Контрольнаробота
зпредмету:
«Деонтологіяв соціальній роботі»
План
1. Етичні поглядита благодійність Г.С. Сковороди. 3
2. Соціальнийпрацівник у конфліктній і екстремальній ситуаціях. 7
Список використаноїлітератури. 18
1. Етичні погляди та благодійністьГ.С. Сковороди
Григорій СавичСковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи Лубенського полку наПолтавщині, в сім’ї малоземельного козака.Помер – 9 листопада 1794 року в с. Іванівці на Харківщині (нині с.Сковородинівка Золочівського району) [1, c.11].
Широке звертаннядо проблем етики, всебічне осмислення її теоретичних засад та моральноїпрактики, форма побудови занять — у вигляді диспутів — справили великий впливна життєвий вибір першого професійного українського філософа — ГригоріяСковороду. З нього, власне, і розпочинається історія української філософії, щостає поряд із філософією західноєвропейського Просвітництва.
Центральноюпроблемою його етики є проблема самопізнання, що має виражений моральніснийзміст. У діалозі «Розмова про те: знай себе» він пише: Людиною є глибоке серцечи думка її» [7, с. 69]. У діалозі «Розмова4-та про те ж: знай себе» говориться: «Серце, думки й душа — то все одне» [7, с. 80].
У характеристиці«серця», тобто якісних ознак моральної людини, Сковорода виявляє її двоякуприроду. Він має на увазі не традиційне для християнства протиставленнядуховного і тілесного, а двоякість тілесного і духовного начал. Так само, якіснує тіло «земляне» і тіло духовне, так можуть існувати і «два серця». Під тіломдуховним мається на увазі «істинне тіло, приховане у Христі» [7, с. 82].
Людина, що любитьсама себе, любить у собі тіло, «прах», а не духовне начало, що підносить доістини почувань. У п'ятому діалозі обґрунтовується поняття «двох натур»:видимої і невидимої. Міркуючи про духовне та тілесне, божественне та земне,вічне та минуще, філософ обґрунтовує, що основне в людині — «божественний дух».
Справді, щоб«знайти у собі людину», потрібно заглибитися всередину себе самого: серцемперелетіти від земного Адама до Павлової людини: до «невидимого, небесного, донашого світу». Так ми «проникаємо у самий центр нашого серця й душі нашої».Таку людину філософ називає істинною. Через розуміння і взаємну любов уникаютьсмерті, адже пізнають у собі нетлінну й істинну людину [4, c.121].
Вічністьздобувається духовним подвигом. Актуальною є думка про духовну силуособистостей, здатних нести у собі істину та утверджувати її власноюдіяльністю. Звертаючись до образу старозавітного Мойсея, Сковорода бачить уньому особистість, що об'єднала своєю волею єврейський народ. Він «зробив йогощасливим і переможним», — говорить Сковорода.
Соціальніпроблеми, що розв'язуються у працях філософа, мають виражене моральніснезабарвлення. Цінність людської діяльності пов'язується з спрямуванням її наінтереси ментального життя. У праці «Вхідні двері до християнськогодоброчестя», вдаючись до поняття «всезагальний розум», філософ обґрунтовує йогозміст у системі цінностей народного життя. Організовані на засадах розумногостосунки в сім'ї, у державі дають життя, що буває «раєм, небом, божим домом».
Длясамоорганізації народу на звільнення від соціального і духовного рабстваважлива духовна єдність етносу, віра у власні сили і воля до досягнення мети [4, c.122].
Беручи відомийепізод зі Старого Завіту про вихід євреїв з єгипетського полону, філософзосереджує увагу на питанні: чому «600 тисяч були викликані в обітовану землюпіші, а чому лише два в неї увійшли». Він наголошує, що ті, хто повірив,дійшли. Саме вони заснували роди, їх нащадки народом стали: не лише кровноспорідненим, але і духовним цілим.
Розмірковуючи надпитанням щастя, Сковорода протиставляє матеріальні чинники добробуту людини ідушевний спокій. Досягнення у науках ще не роблять людину щасливою. Не дає їйщастя і ситість шлунку та інші тілесні задоволення. Справжнє духовнезадоволення, що дає людині відчуття щастя — самопізнання. «Оце ж і є бутищасливим — пізнати, знайти самого себе» [7, с. 234].
