Зміст
Вступ
1. Прийомні сім'ї, їх особливості
1.1 Прийомна сім'я: перші кроки доальтернативних форм опіки дітей
1.2 Прийомні сім'ї для дітей – сирітз функціональними обмеженнями
1.2.1 Доцільність створення прийомних сімей для дітей-сиріт зфункціональними обмеженнями
1.2.2 Практика соціальної підтримки сімей, яківиховують дітей з функціональними обмеженнями
2. Аналіз поінформованості громадян про прийомну сім'ю
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність. Сім'я — це заснована нашлюбі чи кровному спорідненні мала соціальна група, члени якої пов'язаніспільністю побуту, взаємними обов'язками й емоційною близькістю. У державі, де проголошуєтьсясоціальний захист особистості, особлива увага повинна приділятися зміцненню сім'ї.Сім'я основний осередок суспільства, який поєднує людей, регулює вихованнянового покоління, його пізнавальну, трудову і творчу діяльність.
Від поведінки батька і матері, їхньоїролі у вихованні дітей залежить статус сім'ї. Сім'я вводить дитину всуспільство, саме в ній вона одержує соціальне виховання, стає особистістю. Саме про сім'ї з прийомними дітьмита дітьми-сиротами з особливими вадами піде й далі мова в нашій курсовійроботі, а саме про особливості соціальної роботи з такими сім'ями.
Адже, такі сім'ї є однією з категорій населення, які потребують постійноїтурботи і державних соціальних служб, і громадських організацій. Дуже часто батьки не можуть самі справитися зтакою тяжкою проблемою, вони звичайно не готові до виховання дітей, які маютьбудь-які обмеження, отже в цих та інших питаннях вони потребують допомоги відспеціалісті.
Для соціального працівника важливоз'ясувати психологічну атмосферу в такій родині і відношення дорослих членівсім'ї до неповноцінності дитини. Тут з його боку необхідна велика чуйність,адже сьогодні, коли сім'я переживає величезні труднощі, батьки не можутьзабезпечити хвору дитину часом навіть самим необхідним.
Психологи відзначили, що з появоюдитини, яка має порушення в розвитку в батьків з'являються психічні розлади. Уних закріплюється уява, що їх дитина не така, як усі, а значить — погана.
Соціальна робота в таких сім'яхє потрібною та складною. І відповідно тема курсової роботи: «Соціальнаробота в сім'ях в яких є діти інваліди» є також актуальною та такою, щопотребує детального вивчення. Що ми й спробуємо зробити в нашому невеликомудослідженні.
Метадослідження розглянути особливості соціально-педагогічної діяльності зприйомною сім'єю.
Об'єктомнашого дослідження є сім'ї, які виховують прийомних дітей.
Предмет –соціальна робота з цими сім'ями.
Актуальністьтеми, сформована мета дослідження зумовили постановку та розв'язання наступнихзадач дослідження:
- проаналізувати особливостівиховання дітей в прийомних сім'ях;
- провести дослідженняроботи соціального педагога з сім'ями, які виховують дитину з функціональнимиобмеженнями;
- провести дослідженняступеня поінформованості населення про прийомні сім'ї.
1. Прийомні сім'ї, їх особливості1.1 Прийомна сім'я: перші кроки доальтернативних форм опіки дітей
Освіта — стратегічна основарозвитку суспільства, запорука майбутнього, засіб відтворення й нарощуванняінтелектуального й духовного потенціалів народу. На жаль, криза, що охопилаУкраїну наприкінці XX ст., призвела до зниження цихпотенціалів, породила феномен соціального сирітства. Нині в Україні понад 100тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, 51 тис.перебуває в інтернатах, щорічно 25 тис. дітей потрапляє до притулків длянеповнолітніх. Оскільки система виховання дітей-сиріт та дітей, які залишилисябез батьківського піклування, в закладах інтернатного типу далеко не досконала,то виникла нагальна потреба в інших, дійовіших, формах опіки наднеповнолітніми. Однією з них є створення будинків сімейного типу та вихованнядітей у прийомних сім'ях.
Світовий досвід фостерингупереконав громадськість у тому, що прийомна сім'я — найефективніша формавиховання дітей, які потребують опіки держави. Згідно з постановою КабінетуМіністрів України №241 «Про проведення експерименту з утворення прийомнихсімей в Запорізькій області та затвердження положення про прийомну сім'ю»від 02.03.1998 р. розпочався відповідний експеримент. Пізніше, в 1999 р., в ньому взяли участь Київ та чотириобласті України (постанова Кабміну України №1713 від 15.09.1999 р.). На 2000 р. у нашій державі вже майже 1000 дітей виховувалося в дитячихбудинках сімейного типу та 43 дитини — в прийомних сім'ях. Тож постає питання:чи готові педагоги загальноосвітніх та професійних установ до навчання йвиховання дітей цієї категорії? Завдання соціальних інститутів, серед них ісім'ї, школи та установ професійної освіти, полягає передовсім у забезпеченніумов для розвитку особистості й засвоєння нею соціального досвіду, не забуваючипри цьому, що діти, які частково або повністю втратили батьківську опіку, атакож соціальні сироти в процесі свого розвитку мали обмежені можливості взадоволенні своїх базових потреб і здобутті соціального досвіду, що зумовилоспецифіку та проблеми їхнього особистого розвитку і становлення.
Соціально-психологічні й медичнідослідження розвитку дітей, позбавлених батьківської опіки, засвідчують:
— соціальний статусдитини-сироти (дитина-сирота, соціальна сирота, дитина-підкидьок, діти, щопроживають в інтернатній установі державної опіки) вже сам по собі є чинникомризику. Його специфіка визначається насамперед видом сирітства, соціальнимпреморбітом та особливостями дії стресора, а також психікою дитини чи юнака;
— більшість дітей цієїкатегорії зазнала деприваційного впливу і психотравм, що зумовило їхні численні психічні й поведінкові розлади,найпоширенішими з-поміж яких є розлади управління поведінкою тастатево-рольової ідентифікації, патологічні звички й стереотипні руховіпорушення, нервові тики тощо;
— ситуація соціальногосирітства дитини може бути обтяжена додатковими чинниками — проживанням унесприятливих соціально-побутових умовах, в дезінтегрованій сім'ї, патогеннимвпливом хронічних стрес-чинників, найгострішим і найпекучішим з яких є втратабіологічних батьків, що також обумовлює розвиток посттравматичних і психосоматичнихрозладів. Соціальні чинники потрібно враховувати в професійному підходів впроцесі соціалізації й ресоціалізації таких дітей, а також під час коригуючихвпливів, зокрема редидактивного навчання. На даний час стає актуальним питаннянавчання дітей — соціальних сиріт — по досягненню ними підліткового віку яктаких, що ще ніколи не відвідували школи;
— обмеженість повсякденногодосвіду і можливостей орієнтує цих дітей переважно на розваги й отримання задоволення, особливо в ситуації фрустрації різних потреб;
— дисгармонійний розвитокЯ-концепції, звуженість саморефлексії, світу внутрішнього Я, слабкість вольовоїсаморегуляції поведінки, проблемність статево-рольової ідентифікації, емоційнаспрощеність, імпульсивність та залежність поведінки, примітивність баченняперспектив;
— дефіцит індивідуального спілкуванняз дорослими, брак емоційно-референтних стосунків, підвищена залежність власногоемоційного стану від ставлення дорослого породжують прагнення отриматиприхильність у будь-який спосіб, що спричинює недорозвиток уміннядиференціювати міжособистісні стосунки, ідентифікувати лінію власної поведінки,захищати її від впливу навколишніх.
На основі порівняльногоаналізу дослідних даних соціалізації дитини-сироти в соціальних інститутах — інтернатахта сім'ях — визначено напрями ресоціалізації депривованих дітей у прийомнійсім'ї, а також відновлено такі поняття, як редукація та редидактивне навчання.
Прийомна сім'я забезпечуєіндивідуальний підхід до виховання біологічно нерідної дитини, наповнює спілкуванняз нею новим розвивальним змістом, створює оптимальні можливості для їїадаптації до сімейного життя і соціального оточення.
Спостереження за адаптацієюприйомних дітей протягом першого року до нових для них умов проживання далозмогу визначити деякі особливості проходження цього процесу. Зокрема буловстановлено, що прийомні батьки та члени прийомної сім'ї мають високий рейтингреферентності у життєвих ситуаціях, значущих для прийомних дітей (дозвілля,навчання, спільні переживання тощо). Для дитини сфера навчання пов'язанапередусім із впливом батьків; сферу ж побуту вони сприймають двозначно: зодного боку, як обов'язок, з другого — як можливість спілкуватися з батьками.Батьків та інших родичів діти оцінюють за видами діяльності. Скажімо, сферуемоційних станів і переживань вони співвідносять насамперед з прийомнимибатьками, особливо з мамою, тому бажання поділитися з ними своїми переживаннямиє потребою не тільки в дитинстві, а й у дорослому віці. Сферу розваг дітиспіввідносять з однолітками, зі зведеними братами й сестрами. Сферапредставленості індивідуальних інтересів дитини в структурі інтересів сім'їподекуди залишається досить проблемною.
