Освіта як соціокультурний феномен

ПЛАН
Вступ
Розділ 1. Освіта як соціокультурний феномен
1.1 Найважливіші соціологічні концепції у вивченні освіти
1.2 Розвиток соціологічного знання про освіту в Україні
Розділ 2. Специфіка соціологічного підходу до вивченняосвіти
2.1 Соціологічні методи вивчення сфери освіти
2.2 Освіта як соціальний інститут. Функції освіти в суспільстві
2.3 Сфера освіти та її соціологічне вивчення
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальністьтеми. Освіта якпроцес і результат оволодіння системою знань, пізнавальних умінь і навичок, атакож формування на їхній основі світогляду, моральних і інших якостейособистості різнобічно й історично різнопланово досліджується в педагогічнійнауці. Проблема освіти широко і масштабно представлена в масиві дослідженьміждисциплінарного характеру: психолого-педагогічної, соціально-педагогічної,філолофсько-антропологічної, етико-правової, соціологічної, політичноїспрямованості та багатьох інших, пов'язаних з питаннями організованоїсоціалізації, здійснюваної в інтересах особистості й соціуму. Проблема освітихарактеризується тим, що втілює в собі єдність теоретичного і практичного.Теоретичні конструкти освіти націлені на практичне впровадження.
Актуальністьпроблеми освіти в різних областях людського знання пов'язана з такими сучаснимитенденціями світового суспільного розвитку, як інтенсивна зміна традиційнихмоделей навчання, створення експериментальних і альтернативних навчальнихзакладів, а також з орієнтацією української освітньої політики на інтеграцію вєвропейський освітній простір, демократизацію та вільний вибір програм навчанняй освіти, створення системи безперервної освіти, її гуманізацію,гуманітаризацію, інформатизацію і комп'ютеризацію.
Специфікоюсоціологічного підходу до вивчення освіти є вивчення сфери освіти яксоціального явища; людей, їхніх об'єднаннь й організацій в системі освіти. Цете соціальне середовище, де розгортається функціонування процесів освіти, діютьпевні суб'єкти у формі різноманітних навчальних занять, у ситуаціях, щоскладаються в ході таких занять, з певною системою взаємин людей, з їхінституціональною й неінституціональною організацією. Таким чином, об'єктомвивчення є освіта з позицій її соціальної природи.
Мета й завданнядослідження. Метоюдослідження є виявлення специфічного соціологічного підходу до вивчення освіти.
Поставлена метавимагає вирішення таких конкретних задач:
-    на основіаналізу вітчизняних і зарубіжних досліджень соціологічних проблем освітивизначити роль соціального підходу в розкритті специфіки феномена освіти;
-    розглянутихарактеристики освіти з погляду її соціокультурних взаємозв'язків;
-    дослідитинайважливіші соціологічні концепції у вивченні освіти;
-    охарактеризуватисоціологічні методи вивчення сфери освіти;
-    проаналізуватирозвиток соціологічного знання про освту в Україні
Об'єктом дослідження є освіта як процес трансляції, освоєння й відтвореннявпорядкованого соціального досвіду.
Предметомдослідження є специфікасоціологічного підходу до вивчення освіти.
Методидослідження: аналіздосліджуваної проблеми обґрунтований використанням загальнонаукових іспеціальних підходів та методів дослідження, серед яких варто зазначитиописовий (застосовуваний у процесі всього дослідження); системний (щодо аналізуфеномену освіти в системі соціокультурних зв'язків).
Практичнезначення отриманих результатів. Результати курсової роботи можна використовувати як уконкретно-наукових, міждисциплінарних і соціологічних дослідженнях із проблемосвіти.
Структура курсовоїроботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, а такожсписку використаної літератури, який налічує 34 найменувань.
Розділ 1. Освіта як соціокультурний феномен
У тому або іншомуступені проблеми освіти як соціокультурного феномена були підняти в роботах П.ВАутова, [2] М.Т. Єрмоленко, [7] А.С. Кармини, [7] І.С. Кона, [15] В.Т. Кременя,[16] Л.В. Левчук, [7] В.С. Лутая, [7] Е.С. Ляховича, [7] та інших.
Аналіз їх давможливість представити освіту і як процес формування світогляду суб'єкта, і якрівень знань, умінь, навичок, заснованих на певних здібностях. Освіта постає яксоціальна цінність. І у П. Сорокіна [26, 54], і в М. Вебера, [7, 121] і в І.С.Кона [15, 34] цінності виступають у якості мотиваторів досягнення поставленоїмети. В дослідженнях П.Сорокіна відзначено, що освіта містить у собіпросторово-семантичний, змістовно-методичний і комунікаційно-організаційнийкомпоненти. [26, 57]
Освіта — цепроцес і результат засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок, необхіднаумова підготовки людини до життя й праці. Різні науки вивчають освіту під своїмкутом зору. У філософії поняття «освіти» вивається в значеннізагального духовного процесу формування людини й результату ього процесу — духовноговигляду людини. Освіта досліджується як культурно-історичне явище, засцбзбереження, передачі й множення нагромаджень духовної культури людства,народів, націй.