В етиці Сковородимає місце певне протиставлення логічного пізнання на користь чуттєвого. Наґрунті останнього відкривається людині розуміння суті щастя. «Серце» у йогофілософії — це чуттєвий розум, на відміну від суто раціонального знання.
Велика увага ветиці Сковороди приділена питанням виховання особистості. Повчальна форма йогодіалогів має моральнісне спрямування. Філософ прагне шляхом діалогу героївспонукати читача до внутрішнього діалогу, попередити можливі питання та дати наних вичерпні відповіді. Діалогова форма важлива як засіб пробудження інтересудо любомудрості.
Отже, епохаПросвітництва засвідчила про себе як час особливо великого інтересу до етичноїпроблематики.
На відміну відсередньовіччя, людська особистість розглядається у цю епоху як суб'єктморального вибору. Філософія зосереджує увагу на пошуку об'єктивних засадморалі, намагається відповісти на питання джерела існування добра і зла. Самедоба Просвітництва остаточно «реабілітує» людську природу, утверджуючи уполеміці з релігійною ортодоксією цінність людської чуттєвості для пізнаннясвіту та для цілеспрямованої людської діяльності [1, c.81].
Людська природабачиться моральнісною. Причини існування зла у світі філософи пояснюють нелюдською природою, а характером суспільних стосунків. Недосконалі державнізакони, негуманні суспільні відносини — джерела соціального зла.
Шлях моральногоудосконалення життя бачиться у творенні добрих законів, у розумному державномууправлінні, а також у моральному вихованні громадян. Етика Просвітництвапідготувала ґрунт для етики німецького класичного ідеалізму.
У Сковороди визріваєпереконання, що справедливе суспільство виникає на ґрунті освіти, пізнаннялюдьми себе. Матеріальні відносини та стосунки між людьми регулюютьсядодержанням моральних принципів. Основою моральності і справедливості вінвважає «споріднену» працю, яка є корисною для всього суспільства, оскільки вжесам процес виконання її приносить насолоду.
Сковороданалежить до тих мислителів, вчення яких перебуває у повній гармонії з їхнімжиттям. Однак цієї гармонії не слід перебільшувати, бо його гаряче прагненнязнайти «гармонійну рівновагу» духу в умовах панування зла і несправедливостізалишилося недосяжною мрією.
Досягнення добра,блага є основою всіх людських вчинків, і тому те, що справді корисне длялюдини, є бажаним для неї, а отже, і прекрасним. Користь з красою, а краса зкористю, на думку Сковороди, неподільні; їх єдність і є джерелом людськогощастя. Краса органічно пов’язана з добротою, тому, твердить Сковорода, «добротаживе в одній красі». Це й зумовило ототожнення в його світогляді семантикидобра і краси [1, c.74].
Розуміннямистецтва у нього закономірно випливає з теорії «сродності». Справжня цінністьхудожніх творів, на думку Сковороди, полягає у тому ж, що й цінність життєвихявищ: «Опера, книга, песня и жизнь не от долготи, но от благолепия и добротыцену свою получает». Важливою ознакою справжнього мистецтва є почуття любові.
На йогопереконання, ніщо не потребує такої внутрішньої свободи, як мистецтво:неспорідненість вбиває будь-яке «художество». Для живопису і для музики, як ідля всякого іншого мистецтва, необхідні природні здібності. Що ж до навчання івправ, то вони здатні тільки вдосконалити талант. Якщо ж немає природноїоснови, покликання, то ніяке навчання не принесе бажаних і сподіванихрезультатів.
Визначаючимистецтво з погляду спорідненої праці, Сковорода робить висновок, щосправжньому митцеві насолоду приносить не слава, а сама праця над твором, якасолодша за славу.
Отже, Сковородазробив істотний внесок у скарбницю вітчизняної культури. Він писав пісні імузику до них, вправно грав на кількох музичних інструментах, малював, аголовне — створив численні літературні і філософські твори. Його спадщинаналежить до визначних надбань вітчизняної прогресивної культури XVIII ст., айого ім’я посідає помітне місце в ряду видатних діячів минулого, які збагатилифілософську думку та художню літературу України. У свідомість сучасників танащадків він увійшов насамперед як народний вільний мислитель, мандрівнийучитель життя, в якому висока освіченість поєднувалася з мудрістю трудящоїлюдини. Мужність Сковороди, зневага до багатих, протест проти несправедливостіі зла, засудження наживи, духовна незалежність створили йому в народі добруславу [4, c.123].2.Соціальний працівник у конфліктній і екстремальній ситуаціях
Соціальна роботає одним з найбільш одухотворених видів професійної діяльності. Нинішній етапрозвитку соціальної роботи в нашій країні можна охарактеризувати як перехіднійдо якісно нового розвитку соціальної педагогіки і соціальної роботи [2, c.25].
