Міністерствоосвіти і науки україни
Одеськанаціональна юридична академія
Факультетцивільної та господарської юстиції
Кафедрацивільного права
КУРСОВАРОБОТА
натему: Цивільно-правовий статус об’єднань громадян
Студентки 2 курсу 1 потоку
3 групи денного відділення
Білокінь Катерини
Одесса-2010
Зміст
Вступ
Розділ I. Загальна характеристика об’єднань громадян
1.1 Поняття об’єднань громадян
1.2 Юридичні особи як окремий вид об’єднань громадян
Розділ II. Види об’єднань громадян
2.1 Політичні партії
2.2 Громадські організації
2.3 Інші види об’єднань громадян
Розділ III. Правове положення об’єднань громадян
3.1 Виникнення та припинення діяльності об’єднань громадян
3.2 Права та обов’язки об’єднань громадян
3.3 Відповідальність за порушення чинного законодавства
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Суб'єкти цивільно-правових відносинреалізують свої права і обов'язки не тільки індивідуально, але й відповіднимчином об'єднуючись в організації (асоціації). Колективна форма задоволенняпотреб громадян — звичайне у світовій практиці явище. Це достатньо самостійніутворення, у справи яких держава, як правило, не втручається, або втручаєтьсянайменшим чином. Об'єднання громадян органічно вплітаються в тканинусуспільства і, перш за все, цивільно-правових відносин. Без них неможливоуявити саму організацію суспільства, механізм здійснення народовладдя вУкраїні. Іншими словами демократія без різноманітних об'єднань громадяннеможлива. До недавніх пір такі об'єднання не мали належного розвитку, їхперелік був занадто обмежений, діяльність формальна, оскільки їх соціальнепризначення, цілі й завдання були повність підпорядковані вимогам тоталітарноїкомандно-адміністративної системи.
Своє основне соціальне призначення — задоволення потреб та інтересів громадян — вони не виконували. їх діяльністьйшла врозріз із нормами міжнародного права, хоч право громадян на об'єднання — це їх невід'ємне конституційне право.
Стаття 36 Конституції України закріплюєправо громадян України на свободу об'єднання в політичні партії та громадськіорганізації для здійснення й захисту своїх прав і свобод і задоволенняполітичних, економічних,, культурних, соціальних та інших інтересів. При цьомуніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чиобмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій абогромадських організаційній.[1]
Актуальність теми полягає в тому, щооб’єднання громадян виступає колективною формою реалізації прав та обов’язків суб’єктівцивільно-правових відносин. Це підтверджується роботами багатьох вчених, асаме: Александров В., Красавчиков О.А., Харитонов Є.О., Старцев О.В. та ін.
Об’єктом дослідження даної роботивиступають об’єднання громадян. Мета курсової роботи полягає в тому, щобвизначити цивільно-правовий статус об’єднань громадян.
Виходячи з актуальності теми, об’єкта імети дослідження можна визначити наступні завдання роботи:
дати загальну характеристику об’єднаньгромадян;
дослідити види об’єднань громадян;
визначити правове положення об’єднаньгромадян.
В дослідженні теми використовувалисязагальнонаукові методи, а саме метод аналізу, синтезу і узагальнення, якішироко застосовуються в сучасній науці права.
Робота складається із вступу, трьохрозділів, восьми підрозділів, висновків і списку використаної літератури.
Розділ I. Загальнахарактеристика об’єднань громадян
1.1 Поняттяоб’єднань громадян
Право громадян на свободу передбачено вЗагальній декларації прав людини й гарантовано Конституцією та законодавствомУкраїни. Стаття 36 Конституції України закріплює право громадян України насвободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійсненняй захисту своїх прав і свобод і задоволення політичних, економічних,культурних, соціальних та інших інтересів[2]. При цьому ніхто не може бутипримушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах заналежність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.
Об'єднанням громадян є добровільнегромадське формування створене на основі єдності інтересів для спільноїреалізації громадянами своїх прав і свобод.
Діяльність об'єднань громадян носить найрізноманітнішийхарактер, вона може бути спрямовано на участь у розробленні державної політики,розвиток науки, культури, відродження духовних цінностей, розв'язанняконкретних соціальних проблем окремих категорій і груп громадян, здійсненняблагодійної діяльності, охорону природного навколишнього середовища,обумовленого спільністю професійних та інших інтересів громадян тощо. Одним ізкритеріїв класифікації об'єднань громадян може слугувати мета їх діяльності.Так, у Законі України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 рокунаведено чітке визначення різновидів об'єднань громадян -політичних партій ігромадських організацій.[3]У свою чергу згідно із Законом України «Про політичні партії в Україні»політичною партією визнається зареєстроване відповідно до закону добровільнеоб'єднання громадян — прихильників відповідної загальнонаціональної програмисуспільного розвитку, яка має за мету сприяння формуванню й вираженнюполітичної волі громадян, участі у виборах та інших політичних засадах.
На відміну від політичної партії,громадською організацією є об'єднання громадян, створене для задоволення йзахисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових,національно-культурних, спортивних та інших інтересів.
Найповнішу характеристику об'єднаньгромадян дозволяє дати їх класифікація за організаційно-правовимивластивостями, згідно з якими виділяють:
масові об 'єднання громадян (політичніпартії, творчі спілки, релігійні організації, добровільні товариства,професійні спілки тощо).
органи громадської самодіяльності (народнідружини по охороні громадського порядку);
• органи громадського самоврядування (радий колективи мікрорайонів, домові, вуличні комітети та ін.). Об'єднання громадянможуть класифікуватися і за масштабами діяльності. Згідно з цим критерієм можнавиділити об'єднання громадян, які діють у масштабах усієї держави, масштабахокремих адміністративно-територіальних одиниць та їх частин, а також об'єднаннягромадян, діяльність яких носить міжнародний характер і поширюється натериторію не тільки України, а й інших держав. При цьому політичні партії діютьтільки в державному масштабі. Масштаб діяльності органів громадської самодіяльностіта органів громадського самоврядування обмежений кордонами конкретнихадміністративно-територіальних одиниць. Об'єднанням громадян притаманні ознаки,що відрізняють їх від державних організацій. При цьому можна виділити загальніознаки, характерні для всіх об'єднань громадян, а також окремі специфічніознаки, властиві тим чи іншим об'єднанням громадян.
До загальних ознак слід віднести:
добровільність об'єднання. Це відображено вдобровільності вступу та виходу з об'єднання громадян, методах роботи, сутністюяких досягнення певної мети внутрішньо організаційними методами, особливихформах примусу, з яких найвищою є виключення із членів об'єднання громадян;
організаційні заходи, якими в діяльностіоб'єднань громадян виступають самоврядування та саморегуляція;
відсутність у об'єднань громадян внаслідокїх природи державно-владних повноважень.
