Наукове обрунтування резервів підвищення інтенсивності виробництва цукрових буряків

Дипломнаробота
НАУКОВЕ ОБҐРУНТУВАННЯ РЕЗЕРВІВ ПІДВИЩЕННЯ ІНТЕНСИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА ЦУКРОВИХ БУРЯКІВ
Зміст
Вступ
1. Наукове обґрунтування резервів підвищення інтенсивності виробництва цукрових буряків
1.1 Резерви підвищення ефективності виробництва цукрових буряків
1.2Особливості галузі буряківництва
1.3 Інноваційна політика держави в цукробуряковому підкомплексі України
1.4 Логістика як інструмент розвитку підприємництва у цукробуряковому підкомплексі
2.Організаційно-економічна характеристика підприємства
Розташування, природні умови, реструктуризація та спеціалізація
2.2 Аналіз динаміки і виконання плану валового виробництва цукрового буряку
2.3 Економічна ефективність виробництва цукрового буряку та резерви підвищення
2.4 Організаційна та управлінська структури ПП АФ “Жуківська”
3. Бізнес-планперспективного розвитку виробництва цукрових буряків ПП АФ “ЖУКІВСЬКА”на 2008 рік
3.1 Резюме
3.2 Дослідження ринку
3.3 Маркетинг-план
3.4 Виробничий план
3.5 Організаційний план
3.6 Оцінка ризиків
3.7 Фінансовий план
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Необхідність прискорення соціально-економічного розвитку України обумовило шукати надійний та ефективний економічний механізм господарювання, який би дозволив змінити не благоприємні тенденції в розвитку економіки, надати їй певний динамізм і заохочувати ініціативу.
Особливу важливість даний процес набуває в АПК України і в тому числі, в його головному ланцюгу — сільському господарстві. При цьому прискорений шлях розвитку і нові методи господарювання в сукупності з іншими направлені на більш повне і правильне використання ресурсного потенціалу. Глибокі якісні зміни в галузі, що базуються на інтенсивному використанні економічного потенціалу країни, прискорення науково-технічного прогресу, на технічному переозброєнні і реконструкції виробництва впливають також і на галузь буряківництва.
Бурякоцукрове виробництво є однією з провідних галузей АПК України. Рівень розвитку буряківництва значною мірою визначає стан економіки аграрно-продовольчого комплексу та активність формування вітчизняного ринку цукру. Розвиток бурякоцукрової галузі є стратегічним напрямком зміцнення вітчизняної економіки, оскільки буряківництво і переробна промисловість забезпечують робочі місця для сільського населення, є джерелом наповнення бюджету держави через податки, зростання внутрішнього валового доходу, а в цілому — економіки країни.
Кризові явища в економіці негативно позначились на розвитку раціонального цукробурякового виробництва, вже протягом десяти років зберігається стала тенденція щорічного спаду обсягів виробництва в галузі.
Дійсно, стан, що склався із виробництвом продукції даної галузі, цілком достовірно можна назвати катастрофічним. Головними причинами спаду є, насамперед, нееквівалентність цін на продукцію сільського господарства і промислові товари.
Слід зазначити, що враховуючи важливість вирішення цих проблем, питання підвищення ефективності буряківництва висвітлені в працях вітчизняних науковців: B.C. Глуховського, А.Г. Коломіїця, А.Г. Мацебори, М.В. Роїка, Н.Я. Шаповала та інших. Проте проблеми буряківництва в господарствах Сумської області і конкретно в Буринському районі висвітлені недостатньо. Тому нами і була вибрана тема дипломної роботи «Наукове обґрунтування виробництва і реалізації цукрових буряків з розробкою бізнес-плану на перспективу (на прикладі ПП АФ “Жуківська” Буринського району Сумської області»).
Актуальність даної роботи полягає в тому, що бурякоцукрове виробництво в Україні занепало, а воно приносить високі прибутки як товаровиробникам так і державі в цілому. Якщо виробництво даної культури поставити на належний рівень, то з 1 га цукрових буряків можна отримати 1000 грн. чистого прибутку
Оскільки дана галузь занепала, то постала необхідність зацікавити сільськогосподарських товаровиробників у виробництві даної культури.
Мета дослідження полягає у вивченні специфічних особливостей і закономірностей становлення і розвитку буряківництва, пошуку ефективних організаційних і технологічних напрямків інтенсифікації цієї галузі.
У відповідності з метою були визначенні такі завдання:
а) дослідити теоретичні та практичні розробки галузі буряківництва;
б) проаналізувати економічний стан підприємства та галузі буряківництва у ПП АФ “Жуківська”Буринського району;
в) визначити основні напрямки підвищення ефективності галузі буряківництва і розробити технологічну карту вирощування цукрових буряків за інтенсивною технологією;
г) обґрунтувати правові та законодавчі основи галузі буряківництва.
В процесі дослідження використовувалися економіко-статистичний, монографічний, розрахунково-конструктивний методи та інші методи.
1. Наукове обґрунтування резервів підвищення інтенсивності виробництва цукрових буряків
1.1 Резерви підвищення ефективності виробництва цукрових буряків
Основна причина низької урожайності цукрових буряків -екстенсивні форми ведення виробництва, великі посівні площі під цукрові буряки. Необхідно більш інтенсивно використовувати площі під цю культуру в зонах з добрими природно-економічними умовами.
Гомелюк В.О. пропонує спосіб підготовки ґрунту, який сприяє підвищенню продуктивності цукрових буряків і зниженню матеріальних витрат на їх вирощування за рахунок розподілу технологічних операцій на осінні та весняні роботи, їх виконують в наступній послідовності. З осені необхідно внести мінеральні добрива на глибину, що перевищує загортання насіння в 5-6 разів, з одночасним формуванням гребенів, ранньою весною зрізають їх на глибину загортання насіння з одночасним внесенням гербіцидів глибоким рихленням ґрунту між гребнями з наступним посівом в над поверховий шар. Результати дослідів показали, що через виключення ранньовесняного закриття вологи, шлейфування, суцільного внесення гербіцидів, передпосівної культивації зменшуються витрати гербіцидів та добрив, економія матеріальних та енергетичних засобів складає 20-25%.
Формування з осені гребнів сприяє інтенсивному накопиченню вологи, а весною — прискореному дозріванню ґрунту в зоні гребнів. Це дозволяє в більш ранні строки провести шлейфування, передпосівну культивацію, посів без закриття вологи, суцільне внесення гербіцидів, що безумовно проводжує продовження рівня вегетації, знизить матеріальні та енергетичні витрати. Глибоке (на 10-20% см) рихлення між гребнями з одночасним їх зрізанням до вологого шару ґрунту, товщина якого дорівнює глибині загортання насіння відносно рівня поверхні поля, що забезпечить оптимальні водно-повітряні і температурні умови для розвитку рослин, особливо в початковий період росту, запобігає утворенню ґрунтової кірки, що полегшує догляд за посівами. Гребеневий посів сприяє прискореному проростанню насіння та росту рослин, скорочує період доступу кореневої системи в зону акумулятивних поживних речовин, локально внесених з осені, що значно підвищує продуктивність цукрових буряків.
Велику увагу необхідно приділяти строкам посіву і глибині загортання насіння. Строки висіву визначаються фізичною зрілістю ґрунту, коли температура на глибині 10 см досягає 5-6°С і верхній шар добре кришиться. Запізнення з сівбою на один день зменшує урожайність коренеплодів на 5-7 ц/га, а вихід цукру на 1-2 ц/га, на 5-6 днів відповідно на 7-9 ц/га.
Відомо також, що чим глибше загорнуте насіння, тим нижче його польова схожість і сходи більш пізні і нерівномірні. Тому найбільш доцільно насіння загортати на глибину 2 см, але волога в цьому шарі ґрунту буває або ранньою весною, або після дощу. Рихлення в даному випадку здійснюється безпосередньо перед сівбою.
Велике значення має вирівняність поля, гребні і впадини не повинні перевищувати 2-3 см. в іншому разі з'являються рідкі сходи, що ускладнює догляд за посівами.
Чітке дотримування сівозміни — один із найбільш важливих факторів в досягненні високої урожайності цукрових буряків.
За літературою для підвищення продуктивності цукрових буряків в районах традиційного буряківництва рекомендовано зменшення долі культури в сівозміні до 25%, забезпечуючи її повернення на поля не раніше чим через 3 роки. Найкращим посередником для цукрових буряків є озима пшениця, яка йде після багаторічних трав першого року використання.
На сьогоднішній день необхідно, щоб насіння одноросткового буряка, підготовлені до висіву були:
— чітко відкалібровані;
— підігнані відповідно до пунктирних рядкових сівалок;--PAGE_BREAK--
— оброблені захисними та стимулюючими речовинами;
— стійкі до різних захворювань;
— високоякісні при достатніх обсягах.
Більшість господарств, які вирощують цукровий буряк використовують високоякісне насіння, яке дає сходи до 90-95%. Для цього провідні вчені з буряківництва пропонують наступні сорти та гібриди: Білоцерківський 45, Веселоподолянський 29, Уладівський 55, МС гібрид Ювілейний, Львівське — Верхнянський МС 31, Український МС — 70. Використання такого високоякісного насіння зобов'язує використовувати його найбільш раціонально, сіючи на 1 га 150-200 тис. штук. За нормальних умов це забезпечує одержання 7-8 рослин на один метр дожини рядка, що практично виключає необхідність формування густоти посіву вручну.
Необхідно вирощувати ті сорти та гібриди, у яких великий збір урожаю з одиниці посівної площі культури, так як підвищення урожайності дозволить різко зменшити площі під цукровий буряк і використовувати ці землі для вирощування інших культур. Набагато зменшаться витрати палива, інших матеріальних засобів на обробку посівів, скоротиться потреба в тракторах, транспорті, робочій силі, відповідно зменшаться витрати на оплату праці. Держава отримає від цього народногосподарський ефект.
В умовах господарювання вартість отриманої продукції повинна повністю окупити всі витрати, в тому числі і на добрива. Тому дози добрив розраховують з урахуванням виносу рослинами поживних речовин і наявності їх у ґрунті до сівби цукрових буряків.
Н.М. Давиденко зазначає, що серія дослідів, проведених в різних ґрунтово-кліматичних регіонах України, свідчить, що застосування комплексного суспензійного добрива з мікроелементами забезпечує стабільний позитивний результат підвищення урожайності рослин і покращує якість цукрових буряків. Кількісний вміст мікроелементів можна корегувати під час регулювання розчину препарату.
Значний економічний ефект дає впровадження у виробництво інтенсивних технологій, які передбачають концентрацію посівів, організацію спеціалізованих механізованих ланок, застосування збирально-транспортних загонів.
Технічні засоби, які використовують сьогодні, не дають можливості повністю виключити ручну працю при формуванні густоти посівів, догляді за посівами, збиранні коренеплодів. Механізація буряківництва забезпечує економію суспільної праці, сприяє виконанню робіт в сприятливі агротехнічні строки, відкриває можливості для застосування більш продуктивних машин і знарядь. Важливі умови раціонального використання комплексу машин — оптимальні розміри посівних площ.
Велике економічне значення має концентрація посівів буряків в сировинних зонах цукрових заводів. На думку В.М. Векленко оптимальна тривалість сезону переробки цукрових буряків складає 100-110 діб. Отже, кількість сировини, яка надходить на цукровий завод повинна бути такою, щоб підприємство переробило його за вказаний період. З урахуванням цього і формують сировинні зони цукрових заводів. Відповідно з потужністю переробного підприємства визначають об'єм заготовок, для всіх підприємств, які входять в зону заводу. В умовах ринкової економіки питання створення належної сировинної бази вирішують цукрові заводи, які вимушені працювати в умовах жорсткої конкуренції, яка обумовлена значною кількістю цих заводів в межах області.
Численні дослідження, проведені в різних зонах буряківництва показують, що перехід до пізніх строків збирання при деякому скороченні її тривалості — серйозний резерв підвищення урожайності коренеплодів і збільшення збору цукру.
М.М. Зуєв вважає, що тільки за рахунок осінніх приростів урожаю і цукристості коренеплодів при умовах зменшення об'ємів і строків збору і підвищення якості зберігання можна очікувати збільшення збору урожаю в 1,2-1,3 рази, а вихід цукру на заводі в 1,3-1,4 рази з кожного гектару посівів цукрових буряків.
Застосування передових способів організації роботи транспорту при вивезенні буряків сприяє ритмічності роботи цукрових заводів. На думку Терніна В.І. тільки завдяки впровадження поточного способу збору на пятидесятивідсотковій площі посівів виникає можливість збільшити валовий збір сировини на 2-3 ц/га, або в середньому на Україні на 1,5 млн. тон і додатково виробити 170 тис. тон цукру.
