Міністерство освіти і науки України
Контрольна робота по релігієзнавству на тему
Петро Могила і йогороль в історії православної церкви
Виконала студентка ______________________________________
Науковий керівник_______________________________________
Реєстраційний номер _______________
Дата _____________________________
Підпис___________________________
2002
Зміст
Вступ. 3
1 Петро Могила: людина та суспільний діяч. 5
2 Вплив Петра Могили на православ’я. 11
Загальні висновки. 15
Використана література. 17
/>/>/>/>/>/>/>Вступ
1996 рік був оголошений ЮНЕСКО Могилянським – тодівесь світ вшановувал Петра Могилу. 11 грудня того ж року собор зарахував долику святих видатного просвітителя і реформатора церкви, ухвалив створити йому ”честнуікону” і благословив будівництво в його пам’ять храму в Києві.
Полурум-полумолдаванин, син валашского господаря,учень єзуїтського колегіуму Ла Флеш у Франції, де учився сам Рене Декарт,поліглот, вихованець і прийомний син Станіслава Жолкевского, з якого писавсвого пана Володиєвського Генрік Сенкевич, чудовий фехтувальник і кавалерист,герой битви під Хотином. Там, на біваку в стін Хотинського замка, видимо,зустрівся Петро Могила з іншим Петром, найосвітнішим українцем гетьманомСагайдачним. І одержав запрошення в Київ.
Що змусило іменитого аристократа зі схрещенимишаблями на фамільному гербі, блискучого військового перемінити шкіряний коле ікірасу на волосяницю і рясу звичайного ченця? Загадка, і не з останніх, цейчудової особистості. Дуже швидко став він архімандритом Києво-Печерській лаври,потім митрополитом. Вніс в українську церкву високий дух європейської освіти(насаджуючи його, треба сказати, дуже крутими методами), створив першу школупри лаврі, а потім, слив її з Братерською школою на Подолі, — академію, що ниніі навіки зветься Києво-Могилянською. При ньому Київ як центр православ’я,незалежний від московського патріарха, знайшов небувалий авторитет, з якимвважалися і Москва, і Рим.
Він був письменником, автором ”требника”, політичнимдіячем, борцем з уніатством. Він заснував Голосеєвську пустель, школи у Вінниціі Львові, богодільню і друкарню при Лаврі. Був твердий, від погляду йогопронизуючих карих очей люди тріпотіли. Його могила виявилася в епіцентрі вибухуУспенському собору в 1941 році, але зусиллями археологів моці і пластини згербом та епітафією були знайдені. Про нього можна писати романи, зніматихудожні фільми. Документальна стрічка ”Загадка Петра Могили”, знята майже наголому ентузіазмі режисером Валентином Соколовским по сценарії професора ОлесяБілодіда, можна вважати першою ластівкою в розкритті благодатного драматичногосюжету неординарного життя, що відтепер стала житієм.
Що ще додати? Краще, ніж в епітафії на покрученоївибухом 41-го року табличці, не скажеш: ”А ти, читач цієї таблиці, молвь Богу: ”Господи,дай цій землі митрополитів таких, який похований на цьому місці”.
1 Петро Могила: людина та суспільнийдіяч
Петро Могила — святий; політичний, церковний і освітній діячУкраїни, митрополит Київський і Галицький (з 1632). Він був відданим іневтомним борцем за торжество православ’я в складних історичних обставинах вУкраїні та Білорусії в XVII столітті.
Майбутній митрополит походив зі старовинного молдавськогороду Могил. Прізвище це відповідає прізвищу князів Холмських і походить відмолдавського слова mohila, що означає узвишшя, горбовину.
Народився Петро Семенович Могила 10 сiчня 1597 року в сім’їгосподаря Валахії, а потім і Молдавії Симеона Могили.
Початкову освіту юнак здобув у вчителів Львівськогоправославного братства, організованого в 1586 році для захисту та збереженняправославної віри. Львів містився неподалік від тодішніхмолдавсько-валахійських володінь, а тому, відчуваючи потребу в коштах,Львівське братство часто зверталося до одновірних молдавських господарів зпроханнями стосовно матеріальної допомоги.
Різка зміна загальної ситуації сталася після проголошення у1596 році унії, коли вплив католицизму посилився на Молдову і Валахію. До тогож у 1612 році Кантемир Мурза захопив молдавсько-валахійські володіння, щозмусило молодого воєводича разом з сім’єю залишити землі батьківщини.
