ЗМІСТ
ВСТУП
1. ЗАГАЛЬНАХАРАКТЕРИСТИКА ДЕМОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ
1.1 Сучаснийстан демографічної ситуації в Україні
1.2 Проблемирозміщення населення країни
1.3 Демографічнакриза в Україні
2. ФАКТОРИ,ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ДЕМОГРАФІЧНУ СИТУАЦІЮ В УКРАЇНІ
2.1 Природнийрух населення
2.2 Механічнийрух населення
2.3 Фінансово-економічнезабезпечення охорони здоров’я
3. ОСНОВНІНАПРЯМКИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ВИРІШЕННЯ ДЕМОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ
3.1 Методиподолання демографічної кризи в країні
3.2 Способипокращення системи охорони здоров’я
3.3 Порівняннядемографічної ситуації України та країн ЄС
ВИСНОВКИ
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність даної курсової роботи полягає у тому, щокраїна знаходиться в умовах економічної кризи, в свою чергу уряд намагаєтьсязастосувати всі можливі дії щодо усунення нестабільності, але на превеликийжаль він забуває про набагато страшнішу проблему яку переживає українськанація. Населення України продовжує скорочуватись, в період з 1 грудня 2008 рокупо 1 січня 2009 року його чисельність зменшилась на 20 тисяч чоловік до46,14млн. осіб. Статистика свідчить, що на одного новонародженого приходитьсядвоє вмерших. Ці страшні цифри змушують задуматись. За останнє десятиліттясмертність серед молоді зросла на 21%. В 2008 році кількісний показник розлученьзменшилось на 20%, а кількість укладання шлюбів знизився на 30 %. Українавтратила свою традицію багатодітних сімей. Згідно з соціальними даними 70%молоді відмовляються народжувати, 35% через те, що не впевнені в завтрішньомудні, 32% через відсутність нормальної заробітної плати. Нині в Україні третячастина молоді безробітня. В результаті зниження народжуваності, населеннякраїни, старішає (біля 30% пенсіонерів). Кількість хворих на СНІД за останнічотири роки зросла на 53%, а смертність серед молоді через нього на 10,5 %.Значною мірою піднялось число самогубств близько на 37%, лише серед підлітківця цифра зросла на 17%. Дитяча смертність прогресує з надзвичайними темпами наприклад у 2009р було народжено 4111 дітей, з них мертвонароджених 1633 особи. Стрімкозросло число дітей народжених з вадами серця на 1000 малюків 6-8хворих. Ціпоказники входять у першу сумну десятку показників для європейських країн.Статистичні порівняння подальшого розвитку країни важко передбачити. Заосновними показниками природних змін населення — народжуваності, смертності,природного приросту — Україна стоїть не тільки після країн Заходу, але йреспублік колишнього СРСР. За рівнем народжуваності (9,6 % ) вона посідаєпередостаннє місце серед них та країн Європи, за смертністю населення (15,4 % )друге місце серед країн континенту, за очікуваною тривалістю життя (67 років) — 109 місце у світі, коли ще в 1994р посідала 87місце.
Метою курсової роботи є вивчення демографічноїситуації в Україні та встановлення можливих шляхів її вирішення.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішититакі завдання:
- проаналізуватисучасний стан демографічної ситуації;
- з’ясуватиумови та чинники розміщення населення України;
- встановитифактори впливу на демографічну ситуацію в Україні;
- визначитиосновні напрямки державної політики щодо вирішення демографічної ситуації;
- порівнятидемографічні ситуації України та країн ЄС.
Об’єктом роботи являється демографічна ситуація вУкраїні.
Предметом курсової роботи є особливості сучасногостану демографічної ситуації України.
Дослідженням питаннянаселення та демографічної проблеми займалися такі вчені, як О.І.Ригельман,Г.І.Новицький, Ф.І.Чуманський, Я.А.Рубана. Істотне значення для вивченнядемографічної ситуації мали методичні розробки й конкретні дослідженняА.І.Якобія, М.І.Тезякова, М.С.Уварова, М.П.Діатропова, які працювали тоді вУкраїні.
Для дослідження даної теми використовувалися різніджерела інформації: друкована література, що дозволила виявити причини танаслідки зміни демографічної ситуації в країні («Сучасна тpанзитна мігpація вУкpаїні», «Економічна теорія»); інтернет-ресурси, статистичні та періодичнівидання, за допомогою яких було проаналізовано сучасний стан демографічноїситуації України (www.ukrstat.gov.ua, www.ukrcensus.gov.ua, «Україна: аспектипраці» та інші).
1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕМОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ ВУКРАЇНІ
1.1 Сучасний стан демографічної ситуації в Україні
За січень-лютий 2009 року населення України зменшилосьна 41,9 тис.осіб і на 1 березня 2009 року його кількість становила 46,1 млн.осіб. У порівнянні з 2002 роком, кількість населення скоротилася на 2,4млн.осіб, щороку зменшуючись на 0,2-0,5 млн.осіб (рис 1.1).[24]
/>
Рис.1.1Чисельність населення на 1 лютого 2009 року та середня за січень 2009 року,млн.осіб
Зменшення населення відбулося виключно за рахунокприродного скорочення — 44,4 тис.осіб, у той час як міграційний приріст становив2,5 тис.осіб.
У складі населення спостерігається яскраво вираженаперевага двох етносів: 37,5 млн. осіб (77,8%) є українцями і 8,3 млн. (17,3%) — росіянами. Протягом міжпереписного періоду кількість українців дещо зросла,натомість кількість етнічних росіян зменшилася на чверть. Євреї, втратившимайже чотири п'ятих свого складу, перемістилися з третього місця за чисельністюсеред етнічних груп України на десяте. В цілому ж перепис 2001 р. зафіксувавпредставників більш як 130 етносів. У межах України знаходяться основні реґіонипроживання кримських татар, караїмів, кримчаків і частково гагаузів.
Україна належить до держав з високою густотоюнаселення — 80 осіб на 1 кв.км.(рис.1.2). Більші показники спостерігаються усхідних індустріальних реґіонах (у Донецькій області — 183 особи на 1 км2),менші — у північних та південних областях (на Чернігівщині — 39 осіб на 1 км2).
В Україні налічується 454 міста, 889 селищ міськоготипу та 28619 сільських населених пунктів, 46 міст належать до великих, тобтомають чисельність населення 100 тис. чол. і більше (крім того ще 5 містдосягали 100-тисячного рубежу протягом 90-х років). У великих містах проживає38,3% всього, або 56,9% міського населення. Половина великих міст зосереджена всхідних індустріальних реґіонах (7 — у Донецькій області, 5 — уДніпропетровській, 4 — у Луганській, 3 — у Запорізькій) і в Криму (3 — у складіАвтономної Республіки Крим, а також Севастополь). В Україні нараховується 5міст-мільйонерів — Київ (2611 тис. чол.), Харків (1470 тис.), Дніпропетровськ(1065 тис.), Одеса (1029 тис.) та Донецьк (1016 тис.) і ще 4 крупних міста — Запоріжжя (815 тис. чол.), Львів (733 тис. чол.), Кривий Ріг (669 тис. чол.) таМиколаїв (514 тис. чол.).
Триває зростання народжуваності: у січні-лютому 2009року в Україні народилось 83,5 тис.дітей, це на 2,3% більше порівняно зсічнем-лютим 2008 року. Найвищий рівень народжуваності у Волинській таЗакарпатській областях (по 15 осіб на 1000 населення), найнижчий — у Сумській(9,1 особи на 1000 населення).
Водночас зменшується смертність населення. Порівняно зсічнем-лютим 2008 року кількість померлих скоротилася на 10,5% і становила 128тис.осіб. На 100 померлих припало 65 дітей, які народилися живими. [24]
Найвищий рівень смертності у Чернігівській області,найнижчий — у м. Києві (відповідно 21,2 та 10,7 померлих на 1000 населення). Запричинами смерті перше місце посідають хвороби системи кровообігу, друге — новоутворення, третє — зовнішні причини смертності та захворюваності.
Найбільш «старим» (частка осіб віком 60років і старше в загальній кількості населення перевищує 24%) є населенняВінницької, Полтавської, Сумської, Черкаської та Чернігівської областей. Додругої групи (частка складає 22,9-24 %) увійшли Донецька, Житомирська,Кіровоградська, Луганська та Хмельницька області. До третьої групи (21,7-22,9%) належать Дніпропетровська, Запорізька, Київська, Тернопільська, Харківськаобласті. До четвертої групи віднесено Автономну Республіку Крим, Волинську,Івано-Франківську, Одеську, Миколаївську, Херсонську, Львівську, Чернівецькуобласті та м. Севастополь (рівень старіння складає 19,3-21,7%). Найбільш«молодим» (частка старших осіб складає 15,5-19,3%) є населенняЗакарпатської, Рівненської областей та м. Києва. Але якщо демографічнамолодість західних реґіонів обумовлена відносно високою народжуваністю, то вКиєві основним чинником є постійний міграційний приплив молоді.
Зменшується інтенсивність міграції населення. Усічні-лютому 2009 року відносно січня-лютого 2008 року кількість прибулих україну на постійне проживання та вибулих зменшилась, відповідно на 1,3 тис.осібі 0,4 тис.осіб.
Спостерігається тенденція збільшення кількості шлюбів.У січні-лютому 2009 року шлюбів зареєстровано на 31,4% більше порівняно зсічнем-лютим 2008 року. Кількість розлучень зменшилась — на 19%.
Чисельність населення, його динаміка і віково-статеваструктура є найважливішими показниками демографічної характеристикинародонаселення. Не менш важливим є показник природного приросту населення.Зниження природного приросту спричиняє деформацію вікової структури населення,зумовлює зниження природного приросту трудових ресурсів. «Старіння»населення призводить до збільшення економічного навантаження на працездатних,труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні народного господарстваробочою силою.
Проблеми віково-статевої структури населення маютьзначні регіональні відмінності. Наприклад, ці проблеми в Закарпатській іДонецькій областях діаметрально протилежні. Певні особливості є у сільській іміській місцевостях, зокрема, в більшості сільських адміністративних районівУкраїни природного приросту населення практично немає, а в багатьохспостерігається процес депопуляції. Це означає, що в таких районах коефіцієнтнароджуваності менший від коефіцієнта смертності. В селах різко погіршуютьсявікова й статева структури населення, що, безперечно, негативно впливає нарозвиток продуктивних сил.
