Міністерство освіти і науки України
Луганський національний університет імені ТарасаШевченка
Кафедра«Соціальна педагогіка та соціальна робота»
КУРСОВАРОБОТА
по курсу:«Історія, теорія та практикасоціальної роботи»
потемі: «Молодь як об’єкт соціальної роботи»
Виконала: студентка III курсу, гр. А
заочної форми навчання,
спеціальність: «Соціальна робота»
Пороскун О.В.
Науковий керівник:
Ларіонова Н.Б.
Луганськ2009
Зміст
Вступ
Розділ 1. Соціальна робота з молоддю.Теоретичні основи соціальної роботи з молоддю
1.1 Молодь як соціально-демографічнакатегорія
1.2 Соціальні проблеми молоді України
Розділ 2. Соціально-правовий захистяк підґрунтя соціальної роботи з молоддю
2.1 Правові основи соціальної роботиз молоддю
2.2 Основні напрями державноїполітики у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю
Висновки і пропозиції
Список використаних джерел
Вступ
Початок ХХІ століття ознаменований різким загостренням соціальнихпроблем молоді у різних країнах світу. У більшості з них молодь приблизновдвічі частіше, ніж представники старших вікових категорій, опиняється вмаргінальному становищі при виборі місця праці, непропорційно великою є їїчастка в когорті безробітних, найнижчими показниками характеризується рівень їїдоходів й стартові можливості отримання освіти та самоствердження. В умовахформування ринкового середовища вітчизняна молодь вимагає особливої соціальноїпідтримки та соціального захисту як така, що перебуває в стані формуванняі утвердження життєвих позицій, складає більшеполовини працездатного населення держави, має свої орієнтації, інтереси іпотреби, болісно відчуває на собі тягар економічної кризи та недостатністьдержавних асигнувань на соціальні потреби. Водночас молодь є майбутнє держави,а тому від забезпечення стартових умов її діяльності залежить подальшийрозвиток нинішнього суспільства, а також майбутніх поколінь.
Молодь, її проблеми, як великої і специфічної соціально-демографічноїгрупи, напрями соціалізації та процеси самореалізації у суспільстві вивчають різнінауки та наукові дисципліни, тому найбільш об'ємний, узагальнювальний «портрет»молодої людини, молодої генерації (покоління), понад усе в конкретно-історичнийчас і в конкретному суспільстві, можна уявити лише на міждисциплінарному рівні,тобто з урахуванням даних багатьох наук. Отже, в комплексі феномен «молодь» даєзмогу розглянути лише соціологія молоді [7, с.15].
Людина, і особливо молода, яка поступово вступає у продуктивне життя,завжди була і є першопричиною, носієм, джерелом і результатом усіх суспільнихвідносин і перетворень. Як зауважують російські вчені: «Сучасне суспільство маєвідкрити молодь як об'єкт історії, як винятково важливий чинник змін та носійнових ідей і програм, як соціальну цінність особливого ґатунку. Безфундаментального переосмислення ролі молоді в соціальних процесах, безперевороту у свідомості щодо її феномена людство неспроможне прорватися донових висот цивілізації» [18, с.6].
Слід наголосити, що наведене вище зауваження має безпосереднє відношеннядо будь-якого суспільства, але значною мірою — до суспільств нестабільних, щотрансформуються, перебудовуються в плані своїх політико-економічних систем,принципів та механізмів функціонування. У цьому разі безпосередньо йдеться пропострадянські, постсоціалістичні країни, а також про новітню Україну. Цеважливо тому, що проблеми молоді, молодого покоління у будь-якому суспільстві,за будь-яких умов і обставин мають розглядатися з погляду трьох основнихвзаємозв'язаних аспектів:
-що може дати молоді, молодому поколінню суспільство,держава для їхнього розвитку, соціального, громадянського становлення ісамореалізації;
-що спроможна і може дати сама молодь, молоде поколіннясуспільству, державі для їхнього поступального, прогресивного розвитку тафункціонування;
-як найповніше можна використати, зреалізуватипотенціал молоді не лише у власних, а й суспільних інтересах.
Поняття «молодь» пояснюється різними науками — соціологією, філософією,психологією та ін. Розглянемо визначення цього поняття.
Велика Радянська Енциклопедія визначає молодь як «соціально — демографічну групу, що вирізняється на основі сукупності вікових характеристик,особливостей соціального стану і зумовлених тими чи іншимисоціально-психологічними якостями» [8, с.478].
Короткий енциклопедичний словник із соціальної філософії визначає молодьяк «соціально-демографічну верству, групу суспільств, що виділяється в основнійсукупності віковими характеристиками, особливостями соціального становища ізумовленими цим соціально-психологічними властивостями».
За Словником соціологічних і політологічних термінів молодь — це «великасоціальна група, що має специфічні соціальні й психологічні риси, наявністьяких визначається як віковими особливостями молодих людей, так і тим, що їхнєсоціально-економічне і суспільно — політичне становище, духовний світперебувають у становленні, формуванні».
Отже, визначення поняття «молодь» є майже ідентичними, проте мають місцеі певні, вельми істотні розбіжності. Найперше, йдеться про особливості віковоїперіодизації молоді.
Такі особливості відмічали і пояснювали багато видатних діячів минулого.Наприклад, свою вікову періодизацію молоді пропонував видатний французькийфілософ, соціальний мислитель Ж.-Ж. Руссо. На його думку, на шляху досягненнядорослості людина проходить п'ять етапів становлення: від народження до кінцяпершого року; від 2 до 12 років; від 12 до 15 років; від 15 до 20 років; від 20до 25 років.
При цьому періодом юності Ж.-Ж. Руссо вважав вік з 15 років іхарактеризував його як момент певної кризи, коли молода людина не визнає надсобою керівництва і не хоче бути керованою [3, с.12].
У багатьох розвинених країнах, насамперед європейських, молодою вважаютьлюдину віком до 25 років, тоді як у колишньому СРСР — до 28 років, а ниніпрактично до 30 років. Слід зауважити, що зменшення молодіжного вікусуспільству, державі досить вигідні, оскільки правовий статус, соціальнавідповідальність молоді наступає в такому випадку раніше, а це означає, щодержава раніше позбавляє себе від піклування про молодь та її соціальну підтримку.
Соціологи деяких країн, зокрема США, період молодості визначають з 12 до24 років, розділяючи при цьому молодь на «юнацтво» (12-18 років) і «молодихдорослих» (18-24 роки).
У термінології та практиці ООН послуговуються такими основнимивизначеннями стосовно дітей і молоді:
-діти — особи, які не досягли 18-річного віку;
-підлітки — особи віком від 10 до 19 років (включаючимолодший, середній і старший підлітковий вік);
-молодь — особи віком від 15 до 24 років;
-молоді люди — всі особи віком від 10 до 24 років.
Хоча в окремих країнах відповідно до практики та статусу соціальних службвикористовуються власні класифікації молоді, вікові межі окремих її категорій,груп практично мало різняться.
Останнім часом з метою більш виразної характеристики відокремлених групмолоді, як і молоді загалом, використовуються і недостатньо науковообґрунтовані терміни і поняття, наприклад: «тінейджери» («підлітки»), «молодідорослі», «дорослі молоді люди» та ін.
У 70-80-х роках унаслідок акселерації, продовження та ускладнення процесусоціалізації молоді її вікові межі були істотно розширені. Наприклад, нижнямежа — від 14 до 16 років; верхня — 25 до 30 років, а в окремих країнах навіть25-35 років.
У колишньому СРСР (у тому числі й в Україні) вікові межі молоді буливизначені у межах 14-28 років. Такими вони залишаються фактично й нині, будучизакріпленими, зокрема, Законом України «Про сприяння соціальному становленню тарозвитку молоді в Україні».
Отже, межі молодіжного віку зумовлені насамперед особливостями підготовкиі вступу молоді у продуктивне життя. На цій основі вони фіксуються увідповідних нормативно — правових документах, в яких визначаються право іможливість молодих людей займатися самостійною професійною діяльністю найрізноманітнішого характеру, нести відповідальність за свої вчинки тощо.
