1. Вступ
2. Заборони
3. Обрізання
4. КультЯгве
5. Палестинськийперіод
6. Післяполоннийперіод
7. Монотеїзмі богообранство
8. Раввінат
9. Обряди ізаборони. Свята
10. Модернізм. Держава Ізраїль
11. Список використаноїлітературиВступ
Релігія євреїв — іудаїзм — одна з деяких національних релігій древньогосвіту, що збереглася лише з невеликими змінами аж до наших днів. У загальнійісторії релігій іудаїзм зіграв надзвичайно велику роль, тому що ввійшов дужеістотною частиною до складу християнства й ісламу — двох найбільших сучаснихсвітових релігій.
Іудаїзм називають іноді релігією Мойсея, Мойсеєвим законом (англійціговорять, наприклад, навіть «мозаїзм») — по імені легендарного законодавцяєвреїв.
Природний і великий інтерес до цієїрелігії. Величезна кількість присвячених їй творів. Але з цією же особливоюроллю іудаїзму зв'язанаі і великі труднощі у вивченні його історії. У країнахЄвропи єврейська релігійна традиція, що прийнята до складу християнськоїтрадиції, довгий час вважалася богоодкровення істиною, що не підлягає ніякійкритиці. Багато вільнодумних учених поплатилися життям за спробу засумніватисяв цій істині. Навіть і зараз для віруючих євреїв і християн, особливо длякатолицького і православного духівництва, основна священна книга євреїв —Біблія залишається аж ніяк не історичним джерелом, а предметом віри іпреклоніння, незаперечним авторитетом, книгою, написаної по натхненню святогодуху. Аж до наших днів для церковників і реакційної буржуазії захист Біблії відкритики є складовою частиною їхньої боротьби проти всяких прогресивних ідей. Цеі зрозуміло. Адже Біблія по цей час залишається найважливішим ідейнимзахисником класового експлуататорського ладу.
З іншого боку, саме тому всяка критика і феодально-кріпосницького і пізнішекапіталістичного ладу, що виходила від прогресивних суспільних кіл, неминучевключала і містить у собі також і критику Біблії, а отже, єврейської релігії.На цьому полі от уже більш чотирьох століть йде запекла боротьба між силамипрогресу і силами реакції. У ході цієї боротьби склалася ціла наука —біблеїстика.
Основне джерело вивченнядавньоєврейської релігії — Біблія. Інших, незалежних від її джерел майже немає.Біблія — з грецької означає «книги». Це не один твір, а велика кількість різнихлітературних творів. Відповідно до традиції, вони поділяються на три великігрупи.
Насамперед, це книги закону (по-єврейски Тора), чи так зване «П’ятикнижжяМойсея», — книги, складання яких приписується легендарно-міфічному Мойсею.Другу групу біблійних книг складають «історичні» книги, чи «писання»: це книгаСуддів, Руф, чотири книги Царств (дві книги Самуїла і дві книги Царів), двікниги Паралипоменон (Хронік), книги Ездри, Неємії, Есфірь (Єсфірь), Іова, атакож Псалтир (Псалми; книга релігійних гімнів, приписуваних царю Давидові),книга Притчей Соломонових, Екклезіаст, Пісні Піснею.
Нарешті, третя група — це пророчі книги: пророків Ісаіі, Ієремії, Ієзекііля,Данила і книги дванадцяти, так званих, «малих пророків»: Осіі (Іосіі), Іоіля,Амоса, Авдія, Іони, Міхєя, Наума, Авакума, Софонії, Огея, Захарії, Малахії.
Усі ці книги разом християни називають Старим завітом (старозавітна література), на відміну від власне християнських (євреями не визнаних) книг Нового завіту.
Дійсне походження всіх цих книг дотепер остаточно не встановлено, хочанаукова критика зробила в цьому відношенні дуже багато.
Встановлене приблизно і час походження інших книг Біблії. Хронологія іпослідовність їх виявилася дуже несхожої на традиційну.
Таким чином, закордонна буржуазна наука в особі її найбільш прогресивнихпредставників зробила дуже багато для з'ясування справжньої історії Біблії. Алекритикуючи саму єврейську релігію навіть кращі представники буржуазної наукизупинялися на півдороги. Всупереч своїм же дослідженням вони думають, що воснові єврейської релігії лежало щось глибоко самобутнє, відмінне від релігійвсіх інших язичеських народів, щось особливо піднесене. Навіть у самихвільнодумних буржуазних дослідників єврейський народ виглядає як особливий,обраний народ, а релігія його — як богоодкровення.