Окремими ознаками, притаманними окремим об'єднанням громадян, є:
членство в об'єднанні та відносиничленства, що випливають звідси;
обов'язковість участі членів об'єднаннягромадян у його роботі та створенні матеріальної бази об'єднання шляхомвнесення членських внесків;
наявність статуту об'єднання громадян. Удіяльності об'єднань громадян здебільшого відсутні комерційні цілі абоодержання прибутку. Виняток становить лише діяльність кооперативнихорганізацій. Крім того, допускається господарська або інша комерційнадіяльність об'єднань громадян для виконання їх статутних завдань і цілей.
Взаємовідносини держави та об'єднаньгромадян носять виключно правовий характер. Це проявляється в законодавчомузакріпленні правового статусу об'єднань громадян низкою нормативно-правовихактів. Основними серед них є Закон України «Про об'єднання громадян», а такожзакони України «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про професійніспілки, їх права та гарантії діяльності[4]».Діяльність деяких об'єднань громадян, у тому числі кооперативних організацій,комерційних фондів, органів громадської самодіяльності, регулюють відповіднізаконодавчі акти.
1.2 Юридичні особияк окремий вид об’єднань громадян
Згідно зі ст..80 ЦК юридична особа — цеорганізація, створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна, яка наділяєтьсяцивільною правоздатністю і дієздатністю, тобто може від свого імені набуватимайнові та особисті немайнові права і нести цивільні обов'язки, бути позивачемта відповідачем у суді[5].
Незалежно від того, якою є юридична особа — приватного чи публічного права, підприємницька або непідприємницька, всі вонистворюються у такій юридичній формі як організація.
Термін «організація» має двоєдине значення.По-перше, це певним чином сформована структура, яка може створюватисяоб'єднанням осіб, капіталів, рішенням відповідних органів управління з певноюметою — стати учасником цивільного обороту. При цьому організація, яка об'єднуєокремі особи в єдину групу, необхідна, бо без цього неможливий її виступ зовніяк єдності. По-друге, даним терміном підкреслюється, що структура певним чиномвнутрішньо організована. Те, що розрізняє види організацій, а такожорганізаційно-правові форми, у яких можуть існувати ті чи інші юридичні особи,визначає потім спосіб їх внутрішнього устрою[6].
Таким чином, організаційна єдність — необхідна умова, що дає можливість волю засновників перетворити у волююридичної особи, яка виступає як єдине ціле, а надалі знаходить свій вираз учіткій внутрішній структурі, у конкретному підпорядкуванні органів управління,в регламентації відносин між структурними підрозділами.
Але це не просто організація, яка визнанаюридичною особою держави. Таким чином, характерною для юридичних осіб ознакоюстає публічність їх виникнення і припинення. Саме ця ознака дозволяєвідокремити організацію — юридичну особу від організації, що не має статусутакої.
Юридичні особи приватного права маютьзагальну правоздатність, а це означає, що вони повинні бути власниками майна.Отже, майнова відокремленість — одна із суттєвих ознак юридичної особи — наявність відокремленого майна означає, що майно юридичної особи відокремленовід майна власників, які створили цю організацію, від держави, від іншихсуб'єктів цивільного права. Практичне значення майнової відокремленостіюридичної особи полягає у наступному: по-перше, юридична особа стає суб'єктомправа, що дозволяє їй виступати у цивільному обороті; по-друге, це тягне засобою розподіл відповідальності засновників і юридичної особи за своїмизобов'язаннями[7].Однією з ознак юридичної особи є й ознака її самостійної відповідальності.
Юридична особа відповідає за своїмизобов'язаннями належним їй на праві власності майном, якщо інше не встановленезаконодавством. Засновником юридичної особи не відповідає за зобов'язаннямиостанньої, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника(засновника). Між тим особи, що створюють юридичну особу, несуть солідарнувідповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації.Юридична особа буде за зобов'язаннями її учасників (засновників), що пов'язаніз її створенням, тільки у разі наступного схвалення їх дій відповідним органомюридичної особи (ст. 96 ЦК)[8].
Однією з ознак юридичної особи є її виступу цивільному обороті від свого імені, що означає можливість саме для конкретноїорганізації набувати і здійснювати цивільні права і нести цивільні обов'язки, атакож виступати позивачем і відповідачем у суді. Але межі виступу в цивільномуобороті залежать від мети створення юридичної особи і визначаються цілями їїдіяльності.
Що стосується класифікації юридичних осіб,то їх можна класифікувати за різними критеріями. Але у будь-якому разі підставакласифікації повинна мати юридичне значення. Юридичні особи різняться закількома видами.
Залежно від порядку їх створення на:юридичні особи приватного права, які створюються за волевиявленням засновниківна підставі установчих документів; юридичні особи публічного права, щостворюються розпорядчим актом Президента, органу державної влади, органу владиАРК або органу місцевого самоврядування.
Залежно від способу створення на: юридичніособи, що створюються у нормативно-явочному порядку, та юридичні особи, якістворюються у розпорядчому порядку. Залежно від виду установчих документів:
юридичні особи, установчий документ яких — статут;
юридичні особи, установчий документ яких єзасновницький договір;
юридичні особи, установчий документ котрихє установчий акт;
юридичні особи, установчий документ яких — одноособова заява (меморандум).
Залежно від мети створення і діяльності на:комерційні та некомерційні юридичні особи.
Залежно від кількості засновників на:унітарні юридичні особи та юридичні особи створені кількома учасниками.
Залежно від організаційно-правової формина:
господарські товариства;
установи;
об'єднання громадян;
об'єднання юридичних осіб тощо.
Існують також інші класифікації юридичнихосіб, в основі яких можуть бути закладені інші критерії.
Розділ II. Видиоб’єднань громадян
2.1 Політичніпартії
Право громадян на свободу об'єднання уполітичні партії для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволенняполітичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів визначаєтьсяі гарантується Конституцією України. Встановлення обмежень цього права допускаєтьсявідповідно до Конституції України в інтересах національної безпеки тагромадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свободінших людей, а також в інших випадках, передбачених Конституцією України.
Відповідно до Закону України «Про політичніпартії в Україні», ніхто не може бути примушений до вступу в політичну партіюабо обмежений у праві добровільного виходу з політичної партії. Належність чиненалежність до політичної партії не може бути підставою для обмеження прав ісвобод або для надання будь-яких пільг і переваг. Обмеження щодо членства уполітичних партіях встановлюються виключно Конституцією та законами України.
Політична партія — це зареєстроване згідноз законом добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональноїпрограми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню івираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичнихзаходах[9].
Свою діяльність політичні партії здійснюютьвідповідно до Конституції України, Закону України «Про політичні партії вУкраїні», а також інших законів України, а також згідно із партійним статутом,прийнятим у визначеному законом порядку.
Політичні партії в Україні створюються ідіють тільки із всеукраїнським статусом.
Всі політичні партії в Україні маютьгарантії діяльності, які закріплені в законна саме: політичні партії є рівнимиперед законом. Органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їхпосадовим особам заборонено виокремлювати у своєму ставленні певні політичніпартії чи надавати їм привілеї, а також сприяти політичним партіям, якщо іншене передбачено законом, у провадженні їх діяльності. Втручання з боку органівдержавної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб устворення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередківзабороняється, за винятком випадків, передбачених законом.