За радянським законодавством основних соціальних, політичних прав молодалюдина набувала у віці 16-18 років, що й зумовлювало нижню межу молодіжноговіку. Стосовно верхньої межі, то вона в різних країнах різна, залежно від рівняїхнього соціально-економічного розвитку. Саме з урахуванням цього ООН івизначає молодь на лише як вікову групу населення, а й як «період міжзакінченням дитинства і початком трудової діяльності»[26, с.2].
Поняття «молодь» можна також охарактеризувати, беручи до уваги кількавзаємопов'язаних характеристик — соціальну, юридичну, економічну, демографічну,психологічну, фізіологічну. Так, учені визначають три основні молодіжніпідгрупи, що мають конкретні устремління, ідеали, життєві пріоритети і позиції:
— перша (молодіжна) — 14-18 років;
— друга (середня) — 19-23 роки;
— третя (старша) — 24-28 (до 30) років.
Як велика соціально-демографічна група, молодь характеризується деякимизагальними рисами, а саме:
-більш високим рівнем освіти порівняно з іншимисоціальними групами;
-великим соціальним динамізмом, мобільністю,романтизмом і соціальною нестриманістю;
-високим значним потягом до нового, прогресивнішогоспособу життя.
Усе це насамперед варто брати до уваги, коли постає питання про сутністьі особливості феномена «молодь». При цьому принципового значення набуваєпитання щодо методології, основних принципів і підходів у вивченні молоді.
Аналізуючи сутність і зміст поняття «молодь», її соціальне ісуспільно-політичне призначення в суспільстві, його функціонуванні, слідпам'ятати, що молодь — це специфічна соціально-демографічна група суспільства,яка характеризується не лише віковими межами, а й особливостями соціальногостановлення та розвитку. Потрібно також виокремити роль і значення молоді,беручи до уваги, що молодь є біологічним і соціальним відтворенням суспільства,єдиним джерелом трудових ресурсів, головним носієм великого інтелектуального іфізичного потенціалу свого народу та зумовлює соціальну і професійнуперспективу суспільства [37, с.10].
Молодь не є чимось (як соціальна група) абсолютно виділеним із соціальноїспільноти, етносу, народу. Навпаки, молодь — це спільність людей новогопокоління, яка природно і об'єктивно включена у різні соціально-демографічні,освітні, професійні, етнічні та інші соціальні групи, існуючі в історичноконкретному суспільстві. Завдяки цьому вона завершує етап первинної і проходитьетап вторинної соціалізації.
Метою дослідженняє розглядання молоді як об’єкта соціальної роботи. Відповідно до визначеноїмети, в курсовій роботі вирішувалися наступні завдання:
- розгляданнямолоді, як соціально-демографічної категорії;
- розгляданнясоціальних проблем молоді України;
Об'єктдослідження – молодь України.
Предметдослідження — соціальні проблеми молоді України та перспективи розв'язання цихпроблем.
Розділ 1.Соціальна робота з молоддю. Теоретичні основи соціальної роботи з молоддю
1.1 Молодь яксоціально-демографічна категорія
Усучасній літературі існує багато визначень молоді. Найбільш поширеним євизначення молоді як соціально-диференційованої соціально-демографічної групи,котрій притаманні специфічні психологічні, фізіологічні та культурнівластивості. Ці властивості визначаються не лише віковими особливостями, але йтим, що соціально-економічне, соціально-політичне становище молоді, її духовнийсвіт, система ціннісних орієнтацій перебувають на стадії становлення.
Молодь ‑ цесоціально-демографічна група, що переживає період становлення соціальноїзрілості, адаптації до світу дорослих і майбутні зміни. У цей період людинапереживає важливий етап сімейної і позасімейної соціалізації, процесстановлення особистості, навчання, засвоєння цінностей, норм, установок зразківповедінки, прийнятих у даному суспільстві. Згідно Закону України «Про сприяннясоціальному становленню та розвитку молоді в Україні» молодь – громадяниУкраїни віком від 14 до 35 років. Вивченням потреб молоді займається наукасоціологія молоді [2, с.157].
Визначитисутнісні риси молоді можна як через виокремлення основних етапів соціалізаціїособистості, так і через виявлення характеристик, притаманних різним групаммолоді. У першому випадку може йтися про час повноліття, настання правовоївідповідальності, початок трудової діяльності, створення сім’ї, досягненнясоціально-економічної незалежності від батьків та ін. У другому — передбачається розподіл молоді на внутрішньовидові групи, кожна з яких маєвласні специфічні характеристики.
Суттєвоюрисою молоді є те, що значна її частина не має власного соціального статусу,перебуває на стадії «статусного мораторію», характеризується абопопереднім соціальним статусом, тобто соціальним положенням батьків, або своїммайбутнім статусом, пов'язаним із професійною підготовкою. Молодь входить ужиття в умовах уже чинних соціальних інститутів, які не завжди відповідають їїпотребам, що призводить до виникнення криз і конфліктів [3, с.127-128].
Важливимпитанням є визначення вікових параметрів молоді. Вони залежать як відісторичних особливостей, традицій, так і від рівня соціально-економічногорозвитку країни:
— нижнямежа визначається біологічною, статевою зрілістю;
— верхня- визначається з огляду на юридичне повноліття, закінчення навчання, здобуттяпрофесії, одруження та набуття економічної незалежності.
Зазаконами України цей вік означується від 14 до 35 років.
Якспецифічна соціально-демографічна група суспільства молодь визначається не лишевіковими межами, а й тим, яке місце вона посідає в соціальній структурісуспільства, а також особливостями соціального розвитку. Молоді притаманніосновні та другорядні особливості. До основних належать: фізіологічні,психологічні, вікові й соціальні характеристики. Другорядні пов'язані зосновними і виявляються залежно від суспільно-корисної діяльності, місцяпроживання, соціального статусу людини тощо [4, с.102].
Ужитті молодої людини умовно можна виділити три основних періоди:
— періодпошуку — коли молода людина сама для себе визначає та приймає рішення стосовнонавчання і сфери професійної діяльності;
— періодінтеграції в суспільство — пов'язаний із першими роками професійноїдіяльності;
— періодінтенсивної творчості та продуктивної діяльності.
Незважаючина те, що в сучасному суспільстві значно розширилися можливості для власногосамовизначення й індивідуального розвитку, молодь як була, так і залишаєтьсянайбільш вразливою, незахищеною частиною суспільства.
Сучаснамолодь, з одного боку, відчуває себе особливою групою суспільства, з другого — усе більше страждає від невирішеності своїх специфічних проблем. Доситьважливим фактором, який деформує свідомість молоді, є відсутність довіри до неїз боку суспільства. Молодь є частиною суспільства, вона входить у розмаїттяйого зв'язків і відносин, однак дуже рідко залучається до вирішення тареалізації програм розвитку суспільства. Це визначає суперечності, котрііснують на рівні молодь-суспільство. Найбільш суттєві з них такі:
— рівень освіти та матеріальний стан молоді;
— потяг до знань і необхідність працювати;
— прагненнядо самостійності й економічна залежність від батьків;
— професійний статус і потреби сучасного ринку праці;
— бажання вирішувати власні проблеми самостійно та реальна участь у прийняттіуправлінських рішень.
Специфічніфункції молоді в суспільстві:
— функціявідтворення — полягає в збереженні та відтворенні на більш високому рівні всієїсистеми суспільних відносин;
— трансляційна- це передавання наступним поколінням знань, досвіду, традицій і цінностей;
— інноваційна- полягає у творчому розвитку, вдосконаленні всього, що створено попереднімипоколіннями [25, с.67-69].
Ми живемо у молодій державі, де фактичновідсутня ідеологія. Комуністичний ажіотаж уже своє віджив, періоднаціоналістичної істерії також пройшов. Кілька десятиліть випали із власнеукраїнського культуротворчого процесу. Україна залишилася без власноїкультурної еліти.
