи,розкривши весь комплекс його елементів і зв'язків внутрішніх і зовнішніх. Аналізмоделі об'єкту дає можливість уточнити проблемну ситуацію. Предмет створює передумовидля висунення гіпотез, виділення одиниць і категорій аналізу. Велике знання в соціологічнихдослідженнях має розробка понять, тобто мови дослідження. Інтерпретація понять соціологічногодослідження — процедура тлумачення явищ, подій тощо, уточнення сенсу суті понять,що складають концептуальну схему дослідження. На основі інтерпретації понять підтримуєтьсянауковий рівень досліджень, єдність суттєвого змісту елементів і процедур дослідження,досягається повніше інструментальне використання понять як теоретичних норм аналізупроцесів. В соціологічному дослідженні є три основні види інтерпретації: теоретична,емпірична, операційна, з допомогою яких забезпечується зв'язок теоретичного і емпіричногоаналізу процесів, зв'язок теорії з реальністю, дійсністю явищ і подій, з методамивпливу, пошуку, реєстрації і аналізу емпіричних ознак тощо.
Визначивши проблему, соціолог, насамперед, намагаєтьсяз'ясувати її на основі наявних знань попереднього досвіду. Точніше, соціолог намагаєтьсяз'ясувати, пояснити старими знаннями і досвідом те, що ще повністю не пізнано. Аледля повного вирішення проблеми ще недостатньо таких заходів і кроків. Тоді на основінаявних знань робляться деякі допущення, що, на його думку, повністю охоплюють іпояснюють явища, тобто формують гіпотезу. Гіпотеза в соціологічному дослідженні- наукове передбачення структури соціальних об'єктів, характеру і суті зв'язківміж соціальними явищами. Основна функція гіпотези полягає в одержані нових науковихвисловлювань, що удосконалюють або збагачують наявні знання. Відрізняється науковагіпотеза тим, що нові висловлювання можна назвати науковими гіпотезами в тому випадку,якщо вони, по-перше, становлять науковий висновок з доведених положень (наприклад,законів статистики або практично одержаних даних спостережень та ін.), по-друге,становлять висловлювання, одержанні шляхом наукових висновків з метою поясненнявідповідного явища; по-третє, абстраговані на емпіричних даних і підтверджені практикоюабо відповідною теорією. Наукова гіпотеза, і в тому її сила, може бути сформульованатільки в результаті попереднього аналізу об'єкту.
Роль гіпотези в соціології, як і в будь-якому науковомудослідженні, надзвичайно велика. Соціологи часто повторюють вислів Дмитра Менделєєва:краще триматися такої гіпотези, що з часом виявиться хибною, невірною, аніж ніякої.Роль гіпотези полягає, по-перше, в тому, що досвід науки, суспільної практики, досвіддослідника (включаючи інтуїцію) служить своєрідним «спусковим механізмом»для переходу до важливих емпіричних процедур, покликаних остаточно дати нові знанняпро об'єкт. Відомий соціолог Макс Роберт Коен якось жартома підмітив: гіпотези виникаютьу людей, які думають. В сучасних умовах процес постановки гіпотез не вдалось формалізуватита й важко повірити у вирішення такого завдання. Опираючись на досвід/ великої кількостіпроведених соціологічних та інших наукових досліджень, можна назвати деякі джерелагіпотез. По-друге, звичайна свідомість, яка формується в процесі повсякденного життялюдей і включає знання і навики, що складаються в процесі трудової діяльності, звичаї,безпосередньо життєві моральні норми та ін. Іноді виникає питання: чи варто вестидослідження, якщо твердження гіпотези і без того відоме? Так, варто, тому що звичайнасвідомість не може дати обґрунтованої відповіді на багато питань. Іншим джереломпобудови гіпотез може виступати аналогія. Метод давно відомий в науці. Суть методуаналогії полягає в тому, що одержані знання при дослідженні якогось об'єкту застосовуютьсяна інший, менш вивчений, менш доступний. Необхідно пам'ятати, що висновки, одержаніза аналогією, найчастіше правдоподібні.