Під час човникового способу перевезення буряків у 2-3 рази підвищується продуктивність праці водіїв збиральних агрегатів, зменшуються витрати палива. Підвищення виробництва цукрових буряків залежить від розвитку селекції та насінництва. Головне завдання селекції — створення сортів, які забезпечать отримання найбільшої кількості цукру з одиниці площі і з одиниці маси сировини під час переробки. Підвищення цукристості на 1% забезпечує додатково 0,9-1,0 млн. тон цукру в рік. В цьому випадку скорочуються витрати сировини, витрати засобів на виробництво цукрових буряків, а також площі під культурою. В перспективі необхідно добиватися такої якості, яка дозволить мати вихід цукру 15-16 % і питомі витрати сировини не більш 7 тон на 1 тону цукру.
Використання прогресивних форм організації праці в умовах приватної власності на землю та майно забезпечує матеріальну зацікавленість членів ланки в досягненні високих кінцевих результатів, а отже підвищує економічну ефективність виробництва цукрових буряків.
1.2 Особливості галузі буряківництва
Основною технічною культурою, що забезпечує цукрову промисловість сировиною, є цукрові буряки. Із загальної кількості світового виробництва цукру на цукрові буряки припадає близько 40%, а в окремих країнах вони — єдине джерело одержання даного продукту. Це стосується і нашої країни, де цукор виробляють тільки із цукрових буряків. Коренеплоди культивованих в Україні сортів та гібридів цукрових буряків містять 17-18 % цукру, а за сприятливих умов його нагромаджується до 20%. При переробці на цукрових заводах вихід цукру з коренеплодів становить 12-15%. Таким чином, при врожайності цукрових буряків 350-400 ц/га можна отримати по 50-60 ц. цукру з 1 га.
При вирощуванні цукрових буряків одержують побічну продукцію -гичку, а при переробці коренеплодів на цукрових заводах — жом, мелясу, що є цінним кормом для великої рогатої худоби. Використання цих видів кормів забезпечує високий рівень продуктивності тварин, збільшення виробництва тваринницької продукції. При врожайності коренеплодів 300 ц/га можна одержати до 50 ц. к. од. з 1 га посіву цукрових буряків, а при використанні на корм коренеплодів і гички — до 100 ц. к. од. і більше. Крім того, вирощування буряків у сівозміні сприяє підвищенню культури землеробства, його продуктивності.
Значне зменшення виробництва цукру на Україні призвело до зниження його реалізації за межі країни, а значить, надалі потрібно спрямовувати зусилля на підвищення обсягів виробництва цукрових буряків з метою збільшення такої стратегічної продукції, як цукор.
Основними бурякосійними областями України є Вінницька, Хмельницька, Черкаська, Полтавська та Сумська, які забезпечують близько 70% валового виробництва цукрових буряків.
Концентрація посівів цукрових буряків (у деяких районах вони займали 15-20 % загальної посівної площі) вимагає узгодження між виробництвом та переробкою. Раціональна організація сировинних зон цукрових заводів дасть змогу досягти оптимального співвідношення між виробничою потужністю останніх та можливостями сільськогосподарських підприємств щодо виробництва сировини.
Виробництво цукрових буряків пов'язано з порівняно високими матеріально-грошовими і трудовими витратами. Порівнювати виробничі витрати в динаміці, навіть за два роки підряд, надто складно, оскільки останнім часом інфляційні процеси роблять неможливим здійснити це реально. Водночас зіставлення натуральних показників не тільки допустимо, а й об'єктивне. Так, зокрема, при порівнянні затрат праці з розрахунку на 1 га посіву цукрових буряків встановлено, що рівень даного показника зріс від 179 до 220 люд.-год. це є свідченням погіршення матеріально-технічної бази цукробурякового виробництва.
Співвідношення між результатами виробництва та витратами на досягнення цього результату або задіяними ресурсами визначає рівень економічної ефективності виробництва. До найважливіших її характеристик у буряківництві належать урожайність, вихід цукру з 1 га посіву, затрати праці на одиницю продукції, собівартість 1 ц. цукрових буряків, ціна реалізації й рівень рентабельності виробництва цукрових буряків. Чим вища врожайність цукрових буряків і нижчі витрати з розрахунку на 1 га посіву, тим вищий рівень економічної ефективності виробництва, тобто нижчі затрати праці на 1 ц коренів, нижча собівартість 1 ц, більша маса прибутку з розрахунку на 1 ц та 1 га посіву, вищий рівень рентабельності.
Основним напрямком підвищення економічної ефективності буряківництва є послідовна інтенсифікація галузі. В останні роки все більше застосовуються інтенсивні технології виробництва цукрових буряків. Рівень інтенсифікації є найголовнішим фактором, який впливає на ефективність виробництва цієї культури. Інтенсифікація характеризується розміром виробничих витрат в розрахунку на 1 га посіву. В цьому показнику відображаються такі елементи витрат, як вартість внесених добрив, насіння, пального, амортизація основних засобів, витрат на оплату праці працівників тощо. Слід відмітити, що інтенсифікація заключається не лише в збільшені капітальних вкладень, а й постійному покращенню організації виробництва, темпів і якості виконання окремих технологічних операцій.
Досвід показує, що з підвищенням рівня інтенсифікації не завжди показники ефективності зростають. Якщо підвищення загального обсягу виробничих витрат не супроводжується вдосконаленням їх структури (застосування збалансованого внесення мінеральних добрив, раціональних технологічних засобів, проведення технологічних операцій в агротехнічні строки), то зміни в собівартості і рентабельності не спостерігаються. Із збільшенням виробничих витрат в розрахунку на 1 га посіву зростає урожайність, зменшується трудомісткість продукції.
Важливим показником економічної ефективності буряківництва є урожайність цукрових буряків, вміст цукру в коренеплодах, продуктивність праці, собівартість і ціна реалізації 1 ц продукції, розмір прибутку на 1 ц коренеплодів і 1 га посіву, рівень рентабельності виробництва.
Буряківництво є однією з трудомістких галузей сільськогосподарського виробництва. Технічні засоби, що використовуються в буряківництві, не дають змоги повністю виключити ручну працю при формуванні густоти насаджень, догляді за посівами, збиранні коренеплодів, тому підвищення продуктивності праці в буряківництві має першочергове значення.
Як було вказано вище, збільшення виробництва цукрових буряків і підвищення його економічної ефективності тісно пов'язане з інтенсивними та індустріальними технологіями. Вони включають комплекс агротехнічних заходів інтенсивного вирощування цукрових буряків на основі досягнень науково-технічного прогресу і передової практики. Індустріальна технологія можлива і за наявності відповідної системи машин. При її впровадженні істотне значення мають норма внесення добрив, норма висіву насіння і оптимальна густота рослин на 1 га посіву, проведення робіт з догляду за посівами в оптимальні строки, максимальне збільшення маси коренеплоду агротехнічними і хімічними засобами, збирання врожаю потоковим і потоково-перевалочними методами.
1.3 Інноваційна політика держави в цукробуряковому підкомплексі України    продолжение
--PAGE_BREAK--
Створення умов для оптимального розвитку науково-технічного потенціалу національної економіки стає одним із найважливіших принципів формування системи і механізму управління інноваційної політики. При великій різноманітності національних підходів до економіки усі країни прагнуть до розробки і реалізації державної інноваційної політики.
Механізм створення і поширення нововведень передбачає три загальні складові:
* систему державної підтримки фундаментальних і пошукових досліджень;
* різноманітні форми та джерела фінансування й непрямого стимулювання досліджень;
* максимальне стимулювання малого інноваційного підприємництва та підтримку його.
Держава, створюючи умови для реалізації інноваційної політики, впливає на розвиток не лише державного, а й приватного секторів інноваційної діяльності.
Сучасне високо розвинуте суспільство стимулює розвиток технологій, що ґрунтуються на новітніх досягненнях науки. Найважливішим завданням є вироблення стратегії, яка забезпечує можливість гнучкої зміни пропорцій між темпами розвитку наукового, технічного і виробничого потенціалів. Створення такої системи взаємодії всіх учасників циклу, що забезпечує науково-технічний прогрес, є головним завданням інноваційної політики держави. Остання визначена комплексом народногосподарських підходів і рішень, що враховують головні напрями діяльності щодо нововведень, пов'язані знауково-технічним прогресом, оновленням основних фондів, удосконаленням управління, організації виробництва і праці, економіки тощо.
Інноваційна політика держави спрямована на господарське використання науково-технічного потенціалу, на зміцнення внутрішніх зв'язків у науково-технічному комплексі. Формування інноваційної політики пов'язане, насамперед, з переорієнтацією системи державного регулювання на всебічне заохочення підприємництва, приватної ініціативи.
Набір методів і засобів державної інноваційної політики досить широкий. Це різні державні заходи, які стимулюють інноваційну активність бізнесу; коригування податкового, патентно-ліцензійного законодавства; амортизаційні відрахування; розвиток теми контрактних взаємовідносин; антитрестовське законодавство; різні форми підтримки міжорганізаційної кооперації та малого інноваційного бізнесу.
У ринковій економіці створюється адекватний її вимогам механізм НТП, основними рисами якого є високий ступінь свободи вибору напряму наукових досліджень і впровадження у виробництво їх досягнень; прийняття на себе науковими установами Підприємствами ризику від можливих негативних економічних результатів у процесі наукових розробок та їх реалізації в практику; конкуренція між розробниками у виборі наукових підходів, шляхів і методів розв'язання народногосподарських і соціальних проблем; децентралізований характер формування політики здійснення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), відповідно до якого весь інноваційний цикл відбувається в поєднанні приватно — підприємницької діяльності підприємств у галузі НТП з державною діяльністю. Остання здійснюється шляхом створення і фінансування державних програм науково-технічного прогресу.
У сучасних умовах побудови соціальне орієнтованої ринкової економіки механізм повинен стати органічною складовою ланкою ринкового механізму, стимулювати виробників науково-технічної продукції та її споживачів, забезпечувати продукування конкурентоспроможних на світовому ринку результатів НДЦКР.
Як переконує досвід розвинутих країн Заходу, всі ланки НТП у ринковій економіці повинні бути орієнтовані на споживання. Саме на споживацькому ринку досягнення науково-технічного прогресу знаходять найповніше втілення, оскільки вони соціальне орієнтовані в напрямі забезпечення позитивних змін в інтенсивності праці, підвищення реальних доходів працівників і дієвості управління виробництвом, створення сприятливих умов роботи і відпочинку членів трудового колективу, підвищення праці. Розвиток НТП неможливий в умовах сильної інфляції й гіперінфляції, оскільки за таких обставин стають неприйнятними не лише великі, а й нерідко навіть незначні інвестиційні проекти. Сучасна інформаційна інфраструктура — одна з важливіших ланок НТП, без достатнього рівня розвитку якої гальмуватиметься розвиток ринкової економіки, освіти і самої науки, її подальше розширене відтворення.
За своєю суттю Державна науково-технічна політика (ДНТП) у сфері АПК — багатогранне інтегруюче явище, яке об'єднує різнорідні за характером види діяльності держави, спрямовані на досягнення головних цілей науково-технологічного розвитку галузі.
Державна програма наукового забезпечення АПК України, яка б визначала цілі, план заходів з їх досягненням та необхідне ресурсне забезпечення повинна стати основною формою реалізації ДНТП на галузевому рівні. Міністерство аграрної політики України як вищий галузевий орган управління у системі виконавчої влади має и відповідальність за здійснення ДНТП у сфері АПК.