Як не сумно це констатувати, алеукраїнська культура, по суті, — культура сільська. Сучасна урбанізована молодьне відчуває душевного трепету, побачивши національні костюми, слухаючи народніпісні; її навряд чи зацікавиш писанками і рушниками, а тим більше не імпонує їйфілософія українського мазохізму, для якої страждання, скарги і скорбота —життєва необхідність. Нині потрібне щось інше, новий стрижень.
Можливо, якщо влада перестане гратина сьогочасних інтересах молоді, задовольняти її ще не існуючі бажання, щобпотім, не навчену плавати, викинути її у холодний океан реального життя; якщобудуть розглядати її як рівноправного партнера, дадуть їй шанс незалежноїучасті у політичному житті, це залучить раніше байдужу частину молодих людей досамостійного пошуку, вибору, будівництва свого майбутнього. Важко назвати«плюсом» чи «мінусом» хаос у світогляді молоді, яка шукає своє місце упрофесійній, соціальній та політичній інфраструктурі. Однак вона робить спроби,обпікається, оцінює, вчиться, вбирає, вибирає, комбінує, робить власнівисновки.
Визначенняпоняття «молодь» важливе не тільки для вироблення єдиного підходу довстановлення вікових меж молоді, а й для з'ясування питання про сутністьмолоді, її місце у соціальній структурі суспільства, соціальних показників, вяких відображається специфіка соціального статусу молоді [13, с.242-245].
Існує декількапідходів до визначення поняття «молодь». Найпростішим з них є використаннявікових ознак як найголовнішого параметра, що характеризує молодь як певнусоціально-демографічну групу. Поширеним є підхід, який розглядає молодь якперехідну фазу від соціальної ролі дитини до соціальної ролі дорослого. Інколимолодь розглядають як соціально-демографічну групу, головною характеристикоюякої є процес соціалізації. Ця позиція передбачає, що найважливішимипоказниками, які дають змогу розкрити сутність молоді, є не стільки віковіпараметри, скільки соціальні показники процесу соціалізації. За цим підходом домолоді відносять тих молодих людей, які ще не почали самостійне трудове життя(тобто учнів), а також працюючих, які ще не мають сім'ї.
Молодь яксоціальна спільнота — це сукупність людей молодого віку в усіх сферах їхдіяльності і виявах їх духовного життя. Більш коректним є поділ молоді навнутрішні групи за соціально-професійними та віковими ознаками у взаємодії з їхдуховним світом і поведінкою. Такий підхід дає змогу адекватніше аналізуватиокремі контингенти молоді під час емпіричних соціологічних досліджень [11, с.116-120].
Українськідослідники О. Вишняк, М. Чурилов, С. Макеєв визначають молодь як соціальнуспільноту, що посідає певне місце в соціальній структурі суспільства й набуваєсоціального статусу в різноманітних соціальних структурах (соціально-класові,професійно-трудові, соціально-політичні тощо), має спільні проблеми, соціальніпотреби та інтереси, особливості життєдіяльності тощо.
Останнім часомактивно розробляються поняття «соціальний портрет молоді», категорії «потреби»,«поведінка», «діяльність». На підставі порівняльних соціологічних дослідженьпростежуються зміни у характері потреб учнівської та робітничої молоді.
Предметом певногонаукового аналізу стали соціально-психологічні особливості молодих людей. Надумку багатьох вчених, соціально-психологічний розвиток молоді характеризуєтьсянерівномірністю, напруженістю, наявністю і повторюваністю конфліктних ситуацій.Вважають, що вона, порівняно із старшими поколіннями, є більш нетерпимою,гостріше реагує на протиріччя дійсності, не так жорстко «вписана» усуспільство, мобільніша, швидше засвоює нове. Виділяють такі її характерніриси, як підвищена вимогливість та критичність до старших поколінь, недооцінкаоб'єктивної необхідності у досвіді старших за віком, перебільшення власноїздатності до самостійної діяльності. Саме в молодості динамічно відбуваєтьсяформування соціальних мотивацій, самоаналіз та швидкість реакції, проте в цьомувіці значно менше, ніж у дорослому, турбують безпека близьких тавідповідальність за них.
1.2Соціальні проблеми молоді України
Соціальне самопочуття молоді є однимз головних показників розвитку суспільства. Для того щоб формування молодівідбувалося адекватно суспільним процесам, необхідно визначити її роль і місцев суспільстві, з’ясувати її проблеми. Серед них є традиційні – кохання, дружба,пошуки сенсу життя, створення сім’ї тощо. Вирішення багатьох проблем залежитьвід факторів соціального життя. Не менш актуальними є здоров’я, освіта молоді,спілкування її з дорослими й однолітками. Вивчаючи молодіжні проблеми,неможливо обійтися простим констатуванням позитивних чи тривожних фактів життєдіяльностімолодих людей, потрібен глибокий системний аналіз буття молоді. Актуальним єпитання постійного скорочення питомої ваги молоді щодо всього населення. ВУкраїні за останні десять років її кількість знизилася з 22 до 20%. За всімапрогнозами, ця тенденція триватиме і надалі. Соціальніпроблеми, тобто суперечності, що потребують свого вирішення на шляхусоціального становлення молоді, наявні у всіх сферах її життєдіяльності [7].
Заданими багатьох соціологічних досліджень у нинішніх умовах молоде поколіннянайбільше стурбоване економічними проблемами. Проведені опитування молоді втравні 2008 р. Українським інститутом соціальних досліджень виявили, що 60%юнаків і дівчат непокоїть загальне падіння рівня життя, а більше половини з них- незадовільне становище економіки в цілому. Молодь виокремлює як найважливішій деякі інші проблеми, зокрема більше половини респондентів турбує високийрівень злочинності, а відсутність нормальних можливостей для навчання — більшетретини. Але найбільше (62%) молодих громадян непокоять проблемипрацевлаштування.
Проблемабідності молоді загострюється тим, що більше половини юнаків та дівчат потерпаютьвід нерегулярних виплат заробітної платні, пенсій, стипендій, інших соціальнихвиплат. 52% опитаних змушені ділитися своїми невеликими доходами, допомагаючибатькам чи іншим родичам. Водночас для значної частини населення країниочевидним є незаконне швидке збагачення окремих її громадян18, що підсилюєнезадоволення своїм матеріальним становищем.
Зрозуміло,що за таких умов більшість молоді, у тому числі й ті, хто навчається, сьогодніпрагне працювати й мати власні джерела існування. Про це свідчить доситьвисокий (55%) рівень економічної активності громадян віком 15-29 років.Протягом року третина молоді намагалася влаштуватися на роботу, проте пощастилолише 40% з них, адже головною ознакою становища молоді на ринку праці 1999 р.залишається диспропорція між пропозицією робочої сили та попитом на неї. Востанні роки зростає вимушена незайнятість у вигляді зареєстрованого іприхованого безробіття, скорочується попит на робочу силу в усіх сферахгосподарювання, залишається значною частка залученості до тіньової, у томучислі кримінальної економіки, скорочуються можливості щодо професійногонавчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації, поширюється трудоваміграція, передусім нелегальна, повільними темпами розвивається підприємництво.І така ситуація спостерігається в усіх регіонах України. Причому безробіттяперш за все уражає молодь як носія робочої сили невисокої кваліфікації [8].
Надзвичайноскладною для вирішення є проблема забезпечення молоді житлом. За данимидержавної статистики на початок 2000 р. на квартирному обліку перебувало понад93 тис. молодих сімей, а впродовж попереднього року квартири одержали лише 752сім’ї, або 0,8%. Порівняно із середнім показником по країні темпи наданняквартир молодим сім’ям удвічі нижчі 20. Проблема в тому, що, з одного боку, занинішніх умов практично не виділяється житло для молоді за рахунок державногочи місцевих бюджетів, а з іншого — молодь через низькі особисті доходиздебільшого не в змозі нагромадити необхідних коштів для його придбання. Тобтоситуація, що склалася, потребує розроблення і впровадження нових механізмівзабезпечення житлом молодого покоління (кредити, розстрочки тощо).