Психологіюцікавлять проблеми впливу освіти на формування особистості, її психіки.Соціальна психологія розглядає людину як суб'єкт навчальної діяльності в рамкахосвіти як соціальної організації. Її цікавить, як домогтися того, щоборганізація освіти не була далека людській природі, які закони й соціальнітехнології повинні лежати в основі організації навчальної діяльності, яксистема освіти повинна сприяти самоактуалізації й саморозвитку людини, її нормальномусоціальному функціонуванню.
Педагогікарозуміє під освітою процес і результат оволодіння учнями системою науковихзнань і пізнавальних умінь і навичок, формування на їхній основі світогляду,моральних якостей особистості, розвиток її творчих сил і здатностей.
Соціологіюцікавить соціальна сторона освіти: як завдяки освіті людина включається в тіабо інші соціальні групи, займає певні позиції в соціальній структурісуспільства, освоює й виконує різноманітні ролі в суспільстві.
Вродженихсоціальних програм особистості не існує. У суспільстві не може бути незалежноївід суспільства людини, поводження будь-якої людини обумовлює й контролюєтьсясоціальним середовищем за допомогою культурних нагромаджень, таких як моваспілкування, соціальні інститути, традиції, звичаї й ін. У ходінавчально-виховного процесу створюється унікальна можливість зберегти йпримножити культурний шар суспільства.
Освіта виступаєісторико-культурним феноменом менталітету суспільства, його свідомості. В освітістворюються передумови для виявлення й розвитку творчих здатностей суспільства,для послідовної передачі накопичених суспільством знань, умінь, культурноїспадщини всіх поколінь.
Як вказуєГородяненко, в основі соціологічних підходів до вивчення освіти лежатьсоціальні характеристики освіти, вплив на неї соціальних інститутів, соціальноїмакро- і мікросередовища. [7, 126] Соціологія являє собою цілісну системусоціологічних знань, що складається з трьох рівнів:
·  загальсоціологічний(загальнотеоретичний) рівень;
·  спеціальнісоціологічні теорії;
·  емпіричнісоціологічні дослідження.
На базі загальнихтеорій першого рівня ґрунтуються спеціальні соціологічні теорії середнього рівня.Сюди відносяться і соціологічні підходи до вивчення освіти, або соціологіяосвіти.
Соціологічнийенциклопедичний словник, визначаючи предмет соціології освіти, наголошує нааналізі його соціальної природи: «Соціологія освіти — галузь соціології,що вивчає освітиу як соціальний інститут, як форму й засоби громадськогожиття». [27, 355]
О.Майер пише, щосоціологія освіти "… має своїм предметом соціологічне дослідженнязагальних соціальних закономірностей освіти й виховання як соціального процесуі їх функцій на всіх рівнях взаємодії суспільних сил". [28, 98]
В.Н.Турченкозвертає увагу на пріоритет системної організації освіти: "… соціологія освітимає предметом свого розгляду системи й підсистеми (елементи) освіти в їхнійцілісності й сукупності (суспільних) відносин". [31, 5]
Узагальненнямвикладених позицій є визначення Ф.Р.Філіппова: «Соціологія освіти цеспеціальна соціологічна наука, предметом якої є система освіти як соціальнийінститут, взаємодія її підсистем, а також взаємодія системи освіти і їїпідсистем із суспільством, насамперед з його соціальною структурою». [32,41]
Об'єктомсоціології освіти є сфера освіти як соціальне явище; люди, їхні об'єднання йорганізації в системі освіти. Це те соціальне середовище, де розгортаєтьсяфункціонування процесів освіти, діють певні суб'єкти у формі різноманітнихнавчальних занять (навчаючи, навчаючись, підтримуючи процес навчання) уситуаціях, що складаються в ході таких занять, з певною системою взаємин людей,з їх інституціональною й неінституціональною організацією. Таким чином,об'єктом вивчення є освіта з позицій її соціальної природи.1.1 Найважливіші соціологічні концепції у вивченні освіти
Соціологія освітирозглядає вплив освіти на всі сторони життя суспільства — економічну, соціальну,політичну, духовну. У той же час вона розглядає й властиво «освітні»проблеми: як функціонує й розвивається система освіти, наскільки вонавідповідає вимогам суспільства, наскільки ефективно її організаційна будова.
Як вказується вдослідженні Шереги Ф.Е. «Соціологія освіти», дослідження соціології всфері освіти зачіпають такі питання, як:
-         відповідністьструктури освіти актуальним і перспективним соціальним цілям, довгостроковимпрограмам суспільства;
-         пропорційністьморфологічної будови структури освіти;
-         впливрезультатів освітніх процесів на інші соціальні процеси — професійно-трудові, моральні,психологічні, організаційно-технічні й інші, тобто зворотний зв'язок системи освіти.[34, 106]
Дослідженняпроблем структури освіти пов'язане з вивченням її соціальних функцій: передачанакопичених знань, спадкоємність соціального досвіду й духовна спадкоємністьпоколінь, соціалізація особистості, її саморозвиток і самореалізація,нагромадження нею духовного, інтелектуального, соціального потенціалу.
