МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ
Контрольна роботазнавчальної дисципліни “Соціальна політика”
«Варіант15»
Студентки групи УПБ1 – 08з
факультету економіки та управління
за спеціальністю “Управління персоналом
і економіка праці”
Тищенко Антоніни Миколаївни
Київ — 2010
Обґрунтування ролі соціального капіталу у формуванні засадконцепції людського розвитку (на прикладі Полтавської області)
Життєвий рівень у різних країнах різний. Людимають неоднакові можливості для облаштування свого побуту, зміцнення здоров'я,одержання освіти чи набуття фаху, безпечного життя. Все це залежить від певнихумов і відповідного середовища — економічного, політичного, соціального,духовного та екологічного. Порівняти ці умови в різних країнах, а такожвіднайти шлях для їх поліпшення можна за допомогою показника людськогорозвитку.
Повногорозуміння глобальної концепції людського розвитку та її адекватноговикористання у виробленні державної політики ще не досягнуто, можливо, черезте, що ця концепція цілком нова для нашого суспільства і частково булаприв'язана ще до умов колишньої тоталітарної наддержави, у складі якоїперебувала Україна.
Концепція людського розвитку передбачає розширенняможливостей людей поліпшити свій добробут, зміцнити своє здоров'я, одержатикваліфікацію, збагатити себе духовно і почувати себе безпечно. Все це потребуєстворення відповідних умов і середовища (насамперед соціального). Важливуроль у цьому відіграють політичні, соціальні та інші інституції, оскільки самевони створюють громадянам суспільства умови, за яких вони можуть управлятисвоїм життям.
Концепціялюдського розвитку передбачає пріоритет інтересів людей на кожному з трьохнапрямів перехідного етапу:
— розбудови держави;
— становлення демократії;
— реформування економіки.
Цяконцепція виникла на основі трансформації двох традиційних ідей про розвиток, асаме:
- ідеї основних потреб;
- доктрини економічного розвитку.
Ідея основних потреб передбачає патерналістичну відповідальністьдержав за забезпечення своїх громадян необхідними товарами і послугами черездержавний сектор чи в будь-який інший спосіб (Патерналізм -а) благочиннадіяльність, спрямована на задоволення інтересів трудящих; б) піклування державипро своїх громадян, фірми - про своїх працівників, однієїкраїни - про іншу; в) переконання в тому, що держава, урядзобов'язані забезпечувати потреби громадян за рахунок держави, брати на себевсі турботи про них).
Доктринаекономічного розвитку домінувала після другої світової війни, і її сутьполягала саме в економічному розвитку як головному чинникові розширенняможливостей для збільшення доходів (та й життєвого рівня) членів суспільства,тобто люди-виробники вважаються такими ж важливими, як і люди-споживачі. Вцьому контексті існують, звичайно, певні варіанти тих понять, які враховують,насамперед, тенденції зміни якості зростання, а не лише сам факт зростання(наприклад, рівномірне зростання; зростання зі справедливим розподілом благтощо).
Надзвичайноважливим для концепції людського розвитку є трактування поняття соціальногокапіталу. Слід наголосити, що успадкований суспільством соціальний капітал, на відміну від фізичного, якийє матеріальним (засоби виробництва, природні ресурси, кошти), і людського, якийозначає здібності та вміння людей, базується на відносинах між людьми. Взагальному його можна охарактеризувати як добровільні форми соціальногорегулювання відносин, що формують злагоду та єдність у суспільстві. Не лишелюдина, а й відносини між людьми відіграють вирішальну роль. На сучасному етапірозвитку суспільства існує потреба у створенні нового соціального капіталу, щостане ланкою, яка сполучає державу та сім'ю, де панують неформальні родинністосунки.
Людський розвиток передбачає надання гарантійіндивідуальних прав і свобод людини:
— якгромадяни демократичного суспільства вони мають можливість брати участь уприйнятті рішень на рівні місцевих органів влади або національного уряду;
— якнація мають право на мову, віру, звичаї;
— яквиробники громадяни мають право брати участь у виробничій та комерційнійдіяльності;
— якспоживачі люди мають право доступу до необхідної інформації та на захист відшкідливих і неякісних товарів, матеріалів і послуг, право на достойне життя вбезпечних умовах та здоровому навколишньому середовищі.
Людський розвиток — це процес розширенняможливостей вибору, серед яких на всіх стадіях суспільного розвитку головнимиє:
— можливості тривалий час вести здоровий спосіб життя; ^ можливості здобути освіту;
— можливості доступу до ресурсів, необхідних для забезпечення нормальногожиттєвого рівня.
