--PAGE_BREAK--Більшістю придбаної іноземної техніки були оснащені приватні, акціонерно-приватні, акціонерні та інші механізовані загони і машинно-технологічні станції. Вважається, що високопродуктивна, надійна зарубіжна техніка, зважаючи на її значно вищу вартість порівнянню з вітчизняними та країн СНД аналогами, ефективно використовується здебільшого у механізованих формуваннях, які обслуговують одночасно кілька сільськогосподарських підприємств.
Ціна зарубіжної техніки перевищує ціну вітчизняних аналогів у 3-6 разів, а запасні частини до них відрізняються за ціною ще більше. Отже, за ті кошти, що витрачаються на придбання і ремонтно-технічне обслуговування однієї закордонної машини, можна придбати і експлуатувати від 5 до 10 вітчизняних. І навіть якщо взяти до уваги, що вони у 2-3 рази продуктивніші від вітчизняних, то ясно, що останні в кінцевому результаті економічно ефективніші. Перебільшення ефективності іноземних тракторів і гонитва за кредитами призвели до необґрунтованих їх закупівель без відповідного забезпечення причіпними і зачіпними машинами для виконання технологічних процесів та операцій. При цьому вважалось, що техніко-економічні якості іноземних тракторів дозволять досягти високої ефективності й при агрегатуванні їх із вітчизняними сільськогосподарськими машинами. Проте ці сподівання не виправдалися.
При агрегатуванні з вітчизняними машинами іноземні трактори втрачають свої техніко-економічні переваги і рівень їх використання мало чим відрізняється від рівня використання вітчизняних аналогічних тракторів, а значно нижчі ціни останніх дозволяють виконувати механізовані роботи з меншими витратами.
Щоб досягти високої продуктивності та економічності зарубіжних технічних засобів слід відповідно готувати поля, застосовувати сучасні технології і вирощувати високоврожайні культури. Виконання цих умов у економічній ситуації, що склалася нині в Україні, навряд чи можна здійснити в найближчі роки. До того ж треба мати на увазі, зарубіжна техніка мало пристосована до нашого клімату і агрегатування з нашими машинами.
Використання імпортної техніки не завжди дає бажані результати, а її масове використання в нинішніх умовах збиткове. Значно більшого ефекту можна досягти, якщо державну підтримку, в тому числі й у вигляді кредитів під гарантію уряду, направити на техніко-технологічне переоснащення вітчизняних заводів сільськогосподарського машинобудування, налагодження випуску сучасних технічних засобів, які за техніко-економічними параметрами не поступаються перед тими, що закуплені у закордонних фірм, а також на підвищення рівня технічної експлуатації машин.
Державна аграрна і технічна політики повинні підтримувати розвиток усіх галузей агропромислового комплексу у повній взаємозалежності між собою і сприяти побудові економічних взаємовідносин між галузями на основі залежності кожної з них від кінцевого результату – виробництва сільськогосподарської продукції. Державна технічна політика щодо сільськогосподарського виробництва має бути направлена як на розвиток вітчизняного машинобудування, так і на реформування ринку технічних засобів і виробничих послуг, організацію технічного обслуговування з метою підтримання машин у робото здатному стані протягом усього періоду їх служби, а також організацію ефективного використання машинно-тракторного парку сільськими товаровиробниками.
Розвиток ринку сільськогосподарської техніки повинен іти у напрямі наближення виробника до споживача засобів механізації, підвищення відповідальності машинобудівників за якість, надійність та економічність своєї продукції, виробництво конкурентоспроможних машин та елементної бази. Ці вимоги реалізуються через створення регіональних торгово-технічних центрів з реалізації сільськогосподарських машин і обладнання, мережі фірмових технічних центрів з реалізації, технічного обслуговування і ремонту складної сільськогосподарської техніки, а також дилерських пунктів на базі частини агротехсервісних підприємств. Тобто широке застосування ринкової форми технічного сервісу – фірмового обслуговування.
