ЧЕРКАСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Кафедрасоціальної роботи та соціальної педагогіки
КУРСОВАРОБОТА
Місцесоціальної психології в системі наукового знання і суспільної практики
Спеціальність: 6.010100 – соціальнапедагогіка
Черняк Марія Сергіївна
Науковий керівник:
старший викладач
Пархоменко Тетяна Василівна
Cевастополь–2008
Вступ
Само поєднання слів «соціальнапсихологія» вказує на специфічне місце, яке займає ця дисципліна в системінаукового знання. Виникнувши на стику наук — психології і соціології, соціальнапсихологія до нашого часу зберігає свій особливий статус. Це приводить до того,що кожна з «батьківських» дисциплін досить охоче включає її якскладова частина. Така неоднозначність положення наукової дисципліни має багаторізних причин. Головним із них з'являється об'єктивне існування такого класуфактів суспільного життя, які самі по собі можуть бути досліджені лише задопомогою об'єднаних зусиль двох наук: психології і соціології. З одного боку,будь-яке суспільне явище має свій «психологічний» аспект, оскількисуспільні закономірності виявляються не інакше як через діяльність людей, алюди діють, будучи наділеною свідомістю і волею. З іншого боку, в ситуаціяхспільної діяльності людей виникають цілком особливі типи зв'язків між ними,зв'язків спілкування і взаємодії, і аналіз їх неможливий поза системоюпсихологічного знання.
Іншою причиною подвійного положенясоціальної психології є сама історія становлення цієї дисципліни, яка визрівалав надрах одночасно і психологічного, і соціологічного знання і в повномурозумінні слова народилася «на перехресті» цих двох наук. Все цестворює чималі труднощі як у визначенні предмету соціальної психології, так і увиявленні кола її проблем.
Разом з тим потреби практики суспільногорозвитку диктують необхідність дослідження таких пограничних проблем, і наврядчи можна «чекати» остаточного рішення питання про предмет соціальноїпсихології для їх вирішення. Запити на соціально-психологічні дослідження вумовах сучасного етапу розвитку суспільства поступають буквально зі всіх сферсуспільного життя, особливо у зв'язку з тим, що в кожній з них сьогоднівідбуваються радикальні зміни. Такі запити слідують з області промисловоговиробництва, різних сфер виховання, системи масової інформації, сферидемографічної політики, боротьби з антигромадською поведінкою, спорту, сфериобслуговування і так далі Можна стверджувати, що практичні запити випереджаютьрозвиток теоретичного знання в соціальній психології.
Все це, поза сумнівом, стимулює інтенсивнийрозвиток соціальної психології на сучасному етапі. Необхідність цьогопосилюється ще двома обставинами. По-перше, тим, що в історії існуваннярадянської соціальної психології як самостійної науки була досить тривалаперерва і новий етап бурхливого оживлення соціально-психологічних дослідженьпочався лише наприкінці 50-х — початку 60-х років. По-друге, тим, що соціальнапсихологія по своїй істоті є наукою, що стоїть дуже поблизу до гострихсоціальних і політичних проблем, а тому принципово можливе використання їїрезультатів різними суспільними силами. Соціальна психологія на Заході має дужесолідну історію, яка також переконливо підтверджує цю істину.
Таким чином, для соціальної психології, як,можливо, ні для якої іншої науки, актуальне одночасне вирішення двох задач: івироблення практичних рекомендацій, отриманих в ході прикладних досліджень,настільки необхідних практиці, і «добудовування» своєї власноїбудівлі як цілісної системи наукового знання з уточненням свого предмету, розробкоюспеціальних теорій і спеціальної методології досліджень.
Мета роботи: вивчити місце соціальноїпсихології в системі наук і суспільній практиці.
Предметом нашого дослідження сталасоціальна психологія.
Об'єкт дослідження: місце соціальноїпсихології в системі наук.
Мета роботи визначила і поставила наступні задачі:
— вивчити основні підходи до визначенняпредмету соціальної психології;
— провести аналіз думок учених про місцесоціальної психології в системі наук;
— з'ясувати педагогічне значення соціальноїпсихології;
— розглядати сучасні уявлення про предметсоціальної психології;
— з'ясувати межі соціальної психології;
— розглядати завдання соціальної психологіїна сучасному етапі.
У роботі була використана література попедагогіці, психології, соціології, філософії і ін.
Розділ 1. Огляд проблем соціальноїпсихології
1.1 Предмет соціальної психології
Існує 4 точки зір, лежачий в основірозгляду предмету соціальна психологія різними авторами:
1) Характеристика індивіда як учасникасоціальних стосунків (що змінюється в людині, коли вона вклинює в різнісоціальні групи).
2) Соціальна психологія вивчає механізмисоціальних впливів на людину (індивіда) як учасника соціального процесу(соціальному життю). Акцент робиться на вплив навколишнього середовища наіндивіда. Центром вважаються механізми впливу (Цієї точки зору дотримуютьсясоціологи і психологи, що прийшли із соціології, – головна проблема — соціологізування, олюднення народженого індивіда).
3) Предметом соціальної психології єспілкування між людьми, їх взаємодія (цієї точки зору дотримується ряд С.Петербургських і Московських авторів вітчизняної психології).[1;69]
4) Предметом соціальної психології єхарактеристика групи або общностей, як цілісних утворень.
Необхідно обкреслити коло проблемсоціальної психології, щоб строгіше визначити завдання, які можуть бутивирішені засобами цієї дисципліни. Ми виходимо при цьому з прийняття тієї точкизору, що, незважаючи на пограничний характер, соціальна психологія є частиноюпсихології (хоча існують і інші точки зору, наприклад, віднесення соціальноїпсихології до соціології). Отже, визначення кола її проблем означатимевиділення з психологічної проблематики тих питань, які відносяться докомпетенції саме соціальної психології. Оскільки психологічна наука в нашій країніу визначенні свого предмету виходить з принципу діяльності, можна умовнопозначити специфіку соціальної психології як вивчення закономірностей поведінкиі діяльності людей, обумовлених приєднанням їх в соціальні групи, а такожпсихологічних характеристик самих цих груп.
