МІНІСТЕРСТВОПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙІНСТИТУТ ПРАВА, СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ПРАЦІ
Соціально–економічний факультет
Кафедра соціальної роботиКурсоваробота
на тему:
«Впливдевіантної поведінкинавзаємовідносини всім'ї»
Виконав:
студентка ІІ курсу 29групи
Жирнов Ігор Іванович
Науковийкерівник:
старшийвикладач
Корольова Л.І.Чернігів 2008
Зміст
Вступ
Розділ ІОсновні поняття і підходи вивчення девіантної поведінки
1.1Визначеннядевіантної поведінки та її основні причини
1.2 Погляди відомих вчених щододевіантної поведінки
Розділ II Види девіантної поведінки
2.1 Поняттяпротиправної поведінки
2.2 Загальне поняттясуїцидальної поведінки
2.3 Форми проявуадиктивної поведінки
2.4 Характеристикаризикованої поведінки та груп ризикущодо зараження на ВІЛ/СНІД
Розділ III Вплив девіантної поведінки навзаємовідносини в сім'ї
3.1 Насильство в сім'ї та його наслідки
3.2Проблеми сім'ї в яких є залежні на алкоголь та наркотики
3.3 Впливагресивної поведінки на соціалізацію сім'ї
3.4Соціально-психологічна допомога (підтримка) сім’ям
ВисновкиВикористана література
Вступ
В усі часи суспільство прагнуло подолати небажаніформи людської поведінки. Як небажана вважається поведінка: злодіїв і геніїв,лінивих і занадто працелюбних. Різні відхилення в соціальній поведінці ідіяльності від середньої норми – як в позитивному, так і в негативному напрямку– загрожували стабільності суспільства, яка завжди цінувалася більш за все.Відхилення поведінки та діяльності від норм прийнято називати девіантним, тобтоце такі дії та вчинки людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормамчи визнаним шаблонам і стандартам поведінки. Сутність девіантної поведінкиполягає у не дотримуванні вимог соціальної норми в різних ситуаціях, щопризводить до взаємодії особистості і суспільства.
Проблема девіантної поведінки є дужеактуальною, оскільки, практично життя будь-якого суспільства характеризуєтьсянаявністю девіації. Соціальні відхилення є властивістю кожної соціальноїсистеми. Проблеми соціальних відхилень вивчають: психологія, криміналістика,правова статистика, педагогіка. Кожна із цих наук відповідно висвітлюютьпроблему девіації.
Конституція України визнає життя і здоров’ялюдини одними з найвищих соціальних цінностей. Держава, яка згідно з ОсновнимЗаконом, несе відповідальність перед людиною за свою діяльність, зобов’язаназабезпечити якнайповнішу реалізацію цих цінностей і при цьому вирішити завданнявиховання здорового покоління та благополуччя в сім’ях, від чого значною міроюзалежить стан продуктивних сил країни, її економічний, оборонний,інтелектуальний, духовний потенціал, ресурс розвитку суспільства.
Сьогодні проблема загрози здоров’юрозглядається світовою спільнотою як одна із загроз планетарного масштабу –антропологічна катастрофа. Однією з причин цієї катастрофи, яка в Українінабула рис демографічної кризи, є низький рівень мотивації здорового способужиття та культури здоров’я у значної частини населення України. Ось чомукуріння, зловживання алкоголем, гіподинамія, неправильне харчування, вживаннянаркотиків, надмірне психоемоційне навантаження, бездумний ризик і безладністатеві стосунки набули поширення в нашому житті. Всі ці фактори значною міроюнегативно впливають на взаємовідносини в сім’ї. Такий несприятливий клімат сім’їведе до депресій, сварок, психологічної напруги і дефіциту в позитивнихемоціях.
Метою курсової роботи є простежити вплив девіантноїповедінки на стосунки в сім’ї.
Щодо завдання даної роботи, то вонополягає у наступному: дати визначення девіантної поведінки, дати характеристикурізним формам її прояву, визначити, яким чином девіантна поведінка впливає навзаємовідносини у сім’ї, а також зазначити різні форми допомоги сім’ям, якістали заручниками даної проблеми.
Розділ І Основні поняття і підходи вивченнядевіантної поведінки
1.1Визначеннядевіантної поведінки та її основні причини
Девіантна поведінка- система вчинків або окремі вчинки,що суперечать прийнятим у суспільстві правовим чи моральним нормам. Основнимивидами девіантної поведінки є злочини і аморальна поведінка, а також поведінка,спрямована на саморуйнацію особистості (наркоманія, психічні розлади,алкоголізація ).
Девіантна поведінка, що відхиляється від норми, охоплюєвеличезний спектр людських учинків. Залежно від амплітуди відхилення, а такожвід характеру норм, що порушуються, можна виділити три її ступені:
1) незначні відступи від норм та моралі;
2) порушення норм права, але не настільки значні, щоб заних наставала кримінальна відповідальність, називаються делінквентною поведінкою;
3) серйозні порушення норм карного права, називаютькримінальною поведінкою.
Делінквентна поведінка в цілому охоплює більш широкийспектр учинків, ніж ті, що прямо переслідуються законом. Так, багато різнихформ поведінки можуть зазнавати соціального осуду чи заперечення, навіть якщоповедінка не є специфічно протиправною — прикладами такого є нецензурна лайка,підтримка «поганої компанії», звичка не з'являтися в обумовлений час ібезпробудне пияцтво. [19;244]
Спільними причинами виникнення девіантної поведінки є:
1. В основі девіантної поведінки лежить перш за всесоціальна нерівність. Це знаходить своє відображення у низькому, бідному рівні життябільшої частини населення, в першу чергу молоді, в розшаруванні суспільства набагатих і бідних.
2. Морально-етичний фактор девіантної поведінки виражаєтьсяв низькому морально-етичному рівні суспільства, бездуховності та відчуженніособистості. Морально-етична деградація і падіння моралі знаходить своє вираженняу масовій алкоголізації, бродяжництві, розвитку наркоманії, вибухові насильствата правопорушень.
3. Навколишнє середовище, яке позитивно чинегативно відноситься до девіантної поведінки. Молоді девіанти (алкоголіки,наркомани, проститутки) — в більшості вихідці із неблагополучних сімей, в якиходин чи двоє батьків вживають спиртні напої.
Девіантна поведінка є засобом задоволення потреб індивіда утих випадках, коли він не усвідомлює суспільних норм, не бачить суперечностейміж ними і своєю поведінкою, не знаходить можливостей задовольнити свої потребивідповідно до суспільних норм або свідомо не бажає їх наслідувати.
Перші прояви девіантної поведінки спостерігаються вдитинстві і часто мають особливо гострий характер. Це викликано як соціальнимстатусом дитини (залежність, невизначеність соціального середовища), так іособливостями її вікового розвитку, особливо в підлітковому віці фізіологічнізміни в організмі, висока емоційність і невитриманість, підліткові реакціїопозиції, імітації, групування, брак життєвого досвіду). Схильність додевіантної поведінки може закріпитися в особистості дитини і визначатиме все їїподальше життя.1.2 Погляди відомих вчених щодо девіантної поведінки
Виділяються кілька напрямків, що пояснюють причинивиникнення такої поведінки. Так, Р. Мертон, використовуючи висунуте Е.Дюркгеймом поняття «аномія» (стан суспільства, коли старі норми і цінності вжене відповідають реальним відносинам, а нові ще не затвердилися), причиноюповодження, що відхиляється, вважає непогодженість між цілями, висунутимисуспільством, і засобами, що воно пропонує для їхнього досягнення.