В останні роки з'явилися і деякі нові, додаткові джерела вивчення давньоєврейськоїрелігії. Протягом 1947–1957 р. на узбережжі Мертвого моря в Палестині, упечерах біля руїн древнього поселення Хірбет-Кумран, були зроблені дуже цікавізнахідки: знайдені сувої рукописів давньоєврейською мовою, що відносяться доII—І ст. до н.е. і утримуючі в собі частини тексту книг Біблії (але відмінноговід канонічного), устав громади пустельників, як гадають, відомих ессенів, таін. Кумранскі рукописи, вивчення яких почалося лише недавно, можуть пролитинове світло на незрозумілі питання давньоєврейської релігії, найдавнішийперіод. На підставі всіх наявних у нашому розпорядженні матеріалів і дослідженьісторію єврейської релігії можна представити в такій спосіб. У найдавнішийперіод своєї історії, у першій половині другого тисячоліття до н.е., євреїявляли собою конгломерат скотарських бедуїнських племен, що кочували вПівнічній Аравії. Вони жили тоді патріархальним родоплеменным побутом, ірелігія їхнія відбивала цей побут.
Можливо існував культ родових заступників, або духів-предків. Від цьогокульту збереглися слабкі сліди в біблійному тексті. Наприклад, у книзі Буттярозповідається про те, як під час утечі Іакова і його дружин від їхнього батькаЛавана одна з них, Рахіл, викрала домашніх ідолів батька. З родовим же культом,цілком ймовірно, зв'язані і перекази про патріархів. Що патріархи, згадувані вБіблії (Авраам, Ісаак, Іаков та ін., аж до Мойсея), не являють собою історичнихособистостей, одностайно визнають усі дослідники.Заборони
До найдавнішої ж епохи відноситься безліч заборон — табу. Одні з нихпов'язані із статевим життям, що базується на звичаях общинно-родового ладу;інші — з їжею. Численні харчові заборони — заборона їсти м'ясо верблюда,тушканчика, зайця, свині, плазунів, багатьох птахів та ін. — зв'язані за походженню,мабуть, з умовами скотарського кочового господарства, але корені їх не зовсімзрозумілі: верблюда було заборонено убивати на їжу, ймовірно, тому, що цеголовний робітник і тяглова худоба пустелі; свиню — тому, що це типова «осіла»тварина, що належить землеробським народам, з якими кочівники були у ворожнечі.Більшість харчових заборон давно відірвалося від своєї господарської підстави іприйняло чисто релігійне фарбування; корені їх розпізнати важко. Одна із самихсуворих заборон стосувався вживання в їжу крові. Кров розглядалася як душа(нефеш) тіла: «душа всякого тіла є кров його, вона душа його; тому я (бог.— С.Т.) сказав синам Ізраїлевим: не їжте крові ні з якого тіла, тому що душавсякого тіла є кров його; усякий, хто буде її їсти, буде знищений» (Левіта, гл.17, ст. 14). М'ясо тварин, зарізаних для їжі, повинно бути знекровлене.Обрізання
До цієї ж древньої епохи відноситься, безсумнівно, ритуал обрізання новонароджениххлопчиків. Біблія приписує введення цього звичаю Авраамові, що одержав дляцього особливе веління від Бога. Справжнє походження звичаю обрізання в євреївневідомо. Цей звичай — пережиток найдавнішого ритуалу, що, однак, в епохупервіснообщинного ладу відбувався не над немовлятами, а над підлітками придосягненні ними зрілості. Однак одні учені вважають, що цей звичай існував і удеяких племен Аравії, у тому числі в євреїв, спокон віку; інші гадають, що вінбув запозичений євреями у єгиптян, в яких цей звичай, як і у багатьох інших народівАфрики, теж існував із древніх часів.КультЯгве
У древній допалестинскій епосі криються корені культу національного богаЯгве, що став згодом не тільки, головним, але навіть єдиним предметом шануваннядля всіх євреїв.