Перебування в прийомній сім'ївідкриває нові можливості для соціалізації й ресоціалізації дитини через їїінтеграцію в різні сфери сімейної життєдіяльності. Задоволення потреб вафіліації є обов'язковою умовою відродження почуття базової довіри дитини донавколишніх, встановлення гармонійних взаємин як з прийомними батьками, так і зїхніми рідними дітьми. Депривовані діти схильні виявляти надмірну афектаціюнавіть за найменшого незадоволення, обмеження будь-яких їхніх потреб чирегламентацій їхньої поведінки, що пояснюється тривалою залежністю від інших танесформованістю власних засобів досягнення бажаного, хронічною фрустрованістюрізного виду потреб, зокрема й життєво важливих, а також браком саморефлексії.
На початкових етапахстворення прийомної сім'ї дитина приймає спрямовуючу роль батьків щодо неїтільки тоді, коли ті зможуть звільнити її (дитину) від відчуття тривоги,дискомфорту, поділяючи її інтереси, розширюючи сферу її можливостей іволевиявлення в межах родини. Аналіз малюнків дітей засвідчив залежність рівнятривожності від їхнього віку й терміну перебування в прийомній сім'ї: чим вонименші, тим вищий рівень тривожності, напруженості. Такі діти потребуютьпосиленої уваги прийомних батьків до їхнього внутрішнього світу, важливаспрямованість батьківських зусиль на їхню інтеграцію в родинне життя. Протепоквапливо вводити дитину з перших днів її перебування в макросоціум прийомноїсім'ї недоцільно.
Дослідженнями встановлено, щона сприйняття нової сім'ї впливає травматичний досвід дитини. Збереження їїминулого, усвідомлення й переосмислення нею свого травматичного досвідусприяють повноцінному входженню в нове середовище. Написання «Книги життя»дитини, зустрічі з біологічною родиною, бесіди на цю тему — важливі складовіусвідомлення дитиною свого минулого.
Зміст спонукань прийомнихдітей до спілкування з батьками певною мірою залежить від статі. Матір вонисприймають передусім як особу, здатну підтримати їхній Я-образ, активізувати вних відчуття самоцінності. Від батька діти очікують одержати нові знання,навчитися нових видів діяльності, з його допомогою здобути успіх. Ступінь інтегрованостідитини в нову сім'ю визначається референтністю прийомних батьків та членівїхньої сім'ї в різних сферах життєдіяльності, залученістю до занять сім'ї,усвідомленням значущості батьків для дитини, її ідентифікацією як члена родини.
Мотивація поведінки прийомнихдітей розвивається на тлі формування більш зрілих особистісних спонукмораль-но-психічного характеру і проходить шлях від орієнтації на задоволеннявузько ситуативних, імпульсивно зумовлених потреб та інтересів (приміром,купити щось яскраве, велике, незвичне) до появи потреби у спільних заняттях,грі, здобутті успіхів в освіті, набутті навичок, статусу «рідні». Чимширше коло занять, що інтегрують дитину в нову родину через спілкування, тимбільші можливості сім'ї в її соціалізації й ресоціалізації. На відміну відзвичайних сімей, в яких зміст вимог до синів та дочок зазвичай визначаютьзовнішні або ситуативні фактори, у прийомних сім'ях домінує свідомо вольовий,ціннісносмисловий рівень активізації поведінки дитини.
Соціально-психологічнийсупровід дає змогу збільшити значення соціально адекватних мотиваційнихнастанов прийомного батьківства, а також узгодити соціальні питання зресоціалізації дітей-сиріт різного соціального статусу: організувати навчання,медичний огляд та лікування, визначити доцільність зустрічей з біологічнимиродичами прийомних дітей, узгодити роботу всіх служб і організацій, причетнихдо розв'язання проблем дітей, що потребують державної опіки, забезпечити їхніправа на сімейне оточення, адаптацію в суспільстві.
/>1.2 Прийомнісім'ї для дітей – сиріт з функціональними обмеженнями/>1.2.1 Доцільністьстворення прийомних сімей для дітей-сиріт з функціональними обмеженнями
Інститут прийомних сімей має неабиякі соціальні йекономічні переваги перед інтернатною системою утримання дітей-сиріт і дітей,позбавлених батьківського піклування, в тому числі дітей з функціональнимиобмеженнями. Адже утримання в інтернатних закладах є однією з найбільшвитратних форм піклування, тому що окрім прямих витрат на забезпечення умовжиття, виховання, освіти і лікування дітей воно потребує великих асигнувань напідтримку інтернатної інфраструктури — експлуатацію будівель, ремонт іпоповнення іншої матеріально-технічної бази, зарплатню персоналу тощо.
В Україні витрати на утримання однієїдитини протягом року в інтернатному закладі щонайменше вдвічі перевищуютьсередні витрати на виховання дитини у прийомній сім'ї. Так, за данимиДержавного комітету статистики України у 1997 р. утримання однієї дитини вінтернатних закладах і дитячих будинках сімейного типу становило відповідно 7,3та 2,6 тис. грн. Авторам відомі інтернатні заклади, де у 2000 р. кошторисзагальних витрат становив більше 900 грн. у перерахунку на одну дитину намісяць.
Крім того, значним навантаженням длябюджету країни після закінчення інтернату і суттєвим чинником погіршеннясоціального середовища є той факт, що випускники інтернатів, в силу специфікинавчання, освіти і виховання, недостатньо підготовлені до самостійного життя,набуття достатнього соціального статусу, і внаслідок цього існує небезпекапоповнення ними маргіналізованих і криміналізованих прошарків населення.
Тому, цілком виправданим є поширенняінституту прийомних сімей, за прикладом багатьох країн, як альтернативанебажаним соціально-економічним наслідкам функціонування інтернатної системи.Очевидно, що й в Україні держава і суспільство зацікавлені в пошуку додатковихдо інтернатної форми виховання, більш дешевих і ефективних шляхів вирішенняпроблем опіки дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, в томучислі дітей з функціональними обмеженнями.
Більше того, влаштування сімейноговиховання дітей-сиріт з функціональними обмеженнями, які зараз утримуються вінтернатах, є не менш актуальним для держави і суспільства, ніж влаштуваннясімейного виховання здорових дітей-сиріт. Доцільність цього як з економічної,так і з гуманістичної точки зору зумовлена тим, що діти-сироти, які на додатокдо соціального лиха (сирітство) мають ще й лихо зі здоров'ям (інвалідність), єнайбільш незахищеною категорією дітей взагалі, і суспільство, яке не приділяєособливої уваги цій категорії дітей, не може вважатися таким, що відповідаєвимогам міжнародної спільноти. Крім того, багато хто з числа дітей зфункціональними обмеженнями, які утримуються в інтернатах, має хвороби, проявияких підлягають пом'якшенню або усуненню взагалі за умов наданняіндивідуального підходу до виховання і освіти, спеціальних психофізіологічних імедичних корекційних впливів. Але ці діти в інтернатних умовах обмежені уможливостях суттєвого поліпшення перебігу хвороб саме з причини відсутностііндивідуального підходу, котрий їм абсолютно необхідний. Чимало таких дітей вумовах сімейного виховання отримали б можливість забезпечити своє існування подосягненні повноліття шляхом опанування навичками життя в суспільстві завдякиприродно притаманному сім'ї індивідуальному підходу до навчання дитини. Але,вихована в інтернатних умовах, ця частина потенційно здатних до соціалізаціїдітей поповнює контингент дорослих утриманців будинків-інтернатів для інвалідівсаме тому, що позбавлена можливості опанувати навичками дорослого самостійногожиття [16; 14].
Слід зазначити, що в багатьох країнахЄвропи і в Америці саме прийомна сім'я є найбільш поширеною формою сімейноїопіки. На Заході витоки інституту прийомних сімей були пов'язані знезадоволенням навчально-виховними закладами інтернатного типу ще з середини XXст. Вважалося, що виховання в закритих навчально-виховних закладах призводитьдо втрати дітьми індивідуальності, життя дітей-сиріт в інтернатах надтоізольоване від життя суспільства, вихованці не мають достатнього правовогозахисту. У зв'язку з цим у ряді держав була започаткована політика, спрямованана зведення до мінімуму кількості інтернатних закладів, і в деяких країнах їхне існує.