Я.І. Гілінський вважав, щоджерелом девіації є наявність у суспільстві соціальної нерівності, високого ступенярозходжень у можливостях задоволення потреб для різних соціальних груп. Кожна зпозицій має право на існування, тому що дає зріз реально діючих суспільнихвідносин.
Існує залежність усіх форм прояву девіації від економічних,соціальних, демографічних, культурологічних і багатьох інших факторів. Особливугостроту ця проблема придбала сьогодні в нашій країні, де всі сферигромадського життя перетерплюють серйозні зміни, відбувається девальваціяколишніх норм поводження. Неузгодженість між очікуваним і реальністю підвищуєнапруженість у суспільстві і готовність людини змінити модель свого поводження,вийти за межі сформованої норми. В умовах гострої соціально-економічноїситуації істотні зміни перетерплюють і самі норми. Найчастіше відключаютьсякультурні обмежники, слабшає вся система соціального контролю.
Професор В.Н. Іванов виділяє такі причини девіації як: тізміни в соціальних відносинах суспільства, що одержали відображення в понятті«маргіналізація», тобто його нестійкість, «проміжність», «перехідність»,поширення різного роду соціальних патологій.
Інша група причин зв'язаназ поширенням різного роду девіантних патологій. Зокрема, ростом психічнихзахворювань, алкоголізму, наркоманії, погіршенням генетичного фонду населення.Не можна не відзначити, що серед різних видів соціальних відхилень широкепоширення одержав останнім часом соціальний паразитизм у формі бродяжництва,жебрацтва і проституції. Для нього характерна прогресуюча стійкість, щоперетворює девіантне відхилення в спосіб життя (відмовлення від участі всуспільно корисній праці, орієнтація тільки на нетрудові доходи). Небезпекацього паразитизму небезпечна в будь-якій формі. Так, наприклад, люди, щозаймаються бродяжництвом і жебрацтвом, нерідко виступають у ролі посередників упоширенні наркотиків, роблять крадіжки, допомагають збути крадене.[19;249]
Усвідомлення неминучості відхилень у поводженні частинилюдей не виключає необхідності постійної боротьби суспільства з різними формамидевіантної патології.
Основні механізми соціального контролю:
1) власне контроль, здійснюваний ззовні, в тому числішляхом покарань і інших санкцій;
2) внутрішній контроль, забезпечуваний інтериалізацієюсуспільних норм і цінностей;
3) непрямий контроль, викликаний ідентифікацією зреферентною законослухняною групою;
4) контроль, заснований на широкій злочинностірізноманітних способів досягнення цілей і задоволення потреб.
Розділ ІІ Видидевіантної поведінки
2.1 Протиправна поведінка,різновид девіантної поведінки
Протиправна поведінка — така поведінка особистості, яка порушує встановленісуспільством та закріплені в нормативних документах юридичні норми і об'єктивнонаносить шкоду окремим людям, спільнотам, установам, суспільству в цілому.
Осіб, схильних до протиправної поведінки, можна поділити натакі категорії:
1. Послідовні правопорушники — особи, яким властива активна,свідома протиправна поведінка, свідоме самостійне створення ситуаційпротиправної поведінки, самовиправдання.
2. Ситуативні правопорушники — особи, яким властива певнасуперечливість мотивації поведінки (наявність як протиправних мотивів, так імотивів слідування праву), правопорушення вчиняються під впливом ситуації абоінших осіб, але не робиться спроба протидії ситуації, її наслідкивикористовуються у власних цілях.
3. Випадкові правопорушники — у цілому правослухняні громадяни,які зробили протиправні вчинки несвідомо або під впливом екстремальнихобставин, але в особистості яких є певні передумови до протиправної поведінки(мотивація, характер тощо).
Протиправна поведінка є наслідком неспроможності окремоїлюдини знайти дозволений юридичними нормами спосіб задоволення власних потреб. Причинипротиправної поведінки слід шукати в соціальних умовах існування людини іособливостях її особистості, перш за все її мотиваційної сфери, цінніснихорієнтаціях, особливостях емоційно-вольової сфери. Соціальні проблеми, з одногобоку, породжують складні життєві ситуації, при вирішенні яких людина порушуєправові норми, з іншого — впливають на формування особистості людини.
Серед соціальних чинників правопорушень можна виділити:
— загострення соціальних проблем (зниження рівня життя, проблемизайнятості і працевлаштування, забезпечення житлом тощо);
— неефективну роботу соціально-культурної сфери, обмеженіможливості для змістовного проведення дозвілля;
- неефективне законодавство;
- недоліки в роботіправоохоронних органів;
- кризу системи народної освіти;
- низький рівень правової,педагогічної культури населення;
- криміналізацію культури;
- поширення зловживанняалкоголем, наркотичними речовинами;
— недостатній рівень соціального захисту населення, брак можливостейотримати соціально-психологічну допомогу тощо.
Формуванню схильності до протиправної поведінки сприяютьвиховання за умов криміногенного середовища, в проблемних і кризових сім'ях,відсутність індивідуального підходу до проблемної дитини в навчально-виховнихзакладах, вплив асоціальних груп.
Особистістьлюдини, схильної до свідомихправопорушень, як правило характеризується:
— мотивацією, що передбачає антигромадський засібзадоволення потреб або аномальні потреби;
— ціннісними орієнтаціями, які допускають порушення нормправа та моралі;
— особливостями інтелекту та емоційно-вольової сфери, щоускладнюють оцінку ситуації та вибір правомірних засобів поведінки, утриманнявід асоціальних дій, протистояння тиску оточуючих.
Мотивамипротиправної поведінки можуть бути:
1. Безпосереднє досягнення умов, необхідних для існування.
2. Самоствердження (на соціальному, соціально-психологічному,індивідуальному рівні).
3. Страх перед можливою агресією, небезпекою, бажанняупередити реальний або уявний напад на себе.
4. Перекладання агресії на іншу особу.
5. Бажання отримати гострі відчуття (ігрова мотивація).
Протиправна поведінка може слугувати безпосередньомузадоволенню потреби, ліквідації перешкод на шляху задоволення потреб,здійсненню більш віддалених життєвих планів, вирішенню особистих конфліктів.[12;14]
2.2 Суїцидальнаповедінка
Суїцид (самогубство) — свідоме усунення себе з життя під впливом гострих психотравмуючихситуацій, за яких власне життя як вища цінність втрачає сенс.
Можна виділити:
• ритуальні самогубства — усунення себе з життя відповідно до релігійної або культурної традиції;
• героїчні (альтруїстичні)самогубства — жертвування собою заради інших людей або надцінної ідей;
• самогубство як реакцію на нездоланну життєву ситуацію.