Технічна політика держави має передбачити розвиток і таких форм підвищення технічної оснащеності сільськогосподарських підприємств як агролізінг, прокат техніки, розвиток вторинного ринку технічних засобів, основу якого на сучасному етапі має становити ринок відновлених і модернізованих машин, сприяти розширенню мережі машино-технологічних формувань різних форм власності для надання товаровиробникам виробничих послуг. Вона повинна передбачати не лише розвиток сфери діяльності з створення, виробництва, реалізації, технічного обслуговування та використання технічних засобів виробництва, а й заходи державної підтримки наукових, проектно-конструкторських, машинобудівних та інших підприємств, що займаються розробкою технічних засобів і нових технологій виробництва, а також правового регулювання й економічного обґрунтування взаємовідносин у системі інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу.
У нинішніх умовах, коли знос технічних засобів у сільськогосподарському виробництві досяг критичного розміру і товаровиробники неспроможні замінити їх новими, особливого значення набуває технічний сервіс. Єдиним результативним шляхом запобігти повному краху матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва, призупинити його спад, є на сьогодні ризьке збільшення обсягів робіт щодо відновлення робото здатності зношених машин. Нині основний обсяг ремонтних робіт припадає на майстерні та пункти технічного обслуговування сільськогосподарських підприємств, в яких через недостатньо забезпеченість технологічними і технічними засобами немає можливості повністю дотримуватись технології ремонтно-обслуговуючих процесів. У той же час ремонтні підприємства агротехсервісу, які добре оснащені технологічним обладнанням, внаслідок зубожіння сільських товаровиробників, майже втратили ринок технічних послуг.
Реорганізація інженерно-технічної служби агропромислового комплексу має проходити у напрямі інтеграції економічних інтересів усіх ланок її ланок – від виробника до споживача, удосконалення системи матеріально-технічного постачання сільського господарства. У сучасний період заводам-виробникам, щоб бути конкурентоспроможними на ринку технічних засобів, необхідно не лише дбати про підвищення якості й технічної та технологічної надійності своєї продукції, а й брати на себе відповідальність за її робото здатність протягом усього періоду експлуатації. Світова практика показує, що найкраще ці вимоги втілюються через створення системи дилерських центрів і дилерських пунктів.
Для якнайшвидшого подолання відставання вітчизняного машинобудування необхідно активізувати дослідницько-конструкторські роботи щодо створення нової техніки, прискорити технічне і технологічне переоснащення машинобудівних заводів. Найкоротшим шляхом досягнення цієї мети може бути закупівля технічних засобів і технологій для підвищення рівня виробництва сільськогосподарських машин, закупівля ліцензій та проектно-конструкторської документації, а також створення спільно закордонними фірмами машинобудівних підприємств. Причому у перший період освоєння виробництва нових технічних засобів можна було б використовувати елементарну базу кращих іноземних фірм. Надалі доцільно освоїти виробництво всіх комплектуючих на вітчизняних заводах, що дозволить повної незалежності виробників від закордонних фірм і створити багато додаткових робочих місць.
Нині спостерігаємо важку ситуацію із забезпеченням сільськогосподарських підприємств матеріально-технічними засобами. Насамперед це пов’язано з неможливістю оновлення матеріально-технічної бази цих підприємств через високу вартість основних засобів, що потребують закупівлі взамін давно з амортизованих і технічно й морально зношених. При цьому необхідно відмітити велику диспропорцію цін на матеріально-технічні ресурси та продукцію сільського господарства, що спричинило неплатоспроможність сільськогосподарських товаровиробників. Кон’єктура ринку сільськогосподарської техніки, як і весь агропромисловий комплекс, характеризується нині негативними тенденціями, головна з причин – скорочення обсягів закупівлі техніки сільськогосподарськими товаровиробниками, що в свою чергу зумовило зниження темпів і навіть припинення її виробництва. За останні десять років випуск тракторів, комбайнів, інших сільськогосподарських машин зменшився в багато разів. Тобто виникло замкнуте коло, коли, з одного боку, сільськогосподарські підприємства не в змозі закуповувати необхідну кількість сільськогосподарської техніки через високі ціни та відсутність достатньої їх кількості на вітчизняному ринку, з іншого – виробники даної техніки скоротили до мінімуму, а подекуди й зовсім припинили виробництво своєї продукції у зв’язку із зниженням купівельної спроможності.