Нечаєв Е.Я. устатті «Основні тенденції іеституційних змін в освіті» зазначає, що логічновиправдане об'єднання всіх досліджень у соціології освіти по двох напрямках:
·  внутрішньоінституціональне, що охоплює внутрішні проблеми освіти як соціального інституту,соціальні аспекти діяльності суб'єктів освіти, соціальну структуру й функціюсистеми освіти, соціальний статус педагогічних працівників як соціальної групи,проблеми соціального управління системою освіти;
·  зовнішньоінституціональне, тобто усе дослідження соціальних аспектів взаємодії освіти зіншими соціальними інститутами, виробництвом, наукою, культурою, політикою;зв'язків освітнього процесу з іншими соціальними процесами, вплив освіти нарозвиток соціальних відносин і видів соціальної діяльності. [19, 385]
Також Нечаєв Е.Яу зазначеній вище статті вказує, що соціологія освіти може бути представлена у виглядідвох структур:
1) теоретико-концептуальний зміст:
-                основнікатегорії: культура, освіта, виховання, соціалізація, навчання, особистість;
-                напрямкидосліджень і концептуалізації:
-                соціальнадетермінація освіти, социокультурна організація сфери освіти, ефективність освіти;
-                проблемно-тематичнийзміст: культурогенез особистості в освіті, динаміка сфери освіти, суть освіти,соціальні інститути в сфері освіти, соціальна структура сфери освіти, регуляціяй керування освітою, діагностика в освіті, інноваційні процеси в освіті, вплив освітина інші сфери громадського життя.
2) Технологічна послідовністьпізнавальної діяльності (у її основі лежить відбиття етапів і результатівпізнавальної діяльності):
-                теоретичнаконцепція: гіпотези, категорії, закони, принципи;
-                методи йтехнології: діагностика, моделювання, прогнозування, проектування;
-                фактичнийматеріал: даної діагностики й прогнозування;
-                проекти ймоделі соціокультурної діяльності. [19, 387]
Освіта євідкритою соціальною системою, вона пов'язана з іншими соціальними системами.Процес освіти взаємодіє з іншими соціальними процесами і є одним знайважливіших механізмів соціалізації людини, який триває все її життя.1.2 Розвиток соціологічного знання про освіту в Україні
Сучасний рівеньсоціологічних знань про освіту опирається на соціологічні ідеї М.Вебера,Дж.Дьюні, Е.Дюркгейма, К.Маннгейма, Л.Уорда, які стояли у джерел зародженняцієї науки, і на більш пізні концептуальні ідеї закордонних і вітчизняних вчених.[7, 134], [12]
Основні напрямкивітчизняної соціології освіти пов'язані з дослідницькою діяльністю ряду вчених.
Н.А.Аітовдосліджує освіту як фактор формування соціальної структури й соціальнихпереміщень. [1] В.Я.Нечаєв досліджує освіту як соціокультурний процес. [19],[20] М.Х.Титма вивчає роль освіти в соціальному самовизначенні молоді. [29],[30] В.Н.Турченко досліджує зв'язок революцій в освіті з науково-технічноюреволюцією. [31]
Соціальнаполітика в сфері освіти і її соціальних функцій перебували в центрі увагиФ.Р.Філіппова. [32], [33] Освіта в життєвих планах і шляхах молодідосліджувалося В.Н.Шубкіним і Константиновским Д.Л.[16], а місце освіти впотребах суспільства й молоді —Л.Я.Рубіною і М.Н.Руткевичем. [24]
Як вказується вдослідженні Погорілого О.І. «Соціологічна думка ХХ століття» — становленнясоціологічного зання про освіту в Україні протікає в напрямках дослідження:соціологічних проблем вищої школи (В.І.Астахова), вивчення проблем відчуженняособистості в процесі освіти (І.Н.Гавриленко), проблеми студентства яксоціальної групи (Н.Ф.Головатий), педагогічної освіти як підсистемисоциокультурної системи освіти (В.І.Луговий), системи освіти як інститутусоціалізації (Н.П.Лукашевич), взаємодії соціальних інститутів вищої школи івиробництва (Є.А.Якуба) і інших. [23, 39]
Зроблено першіспроби систематичного викладу соціології освіти як галузевої соціологічноїнауки Ф.Р.Філіпповим (Соціологія освіти. —М., 1980) [32]і В.Я.Нечаєвим(Соціологія освіти — М., 1992). [20] Поява цих книг відкрила нові можливостідля подальшого розвитку соціології освіти й для затвердження її як навчальноїдисципліни вищих навчальних закладів.
Розділ 2. Специфіка соціологічного підходу до вивченняосвіти 2.1 Соціологічніметоди вивчення сфери освіти
Соціологічнідослідження (теоретичні, конкретно-соціологічні) сфери освіти є одним з найбільшнадійних і достовірних джерел соціальної інформації, яка використовується длякерування цією сферою, що дозволяє реалізувати евристичну, прогностичну йприкладну функції соціології освіти.