Ймовірність дезадаптації індивіду об'єктивно зростає уперіоди соціально економічної нестабільності в суспільстві. Але світовастатистика свідчить, що заможні і благополучні країни страждають від цієїпроблеми такою ж мірою, як і країнами з економічними негараздами і ознакамисоціальної кризи.
Певний відтінок на суїцидальну поведінку накладають такічинники:
• соціальний і майновий стан(бідні люди накладають на себе руки через нестачу джерел існування, а заможні — через втрату престижу і становища у суспільстві);
• професія (ризикованими єпрофесії, пов'язані з небезпечною для життя і великою відповідальністю,наприклад: поліцейські, лікарі, юристи);
• стать (жінки ідуть на суїцидчастіше через проблеми у особистих взаєминах, а чоловіки через проблеми нароботі);
• вік (в молодості це пов'язано звисокою емоційністю, надмірними вимогами до себе і браком життєвого досвіду, устарості — з втратою життєвого сенсу перспектив, звуженням кола спілкування ісоматичними хворобами).
Але тим не менше соціальні та демографічні чинники ще невизначають схильності до суїциду. Коріння самогубства лежить у конкретнійситуації існування окремого індивіду і його особистих, психологічних якостях.
Найчастіше до спроб суїциду призводять такі ситуації:
• особисто-сімейні конфлікти (розлучення, невдалі шлюби, хворобаабо смерть близьких родичів, невдала любов, статева неспроможність тощо);
• проблеми, пов'язані зі станом здоров'я (прогресуючи хвороби,невиліковність хвороби, каліцтво);
• проблеми, пов'язані з асоціальною поведінкою суїцидента(страх перед кримінальною відповідальністю тощо);
• конфлікти на роботі або в навчальних закладах.
Мотивом суїцидальної поведінки можуть бути як бажанняпозбутися проблеми, втекти від неї, так і бажання відплати, протест.
Серед психологічних чинників, що сприяють формуваннюсуїцидальних намірів, можемо виділити:
1. Психічні хвороби (шизофренія, МДП).
2. Наявність характерологічних деформацій (акцентуацій характеру,психопатій — дистимічної, циклоїдної, лабільної, сензитивної).
3. Наявність гострих або хронічних межових психічнихрозладів.
У своїй більшості суїциденти — це ті, хто більше за іншихсхильний до депресій, у кого легко розвивається почуття безнадії, хто більше заінших уразливий щодо стресу, імпульсивний, невпевнений у собі, схильний досумнівів, залежний від оточуючих або недостатньо гучний, безкомпромісний,надмірно вимогливий до себе. [10;17]
Виділяють такі групи ризику, пов'язані із суїцидами:
1. Молодь з порушенням міжособистісних відносин, ті, хто зловживаєалкоголем або наркотиками, молоді люди з девіантною, кримінальною поведінкою.
2. Представники расових, національних або сексуальнихменшин.
3. Ув'язнені в тюрмах.
4. Військовослужбовці першого року служби.
5. Ветерани війни.
6. Люди похилого віку, які страждають від хвороб або покинутіблизькими.
7. Люди, які знаходяться в стані соціальної ізоляції.
Стан людини, яка стоїть на порозі самогубства,характеризується такими рисами:
— звуженою свідомістю, повною концентрацією на боліснихпереживаннях;
— відчуттям безпорадності;
— прагненням втекти від проблеми;
- нездатністю побачити альтернативні шляхи виходу зпсихотравмуючої ситуації;
— пошуком зовнішньої допомоги.
Наявність у людини суїцидальних ознак можна виявити затакими зовнішніми ознаками.
Вербальні ознаки:
— людина часто говорить про свій душевний стан;
— прямо і явно говорить про смерть;
— вдається до опосередкованих натяків («я не буду длякогось проблемою», «тобі більше не доведеться про менепіклуватись»);
— жартує з приводу самогубства;
— надмірно самокритична;
— надмірно зацікавлена проблемою смерті.
Ситуативні ознаки:
- соціальна ізоляція;
— нестабільне соціальне оточення: серйозні проблеми усім’ї, тяжкі хвороби;
членів сім’ї, утому числі алкоголізм і наркоманія;
— незавершена спроба самогубства;
— випадки самогубства в сім’ї. [17;25]
2.3 Форми проявуадиктивної поведінки
Серед проблем, що стоять перед нашим суспільством, однією знайболючіших є наркоманія. За останні роки постійно збільшується кількістьосіб, хворих на наркоманію. Все більше людей, перш за все молоді, вживаютьнаркотики періодично. Деякі з них (канабіс, екстезі) стають частиноюсубкультури певного кола молоді.Наркотики — це психоактивні речовини,які оказують специфічний вплив на нервову систему та організм людини у цілому,викликають стан зміни свідомості, а при тривалому використанні здатні викликатизалежність, що призводить до вживання даної речовини у шкідливих до здоров'ядозах.
Процес залучення окремої особистості або соціальної групидо немедичного вживання наркотиків називається наркотизацією, поведінка,пов'язана із вживанням наркотиків — адиктивною, а хвороба, викликананаркотичною залежністю — наркоманією.
Єдиного чинника, який спричинює схильність до вживаннянаркотиків, не встановлено. Можна виділити ряд соціальних і психологічнихчинників, які сприяють наркотизації.
Серед соціальних чинників, що сприяють поширенню вживаннянаркотиків, можемо виділити такі:
- загострення соціальнихсуперечностей, соціальне розшарування суспільства (підвищується загальне незадоволеннясвоїм життям, нервовість, тривожність і агресивність особистості);
- криза суспільних цінностей(люди перестають орієнтуватися на позитивні цінності, норми моралі);
- нерозвиненість соціально-культурноїсфери, брак можливостей задовольнити дозвільні і творчі потреби, проявитисоціальну, політичну і творчу активність;
- традиції вживання наркотиків (убагатьох культурах вживання наркотичних речовин, наприклад, алкоголю, є складовимелементом обрядів і ритуалів або звичним способом проведення вільного часу);
- поширені в суспільнійсвідомості ілюзії щодо властивостей наркотиків (а саме їх можливості викликати задоволення,«кайф», знімати стрес, активізувати тощо).
Значну роль у формуванні адиктивної поведінки відіграютьчинники мікросередовища, такі як негативний приклад батьків, родичів ідрузів, асоціальна спрямованість сім'ї, невирішеність сімейних проблем іконфлікти в сім'ях, бездоглядність дитини, а також стійкий конфлікт змікросередовищем.
Серед особистісних чинників, які зменшують опірністьлюдини негативному впливу середовища і сприяють формуванню адиктивної поведінкиможемо виділити:
— низький рівень інтелекту, нездатність передбачитинаслідки своїх дій;
— низький рівень духовного розвитку, культури проведення вільногочасу;
— низька стійкість до психічних перенавантажень, стресів;
— інфантилізм, імпульсивність, надмірна орієнтація наавторитет;
— гедоністична спрямованість особистості;
— відсутність сенсу життя;
— акцентуації характеру і психопатії (істероїдна,гіпертимна, нестійка);
— наявність функціональних уражень мозку.
