АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯДо 15-річчя Академії муніципального управлінняАНТИКРИЗОВІ МЕХАНІЗМИ РЕГІОНАЛЬНОГО ТА МУНІЦИПАЛЬНОГО РОЗВИТКУМАТЕРІАЛИМІЖНАРОДНОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ (9 квітня 2010 р.)ЧАСТИНА ПЕРШАКИЇВ – 2010УДК 3.352Схвалено Вченою радою Академії муніципального управлінняПротокол № 5 від 12 травня 2010 р.Антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (09.04.2010) / За заг. ред. В.К.Присяжнюка, В.Д.Бакуменка, Т.В.Іванової. – К.: Видавничо-поліграфічний центр Академії муніципального управління, у 2-х частинах, Ч.1, 2010. – 316 с.Випуск містить матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку», проведеної 9 квітня 2010 р. спільно Міністерством регіонального розвитку та будівництва України, Київською міською радою, Асоціацією міст України і громад та Академією муніципального управління. Розглянуті, обговорені та узагальнені антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку в контексті науки і практики державного та муніципального управління в Україні, зокрема: організаційно-правові аспекти подолання кризових явищ в органах державної влади та місцевого самоврядування (секція 1); економічний механізм подолання кризових явищ у суспільстві (секція 2); теоретичні та прикладні проблеми антикризового управління розвитком держави, регіонів, територіальних громад(секція 3); інноваційні технології в управлінні міським господарством (секція 4); соціальні та гуманітарні аспекти антикризових програм регіонального та муніципального розвитку (секція 5). У ч.1 увійшли матеріали пленарного засідання, першої та другої секцій. У ч. 2 включено матеріали третьої, четвертої та п’ятої секцій, а також рекомендації конференції. © Академія муніципального управління, 2010ПЕРЕДМОВА9 квітня 2010 року в приміщенні Академії муніципального управління відбулася міжнародна науково-практична конференція «Антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку». Конференція організована і проведена спільно Міністерством регіонального розвитку та будівництва України, Київською міською радою, Асоціацією міст України і громад та Академією муніципального управління з метою обговорення та узагальнення антикризових механізмів регіонального та муніципального розвитку в контексті науки і практики державного та муніципального управління в Україні. В роботі конференції брали участь працівники органів державного управління та місцевого самоврядування, вітчизняних та зарубіжних установ і навчальних закладів, підприємств, громадських організацій, засобів масової інформації, в тому числі громадяни України, Російської Федерації, Польщі, Грузії та Вірменії. Серед учасників конференції чимало відомих науковців: 2 члени–кореспонденти Національної академії наук України, академік Академії правових наук України, 20 докторів наук, 124 кандидати наук. За програмою конференції відбулося два пленарних засідання (основне та з підведення підсумків роботи) та робота в п’яти секціях, а саме: - організаційно-правові аспекти подолання кризових явищ в органах державної влади та місцевого самоврядування; - економічний механізм подолання кризових явищ у суспільстві; - теоретичні та прикладні проблеми антикризового управління розвитком держави, регіонів, територіальних громад; - інноваційні технології в управлінні міським господарством; - соціальні та гуманітарні аспекти антикризових програм регіонального та муніципального розвитку. Проведений діалог між управлінцями, службовцями, науковцями, освітянами, підприємцями, активістами партій та рухів, представниками ЗМІ дозволив більш чітко визначити наукові та практичні підходи до подолання кризових явищ в регіональному та муніципальному розвитку на сучасному етапі в Україні. За результатами обговорень учасниками конференції прийнято рекомендації, що спрямовані на подальше удосконалення антикризових механізмів регіонального та муніципального розвитку. У даному випуску, який є першою частиною матеріалів конференції, наведено доповіді на пленарному засіданні та тези доповідей учасників конференції у першій та другій секціях, рекомендації конференції, прийняті за результатами роботи цього заходу.ЗМІСТ^ ПЛЕНАРНЕ ЗАСІДАННЯ 9Пустовойтенко В.П. Взаємодія центральних та місцевих органів влади для виходу з фінансово-економічної кризи 9Гончарук Н.