Питання про походження культу бога Ягве, цієї центральної фігури єврейськоїрелігії, — найважливіше питання у вивченні іудаїзму, але в той же час інайбільш важке. У науці воно дотепер остаточно не вирішене. Саме ім'я Ягве, чиЯхве (дехто вважає, що древня форма імені була Ягу), не піддається переконливійрозшифровці. Можливо, що воно не єврейське за походженням. Деякі дослідникивважають Ягве спочатку богом мадіанитского племені, що жило на Синайськомупівострові, біля кордонів Єгипту.
Більш чітко видні в образі Ягве риси. Відповідно до Біблії, Ягве дуже наполегливовимагає, щоб усі його шанувальники — ізраїльтяни були обрізані. Не меншнаполеглива претензія Ягве, щоб усі первістки Ізраїлю присвячувалися йому.
Деякі дослідники гадають, що вимога викупу первістків, присвячених богу,означає, що колись у стародавності ці первістки дійсно приносилися в жертвубогу, тобто убивалися. Але це припущення досконале неправдоподібно: жоден народне міг би зберегти своє існування, якби дотримував звичаю регулярно убивативсіх первонароджених хлопчиків. Етнографія не знає подібних народів. Зате зетнографії відомо багато прикладів того, що в присвятну церемонію входитьобрядова імітація смерті і воскресіння: непосвяченим вселяють, що дух ініціаційдійсно убиває хлопчиків, а потім оживляє їх. От що, ймовірно, і являло собою упредків євреїв присвячування первістків богу Ягве.
Для самих євреїв Ягве не завжди був загальним богом. Він навіть не бувспочатку богом всіх ізраїльтян — основного ядра єврейської групи племен. Алеотут є неясність. Звичайно вважається, що Ягве був богом власне племені іудеїв,а вже потім став загальнонаціональним богом усіх євреїв-ізраїльтян. З цим,однак, не узгоджується те, що легендарний законодавець євреїв Мойсей, якомувперше Ягве відкрив своє ім'я і який обрав його своїм посередником, належав недо іудейського, а до левітського племені, і надалі всі жерці і служителі Ягвеповинні були за законом належати до левітів; самі іудеї не могли служити Ягве.Палестинськийперіод
Завоювання євреями Палестини мало наслідком зміна усього їхнього способужиття, господарського і суспільного укладу, а разом з тим, звичайно, і їхньоїрелігії. Євреї поступово перейшли від кочового життя до осілого, від скотарствадо землеробства. Вони при цьому змішувалися з місцевим ханаанейским населенням.У період завойовницьких воєн — так звана епоха «суддів» — у них ще зберігалисяродоплеменний лад і військова демократія: свої походи проти ворогів вони робилипід предводительством виборних суддів — військових вождів. Але цей ладпоступово розклався, з'явилися багаті і бідні, раби і вільні; була встановленацарська влада — спочатку з племені веніамінітов (Саул), потім в іудеїв (Давид,Соломон).
Усі ці зміни відбилися в релігії. Змішавши з місцевими жителями, євреїстали, наслідуючи ханаанейцам, почитати місцевих численних божків — ваалов.Культ місцевих ваалов — общинних і міських заступників — був розповсюджений уСирії і Палестині здавна
Від місцевого палестинського населення євреї засвоїли ряд релігійнихсвят, зв'язаних із землеробством: маццот — весняне свято опресноков, що зливсяз древньою скотарською паскою; шеббуот — п'ятидесятниця, свято жнив пшениці;суккот — свято кущей, на честь збору плодів, та ін.
Весь культ знаходився в руках відособленої і спадкоємної групи жерців, щовиводили своє походження від племені левітів. У палестинську епоху слово «левіт»взагалі означало жрець.
Але поруч з цим традиційним і спадкоємним жрецтвом уже з VIII ст. до н.е.з’явились засвідчені в євреїв також релігійні діячі зовсім іншого типу: такназивані пророки (по-еврейски набіїм), що представляли собою дуже своєрідне ідуже складне явище. Спочатку пророки були, ймовірно, вольнопрактикующимижерцями — ворожками, провісниками. Вони пророкували, приводячи себе в станнесамовитості ударами в бубон, грою на музичних інструментах, танцем, інодіроздягалися при цьому догола, інакше кажучи, у діях пророків позначалися чистошаманські риси. Але в зв'язку з загостренням класових протиріч в Ізраїльськомуй Іудейському царствах (після смерті Соломона єврейська держава розділилася надві частин) пророки почали виступати якоюсь мірою як виразників народногоневдоволення.