Будь-яке соціологічнедослідження починається з аналізу документів:
1.            офіційних:укази й постанови уряду, директивні й планові документи міністерств і відомствнакази й розпорядження, плани роботи, матеріали преси, особистісні документи;
2.            неофіційних:мемуари, листи, фотографії, заяви;
3.            спеціальних:анкети, тести, протоколи спостережень.
Серед методіваналізу документів виділяється два основні види:
1.        традиційний
2.        якісно-кількісний( контент-аналіз).
Традиційнийґрунтується на аналізі матеріалу, логіці тексту, обґрунтованості й вірогідностівідомостей, які надаються. Кількісно-якісний аналіз ґрунтується на перекладітекстової інформації в кількісні показники з наступною її обробкою.
Аналізомдокументів соціологічні дослідження в сфері освіти тільки починаються. Цейметод допомагає скласти уявлення про ступінь вивченості досліджуваної проблемий вибрати найбільш підходяще сполучення інших методів дослідження.
Частозастосовується метод спостереження, тобто збір інформації про об'єкт шляхомбезпосереднього сприйняття й прямої реєстрації подій, значимих з погляду цілейдослідження. Спостереження бувають:
1. систематичне, проведене регулярнопротягом певного періоду;
2. просте, що носить епізодичний,випадковий характер;
3. включене, коли соціолог безпосередньовключений у досліджуваний навчально-виховний процес, контактує й діє разом зіспостережуваними;
4. не включене, без загальноїжиттєдіяльності спостерігача зі спостережуваними, можливо з використанням дляспостереження технічних засобів;
5. короткочасне, протягом 1-2 годин;
6. тривале, протягом ряду років.
Методспостереження не має обмежень для сполучення з іншими соціологічними методами.Гарний ефект дає сполучення його з методом опитування.
Опитування — цеметод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт у ходібезпосереднього (інтерв'ю) або опосередкованого (анкетування)соціально-психологічного спілкування соціолога й опитуваного шляхом реєстраціївідповідей на питання, які випливають із цілей і завдань дослідження.
Анкетування вдослідженнях процесу освіти застосовується для збору інформації про масовісоціальні явища й дозволяє одержати значний обсяг емпіричної інформації вкороткий строк і анонімно. До недоліків цього методу відносяться неможливістьпроконтролювати ситуацію відповіді на питання, його самостійність і повноту.Перебороти ці недоліки допомагає метод інтерв¢ю, коли інформацію продосліджуваний об'єкт отримують у процесі особистого спілкування з респондентом заспеціально складеним опитувальнику. Цей метод дає можливість уточнювативідповіді, коректувати суть й послідовність запитань, уловлювати емоційне забервлення,підтексти відповідей, що дозволяє одержувати більш глибоку й повну інформацію.Недоліками методу інтерв¢ю є високі вимоги досоціолога-інтерв'юера й значний його суб'єктивний вплив. [7, 141]
Одним із сучаснихвидів методу інтерв'ю є фокусовані групові інтерв'ю, які носять дискусійний характер,що стимулює розширення погляду на предмет дослідження.
Експертнеопитування припускає використання в якості опитуваних найбільш компетентнихосіб (експертів) по досліджуваному питанню. Серед видів експертного опитуваннявиділяють анкетування й інтерв'ю, дискусії, ради, «мозкові атаки»,ділові ігри.
Інодівикористовуються психологічні методи: тестування, соціометрія й ін. Соціометріявдало доповнює метод спостереження. В основі соціометричного методу лежитьопитування якоїсь групи з метою встановити в ній соціально-психологічнівзаємини. Шляхом непрямих запитань з'ясовують, яким авторитетом, повагоюкористуються члени групи один в одного, і створюють соціометричну матрицю —таблицю кількості й адрес вибору кожного кожним. Метод наочно розкриваєструктуру усередині колективних зв'язків і відносин, але не дає матеріалу дляїхнього причинного пояснення. [7, 142]
Соціальнийексперимент — це метод збору інформації про характер і специфіку вишукуваньсоціально-освітньої діяльності у зв'язку із впливом заданих і керованихфакторів. Він призначений для перевірки дієвості впроваджуваних форм і методів освіти,апробування нових методів соціального керування навчально-виховними процесами,перевірки гіпотез соціологічних досліджень. У підсумку одержують інформацію прозміни поводження того, кого навчають, під впливом різних факторів.
Ефективністьметодів соціологічного дослідження в значній мірі визначається рівнемпрофесіоналізму дослідників, а також комбінованим застосуванням набору методів,найбільш відповідних його цілям і умовам проведення.2.2 Освіта як соціальний інститут. Функції освіти всуспільстві
Освіта яксоціальний інститут відповідає за своєчасну та адекватну підготовку людей доповноцінного функціонування в суспільстві. Система освіти не єдиний, аленадзвичайно важливий чинник соціалізації людей.