Співвідношення між жінками і чоловіками в різнихвікових групах відображає статево-вікова структура населення. Більшістьнаселення України становлять жінки (54%), чоловіків лише 46% від усьогонаселення. Але у різних групах кількість чоловіків і жінок неоднакова. Вдитячому віці хлопчиків більше, ніж дівчаток, бо на кожні 10 дівчатокнароджується 11 хлопчиків. В середньому в старшому віці чоловіків стає менше,бо серед них вища смертність і менша тривалість життя. Старшого віку зараздосягли люди, які пережили Другу світову війну. Серед загиблих також переважаличоловіки. Тому в старшому віці жінок набагато більше (в окремих вікових групахв 2-3 рази).
У віковій структурі населення можна виділити тригрупи:
1) діти і підлітки (0-16 р.), 2) працездатне населення(жінки у віці 16-55 рр., чоловіки 16-60 рр.), 3) люди старшого віку. Найбільшоює група працездатного населення – 55.7%, але його частка поступово знижується.Вона є більшою в містах, куди приїжджають люди на роботу із сільськоїмісцевості. А в селах зростає кількість людей пенсійного віку. В цілому поУкраїні вони становлять 23% від усього населення, а в сільській місцевості –29%.
В Україні склалися значні територіальні відмінності успіввідношенні жінок і чоловіків. Якщо в середньому по республіці на 1000чоловіків в 1989 р. припадало 1158 жінок, то в областях, що характеризуютьсявеликим відпливом населення, особливо сільського (серед тих, хто виїжджає вінші місцевості, переважають чоловіки), цей показник значно вищий. Наприклад, уВінницькій, Чернігівській, Черкаській, Полтавській та Сумській областях вінстановив, за даними перепису 2001 р., відповідно 1225, 1248, 1231, 1218, 1206.Відомо, що демографічне навантаження формують дві складові його частини:кількість дітей на 1000 чол. працездатного віку; кількість осіб пенсійного вікуна кожних 1000 працездатних.
Співвідношенню цих показників надається принципововажливе значення, оскільки кожному з них відводиться неоднакова роль вдемографічних процесах, насамперед у природному відтворенні населення. В ціломув Україні питома вага першої і другої складових серед усього населення майжеоднакова (при незначному переважанні числа дітей над числом осіб пенсійноговіку – відповідно 411 і 380 чол.). Серед міських жителів це співвідношення єбільш сприятливим: на 1000 чол. працездатного віку число дітей становить 395, ачисло осіб пенсійного віку – лише 301 чол. Серед селян наведені величинистановлять відповідно 450 і 575. Словом, у демографічному навантаженні насільських жителів число дітей значно менше, ніж число осіб пенсійного віку. Цеособливо негативно впливає на демографічний потенціал села, оскільки обмежуєможливості природного приросту його населення, призводить до депопуляціїсільських населених пунктів і, врешті-решт, до «старіння», а отже, і дозагальної деградації великої кількості українських сіл.
1.2 Проблеми розміщення населення країни
Регіональні особливості демографічної ситуації формуютьсяпід дією зовнішніх та внутрішніх для даної країни чинників, у тому числі йприродних умов, базового генофонду, правових, моральних та релігійних норм,адміністративно-регуляторних актів, екологічних умов проживання тощо.
Основними чинниками розселення, в тому числі йогоінтенсивності і напрямів, є соціально-економічні (розвиток та розміщенняпродуктивних сил тощо), природні та демографічні.
Природні фактори позначаються на процесі розселеннявнаслідок територіальних відмінностей природного середовища (поверхні, клімату,гідрографічної мережі, корисних копалин, якості земельних ресурсів та ін.).
Територіальні особливості розселення, крім того,залежать від інтенсивності та напрямів постійних та маятникових переміщеньнаселення.
Розселення, як відомо, оцінюється регіональнимивідмінностями в густоті населення, співвідношенням чисельності міських ісільських жителів, інтенсивності зміни кількості жителів сільських і міськихнаселених пунктів тощо. В свою чергу, просторові зрушення в порайоннійорганізації виробництва та інших видах трудової діяльності мають прямий впливна форми й територіальні особливості розселення людей, в значній мірізумовлюють інтенсивність і напрям постійних і маятникових міграцій, призводятьдо зміни в питомій вазі міських і сільських жителів у всьому населенні Українита її областей.
Дія цих чинників у конкретних регіонах має своїособливості і загальний стан демопроцесів утворює мозаїчну картину як укількісному, так і в якісному плані. Дослідження цієї картини дасть змогувизначити, за рахунок яких регіонів і в якому напрямку розгортаються процесивідтворення населення. До того ж демоситуація в окремих регіонах може статибазою, на якій ґрунтуватимуться моделі майбутнього стійкого відтворення народуУкраїни в цілому та певних регіонів зокрема, формування демополітики держави.
На території України чітко виділяється дія трьохчинників, що впливають на розміщення населення, в тому числі міського.Найважливішим є соціально-економічний чинник, тобто розміщення продуктивнихсил, що впливає на виникнення міст і значний приплив сільського населення доних. У великих містах проживає 38,3% всього, або 56,9% міського населення. Так,міське населення з 1915 до 2006 р. зросло у 5,5 рази, а сільське зменшилося в1,9 рази. Тепер в Україні 445 міст та 909 селищ міського типу.Соціально-економічний розвиток суспільства, індустріалізація, зміни в структуріпраці зумовлюють зростаючу концентрацію населення в містах. За 1950—2006 роки,наприклад, кількість міських жителів України зросла з 14,0 до 34,1 млн. чол.,тоді як кількість сільського населення скоротилася з 27,0 до 14,0 млн. чол.(при збільшенні чисельності всього населення з 41,3 до 48,0, або на 6,4 млн.чол.). Значно збільшилася питома вага міських жителів і зменшилась сільських —за наведені роки відповідно з 34% до 71% і з 66% до 29% (збільшення часткиміських і зменшення частки сільських жителів становило по 37%).
Наявні також поселення, чисельність жителів яких абозменшується або зростає дуже повільно. Цей процес особливо посилився в останніроки у зв'язку з помітним скороченням зайнятості. Це, насамперед, міста іселища міського типу в Донбасі, що вичерпали (або вичерпують) можливості свогоекономічного зростання, а також міські поселення при- чорнобильської зони. Доміст, чисельність населення яких скорочувалася, відноситься, зокрема, Торез,зменшується Макіївка (на 2 тис.), Слов'янськ (1З тис.), Костянтинівка (4 тис.),а також Горлівка (3 тис.), Брянка (7 тис.), Артемівськ Донецької обл. (9 тис.),Стаханов(11 тис.) та деякі інші.
Останнім часом сповільнили свій ріст не лише містаДонбасу, а й інших регіонів. Серед них — Бердичів, Білгород-Дністровський,Бориспіль, Дзержинськ, Дрогобич, Дружківка, Ізюм, Іллічівськ, Калуш, Лубни,Марганець, Ніжин, Нововолинськ, Новомосковськ (Дніпропетровської обл.),Охтирка, Прилуки, Ромни, Ялта та деякі інші.
Українці розселені досить нерівномірно по територіїкраїни. Найбільша їх кількість проживає в Закарпатській (9,6%),Дніпропетровській (7,4%), Донецькій(7,2%), Львівській (6,6%), Харківській (5,3%)областях (рис.1.2). Така ситуація в цілому відповідає загальній тенденціїрозселення населення України і зумовлена головним чином високим рівнемурбанізації та промисловості у вищезгаданих областях.
У перспективі список міст (переважно в Донбасі, атакож у Львівсько-Волинському басейні) може суттєво розширитися. Це пояснюєтьсятим, що в результаті закриття ряду діючих шахт різко скоротиться кількістьробочих місць. Тому дуже важливо виявити такі поселення, визначити очікуваніобсяги скорочення потреб у трудових ресурсах, обґрунтувати й реалізуватисистему заходів, спрямованих на те, щоб усі працівники, які вивільнятимуться напідприємствах вугільної промисловості та пов’язаних з ними об'єктах, могли бутисвоєчасно працевлаштовані (за місцем проживання, або на невеликих відстанях відних). Значний інтерес для комплексної характеристики населення має визначеннячастки міських і сільських жителів серед різних національностей, що проживаютьв Україні. Це зумовлено насамперед тим, що в умовах планової економіки міськимжителям були повсюдно створені відносно кращі умови життя, трудової діяльностіі соціального розвитку, ніж жителям сільських населених пунктів. Таким чином,переважання в міських поселеннях представників певної нації дає підставустверджувати, що вона мала певні переваги в рівні життя і можливостяхсоціального розвитку. Планування сільських поселень в Україні групове,одновуличне, ланцюгове, регулярне, у вигляді присілків і хуторів. Села тіснопов’язані між собою різними виробничими, адміністративними, управлінськими,культурно-побутовими зв'язками, що зумовлює різні системи розселення. В Українііснує єдина система розселення, в основу якої покладено адміністративно,виробничо та культурно-побутові важелі з центру держави — Києва. Виділяють такірегіональні міжобласні системи розселення: Центральну, Західну, Північно-Східнуі Південну, а іноді ще і Подільську.
Однак на території України є 25 регіональних системрозселення. Це сукупність міських і сільських поселень, об'єднаних навколообласних центрів і ними керованих.
“Розукрупнення” сільських населених пунктів — процесоб’єктивний. Людність абсолютної більшості сіл зменшилась насамперед урезультаті відпливу сільського населення в міста. Результати дослідженьпоказують, що в багатьох областях України, перш за все західної її частини,малі села практично не ліквідовуються: населення багатьох з них зростаєшвидкими темпами. Отже, твердження про інтенсивний відплив у міста сільськихжителів, які проживають в невеликих селах, не підтверджуються. У ряді випадківміграція населення з великих сіл більш інтенсивна, ніж з малих.
Зміни в сільському розселенні відбуваються відносноневисокими темпами. В той же час загальна тенденція цих змін досить чітковідображає об'єктивні процеси, що мають місце останнім часом у сільськомурозселенні.
1.3 Демографічна криза в Україні
Слід зазначити, що демографічна криза спостерігаєтьсяв останні десятиліття не тільки в Україні. [6] Щорічне скорочення кількостінаселення – але різними темпами – відбувається в багатьох країнах світу. Урядидеяких держав, зважаючи на таку негативну тенденцію, проводять відповіднуміграційну політику, добиваючись компенсації втрат за рахунок приїжджих. Алекорінне населення в них, зрозуміло, скорочується. Це – практично всієвропейські держави, а також США, Росія, Японія і кілька інших країн.