Освітадля більшості молодого покоління стає засобом підвищення конкурентоспроможностіна ринку праці, прискореного соціального становлення взагалі. Тому юнаки тадівчата, визначаючись із вибором професії, зважають не лише на свої уподобання,а й враховують попит на спеціалістів відповідного профілю, географію попиту наробочу силу відповідної кваліфікації тощо. Проте вони змушені також брати доуваги й витрати, неминучі під час набуття освіти. Тобто молодь звертає увагу намісце розташування навчального закладу, матеріальні умови навчання, рівеньоплати тощо. Вона нерідко змушена вирішувати паралельно іноді досить складніпроблеми ще задовго до вступу до навчальних закладів. Але слід також зазначити,що й набуття середньої освіти, яке, як правило, залежить від працелюбства,настанов у батьківській сім’ї тощо, часто ускладнюється включенням підлітків утрудову діяльність з метою підтримки матеріального рівня сім’ї, віддаленістюнаселених пунктів у сільській місцевості від середніх шкіл, проблемамисільської школи і т.д. Найбільше проблем у дітей та молодих людей, які маютьслабке здоров’я. До того ж становище ускладнюється, наприклад, через скороченнямережі навчальних закладів для дітей з вадами розвитку, хоча кількість такихдітей в Україні зростає [14, c.207-212]
Молодепокоління занепокоєне станом свого здоров’я, що ускладнюється все меншоюдоступністю лікування для населення. І цьому є кілька причин. Найперша — тяжкестановище вітчизняної медицини, головним чином через хронічне недофінансування.Так, замість 11 млрд. гривень, які Міністерство охорони здоров’я потребувало на1997 р., було заплановано 3,4 млрд., а реально виділено лише 2,5 млрд., тобтогалузь була профінансована менше ніж на 25%. У цілому на охорону здоров’я буловиділено менше 3,1% валового національного продукту (ВНП). Нагадаємо, що заоцінками ВООЗ, якщо на потреби охорони здоров’я виділяється менше 6% ВНП,галузь вважається недієздатною. Не поліпшилася ситуація з фінансуванням і в дванаступні роки. Друга причина — значна частка платних медичних послуг навітьсеред найнеобхідніших. Перш за все це стосується високих, особливо на фоніхронічних невиплат заробітної плати та значного безробіття серед молоді, цін намедикаменти. Третя причина — скрутне матеріальне становище молоді, що недозволяє значній її частині як отримувати дорогі медичні послуги, так ізабезпечити якісний рівень життя з відповідним харчуванням, відпочинком,житловими умовами тощо.
Томув сучасних умовах, крім використання комплексу санітарно-гігієнічних, протиепідемічнихта організаційних заходів, спрямованих на боротьбу та профілактику інфекцій інеінфекційних хвороб, фінансування державних, національних та галузевих програмщодо запобігання і боротьби з багатьма хворобами і активне їхнє впровадження,особливої уваги потребує пропаганда та формування здорового способу життя вмолодіжному середовищі. Нагальної реалізації потребує комплекс заходів як назагальнонаціональному, так і на рівні регіонів щодо формування дбайливогоставлення молодого покоління до свого здоров’я як до однієї з найбільшихцінностей [22, с.34].
Різнікатегорії населення, у тому числі й молодь, дедалі більше переймаютьсяпроблемами викоренення правопорушень, інших антисоціальних явищ у молодіжномусередовищі. Дослідження свідчать, що підгрунтям для негативних суспільнихявищ є соціально-економічна нестабільність, недоліки в організаціїнавчально-виховного процесу в освітніх закладах, певна дегуманізація освіти,штучне відокремлення її від виховання, зниження виховного потенціалу сім’ї, неякіснаорганізація праці на виробництві, негативний вплив антигромадських елементів,зростаюча активність ділків тіньової економіки, наявність засобів і сфернетрудового збагачення, бізнес через нелегальні азартні ігри, сутенерство,рекет, відсутність нормальних умов для лікування неповнолітніх наркоманів,алкоголіків. Тобто проблема зниження рівня правопорушень та іншихантисоціальних проявів зводиться до зменшення впливу на молодь вказаних таінших негативних явищ суспільного життя.
Вартозазначити, що молодь не завжди здатна виокремити свої соціальні проблеми заступенем важливості. Так, якщо цілком зрозумілими є її побажання щодо реалізаціїпрограм, спрямованих проти поширення наркоманії та на збільшення кількостіробочих місць (53% молоді вважають за необхідне впровадження державою програмборотьби з поширенням наркоманії серед молоді, 42% — програм створення робочихмісць), то нічим іншим, як недбайливим ставленням до свого здоров’я інерозумінням значущості, наприклад, профілактичних медичних обстежень, психологічногоконсультування, не можна пояснити ту обставину, що впровадженням таких програмопікуються лише 6% опитаних.
Молодьне надає належного значення проблемам виховання, зокрема патріотичного. Багатохто з молодого покоління не відчуває гордості за належність до України, заукраїнський народ. Так, за результатами опитування молоді віком 15-28 років утравні 1997 р. 23% респондентів не пишаються або “скоріше, не пишаються”, що єгромадянами України. Опитування в жовтні наступного року виявило такий розподілвідповідей на запитання “Чи хотіли б Ви народитися та жити в іншій країні?”:41% респондентів відповіли ствердно, 36% — заперечно, а 23% — вагалися ізвідповіддю на це запитання. Причому серед наймолодшої вікової групи опитаних(15-17 років) розподіл відповідей становив відповідно 48, 28 і 24%. Зрозуміло,що не лише матеріальні негаразди спричиняють такі настрої серед молоді.Вочевидь, даються взнаки порушення спадковості поколінь, прогалини у вихованнідітей та підлітків у сім’ї, школі, низькопробна масова культура Заходу,недостатня робота щодо збереження та відродження народних традицій, надмірнакомерціалізація сфери дозвілля, культури [15, с.35].
Узагальнюючивикладене, можна стверджувати, що соціальні проблеми молоді проявляютьсянадзвичайно гостро, і найважливішими з них, на вирішення яких мають перш за всесконцентруватися зусилля державної молодіжної політики, є:
— створення умов для вирішення проблем матеріального забезпечення молоді та їхніхродин;
— проблеми працевлаштування;
— доступність отримання якісної освіти;
— здоров’я і можливості його збереження та поліпшення;
— проблеми забезпечення житлом;
— проблеми підліткової та молодіжної злочинності та інших антисоціальних проявів;
— проблеми виховання молоді, зокрема патріотичного.
Тобтосоціальні проблеми молоді мають стати підгрунтям у визначенні напрямівдержавної молодіжної політики. Багатоманітність проблем та неоднакова їхгострота в різних регіонах вказують на те, що регіональна державна молодіжнаполітика не може провадитися за єдиним шаблоном, який, наприклад, міг би бутирозроблений у Центрі. Копіювання досвіду іншого регіону без його адаптації домісцевих умов є недоцільним і може бути навіть шкідливим. Різноманітністьсоціальних проблем молоді потребує, зокрема на низових рівнях регіональноїдержавної молодіжної політики, абсолютно конкретних і адекватних до ситуаціїпідходів у їхньому вирішенні.
Незважаючина проблеми, з якими постійно стикається молодь, у наш час значно розширилисяможливості для власного вибору життєвого шляху, стилю життя, системи ідеалів іцінностей. Одночасно зростає індивідуальна відповідальність за власний вибір,потреба в самопізнанні та самоутвердженні.
Вартозазначити, що згідно із Законом України «Про сприяння соціальномустановленню та розвитку молоді в Україні» створено мережу соціальних службдля молоді, головним завданням яких є допомога молоді у вирішенні її проблем.Соціальні служби для молоді, де б вони не функціонували, мають на меті:
— надаватимолоді інформаційну, правову, психологічну, медичну й інші форми соціальноїдопомоги;
— проводитироботу із запобігання негативним явищам у молодіжному середовищі (наркоманії,алкоголізму, злочинності тощо) та їх подолання;
— здійснюватисоціальну опіку певних категорій молоді (інвалідів, сиріт).