Одне з головних завдань держави, на думку видатного економіста П. Самуельсона, полягає у тому, щоб робити для людей те, що їм потрібно, що самі вони зусиллями робити не можуть взагалі або ж належним чином. Даний аргумент наводиться досить часто, де необхідно обґрунтувати участь держави у фінансуванні напрямів НДДКР, які не можуть підтримуватися приватними інституціями. Щодо аграрної сфери, то це стосується, насамперед, фундаментальних і деяких прикладних наукових досліджень. Таким чином, джерелами фінансування аграрних НДДН державні та недержавні.
Оптимальна структура джерел фінансування аграрної науки повинна станови обсягом: державні — 65%, недержавні внутрішні — 30%, недержавні зовнішні 5%, за рівнем утворення бюджетних джерел (державний бюджет — 60%, а регіональні бюджети всіх рівнів — 40%).
За методологією UNESCO, національні витрати на наукові дослідження і розробки розраховують як суму поточних і капітальних витрат усіх національних наукових закладів.
Нормативний підхід дозволяє обґрунтувати величину національних витрат на аграрні наукові дослідження й розробки двома способами: виходячи з чинних законодавчо-правових актів і використовуючи показник від досягнутого рівня. Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», починаючи з 2000 встановлено розмір бюджетного фінансування цих діяльностей на рівні не менше 1,7% ВВП, а Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України передбачає, його збільшення до 2,5%. Цілком справедливе встановлення розміру бюджетного фінансування аграрної науки на рівні не менше 1,7% від валової доданої вартості, створеної в аграрному секторі з відповідним доведенням його до 2,5%, оскільки вона безпосередньо бере участь в економіці зростанні АПК.
Національні витрати на НДДКР в АПК повинні досягти 2,83% від валової доданої вартості при існуючому співвідношенні бюджетного і не бюджетного фінансування аграрної науки (0,6:0,4). У 2004 році бюджетні витрати на фінансування аграрної науки становили лише 0,39% від валової доданої вартості, створеної в аграрному секторі, що в 4,36 раза менше, ніж встановлено чинним законодавством.
Західні країни в умовах стабільного розвитку економіки практикують визначних витрат на аграрні НДЦКР від досягнутого рівня. Наприклад, у США державні асигнування на фінансування програм з аграрних досліджень щорічно збільшуються 5%, у Німеччині — на 3%.
Для досягнення конкурентоспроможності продукції АПК на внутрішньому і світовому ринках особливо актуальною стає проблема переведення аграрної економік на інноваційну модель розвитку, її розв'язання значною мірою забезпечуватиме створенням спеціальних інноваційних структур, головним завданням яких є сприяння розвитку інновацій, їх розповсюдженню і впровадженню у виробництво. В Україні уже здійснені перші кроки в цьому напрямі. Зокрема, Українська академія аграрних наук (УААН), концерн «Віадук» — інноваційний провайдер на ринку генетичних ресурсів — разом з Технопарком "Інститут монокристалів" з метою реалізації політики активізації інноваційних процесів в АПК для вирішення одного з ключових, наукоемних, комплексних ресурсів сільськогосподарських рослин і тварин та їх обігу створили у 2001 році Агротехнополіс з виробництва і реалізації генетичних ресурсів, зокрема елітної насінницької, племінної та іншої продукції.
Агротехнополіс, за визначенням засновників, — це система відносин у формі об'єднання на підставі договорів про спільну діяльність юридичних і фізичних осіб, головною метою яких є створення умов і механізмів впровадження інвестиційних та інноваційних проектів, виробничого використання в наукоемких аграрних галузях, формування високоефективних інтеграційних агроструктур — виробників конкурентоспроможної насінницької, племінної та іншої високоякісної сільськогосподарської продукції. Базовими виконавчими структурами Агротехнополісу є агротехнопарки, які поєднують діяльність інноваційного провайдера (організація, основним завданням якої є просування новітніх технологій та інноваційних продуктів на ринку генетичних ресурсів) та операторів ринку; агротехноінкубатори — інтегровані виробники елітної продукції, їх оригінатори і репродуктори; агроінноваційні фонди, які забезпечують і акумулювання коштів для фінансування інноваційних проектів по виробництву високотехнологічної сільськогосподарської продукції; спеціалізовані агроконтрактові доми — дистриб'ютори інноваційного провайдера (дочірнє підприємство чи юридична особа), які здійснюють маркетингове дослідження ринку, контрактацію та реалізацію високотехнологічної сільськогосподарської продукції.
Наукове керівництво інноваційними проектами Агротехнопарків здійснює УААН. Вона спрямовує роботу своїх установ і дослідної бази на розробку інновацій у галузі насінництва й племінної роботи, а концерн «Віадук» бере на себе обов'язки інноваційного провайдера проектів, ведення моніторингу інноваційних та інвестиційних проектів в аграрному секторі, розробку пропозицій щодо залучення інвестицій у високотехнологічні галузі АПК. Технопарк "Інститут монокристалів" забезпечує супроводження виконання проектів Агротехнопарків згідно із Законом України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків», сприяє виконанню проектів Агротехнополісу. З цією метою він делегує функції Забезпечення виконання проектів в умовах спеціального режиму за тематикою агропромислового комплексу концерну «Віадук».
Модель Агротехнополісу передбачає рефінансування одержаних від спеціального режиму пільг у подальший розвиток виробництва насіннєвих і племінних ресурсів. Це дасть змогу інтенсифікувати наукові дослідження, досягти вищих результатів інноваційної діяльності.
В Україні науково-технічне забезпечення цукробурякової галузі здійснюють два НДІ і один проектний інститут, 7 дослідно-селекційних станцій, 8 дослідних елітних підприємств. Результатом їх діяльності є безперервний процес наукової роботи зі створення нових сортів і гібридів цукрових буряків, технологій їх вирощування і переробки. Про значний потенціал наукової сфери у розвитку цукробурякового виробництва України свідчить той факті, що на базі Білоцерківської дослідно-селекційної станції вперше в світовій практиці було виведено сорт однонасінних цукрових буряків. Його унікальні технологічні властивості сприяли підвищенню культури буряківництва, продуктивності й технологічності. Нині, в світовій практиці цукробурякового виробництва використовуються тільки однонасінні сорти і гібриди.
Подальший розвиток наукових досліджень сприяв удосконаленню сортового складу вітчизняного цукробурякового виробництва в напрямі нарощування потенційної продуктивності та якості, а також стійкості цукрових буряків проти хвороб, шкідників і бур'янів. Зокрема, в Україні створено нове покоління сортів і гібридів цукрових буряків підвищеної цукристості з потенціалом урожайності 50—55 т/га і виходом цукру 9—10 т/га. Наукові дослідження здійснюються в напрямі створення гібридів цукрових буряків на чоловічостерильній основі (ЧС) із залученням гермоплазми провідних селекційно-насіннєвих компаній світу (програма "Інтербетакрос"). Велике значення приділяється технологіям масового вирощування цукрових буряків. Інститут цукрових буряків УААН спільно з Українським державним центром з випробування техніки і технологій та Українським науково-дослідним інститутом сільськогосподарського машинобудування розробили і запропонували до впровадження удосконалений варіант української енергозберігаючої інтенсивної технології вирощування цукрових буряків. Ним передбачено застосування кращих попередників, оновлених способів обробітку ґрунту і догляду за посівами з використанням сучасної сільськогосподарської техніки, залучення новітніх схем і препаратів для удобрення і захисту цукрових буряків від шкідників, бур'янів і хвороб. Ведуться роботи в напрямі розробки нових підходів щодо промислового виробництва цукру із збільшенням частки його вилучення з сировини та поглибленням очищення. Не припиняється процес дослідження і обґрунтування перспективних організаційно-економічних схем і методі діяльності цукробурякового виробництва в умовах перехідного періоду та його взаємодії із світовими економічними системами.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Нині бурякосійні господарства відчувають гостру нестачу у високоефективній техніці, мінеральних добривах, ефективних засобах захисту рослин, що не дає змоги сповна використати потенційні можливості вітчизняних сортів і гібридів. Розроблена високоефективна українська технологія вирощування цукрових буряків, яка не поступається зарубіжним аналогам, потребує розробки та випуску комплексу високопродуктивних вітчизняних машин і знарядь для галузі.
З метою активізації ролі вітчизняної аграрної науки в процесі інтенсифікації цукробурякової галузі доцільно використовувати різні варіанти фінансування та стимулювання науково-дослідних робіт. За відсутності обігових коштів у товаровиробників галузі держава повинна брати безпосередню участь у визначенні стратегічних напрямів використання досліджень та їхнього повного фінансування. Нині спостерігається в майбутньому поширюватиметься варіант фінансування науково-технічних досліджень самими товаровиробниками. Це забезпечить, з одного боку, орієнтацію інноваційних розробок на конкретні потреби і запити виробників, а з іншого — полегшить реалізацію наукових досліджень. Отже, за таких умов буде створено ринок науково-технічної продукції цукробурякової галузі.
1.4 Логістика як інструмент розвитку підприємництва у цукробуряковому підкомплексі
Період входження економіки України в ринок невиправдано затягнувся. У кризовому стані знаходяться основні галузі народного господарства, в тому числі АПК. Цукробуряковий підкомплекс переживає
не найкращі часи і вимагає кардинальних змін у поглядах на процеси, що відбуваються всередині продуктової вертикалі.
Особливістю даного періоду в Україні є прискорений розвиток підприємницької діяльності як головної рушійної сили розвитку ринкової економіки, як за кордоном, так і в Україні. Всесвітньо відомий теоретик управління і широко практикуючий консультант П. Друкер стверджує, що на рубежі століть маємо справу із зовсім новим суспільним і соціально-економічним феноменом — формуванням підприємницького суспільства.
Підприємців відрізняє інноваційний тип мислення. Інноваційність — особливий інструмент підприємництва, за допомогою якого створюється ресурс, якого раніше не існувало. Як правило, підприємці самі не генерують зміни, але (і це найголовніше) вони відшукують їх та використовують як джерело досягнення успіху.
Підприємництво виконує різноаспектну роль у соціально-економічному й політичному житті суспільства, і реалізуючи свої специфічні функції, такі як нововведення, ризик, підприємницьке управління, воно дає змогу підвищити ефективність діяльності «шляхом використання можливостей, а не шляхом вирішення проблем».
Як відомо, за ознакою економічної вигоди господарюючого суб'єкта людську діяльність можна поділити на діяльність, спрямовану на одержання прибутку (підприємницьку) і діяльність, не спрямовану на одержання прибутку (меценатство, спонсорство тощо). Отже, підприємництво — це організація економічної, виробничої, комерційної та іншої діяльності, яка приносить підприємцю прибуток.
З точки зору організації діяльності всі господарюючі суб'єкти, які входять до складу цукробурякового підкомплексу АПК, є суб'єктами підприємницької діяльності.
Специфіка функціонування цукробурякового підкомплексу з його характерними вертикальними інтеграційними зв'язками визначила логістичний напрям розвитку підприємництва як якісно новий етап формування відносин всередині продуктової вертикалі.
Логістику як нову відокремлену та всеохоплюючу теорію підприємницької діяльності використовують з початку 80-х років.
Вивчаючи праці видатних зарубіжних і вітчизняних учених можна зробити висновок, що традиційні концепції управління вже не виправдовують себе. Адже одним із найбільш прогресивних науково-прикладних напрямів є логістика, яка у взаємозв'язку з маркетингом являє собою ідеальний варіант системи управління в економіці взагалі й АПК зокрема. Як відомо, динамічність — обов'язковий атрибут будь-якої сфери виробничо-економічної діяльності. Основу, динаміки становлять потокові процеси. Логістика як прогресивна методологія оптимізації потокових процесів і господарських зв'язків здатна створити так званий «синергічний ефект», який проявляється у взаємній оптимізації окремих елементів системи. В результаті загальний ефект системи виявляється вищим, ніж сума ефектів цих же елементів, що діють незалежно. Можливість застосування логістики в економіці зумовлена сучасними досягненнями науково-технічного прогресу, насамперед комп'ютерної техніки та інформаційних технологій.