Що стосується членства в політичнихпартіях, то членом політичної партії може бути громадянин України, якийвідповідно до Конституції України, має право голосу на виборах. ГромадянинУкраїни одночасно може перебувати лише в одній політичній партії.
Членами політичних партій не можуть бути:судді, працівники прокуратури, працівники органів внутрішніх справ,співробітники Служби безпеки України, військовослужбовці, працівники органів державноїподаткової служби[10].
На час перебування на зазначених посадахабо службі члени політичної партії зупиняють членство в цій партії
Порядок вступу до політичної партії,зупинення та припинення членства в ній визначається статутом політичної партії
Членство в політичній партії є фіксованим.Обов'язковою умовою фіксації членства в політичній партії є наявність заявигромадянина України, поданої до статутного органу політичної партії, пробажання стати членом цієї партії.
Форма фіксації членства в політичній партіївизначається статутом політичної партії.
Не допускається створення і діяльністьструктурних осередків політичних партій в органах виконавчої та судової влади івиконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також надержавних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах іорганізаціях.
Політичні партії створюються за ініціативоюгромадян України, які досягай 18 років, не обмежені судом у дієздатності і нетримаються в місцях позбавлення волі
Кожна політична партія повинна мати своюпрограму. Програма політичної партії є викладом цілей і завдань цієї партії, атакож шляхів їх досягнення[11].Також кожна політична партія повинна мати свій статут, який має містити певніположення зазначені у ЗУ «Про політичні партії в Україні». Всі політичні партіїмають свою назву та символіку. Назва політичної партії, її символіка не повиннізбігатися з назвою чи символікою іншої (зареєстрованої) політичної партії.Забороняється буквальне відтворення у символіці політичної партії державнихсимволів України, використання символів іноземних держав. Політична партія можемати партійну символіку, до якої належать партійний гімн, прапор,розпізнавальний знак, девіз. Символіка політичної партії підлягає державнійреєстрації Міністерством юстиції України у порядку, що визначається КабінетомМіністрів України. Обласні, міські, районні організації, первинні осередкиполітичної партії та інші структурні утворення, передбачені статутом партії,використовують назву політичної партії з доповненнями, які визначають їх місцев організаційній структурі політичної партії.
Свій статут та програму політичні партіїзатверджують на установчому з'їзді (конференції, зборах), а також обираються їїкерівні і контрольно-ревізійні органи.
Діяльність політичної партії можездійснюватися лише після її реєстрації. В законі також зазначено, що діяльністьнезареєстрованих політичних партій не допускається.
Реєстрацію політичних партій здійснюєМіністерство юстиції України. Для реєстрації політичної партії до Міністерстваюстиції України разом з заявою подаються:
статут і програма політичної партії;
протокол установчого з'їзду (конференції,зборів) політичної партії із зазначенням дати і місця його проведення,кількості учасників, які проголосували за створення політичної партії;
підписи громадян України, зібранівідповідно до вимог закону на підтримку рішення про створення політичної партіїта засвідчені особами, які збирали підписи;
відомості про склад керівних органівполітичної партії;
платіжний документ, що посвідчує внесенняреєстраційного збору;
назва та адреса банківської установи, вякій політична партія відкриватиме рахунки.
Міністерство юстиції України здійснюєреєстрацію політичної партії після перевірки поданих матеріалів. Післяреєстрації політична партія набуває статусу юридичної особи.
Кожна політична партія має певні права. Ціправа зазначені в ЗУ «Про політичні партії в Україні». До них належать:
Вільно провадити свою діяльність у межах,передбачених Конституцією України, цим Законом та іншими законами України;
Брати участь у виборах Президента України,до Верховної Ради України, до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядуваннята їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України;
Використовувати державні засоби масовоїінформації, а також засновувати власні засоби масової інформації, якпередбачено відповідними законами України;
Підтримувати міжнародні зв'язки зполітичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними іміжурядовими організаціями, засновувати (вступати між собою у міжнародні спілкиз додержанням вимог цього Закону;
Ідейно, організаційно та матеріальнопідтримувати молодіжні, жіночі та інші об'єднання громадян, подавати допомогу уїх створенні. Політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності, утому числі: можливість викладати публічно і обстоювати свою позицію з питаньдержавного і суспільного життя;
6) Брати участь в обговоренні таоприлюднювати і обґрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади,використовуючи для цього державні і недержавні засоби масової інформації впорядку, встановленому законом; вносити до органів державної влади України таорганів місцевого самоврядування пропозиції, які обов'язкові для розглядувідповідними органами в установленому порядку.
Політичні партії також мають правопідтримувати міжнародні зв'язки з політичними партіями і громадськимиорганізаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, укладатиугоди про співробітництво і здійснювати інші заходи, які не суперечать законамі міжнародним угодам України[12].Але при цьому вони повинні дотримуватись таких умов: політичні партії не можутьукладати угоди, які ставлять їх у підпорядковане або залежне становище стосовнобудь-якої іншої іноземної організації чи політичної партії; вони можутьзасновувати тільки такі міжнародні спілки чи вступати до таких спілок,статутами яких передбачено створення лише консультативних або координаційнихорганів.
Правове регулювання фінансової діяльностіполітичних партій спрямоване не тільки на сприяння ефективному виконанню нимисвоєї ролі в політичній системі, а й на оздоровлення політичного життя шляхомприпинення можливої корупції, особливо серед партійного керівництва. Державагарантує політичним партіям право на кошти та інше майно для здійснення своїхстатутних завдань.
Політичні партії є неприбутковимиорганізаціями. Політичні партії для здійснення своїх статутних завдань маютьправо на власне рухоме, нерухоме майно, кошти, обладнання, транспорт, іншізасоби, набуття яких не забороняється законами України. Політичні партії можутьорендувати необхідне рухоме та нерухоме майно[13].
Визначення суб'єктів державного контролю задіяльністю політичних партій має важливе значення в правовому регулюванністатусу партій. Коло державних органів та обсяг повноважень щодо контролю задіяльністю політичних партій роллю останніх та їх місцем у політичній системі ів свою чергу надає можливість політичним партіям цивілізовано виконуватистатутні завдання, реалізуючи свою громадсько-політичну природу. Такимиорганами є Міністерство юстиції України, на яке покладено контроль задодержанням політичними партіями Конституції України, законів та їх статуту, атакож Центральна й окружні виборчі комісії, які покликані здійснювати контрольза додержанням політичними партіями порядку їх участі у виборчому процесі.
У разі порушення політичними партіямиКонституції і законів України до них можуть вживатися такі заходи, якпопередження і заборона.
2.2 Громадськіорганізації
Держава заохочує громадську ініціативу тастворює належні умови для її реалізації шляхом формування сприятливогозаконодавчого середовища для утворення та діяльності громадських організацій таїх об'єднань. Усі громадські організації ріні перед законом.