Людський розвиток містить і інші складові:політичну, соціальну та економічну свободу, право на творчість, самоповагу,інші цінності і параметри та відбувається за двома основними напрямами (рис.1):
— набуття якісних показників (продовженатривалість достойного життя, професіоналізм, високий рівень освіти тощо);
— використання набутих якісних показників (дляпраці, відпочинку, культурних, соціальних і політичних цілей).
Обидванапрями повинні бути збалансовані.
Одержаннядоходу (прибутку) не є основною метою життя людини, необхідно враховувати ігуманітарні бажання особистості. Людський розвиток повинен відбуватисяпаралельно з культурним, за повної поваги та збереження культурних традицій.Будь-які зміни у цій сфері не варто прискорювати чи форсувати. Обережно слідвирішувати питання деідеологізації. Необхідно створити умови та можливості длярозвитку свідомості як окремої людини, так і цілих спільнот. Треба і надалізабезпечувати розвиток інтелектуального потенціалу, вивести з кризи освіту,підтримувати на високому рівні інформаційне забезпечення, що дасть змогу людямпсихологічно адаптуватись до освітніх норм і раціоналізму, а отже, — примножувати національні здобутки. Права людини повинні домінувати над правамидержави (рис. 1).
/>
Рис. 1 — Напрями людського розвитку
Людський розвиток мусить бути сталим, щоозначає раціональне використання усіх можливих ресурсів як для задоволенняпотреб сучасних, так і майбутніх поколінь.
Сталістьлюдського розвитку визначається як передумова виживання людства (уматеріальному і соціальному сенсі), а не як спосіб формування того чи іншоготипу суспільства.
Методикувимірювання людського розвитку, а саме індексу людського розвитку (ІЛР), впершезапропоновано в межах Програми розвитку ООН (ПРООН) 1990 р. ІЛР значнодосконаліший, ніж показник валового внутрішнього продукту (ВВП) на душунаселення, який визначає лише середній дохід, що забезпечує чи не забезпечуєпрожитковий мінімум членам суспільства. Спочатку для вимірювання ІЛРвикористовували близько 40 показників, здебільшого кількісних параметрів ірейтингів. Однак не всі параметри можна виміряти кількісно, наприклад,наявність політичного вибору чи свободу особистості, обсяги духовного чисоціального капіталів.
Наразіпоказник ІЛР, окрім середнього доходу, включає відомості про тривалістьлюдського життя, рівень освіти (різні ступені грамотності). Більш точно ІЛРрозраховується на основі трьох показників:
П.І — очікуване довголіття, яке визначається як тривалість майбутнього життя принародженні дитини;
П.ІІ — досягнутий рівень освіти, вимірюється як сукупний індекс грамотності дорослогонаселення (дві третини) і сукупна частка учнів (одна третина);
П.ІІІ- життєвий рівень, вимірюється реальним ВВП на душу населення (в доларах СШАпаритету купівельної спроможності — ПКС).
Щобвизначити ІЛР, для кожного з цих показників встановлюємо максимальні імінімальні значення (Хі):
— тривалість майбутнього життя — 25 та 85 років;
— грамотність серед дорослого населення — 0 та 100%;
— сукупна частка учнів — 0 та 100%;
— реальний ВВП на душу населення (в дол. США ПКС):
100дол. ПКС і 40000 дол. ПКС. Для будь-якого компонента ІЛР окремі індексирозраховуються за формулою
/>
Індекс людського розвиткуПолтавського регіону та його складові станом на 2009 рік:
очікувана тривалість життя принародженні, років – 67;
грамотність серед дорослогонаселення, % — 99;
сукупна частка учнів і студентів, % — 65;
ВВП на душу населення (ПКС USD) – 1750;
П.І = 0,667; П.ІІ = 0,877; П.ІІІ = 0,348,таким чином ІЛР є середнім арифметичним індексів П.І, П.ІІ, П.ІІІ та дорівнює0,631 станом на 2009 рік.
Класифікаціязайнятості на ринку праці Полтавського регіону
Полтавщина, яканині переживає складний період свого розвитку, зумовлений переходом до новоїсистеми суспільного устрою, має на своєму ринку праці практично увесь спектрекономічної діяльності.
Основнимиознаками зайнятості є:
— тривалість робочого періодута рівень оплати праці;
— кількість робочих місць наодну особу;
— реєстрація.
Залежно відтривалості робочого періоду, способу реєстрації, організації робочого місця та іншихфакторів зайнятість може набувати різних форм (рис.1) (П. Шевчук Соціальнаполітика, стор 41, рис. 2).