Т. Проблеми та перспективи реформування публічної адміністрації в Україні 13Удовиченко В.П. Організаційно-економічні механізми подолання фінансово-економічної кризи на місцевому рівні. 16Ветвицький Д.О. Розвиток державної екологічної політики України в умовах глобалізації 23Устинович Е.С. Роль высших учебных заведений в реализации посткризисных мероприятий: опыт регионов России 28Сурмін Ю.П. Методологія успішного державного управління в умовах кризи. 32Воротін В.Є. Модифікація законодавчих механізмів державного управління соціально-економічним розвитком регіонів України. 38Бойко-Бойчук О.В. Теоретичні проблеми розробки ефективних механізмів державного регулювання розвитку міст та шляхи їх подолання 47Грицяк І.А. Сучасні тенденції модернізації державного управління на регіональному рівні 55Оболенський О.Ю. Інституціональна теорія публічного управління: логіка подолання інституціональних криз 61Іванова Т.В. Підготовка управлінських кадрів для регіонального та муніципального розвитку 75Шаров Ю.П. Антикризове муніципальне управління: проектний підхід як засіб досягнення раціонального результату 77^ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ПОДОЛАННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ В ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ (Секція 1) 80Кампо В.М. Економічний конституціоналізм як інструмент подолання кризових явищ у місцевому розвитку: проблеми методології 80Кураташвили Анзор Альфредович Правовое регулирование рыночной экономики – как необходимый путь выхода из глобального кризиса 84 Соснін О.В. Про необхідність юридичного визначення наукою поняття «інформаційний ресурс» 86Кононенко Л.М. Засади адміністративно – правового статусу громадян України 88Литвин О.П. Кримінально-правові аспекти подолання кризових явищ, шляхом забезпечення екологічної безпеки 91Бенюх Н.Ф. Правове забезпечення євроінтеграції України в контексті узгодження законодавства. 93Гриняк А.Б. Розвиток підрядних договірних відносин як один із напрямів реформування житлово-комунального господарства України. 95Ісаєнко І.А. Функціонування європейського бюро з відбору персоналу як чинник підвищення ефективності адміністрування підбору персоналу до європейських структур 99 54Карамаш М.П. Політична влада і місцеве самоврядування в історії розвитку України. 101Ліщук О.П. Законодавча база формування міжбюджетних відносин в Україні 105Мельников О.Г. Організаційно-правові аспекти формування стратегії прикордонної безпеки російської федерації 107Онищук С.В. Професійна зайнятість як напрям соціально-економічної адаптації звільнених працівників органів внутрішніх справ. 109Приходько Х.В. Конституційне процесуальне право як галузь права, наука та навчальна дисципліна. 111Барвіцький В.Ю. Забезпечення конституційних гарантій місцевого самоврядування конституційним судом України 113Бучацька О.М. Основні причини скоєння злочинів безпритульними особами 115Жмур Ю.М. Міжнародні документи та українське законодавство, що регулює право людини на недоторканність житла. 118Какауліна Л.М. Про деякі організаційно-правові механізми щодо дальшого комплексного реформування судової системи, удосконалення законодавчої бази стосовно судоустрою, судочинства, статусу суддів. 120Лукашенко А.А. Основні проблеми правового регулювання повноважень органів самоорганізації населення в Україні 122Магідін Б.В. Обмежувальна роль адміністративного законодавства у цивільних правовідносинах. 124Мамука С.Л. Нормативно-правові аспекти регулювання сфери телебачення і радіомовлення в контексті європейського досвіду 126Маріц Д.О. Строки виконання відчужувачами обов'язків по переданню майна у власність набувачам за договорами з оплатної реалізації майна (на прикладі договору купівлі-продажу і договору поставки). 128Машковська І.Л. Окремі організаційно-правові аспекти подолання деяких проблем в органах ДПС України 131Міщук В.В. Територіальний устрій як важлива передумова дієвого функціонування органів публічної влади. 134Носова В.М. Становлення і розвиток муніципального процесу в Україні. 135Росіхіна В.Ю. Правові позиції конституційного суду України в сфері реалізації права НГА свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації. 138Сельвейструк Л.П. Юридична природа застави 140Слобожан О.В. Напрями реформування юридичних служб органів місцевого самоврядування. 