Громадською організацією є об'єднаннягромадян, створене з метою здійснення своїх прав і свобод, задоволення тазахисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових,національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів, удосконаленнязаконодавства, забезпечення урахування інтересів усіх суспільних груп органамидержавної влади та органами місцевого самоврядування через свою діяльність, атакож впливу на вироблення і здійснення політики держави[14]. Діяльністьгромадських організацій має неприбутковий характер.
Законодавство про громадські організаціїскладається з Конституції України, Цивільного кодексу України, Проекту ЗУ «Прогромадські організації» та інших актів законодавства, що регулюють діяльністьнепідприємницьких організацій.
У своїй діяльності громадські організаціїкеруються такими принципами, як принцип незалежності, добровільності,рівноправність всіх членів організації, самоврядування, законності тагласності. Вони вільні у напрямі своєї діяльності[15].
Обмеження діяльності громадськихорганізацій може встановлюватись тільки на основі Конституції та законівУкраїни.
Ніхто не може бути примушений до вступу вбудь-яку громадську організацію.
Належність чи неналежність особи до громадськоїорганізації не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для наданнядержавою будь-яких пільг і переваг
Державні службовці, з урахуваннямКонституційних норм, можуть брати участь у громадській діяльності.
Вимога про зазначення в офіційнихдокументах щодо членства (участі) у тій чи іншій громадській організації недопускається, крім випадків, передбачених законом.
Держава забезпечує додержання прав, свободі законних інтересів, сприяє законній діяльності громадських організацій, що єлегалізованими, а також гарантує свободу та незалежність діяльності громадськихорганізацій. Держава відповідає перед громадянами за свою діяльність.Громадські організації України утворюються і діють з всеукраїнським,регіональним, місцевим та міжнародним статусом. До всеукраїнських громадськихорганізацій належать об'єднання, діяльність яких поширюється на територію всієїУкраїни і які мають місцеві осередки у більшості її областей.
До регіональних громадських організаційналежать об'єднання, діяльність яких поширюється на територію більш як двохобластей. До місцевих громадських організацій належать об'єднання, діяльністьяких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальноїодиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається об'єднаннямгромадян.
Громадська організація є міжнародною, якщоїї діяльність поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави.
Засновниками громадських організацій можутьбути громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які досягай 18 років,а молодіжних та дитячих організацій — 14-річного віку[16].
Рішення про заснування громадськоїорганізації приймається на установчому з'їзді, (конференції) або зборах.
Засновниками громадської організації єособи, які брали участь в установчих зборах та голосували за її створення.
Членами (учасниками) громадськихорганізацій можуть бути громадяни України, іноземці, особи без громадянства,які досягли 14 років, якщо інше не встановлено законом.
Засновники громадської організації є їїчленами (учасниками) з моменту створення такої організації, якщо інше непередбачено статутом організації. Статут організації може передбачати певнівікові, фахові та інші вимоги до набуття членства в організації.
Особа, яка є членом громадськоїорганізації, в будь-який час вправі вільно вийти з громадської організації.
Рішення про виключення особи з членівгромадської організації, яке суперечить її статуту, є недійсним.
Статут громадської організації можепередбачати наявність асоційованого або почесного членства.
Громадські організації можуть не матифіксованого членства. У діяльності громадських організацій можуть брати участьколективні члени. Кожна громадська організація відповідно до чинногозаконодавства повинна мати свою назву.
Найменування громадської організації маєскладатися з двох частин — загальної та індивідуальної[17].
Загальна частина назви може бути однаковоюу різних громадських організацій.
Індивідуальна частина найменуваннягромадської організації є обов'язковою і має бути суттєво відмінною відіндивідуальних частин найменувань зареєстрованих в установленому порядку громадськихорганізацій, якщо рішенням зареєстрованої громадської організації, власницінайменування, не передбачено інше.
Використання у назві юридичної особи, якане є громадською організацією чи об"єднанням громадських організацій слів- громадська організація або об'єднання громадських організацій забороняється.
Громадська організація поряд з основноюназвою може мати скорочену назву, яка є абревіатурою основної. Використанняназви об'єднання громадян фізичними та юридичними особами, які не належать дооб'єднання громадян, для цілей, не пов'язаних з діяльністю цього об'єднання,забороняється. До громадських організацій належать професійні спілки, які насьогодні функціонують на підставі ЗУ «Про професійні спілки, їх права тагарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року[18], організації інвалідів, ветеранські,жіночі, дитячі, молодіжні організації, наукові, технічні,культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та ін. Характерною ознакоюгромадських організацій є документальне оформлення мети й завдань іорганізаційно-структурне забезпечення[19].Виділяють дві основні групи функцій громадських організацій: 1) функції, яківони виконують стосовно забезпечення захисту інтересів своїх членів (основна,захисна, допоміжна функція); 2) функції, які громадські організації виконуютьстосовно системи влади в державі, розвитку суспільства в цілому (основна,операційна і творча функції). Громадська організація може мати у власностікошти та інше майно, необхідне для здійснення статутної діяльності.
Громадська організація набуває правовласності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами(учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків,пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а такожна майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, незаборонених законом. Громадські організації також мають право на майно такошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльностістворених ними госпрозрахункових установ та організацій, заснованихпідприємств. Кошти та інше майно громадської організації, в тому числі тих, щоліквідуються, не може перерозподілятись між їх членами і використовується длявиконання статутних завдань або на благодійні цілі, а у випадках, передбаченихзаконодавчими актами, за рішенням суду спрямовується в доход держави.
Так як і інші об'єднання громадянгромадські організації мають певні обов'язки. До них належать: неухильнодотримуватись законодавства України у своїй діяльності; не керуватись у своїйдіяльності корисливими цілями або такими, що можуть зашкодити благоустроюсуспільства. Громадські організації мають право представляти і захищати своїзаконні інтереси та законні інтереси своїх членів у державних та громадськихорганах, одержувати від них інформацію, необхідну для реалізації статутних завдань,пропагувати власні цілі та ідеї, виступати учасниками цивільно-правовихвідносин, набувати майнові і немайнові права, засновувати засоби масовоїінформації та підприємства, необхідні для виконання статутних цілей та ін.
Державний контроль за діяльністюгромадських організацій здійснюється легалізуючими й фінансовими органами таорганами адміністрації, а нагляд за додержанням та правильним застосуваннямними законів — органами прокуратури. У частині першій і другій ст. 37 КонституціїУкраїни[20],ст. 27-32 ЗУ « Про об'єднання громадян» містяться підстави, за якими органи[21] державноївлади застосовують щодо громадських організацій такі види стягнення, як:попередження, штраф, тимчасова заборона окремих видів або всієї діяльності тапримусовий їх розпуск. Три останні стягнення здійснюються лише у судовомупорядку за поданням легалізую чого органу або прокурора.