Осягненню суті таспецифіки освіти як соціального інституту сприяє з'ясування її специфічних рис,до яких за словами Городяненка В.Т., належать:
—       соціальнозначущі функції навчання і виховання, підпорядковані суспільним потребам;
—       формизакладів освіти, їх певна організація і становище в суспільстві;
—       групиосіб, які професійно забезпечують функціонування освіти, певний статус цих осібу суспільстві;
—       регуляторифункціонування закладів освіти і суб'єктів освітянської діяльності (законодавчіі нормативні акти про освіту, кваліфікаційні характеристики, контрольніустанови і т. ін.);
—       спеціальніметоди освітянської діяльності — навчання, виховання;
—       свідомопоставлені цілі;
—       планомірна,систематична реалізація процесу свідомої соціалізації;
—       певнийзміст освіти — наявність навчальних програм і планів, відповідне дозуванняматеріалу;
—       ефективністьосвітянської діяльності у формуванні багатьох психічних рис людини, розвитку їїмислення;
—       використанняосвіти як механізму запобігання соціально небажаних видів поведінки;
—       зорієнтованістьосвітньої діяльності в майбутнє, заангажованість на формування передумовреалізації цього майбутнього. [7, 153]
Система освіти —соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізаціїлюдей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життясуспільства через навчання і виховання).
Специфічністьпроцесу соціалізації людей у системі освіти полягає в тому, що він відбуваєтьсяцілеспрямовано, систематично, планомірно, за допомогою певного кола осіб(педагогів), у спеціальних закладах. Цей соціальний інститут поширює панівну всуспільстві ідеологію, відображає у своїй структурі й функціонуванні суспільнівідносини і є одним з важливих засобів забезпечення спадкоємності поколінь,соціальної безперервності.
Крім того, освітаздійснює багато інших соціально-важливих функцій. Організована освіта якпідсистема суспільства склалася історично. Щодо передумов її виникнення існуютьрізні думки. Одні вчені визначальними вважають соціально-економічні чинники,матеріальне виробництво, інші систему освіти виводять з практикисвященнослужіння, державного управління. Враховуючи різні погляди, можнавважати, що система освіти сформувалася внаслідок зміни організації всієїсуспільної життєдіяльності.2.3 Сфера освіти та її соціологічне вивчення
До сфери освітиналежать різні за формою компоненти навчальної діяльності. Вона є полемвзаємодії навчання з іншими формами і видами життєдіяльності суб'єктів, щозабезпечують функціонування освіти. Тому предметом аналізу сфери освіти повиннібути не тільки процеси навчання, соціокультурного розвитку людини, а й усе те,що впливає на них, супроводжує їх.
Отже, загаломсфера освіти охоплює всю життєдіяльність людей, соціальних груп — тих, хтонавчається, навчає та обслуговує навчальний процес.
Соціологи,зокрема Нечаєв Е.Я, Лукашевич Н.П., Болотин І.С, у сфері освіти визначаютьпредмет своїх досліджень по-різному. [19, 386], [18, 23], [3, 76] Одні основнуувагу приділяють вивченню суті зв'язку системи освіти з різними елементамисуспільства. Інші акцентують на практичних проблемах навчальних закладів,застосовуючи соціологічні підходи і методи дослідження спочатку для з'ясування,а потім і для подолання проблем. Якщо на попередніх етапах розвитку соціологіїосвіти переважав абстрактний підхід до вивчення сфери освіти, то в 90-ті рокиXX ст. став домінувати прагматичний.
 За даниминаведеними Погорілим О.І. в дослідженні «Соціологічна думка ХХ століття»— з середини 50-х до 80-х років на міжнародних соціологічних конгресах зпроблем освіти більшість доповідей зосереджувалася на аналізі взаємодії освітиі соціальної структури суспільства. Так, на III Міжнародному соціологічному конгресі1956 р. було заслухано 16 доповідей «Освіта і мобільність віндустріальному суспільстві та слаборозвинутих країнах». [23, 38]
Освітурозглядають як один з найважливіших чинників соціального розвитку, щометодологічно пов'язано з концепціями "єдиного індустріального суспільства",«постіндустріального суспільства», «технотронної ери» тощо.У західній соціології, наприклад, досить поширеною є теза американськогосоціолога, автора теорії «постіндустріального суспільства» Д. Беллапро те, що рівень здобутої людьми освіти є вирішальною передумовою їхсоціального становища. [7, 165]
На думкуприхильників функціонального підходу, навчальні заклади є своєріднимифільтрами, що допомагають молоді зробити вибір майбутньої діяльності.Представники «моралізуючих» концепцій, розвиваючи ідею Е. Дюркгеймапро те, що рівність в освіті принципово неможлива в суспільстві, заснованому нарозподілі праці, розглядають систему освіти як хранителя і передавача «цінностей».[12, 95] Вони вважають, що соціальна структура зберігається й утримуєтьсяшколами через прийняття і прищеплення молоді панівної системи цінностей.