Вихід напрофесійний рівень постановки соціальної роботи в країні — явище значне. Відякості кадрів багато в чому залежить подальша доля професії, а значить, ірішення проблем виховання, освіти, виживання, розвитку дітей, а головне —соціального захисту кожної людини [6, c.47].
Вихід напрофесійний рівень постановки соціальної роботи вимагає, щоб цю професіювибрали люди особливих особових якостей. Діяльність соціального педагога — цезона довіри між людьми, шлях до їх взаєморозуміння, взаємодопомоги івзаємовідповідальності [11, c.231].
Якостісоціального працівника, що забезпечують його професійну придатність:
· Емпатія —уміння бачити світ очима інших людей, розуміти його так само, як вони,сприймати їх вчинки з тих же позицій і в той же час мати здатність сказатиіншим про своє розуміння і дати можливість підтвердити або спростувати ціуявлення іншим.
· Доброзичливість— здатність демонструвати своє відношення приязні, безумовно позитивноговідношення, симпатії, готовність підтримати іншу людину.
· Делікатність— ввічливість, м'якість з іншими людьми.
· Автентичність— здатність бути природним у відносинах з людьми, бути самим собою в контактахз тими, що оточують.
· Відвертість— готовність відкрити іншим свій внутрішній світ, бути щирим, уміти говоритипро свої відчуття і думки, транслювати їх співбесідникові.
· Конкретність— відмова від загальних міркувань, уміння конкретно відповідати на питання [5, c.62].
· Безпосередність— уміння говорити і діяти в обстановці «тут і тепер», мати чітке уявлення пролюдину і її ситуацію, а також демонструвати це.
· Комунікабельність— інтерес до інших людей, до спілкування з ними, легкість в спілкуванні.
Людина, щовибрала цю професію, повинна бути гуманістом, володіти високою духовною ізагальною культурою, бути педагогом, психологом і соціальним робітником, щоусвідомлює свою активну роль в захисті прав дитини на навчання, виховання,розвиток і гідне існування, мати тверді етичні принципи.
Найважливішоюособливістю діяльності соціального працівника є уміння вести діалог,організовувати процес комунікації, управляти їм. Уміння вести діалог| передбачає|припускає|цілий ряд|низку| професійних навиків|навичок| і знань.
Професіоналповинен уміти вислухати і зрозуміти|,коректно запитати|спитати| і по-діловомуточно відповісти, переконати, створити атмосферу довіри і невимушеності, знайтитонкий психологічний підхід| до клієнта,вирішити конфлікт і зняти напругу|напруження|[9, c.104].
В основі всьогоцього лежить комунікативна техніка спілкування. Володіння нею — найважливішаознака професійної| придатності фахівців|спеціалістів| будь-якого профілю, чия діяльністьпов'язана із спілкуванням.
Згідно з|згідно| цим можна виділити ряд|низку| характеристик, складових комунікативногопортрету соціального працівника|, якого можнаназвати|накликати| гуманітарієм практичної| дії. Ці характеристики назвемо|накликатимемо| комунікативною| професіограмою|,що, по суті, є|з'являється| системою| кваліфікаційних вимог, які пред'являються дофахівця|спеціаліста| в області соціальноїроботи. Фахівець|спеціаліст| в цій областіповинен [10, c.261]:
Ø знатимовний етикет і уміти його використовувати;
Ø організуватинеобхідний вид|вид| спілкування і управлятиїм;
Ø аналізуватипредмет спілкування, його мету|цілі| ізавдання|задачі|;
Ø коректноставити питання і точно на них відповідати;
Ø умітивести бесіду, співбесіду, ділову розмову, суперечку, полеміку, дискусію,дебати, дебати, диспут, круглий| стіл, діловунараду, командну ділову гру, переговори, торги;
Ø умітианалізувати конфлікти, кризові|кризові|ситуації, конфронтації і вирішувати їх;
Ø матинавик|навичку| доводити і обґрунтовувати,критикувати і спростовувати, аргументувати і переконувати, досягати угод| і компромісів;
Ø володітитехнікою мови|промови|, уміти використовуватириторичні| фігури і прийоми;
Ø умітиправильно будувати мову|промову| і іншіприлюдні|публічні| виступи|вирушання|;
Ø знатислужбовий етикет і уміти його використовувати;
Ø уміти задопомогою слова здійснювати психотерапію в спілкуванні; знімати стрес, напругу|напруження|; адаптувати|пристосувати|клієнта| до відповідних умов, коректуватийого поведінку| і оцінки.