В сучасній соціологічній теорії сформульовані основнінормативи процедур висунення, обґрунтування і перевірки соціологічних дослідженьі гіпотез. По-перше, відповідно висхідним, початковим методологічним принципам філософіїі соціології, відповідні наукові положення, висновки, істинність яких підтверджуєтьсянауково установленими фактами. У випадку висунення гіпотези, що спростовує, уточнюєсформульовані теоретичні положення, необхідна експериментальна перевірка гіпотезиі встановлення її логічних зв'язків з спростованими положеннями; по-друге, обов'язковістьтеоретичної інтерпретації понять, що становлять гіпотезу. Гіпотеза перевіряєтьсявсіма засобами і методами досліджень з метою встановлення істинності. Формулюваннягіпотез має передбачати спосіб і метод її перевірки, внутрішню несперечливість ілогічну обґрунтованість гіпотези, її побудова має відповідати логічним правилам;по-третє, емпірична обґрунтованість, обов'язковість емпіричної і операційної інтерпретаціїгіпотез. На етапі висунення гіпотез дослідник здійснює: збір вихідних даних, теоретичнихі емпіричних відомостей про об'єкт, проблеми дослідження для висунення гіпотез:висунення висхідних передбачень характеру зв'язків об'єкту, факторів проблемноїситуації, способах реалізації проблем, завдань на основі принципових теоретичнихположень, інтуїтивних передбачень; по-четверте, уточнення змісту передбачуванихзасобів теоретичної і емпіричної інтерпретації понять, що становлять передбачення;уточнення логічної форми передбачень, співвідношення обсягу і змісту понять, щостановлять передбачення.
На етапі обґрунтування гіпотез здійснюється:
класифікація висунутих передбачень, встановленнялогічного зв'язку між окремими передбаченнями, виділення найбільш загальних передбачень,що характеризують існування і значимі аспекти проблеми, способи реалізації основнихзавдань дослідження;
виділення основної гіпотези. Уточнення теоретичногозмісту основної гіпотези засобами теоретичної інтерпретації; уточнення зв'язківосновної гіпотези з іншими висунутими передбаченнями,
виведення наслідків з основної гіпотези, що відображаютьаспекти основної гіпотези і піддаються емпіричній інтерпретації. Теоретичне обгрунтуваннягіпотез-наслідків. Висунення альтернативних передбачень щодо гіпотез-наслідків.
встановлення критеріїв і показників емпіричноїі теоретичної гіпотез. Етап перевірки гіпотез включає одержання фактичних даних,розрахунок показників, що характеризують відображені в гіпотезі зв'язки, їх тлумачення,експериментальну перевірку гіпотез; прийняття або відхилення емпіричних гіпотезвідповідно до встановлених критеріїв, аналіз побічних даних, фактів тощо.3.1 Методи соціологічних досліджень
Важливіша особливість емпіричного соціологічногодослідження полягає в тому, що використовуються специфічні методи збирання інформації,що дозволяє вести якісний аналіз соціальних проблем, включаючи складні з них, становищесуспільної думки, особливості суспільної, групової свідомості людей та ін.
Виділяється чотири основних методи емпіричногосоціологічного дослідження: аналіз документів, спостереження, опит і соціальнийексперимент, що розділяються в залежності від становлення фактів свідомості, а такожспособу їх фіксації, шляхи та методи їх використання.
Аналіз, класифікація документа.