Головною причиною скорочення кількості населення сталоістотне зниження рівня народжуваності, що почалося в одних державах ще в1950-60-х роках, в інших – трохи пізніше. Пояснення цього явища вельмибанальне: сімейні пари і, зокрема, жінки почали вбачати у великій кількостідітей збитки для комфорту свого життя. А розвиток медицини став дозволяти беззначних складнощів вирішувати ці проблеми – стали доступними різніпротизаплідні засоби (і можливості проведення абортів). Нині чисельністьнаселення продовжує зростати в багатьох державах Африки і Азії (найбільші темпи– в Індії й Китаї), що викликане традиціями, які все ще зберігаються, а такожбідністю і неписьменністю значної частини народу.
В Україні зниження рівня народжуваності, після йогопідвищення в повоєнні роки, почалося в 1980-і роки. Проте істотне прискоренняцього процесу сталося на початку 90-х у зв`язку з різким зниженням рівня життягромадян – що видається закономірним.
Так, найшвидшими темпами скорочення чисельностіжителів України відбувалося в 1993-1995 роки — це був період галопуючоїінфляції і викликаного нею зниження реальних доходів населення, а такожзростання безробіття у зв`язку із зупинкою тисяч підприємств.
Проте після 2000 року в Україні нарешті почализростати економіка й реальні доходи громадян. Пішли вниз і параметри скороченнянаселення. Минулого року вперше з 1994 року кількість жителів зменшилося меншніж на 300 тисяч осіб, що пов`язане із запровадженням з квітня 2005 рокудопомоги на новонароджених у розмірі 8,5 тис. грн. (у 12 разів вище, ніж вонобуло 2004 року).
Є деякі демографічні успіхи і 2007 року. Зокрема,вперше за п`ятнадцять років в січні-листопаді 2007 року відбулося перевищеннякількості новонароджених над кількістю померлих одразу в двох областях:Закарпатській та Рівненській.
Утім, сподіватися на значне зростання дітонародження вУкраїні на найближчу перспективу навряд чи варто. Річ у тому, що за кількароків почнуть вступати в дітородний вік ті молоді українки, які з`явилися на світпісля 1990 року, – коли кількість новонароджених в країні почала різкоскорочуватися.[7]
Навіть високі розміри допомоги на новонароджених івеликі зарплати в країні, швидше за все, не допоможуть кардинально виправитиситуацію. Про це можна судити за станом демографічних процесів в інших,економічно розвиненіших, державах. Наприклад, у Росії, де величина середньоїзарплати приблизно в 2 рази вища, ніж в Україні, коефіцієнт фертильностісьогодні дорівнює лише близько 1,3 дитини на одну жінку. Не краще становище і вще благополучніших в економічному плані країнах Європи і світу. Наприклад, уНімеччині – державі з вельми високими доходами громадян і найрозвиненішоюекономікою в Європі – кількість пологів на одну жінку становить нині 1,4, вЯпонії — економічному лідері Азії – 1,23. А взагалі в більшості країн Європикоефіцієнт фертильності знаходиться в діапазоні 1,2 – 1,4. З тієї причини, щобільшість жінок мають лише по одній дитині, а чимало жінок – жодної. Лише удеяких європейських державах – таких як Франція, Нідерланди, Фінляндія і деякихінших – рівень народжуваності дещо вищий, але все таки менше 2 дітей на однужінку.
Тому, навіть якщо взяти для приблизних прогнознихрозрахунків нинішнє, краще становище з народжуваністю, ніж 6-8 років тому, то ів цьому випадку картина на віддалене майбутнє видається вельми сумною.
Звичайно, правильно за початкові дані брати неабсолютні цифри щорічного спаду населення, а відносні. За останній рікнаселення України скоротилося на 264 тис. осіб, а це означає – на 0,56% (у 2000році кількість жителів країни скоротилася більш ніж на 1%). Якщовикористовувати одержаний відсоток зниження на майбутнє, то виявиться, що на2050 рік населення України може зменшитися більш ніж на 27% і скласти близько36 млн. чоловік. У 2100-му році кількість жителів скоротиться до 27 млн. осіб,у 2150-му – до 20 млн. і т.д. (через тисячу років залишиться менше 200 тисячукраїнців).
Ці цифри здаються фантастичними, але це сумнареальність. В світі поки не придумали способу подолання тенденції скороченнянаселення планети в майбутньому. Часто можна почути жарт, що через 50 або 100років в Європі буде більше китайців, ніж корінних мешканців. Ні, такого,найімовірніше, не відбудеться.
По-перше, населення Китаю незабаром, напевно, тежпочне скорочуватися, як це вже не один рік відбувається в інших азіатськихкраїнах – наприклад, в Японії, Південній Кореї, Ірані й інших. По-друге, Китайвже більше десятка років демонструє найвищий в світі щорічний приріст економіки(11-13%) і, відповідно, доходів населення (за кількістю мільйонерів ця держававже вийшла на перше місце в світі). Торік ВВП на душу населення в Китаї майжедосяг відповідного показника в Україні і якщо так піде і далі, то років задвадцять-тридцять Піднебесна наздожене й пережене економіки країн ЄС і США. Ікитайцям не буде сенсу їхати в інші держави. Отже, сподіватися на масовийприток мігрантів також не слід.
Хоч би як там було, уряди всіх країн, де вже маютьмісце демографічні проблеми, вживають сьогодні заходів для стимулюваннязбільшення народжуваності. Влада України стурбована цим теж – і, слідзазначити, деякі успіхи в 2008 році простежуються.
2. ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ДЕМОГРАФІЧНУ СИТУАЦІЮ ВУКРАЇНІ
2.1 Природний рух населення
Вже протягом чотирнадцяти останніх років чисельність населенняУкраїни неухильно скорочуєтьсяі на початок поточного року вонастановила 46,1 млн. осіб. Таким чином, кількість жителів країни за цей періодскоротилась на більш ніж на п’ять з половиною мільйонів осіб (5,6 млн.),причому переважно ― за рахунок депопуляції, тобто перевищення числапомерлих над числом народжених, яке на загальнонаціональному рівні фіксується вУкраїні з 1991 року. З того часу лише за рахунок депопуляції чисельністьнаселення країни скоротилась на 4,6 млн. Перевищення числа померлих надкількістю народжених на сьогодні не є таким вже екстраординарним явищем — понадтретину європейських країн нині охоплені депопуляцією. Однак Україну серед цихдержав вирізняє масштабність депопуляції, прискорені темпи скороченнячисельності населення: на початку 2000-х років країна внаслідок депопуляціїщорічно втрачала у середньому 350 тис. осіб, при цьому коефіцієнт природногоубутку населення в Україні принаймні станом 2005 р. був дійсно найвищий у рядуєвропейських держав. Найбільш виразними є прояви неблагополуччя саме умедико-демографічній сфері: на високому рівні утримується захворюваність(особливо дітей), поповнюються контингенти хронічних хворих та інвалідів, і,зокрема, підвищується дитяча інвалідність, є проблеми у царині репродуктивногоздоров’я. У працездатного населення віком до 45 років на першому місці середпричин смерті – нещасні випадки, отруєння і травми, рівень передчасноїсмертності від яких в Україні вчетверо перевищує такий за країнамиЄвропейського Союзу. Друге місце у структурі смертності працездатної молоді востанні роки посідають інфекційні й паразитарні хвороби в особі СНІДУ ЙТУБЕРКУЛЬОЗУ, що викликає серйозне занепокоєння. У цілому ж від такоївиліковної недуги як туберкульоз в Україні щорічно помирає близько10,5 тисячосіб (8-9 тис. ж ідуть з життя через випадкові алкогольні отруєння, 10 тис. –через самогубства)(переважно (по туберкульозу)– чоловіків працездатного віку –близько 8 тисяч) і хоча смертність від туберкульозу останніми рокамистабілізувалася, захворюваність продовжує зростати — щорічно діагноз впершевиявленого активного туберкульозу ставлять близько 40 тис. особам, у тому числі1,5 тис. дітей та підлітків. Понад 4 тисячі осіб минулого року померло відСНІДу, станом на 1 січня 2007 р. в Україні чисельність офіційно зареєстрованихВІЛ-інфікованих становила майже 117 тис. (в т. ч. 16,1 тис. дітей); захворілина СНІД 21,7 тис. осіб, померло від СНІДу ― 11,9 тис. На четверте місце уструктурі смертності населення працездатного віку нині вийшли хвороби органівтравлення, вагомий внесок яких пов’язаний як із нераціональною структуроюхарчування населення, так і незадовільною якістю продуктів харчування і впливомекологічної ситуації.
Мають місце й інші проблеми та диспропорції, щостосуються якісних характеристик населення країни: попри доволі високийзагальноосвітній рівень населення (близько половини зайнятого населення маєвищу освіту того чи іншого рівня, при цьому кожен п’ятий – повну вищу освіту), кожнийчетвертий зайнятий в Україні є представником так званих „найпростішихпрофесій”, тобто зайнятий некваліфікованою, часто важкою або ручною працею ічастка такої низько кваліфікованої й погано оплачуваної робочої сили уструктурі зайнятих вже й протягом поточного десятиріччя зростала.
Підвищення рівня народжуваності в Україні в останнєп’ятиріччя після обвального його падіння протягом 12 років має яскравовиражений „компенсаційний характер” — у цей період було реалізовано народженнядітей (причому переважно первістків), які були відкладені у найтяжчі рокисоціально-економічної кризи. Збільшенню загального числа народжень почастисприяла і дія „демографічної хвилі” — вступ у дітородний вік більш численнихпоколінь жінок народжених на початку – у середині 1980-х років. Для порівняння:з 2007 по липень 2008 року кількість померлих зменшилась на 2,1 тис.осіб, акількість новонароджених зросла на 4,5 тис.осіб (рис.1.3).
/>
Рис.1.3 Динаміка народжуваності та смертностінаселення, тис.осіб
Нарешті, зрушення у традиційному „календарі народжень”і реалізації запланованих на більш пізній термін народжень у минулому роцізумовила й активізація соціально-демографічної політики – зокрема, введення з 1квітня 2005 року одноразової допомоги при народженні дитини на рівні 8500грн.(з 1 січня 2007 р. – фіксована сума, раніше 22,6 прожиткових мінім.).
Середній коефіцієнт народжуваності становить 1.2дитини (дані за 2006 рік, рис.1.4).