/>
Рис. 2 — Форми зайнятості
Зареєстрованадіяльність:
наймана праця;
підприємництво;
самозайнятість.
Незареєстрованадіяльність:
Основна незареєстрованадіяльність:
- діяльність,реєстрація якої не передбачена чинним законодавством (неформальна зайнятість);
- дозволеназаконом діяльність, процедура реєстрації якої передбачена чиннимзаконодавством, але не проводиться через різні причини (тіньова зайнятість);
- діяльність,яка суперечить чинному законодавству і відповідно не може бути зареєстрована(кримінальна зайнятість).
Додаткова незареєстрованадіяльність:
- комбінаціянайманої праці та неформальної діяльності;
- комбінаціянайманої праці й тіньової діяльності;
- комбінаціянайманої праці та кримінальної діяльності;
- комбінаціяпідприємництва і тіньової діяльності;
- комбінаціяпідприємництва й кримінальної діяльності;
- комбінаціясамозайнятості та тіньової діяльності;
- комбінаціянеформальної й тіньової діяльності;
- комбінаціятіньової та кримінальної діяльності.
Наймана праця. Безумовно, основу зайнятостістановить зареєстрована зайнятість найманою працею, яка охоплює майже 70% усіхпрацюючих. У нормальних економічних умовах зайнятість в цьому секторі економікизабезпечує відносно високі доходи (за винятком некваліфікованої робочої сили,тимчасових і непрестижних робіт), певну стабільність і страхування від основнихризиків. В умовах Полтавщини низька ефективність економіки, утримуваннянадлишкової робочої сили значною частиною підприємств, низька питома вагазаробітної плати в собівартості продукції в поєднанні із затриманнями виплатизарплати неминуче приводять до того, що рівень бідності працюючого населеннямайже не відрізняється від аналогічного показника серед пенсіонерів, азаробітна плата хоча і є головним джерелом доходів зайнятих у зареєстрованомусекторі економіки, не завжди забезпечує навіть прожитковий мінімум.
Самозайнятість. Самозайнятість у вузькомутлумаченні терміну, або індивідуальна зайнятість, визначається як діяльність,що, зазвичай, приносить дохід у грошовій або натуральній формі і проводитьсясуб’єктом індивідуально. Критеріями, за якими самозайняті відокремлюються відінших категорій осіб, є такі:
- виконанняробіт за винагороду;
- юридичнанезалежність суб’єкта господарювання;
- створенняоднією особою одного робочого місця (для себе);
- проведенняробіт власними зусиллями;
- фінансуваннявсіх видатків виключно за рахунок власних коштів (у тому числі одержанихкредитів);
- використаннявласних (або орендованих) засобів виробництва;
- одноосібнерозпорядження результатами продукції.
Особа вважаєтьсяіндивідуально зайнятою (самозайнятою), якщо вона відповідає всім переліченимкритеріям. Самозайнятість розглядається як різновид підприємницької діяльності,а саме як така підприємницька діяльність, що не потребує регулярного (постійногоабо періодичного) залучення найманих працівників або членів сім’ї.Самозайнятість нерідко виступає як перехідний етап між роботою за наймом ізалученням найманих працівників, як проміжна ланка між наданням пропозиціїробочої сили та пред’явленням попиту на неї, а нерідко як перехід відбезробіття до найманої праці. Орієнтація на самозайнятість як на джерелоприбутків (додаткове або основне) стає об’єктивною необхідністю для багатьохверств трудоактивного населення. Справді, створення робочого місця в цій сферіринку праці потребує мінімальних витрат, прибутки швидко виправдовують витрати.Водночас варто зауважити про низький технологічний рівень і низькупродуктивність праці зайнятих у цій сфері, поширенню якої сприяє не лише (аможливо, і не стільки) ринкова трансформація, а передусім поглибленняекономічної кризи. Відповідно позитивні наслідки самозайнятості виявляютьсяголовним чином у соціальній сфері — за допомогою самозайнятості можнавирішувати проблеми безробіття, але принципово неможливо вирішувати проблемиекономічного зростання. Інтерес до самозайнятості зумовлений такимиобставинами:
- економічноюкризою, зниженням рівня виробництва, наслідком яких стало зростання рівнябезробіття і звуження можливостей працевлаштування;
- низькимрівнем оплати праці на державних, приватизованих акціонерних і колективнихпідприємствах, розчаруванням населення в докладанні праці на підприємствахвідповідних форм власності;
- утвердженнямринкової свідомості серед більшості громадян;
- потребоюзміни принципів соціальної політики держави: орієнтації на активізаціюповедінки всіх працездатних верств суспільства, подолання пасивного очікуваннядопомоги держави
Неформальназайнятість.Трактування неформальної зайнятості Міжнародною Організацією Праці пов’язане іззайнятістю на мікропідприємствах (на яких працює не більше ніж п’ять осіб), алевидається, що воно потребує істотного розширення з огляду на специфікусоціально-економічної ситуації Полтавського регіону. До одного і того самоготипу зайнятості доцільно відносити трудову діяльність, дозволену чиннимзаконодавством, процедура реєстрації якої не передбачена або обмежена. Тимсамим окреслюється тонка межа між самозайнятістю й неформальною трудовоюдіяльністю.