Цікаво, що одним з головних завданьдеінституалізації опіки щодо дітей-сиріт з функціональними обмеженнями узахідній моделі є підготовка дитини до майбутнього дорослого життя, яке має бутипо можливості максимально самостійним. Тобто досить чітко простежуєтьсяпрагматизм підходу і практичний зиск для суспільства.
Дещо інші ідеологічні витоки прийомноїопіки і взагалі системи піклування про калік і сиріт традиційні для України якпереважно православної, слов'янської країни. Ще починаючи з указів князяВолодимира за часів Київської Русі, опікування такими явищами як каліцтво,злиденність, сирітство було тісно пов'язане з християнським вченням. Саме примонастирях та церквах діяли спеціальні будинки для дітей із вадами розвитку.Так, у Києво-Печерському монастирі у першій половині XI ст. за ініціативиігумена Феодосія було засновано перший з подібних інститутів на теренах держави- будинок для дітей-сиріт, серед яких виховувалися сліпі, глухонімі, каліки.Оскільки релігійні інституції були й головними центрами духовного розвитку тогочасу (освіти, науки, медицини), то в суспільстві стверджувався гуманістичнийпідхід до явища опіки нужденними. Очевидно, можна припустити, що головнимзавданням опіки в християнській моделі було за тих часів не стільки досягненняпрагматичних результатів (наприклад забезпечення самостійності дитини-каліки умайбутньому житті), скільки здійснення опіки як такої, тобто гуманітарного,богоугодного процесу.
Ці відмінності в історичних кореняхопіки щодо дітей-сиріт з функціональними обмеженнями доцільно мати на увазі,вивчаючи досвід функціонування прийомних сімей в різних країнах і визначаючиперспективи його поширення в Україні. Частково ними пояснюються чітка практичнаспрямованість завдань, які вирішують на Заході прийомні сім'ї, існуваннявеликої кількості експериментальних доказів ефективності інституту прийомнихсімей, досить прості методики визначення цієї ефективності.
Фінські соціальні працівникинаголошують на перевагах виховання в прийомних сім'ях, оскільки дані численнихекспериментів свідчать, що найбільш повноцінний розвиток дитина одержує відматері або особи, що її замінює постійно. Вони зазначають, що післяреформування системи піклування в бік створення прийомних сімей вона суттєвопокращилася. Переконливі докази поліпшення цієї системи були отримані приблизноу 80-ті роки, тобто через 10-20 років після початку реформування [24; 44].
Цікавим для України може бути досвідВеликобританії щодо влаштування прийомних сімей для дітей і молоді зфункціональними обмеженнями. Так, на міжнародній конференції «Дитинство вУкраїні: права, гарантії, захист» (Київ, листопад 2000 р.) Д. Куперс, одназ найдосвідченіших англійських соціальних працівників, повідомила, що у Великобританіїіснує черга на усиновлення і влаштування у прийомні сім'ї дітей навіть ізсиндромом Дауна. Це результат 30-річної цілеспрямованої роботи з розвиткуінституту піклування про дитину взагалі, зокрема дітей і молоді зфункціональними обмеженнями.
Цікаво, що всупереч рекомендаціямбагатьох вітчизняних дослідників не влаштовувати у прийомні сім'ї дітей зважкими формами вад і захворювань англійська фостерна система практично невизнає обмежень за ознакою діагнозу — всі діти вважаються придатними для влаштуванняв прийомну сім'ю. Пріоритет мають ті потенційні прийомні батьки, які вже маютьдосвід і знання про специфіку захворювання потенційної прийомної дитини. Крімтого, соціальні служби Великобританії більш схильні віддавати дітей під опікуродичам, ніж у прийомні сім'ї чужих людей. Вважається, що там дитині надаєтьсябільша підтримка, забезпечується кращий догляд, хоча менш успішно та швидкодосягається юридична і фактична незалежність дітей, існує більший ризикнеповноцінного виконання прийомними батьками виховних функцій. Тому, в ходісоціального супроводу цих сімей, соціальні служби намагаються врівноважувативплив неформальних приватних стосунків членів прийомної сім'ї на виконанняобов'язкових повноважень, які делеговані державою прийомним батькам.
Інститут прийомних сімей в останні 2-3роки розвивається також на теренах країн колишнього соціалістичного табору вЦентральноєвропейському (Албанія, Молдова), в Азіатському (Киргизстан) регіонахі на Кавказі (Грузія).
Особливої уваги заслуговує підхід фахівцівСША стосовно виховання дітей з розумовими вадами. Зацікавленість нимзумовлюється тими обставинами, що в Україні серед дітей з різними видамифункціональних обмежень (сліпота, слабкий зір, глухота, глухонімота,туговухість, поліомієліт та церебральні паралічі, важкі порушення мови,затримка психічного розвитку, розумова відсталість тощо) найбільша частинаприпадає на розумове відсталих дітей. Навіть існуюча інтернатна системарозрахована таким чином, що шкіл та шкіл-інтернатів для розумове відсталихдітей більше 60% загальної кількості усіх шкіл та шкіл-інтернатів для дітей звадами розумового або фізичного розвитку.
Основні завдання американської системивиховання дітей з розумовими вадами дещо відрізняються від вітчизняної. Так, уСША вважається, що кінцевою метою навчання і виховання таких дітей є виробленнянавичок, які дали б змогу існувати самостійно, прищеплення корисних соціальнихумінь, які дозволятимуть їм жити і працювати у звичайному середовищі. У зв'язкуз таким підходом загальноосвітня підготовка і розвиток процесів пізнання незаймають значне місце в роботі з розумово відсталими дітьми. Завданняамериканських дефектологів щодо навчання дітей з розумовою відсталістю,сформульовані Національною асоціацією освіті більше 30 років тому, передбачають:досягнення економічної ефективності навчання; виховання таких поведінковихнавичок, щоб інші члени сім'ї не відчували тягаря від перебування вдома дитиниз розумовою відсталістю; виховання таких моральних цінностей, які б дозволилидитині у майбутньому бути рівноправним громадянином країни [15; 35].
Такі особливості виховання і навчаннядітей з функціональними обмеженнями, зумовили відповідне пристосування ісистеми прийомної опіки. З часом виникли прийомні сім'ї-спеціалісти, які бралина утримання дітей з вадами розумового або фізичного розвитку. Крім того, вонибрали й дітей переважно підліткового віку, в яких спостерігалися проблеми зповедінкою. Батьки таких прийомних сімей-спеціалістів мали бути кращепідготовлені, відповідати завищеним, порівняно з іншими прийомними сім'ямивимогам, адже зазначені категорії дітей вимагали й особливого ставлення, йбільшого часу для прищеплення навичок соціалізації, й наявності в батьківпевних спеціальних знань [24; 26].
Слід зазначити, що матеріальне забезпеченнядіяльності прийомних сімей диференціюється в залежності від стану здоров'ядітей та особливостей їхньої поведінки. Сім'ї, що утримують дітей з проблемамиу поведінці, а також дітей з функціональними обмеженнями, як правило, отримуютькошти у більшому розмірі, ніж прийомні сім'ї із здоровими дітьми без особливихпроблем у поведінці.
Кошти на свою діяльність прийомні сім'їодержують в місцевих органах влади, фінансування, як правило, складається здвох частин відшкодування витрат на утримання дитини і заробітної платні завиконання виховних функцій. Причому, розмір заробітної платні не настількивеликий, щоб заохотити до цієї роботи людей, які не відчувають до неїсхильності. Основний мотив прийомних батьків — бажання допомогти дітям [19; 28].
Надзвичайно важливу роль ужиттєдіяльності прийомних сімей відіграють соціальні працівники. Соціальніслужби постійно спостерігають за діяльністю цих сімей, ненав'язливе контролюютьвиховний процес, проводять навчання сімей, надають різнобічну допомогу. Дляпевних категорій дітей з функціональними обмеженнями і особливими відхиленнямиу поведінці допомога соціальних працівників може у разі потреби надаватисяцілодобово. Соціальні служби розподіляють кошти, виділені центральнимидержавними чи місцевими органами влади на діяльність прийомних сімей,визначають тривалість перебування дітей у сім'ях, адже вона може бути різною,залежно від обставин та умов [6; 48].