2.3 Інші видиоб’єднань громадян
Профспілка є добровільною громадськоюорганізацією, що об'єднує працівників відповідно до їх інтересів, сферидіяльності для захисту трудових, соціальних та економічних інтересів членівпрофспілок. В усьому світі профспілки – основа громадського суспільства тавзаємовигідної співпраці між роботодавцем та працівником. Саме профспілки та їхпроробітнича позиція являються вагомим важелем у боротьбі за права робітників.В Україні, як і в усьому світі, профспілки є не лише буфером між роботодавцемта робітником, але й лобіюють інтереси людей найманої праці у державі.Використовуючи соціальні важелі профспілки співпрацюють з іншими громадськимита політичними організаціями для досягнення поставлених цілей.
Профспілки всього світу мають можливістьоб’єднуватися за географічними, галузевими чи іншими принципами за для широкоїй плідної співпраці, захисту прав працівників та розбудови демократичного,громадського суспільства і розвитку соціального діалогу.
Конституція України визначає, що«професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян,пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійніспілки утворюються без попереднього дозволі на основі вільного вибору їхчленів. Усі професійні спілки мають рівні права». Окрім Конституції Українидіяльність профспілок регламентується також Кодексом законів про працю іокремими Законами: «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»,«Про колективні договори і угоди», «Про об’єднання громадян». «Громадяни маютьправо на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових ісоціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськимиорганізаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родомїх професійної діяльності. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-якеоб'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність дополітичних партій або громадських організацій.» — ст.36 КУ.
Місія профспілок – творити громадянськесуспільство, захищати права людей найманої праці, відстоювати соціальні правагромадян. Страйк – це крайня, остаточна міра, коли використані інші засоби.Вільні профспілки віддають перевагу при вирішенні колективних конфліктівпроцедурам переговорів, укладанню колективних угод, де закладаються всімоменти, які не передбачені в чинному законодавстві і мають свої особливості наконкретному підприємстві. Якщо роботодавець не виконує домовленості, укладені вцій угоді, лише тоді наступає другий етап – етап боротьби. Важливим пунктомсуспільного тиску є взаємодія з засобами масової інформації[22]. Представникичетвертої влади (журналісти) і профспілківці разом ефективно впливають напозицію влади і роботодавця. Саме така співпраця та відкритість діяльностіпрофспілок – запорука успіху у роботі. Три основні принципи визначають вільні,демократичні профспілки:
Перший принцип — незалежність. Це означає,що профспілка є незалежною від органів державної влади і посадових осіб.
Другий принцип – самоврядування. Цейпринцип передбачений Законом «Про громадські об'єднання» і виражений у правіпрофспілок самостійно приймати свої статути і регулювати свою внутрішнюдіяльність. Третій принцип — добровільність об'єднання. Цей принципзабезпечений законодавством про профспілки ст.7 закону і Законом «Прогромадські об'єднання».
На сьогодні правове становище релігійнихорганізацій визначається ст. 35 Конституції України: «Церква і релігійніорганізації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви», Цивільнимкодексом України (далі — ЦК), Законом від 23 квітня 1991 р. «Про свободусовісті та релігійні організації» (далі-Закон), статутами релігійнихорганізацій.
Релігійна організація визнається юридичноюособою з моменту реєстрації її статуту. Відповідно до ст. 80 ЦК юридичноюособою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку,яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю і може бути позивачемта відповідачем у суді. Традиційно у теорії цивільного права виділяють такіознаки юридичної особи: організаційна єдність, наявність відокремленого майна,самостійна цивільно-правова відповідальність, участь у цивільному обороті відсвого імені.
Передусім релігійним організаціямпритаманна така ознака, як організаційна єдність. У теорії цивільного права піднею розуміють чітку внутрішню структуру, яка полягає у конкретномупідпорядкуванні органів управління, у регламентації відносин між структурнимипідрозділами. Організаційна єдність — необхідна умова для об'єднання декількохосіб у структуру, що дає можливість перетворити їх волю на волю юридичноїособи, яка виступає як єдине ціле. Названа єдність закріплюється статутнимидокументами юридичної особи[23].
Будучи колективними утвореннями, релігійніорганізації діють як одне ціле з єдиною метою, встановленою у законі, а саме — задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру. Залежновід внутрішніх релігійних правил (настанов), котрі визначаються традиціями іналежністю до певного релігійного об'єднання, яке має своє віровчення, культовупрактику, дані організації мають різну організаційну побудову і органиуправління. Наприклад релігійні організації: громади, управління (центри,монастирі, духовні навчальні заклади, як самостійні юридичні особи, можутьвходити до релігійного об'єднання Українська Православна Церква. Релігійніорганізації діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури[24].Порядок створення органів управління та їх повноваження закріплюються устатутах, вказівках організацій і пов'язані з конфесійними правилами. Існуютьяк колегіальні органи — загальні збори громади, Собор Єпископів Церкви, так і одноособовіоргани — настоятель у православній громаді, ректор духовного навчальногозакладу. Колегіальні органи створюються у виборному порядку, одноособові — як урезультаті виборів, так і за призначенням.
Другою ознакою релігійних організацій єнаявність відокремленого майна. У науці цивільного права наявність останньогоозначає, що майно юридичної особи відокремлене від майна власників, якістворили цю організацію, держави, інших суб'єктів цивільного права. Майновавідокремленість організацій полягає у тому, що вони є власниками майна, яке їмналежить. У власності цих організацій можуть бути будівлі, предмети культу,об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, коштита інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. У сучасній практицімайнова база релігійних організацій не завжди буває сформована на момент їїстворення. Майнова відокремленість у цьому разі полягає у суб'єктивному праві вабстрактній можливості для релігійної організації мати таке майно умайбутньому. Особливістю ознаки майнової відокремленості є те, що післяпередачі майна цій організації її засновники втрачають усі майнові права щодонього. Так, вони не вправі одержувати дивіденди, розподіляти майно організаціїу разі її ліквідації.
Членські корпоративні відносини, які складаютьсяу цих організаціях, мають організаційний немайновий характер. Ніякої взаємноїмайнової відповідальності названих організацій та їх членів не існує. Вихідучасника з цієї організації не має жодних майнових наслідків (обов'язків), томуздійснюється безперешкодно.
Третьою ознакою є самостійнацивільно-правова відповідальність релігійних організацій, яка полягає у тому,що вони несуть самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннямивсім належним їм майном. Засновники релігійних організацій не відповідають заїї зобов'язаннями, а остання не відповідає за зобов'язаннями засновників. Слідпогодитись з точкою зору, що передумовою самостійної майнової відповідальностібудь-якої юридичної особи є наявність у неї відокремленого майна, яке можеслугувати об'єктом претензій з боку кредиторів. Але, що стосується релігійнихорганізацій, то на їх майно не може бути звернене стягнення за вимогамикредиторів.