142Троян А.В. Механізми взаємодії верховної ради України та органів місцевого самоврядування як засіб подолання кризових явищ у державі. 144Фігель А.А. Поняття і зміст захисту житлових прав фізичних осіб. 146Хащівська Н.В. Строк, як істотна умова договору оренди державного та комунального майна 150Шульц О.А. Діяльність міжнародних організацій у сфері захисту прав дітей в Україні. 152^ ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ПОДОЛАННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ У СУСПІЛЬСТВІ (Секція 2). 154Мних М.В., Трестер В.О. Ефективність системи фінансів в Україні з точки зору сталого економічного розвитку 154Борисенко О.П. Проблеми інтеграції України до європейської спільноти 156Баластрик Л.О. Чи виконують антициклічну функцію державні витрати в Україні?. 158Болдирєв К.О. Інституційно-правове вдосконалення державної системи зайнятості населення України 159Береговий В.К. Перші кроки подолання кризових явищ в Україні 162Васильєва Н.В. Розвиток регіонів у сучасних умовах 165Гуцул Т.А. Якість молочної сировини в Україні 167Гузик М.М. Фінансово-економічна криза в Україні: природа та наслідки 169Гуменна О.В. Вплив потреб споживачів на впровадження інновацій. 172Демківський А.В. Вексельні форми кредитування реальної економіки 174Колобова Л.В. Світовий досвід страхування підприємницьких ризиків і можливість його застосування в Україні 177Колобова Л.В., Мещерякова А.В. Роль та значення місцевих бюджетів у соціально-економічному розвитку територій. 179Колобова Л.В., Островецький В.І. Роль рентних та ресурсних платежів в системі бюджетно-податкового регулювання України. 181Костюк В.А. Організаційні передумови іпотечного кредитування під заставу земель сільськогосподарського призначення. 183Крейдич І.М. Домінанти реалізації інвестиційої політики розвитку промислового підприємства 185Крушельницька Т.А. Реформування непрямого оподаткування як крок до євроїнтеграції України 187Курило Л.І. Стимулювання суб’єктів господарювання щодо впровадження результатів наукових досліджень в аграрному секторі 189Молодченко Т.Г., Ткаченко А.Ю. Фінансове забезпечення місцевих бюджетів як запорука муніципального розвитку. 191Мущинська Н.Ю. Програмування як спосіб вирішення економічних проблем. 193Павлюк А.П. Антикризова регіональна економічна політика України: пріоритетні завдання 195Пилипенко О.О. Управління фінансовими ресурсами в умовах економічної кризи 197Ровна В.М. Інноваційні складові виходу України з фінансово-економічної кризи. 200Румик І.І. Інвестиційні моделі пожвавлення економічного розвитку країни 201Савенко А.Є., Савенко С.С. Розвиток медичного страхування в Україні: історичний досвід 204Свєтлов Б.Т., Болдирєв О.К. Інноваційна спрямованість структурної трансформації ринку праці України.. 206Скиба М.В. Підвищення рівня інституційної спроможності громад щодо економічного розвитку територій в умовах подолання наслідків світової фінансової кризи 209Сльозко Т.М. Проблеми вартісної оцінки об’єктів 211Стецюк Т.І. Шахрайство в системі добровільного медичного страхування: шляхи запобігання 213Толуб’як В.С. Передумови запровадження накопичувальної складової пенсійної системи в Україні. 218Тьорло В.В. Напрями подолання кризових явищ в металургійному комплексі України 220Філіпенко Т.В. Антикризова трансформація режиму валютного курсу в Україні 222Хечоян Т.Б. Вопросы развития малого и среднего бизнеса в республике Армения 224Чала Н.Д. Фіскальні механізми стимулювання інноваційного розвитку країни 232Чумаченко О.Г. Криза як закономірність «розбудови» української економіки. 235Шигаєва Т.В. Проблеми подолання диспропорцій економічного розвитку регіонів. 237Дихнич І.В. Активізація інвестиційної та регіональної соціально-економічної діяльності – як шлях до подолання кризових явищ у суспільстві 239Зінченко В.М. Особливості нагромадження основного капіталу в умовах світової фінансової кризи. 241Знаменський І.О. Інноваційна діяльність в умовах сучасної економічної кризи. 243Обушна Н.І. Структурні особливості інвестиційних процесів в Україні. 245Стрибуль О.В. Амортизаційна політика в умовах антикризового управління 248Тищенко М.П. Розвиток «електронного уряду» як інструмент антикризового управління держави в період трансформації економічної системи України 251Устюгова Ж.В. Можливі стратегії поведінки інвестрів в умовах падаючого ринку цінних паперів. 