Виникнення і ранній період християнства

Рефератна тему:
Виникнення і ранній період християнства

Християнство
Християнство — велика світова релігія.У ході свого історичного розвитку вона розпалася на три великі галузі: православ'я,католицтво і протестантизм, кожна з який, у свою чергу, має напрямку, плини іцеркви. Незважаючи на істотні розходження між віруючими цих плинів і церков, їхусіх поєднує віра в Ісус Христа — Сина Божого, що прийшов на Землю, що принялистраждання в ім'я спокути людського гріха і вознесшегося на небо. На Землі живебільш мільярда послідовників християнства. На основі християнства вирослисучасні європейська й американська цивілізації, більш тисячі років пройшло зтих пір, як християнство в його православному різновиді затвердилося в Росії. Усуспільному, державному і культурному житті нашої країни християнство грало іграє донині виняткову роль. Без знання основ християнства неможливо зрозумітикорені цивілізації, особливості історії багатьох країн світу, культуру різнихепох і народів, росіянку культуру. Вивчати християнство можна все життя, томущо воно являє собою величезний найбагатший світ, скарбницю мудрості, краси,джерело глибоких почуттів і переживань.
Виняткова роль християнства у світовійі вітчизняній історії визначила його місце в цій книзі: п'ять тем із тринадцятиприсвячені християнству.
Історичне тловиникнення християнства
І місце і час появи нової релігії невипадково. Близька Схід, Свята Земля — посушлива країна пустель, невисокихкам'янистих гір багато разів в історії ставала ареною важливих подій. Безмалого 2 тис. років більшість людств живе по літочисленню «від Різдва Христова»(хоча точна дата народження Ісуса Христа, видимо, на кілька років розходиться з«нульовим» роком). Прихід «нової ери» — явно не просто довільна нульова крапкавідліку на лінії часу. Це дійсний час глобального перевороту в людськійісторії, час, коли над людством запалилася і засяяла нова зірка.
Християнство зародилося в земляхДревньої Палестини. Ви вже знаєте про трагічну долю давньоєврейського народу,що пройшов через важкі іспити. Держави древніх євреїв, Іудея й Ізраїль,знаходилися в стані затяжної кризи і піддавалися ударам вавилонян, персів,військ Олександра Македонського. Зсередини їхня колишня могутністьпідточувалася звадами, самоправністю правителів, невгамовним прагненням жителівдо збагачення. У середині I в. до н.е. сюди прийшли нові жорстокі завойовники —римляне, а земля древніх євреїв стала провінцією Римської імперії. Єврейськийнарод виявився у своїй значній частині розкиданий по світі (період діаспори,згадаєте матеріал теми VI), а єдиний храм іудеїв у Єрусалимі був зрештоюзруйнований до підстави.
Релігія древніх євреїв, як випам'ятаєте, була монотеїстичної. У давньоєврейському суспільстві тієї епохиіснувала думка, що всі страждання й іспити, що випали на частку богоизбранногонароду, послані йому Богом за численні гріхи, за відхилення від Моисеевазакону. Важка доля єврейського народу — також наслідок його богоизбранности:тому, кому багато дається, з того багато і строго запитується! Древній іудаїзмзнаходився в стані глибокої кризи, так само як і державна, і громадське життяєвреїв. Не випадково в іудаїзмі з'явилися плини — секти, що відбивалирізноманіття настроїв і пошуків у духовному житті. Це були фарисеї, що прагнуть буквальноі ревниво випливати релігійної традиції предків, саддукеи, що спиралися тількина закон Мойсея, що не вірили в загробне життя і подчеркивавшие вільну волюлюдини, ессеи, що вірили в загробне життя, прийдешнє Воскресіння з мертвих іждавшие приходу Месії, Рятівника, що от-от повинний був відбутися, Чеканнядеякої великої події як би витало в наелектризованому повітрі тієї епохи.Навкруги лилася кров, гинули безневинні жертви, увесь навколишній світзнаходився в дуже рухливому, нестабільному стані. Тривога, чекання, страх інепевність у майбутньому, неминучість змін — от психологічне тло, на якомувиникло християнство.