Без опануваннявищезгаданих знань і навичок| здійсненняділового спілкування, тобто такого спілкування, коли за допомогою слова можебути вирішена справа|річ|, неможливе|.
Компетентнеспілкування є складною інтегральною умовою|утворенням|,вирішення його проблем можливе з різних позицій. Розглянемо|розглядуватимемо| деякі характеристикикомпетентного спілкування, або майстерність спілкування, |суттєві| в першу чергу в контексті практики йогорозвитку.
У багатообразних|різноманітних| випадках спілкування інваріантнимискладовими опиняються такі структурні компоненти|,як партнери-учасники, ситуація, завдання|задача|.Варіативна зазвичай|звично| обумовлена зміноюхарактеристик цих компонентів і своєрідністю зв'язків між ними.
Багатство,складність спілкування і, відповідно, компетентність в спілкуванні пояснюються|тлумачать| різноманіттям його видів. Зазвичай|звично| виділяють службово-ділове (ролеве),інтимно-особове, ритуальне (у тому числі світське), маніпулятивне, діалогічнеспілкування та ін. [3, c.121]
Практика показує,що далеко не завжди компетентність в одному виді|виді|спілкування означає компетентність в інших його видах. Вельми|дуже| часто це можуть бути досить|достатньо| автономні утворення [2, c.214].
У даномуконтексті доречно спеціально навести поняття терміну «компетентний». У словникуіноземних слів цей термін перекладається у тому числі як той, що «знає,досвідчений в певної області». Звичайно, знання про спілкування — необхіднийелемент компетентності, але|та| лише у томувипадку, коли воно стає соціальною установкою — готовністю діяти певним чиномпо відношенню до себе, інших, ситуації.
Можна бути дужеобізнаним|інформованим|, інформованим пропроблеми спілкування з|із| людиною, але|та| це зовсім не є гарантією компетентності|. Основним критерієм тут є реальні рішення| завдань|задач|,що виникають при спілкуванні, і одночасний особовий розвиток, самореалізація.
Важливий|поважний| показник компетентності в спілкуванні — відношення| людини до власних цінностей: наскільки він їхрефлексує|, наскільки сам собі віддає в нихзвіт. Відомо, що зовсім непросто відповісти собі на питання: «Чого я більшвсього|більше всього| хочу в цьому житті, дочого прагну, навіщо живу?». По суті, йдеться про культурі рефлексії якскладовій компетентності|.
Саме рефлексивно-емпатійний| розвиток людини|забезпечує позицію децентрації| у відношенні|ставленні| з|із|партнером|, уміння аналізувати ситуаціїспілкування не лише|не те що| «з власноїдзвіниці». Культура рефлексії передбачає|, щоучасник спілкування здатний|здібний| стати якби посередником по відношенню до самого себе в цьому процесі, аналізуючи ситуацію|, цілі, наслідки і тому подібне.|тощо| Саме рефлексія, позиція| людини по відношенню до самого собі і партнерампо спілкуванню великою мірою обумовлює |зумовлює|суб’єктність|| сторін, що є передумовоюпобудови|шикування| спілкування як діалогу [6,c.129].
В даному випадкуйдеться про те, що розвиток компетентності| —це розвиток умінь людини досліджувати власний психологічний потенціал, а такожумінь реконструювати| компоненти| психологічної подоби своїх партнерів, ситуацій,завдань|задач|. У сучасній психологіїнакопичений великий об'єм|обсяг| емпіричних| даних відносно|щодо|кожної із згаданих граней спілкування|.