253Устюгова Ж.В., Матвієнко Д.О. Формування економічної безпеки України, як запорука подолання кризових явищ в економіці 255Курінна О.В. Шляхи подолання кризових явищ на підприємствах. 257Овчар О.С. Концептуальні засади формування інноваційно-інвестиційної стратегії розвитку промислових підприємств. 259Стецький В.О. Управління державним боргом в умовах світової фінансової кризи 261Вістяка Г.І., Вістяка О.І. Вексельна форма мобілізації кредитних ресурсів підприємств 263Бережний Я.В. Стратегічне планування економічного розвитку в державному управлінні як механізм подолання кризових явищ у суспільстві. 265Бичков О.О. Кластерна форма організації економіки регіонів 267Близнюк В.В. Соціальні реформи, як економічний механізм подолання кризових явищ у суспільстві 270Гарасимчук В.М. Управління розвитком житлово-комунального господарства в кризових умовах. 272Гончарський І.Л. Антикризове управління сільськогосподарським підприємством 274Гусак В.А. Проблеми розвитку ринку кредитних спілок в Україні. 276Денисенко О.М. Позитивні та негативні наслідки можливого створення мегарегулятора фінансових ринків в Україні 277Діденко В.С. Управлінські аспекти подолання кризових явищ у сфері якості послуг водопостачання 279Кавтиш О.П. Корпоративне регулювання як механізм подолання кризових явищ у структурі управління національним господарством 281Красноступ О.М. Роль і місце бюджету міста Києва в бюджетній системі України умовах виходу з економічної кризи 283Малець А.В. Муніципальні запозичення як антикризовий фінансовий інструмент підтримки місцевої інфраструктури 284Марковський С.С. Державна фінансова підтримка регіонального розвитку. 286Мініч В.Г. Інвестиції як основний чинник подолання кризових явищ в економіці. 288Наєнко О.Ю. Бюджетний дефіцит: причини та шляхи подолання 289Олофінський О.О. Визначення основних проблем розвитку економіки України через систему міжнародних рейтингів рівня розвитку підприємництва в країні 292Семенюта І.А. Потенційні напрями інвестування та інвестиційної політики держави в сучасних економічних умовах. 294Романчук І.В. Інвестування в людський розвиток як чинник соціального та економічного поступу України 296Свириденко Ю.А. Злиття і поглинання як антикризова стратегія розвитку вітчизняного рітейлу. 298Ткаченко П.В. Інновації як провідний шлях виходу України з фінансово-економічної кризи 300Фаріон Д.О. Управління інвестиційною діяльністю реконструкції міської житлової забудови 302Чайківська С.В. Інноваційна модель розвитку як чинник економічного зростання 304Шатило О.А. Державне регулювання інноваційно-інвестиційної діяльності в Україні та його прорахунки 305^ ПЛЕНАРНЕ ЗАСІДАННЯПустовойтенко В.П., д.т.н., професор, завідувач кафедри управління міським господарством Академії муніципального управління ^ ВЗАЄМОДІЯ ЦЕНТРАЛЬНИХ ТА МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ ДЛЯ ВИХОДУ З ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИПитання подолання фінансово-економічної кризи в Україні досі має здебільшого політичне забарвлення. Ще напередодні президентських виборів почали лунати оптимістичні заяви про те, що всі серйозні негаразди вже позаду, падіння економіки припинилося і тепер ми можемо на повну силу задіювати потенціал наших провідних галузей. З іншого табору у відповідь прозвучали вимоги провести незалежний міжнародний аудит, щоб оцінити реальну економічну ситуацію і припинити масштабне окозамилювання. Результатом такого політичного протистояння стало аномальне явище – відсутність державного бюджету-2010 та поточної програми соціально-економічного розвитку країни. Ручне управління економікою, ручне подолання наслідків кризи розвіяли ілюзії щодо швидкого і переконливого розвитку. Я думаю, ми ще не забули, як на попередніх наших конференціях обговорювали прорахунки в роботі минулої влади, її непрофесіоналізм та закритість. Поважні фахівці в цьому залі пропонували наукові підходи до вирішення багатьох соціально-економічних проблем, але політики не хотіли до нас дослухатися, не зважали на пропозиції спеціалістів. Тож тепер офіційна статистика підсумовує минулорічні «здобутки»: падіння реального ВВП у 2009 році досягло 15,1%, дефіцит платіжного балансу у порівнянні з 2008 роком зріс у чотири рази, чисті валютні резерви зменшилися втричі, сума невиплаченої заробітної плати