В соціології документом називається спеціальностворений людиною предмет, що призначається для передачі або збереження інформації.За способом фіксації інформації розрізняють: рукописні і друковані документи, записина кіно — і фотоплівку, магнітній стрічці. За метою призначення виділяються матеріали,що їх відбирають самі дослідники. Такі документи називають цільові. Та соціологвідбирає матеріали, що складені заради іншої мети, тобто наявні документи. [2] Звичайно,в соціологічному дослідженні саме такі документи і називаються власною документальноюінформацією. За ступенем персоніфікації документи поділяються на особові і безособові.Особовими документами є картотеки індивідуального обліку (бібліотечні формуляри,анкети і бланки тощо), характеристики, видані особі, листи, щоденники, заяви, мемуарнізаписки та ін. Безособові документи — статистичні, історичні архіви, преса, протоколизібрань та ін. В залежності від статусу джерела виділяються: офіційні і неофіційні.Офіційні документи: урядові документи, матеріали, постанови, декрети, заяви, комюніке,стенограми офіційних засідань, дані державної та відомчої статистики, архіви і поточнідокументи різних установ і організацій, ділова кореспонденція, протоколи судовихорганів, прокуратури тощо. Неофіційні документи — багато особистих матеріалів, атакож залишені окремими особами документи (статистичні повідомлення, виконані іншимипослідовниками на основі власних спостережень). Окрему групу документів складаютьчисленні матеріали засобів масової інформації. Нарешті, за джерелами інформаціїдокументи діляться на первинні і вторинні. Первинні документи відображають явища,події, що спостерігалися і фіксувалися безпосередньо дослідниками, або становиливідомості урядових і відомчих установ тощо. Вторинні — це документи, що містятьінформацію, опрацьовану, узагальнену або описану на основі первинних джерел. Можна,звичайно, класифікувати документи і за їх прямий зміст, наприклад, літературні дані,історичні і наукові архіви, архіви соціологічних досліджень тощо.
Документалісти-історики, психологи сформували немалометодів, способів, з допомогою яких визначається ступінь достовірності, істинностівідомостей за самим змістом документальної інформації. Перше золоте правило в роботіз документами (та й з будь-якою іншою інформацією) — чітко відрізняти опис подійі їх оцінки. Але саме конкретна ситуація дає ключ до розшарування смислу оцінокі думок. Дальший аналіз розкриває, якими намірами керувався складач документу, щодопоможе з'ясувати, виявити навмисні чи мимовільні перекручення. Дуже важливо знати,який метод одержання первинних даних використано складачем документа. Відомо, щовідомості «з перших рук» надійніше, аніж інформація з непевного джерела,а записи під свіжим враженням відрізняються від запису тих же подій і явищ згодом,через певний період. Якщо документ має згруповані статистичні дані, варто, насамперед,виявити основи класифікації. Нарешті, надзвичайно важливо з'ясувати загальну обстановку,в якій складався документ: чи схильна до об'єктивності (незалежно від мети, наміруабо диктувалась зміщенням інформації в якійсь бік тощо). Особливу обережність-слідпроявляти досліднику при вивченні особистих документів (автобіографії, щоденник,мемуари, листи та ін.). Основні умови довір'я до особистих документів: можна віритиповідомленням, якщо вони не торкаються інтересів автора документа або не завдаютьйому певної шкоди; мабуть достовірні ті відомості, які в момент реєстрації загальновідомі,деталі подій, що несуттєві, і ті відомості, до яких автор ставився недоброзичливо.Перевірка оригінальності документу, аналіз мотивів, умов його складання, мета, ситуації,в яких діяв автор документу, характер його оточення — ось ті фактори, від яких залежитьдостовірність інформації.
Важливий метод емпіричного дослідження — спостереження.Люди вдавались до спостереження як одного з важливіших джерел соціальної інформації,що безпосередньо сприймалась і прямо реєструвала всі факти про об'єкт і його значимістьз точки зору мети. Характерні риси спостереження: систематичність, планомірністьі цілеспрямованість.
Особливості спостереження.
Перша особливість — зв'язок спостерігача з об'єктомспостереження. Ні в якій іншій науці досліднику не доводиться займатися вивченнямсукупності, до якої сам належить, часткою якої є, від якої безпосередньо залежить.Соціолог спостерігає суспільство, соціальні процеси і ситуації, виступаючи одночасночасткою суспільства. Нерозривний зв'язок спостерігача з об'єктом спостереження накладаєвідбиток і на його адекватне сприйняття соціальної дійсності, і на розуміння соціальнихпроцесів, ситуацій, дій окремих індивідів.