Слід зазначити, що даний захід дав як демографічний(число народжень 2006 р. – 460368), так і соціальний ефект, що виявився узниженні рівня бідності сімей з дітьми віком до 3 років (з 44,2% у 2004 р. до36,4% — у 2005-му (за підсумками 9 місяців 2006 року цей показник становив42,3%). Разом з тим, як показує досвід, марно розраховувати на довгостроковийефект даного заходу (такі допомоги діють за принципом доза-ефект), а отжеочікувати відчутного зростання народжуваності на перспективу. Хоча, очевидно, увітчизняних умовах можна розраховувати на сприятливий вплив на народжуваністьсаме поліпшення рівня життя (і, зокрема, на даному етапі не так пільг тадопомог, як суттєвого підвищення оплати праці, а також реальних кроків увирішенні житлової проблеми), однак слід враховувати, що за роки трансформацій відбулисязрушення у репродуктивній поведінці у цілому дітолюбного й матримоніальноорієнтованого населення України.
Нині воно більш орієнтоване на західні стандарти рівняжиття і буде намагатися підвищити власний рівень життя і умови навчання тавиховання дитини (часто єдиної) за рахунок обмеження або відкладання дітонародження.На народжуваність впливатимуть актуалізація цінностей індивідуальної свободи йнезалежності, домінування у життєвих планах молоді стратегій досягненняособистого успіху, її більша зацікавленість у цінностях, пов’язаних с освітою йпрофесійною кар’єрою. Тож розраховувати на вагоме й невпинне підвищеннянароджуваності і підтримання сумарного показника народжуваності на рівніпростого відтворення чи ж просто вищому за 1,5 дитини, навіть за сприятливихсоціально-економічних умов ми навряд чи можемо. Інша справа, що нині у нашійкраїні умови дітородної діяльності не є сприятливими для задоволення навітьнаявної потреби у дітях, яка (як це показують дані опитувань) для багатьохверств населення, відповідає 2, а подекуди (у сільській місцевості, західнихрегіонах країни) й 3 дітям. Крім того, економіка, ймовірно, здатна створитиумови для реалізації вже сформованих репродуктивних установок, а у їхформуванні (ще з юного віку) велику роль відіграють соціально-психологічнічинники та неформальні інститути – сімейні цінності й традиції, ступіньпрестижу материнства й батьківства, що підтверджує й досвід західних країн.(Частка позашлюбних народжень (2006) -21,1%, сер.вік народження – 25,4 р., сер.За рівнем Євросоюзу – 29,9).
У українського народу зберігаються основні традиційсімейного способу життя й сім’я продовжує виконувати свої основні функції ―забезпечення фізичного (біологічного) та соціокультурного відтворення поколінь.
Згідно з даними Першого Всеукраїнського переписунаселення майже 90% населення країни проживає у складі сім’ї. Більшість дітей(у 2004 р. ― 79,6%, у 2005 р. ― 78,6%) народжується у батьків, якіперебувають у зареєстрованому шлюбі. Україна відноситься до країн Європи здоволі високим рівнем шлюбності (2006 рік -7,6‰ (зростаючий в останні роки),однак і рівень розлучуваності, поряд з Росією, один із найвищих у Європі – 3,8%(стабільно високий). За взірцем західноєвропейських країн в Україні зростаєчастка незареєстрованих, консенсуальних шлюбів (особливо серед молоді і літніхосіб). Спираючись на досвід країн Європи, можна припустити, що й певна частинапозашлюбних народжень ― це народження дітей у батьків, які перебувають вофіційно не зареєстрованому у шлюбі. Разом з тим слід зазначити, щоконсенсуальні шлюби зазвичай є менш репродуктивно орієнтованими, в нихнародження дітей відкладається надовше або й віддається перевага бездітності,що також впливає на загальний рівень народжуваності.
Серед проблемних моментів у шлюбно-сімейній сферіможна виділити доволі високу частку неповних сімей в Україні, що формується натлі власне позашлюбної народжуваності, раннього овдовіння, але більшою мірою –розлучень:: 27,5% сімейних осередків, де є діти у віці до 18 років ― ценеповні сім’ї (у тому числі 25,4% ― неповні сім’ї у складі матері здітьми; 2,1% ― батька з дітьми). (У ряді східних і південних регіонівкраїни ця частка перевищує 1/3).
Зростання кількості неповних сімей з дітьми навіть векономічно благополучних розвинених країнах оцінюється негативно, адже виховнафункція сім’ї в цьому випадку деформована і діти, які зростають в них, більшсхильні до асоціальної поведінки, їм важче у майбутньому орієнтуватись угендерних відносинах соціуму, створити повну життєздатну сім’ю. В умовахсучасної України, коли витрати на утримання дітей не закладені в повному обсязіу заробітну плату і навіть сім’ям, де працюють і батько, і мати, важкоматеріально забезпечити життєдіяльність і розвиток дітей на рівні сучаснихвимог і потреб, неповні сім’ї є особливо вразливими в економічному й соціальномувідношенні.
Щорічно близько 130-135 тисяч дітей в Україніпереживають розлучення батьків, частка пар, які при розірванні шлюбу маютьспільних неповнолітніх дітей нині становить близько 3/5 (або 59%, на початку1990-х – це було 63%) від загальної кількості розлучень.
Нестабільність сім’ї в умовах, коли відбуваєтьсямаргіналізація частини населення внаслідок таких соціальних патологій, якалкоголізм, наркоманія, насильство, породжує такі небезпечні явища, яксоціальне сирітство, безпритульність та бездоглядність дітей. В Україні зростаєкількість дітей, батьки яких позбавлені батьківських прав: у 2004 р. їх було7,8 тисяч, у 2005 р. ― 8,6 тисяч. Нехтування батьками своїми родиннимиобов’язками призвело до появи особливої маргінальної групи ― «дітивулиці», які займаються бродяжництвом та жебрацтвом. Поширення дитячоїбезпритульності й бездоглядності є однією з найгостріших соціальних проблемсучасної України, яка впливає насамперед на майбутню якість населення України. Практичноза будь-яких (принаймні передбачуваних) умов народжуваності й смертностіУкраїна в осяжній перспективі житиме в умовах звуженого відтворення поколінь.Згідно з найбільш імовірним середнім варіантом демографічного прогнозу,розробленого фахівцями ІДСД НАНУ, загальна чисельність населення у нашій країнідо 2010 року зменшиться до 45,5 млн. осіб, у 2020 році ― до 42,8 млн., до2030 ― становитиме 40,7 млн. осіб, а у 2050-му ― близько 36,3 млн.осіб, тобто скоротиться, порівняно з нинішньою його чисельністю, майже надесять з половиною мільйонів або на 22%.
Комбінація відповідних гіпотез природного тамеханічного руху населення дає три основних варіантів прогнозу чисельності тастатево-вікової структури населення України. Так, за „середнім”варіантом кількість постійних мешканців України на початок 2051 р. становитиме36,0 млн. осіб. Рівень старіння (частка населення у віці 60 років і старше)складе 32,5%. Частка осіб у працездатному віці 49,4%. Частка осіб до 19 років17,2%.
2.2 Механічний рух населення
Протягом останнього десятиліття міграційні процесивідбувалися за нових географічних, правових та економічних умов, пов'язаних звиникненням нових незалежних держав, ринковими реформами, входженням України доміжнародної системи обміну населенням. Істотно зменшилася кількість мігруючогонаселення (таблиця 1.5), змінилася його структура. Раніше більшість мігрантівстановила молодь, яка абсолютно переважала у навчальній та трудовій міграції,переїздах у зв'язку зі службою в армії. Вищою була частка чоловіків. Ниніпереїзди набули переважно сімейного характеру, збільшився середній вікмігрантів, статевий склад став більш рівномірним. [8]
Понад половину всіх переїздів здійснюється всерединіреґіонів України і близько третини — між ними, загальна міграційнаінтенсивність збільшується у напрямку із заходу на схід. Найпотужнішими єміграційні потоки між сусідніми областями. Основним реципієнтом уміжрегіональному обміні населенням є м. Київ, причому його міграційний прирістзбільшується: якщо у 1995 р. він становив 4,1 тис. осіб, то у 2007 р. — 16,8тис. осіб. Позитивне сальдо міжрегіональних міграцій спостерігається також наХарківщині, Дніпропетровщині та у м.Севастополі. Змінився характер міграційногообміну між містами та селами. На відміну від попередніх десятиріч потужнийвідплив сільського населення значно зменшився.
Істотно скоротилися зовнішні міграції. Основнимпартнером в обміні населенням для України залишається реґіон СНД, передусімРосія. Проте бурхливі переміщення початку 90-х рр., що характеризувалисямасовою репатріацією, поверненням депортованих, припливом біженців з«гарячих точок», змінилися в цілому паритетною міграцією, обсяги якоїу 2001 р. були у сім разів меншими, ніж на початку минулого десятиріччя. [15]
Вирішальним для міграційного зменшення населення стаєвід'їзд за межі колишнього СРСР. Основною його ознакою є «відпливмізків» — майже чверть вибулих мають вищу освіту, що на третину більше,ніж серед емігрантів до країн СНД та Балтії. Більшим є також відсоток осібпрацездатного віку, тобто найактивніших у репродуктивному та економічномувідношенні. Тому обумовлені еміграцією опосередковані демографічні втрати(через підвищення рівня старіння, зменшення чисельності народжених таприродного приросту) значно перевищують прямі. Поступово цей напрям еміграціївтрачає етнічне забарвлення. Якщо на початку 90-х р. євреї становили 61,2%емігрантів, то 2001 р. — лише 18,1%, натомість 49,2% — українці, 16,8% — росіяни.
Основними центрами тяжіння залишаються Ізраїль,Німеччина, США. Зростання еміграції до Німеччини (9,8 тис. осіб у 1995 р., 11,5тис. осіб у 2001 р.) відбувається на тлі зниження ролі Ізраїлю і загальногозменшення обсягів виїзду за межі колишнього СРСР (у 2001 р. виїхало 36,5 тис.осіб, що вдвічі менше, ніж у 1991 р.). Крім вичерпання ресурсів етнічноїеміграції, обмежувальної політики країн в'їзду, така ситуація обумовлена такожздійсненням права на вільне пересування, що створило можливість досягтиосновної мети еміграції — підвищення доходів через тимчасові заробітчанськіпоїздки за кордон. За експертними оцінками, у 2001 р. за межами України працювалощонайменше 1 млн. українських громадян, хоча за сприяння офіційних українськихпосередницьких структур за кордоном було працевлаштовано лише 36,3 тис.Більшість виїжджають за туристичними чи приватними візами, працюють безнеобхідних дозволів та контрактів, що часто призводить до серйозних порушеньїхніх прав.