станом на 1 лютого 2010 року становила 1692,4 млн. гривень. Реальний доход населення за Ш квартал 2009 року зменшився на 9,9% у порівнянні з відповідним періодом 2008 року. На жаль, статистичні дані не фіксують цілого ряду серйозних недоліків, які прямо чи опосередковано вплинули на загострення кризових явищ в Україні. Насамперед йдеться про недосконалу політичну систему, котра спонукала розбалансованість влади, протистояння владних інституцій по горизонталі та вертикалі. Відтак склалася ситуація, що навіть якби найвищі органи законодавчої та виконавчої влади ухвалили необхідний комплекс рішень у політичній та соціально-економічній царині, вони могли залишитися не реалізованими з боку інших органів влади і не оціненими суспільством. Згідно з чинною системою, губернатори областей підпорядковуються Президентові, Прем’єр не має на них впливу. І якщо Президент не дозволить, губернатор заблокує будь-яку урядову постанову. За такої політичної системи пригніченим і практично безправним залишилося й місцеве самоврядування. А отже і не виконувало покладених на нього функцій забезпечення гідного життя та стабільної роботи територіальної громади і заразом – розвитку демократичного суспільства. Знекровлене фінансово-економічною кризою, місцеве самоврядування перетворилося з активного гравця на пасивного спостерігача. Такі процеси загострилися, і їх не можна оминати увагою. Тим паче, що сьогодні з’явилися реальні передумови для того, аби опанувати складною ситуацією і повернути її на краще. Україна обрала нову владу, і їй під силу здійснити необхідні перетворення. Вона має достатній аванс суспільної довіри і заразом – гостре бажання пересічних українців гуртом подолати кризу, недоліки та бідність. До позитивних змін, які відбулися, відбуваються і додають оптимізму, я б відніс наступні моменти. Насамперед, це обрання нового Президента України, формування більшості у Верховній Раді і призначення нового Кабінету міністрів. Також уже призначені голови обласних державних адміністрацій, найближчим часом завершиться формування оновлених районних держадміністрацій. Тож виконавча влада сформована, і надзвичайно важливо, що вона складає єдину команду. На весну 2011 року плануються і місцеві вибори. Важливим є і те, що нова влада завершує підготовку бюджету-2010 і плану соціально-економічного розвитку України. Мені імпонують професіонали, які сьогодні повертаються до виконавчої влади. З багатьма із них довелося разом працювати, я знаю, що вони мають належні знання та досвід і серйозно готувалися до нинішніх призначень. Найближчим часом їм доведеться особливу увагу приділити проведенню зваженої кадрової політики, оскільки у багатьох міністерствах та відомствах, місцевих органах влади надзвичайно роздуті кадри, вони потребують нагального скорочення. Такі процеси відбуваються завжди болісно, але нині є необхідними, бо кадрова політика серед держслужбовців має формуватися не за кількісним принципом, а за якісним. Та, переконаний, головне завдання полягає не в тому, аби поміняти особистостей в системі, суттєвих змін потребує сама система. Розпочата 2004 року політична реформа вже невдовзі зупинилася, а відтак її неузгодженості перетворилися на справжнє гальмо суспільного розвитку. Часто можна було почути дорікання: політична реформа наробила справжнього лиха! Це – абсурд, справжнього лиха наробила не політична реформа, а її незавершеність. Це нагадує ситуацію, коли хворого на запалення апендициту лікарі розрізали і пішли пити чай. Політреформа сьогодні потребує нагального продовження. Це відчуває політична еліта, відчуває суспільство. Тож у наступні роки ми неодмінно підійдемо до внесення вагомих змін у Конституцію України. Для ухвалення таких рішень владі потрібна буде підтримка конституційної більшості народних депутатів, хоча поки що це є проблематичним. Політична реформа має продовжитися й на місцевому рівні. Регіони домагатимуться рівноправних стосунків, подолання суттєвих відмінностей у якості життя між центром та на місцях. Якою може бути модель рівноправних стосунків? Переконаний, що вона насамперед ґрунтується на співпраці, а не на протистоянні. Лише співпраця допоможе визначити вектори у вирішенні нагальних проблем соціально-економічного розвитку. Парадокс, але співпраця, насамперед, починається із чіткого узгодження та розподілу