З метою підтримання сприятливої дляфункціонування прийомних сімей моральної атмосфери, соціальні служби закріплюютьза ними мультидисциплінарні команди, діяльність яких спрямована на вивченнястосунків у сім'ї, покращення якості її функціонування, своєчасної соціальноїдопомоги у разі потреби. Діяльність мультидисциплінарних команд системна ібезперервна, спрямована на надання різнобічних послуг, їх координацію,здійснення моніторингу втручань в сім'ї, профілактику, системне медичнеобстеження дітей і педагогічне спостереження процесу їх розвитку. Оскільки усімдітям, які потрапляють в прийомні сім'ї, доводиться долати труднощі адаптаціїдо нової сім'ї, для них розроблено спеціальну методику соціальної терапії, якавраховує чинники віку дитини, часу першого влаштування в прийомну сім'ю,кількість місць розміщення протягом опіки тощо [10; 75].
Передумовами успіху у практицістворення прийомних сімей є ретельний відбір прийомних батьків, чіткевизначення індивідуальних проблем дітей і відповідна спрямованість в роботіприйомної сім'ї, готовність фахівців з усіх служб (медичних, педагогічних,соціальних) співпрацювати у процесі створення і функціонування прийомної сім'ї.Важливо також не допускати багаторазового переміщення дитини із сім'ї в сім'ю,збільшувати термін перебування на одному місці опіки, забезпечувати адекватнесприйняття прийомними батьками проблем дитини. В іншому випадку проблеми дитиниможуть ще більше загостритися і стануть на заваді вихованню [12; 20].
Незважаючи на те, що підкреслюється якнегативно впливає на дитину багаторазове переміщення з сім'ї в сім'ю,американська соціальна система демонструє дивну гнучкість підходів дофункціонування прийомних сімей. Наприклад, у деяких випадках прийомні дітиможуть побувати у різних прийомних сім'ях поки не знайдуть таку, яка найбільшеїм підходить. Головне — результативність виховання в прийомній сім'ї, і соціальніпрацівники її досить ретельно досліджують. Вони неодноразово доводили, щовиховання дітей в прийомних сім'ях сприяє засвоєнню соціальних навичок,зменшенню кількість проблем поведінки, поліпшенню психологічного пристосуванняі зменшенню труднощів адаптації до дорослого життя.
Найбільшої уваги, на думку американців,діти потребують протягом першого року перебування в прийомній сім'ї. При вдалоорганізованому догляді вже в перший рік у більшості дітей спостерігаютьсязначні зміни у розвитку на краще. Важливу роль у цьому процесі відіграє належнезабезпечення дітей відповідними їх віку книжками та ігровим матеріалом,додаткове навчання прийомних батьків, стимуляція емоційної сфери дітей тамотивація їх до розвитку [12; 25].
Американська практика яскраводемонструє ефективність інституту прийомних сімей для дітей з функціональнимиобмеженнями, адже більшість дітей, які потрапляють у цій країні до прийомнихсімей, має фізичні або розумові вади або й ті і інші разом. При обстеженнідітей з функціональними обмеженнями перед влаштуванням у американські прийомнісім'ї була виявлена наявність аномалій принаймні в одній з фізіологічних системорганізму близько у 65% випадків. Решта дітей мали аномалії більше ніж у однійфізіологічній системі організму. Приблизно 35% цих дітей вважалися такими, щонеспроможні навчатися, понад 20% мали слабкий імунітет, більше 4% — хронічніхвороби, понад 4% — затримку розумового розвитку. Результати досліджень довели,що перебування цих дітей в прийомних сім'ях сприяє своєчасному виявленню таусуненню фізичних та розумових вад [17; 41].
Діти, які виходять в доросле життя зприйомних сімей переважно долають проблеми несприятливого дитинства і убільшості випадків (56%) добре інтегруються в суспільство або виявляютьсередній ступень інтегрованості (12%). Лише у 20% випадків відзначаєтьсячасткова інтегрованість, а взагалі не в змозі інтегруватися в доросле життя небільше 10% дітей [18; 22]. Американські соціологічнідослідження, які проводилися до і після влаштування у прийомні сім'ї, доводять,що діти високо оцінюють умови життя і ставлення до них у прийомних сім'ях,задоволені доглядом за ними і житлом, здебільшого відчувають любов і безпеку[19; 32].
Отже, є всі підстави вважати, щопрактика соціальної роботи в різних країнах світу досить переконливо доводитьдоцільність трансформації інститутів піклування щодо дітей-сиріт зфункціональними обмеженнями в напрямку поширення сімейних форм опіки, зокремаприйомних сімей./> 1.2.2 Практика соціальної підтримки сімей,які виховують дітей з функціональними обмеженнями
Актуальність запровадження багатьохформ і технологій соціальної підтримки з боку різних організацій зумовлена тим,що вони дуже суттєво розширюють можливості соціалізації дітей з функціональнимиобмеженнями. Без участі цих організацій самостійно реалізувати багато заходів зсоціальної інтеграції таких дітей не в змозі ні рідні сім'ї, ні прийомні сім'ї,ні інтернатні заклади, що їх виховують. Важливість співпраці батьків, які виховуютьдітей з функціональними обмеженнями, та вихователів інтернатних закладів зрізними організаціями соціальної підтримки, беззаперечна з точки зорурозширення кола спілкування таких дітей, ознайомлення батьків і вихователів зінноваційними формами і методами соціалізації, отримання допомоги у вирішеннярізноманітних соціальних і психолого-педагогічних проблем.
Різні форми, методи і технологіїсоціальної підтримки дітей з функціональними обмеженнями запроваджуються вУкраїні державними і громадськими організаціями. Серед державних організаційосновними є соціальні служби для молоді, підпорядковані Державному комітетумолодіжної політики, спорту і туризму України, та підрозділи системисоціального забезпечення, підпорядковані Міністерству праці та соціальноїполітики України. До громадських організацій належать передусім об'єднаннябатьків дітей з функціональними обмеженнями, об'єднання громадян за ознакоюпоходження інвалідності або видів від і захворювань, недержавні фонди таблагодійні організації тощо.
Слід зазначити, що на практиці державніі громадські організації досить часто діють спільно. Підрозділи системисоціального забезпечення можуть підтримувати громадські організації,використовувати їх досвід щодо нових форм соціальної роботи з дітьми, які маютьфункціональні обмеження, влаштовувати оздоровлення і відпочинок дітей.Соціальні служби для молоді підтримують громадські об'єднання організаційно іматеріально, надають методичну допомогу, проводять спільні заходи, реалізуютьспеціальні програми соціальної підтримки конкретних вікових категорій дітей зрізними вадами і захворюваннями.
Одним з прикладів такої співпраці можеслугувати діяльність соціальної служби для молоді Київської міської державноїадміністрації — саме у Києві виділяються найбільше коштів на програмисоціальної сфери, завдяки чому можливості територіальної громади у соціальнійпідтримці осіб з функціональними обмеженнями досить відчутні. Так, загальнефінансування міської програми «Турбота», спрямованої на соціальнупідтримку малозабезпечених киян, (у тому числі близько 115 тис.пенсіонерів-інвалідів, 75 тис. одержувачів допомоги сім'ям з дітьми, майже 8тис. дітей-інвалідів) становить 125 млн. гривень.
Розуміючи потреби розширенняможливостей соціалізації 7,7 тис. дітей з функціональними обмеженнями віком до16 років, які мешкають на території Києва, міська соціальна служба для молодірозробила комплекс програм «Разом заради розвитку», спрямованих насоціальну адаптацію та інтеграцію в суспільство дітей з функціональними обмеженнями.
Окремі програми цього комплексуспеціально розраховані на формування системи соціально-педагогічної допомогигромадським об'єднанням інвалідів, залучення членів громадських організацій доучасті у програмах соціальної служби, її акціях та заходах, налагодженнязв'язків з фондами та зацікавленими організаціями для реалізації програмсоціальної допомоги дітям і молоді з особливими потребами. Так, програма«Сприяння діяльності громадським об'єднанням інвалідів» передбачаєпідготовку спеціалістів соціальних служб для молоді на семінарах, тренінгах,«круглих столах» тощо, а також стажування спеціалістів районних службу громадських організаціях інвалідів. У межах цієї програми вивчається досвідгромадських організацій, проводяться спільні заходи державних і громадськихорганізацій щодо соціальної інтеграції дітей з функціональними обмеженнями.
Виявилася популярною програма«Книжки для дітей-інвалідів», у ході якої 100 молодих волонтерівдвічі на місяць відвідували 800 дітей з функціональними обмеженнями вдома,влаштовували спільні читання, спілкувалися. Програма "Ігротеки длядітей-інвалідів", в якій задіяні майже 200 молодих людей, котріорганізовують діяльність та формують мережу соціально-реабілітаційних центрів,розрахована на соціальну адаптацію дітей, хворих на дитячий церебральнийпараліч. Більше 2 тис. дітей і членів їхніх сімей отримали протягом рокуіндивідуальні консультації психологів, юристів та соціальних педагогів.Влаштовано понад 200 концертів, вечорів відпочинку, конкурсів, фестивалів,святкових ранків тощо, в яких взяли участь близько 7,5 тис. осіб. Щотижневепроводяться ігротеки, працюють гуртки малювання, виготовлення м'яких іграшок,макраме тощо.
