ПЛАН
Вступ. 2
Розділ 1. Соціологічні підходи до вивчення особистості таїї місця в суспільстві 5
1.1 Зміст поняття «особистість» – соціологічне визначення. 5
1.2 Еволюція поглядів про суть особистості в історіїсоціологічної думки. 9
Розділ 2. Основні підходи до вивчення поняття «особистість». 13
2.1 Марксистська концепція особистості: розгляд особистостічерез категорію «праця» 14
2.2 Рольова теорія особистості: поняття соціального статусу тасоціальної ролі 15
2.3 Теорії референтних груп. 18
2.4 Особистість у теорії символічного інтеракціонізму: процесформування «концепції власного Я» (Дж. Мід, Ч. Кулі) 20
2.5 Гуманістична теорія особистості А. Маслоу. 23
Висновки. 26
Список використаної літератури. 30
Вступ
Актуальність теми дослідження. Особистість є об'єктомвивчення ряду гуманітарних наук, і насамперед соціології. Соціологічний підхідвиділяє в особистості соціально-типові якості. Оскільки соціологію людинацікавить насамперед не як продукт природи, а як продукт суспільства, то для неїнайважливіше значення має категорія «особистість». Особистість зазвичайрозглядається як конкретне вираження сутності людини, втілення й реалізація вній системи соціально значимих рис й якостей даного суспільства. Як відзначавК. Маркс, головне в особистості «не її абстрактна фізична природа, а соціальнаякість».
Особистість – соціальнийвигляд людини як суб'єкта суспільних відносин і дій, що відображають сукупністьсоціальних ролей, які вона грає в суспільстві. Відомо, що кожна людина можевиступати відразу в багатьох ролях. У процесі виконання всіх цих ролей у неїформуються відповідні риси характеру, манери поведінки, форми реакції,уявлення, переконання, інтереси, схильності й т.д., які в сукупності йутворюють те, що називається особистістю.
Основна проблематикасоціологічної теорії особистості пов'язана із процесом формування особистості йрозвитку її потреб у нерозривному зв'язку з функціонуванням і розвиткомсоціальних общностей, вивченням закономірного зв'язку особистості йсуспільства, особистості й групи, регуляції й саморегуляції соціальноїповедінки особистості. Соціологія в цілому містить безліч теорій особистості,які відрізняються один від одного кардинальними методологічними установками.
Особистість як суб'єктсоціальних відносин, насамперед, характеризується автономністю, певним ступенемнезалежності від суспільства, здатністю протиставити себе суспільству. Особистанезалежність сполучена з умінням панувати над собою, а це, у свою чергу,припускає наявність в особистості самосвідомості, тобто не просто свідомості,мислення й волі, а здатність до самоаналізу, самооцінки, самоконтролю.
Самосвідомість особистостітрансформується в життєву позицію. Життєва позиція являє собою принцип поведінки,заснований на світоглядних установках, соціальних цінностях, ідеалах і нормахособистості, готовності до дії. Значення світоглядних і цінностно-нормативнихфакторів у житті особистості роз'ясняє диспозиційна теорія саморегуляціїсоціального поводження особистості. Зачинателями цієї теорії були американськісоціологи Т. Знанецький і Ч. Томас, у радянській соціології цю теорію активнорозробляв В. А. Ядов. Диспозиційна теорія дозволяє встановити зв'язки міжсоціологічною і соціально-психологічною поведінкою особистості. Диспозиціяособистості означає схильність особистості до певного сприйняття умовдіяльності й до певної поведінки в цих умовах. Проблема вивчення особистості всоціології є однією з центральних, оскільки кожен соціолог для розуміннясутності соціальних явищ, системи взаємозв'язків людей у суспільствізобов'язаний зрозуміти, що рухає вчинками кожної конкретної людини.Індивідуальна поведінка, таким чином, являє собою основу розуміння життя всієїсоціальної групи або суспільства.
На відміну від психологіїсоціологія відразу намагається дати відповіді на питання про соціальнуповедінку особистості, представити особистість у всьому різноманітті соціальнихзв'язків. У зв'язку із цим у ході вивчення особистості в контексті соціальнихзв'язків необхідно дати відповіді на питання про формування особистості всоціальному оточенні, місці, займаному особистістю в соціальному просторі,включенности особистості в соціальні групи, сприйнятті особистістю культурнихнорм, відхиленнях від цих культурних норм. Таким чином, дослідження основнихпідходів до визначення особистості в історії соціологічної думки є достатньоактуальною.
Метадослідження – проаналізувати основні підходи до визначення особистості зточки зору соціології, дослідити теорії розвитку особистості та їх основнихпредставників.
Метадослідження зумовила вирішення таких завдань:
- розглянутипоняття «особистість» під кутом соціологічного пізнання;
- визначитиосновні соціологічні підходи до визначення людини;
- проаналізуватитеорії розвитку особистості, вивчити розробників та представників цих теорій.
Об'єктом дослідження є особистість, як головналанка в соціальних зв`язках.
Предмет дослідження –особливостісоціологічних теорій особистості, їх аналіз та характеристика.
Практична значущість роботи пов'язана з можливостямивикористання основних положень курсової роботи для подальшого дослідження даноїпроблематики.
Структура роботи обумовлена метою тазавданнями дослідження. Курсова робота включає вступ, два розділи, шістьпідрозділів, висновки, список використаної літератури (всього 35 джерел).
Розділ 1. Соціологічні підходи до вивчення особистості та їїмісця в суспільстві 1.1 Зміст поняття«особистість» – соціологічне визначення
Особистість як соціальнаякість людини є предметом соціальних наук: філософії, соціології, психології таін. Соціологія досліджує особистість як суб'єкт соціальних відносин, виділяючив ній соціально-типові характеристики, які розвиваються під впливом соціальнихінститутів, а також шляхи та канали зворотного впливу особистості на соціальнийсвіт. Отже, специфіка соціологічного підходу до вивчення особистості полягає втому, що він аналізує її суто соціальні характеристики.
Соціальне не протистоїтьбіологічному і не виникає з нього. З народження людина одержує таку тілеснуорганізацію, в якій запрограмована можливість її універсальногосоціально-діяльного розвитку. Соціальне життя розвиває специфічні людськібіологічні якості. Тому суспільне становище людини є її природним станом.
Соціологія по-різному трактуєпоняття «людина», «особистість», «індивід». Поняття «людина» є родовим, вказуєна якісну відмінність людей від тварин, служить для характеристикивсезагальних, притаманних усім людям якостей і особливостей, які знаходять свійвияв у назві «homo sapiens». «Індивід» означає конкретну людину, одиничногопредставника людського роду. «Особистість» служить для характеристикисоціального в людині. Особистість, на відміну від людини, є продуктом не тількиприроди, а й суспільства, суб'єктом соціальних процесів. Особистість —усталений комплекс якостей людини, набутих під впливом відповідної культурисуспільства, конкретних соціальних груп і спільнот, до яких вона належить і дожиттєдіяльності яких залучена [30, 24].