До такого розуміння свого предметусоціальна психологія прийшла не відразу, і тому для з'ясування питання кориснопроаналізувати вміст|зміст| тих дискусій, які мали місце в її історії.
1.2 Дискусія про предмет соціальноїпсихології
У історії радянської соціальної психологіїможна виділити два етапи цієї дискусії: 20-і рр. і кінець 50-х — початок 60-хрр. Обидва ці етапу мають не лише історичний інтерес, але і допомагають більшглибоко зрозуміти місце соціальної психології в системі наукового знання ісприяють виробленню точнішого визначення її предмету.
У 20-і р.р., тобто в перші роки Радянськоївлади, дискусія про предмет соціальної психології стимулювала двомаобставинами. З одного боку, саме життя в умовах післяреволюційного суспільствависунуло завдання розробки соціально-психологічній проблематики. З іншого боку,ідейна боротьба тих років неминуче захопила і область соціально-психологічногознання. Як відомо, ця ідейна боротьба розвернулася в ті роки міжматеріалістичною і ідеалістичною психологією, коли вся психологія як наукапереживала період гострої ломки своїх філософських, методологічних підстав. Длядолі соціальної психології особливе значення мала точка зору Г.І. Челпанова,який, захищаючи позиції ідеалістичної психології, запропонував розділитипсихологію на дві частини: соціальну і власне психологію. Соціальна психологія,на його думку, повинна розроблятися в рамках марксизму, а власне психологіяповинна залишитися емпіричною наукою, не залежною від світогляду взагалі і від марксизмузокрема (Челпанов, 1924). Така точка зору формально була за визнання правасоціальної психології на існування, протее ціною відлучення від марксистськихфілософських основ іншої частини психології (Буділова, 1971).
Позіция Г.І. Челпанова виявиласянеприйнятною для тих психологів, які приймали ідею перебудови філософськихпідстав всієї психології, приєднання її в систему марксистського знання(Виготський, 1982. С. 379). Заперечення Челпанову прийняли різні форми.
Перш за все була висловлена ідея про те,що, оскільки, будучи інтерпретована з погляду марксистської філософії, всяпсихологія стає соціальною, немає необхідності виділяти ще якусь спеціальнусоціальну психологію: просто єдина психологія має бути підрозділена напсихологію індивіда і психологію колективу. Ця точка зору отримала своєвіддзеркалення в роботах В.А. Артемова (Артемов, 1927). Інший підхід бувзапропонований з точки зору тієї, що отримала в ті роки популярністьреактології. Тут, також всупереч Челпанову, пропонувалося збереження єдностіпсихології, але в даному випадку шляхом поширення на поведінку людини вколективі методу реактології. Конкретно це означало, що колектив розумівся лишеяк єдина реакція його членів на єдиний подразник, а завданням соціальноїпсихології був вимір швидкості, сили і динамізму цих колективних реакцій.Методологія реактології була розвинена К.Н. Корніловим, відповідно ньому ж належитьі реактологічний підхід до соціальної психології (Корнілов, 1921).
Своєрідне спростування точки зору Челпановабуло запропоноване і видним психологом П.П. Блонським, який одним з першихпоставило питання про необхідність аналізу ролі соціального середовища прихарактеристиці психіки людини. Для нього «соціальність»розглядувалася як особлива діяльність людей, пов'язана з іншими людьми. Підтаке розуміння соціальності личила і «діяльність» тварин. Томупропозиція Блонського полягала в тому, щоб включити психологію як біологічнунауку в коло соціальних проблем. Протиріччя між соціальною і який-небудь іншоюпсихологією тут також знімалося (Блонський, 1921). [5]
Ще одне заперечення Челпанову виходило відвидатного радянського фізіолога В.М. Бехтерева. Як відомо, Бехтерев виступав ізпропозицією створити особливу науку — рефлексологію. Певну галузь її вінзапропонував використовувати для вирішення соціально-психологічних проблем. Цюгалузь Бехтерев назвав «колективною рефлексологією» і вважав, що їїпредмет — це поведінка колективів, поведінка особистості в колективі, умовивиникнення соціальних об'єднань, особливості їх діяльності, взаємовідношення їхчленів. Для Бехтерева таке розуміння колективної рефлексології представлялосяподоланням суб'єктивістської соціальної психології. Це подолання він бачив втому, що всі проблеми колективів тлумачилися як співвідношення зовнішніхвпливів з руховими і мимико-соматичними реакціями їх членів.Соціально-психологічний підхід мав бути забезпечений з'єднанням принципіврефлексології (механізми об'єднання людей в колективи) і соціології(особливості колективів і їх відношення із умовами життя і класової боротьби всуспільстві). Зрештою предмет колективної рефлексології визначався таким чином:«вивчення виникнення, розвитку і діяльності зібрань і зборищ..., щопроявляють свою соборну співвідносну діяльність як ціле, завдяки взаємномуспілкуванню один із одним вхідних в них індивідів» (Бехтерев, 1994. С.40). [5]
Хоча в такому підході і містилася кориснаідея, що стверджує, що колектив є щось ціле, в якому виникають нові якості івластивості, можливі лише при взаємодії людей, спільна методологічна платформавиявлялася вельми уразливою. Всупереч задуму, ці особливі якості і властивостіінтерпретувалися як що розвиваються за тими ж законами, що і якості індивідів.Це було данню механіцизму, який пронизував всю систему рефлексології: хочаособистість і оголошувалася продуктом суспільства, але при конкретному їїрозгляді в основу були покладені її біологічні особливості і, передусімсоціальні інстинкти. Більш того, при аналізі соціальних зв'язків особистостідля їх пояснення по суті допускалися закони неорганічного світу (закон тяжіння,закон зберігання енергії), хоча сама ідея такої редукції і піддалася критиці.Тому, незважаючи на окремих, таких, що мають велике значення для розвиткусоціальної психології знахідки, загалом рефлексологічна концепція Бехтерева нестала основою достовірно наукової соціальної психології. [5]
Особливо радикальними виявилися тіпропозиції, які були висловлені відносно перебудови соціальної психології узв'язку з дискусією, що розвернулася в ті роки з приводу розуміння ідеології. М.А.Рейснер, наприклад, пропонував побудувати марксистську соціальну психологіюшляхом прямого співвідношення з історичним матеріалізмом ряду психологічних іфізіологічних теорій. Але, оскільки сама психологія повинна будуватися навченні про умовні рефлекси, в соціально-психологічній сфері допускалося прямеототожнення умовних рефлексів, наприклад, з надбудовою, а безумовних — зсистемою виробничих стосунків. Зрештою соціальна психологія оголошуваласянаукою про соціальні подразники різних видів і типів (Рейснер, 1925).