Програма «Підтримка розвиткутворчості молодих інвалідів» спрямована на розкриття творчого потенціалу дітейта молоді з особливими потребами, сприяння його подальшому зростанню. В межахцієї програми понад 300 молодих людей з ініціативи соціальної служби протягомроку провели близько 60 районних фестивалів, виставок творчих робіт, конкурсів,екскурсій, у яких взяли участь більше 6 тис. осіб. Приблизно 1,5 тис. дітей зфункціональними обмеженнями отримали можливість взяти участь в діяльностіхудожніх гуртків, студій, клубів творчого спілкування.
Принципово, що зазначені програмиреалізуються спільно не лише з державними закладами і установами (бібліотеками,інтернатними закладами, територіальними центрами медико-соціальної допомогитощо), а й з громадськими організаціями, що опікуються проблемами дітей зфункціональними обмеженнями. Адже численні проблеми, які перешкоджаютьсоціальній інтеграції цих дітей, можуть бути вирішені саме за допомогоюгромадських організацій, що здатні систематично надавати соціальні послуги,запроваджувати інноваційні форми соціалізації, корекції вад і захворювань,поширювати набутий досвід для рідних і прийомних батьків, працівниківінтернатів, влаштовувати групи само- і взаємодопомоги.
Незважаючи на те, що сьогодні в Україніпоширюється практика діяльності громадських організацій, які спроможні надаватисоціальні послуги дітям з функціональними обмеженнями, слід зазначити, щогромадських осередків поки ще відчутно менше, ніж бажаючих ними користуватися[20; 12].
Наприклад, у Київській територіальнійгромаді працює не так вже й мало громадських організацій для дітей зфункціональними обмеженнями — благодійне товариство допомоги інвалідам таособам з інтелектуальною недостатністю «Джерела», київська міськагромадська організація допомоги та сприяння дітям-інвалідам з дитинства«Церебрал», приватна «Школа життя» для аутичних дітей, спеціальнашкола для дітей з вадами фізичного та розумового розвитку «Надія»,спеціальний навчальний просвітницький центр «Сполох», Центрсоціальної роботи з дітьми, що мають функціональні обмеження, Українськогоінституту соціальних досліджень з громадським об'єднанням батьків«Родина», товариство реабілітації дітей-інвалідів м. Києва«Дитинство», клуб дітей-інвалідів «Журавлик», клуб«Виноградар», творче об'єднання «Афродіта», благодійніфонди «Діабетик», «Нефрон», «Онколог», фонддітей-інвалідів «Квіти полину», «Діти Чорнобиля завиживання», «Віра», «Особлива дитина»,«Варнава», фонд допомоги дітям-інвалідам, асоціація«Родовід», громадська організація «Дзвіночок» тощо.
Але вивчення досвіду їхньої діяльностіпоказує, що безкоштовно надавати комплексні соціальні послуги дітям зфункціональними обмеженнями і членам їхніх сімей поки що спроможні далеко невсі громадські організації. Як правило, найбільш активно працюють об'єднаннябатьків дітей з функціональними обмеженнями, які фінансуються з джерелнедержавних фондів, благодійних організацій, спонсорів тощо. Деякі з цихорганізацій, які довели свою ефективність і надають послуги безкоштовно, набуличималого авторитету в місцевих громадах і залучають до фінансуваннядержбюджети! джерела — кошти соціальних служб для молоді, управлінь соціальногозахисту населення, інших організацій. Саме вони напрацьовують найбільш цікавийдосвід, демонструють відчутні успіхи.
Наведемо кілька прикладів з діяльностівідомих київських організацій, аби батьки прийомних і рідних сімей, фахівціінтернатних закладів, які виховують дітей з функціональними обмеженнями, моглиуявити характер того досвіду і консультативної допомоги, яку можливо отримати вцих організаціях.
Київська міська громадська організаціядопомоги та сприяння дітям-інвалідам з дитинства «Церебрал» об'єднуєблизько 600 дітей і підлітків, хворих на дитячий церебральний параліч,розробила модель соціальної реабілітації таких дітей, що передбачає навчаннянавичкам самообслуговування, організацію клубів спілкування, видання дитячогожурналу, організацію служби зайнятості. В організації зібрано статистичні даністосовно дітей, хворих на дитячий церебральний параліч, існуючої для них у м.Києві реабілітаційної бази. Проведено аналіз законодавчої бази щодо інвалідів,аналіз становища і потреб молодих інвалідів з фізичними вадами. Накопиченийвеликий досвід співпраці з міжнародними організаціями, завдяки чому отримановласне реабілітаційне обладнання. Працює центр соціальної реабілітації,підлітковий клуб, районні групи денного перебування. Діти набувають навичкироботи з комп'ютером, спілкуються з психологом, працюють на реабілітаційномуобладнанні. Київська міська державна адміністрація з 1998 р. проводить роботу зпоширення досвіду «Церебралу» у кількох районах міста, створення деннихцентрів перебування дітей, хворих на дитячий церебральний параліч, за рахунокміських коштів.
Вагомий внесок у концепцію створеннякомплексної системи соціальної реабілітації розумове відсталих осіб зробилипрацівники благодійного товариства допомоги інвалідам та особам зінтелектуальною недостатністю «Джерела». «Джерела» працюютьза програмами діяльності Центру соціальної реабілітації для інвалідів ізінтелектуальною недостатністю; створення моделі навчально-виробничого комплексудля працевлаштування інвалідів із інтелектуальною недостатністю в Україні;формування позитивної громадської думки щодо адаптації розумово відсталихінвалідів у громаді; створення моделі післяшкільної освіти для випускниківдопоміжних шкіл-інтернатів для дітей з інтелектуальною недостатністю (програма«Випускник»); діяльності консультаційного пункту для родин, щовиховують розумово відсталих інвалідів тощо. Товариство видає методичнулітературу для тих, хто працює з дітьми з інтелектуальною недостатністю,проводить семінари, наради з обміну досвідом, завжди доброзичливо допомагаєвсім, хто звертається за порадою та підтримкою. Діти й молодь, які користуютьсяпослугами «Джерел», кожного року демонструють відчутні успіхи врозвитку.
Слід зазначити, що діяльність такихорганізацій, як «Джерела», «Церебрал» та деякі іншіспрямована на допомогу одній, досить чітко визначеній категорії осіб зфункціональними обмеженнями, наприклад особам з інтелектуальною недостатністю(«Джерела»), особам з дитячим церебральним паралічем і деякими захворюванняминервової системи «Церебрал» тощо. Такий підхід безперечно має рядпереваг щодо поглиблення і спеціалізації методик реабілітації відповідно дохарактеру захворювань.
Проте громадських організацій, щоопікуються проблемами дітей з функціональними обмеженнями, не вистачає, а ті,що діють, як правило, малопотужні. Адже не мають повноцінного державногофінансування і звичайно працюють на засадах кооперації різних джерелфінансового і матеріально-технічного забезпечення. Так, приміщення може безкоштовнонадаватися районною владою; оздоровлення дітей може відбуватися за рахунокрайонного або міського бюджету або за допомогою Українського державного центрусоціальних служб для молоді. Комунальні послуги, придбання обладнання,зарплатня фахівцям та інші витрати фінансуються у кращому випадку усімапереліченими джерелами частково, а також сторонніми донорами (як правило,міжнародними організаціями – ЮНІСЕФ та іншими, іноземними, а інколивітчизняними благодійниками, спонсорами тощо). Інколи фінансування з державнихджерел взагалі може не надходити. Тоді залишається розраховувати тільки надонорів, які не несуть жодних фінансових обов'язків і діють як доброчинники.
Все це поки що обмежує можливостістворення широкої мережі організацій, спеціалізованих відповідно до видівзахворювань. В реальних умовах сьогодення, очевидно, доцільно мати більшекомплексних організацій, розрахованих на соціальну підтримку всіх категорійдітей, які живуть на певній території, незалежно від характеру їхніх вад ізахворювань [15; 40].
Саме так побудована робота Центрусоціальної роботи з дітьми, що мають функціональні обмеження, Українськогоінституту соціальних досліджень. Приміщення для розташування Центру булобезкоштовно надано державною адміністрацією Жовтневого району м. Києвавраховуючи те, що соціальні послуги надаватимуться переважно мешканцям місцевоїтериторіальної громади. Витрати на утримання взяв на себе Український інститутсоціальних досліджень за рахунок коштів від госпрозрахункової діяльності.