повноважень, прав та обов’язків між центральною та місцевими владами. Нині в регіонах активно здійснюються зміни керівництва місцевих державних адміністрацій, і годі сподіватися, що особистісний фактор не вплине на зміни владних балансів. У Києві активно обговорюється імовірність розподілу посад міського голови і голови міської державної адміністрації. Це ще не відбулося, але вже наперед можна передбачити майбутні позиційні владні бої та непорозуміння. Між тим, необхідно закріпити таку систему, яка не ламатиметься під силою кон’юнктурних вітрів. Місцева влада попри будь-які віяння має відповідати за ситуацію на своїй території, обласні державні адміністрації – за проведення державної політики на місцях. Не дублювання і перетин обов’язків, а їх чітке розмежування. Осучаснені підходи до розвитку місцевого самоврядування має закріпити відповідний оновлений закон. Одна з найвагоміших проблем співпраці центральної та місцевої влади стосується й узгодження серйозних змін в бюджетній політиці. А саме – перерозподілу бюджетних потоків на користь місцевих територіальних громад. Про це говорять уже давно, отже, тема назріла і необхідна. Місцеве самоврядування повинно отримати очікувану фінансову самостійність, яка дозволить реалізовувати програми розвитку територій, вирішувати соціальні питання, питання освіти та культури, залучати суттєві інвестиції. Разом із тим, місцеві органи влади повинні активніше дбати про наповнення місцевих бюджетів. І задля цього створити умови для стабільної роботи промислових підприємств, для розвитку малого і середнього бізнесу, сфери послуг, для чіткої і прозорої сплати ними податків. Сьогодні в Києві практично знищені промислові підприємства, податків вони не переказують, а інші джерела наповнення бюджету не є достатніми – брак коштів для нормального функціонування столиці позначається буквально на всіх сферах життя. Це – небезпечний шлях, який може призвести до подальшого загострення соціально-економічної ситуації та конфліктів. Не секрет, що досі переважна частина коштів, які акумулюються на місцевих бюджетах, витрачається на зарплати для працівників бюджетної сфери. У період кризи бюджетні надходження скоротилися через зупинку виробництва, почали зростати борги по зарплатах. Поліпшення фінансового стану дасть змогу активізувати виробництво та підвищити соціальні стандарти. Причому, зусилля слід зосереджувати на широкому впровадженні інноваційних технологій, саме вони допоможуть зробити післякризовий ривок економіки. І тут найефективніше спрацюють поєднані зусилля місцевої та центральної влади. Комплексна підтримка допоможе і в інших питаннях. Криза майже повністю зупинила будівництво в регіонах, унеможливила будівництво соціального житла та доріг. Працівники бюджетної сфери, представники соціально вразливих верств населення втрачають перспективи, а найкращі фахівці серед них взагалі прагнуть залишити регіони і спробувати відшукати долі в інших місцях. Буде нове житло і буде це житло доступним для людей із середніми та низькими достатками – малі міста України, її регіони потужно розвиватимуться. Наступна сфера співпраці центральної та місцевої влади – житлово-комунальний сектор. Криза остаточно довела, що проблеми у цій галузі не можна «перечекати» і їх не можна не помічати. Мені доводилося чути думку про те, що житлово-комунальна сфера приречена на безпробудну бідність та технологічну відсталість. Мовляв, про необхідність реформ усі говорять давно, але віз і досі там. ЖКГ грошей не заробляє, а без грошей годі сподіватися на його осучаснення та стабільну роботу. Як може співпраця, здійснювана на місцевому та центральному рівні, посприяти оздоровленню ЖКГ? Центральним органам влади необхідно зосередити увагу на вирішенні таких важливих завдань, як прийняття нового Житлового кодексу України, реалізації програми реформування житлово-комунального господарства та – нарешті! – закону про соціальне житло та закону про надання житлово-комунальних послуг. Місцева влада теж повинна діяти в цьому руслі і визначати зважену тарифну політику. Якщо вона не хоче, з тих чи інших причин, підвищувати тарифи на житлово-комунальні послуги, то має компенсувати різницю з місцевого бюджету, витрати повинні покриватися повністю. Якщо ж тарифи зростатимуть, влада зобов’язана подбати про відповідні субсидії для соціально