Будь-який знаведених чинників сам по собібезпосередньо не призводить до наркотизації окремої людини. Але взаємодіякількох соціальних і психологічних чинників ризику послаблює адаптивніможливості індивіда, робить його вразливішим щодо проблем і збільшуєвірогідність того, що при певних обставинах він може звернутися до наркотиків.Тому необхідно визначити групи ризику наркотизації.[12;35]
Група ризику — цеумовна група людей, які за своїм соціальним становищем, родом занять абоособистісними характеристиками найбільш вразливі щодо певної проблеми. До групризику наркотизації можемо віднести:
1. Підлітки та молодь, у родинах яких були випадкиалкоголізму, наркоманії. Ризик наркотизації у них пов'язаний з можливоюспадковою схильністю до алкоголізму і наркоманії, орієнтацією на негативнийприклад батьків або близьких, залученням до вживання наркотиків самими батькамиі родичами, таврування з боку оточуючих.
2. Підлітки з проблемних, конфліктних і педагогічнонекомпетентних сімей. Дитина в таких сім'ях може відчувати психологічну напругу,агресію, жорстоке ставлення до себе або недостатню увагу з боку батьків. Батькиінколи неспроможні дати дитині необхідні знання, належне виховання. Врезультаті вона стає психічно нестабільною, прагне більше часу проводити позадомівкою. У дитини може розвинутися негативне ставлення до батьків, бажанняпричинити їм неприємності, орієнтується на авторитети поза сім'єю.
3. Особи, схильні до кримінальної поведінки та ті, хто виховувавсяу кримінальному середовищі. Наркотики є складовою частиною кримінальноїсубкультури.
4. Особи з вираженими відхиленнями поведінці внаслідокпсихічної патології або дефектів виховання. Названі порушення знижуютьадаптивні можливості людини, її здатність керувати своїми вчинками можутьпризвести до конфлікту із соціальним оточенням.
Проте належність до групи ризику сама по собі ще непризводить до наркотизації. Багато дітей виховуються у неблагополучних сім'ях,мають низький культурний рівень, однак далеко не всі вони стають наркоманами.Формування адиктивної поведінки багато в чому залежить від конкретних обставинжиття людини, особливостей її світосприйняття, внутрішнього світу, переживаньтієї чи іншої події свого життя. Тому необхідно визначати мотивацію вживаннянаркотиків. [12;27]
2.4 Характеристика ризикованоїповедінки та груп ризику щодо зараження на ВІЛ/СНІД
ВІЛ наділений великою руйнівною силою щодо організму людини,він досить вразливий впливу зовнішнього середовища. ВІЛ може передаватися відоднієї людини до іншої лише через кров, сперму, вагінальні виділення іматеринське молоко. Зараження може відбутися при статевому акті, припереливанні донорської крові, при користуванні нестерильним медичнимобладнанням (у тому числі шприцем), Дитина може заразитися ВІЛ від матері підчас вагітності, при народженні та годуванні материнським молоком. ВІЛ не передаєтьсяповітряно-крапельним шляхом, при контакті здорової шкіри, поцілунках, укусітварин, через посуд.
Ризикованою щодо зараження ВІЛ може вважатися поведінка,яка збільшує імовірність контакту із зазначеними речовинами інфікованої людини:
— випадкові статеві зв'язки, сексуальні контакти з неперевіренимпартнером, особливо без використання запобіжних засобів (презервативів);
- часта зміна статевих партнерів;
- недотримання вимог санітарії при медичнихпроцедурах;
Основними ознаками ризикованої поведінки щодо ХПСШ та ВІЛ єнедотримання норм санітарії та контакт з речовинами (кров, сперма, вигінальнівиділення) неперевіреної людини.
З моменту своєї появи СНІД вважався хворобою груп ризику.Дійсно, в розвинутих країнах ВІЛ спочатку поширювався середчоловіків-гомосексуалістів, ін'єкційних наркоманів, осіб, що займаються комерційнимсексом. Але дослідження шляхів поширення інфекції вказує, що заразитися ВІЛможе і людина, яка не входить до зазначених груп (при гетеросексуальномустатевому акті, під час медичних процедур тощо). СНІД доцільно називати нехворобою груп ризику, а хворобою ризикованої поведінки. Проте існують певнікатегорії людей, яким така поведінка властива. Наприклад:
1. Особи, які вживають наркотикиін'єкційним шляхом. Наркотик часто вживається в компаніях, при цьому можевикористовуватись спільний нестерильний шприц. Кров інфікованої людини можепотрапити до шприца під час ін'єкції. Можливе потрапляння крові до наркотикупід час його виготовлення. В момент прийому наркотику наркозалежна людина незавжди здатна думати про особисту безпеку.
2. Особи, які займаютьсякомерційним сексом. Цей рід занять пов'язаний з частою зміною випадковихстатевих партнерів. Користуватися при цьому запобіжними засобами не завждивдається. Можливі випадки зґвалтування.
3. Чоловіки-гомосексуалісти (геї).Поширення ВІЛ-інфекції серед осіб цієї групи на перших етапах існування хворобибуло пов'язано з особливою небезпекою зараження під час анального статевогоакту, високою сексуальною активністю геїв і достатньо високою частотою змінстатевих партнерів серед них.
В певному розумінні до груп ризику зараження ХПСШ та ВІЛ миможемо віднести підлітків і молодь взагалі. Це пов’язано з такими рисамимолодої людини, як, з однієї сторони, схильністю до експериментування, в томучислі і у сфері статевих відносин, прагнення емансипуватися від дорослих з їхнормами і правилами життя, а з іншої сторони, браком необхідних знань,життєвого досвіду. [4;22]
Розділ ІІІ Впливдевіантної поведінки на взаємовідносини в сім’ї
В усі часи сім'я була і залишається найважливішимінститутом суспільства. Зміни, які відбуваються у сім’ї, змінюють її роль усуспільстві, впливають на його стан і розвиток. Тому кожне суспільствозацікавлене у стійкій, духовно і морально здоровій сім’ї. Сім’я є більшскладною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило, об’єднує нетільки подружжя, але й їх дітей, а також інших родичів та близьких.
Зміцнення устроїв сім’ї шлюбно-сімейних відносин тіснопов’язане з оновленням нашого суспільства, духовним відродженням українськоїнації, державотворенням, економічним і духовним поступом України.
Вчених все більше цікавить проблема психологічноїодинокості і її вплив на формування і життєдіяльність особистості. Соціологічнідані показали, що рівень емоційного і в цілому інтелектуального розвитку вдітей, які виховуються у дитячих будинках значно нижчий, ніж у тих, щовиховуються у сім’ях. Звичайно, і сім’ї бувають різними. Не випадково багатопідлітків висловлюють думку, що сім’я здебільшого займається їх матеріальнимзабезпеченням: одягом, харчуванням і т.д., що дорослим ніколи спілкуватись здітьми, а то і бажання такого у них досить часто немає.[12;7]
3.1 Насильство в сім’їта його наслідки
За останнє десятиліття насильство в сім'їусвідомлюється як серйозна і масштабна проблема, що породжує безліч іншихсоціальних та індивідуальних проблем. Зокрема, сформувалося розуміння того, щонедостатньо тільки карати винних, необхідно також реабілітувати жертвунасильства і працювати з людиною, що скоїла насильство, щоб уникнути повторенняситуації.