Четвертою ознакою релігійних організацій якюридичних осіб є виступ у цивільному обороті від свого імені, яка означаєможливість для організації набувати і здійснювати цивільні права та нестиобов'язки, а також виступати позивачем і відповідачем у суді. Релігійніорганізації виступають у цивільному обороті від свого імені, самостійнонабувають цивільні права і обов'язки. Можна погодитись з тією точкою зору, щоцивільний оборот є сукупністю правочинів та інших юридичних фактів, якіпороджують цивільні правовідносини, в силу котрих здійснюється перехід майназатим чи іншим юридичним титулом від однієї особи до іншої. Релігійніорганізації, як непідприємницькі, не є професійними учасниками цивільногообороту. Їх виступ у ролі самостійних юридичних осіб обумовлений необхідністюматеріального забезпечення основної діяльності, не пов'язаної з участю умайнових відносинах. Зазначене вище дозволяє зробити висновок, що релігійніорганізації належать до юридичних осіб приватного права. Оскільки, по-перше,правове становище цих організацій регулюється Законом «Про свободу совісті тарелігійні організації», по-друге, більшість з видів даних організаційстворюється за ініціативою приватних осіб, ст. 8, ч 2 ст. 10 Закону, по-третє,реєстрація цих організацій здійснюється у нормативноявочному порядку, ст. 14Закону. Як слушно зазначав свого часу І. Покровський «Так, например, взначительной степени современный вопрос об отделении церкви от государства, сюридической точки зрения, является не чем иным, как именно вопросом оперенесений всей данной области отношений из сфери права публичного в сферу правачастного. Удовлетворение религиозньх потребностей должно быть предоставленочастным союзам верующих, которые будут регулировать свои отношения путем своихчастных соглашений».
Разом з тим релігійні організації належатьдо непідприємницьких юридичних осіб. Оскільки, по-перше, мета їх створення — задоволення релігійних потреб, сповідувати і поширювати віру; по-друге — ціорганізації мають право займатися підприємницькою діяльністю, шляхом заснуванняюридичних осіб, у формах і порядку, встановленому в законі, але така діяльністьповинна відповідати цілям даних організацій і бути спрямована на їх досягнення;по-третє — відсутнє право на розподіл отриманого прибутку між засновниками.
Правоздатність релігійних організацій маєспеціальний характер і виникає з моменту реєстрації їх статутів. Порядокстворення, реєструючі органи, перелік необхідних документів для реєстрації, їїстроки, підстави відмови у реєстрації статутів визначаються нормами Закону «Просвободу совісті та релігійні організації». Засновниками релігійних організаційможуть бути як фізичні особи, так і юридичні. Статути релігійних організаційреєструються у Державному комітеті у справах з релігії і у відділенняхкомітету, які діють при державних місцевих адміністрацій. Для виконаннястатутних завдань релігійним організаціям необхідна певна матеріальна база:майно, приміщення, гроші. У власності організацій можуть знаходитись культовіспоруди, предмети релігійної обрядовості, благодійного, культурного івиробничого призначення, жилі будинки, гроші й інше майно, необхідне длязабезпечення їх діяльності[25].Під культовими спорудами слід розуміти приміщення для проведення абозабезпечення богослужінь і виконання релігійних обрядів (церкви, собори,костьоліі, синагоги, мечеті, пагоди, каплиці, дзвіниці, мінарети, молитовнітощо). До предметів релігійної обрядовості можна віднести предмети і матеріали,які необхідні для провадження релігійних дій. Майно може переходити у власністьрелігійних організацій в результаті договорів купівлі-продажу, добровільноїпожертви, власного будівництва, спадкування, передачі майна державнимиорганами. Релігійні організації мають право на передачу їм у власністькультових будівель із земельною ділянкою, необхідною для обслуговуванняостанніх.
Одним з видів майна, яке знаходиться увласності релігійних організацій, є гроші. Джерела отримання грошових засобівможуть бути різноманітні. Серед них можна виділити наступні: добровільніпожертви громадян, державних, громадських організацій чи установ; доходи, якіотримує релігійна організація в результаті здійснення обрядів, реалізаціїпредметів релігійного призначення, релігійної літератури: доходи від здійсненняпідприємницької діяльності: отримання банківських кредитів, страховихвідшкодувань, доходи, отримані внаслідок здійснення будь-яких цивільно-правовихправочинів: купівлі-продажу, оренди.
Припинення (злиття, приєднання, поділ,перетворення) або ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно доїї статутних положень.
Передбачається також ліквідація цихорганізацій за рішенням суду. І таким чином, наведене вище свідчить про те, щоде-юре релігійні організації є юридичними особами і суб'єктами цивільнихправовідносин[26].
Творча спілка — добровільне об'єднання професійнихтворчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури тамистецтва, яке має фіксоване членство і діє на підставі статуту.
Творча спілка діє на принципах добровільногооб'єднання її членів, які належать до одного фахового напряму культури тамистецтва, самоврядування, взаємодопомоги і співробітництва, невтручання утворчий процес, вільного вибору форм і методів творчої діяльності, визнанняавторських прав. У кожному фаховому напрямі може бути створено одне або більше добровільнихтворчих об'єднань.
Творчі спілки незалежні у своїй статутній діяльностівід органів державної влади і органів місцевого самоврядування, політичнихпартій, інших громадських організацій[27].
Основними напрямами діяльності творчоїспілки є: творча діяльність у галузі культури і мистецтва; розвитокнаціональної культури та мистецтва, розроблення і втілення в життякультурно-мистецьких заходів, організація творчих конкурсів, виставок,авторських вечорів, прем'єр, фестивалів тощо; створення умов для творчої праці,підвищення професійного, наукового та загальнокультурного рівня членів творчої спілки,виховання творчої молоді, оволодіння нею досягненнями національної тазагальнолюдської культури; пошук талантів серед молоді та сприяння їх творчомурозвитку; видання газет, журналів, книг та іншої друкованої продукції, створеннякіно- та відеофільмів, аудіовізуальної продукції з метою популяризації досягненьукраїнської та світової культури і мистецтва, творчого доробку членів спілок; турботапро правовий, соціальний та професійний захист членів творчої спілки; сприяннявідродженню, розвиткові та популяризації народної творчості, творчому використаннюнародних традицій у розвитку культури та мистецтва, збереженню та збагаченню історико-культурноїспадщини та довкілля, проведенню масових культурно-просвітницьких заходів, а такожутвердженню демократичних, загальнолюдських цінностей; постійна співпраця з педагогічнимита науково-педагогічними колективами навчальних закладів; подання допомоги в навчально-виховнійроботі педагогічним колективам у патріотичному, культурному та інтелектуальномурозвитку дітей та молоді, у морально-етичному та естетичному вихованні; />сприяння обміну культурними цінностями, співробітництво між діячамикультури і мистецтва різних країн, національними і міжнародними організаціямикультури та мистецтв; />виховання поваги до історико-культурнихцінностей, традицій українського та інших народів.
Основні напрями діяльності творчої спілки,зазначені у цій статті, враховуються при вирішенні питання про наданнягромадській організації статусу творчої спілки як суб'єкта творчої діяльності.
Крім названих видів, існують ще дякіоб’єднанння громадян – добровільні товариства, народні дружини по охоронігромадського порядку, ради й колективи мікрорайонів, домові, вуличні комітетита ін.