Поняття «особистість»вживається стосовно кожної людини, оскільки вона є носієм важливих рис певногосуспільства. Головне в особистості — не абстрактна фізична природа, а їїсоціальна якість.
Термін «індивідуальність»означає особливі й специфічні якості природні, соціальні, фізіологічні,психологічні, успадковані й набуті, які відрізняють одну людину від інших,вплив на соціальні процеси та місце в них. Узагальнено суспільна сутністьлюдини конкретизується у понятті «особа», яке розкриває предметні ознакиіндивідуальності щодо окремих соціальних структур — груп, колективів,організацій, рухів, партій, інститутів та інших спільнот. Саме поняття «особа»розкриває соціальну роль, яку відіграють окремі соціальні верстви ужиттєдіяльності суспільства.
Порівнюючи ці поняття, можнадійти висновку, що кожен індивід є людиною, і тільки під впливом суспільствавін може стати особистістю. При цьому особистість є не тільки конкретнимвираженням індивідуальності людини, а й втіленням соціально значущих рис іособливостей даного суспільства, його культури, норм та цінностей. Головнимвбачається те, що особистість — це суб'єкт соціальних груп, спільнот тасоціальних процесів, який може формувати нові соціальні утворення відповідно довласних інтересів.
Яквказує Циба В. Т — особистість є не тільки наслідком, але і причиною соціальноетичних дій, здійснених у даному соціальному середовищі [30, 44].Економічні, політичні, ідеологічні і соціальні відносини історично визначеноготипу суспільства переломлюються і виявляються по-різному, визначаючи соціальнуякість кожної людини, зміст і характер її практичної діяльності. Саме в їїпроцесі людина, з одного боку, інтегрує соціальні відносини навколишньогосередовища, а з іншого боку — виробляє своє особливе відношення до зовнішньогосвіту.
Особистістьяк соціальна якість людини є предметом соціальних наук: філософії, соціології,психології та ін. Соціологія досліджує особистість як суб'єкт соціальнихвідносин, виділяючи в ній соціально-типові характеристики, які розвиваються підвпливом соціальних інститутів, а також шляхи та канали зворотного впливуособистості на соціальний світ.
Отже,специфіка соціологічного підходу до вивчення особистості полягає в тому, що вінаналізує її суто соціальні характеристики. Соціальне не протистоїтьбіологічному і не виникає з нього. З народження людина одержує таку тілеснуорганізацію, в якій запрограмована можливість її універсальногосоціально-діяльного розвитку. Соціальне життя розвиває специфічні людськібіологічні якості. Тому суспільне становище людини є її природним станом.
«Особистість»служить для характеристики соціального в людині. Особистість, на відміну відлюдини, є продуктом не тільки природи, а й суспільства, суб'єктом соціальнихпроцесів. Особистість — усталений комплекс якостей людини, набутих під впливомвідповідної культури суспільства, конкретних соціальних груп і спільнот, дояких вона належить і до життєдіяльності яких залучена[23, 47].
Засловами Злобіної О., до найактуальніших завдань сучасної соціології особистостіналежать дослідження процесів формування світогляду та світосприйняття, сферисвідомої та підсвідомої діяльності, механізмів нормотворення та мотиваціїдіяльності, засобів виховання та самовиховання, методів управління тасамоуправління, впливів ролей, мети, віри, сенсу та інших цінностей на характеріснування[4, 13].
Вирішуючиці завдання, соціологія особистості виконує світоглядну, пізнавальну,управлінську, виховну, педагогічну, дослідницьку, художньо-мистецьку,культурно-освітню, інформаційну, просвітницьку та багато інших функцій, якіохоплюють практично усі найважливіші аспекти буття людини у сферах праці,дозвілля та духовної діяльності. Визнаючи цінність людської особистості,неприпустимість обмежень щодо пізнання її засобами лише однієї науковоїдисципліни, більшість дослідників акцентує увагу на соціальній сутності буття,на взаємозалежності особистості й соціального устрою суспільства. Однак такийпідхід нерідко призводить до повного розчинення унікального духовного складуокремої людини в узагальнених соціальних утвореннях[28, 146].
Подолавшивузькоспеціальний підхід до уявлень про особистість, сучасна наука тлумачить цепоняття, беручи до уваги взаємостосунки соціуму як чогось цілого і особистостіяк не менш цілого і неподільного. Поняття особистості — це своєрідний барометрсоціальної зрілості суспільства, в якому кожна людина може реалізовувати себебільш-менш повно, надто вузько чи досить широко, вільно, активно і творчо чи,навпаки, — підневільне і пасивно, нагадуючи при цьому гвинтик якогосьмеханізму.
Безвідносногопоняття «особистість» існувати не може, бо сутність людини завжди «прив'язана»до того чи іншого рівня розвитку суспільства, який відображає характервиробничих процесів та стосунків між людьми, тип політичного устрою держави іставлення до культурних цінностей. Особистість, таким чином, безпосередньо іводночас опосередковано бере участь у житті як окремих клітин суспільства(сім'я, навчальні, трудові, наукові колективи, рухи, партії, організації), такі соціального універсуму загалом, бо так чи інакше наслідки діяльності окремоїособи чи їх спільнот позначаються на стані соцієтальних (глобальних) процесівжиттєдіяльності людства [30, 124].
Загальніуявлення про світогляд, статус, соціальну роль особистості, про вплив на життялюдини процесів пам'яті, темпераменту і стилів мислення потребують розкриттягносеологічних аспектів. Взагалі гносеологічний підхід дає змогу розглядатиособистість як соціальний суб'єкт, який перебуває у різних фазах, на різнихетапах, стадіях та рівнях становлення і змін. Зокрема, життєвий шляхособистості слід розподіляти на такі відрізки, які багато в чому коригуються звіком людини. Досить стисло основні етапи життя можуть бути розкриті черезуявлення про дитинство, юність, зрілість і старість. Детальніше етапистановлення і змін особистості розгортаються наступним чином: немовля,дитинство, підлітковий вік, юність, зрілість, похилий вік і старість.
Певнаріч, світосприйняття дитини чи підлітка суттєво відрізняється від бачення світузрілими людьми. Не менш суттєва залежність цінностей і поведінки людей віднизки об'єктивних чинників, детермінуючих процеси формування особистості: воякчи робітник принципово інакше оцінюватимуть одне й те саме явище, ніжпроповідник чи науковець і, певна річ, інакше діятимуть.
Єдністьу людині різних ознак і суперечливих складових частин її суті потребуютьрозуміння того, що особистість одночасно є і ціле, і лише частина цілого,виступає носієм добрих, прогресивних рис і злих сил, відживаючих тенденцій.Так, одна і та сама людина може бути доброю, розумною, чуйною, кваліфікованим працівником,активним провідником певних ідей, залишаючися водночас заповзятим противникомнових технологій, засобів виробництва, жорстокою і невдячною до своїх батьків,носієм підступних, злих намірів.