Свята Земля — земляАвраама, Давида і Соломона — завжди була своєрідним «історичним перехрестям»завдяки своєму географічному положенню. Вона як би зв'язувала різні світи іцивілізації — Схід з його найдавнішими історико-релігійними коренями, північ Африкизі згаслою цивілізацією Древнього Єгипту, Південну Європу з культуроюантичності. Древнешумерские сказання про «великий потоп», розповіді проЗаратустре, міфи про Исиде й Осирисе, про богиню Иштар, філософія Платона,Аристотеля, епікурейців і стоїків1 і багато чого іншого моглиодночасно зійтися в цій географічній крапці у виді пам'ятників писемності,усних переказів. У міфах про умираючі і богів, що воскреють, потопі, удуалістичних навчаннях (див. тему II) про добро і зло, про страждання, пробогочеловеке, у філософських міркуваннях про моральність людство обережне,повільно і поступово йшло до християнства, передчуваючи і передбачаючи його. Івсе це ожило, почало рухатися завдяки тому, що зв'язку між культурамистародавності стали на рубежі нашої ери більш тісними і багатогранними. Один тільки похід Олександра Македонського означаввеличезне пересування мас людей із заходу на схід і назад. А римськізавоювання!.. Якщо ви уважно подивитеся на карту, то самі переконаєтеся, щоСвяту Землю дійсно можна назвати «історичним перехрестям» Древнього світу.
Майже одночасно з початком християнствав Олександрії (Північна Африка) з'явилася дуже важлива і характерна філософськашкола, з навчання якої безпосередньо випливають деякі важливі ідеїхристиянського світогляду. Це школа Филона Олександрійського (ок. 25 р. до н.е.— ок. 50 р. н.е.). Зв'язуючи деякі положення іудейської релігії з грецькоюфілософією (Платон, стоїки, Пифагор), Филон розробив навчання про деякогопосередника між Богом і людьми. Іноді він зображувався у виді «намісника Божия»на Землі, а частіше — у виді вищої ідеї, що по-древнегречески звучить як Логос(букв, із гр. слово). Відкрийте Євангеліє від Іоанна. Перші його рядки —«Спочатку було Слово, і Слово було в Бога, і слово було Бог». Це збіг безумовнийне випадкове, так само як і збіг із християнським навчанням про те, що Христосприйшов у світ як «Помазаник Божий», посередник між Богом і людьми.Основи християнського віровчення
У центрі християнства знаходитьсяфігура Ісуса Христа, якого називають Месією (з ін.-евр. помазаник, тобтоприсвячений, що одержав божественну благодать). Грецьке слово Христос —буквальний переклад слова Месія. Ім'я Ісус (чи Иегошуа) буквально означає«Яхве-Спаситель» (як ви вже знаєте, Яхве — одне з імен єдиного Бога в древніхєвреїв).
Ісус походив з коліна Иудина (див.главу VI) і був нащадком знаменитого царя Давида. Його народження пророчивангел (архангел) Гаврило, що з'явився його матері — діві Марії. Марія зчоловіком, старим теслею Йосипом, жила в невеликому палестинському містечкуНазарете (у провінції Галилея). Однак дитина Ісус, як ви напевно знаєте,з'явився на світло не в будинку батьків, а в хліву, серед домашніх тварин іпастухів у місті Вифлееме, куди його батьки відправилися в зв'язку з щопроводилася римлянами переписом населення (Йосип походив з Вифлеема). Волхви(східні жрецы і маги) і пастухи, притягнуті світлом зірки, що зажегли в небі, іангельським хором, першими прийшли поклонитися божественній дитині. Насороковий день життя дитини, по іудейському звичаї, Марія принесла Ісус у храмдля присвяти Богу. Глибокий старець Симеон (Богоприимец) зустрів Марію здитиною в двер. Усе своє довге життя він очікував пришестя Месії, і от Рятівник— «світло в одкровення мов»1 (язичників) перед ним. Тепер Симеон можеспокійно вмерти...