Імміграція в Україну з-за меж колишнього СРСРобмежується приблизно 5 тис. осіб на рік. у 2001 р. в Україні навчалися 22,6тис. іноземних студентів, що на третину менше, ніж 10 років тому; працювало 3,5тис. іноземців; з'явилися біженці — 3 тис. осіб переважно афганці та інші з 48країн світу. Притулок в Україні отримали також понад 3 тис. жертв воєнногоконфлікту з Абхазії.
Територія країни активно використовувалася длянезаконного переправлення людей з деяких азіатських та африканських країн доЗахідної Європи. Завдяки цілеспрямованим заходам забезпечення охорони кордону,передусім на його північно-східній ділянці, удосконаленню візового контролю цейнегативний процес вдалося припинити.
Таким чином, Україна залишається майже не привабливоюдля іммігрантів, продовжує відігравати в міжнародному обміні населенням ролькраїни-донора.
2.3 Фінансово-економічне забезпечення охорони здоров’я
Система охорони здоров’я є однією з важливих системдержавної гуманітарної політики і має особливу суспільну значимість, що визнано«Основами законодавства України про охорону здоров’я», введеними в діюПостановою Верховної Ради від 19.11.1992.
Сьогодні, на превеликий жаль, жодне з положень«Основ», а також інші статті Конституції України щодо охорони здоров’я черезгострий дефіцит бюджетних коштів не виконуються, що призвело до серйознихсоціально-політичних наслідків.
Сучасний стан фінансування охорони здоров'я України зарахунок бюджету є вкрай недостатнім і не створює передумов для виконанняякісної медичної допомоги в необхідних об'ємах, особливо для соціальненезахищених прошарків населення. Простий аналіз демонструє, що реальне бюджетнефінансування державної системи охорони здоров'я здійснюється лише на 30% відзапланованого, що становить її на межу розвалу та хаосу. В тон же час, як, такзваний, «тіньовий ринок» медичних послуг по даним «Соціс — Гелап» складає близько 2 млрд. дол. США на рік, що значно перевищуєзагальну річну суму бюджету охорони здоров'я України.
Порівняно з розвиненими країнами тривалість життя вУкраїні на 15 років менша. І ці показники ніяк не пов’язані з якістю наданнямедичної допомоги та з фінансуванням галузі охорони здоров’я. В 2004 р.фінансування галузі охорони здоров’я становило 12 млрд грн. (чисельністьнаселення — 47,2 млн), в 2007 р. — понад 21 млрд грн. (чисельність населеннястановила 46,3 млн), тобто збільшення фінансування галузі відбувається на фоніпостійного зменшення кількості населення, а цих коштів все одно недостатньо.Причиною такого явища є підвищення загальної захворюваності, пов’язане знеправильним способом життя громадян.
Основними причинами неможливості реформування системиохорони здоров’я є недостатнє законодавче забезпечення реформ, відсутністьвиваженої концепції реформування медицини і нерозуміння більшістю політичнихсил України ситуації в системі охорони здоров’я.
При фінансово-економічній кризі в країні ситуація знадання медичних послуг населенню різко погіршилась. Загальнодоступна мережазакладів охорони здоров’я помітно регресує щодо медичних технологій.Зменшується доступність безкоштовної медичної допомоги. Через недофінансуванняруйнуються лікарні та поліклініки.
У такій ситуації залишати медицину безкоштовною длявсіх означає робити її недоступною для найменш захищених прошарків населення.Більше того, якщо не змінити систему фінансування охорони здоров’я, то черезрік-два Україна взагалі може залишитися без такої важливої галузі, як медицина.
За словами кореспондента МОЗ, хоча рівень народжуваностізріс, залишаються високими показники смертності.
Завдання Кабінету Міністрів України та місцевихорганів влади, що, на жаль не виконуються з належною відповідальністю, сприялоб підвищенню рівня народжуваності та тривалості життя населення:
— гарантувати належне фінансування та виконанняіснуючих програм реформування системи охорони здоров'я населення;
— забезпечити повну і ефективну імунізацію дітей тапідлітків; відновити практику профілактичних оглядів населення;
— вжити результативних заходів щодо запобіганняпоширенню таких соціальних захворювань, як туберкульоз та ВІЛ\СНІД;
— розробити і здійснити комплекс заходів щодополіпшення умов праці із дотриманням вимог її охорони;
— сприяти створенню професійних пенсійних фондів іперенесенню на них обов'язків фінансування дострокових пенсій, підставою дляяких є праця у шкідливих та тяжких умовах;
— забезпечити зменшення кількості ДТП та зниженнясмертності від них;
— задовольнити все населення країни (незалежно відмісця проживання) якісною питною водою;
— утворити дієві механізми, які б істотно обмежилиможливості надходження до торговельної мережі та підприємств громадськогохарчування неякісних продуктів, виготовлених з порушенням технологічних вимог,та їх реалізації з порушенням терміну їх використання тощо;
— з метою скорочення масштабів паління та надмірноговживання алкоголю заборонити рекламу паління та алкоголю, встановити дієвийконтроль за продажем алкогольних та тютюнових виробів неповнолітнім, розвиватипропаганду та економічне стимулювання здорового способу життя.
Смертність населення в Україні становила 16,4 випадківна тисячу осіб, що повторюють показники рівня 2007 року. Найвища смертність уЧернігівській, Сумській, Кіровоградській, Полтавській, Житомирській, Донецькій,Луганській областях. Від’ємний природний приріст спостерігався в усіх областяхУкраїни, за винятком Закарпатської, Рівненської областей та Києва, де він мавпозитивну динаміку.
Причини смертності лишилися традиційними – лідируютьхвороби системи кровообігу (63,7% серед усіх причин смертності), на другомумісці — смерть через новоутворення (12%) і зовнішні причини смерті (8%),показник яких знизився на 6%.
Зупинившись на проблемах материнської та малюковоїсмертності, заступник міністра наголосив, що вони є вагомим показником здоровогосуспільства.
Він зазначив, що найвищий рівень материнськоїсмертності в АР Крим, Київській Кіровоградській областях, і утримується він вжепротягом п’яти років, водночас не зареєстровано випадків материнських втратпротягом останніх двох років у Севастополі.
Завдання державної політики в галузі охорони здоров'я,які реалізовувались в 2006 р., стосувалися: удосконалення нормативно-правовоїбази; створення ефективної системи фінансування охорони здоров'я; упорядкуваннямережі та удосконалення структури і функції закладів охорони здоров'я;поліпшення організації медичної допомоги на основі пріоритетного розвиткупервинної медико-санітарної допомоги на засадах загальної практики/сімейноїмедицини; запровадження державних соціальних нормативів у сфері охорониздоров'я; виконання перспективних наукових досліджень для розробки новихмедичних технологій; удосконалення структури і підвищення ефективностіздійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду; ефективноїпідготовки медичних кадрів; створення єдиної системи інформаційногозабезпечення охорони здоров'я; дотримання справедливості і рівності у питанняхохорони здоров'я; сприяння соціально-економічному захисту медичних працівників.
3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ВИРІШЕННЯДЕМОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ
3.1 Методи подолання демографічної кризи в країні
Стратегічне значення демографічного фактора маєнепересічне значення для майбутнього розвитку держави. Тому у практикудержавного управління необхідно запровадити принципи орієнтації розвиткукраїни, передусім на інтереси населення та сім'ї, на забезпечення умов їхвсебічного розвитку і реалізації. [10] Центральну роль у цьому маютьвідігравати:
— подолання бідності, запобігання розвиткові хронічноїта успадкованої бідності на основі зростання доходів та рівня життя всьогонаселення;
— глибоке реформування сфери праці, оскільки саме тутформуються провідні важелі репродуктивних і міграційних настанов, вітальноїповедінки, здорового способу життя;
— забезпечення ефективної зайнятості, яка має статинадійною гарантією належного рівня життя не тільки для самого працюючого, а ідля його утриманців. [1]
1.Поліпшення умов розвитку сім'ї та дітородної функціїнаселення.
Заходи, спрямовані на підвищення народжуваності,диференціюються залежно від характеру та терміну їх реалізації. В економічнійсфері необхідно:
— поступове збільшення грошових дотацій під часнародження дитини та для її подальшого утримання;
— урахування наявності дітей під час встановленнярозмірів соціальної допомоги на випадок безробіття;
— підвищення фінансування державою витрат на на освітумолодих громадян на всіх її рівнях
— поширення пропаганди здорового способу життя та«вітальної» поведінки заради збереження та поліпшення здоров’я громадян,особливо жінок та дітей і т.п.[19]
2. Пом'якшення негативних наслідків процесу старіння.
Основним завданням у цій сфері має бути максимальноповне використання життєвого досвіду літніх людей, створення для них умовгідного життя. Проведення такого важливого заходу, як реформування пенсійноїсистеми, недостатньо для вирішення проблеми. У зв'язку з цим доцільно:
— прийняти весь комплекс законодавчих актів щодозапровадження у повному обсязі реформи системи пенсійного забезпечення;
— передбачити можливості захисту права на працювпродовж перших п'яти років пенсійного віку за умови відкладення праваотримання пенсії;
— створити належну систему соціального обслуговуванняосіб похилого віку і забезпечити його доступність незалежно від місцяпроживання;
— сприяти підтримці здоров'я в старості; забезпечитидоступність якісної діагностики та лікування;
— передбачити підготовку фахівців з геронтології йзапровадження відповідних посад у лікувальних закладах;
— залучити засоби масової інформації до подоланнястереотипу літньої людини як безпорадного, нездібного до творчого процесуспоживача суспільних ресурсів, створювати і підтримувати у суспільстві іміджлітньої людини як творчого носія потужного інтелектуального і духовногопотенціалу.
3.Міграційна політика.
За умов практичного вичерпання потенціалудемографічного зростання чи не єдиною можливістю збільшення загальної кількостінаселення України залишається активна міграційна політика. Саме міграційнийприплив може компенсувати природне зменшення населення і забезпечитизбалансування статево-вікової структури населення. Однак демографічний дефіцитв Україні настільки значний, що за масштабів міграції, необхідних для йогопокриття, може виникнути небезпека порушення єдності та внутрішньої рівновагисуспільства, труднощі взаємоадаптації корінного і прибулого населення. Одним ізшляхів вирішення цієї проблеми є імміграція етнічних українців, вихідців зУкраїни інших національностей.