Спробирозкрити механізми формування особистості, специфіки її дій обмежувалисьостаннім часом уявленнями про ролі, які людина виконує залежно від обставин,віку, освіти і культурного розвитку. Так званий рольовий підхід багато в чомудопомагає глибше зрозуміти багатогранність і полі-функціональність особистості.Однак уявлень про різні ролі, які виконує особистість, вкрай недостатньо, щобзрозуміти все розмаїття соціальних засобів, ознак і чинників, які безпосередньопов'язані з принципами і формами її структурної будови.1.2Еволюція поглядів про сутьособистості в історії соціологічної думки
Людина є об'єктом науковогоінтересу різних соціогуманітарних наук. Основні проблеми особистості в різнічаси і по-різному трактувались представниками окремих соціологічних шкіл інапрямів.
Давньогрецька культурнатрадиція розробляла концепцію «людини розумної» (homo sapiens), яка утверджуєдумку про відмінність людини і тварини за ознакою розумності. Вона виявиласявельми плідною і стійкою; породила уявлення про всемогутність людського розуму іміцну раціоналістичну парадигму як у філософії, так і в соціології. Принциповонове осмислення людини властиве християнству, яке, звільнивши її від владиКосмосу і природи, поставило в залежність від Бога. Від цих часів людинабогоподібна дістає певну самоцінність, незалежну від космогонічних сюжетів;зароджується ідеальне уявлення про неї як центральну та найвищу метусвітобудови; всі явища світу сприймаються з точки зору досвіду і цінностейлюдини. Особистість трактується як божественне начало. Християнство вважаєлюдину безумовною цінністю [19, 36-41].
Натуралістичні,позитивістські, прагматичні вчення розглядають «людину діяльну» (homo faber),ігноруючи сутнісну відмінність між людиною і твариною; людина вважаєтьсяособливим різновидом тварини, що має більшу сукупність природних ознак. Усіпсихічні й духовні феномени, згідно з цією версією, укорінені у відчуттях,інстинктах. Ця концепція знайшла своє втілення у вченнях О. Конта і Г.Спенсера, пізніше — в сучасній соціобіології [28, 153].
Четверта антропологічнаверсія рішуче заперечує прогресивність «людини розумної», «людинибогопо-дібної» і «людини діяльної», визнаючи їх як істоту прагнучу. Розум вонарозцінює як глухий кут еволюції, наслідок втрати «волі до життя». У цій версіїпереважають ірраціональні мотиви і суб'єктивістські орієнтації.
Загалом етапи розвиткуфілософської антропології (вчення про людину) демонструють поступовеускладнення, зміну уявлень про людину та особистість. Соціологічні підходи довивчення людини, незалежно від способу тлумачення понять «людина» та«особистість», визнають людську особистість своєрідним утворенням, щобезпосередньо чи опосередковано виводиться з соціальних факторів.
Різноманітні соціологічнідослідження суті, змісту та якісних характеристик особистості намагаютьсявизначити, які характеристики особистості зумовлюють її соціальну активність —біологічні чи соціальні, раціональні чи ірраціональні, індивідуальні неповторніособливості чи набір соціальних норм і цінностей суспільства, а також, щонайкраще репрезентує особистість — її свідомість чи поведінка.
Зумовленість соціальногожиття людини біологічними чинниками і закономірностями висували на переднійплан соціальний дарвінізм та расово-антропологічний напрям. Нині такі ідеїхарактерні для соціобіології, яка вважає людину типовим представникомтваринного світу. Критикуючи подібні погляди, соціологи зазначають, що вонивиникли як протест проти марксової теорії особистості, яка інтерпретує людськуприроду як продукт соціальних сил.
Серед соціологічних вчень єконцепції, які у ланцюгу «природне (біологічне) — соціальне» в людиніабсолютизують першу або другу складову (соціобіологія — марксизм). Такеспіввідношення може бути одним з критеріїв побудови типології соціальних теорійособистості [19, 58].
Деякі соціологи розглядаютьспіввідношення раціонального та ірраціонального у людині, що можна вважатинаступним критерієм у класифікації соціологічних поглядів на особистість.Наприклад, у теоріях соціального прогресу (А. Тюрго, Ж. Кондорсе, І. Кант, О.Конт) переважає віра у всемогутність людського розуму та інтелекту. Згідно зцією концепцією соціальний прогрес людства є продуктом розумового розвитку ідіяльності людини, залежить від її інтелектуальної основи. Пізніше М. Веберрозвиває ідею зростаючої раціональності суспільного життя, відштовхуючись відпереконання у переході від афективної й традиційної діяльності особистості доціннісно- та цілераціональної поведінки. Прихильники психологічного напряму взахідній соціології XIX ст. (Г. Лебон у концепції «психології натовпу», У.Мак-Дугалл у теорії інстинктивізму, В. Парето) у соціальній дії та поведінціособистості вбачають перевагу нелогічних вчинків, які виступають в цихконцепціях результатом чуттєвого стану людини, продуктом ірраціональногопсихічного процесу. У співвідношенні почуттів і розуму вони віддають пріоритетпочуттям, які, на їх думку, є істинними рушійними силами історії.
Продовженням цих концепцій єсоціологія фрейдизму. На думку Фрейда, початком і основою життя індивіда, втому числі й соціального, є інстинкти, потяги і бажання, притаманні організмулюдини. Людська життєдіяльність є результатом боротьби двох основних інстинктів— сексуального та агресивного, які є рушіями прогресу, визначаючи діяльністьрізних соціальних груп, народів і держав. Ці погляди продовжуються у сучасномунеофрейдизмі (Е. Фромм), який приділяє увагу соціальному в людині, розглядаючиставлення індивіда до світу і собі подібних [3, 44].
Нині в соціології переважаєсинтезований підхід до оцінки цих двох аспектів внутрішнього життя особистостіта її соціальної поведінки, трактуючи особистість як сукупність раціональних ічуттєвих сутнісних якостей.
Ще одна група соціологічнихтеорій особистості розглядає співвідношення індивідуального та колективного,суспільного начал у людині. Концепції символічного інтеракціонізму тафеноменологічної соціології на передній план висувають думки про зумовленістьсоціальних реалій світу індивідуальними прагненнями і бажаннями, втіленими увзаємодії суб'єктів або духовних взаємозв'язках особистостей.
Е. Дюркгейм започаткувавтрадицію першості й вищості колективних уявлень, згідно з якою індивідуальнийсвіт особистості визначається колективною свідомістю (уявленнями),індивідуальність особистості є похідною від надіндивідуальних колективнихдуховних феноменів, цілковито залежна і вторинна щодо них. Зважаючи насвідомість або поведінку (діяльність) особистості, соціологічні концепціїбіхевіоризму зосереджуються на соціальній зумовленості поведінки і вчинківособистості, з'ясуванні причин і мотивів соціальної діяльності людини [3, 48].