Могили переселилися до Польщі, де знайшли підтримку своїхсильних і заможних родичів, що мешкали там. Юнак зміг продовжити навчання.Спочатку він здобув освіту в Польській академії в Замості, а згодом учився урізних навчальних закладах Голландії та в Парижі.
Вільно володіючи грецькою та латинською мовами, він доситьшвидко опанував богословську науку.
Повернувшись до Польщі, Петро пішов на військовуслужбу, брав участь у Хотинській битві 1621 року. Вихованому на суворихправославних традиціях, йому важко було існувати в іновірному товаристві талегковажному військовому оточенні. Вже тоді його душу обіймало пристраснебажання присвятити себе служінню Богові, православ’ю, народові, який, захищаючивіру, героїчно боровся за свою свободу вільно сповідувати її.
Після повернення до Польщі, через складну політичну ситуацію,майбутній митрополит довго не міг затримуватися в чужорідному середовищі.
Згодом він переїжджає до України. Часто відвідуючи Київ,молодий богослов зблизився з митрополитом Іовом (Борецьким), з яким товаришувавще в роки навчання. Часте й плідне спілкування з митрополитом Іовом остаточнозавершило формування поглядів Петра Могили. По суті, це й визначило напрям йогоподальшої життєвої діяльності. У 1625 році він приймає чернечий постриг уКиєво-Печерському монастирі.
На той час Києво-Печерська обитель виступала головною опороюправослав’я в Україні. Це був той надійний оплот духа, що об’єднував іконцентрував у собі життєдайні сили народу. Для Петра Могили монастир став тимблагодатним місцем, де могли вивершитися і зміцнитися його мрії й надії, якізгодом втілюватимуться в життя на церковно-просвітницькій ниві діяльності зачасів мітрополітства.
У 1627 році, після смерті архімандрита Лаври ЗахаріїКопистенського, за згодою митрополита Іова, архімандритом було обранотридцятирічного Петра Могилу, який ще на той час навіть не мав духовного сану.Патріарх Константинопольський Кирило Лукаріс, у ставропігії якого тодіперебувала Лавра, затвердив це обрання.
У сані архімандрита Києво-Печерського монастиря Петро Могилапроявив себе ревним і достойним послідовником своїх славетних попередників —архімандрита Никифора Тура, Єлисея Плетенецького, Захарії Копистенського, котрісамовіддано боролися за єдність православ’я, боронили від зазіхань уніатів цюстаровинну святиню православного християнства Київської Русі.
Палкий прихильник православних традицій, усім серцемвідданий рідній Церкві, наділений твердою волею та рішучим характером,архімандрит Петро Могила вимагав від послушників та братії смирення і послуху,подаючи власним прикладом зразок взірцевої поведінки, повторюючи, що йому якнастоятелю ”поперед усіх належить бути на чернечому правилі та в усякому ділібогоугодному”.
Добре усвідомлюючи роль книги, друкованого слова, праведник докладавусіх зусиль, щоб за час його архімандритства Києво-Печерська друкарня посілавизначне місце як серед інших друкарень України та Білорусії, так і всуспільному житті загалом. За п’ять з половиною років його настоятельства злаврської друкарні вийшло 15 назв видань. Серед них були і книги самого ПетраМогили — як авторські, так і перекладні. Тоді ж архімандрит склав декількаканонів та церковних пісень, які свідчили про високий поетичний талант автора.І.Огієнко з цього приводу зазначав: ”Могилянська доба — це найкраща доба вжитті Печерської друкарні, доба її повного розквіту та многоплідної праці. Вісторії української культури початкове печерське друкарство займає найпочеснішемісце”.
Петро Могила, як людина широкого й прогресивного мислення,ревний, вірний прихильник і поборник поширення православ’я, не міг обмежитисвою діяльність лише стінами монастиря. Він добре знав, що православномудуховенству для успішної відсічі утискам єзуїтів та уніатів необхідно мативідповідну освіту. Архімандрит вирішив заснувати в Києві такі школи, яківідповідали б потребам злободення і ні в чому не поступалися б подібнимєвропейським навчальним закладам.
Восени 1631 року відкрилася перша лаврська школа. Ця знаменнаподія була дещо затьмарена виступом противників намісника, тих, хто вбачав уній конкурентку й суперницю братській школі.
Досвідчена людина і дипломат-політик, Петро Могила зробивєдино вірний крок до порозуміння. Він погодився звести лаврську школу збратською, але за умови, що буде охоронцем і опікуном того об’єднаного закладу.Архімандрит особисто записався у члени братства і був прийнятий ”старшимбратом, опікуном і фундатором того славного братства, обителі та шкіл”.