Рятуючи від переслідувань жорстокогоцаря Ірода, батьки з дитиною біжать у Єгипет. Пізніше, в отрочному віці, Ісуспопадає в Єрусалим, де уражає мудреців-фарисеїв своїм розумом і проникливістю.Звертає на себе увага той факт, що життєпис Ісуса Христа на цьому як бипереривається, і наступний епізод відноситься вчасно, коли йому вже білятридцяти років. Цей епізод — водохрещення Ісуса у водах ріки Йордан, що зробивпророк нової віри Іоанн Хреститель. При водохрещенні над головою Ісуса з'явивсяДух Святої в обличчя голублячи і роздався глас Божий: «Се є Син мій улюблений».Так одночасно знайшли себе три іпостасі (букв, із гр. три обличчя, трисутності) єдиного Бога, у которого вірять християни: Бог-Батько, Бог-Син іБог-Дух Святої. Потім Ісус віддаляється на сорок днів у пустелю (у пам'ять проце встановлено сорокадневный посада, разом з Жагуч тижден складов Велик посад,дотримуван більшіст християнин перед свят Великден). У пустелі Христа спокушавСатана, пропонуючи йому влада і багатство, але Ісус устояв проти спокус.
З цього часу починається трирічнаепопея мандр Ісуса по землях Палестини з проповідями нового навчання. Ісусробить чудеса, зціляючи хворих, воскрешаючи мертвих. Христос спілкується зізнедоленими, грішниками, прощаючи їхні гріхи і відкриваючи їм шлях допорятунку. Одна з вершин його проповідей — знаменита Нагорна проповідь, щопочинається словами: «Блаженні злиденні духом» (тобто блаженні ті, котрі невважають себе духовно самодостатніми, а приймають «духовну їжу» від ІсусаХриста). Далі в Нагорній проповіді викладаються основні положенняхристиянського навчання і християнської моральності: блаженні плачучі (надсвоєю недосконалістю, над своїм гріхом), блаженні лагідні, прагнучі правди,милостиві, чисті серцем, блаженні миротворці, блаженні вигнані (потерпілі) заправду, блаженні поносимые і гнані (за віру христову) (див. Євангеліє відМатфея, розділ 5).
Проповіді Ісуса Христа викликали нетільки увага і співчуття, але і гнів, ворожнечу, у першу чергу з боку фарисеїв,що, як ви вже знаєте, виступали за буквальне проходження обрядам, заміняючищиру і невигадливу віру гординею і лицемірством (звідси пішло відоме вираження«фарисействовать»). Служителі іудейської релігії не хотіли мати настількимогутнього конкурента, яким був Христос. Вони заздрили, збирали злість і сіялиїї в народі.
У дні перед єврейським Великоднем Ісус,супроводжуваний учнями, ввійшов у Єрусалим. Сидячи на ослиці (символ лагідностіі миролюбства), він їхав по вулицях древнього міста, приветствуемый людьми. Упам'ять про цю подію в церкві святкується день «Вхід Господень у Єрусалим», чиВербна неділя. Гілочки верби в руках віруючих нагадують квіти і пальмовігалузі, якими народ вітав Ісуса. Протягом останньої (Жагучий) тижня земного життя Ісуса Христащодня відбувалися дуже важливі події, що донині пригадуються і шануютьсявіруючими. У п'ятницю, наприклад, під час великодньої вечері з учнями (ТаємнаВечеря), Ісус пророкує зрадництво одного з них (Іуди), а також свої земністраждання і смерть. Христос подає своїм учням хліб і вино, уособлюючи нимисвоє тіло і кров. Звідси в більшості християнських церков веде свій початоктаїнство евхаристии (із гр. подяка) чи причащання (від слова частина). Віруючі,укушати хліб і вино, стають частиною «тіла Христова».