Розділ 2. Основні підходи до вивчення поняття «особистість»
Особистість вивчаєтьсясоціологією з позиції її соціально типових якостей, як суб’єкта соціальних дій.Існує два підходи щодо вивчення і визначення особистості, це спричиненосуперечностями в теоріях розвитку особистості. З точки зору першої кожнаособистість формується та розвивається відповідно до її природних якостей таздібностей, і соціальне оточення при цьому відіграє не дуже значну роль.Представники іншої точки зору повністю спростовують природні, внутрішні якостіта здібності людини вважаючи, що особистість – це деякий продукт, який повністюформується в ході соціального досвіду. Але слід зазначити, що це два крайніпогляди на процес формування особистості, хоча практика свідчить, що соціальніфактори формування особистості більш значущі.
В процесі задоволення певнихпотреб, керуючись певними цінностями людина змушена виконувати певні ролі.Прихильники теорії ролей (Мертон, Фрейд, Парсонс) вважали, що соціальна рольвиступає важливим елементом механізму взаємодії індивіда з суспільством.Діяльність людини ототожнюється із розігруванням певних стандартних ролей встандартних ситуаціях. Кожна роль потребує від актора певної поведінки. Отже,соціальна роль – це те, що очікують в даному суспільстві від людини, яка займаєпевне місце в соціальній системі; це відповідність або невідповідність людинисвоїм статусним характеристикам. Ролева концепція пояснює багато аспектів всоціології особистості, але від неї не можна вимагати всебічного обґрунтованогоз’ясування всієї сукупності соціальних функцій індивіда, адже як писав Сорокін,– роль може стати соціальною лише за наявності соціальної матриці [24, 37].
2.1Марксистська концепціяособистості: розгляд особистості через категорію «праця»
Один з варіантів вирішенняпроблеми особистості містить теорія К. Маркса. У його розумінні суб'єктамисуспільного розвитку є соціальні утворення декількох рівнів: людство, класи, нації,держава, родина й особистість. Рух суспільства здійснюється в результаті дійвсіх цих суб'єктів. Однак вони аж ніяк не рівнозначні, і сила їхнього впливузмінюється залежно від історичних умов.
У різні епохи як вирішальний,висувається такий суб'єкт, який є основною рушійною силою даного історичногоперіоду. У первісному суспільстві основним суб'єктом соціального життя булародина або спільності, які виникали на її основі (рід, плем'я). З появоюкласового суспільства суб'єктами суспільного розвитку, згідно Маркса, стаютькласи (різні в усі періоди), а рушійною силою – їхня боротьба. Наступна змінасуб'єкта соціальної дії передбачалася Марксом у результаті встановленнякомуністичних відносин. У цей період людство переходить від стихійного розвиткудо свідомого, осмисленого творення суспільних відносин у всіх сферах життя.Маркс вважав, що саме тоді почнеться справжня історія людства. І суб'єктомсуспільного розвитку стане цілеспрямовано діюче людство, яке звільнилося відкласової боротьби й інших стихійних проявів, яке усвідомило себе й зміст свогоіснування.
Але потрібно обов'язково матина увазі, що в концепції Маркса всі суб'єкти суспільного розвитку діють у русліоб'єктивних законів розвитку суспільства. Вони не можуть не змінити ці закони,не скасувати їх. Їхня суб'єктивна діяльність або допомагає цим законам діятивільно й тим прискорює суспільний розвиток, або заважає їм діяти й тоді гальмуєісторичний процес [30, 73-74].
Як же представлена в ційтеорії проблема, що цікавить нас: особистість і суспільство? В марксистськійтеорії особистість вважається суб'єктом суспільного розвитку, щоправда, невисувається на перший план і не попадає в число рушійних сил соціальногопрогресу. Відповідно до концепції Маркса, особистість не тільки суб'єкт, але йоб'єкт суспільства. Вона не є абстракт, властивий окремому індивідові. У своїйдійсності вона – сукупність всіх суспільних відносин. Розвиток індивідаобумовлений розвитком всіх інших індивідів, з якими він перебуває в прямому абонепрямому спілкуванні, він не може бути відірваний від історії попередніх ісучасних йому індивідів.
Таким чином, життєдіяльністьособистості в концепції Маркса всебічно визначається суспільством у виглядісоціальних умов її існування, спадщини минулого, об'єктивних законів історії йт.д. Але деякий простір для її соціальної дії все-таки залишається. Відповіднодо Маркса, історія не що інше, як діяльність людини, яка йде до своєї мети. Якимже чином обумовлена з усіх боків людина творить історію? Як особистість впливаєна хід історичного розвитку?
Для розуміння цього вмарксизмі величезне значення має категорія «практика». Суб'єктивність особистості,згідно теорії Маркса є результат його предметної практики, освоєння людиною впроцесі праці об'єктивного світу і його перетворення. У цьому змісті коженіндивід, так чи інакше залучений у людську практику, є суб'єктом суспільногорозвитку.2.2Рольова теорія особистості:поняття соціального статусу та соціальної ролі
Значне місце в соціологіїособистості займає рольова теорія особистості. У цій теорії соціальнаповведінка особистості визначається двома основними поняттями: «соціальнийстатус» і «соціальна роль».
Термін «соціальна роль»почали розробляти на початку XX століття Е. Дюркгейм, М. Вебер, а пізніше — Т. Парсонс,Т. Шибутані, Р.Лінтон й ін. Надалі свій розвиток він знайшов у різнихсоціологічних теоріях, у першу чергу функціоналістських і інтеракціоністських.У вітчизняній соціології за радянських частів розробці концепції рольовоїтеорії особистості багато уваги приділяли у своїх роботах такі вчені, як І. С.Кон, В. А. Ядов та інші.
«Соціальна роль, — пише І. С.Кон, — це щось безособове, не пов'язане ні… із чиєю індивідуальністю, це те,що очікується в даному суспільстві від усякої людини, що займає певне місце всоціальній системі» [5, 38]. Таким чином, соціальна роль – це сукупність вимог(приписання, побажання й очікування відповідної поведінки особистості), якісуспільство пред'являє особам, що займають певні соціальні позиції. Дані вимогизнаходять своє вираження в конкретних соціальних нормах. Належне виконаннявимог, пов'язаних із соціальною роллю, забезпечує система соціальних санкцій якпозитивного, так і негативного характера.
Соціальна роль, виникає узв'язку з конкретною соціальною позицією, яку займає індивід, що має місце всуспільній структурі, одночасно із цим – це конкретний (нормативно схвалюваний)спосіб поведінки, який обов'язковий для всіх індивідів, які виконують подібнісоціальні ролі.
Але слід зазначити, що жоднароль не є жорстко фіксованою моделлю поведінки. Хоча суспільство й нав'язуєіндивідові соціальну роль, характер індивіда впливає на те, якою мірою його поведінкабуде відповідати очікуванням інших.