Розділ III. Правовеположення об’єднань громадян
3.1 Виникнення таприпинення діяльності об’єднань громадян
Об'єднання громадян створюються і діють наоснові добровільності, рівноправності їх членів (учасників), самоврядування,законності та гласності. Вони вільні у виборі напрямів своєї діяльності.Обмеження діяльності об'єднань громадян може встановлюватись тількиКонституцією та законами України. Всі основні питання діяльності об'єднаньгромадян повинні вирішуватись на зборах всіх членів або представників членівоб'єднання. Об'єднання громадян повинно регулярно обнародувати свої основнідокументи, склад керівництва, дані про джерела фінансування та витрати[28].
Легалізація (офіційне визнання) об'єднаньгромадян є обов'язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомленняпро заснування. Діяльність об'єднань громадян, які нелегалізовані або примусоворозпущені за рішенням суду, є протизаконною. У разі реєстрації об'єднаннягромадян набуває статус юридичної особи. Про легалізацію(офіційне визнання)об'єднання громадян легалізуючий орган повідомляє у засобах масової інформації[29].
Для реєстрації об'єднання громадян йогозасновники подають заяву. При розгляді питання про реєстрацію можуть бутиприсутніми представники об'єднань громадян. Органи, що здійснюють реєстраціюоб'єднань громадян, ведуть реєстр цих об'єднань. Розмір реєстраційного зборувстановлюється Кабінетом Міністрів України.
У реєстрації об'єднанню громадян може бутивідмовлено, якщо його назва, статутний або інші документи, подані дляреєстрації об'єднання, суперечать вимогам законодавства України.
Рішення про відмову у реєстрації повинномістити підстави такої відмови. Це рішення може бути оскаржено у судовомупорядку.
Про відмову у реєстрації об'єднаннягромадян реєструючий орган повідомляє у засобах масової інформації.
Громадські організації, їх спілки можутьлегалізувати своє заснування шляхом письмового повідомлення відповідноМіністерству юстиції України, місцевим органам державної виконавчої влади,виконавчим комітетам сільських, селищних, міських Рад народних депутатів. Такожоб'єднання громадян мають та можуть використовувати власну символіку, яказатверджується відповідно до статуту. Символіка об'єднань громадян підлягаєдержавній реєстрації у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Припинення діяльності об'єднання громадянможе бути проведено шляхом його реорганізації або ліквідації (саморозпуску,примусового розпуску).
Реорганізація об'єднання громадянздійснюється відповідно до його статуту. Реєстрація новоствореного об' єднанняздійснюється у порядку, встановленому. ЗУ «Про об'єднання громадян». Ліквідаціяоб'єднання громадян здійснюється на підставі статуту або рішення суду[30].
3.2 Права таобов’язки об’єднань громадян
У відповідності з Законом України «Прооб'єднання громадян» (ст.20, 21, 22, 23, 24) об'єднання громадян користуютьсядосить широкими правами, головними з яких є права: виступати учасникомцивільно-правових відносин; представляти та захищати свої законні інтереси удержавних та громадських органах; брати участь у політичній діяльності;підтримувати інші об'єднання; створювати установи та організації; одержуватинеобхідну інформацію; розповсюджувати її та засновувати засоби масовоїінформації; засновувати підприємства, необхідні для виконання статутних цілей.Об'єднання громадян мають досить широкі майнові та інші «матеріальні» права «ст.21Закону України «Про об'єднання громадян», «Власність об'єднань громадян.».Об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне дляздійснення його статутної діяльності. Об'єднання громадян набуває правовласності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами(учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків,пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а такожна майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, незаборонених законом. Кошти та інше майно об'єднань громадян, в тому числі тих,що ліквідуються, не може перерозподілятись між їх членами і використовуєтьсядля виконання статутних завдань або на благодійні цілі, а у випадках,передбачених законодавчими актами, за рішенням суду спрямовується в доходдержави. В той же час держава: встановлює обмеження щодо одержання коштів таіншого майна політичними партіями, їх установами та організаціями (ст.22 ЗаконуУкраїни «Про об'єднання громадян»): (Обмеження щодо одержання коштів та іншогомайна політичними партіями, їх установами та організаціями).
Політичним партіям, їх установам таорганізаціям забороняється прямо або опосередковано одержувати кошти та іншемайно від:
іноземних держав та організацій,міжнародних організацій, іноземних громадян та осіб без громадянства;
державних органів, державних підприємств,установ та організацій, крім випадків, передбачених законами України;
підприємств, створених на основі змішаноїформи власності, якщо участь держави або іноземного учасника в них перевищує 20відсотків;
нелегалізованих об'єднань громадян;
анонімних пожертвувачів.
З метою виконання статутних завдань і цілейзареєстровані об'єднання громадян можуть здійснювати необхідну господарську таіншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ іорганізацій із статусом юридичної особи, заснування підприємств в порядку,встановленому законодавством. Об'єднання громадян, створені ними установи таорганізації зобов'язані вести оперативний та бухгалтерський облік, статистичнузвітність, зареєструватись в органах державної податкової інспекції та вноситидо бюджету платежі у порядку і розмірах, передбачених законодавствам.
3.3Відповідальність за порушення чинного законодавства
Відповідальність за порушення законодавстваоб'єднаннями громадян передбачена статтями 27, 28, 29, З0,31, 32 Закону України«Про об'єднання громадян».
Посадові особи легалізуючих органівоб'єднань громадян та громадяни за порушення законодавства про об'єднаннягромадян несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну абокримінальну відповідальність. Об'єднання громадян несуть відповідальність,передбачену Законом України «Про об'єднання громадян» та іншими законодавчимиактами України. Керівництво об'єднанням громадян, яке не легалізувалося увстановленому законом порядку чи якому відмовлено у легалізації, або якепримусово розпущено за рішенням суду, але продовжує діяти, а так само участь удіяльності таких об'єднань тягнуть за собою адміністративну або кримінальнувідповідальність (ст. 27 Закону України «Про об'єднання громадян»). (Статтю 27доповнено частиною третьою згідно із Законом N 3582-12 від 11. 11. 93)
Види стягнення. За порушення законодавствадо об'єднання громадян можуть бути застосовані такі стягнення:
попередження;
штраф;
тимчасова заборона (зупинення) окремихвидів діяльності;
тимчасова заборона (зупинення) діяльності;
примусовий розпуск (ліквідація) (ст. 28 ЗаконуУкраїни «Про об'єднання громадян»)[31].
Попередження. При вчиненні об'єднаннямгромадян правопорушення, яке не тягне за собою обов’язкового застосуванняіншого виду стягнення передбаченого законом, відповідний легалізуючий органвиносить письмове попередження (ст.29 ЗУ «Про об'єднання громадян»).
Штраф. В разі грубого або систематичноговчинення правопорушень, за поданням легалізуючого органу або прокурора наоб'єднання громадян може бути накладено штраф в судовому порядку (ст. ЗО ЗаконуУкраїни «Про об'єднання громадян»).