Клієнти Центру — діти і молодь маютьрізні захворювання (дебільність, імбецильність, дитячий церебральний параліч,епілепсія, аутизм, соматичні захворювання, глухота тощо). Центр, який об'єднуєдітей переважно за територіальною ознакою, пропонує діяльність різнихпідрозділів: надання індивідуальних консультацій психологів для дітей ібатьків; група денного перебування дітей; гурток образотворчого мистецтва;ляльковий театр; комп'ютерний гурток; творче об'єднання «Подолання»,яке видає власний альманах з однойменною назвою; батьківський клуб«Родина».
Кожна дитина проходить первиннеобстеження, для неї розробляється індивідуальна корекційна програма. Взалежності від особливостей розвитку, раз або два рази на рік психологпроводить проміжне обстеження, за результатами якого індивідуальна програмакоригується. Під час індивідуальних занять протягом 40-60 хвилин психологпрацює з дитиною за спеціальною програмою, побудованою на вправах, що маютьспецифічну структуру та розраховані на розвиток імітації, сприйняття, грубоїмоторики, тонкої моторики, координації очей та рук, когнітивних здібностей,мови, навичок самообслуговування, інших соціальних навичок. Проводиться такожробота в групі денного перебування, яку двічі на тиждень відвідують діти, зприблизно однаковим ступенем розвитку, але різного віку. Кількість дітей, якіодночасно відвідують групові заняття не перевищує 4-5 осіб. Змістом занятьпереважно є спілкування, рольові та рухливі ігри, тобто ті види діяльності, якісприяють формуванню навичок соціальних взаємовідносин, відрізняються відзвичного спілкування в родинному колі.
Разом з дітьми в роботі Центру берутьучасть і батьки, які об'єдналися в сімейний клуб «Родина». Щосуботипроходять засідання цього клубу, проводяться родинні заходи, відзначаютьсясвята. Батьки приходять, щоб одержати підтримку, пораду щодо подолання життєвихнегараздів, зустрітися з іншими батьками з такими ж проблемами, але які вжемають досвід з їх вирішення. Клуб влаштовує просвітницько-інформаційні зустрічіз працівниками медичних, педагогічних, соціальних закладів, ознайомлює здосвідом роботи інших товариств інвалідів, організовує індивідуальні та груповіконсультації психологів, юристів з питань виховання дітей з особливимипотребами.
Слід зауважити, що загальноюособливістю усіх вітчизняних організацій, які надають соціальні послуги дітям зфункціональними обмеженнями, є відсутність серед них так званих«парасолькових» організацій, які б здійснювали координуючудіяльність. Це не зовсім узгоджується із світовою практикою, де значна увага приділяєтьсяналагодженню співпраці між організаціями з подібними інтересами для обмінуідеями та досвідом [20; 28]. Саме тому часто-густо ці організації дублюють однаодну, не в змозі поєднати свої ресурси для ширшого охоплення усіх, кому цепотрібно.
Можливо, було б доцільно удосконалитимеханізм взаємодії громадських і державних організацій, з тим щоб, з одногобоку, держава взяла більш активну участь у фінансуванні громадськихорганізацій, а з іншого — певною мірою координувала їх діяльність. Поки щоцьому заважає традиція відсутності сталого досвіду такої взаємодії у нашомусуспільстві, неповна відповідність цьому нормативно-законодавчої бази.
Крім того, має місце й певнаорганізаційна невизначеність діяльності щодо проблеми інвалідності в Україні назагальнодержавному рівні. Зараз роботу з особами з функціональними обмеженнямивиконують структурні підрозділи принаймні чотирьох центральних органівдержавного управління — Міністерства праці та соціальної політики, Міністерстваохорони здоров'я, Міністерства освіти і науки, Державного комітету молодіжноїполітики, спорту і туризму. Але на практиці поки що не відчувається ініціативщодо об'єднання й координації спільних зусиль з метою удосконалення усієїсистеми соціальної роботи з цією категорією населення, ефективного розподілуспільних ресурсів.
У практичній діяльності, яку здійснюютьпереважно структури місцевих органів самоврядування, невизначеність єдиногопідходу до діяльності у сфері інвалідності призводить до різноманітних казусів.Наприклад, чудова ініціатива Київської міської державної адміністрації зістворення у районах м. Києва центрів соціальної реабілітації для дітей, хворихна дитячий церебральний параліч та деякі органічні ураження нервової системи (зурахуванням досвіду організації «Церебрал»), зазнає труднощів упрактичному втіленні через неузгодженість міжвідомчих нормативів. Центри длядітей почали створюватися при центрах соціального обслуговування, допомоги тазахисту одиноких пенсіонерів, інвалідів та малозабезпечених, що підпорядкованірайонним управлінням соціального захисту населення. Відповідно, працівникидитячих центрів мають працювати за нормативами, що діють в системі соціальногозахисту населення. Це означає, що лікарям та педагогам не зараховуєтьсяпрофесійний стаж, вони не користуються додатковою відпусткою, не маютьскороченого робочого часу за нормами системи освіти й охорони здоров'я.Невелика зарплатня, не завжди вдале адміністрування з боку служб соціальногозабезпечення, яким бракує досвіду соціальної реабілітації дітей з функціональнимиобмеженнями, провокують плинність кваліфікованих кадрів, а вакантні місця, якправило, заміщаються непрофесійними працівниками.
2. Аналіз поінформованості громадян про прийомну сім'ю
З 1999 року прийомна сім'я яксімейна форма державної опіки над дітьми поширюється в регіонах України. Зістворенням прийомних сімей діти-сироти та діти, позбавлені батьківськогопіклування, які потребували державного влаштування, отримали можливістьзабезпечення їхнього права на проживання в сімейному оточені через влаштуваннядо прийомних сімей. Проте стан справ щодо професійної підтримки створення тафункціонування прийомних сімей залишається невтішним. У пролонгованомудослідженні були розглянуті лише деякі аспекти даної проблеми, а саме: проведеннярекламної кампанії для залучення кандидатів у прийомні батьки.
Метою дослідження стало вивченняособливостей проведення рекламної кампанії для залучення кандидатів у прийомнібатьки та визначення критеріїв її ефективності. Об'єктом дослідження булообрано процес створення прийомної сім'ї, а предметом — особливості проведеннярекламної кампанії для залучення кандидатів у прийомні батьки. Переддослідженням були поставлені такі завдання: 1) вивчення рівня інформованостіпро прийомну сім'ю та ставлення до неї громадян і державних службовців, якіпричетні до вирішення питань захисту дитинства та попередження дитячогосирітства; 2) вивчення специфіки процесу залучення кандидатів у прийомні батьки3) визначення критеріїв ефективності проведення рекламної кампанії в означенійсфері.
Дослідження проводилисявпродовж 2003-2006 років. Базою дослідження стали кандидати в прийомні батьки,пересічні громадяни, державні службовці, які причетні до вирішення питаньзахисту дитинства та попередження дитячого сирітства. Для вивчення ситуації тарозв'язання поставлених завдань були застосовані такі методи, як фокус-групи,опитування громадян щодо їхньої обізнаності про різні форми опіки над дітьми тапріоритетності з позиції дитини; аналіз записів «Книги звернень»громадян до Центру по роботі з прийомними сім'ями.
Попередніми дослідженнями [2]було доведено, що процес створення прийомної сім'ї є процесом прийняття рішенняокремо на кожному етапі розвитку: інформаційному, ознайомлювальному,підготовчому, створення та функціонування прийомної сім'ї, виходу дитини всамостійне життя, збереження взаємостосунків прийомних батьків із прийомнимидітьми після завершення їхнього перебування у прийомній сім'ї.
В зазначеному дослідженні насцікавили лише особливості перебігу перших етапів, які передують створеннюприйомної сім'ї (інформаційному, ознайомлювальному, частково — підготовчому),тобто процесу виникнення зацікавленості у громадян питаннями захисту дітей, яківтратили турботу біологічних батьків, та пробудження у них бажання створитиприйомну сім'ю. Слід зазначити, що учасниками процесу започаткування прийомноїсім'ї є соціальні працівники спеціалізованих служб, громадськість, державніслужбовці, на яких покладена функція оформлення дитини до прийомної сім'ї таконтролю за її утриманням.
Процес залучення кандидатів уприйомні батьки можна розглядати як рекламну кампанію, що передбачає створеннярекламної продукції та її доведення до потенційних «покупців» (кандидатіву прийомні батьки, кандидатів у прийомні діти та їхніх біологічних родичів),щоб вони могли впевнитися в її якісних відмінностях від наявних аналогів зметою активізації бажання придбання (в нашій ситуації — створення прийомноїсім'ї).