У 1980 р.американський дослідник М. Арчер спробував модернізувати соціологію освіти,перетворити її на соціологію систем освіти, зосередившись на дослідженні їх походженняі функцій. Соціологи активніше почали вивчати різні типи цих систем: масове таелітарне навчання; державну і приватну освіту; централізоване йнецентралізоване навчання; технічну й загальну освіту. Американські соціологидосягають значних успіхів у вирішенні проблеми переходу від «валових»показників до критеріїв, що дає змогу оцінити якість освіти у вертикальномурозрізі, діагностувати реальний її стан, простежити тенденції. [7, 167]
Сучаснасоціологія освіти у центр своїх досліджень поклала проблему кризи освіти,розмах якої набув глобального характеру. Національні служби аналізу освіти ще в60—70-ті роки минулого століття констатували значний спад загальноосвітньоїпідготовки молоді, масовість функціональної безграмотності, зростання кількостідітей, що не відвідують школу, збільшення розриву в рівні освіти міжрозвиненими і відсталими країнами, вимивання з навчальних програм гуманітарнихдисциплін. Це зумовило активні пошуки шляхів виходу з кризи, серед яких помітнемісце належить виробленню національних і міжнародних проектів: «Освіта для2000 р.» (ФРН), «Освіта майбутнього» (Франція), «Модельосвіти для XXI століття» (Японія), «Україні XXI століття. Державнанаціональна програма „Освіта“ та ін. [7, 169]
Долголенко І.А.вказує на те, що на рубежі XXI ст. чітко окреслилися головні тенденціїоновлення освіти:
-    демократизаціявсієї системи навчання і виховання;
-    підвищенняфундаментальності освіти;
-    гуманізаціята гуманітаризація освіти, використання найновіших технологій навчання;
-    інтеграціярізних форм і систем освіти як на національному, так і на світовому рівнях.[11, 59]
Провідна ідеяреформи освіти — розвиток її за принципом безперервності, що передбачаєпостійне поповнення та оновлення знань людини, її духовне вдосконалення відраннього дитинства до старості. Виникнення і розвиток цієї ідеї пов'язують знауково-технічним прогресом, який потребує широкоосвічено-го працівника,спонукає до постійного оволодіння новими знаннями, методами, навичками. Такомупрацівникові необхідна і ґрунтовна гуманітарна підготовка — розвинуте логічнемислення, мовна культура тощо. Проте суть не тільки в науково-технічномупрогресі та його вимогах. Безперервна освіта пов'язана з вирішенням складнихсоціальних проблем, зумовлених новим становищем людини у світі, який швидкозмінюється.
За цих умовосвіта перетворюється на елемент повсякденного способу життя протягом усьогоперіоду активної діяльності дедалі більшої кількості людей. Змінюєтьсярозуміння того, хто така освічена людина. Якщо в попередній парадигмі освіти цебула „людина, яка багато знає“, то в нинішній — це індивід, щоорієнтується на цінності освіти як провідний вид діяльності в структурівласного способу життя.
У державахколишнього соціалістичного табору соціологія освіти основну увагу зосереджувалана її зовнішніх зв'язках. А в лоні педагогічних наук формувалася „педагогічнасоціологія“, якій був властивий „інтроспективний“ підхід, тобтовивчення соціальних процесів всередині системи освіти та окремих її ланок. Саметаким підходом позначені, наприклад, праці Р. Турової (СРСР), І. Штайнера(НДР), М. Шиманського (Польща). [11, 60]
Соціологічнідослідження початку 60-х років XX ст., як вказує Погорілий О.І., обґрунтувалипрямий зв'язок між рівнем освіти людей і зростанням продуктивності їх праці,творчим ставленням до праці, участю в раціоналізаторській і винахідницькійдіяльності. Водночас було виявлено і реальну суперечність: рівень освітипрацівників, особливо молоді, часто не відповідав рівню складності виконуваноїними роботи, що зумовлювало невдоволення працею, стимулювало прагнення до змінироботи, професії. [29, 38-39]
Наприкінці 60-х —на початку 70-х років було проведено дослідження професійної орієнтації,життєвих планів учнівської та студентської молоді.