незахищених верств населення. Також вона повинна зосередитися на широкому впровадженні енергозберігаючих технологій, проведенні реформ у галузі не на словах, а на ділі. Місцеві органи влади мають зрозуміти, що вироблення загальнонаціональної стратегії розвитку галузі має в обов’язковому порядку здійснюватися за їх активної участі. Тільки тоді ця стратегія буде враховувати не лише загальнодержавні, але й регіональні особливості. А відтак більшою мірою відповідатиме потребам як окремих територій, так і міст. Сьогоднішня наша наукова конференція приурочена до 15-річчя Академії муніципального управління. Всі ми пишаємося тим досвідом, який змогли накопичити у непростий час будівництва нової незалежної держави України. Воля і уміння нашого покоління допомогли зробити доленосні кроки державотворення. Я вітаю своїх колег і зичу їм подальшої наснаги у їхній важливій роботі. Водночас не маю не визнати, що для нас надзвичайно важливо передати набутий досвід прийдешньому поколінню, котре втілюватиме як його, так і власні задуми у завтрашньому дні. Ми маємо спрямувати всі зусилля на виховання високо освічених, професійно грамотних, відданих нашій державі молодих людей. Виховна робота, я б навіть сказав – ідеологічна повинна стати наріжним каменем державної політики. Тож наше завдання – приділити особливу увагу підготовці та перепідготовці державних службовців, які навчаються в академії. І, переконаний, ми завжди пишатимемося нашими випускниками, серед яких можуть бути і наступні президенти України, і керівники уряду, інші потрібні державі фахівці.Гончарук Н.Т., д.держ.упр., доцент, начальник Управління адміністративної реформи Секретаріату Кабінету Міністрів України^ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РЕФОРМУВАННЯ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ В УКРАЇНІПобудована в Україні за роки незалежності система державного управління залишається малоефективною, громіздкою, внутрішньо суперечливою і відірваною від потреб людини, а отже не відповідає стратегічному курсу держави на демократію та європейські стандарти врядування. Досить зазначити, що у рейтингу Світового банку щодо ефективності державного апарату Україна займає 143-е місце з 212 країн, перебуваючи між Мадагаскаром і Кенією. Відсутнє чітке розмежування функцій щодо формування державної політики, управління державним майном, надання адміністративних послуг, контролю та нагляду, які мають бути розподілені між різними органами. Як наслідок, міністерства, що повинні бути головними органами з формування та реалізації державної політики у найважливіших сферах суспільного та державного життя, перевантажені невластивими їм адміністративними функціями. Існують надто різноманітні назви центральних органів: державні комітети, комісії, служби, адміністрації, агентства тощо. Те ж саме стосується і назв урядових органів – державні служби, департаменти, інспекції, адміністрації, агентства, комітети тощо. При цьому назви органів часто не відповідають функціям, які вони виконують. З часу проголошення незалежності система центральних органів виконавчої влади зазнала близько 350 трансформацій. При цьому розбудова системи органів виконавчої влади на центральному рівні здійснювалась значною мірою шляхом спроб та помилок, коли окремі органи зазнавали декількох реорганізацій на протязі короткого терміну, що не дозволяло системі в цілому працювати стабільно. По суті, останній раз систему було побудовано за певною логікою у 1999 році, коли в результаті прийняття Указу Президента України від 13 березня 1999 р.№ 250 кількість центральних органів виконавчої влади була зменшена з 94 до 47. З того часу відбувалося постійне збільшення кількості ЦОВВ, стихійна зміна їх статусу, часті безсистемні реорганізації. У результаті на сьогодні ми маємо 20 міністерств, 47 інших центральних органів виконавчої влади, а також 46 урядових органів, існування яких передбачено Законом України „Про Кабінет Міністрів України”. Крім відсутності системного підходу в питаннях утворення та реформування центральних органів виконавчої влади основними проблемами у сфері реформування публічної адміністрації є: неефективна організація виконавчої влади на місцевому рівні; неефективне місцеве самоврядування та нераціональний адміністративно-територіальний устрій; нечітке розмежування повноважень між місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування, неефективність механізму їх взаємодії; неефективна публічна служба, для якої є характерними значна плинність кадрів, неналежний професійний рівень персоналу та незахищеність публічних службовців від партійно-політичного впливу; відсутність паритетних засад у відносинах фізичних та юридичних осіб з органами публічної адміністрації.