Досягненню цієї ж мети сприятиме створення умов дляповернення працівників-мігрантів на батьківщину шляхом захисту їхніх прав нароботу за кордоном, працевлаштування та започаткування малого бізнесу набатьківщині. Необхідно вирішувати проблему скорочення міграційного відпливунаселення України за кордон. Це сприятиме не тільки і навіть не стількизменшенню депопуляції, скільки забезпечить поліпшення якісних характеристикнаселення.
На часі також запровадження інтеграційних програм длярізних категорій іммігрантів, розробка механізмів легалізації частиниіммігрантів на гуманітарних підставах, формування у суспільстві толерантногоставлення до мігрантів, постійний моніторинг, глибокі наукові дослідженняміграцій [3]. У зв'язку з цим необхідно:
— вивчити питання щодо участі України у міжнароднихмеханізмах захисту прав працівників-мігрантів, приєднатися до відповіднихконвенцій МОП, статей Європейської Соціальної Хартії (оновленої) таратифікувати цей документ;
-інтенсифікувати зусилля щодо підписання угод пропрацевлаштування з країнами-споживачами української робочої сили, у т.ч. просезонне працевлаштування, стажування тощо;
— активізувати захист інтересів громадян України закордоном шляхом впровадження спеціальних посад у дипломатичних та консульськихпредставництвах за кордоном у країнах призначення мігрантів, створенняспеціальних приймалень, забезпечення юридичних консультацій.
4.Інформаційне та наукове забезпечення демографічноїполітики.
Формування національної демографічної політикипотребує надійної інформаційної бази. Вона необхідна для дослідженнядемографічних процесів і чинників, що зумовлюють їхню динаміку. Без їїрезультатів неможливо створити надійні наукові підвалини демографічноїполітики. Це потребує здійснення таких кроків:
— розширити програму записів актів громадянськогостану і програму їхньої розробки для того, щоб поточна демографічна статистикау поєднанні з даними Всеукраїнського перепису населення стала надійноюінформаційною базою дослідження проблем демографічної кризи і розробки заходівдемографічної політики;
— налагодити постійний моніторинг демографічнихпроцесів;
— розгорнути діяльність новоутвореного Інститутудемографії та соціальних досліджень НАН України, надавши необхідне приміщення,та розширити масштаби демографічних досліджень, забезпечити необхідний науковийсупровід демографічної політики, здійснювати розробку пропозицій щодо вдосконаленнязаходів активізації національної демографічної політики, проводити демографічнуекспертизу законодавчих і нормативних змін, систематично розроблятидемографічні прогнози;
— забезпечити систематичне висвітлення у засобахмасової інформації розвитку демографічних, зокрема міграційних, процесів,становища біженців та мігрантів тощо.
Незважаючи на певні позитивні зрушення, демографічнаситуація в Україні залишається складною. Відсутні об'єктивні підставипризупинення існуючої тенденції скорочення загальної чисельності населення. Уцій ситуації напрями демо-графічної політики держави мають спрямовуватисяпередусім на підвищення рівня та поліпшення якості життя населення. Акцентиварто робити не на кількісних, а на якісних параметрах демографічного відтворення.Необхідно сконцентрувати зусилля на вирішенні поточних і стратегічних завдань — економічному забезпеченні відтворення населення, належному соціальному захистусімей з дітьми та осіб похилого віку, поліпшенні екологічної ситуації, зниженнівиробничого та побутового (передусім, пов'язаного з транспортом) травматизму,популяризації здорового способу життя (зниженні масштабів тютюнопаління,особливо серед молоді, формуванні культури вживання алкогольних напоїв),забезпеченні доступності якісної медичної допомоги та освіти, що, зрештою,стане вагомим підгрунтям для переходу до сучасного режиму відтворення населенняі підвищення тривалості повноцінного активного його життя.
Саме з метою зупинити демографічну кризу 13 вересня2007 р. за ініціативою Президента був проведений форум «Здорова нація».Відповідно до рішень цього форуму розроблений і переданий до КМУ проектконцепції Програми «Здорова нація». Мета програми полягає у створенні умов длязниження захворюваності, інвалідності та передчасної смерті, покращання якостіта збільшення тривалості активного життя населення України.[22]
Проблему передбачається розв’язувати протягом2009–2013 рр. шляхом удосконалення організаційного та нормативно-правовогомеханізмів та реалізації комплексу заходів, спрямованих на збереження ізміцнення здоров’я здорових людей, формування нових цінностей та орієнтаційсуспільства й держави, створення кадрового потенціалу, формування соціальної таособистісної мотивації до збереження та зміцнення здоров’я; залучення громадянУкраїни до регулярних занять фізичною культурою та спортом; сприянняраціональному харчуванню; зменшення шкідливого впливу травм, тютюнокуріння танегативних наслідків вживання алкоголю.
Очікується, що завдяки проведенню цієї програмисередня тривалість життя збільшиться у чоловіків на 2 роки, у жінок — на 1 рік,та на 15% буде знижена смертність населення працездатного віку, що позитивнопозначиться на демографічній ситуації в країні.
3.2 Способи покращення системи охорони здоров’я
Основною складовою демографічної політики має бутизбереження і поліпшення здоров'я населення як одного з найважливішихпріоритетів нації, що дбає про своє сучасне і майбутнє. Це сприятиме не тількизниженню смертності та відповідному пом'якшенню депопуляції, але й загальномублагополуччю суспільства, гуманізації його розвитку.
Головною ідеєю державної політики у сфері охорониздоров'я у 2006 році стало створення такої моделі системи медичногообслуговування населення, яка б забезпечувала рівний та справедливий доступусіх членів суспільства до необхідних медичних послуг, високу якість,економічність, ефективність та результативність цих послуг і яка б в підсумкусприяла поліпшенню стану громадського здоров'я, підвищенню рівня задоволеностінаселення країни станом і якістю діяльності системи охорони здоров'я таусуненню структурних диспропорцій у процесі розвитку галузі.
Основними завданнями з втілення в життя державноїполітики в сфері охорони здоров'я на регіональному рівні стало забезпеченнядержавної політики в галузі охорони здоров'я на відповідній території, для чогорегіональні управління охороною здоров'я (управління охороною здоров'я місцевихдержавних адміністрацій, Міністерство охорони здоров'я АР Крим) маютьзабезпечити: прогнозування розвитку мережі закладів охорони здоров'я длязабезпечення населення доступною медико-санітарною допомогою; забезпеченнявиконання актів законодавства в галузі охорони здоров'я, державних стандартів,критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідемічногоблагополуччя населення, а також додержання нормативів професійної діяльності вгалузі охорони здоров'я, вимог Державної фармакопії; стандартів медичногообслуговування, медичних технологій. [20]
Виходячи з цього, основними напрямами діяльності МОЗУкраїни у 2006 році було визначено:
— розроблення правових засад реалізації державнихгарантій безоплатної медичної допомоги у відповідності до обсягів фінансовихможливостей галузі;
— підвищення ефективності використання ресурсівохорони здоров'я та створення економічних передумов для функціонування системидержавного регулювання і контролю у сфері медичного страхування;
— покращення якості та доступності медичної допомогинаселенню, запровадження новітніх технологій охорони здоров'я, передусімматерів та дітей, репродуктивного здоров'я; забезпечення реалізації державнихпрограм спрямованих на покращення показників здоров'я нації, стабілізаціюситуації із серцево-судинними, онкологічними та інфекційними захворюваннями,захворюваннями на туберкульоз та ВІЛ-інфекцію/СНІД;
— створення національного центру боротьби зтуберкульозом;
— пріоритетний розвиток первинної медико-санітарноїдопомоги;
— розробка та впровадження клінічних протоколів,стандартів діагностики та лікування;
— підвищення конкурентноздатності вітчизняної медичноїта фармацевтичної продукції, контроль за її виробництвом, імпортом, реалізацієюта рекламою;
— популяризація здорового способу життя; формуваннясуспільної думки щодо шкідливості тютюнопаління, зловживання алкогольниминапоями, наркотиками, вжиття заходів для протидії цим негативним явищам;
— підвищення соціального статусу працівників охорониздоров'я.
Саме ці напрями стали дороговказом у галузі охорониздоров’я і лягли в основу Національного плану розвитку охорони здоров’я нанаступні п’ять років. У 2007 році медичні заклади фінансуються по 6 бюджетнихпрограмах, законодавчими підставами для яких є понад 20 загальнодержавних тацільових програм і комплексних заходів, затверджених Указами ПрезидентаУкраїни, постановами Кабінету Міністрів України, на які Державним бюджетомпередбачено 1 404,0 млн. грн.., з них: на медикаменти – 737,7 млн.грн.; наобладнання – 586,0 млн. грн..; трансферти населенню через місцеві органи влади– 11,7 млн. грн..; інші – 68,6 млн. грн.
Для контролю за перебігом реформування системи охорониздоров’я доцільно створити при Президентові України Департамент зі страховоїмедицини або Наглядову раду з реальними законодавчо закріпленими можливостями.Пенсіонери, інваліди, ветерани війн, ліквідатори катастроф та інші групинаселення, перед якими суспільство має зобов’язання, повинні мати гарантованудержавою безкоштовну медичну допомогу в повному та необхідному за станомздоров’я обсязі.
Невідкладна і швидка допомога, реанімація, допомогапри пологах також повинні бути безкоштовними для всіх категорій населення, алепри цьому громадяни України повинні мати можливість самостійно оплачувати усіінші медичні послуги.
У радянській моделі охорони здоров’я передбачалося, щовсі витрати на забезпечення медичного обслуговування громадян фінансуються зодного джерела — державного бюджету.
Сьогодні він значно менший від колишнього. Так, іздержавного бюджету повинні фінансуватися державні цільові медичні програми — наукові дослідження, боротьба з туберкульозом і СНІДом, будівництво новихклінік тощо. Бюджетних коштів замало, отже, гостро постає проблема пошуку тавикористання додаткових джерел фінансування.
У першу чергу, таким джерелом може стати запровадженняобов’язкового медичного страхування населення. Його слід розглядати як модельфінансування медичної допомоги та механізм забезпечення права громадян набезоплатну медичну допомогу.
Обов’язкове медичне страхування має ряд позитивнихсторін. Щоб їх максимально використати, Верховній Раді України необхіднорозглянути і прийняти відповідний закон, реалізація якого дозволить формуватиколективні кошти для підтримання системи охорони здоров’я, забезпечуватицільове формування фінансових ресурсів галузі, суттєво підвищити якістьмедичної допомоги населенню, забезпечити її безоплатність та загальнудоступність для всіх громадян.