Розділ 2. Соціально-правовий захист як підґрунтясоціальної роботи з молоддю
2.1 Правовіоснови соціальної роботи з молоддю
ЗаконодавствоУкраїни про соціальну роботу з дітьми та молоддю базується на КонституціїУкраїни (254 к/96-ВР ) і складається з цього Закону та іншихнормативно-правових актів.
Якщо міжнароднимидоговорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною РадоюУкраїни, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, тозастосовуються правила міжнародних договорів.
Суб'єктамисоціальної роботи з дітьми та молоддю є:
— уповноваженіоргани, які здійснюють соціальну роботу з дітьми та молоддю;
— фахівці ізсоціальної роботи.
До уповноваженихорганів належать:
— органивиконавчої влади;
— органимісцевого самоврядування;
— служби усправах неповнолітніх;
— центрисоціальних служб для молоді, їх спеціалізовані формування;
— підприємства,установи та організації, незалежно від їх підпорядкування та форми власності.
Об'єктамисоціальної роботи з дітьми та молоддю є:
— діти, молодь тачлени їх сімей;
— професійні таінші колективи;
— соціальнігрупи, щодо яких здійснюється соціальна робота [18, с.39-41].
Органи державної влади мають постійно приділяти увагупідростаючому поколінню, сприяти його соціальній адаптації до самостійного життяі створювати умови по захисту прав та інтересів молодих громадян. Одним знайважливіших напрямків здійснення молодіжної політики є розроблення тареалізація відповідних заходів та програм.
Останнім часом державна молодіжна політика, що здійснюється в інтересахяк молодих людей, так і суспільства, держави в цілому, стала одним зпріоритетних напрямків діяльності органів місцевою самоврядування.
Значна увага була зосереджена на поліпшенні становища молодихсімей, підготовці молоді до подружнього життя, житловому молодіжномукредитуванні, працевлаштуванні.
Усе це стало важливим елементом поліпшення демографічної ситуаціїв місті. На рівні з іншими важливими питаннями велася робота по стимуляціїроботи учнівських та молодіжних самоврядувань, молодіжних громадськихорганізацій і їх залучення до активної громадської роботи. Активізуваласяробота по налагодженню молодіжних міжнародних зв'язків [4, с.110-117].
ЗаконУкраїни «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21 червня 2001р. №2558-ІИ49 є найбільш загальним у цій сфері. Він встановлюєорганізаційно-правові засади соціальної роботи з дітьми та молоддю, якавизначається як діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій таустанов незалежно від їх підпорядкування і форми власності та окремих громадян,яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного тарізнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод ізаконних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб. Здійснення такоїдіяльності покладено на органи виконавчої влади, органи місцевогосамоврядування; служби у справах неповнолітніх; центри соціальних служб длямолоді, їх спеціалізовані формування; підприємства, установи та організації,незалежно від їх підпорядкування та форми власності.
ПостановоюУряду України Державний центр соціальних служб для молоді реформовано вДержавну соціальну службу для сімей, дітей та молоді, а також затверджено5-річну програму для розвитку таких служб у сільській місцевості. ПостановоюКабінету Міністрів України «Про заходи щодо вдосконалення соціальноїроботи із сім'ями, дітьми та молоддю» від 27 серпня 2004 р. №1126затверджено Положення про діяльність центрів соціальних служб для сім'ї, дітейта молоді. Мережа центрів будується за територіальною ознакою і включає центрине лише у районах та містах, а й у селищах та селах. Основним завданням центрує участь у виконанні загальнодержавних та інших соціальних програм шляхомзабезпечення соціального обслуговування, соціального супроводу та патронажу,соціальної профілактики і реабілітації, а також сприяння громадськиморганізаціям, іншим об'єднанням громадян, благодійним організаціям,волонтерській діяльності у сфері надання соціальних послуг. Послуги, щонадаються центрами, є державними послугами і здійснюються на безоплатній основі[6, с.76].
2.2 Основнінапрями державної політики у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю
Одним із важливихнапрямів діяльності центрів соціальних служб для молоді сьогодні є профілактиканегативних явищ у молодіжному середовищі (наркоманії, алкоголізму,тютюнопаління, правопорушень, ВІЛ/СНІДу). Програми профілактики негативних явищрозраховані на проведення профілактичної роботи передусім серед неповнолітніхта молоді, їхніх батьків, на професійну допомогу, що надається педагогічнимколективам навчальних закладів. Особлива увага приділяється дітям та молоді,схильним до адиктивної поведінки, неповнолітнім, які перебувають на обліку вкримінальній міліції, а також неповнолітнім та молоді, які засуджені умовно, звідстрочкою виконання вироку, неповнолітнім і молоді, які звільнилися з місцьпозбавлення волі, безпритульним та бездоглядним дітям [10, с.110-116].
Основними напрямами державної політики у сфері соціальноїроботи з дітьми та молоддю є:
визначення правових засад соціальної роботи з дітьми тамолоддю;
розроблення та реалізація державних, галузевих, регіональнихпрограм соціального становлення і соціальної підтримки дітей та молоді;
створення сприятливих умов для гармонійного розвитку дітей тамолоді, задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, незабороненому законодавством, активної участі в творчій, культурологічній,спортивній і оздоровчій діяльності;
консультування і надання соціальних послуг,соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної та іншихвидів соціальної допомоги;
здійснення соціального менеджменту щодо організаціїдіяльності органів виконавчої влади, громадських організацій, спрямованої наподолання соціальних проблем;
здійснення соціально-профілактичної роботи щодо запобіганнянаслідкам негативних явищ та подолання таких наслідків;
розроблення та здійснення комплексу реабілітаційних заходівщодо відновлення соціальних функцій, психологічного та фізичного стану дітей тамолоді, які зазнали жорстокості, насильства, потрапили в екстремальні ситуації;
сприяння дитячим і молодіжним організаціям, іншим об’єднаннямгромадян, фізичним особам у реалізації ними власних соціально значущихініціатив і проектів;
забезпечення дотримання соціальних стандартів і нормативівумов життєдіяльності, морального, психологічного та фізичного стану дітей тамолоді;
здійснення кадрового, науково-методичного, фінансового,матеріально-технічного, інформаційного та інших видів забезпечення соціальноїроботи;
сприяння розвитку та підтримка волонтерського руху;
встановлення та зміцнення зв’язків із соціальними службамидля молоді за кордоном, інтеграція в міжнародну систему соціальної роботи змолоддю;
здійснення комплексу медико-соціальних та реабілітаційнихзаходів щодо адаптації в суспільстві дітей з вадами фізичного та розумовогорозвитку.
Основним змістому системі соціально-профілактичної роботи є:
соціально-педагогічнапрофілактика;
соціально-психологічнадопомога;
соціальнаадаптація і реабілітація.
Соціально-педагогічнийхарактер діяльності центрів CССДМ активно реалізується шляхом накопичення іудосконалення форм і методів первинної профілактики. У профілактичній роботі,за інформаційно-аналітичними та статистичними звітами центрів СССДМ, працівникицентрів віддають перевагу масовим формам роботи. Практично кожний четвертиймасовий захід (акція, фестивалі, конкурси), організований центрами СССДМ і бувприсвячений питанням профілактики негативних явищ саме у молодіжномусередовищі.
У діяльностіцентрів СССДМ широко поширені такі масові форми роботи, як акції «Молодь — заздоровий спосіб життя», різноманітні конкурси, вистави, просвітницька робота,яка включає лекторії, розробку та розповсюдження інформаційно-рекламнихлистівок профілактичного спрямування, виступи на радіо, в телепередачах поформуванню і збереженню знань та навичок здорового способу життя, розрахованихна широкий загал дітей та молоді.
Однією знайпоширеніших і, на думку центрів СССДМ, ефективних форм профілактичноїроботи, що досить часто використовується у практиці, є тренінгова робота, яканасичується новітніми технологіями та прийомами, яка проводиться мобільнимиконсультативними пунктами соціальної роботи в сільській та гірській місцевостяхдо яких і залучаються спеціально підготовлені волонтери.