Друга особливість спостереження в соціології випливаєіз зв'язків спостерігача з об'єктом спостереження і полягає в тому, що не може бутипозбавлений чисто людської риси — емоціональності сприйняття. Якщо явища неживоїприроди можуть не викликати емоцій у спостерігача, то соціальні явища, їх сприйняттяі інтерпретація завжди емоціональні. Ця особливість спостереження за будь-яких дослідженьмає враховуватися як одне з джерел можливого перекручення даних спостережень.
Третя особливість спостереження — складність повторногоспостереження. Повторне спостереження, навіть повсякденного соціального факту, надзвичайнотрудніше, тому що соціальні процеси піддаються впливу величезної кількості різнихфакторів і рідко бувають ідентичні. Тому лише старанне і багаторазове спостереженняякогось соціального явища може дати достовірну інформацію і перейти до інтерпретаціїданих. Соціологу часто необхідна інформація про такі явища і процеси, що недоступнініякому спостереженню і не знаходять досить повного відображення в різних документах,що аналізуються, відбираються для дослідження.
Метод базується на грамотно спланованому виборіреспондентів і питань, що варто з'ясувати, встановити обстановку, становище, суспільнудумку. Виявляється дуже економічним — опит порівняно невеликих сукупностей дозволяєміркувати про становище і тенденції розвитку соціальних процесів. Проведення опитуз залученням достатньої кількості кваліфікованих дослідників і респондентів дозволяєв максимально короткі строки опитувати велику сукупність людей і одержати інформаціюдля прийняття оперативних управлінських рішень. Сучасні можливості стандартизаціїпитань анкети дозволяють одержати уніфікований опис багатьох індивідуальних з окремихвисловлювань людей, можливість використати для опрацювання і аналізу оперативнуі потужну обчислювальну техніку і методи математичного аналізу. Нарешті, важливедостоїнство методу опиту — широта охоплення різноманітних сфер соціальної практики.
В основі методу опитування — сукупність питань,що пропонується респонденту, відповіді якого і створюють необхідну інформацію. Вбудь-якому варіанті опитування — одна з найскладніших різновидностей соціально-психологічногоспілкування. Зв'язок між головними його учасниками — дослідником і респондентом- забезпечується з допомогою різних проміжкових ланок, що впливають на якість одержанихданих. Необхідно мати на увазі, що тут важливе значення має візуальний контакт зопитуваними.
Візуальний контакт — винятково важливий елементспілкування. Дивитись на того, хто говорить, означає не лише заінтересованість,але й допомагає зосередити увагу на тому, що говорять. Кожному опитуваному вартознати, що окремі аспекти взаємовідносин виражаються в тому, як люди дивляться одинна одного. Часто-густо трапляється, що співбесідники схильні дивитись більше натих, ким захоплюються, з ким у них близькі стосунки. На відміну від чоловіків, жінкисхильні на ширший візуальний контакт. Звичайно, люди уникають візуального контактув ситуаціях суперництва, щоб такий контакт не сприймався як вираження ворожнечі.
Є два основні методи опитування: інтерв'ю і анкетний.