Таким чином, незважаючи на суб'єктивнебажання багатьох психологів створити марксистську соціальну психологію, такезавдання в 20-і р.р. не було виконане. Хоча відсіч точці зору Челпанова і бувзроблений достатньо рішучий, ключові методологічні проблеми психології не буливирішені. Прагнучи протистояти ідеалістичному підходу, дослідники часто-густоопинялися в полоні позитивістської філософії, конкретним і специфічним проявомякої з'явився механіцизм. Крім того, не було чіткості і щодо предметусоціальної психології: по суті бувальщини змішано дві проблеми, або два різнерозуміння предмету соціальної психології. З одного боку, соціальна психологіяототожнювалася із вченням про соціальну детерміацію психічних процесів; зіншого боку, передбачалося дослідження особливого класу явищ, що породжуютьсяспільною діяльністю людей і перш за все явищ, пов'язаних з колективом. Ті, якіприймали перше трактування (і лише її), справедливо стверджували, щорезультатом перебудови всієї психології на марксистській матеріалістичнійоснові має бути перетворення всієї психології на соціальну. Тоді жодна особливасоціальна психологія не потрібна. Це вирішення добре узгоджувалося і з критикоюпозиції Челпанова. Ті ж, хто бачили друге завдання соціальної психології — дослідження поведінки особистості в колективі і самих колективів, — не змоглизапропонувати адекватне вирішення проблем, використовуючи як методологічніоснови марксистську філософію.
Результатом цієї боротьби думок з'явивсятой факт, що лише перша із позначених трактувань предмету соціальної психологіїотримала права громадянства — як вчення про соціальну детерміацію психіки.Оскільки в цьому розумінні жодного самостійного статусу для соціальноїпсихології не передбачався, спроби побудови її як особливої дисципліни (або хочби як особливій частині психологічної науки) припинилися на досить тривалийтермін. Соціологія ж в ці роки взагалі опинилася під ударом, тому про існуваннясоціальної психології в її рамках питання взагалі не піднімалося. Більш того,той факт, що соціальна психологія в той же час продовжувала розвиватися наЗаході, притому в рамках немарксистської традиції, привів деяких психологів доототожнення соціальної психології взагалі лише з її «буржуазним»варіантом, виключивши саму можливість існування соціальної психології в нашійкраїні. Само поняття «Соціальна психологія» почало інтерпретуватисяяк синонім реакційної дисципліни, як атрибут лише буржуазного світогляду.
Саме у цьому змісті і говорять про«перерву», що настала на тривалий період, в розвитку соціальноїпсихології. Протее термін цей може бути використаний лише у відносномузначенні. Дійсно, мала місце перерва в самостійному існуванні соціальноїпсихології в нашій країні, що не виключало реального існування окремихдосліджень, що є по своєму предмету суворо соціально-психологічними. Цідослідження були продиктовані потребами суспільної практики, передусімпедагогічної.