Розвитоккомпетентного спілкування можна розглядати|розглядувати|з різних| точок зору. Можна орієнтуватися назбагачення, повноту|, поліфонічність| — в такому разі у такомуразі| основною виявляється |опиняється|спрямованість на отримання багатообразної|різноманітної|палітри психологічних| позицій і засобів|коштів|, які допомагають повному|цілковитому| самовираженню| партнерів, реалізації всіх функцій — перцептивної, комунікативної,інтерактивної. Якщо виявляється|опиняється|допомога в подоланні|здоланні| тих або іншихтруднощів спілкування, може бути акцентована|яка-небудь одна грань цих засобів|коштів|.
Зокрема, невипадково для вдосконалення службово-ділового і інтимно-особового спілкуваннявикористовуються різноманітні| видисоціально-психологічного тренінгу. В цілому|загалом|ж компетентність в спілкуванні означає не оволодіння якої-небудь однієїпсихологічної позиції як найкращої|, авикористання комплексу цих позицій.
Уміннязастосовувати всю палітру особових можливостей спроможностей|, як би граючи на всіхпсихологічних «інструментах», — один з показників психологічної| зрілості і компетентності.
Основакомунікативної компетентності — соціальний інтелект, тобто стійка, заснована наспецифіці смислових| процесів і ефектногореагування здатність|здібність| розуміти| самого себе, інших людей, їх взаємовідношення іпрогнозувати| міжособистісні події [10,c.92]. Формуванню соціального інтелекту|сприяє перш за все|передусім| розвитокнаглядової|спостережливої| сенситивності| — здібності спостерігати іншу людину і одночасно| запам'ятовувати, як вона виглядає, що говорить;теоретичної| сенситивності| — здібності вибирати і застосовувати теорії дляточнішого передбачення і пояснення відчуттів|почуттів|,думок і дій інших людей; номотетичної| сенситивності| — здібності |розуміти типового представника тієї або іншої групи|;ідеографічною сенситивності| — здібностірозуміти своєрідність| кожної людини.
Сенситивністьрозвивається в ході спеціальних тренінгів, сприяючих яскравішому прояву|вияву| емпатії|,— здібності прийняття|приймання| іншого,емоційного|емоціонального| резонансу на його переживання| (умова зняття тривожності, «захисних механізмів» клієнта|), що допомагають ідентифікувати себе з|із| іншим, моделювати |внутрішній стан|статок| клієнта на основіспроби представити| себе на його місці [9,c.311].
Розвитоккомунікативної компетентності |в| соціальних працівників| за допомогою спеціальних наукових методів передбачаєвідповідні форми вчення|навчання|. Одна з них— активне| соціальне вчення|навчання| в умовах групової навчально-тренувальної| діяльності.
Учбово-тренувальнагрупа — одна з організаційно-дидактичних|форм, діяльність якої направлена| наформування загальної|спільною| і професійної компетентності|; соціалізуючим середовищем|середою| якого є цілісна професійна культура.
Один з показниківкомпетентності спілкування — уміння слухати|.
Відомо, що багатохто з|із| нас не уміє слухати (і чути) те, щоговорять нам інші. Навіть коли ми не перебиваємо співбесідника|співрозмовника|, багато з|із| того, що він говорить, «пролітає» мимо|повз| наших вух — в основному тому, що у цей момент ми думаємопро щось інше. Це приводить|приводить| часомдо вельми|дуже| негативних наслідків:руйнуються приятельські відносини| і навітьсім'ї. Якщо ж невміння слухати характерне для соціального працівника, то уклієнта створюється неправильна| думка пронього.
Таким чином, співробітниксоціальної служби повинен підтримувати високі етичні стандарти свого положення,виключаючи які-небудь прийоми, введення кого-небудь в оману, нечесні дії, чіткорозрізняючи заяви і дії, зроблені їм як приватною особою і як представникомсвоєї професії.
Не менш важливийі такий напрямок соціальної роботи, як поширення знань про виживання людини векстремальних умовах (при дефіциті матеріальних засобів, продуктів харчування,при затяжній хворобі і інших соціальних ситуаціях), а головне, як показалапрактика, — про права і пільги громадян, гарантованих державою.
На ряду з цимстають проблеми алкоголізму, оскільки за відсутності служб нар|кологічної| іпсихіатричної допомоги, за невисокого культурно-освітнього| рівня населення зловживання алкоголем| набуває|придбаває|загрозливих по своїх наслідках| розміру.