Одним знаймасштабніших було дослідження „Вища школа як фактор зміни соціальноїструктури радянського суспільства“ (1973—1975). У другій половині 70-хроків за аналогічною програмою було проведено міжнародне порівняльнедослідження за участю соціологів Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі, СРСР і Чехо-Словаччини,джерел поповнення студентства за такою структурою: роль різних форм середньоїосвіти для підготовки молоді до вступу в вузи; вплив місця проживання на вступдо вищої школи і навчання в ній; співвідношення соціальної і професійноїорієнтації в життєвих планах молоді щодо вищої освіти; характерні рисисуспільної активності студентства; задоволеність обраною професією і майбутньоюроботою; структура ціннісних орієнтацій студентської молоді та ін. [7, 168]
У 80-ті рокишироко розгорнулося дослідження різних аспектів життєдіяльності студентства, втому числі мотивацій навчання, впливу позанавчальної діяльності на формуванняспеціаліста, організації самоуправління. В Україні такі дослідження булизосереджені в соціологічних лабораторіях Київського і Харківськогоуніверситетів. [7, 169]
На початку 90-хроків із розбудовою Української держави і необхідністю радикальногореформування системи національної освіти зросла актуальність проектуваннясистеми освіти та її складових з позицій наукового прогнозування.Активізувалися спроби побудови загальних концептуальних моделей соціологіїосвіти, які б інтегрували різні напрями досліджень, а також виробленняпроектниих моделей діяльності, кваліфікаційних характеристик спеціаліста. Однакпоза увагою вітчизняних вчених опинилися проблеми прогнозування освіти. [7,171]
Натомістьзарубіжна соціологія, за словами Погорілого О.І. має значний досвід у сферіпрогнозування освіти. Практично всі зарубіжні футурологи зважають на освіту якголовний чинник вирішення глобальних проблем. Члени Римського клубу Д. Медоуз іЛ. Перельман, наприклад, вважають, що курси всіх традиційних дисциплін повиннібути переглянуті і складені на основі програм, які б відображали особливостіглобальних проблем сучасності. Вона має здійснюватись не у формі викладуготових формул з наступною перевіркою якості їх засвоєння, а бути акцентованоюна розвиток пізнавального інтересу до самостійного наукового пошуку, тобто слідвчити, як треба вчитися. На зміну „підтримуючому навчанню“ повинноприйти „інноваційне“. Адже, як зазначив засновник Римського клубу А.Печчеї, „тільки якісний стрибок у людському мисленні й поведінці можедопомогти нам прокласти новий курс, розірвавши порочне коло, в якому миопинилися“. [23, 39]
Спираючись надослідження Долголенко І.А. „Освіта як соціокультурний феномен“,можна сказати, що нині вітчизняний соціологічна наука у сфері освіти вирішуєтакі завдання:
1.      Теоретико-прогнозуючі,які полягають у виробленні теоретичних схем, програм освіти, напрямівінтеграції національної освіти в європейський, світовий освітній простір. Вониохоплюють дослідження впливу розвитку суспільства на вимоги до людей якпрацівників, громадян, особистостей; прогнозування цих вимог на основі аналізутенденцій науково-технічного і соціального прогресу.
2.      Дослідженнявпливу освіти на соціальне середовище, соціальну структуру, соціальнумобільність та ін.
3.      Вивченняповедінки людини в системі освіти: її ставлення до інститутів освіти, наміри ізапити, інтереси і мотиви щодо освіти. [11, 60]
Дослідження в ційсфері дають змогу визначити ефективність освіти, виявити проблеми таобґрунтувати оптимальні шляхи їх вирішення.

Висновки
Система освіти —соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізаціїлюдей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життясуспільства через навчання і виховання).
Специфічністьпроцесу соціалізації людей у системі освіти полягає в тому, що він відбуваєтьсяцілеспрямовано, систематично, планомірно, з допомогою певного кола осіб(педагогів), у спеціальних закладах. Цей соціальний інститут поширює панівну всуспільстві ідеологію, відображає в своїй структурі й функціонуванні суспільнівідносини і є одним з важливих засобів забезпечення спадкоємності поколінь, соціальноїбезперервності, виконує багато інших соціально важливих функцій.
Сутність системиосвіти як соціального інституту полягає передусім у її соціальних функціях.Соціальна функція освіти — це роль, яку соціальний інститут виконує стосовнопотреб суспільства або його частини. Однією з основних соціальних функційсучасної системи освіти є функція професійної соціалізації, тобто підготовкакваліфікованих кадрів для всіх сфер суспільного життя.
До сфери освітиналежать різні за формою компоненти навчальної діяльності. Водночас вона єполем взаємодії навчальної діяльності з іншими формами і видами життєдіяльностісуб'єктів у процесі функціонування освіти. Тому предметом аналізу сфери освітиповинні бути не тільки процеси навчання, соціокультурного розвитку людини, а йусе те, що впливає на них, супроводжує їх. Таким чином, у широкому сенсі сфераосвіти охоплює всю життєдіяльність людей, соціальних груп — тих, хтонавчається, навчає, обслуговує навчальний процес.
Соціологи у сферіосвіти визначають предмет своїх досліджень по-різному. Одні головну увагуприділяють вивченню суті та основних функцій системи освіти в різних країнах,взаємозв'язку системи освіти з різними елементами суспільства. Інші звертаютьувагу на практичні проблеми навчальних закладів, застосовуючи соціологічніпідходи і методи дослідження спочатку для виявлення проблем, а потім і длясприяння їх вирішенню. Якщо на попередніх етапах розвитку соціології освітипереважав абстрактний підхід до вивчення сфери освіти, то в останнє десятиріччяпереважає прагматичний.
Сутнісніхарактеристики освіти в аспекті соціокультурних зв'язків визначають їїфункціональне призначення як засобу соціального відтворення, найважливішогоінструмента соціалізації й інкультурації, що підвищує адаптаційні можливості індивідав суспільстві, що формує проективний суспільний потенціал і перспективисоціокультурного розвитку.
Освіта постає яксоціальна цінність і мотиватор досягнення поставленої мети. Освіта апріоріповинна бути надлишковою і різноваріантною. Вона містить у собіпросторово-семантичний, змістовно-методичний і комунікаційно-організаційнийкомпоненти.