Лаврську школу, об’єднану в 1632 році з братською, згодомбуло перетворено на колегію, яка в свою чергу стала родоначальницею Київськоїдуховної академії. Це стало справою життя Петра Могили. Заслуга його полягає втому, що після об’єднання лаврської школи з братською він перетворив її натакий навчальний заклад, який згодом став взірцем для всіх духовних шкіл.
О. Оглоблін так характеризував цей період: ”Доба Могили — тобула доба великих досягнень… Створення Києво-Могилянської колегії, цієї славиі гордості Київських Атен, що незабаром стане ”альма-матер” для всьогоправославного Сходу, і її величезна наукова історично-археологічна працязробила Київ панівним центром усієї Східної Європи”.
Під невтомним і подвижницьким патронатом Петра Могили колегіяінтенсивно розвивалася й за порівняно незначний, десятирічний період підняласядо рівня, що перевершував найкращі показники уніатських та католицьких шкіл.Вона давала православному народові й Церкві ”багато благочестивих і вченихмужів”.
Окрім Київської колегії, Петро Могила відкрив у 1634 році щеодну — Вінницьку, а у 1636 році — Кременецьку.
Слід зазначити, що становище православ’я в Україні у першійполовині XVII ст. було надзвичайно складним. Утиски й гоніння на православнихстали звичним явищем. Їх усували з різних посад, забороняли відправлятибогослужіння, церковні треби та святі таїнства. Православні храми закривалисяабо ж навіть руйнувалися.
Та після сорокарічного гніту православні врешті здобули правосповідувати свою віру, відправляти служби, обирати пастирів. Обставини цьогочасу вимагали, щоб православну Церкву очолив ієрарх енергійний, розсудливий,обдарований, який би своїм авторитетом зміг захистити її в непростий періодвипробувань.
Звісно, кандидатура Петра Могили була найдостойнішою.
У квітні 1633 року він розсилає православному населеннюграмоти, запрошуючи чільних представників громад прибути до Львова на йоговисвяту в чин митрополита. Місто це було обрано не випадково, адже тут йогодобре знали і поважали.
Після двомісячного перебування у Львові Петро Могиланаприкінці червня вирушив до Києва.
Вся діяльність Петра Могили після вступу його на митрополичукафедру була спрямована на відновлення повнокровного життя православної Церкви.Новий митрополит висунув перед пастирями суворі, але справедливі вимоги.Стосувалися вони передовсім обов’язкової загальної і богословської освіти,ретельного дотримання канонічних правил. У своїх грамотах і посланнях ревнийсвятитель і подвижник православ’я щораз концентрував увагу священнослужителівна необхідність своїм життям і діяльністю служити прикладом для мирян,виконуючи заповіді Божі, невтомно піклуватися про паству, сумлінно оберігаючисвоє достоїнство від найменших проступків.
Для православної Церкви та всього православного народу буливкрай необхідні богослужбові й повчальні книги. На церковному соборі 1642 рокув Яссах, у присутності представників Українсько-Білоруської, Грецької таМолдавської Церков, було розглянуто, виправлено і схвалено подане українськимибогословами ”Православне сповідування віри”.
До Петра Могили наша Церква ще не мала такого Требника забагатством та цінністю змісту.
Ще була у святителя одна заповітна мрія — видати повнезібрання житій святих, вшановуваних православною Церквою. Згодом це завданнявиконав вихованець колегіуму св. Димитрій (Туптало) Ростовський.
Стан православної Церкви за митрополитства Петра значнополіпшився. Софійський кафедральний собор у Києві та приписані до нього храми,Видубицький, Михайлівський, Пустинно-Миколаївський монастирі інші монастирі тахрами перейшли у відомство православного митрополита.
Відновлення Софійського собору, яким уніати володіли близько37 років, розпочалося у 1634 році й тривало впродовж десяти років.
Митрополит Петро наказав розчистити з-під нашарувань землізалишки Десятинної церкви, під руїнами якої було віднайдено мощі святогорівноапостольного великого князя Володимира.
Лише чотирнадцять років судилося митрополитові пробути наКиївській кафедрі, але це був час відданого, ревного служіння найвищим ідеаламжиття. Напруження і виснажлива праця підірвали сили подвижника. Ледве сягнувшип’ятдесятилітнього віку, він відчув наближення смерті.