Важлива сторонароботи соціального працівника полягає у допомозі літнім людям у вирішенніпобутових, соціально-медичних|,соціально-психологічних, соціально-педагогічних|проблем, а також у забезпеченні дозвільної|зайнятості дітей, підлітків, молоді і|дорослого населення. Для того, щоб дозвільні заняття сприяли| розвитку особистості|особистості|,необхідно акцентувати увагу| не стільки нарозважальній направленості дозвілля|, скількина розвитку людини в інтелектуальному, емоційному|,етичному, духовному, соціальному плані [8, c.285].
Велике значеннямає допомога у забезпеченні працевлаштування підлітків і молоді з|із| постійною |оплатою праці; | сприяння у пошуках нових робочих| місць, перепідготовка спеціалістів|; допомога у розвитку|особистих|особових| підсобних господарств задопомогою впровадження освітніх |програм підготовки.
Окрім того, порядз вищевказаних, у роботі соціального працівника важливим є вміння усувати міжнаціональніта| міжетнічні конфлікти, налагодження|налагоджування| добросусідських стосунків.
Не менш значимі|значущі| проблеми глибинного плану, від вирішенняяких неабиякою мірою залежить доля людини: соціальне обслуговування (у різнихвидах і формах), підвищення культурно-освітнього рівня населення, формуванняздорового| способу життя, розвиток духовнихцінностей в соціумі|, зміцнення інститутусім'ї, формування життєздатності| особистості|особистості| в умовах соціальних катаклізмів таін.
Класифікація соціальнихтехнологій, що застосовується при цьому, базується|на диференціації як вживаних знань, способів, методів, так і об'єктів (явищ,процесів, груп людей, їх спільностей| тощо),оскільки до кожного з них можна примінити|певні способи дії з метою їх оптимального|функціонування, розвитку і вдосконалення.
Природно, щовміст|зміст| соціальних технологій суттєво| розрізняється. Визначимо коротко зміст|зміст| найбільш важливих|поважних|соціальних технологій, що допоможе детальніше розглянути|розглядувати| специфіку технологій в соціальній роботі.
Глобальнісоціальні технології пов'язані з вирішенням загальнолюдських проблем і сприяютьз'ясуванню і вирішенню не лише|не тільки|внутрішніх, але і світових тенденцій розвитку, зв'язку суспільства| і природи. Отже, їх впровадження, прямо або ні|, пов'язане з життєдіяльністю людей; їх соціальноюзахищеністю|.
Одним зрізновидів універсальних технологій є технологія глобального моделювання(дослідження і вирішення питань збереження|зберігання|світу|миру|, природи, забезпечення населенняЗемлі продовольством, енергією, матеріальними засобами|коштами| і так далі). Регіональні соціальні технології вивчаютьзакономірності територіального соціального життя і планомірні її зміни.
Інноваційнісоціальні технології є такими методами та прийомами інноваційної діяльності,які направлені| на створення|створіння| і матеріалізацію таких нововведень в суспільстві|, які наводять|приводять|до якісних змін в різних сферах соціального життя, раціональне використання матеріальних| і інших ресурсів суспільства [6, c.218]|товариства|.
Рутинні соціальнітехнології (технології, засновані на минулому досвіді|досліді|)на відміну від інноваційних характеризуються такими|методами дії на соціальні процеси, які відрізняються|малою наукомісткістю|наукоємною|, немотивують соціальний об'єкт, соціальну систему до змін|перемін|.
Інформаційнісоціальні технології мають містять способи, прийоми, оптимізацію самого інформаційного| процесу, його відтворення і функціонування. Інтелектуальнісоціальні технології направлені|спрямовані|на розвиток| і стимулювання розумовоїдіяльності людей, розвиток| їх творчихздібностей.
Демографічнітехнології мають на меті вивчення| івироблення способів механізму відтворення населення|,зміни його чисельності, складу і розміщення тощо.
Соціальнітехнології |злагоди| є методами, дорогами|коліями| досягнення згоди|злагоди| більшості населення у вирішенні найбільш| актуальних питань суспільного|громадського| життя, |із|взаємної дії. До цього типа|типу| технологійпримикають соціальні технології| вирішенняконфліктів, зокрема соціально-етнічних.