Згідно з науковими джерелами,важливою функцією рекламної кампанії є налагодження зв'язків із членамицільових груп. Кінцева мета рекламної діяльності має бути привабливою для всіхїї учасників, а уточнені бажані результати будуть визначати і спрямовуватиконкретні шляхи її ефективності [30]. В ситуації прийомного батьківства одниміз бажаних результатів рекламної кампанії є залучення кандидатів у прийомнібатьки, тобто створення таких умов, які б сприяли їхньому виокремленню середінших та "інформаційній підтримці", — супроводу процесу, якийзапочатковується при отриманні первинної інформації про прийомну сім'ю ізавершується прийняттям свідомого рішення про її створення. Які ж критеріїефективності рекламної кампанії в даному випадку можна виділити?
Результати попередніхдосліджень засвідчили, що прийомними батьками можуть бути люди різного віку,соціально-професійного та шлюбно-сімейного статусу. Доведено, що успішністьстановлення прийомної сім'ї забезпечується здатністю членів сім'ї (кандидатів уприйомну) приймати свідоме та узгоджене рішення та системою державної підтримкиза умови співпраці прийомних батьків із службою супроводу. Емоційний відгуклюдини на несприятливу ситуацію дитини може її підштовхувати до створенняприйомної сім'ї, проте в ситуації постійного функціонування сім'ї тазаміщувальної опіки більшого значення буде набувати категорія «готовності»та «адекватності» [2; 3; 4]. Дослідження підтвердили, що робота зпідтримки прийомної сім'ї повинна бути ненав'язливою і обмежувати (незалежновід етапу становлення прийомної сім'ї — початкового чи завершального) будь-якийстимулюючий вплив на кандидатів та прийомних батьків щодо прийняття нимирішення. Практика показала, що процес прийняття рішення про створення прийомноїсім'ї є тривалим у часі: від першого звернення до Центру по роботі з прийомнимисім'ями до створення прийомної сім'ї, що триває від шести місяців до півторароку. Запорукою успішного функціонування прийомної сім'ї виявилася здатністькандидатів до усвідомлення власних бажань, прийняття спільного рішення простворення прийомної сім'ї, узгодженість очікувань із реальною ситуацією наданнятурботи біологічно нерідній дитині зі своїми можливостями, що виражається вуявлені часового, територіального, соціального та психологічного забезпеченнятурботою дитини, наявності для цього у прийомних батьків знань, умінь та досвіду,що разом будуть забезпечувати стійкість та тривалість обраної ними діяльності[2]. Тож, можна передбачити, що ефективна рекламна кампанія повинна враховуватитакі чинники:
1) віддаленість результатівпроведеної рекламної кампанії за терміном, оскільки процес прийняття рішенняпро створення прийомної сім'ї є тривалим у часі;
2) важливість особистісноорієнтованих форм роботи під час рекламної кампанії, оскільки рішенняприймається кожним та узгоджується з усіма членами сім'ї;
3) нетривалість емоційноїреакції на ситуацію допомоги дитині, що буде основою для наступного прийняттярішення про створення прийомної сім'ї, через що в рекламній кампанії слідрозвивати два таких напрямки, як первинне інформування громадян про прийомнусім'ю та супровід тих, хто проявив зацікавленість даною формою державної опікинад дітьми;
4) створення для зацікавленихненав'язливих умов вільного обміркування «за — проти» та прийняттясамостійного рішення.
Результатом ефективноїрекламної кампанії має бути поінформованість населення про прийомну сім'ю зметою набору кандидатів у прийомні батьки, які були б налаштовані на адекватнута тривалу турботу про дитину у відповідності до її потреб та ситуаціїрозвитку; на здорове сімейне функціонування та свідоме вирішення життєвих питань,співпрацю з представниками служб сімейних форм державної опіки.
Проведена дослідницька роботазасвідчила, що громадяни міста не достатньо володіють інформацією прозапочаткування нової форми державної опіки над дітьми, не можуть чітковизначити її відмінності від тих, що давно існують (державна опіка в дитячихзакладах, опіка та піклування родичів, дитячий будинок сімейного типу, прийомнасім'я, усиновлення). Опитувані хоч і зазначали, що дітям ліпше проживати всім'ї, проте чітко не називали, чому саме сімейне влаштування дітей є найкращимдля їхнього повноцінного розвитку.
Незначна кількість опитуванихвідмітили, що інституційна система колективного утримання та виховання дітейприховує в собі такі згубні для повноцінного розвитку дитини чинники, як ізоляція(5%), відсутність зразків сімейного життя (20%), депривація за браком умов длязадоволення основних потреб розвитку дитини (5%), колективне утримання дітей(7%), що, перш за все, негативно позначається на їхньому емоційному розвитку(5%), хоча вже давно відомо і доведено дослідженнями, що відчуття повноти життяі власного щастя забезпечує людині не накопичення матеріальних цінностей, аповноцінний розвиток емоційної сфери.
В основному громадянипроявляли жалісливе ставлення до дітей-сиріт та вказували на важливістьформування у вихованців інтернатних закладів соціальної компетентності (60%) таадаптації до нових умов життя після виходу із інтернату (80%). Найчастішеопитувані говорили про свою стурбованість тим, що збільшується кількість дітей,які жебракують на вулицях міста (70%), що в країні склалася складна економічнаситуація, вплив якої вони особливо відчувають у вихованні, оздоровленні танавчанні власних дітей (60%). Можна припустити, що ці нагальні труднощігромадян «не дозволяють» їм побачити емоційні проблеми вихованцівдержавних інституцій, адже "інтернатні діти" все ж таки нагодовані таодягнені і «ще й за кордон щороку їздять, а ми не спроможні забезпечитивласних дітей навіть частиною того».
Результати проведеного намидослідження показали, що рівень обізнаності громадян про негативні наслідкиінституційного колективного утримання та виховання дітей є неповним івикривленим, а рівень поінформованості громадян про прийомну сім'ю як сімейнуформу державної опіки — недостатнім, що не виокремлює її серед інших форм іпо-різному її інтерпретує: або як подібну до усиновлення, або як матеріальнудопомогу сім'ям, в яких діти перебувають під опікою (піклуванням) родичів. Підчас опитування часто можна було почути такі слова: «Краще оформіть мене якприйомну сім'ю і виплатіть мені гроші на утримання дитини, адже я давно єопікуном свого онука, а його мати (моя донька) десь повіялася». У своючергу державні службовці визначають нечіткість визначення механізму реалізаціїприйомної сім'ї в системі державного управління, що призводить інколи довідмови кандидатам у юридичному оформленні прийомної сім'ї і їх переадресаціїна давно відомі діючі форми як-то опіка/піклування та усиновлення/удочеріння.
Встановлені в дослідженніфакти свідчать про те, що населення в основному не сприймає прийомну сім'ю якокрему форму державної опіки над дітьми, а представники державних структурвиказують низький рівень готовності до її впровадження, що разом будеспричиняти непорозуміння та труднощі у процесі створення та функціонуванняприйомних сімей і тим самим зменшувати шанси дитини, яка потребує державноговлаштування, реалізації права на сімейне проживання.
Більшість серед тих, хтонадалі створив прийомну сім'ю, отримали інформацію про неї від представниківадміністративних органів (54%). Слід відзначити, що такі рекламні носії, як «церква»,«знайомі», «засоби масової інформації» мають низькуефективність залучення кандидатів у прийомні батьки. Можна сміливо засвідчити, щорекламна кампанія через означені засоби розрахована більше на формуванняставлення громадськості до проблеми дитячого сирітства і не спонукає людей доконкретних дій. Також, слідуючи науковим свідченням, можна зазначити, що врекламній кампанії щодо прийомної сім'ї мають важливе значення характеристики рекламнихносіїв.
Прийомні батьки назвали таківажливі ознаки носіїв інформації, як надійність, що, перш за все, асоціювалосяз органами державної влади та її представниками (адже прийомна сім'я єдержавною формою опіки і передбачає участь держави в її підтримці); повага долюдини — носія інформації, ненав'язливий характер подачі інформації іможливість її вільного обговорення. Дослідження також зафіксувало ефективністьрекламного носія, який ми назвали «циганським радіо» (31%). Можнапередбачити, що в ситуації відсутності однозначності сприймання громадськістюнової форми державної опіки над дітьми саме цей носій надавав кандидатамнайбільшої можливості неупередженого обговорення вказаних питань.