Можливі й інші джерела фінансування:
По-перше, це територіальні й місцеві громади, в яких єсвій бюджет. За рахунок місцевого бюджету можуть формуватися територіальніпрограми медичної допомоги, які доповнюють державне замовлення. Джерелом наповненнятієї частини місцевого бюджету, яка цілеспрямовано витрачатиметься на медичнеобслуговування місцевого населення, можуть стати обов’язкові цільовівідрахування підприємств до місцевого бюджету, використання яких на медичніпотреби має строго контролюватися.
По-друге, роботодавці. Підприємство, незалежно відформи його власності, наймаючи працівника, має оплачувати його обов’язковемедичне страхування шляхом цільового внеску до бюджету території. Сумастрахового внеску підприємства залежить від того, які умови праці воно створює.Чим гірші умови праці на підприємстві, тим вище захворюваність і, відповідно,сума цільового перерахування має зростати. Градації в розмірі оплати повиннівстановлюватися державою.
По-третє, ініціативні фонди. Жителі будь-якого регіонуможуть мати спільну для всіх додаткову медичну послугу за рахунок додатковихвідрахувань. Громадські ініціативні фонди мають концентрувати ці кошти і відімені населення регіону розпоряджатися ними. Це також можуть бути громади ігрупи людей, які замовляють конкретні медичні послуги. Наприклад, батьківськікомітети шкіл, які замовляють проведення профілактичних програм для своїхдітей, або колективи підприємств, зацікавлені в конкретних оздоровчих заходах.
По-четверте, одним із найважливіших джерел надходженнядодаткових коштів повинні стати сімейні бюджети. Завдання полягає в тому, щобчастково перерозподілити платежі з державного бюджету до сімейного. Тут можевиявитися ефективним механізм звільнення від податків на суму, витрачену намедичну допомогу. Цей механізм передбачає, що громадяни компенсують своївитрати на медичну допомогу тим, що протягом певного часу сплачують державітільки частину податку на прибуток.
Інше завдання в галузі медичного страхування полягає узміні структури і пропорцій витрат відповідно до рівня заробітної плати.Сімейний бюджет, як і будь-який інший, окрім дохідних, має і видаткові статті.Громадяни повинні зрозуміти, що вкладення коштів у власне здоров’я і здоров’ячленів сім’ї набагато важливіше, ніж витрати на шкідливі звички, предметирозкоші, розваги і підтримку престижу.
3.3 Порівняння демографічної ситуації України та країнСНД
Україна займає 79 місце в світі за рівнем охорониздоров’я. Найкраща суспільна система охорони здоров’я в світі створена уФранції, на другому місці — Італія, на третьому місці – маленька європейськадержава Сан-Марино. Окрім них, в першій десятці: держава-карлик Андорра,Мальта, Сінгапур, Іспанія, Оман, Австрія і Японія. Для порівняння, Китайзнаходиться на 144 місті, Індія — на 112, Польша — на 50, Албанія — на 55,повідомляє агентство Washington ProFile. При достатньо невисокому рівні дитячоїсмертності, держави колишньої СРСР страждають від високої смертності середдорослого населення та низької тривалості життя.
Навіть високі розміри допомоги на новонароджених івеликі зарплати в країні, швидше за все, не допоможуть кардинально виправитиситуацію. Про це можна судити за станом демографічних процесів в інших,економічно розвиненіших, державах. Наприклад, у Росії, де величина середньої зарплатиприблизно в 2 рази вища, ніж в Україні, коефіцієнт фертильності сьогоднідорівнює лише близько 1,3 дитини на одну жінку. Не краще становище і в щеблагополучніших в економічному плані країнах Європи і світу. Наприклад, уНімеччині – державі з вельми високими доходами громадян і найрозвиненішоюекономікою в Європі – кількість пологів на одну жінку становить нині 1,4, вЯпонії — економічному лідері Азії – 1,23. А взагалі в більшості країн Європикоефіцієнт фертильності знаходиться в діапазоні 1,2 – 1,4. З тієї причини, щобільшість жінок мають лише по одній дитині, а чимало жінок – жодної. Лише удеяких європейських державах – таких як Франція, Нідерланди, Фінляндія і деякихінших – рівень народжуваності дещо вищий, але все таки менше 2 дітей на одну жінку.
Країни СНД зберігають для України принциповуважливість не лише з огляду на перспективи розвитку зовнішньоекономічноїдіяльності, але й як корисна база для порівняння поступу та проблемсоціально-економічного розвитку. Подібність багатьох успадкованих відрадянських часів макроекономічних та соціальних диспропорцій, так само як ізавдань та проблем перехідного періоду країн СНД, дозволяє об’єктивно оцінититемпи соціально-економічних перетворень в Україні, скористатися досвідомреалізації трансформаційної політики в цих країнах.
За роки незалежності тривалість життя чоловіків вУкраїні скоротилась більш ніж на 4 роки, жінок — більш ніж на 1,5 року. Найбільшихвтрат від підвищення смертності у цілому за трансформаційний період зазналонаселення у квітучому працездатному віці, зросла чоловіча надсмертність,збільшився статевий розрив щодо тривалості життя, що нині є вже абсолютнонепристойним (разючим) (в Україні він становить близько 12 років проти 5-6 – українах європейського союзу). Нині ж ми маємо тривалість життя на рівні 68років і за тривалістю життя жінок (у 2005 р.- 73,4 р.) ми відстаємо відпровідних європейських країн на 8-9 років, за середньою ж тривалістю життя длячоловіків (61,5 р.) ― на 12-13 років.
Проведення аналізу основних тенденцій соціально-економічногорозвитку країн Співдружності у контексті визначення ефективності національнихекономік та їх спрямованості на досягнення основної мети сучасного суспільства– підвищення рівня та якості життя населення, дасть змогу визначити пріоритетнінапрямки соціально-економічних реформ для України.[5]
Демографічне становище в країнах СНД:
Сукупне населення країн СНД зростало до 1994 року,проте з 1995 року почало скорочуватися, й у 2004 році зменшилось до рівня 1989р. У 2007 році його чисельність оцінюється на рівні 279,7 млн осіб, що майжедорівнює показнику 2006 року.
При цьому в більшості країн Співдружності, в першучергу в республіках Середньої Азії, продовжується природне зростання населення,в той час як в Україні, Молдові, Білорусі й Росії чисельність населеннязменшується.
Слов’янські держави – Росія, Україна, Білорусь, атакож Молдова вирізняються більшою часткою літнього населення й зменшеннямчастки дітей у віковій структурі, а також нижчою тривалістю життя, особливочоловічого населення. Держави Середньої Азії зберігають максимальний природнийприріст населення, більш високу частку дітей (понад 35 %), найнижчу часткулітнього населення (4-6 %) і середні показники тривалості життя при меншійрізниці між чоловіками й жінками.
У країнах Закавказзя й Казахстані природний прирістнаселення за останні роки істотно скоротився, хоча він залишається позитивним.Перехід до простого відтворення населення вже відбувся в Грузії. Всі країниЗакавказзя відрізняються найвищими серед держав Співдружності показникамитривалості життя.
Для всіх країн СНД характерним є зростання коефіцієнтусмертності населення, причому Україна за цим показником посідає перше місцесеред країн Співдружності. Як наслідок, Україна останнім часом лідирувала середкраїн СНД за темпами скорочення населення. Депопуляційні процеси в нашійдержаві потребують посилення уваги до таких факторів, як підвищення середньоїтривалості життя, поліпшення стану здоров’я, підвищення рівня життя, сприяннявідновленню в українському суспільстві сімейних цінностей.
Важливо відзначити, що в Білорусії, Росії й в Україніна тлі скорочення загальної чисельності населення відзначаються певні позитивнітенденції в процесі відтворення населення, обумовлені, у першу чергу,збільшенням числа народжень.
Порівняльний аналіз основних показниківсоціально-економічного розвитку України та інших країн СНД дає підстави длянаступних висновків.
Україна найбільше серед країн Співдружності потерпаєвід природ-ного скорочення населення. Цей процес, незважаючи на деяке покращанняу сфері народжуваності, з року в рік поглиблюється.
Хоча в Україні і було запроваджено фінансову допомогуновонародженим, проте ці кошти не призвели до кардинальної зміни демографічноїситуації.
Незважаючи на те, що реальні доходи населення в останніроки зросли в усіх країнах СНД, не відбулося кардинальних зрушень у підвищеннірівня життя більшої частини населення. За рівнем середньої заробітної платиУкраїна знаходиться на 4-му місці слідом за Росією, Казахстаном та Білоруссю.При цьому в Україні у 2007 році зафіксований один з найнижчих темпів приростузаробітної плати.
Стан ринку праці для всіх країн Співдружності ниніхарактеризується послабленням напруженості. За показником навантаження наробоче місце Україна характеризується досить сталими позитивними тенденціями.На тлі інших країн СНД за цим показником наша держава займає четверте місце заРосією, Молдовою та Казахстаном, що вказує на зростання зайнятості таскорочення безробіття, але при цьому, за висновком Міжнародного статистичногоКомітету СНД, в Україні спостерігається стала орієнтація на низьку вартістьробочої сили, що провокує українське населення до міграцій.
Отже, порівняно з іншими країнами СНД, Україні вдалосядосягти порівняно успішних позицій за наступними соціально-економічними показниками:
— зростання зайнятості населення;
— річні темпи зростання промислового виробництва;
— зростання обсягів роздрібного товарообороту;
Водночас спостерігається значне відставання Українивід партнерів по СНД в демографічній сфері, в розмірі та динаміці заробітноїплати. Також в Україні фіксується значний рівень інфляційних процесів.
З цією метою:
1. Необхідно створити та реалізувати державні цільовіпрограми, спрямовані на виправлення критичної демографічної ситуації, щосклалася в країні – розширення видів та збільшення кредитувань на демографічніцілі (надання пільгових кредитів молодим сім’ям з дітьми, кредитуванняпільгового молодіжного житлового будівництва, прискорення реалізації пенсійноїреформи та підвищення її ефективності, посилення державних гарантій щодозабезпечення медичних заходів охорони материнства і дитинства тощо). Дляподолання депопуляції та відтворення трудового потенціалу країни необхідноперейти від декларативного до реального виконання програм в галузі розвиткумедицини, охорони здоров’я, обов’язкового медичного страхування населення,оздоровлення навколишнього середовища, покращення умов праці. Всі ці програмимають бути орієнтовані на зниження смертності та мінімізацію витрат процесувідтворення населення, а також формування нового ставлення до збереження йзміцнення здоров’я.