1.3 Педагогічне значення соціальноїпсихології
Так само ряд проблем соціальної психологіїпродовжували розроблятися в рамках філософії, зокрема проблеми суспільноїпсихології класів і груп. Тут становлення марксистської традиції всоціально-психологічному знанні здійснювалося з меншими труднощами, оскількифілософія в цілому розглядала як складова частина марксизму. Особливо слідсказати і про те, як розвивалася соціально-психологічна думка в рамкахпсихологічної науки. Найважливішу роль тут зіграли дослідження Л.С.Виготського. Можна виділити два кола питань в роботах Виготського, які маютьбезпосереднє відношення до розвитку соціальної психології. [8;175]
З одного боку, це вчення Виготського провищі психічні функції, яке значною мірою вирішувало задачу виявлення соціальноїдетерміації психіки (тобто, виражаючись мовою дискусії 20-х р.р., «чиниловсю психологію соціальної»). Довівши, що вищі психічні функції (довільнезапам'ятовування, активна увага, відвернуте мислення, вольова дія) не можназрозуміти як безпосередні функції мозку, Л.С. Виготський прийшов до виводу, щодля розуміння суті цих функцій необхідно вийти за межі організму і шукатикоріння їх в суспільних умовах життя. Засвоєння суспільного досвіду змінює нелише зміст психічного життя, але і створює нові форми психічних процесів, якінабирають вигляду вищих психічних функцій, що відрізняють людину від тварин.Таким чином, конкретні форми суспільно-історичної діяльності стаютьвирішальними для наукового розуміння формування психічних процесів, природнихзаконів роботи мозку набувають нові властивості, включаючись в системусуспільно-історичних стосунків. Почавши з ідеї про історичне походження вищихпсихічних функцій, Виготський розвинув далі думку про культурно-історичнудетерміацію самого процесу розвитку всіх психічних процесів. Дві відомігіпотези Виготського (про опосередкований характер психічних функцій людини іпро походження внутрішніх психічних процесів їх діяльності, спочатку«интерпсихічної») (Виготський, 1983. С. 145) дозволяли зробити вивід,що головний механізм розвитку психіки — це механізм засвоєннясоціально-історичних форм діяльності. Таке трактування проблем загальноїпсихології давало солідну основу для вирішення власне соціально-психологічнихпроблем. [8;145]
З іншого боку, в роботах Л.С. Виготськогорозв'язувалися і в більш безпосередній формі соціально-психологічні питання,зокрема висловлювалося специфічне розуміння предмету соціальної психології.Воно виходило з критики того розуміння, яке було властиве В. Вундту, щорозвивало концепцію «психології народів». Соціальна психологія, або«психологія народів», як її розумів Вундт, розглядала як свій предметмову, міфи, звичаї, мистецтво, релігію, які Виготський назвав «згусткамиідеології», «кристалами» (Виготський, 1987. С. 16). На йогодумку, завдання психолога полягає не в тому, щоб вивчати ці«кристали», а в тому, щоб вивчити сам «розчин». Але«розчин» не можна вивчити так, як пропонує Бехтерев, тобто вивестиколективну психіку із індивідуальної. Виготський не погоджується із тією точкоюзору, що справа соціальної психології — вивчення психіки збиральноїособистості. Психіка окремої особи також соціальна, тому вона і складає предметсоціальної психології. У цьому змісті соціальна психологія відрізняється відколективної психології: «предмет соціальної психології — психіка окремоїлюдини, а колективною — особиста психологія в умовах колективного прояву (наприклад,війська, церкви)» (Виготський, 1987. С. 20).
На перший погляд здається, що ця позиціясильно відрізняється від сучасного погляду на соціальну психологію, як вонабула нами умовно визначена. Але насправді відзнака тут чисто термінологічне:Виготський порівнює не «загальну» і «соціальну» психологію(як це зазвичай робиться тепер), а «соціальну» і«колективну». Але легко бачити, що «соціальна» психологіядля нього — це та сама загальна психологія, яка засвоїла ідеюкультурно-історичної детерміації психіки (у термінології 20-х р.р. — це таказагальна психологія, яка «вся стала соціальною»). Терміном же«колективна психологія» Виготський позначає той самий другий аспектрозуміння соціальної психології, який не зуміли побачити багато інших психологів20-х р.р. або відносно якої вони не зуміли знайти достовірно науковоїметодології дослідження.
Тому можна по праву стверджувати, що ідеїВиготського, висловлені їм в 20-і р.р. і пізніше, в 30-і р.р. з'явилисянеобхідною передумовою, що сформувалася усередині психологічної науки, длятого, щоб згодом найточніше визначити предмет соціальної психології.
1.4 Висновки розділу
Соціальна психологія-це важливий компонентпідсистеми наук про духовне життя суспільства. Духовна сфера суспільного життя,пов'язана з виробництвом суспільної свідомості, його поширенням, засвоєннямдуховних цінностей, обусловлює потреба в пізнанні такого компоненту свідомостісуспільства, як суспільна психологія, у виявленні суспільних механізмів всієїдуховної сфери, а отже, і в розробці соціальної психології як науки.
Тенденцією розвитку соціальної психологіїобумовлено всезростаючою роллю духовної сфери в житті суспільства. У мірурозвитку всіх сфер духовного життя розвиватиметься і відповідна система суспільствознавства,у тому числі і соціальна психологія.
Б.Ф. Поршнев був прав, відстоюючи ідею проте, що соціальна психологія не є психологією «другого порядку», що соціальнійпсихології належить велике майбутнє!
Розділ 2. Сучасні уявлення про предметсоціальної психології
2.1 Підходи до визначення предметусоціальної психології
Наприкінці 50-х — початку 60-х р.р.розвернувся другий етап дискусії про предмет соціальної психології. Двіобставини сприяли новому обговоренню цієї проблеми.
По-перше, запити практики, що все розширюються.Вирішення основних економічних, соціальних і політичних проблем дозволилопильніше аналізувати психологічну сторону різних проявів суспільного життя.Активна зворотна дія на хід об'єктивних процесів має бути особливе детальнодосліджено в сучасних умовах, коли психологічний, «людський» факторнабуває настільки значної ролі. Механізми конкретної взаємодії суспільства іособистості в цих умовах мають бути досліджені не лише на соціологічному, але іна соціально-психологічному рівні.
По-друге, до моменту, коли всі ці проблемиз особливою гостротою були поставлені життям, сталися серйозні зміни і вобласті самої психологічної науки. Радянська психологія, здійснюючи своюрадикальну перебудову на базі марксистської філософії, перетворилася до цьогочасу в розвинену дисципліну, що має в своєму розпорядженні і солідні теоретичніроботи, і широко розгалужену практику експериментальних досліджень. Значнозросла кваліфікація дослідників як в професійному, так і в методологічномуплані. До цього ж часу сталися зміни в загальному духовному житті суспільства,що було пов'язане з деяким пом'якшенням ідеологічного преса і«відлигою», що почалася, і дозволило обговорювати долю соціальноїпсихології не як «буржуазну науку». Таким чином, були створені інеобхідні суб'єктивні передумови для нового обговорення питання про долісоціальної психології, про її предмет, завдання|задачі|, методи, а також про їїмісце в системі наук. Обговорення цих питань на новому рівні ставало не лишенеобхідним, але і можливим. [19;95]
Дискусія почалася в 1959 р. статтею А.Г.Ковальова, опублікованою в журналі «Вісник ЛГУ» (Ковальов, 1959),після чого була продовжена на Другому Всесоюзному з'їзді психологів в 1963 р.,а також на сторінках журналу «Питання філософії» (1962 № 2, 5).Основна полеміка стосувалася двох питань:
1) розуміння предмету соціальної психологіїі відповідно кола її завдань;
2) співвідношення соціальної психології ізпсихологією, з одного боку, і з соціологією — з іншого.