Наслідками насильства в сім'ї стаютьтілесні ушкодження, психічні розлади, самогубство, а також втрата почуттясамоповаги в жертви. Постійне грубе поводження здатне спровокувати в жертвивідповідні насильницькі дії стосовно агресора.
Насильство над дорослими членами сім'ї впливаєі на дітей, викликаючи в них різні психоемоційні та психосоматичні розлади,шкільну дезадаптацію і в цілому призводить до порушень процесів розвитку ісоціалізації дитини. Сім'ї, у яких відносини будуються на насильстві, входять угрупу ризику, тому що діти, які виростають у такій несприятливій атмосферізгодом стають або жертвами, або самі вчиняють насильство проти своїх близьких.За даними статистики 95% людей, що знаходяться в колоніях, у дитинстві булижертвами насильства або його свідками.
Насильство в сім'ї порушує такі правалюдини, як право кожного на рівний захист перед законом і відсутністьдискримінації за ознакою статі, віку, сімейного чи соціального статусу; правоне піддаватися жорстокому ставленню; право па життя і фізичну недоторканність;право на високі стандарти фізичного і психічного здоров'я
У психолого-педагогічній літературі немаєданих, які б відображали реальні масштаби і частоту випадків насильства всім'ї, згідно зрозумілих причин: закритість сім'ї як системи (небажаннявиносити сміття з хати); взаємозалежність жертв і агресорів; недостатністьінформації з медичних центрів і правоохоронних органів, що не дозволяє робитивисновки про розміри даного явища. Реєстрація випадків насильства утруднена щей тим, що буває важко віднести деякі акти насильства до кримінальних діянь.Одночасно існують фактори, що перешкоджають звертанню реальних чи потенційнихжертв у міліцію. Це обґрунтовані побоювання жертв, що злочинець не будезаарештований, недовіра до правової системи, острах образливого характеру процесурозслідування, небажання робити свою таємницю відкритою для суспільства.
З домашнім насильством найбільше частозв'язують чотири соціально-психологічні фактори, що мають відношення як доподружніх пар, так і до людей літнього віку, а саме стрес, суспільну ізоляцію,алкоголізм і споконвічну прихильність до насильства.
Насильство тісно зв'язано із соціальнимстресом у сім'ї. Серед проблем, що можуть підвищити рівень напруженості тапризвести до жорстокості, варто назвати такі, як: розбіжності у вихованнідітей, секс, вагітність, грошові труднощі, безробіття, необхідність у триваліймедичній допомозі. Постійне роздратування частково можна пояснити хронічнимзанепокоєнням невирішеними проблемами і вимогами, що пред'являє суспільство,розбіжністю між бажаннями і можливостями.
На даний час існує така типологіянасильства, яка ґрунтується на характері насильницьких дій і містить у собітакі види насильства, як фізичне, сексуальне, психологічне (емоційне). [15;115]
До фізичного насильства відносять такіформи, як побиття, різкі і несподівані удари, поштовхи, стусани, струси,ляпаси, небажані дотики, кидання в людину різних предметів, будь-якеневипадкове нанесення тілесного ушкодження, заподіяння фізичною болю,насильницький примус до чого-небудь, а також введення стосовно людини різногороду заборон, обмежень його прав і волі. Фізичне насильство включає такожпорізи (у тому числі зброєю) і такі непрямі дії, як руйнування приватноївласності, запирання у ванній кімнаті та інших місцях.
З іншої точки зору фізичне насильство — цереальне чи потенційне заподіяння фізичної шкоди, під яким розуміється порушенняанатомо фізіологічної цілісності людини за допомогою застосування фізичноїсили, холодної і вогнепальної зброї або інших предметів, рідин, сипучихречовин, а також вплив на внутрішні органи людини без ушкоджень зовнішніхтканин шляхом отруєння чи споювання одурманюючими засобами.
Фізичне насильство можна розпізнавати зособливостей зовнішнього вигляду дитини і характеру травм:
— зовнішні пошкодження, що мають специфічний характер (відбиткипальців, ременя, опіки і т.п.),
— пошкодження внутрішніх органів або кісток, що не могли б бутинаслідком нещасливих випадків.
Фізичне насильство, що має систематичнийхарактер, дозволяють розпізнати особливості психічного стану і поводженнядитини:
— прагнення приховати причину травм;
— плаксивість, самотність, відсутністьдрузів;
— негативізм, агресивність, жорстоке поводження з тваринами;
— спроба вчинити суїцидний вчинок.
Зневага, як один з різновидів сімейного насильства— це систематична нездатність чи небажання забезпечити основні потребизалежного члена родини (наприклад, дитини, чи інваліда, старого) у їжі, одязі,медичному догляді, захисті і прихильності, що може призвести до погіршенняфізичного чи психічного здоров'я, затримки або порушення розвитку й у підсумкукваліфікуватися як порушення прав людини. Термін «пасивна зневага»використовується тоді, коли має місце ситуація ізоляції мало — чи недієздатноїлюдини, залишення його на самоті і ігнорування.
Одним з наслідків зневажливого ставленнядо дитини в сім'ї є їх занедбаність, яку можна констатувати при наявності такихознак:
— втомлений, сонний вигляд;
— санітарно-гігієнічна занедбаність;
— відставання у фізичному розвитку;
-часті захворювання;
— затримка мовного і моторного розвитку.
Психологічне насильство в сім'ї — насильство, пов'язане з дієюодного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ чипогроз, переслідування, залякування, якими навмисно викликається емоційнаневпевненість, нездатність захистити себе і може наноситися чи наноситься шкодапсихічному здоров'ю.
Психологічне (емоційне) насильствореалізується в різноманітних особистих формах: ізоляція від членів родини,друзів, погрози застосування насильства, приниження гідності, лайка й образи,ігнорування, знущання, заподіяння душевних страждань, формування і розвитокпочуття безсилля і страху, зниження самооцінки людини, обвинувачення вбожевіллі, штучне створення ситуацій, у яких один із членів родини почуває себепсихічно ненормальним. Психологічне насильство виражається також у формі образ,погроз, брутальності, висміювання, заборон на зустрічі з друзями і заняттяулюбленою справою, знущанні й убивстві тварин, дорогих людині, у відсутностірозуміння, підтримки й інших видах.
Спектр психологічного насильства включає:
а) психологічні впливи ( погрози,приниження, образи, надмірні вимоги, надмірна критика, неправда, ізоляція,негативне оцінювання, фрустрація основних потреб дитини і т.п.);
б) психологічні ефекти ( втрата довіри досебе і світу, дифузійнасамоідентичність, зовнішній локус контролю,занепокоєння, тривожність, порушення сну й апетиту, депресія, агресивність,поступливість, поганауспішність, комунікативна некомпетентність, низькасамооцінка, схильністьдо самоти, суїцидальні прояви, затримка фізичного чипсихічного розвитку, особистісна психопатологія різної етіології — наркотичназалеж-ність, особистісні розлади, амбулаторна шизофренія, сома-тичні іпсихосоматичні захворювання — виразка шлунка, алергії;
в) психологічні взаємодії (домінантність,ефективність, непередба-чуваність, непослідовність, неадекватність, неприйняттяз боку батьків, нечутливість, ригідність, безвідповідальність, невпевненість,безпорадність, самознищення з боку дітей).