Нині неформальназайнятість є одним із вирішальних компенсаторів соціальних негараздівекономічної лібералізації в Україні. Саме вона є чи не найважливішим засобомекономічного виживання для тих, хто опинився у найскрутнішому становищі, якнайменш підготовлених під час переходу до ринкових відносин (пенсіонери, сім’їз дітьми, молодь, яка вперше виходить на ринок праці, тощо).
Тіньовазайнятістьвиконує нині на Полтавщині чимало функцій, її виникнення пов’язане з дієюрізних чинників:
1. Складна ідосить дорога процедура легалізації економічної діяльності (реєстрація,ліцензування, подолання інших бюрократичних бар’єрів, часто пов’язане зпотребою давати хабарі) підштовхує дрібних підприємців і тих, хтонесистематичне проводить таку діяльність, не реєструватися.
2. Надзвичайновисокі ставки оподаткування, що багатократно збільшуються внаслідок діймісцевої влади, часто просто примушує підприємців ухилятися від сплатиподатків. Що стосується найманих працівників, то і для них ставки оподаткування(особливо для сумісників) є надто високими.
3. Обмеженістьпопиту на робочу силу в легальному секторі економіки примушує населення шукатибудь-які джерела доходу, включаючи і тіньовий сектор.
4. Часто тіньовадіяльність має випадковий характер.
Кримінальназайнятість.Кримінальною є діяльність, яка суперечить чинному законодавству і відповідно неможе бути зареєстрованою. Можна сформулювати визначення ринку кримінальноїробочої сили — це об’єктивно існуюча сфера реалізації професійної злочинності,що зумовлена попитом на таку діяльність, а також спричинена соціальними,політичними, економічними, демографічними процесами у суспільстві.
Отже, наведенасхема поділу українського ринку праці за різними типами зайнятості віддзеркалюєкілька принципових тез, важливих для формування державної політики щодонезареєстрованої зайнятості.
1. Понад половину сукупноїробочої сили нині реалізує свою здатність до праці шляхом поєднання двох чинавіть більшої кількості робочих місць, які можуть водночас належати долегального й нелегального секторів.
2. Межі між окремими секторами економікиі відповідно окремими типами зайнятості є надзвичайно рухливими; вонивизначаються законодавством, суспільними цінностями і громадською думкою.
3. Саме на межах секторівформуються полярні рівні доходів: найнижчі які ледь забезпечують існування (нижчевід прожиткового мінімуму), і найвищі, які дають змогу їхнім власникам непросто задовольняти свої особисті потреби, а й істотно впливати на державнуполітику і державну владу. Так, найменш забезпеченими виявляються ті, хтовимушено поєднує самозайнятість (або неформальну зайнятість) з найманою працею,за яку отримують мізерну зарплату, або взагалі перебуває у вимушенихнеоплачуваних відпустках. Найвищі доходи дає поєднання підприємництва ітіньової зайнятості з кримінальною діяльністю.
4. Нині маргіналізація ікриміналізація українського суспільства призводять до того, що рух робочої силипоступово спрямовується до нелегального сектора.
Отже, державнаполітика щодо нелегальної зайнятості й зайнятих нею має не просто враховуватипринципові відмінності між неформальною, тіньовою і кримінальною діяльністю, абрати до уваги існуючі комбінації. Основні зусилля мають бути спрямовані не нате, щоб примусити громадян жити і працювати за встановленими стандартами, апередусім на коригування стандартів (включаючи законодавство) відповідно дореальної поведінки населення.
Для Полтавськоїобласті характерним є те, що останнім часом спостерігається тенденція зниженнячастки економічно активного населення, а на фоні безробіття — зайнятогонаселення.