Інтерв'ю — це проведена за певним планом бесіда,що пропонує прямий контакт інтерв'юера з респондентом, причому запис відповідейна запитання ведеться інтерв'юером або на плівку. При взятті інтерв'ю важливо враховуватиманеру слухати респондента. Як правило, співрозмовник палає бажанням висловити своєставлення до чогось або виразити свою думку, точку зору на ті чи інші соціальні,суспільні явища, події тощо. Саме тому багато інтерв’юерів на початку бесіди вдаютьсядо нерефлекторного слухання. Особливо корисно застосовувати такий прийом в ходібесіди, коли мова йде про прийом на роботу, коли про заявника хочуть дізнатися якможна більше. Якщо доведеться вести також бесіду, можна почати розмову запитанням:«Що в роботі подобається найбільше?» або «Чому хочете працювати самев такій фірмі?» Потім, в моменти, коли це зручно, можна використати нейтральнірепліки, щоб допомогти співрозмовнику у самовираженні. Нерефлекторне слухання такожкорисно для розуміння точки зору, позиції того, хто говорить або з'ясування того,що ховається за його пропозицією або скаргою, це особливо корисно при веденні комерційнихпереговорів. Формулюючи запитання і можливі відповіді, варто дотримуватись того,щоб, по-перше, запитання і відповіді формулювати по можливості коротко, без перекрученнязмісту; по-друге, уникати багатозначимих верств; по-третє, різні обставини не вартооб'єднувати в запитанні; по-четверте, віддавати перевагу простим формам викладу.
Анкетне опитування — один з важливих методів з'ясуваннясуті тих чи інших явищ, подій, суспільної думки тощо. Що таке анкета? Анкета — опитувальнийлист, що самостійно заповнюється опитуваним за певними правилами і відповідаючина поставлені питання. Анкетні питання широко використовуються для одержання інформаціїпро фактичне становище сфери, що вивчається, її оцінку, інтереси, думки людини,діяльності респондентів та ін. Питання в анкеті формулюється максимально чітко,однозначно доступно. Серія анкетних питань забезпечує інформацію для реалізаціїдослідження. В залежності від змісту питання використовують різні методи, способидля підвищення достовірності, істинності інформації. Анкета має декілька порівнянопростих запитань (подальші опити суспільної думки) або декілька змістовних блоківз серії запитань (аналітичний глибокий опит), де кожний блок звичайно виділяється.З комбінації відповідей на серію запитань, що стосується одного ж предмету (проблеми),формуються індекси.
Анкетний опит передбачає реєстрацію відповідейсамим опитуваним. Є різні види анкетного опитування: поштовий (анкети розсилаютьсяпоштою); пресовий (анкети публікуються в пресі); телефонний (опитування ведетьсяпо телефону); роздаточний (анкети вручаються респондентам особисто).
Опитування анкетне — один з видів соціологічногоопитування, суттєва особливість якого — використання анкети, що заповняється респондентом(на відміну від інтерв'ю він сам читає анкети і сам фіксує відповіді). Відрізняютьзвичайний і заочний (поштовий і пресовий). Звичайне опитування дає можливість інтерв'юеру,досліднику роздавати анкети респондентам, а потім їх збирати, не будучи присутнімпри запевненні анкет та ін. Формулювання запитань в анкеті здійснюється з потребреалізації програм дослідження. Формулювання програмних запитань, що виражають науковумету дослідження, і їх перетворення в індикатори — основна проблема всієї технікиопитування.
Запитання про факти, їх мета — одержання висловлюваньабо інформації про соціальні явища або ознаки, що можуть стати визначеними. Ця інформаціяособливо стосується структури сукупності особистостей або сфери, що досліджується.Це, наприклад, запитання про вік, освіту, професії, суспільну працю та ін. Такізапитання про різні соціальні факти і явища вводяться в опит тоді, коли недостатньовідомі індивідуально-класифікуючі ознаки.
Запитання про знання, їх мета — одержання різнихтеоретичних суджень, концепцій або відомостей, що свідчать про інформованість респондента.Це запитання про економічні показники, про можливості підвищення кваліфікації таін. Відповіді на запитання допомагають точніше виявити структуру установок інтересів,вказують на ступінь включеності індивіда в колектив. Питання про знання не вартозмішувати з запитаннями експертів в межах експертного опитування. В експертномуопитуванні не роблять висновків про поведінку людей, виходячи з їх знання, а знаннявиступають як інформації про обставини.