За кілька днів до смерті первосвятитель склав духовнийзаповіт, оголошуючи Києво-Братську колегію першою спадкоємицею свого майна. Їйвін заповідав бібліотеку, нерухоме майно, коштовності.
Розділивши решту свого майна поміж собором, Лаврою, біднимицерквами та монастирями, архіпастир мирно відійшов до Господа в ніч на 1(14)січня 1647 року, і цього ж року 3(19) березня тіло покійного, згідно з йоговолею, було перенесено й покладено у Великій церкві Києво-Печерської лаври.2 Вплив Петра Могили на православ’я
Фігура видного церковного діяча першої половини XVІІстоліття, митрополита Київського і Галицького св. Петра Могили користаєтьсязаслуженою любов’ю в усьому православному світі протягом от уже трьох з половиноюстоліть. З його ім’ям зв’язується поява етапних для слов’янського православ’яКатехізису (”Православного сповідання віри”) (1643, 1649, 1662, 1696), ”Требника”(1646) і ”Служебника” (1629, 1639). Факсимільне перевидання в декількох томах ”Требника”,здійснене нещодавно Києво-Печерською лаврою, призначалося зовсім не дляісториків і археографів, а для священиків, що служать, що говорить про щирунетлінність духовно-письменницької роботи Петра Могили.
Кілька років назад відзначалося 400-річчя з дня йогонародження, у зв’язку з чим на Україні, де пройшла велика частина його життя ідіяльності, було видано кілька цікавих наукових монографій і збірників статейпро Могилу, а сам митрополит наприкінці 1996 року був прилічений до ликусвятих.
Однак діяльність Могили завжди викликала багатопитань і неоднозначних тлумачень: з одного боку, він соціально легалізувавправослав’я на Україні й у Білорусії, з іншого боку — багато хто йогонововведення розглядаються як результат догматичного і літургічного впливу католицькоїцеркви і культури. З одного боку, Могила був готовий йти на поступки в областідогматів, але, з іншого боку — був непохитний в області збереженняправославного обряду і розвитку церковної ”інфраструктури” (його зусиллями бувперебудований Софійський собор у Києві, багато храмів Києво-Печерської лаври,відновлена Десятинна церква).
Деякі історики православної церкви вбачаютьпозитивний момент у діяльності Могили по ”модернізації” православ’я,співвіднесення його з ”реаліями часу”, його фігура розцінюється якбезальтернативна. Однак така альтернатива існувала в особі київськогомитрополита ІсайІ Копинського, автора богословського трактату ”Лествицадуховного по Бозе проживання”. Боротьба за київську мітрополиччю кафедрунаприкінці 1630 років між Петром Могилою і Ісайей Копинським була по суті нестільки боротьбою між двома ієрархами-феодалами (а саме так її розцінювалипозитивистські, марксистські і ліберально мислячі історики), скільки боротьбоюрізних тлумачень православ’я, різних релігійних світоглядів і світовідчувань,оскільки Фсайя був орієнтований на цінності святоотечеського богослов’я й нагрецьку, а не західноєвропейську вченість. У цій боротьбі переміг Могила: вобмін на містичну витонченість православ’я на Україні знайшло твердий соціальнийстатус і було легалізовано в межах Речі Посполітої.
Православ’я на Україні в XVІ-XVІІ століттяхвитримувало сильну експансію з боку єзуїтського контрреформациійногокатолицизму — українська культура одночасно знаходилася в орбітівізантійсько-православної і римсько-католицької культур. Саме митрополит ПетроМогила зафіксував і затвердив ту подвійність українського православ’я, щонезабаром, після ”книжкової справи” і приєднання Лівобережної України,перекинулося і на Московську Русь. Типологічно конфлікт між Ісайєю і Могилоюсхожий на конфлікт між протопопом Авакумом і Сімеоном Полоцьким, міжстарообрядниками і ніконіанами. Перемога Петра Могили в цій боротьбі в значніймірі визначила і майбутній вигляд українського і загальноросійського православ’я:саме могилянська модель була запозичена Московською Руссю при ОлексіїМихайловичі й патріарху Никоні, у зв’язку з чим і відбувся розкол.
У сучасній Україні в останні роки відбувається пошукнової універсальної культурно-політичної і релігійної парадигми, тому почастипрозахідна орієнтація Петра Могили імпонує значної частини сучасної українськоїліберальної інтелігенції, що намагається бачити в ньому зразок ”демократизму”,релігійної толерантності і ледве чи не апостола вестернізму (фігура Могилинерідко використовується як аргумент на користь ”європейського”, прозахідногокурсу нинішньої України).