Три основні проблеми, існування яких потребує змін стратегіїсучасної держави загального добробуту. Короткий зміст Конвенції 102
Основні проблеми,що потребують змін стратегії сучасної держави загального добробуту це: політикадоходів; демографічна та трудоресурсна політика; політика усоціально-культурній сфері. А саме: зменшення бідності та нерівності в суспільстві;уникнення економічної та соціальної маргіналізації недієздатних членівспільноти; зростання економічної та соціальної безпеки працездатних групнаселення на основі їхньої власної ініціативи, самореалізації тасамодостатності.
Соціальна політика за умов реформування економічних, правових ісуспільних відносин спрямовується на: поступове обмеження впливу чинників, якігальмують соціальний прогрес; посилення факторів соціального поступу, зростаннясоціальної та економічної безпеки особи.
Зміст Конвенції 102 визначає види соціальної допомоги, умовиі розміри соціальних виплат при настанні основних соціальних ризиків. Конвенціяпередбачає мінімальні стандарти щодо медичної допомоги, допоміг у разі хвороби,безробіття, старості, трудового каліцтва або професійного захворювання,вагітності та пологів, у разі настання інвалідності, втрати годувальника,сімейних допоміг; встановлює норми періодичних виплат допоміг; проголошуєпринцип рівноправності осіб, що не є громадянами країни проживання, ізгромадянами даної країни.
Для кожного виду соціального забезпечення встановлено певнінормативи охоплення такою допомогою відповідних категорій населення,чисельність яких не повинна бути нижче установленої межі. Зокрема Конвенціяпередбачає поширення окремих видів соціального забезпечення на такі категоріїнаселення, чисельність яких не може бути нижче установленої межі: не менше 50 %працюючих за наймом, а також на їхніх дружин та дітей; на самозайнятенаселення, яке становить не менше 20 % загального числа жителів, а також їхніхдружин та дітей; не менше 50 % загального числа жителів; на жителів, кошти якихне перевищують певного рівня.
Конвенція також передбачає, що допомога на медичнеобслуговування надається для оплати витрат на такі види медичної допомоги:загальної лікарської допомоги, включаючи відвідування на дому; кваліфікованоїдопомоги спеціалістів у стаціонарних та амбулаторних умовах; одержаннямедикаментів за рецептом лікаря; госпіталізацію; спостереження і допомогу привагітності та пологах. Строк виплати допомоги обмежується 26 тижнями прикожному випадку захворювання, а в країнах, які ратифікували Конвенцію звилученнями, — 13 тижнями.
Крім наведеного Конвенція № 102 передбачає норми при наданнідопомоги в разі тимчасової непрацездатності (строк виплати не повиненперевищувати 26 тижнів), допомоги по безробіттю, сімейних допоміг.
Конвенція передбачає, що для права на допомогу по старостівстановлений вік не повинен перевищувати 65 років, проте дозволяє й більшвисоку вікову межу з належним урахуванням демографічних, економічних тасоціальних критеріїв, підтверджених статистикою, страховий або трудовий стаж неменше ЗО років або період проживання в країні — не менше 20 років. Длясамозайнятого населення висувається додаткова вимога щодо виплати страховихвнесків.
Конвенція № 102 також передбачає випадки призупиненнясоціальних виплат, зокрема перебування на державному утриманні, відмова відмедичної допомоги, звільнення за власним бажанням (коли йдеться про допомогу побезробіттю) тощо. Законодавство України про загальнообов'язкове державнесоціальне страхування передбачає окремі обмеження щодо соціального захистубезробітного у випадку, якщо особа попередньо звільнилася за власним бажанням,а також регламентує підстави для призупинення і для припинення виплат засоціальним страхуванням.
Кожна країна взяла на себе зобов'язання лише з частини статей(це Конвенцією № 102 дозволяється), а також декотрі з них скористалисятимчасовими винятками, що передбачені у статтях 9 «d» і 48«с».
Слід звернути увагу на одне важливе положення. Справа в тому,що Конвенція № 102 була прийнята ще у 1952 р., набула чинності 27 квітня 1955р. й сфера її реального застосування державами нині значно звужена (Україна неприйняла на себе ці обов’язки).
Це, зокрема, зумовлено тим, що у більш пізніх Конвенціях МОПвстановлено дещо більш деталізовані умови й порядок надання допоміг, а такожсоціальні стандарти більш високого рівня. Отже, при ратифікації більш сучасногоакта положення раніше ратифікованої Конвенції № 102 не застосовуються, про щозазначається в акті ратифікації.
Окрім того, при ратифікації державою Європейськоїсоціальної хартії (переглянутої) слід взяти до уваги, що ця Хартія вимагаєдодержання стандартів на рівні не Конвенції № 102, а Європейського кодексусоціального забезпечення як більш сучасного акта.