Психологічне (емоційне) насильствонайчастіше буває важко розпізнати й ідентифікувати, тому що па відміну відфізичного насильства в цьому випадку явні ознаки насильства рідко можнаспостерігати, а наслідки можуть бути надзвичайно важкими.
У вітчизняному законодавстві стосовнопсихічного насильства вживається словосполучення «погроза застосуваннянасильства», під яким розуміється залякування жертви застосуваннямфізичного насильства. Крім того, психічне насильство може включати заподіяннядушевної чи психічної травми й обмеження волевиявлення (незалежно відреальності настання фізичної шкоди)
Сексуальне насильство — будь-який вид домагання, що виражається яку формі нав'язаних сексуальних доторків, примусу до сексу, так і здійсненнясексуальних дій (наприклад, зґвалтування ) будь-кого із членів сім'ї проти йоговолі.
Сексуальне насильство звичайно містить усобі як фізичне, так і психологічне насильство й особливо травмує жертву. Убагатьох потерпілих від сексуального насильства розвиваються почуттярозгубленості і зрадництва, туга і депресія, їх мучать нічні кошмари і спогади,підвищуються дратівливість та ймовірність психоемоційних зривів, які здатніпривести до суїциду.
До різновидів сексуального насильствавідносять:
— мануальний, оральний, генітальний абобудь-який інший тілесний контакт із статевими органами дитини, а також пещенняерогенних зон;
— введення для стумуляції предметів упіхву;
— сексуальна експлуатація дитини дляпорнографічних цілей або залучення в проституцію;
— невідповідні вікові домагання,демонстрація еротичних матеріалів із метою стимуляції дитини;
— мастурбація з боку дитини або дорослого;
— ексгібіціонізм — демонстрація оголенихгеніталій, грудей або сідниць перед дитиною;
— вуайєризм — підглядання за дитиною вмомент купання, перевдягання або перебування в туалеті, а також примус дитинидо роздягання.
Сексуальне насильство — це залученняфункціонально-незрілих дітей до сексуальних дій без їх розуміння і згоди на це.Сюди відноситься не лише залучення до статевого акту, а й просте споглядання чиприсутність при сексуальних діях.
Діти та підлітки, що зазнали в дитинствісексуального насильства, відчувають на собі весь тягар наслідків цього злочинупротягом життя. Характерним є те, що найтяжчими наслідками, наприклад,ґвалтувань є не стільки фізичні, скільки психічні травми.
Фізичні травми виліковуються, а психічнийстрес, що виник через певне сексуальне насильство, може деформувати всюструктуру особистості дитини. Наслідки цієї травми часто впливають на те, якоюбуде доля дитини, насамперед у сфері інтимно-особистісних і шлюбних відносинах.
В науковій літературі до основнихнаслідків сексуального насильства відносять депресію, самодеструктивнуповедінку, тривожність, відчуття ізоляції, низьку самооцінка, тенденція дотого, щоб знову стати жертвами насилля, і до токсикоманії.
Причинами зменшення добровільногоповідомлення про сексуальне насильство в сім'ї слід відмітити такі:
— сутність самої природи сімейногонасилля;
— її секретність і сором;
— юний вік жертв сексуального насильства всім'ї;
— залежне положення жертви.
Фактори, які розглянуті окремо, можутьнічого не означати і сигналізувати про нормальне, стабільне сімейне середовище,але збіг кількох факторів може бути ознакою серйозної дисфункції в сім'ївідносять:
— батько чи мати переживають значні шлюбніпроблеми;
— один з батьків спільної з дитиною статівтрачає дієздатність або часто відсутній;
— дочка вступає в стадію фізичноїзрілості;
— один з батьків, протилежної дитиністаті, переживає кризу, як наприклад, безробіття або удівство;
— соціальна чи географічна ізольованість;
— алкоголізм чи наркоманія в сім'ї.
Часто після акту насилля жертва, тимбільше якщо це дитина, відчуває провину за те, що не змогла дати відсіч, щодовіряла насильнику, проводила себе «спокусливо». Реакція підлітка насексуальне насильство може мати форму втечі з дому. Жертва насильства можепочати вживати алкоголь чи наркотики, щоб утамувати біль та образу. [15;125]
Для запобігання сексуального насильства всім'ї батьки повинні усвідомлювати, що дитина має почуття сексуальногохарактеру стосовно батьків обох статей, а батьки, відповідно, мають аналогічніпочуття стосовно своїх дітей.
Індикаторами сексуального насильства наддітьми є:
— незвичні сексуальні пізнання для віку7-11 років;
— сексуальні прояви поведінки;
— самостимуляція геніталій;
— різка зміна почуттів, що стосуєтьсяконкретної людини або місця;
— саморуйнівна поведінка;
— недовіра;
— регресія до інфантильної поведінки (енурез,смоктання пальця, плач);
— хронічна депресія.
3.2 Сім’я з алкогольноюта наркотичною залежністю
Родиною з алкогольною та наркотичноюпроблемами називають таку родину, в якій хоча б одна особа п'є або вживаєнаркотики так, що завдає шкоди іншим. Це здебільшого стосується сімей, де хтосьє узалежненим від алкоголю або наркотиків. Ці особи деструктивно викликають длянавколишніх людей життєві, емоційні та фінансові проблеми, внаслідок чого всяродина бореться з «проблемами» в широкому розумінні.
Можна сказати, що ці проблеми стосуютьсяне лише того, хто п'є чи вживає наркотики, бо ніхто не живе в суспільномувакуумі. Ця проблема стосується всіх людей близько пов'язаних з алкоголіком абонаркоманом: тих, хто його кохає і про нього турбується, хто якось від ньогозалежить, живе з ним у якійсь спільності.[16;125]
Родина — це суспільна група, учасники якої євзаємозалежні у вирішенні своїх емоційних, духовних та суспільних потреб. Такийпогляд на речі означає, що в родинному житті виникає чимало проблем. Без проблем сімей не існує. В різних фазах людського життя особи іжиття сімейного суперечності щодо мети та засобів її досягнення набираютьрізних розмірів, розмірів, іноді навіть драматичних. Кожен член сім'ї по-своємурозуміє цю мету та засоби дії для її досягненняне буває сімей без конфліктів. Родини з такими проблемами мають специфічнітруднощі, але важливо підкреслити, що вони не кращі і не гірші, та й навіть неможна сказати: менші чи більші, ніж проблеми інших сімей.
У родині з алкогольною та наркотичноюпроблемами нелегко знайти самоповагу і позитивну самосвідомість. Швидшенавпаки, всі мають претензії до самих себе й одне до одного. Як алкоголіки танаркомани, так і партнери-родичі, а навіть і діти, які підростають, пов'язанікривдою та провиною, образою, агресією й почуттям відсутності будь-якогопорядку. Разом із звинуваченнями, почуттям вини та неадекватності (він поганийчоловік, але це через мене, бо я погана жінка) з'являються інші прикрі емоції. Емоційний клімат «алкогольної» родинивизначається почуттям сорому, провини та кривди, образи, страху і злості. Вінших людей, в інших сім'ях також бувають ці відчуття, але рідко в такомупоєднанні та хаосі, як це має місце в алкогольній сім'ї. Злість переходить вжаль, жаль — у почуття провини, провина — у страх, страх — в образу. Така чиподібна комбінація деструктивних станів не дуже сприятлива для самоповаги йреалістичного погляду на власні проблеми.