Новизна самого логістичного підходу полягає в інтеграції різноманітних галузей діяльності з метою досягнення бажаного результату з мінімальними затратами часу і ресурсів шляхом оптимального наскрізного управління матеріальними й інформаційними потоками. По суті використовуючи системні логістичні методи управління в дію вступає реалізація підприємницької функції «новаторство» та «нетрадиційний підхід».
Одним із основних методологічних принципів логістичної концепції є системний підхід, тобто методологія наукового пізнання, в основі якої лежить розгляд об'єктів як систем, що дозволяє побачити досліджуваний об'єкт як комплекс взаємопов'язаних підсистем, об'єднаних спільною метою, розкрити його інтегративні властивості, а також внутрішні й зовнішні зв'язки. Системний підхід передбачає послідовний перехід від загального до часткового, коли в основі розгляду лежить конкретна кінцева мета, для досягнення якої створюється система. Відповідно до методології системного підходу кожна система є інтегрованим цілим навіть тоді, коли вона складається з окремих розрізнених підсистем.
Логістичні системи вкладаються у загальноприйняте поняття «системи», бо складаються із системоутворючих елементів, тісно взаємопов'язаних і взаємозалежних між собою, які мають впорядковані зв'язки й утворюють певну структуру із заздалегідь заданими властивостями. Різняться ці системи високим ступенем узгодженості і вхідних продуктивних сил з метою управління наскрізними матеріальними потоками.
Логістична система — це адаптивна система зі зворотним зв'язком, яка виконує ті чи інші логістичні функції (операції), складається із підсистем і має розвинуті внутрішньосистемні зв'язки та зв'язки із зовнішнім середовищем.
Метою логістичної системи є забезпечення наявності необхідного товару в необхідній кількості та заданої якості в потрібному місці й у потрібний час для потрібного споживача із заданими витратами.
Будь-яка логістична система складається із сукупності елементів -ланок, між якими встановлені певні функціональні зв'язки і відносини. Внутрішньосистемні зв'язки міцніші, ніж зв'язки із зовнішнім середовищем. Зазвичай вони мають циклічний харакактер, бо відображають послідовність передачі матеріального та інформаційного потоків між ланками відповідного логістичного ланцюга.
Більшості реально функціонуючих на практиці логістичних систем, як і більшості складних систем, притаманні такі властивості:
— складність — характеризується такими основними ознаками, як наявність великої кількості елементів (ланок), складний характер взаємодії між окремими елементами, складність функцій, що виконуються системою, наявність добре організованого правління, вплив на систему великої кількості стохастичних факторів зовнішнього середовища;
— ієрархічність — підпорядкованість елементів нижчого рівня (порядку, рангу) елементам вищого рівня у контексті лінійного чи функціонального логістичного управління;
— цілісність — властивість системи виконувати задану цільову функцію, реалізована тільки логістичною системою в цілому, а не окремими її ланками або підсистемами;
— структурованість передбачає наявність певної організаційної структури логістичної системи, яка складається із взаємопов'язаних об'єктів і суб'єктів управління, що реалізує задану мету;
— рухливість — мінливість параметрів елементів логістичної системи під впливом зовнішнього середовища, а також рішень, прийнятих учасниками логістичного ланцюга;
— унікальність, непередбачуваність і невизначеність поведінки в конкретних умовах і під впливом зовнішнього середовища;
— адаптивність — здатність логістичної системи змінювати свою структуру і вибирати варіанти поведінки відповідно до нових цілей та під впливом зовнішнього середовища.
Межі логістичної системи визначаються циклом обігу засобів виробництва. Спочатку закуповуються засоби виробництва, які у вигляді матеріального потоку надходять у логістичну систему, складуються, обробляються, знову зберігаються і потім йдуть з логістичної системи у споживання в обмін на фінансові ресурси, що надходять у логістичну систему. Виділення меж логістичної системи на базі циклу обігу засобів виробництва одержало назву принципу «сплати грошей — одержання грошей».
По-перше, логістична система повинна одночасно створюватися на двох рівнях: регіональному (макрорівні) і локальному (мікрорівні). На регіональному рівні має бути створена мережа консалтингових фірм, інформаційно-аналітичних центрів, які за відповідну винагороду здійснюють моніторинг реального попиту на певний товар (у даному випадку цукор). Або подібні функції може взяти на себе, наприклад, асоціація незалежних цукровиробників.
Платоспроможна потреба в цукрі включає виробниче споживання як сировина для промисловості (кондитерської, хлібопекарської, виноробної, спиртової, лікеро-горілчаної, плодоовочеконсервної); експорт; особисте споживання (через роздрібну торгівлю).
Локальним рівнем логістичної системи — є безпосередньо цукровий завод.
По-друге, цукровий завод повинен взяти на себе роль інтегратора всього логістичного ланцюга: матеріально-технічне постачання аграрного сектора — вирощування цукрових буряків — транспортування — матеріально-технічне забезпечення переробки цукрових буряків — виробництво цукру та побічної продукції — реалізація цукру.
Логістичний ланцюг виробництва цукру умовно можна поділити на чотири ланки:
1. Доаграрна ланка— матеріально-технічне забезпечення бурякосійних підприємств сировинної зони насінням, технікою, запасними частинами, паливно-мастильними матеріалами, мінеральними добривами, засобами захисту рослин. Тобто цукровий завод налагоджує зв'язки, які оптимально вигідні як для нього, так і бурякосійних підприємств, не говорячи про підприємства першої сфери АПК. Як стверджують західні фахівці в галузі логістики Харольд Е. Фирон і Майкл Р. Лінерс, чинник конкурентоспроможності підприємства залежить від оптимізації інтеграційних зв'язків з підприємствами, які виробляють сировину і матеріали.
2. Аграрна ланка — безпосередній контроль за дотриманням технології вирощування фабричних цукрових буряків на всіх стадіях і забезпечення сировиною (сировинний відділ заводу). Зниження собівартості вирощування цукрових буряків у науково обґрунтованих межах та логістичний підхід до технології дає реальний шанс зміцнити конкурентні позиції підприємств цукробурякового підкомплексу. Адже відомо, що якщо цукровий завод працює менше 60 днів, то він потенційно збитковий і саме тому цукрові заводи змушені переробляти дешевий тростинний цукор-сирець, що остаточно підриває економічні засади галузі.
3. Переробна ланка — включає транспортування та зберігання сировини на заводі (бажано мінімізувати радіус перевезень); безпосереднє транспортування цукрових буряків (оптимізація виробничих потужностей у зв'язку із сезонністю виробництва та стислими строками переробки сировини шляхом інжинірингу, модернізації та реконструкції); водо-, тепло-, енергозабезпечення (режим економії).    продолжение
--PAGE_BREAK--
4. Торговельна ланка — включає транспортування; складування як найбільш вагоме джерело зменшення логістичних витрат. За свідченням західних спеціалістів, їх оптимізація забезпечує економію від 40 до 60%, а отже, є одним із резервів збільшення прибутку; фасування, пакування, формування торгових партій; оптову і роздрібну торгівлю.
Таким чином, логістичний ланцюг виробництва цукру включає всю інформацію, починаючи з матеріально-технічного забезпечення до задоволення потреб споживачів.
По-третє, створення системи забезпечення функціонування логістики та безпосередньо логістичних структур на всіх рівнях. Дана система має чотири напрями забезпечення: соціально-економічне (ринок, попит, наявність сфери виробництва та обігу); матеріально-технічне (транспортні засоби, будівлі, споруди, засоби зв'язку, комп'ютери, програмне забезпечення та інше); технологічне — чітка синхронізація в процесі виробництва і а управління матеріальними й інформаційними потоками на всіх етапах їх проходження; математичне — застосування методів та інструментарію математики й кібернетики.
По-четверте, формування інформаційно — логістичної мережі на рівні структурних підрозділів інтеграційних формувань.
По-п'яте, створення координаційного логістичного центру, який би взяв на себе обов'язки управління всією логістичною структурою.
Отже, створюючи мікрологістичну систему на рівні підприємства чи групи таких підприємств, які входять до складу корпорації (наприклад, концерн Укрпромінвест), одночасно розв'язується багато проблем, пов'язаних насамперед із ефективністю виробництва. Тобто зниження собівартості однієї тонни цукру за рахунок стабільності процесу постачання сировиною і матеріалами, контролю якості на вході в систему та виході з неї, забезпечення реалізації продукції, скорочення термінів зберігання на складах. І як результат, зменшуються загальні витрати, забезпечується конкурентоспроможність і стабільність на ринку. Як стверджує професор менеджменту університету в Калгарі Доналд Уотерс: «Логістика — це функція з високими витратами, удосконалюючи яку можна одержати значну економію».
2. Організаційно-економічна характеристика підприємства
2.1 Розташування, природні умови, реструктуризація та спеціалізація
Приватне підприємство агрофірма “Жуківська” було засноване 7 лютого 1997 року шляхом реорганізації КСП “Жуківська”. Адміністративний центр господарства розташований в с. Жуківка Буринського району Сумської області. Відстань від районного центру смт. Буринь складає 32 км, а до обласного м. Сум 86 км.
Виробничі підрозділи підприємства розташовані в населеному пункті Жуківка. Економічне розміщення товариства досить вигідне. Майже всі основні пункти реалізації готової продукції та пункти поставників знаходяться в межах області. Підприємство знаходиться в зоні Лісостепу, де клімат помірно -теплий, середньо зволожений, характеризується холодною зимою і жарким, а іноді сухим літом. Середньорічна температура становить +10°С. Настання заморозків припадає приблизно на 2 — 8 жовтня. Зима розпочинається у другій половині листопада. Період із стійким сніговим покривом триває 95 -103 дні. Середня дата закінчення весняних приморозків відноситься до 23 — 30 квітня.
Літо триває 95-115 днів. Середньорічна кількість опадів 470 — 560 мм. Вегетаційний період продовжується 150-170 днів. За цей час випадає 280 — 310 мм. опадів, що становить 50% річної норми. Рослинний покрив трав'янистий, представлений однорічними і багаторічними злаками і бобовими рослинами. Дороги мають тверде покриття.
Земля є основним засобом виробництва в сільському господарстві, без якого неможливий сам процес виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Земля одночасно є предметом і засобом праці, а отже, і головним засобом виробництва. Земля значною мірою визначає темпи розвитку і рівень ефективності сільськогосподарського виробництва. Найбільш розповсюджені в господарстві такі ґрунти: опідзолені і чорноземи. Вміст гумусу 2,5 — 3,5%. За механічним складом ґрунти середньо суглинкові, схильні до утворення ґрунтової кірки. Всі ґрунти мають необхідні агрономічні особливості і придатні під польові, кормові та овочеві сівозміни. Загальна земельна площа сільськогосподарського підприємства включає сільськогосподарські угіддя, що використовуються з метою одержання продукції рослинництва і тваринництва.
Господарство спеціалізується на виробництві зернових в рослинництві та виробництві молока в галузі тваринництва.
В підприємстві раціонально підібрані головна і додаткові галузі, так як побічна продукція виробництва зернових культур та цукрових буряків використовується для годівлі ВРХ та свиней, в свою чергу від ВРХ та свиней отримують органічні добрива, якими підживлюються сільськогосподарські культури з метою підвищення урожаю. Також можна відмітити, що спеціалізація, яка склалася в підприємстві відповідає природно — економічним умовам даного регіону, про що видно з таблиці 1.
Аналізуючи наведені розрахунки в таблиці 1 можна відмітити, що найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції в 2006 році займають зернові і зернобобові – 29,8%, молоко – 26,3%, цукрові буряки – 15,5% м'ясо ВРХ -12,1%. Отже, в структурі товарної продукції підприємства найбільшу питому вагу займає продукція рослинництва -52,8%, продукція тваринництва займає 46,2%. Тому про спеціалізацію господарства можна сказати, що вона зерново-бурячна в рослинництві і молоко – м’ясна в тваринництві.
Таблиця 2.1
Склад і структура товарної продукції ПП АФ “Жуківська”
Назва галузі та видів продукції
2002 р.
2003 р.
2004 р.
2005 р.
2006 р.
2006
до 2002
у %