В останньому випадкуповажно враховувати внутрішню структуризацію|цих технологій|; своєрідними способами зняття| напруги, вирішення проблем: 1) позиційне протистояння|; пред'явлення контрпретензій для вирішеннявзаємних поступок; 2) переділення| кордонів|меж| у зв'язку із змінами адміністративногостатусу; 3) компроміс, взаємопоміч|; 4)однобічні|односторонні| поступки, задоволеннявсіх претензій; компенсація (фінансова, економічна та ін.); 5) знищення об'єктуабо суб'єкта конфлікту в національно-територіальних утвореннях.
Політичнітехнології як вид|вид| соціальних технологій представляють| собою методи вирішення політичних проблем, виробітку| політики, її реалізацію, здійснення політичноїдіяльності|.
Можна виділититакож соціальні технології у власне соціальній сфері, духовній і економічнійобластях.
У структуріуправлінських технологій особливу важливість мають|адміністративно-управлінські технології як способи безпосереднього впливу| на керований об'єкт.
Ясно, що цей вид|вид| технологій (як і багато інших) прямим чиномпов'язаний з вирішенням завдань|задач|соціальної роботи. До такого роду технологій можна також віднести психологічнітехнології| як способи дії на психологічніпроцеси, якості, явища, стосунки, як методи дії на установки|, характер, реакції, волю особистості|особистості|, міжособистісні взаємостосунки|.
Отже,компетентність соціального працівника — це органічна єдність його особистості,діяльності і спілкування, яка дозволяє на високому рівні вирішувати професійнізавдання [2, c.10].
Окрім того, неслід забувати, що соціальна робота — одна з гуманітарних служб, яка намагається|пробує| здолати|подолати|дискримінацію суспільства|товариства| повідношенню| до соціально-знедолених|безталанних| людей, що мають особливі проблеми|.
Основне завдання|задача| соціальної роботи на рубежі тисячоліть —подальший|дальший| розвиток і вдосконаленнянаявних форм, методів|, способів і прийомівдіяльності, які використовуються спеціалістом|для вирішення соціальних проблем клієнтів, стимулювання активізації їх сил длязміни несприятливої життєвої ситуації.
Разом з|поряд з| цим подальша|дальша|розробка методів соціальної роботи|обумовлена і необхідністю науково-дослідних досліджень|вишукувань| з боку фахівців|спеціалістів|як в рамках|у рамках| суспільства|товариства|, так і в масштабах малих груп.Особливо поважно відзначити, що розвиток цієї діяльності здійснюється в процесібезпосередньої практичної роботи, тобто в процесі надання|виявлення| адресної, комплексної| і своєчасної допомоги.
Сукупністьприйомів і методів діяльності суб'єктів соціальної|роботи, що розглядають|розглядують| соціальніпроблеми клієнтів як спосіб стимулювання розвитку їх сил, конструктивноїдіяльності| в соціумі з метою змінинесприятливих життєвих| ситуації сприяєдосягненню розуміння клієнтом залежності| івзаємообумовленості особистих|особових| ісуспільних|громадських| проблем|, активізації його участі в солідарних діях зціллю вирішення| виникаючих проблем таконфліктних ситуацій.
Списоквикористаної літератури
1. Багалій Д. Українськиймандрований філософ – Григорій Сковорода. – К.: АТ «Обереги», 1993. – 129 с.
2. Бочарова В. Педагогикасоциальной работы. – М.: Академия, 1994. – 501 с.
3. Козлов А.А., Иванова Т.Б. Практикумсоциального работника. Серия «Учебные пособия». – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001.– 320 с.
4. Мовчан В.С. Етика: Навч.посіб. – 3-тє вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2007. – 483 с.
5. Мудрик А.В. Социальнаяпедагогика: Учебник. / Под ред. В.А. Сластенина. – М.: Академия, 2000. – 200 с.
6. Овчарова Р.В. Справочнаякнига социального педагога. – М.: Сфера, 2001. – 480 с.
7. Сковорода Г. Пізнай в собілюдину. – Львів: Світ, 1995. – 527 с.
8. Социальная работа: теория ипрактика: Учебное пособие / Отв. ред. д.и.н., проф. Е.И. Холостова, д.и.н., проф.А.С. Сорвина. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 427 с.
9. Социальная работа / Под общ.ред. В.И. Курбатова. – Ростов н/Д: Феникс, 2000. – 576 с.
10.Фирсов М.В., Студентова Е.Г.Теория социальной работы: Учебное пособие для студ. высш. учебн. заведений. –М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – 432 с.
11.Шахрай В.М. Технологіїсоціальної роботи. Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2006. – 464 с.