У родині з алкогольною проблемою«мертвою зоною» є почуття та переживання, пов'язані з алкоголем,навіть сам факт пияцтва чи випивки. Завжди говориться, що «татозахворів», «мама втомилася», однак не кажуть, що хтось простовпився. Страх і сором примушують обманювати навіть себе, а побоювання зіпсуватистосунки п'яного з членами сім'ї відбирає мову дорослим.
«Табу» є не пише фактзловживання алкоголем, але й почуття, пов'язані з цим. Люди бояться, щоалкоголік прийде п'яний, але не кажуть цього, гніваються й заперечують, коли їхпро це запитати. Сором не дозволяє говорити про те, що було вчора, і хто що зцього приводу відчував. Звичайно, бувають сварки. Але крики, сварки, прізвиськаі докори — це не розмова, хоча вони й ніби-то розряджають внутрішнє напруження.Атака породжує контратаку. А щира й відверта розмова з алкоголіком неможлива — це знають всі, хто живе поруч з узалежненим. Його система ілюзій та заперечень,внутрішній самообман, в якому він живе, не дає доступу ні для фактів, ні дляслів. Атмосфера в родині з алкогольною проблемою — це або буря або затишшяперед бурею. Напруження і зриви, від яких можна втекти, виходячи з дому або закриваючивуха навушниками, книжками, які ковтаються, а не читаються, світом власних мрійчи нервовим, зосередженням на справах, які не вимагають аж такої енергії тазусиль; прибиранням, чищенням, плетенням, які тимчасово заспокоюють. У такійатмосфері нелегко насмілитися, а насмілившись нелегко пробитися до мами зрозмовою про шкільні проблеми. Матері не можна сказати, що нема вже сили такжити, бо вона ж казала, щоб не виходити за нього заміж. Мертва зонаспілкування, пов'язана з алкоголем те його наслідками паралізує відвертий тащирий обмін думками. Робить людей самотніми, чим набагато збільшує життєвийтягар. [18;7]
Взаємність означає, що люди можуть взаємновіддавати одне одному увагу, турботу, підтримку та енергію. Ролі в сім'ївизначаються певною стабільністю. Мама багато років є мамою, а дитина — дитиною, тому напрям стосунків між ними є сталим, поки дитина не станедорослою. Але всі знають, що бувають моменти і ситуації, коли доросла й сильналюдина потребує підтримки і допомоги: її можуть надати інші, навіть молодші,це, можливо і корисно. Коли хтось через збіг обставин чи втрату сил випадає зісвоєї ролі — його активність переходить до інших. У психологічно здоровій сім'їтакі «послуги» є взаємними та здійснюються почергово. Сьогодні я тобідопоможу — завтра ти мене підтримаєш. Сьогодні я тебе втішу завтра ти мене. У родині з алкогольною залежністю такої взаємності немає. Черезтой факт, що алкоголік постійно не виконує своєї ролі, подружньої,батьківської, сімейної; не дотримується обіцянок та умов, не вкладається утерміни — тому підтримка, енергія та увага переважають в одному напрямку. Цеалкоголіка треба підтримувати, «латати» його недоробки, пильнувати зайого вчинками, забезпечувати його наміри. З боку узалежненого на таку ж«відплату» не можна надто розраховувати, або взагалі неможливосподіватися.
3.3 Вплив агресивної поведінки на соціалізаціюсім’ї.
Агресія– це фізична або словесна поведінкалюдини, спрямована на пошкодження або зруйнування. У випадку, якщо агресія виявляєтьсяв найбільш екстремальній і соціально неприпустимій формі, вона переростає унасильство.
Якщо говорити про фізіологічні причини агресії, то тутголовну роль відіграє лімбічна система. Мозкове захворювання лімбічної системибуло характерним для людей, в яких проявлявся синдром дисконтролю, щохарактеризується безпричинною жорстокістю, патологічною схильністю донасильства.
Виділяють такі типи агресивної поведінки:
1. Фізична-активна-пряма (нанесення побоїв людині).
2. Фізична-активна-непряма (змова з найманим вбивцею).
3. Фізична-пасивна-пряма (сидячий страйк ).
4. Фізична-пасивна-непряма (відмова виконати наказ).
5. Вербальна-активна-пряма (словесна образа людини).
6. Вербальна-активна- непряма (розповсюдження наклепів).
7. Вербальна-пасивна-пряма (відмова розмовляти з людиною).
8.Вербальна-пасивна-непряма(відмова захистити людину, яку незаслуженокритикують. [6;20]
Останнім часом, великий вплив на психіку і поведінку дітеймають засоби масової інформації. Експериментально доведено, що діти, які частодивляться передачі з елементами насильства, стають більш неврівноваженими іагресивними. Більше того, вони починають сприймати насильство, як нормальнеявище.
Також не можна залишити поза увагою вплив на поведінкулюдини алкоголю і наркотиків. Багато людей відносяться до наркотиків так самоупереджено, як і до алкоголю, хоча особи, які вживають легкі наркотики, меншнебезпечні для суспільства, ніж ті, що зловживають алкоголем. Численніексперименти, а також статистика, довели, що більшість злочинів скоюєтьсялюдьми в стані алкогольного, а не наркотичного сп’яніння. У той час, якалкоголь підвищує агресивність, легкі наркотики, зокрема маріхуана, їїзменшують.
В будь-якому випадку, агресія є одним із захиснихмеханізмів людини, за допомогою якого людина намагається якось скинути негативніемоції і пристосуватися до навколишніх умов. Але, цей шлях не є найоптимальнішим,і тому, мабуть, слід знаходити інші шляхи виходу з складних життєвих ситуацій.
3.4Соціально-психологічна допомога (підтримка) сім’ям
Соціально-психологічна допомога (підтримка) — цевид соціально-психологічної діяльності, що полягає у допомозі окремимкатегоріям – групам ризику з метою коригування і виправлення психологічних вад,що зумовлюють передумови звертання до наркогенних засобів в умовах конкретногосуспільства, конкретної ситуації.
Надання психолого-терапевтичної допомоги людині — основна характеристика психолого-педагогічної корекції та соціальної терапії. Взаємозв’язокпсихолого-педагогічної діяльності й соціальної терапії випливає зі спільностіїх кінцевої мети – допомогти людині перебороти повсякденні життєві труднощі,ґрунтуючись на виявленні і „діагностуванні” проблем, структуруванні, змініповсякденних поведінкових і діяльнісних моделей і, у разі потреби, — їхкорекції. Соціальна допомога є переважно „допомогою з метою самодопомоги”. Вонапередбачає психолого-педагогічний та соціально-терапевтичний вплив наособистість для того, щоб вона сама навчилася допомагати собі, розв’язуючичисленні проблеми, які провокують вживання наркотиків.