тис.
грн
%
тис.грн.
%
тис.
грн.
%
тис.
грн.
%
тис.
грн..
%


Зернові і зернобобові
396,1
21,8
819,3
22,5
1184,0
31,7
641,9
18,4
1074
29,8
271,1
Пшениця озима
254,4
14,0
56,9
1,6
475,6
12,8
303,2
8,7
517,8
14,3
203,5
Гречка
-


-
-
84,5
2,3
7,5
0,2
43,8
1,2
-
Кукурудза на зерно
-


171,9
4,7
121,9
3,3
-


-


-
Ячмінь
-


541,0
14,9
335,0
8,98
317,8
9,1
394.6
10,9
-
Овес
-


49,5
1,4
10,7
0,3
6,4
0,2
4,7
0,1
-
Цукровий буряк
514,2
28,3
1302,6
35,8
1409,1
37,8
963,8    продолжение
--PAGE_BREAK--
27,6
558,1
15,5
108,5
Інша продукція рос-ва
52,7
2,9
23,4
0,6
0,8
0,02
160,2
4,6
0,6
0,02
0,01
Разом по рос-ву
1816,9
67,0
2154,3
58,9
2594,4
69,6
1765,9
50,6
1901,3
52,8
106,6
Приріст ВРХ
164,8
6,1
248,6
6,8
292,5
7,8
491,6
14,1
437,0
12,1
265,2
Приріст свиней
77,6
2,9
76,2
2,1
61,3
1,6
171,1
4,9
228,8
6,3
294,8
Молоко
327,9
12,1
848,5
23,3
652,5
17,5
1027,1
29,4
948,8
26,3
289,4
Інша продукція тв-ва
3,5
0,1
5,5
0,2
7,2
0,2
4,6
0,1
48,6
1,3
138,9
Разом по тв-ву
571,6
21,1
1178,8
32,4
1015,5
27,2
1694,4
48,5
1664,2
46,2
291,1
Продукція переробки с/г.
2,8
0,1
12,7
0,3
4,2
0,1
4,2
0,1
7,2
0,1
257,1
Реалізація іншої продукції робіт і послуг
318,6
11,8
304,0
8,4
115,5
3,1
28,7
0,8
30,7
0,9
9,6
Всього по господарству
2709,9
100
3640,8
100
3729,6
100
3493,2
100
3603,4
100
132,9
Дані таблиці свідчать про те, що найбільшу питому вагу в грошових надходженнях займають зернові і зернобобові – 29,8%, а в співвідношенні 2006 року до 2002 року ці надходження зросли на 170%. Молоко в структурі товарної продукції займає – 26,3%, а у відношенні 2006 до 2002 року виробництво зросло на 194%. М'ясо ВРХ питома вага в структурі товарної продукції – 12,1%, у відношенні 2006 до 2002 року вихід продукції збільшився на 165,2%. Цукрові буряки – становлять 15,5%, а у відношенні 2006 до 2002 року надходження грошові зросли на 8,5%. Таким чином, в даному господарстві склалась зерново-молочно-бурячна спеціалізація з розвиненим виробництвом м’яса ВРХ.
Кожне сільськогосподарське підприємство має в своєму розпорядженні земельні угіддя. Відомо, що земля — головна умова існування людського суспільства і найважливіше джерело національного багатства, найперша передумова і природна основа суспільного виробництва, універсальний фактор будь-якої діяльності людини. Земля в сільському господарстві є основним засобом виробництва і від того, на скільки раціонально вона використовується, залежить кількість виробленої продукції.
В таблиці 2.2 проаналізовані склад та структура земельних угідь господарства.
Наведені показники в таблиці 2.2 свідчать про те, що за період 2002-2006 роки в землекористуванні даного господарства відбулися зміни в наслідок реформування, в тому числі паювання земельних угідь. Загальна земельна площа, яка закріплена за підприємством, зменшилась на 29,1 га, що становить 1,4%. Але площа ріллі на 31,2 га збільшилась, що становить 1,5 %, за рахунок розпайованих земель. Причиною виводу сінокосів із структури земель стало те, що частина цих земель була відведена у землі державного запасу, решта ж була віддана в оренду фермерам для створення селянських господарств.
Про інтенсивність використання земельного фонду можна судити по відсотку рівня розораності та освоєності. Рівень розораності у 2006 році становить 100 % та рівень освоєності — 100%. Це свідчить про те, що земля в господарстві використовується інтенсивно і освоєна на 100%.
Таблиця 2.2
Динаміка землекористування ПП АФ “Жуківська”за 2002-2006 рр.
Назва угідь
Роки
2006 до 2002 у %


2002
2003
2004
2005
2006


Загальна земельна площа
2137,1
2129
2108
2108
2108
98,6
Всього с.-г. угідь
2137,1
2129
2108
2108
2108
98,6
Рілля
2076,8
2129
2108
2108
2108
101,5
Сінокоси
60,3
-
-
-
-
-
Ефективність сільськогосподарського виробництва в значній мірі залежить від забезпечення господарства трудовими ресурсами. В таблиці 2.3 наведені дані про зміни, що сталися в підприємстві і як вони вплинули на продуктивність праці в господарстві.
Таблиця 2.З    продолжение
--PAGE_BREAK--
Динаміка чисельності працівників та їх використання
Показники


Роки
2006 р. в % до 2002 р.


2002
2003
2004
2005
2006


1 Cередньорічна чисельність працівників, всього, чол.
252
252
227
214
171
67,9
в т.ч. в рослинництві
124
124
52
55
71
57,3
тваринництві
75
75
175
159
88
117,3
Аналізуючи дані чисельності робітників в цілому по господарству можна відмітити, що чисельність робітників порівнюючи 2006 рік з 2002 роком зменшилась в цілому по господарству на 32,1%, що становить 81 чоловік, в тому числі в рослинництві — на 42,7%, або на 53 чоловік. В тваринництві кількість працюючих збільшилась на 17,3%, що становить 13 чоловік. Таке збільшення кількості працюючих пояснюється тим, що господарство збільшує поголів’я ВРХ та свиней. Ефективність сільськогосподарського виробництва в значній мірі залежить від забезпечення господарства трудовими ресурсами. В таблиці 3 наведені дані про зміни, що сталися в підприємстві і як вони вплинули на продуктивність праці в господарстві. Взагалі скорочення чисельності працівників обумовлено зменшенням приросту населення та обсягів виробництва незадовільними умовами праці робітників та неналежним рівнем організації оплати праці.
Таким чином, можна зробити висновок, що господарство не забезпечене трудовими ресурсами. Керівництво господарства працює над питаннями покращення рівня використання трудових ресурсів перш за все, завдяки збільшенню обсягів виробництва, підвищення матеріальної та моральної зацікавленість працівників в кінцевому результаті.
Діяльність підприємства неможлива без матеріальних ресурсів. Виробничі фонди сільськогосподарських підприємств є важливою складовою частиною їх ресурсного потенціалу. Дані про оснащеність виробничими фондами та ефективність їх використання наведені в таблиці 2.4.
Таблиця 2.4
Забезпеченість господарства виробничими фондами та ефективністьїх використання
Показники


Роки
2006 рік у % до 2002 року


2002
2003
2004
2005
2006


Середньорічна вартість ОВФ, тис. грн..
1162,2
1366,4
1668,4
2078,2
2684,3
230,9
Фондозабезпеченість, грн.
54,4
64,2
79,1
98,5
127,3
234,0
Фондоозброєність, тис грн.
4,61
5,42
7,35
9,71
15,70
340,5
Фондовіддача, грн.












Фондоємкість, грн.














Проведені розрахунки свідчать про те, що показник фондозабезпеченності на підприємстві за останні п'ять років збільшився на 134,0 %. Це обумовлено зменшенням земельних угідь майже на 3,3 % (таблиця 2.2). Показник фондоозброєність збільшився на 116,5 % за рахунок зменшення вартості основних виробничих фондів, показник фондовіддачі зменшився на 34,2%. Збільшився показник фондоємкості на 52,1%. При цьому продуктивність праці знизилась 3,2%.
Отже, можна зробити висновок, що в даному підприємстві низький рівень забезпеченості і ефективності використання основних засобів.
Загальний фінансово-економічний стан господарства та рівень господарювання можна оцінити основним економічним показником в динаміці за 2002-2006 роки, які наведені в таблиці 2.5.
Аналізуючи наведені показники, слід зауважити, що вартість валової продукції в співставних цінах зросла на 92,9%. В розрахунок на 100 га сільськогосподарських угідь зросла на 95,6%. А в розрахунку на одного середньорічного працівника виробництво валової продукції збільшилось на 182,9%, що свідчить про збільшення продуктивності праці. На основі даних показників можна стверджувати, що використання основних за досліджуваний період покращилося, що господарство має кошти на відновлення основних фондів.
Показники товарної продукції мають тенденцію до збільшення на 32,9%. Так, у 2006 році на 100 га сільськогосподарських угідь було реалізовано продукції на 34,8% більше ніж у 2002 році, а на одного середньорічного працівника — на 95,4%. Такі зміни пояснюються різким зростанням реалізаційних та закупівельних цін на основні види продукції.
Таким чином, підприємство в 2006 році відпрацювало на рівні рентабельності 2,5%. Отже, основним напрямком підвищення рентабельності господарства являється зниження собівартості сільськогосподарської продукції.
Таблиця 2.5
Основні показники господарської діяльності за 2002-2006 роки
Показники


Роки
2006 рік у % до 2006 року


2002
2003
2004
2005
2006


Вироблено ВП в
співставних цінах в
розрахунку:     продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
2004
2005
2006




Площа, га
243,5
318
310
249,5
120,8
49,6
Урожайність, ц/га
269
275
272
213
241
89,3
Валовий збір, ц
65771
87460
84321
53144
29120
44,3
Незаперечне найважливішим фактором підвищення врожайності всіх сільськогосподарських культур та якості продукції є раціональне їх розміщення в сівозмінах з урахуванням біологічних особливостей. Польова сівозміна в ПП АФ “Жуківська” п'ятипальна і має вигляд: 1) горох, гречка; 2) озимі зернові; 3) цукровий буряк; 4) ярі зернові; 5) просо, овес.
Система сівозмін є важливим організаційним чинником ефективного використання орних та інших земель сільськогосподарського призначення. Зміна культур у полях сівозміни дає можливість застосовувати різні способи обробітку ґрунту із змінами в часі при вирощуванні відповідних культур за різних агротехнічних заходів.
Аналізуючи динаміку зміни урожайності за 5 років слід констатувати, що рівень урожайності на підприємстві зменшився на 10,7%, або на 29 ц/га, що свідчить про вплив на урожайність агротехнічних та організаційних факторів.
Визначимо, як впливає на обсяг продукції зміна урожайності та площа посіву. Для цього розглянемо таблицю 2.7.
Таблиця 2.7
Фактори, що впливають на зміну валового збору цукрового буряку
Площа, га


Урожайність ц/га


Валовий збір, ц


Відхилення (+,-)






Всього
в т.ч. за рахунок
2002р.
2006р.
2002р.
2006р.
2002р.
умовно
2006р.


площі
урож.
244
121
270
241
65771
33456
29120


-123
-30
Аналізуючи дані таблиці 7 можна встановити, що валовий збір залежить від площі посіву та урожайності. Як видно, валовий збір цукрового буряку зменшився на 36651 ц внаслідок зниження урожайності на 30 ц/га в 2006 р. проти 2002 р. Отже, основним фактором, який вплинув на зменшення валового збору є урожайність. Причиною зниження урожайності є погана забезпеченість якісним засівним матеріалом, не виконання агротехнічних заходів в установлені терміни.
Щоб цього уникнути, необхідно для підвищення урожайності цукрового буряку більше приділяти уваги посівному матеріалу, намагатися усунути втрати урожаю при збиранні урожаю, застосовуючи сучасну техніку.
2.3 Економічна ефективність виробництва цукрового буряку та резерви підвищення
Проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва є визначальним фактором економічного та соціального розвитку суспільства.
Економічна ефективність виробництва — це співвідношення між масою затрат минулої та знову приєднаної живої праці та масою продуктів, одержаною за допомогою цих затрат. Разом з тим ефективність є формою відображення мети виробництва. Вона вказує на кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, вивідачу сукупних витрат.
Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання певної кількості продукції, прибутку з гектара землі, від голови худоби з розрахунку на одиницю праці та сукупних витрат виробництва. Ефективність виробництва як економічна категорія відображує дію об'єктивних економічних законів, яка виявляється в результативності виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень.
Одним з головних факторів, що впливають на ефективність виробництва цукрового буряку є продуктивність праці. Вона виражається показником виходу продукції на одиницю затраченої праці (люд.-год.). Не прямим показником продуктивності праці є вихід продукції на 1 середньорічного працівника. Одержаний показник трудомісткості виробництва на 1 ц продукції. Для цього необхідно провести факторний аналіз впливу факторів на продуктивність праці.
Визначимо, які фактори впливають на продуктивність праці при вирощуванні цукрового буряку. Для цього розглянемо таблицю 2.8.
Таблиця 2.8
Затрати на 1 га люд.-год.
Урожайність, ц/га
Затрати на 1 ц люд.- год.
Відхилення (+; -)
2002р.
2006р.
2002р.
2006р.
2002р.
умовно
2006р.
всього
в т.ч. за рахунок
















затрат на 1 га
урож.
221
55
270
241
3,36
2,88
1,89
-1,47
-166
-29
За даними таблиці 2.8 затрати праці на 1 ц в 2006 р. в порівняні з 2002 р. зменшилися на 1,47 люд.-год. Це відбулося за рахунок зниження затрат на 1 га посіву на 166 люд.-год. і за рахунок зниження урожайності на 29 ц/га
Одним з найважливіших показників економічної ефективності сільськогосподарського виробництва є собівартість продукції.
Зниження собівартості продукції забезпечує збільшення прибутку підприємства джерелом фонду накопичення.
Для визначення змін собівартості розглянемо динаміку собівартості виробництва 1 ц цукрового буряку (табл. 2.9).    продолжение
--PAGE_BREAK--
Таблиця 2.9.
Динаміка собівартості виробництва 1 ц цукрового буряку
Культура
Собівартість 1 ц., грн.
2006 до 2002
у %


2002 р.
2003 р.
2004 р.
2005 р.
2006 р.