Ісус проводить ніч зучнями в Гефсиманском саду, куди приходять збройні стражники, і за вказівкоюІуди, що поцілував Ісуса, вистачають його і ведуть на суд вищого іудейськогосвященства. Учні Христа виявляють слабість і розбігаються. Суд присуджує Ісусадо смерті за проголошення себе Месією. Але вирок повинний бути затвердженийнамісником римського імператора — прокуратором (керуючим) Іудеї ПонтіємПілатом. Пілат, сумніваючись у винності Христа, звертається до народу зпроханням помилуватися підсудного на честь свята, але юрба кричить «Розіпнийого!» і вимагає (по наущению первосвящеників) відпустити не Ісуса, а убивцюВаравву. Так, сам народ, точніше юрба, остаточно присуджує Христа до смерті.
Ісуса розпинають нахресті на горі Голгофі, в оточенні двох розбійників. Над ним знущаються: «Якщоти Бог, зійди з хреста!» Але він страждає і вмирає як людина. Смерть Ісусасупроводжується затьмаренням Сонця і землетрусом.
У цьому найважливішомуепізоді життєпису Христа укладений найглибший зміст: своїм стражданням нахресті він искупляет «первородний гріх» (див. главу VI). Страждання Христавідкривають шлях людству до порятунку, що був закритий Богом з часівгріхопадіння Адама. «Смертию смерть потоптавши і сущим у труні живіт (життя)даровав» — печеться в православному великодньому каноні.
Після поховання Ісуса(по давньоєврейському звичаї ховалися небіжчиків у печері, приваливши камінь довходу) жінки, що прийшли помазати його тіло пахощ, знайшли, що Труна Господеньпорожня. Ангел повідомив, що Христосвоскрес. Так давньоєврейське свято Великодня наповнився для християн новимзмістом — він став удень Воскресіння Христова.
Після Воскресіння Ісус є Марії й учням.Його не відразу довідаються, а один з учнів — Хома вимагає обмацати рані відцвяхів на тілі Христа, щоб переконатися в тім, що їхній не обманюють.Відправивши своїх учнів проповідувати навчання по усьому світі, Христоспідноситься на небеса. Попередньо він пророкує своє «друге пришестя» з метою«судити живих і мертвих». На п'ятидесятий день після Великодня на учнів Христа— апостолів під час молитви сходить Дух Святої у виді вогню. У такий спосібзавершилося явище світу Трійці. Бог-Батько, створюючи світ, поклав підставуЦеркви, Бог-Син, з'явившись на Землю, створив Церкву, а Бог-Дух Святий ввійшову неї і діє в ній. У пам'ять про цьому православна церква відзначає святосвятий Трійці.
Так розповідається про життя ІсусаХриста в його життєписах — Євангеліях (із гр. блага звістка) і в Новозавітнійкнизі Діянь апостолів. Це основа, прийнята всіма християнами. Вам необхідно, звичайно,познайомитися з цими сюжетами більш докладно по тексту Євангелій. Читайте ісопереживайте цій вічній і мудрій книгам!

Джерела по історії раннього християнства. Дискусія проісторичність Ісуса Христа
Джерелом, з якого християни одержуютьдуховну інформацію про Бога, земне життя Ісуса Христа, його учнів і основаххристиянського навчання, є Біблія (букв, із гр. книги). До складу Бібліївходить безліч книг Старого Завіту (до пришестя Ісуса Христа) і Нового Завіту(життя і навчання Христа і його учнів — апостолів). Біблія — строго канонічна(канон із гр. норма, правило) книга. Її християни називають Священним писанням,тому що вірять у те, що вона, хоча написана конкретними авторами, але повселянню самого Бога (шляхом божественного одкровення). Тексти, близькі позмісту, що не ввійшли в Біблію, вважаються апокрифічними (із гр. таємний,секретний).
Старий Завіт визнається священним якхристиянством, так і іудаїзмом. У християн він містить 50 книг, написаних воригіналі давньоєврейською мовою. Пізніше вони були переведені на грецьку мову,потім із грецького на латинський, давньослов'янський і сучасні національнімови. Християні включають до складу Старого Завіту і вважають священниминабагато більше книг, чим іудеї (наприклад, деякі книги пророків). Між католиками,православними і протестантами також існують розбіжності з приводу СтарогоЗавіту. Біблії, видані в рамках цих християнських плинів, трохи розрізняютьсяпо складу і тексту. У Біблію католиків і православних включено 11 неканонічних,а на думку католицької церкви — канонічних «другого порядку» старозавітних книг(Товита, Юдифи, Маккавейские й ін.). Протестанти відносять їх до апокрифічного.Справа в тім, що давньоєврейського оригіналу цих книг не збереглося.