Тимчасова заборона (зупинення) окремихвидів або всієї, діяльності об'єднання громадян. З метою припинення незаконноїдіяльності об'єднання громадян за поданням легалізуючого органу або прокурорасуд може тимчасово заборонити окремі види діяльності або тимчасово заборонитидіяльність об'єднання громадян на строк до трьох місяців. Тимчасова заборонаокремих видів діяльності об'єднання громадян може здійснюватись шляхомвстановлення заборони на проведення масових заходів (зборів, мітингів,демонстрацій тощо), здійснення видавничої діяльності, проведення банківськихоперацій, операцій з матеріальними цінностями тощо. За поданням органу, якийзвертався до суду щодо тимчасової заборони окремих видів або всієї діяльностіоб'єднання громадян, суд може продовжити цей термін. При цьому загальний термінтимчасової заборони не повинен перевищувати шість місяців. При усуненні причин,що стали підставою для тимчасової заборони, за клопотанням об'єднання громадянйого діяльність може бути відновлена судом в повному обсязі (ст. 31 ЗаконуУкраїни «Про об'єднання громадян»). Примусовий розпуск (ліквідація) об'єднаннягромадян. За поданням легалізуючого органу або прокурора рішенням судуоб'єднання громадян примусово розпускається (ліквідується) у випадках:
вчинення дій, передбачених статтею 4 ЗаконуУкраїни «Про об'єднання громадян»;
систематичного або грубого порушення вимогстатті 22 Закону України «Про об'єднання громадян»;
продовження протиправної діяльності післянакладення стягнень, передбачених Законом України «Про об'єднання громадян»;
зменшення кількості членів політичноїпартії до числа, коли вона не
визнається як така.
Суд одночасно вирішує питання проприпинення випуску друкованого засобу масової інформації об'єднання громадян,яке примусово розпускається. Про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднаннягромадян реєструючий орган протягом п'ятнадцяти днів після набрання рішеннямсуду законної сили повідомляє у засобах масової інформації. Рішення пропримусовий розпуск всеукраїнських та міжнародних об'єднань громадян натериторії України приймається Конституційним Судом України (ст. 32. ЗакономУкраїни «Про об'єднання громадян»)[32].
Висновки
Роблячи висновок по курсовій роботі можнасказати, що уся система прав і обов'язків їх співвідношення, зумовленіоб'єктивними потребами та інтересами суспільства, з одного боку, і інтересамигромадянина і людини, з іншого.
Право громадян на свободу об'єднання — їхневід'ємне право, яке гарантоване не тільки міжнародними угодами, а йКонституцією України та законодавством.
Об'єднанням громадян є добровільнегромадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільноїреалізації громадянами своїх прав і свобод.
Об'єднання громадян проявляється абополітичною партією або громадською організацією. Політична партія ставить замету оволодіння державною владою, формування органів державної влади, органівмісцевого самоврядування. Громадська організація — об'єднання громадян з метоюзадоволення і захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих та іншихспільних інтересів. Це організації, які мають будь-яку мету, крім політичної.
Усі ці надзвичайно важливі засади знайшлисвоє відображення в Законі України від 16 червня 1992 року «Про об'єднаннягромадян», який регулює порядок створення об'єднань громадян, їхправа, обов'язки, громадську діяльність. А також в Законі України «Про політичніпартії в Україні» та в Законі «Про громадські організації», Конституції України.Також ці засади закріплені і в інших нормативно-правових актах, в Загальнійдекларації прав людини, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права,Конвенції Міжнародної організації праці №87 «Про свободу асоціацій і захистправа на організацію»
Список використаноїлітератури
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. –1996. – № 30. – 141 с.
2. Цивільний кодекс України// Відомості ВерховноїРади. – 2003. — № 40 – 44. – 356 с.
3. Закон України «Про молодіжні та дитячі громадськіорганізації» від 1 грудня 1998 року // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 1.– ст. 2.
4. Закон України «Про свободу совісті та релігійніорганізації» від 23 квітня 1991 року // Відомості Верховної Ради. – 1991. – №25. – ст. 283.
5. Закон України «Про професійних творчих працівниківта творчі спілки» від 7 жовтня 1997 року // Відомості Верховної Ради. – 1997. –№ 52. – ст. 312.
6. Закон України «Про об’єднання громадян» від 16червня 1992 року // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 34. – ст. 504.
7. Закон України «Про політичні партії» від 5 квітня2001 року // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 23. – ст.118.
8. Закон України «Про професійні спілки, їх права тагарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року // Відомості Верховної Ради. –1999. – № 45. – ст. 397.
9. Закон України «Про громадські організації» від 5липня 2002 року.
10. Цивільний кодекс України: Науково-практичнийкоментар/За заг. ред. Є.О.Харитонова, О.І.Харитонової, Н.Ю.Голубєвої. – К.:Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 740 с.
11. Науково-практичний коментар Цивільногопроцесуального кодексу України // Тертишніков. – Харків. – 2007. – 433 с.
12. Спеціалізована література:
13. Александров В. Учение о юридических лицах поначалам науки. – М., 1985.
14. Братусь С.Н. Юридические лица в советскомгражданском праве. – М., 1947.
15. Вінар Л.В. Правоздатність юридичної особи,заснована державою // Вісник Хмельницького інституту регіонального управліннята права. – 2003. – № 3 – 4. – с. 145 – 149.
16. Грешников И. П. Субьекты гражданского права:Юридическое лицо в праве и законодательстве.
17. Фролов В.Д. Правочиноздатність юридичної особи таїї здійснення (цивілістичні аспекти). – Одеса, 2004.
18. Харитонов Є.О., Старцев О.В. Цивільне правоУкраїни: Підручник. – Вид. 2, перероб. І допов. Київ: Істина, 2007. – 816 с.
19. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.:У 2 т./За заг. ред. Я. М. Шевченко. – Вид. 2-ге, доп. І перероб. – К.: ВидавничийДім «Ін Юре», 2006. – Т. 1. Загальна частина. – 696 с.
20. Цивільне право України: Підручник у 2-х кн… /О.В.Дзера, Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової.– 2-ге вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Кн.1. – 736 с.
21. Цивільне право: Підручник для студентів юридичнихвузів та факультетів. – К.: Вентурі, 2005.
22. Цивільне право України / Під ред. А.А.Пушкіна,В.М.Самійленко. – 2003.
23. Цивільне право: Підручник / Під ред. А.П.Сергєєва,Ю.К.Толстого. – К.: 2003.
24. Цивільне право України: Суханов Е.А. – К.: 2003.
25. Цивільне право України: Підручник: У 3 кн. Кн. 1/Є.О. Харитонов, Р. О. Стефанчук, А. І. Дрішлюк та ін.; За ред. Є. О. Харитонова,А. І. Дрішлюка. – Одеса: Юридична література, 2005. – 528 с.
26. Цивільне право України: В 2-х томах. Том 1:Підручник / За ред. доктора юрид. наук, проф. Є.О.Харитонова, канд. юрид. наукН.Ю. Голубєвої. – Х: ТОВ «Одіссей», 2008. – 832 с.