Цукровий буряк
11,05
13,63
23,93
12,11
23,02
208,3
Аналізуючи дані таблиці 2.9 зазначимо, що собівартість в 2006 р. проти 2002 року зросла на 11,97 грн. за центнер, або на 108,3%. Причиною цього стало збільшення затрат на оплату праці на вирощування цукрового буряку, витрат на придбання добрив, паливо — мастильних матеріалів, насіння і таке інше.
Розглянемо фактори, що впливають на собівартість 1 ц цукрового буряку (табл. 2.10).
Дані таблиці 2.10 свідчать, що собівартість збільшилась в 2006 р. в порівнянні з 2002 р. на 11,97 грн. за 1 ц цукрового буряку. На це вплинули два фактори: затрати на 1 га посіву та урожайність цукрового буряку. В 2006 р. затрати на 1 га посіву склали 858,2 тис.грн. а в 2002 р. – 817,0 тис. грн.., що на 41,2 тис. грн. більше. А урожайність при цьому знизилась 29 ц/га. Це все і вплинуло на підвищення собівартості.
Таблиця 2.10
Вплив факторів на собівартість 1 ц цукрового буряку
Затрати на1 га. тис. грн..
Урожайність ц/га
Собівартість 1 ц, грн
Відхилення (+, -)






Всього
в т.ч. за рахунок
2002 р.
2006 р.
2002р.
2006р.
2002р.
умовно
2006р.


затрат
урож.
817,0
858,2
270
241
11,05
17,36
23,02


-11,97
41,2
-29
Аналізуючи таблицю 2.10 можна сказати, що собівартість виробництва цукрового буряку в 2006 р. в порівнянні з 2002 р. зросла на 11,97 грн. Це відбулося за рахунок збільшення витрат на оплату праці на 7,9%, а також на матеріальні затрати – 19,1%, а саме на електроенергію та запасні частини.
Таблиця 2.11. Структура і склад собівартості цукрового буряку по статтям витрат
Статті витрат
2002 рік
2006 рік
2006р. до 2002р. у %


на 1 на
на 1 ц
%
на 1 га
на 1 ц
%


Оплата праці з нарахуваннями
129,1
1,96
3,8
169,9
5,8
7,4
131,6
Матеріальні затрати:
1581,4
24,0
46,7
1335,8
45,9
58,3
84,3
— насіння
160,1
2,43
4,7
464,6
15,9
2,0
290,1
-мін. і орг. добрива
120,7
1,84
3,6
68,7
2,4
3,0
56,9
— засоби захисту
35,8
0,54
1,1
43,2
1,5
1,9
120,6
— нафтопродукти
351,7
5,35
10,4
256,4
8,8
11,2
72,9
— електроенергія
62,3
0,95
1,8
12,0
0,4
0,5
19,3
Затрати на утримання основних засобів
26,4
0,40
0,8
34,1
1.2
1,5
129,2
Роботи та послуги
180,5
2,74
5,3
405,3
13,9
17,7
224,5
Інші витрати
736,4
11,2
21,8
733,4
25,2
32,0
99,6
Всього витрат
2855,8
51,38
100
2291,6
78,7
100
80,2
Аналізуючи таблицю 2.11 можна сказати, що собівартість цукрового буряку зросла за рахунок збільшення витрат по таким статтям як оплата праці – на 31,6%; насіння — на 190%; засоби захисту – на 20,6%; утримання основних засобів – на 29,2%.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Як важлива міра і оцінка тих чи інших заходів, здійснюваних в сільському господарстві, виступає економічна ефективність. В питанні економічної ефективності взагалі думка більшості економістів зводиться до того, що її сутність виражається відношенням кінцевого результату – ефекту до використання виробничих ресурсів.
Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.
В таблиці 2.12 приведені основні показники економічної ефективності виробництва цукрових буряків ПП АФ “Жуківська”.
Таблиця 2.12 Економічна ефективність виробництва цукрових буряків за 2002-2006 роки
Показники
Р о к и
2006р. до 2002р. у %


2002р.
2003р.
2004р.
2005р.
2006р.