Новий Завіт — це в першу чергу чотириЄвангелія, написаних учнями Ісуса Христа. Перші три — від Матфея, Марка і Луки— дуже схожі по змісту, четверте — від Іоанна — відрізняється і по сюжетнійлінії, і по стилі: очевидно, воно було написано пізніше (по спогадах, а не побезпосередніх враженнях, як вважають дослідники). Відома безліч неканонічних(апокрифічних) Євангелій, що не ввійшли в Біблію. У ході розкопок і пошуківвчених у Єгипті і на берегах Мертвого моря знайдені цілі бібліотеки такихапокрифів. Деякі з них не суперечать канонічним текстам і не забороняютьсяхристиянськими церквями. Крім чотирьох Євангелій Новий Завіт містить ще 23книги. Це опис діянь апостолів і їх вероучительные послання, а також самазагадкова і страшна книга — «Одкровення Іоанна чи Богослова Апокаліпсис»(апокаліпсис із гр. одкровення). Автор цієї книги ототожнюється з авторомчетвертого Євангелія (але не усіма вченими і богословами!). У книзірозповідається про прийдешню історію людства, повної катастроф, воєн, епідемій,після якої відбудеться вирішальна битва (Армагеддон) Месії із сатаною. ПеремогаМесії буде означати кінець земної людської історії, відродження мертвих.Відбудеться Страшний суд, у результаті якого грішники потраплять у пекло, аправедники — у рай, зображуваний у виді Єрусалима — прекрасного міста на небесах.Трактування Апокаліпсиса християнами дуже відрізняється в залежності віднаправ^ ления християнства і богословської школи: від символічного розумінняописаних у цій книзі подій до буквального.
Усі книги Священного писання —безумовний авторитет для християн. При всіх розбіжностях їхніх поглядівЄвангелії — стрижнева основа християнського Священного писання. Однак деяківчені, у першу чергу атеїстичного і матеріалістичного напрямків, сумнівалися ісумніваються в істинності Священного писання. Вони посилаються на багатоаргументів, у тому числі внутрішні протиріччя в текстах священних книг. Ціучені вказують на той факт, що майже не залишилося «зовнішніх джерел», щосвідчать про життя Ісуса Христа (тобто таких, котрі виходили б не від самиххристиян і в такий спосіб безперечно доводили би історичність Христа). Зпогляду віруючого християнина пошук доказів буття Ісуса — абсолютно безглуздезаняття (перечитайте притчу про Хом-невіруючий у Євангелії від Іоанна, гл. 20).Усяка віра тим і відрізняється від раціонального (щопроисходили за допомогоюрозуму) пізнання світу, що не вимагає доказів. Але проте, ця суперечка йде і,імовірно, не має кінцевого дозволу.
Утім, у декількох древніх текстах I в.н.е. (нехристиянських) згадується Месія, Христос, християни. Серед них — книгаіудейського історика Йосипа Флавія «Іудейські стародавності», іудейський Талмуд(див. гл. VI), «Історія» Тацита, життєпис імператора Нерона, письменникаСветония і деякі інші тексти. Існує точка зору, що згадування про Христю можутьбути пізнішими вставками, зробленими християнами у своїх інтересах. Зпам'ятників, зв'язаних із земним життям Ісуса Христа, збереглися Святі місця вПалестині (об'єкт паломництва християн усього світу), що включають ТрунуГосподень, Хрест, на якому був розп'ятий Христос, і багато чого іншого.Збереглася плащаниця (у нее був обгорнений Ісус після зняття з хреста). Наплащаниці нібито віддрукувався лик Христа (нерукотворний образ). У пам'ять проце в кожнім православному храмі є «своя» плащаниця з зображенням лику Рятівника,що урочисто виносять у п'ятницю перед святом Великодня. Однак переконливихдоказів дійсності цих матеріальних пам'ятників немає.