Варто звернутиувагу, що для профілактичної роботи фахівці центрів соціальних служб для молодішироко використовують масові профілактичні акції, які організовують під часВсесвітніх днів без тютюну, боротьби з наркотиками, боротьби із СНІДом. Допроведення масових профілактичних акцій центри СССДМ активно залучаютьрізноманітні творчі колективи, котрі підсилюють інформаційні факториемоційними. Одночасно фахівці та волонтери організовують роздачу пам'яток,буклетів, листівок профілактичного змісту, засобів контрацепції; проводятьекспрес-опитування, вікторини, конкурси малюнків, плакатів, спортивні змаганнятощо. Нерідко практикуються індивідуальні консультації спеціалістами різногопрофілю.
Однією з формсоціально-психологічної допомоги підліткам та молоді з груп ризику є залученняїх до роботи клубів. З метою активізації цієї роботи у системі центрів СССДМстворюється мережа різного типу молодіжних клубів та об'єднань, завданням якихє вироблення у молодих учасників клубу навичок психологічної стійкості,здорового способу життя.
Одним з важливихнаслідків розбудови громадянського суспільства в Україні став активний розвитоквідносно нового для країни соціального явища — волонтерського руху.
Будучизакоріненим у традиції безкорисливої допомоги нужденним, історично притаманнійукраїнській національній культурі, і взявши на озброєння досвід ряду передовиху цій сфері західних країн, вітчизняний волонтерський рух з кожним рокомнабуває усе більшої потужності, об'єднує усе більше громадян та залучає значнілюдські ресурси, що потребує чіткого законодавчого регулювання.
Держава своєчаснореагує на цю потребу часу, про що переконливо свідчить визначення узаконодавчому полі основ державної політики щодо волонтерства, введення дозаконодавства основних термінів і понять стосовно цього соціального явища,визначення суб'єктів державного управління і громадського самоврядування,відповідальних за розвиток волонтерського руху.
Так, на цей часзаконодавчо уже визначений термін «волонтерський рух», задекларовано,що підтримка і сприяння його розвитку є одним з основних напрямів державноїполітики у сфері соціальної роботи з дітьми і молоддю [16, с.13]; організованопроведення в Україні у 2001 році Міжнародного року волонтерів, у межах якогорозроблено низку заходів щодо сприяння розвитку в Україні волонтерського руху;утворена Кабінетом Міністрів України Координаційна рада з питань розвитку тапідтримки волонтерського руху [17, с.21]; легітимізоване право волонтерів на їхзалучення до надання соціальних послуг відповідно до положення, затвердженогоКабінетом Міністрів України, яке регулює цю діяльність, передбачено правосуб'єктів, які надають соціальні послуги, залучати волонтерів на договірнихзасадах для виконання цієї роботи [19, с.31]; основними напрямами виконанняЗагальнодержавної програми підтримки молоді на 2004-2008 роки передбаченапідтримка трудових та волонтерських загонів молодіжних громадських організацій,діяльність яких спрямована на реставрацію та відновлення об'єктів культурноїспадщини, меморіальних комплексів, пам'ятників військової та трудової слави,допомогу соціально незахищеним верствам населення; передбачено сприяннярозвитку волонтерського молодіжного громадського руху [5, с.45-50]; визначенийтермін «волонтерська діяльність у сфері надання соціальних послуг»,її засади, суб'єкти, які ведуть цю діяльність, напрями й шляхи її проведення,соціальні послуги, до надання яких соціальною службою можуть залучатисяволонтери, порядок і механізм співпраці волонтерів (волонтерських організацій,об'єднань) із соціальною службою, координатори волонтерської діяльності у сферісоціальних послуг: Міністерство праці та соціальної політики України, МіністерствоУкраїни у справах сім'ї, дітей та молоді [24, с.54-56].
Зазначенінормативно-правові акти України створили передумови для поширення волонтерськогоруху в Україні, його становлення та організаційного оформлення.
Але на даний часкількісне збільшення та якісне поглиблення й урізноманітнення практикиволонтерської діяльності, залучення дедалі більшого числа державних і громадськихорганізацій та установ, окремих громадян до цієї роботи висуває нові питання,поки що недостатньо врегульовані чинним законодавством.
Передусім цестосується розширення сфери діяльності, щодо якої законодавчо визначені основніположення волонтерства в Україні (терміни, суб'єкти, об'єкти, засади, принципи,напрями, завдання, права та обов'язки, організація, порядок, види і форми,механізми реалізації, співробітництво, фінансування, відповідальність тощо). Нацей час такі положення найбільше розроблені щодо волонтерства у сфері наданнясоціальних послуг, де об'єктом є люди — отримувачі цих послуг. Проте певноюмірою поза межами законодавчого регулювання опинилася сфера волонтерства щодооб'єктів природного і соціального середовища, тобто сфери діяльності, якібезпосередньо не стосуються надання соціальних послуг людям (наприклад, збереженняі відновлення екологічних умов довкілля, культурної спадщини, патріотичневиховання населення тощо).
Розробленіосновні законодавчі положення щодо вікових категорій дітей і молоді, а що стосуєтьсяінших вікових категорій населення (в тому числі пенсіонерів, ветеранів тощо)врегульовано ще не достатньо [9, с.155-159].
Проблема наданнясоціальних послуг населенню волонтерами ще також потребує певного вдосконалення.Зокрема це стосується механізмів заохочення волонтерів і організацій, якікористуються їхніми послугами, до активнішої співпраці; чіткішого визначеннявзаємостосунків і взаємозобов'язань у трикутнику волонтер — організація — отримувач допомоги (клієнт соціальної роботи), у тому числі соціальних гарантійкожній із сторін у разі заподіяння шкоди; порядку і механізму відшкодуваннявитрат волонтерів під час виконання ними волонтерських обов'язків; узгодженнявідповідних положень з чинним податковим, трудовим, цивільним і кримінальнимзаконодавством тощо.
Важливим також єврегулювання ряду питань щодо легітимізації фізичної особи у статусі волонтера,прав і обов'язків, що з цього випливають у залежності від сфери волонтерства(надання соціальних послуг людям або волонтерство щодо об'єктів природного ісоціального середовища). Мається на увазі регулювання доцільності і порядкуоформлення волонтерства адміністративними документами організацій, потребинадання посвідчення волонтера, укладання договорів, доцільності, обсягу іпорядку атестування, ліцензування, інших форм реалізації кваліфікаційних вимогдо волонтерів. Наприклад, чинні норми дають можливість висувати до волонтерівкваліфікаційні вимоги на рівні соціальних працівників та інших фахівців, якінадають соціальні послуги, і це іноді може гальмувати подальший розвитокволонтерства.
Потребуютьрегулювання питання моніторингу та оцінки ефективності волонтерства, контролюроботи волонтерів та організацій, які користуються їхніми послугами, об'єднанняокремих осередків волонтерського руху на національному рівні, обміну досвідом,навчання й підвищення кваліфікації, створення навчально-методичних матеріалів,організаційного, фінансового та інформаційного забезпечення подальшого розвиткуволонтерського руху, посилення політичної підтримки цього процесу на місцевомурівні.
Вищезазначені таряд інших чинників зумовили схвалення учасниками парламентських слуханьрекомендації Кабінету Міністрів України протягом 2004 р. розробити проектЗакону України про волонтерський рух [7].