Термін «соціальний статус»(від лат. status — стан справ, положення) вперше в соціологічному змісті вживанглійський історик Г.Д.С.Мейн. Спочатку в Древньому Римі даний термін означавправове положення юридичної особи. Із середини 30-х рр. XIX ст. розробкоютеорії соціального статусу займалися Р.Лінтон, Ф.Мерилл, Т.Шибутані, Р.Тернер йін. У наш час цей термін використовується соціологами у двох основних змістах:
· позначеннясоціальної позиції індивіда або групи в соціальній системі;
· позначеннярангу, престижу цієї позиції.
У широкому змісті соціальнийстатус – це становище індивіда в суспільстві, яке він займає відповідно довіку, статі, походження, професією, родиним станом. Вчені розрізняютьприроджений (приписаний) статус – національність, соціальне походження й т.д. ідосягнутий (набутий) статус – освіта, заслуги, кваліфікація й т.д [4, 42].
Соціальний статус невизначаться довільно, а залежить від пануючої в даному суспільстві системицінностей і культури. Наприклад, для дослідження стратифікаційної структурисучасного американського суспільства використовують наступні критерії: рідзанять, величина доходу, рівень освіти, етнічна приналежність.
Розглядаючи індивідуальнулюдську дію як, систему, що самоорганізується Т. Парсонс розкрив її специфікуяк:
· символічну,тобто ту, яка має символічні механізми регуляції –мова, цінність і т.п.;
· нормативну,тобто залежну від загальноприйнятих норм і цінностей;
· волюнтаристичну,тобто незалежну в якомусь ступені від умов середовища, хоча й залежну відсуб'єктивних «визначень ситуації» [18, 53].
Вивчення механізмівсоціальної дії й взаємодії дозволило Т. Парсонсу і його послідовникам виділитиструктуру так званих «потребових диспозицій» суб'єкта дії або його мотиваційнуструктуру (когнітивну, катектичну – здатність розрізняти в ситуації позитивні йнегативні для особистості значення), і оцінну й ціннісну орієнтацію як областьне внутрішніх, а вже зовнішніх символів, що регулюють дії всіх суб'єктіввзаємодії. Це, у свою чергу, дало можливість показати неспроможність уявленьпро особистості як повністю незалежної від суспільства або ж жорстко культурнозапрограмованої.
Т. Парсонс провів такожрозрізнення понять особистості як цілісної біотехнологічної системи, з одногобоку, і соціального діяча як абстрактного комплексу соціальних ролей, з іншоїсторони. Тим самим він сформулював модель системи дії, що включає в себекультурну, соціальну, особистісну й органічну підсистеми, що перебувають увідносинах взаємообміну. Це і виявилося одним з головних теоретичних досягненьТ. Парсонса.
У рольовій теорії (У.Томас,Р.Дарендорф), починаючи з 40-х рр., все частіше замість терміна «соціальнийстатус» використовується термін «позиція», як більш нейтральний, вільний відціннісного підходу, тому що поняття «соціальна роль» все частіше асоціюється ізсукупністю певних прав й обов'язків, як з запропонованою або очікуваною поведінкою.У цьому випадку соціальна структура розглядається як різні типи відносин міжпозиціями. Соціальний статус, здобуваючи якість рангу, престижу позиційіндивіда або групи, стає елементом теорії соціальної стратифікації.
При цьому необхіднорозрізняти соціальний статус й особистий статус індивіда. Якщо соціальнийстатус пов'язаний із приналежністю індивіда до певної групи й із престижемгрупи, то особистий статус, навпаки, з положенням всередині первинної групи, якправило, малої, і особистісними якостями, які викликають повагу (неповагу)навколишніх. На закінчення необхідно відзначити, що як статус не може існуватибез ролі, так і роль не може існувати без статусу [23, 115].
У наш час інтерес соціологіїдо особистості знову зріс. Це пов'язане з тим, що процеси взаємодій у малихгрупах мають велике значення на процеси, що відбуваються в макроструктурах. 2.3 Теоріїреферентних груп
Референтна група, яквідзначає Г. С. Антипина – «це реальна або уявлювана соціальна група, системацінностей і норм якої виступає для індивіда еталоном» [2, 53].
Відкриття феномена«референтної групи» належить американському соціальному психологу Г.Хаймену.Даний термін був перенесений у соціологію із соціальної психології. Психологиспочатку під «референтною групою» розуміли таку групу, стандарти поведінки якоїіндивід наслідує й норми й цінності якої засвоює.
У ході ряду експериментів,які Г. Хаймен проводив на студентських групах, ним було виявлено, що частиначленів малих груп розділяє норми поводження. прийняті не в тій групі, у якувони входять, а в якоїсь іншої, на яку вони орієнтуються. Тобто приймають нормигруп, у які вони не включені реально. Такі групи Г. Хаймен назвав референтнимигрупами. На його думку, саме «референтна група» допомагала роз'яснити той«парадокс, чому деякі індивіди не асимілюють позиції груп, у які вонибезпосередньо включені», а засвоюють зразки й стандарти поведінки інших груп,членами яких вони не є. Тому, для того щоб пояснити поведінку особистості,важливо вивчати ту групу, до якої індивід себе «відносить», яку приймає якеталон і на яку «посилається», а не ту, котра його безпосередньо «оточує».Таким чином, сам термін народився від англійського дієслова to refer, тобтопосилатися на щось.
Інший американський психологМ.Шериф, з його ім'ям пов'язане остаточне затвердження поняття «референтнагрупа» в американській соціології, розглядаючи малі групи, що впливають наповодження особистості, розділив їх на два види: групи членства (членом якихіндивід є) і нечленські, або властиво референтні групи (членом яких індивід неє, але із цінностями й нормами яких співвідносить свою поведінку). У цьомувипадку поняття референтної й членської групи розглядалися вже як протилежні.
Пізніше іншими дослідниками(Р.Мертон, Т.Ньюком) поняття «референтна група» було поширено на всіоб'єднання, які виступали для індивіда еталоном при оцінці ним власногосоціального стану, дій, поглядів і т.д. У зв'язку із цим, референтна групастала виступати як група, членом якої вже був індивід, так і група, членом якоївін хотів би бути або був раніше.
Таким чином, у наш час улітературі зустрічається двояке вживання терміна «референтна група». У першомувипадку під нею мається на увазі група, що протистоїть групі членства. Удругому випадку – група, що виникає усередині групи членства. Іншими словамиколо осіб, обраних зі складу реальної групи як «значиме коло спілкування» дляіндивіда. Прийняті групою норми стають особисто прийнятними для індивіда тількитоді, коли вони прийняті цим колом осіб.
Поняття референтної групи, яквідзначає Г.С.Андреєва, може приймати наступні значення:
1) будь-якагрупа, що береться за еталон (або критерій) при оцінці свого власногоположення;
2) група, наяку орієнтуються в дії;
3) група,право входу (або членства) у яку індивід прагне одержати, тобто група, удіяльності якої він хоче брати участь;
4) група,цінності й погляди членів якої служать у якості соціальної «рамкиспіввіднесення» для окремої особи, яка не є її членом безпосередньо [1, 67].