Саме тому основною метою реформи публічної адміністрації є формування ефективної системи публічної адміністрації, яка надаватиме якісні публічні послуги громадянам на рівні, що відповідає європейським стандартам та буде здатна вчасно і адекватно реагувати на соціально-економічні та зовнішньополітичні виклики. Для досягнення цілі реформування публічної адміністрації в ході її проведення повинна впроваджуватись ідеологія “служіння суспільству” як принципу функціонування публічної адміністрації . Реформування публічної адміністрації передбачає вирішення наступних завдань: створення ефективної системи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; забезпечення належного та оптимального розподілу функцій між центральним, регіональним та місцевим рівнями публічної адміністрації; запровадження раціональних і прозорих процедур формування державної політики із залученням громадськості та інших заінтересованих сторін; розроблення ефективних правових механізмів захисту прав та законних інтересів громадян у відносинах з публічною адміністрацією; створення ефективної, професійної, відповідальної та політично нейтральної публічної служби; забезпечення ефективного контролю парламенту та інститутів громадянського суспільства за функціонуванням публічної адміністрації.Реформування публічної адміністрації має відбуватись на принципах: верховенства права, законності, відкритості, прозорості, неупередженості, пропорційності, ефективності, підконтрольності, відповідальності, демократизму, децентралізації, деконцентрації, субсидіарності, партнерства та гласності.Для забезпечення системного та послідовного реформування публічної адміністрації має бути розроблена та прийнята Концепція такої реформи. Для здійснення реформи публічної адміністрації необхідно здійснити наступні кроки: реформування публічної адміністрації на центральному рівні; реформування публічної адміністрації на місцевому та регіональному рівні; реформування публічної служби; вдосконалення процесів формування, реалізації та моніторингу державної політики; вдосконалення відносин публічної адміністрації з приватними особами. Для правового забезпечення реформування публічної адміністрації насамперед необхідно прийняти комплекс узгоджених між собою законодавчих актів, а саме: Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; Про адміністративні послуги; Про державну службу (нова редакція); Про нормативно-правові акти; Про доступ до публічної інформації; Про державне прогнозування та стратегічне планування; Про місцеві державні адміністрації (нова редакція); Про природні монополії (зміни або нова редакція); Про місцеве самоврядування в Україні (нова редакція); Про службу в органах місцевого самоврядування (нова редакція); Про адміністративно-територіальний устрій України, а також Адміністративно-процедурний кодекс України. Реформування публічної адміністрації вимагає комплексного ресурсного забезпечення. Зокрема, необхідно забезпечити політичне керівництво на всіх напрямах реформування публічної адміністрації одним із членів Кабінету Міністрів України (віце-прем’єр-міністром), якому надані відповідні повноваження. Усі питання, пов’язані з реформування органів державної влади, повинні розглядатися державною комісією з питань реформування публічної адміністрації в процесі підготовки проектів відповідних законодавчих актів. Показником досягнення цілей реформування є рівень довіри громадян до органів публічної адміністрації, його стабільне підвищення. Література: 1.Гончарук Н.Т. Еволюція адміністративної реформи в Україні //Адміністративна реформа в Україні: сучасний стан, проблеми та перспективи: монографія /за заг. ред. Н.Р. Нижник, Н.Т. Гончарук. – Д.: Монолит, 2009. – 384 с. (авт. С. 10–30). 2.Концепція адміністративної реформи в Україні. – К.: ДВПП Міннауки України, 1998. 3.Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 р. № 531-р «Про утворення робочої групи з підготовк