Відсутністьєдиного правового акта щодо волонтерства на рівні закону, який системноврегулював би всі сторони цього явища, включення окремих положень стосовноволонтерського руху до інших законодавчих документів, хоча й споріднених сфердіяльності і, відповідно, недостатні охоплення ними кола наявних проблемзумовлює суттєві труднощі подальшого розвитку, з поміж яких доцільновиокремити, у першу чергу, такі:
брак законодавчозадекларованих ідеологічних засад ставлення держави до феномену волонтерства(ними могли б бути: визнання волонтерства суспільно-значущим фактором розбудовигромадянського суспільства, важливим компонентом розвитку демократії,соціальної єдності різних верств, груп і прошарків населення; визнання необхідностіпокладання обов'язків щодо постійного сприяння розвитку волонтерського руху наоргани виконавчої влади і місцевого самоврядування усіх рівнів тощо);
нестача системизаходів загальнодержавного, регіонального місцевого рівнів щодо пропаганди волонтерствасеред населення (наприклад, на кшталт проведення щорічного «Дняволонтера» на рівні державного свята, як це прийнято у деяких країнах),недостатнє висвітлення у засобах масової інформації цього соціального явища;
звужене розумінняз боку значної кількості державних службовців феномена волонтеретва як незначногоресурсу, який може бути використаний лише у сфері надання соціальних послуг, атакож необов'язковість підтримки волонтерства з боку місцевих органіввиконавчої влади і місцевого самоврядування;
неповнавизначеність суб'єктів, відповідальних у державі за управління, координування,забезпечення політичних, організаційних, фінансових, матеріально-технічних,науково-методичних, інформаційних та інших умов подальшого розвиткуволонтерського руху;
відсутність, якправило, передбачених видатків на розвиток волонтерського руху в бюджетахрізних рівнів;
обмеженістьзаконодавчого визначення основних термінів і положень волонтерського руху вУкраїні, прийнятне, передусім, для сфери надання соціальних послуг, особливостосовно дітей і молоді (що веде до неповного використання потенціалуволонтерства як силами ветеранів на користь молодого покоління, так і взворотному напрямі — силами молоді на підтримку пенсіонерів, літніх людей, щоне сприяє реалізації потенціалу волонтерства в інших сферах громадськоїдіяльності);
недостатнявизначеність механізмів заохочення волонтерів і організацій, які користуютьсяїхніми послугами, до більш активної роботи, порядку відшкодування втрат під чаєвиконання волонтерами своїх обов'язків, недостатня узгодженість доцільнихвитрат з чинними нормативно-правовими актами України;
неповна юридичнаурегульованість взаємостосунків між волонтерами — фізичними особами,організаціями, що використовують їхню працю, та отримувачами допомоги, якщойдеться про надання соціальних послуг людям; або об'єктами природного тасоціального середовища, якщо йдеться про волонтерство щодо них (це зумовлюєнестачу соціальних гарантій кожному суб'єктові волонтерської діяльності в разізаподіяння шкоди або виникнення непередбачених обставин);
частковонедостатнє, а частково невиправдано суворе регулювання окремих питаньлегітимізації статусу волонтера в різних сферах волонтерства (оформленняроботи, кваліфікаційні вимоги тощо);
неповнавизначеність обов'язків суб'єктів волонтерської діяльності щодо питаньконтролю, моніторингу й оцінки ефективності роботи;
нестачапідготовлених кадрів, навчально-методичних матеріалів для навчання й підвищеннякваліфікації волонтерів та організаторів волонтерського руху;
труднощірозбудови системи постійного обміну досвідом волонтерства на регіональному інаціональному рівні, об'єднання місцевих осередків волонтерів та організацій, якікористуються їхніми послугами, у всеукраїнський волонтерський рух.
Альтернативоюрозробці єдиного законодавчого документа, спеціально призначеного для комплексногорегулювання проблем волонтерства, може бути внесення змін і доповнень доіснуючих нормативно-правових актів України, в першу чергу, до Законів Українивід 21.06.2001 р. №2558-111 «Про соціальну роботу з дітьми тамолоддю» та від 19.06.2003 p. №966-IV «Про соціальні послуги» [1].
У такому разінайбільше змін і доповнень потребуватимуть статті цих законів, які регулюютьпитання визначення основних термінів і положень волонтерства, з метою охопленнясфери волонтерської діяльності щодо об'єктів природного та соціальногосередовища, тобто розширення правового поля застосування цих положень позамежами сфери надання соціальних послуг.
Але проблемарозмежування і уточнення основних правових положень двох сфер волонтерства(щодо надання соціальних послуг населенню та об'єктів природного і соціальногосередовища) не буде повноцінно вирішена лише таким шляхом. Законодавчевизначення основних термінів, критеріїв, суб'єктів, об'єктів, засад, принципів,напрямів, завдань, прав і обов'язків, професійних вимог, організації роботи,порядку, видів, форм і механізмів її реалізації, умов співробітництва, джерелфінансування, відповідальності тощо стосовно волонтерства, яке охоплюватимесферу об'єктів природного і соціального середовища, очевидно, вимагатимерозробки окремого законодавчого акта на рівні положення про волонтерськудіяльність у сферах, які не стосуються безпосередньо надання соціальних послугнаселенню.
Крім того,потрібно внести ряд змін і доповнень до Положення про волонтерську діяльність усфері надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 10.12.2003 р. №1895, стосовно кола вище перелічених питань.
Найбільш помітнимнедоліком при цьому виявляється те, що шляхом змін і доповнень до трьохзазначених актів не можна ліквідувати важливі прогалини у законодавстві щодоволонтеретва. Це пояснюється тим, що вищезазначені два закони присвячені неволонтерству, а соціальній роботі з дітьми та молоддю, а також соціальнимпослугам. Отже, в них немає розділів і статей, де було б визначено ідеологіюдержави щодо феномена волонтерства, систему заходів щодо його пропаганди,відповідальні органи виконавчої влади, їх завдання щодо розвитку волонтерськогоруху тощо. Єдиний документ, який стосується суто волонтерства, має статусположення, а не закону, отже, він не може бути використаний як базовий длядоповнень принциповими положеннями соціально-політичного характеру.
Висновки іпропозиції
На основіміждисциплінарного вивчення сутнісних характеристик молоді визначено категоріюмолодь як специфічну соціально-демографічну групу суспільства, якій притаманніспецифічні риси й потреби демовідтворювальної, мотиваційної, адаптивної досоціальних ризиків і мобільної в залежності від суспільних умов поведінки, якапереживає період становлення зрілості (фізіологічної, соціальної, духовної),набуття економічної свободи, входження й адаптації до світу дорослих.
В умовах глибокоїтрансформації суспільних відносин значна частина української молоді втратилапозитивні життєві орієнтири, можливість реалізації життєвих планів та прагнень.Ослаблення дії старих регулятивних чинників і несформованість нових, спричинилиістотне посилення негативних явиш, поширення поведінкових стереотипів, хибносприйнятих за вияви свободи особистості. Молодь потребує: забезпеченняматеріальних потреб для свого розвитку та продовження свого роду; повноцінногоспілкування, що породжує проблему самогубств; важливою є можливість працюватиза спеціальністю з достойною винагородою за працю.
Переважнабільшість проблем молоді — це складові загальних потреб українськогосуспільства. Значна частина молоді не цікавиться політикою й вважає неважливоюучасть у виборах, не відчуває себе господарями своєї держави і не бачитьсоціальну перспективу в Україні. Немає зацікавленості у самоорганізації молодіта молодіжному русі, через які вони мають можливість виявляти свою позицію.Низьким є рівень правової культури.
Сучасна освітнясистема зіткнулася на низкою проблем: падіння престижу загальної,професійно-технічної освіти, орієнтація на «потокове» відтворення безурахування вимог споживачів, проблемою доступність освіти. Не має повноцінногодоступу до інформаційних ресурсів. В молодіжному середовищі панує найвищийрівень вимушеного безробіття та відсутність сучасної програми молодіжногожитла. Це свідчить про низку проблем не лише в системі освіти, а й усуспільстві в цілому.
Сучасний станздоров’я української молоді не може задовольнити суспільство. Упродовж останніхроків серед молоді відбулося значне поширення соціально зумовлених хвороб; погіршиласяепідемічна ситуація щодо ВІЛ/СНІДу; кількість хворих на наркоманію серед неповнолітніхзбільшилася у 6-8 разів, смертність у цій групі зросла у 40 разів; кожна третядитина народжується з відхиленням у розвитку нервової системи; ресурсиспрямовуються на лікування, а не профілактику захворювань та популяризаціюздорового способу життя.