Референтні групи можнакласифікувати по різних підставах:
- по виконуваних функціях — нормативна й порівняльна референтні групи;
- по природі свого існування –реальні референтні групи й ідеальні референтні групи;
- відповідно до згоди абозапереченням особистості норм і цінностей групи — позитивні (позитивні) інегативні (негативні) референтні групи./>2.4 Особистість у теорії символічного інтеракціонізму:процес формування «концепції власного Я» (Дж. Мід, Ч. Кулі)
Поряд ізсоціально-філософськими, культурологічними, натуралістичними, психологічними йіншими підходами до вивчення проблем особистості особливу значимість здобуваютьвластиво соціологічні концепції, що пов'язано, головним чином, з відносночітким визначенням до цього часу природи, сутності й місця самого явища «соціального»у континуумі реальності.
Багатий матеріал для розвиткусоціологічної концепції особистості міститься в теоріях дзеркального «Я» – Ч.X.Кулі й Дж. Міда. Ч. X.Кулі вважав, що особистість й усвідомлення нею власного«Я» формуються в процесі тривалої, суперечливої взаємодії її з іншими людьми,тобто соціальним оточенням. При цьому кожна людина будує своє «Я», ґрунтуючисьна сприйнятих реакціях, думках інших людей, з якими вона вступає в контакт. Целюдське «Я» одержало популярність як дзеркальне «Я» Ч. Кулі [8, 22].
Вирішальну роль у йогоформуванні Ч. Кулі відводив первинним соціальним групам (родині, друзям йіншим). У міру дорослішання особистість починає більше приділяти увагу створеннюсвого «Я — образу», а, отже, сама більш строго відбирає групи особистостей, щограють роль соціального дзеркала й роблять на неї вплив.
Разом з тим, Ч. Кулівідзначав, що дзеркальне «Я» ніколи повністю не відповідає дійсності внаслідокнеминучих його перекручувань, як самою особистістю, так й її соціальнимоточенням [8, 47].
Дж. Мід пішов далі у своємуаналізі процесу розвитку нашого «Я». У людському «Я» він виділив дві сторони:«Я — сам» – реакцію особистості на вплив інших людей, суспільства в цілому, і«Я – мене» усвідомлення людиною себе з погляду інших значимих для неї людей.Особистість у процесі соціальної взаємодії як би встає на місце інших людей ібачить себе як іншу особистість. Критерієм формування зрілого «Я» служитьздатність індивіда приймати на себе роль «узагальненого іншого», під яким Дж. Мідрозумів якийсь узагальнений образ колективних вимог й установок стосовно даногоіндивіда. Недостатня здатність адаптуватися до інших точок зору, приймати насебе ролі інших індивідів («узагальненого іншого») може негативно позначитисяна розвитку особистості[15, 29].
Широке поширення в XXстолітті одержали теорії соціальної стратифікації, що вивчають диференціаціюсуспільства на численні соціальні групи (страти), які розрізняються по своємусуспільному статусу, а також теорії соціальної мобільності, що розкриваютьмеханізми переходів людей з одних соціальних верств в інші, і їхнє просуваннядо позицій з більш високим престижем, доходом, владою.
Всі перераховані вищесоціологічні підходи вивчення особистості лягли в основу статусно-рольовоїконцепції (Р. Линтон, Я. Л. Марено й інші), що є на сьогоднішній деньвизначальною при соціологічному аналізі особистості. Відповідно до цієї теорії,у структурі соціальних відносин виділяються статуси, тобто певні соціальніпозиції, займані особистістю й пов'язані з ними сукупності прав й обов'язків.Похідною від соціального статусу (місця людини в тих або інших групах) виступаєсоціальна роль, яка виконується людиною в цих групах (суспільстві в цілому).Соціальна роль являє собою динамічний аспект соціального статусу.Соціалізуючись, людина засвоює складові рольової поведінки, навчаєтьсяздатності їхнього виконання й стає, таким чином, особистістю.
Таким чином, соціологіядетально аналізуючи суспільство, використала новий науковий підхід йінструментарій і внесла істотний вклад у загальний процес осмислення проблемлюдини й особистості.
Завершуючи розгляд розвиткупроблем людини в соціологічному пізнанні, варто підкреслити їхню складність інеординарність. У цьому процесі не можна вичленувати якусь одну домінуючутенденцію, його не можна представити як лінійний рух від «нижчого до вищого»,як чисто екстенсивне нарощування елементів нового знання. В еволюції наукового осмисленняособистості простежуються прорив і відступи, закономірні рухи й випадковівідгалуження. Проте, загальний розвиток у науковому осмисленні людинипроявляється в нарощуванні соціологічного знання про особистість; у збагаченніракурсів, підходів до вивчення людини і її сутності; у торжестві гуманістичнихцінностей; у переплетенні людської проблематики з багатством духовної культури.
2.5 Гуманістичнатеорія особистості А. Маслоу
А. Маслоу – американський науковець, один зосновоположників гуманістичної теорії особистості. Головною характеристикою особистості вважав потяг досамоактуалізації, самовираження, розкриття потенцій до творчості та любові, воснові яких лежить гуманістична потреба приносити людям добро. Він стверджував,що людині, як і тварині, не властиві природжені інстинкти жорстокості іагресії, як вважав З. Фрейд. Навпаки, в них закладений інстинктзбереження своєї популяції, що змушує їх допомагати одне одному. Потреба всамоактуалізації своїх можливостей і здібностей властива здоровій людині, анайбільшою мірою – видатним людям. Суспільство може процвітати, якщо вонознаходить шляхи розвитку здорових, сильних, розумово повноцінних особистостей.Поступ суспільства відбувається не революлюційним шляхом, не соціальнимперетворенням, а задоволенням гуманістичних потреб.
Згідно теорії А. Маслоу, ядро особистості утворюють гуманістичні потреби вдобрі, моральності, доброзичливості, з якими народжується людина і які вонаможе реалізувати в пених умовах. Однак ці потреби в самоактуалізаціїзадовольняються лише за умов задоволення інших потреб і передусімфізіологічних. Більшості ж людей не вдається досягти задоволення навіть нижчихпотреб. Ієрархію потреб, згідно з Маслоу, складають:
1) фізіологічні потреби;
2) потреби в безпеці;
3) потреби в любові й прихильності;
4) потреби в визнанні та оцінці;
5) потреби в самоактуалізації – реалізації здібностей італантів [14, 73-74].
Самоактуалізації досягає лише невелика кількість людей, котрі являють собоюособистості. Маслоу називає такі їхні особистісні якості, як невимушеність уповедінці, ділову спрямованість, вибірковість, глибину та демократичність устосунках, незалежність, творчі прояви та ін. Вчений вважав, що поняттясамоактуалізації особистості – це повне використання людиною своїх талантів,здібностей, можливостей тощо.