У цій діяльності реалізуються такі підходи:
— корегування відхилень у поведінці на основііндивідуально-диференційованого підходу;
— використання в практиці роботипсихолого-педагогічного інструментарію з метою вивчення особливостей поведінкиособистості, її близького оточення, в тому числі емпіричних ознак, щохарактеризують ступінь соціальної дезадаптації;
— надання кваліфікованої психологічної допомоги уформуванні системи взаємин, моральних цінностей, що сприяють природнійсоціалізації;
— використання методів психоконсультативної тапсихотерапевтичної роботи з неповнолітніми, молоддю, сім’ю, з метою полегшеннясоціальної ситуації, розв’язання конфліктів, корекції педагогічної позиціїблизького оточення, терапії негативних станів.
Зміст соціально-психологічної допомоги тасоціальної терапії полягає:
- у цільовій реалізації програмпрофілактики наркотизації та алкоголізму на державному, регіональному тамісцевих рівнях за допомогою системи соціальної роботи з молоддю;
- з у роботі з „групами ризику”,з сімє”ю щодо усунення психологічних передумов звернення до алкоголю танаркогенних засобів;
- у створенні можливостей окремійособистості та її оточенню ведення здорового способу життя.
ВисновкиДевіантна. поведінка є однією з найважливіших проблем особиі суспільства, вона є особливо актуальною в наш час, особливо серед молоді.Перш за все, вона залежить від виховання в сім’ї, від близького оточенняпідлітка, а також від держави.
На даний час більшість молоді стоїть перед складним виборому житті, до якого вона не підготовлена ні психологічно ні організаційно.
У даній курсовій роботі виділяються такі проявидевіантноїповедінки.
Алкоголізація. Вживаючи спиртні напої підліток прагнепозбутися характерний для нього стан тривожності і одночасно — надмірногосамоконтролю і сором'язливості. Важливу роль також відіграє потяг до експериментування,бажання виглядати дорослим. Діють негативний приклад батьків та старшихприятелів. Раннє прилучення до спиртного несе велику небезпеку розвиткуалкоголізму.
Адиктивна поведінка. Як і пияцтво, наркотизм пов'язаний ізпсихічним експериментуванням, пошуком нових, незвичайних відчуттів іпереживань. Окрім шкоди здоров'ю, небезпеки наркоманії адиктивна поведінканеминуче призводить до втягнення підлітка у кримінальну субкультуру.
Агресивна поведінка. Вона проявляється в боротьбі за владув групі, у міжгруповому суперництві, немотивованій агресії, спрямованій наневинних, сторонніх людей. Агресія — частіше за все — наслідок загальноїозлобленості і приниженої самоповаги внаслідок пережитих життєвих невдач інесправедливості, бажання перенести на когось незадоволення, викликаневідносинами у мікросередовищі.
Суїцидальна поведінка. Основним чинником суїцидів є почуттябезнадійності і безпорадності. Частіше за все до суїциду призводять переживання«нещасного» кохання, насильство і жорстокість в сім'ї, переживання зприводу власних аморальних вчинків.
Протиправнаповедінка є однією з найактуальніших проблем суспільства. Мотивами протиправнихдій дітей та підлітків можуть бути, як бажання задовольнити матеріальні потреби(їжа, одяг), так і потяг до гострих відчуттів, бажання самоутвердитися.
Лонгітюднідослідження доводять, що чим небезпечнішою була делінквентна поведінка упідлітка, тим вища вирогідність її продовження у дорослому віці.
ВІЛ, як і будь-яка інша хвороба, не є соціальнимвідхиленням, і людей інфікованих ВІЛ та хворих на СНІД не можна віднести догрупи девіантної поведінки. Проте стан поширення ВІЛ-інфекції в Україні ниніхарактеризується тим, що шляхи її розповсюдження пов’язані перш за все здевіантним способом життя ( ін’єкційним вживанням наркотиків, комерційним сексом),що дозволяє вважати ВІЛ/СНІД соціальною хворобою.
Головним мікросоціальним чинником розвитку дитини є сім’я.Традиційно саме сім’ю вважають головним джерелом негативного впливу на дитину.Основними чинниками сімейного виховання, що сприяють формуваню девіантноїповедінки дітей, є виховання в аморальній і конфліктній атмосфері, недостатнійі некоректний педагогічний вплив, емоційна відчуженість дитини та жорстокеставлення до неї.
Основною метою роботи з дітьми схильними до девіантноїповедінки, є створення необхідних умов для повноцінного фізичного і психічногорозвитку дітей, успішної їх соціалізації, подолання особистісних проблем іконфліктів з оточенням.
Використана література
1. Алкоголь та наркотики вУкраїні. К., 1995 р. -12 с.
2. Амбрумова А.Г. Актуальніпроблеми суїцидології. — М.,1981 р. – 32 с
3. Антологія соціальноїроботи. — Т. 2 — Феноменологія соціальної патології. М., 1998 р.
4. Головченко О.М. Чи можнавберегтися від СНІДу? — О., 1995 р. – 36 с
5. Гришаєва І.В., БурлачукЛ.Ф. Фактори ризику: Що молодь та підлітки знають про СНІД? // Практичнапсихологія та соціальна робота. — 1998. — №3.
6. Дроздов О.Ю., Скок М.А.Проблеми агресивної поведінки особистості: навчальний посібник. — Чернігів:ЧДПУ ім. Т.Г. Шевченка, 2000. — с. 16 — 33.
7. Запобігання і протидіянасильства в сім’ї: Методичні рекомендації для соціальних працівників — К.:ДЦССМ, 2004. — 23 с.
8. Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д.,Хлєбнік С.Р. Соціальна педагогіка / Соціальна робота. — К., 1997 р. – 246 с.
9. Конвенція про правадитини. – К., 1992р.
10. Ларіна Т. Суїцидальнаповедінка особистості. — К., 1998 р. 45-98, 134-136 с.
11. Лунєв В.В. Мотиваціязлочинної поведінки. — М., 1991 р.
12 Лютий В.П. Соціальнаробота з групами девіантної поведінки: Навчальний посібник, — К.: Академія праціі соціальних відносин, християнський дитячий фонд, 2000. — с. 13-15,42-45.
13. Мартинюк О.І. Проблеми життєвого самовизначення молоді.К., 1993. 45 – 67 с.
14. Методичні рекомендаціїз надання психологічної допомоги молоді, яка схильна до суїциду, чи здійсниласпробу суїциду / Упорядник Лазаренко Б.П. – К.: УДУССМ, 1998. – 5 с.
15. Соціальна робота:технологічний аспект: Навчальний посібник / за редакцією професора А.Й.Капської. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 113 с.
16. Соціальне відхилення. /Під редакцією Кудрявцева В.І. – М., 1989. – 231 с.
17. Суїцид: Хрестоматія посуїцидології / Під редакцією А. Маховикової. – К., 1996. 12-25 с.
18. Штандер В. Сім’я залкогольною проблемою. К., — 1993. – 3-7 с.
19. Юрій М.Ф. Соціологія –К.: Дакор., 2004. – 244 с.