Отже, для визначення мінімальних стандартів щодо наданняконкретних видів соціальних допоміг слід звернутися до «більш»спеціалізованих конвенцій МОП. Це, зокрема, конвенції МОП № 121, № 128, № 130.
Якіпередумови формування соціальної політики в Україні зумовили контекст, у якомуреалізується сучасна соціальна політика
Соціальна політика — мистецтво задоволення необмежених потреб обмеженоюкількістю ресурсів
Програмиурядів різних країн тлумачать зміст соціальної політики дещо відмінно.
Вбільшості визначень поняттясоціальної політики пов'язане з низкою заходів як уряду, такі інших організацій, спрямованих на підвищення добробуту та задоволення потребяк найменш захищених груп і індивідів, так і населення в цілому. Необхідністьсоціальної політики в суспільстві обумовлюється існуванням соціальноїнерівності та обмеженим обсягом ресурсів.
Сьогодні,як ніколи, актуальність питання вироблення науково — обґрунтованої соціальноїполітики для Української держави є незаперечною .
Проголошеннянезалежної держави; падіння соціалістичної системи. Економічна криза; стрімкаінфляція. Зупинка підприємств. Поява нового явища — безробіття.
Посиленняу людей почуття соціальної незахищеності й зростання девіантних проявів,кримінальних правопорушень. Жахлива правда про Чорнобиль. Майнове розшаруваннянаселення й рестратифікація суспільства: феномен «нових українців» і«нових бідних». Боротьба нових і старих суспільних цінностей.Становлення «тіньового сектора» в усіх царинах життя, зокрема й усоціальній сфері. Успадкування «подвійної управлінської моралі»:призначення номенклатурі високих зарплат, пенсій, усіляких допоміг та пільг.Нерозвиненість «третього сектора» (громадянського суспільства).Погіршення демографічної ситуації. Невизначеність зовнішнього й внутрішньогокурсу держави та тощо.
Звісно,можна розподілити ці проблеми за звичною схемою: на політичні, економічні,соціальні, духовні. Але насправді це було майже замкнуте коло взаємопов'язанихтруднощів, перешкод, хвороб народження нової держави. Коло, що отримало назву«системної суспільної кризи». Саме за таких умов відбувалося івідбувається в Україні формування соціальної політики. Такими були передумовиїї формування в українському суспільстві.
Поширенішоюхарактеристикою українського суспільства стає бідність (зубожілість населення).
Українськідослідники відзначають ряд специфічних особливостей бідності в нашій державі:
■Низькийрівень життя населення в цілому.
■Психологічненеприйняття економічної нерівності.
■Великакількість людей, які вважають себе бідними.
■Розповсюдженнябідності серед працюючого населення .
Звертаєна себе увагу й відсутність у країні «середнього класу», що єосновним компонентом соціальної стабільності та прогресу. Представники цілогоряду професійних груп (лікарі, вчителі, вчені, інженери), які ще на початкуперехідного періоду мали середні за національними стандартами прибутки івідігравали стабілізуючу роль у суспільстві, сьогодні у своїй більшостіопинились серед «нових бідних», а це може призвести до серйознихускладнень. Через високий інтелектуальний рівень такі люди здійснюють суттєвий(хоча й не завжди очевидний) вплив на суспільну психологію, і їхнезадоволеність є характером соціально-економічного розвитку, а це, в своючергу, неминуче відбивається на соціальній ситуації.
Розпадсуспільного виробництва означає розпад трудових колективів, які забезпечувалине тільки професійну самореалізацію а й психологічну самоідентифікацію.Викинуті на вулицю люди виявились ізольованими й самотніми, отже, нездатнимивиливати на владу у своїх інтересах та брати дієву участь у процесі прийняттярішень.
Хочяк це не парадоксально, але ізоляція й низька соціальна активність — цінаслідки бідності — виступають і основними її джерелами.
Щеодна важлива ознака зубожіння – надзвичайно низька народжуваність. Молоді сім’ївсе частіше відмовляються від народження не тільки третьої чи другої, а навітьєдиної дитини. В Україні населення пояснює своє небажання мати дітей черезнизький життєвий рівень. Поряд із соціальними чинниками істотною причиноюзниження рівня народжуваності є катастрофічно поганий стан здоров’я жінок.
Некращий стан справ і зі здоров'ям чоловіків, у яких смертність відсерцево-судинних захворювань стоїть на першому місці і за останні рокизбільшилась на третину. Причому ця тенденція найбільше виявляє себе середчоловіків — жителів міст. Найуразливішою є група чоловіків працездатного віку — 30-45 років.