Мітрополіт зробив дещо відокремлене від духусвятоотеческого православ’я, із запозиченням західного (католицького) типурелігійного мислення і навіть нововведення у догматичній області (Могила,наприклад, визнавав існування чистилища — неприйнятний для православноїсвідомості католицький догмат).
З одного боку, Петро Могила і заснована їм Київськаколегія, перетворена на початку XVІІІ століття в Києво-Могилянську академію(перший вищий навчальний заклад на східнослов’янських землях!), дозволилисоціально легалізувати православ’я, увести його в загальноєвропейськийкультурний контекст, боротися за нього культурною мовою своїх конфесіональнихсупротивників (уніатів і католиків), однак, з іншого боку — вели доформалізації духовного життя на Україні й у Білорусії, віддаляли її віднародної православної традиції, що Георгій Флоровський у ”Шляхах російськогобогослов’я” назвав ”псевдоморфозою релігійної свідомості”. В основібогословського дискурса, створеного Могилою, — антимістичні інтуїції,раціоналізм, арістотелізм, так звана ”друга” (контрреформаційна) схоластика.Культура ”Другого южнослав’янського впливу” з характерними мотивамиперетворення людської душі, аскетизмом, символічною ускладненістю іспрямованістю до горнему світу після Могили для України і Білорусії виявиласявже малоактуальною.
Показово і порівняння Петра Могили з Никоном, щоробить Мейендорф: якщо реформи Могили сприяли зміцненню православ’я і консолідаціїправославного населення в рамках польської держави, те подібні багато в чомуреформи Никона, навпаки, привели до розколу й руйни інтенсивності православногодуховного життя в Росії.
І все-таки реформи Никона в Росії в значно більшомуступені, чим реформи Могили на Україні, сприяли профанізації вітчизняногоправослав’я, заміні справжнього духовного горіння безблагодатним моралізмом ізовнішнім благочестям, торжеству релігійності секулярного типу, порушеннюідеальних пропорцій суспільства і влади.
Загальні висновки
У 1996 році Петро Могила був першим, кого канонізували усвяті Українські Православні Церкви усіх конфесій.
Нова сторінка відкрилася і в діяльності дітища великогомитрополита: у 1991 році тут відкрито університет, що згодом дістав статуснаціонального, — ”Києво-Могилянська академія”.
Постать Петра Могили ніколи не переставала цікавити як йогосучасників, так і пізніше істориків, викликаючи при тому полярні
думки й судження. Але на яких би рисах характеру чи особливостях діяльностівони не зупинялися, всі одностайні в тому, що це був вольовий, авторитетний,твердий керівник, покликаний своєю добою та її звичаями. В той же час неодмінновідзначаються і його здібності досвідченого організатора, доброго порадника,мудрого наставника.
Промовистим у цьому плані є одне з його повчань.
Давай тим, що просять
Повідала нам братія святої лаври Печерської Київської, що заархімандрита Єлисея Плетенецького якось прийшов до нього келар і повідав йому,що много-множество хлібів видається на всяк день. Той же подивувався такомуспожиттю, вразився і пішов до келарні подивитися, хто це стільки багато хлібівпоїдає. І побачив багато жебраків там зібраних і ще більше вразився (не тому,що багато їх було, а що здорові й сильні з недужими брали хліб), і почав самздорових голодних проганяти (повелівав їм не дармового хліба їсти, апрацювати), недужим повелів таки дати, тобто сліпим, кривим і їм подібним. Колиж повернувся у свою келію, тоді — о чудо! — град такий великий випав, що всіжита монастирські, котрі охрест монастиря, побив, потовк і з землею змішав,нікому ж іншому град той жита не потовк, тільки монастирське. Побачив цестарець-архімандрит і повелів нікому не боронити, а всім, хто просить, дати хліба.І коли супроти того говорив келар: нема цього чи того в келарні, не маюзвідкіля дати, — казав йому старець:
— Давай, злий рабе, тим, що просять: ти не убудеш, обитель жесвята ніколи не збідніє.
Використана література
1. П. Могила:богослов, церковний і культурний діяч. К., Дніпро, 1997.
2. Жуковський А. Петро Могила йпитання єдности церков. К., Мистецтво, 1998.
3. Карташев А. История русскойцеркви. Т. 2. М., 1998.