Особистісне зростання, згідно теорії Маслоу, є задоволеннячимраз вищих потреб, якими в його ієрархії є потреби в самоактуалізації. Рух досамоактуалізації не може початися, поки індивід не звільниться віддомінування нижчих потреб, таких як потреби у безпеці та визнанні. Прагнення довисокої мети саме по собі є показником психічного здоров’я. Процесособистісного зростання здійснюється шляхом сомоактуалізації, що передбачаєтривалість, безперервність процесу зростання і максимальний розвиток здібностей.
Позитивні результати самоактуалізації матиме особистість ізнаступними характеристиками:
- ефективнесприймання реальності та комфортні відносини з нею;
- прийняття(себе, інших, природи );
- спонтанність,простота,природність;
- сконцентрованістьна завданні (на відміну від сконцентрованості на собі);
- деякавідстороненість і потреба бути насамоті;
- автономія,незалежність від культури та середовища;
- постійнасвіжість оцінки;
- містичністьта досвід переживання вищих станів;
- почуттяєдності з іншими;
- глибокіміжособистісні стосунки;
- демократичнаструктура характеру;
- розрізненнязасобів і мети, добра і зла;
- почуттягумору;
- самоактуалізованатворчість;
- протистоянняакультурації, насадженню будь-якої часткової культури [14, 76].
А. Маслоу зазначав, що самоактуалізовані люди не є досконалими,
вільними від помилок, їм можуть бути властиві й проблемипересічних людей: почуття провини, тривожність, сум, внутрішні конфлікти тощо.Але разом з тим вони обирають складні творчі завдання, які потребують великихзусиль. Самоактуалізовані особистості постійно захоплені якоюсь справою, ізахоплені на стільки, що відмінності між роботою і задоволенням для нихзникають. Вони присвячують своє життя тому, що Маслоу називає найвищими цінностями(істина, краса, добро, досконалість, цілісність тощо), або метапотребами.
Він описує вісім шляхів самоактуалізації:
1) повнавіддача переживанням, коли людина цілком розкриває свою сутність;
2) відмовавід загальноприйнятої поведінки, вміння прислухатися до внутрішнього голосу,голосу «самотності»;
3) щомиттєві прогресивні вибори, якісприяють особистісному зростанню;
4) чесність,взяття відповідальності на себе;
5) готовністьне подобатись іншим;
6) прагненняробити свою справу настільки добре, настільки це можливо;
7) граничні,вищі переживання, моменти екстазу;
8) виявленняіндивідом того, що йому подобається, а що ні, що для нього добре, а що погано,куди він рухається й у чому полягає його місія [14, 79].
Висновки
Особистість — соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людинидо конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Поняття«особистість» характеризує суспільну сутність людини, пов’язану з засвоєннямрізноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства. Біологічнахарактеристика людини в нього не входить. Поняття особистості визначається сукупністю соціально значимихякостей, що формуються при взаємодії з іншими людьми.
У соціології поняттяособистість означає стійку систему соціально значимих рис, що визначають біосоціальнуприроду людини й характеризують індивіда як члена тієї або іншої спільноти,воно показує переходи від індивідуального до соціального й від соціальноїструктури до міжособистісних відносин й індивідуальної поведінки.
Соціологічні підходиукладаються в тому, що розглядається проблема особистості з різних точок зору,зокрема, яким чином під впливом суспільства відбувається соціалізація людини.
Соціологічні концепціїособистості поєднують ряд різних теорій, що визнають людську особистістьспецифічним утворенням, безпосередньо виведеним з тих або інших соціальнихфакторів.
В основу психологічних теорійособистості в сучасній соціології покладені психологічні аспекти засвоєннялюдиною соціальних ролей, застосовувані в американській гуманістичнійпсихології, особливо в розділі психотерапія.
Марксистська теоріяособистості виходить із предметно-діяльного характеру становлення людськоїособистості, з огляду на її активність в освоєнні різноманітних форм людськоїдіяльності. Основним внеском у гуманістичний напрямок соціології стала в данійтеорії концепція відчуження особистості від тих або інших форм людськоїдіяльності на різних етапах цивілізації, що є чинником однобічного розвиткуіндивіда. Подолання відчуження людини відбувається через становлення гармонічнорозвитий особистості відповідно до зміни суспільних умов.
Значним впливом у соціологіїособистості користується рольова теорія особистості. Основні положення цієїтеорії були сформульовані Ч. Кулі, Дж. Мідом, Р. Лінтоном, Т. Парсонсом, Р.Мертоном. Рольова теорія особистості описує її соціальне поводження двомаосновними поняттями: «соціальний статус» й «соціальна роль». Я.Л. Морено, Т.Парсонс визначають особистість як функцію від тієї сукупності соціальних ролей,які індивід виконує в суспільстві.
Концепція розподілу ролей уТ. Парсонса — розподіл їх на аскриптивні, тобто запропоновані по єству (певнінародженням, статтю, віком, соціальною приналежністю й т.д.) і набуті, тобтозалежні від особистих зусиль індивіда. Оскільки ролі пов'язані з перебуваннямлюдини в соціальних групах, то особистість є похідною від умов, прийнятих угрупах, у які включений індивід. У процесі соціалізації він засвоює способивиконання ролей і тим самим стає особистістю. Загальним для концепції рольовоїтеорії є те, що особистість є результат оволодіння правилами життя й поведінки всуспільстві.
Теорія референтних груп Т. Хайменай С. Стауффера розглядає включенность особистості в різні соціальні спільності(від родини до класу). Референтною стає група, до якої людина належить тепер,належала у минулому або хотіла би належати в майбутньому, з урахуваннямнаступних характеристик даної групи.
На думку Ч. Х. Кулі, одногоіз засновників мікросоціологічного підходу до суспільства, відмітною рисоюідеї, іменами якої є займенники першої особи, виступає якийсь характерний типпочуття, який можна назвати «почуттям мого» або «почуттям присвоєння». Куліпоставив перед собою завдання досліджувати процес поступового розумінняособистістю відмінності свого Я від інших особистостей. У концепції Ч.Х. Кулівирішальна роль у соціалізації індивіда приділяється первинним групам (родині,дитячим колективам, сусідській спільності й т.д.), які характеризуютьсянеформальними, інтимними й довірчими міжособистісними відносинами. Особливезначення при формуванні свідомості й самосвідомості дитини він надавав думкам іуявленням осіб, що оточують дитину у первинному колективі – батьків, друзів,сусідів.
Думка навколишніх стаєнастільки важливою й істотною для індивіда, що під їхньою увагою в індивідаформується почуття власного «я», яке називається «дзеркальним я». Інші люди –це дзеркала, у які дивиться індивід, у постійному спілкуванні з іншими людьмиформується його власне «я», як якась сума дзеркальних «я», тобто людське «я»виявляється результатом взаємодії індивіда з оточуючими його людьми.