Окрімекологічних чинників, які шкідливо впливають на здоров'я людей, причинамидепопуляції української нації є також хронічне недоїдання й недоступністьповноцінного медичного обслуговування. Стосовно шкідливості довкілля, то занаявності нормального рівня доходів люди мають можливість споживати харчовідобавки, очищену питну воду і т.д., що нівелює ризик або зменшує його ступінь.
Низкоюінших соціальних проблем, що потребували адекватного вирішення:
— криміналізаціясуспільства; зростання рівня правопорушень, зокрема серед підлітків та молоді;
— зростаннякількості хворих на наркоманію та токсикоманію;
— поширеннязахворюваності на венеричні хвороби;
— стрімкезростання кількості людей, що живуть із діагнозом ВІЛ/СНІД;
— появабіженців, шукачів притулку та мігрантів; проблема переселення кримських татар;переселенців із зон, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Звичайно,соціальний контекст є поліфонічним, і соціальних проблем насправді значнобільше. Тому можна сказати, що соціальна політика, яка сьогодні проводиться внашій країні, концептуально не опрацьована і вкрай суперечлива.
Щеоднією з особливостей України 90-х років була інтенсивнаміфологізація буденної свідомості, відновленнятрадиційних вірувань та поширення нетрадиційних релігій, а також містичнихуявлень. Численні дослідники цього явища в посткомуністичних країнах вважаютьтаку міфологізацію небезпечною, оскільки вона формує ілюзійне світорозуміння,може зрештою викликати розчарування та апатію, інколи становить загрозупсихічному здоров'ю. Хоча звернення українців до традиційних релігій певноюмірою позитивно позначилося на соціальній ситуації, зокрема на відродженнітрадицій благодійництва, створенні благодійних організацій та соціальних служб.
Адаптаціянаселення до нових суспільних умов, пристосування до інших цінностей — явищезавжди складне й багатогранне. Проте очевидно: в Україні адаптація доглобального соціально-економічного переструктурування соціуму занадтозатягнулася, що є, власне, складовою системної суспільної кризи, томунадзвичайної важливості набуває питання вироблення і впровадження соціальноїполітики в життя. Наукові роботи у соціальній сфері здатні допомогти цьому, яксвоїми фундаментальними дослідженнями, експертними аналізами, рекомендаціями, такі впливом на суспільну свідомість, теорію і практику управління соціальнимипроцесами.
Впливяких міжнародних організацій визначає пріоритети у соціальній політиці України
Основні параметри здійсненнясоціальної політики в суспільстві зумовлені багатьма об’єктивними чинниками:рівнем розвитку продуктивних сил, структурою економіки, станом соціальногожиття, характером політичної влади, духовною та моральною зрілістю населеннякраїни тощо. На характер і основні напрямки соціальної політики активний впливсправляє і зрілість суб’єктивного фактора — спроможність та готовністьуправлінських структур та інших суб’єктів політики забезпечити соціальнуспрямованість економіки, достойні умови праці й побуту громадян; цивілізованийхарактер соціальних відносин.
Слід зазначити, що активнасоціальна політика аж ніяк не суперечить політиці економічної стабілізації.Навпаки, брак такої політики, надто низький рівень реальних доходів більшостінаселення обмежують потенціал стабілізації та економічного розвитку. Ясна річ,що ця політика має бути продуманою, відповідальною та ґрунтуватися насампередна реальних можливостях держави.
Пріоритетноюскладовою соціальної політики є створення умов для функціонування та розвиткусоціальних відносин. Основне завдання соціальної політики в зазначеній сферіполягає в цілеспрямованому впливі на багатогранні соціальні зв'язки, щовідбуваються в системі соціальних відносин, з метою підтримання й посилення їхупорядкованості, сталості. Мета соціальної політики як чинника розвитку соціальнихвідносин — створити адекватні умови для оптимального, самовідновлюваногопроцесу соціодинаміки соціальної сфери життєдіяльності суспільства, длянайповнішої самореалізації особистістю власного соціального потенціалу,сутнісних сил. В Україні серйозний вплив на пріоритети к соціальної політики, на їхнійзміст справляють
Міжнароднаорганізація праці (МОП) і Європейський Союз (ЄС), ООН, ЮНЕСКО, статистичніустанови держав. Науковим і методичним забезпеченнямсоціальної політики займаються вітчизняні та іноземні інституції. Так, заактивної співпраці Українського інституту соціальних досліджень, Науково — дослідного інституту праці і зайнятості, Міністерствапраці та соціальної політики України, Ради з вивчення продуктивних сил НАНУкраїни проведені широкі дослідження, які лягли в основу розробкинормативно-правової бази соціального страхування і пенсійного забезпечення.Зокрема, розроблені методика визначення сукупного доходу сім'ї та методикавизначення гарантованого державою мінімального доходу сім'ї для призначенняадресної соціальної допомоги тощо.