Отже,підсумовуючи можна сказати, що специфікою соціологічного підходу до вивченняосвіт є соціальна сторона освіти: як завдяки освіті людина включається в ті абоінші соціальні групи, займає певні позиції в соціальній структурі суспільства,освоює й виконує різноманітні ролі в суспільстві.
Список використаної літератури
1. Аитов Н.А.Социология. Учебник для технических вузов. — Алматы: ИК Минобразования, 1997. —171с.;
2. Аутов П… Р., Климов Е.А. Проблемыпсихологического обеспечения подготовки молодежи к труду и выбору профессии.//Вопросы психологии —№ 1, 1984;
3. Болотин И.С.Социология высшей школы: Монография / И. С. Болотин, Г.М. Джамалудинов...- М.: „Экономикаи финансы“, 2003;
4. Буева Л.Г.Социология и педагогика. — М.: АПН СССР, 1971;
5. ГавриленкоИ. Н. Критика культурологических концепций в буржуазной социологии образования- М.: ИНИОН СССР, 1987;
6. ГавриленкоИ. Н., Федий Р. И. Критика структурно-функционалистских концепций в буржуазнойсоциологии обрааования. — М.: ИНИОН СССР, 1986;
7. Городяненко В.Т., Гілюн О.В.,Демічева А.В., ЛегезаС В. та ін. Соціологія. Підручник для ВНЗ.—К.: Академія. — 2005 — 560 с.;
8. Гурова Р.Г.Социологические проблеми воспитания. — К.: Педагогика, 1981;
9. Дилов В. М.Народное образование в социальной политике. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981;
10. ДобреньковВ.И. Общество и образование / В. И Добреньков, В.Я Нечаев. — М.: ИНФРА-М, 2003;
11. Долголенко И.А. Образованиекак социокультурный феномен // Перспективи. – 2005. – № 2. – С. 55-60;
12. Дюркгейм Э. Социология образования. —М.: Канон, 1996. — 217 с.;
13. ЗборовскийГ.Е. Профессиональное образование и рынок труда / Г. Е. Зборовский, Е. А. Шуклина// Социол. исслед. — 2003. — № 4. — С. 99-100.;
14. Коваль А.Т., Звєрєва І.Д., ХлєбікС.Р. Соціальна педагогика / Соціальна робота: Навчальний посібник.- К.: ІЗМН,1997.-392с.;
15. Кон И.С.Психология ранней юности. — М., 1989;
16. КонстантиновскийД.Л., Шубкин В.Н. Молодежь и образование: методологические вопросы.— М.: Наука,1977. — 133 с.;17. Кремень В. Особистісно-розвивальненавчання як науковий пріоритет // Рідна школа — 1998. — № 11. — С. 53-57;
18. ЛукашевичН.П. Туленков Н.В. Введение в социологию: Учебн.-метод. Пособие. — К.: МАУП,1996. — С.20-26;
19. Нечаев Е.Я.Основные тенденции институциональных изменений в образовании// Социология иобщество. Труды Первого Всероссийского социологического конгресса „Обществои социология: новые реалии и новые идеи“ —СПб.: Социологическое обществоим. М.М. Ковалевского, 2002. — С. 385-389;
20. Нечаев Е. Я. Социология образования.– М., МГУ, 1992;
21. Осипов В.Г. Социальные функциисистемы образования. Вестн. общест. наук. — Ереван, АН Арм. ССР. — 1983. — N 6.- С. 29-36;
22. Осипов A.M.Теоретико-методологические проблемы развития социологии образования — Санкт-Петербург. 1999;
23. ПогорілийО.І. Соціологічна думка ХХ століття: Навчальний посібник.- К.: Либідь, 1996.-С.35-39;
24. РуткевичМ.Н., Рубина Л.Я. Общественные потребности, система образования, молодежь. — М.: Политиздат, 1990;
25. Сорокин А. А. Социальная и культурнаядинамика. — М.: „АСТРЕЛЬ“ ООО, 2005;
26. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация.Общество. – М., Политиздат, 1992;
27. Соціологія: короткий енциклопедичнийсловник. Уклад. В.І. Волович, В.І. Тарасенко, М.В. Захарченко та ін. Під заг.ред. В.І. Воловича. – К.: Укр. центр духовн. культури, 1998. – 736 с.;
28. Соціологія. Посібник для студентіввищих навчальних закладів. / За редакцією В.Г.Породяненка. – К.: Видавничийцентр „Академія», 1999. – 384 с.;
29. Титма М.Х.Выбор профессии как социальная проблема. М., 1975.;
30. Титма М.Х.Социально-профессиональная ориентация молодежи. — Таллин, 1982;
31. Турченко В.Н. Гуманизация игуманитаризация науки. — Новосибирск: Институт философии и права СО РАН, 1997;
32. Филиппов Ф.Р. Социология образования/Ф.Р.Филиппов. — М.: «Наука», 1980;
33. ФилипповФ.Р. Школа и социальное развитие общества. – M.: «Педагогика», 1990;
34. Шереги Ф.Э.Социология образования: Прикладной аспект /Ф. Э. Шереги, В. Г. Харчева, В. В.Сериков. — М.: Юристь, 1997.