Незважаючи на велику кількість нюансіврізних точок зору, всі вони можуть бути згруповані в декілька основнихпідходів.
Так, з питання про предмет соціальноїпсихології склалися три підходи. Перший з них, такий, що набув переважногопоширення серед соціологів, розумів соціальну психологію як науку про«массовидні явища психіки». В рамках цього підходу різні дослідникивиділяли різні явища, відповідні під це визначення; інколи більший акцентробився на вивчення психології класів, інших великих соціальних спільностей і узв'язку з цим на таких окремих елементах, сторонах суспільної психології груп,як традиції, вдачі, звичаї і ін. У інших випадках більша увага приділяласяформуванню громадської думки, таким специфічним масовим явищам, як мода і ін.Нарешті, всередині цього ж підходу майже всі одностайно говорили пронеобхідність вивчення колективів. Більшість соціологів ясно трактували предметсоціальної психології як дослідження громадської психології (відповідно булирозведені терміни: «суспільна психологія» — рівень суспільноїсвідомості, характерний для окремих соціальних груп, перш за все класів, і«соціальна психологія» — наука про цю суспільну психологію).
Другий підхід, навпаки, бачить головнимпредметом дослідження соціальної психології особистість. Відтінки тутвиявлялися лише в тому, в якому контексті передбачалося дослідженняособистості. З одного боку, більший акцент робився на психологічні риси,особливості особи, типологію особи. З іншого боку, виділялися положенняособистості в групі, міжособові стосунки, вся система спілкування. Пізніше зточки зору цього підходу дискусійним виявилося питання про місце«психології особистості» в системі психологічного знання (чи є церозділ загальної психології, еквівалент соціальної психології або взагалісамостійна область досліджень). Часто в захист описаного підходу приводивсятакий аргумент, що він набагато більш «психологічний», що лише нацьому шляху можна уявити собі соціальну психологію як органічну частинупсихології, як різновид саме психологічного знання. Логічно, що подібний підхідбільшою мірою виявився популярним серед психологів. [15;104]
Нарешті в ході дискусії позначився і третійпідхід до питання. У якомусь змісті з його допомогою намагалися синтезувати двапопередніх. Соціальна психологія розглядалася тут як наука, що вивчає і масовіпсихічні процеси, і положення особистості в групі. В цьому випадку, природно,проблематика соціальної психології представлялася достатньо широкою, практичновесь круг питань, що розглядають в різних школах соціальної психології,включався тим самим в її предмет. Були зроблені спроби дати цілковиту схемупроблем, що вивчалися, в рамках цього підходу. Найбільш широкий перелік містиласхема, запропонована Б.Д. Паригіним, на думку якого соціальна психологіявивчає:
1) соціальну психологію особистості;
2) соціальну психологію спільностей іспілкування;
3) соціальні стосунки;
4) форми духовної діяльності (Паригін,1971).
Згідно В.Н. Мясищеву, соціальна психологіядосліджує:
1) зміни психічної діяльності людей в групіпід впливом взаємодії;
2) особливості груп;
3) психічну сторону процесів суспільства(Мясищев, 1949).
Поважно, що при всіх приватних розбіжностяхзапропонованих схем основна ідея була спільною — предмет соціальної психологіїдосить широкий, і можна з двох сторін рухатися до його визначення — як з бокуособистості, так і з боку масових психічних явищ. Мабуть, таке розуміння більшза увесь відповідало практиці досліджень, що реально складається, а значить, іпрактичним запитам суспільства; саме тому воно і опинилося якщо не одноголосноприйнятим, то, в усякому разі, найбільш укоріненим. Можна переконатися, щозапропоноване на початку розділу робоче визначення дане в рамках даногопідходу.
2.2 Межі соціальної психології
Але згода в розумінні круга завдань, щовирішуються соціальною психологією, ще не означає згоди в розумінні їїспіввідношення із психологією і соціологією. Тому відносно самостійнодискутується питання про «межі» соціальної психології. Тут можнавиділити чотири позиції:
1) соціальна психологія є частинасоціології;
2) соціальна психологія є частина психології;
3) соціальна психологія є наука «настику» психології і соціології, причому сам «стик» розумієтьсядвояко: а) соціальна психологія відторгає певну частину психології і певнучастину соціології; б) вона захоплює «нічию землю» — область, що неналежить ні до соціології, ні до психології.
Якщо скористатися пропозицією американськихсоціальних психологів Макдевіда і Харрарі (а питання про місце соціальноїпсихології в системі наук обговорюється не менше активний і в американськійлітературі), то всі вказані позиції можна звести до двох підходів: інтрадисциплінарномуі інтердисциплінарному. Іншими словами, місце соціальної психології можнапрагнути відшукати всередині однієї з «батьківських» дисциплін або намежах між ними.