Аналіз роботи Центру пороботі з прийомними сім'ями показав, що люди, які зверталися за інформацією,мали різний рівень поінформованості і потребували індивідуальної роботи. Всівиди запитів ми згрупували таким чином:
1) конкретні — бажаннявирішити долю певної людини, створити прийомну сім'ю, отримати додаткову інформацію(40%);
2) емпатшні — бажаннявисловити свою симпатію та емоційну підтримку (8%);
3) професійні — длярозширення інформації у сфері власної професійної діяльності з метою збільшеннядоброчинності (4%);
4) раціональні — пошук вигодиз метою отримання інформації у власних цілях, що не завжди було всупереч цілямслужби — залучення кандидатів на створення прийомної сім'ї (4%);
5) приховані — стурбованістьвласними проблемами, які не висловлюються відкрито — переоформлення своєї сім'їна прийомну з метою скасування акту усиновлення чи опіки; переживанняконфліктних почуттів при бажанні взяти дитину в свою сім'ю і власній фізичнійнеспроможності для цього тощо (20%);
6) самовдоволені —характерними ознаками цих запитів були тривалість та докладність розповідей просвою діяльність у сфері допомоги дітям, про факти насилля над дітьми тощо привідсутності будь-яких пропозицій щодо партнерства чи активних дій у вирішеннікритичної ситуації (20%);
7) провокаційні — запити, заякими стояла чітка мета, що свідомо приховувалася неоднозначними тапровокаційними запитаннями (4%).
Результати аналізузасвідчили, що запит на додаткову інформацію робився з тієї позиції, про якулюди спочатку отримали інформацію. Якщо люди спершу довідувалися про конкретнихдітей, які потребують державного влаштування, то в Центрі по роботі зприйомними сім'ями вони відразу висловлювали готовність забрати цих дітей досебе в сім'ю, або наполягали на тому, що візьмуть лише конкретних дітей. Якщо жлюди спершу отримували інформацію стосовно різних форм опіки над дітьми, тоїхні перші запитання стосувалися, як правило, поглиблення інформації саме зозначених питань.
/>Висновки
Таким чином, приймаючи сім'ю як об'єктсоціальної роботи і бачачи її складною соціальною системою, при контакті з неюнеобхідно враховувати наступне: її структуру, оточення, функціонування йісторію розвитку, що саме ми й спочатку й з'ясовували на початку нашогодослідження.
На жаль, у нас ще широко практикуєтьсявиховання таких дітей в спеціальних установах. І нам ще далеко до такої роботи,яка була описана в другому розділі роботі в різних країнах.
Дослідження свідчать, що внаслідоквиховання в прийомній сім'ї у дітей покращуються соціальні навички, зменшуєтьсякількість проблем у поведінці, покращується психологічне пристосування ізменшуються труднощі адаптації.
Досвід країн Заходу доводить, щоприйомними батьками є громадяни, які намагаються захистити дітей від фізичногота морально-психологічного травмування, які мають змогу витратити необхіднукількість часу на вирішення дитячих проблем. Прийомними батьками можуть бутилюди, які є досвідченим і кваліфікованим подружжям з певним стажем сімейногожиття, які позитивно зарекомендували себе в родинній та громадській сферах. Такіродини реєструються і проходять відповідне тестування в приватних чи урядовихслужбах соціального захисту і отримують відповідний сертифікат.
Прийомнаопіка краще реалізується над дітьми молодшого віку, в яких відсутні серйозніемоційні та поведінкові порушення. Чинниками успішного догляду також єретельний відбір прийомних батьків, вирішення прийомною сім'єю проблем дитини,готовність усіх сторін долучатися до процесу розміщення і керівництва впродовжтерміну опіки, що є особливо важливим.
Завдання тимчасової прийомної опікиполягає також у недопущенні багаторазового переміщення дитини із сім'ї в сім'ю,а також збільшенні терміну перебування на одному місці опіки, оскільки це, як іінші чинники, впливає на рівень самооцінки.
Розвиток прийомної опіки в Україні можепокращити систему соціального захисту дітей-інвалідів з числа сиріт, оскільки вїї основі лежить завдання допомогти кожному вихованцю, врахувати йогоіндивідуальні потреби.
Отже, соціальна робота з сім'ями, вяких виховуються діти інваліди розвинута ще не на достатньому рівні і потребуєдетального дослідження та пошуку нових шляхів розв'язання цієї проблеми. Прийомні сім'ї як прогресивна, нова і поки щонедостатньо поширена в Україні форма піклування стосовно дітей-сиріт зфункціональними обмеженнями, відчувають особливу потребу у соціальній підтримцісвоєї діяльності з боку держави і громадських організацій.
Список використанихджерел
1. Cоціальнесирітство в Україні: експертна оцінка та наліз існуючої в Україні системиутримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклуваннч / Авт. кол.Л. С. Волинець, Н. М. Комарова. – К.: Український ін-т соціологічнихдосліджень, 1998. – 120.
2. Бевз Г. М. Соціально-психологічнічинники виникнення та розвитку прийомного батьківства: дис. канд. психол. наук 19.00.05. ЦІППО АПН України —К., 2002. — 281 с.
3. Бевз Г.М. Соціальне становлення дитиниу прийомній сім'ї: соціальний супровід. /Л. С Волинець, А. Й. Капська, Н. М. Комарова та ін.— К.: Укр. ін-т. соц. досліджень, 2000. — 127 с.
4. Бевз Г.М., Пеша І. В. Дитина в прийомній сім'ї: нотатки психолога. К.: Укр. ін-т. соц. досліджень. — 2001. 101 с.
5. БочароваВ.Г. Педагогіка соціальної роботи. — М., 1990.
6. ВасильковаЮ.В. Лекції по соціальній педагогіці. — М., 1998.
7. ВолинецьЛ. (та ін.). Соціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та аналіз існуючоїв Україні системи утримання та виховання дітей, позбавлених батьківськогопіклування. — К.: УІСД, 1998.
8. ГусляковаЛ.Г., Холостова Е.И. Основы социальной работы. –М., 1997.
9. Жмир В.Соціальна держава, соціальна політика, соціальна робота (спроба концептуальногоаналізу). // Соц. політика і соц. робота. – 1997. — №1.
10. Капська Л. Соціальна робота: деякі аспекти роботи здітьми та молоддю. – К.: 2001.
11. Кравченко Р. І. Перспективи працевлаштування інвалідів зінтелектуальною недостатністю // Соціальна реабілітація молоді з обмеженоюдієздатністю. — К.: УДЦ ССМ, 2000.
12. Максакова В.І. Диференційований підхід у вихованні //Магістр. — 1992.
13. МасловаН.Ф. Робоча книга соціального педагога. — Орел, 1995.
14. Методичні рекомендації соціальним працівникам щодопідгтовки прийомних батьків / Упоряд. Та авт. кол.: Н. М. Комарова, Л. С.Волинець та ін.- К.: Студцентр, 1998. – 128 с.
15. Методичні рекомендації щодо удосконалення утримання тавиховання дітей у дитячих інтернатних закладах на принципах, що базуються наКонвенції 00Н про права дитини. — К.: УІСД, 1998.
16. МудрікА.В. Введення в соціальну педагогіку. — М., 1997.
17. Музыкант В. Л. Теория и практика современной рекламы. — М.: Евразийский регион, 1998.
18. НикитинаВ. А.Социальная педагогика. – М.: ВЛАДОС, 2000.
19. Обрытько Б. А. Рекламный менеджмент: Конспект лекций.— К.: МАУП, 2000. — 120 с.
20. Попович Г. М. Соціальна робота в Україні і за рубежем:Навч. – метод. посіб. – Ужгород, 2000.
21. Прийомнасім'я: методика створення та соціального супроводу:науково-методичний посібник / Бевз Г.М., Кузьмінський В. А., Нескучаєва О. І. таін. — К.: Центр стратегічної підтримки, 2003. — 92 с.
22. Прийомні сім'ї для дітей-сиріт з функціональнимиобмеженнями/О. О. Яременко (керівник авт. кол, )., Н. М. Комарова, Р. Я. Левінта ін. – К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2001. – 120 с.
23. Робоча книга соціального педагога. — М.; Орел, 1995.
24. Семенов В.Д. Соціальна педагогіка. — Єкатеринбург, 1995.
25. Соціальна педагогіка: теорія, методика, досвіддослідження. — Свердловськ, 1989.
26. Сюта Б. Піклування про дітей, позбавлених опіки батьків,як соціальна проблема (Україна і світовий досвід) // Права людини в Україні.-1996-1997-Вип.18
27. Шуркова Н.Є. Нові технології виховного процесу. — М.,1994.
28. Яскал Л. Виховання і прийомній сім'ї як чинниксоціалізації дітей – інвалідів // Соціальна політика і соціальна робота. –2000. — № 3,4.