Російський богослов Г.В.Флоровский,відповідаючи супротивникам визнання історичності Христа, пише про те, щоХристос прийшов у світ невпізнаним, тобто його сучасники (за винятком деяких)не зрозуміли, з ким мали справу, а тому і не відбили факт явища Ісуса вісторичній хроніці. Усвідомлення масштабу і величі цієї події відбулосянабагато пізніше. Не можна не погодитися з розумністю такої точки зору. Середучених, що тяжіють до атеїстичної школи, існують наступні точки зору наісторичність Христа.
1. Образ Христа — мифологичен. Він єпродуктом додавання декількох древніх міфів (про Осирисе, Митрі, Заратустре йін.).
2. Христос — літературний персонаж, що,як це часто буває з відомими літературними героями, початків жити своїмсамостійним життям.
3. Христос — історична особистість,реальна людина, один з багатьох пророків Древньої Іудеї. Його образ доповненийчисленними фантазіями і нашаруваннями, що мають мало загального з реальністю.
Усі ці точки зору поєднує те, щовідповідно до них сам Христос і його життєписи є плід людської фантазії, деякамудра казка. Природно, у радянський час ці погляди найбільше активнопропагувалися. Однак більшість серйозних религиоведов виходять з факту безперечноїісторичності Ісуса Христа.Виникнення християнської церкви
Християнська віра народжувалася ізатверджувалася в борошнах і гоніннях. Перші християни за зразком самого Христаставали мучениками, перетерплювали приниження і страждання. Нова віра вважаласянебезпечної як для іудейського священства, так і для римської влади. Римськіімператори були язичниками і вели спосіб життя, прямо протилежний заповідямХриста. Чималу роль у неприйнятті християнства грала і визначена інертністьлюдської думки, моральна неготовність людей до сприйняття нової релігії.Християнство являло пряму загрозу для влада імущих того часу, воно було, якговорять культурологи, «контркультурой», що відстоювала себе в боротьбі,затверджуючи свою істину стійкістю духу, словом і особистим прикладом.
Першими розповсюджувачами християнствастали 12 апостолів (букв, із гр. посланники), вони заснували християнськігромади. Найвідоміші з апостолів — Петро (считающийся засновником християнськоїцеркви), Павло (колишній затятий язичник, що не був прямим учнем Христа, але,увірувавши в нього, дуже багато зробив для роз'яснення у своїх проповідяхнавчання Ісуса), Андрій (распространявший християнство в різних країнах, у томучислі в Росії, і за версією давньоруського літопису «Повести тимчасовий років»Київ)., що основавший
Можна по-різному відноситися дорозповідей про діяльність апостолів: у них є протиріччя, тимчасовіневідповідності. Але факт швидкого поширення християнського навчання внаявності. На зміну першим апостолам прийшло їх «друге покоління», потім третєі т.д. Апостоли, на думку християн, несли не тільки істини навчання Христа, алеі благодать (по гр. харизму), тобто особливу божественну силу, що передаваласячерез спеціальний священнодейственный акт рукоположения у священство. Укатолицтві і православ'ї носіями і передавачами благодаті є священики (чим вониі відрізняються від мирян). Протестанти ж вважають, що благодать може снизойтина будь-яку людину, і не визнають у цьому змісті пріоритету священиків.
У перші століття християнства з'явилисяхристиянські святі — мученики і мучениці за віру (Віра, Надія, Любов, Варвара,Катерина й ін.). Культ святих — людей, наділених за праведність і стійкістьособливими видатними властивостями і здібностями, — дуже важливий у католицтвій особливо в православ'ї.
Святі виступають якзаступників, посередників між людьми і Богом (протестанти заперечують культсвятих).
У раннехристианскойцеркви поступово сформувалося навчання про сім таїнств: водохрещенні,миропомазании, причащанні, покаянні, елеоосвящении (обов'язкових для всіххристиян), а також шлюбі і священстві (не обов'язкових). З християнської точкизору прийнято розрізняти таїнство й обряд. Перше має божественне походження ізв'язане з внутрішнім духовно-моральним життям людини. В обряду — церковнепоходження, і він спрямований на життя і діяльність людини в реальному світі ісуспільстві.