Стратегіїрозвитку досліджує Міжнародний центр перспективних досліджень, який єнедержавною установою.
Програмарозвитку ООН в Україні щорічно готує звіти, в яких висвітлюються тааналізуються різні аспекти соціального розвитку України, з точки зору правлюдини аналізуються процеси системної перебудови, досліджуються найгострішіпроблеми, пов'язані з рівнем життя, взаємозв'язком між ринком праці ідобробутом населення тощо. Метою підготовки цих документів є демонстраціядержавним і недержавним інституціям шляхів досягнення вищого рівня людськогорозвитку в Україні.
Світовийбанк реконструкції та розвитку постійно готує звіти — меморандуми зекономічного розвитку країни, — призначені для внутрішнього використання при аналізі економічних та інших умовйого країн-членів, що розвиваються, а також для діалогу, який банк веде зурядами цих країн, в тому числі України. Звіти ґрунтуються на результатахдосліджень стратегії розвитку і поглиблення структурних реформ, в тому числі усфері політики соціального захисту, що здійснюються фахівцями Світового банкута українськими експертами.
Консультативнафірма ПАДКО Інтернешнл (працюєв Україні з 1996 р. за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку) в межахпроекту «Реформування соціального сектору» протягом 1996-2000 рр.підготувала 36 оглядів стану виконання програм адресної соціальної допомоги вУкраїні. Для Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України,Міністерства праці та соціальної політики України фірма ПАДКО Інтернешнлрозробила комплексний план реформування соціального сектору в Україні. З 2000р. фірма почала роботу над новим проектом «Реформування тарифів тареструктуризація комунальних підприємств в Україні», метою якого єтехнічна допомога уряду нашої держави щодо поліпшення якості основнихкомунальних послуг міському населенню. Представництво Міжнародного бюро праці вУкраїні комплексно досліджує стан розвитку ринку праці, починаючи з 1993 р.разом з Міністерством праці і соціальної політики України провадить розробкумоделі соціального бюджету, в 1998-1999 рр. реалізувало проект «Навчаннята розповсюдження інформації щодо працюючих жінок».
Зсередини 90-х років XX ст. в Україні реалізується проект Європейської Комісії знадання допомоги постсоціалістичним країнам ТАСІS, зокрема в його межах фінансуваласяпрограма «Реформа соціального захисту в Україні» та створенняРесурсного центру при Міністерстві праці та соціальної політики України.
Програмаз реформування державного управління і місцевого самоврядування Інституту відкритогосуспільства спрямована на вдосконалення управління в країнах Центрально-СхідноїЄвропи і СНД шляхом ініціювання і підтримки дослідницьких проектів в галузідецентралізації, реформування державного управління та державної політики урізних сферах. Зокрема, протягом 2000-2001 рр. проводилося порівняльнедослідження «Вплив децентралізації на соціальну політику» (Угорщина,Україна, Латвія, Румунія, Болгарія).
Використаналітература
1. Конвенція МОП №102. Про мінімальні нормисоціального захисту.
2. Ганслі Т. Соціальна політика та соціальнезабезпечення за ринкової економіки. — К., 1996.
3. ГравитцМ., Пенто Р. Методы социальных наук. — М., 1972.
4. Жмир В. Соціальна держава, соціальнаполітика, соціальна робота // Соціальна політика та соціальна робота. — 1997. — № 1.
5. Іванова О. Соціальна політика: теоретичніаспекти. Курс лекцій.-К.: Вид. Дім “КМ Академія”, 2003.
6. Іванова О.Передумови формування соціальної політики в Україні // Соціальна робота в Україні:перші кроки. — К., 2000.
7. Пухлій В., Ткаченко В. Приховані відбезпосереднього споглядання. Україна на демографічній карті світу: сьогоденнята перспектива // Політика і час. — 2003. — № 7.
8. Саєнко Ю.І. Соціальна політика в періодтрансформації суспільства // Соціальна політика в Україні та сучасні стратегіїадаптації населення: Збірник наукових статей. — К., 1998.
9. Шевчук П.І. Соціальна політика –Львів: Світ, 2003 р.
10. Політичні науки. Випуск 21, 2004 р.