Це можна зображати за допомогою наступноїсхеми (мал.2.1).[2;86]
/>
Мал. 2.1. Варіанти визначення місцясоціальної психології («межі» із соціологією і психологією)
Незважаючи на досить суттєві відмінності,що здаються, всі запропоновані підходи по суті зупиняються перед однією і тієюж проблемою: який же «межа» відокремлює соціальну психологію відпсихології, з одного боку, і від соціології — з іншою. Адже де ні«поміщати» соціальну психологію, вона все одно за всіх умов граничитьз цими двома дисциплінами. Якщо вона частина психології, то де межа самесоціально-психологічних досліджень всередині психології? Соціологія, якщо вонанавіть при такому розгляді опинилася за межами соціальної психології, все однотеж граничить з нею через специфіку предмету тієї і іншої дисципліни. Таке жміркування можна привести і щодо положення соціальної психології всерединісоціології. Але і при інтердисциплінарному підході ми не підемо від питання про«межі»: що означає «на стику», якою частиною стикуються психологіяі соціологія? Або що означає «самостійна дисципліна»: чи«відсікає» вона якісь частини в психології і соціології або взагалімає якісь абсолютно самостійні області, що не захвачують жодним чином ніпсихологією, ні соціологією.
Спробуємо розгледіти ці «межі» здвох сторін окремо. Що стосується соціології, то її сучасна структура зазвичай характеризуєтьсяза допомогою виділення трьох рівнів: загальної соціологічної теорії,спеціальних соціологічних теорій, конкретних соціологічних досліджень. Отже, всистемі теоретичного знання є два рівні, кожен з яких стикається безпосередньоз проблемами соціальної психології. На рівні загальної теорії досліджуються,наприклад, проблеми співвідношення суспільства і особистості, суспільноїсвідомості і соціальних інститутів, влади і справедливості тощо. Але саме ці жпроблеми представляють інтерес і для соціальної психології. Отже, тут проходитьодна із меж. В області спеціальних соціологічних теорій можна знайти декількатаких, де очевидні і соціально-психологічні підходи, наприклад соціологіямасових комунікацій, громадської думки, соціологія особистості. Мабуть, саме вцій сфері особливо важкі розмежування, і само поняття «межі» дужеумовно. Можна сказати, що по предмету відмінностей часто виявити не удається,вони просліджуються лише за допомогою виділення специфічних аспектівдослідження, специфічної точки зору на ту ж саму проблему.
Щодо «межі» між загальноюпсихологією і соціальною психологією питання ще складніше. Якщо залишити остороньпершу інтерпретацію соціальної психології як вчення про соціальну детерміаціюпсихіки людини, бо в цьому змісті вся психологія, що орієнтується накультурно-історичну традицію, соціальна, то специфічна проблематика соціальноїпсихології, природно, щонайближче до тій частині загальної психології, якапозначається як психологія особистості. Спрощено було б вважати, що в загальнійпсихології досліджується особистість поза її соціальною детерміацією, а лишесоціальна психологія вивчає цю детерміацію. Весь сенс постановки проблемиособистості, зокрема у вітчизняній школі психології, в тому і полягає, щоособистість із самого початку розглядується як «задана» суспільством.А.Н. Леонтьев відзначає, що діяльність конкретних індивідів може протікати вдвох формах: в умовах відкритої колективності або віч-на-віч із навколишнімнаочним світом. Але «в яких би, проте, умовах і формах не протікаладіяльність людини, якої б структури вона не набувала, її не можна розглядати яквилучену із суспільних стосунків, із життя суспільства» (Леонтьев, 1975.С. 82). З цієї точки зору в загальній психології досліджується структурапотреб, мотивів особистості і так далі. І проте залишається клас специфічнихзавдань для соціальної психології. Не говорячи вже про ті завдання, які простоне вирішуються загальною психологією (динаміка розвитку міжособових стосунків вгрупах, сама природа спільної діяльності людей в групах і форми спілкування, щоскладається, і взаємодії), навіть відносно особистості у соціальнії психологіїє своя власна точка зору: як конкретно діє особистість в різних реальнихсоціальних групах — ось проблема соціальної психології. Вона повинна не простовідповісти на питання про те, як формуються мотиви, потреби, установкисобистості, та чому саме такий, а не інші мотиви, потреби, установкисформувалися в даної особистості, якою мірою все це залежить від групи, вумовах якої ця особистість діє і так далі.
Таким чином, сфера власних інтересівсоціальної психології є видимою досить чітко, що і дозволяє відмежувати її яквід проблем соціології, так і від проблем загальної психології. Це,проте|однак|, не додає аргументації на користь точнішого виявлення статусусоціальної психології між двома вказаними дисциплінами, хоча і даєпідстави|заснування| для визначення областей дослідження. Що ж до статусу, тоспори про нього йдуть до цих пір і в західній соціальній психології. Французькідослідники Пенто і Гравітц так тлумачать основну лінію цієї полеміки… Довиникнення соціальної психології були дві лінії розвитку проблематики особистостіі суспільства: психологія аналізувала природу людини, соціологія аналізувалаприроду суспільства. Потім виникла самостійна наука — соціальна психологія, якааналізує відношення людини до суспільства (Пенто, Гравітц, 1972. С. 163). Цясхема можлива лише щодо такої психології, яка аналізує природу людини у відривівід природи суспільства. Але тепер уже важко відшукати такого роду психологічнітеорії, хоча багато хто з них, визнаючи факт «впливу» суспільства налюдину, не знаходить коректного вирішення проблеми про способи цього впливу.Розуміння предмету соціальної психології і її статусу в системі наук залежитьвід розуміння предметів як психології, так і соціології (Соціальна психологія:саморефлексія маргінальності, 1995).