Площа посіву, га
244
318
310
250
121
49,6
Урожайність, ц/га
270
275
272
213
241
89,3
Валовий збір, ц
65771
87460
84321
53145
29120
44,3
Виробничи витрати всього, тис. грн:
122,5
95,5
133,4
125,0
119,0
97,1
Собівартість 1 ц, грн..
11,05
13,63
22,93
12,11
23,02
208,3
Ціна реалізації 1 ц, грн..
12,01
13,79
16,40
18,81
20,12
167,52
Виручка від реалізації, тис. грн..
789,9
1206,1
1382,9
999,7
585,9
74,2
Повна собівартість, тис. грн..
726,8
1192,1
1933,5
643,6
670,3
92,2
Прибуток (збиток, тис. грн..)
63,1
14,0
-550,6
356,1
-99,4
-36,3п.в.
Рівень рентабельності, %
8,7
1,2
-28,4
55,3
-14,8
-6,1п.в.
Дані таблиці свідчать, що за період дослідження 2002-2006 роки собівартість цукрових буряків зрослі на 108,3%, або на 11,87 гривень за 1 центнер; реалізаційна ціна теж збільшилась на 67,52%, що становить 8,11 гривень за 1 центнер, виручка від реалізації продукції зменшилась на 25,8% завдяки зазначеним показникам вище. Як результат виробництва цукрових буряків рівень рентабельності коливався, а в звітному році господарство взагалі було збитковим – 14,8%. Таким чином основним фактором підвищення продуктивності і прибутковості галузі являється собівартість продукції. На собівартість цукросировини впливають такі фактори як урожайність та виробничі витрати.
2.4 Організаційна та управлінська структури ПП АФ “Жуківська”
Організаційна структура господарства характеризується можливістю для учасників займатися безпосередньо управлінською працею, впливати на господарську діяльність господарства.
Вищим органом управління господарством є загальні збори.
Загальні збори господарства:
— вносять зміни і доповнення до Статуту, приймають нормативні документи господарства;
— обирають шляхом прямого таємного голосування голову господарства та членів правління господарства, членів ревізійної комісії (ревізора), можуть обирати членів спостережної ради тощо;
— заслуховують звіти органів управління господарства про їх діяльність;
— визначають види і розміри фондів господарства, порядок їх формування та використання;
— затверджуютьправила внутрішнього розпорядку; річний звіт і баланс господарства; порядок формування і розподілу доходів господарства; рішення правління господарства про прийняття нових членів;
— вирішують: створення підприємств різних видів; питання про реорганізацію або ліквідацію.
Загальні збори мають право приймати будь-які інші рішення, пов'язанні із статутною діяльністю господарства.
Загальні збори проводяться щорічно після закінчення фінансового року.
Вони можуть скликатися позачергово за рішенням правління господарства.
Правління господарства або голова господарства зобов'язані прийняти рішення про скликання загальних зборів і повідомити членів господарства про час і місце їх проведення не пізніше ніж за 10 днів.
Загальні збори правомочні прийняти рішення, якщо на них присутні не менше половини членів.
Правління підприємства:
— розробляє і вносить на затвердження загальних зборів напрямки розвитку господарства,
— скликає загальні збори членів господарства і контролює виконання прийнятих ними рішень,
— вирішує найсуттєвіші питання господарської діяльності,
— вносить на затвердження загальних зборів рішення про прийняття до господарства нових членів та, припинення членства;
— укладає трудові договори (контракти) у разі найму на роботу виконавчої дирекції та оцінює її діяльність;
— делегує виконавчій дирекції господарства право на прийняття поточних рішень;
— забезпечує збереження майна господарства;
— організує в разі потреби проведення незалежних аудиторських перевірок;
— вирішує питання навчання членів господарства, співробітництва з вітчизняними та іноземними організаціями.
Засідання правління господарства проводиться по мірі необхідності розгляду питань, що входять до його компетенції. Рішення приймаються простою більшістю голосів за наявності не менше як 2/3 складу членів правління господарства.
Очолює правління голова, який вибирається загальними зборами.
Члени правління працюють на громадських засадах. Правління обирається на три роки.
Оперативне управляння діяльністю господарства здійснює Голова, що обирається загальними зборами або його правління на термін, що не перевищує три роки. Правління господарства може наймати виконавчого директора для оперативного управління діяльністю господарства. Голова господарства:
— в межах встановлених в контракті повноважень здійснює поточне керівництво роботою господарства у відповідності зі Статутом, рішеннями загальних зборів, правління та чинним законодавством;    продолжение
--PAGE_BREAK--
— без доручення представляє господарства у стосунках з будь-якими українськими та іноземними юридичними та фізичними особами, в тому числі укладає з ними договори;
— складає щорічно кошторис, затверджує штатний розпис та встановлює посадові оклади співробітникам господарства, показники, розмір та строки їх преміювання.
— забезпечує виконання рішень і планів прийнятих загальними зборами, правлінням;
— подає річний звіт, кошторис витрат, річний баланс, пропозиції по розподілу прибутку і покриття збитків господарства, на затвердження загальних зборів;
— спільно з головним бухгалтером організовує бухгалтерський облік і звітність в господарства. Для контролю за фінансово-господарською діяльністю господарства обирається ревізійна комісія, яка обирається загальними зборами господарства і їм підзвітна. Членами ревізійної комісії не можуть бутичлени правління господарства.
Бухгалтерська служба — виконує облікові функції та керує фінансовими потоками господарства.
Здійснює контроль за використанням основних та оборотних засобів як в грошовому так і в натуральному вигляді.
Перевіряє відповідність первинних документів діючим нормам.
Контролює весь документообіг господарства.
Бухгалтерська служба складається з Головного бухгалтера його замісника та 5 бухгалтерів і одного касира.
Інженерно-технічна служба здійснює забезпечення виробничих та інших підрозділів господарства необхідною технікою. Відповідає за оснащеність структурних підрозділів необхідними засобами виробництва їх природність до експлуатації.
Складається з 4 працівників: Головний інженер, сервісний інженер по обслуговуванню іноземної техніки, інженер по ремонту та експлуатації та інженер по механізації трудомістких процесів.
Агрономічна служба здійснює: догляд та керівництво виробництвом продукції рослинницьких галузей.
Складається з 6 чоловік: головний агроном, старший агроном-насінневод, агроном по захисту рослин, 2 агрономи дільниць, агроном по добривах -комірник.
Зоотехнічна служба відповідає за виробництво продукції тваринницьких галузей. До неї крім головного зоотехніка ще входить зоотехнік по племсправі.
Ветеринарна служба тісно співпрацює з зоотехнічною службою виконує роботи пов'язані з профілактикою та лікуванням захворювань тварин. Вона складається з 2-ох працівників — це головний ветлікар та провідний ветлікар.
Дещо осторонь знаходяться відділ кадрів та відділ охорони праці вони не є функціональними службами. Дані організаційні служби виконують функції по дотриманню законодавства про працю тобто недопущенню порушень при організації виробництва продукції, а також забезпечення господарства необхідними спеціалістами.
Наступним рівнем організаційної будови є підрозділи господарства, які поділяються на виробничі. До них відносяться: тракторна бригада; молочнотоварні ферми; свиноферма; польові бригади.
Ці підрозділи займаються безпосереднім виробництвом с.-г. продукції. Вони є основними і навколо них будуються всі інші господарські підрозділи,
Допоміжні підрозділи, до їх складу належать:
центральна ремонтна майстерня; автогараж; будівельна бригада; група електриків.
Їх основна функція забезпечення виробничих підрозділів необхідними ресурсами, ремонт техніки та обладнання, уникнення простоїв у виробництві, забезпечення безперервного циклу виробництва. Тобто вони повинні робити все, щоб виробничі підрозділи займались виробництвом не відволікаючись на інші проблеми,
Складське господарство поділяється на підрозділи — склад запчастин, фуражу, будматеріалів, міндобрив, ЗЗР та ПММ. Складське господарство відповідає за збереження матеріальних та інших цінностей. Зберігання здійснюється в належних умовах.
Служба соціальної сфери покликана забезпечити відпочинок та комфорт працівників господарства при виконанні своїх службових обов'язків та у вільний від роботи час.
ПП АФ “Жуківська”має лінійно-функціональну структуру управління. Функціональна структура управління припускає, що кожен орган управління (або виконавець) спеціалізований на виконанні окремих видів управлінської діяльності (функції). Виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції обов'язкове для виробничих підрозділів. Функціональна організація існує разом з лінійною, що створює подвійне підпорядкування для виконавців. Рішення із загальних питань ухвалюються колегіальне. Функціональні підрозділи (відділи планування, обліку, обслуговування виробництва і ін.) мають право давати вказівки і розпорядження (в межах своїх повноважень) нижче стоячим підрозділам.
Достоїнства функціональної структури управління:
висока компетентність фахівців, що відповідають за здійснення конкретних функцій;
розширення можливостей лінійних керівників по оперативному управлінню виробництвом в результаті їх вивільнення від підготовки відомостей з питань функціональної діяльності.
Функціональна структура управління виробництвом націлена на виконання постійно повторюваних рутинних задач, що не вимагають оперативного ухвалення рішень. Функціональні служби звичайно мають в своєму складі фахівців високої кваліфікації, виконуючих залежно від покладених на них задач конкретні види діяльності.
До числа недоліків функціональних структур управління можна віднести:
труднощі підтримки постійних взаємозв'язків між функціональними різними службами;
тривалу процедуру ухвалення рішень;
3) ієрархію в структурі взаємостосунків;
відсутність взаєморозуміння і єдність дій між працівниками функціональних служб різних виробничих відділень фірми;
зниження відповідальності виконавців за роботу в результаті знеособлення у виконанні ними своїх обов'язків, оскільки кожен виконавець одержує вказівки від декількох керівників;
дублювання І неузгодження вказівок І розпоряджень, одержуваних працівниками «зверху», оскільки кожен функціональний керівник і спеціалізований підрозділ ставлять свої питання на перше місце;
порушення принципів єдиноначальності і єдності розпорядництва.
Голова господарства е керівником і організатором всієї виробничої та фінансової діяльності господарства. Він очолює роботу правління і здійснює повсякденне керівництво діяльністю його членів по забезпеченню виконання рішень загальних зборів, направляє і координує роботу всіх ланок апарату управління.
Голову господарства обирають на посаду або звільняють з посади загальні збори членів підприємства.
У своїй діяльності голова господарства керується діючим законодавством, статутом кооперативу та рішенням загальних зборів.
Бухгалтерський облік і звітність у господарства очолює головний бухгалтер. На бухгалтера господарства покладаються організація, керівництво і контроль за станом бухгалтерського обліку і в усіх галузях громадського господарства.
Головний бухгалтер веде облік за встановленими формами і діючими інструкціями, діє відповідно до Статуту господарства, в адміністративному відношенні підпорядкований правлінню і голові господарства, а з питань організації і ведення бухгалтерського обліку та складання звітності — спеціалістам районного управління сільського господарства.
Економіст по нормуванню, організації і оплаті праці є організатором роботи по вдосконаленню і впровадженню у виробництво прогресивних форм організації, нормування та оплати праці.
В роботі безпосередньо підпорядкований головному економісту господарства.
На посаду економіста по нормуванню, організації і оплаті праці призначають спеціаліста з вищою або середньою економічною освітою. Призначає на посаду або звільняє з посади, яку він займає, правління господарства за поданням головного економіста.
Головним завданням економіста по нормуванню, організації і оплаті праці є розробка і впровадження у виробництво заходів по поліпшенню використання трудових ресурсів, підвищенню продуктивності праці для забезпечення виконання виробничих завдань господарства.
Головний агроном є технологом виробництва, керівником і організатором виробничої і агротехнічної роботи в рослинництві.
На посаду головного агронома призначають спеціаліста з вищою або як виняток середньою агрономічною освітою, який має досвід практичної роботи по спеціальності.
Призначає на посаду або звільняє з посади, яку він займає, правління господарства з відома районного управління сільського господарства з наступним затвердженням загальними зборами членів господарства.
Підпорядкований правлінню кооперативу.
Головному агроному підлеглі галузеві агрономи і керівники, які очолюють підрозділи рослинництва.
Основне завдання головного агронома полягає у виконанні планів виробництва продукції рослинництва з найменшими затратами праці та коштів і продажу її державі.
Вказівки головного агронома з питань технології проведення сільськогосподарських робіт обов'язкові для всіх працівників рослинництва.
Головний зоотехнік є керівником і організатором зоотехнічної роботи в господарстві, несе відповідальність за стан справ у тваринництві. На посаду головного зоотехніка призначають спеціаліста, який має вищу або як виняток середню зоотехнічну освіту та досвід роботи за спеціальністю.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Головному зоотехніку підлеглі галузеві зоотехніки і керівники підрозділів тваринництва.
Основне завдання головного зоотехніка полягає у виконанні планів і завдань по виробництву і реалізації тваринництва в цілому господарством з найменшими затратами праці.
Виконання розпоряджень і вказівок головного зоотехніка з питань тваринництва є обов'язковим для працівників тваринництва.
Головний ветеринар є керівником і організатором ветеринарної роботи в господарстві, несе відповідальність за стан тварин. На посаду головного ветеринара призначають спеціаліста, який має вишу або як винятково середню ветеринарну освіту та досвід роботи за спеціальністю.
Виконання розпоряджень і вказівок головного ветеринара з питань тваринництва є обов'язковим для працівників тваринництва.
3. Бізнес-план перспективного розвитку виробництва цукрових буряків ПП АФ “Жуківська”на2008 рік
3.1 Резюме
За роки ринкових реформ (1991—2006) галузь буряківництва зазнала значних змін. Виникли нові форми господарювання, проведена приватизація землі, створюються умови, які дають змогу буряківникам реалізувати свій інтерес розвитком підприємницької діяльності. Проте, незважаючи на певні, начебто позитивні, інституційні рішення, галузь буряківництва довго знаходилась у стані затяжної економічної кризи і лише в останні три роки намітились ознаки руху вперед.
Якщо у 1990 році рівень рентабельності виробництва цукрових буряків у господарствах Міністерства аграрної політики України становив 29,5%, то у 2005 році — 5,0%. Майже 50% сільськогосподарських підприємств різних форм власності, які вирощували цукрові буряки у 2005 році, були збитковими. Основні виробничі фонди, що застосовуються у галузі буряківництва, в основному зношені, значно загострилася ресурсні й фінансова незбалансованість виробництва. Недосконалість економічних відносин між виробниками цукросировини і цукру, між цукробуряковим підкомплексом і державою значно знижує мотивацію сільськогосподарських товаровиробників до вирощуванні солодких коренеплодів. Обмін в основному відбувається на бартерній основі, з грубими порушенням паритету цін, строків платежів і повноти розрахунків.
Між тим практично всі бурякосійні країни світу, включаючи навіть Російську Федерацію і Білорусь, перейшли на інтенсивні моделі функціонування цукробурякового виробництва, що характеризуються оптимальними розмірами посівних площ і різким підвищенням урожайності цукрових буряків завдяки збільшенню матеріально-грошових витрат на одиницю площі, надійним захистом внутрішніх ринків цукру та активним їх державним регулюванням.
Нині існує нагальна потреба фермерських господарств і великих приватних підприємств у розробці базових моделей одержання високих урожаїв цукрових буряків на різних площах посіву з конкретними техніко-технологічними та економічними розрахунками.
Переведення галузі буряківництва на інтенсивну модель розвитку дасть змогу сповна забезпечити її стале високоефективне функціонування, знизити собівартість виробництва цукрових буряків, гарантуватиме постійні прибутки, які за умови реального ринкового ціноутворення значно зростуть після оновлення техніки, а також дасть можливість задовольнити загальні потреби країни в цукрі та створити його експортний ресурс. Тому перехід на інтенсивну модель розвитку цукробурякової галузі для України є вкрай актуальним й об'єктивно необхідним.
Назва підприємства: Приватне підприємство агрофірма “Жуківська”.
Адреса підприємства: с. Жуківка, Буринський район, Сумська область.
Основна мета дослідження — обґрунтувати статті витрат і розробити бізнес-проект вирощування цукрових буряків з урожайністю 50 т/га для площі посіву 200 га.
Цукровий буряк є досить перспективними, при низькому рівні трудомісткості виробництва, відзначаються високою окупністю виробничих затрат. Урожайність культур, враховуючи сприятливі природно — кліматичні умови і забезпеченість родючими ґрунтами, постійно підвищується.
Розширення виробництва цукрових буряків проводиться з метою підвищення прибутку підприємства і задоволенню цукрових заводів сировиною. Тому ринкову нішу для даної продукції можна вважати перспективною.
3.2 Організаційний план
Приватне підприємство агрофірма “Жуківська” було засноване 7 лютого 1997 року шляхом реорганізації КСП “Жуківська”.
Виробничі підрозділи сільськогосподарського підприємства розташовані в с. Жуківка.
В господарстві працює: 171 чоловік, з них 8 пенсіонерів.
Чисельність працюючих 171 чоловік, в тому числі 12 — апарат управління, з них керівників — 8 чоловік (голова правління, зам. голови правління, головний бухгалтер, головний економіст, головний агроном, головний зоотехнік, головний ветлікар, головний інженер, всі мають вищу освіту).
3.3 Виробничий план
Вихідні дані для розробки бізнес-плану: площа посіву — 200 га; урожайність — 50 т/га; цукристість — 16%; валовий збір цукросировини — 10000 т; реальна закупівельна ціна цукрових буряків (без ПДВ) — 183,3 грн./т.
Рекомендується таке чергування культур у бурякових сівозмінах: коротко ротаційних: багаторічні трави; озима пшениця; цукрові буряки; кукурудза на зерно; ячмінь з підсівом багаторічних трав.
І звичайних для зерно-буряківничо-тваринницького напряму:
багаторічні трави;
озима пшениця;
цукрові буряки;
горох;
озима пшениця + озиме жито на зелений корм;
кукурудза на зелений корм і силос;
озима пшениця;
цукрові буряки;
кукурудза на зерно;
ячмінь із підсівом багаторічних трав.
У зв'язку з надзвичайно важливим значенням рівня цін на сировину та цукор, від яких залежить увесь механізм взаємовідносин у цукробуряковій галузі, актуальним є економічно обґрунтоване визначення собівартості продукції. Як на цукросировину, так і на цукор Інститутом цукрових буряків УААН пропонується в основу визначення собівартості продукції покласти нормативний метод визначення рівня врожайності та витрат, оскільки фактичні витрати й існуюча в країні система звітності унеможливлюють виконати науковий аналіз виробництва.
Рівень витрат на виробництво цукрових буряків:
1) Насіння. Норма висіву — дві посівні одиниці інкрустованого або дражованого доброякісного насіння на 1 га, орієнтовною вартістю 200 грн. одна пос. од. (2 пос. од. • 200 грн. • 200 га = 80000 грн.).
2) Засоби захисту рослин. Вартість засобів захисту рослин взята відповідно до пропозицій комерційних іноземних фірм, що поставляли препарати в Україну в 2006 році.
Пірамін Турбо, або Ребел, Фронтьєр 900 — грунтові гербіциди; Бетанол Експерт Оф — рекомендується для обприскування посіву у фазі сім'ядолей, а також через 5—10 днів проти однорічних дводольних та однорічних злакових; обприскування препаратом Карібу 50 — здійснюється у фазі сім’ядолей проти однорічних дводольних; Лонтрел Гранд — у фазі 2—6 справжніх листків проти осоту, ромашки та ін.; Зелек Супер — грамініцид проти злакових, у фазі 2—6 листків; Раундап — вносять на запирієних площах з осені; Альто Супер 330 ЕС — фунгіцид для обприскування за 40—50 днів до збирання проти церкоспорозу листя (табл. 3.12).
Таблиця 3.12 Розрахунок потреби засобів захисту рослин
Назва препарату
Норма на
1 га, кг/л
Ціна 1 кг/л, грн.
Орієнтовна вартість на
вна вартість на
Кількість
обприскувань






1 га грн.
200 га, тис. грн.