2. Для підвищення рівня добробуту населення потрібнопровести реформування системи оплати праці для забезпечення послідовногопереходу до моделі економіки з високою вартістю робочої сили; розширення можливостейотримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, зниженняподаткового тиску на фонд оплати праці на підприємствах усіх форм власності;зниження рівня диференціації заробітної плати й прибутків. Здійснення цихперетворень сприятиме стимулюванню відтворювальної та стимулюючої функційзаробітної плати та посиленню її зв’язку з кінцевим результатом праці.[16]
3. На ринку праці для пом’якшення гостроти існуючихпроблем необхідні лібералізація законодавства про працю, підвищення якості та конкурентоспроможностіробочої сили; подальша реструктуризація державних підприємств із залученнямінвестицій для розвитку підприємництва у виробничій сфері на умовахзабезпечення модернізації застарілих і створення нових високопродуктивнихробочих місць; вдосконалення інструментарію пільгового кредитування створеннянових робочих місць; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатногонаселення; удосконалення системи моніторингу ринку праці; підвищення якостіробочої сили та професійно-кваліфікаційної збалансованості попиту тапропонування робочої сили; стимулювання економічної активності населення;посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості; стабілізаціїфінансового забезпечення політики зайнятості.[13]
Демографічна проблема — сукупністьсоціально-демографічних проблем сучасності, що зачіпають інтереси всьоголюдства. Найважливіші проблеми народонаселення, які загрожують украйнегативними наслідками: стрімке зростання населення, або демографічний вибух, українах, що розвиваються, і загроза депопуляції, або демографічна криза, векономічно розвинених країнах. До проблем народонаселення слід віднести такожнеконтрольовану урбанізацію в країнах, що розвиваються, кризу великих міст удеяких розвинених країнах, стихійну внутрішню й зовнішню міграцію, якаускладнює політичні відносини між державами.
ВИСНОВКИ
Українському суспільству ніколи не бути процвітаючимчи навіть стабільним, якщо його населення не матиме відповідних умов життя і невідчуватиме повної безпеки для реалізації нормальної демовідтворювальноїповедінки, не буде бачити перспектив для існування й розвитку кожної сім'ї таособи.
До останнього часу проблеми безпеки досліджувалисяпереважно у військовій та політичній сферах й обмежувалися потенційнимиконфліктами між країнами та міжнародними загрозами. Однак події свідчать, щовнутрішня негативна соціально-демографічна ситуація, зокрема, той чи іншийрежим відтворення населення, кількісний та якісний його склад може стимулюватичи гальмувати виникнення й розвиток внутрішніх і зовнішніх конфліктів, бутикаталізатором сепаратистських прагнень частини населення, тобто здійснюватидеструктивний вплив на стан безпеки держави навіть за стабільної міжнародноїситуації.
Соціально-економічна перебудова суспільства в Україніспричинила гострі проблеми. Їхнє вирішення передбачає розробку науковообгрунтованої комплексної програми подолання демографічної кризи, яка бохоплювала не тільки питання простого відтворення населення, але й йогорозвитку у широкому соціальному контексті.
В умовах значного зниження народжуваності, зростаннясмертності та погіршення здоров'я необхідно докласти максимальних зусиль длязбереження населення України. Це має бути основним змістом демографічнихстратегій держави сьогодні.
При обмежених фінансових можливостях, а також занепадісистеми соціального захисту увага і підтримка держави повинні бути спрямованіна вирішення проблем, що безпосередньо впливають на рівень захворюваності ісмертності населення і, зокрема, дітей та жінок.
У зв'язку з цим необхідно реформувати систему охорониздоров'я, на якій негативно позначилися зміни соціально-економічних умов, атакож збільшити асигнування на розвиток цієї сфери.
Для подолання депопуляції та відтворення трудовогопотенціалу країни необхідно перейти від декларативного до реального виконання програм.Необхідно:
— поступове збільшення дотацій під час народженнядитини та для її подальшого утримання;
— створити належну систему соціального обслуговуванняосіб похилого віку і забезпечити його доступність незалежно від місця проживання;
— вирішити проблему міграційного відпливу населенняУкраїни за кордон шляхом створення гідних умов роботи в Україні та покращенняекономічного становища сфери праці тощо.
Враховуючи необхідність зміни соціально-психологічногоклімату, пріоритетами сучасної національної демографічної політики мають бути:
- цілеспрямованадержавна соціальна політика на поліпшення демографічної ситуації;
- системнета безперервне статеве виховання підлітків на цінностях національної тахристиянської культури в родині, у навчальних, медичних, закладах;
- утвердженнявисокого соціального статусу сім’ї;
- вихованняв населення демографічної грамотності та формування ідеологічних і філософськихпринципів, які відповідають цілям та пріоритетним завданням національної демографічноїполітики.
Впровадження і виконання зазначених та інших методіввирішення демографічної проблеми може змінити сучасний та дати ефективнийпоштовх майбутньому розвитку населення України.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. ВасильєваЛ. Й. Демографічні аспекти сучасної сім’ї // Актуал. пpобл. політики: Зб. наук.пp. — Одеса, 1997. — Вип.1-2. — С.15-17.
2. Концепціядемографічного розвитку України на 2005-2015 рр./За наук. ред. акад.І.Ф.Кураса, С.І.Пирожкова. — К.:ІВЦ Держкомстату України, 2004. – С.476-501.
3. Стратегіярозвитку України: теорія і практика. — К.: НІД., 2002. — С. 864.
4. ГнибіденкоІ. Соціальний вибір в умовах глобалізації як засіб забезпечення соціальногозахисту та прав людини: Україна: аспекти праці. – 2005. — №2. – С.35.
5. Демографічнедзеркало нації// Слово просвіти. — 2001. — 23 листопада. с.6.
6. Діти,жінки та сім’я в Україні: статистичний збірник. — К.: Державний комітетстатистики України, 2000. — 362 с.
7. Демографічнакриза в Україні. – К.: Ін-т економіки НАНУ, 2001. – С.467.Н.М. Зобко«Демографічні проблеми людства» К.: 2001.- 543с.
8. ДовжукБ. Актуальне регіональне дослідження трудової міграції: Україна: аспекти праці.– 2005. — №3. – С.37.
9. Демографічнакриза в Україні// Народна газета. — 2002. — № 17. — с.4-5.
10. Допитання про концепцію національної демополітики в Україні: Демографічнідослідження. – Вип.18. – К.: Ін.-т економіки НАН України, 2004. – С.40-41.
11.Етнодемографічна політика. Піскунов О.Д.: Дивослово. — 2002. — №8. — с.2.
12. Лібанова Е. Демографічнийколапс: Уряд. кур’єр. – 2004. — №40. – С.11.
13.Регіональні проблеми зайнятості і ринку праці: Матеріали Всеукраїнськоїнауково-апрктичної конференції. – Т., 2004. – 294с.
14.Стасюк М., Крючковський В. Вплив міграційних процесів на основні демографічніпоказники в Україні: Україна: аспекти праці. – 2004. — №5. – С.42.
15.Стасюк М., Крючковський В. Вплив міграційних процесів на основні демографічніпоказники в Україні: Україна: аспекти праці. – 2004. — №5. – С.40.
16. Україна– аспекти праці: щомісячник.-К.:2006.- №8. – 63с.
17.Україна – аспекти праці: щомісячник.-К.:2007.- №3. – 60с.
18.Україна – аспекти праці: щомісячник.-К.:2007.- №1. – 63с.
19.Україна – аспекти праці: щомісячник.-К.:2006.- №4. – 63с.
20. ЯцківЯ. Твоє обличчя в портреті України: Урядовий кур’єр. – 2005. — №163. – С.18.
21.Яцків Я. Твоє обличчя в портреті України: Урядовий кур’єр. – 2005. — №177. –С.9.
22.Послання президента до Верховної Ради України. – www.president.gov.ua; Скількинас в Україні//Соц. Політика. – 2005. — №8.
23.Концепція демографічного розвитку України на 2005-2015 роки. – www.rada.gov.ua.
24. Державнастатистика України. – www.ukrstat.gov.ua
25. Статистичнийпортал. – www.ukrcensus.gov.ua
ДОДАТКИ
/>
Рис.1.1Чисельність населення на 1 лютого 2009 року та середня за січень 2009 року,млн.осіб
/>
Рис.1.2 Густота населення України, осіб/кв.км
/>
Рис.1.3 Динаміка народжуваності та смертностінаселення, тис.осіб
/>
Рис.1.4 Середній коефіцієнт народжуваності за 2006 рік,осіб
Таблиця 1.5 Міграція населення за регіонами, осіб Число прибулих Число вибулих Приріст (скорочення) 2008 2007 2008 2007 2008 2007 Україна 710748 758292 695869 741454 14879 16838 Автономна Республіка Крим 33767 36615 30297 33091 3470 3524 Вінницька 29268 31643 30933 33176 –1665 –1533 Волинська 19053 19973 18975 20084 78 –111 Дніпропетровська 46230 53487 48002 52654 –1772 833 Донецька 61233 65591 62120 65681 –887 –90 Житомирська 22419 23348 24525 25092 –2106 –1744 Закарпатська 9392 9622 10772 11187 –1380 –1565 Запорізька 23817 26497 24187 27378 –370 –881 Івано-Франківська 15338 16185 15477 16386 –139 –201 Київська 26275 26419 24962 27143 1313 –724 Кіровоградська 11899 12344 15878 16544 –3979 –4200 Луганська 35696 37030 39326 41866 –3630 –4836 Львівська 31106 32293 31837 33490 –731 –1197 Миколаївська 17485 19175 18630 19816 –1145 –641 Одеська 43231 48617 36612 37280 6619 11337 Полтавська 26504 28385 26772 28954 –268 –569 Рівненська 19588 22425 21460 24396 –1872 –1971 Сумська 21071 21995 22391 24317 –1320 –2322 Тернопільська 13482 13579 14956 15283 –1474 –1704 Харківська 50444 52974 46039 48943 4405 4031 Херсонська 15312 16181 18071 19177 –2759 –2996 Хмельницька 24309 24660 25120 26357 –811 –1697 Черкаська 23016 25779 23336 26066 –320 –287 Чернівецька 11796 12544 11136 11932 660 612 Чернігівська 18317 20296 19144 21421 –827 –1125 м. Київ 54948 54885 31548 30082 23400 24803