2.3 Завдання соціальної психології іпроблеми суспільства
Настільки величезна дискусія з приводупредмету соціальної психології — доля більшості наук, що виникають на стикурізних дисциплін. Так само і підсумки дискусій у всіх цих випадках необов'язково приводять до вироблення точної дефініції. Протее вони все однонадто необхідні тому, що, по-перше, допомагають обкреслити коло завдань, щовирішуються цією наукою, і, по-друге, ставлять невирішені проблеми чіткіше,заставляючи попутно усвідомлювати свої власні можливості і засоби. Так,дискусія про предмет соціальної психології не може вважатися цілком закінченою,хоча база досягнутої згоди цілком достатня, щоб проводити дослідження. Разом зтим залишається безперечним, що не всі крапки над «i» поставлені. Яквідомий компроміс склалося таке положення, що практично в нашій країні заразіснують дві соціальні психології: одна, пов'язана переважно з більш«соціологічною», інша — переважно із «психологічною»проблематикою. У цьому сенсі ситуація виявилася схожою із тією, яка склалася іу ряді інших країн. Так, наприклад, в США соціальна психологія офіційно існує«двічі»: її секція є всередині Американської соціологічної асоціаціїі всередині Американської психологічної асоціації; у передмовах до підручниківзазвичай вказується, чи є автор соціологом або психологом за освітою. У 1954 р.в США за пропозицією відомого соціального психолога Т. Ньюкома в одному зуніверситетів був поставлений цікавий експеримент: курс соціальної психологіїчитався половині студентів одного курсу в першому семестрі лектором-соціологом,другій половині в другому семестрі — лектором-психологом. Після закінченнякурсів студентам було запропоновано провести дискусію по проблемах соціальноїпсихології, але вона не вийшла, оскільки студенти були в повній упевненості, щопрослухали цілком різні курси по абсолютно різних дисциплінах (Беккер Р.,Боськов А., 1961). Виданий в США в 1985 р. підручник К. Стефан и В. Стефан такі називається «Дві соціальні психології». Звичайно, така подвійністьвикликає ряд незручностей. Вона може бути допустима лише на якомусь етапірозвитку науки, користь від дискусій про її предмет повинна полягати, міжіншим, і в тому, щоб сприяти однозначному рішенню питання.
Гострота проблем соціальної психологіїдиктується, однак, не лише деякою невизначеністю її положення в системі наук інавіть не переважно цією її особливістю. Дуже важливою і суттєвою межеюсоціально-психологічного знання є його включеність (більшою мірою, чим іншихобластей психології) в соціальну і політичну проблематику суспільства.Звичайно, це стосується в особливому ступені таких проблем соціальноїпсихології, як психологічні характеристики великих соціальних груп, масовихрухів і так далі Але і традиційні для соціальної психології дослідження малихгруп, соціалізації або соціальних установок особистості пов'язані з тимиконкретними завданнями, які вирішуються суспільством певного типу. Утеоретичній частині соціально-психологічного знання безпосередньо впливконкретних соціальних умов, традицій культури. У певному значенні слова можнасказати, що соціальна психологія сама є частиною культури. Звідси виникаютьпринаймні два завдання для дослідників. [2;86]
По-перше, завдання коректного ставлення дозарубіжної соціальної психології, перш за все до змісту її теоретичнихконцепцій, а також методів і результатів досліджень. Як про це свідчатьбагаточисельні західні роботи, більшість практично орієнтованих досліджень всоціальній психології були викликані до життя абсолютно конкретними потребамипрактики. Отже, сама орієнтація цих досліджень має бути уважно вивчена підкутом зору завдань, свого часу поставлених практикою. Сучасні науковідослідження не можуть здійснюватися без певної системи їх фінансування, асистема ця сама по собі диктує і мету, і певне «забарвлення»основного напряму роботи. Тому питання про ставлення до традиції соціальноїпсихології будь-якої іншої країни не має однозначного вирішення: нігілістичнезаперечення чужого досвіду тут настільки ж недоречно, наскільки і простекопіювання ідей і досліджень. Не випадково в сучасній соціальній психологіїзапроваджувати поняття «Соціального контексту», тобто прихильностідослідження до певної соціальної практики.
По-друге, завдання ретельного відробіткупроблеми прикладного дослідження в соціальній психології. Дослідження, що проводятьсябезпосередньо в різних ланках суспільного організму, вимагають не лише високоїпрофесійної майстерності, але і громадянської відповідальності дослідника.Спрямованість практичних рекомендацій і є та сфера, де соціальна психологіябезпосередньо «вторгається» в суспільне життя. Отже, для соціальногопсихолога дуже гостро коштує не лише питання про професійну етику, але і проформулювання своєї соціальної позиції. Французький соціальний психолог С.Моськовієй справедливо відмітив, що завдання для соціальної психології задаєсаме суспільство, воно диктує їй проблеми (Московієй, 1984). Але це означає, щосоціальний психолог повинен розуміти ці проблеми суспільства, уміти чуйноуловлювати їх, усвідомлювати, якою мірою і в якому напрямі він може сприятивирішенню цих проблем. «Академізм» і «професіоналізм» всоціальній психології повинні органічно включати і відому соціальну чуйність,розуміння суті соціальної «ангажованої» цієї наукової дисципліни.
У сучасному суспільстві розкриваютьсябагаточисельні сфери застосування соціально-психологічних знань.
Специфіка соціальної психології, щосклалася в нашій країні в конкретних історичних умовах, а саме в періодіснування соціалістичних буд, природно, породила і нову проблематику. Звичайно,багато хто із відкритих в традиційній соціальній психології явищ має місце вбудь-якому типі суспільства: міжособові стосунки, комунікативні процеси,лідерство, згуртованість — все це явища, властиві будь-якому типу громадськоїорганізації. Проте, констатуючи цей факт, потрібно мати на увазі дві обставини.По-перше, навіть і ці, описані в традиційній соціальній психології, явищанабувають в різних соціальних умовах деколи абсолютно іншого змісту. Формальнопроцеси залишаються тими ж: люди спілкуються один із одним, у них формуютьсяпевні соціальні установки і так далі, але яке зміст різних форм їх взаємодії,якого роду установки виникають по відношенню до певних суспільних явищ — все цевизначається змістом конкретних суспільних стосунків. Значить, аналіз всіхтрадиційних проблем набуває нових граней. Методологічний принцип приєднаннясаме змістовного розгляду соціально-психологічних проблем продиктований у томучислі і суспільними потребами.