Пірамін Турбо, або Ребел, к. с.
2
75
150,0
30
1
Фронтьєр 900, к. е.
1
112
112,0
22.4
1
Бетанол Експерт ОФ, к. е.
1     продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
560,25
112,1
Плата за оренду земельних ділянок
150,00
30
Інші витрати
201,40
40,3
Усього, грн.
7046,70
1409,34
Собівартість 1 т
140,93
За існуючої реальної закупівельної ціни за 1 т цукрових буряків на рівні 183,3 грн./т(без ПДВ) економічні показники проекту будуть наступними.
Реальна виручка від реалізації продукції:
цукросировини — 183,3 грн./т • 50 т/га • 200 га =1833000 грн.
витрати:140,93 грн./т • 50 т/га • 200 га =1409300 грн.
прибуток: 1833000 грн. – 1409300 грн. = 423700 грн.
Рентабельність:/>= 30,1%
Строк окупності капітальних витрат: />= 6,6 роки.
3.4 Фінансовий план
Обґрунтування необхідності державної фінансової підтримки виробництва цукрових буряків.
У результаті екстенсивного розвитку сільськогосподарського виробництва в Україні за останні роки в основних районах бурякосіяння значно знизилася природна родючість ґрунтів. Так, вміст гумусу в орному шарі ґрунту зменшився з 4,3 до 3,3%; із 750 тис. га орних земель, відведених під бурякові сівозміни, 336 тис. га (45%) мають кислу реакцію ґрунтового розчину.
Поряд із зниженням природної родючості за роки економічної кризи різко знизилась і ефективна родючість ґрунту через зменшення у 3—4 рази кількості внесення мінеральних і, особливо, органічних добрив. У більшості сільськогосподарських підприємств порушено бурякові сівозміни, зросли забур'яненість полів та ураження рослин шкідниками і хворобами.
Наведені причини призвели до того, що навіть при витратах 4,0—4,5 тис. грн. на 1 га і закупівельній ціні 220 грн. (з ПДВ) за 1 т коренеплодів урожайність їх не перевищує 28 т/га, а рентабельність виробництва становить 4—5%, що не дає змоги підприємствам самостійно вести розширене виробництво і відродити галузь до європейського рівня.
З метою відновлення родючості ґрунтів і значного підвищення врожайності цукрових буряків (з 28 до 45-50 т/га) сільськогосподарським підприємствам необхідна тимчасова державна фінансова допомога у вигляді грошових субсидій, які будуть використані для збільшення у 3 рази кількості мінеральних та органічних добрив, що вносяться під посіви цукрових буряків, для вапнування кислих ґрунтів з гідролітичною кислотністю ґрунтового розчину понад 2 мг. екв. на 100 г ґрунту та здійснення інших меліоративних робіт (щілювання, зрошення, ґрунтозахисні заходи тощо).
Розрахунки розміру субсидій виконані на основі реальних економічних показників у буряківництві за 2006 рік. За існуючої ринкової ціни цукрових буряків 183,33 грн. за 1 т (без ПДВ), урожайності 28 т/га і розрахункового рівня рентабельності 20% одержано показник необхідних субсидій на 1 га посівів цукрових буряків у розмірі 1026,2 грн. (183,33 • 0,2 = 36,65 грн./т • 28 т/га).
При досягненні рентабельності виробництва понад 45% потреба в субсидіях відпаде.
Аргументи на користь акціонерів.
При вирощуванні цукрових буряків на 200 га:
— створюються нові робочі місця для 15 осіб протягом 6 міс. і для 50 осіб на сезон формування густоти рослин;
— середня заробітна плата робітників на вирощуванні й збиранні, в основному механізаторів, зросте до 1087 грн. на місяць;
— власники земельних паїв одержать орендну плату на загальну суму />15000 грн.
— підвищиться кваліфікація кадрів у зв’язку з необхідністю експлуатації складної техніки, застосуванням хімічних речовин і розв'язанням нестандартних агротехнічних проблем;
— внесення значної кількості мінеральних та органічних добрив під цукрові буряки, поліпшення обробітку ґрунту й необхідність дотримання сівозмін значно підвищать загальну культуру землеробства, дасть змогу використати післядію добрив і підняти врожайність наступної культури — ячменю в 1,4 рази;
— цукрові буряки — це додаткове джерело кормів — гички, меляси і жому. При врожайності 50 т/ га можна одержати 38,4 т жому, 2,16 т меляси і 40 т гички, що дорівнює 8,3 т озимої пшениці. Урожай гички на добриво дорівнює 30 т гною;
— при переробці цукрових буряків на заводі підприємство може одержати дефекат як добриво для кислих ґрунтів, яке в 1 т містить 300 кг СаС03, 3,5 Nкг, 10 кг Р2O0 кг МgО, крім того мікроелементи S, В, Сu, Мn.
3.5 План маркетингу
Запропонований бізнес-проект — нормативно-розрахунковий і повинен бути удосконалений з урахуванням місцевих ґрунтово-кліматичних та організацій економічних умов конкретного підприємства. Наприклад, при наявності в останній нормативної кількості бурякової техніки відпаде необхідність у її придбанні, що значно здешевить проект.
За всіх умов ключовими проблемами проекту є:
— необхідність висіву насінням екстра-класу апробованих для зони гібридів;
— обов'язкове внесення оптимальних доз органічних і мінеральних добрив, застосування хімічних засобів захисту рослин з урахуванням запасів поживних речовин у ґрунті, стану поля та планової врожайності;
— розміщення цукрових буряків після озимої пшениці, попередником якої є багаторічні трави, чистий або зайнятий пар і висів після цукрових буряків ячменю, який добре використовує післядію добрив, внесених під пшеницю й цукрові буряки;
— віддання переваги оренди землі для ланки сівозміни із 3-х полів «озима пшениця — цукрові буряки — ячмінь» перед одним полем цукрових буряків;
— обов'язкове комплексне виконання всіх агротехнічних прийомів у встановлені строки;
— своєчасне й повне забезпечення підприємства необхідними матеріальними засобами, а також навчання спеціалістів і механізаторів;
— здешевлення витрат і збільшення прибутку шляхом підвищення навантаження на одиницю техніки на основі двозмінної роботи агрегатів, використання їх на інших об'єктах (здача в оренду) і т. п.;
— першочерговість оновлення ключової бурякової техніки — сівалок точного висіву і бурякозбиральних машин;
— об'єктивне визначення цукристості коренеплодів при прийманні на цукрових заводах, що може збільшити прибуток на 10—15%.
3.6 Економічна оцінка проекту
1. Проект є технологічно складним, матеріалоємним і вимагає значних витрат на одиницю площі. Зате дає можливість знизити собівартість продукції, гарантує постійні прибутки, які за умови реального ціноутворення значно зростуть після оновлення техніки і розрахунків по лізингу.
2. Окупність капітальних витрат за проектом становить 6,6 років.
Інші умови.
Проект по вирощуванню цукрових буряків в умовах підприємства повинен бути узгодженим з проектами по вирощуванню інших сільськогосподарських культур і веденням галузі тваринництва, в цілому із напрямом спеціалізації та іншими умовами, зокрема, появою нових видів техніки й технічних засобів, тому повинен уточнюватися на місці.
Отже, за існуючої закупівельної ціни на цукросировину 183,3 грн./т проект є ефективним і скуповується за 6,6 років. Він забезпечує мінімум середнього прибутку на 1 га 423700 грн., який може бути значно збільшений за умови скорочення капітальних витрат, застосування оренди технічних засобів, організації двозмінної роботи агрегатів тощо.     продолжение
--PAGE_BREAK--
3.7 Оцінка ризиків і страхування
В процесі практичної реалізації бізнес — плану важливо врахувати-можливість виникнення негативного впливу на ефективність цукрового господарства. Серед них можна назвати і ризик погіршення кон'юнктури місцевого ринку буряків, і ризик втрати часу й невиконання власних зобов'язань, пов'язаних із зниженням дієздатності засобів праці й персоналу, ризик втрати власного майна і грошових коштів, фінансові ризики та інші Згрупуємо найбільш імовірні ризики у сфері цукробурякового виробництва та необхідні заходи для мінімізації (нейтралізації) негативного впливу наведено в таблицю .
З таблиці видно, що програма зменшення ризиків господарської діяльності ПП АФ “Жуківська” не охоплює всіх заходів для захисту від інфляційне — дефляційних, інвестиційних і політичне — інституційних ризиків. Зазначені ризики зв'язані між собою і майже не залежать від якості господарської діяльності керівництва. До того ж варто сподіватися, що тенденції економічного зростання суспільного виробництва сприятимуть зниженню темпів інфляції, «пом'якшенню» її наслідків, а також стабілізації економічного та соціально — політичного розвитку країни. Саме вони мають створити добрі умови для подальшого розвитку індивідуального та колективного підприємництва в Україні.
Таблиця 3.16
Ймовірні ризики й практичні заходи для зменшення впливу на виробництво цукрових буряків
Види ризиків
Заходи для зменшення негативного впливу ризиків
1. Ризик втрати запланованого урожаю
1.1. Своєчасне внесення необхідного обсягу засобів захисту рослин
1.2. Своєчасне виконання агротехнічних заходів по догляду за врожаєм
1.3. Внесення необхідної кількості
мінеральних та органічних добрив
2. Ризик можливої втрати постачальників сировини через зниження її якості, підвищення цін на сировину
2.1. Розрив укладених угод з неконкурентоспроможними постачальниками сировини й термінове встановлення зв'язків із надійними постачальниками
2.2. Обґрунтоване підвищення ціни реалізації зернових культур
3. Вихід з ладу (поломка) сільськогосподарської техніки та автотранспорту
3.1. Готовність скористатися послугами ремонтно-експлуатаційних підприємств
3.2. Своєчасний та якісний ремонт техніки
3.3. Наявність коштів на придбання нової сільськогосподарської техніки, автотранспорту або коштів для оренди відповідних машин
4. Ризик можливого звільнення персоналу і неналежного виконання ними службових обов'язків
4.1. Здійснення медичного страхування та підвищення рівня основної чи додаткової заробітної плати персоналу підприємства
4.2. Організація підвищення кваліфікації персоналу
4.3. Примусове звільнення недбайливих працівників і прийняття на роботу нових найманих робітників
5. Ризик втрати майна та грошових коштів через навмисний підпал і крадіжку
5.1. Страхування майна та страхового полісу з конкретною умовою відшкодування заподіяної шкоди
5.2. Уведення посади платного охоронця з виконанням відповідних функцій у неробочий час
5.3. Облаштування приміщень надійними засобами пожежогасіння
Необхідно звернути також увагу на те, що для того, щоб уникнути певних видів ризику існує страхування, яке дає змогу ефективно боротися з наслідками стихійних явищ і має на меті застерігати господарство від економічної розрухи після того, як ні запобіжна діяльність, ні боротьба власними силами не дати бажаного результату .
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України, „Про порядок і правила проведення обов'язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень. державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрового буряку сільськогосподарських підприємств всіх форм власності" від 11 липня 2002 року № 1000 підприємство повинно страхувати свій врожай. Таким чином для кожної культури та регіону в якому вирощується дана культура розроблені максимальні відсотки за якими страхується врожай. Для вирощування цукрових буряків в Сумській області взято відсоток в розмірі 3,5 % від планової виручки реалізації.
Оскільки валовий збір буде становити 10000 т, а ціна реалізації 183,3 грн. за 1 т, сума страховки дорівнюватиме: 4086,7 х 22,4 х 1,5 % = 2749,5 тис. грн. Таким чином господарство в 2008 році застрахує свій врожай, а всі затрати на виплату страховки будуть відображені в постійних витратах виробництва цукрових буряків.
Список використаної літератури
Енциклопедія українознавства
Свекловодство, тт. 1-3. — К., 1940-1959;
Паламарчук М. Свеклосахарное производство Украинской ССР. — К., 1964;
Цукрові буряки. — К., 1964;
Свекловодство на Левобережной Украине. — X., 1970;
Сахарная свекла. — К., 1972;
Каневский. Экономика производства сахарной свеклы. — М., 1973.
Алісов Н.В., Хорев Б.С. „Економічна і соціальна географія світу (загальний огляд): Підручник. – М.: Гардарики, 2001. – 704 с.
Розділ ІХ. Географія світового агропромислового комплексу.
Глава 28. Географія світового сільського господарства.
Галушко В.П. „Економіка світового сільського господарства” – К.: НАУ, 1996. – 514 с.
Бабич А.О. „Світові земельні, продовольчі і кормові ресурси” – К.: „Аграрна наука”, 1996. – 570 с.