Порушення системи своєчасності заміни фізично зношених засобів виробництва новими, відсутність фінансових можливостей придбання сільськогосподарської техніки, необхідних запасних частин, паливно-мастильних матеріалів призвело до того, що товаровиробники не мають можливості своєчасно виконувати відповідний обсяг сільськогосподарських робіт, що в свою чергу призводить до зниження ефективності функціонування підприємств і підвищення витрат на виробництво продукції. Так, за останні роки загальні втрати сільського господарства, пов’язані з нестачею та низьким технічним станом машин, становлять по витратах пального 10-12%, по недобору врожаю – більш як 30%. Отже, бачимо, що в зв’язку з проблемами забезпечення матеріально-технічними засобами сільськогосподарського підприємства втрачають майже половину своїх можливих прибутків. Аналіз технічного стану машинно-тракторного парку виявив, що майже половина тракторів і комбайнів вже відпрацювала свій амортизаційний строк, решта – на підході до цього. Загалом забезпеченість тракторами становила 75% від необхідної кількості, комбайнами – 80%, плугами і сівалками – 70%. З причини низького технічного стану виробіток більшості техніки у 10-20 разів нижчий, а трудомісткість технічного обслуговування у 2,5-9,7 рази вища порівнянно із зарубіжними аналогами. Близько 25% техніки не бере участі у виробничому процесі, а використовується на запасні частини, щоб якось підтримувати у робочому стані іншу частину техніки.
Не менш складна ситуація із забезпеченням сільськогосподарських підприємств добривами та засобами захисту рослин, дотриманням норм внесення яких є безперечною умовою одержання запланованих розмірів урожаю.
Розглядаючи ситуацію на ринку матеріально-технічних ресурсів агропромислового комплексу необхідно відзначити досить високий рівень монополізації даної галузі посередницькими структурами, що пропонують в основному продукцію закордонних виробників. При цьому сільськогосподарські товаровиробники одержують продукцію за значно вищою ціною від вихідної ціни заводу-виробника, таким чином основна сума прибутків від їх діяльності переходить до посередницьких структур. У деяких випадках, з огляду на неплатоспроможність сільськогосподарських підприємств, між ними й посередницькими структурами укладаються угоди на постачання матеріально-технічних засобів під майбутній урожай, виключаючи при цьому можливість одержання товаровиробниками основного прибутку на етапі реалізації продукції. До того ж такі бартерні угоди, як правило, заключаються за підвищеним рівнем цін на матеріально-технічні ресурси та за заниженими цінами на сільськогосподарську продукцію, завдаючи при цьому значних збитків сільськогосподарським підприємствам. Регулювання даної проблеми необхідно здійснювати впровадженням ліцензування діяльності таких посередницьких структур, що допоможе забезпечити високу якість наданих ними послуг і збільшити надходження до державного бюджету.
З іншого боку, отримані таким чином кошти можна витрачати на підтримку сільськогосподарських товаровиробників через впровадження системи надання їм пільгових кредитів і гарантій держави.
Була створена мережа машино-технологічних станцій з метою концентрації засобів виробництва та інтенсифікації виробничих процесів. Вони покликані забезпечити сільськогосподарські підприємства необхідною високопродуктивною технікою. З часом ці підприємства були реформовані у приватні підприємства. Однак такі заходи не дали бажаних результатів, насамперед через неповну комплекцію машино-технологічних станцій ґрунтообробними агрегатами, що значно знизило ефективність використання потужної закордонної техніки, переданої у власність даним станціям. Крім того, вартість наданих послуг машинно-технологічними станціями у 2-3 рази перевищувала вартість робіт, виконаних самостійно, що теж не сприяло їх ефективному функціонуванню. Тому створення машинно-технологічних станцій не розв’язало проблеми матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств.