Запитання про суспільну думку. Відповіді на цізапитання частіше містять оцінки. Думка у порівнянні з знаннями менш стабільна.Відповіді про суспільну думку сильніше обумовлені ситуацією і нерідко залежать відособистих переживань і настроїв. Вік, характер, світогляд або ідейно-політична позиція,рівень освіти та інші індивідуальні особливості істотно впливають на стабільністьабо можливість думки. Формування думки визначається способом включеності індивідав процес суспільного розвитку, його політичною активністю. Соціально-історичнийдосвід і різні відхилення в соціальній і духовній сфері також відіграють роль вформуванні суспільної думки.
Запитання про мотиви поведінки і діяльності соціальнихспільностей мають певну мету: визначити мотиви поведінки, ситуації та ін.
В соціологічних дослідженнях є поняття — соціальнийексперимент. Що таке соціальний експеримент? Соціальний експеримент — спосіб одержанняінформації про кількісні і якісні зміни показників діяльності і поведінки соціальногооб'єкту в результаті впливу на нього деяких керуючих і контролюючих факторів. Натуральнийексперимент передбачає безпосереднє втручання дослідника в реальний хід подій іявищ. Виділяються такі види експерименту: екологічний, правовий, педагогічний, соціологічний,соціально-психологічний та ін. Є науково-дослідні і практичні експерименти. Підсумкисоціологічних досліджень відображаються у звітах. Звіт про соціологічне дослідження- письмовий документ, в якому систематизовано і наочно викладаються результати досліджень.
Проблеми і труднощі ведення соціологічного дослідженняпоказує, що найтиповіші помилки і труднощі соціологічних досліджень в розробці програмисоціологічного дослідження є: по-перше, проблеми, що сформульовані в програмі, частоне відображають реальної ситуації. Поставлені уже раніше і реалізовані проблемичасто-густо ігноруються або ж просто не враховуються. По-друге, мета дослідженняне зв'язана з проблемою, сформульована часто абстрактно, не відображає специфікуоб'єкту. Не визначені чітко завдання дослідження. Поставлені завдання, відірванівід реальних можливостей, засобів дослідження. В ході розробки програми не проводитьсяаналіз моделі об'єкту в системі факторів. На основі наявних даних важко встановитимежі об'єкту, його кількісний склад, структуру та ін.; по-третє, не визначено предметдослідження, дається досить вузька або широка інтерпретація предмету дослідження,в ході формування програми з'ясовувалось, що дуже слабо теоретично розроблено предметнийзміст дослідження. В процесі дослідження ігнорується значення теоретичної моделідослідження. Акцент в дослідженні повністю перенесено на аналіз емпіричних показників.В процесі дослідження змішується теоретичний і емпіричний рівень аналізу процесів,а теоретична інтерпретація здійснюється фрагментарне, відсутні гіпотези не співвіднесеніміж собою категорії аналізу і одиниці аналізу, не побудована схема понять операційноїінтерпретації.
Навчальний процес, в якому одночасно реалізуютьсяпізнавальні і виховні завдання вищої школи, виступає основою навчання і виховання,що забезпечує не лише засвоєння знань, але й формування особистих якостей тих, хтонавчається. Мета вищої школи полягає в тому, щоб поєднати навчання і виховання,яка досягається не автоматично і залежить не стільки від навчальних програм і підручників,скільки від соціально-професійного обліку і кваліфікації педагога. Тільки різностороннєосвічений, високо кваліфікований викладач вищого навчального закладу спрямованийне штучно, а органічно вводити в лекції та інші види занять виховні аспекти. Основнийпідсумок всіх зусиль, здійснення соціологічного аналізу подій і явищ — формуваннянайбільш відповідної специфіки предмету соціології сукупності прийомів, методів,процедур і операцій теоретичного і емпіричного пізнання соціальної реальності, щоприйнято називати методикою. Така сукупність прийомів, методів, пізнання нерідконазивається методом соціологічного дослідження. Тому-то методика соціологічногодослідження часто розуміється як система прийомів, процедур і операцій встановленнясоціальних фактів. До такої системи належать і засоби аналізу соціальних фактів.Зі зміною методики змінюється і техніка соціологічних досліджень, в якій методиказнаходить своє безпосереднє вираження.