Пропозиції. Соціологіямолоді:
Державним органамвлади розвивати наукове ставлення до проблеми для напрацюваннянауково-обґрунтованих рішень, проводити моніторинг змін тенденцій розвиткумолодіжного середовища, систематичні соціологічні заміри потреб молоді длясвоєчасної реакції на соціальні, психолого-педагогічні виклики сьогодення.
Особливостірозв’язання проблем у молодіжному середовищі, Указом Президента України, ПостановоюКабінету Міністрів України передбачити:
Через системуосвіти зберігати й розвивати усталені традиції, духовні здобутки соціальнихпрограм, убезпечити від негативних явищ світового культурно-інтеграційногопроцесу, що спричинили зміни світогляду, ціннісних орієнтацій, соціальногосамопочуття молоді.
МіністерствуУкраїни в справах сім’ї, молоді та спорту для вирішення цінністних тасоціально-психологічних проблем необхідно розробити сучасну державну молодіжнуполітику для вдосконалення системи виховання та освіти молоді, методівреалізації соціально-економічних й духовних потреб.
Розробитипрограму національно-патріотичного виховання, спрямовану на подоланнявзаємовідчуженості молоді різних регіонів України та консолідацію українськоїнації.
Забезпечитивиконання державних і регіональних програм культурологічного спрямування,удосконалити практику проведення культурно-дозвілених заходів, відновлення йбудівництва соціокультурних, спортивних та інших об’єктів дозвілля дітей імолоді.
Участь усуспільному житті та самореалізація молоді, Указом Президента України,Постановою Кабінету Міністрів України передбачити:
МіністерствуУкраїни в справах сім’ї, молоді та спорту удосконалити систему роботи з дітьмита молоддю, сприяти перенесенню акценту роботи на місцевий рівень, посилитикоординацію між державними та регіональними програмами забезпечення соціальногостановлення молодих громадян.
Розробитимеханізми участі молоді у громадсько-політичній діяльності, реалізації програмдитячих та молодіжних організацій шляхом соціального замовлення, інтеграції доєвропейських і світових молодіжних структур.
Органам місцевоївлади потрібно інформувати молодь щодо їхньої участі в роботі органівсамоорганізації, сприяти доступності та відкритості молодіжному середовищу, формуватипозитивне ставлення до цих органів.
Освіта,працевлаштування та забезпечення житлом, Законами України «Про загальну середнюосвіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», «Про соціальнуроботу з дітьми та молоддю», Указом Президента України, Постановою КабінетуМіністрів України передбачити:
Мiнiстерству освітиі науки України запровадити систему прозорого й об’єктивного моніторингу якостіосвіти, формувати державне замовлення з урахуванням потреб ринку, розробитизаходи з профорієнтаційної роботи з молоддю, посилити контроль за дотриманнямосвітнього законодавства та адаптувати до сучасних вимог суспільства.
Поліпшити доступністьосвіти через систему кредитування, позаконкурсний прийом малозабезпечених,сиріт, інвалідів, а також систему соціальної підтримки учнів, студентів тамолодих учених.
Прискорити темпитехнологічної модернізації освітнього процесу та розширити мережу нових формнавчання, утворити спеціальні програми з інформатизації навчальних закладів,підвищивши зацікавленість в одержанні інформації.
МіністерствуУкраїни в справах сім’ї, молоді та спорту заохочувати молодих спеціалістів дороботи у сільській місцевості, популяризувати самостійну економічну діяльністьсеред молоді, розробити сучасні програми підтримки молодіжного будівництва.
Сучасний станздоров’я молоді, Законами України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю»,«Про фізичну культуру і спорт», Указом Президента України, Постановою КабінетуМіністрів України передбачити:
КабінетуМіністрів України посилити міжгалузеве співробітництво різних профільнихміністерств через створення Ради з питань формування здорового способу життядітей та молоді, посилити контроль за дотриманням законодавства у сферіігрової, тютюнової та алкогольної продукції.
МіністерствуУкраїни в справах сім’ї, молоді та спорту розробити Програму здорового способужиття, розгорнути через інформаційні ресурси пропагування здорового способужиття, забезпечити підтримку всеукраїнських і регіональних програмпопуляризації спорту, удосконалення й розширення системи змагань на рівнірайонів, міст, областей.
Міністерствуохорони здоров’я України запровадити систему обов’язкового щорічного медичногообстеження дітей та молоді, розвивати мережу центрів реабілітації йресоціалізації наркозалежних, ВІЛ-інфікованих.
Списоквикористаних джерел
1. ЗаконУкраїни “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”. //Відомості Верховної Ради(ВВР), 2001, — №42, ст.213.
2. ГоловатийМ.Ф. Соціологія молоді: курс лекцій. — К., МАУП, 2006. — 304с.
3. Головаха Е.И. Трасформирующееся общество. Опытсоциологического мониторинга в Украине. — К., 1996. — С.127-128.
4. ГорбачевМ.С. Молодежь — творческая сила революционного обновления. — М., 1997 — 125с.
5. ЗлупкоС.М., Павлишин М.І. Економічна освіта і соціальний захист молоді. //Науковізаписки. Збірник наукових праць. Том ІІІ. Серія — економіка. Ч.ІІ. Освіта якфактор формування людського капіталу. — Острог, 2000. — С.45-50.
6. Мигович І.І. Соціальна робота: наука і професія. //Віче. — 1998. — №5. — С.76.
7. Моніторинг громадської думки населення України. //Інформ. бюл.:Спецвип. “Молодь-1997”. — К.: ЦСМ/УІМ, 1997. — №9. — 33с.
8. Моніторинг громадської думки населення України. //Інформ. бюл. — К.: ЦСМ/УІСД, 1998.- №10 (23). — 39с.
9. ПавлишинМ. Соціальний захист від безробіття в Україні у період ринкових перетворень.//Вісник Львівської комерційної академії. Випуск 3. Серія — гуманітарні науки. — Львів,2000. -.С.155 — 159.
10. ПавлишинМ.І. Кредитні спілки і соціальний захист громадян України. //Науковий вісникУкраїнського державного лісотехнічного університету. Збірник науково — технічних праць. Випуск 9.3. — Львів,1999, — С.110-116.
11. ПавлишинМ.І. Майбутнє України — в руках молоді. //Україна в ХХІ столітті: концепції тамоделі економічного розвитку. Матеріали доповідей V Міжнародного конгресуукраїнських економістів, Ч.ІІ. — Львів: ІРД НАН України. — С.116-120.
12. ПавлишинМ.І. Приниципи формування соціальної політики в Україні. //Соціально — економічні дослідження в перехідний період. Випуск ІХ. Соціальні аспектирегіональної економіки. — Львів,1999. — С.101-109.
13. ПавлишинМ.І. Трудовий потенціал молоді та його регіональні особливості. //Регіональнаекономіка, 1999, №4 — С.242-245.
14. ПерепелицяМ.П. Державна молодіжна політика в Україні. /Регіональний аспект. — К.:Український інститут соціальних досліджень, Український центр політичногоменеджменту, 2001, 242с.
15. Про становище молоді в Україні (за підсумками 2003 р.). — С.35.
16. Про становище молоді в Україні (за підсумками 1999 р.): ЩорічнаДоповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету МіністрівУкраїни. — К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. — С.13.
17. Про становище молоді в Україні (за підсумками 2002 р.). — С.21.
18. Про становище молоді в Україні (за підсумками 2004 р.). — С.39,41.
19. Про становище молоді в Україні (за підсумками 2005 р.). — С.31.
20. Про становище молоді в Україні (за підсумками 2006 р.). — С.40.
21. Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави. — К., 1994.
22. Результати моніторингового опитування населення України стосовносоціального становища молоді. — К.: Український ін-т соціальних досліджень,2000. — 34с.
23. Соціальнаробота: психологічний аспект: Навчальний посібник. /За редакцією проф. А.Й.Кепської. — К.: центр навчальної літератури, 2004. — 352с.
24. Сучаснамолодіжна політика і соціальна робота в Україні / За ред. Якименко В.І. – К., 2001.
25. Шуст Н.Б.Інноваційна діяльність молоді: сутність, структура, функції. — Вінниця 20012,141с.