Спочатку християни,гнані владою імперії, збиралися для своїх молитов таємно, під покривом ночі (упам'ять про це в православній церкві служится Всеношна, тобто богослужіння, щотривало в стародавності «усю ніч»). Складалися тексти молитов і песнопений,затверджувався єдиний порядок ходу богослужінь. Авторами «чинів» (тобто текстуі послідовності найважливіших служб) виступали, як називають їхні християни,Батьки церкви — найбільш авторитетні і заслужені її улаштовувачі і святі. ЦеВасиль Великий, Григорій Богослов, Іоанн Златоуст і ін. Вони пережили доноси,гоніння., мандрівки, але не тільки зберегли і зміцнили віру, але і заклалиоснови сучасної християнської церкви. Були створені чини головної службихристиянської церкви — літургії (із гр-. богослужіння), що у католиківназивається месою (більш докладно про це розказано в темах VIII, IX).
Для здійсненнябогослужінь у церкві з'явилися диаконы (букв, служителі), єпископи (зверхудивляться), тобто початку вимальовуватися система християнської церковноїієрархії (букв, із гр. священної влади). Згодом у християнській церквіустановилися три ступені священства: дьяконство, ієрейство і пресвитер-ство, щозбереглися в православних і католиків донині. Священнослужителі називалисятакож, клір (із гр. жереб). Це може свідчити о.тім, що в ранній християнськійцеркві священнослужителі вибиралися по жеребі з мирян. Однак ця назва могламати й інший відтінок: клір — жереб до особливого апостольського покликання, щодано далеко не всякому.
У перші століття християнствазародилося і християнське чернецтво (від гр. монос один, монастир букв,відокремлене житло). Знаходилися люди, що за прикладом апостолів відрікалисявід земних благ, служачи справі поширення нової віри. Взагалі ідея помірності,самообмеження в ім'я духовного удосконалювання (а не як чи самоціль засібоздоровлення свого тіла!) дуже характерна для християнського навчання. Згадаєтехоча б перебування Ісуса Христа в пустелі. Однак жити в самообмеженні може некожна людина, що було відзначено ще древніми мудрецями. Тому свідомий шляхсамообмеження, відходу від світу,, пугь чернецтва — це шлях не для всіх, а тількидля прагнучих до вищої святості і внутрішні силЪи, що мають, для її досягнення.
Поява чернецтва відноситься до IV в.,коли деякі християни стали віддалятися від світу, перетворюючи в пустельників,пустельників. Ченцями були багато вчителів і Батьки церкви. Один зі знаменитихпустельників — старець Антоній Великий — жив у Єгипті в III-IV вв. Він роздавсвоє майно і пішов у пустелю, де боров з його демонами, що спокушали, що були увиді диких тварин. Прожив Антоній більш ста років. Поступово виникла й ідеяколективного загального житія ченців (так називана киновия). Засновникомзагальжитійного чернецтва був Пахомий, також прозваний Великим. Він створивперший статут колективного чернечого життя.
У IV в. н.е. величезна Римська імперіярозпалася на двох частин: Західну і Східну (Візантію). Остаточний поділвідбулося в 395 р., однак занепад західної частини держави і столиці — Римапочала відчуватися набагато раніш. Історія Візантії, як ви знаєте, мала довгепродовження, а Західна Римська імперія упала під ударами варварів деяким меншчим через сторіччя після поділу. Поступово вороже відношення римськихімператорів до християнства стало мінятися. З'являлося поступове усвідомленнянової віри і, що немаловажно, влади побачили в християнстві могутню силу, яку можнапоставити собі на службу. З гнаної християнська церква перетворилася в найбільшавторитетну, пануючу і державну. Рішучий крок зробив у цьому напрямку римськийімператор Костянтин Великий (285—337 р.). Великий вплив зробила на Костянтинайого мати Олена. Як розповідає її житіє, вона співчувала християнам, зробилапоїздку в Палестину, розшукала Труну Господень і Хрест, на якому був розп'ятийІсус Христос (у пам'ять про це відзначається свято Спорудження ХрестаГосподня). За це Олена була прилічена до лику святих.