Висновок
Розглянувши основні соціологічні методи збиранняінформації, можна зробити узагальнюючий висновок, що, по-перше, їх діапазон доситьширокий і кожний із них характеризується тими чи іншими позитивами. По-друге, ефективномупроведенню соціологічних досліджень сприяє раціональний вибір і комплексне поєднанняпевних методів, залучення фахівців різного профілю: соціологів, соціальних психологів,математиків, педагогів та інших спеціалістів. По-третє, доцільність застосуваннятого чи іншого методу у даному дослідженні залежить від потенціалу методу, від змістуі завдань дослідження, ступеня опрацювання проблеми, людських, фінансових і економічнихресурсів, якими володіє дослідницький колектив. По-четверте, часто для збираннясоціологічної інформації використовуються комбінації різних методів, що нерідкоформує нові методи її збирання та аналізу, сприяє утворенню нових нетрадиційнихспособів отримання даних (наприклад, фокус-група, мозкова атака тощо).
Заключний етап емпіричного соціологічного дослідженнязумовлює обробку, аналіз та інтерпретацію даних, отримання емпірично обґрунтованихузагальнень, висновків і рекомендацій. Залежно від методів отримання первинної інформаціїможливо застосування різних прийомів обробки й аналізу даних. Так, якщо соціологпевну частину інформації запозичує із документальних джерел, то він використовуєдва основних методи аналізу документів: неформалізований (традиційний) і формалізований(контент-аналіз). Традиційний аналіз ґрунтується на сприйнятті, розумінні, осмисленній інтерпретації змісту документів згідно з метою дослідження. Формалізований аналіздокументальних джерел (контент-аналіз — аналіз змісту) розрахований на запозиченнясоціологічної інформації з великих масивів документальних джерел, які недоступнітрадиційному аналізу. Він базується на виявленні деяких кількісних статистичниххарактеристик текстів (або повідомлень).
Завершується емпіричне соціологічне дослідженняформулюванням висновків, пропозицій та рекомендацій, які повинні носити конкретний,реалістичний характер, мати необхідні обґрунтування в матеріалах дослідження, підтверджуватисядокументальними й статистичними даними.
Список використаної літератури
1. Соціологія — Теремко: Експеримент у соціологічномудослідженні
2. Гречихин В.Г. Лекции по методике и технике социологическогоисследования. — М., 1988.
3. Здравомыслов А.Г. Методология и процедура социологическихисследований. — М., 1969.
4. Как провести социологическое исследование? В помощьидеологическому активу / Под ред. М.К. Горшкова и Ф.Э. Шереги. — М., 1990.
5. Рабочая книга социолога.2-е изд. — М., 1983.
6. Ядов В.А. Социологические исследования: методология,программа, методы. — М., 1987.
7. Бизюков П.В., Савельев Е.Б. Метод структурированиянаблюдения при оценке работы городского транспорта // Социс. — 1991. — №1.
8. Бутенко И.А. Анкетный опрос как общение социолога среспондентом. — М., 1989.
9. Воронов Ю.И. Методы сбора информации в социологическомисследовании. — М., 1974.
10. Давыдов А.А. Экспертные оценки дает респондент //Социс. — 1989. — №3.
11. Давыдов А.А. Репрезентативность выборки // Социс.- 1990. — №1.
12. Давыдов А.А. Объем выборки // Социс. — 1990. — №6.
13. Докторов Б.З. Типология методических исследований// Социс. — 1989. — №1.
14. Методы сбора информации в социологических исследованиях.- М., 1990.
15. Хайкин С.Р., Павлов Э.В. Как помочь интервьюеру?// Социс. — 1991. — №4.