Ідеї Кулі одержали розвиток утворчості Дж. Г. Міда. Мід розробив теорію, за допомогою якої можна описати йпояснити те, як індивід сприймає інших особистостей. Результатом досліджень Мідастала концепція «узагальненого іншого», що доповнює теорію дзеркального «Я».Дж. Г. Мід надавав вирішального значення в процесі соціалізації індивідасоціальній взаємодії й почав спробу розкрити роль символів і жестів у цьомупроцесі. Відмінна риса соціалізованого індивіда – здатність розуміти значенняжестів і символів і приймати на себе ролі інших людей. Критерієм формуваннязрілого «я» служить здатність індивіда приймати на себе роль «узагальненогоіншого», під яким Дж.Г. Мід розумів якийсь узагальнений образ колективних уявленьй установок стосовно даного індивіда.
Родина й інші первинніколективи, значення яких у процесі соціалізації показав ще Ч.Х. Кулі,відіграють видатну роль у період ранньої соціалізації дитини. У міру їїдорослішання, перетворення в підлітка, юнака закономірно розширюється коло їїспілкування з іншими людьми за межами первинної групи.
На формування світогляду йсвідомості людини, на розвиток її соціальних якостей у сучасному суспільствіістотний чинять роблять засоби масової інформації.
Даний екскурс в історію соціологічноїдумки дозволяє зробити висновок, що поняття особистості грає в соціології незавжди центральну, але дуже важливу роль.
Незалежно від того, чирозглядаємо ми суспільство як первинне стосовно людини або, навпаки, бачимо влюдині «будівельника» соціальної реальносяти, ми не можемо заперечувати тогофакту, що обов'язковим субстратом соціального є індивід як носій біологічних іпсихологічних особливостей.
Списоквикористаної літератури:
1. АндрееваГ.М. Социальная психология: Учебник для высших учебных заведений. — М.: АспектПресс, 1996. – С. 67.
2. АнтипинаГ.С. Теоретико-методологические про¬блемы исследования малых социальных групп.— Л.: Изд-во Ленингр. ун-та,1982. – С. 53.
3. ЗахарченкоМ., Погорілий О. Історія соціології. — К.,1993.
4. Злобіна Олена. Особистість яксуб’єкт соціальних змін. — К.: Ін-т соціології НАН України, 2004.
5. Кон И.С. Социология личности. М., 1967.
6. Кон И.С. Люди и роли // Новый мир. — 1970. -№ 12.
7. Кон И.С. Психологическая социология конца XIX — начала XX вв. //История социологии в Западной Европе и США: Учебник для вузов / Редкол.: Г.В.Осипов(отв. ред.), Л.Г.Ионин, В.П.Култыгин; Ин-т соц.-полит. исслед. РАН. — М.:Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999.
8. Кули Ч. Первичные группы // Американская социологическая мысль: Р.Мертон, Дж. Мид, Т.Парсонс, А.Шюц: Тексты / Сост. Е.И.Кравченко: Под ред.В.И.До-бренькова. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1994.
9. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М., 1975.
10. Лукашевич М.П. Соціологіяособистості. Опорний конспект лекцій. — К.: ІПК ДСЗУ, 2004 — 53 с.
11. Мадди С. Р. Теории личности:сравнительный анализ / Пер.с англ. — СПб.: Издательство «Речь», 2002– 539 с.
12. Максименко С.Д. Генезиссуществования личности. — К.: ООО «КММ», 2006 – 240 с.
13. Максимов С. Особистість ісуспільство: Конспект лекції / Укр.юрид. акад. — Х., 1993.
14. Маслоу А. Мотивация иличность. 3-е изд. / Пер с англ… — СПб.: Питер, 2008 – 352с.
15. Мід Джордж Г. Дух, самість ісуспільство. З точки зору соціального біхевіориста. — К.: Укр. Центр духовноїкультури, 2000.
16. Марксистско-ленинскаятеория исторического процесса: Исторический процесс: целостность, единство имногообразие, формационные ступени / АН СССР: Ин-т философии. — М.: Наука,1983.
17. Павліченко, П.П.Соціологія / П. П. Павліченко, Д. А. Литвиненко; ред. В. В. Півень. — К.:Лібра, 2000. — 256 с.
18. Парсонс Т. Функциональнаятеория изменения // Американская социологическая мысль: Р. Мертон, Дж. Мид,Т.Парсонс, А.Шюц: Тексты / Сост. Е.И.Кравченко: Под ред.В.ИДобренькова. — М.:Изд-во Моск. ун-та, 1994.
19. Проблема особистості в науці:результати та перспективи досліджень. Тези доповідей Шостої Міжнародноїконференції молодих науковців 25-26 вересня 2003 року. — К.:, 2003 – 112 с.
20. Радугин А. А., Радугин К.А. Соціологія:Курс лекций. — М., 1996.
21. Ручка А., Танчер В.Очерки истории социологической мысли. – К., 1992.
22. Сірий Є.В. Соціологія:загальна теорія та методологія, історія розвитку, спеціальні та галузевітеорії: Навч. посіб. — Вид. 3-тє, виправл. та доп. — К.: Атіка, 2009 – 429 с.
23. Смирнов П.И. Социологияличности: Учеб.пособие. — СПб.: Социолог.об-во им.М.М.Ковалевского, 2001 – 380с.
24. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация.Общество. – М., 1992.
25. Соціологія: короткий енциклопедичнийсловник / Уклад.: В. І. Волович та ін. – К., 1998.
26. Соціологія / за ред. АндрущенкаВ.П., Горлача М. І. – Київ – Харків, 2002;
27. Соціологія. Підручник длястудентів вищих навчальних закладів \ За ред. В. Г. Городяненка. – К.:Видавничий центр «Академія», 2002.– 560 с.
28. Теремко С. Соціологія. – К.: Лібра, 2001.
29. Тощенко, Ж.Т. Социология: Учеб. пособие для вузов / Ж. Т. Тощенко. — 2-е изд., доп. и перераб. — М.: Прометей; Юрайт, 1999. — 511 с.
30. Циба В. Т. Соціологіяособистості: системний підхід (соціально-психологічний аналіз): Навч. посіб. —К.: МАУП, 2000.
31. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій.Конспект. — Львів: Кальварія, 1996. — Вип. 3.
32. Шибутани Т. Социальнаяпсихология. – М., Прогресс, 1969;
33. Ядов В.А. Саморегуляция ипрогнозирование социального поведения личности. Ленинград, 1979.
34. Ядов В.А. Личность какпредмет изучения // Социальная психология: История. Теория. Эмпирическиеисследования / Под ред. Е.С.Кузьмина, В.Е.Семенова. — Л.: Изд-во Ленингр.ун-та, 1979. — Гл.З. —№1.— С.75-80.
35. Якуба О. О. Соціологія: Навч. посіб.для студ. — Х.: Константа, 1996.