Також була запропонована система фінансового лізингу на одержання сільськогосподарських машин. При цьому сільськогосподарські підприємства повинні були внести 30% вартості техніки відразу, щорічно сплачувати відсотки за користування лізингом. Однак при купівлі техніки за лізингом вартість її збільшується в 1,5 рази, що вказує на низьку економічну доцільність використання даного методу оновлення матеріально-технічної бази сільськогосподарських виробників. Якщо ж враховувати скрутне матеріальне становище підприємств цієї галузі, то необхідно зауважити, що система фінансового лізингу може бути доцільна лише при впровадженні спеціальних умов одержання сільськогосподарської техніки товаровиробниками. При цьому головну роль у впровадженні такої пільгової системи лізингу повинна взяти на себе держава, гарантуючи таким чином пріоритетність розвитку саме цієї галузі.
В усьому світі давно відомим є той факт, що сільське господарство менш рентабельна і менш захищена галузь порівняно з іншими галузями народного господарства. Насамперед це пов’язано з нестабільністю попиту на сільськогосподарську продукцію та нездатністю підприємств даної галузі до швидкої переорієнтації та зміни курсу відповідно до жорстоких умов ринкової економіки. Тому кожна держава, що має за мету підтримувати стабільність національної економіки та міцну сільськогосподарську галузь, розробляє і впроваджує певні пільгові важелі, покликані поставити виробників сільськогосподарської продукції на один рівень з іншими учасниками ринкових відносин. Це стосується пільгових умов кредитування та оподаткування сільськогосподарських підприємств, забезпечення гарантій щодо стабільного їх функціонування в ринкових умовах.
З огляду на сутність економічних процесів у ринковій економіці, необхідно усвідомити, що природний процес виживання й процвітання найсильніших підприємств у конкуренції з іншими є найефективнішими засобами, що можуть забезпечити високу якість та оптимальні ціни на товари. Тому кожен підприємець, у тому числі й той, хто займається сільськогосподарським виробництвом, повинен насамперед розробити правильну стратегію діяльності власного підприємства і приймати оптимальні управлінські рішення, адекватні ринковій ситуації.
Кожне сільськогосподарське підприємство повинне мати розвинену систему маркетингу, покликану надати керівництву достовірну інформацію про становище на ринку того чи іншого товару й забезпечити успішне просування продукції підприємства, гарантуючи тим самим одержання запланованих прибутків. Ефективна служба маркетингу є безперечною умовою функціонування будь-якого підприємства в ринкових умовах. Інформація, одержана від маркетингової служби, може допомогти керівнику приймати оптимальні правильні рішення і в питанні матеріально-технічного забезпечення, закупівлі найдешевших ресурсів за оптимальними для підприємства умовами.
Одним із найперспективніших шляхів розв’язання проблеми матеріально-технічного постачання сільськогосподарських товаровиробників є створення на базі об’єднання підприємств регіону безприбуткових міжгосподарських обслуговуючих кооперативів, покликаних забезпечити членів кооперативу дешевими та якісними матеріально-технічними ресурсами, пальним, запасними частинами, мінеральними добривами, насінням, хімічними препаратами та іншими засобами виробництва, які їм необхідні для власної господарської діяльності.
Метою кооперативу є постачання матеріально-технічних ресурсів за цінами виробника, зменшуючи таким чином витрати членів кооперативу. Це можливо, тому, що кооперативи на основі замовлень, наданих членами кооперативу, закуповують необхідні обсяги товарів за оптовими цінами безпосередньо у виробників і надають їх його членам за первинною вартістю без посередницьких націнок, що в результаті забезпечує їм нижчі ціни порівняно з індивідуальними закупками у посередників, які включають у ціну товарів свої прибутки.
продолжение
--PAGE_BREAK--