Зберігши значенняязичества в імперії, Костянтин видав у 313 р. знаменитий Миланский едикт, щозрівнював у правах християнство й інші релігії. У православ'ї Костянтинприлічений до лику святих як рівноапостольний (тобто рівний за значенням апостолам),у католицтві він дуже поважаємо, але не вважається святим. Фактично післяправління Костянтина, при імператорі Юліані (Відступнику), незважаючи натимчасову утрату свого впливу, християнство затвердилося як державну релігіюРимської імперії, а Візантія стала оплотом східного християнства.
Найважливішимпринципом життя раннехристианской церкви був принцип соборності, тобто принципвільного «збирання» безлічі людей у єдиний церковний організм. Усі найважливішіпитання віровчення і керування церквою зважувалися колективно на Всесвітніхсоборах, що збиралися протягом IV-VIII вв. сім разів. На них з'їжджалисяпредставники вищого духівництва, делеговані своїми церковними громадами.Подальші церковні собори, починаючи з восьмого, відбувалися в обстановці розбіжностейміж східною і західною галузями християнської церкви. Після остаточного розколуцерковні собори були вже не загальними і созывались тільки католицькою церквою(хоча католики вважають їх всесвітніми).
Найважливішиммоментом, що визначав необхідність соборів, було відстоювання принципівхристиянського віровчення в гострій боротьбі з інакомислячими — єретиками (проце розказано в темі VIII). Кожен Всесвітній собор був величезною подією вцерковному житті і мав своїм результатом твердження нових догматів (догма з гр.навчання, думка), тобто деяких визначених кінцевих істин, переданих шляхомбожественних одкровень.
На перших двох соборах— Никейском (325 р.) і Константинопольському (381 р.) — склався християнськийСимвол віри, тобто короткий виклад основних догматів християнства. НаХалкидонском (451 р.) і
Константинопольському(553 р.) був установлений культ Богоматері, що має величезне значення як укатолицтві, так і в православ'ї. Не менш важливими є і рішення інших Всесвітніхсоборів.
Отже, які ж найважливішідогмати були встановлені на Соборах? Загальхристиянський (апостольський) Символвіри ви знайдете в будь-якому православному молитвослове. Православна церквазберегла його' у тім виді, у якому він був прийнятий на Никейском іКонстантинопольському соборах (католицький Символ віри має з ним розбіжність —див. тему VIII).
Християні, відповіднодо Символу віри, що складає з 12 членів (частин), вірять:
1. У єдиногоБога-Батька, Уседержителя, Творця Неба і Землі.
2. У єдиного ДобродіїІсуса Христа, Сина Божия, породженого від Бога-Батька (подібно лучу від сонця)і єдиносущого Батька (тобто однієї природи, однієї істоти з Богом-Батьком).
3. У те, що ІсусХристос утілився (прийняв людське тіло) від Духа Святого і діви Марії і прийшовна Землю заради порятунку всіх людей.
4. У те, що Ісус буврозп'ятий при Понтийском Пілаті, страждав і вмер як людину і був похований.Ісус прийняв страждання за всіх людей, за їхні гріхи.
5—6. У те, що Христосвоскрес на третій день, а потім піднісся на небеса. Він має рівну могутність іславу з Богом-Батьком.
7. У те, що Ісусприйде на Землю друг раз, щоб судити живих і мертвих, котрі воскреснуть.
8. У Духа Святого,котрий виходить від Бога-Батька і гідний такого ж поклоніння і слави, якБог-Батько.
9. У Єдину, Святу(освячену Христом, що несе божественну благодать), Соборну (складену з вільнихособистостей — людей усіх часів і народів), Апостольську (сохраняющуюнаступність від апостолів) Церква.
10. У таїнствоводохрещення.
11. У майбутнєВоскресіння мертвих.
12. У вічне життяпісля другого пришестя Христа і Страшного суду.