По-друге, нова соціальна реальністьнароджує деколи і необхідність нових акцентів при дослідженні традиційних дляданого суспільства проблем. Так, період радикальних економічних і політичнихперетворень, що відбуваються сьогодні, вимагає особливої уваги, наприклад, допроблем етнічної психології (особливо у зв'язку із загостренням міжнаціональнихконфліктів), психології підприємництва (у зв'язку із становленням нових формвласності) і ін. Ідея про те, що суспільство диктує проблеми соціальноїпсихології, має бути доповнена ідеєю про те, що обов'язок соціального психолога- уміти виявити ці проблеми.
Окрім завдань загальнотеоретичного планусуспільство ставить перед соціальною психологією і конкретні прикладнізавдання. Прикладні дослідження не можуть чекати вирішення теоретичних питань,вони висуваються буквально зі всіх сфер суспільного життя. Ряд найважливішихнапрямів прикладних досліджень визначається сьогодні завданнями, пов'язаними зтими змінами в масовій свідомості, які обумовлені саме радикалізмом соціальнихперетворень. Тут же кореняться і нові можливості для діяльності соціального психолога-практика.
2.4 Висновки розділу
Суспільство ставить перед соціальноюпсихологією конкретні прикладні задачі. Прикладні дослідження не можуть чекативирішення теоретичних питань, вони висуваються буквально зі всіх сферсуспільного життя. Ряд найважливіших напрямів прикладних дослідженьвизначається сьогодні задачами, пов'язаними з тими змінами в масовійсвідомості, які обумовлені саме радикалізмом соціальних перетворень. Тут жекореняться і нові можливості для діяльності соціального психолога-практика.Тенденція розвитку соціальної психології пов'язана з розширенням і поглибленнямвластивих нею функцій, особливо ідеологічною.
Соціальна психологія, вставши на шляхсамостійного розвитку, інтенсивно розробляє прикладні галузі: політичнупсихологію, економічну, психологію управління, психологію пропаганди і ін.Розробка прикладних галузей є в сучасних умовах однієї з тенденцій розвиткусоціальної психології і важливим засобом її твердження яксоціально-психологічній науки, одній і фундаментальних наук в системі сучасногосуспільствознавства.
Висновок
Соціальна психологія — це важливийкомпонент підсистеми наук про духовне життя суспільства. Духовна сферасуспільного життя, пов'язана з виробництвом суспільної свідомості, йогопоширенням, засвоєнням духовних цінностей, обумовлює потреба в пізнанні такогокомпоненту свідомості суспільства, як суспільна психологія, у виявленнісуспільних механізмів всієї духовної сфери, а отже, і в розробці соціальноїпсихології як науки.
Тенденцією розвитку соціальної психологіїобумовлено всезростаючою роллю духовної сфери в житті суспільства. У мірурозвитку всіх сфер духовного життя розвиватиметься і відповідна системаобществознания, у тому числі і соціальна психологія.
Б.Ф. Поршнев був прав, відстоюючи ідею проте, що соціальна психологія не є психологією «другого порядку», що соціальнійпсихології належить велике майбутнє!
Тенденція розвитку соціальної психологіїпов'язана з розширенням і поглибленням властивих нею функцій, особливоідеологічною.
Соціальна психологія, вставши на шлях самостійногорозвитку, інтенсивно розробляє прикладні галузі: політичну психологію,економічну, психологію управління, психологію пропаганди і ін. Розробкаприкладних галузей є в сучасних умовах однієї з тенденцій розвитку соціальноїпсихології і важливим засобом її твердження як соціально-психологічній науки,одній і фундаментальних наук в системі сучасного суспільствознавства.
Список використаних джерел
1. Андреева Г. М. Социальная психология. М.: АспектПресс. 2000.
2. Андреева Г.М… Богомолов Н.Н. Петровская Л.А.Зарубежная социальная психология в XX столетии. М… 2001.
3. Артемов В.А. Введение в социальную психологию. М.,1927.
4. Беккер Г., Босков А. Современная социологическаятеория в ее преемственности и развитии. Пер. с англ. М., 1961.
5. Бехтерев В.М. Коллективная рефлексология //Избранные работы по социальной психологии. М, 1994.
6. Блонский П.П. Очерк научной психологии. М., 1924.
7. Будилова Е.Л. Философские проблемы в советскойпсихологии. М., 1971.
8. Выготский Л.С. Исторический смысл психологическогокризиса. Собр. соч. М., 1982, т. 1.
9. Выготский Л.С. История развития высших психическихфункций. Собр. соч. М., 1983, т. 3.
10. Ковалев А.Г. О предмете социальной психологии.«Вестник ЛГУ», 1959, № 11.
11. Mайерс Д. Социальная психология. СПб., 1997.
12. Московией С. Общество и теория в социальнойпсихологии // Современная зарубежная социальная психология. Тексты. М., 1984.
13. Основы социально-психологической теории. М., 1995.
14. Парыгин Б.Д. Основы социально-психологическойтеории. М., 1971.
15. Парыгин Б.Д. Социальная психология. Проблемыметодологии и теории. СПб., 1999.
16. Петровский А. В., М. Г. Ярошевский.«психология». Словарь. — м.: политиздат, 1990.
17. Пэнто Р., Гравитц М. Методы социальных наук. Пер. сфранц. М., 1972.
18. Рейснер М.А. Проблемы социальной психологии.Ростов-на-Дону, 1925.
19. Социальная психология в трудах отечественныхпсихологов. СПб.: Изд-во «Питер», 2000.
20. Социальная психология. / Под ред. Е.С. Кузьмина, ВЕ. Семенова. Л.: ЛГУ, 1975.
21. Социальная психология: саморефлексиямаргинальности. Хрестоматия. М., 1995.