Цей заклик до морального очищення, заклик до правди і справедливості мавдосить визначений класовий зміст: пророки, вихідці з утворених і пануючих шарівсуспільства, прагнули відвернути невдоволення і протест пригнобленого народувід прямих винуватців гноблення. Причина зла, причина нещасть народу,відповідно до проповіді пророків, не в соціальній нерівності, не в експлуатації,а в чисто моральній області — у тім, що народ грішний, що він не виконуєзаповідей бога.
З іншого боку, пророки виступали і як політичні публіцисти. Деякі з нихбули добре інформовані в міжнародній обстановці, бачили небезпеку, що загрожуваламаленьким єврейським державам з боку більш сильних сусідів — Ассирії,Вавілонії; вони застерігали правлячі кола від небезпечного союзу з Єгиптом,пророкували нещастя від ворожих вторгнень. Але вони ж утішали народ надією нате, що зрештою, Ягве звільнить і возвеличить свій народ.Післяполонниийперіод
Перехід до третього періоду історії єврейської релігії, що називаєтьсязвичайно «післяполонним» чи епохою «другого храму», ознаменувався трьомавеликими подіями: по-перше, релігійною реформою іудейського царя Іосії (621 р.до н.е.), що привів до різкої централізації культу; по-друге, завоюванням Єрусалимававілонським царем у 586 р. до н.е. і відведенням частини іудеїв у вавілонськийполон; по-третє, поверненням їх з вавілонського полону при Кирі Перському, у538 р. до н.е., і відновленням Ієрусалимського храму. Саме в цей період ісклалися остаточно ті риси іудаїзму, що вважаються його характерними рисами, ана думку віруючих, складають навіть його споконвічні і невід'ємні властивості:строгий монотеїзм, централізація культу, канонізація священних біблійних книг.
Релігійна реформа царя Іосії мала свої політичні причини. Вона булазроблена в обстановці натиску зовнішніх ворогів: Ассирії, що незадовго передтим зруйнувала Ізраїльське царство, а пізніше Єгипту і Вавілоії. Іудея мала потребув зміцненні усіх своїх сил. В основу реформи Іосій поклав так звану П'яту книгуМойсеєву — “Другий закон”. По слухах, що поширювалися, вона була знайдена, анасправді була складена в ці роки. “Другий закон” строго регламентував іправове й обрядове життя євреїв, воно містило закони проти лихварства ікабального рабства — закони, що мали метою трохи послабити класові протиріччя.Але головне в цій книзі — строгий принцип шанування єдиного бога Ягве, суворіпогрози за усякий відступ від цього. У дусі нового закону були прийняті круті заходидля централізації культу.
Після повернення з полону землеробсько–рабовласницької аристократії класовіпротиріччя ще більш загострилися. Знадобилися більш сильні міри приборкання народу.А самостійної державної влади в євреїв уже не було, вони були під владоюПерсії. Замість її величезна могутність одержало ієрусалимське жрецтво, щозвільнилося від усякої конкуренції світської влади. Іноземні володарі–перські,а пізніше греко–сірійські царі (Селевкіди) — опікувалися ієрусалимським жерцям,спираючи на них для закріплення свого панування над іудеями. Ніякі іншікультові центри, крім Ієрусалимського храму, не допускалися. Приносити жертвиЯгві іудеї могли тільки в Єрусалимі. У руки жерців храму стікалися тепержертви, принесені, із усіх кінців країни. У стінах храму накопичувалисяскарби, складені з різних пожертвувань. Жертви — очисні, вдячні та ін. — булипотрібні від шанувальників Ягве ледве не на кожнім кроці; кожен випадковийдотик до чого-небудь нечистого вимагало очисної жертви. Були потрібні івиповнювалися натуральні повинності на користь храму. Жерці храму користувалисяйого багатствами для лихварства і ще більше їх множили. У жерців не булоконкурентів. «Другий храм» перевершив по розкоші і багатству знаменитий храмСоломона.
Ієрусалимське жрецтво являло собою строго замкнуту спадкоємну касту, щоподілялася на два шари: священиків і левітів, тобто храмових прислужників. Ті йінші як і раніше вважалися нащадками коліна Левія, що одержали цей привілей відсамого Мойсея і брата його АаронаМонотеїзмі богообранство
Надзвичайний розвиток ієрократичного строю повело і до монотеїзму, щосаме в післяполонну епоху досягло свого повного вираження. Колишній племіннийбог Ягве перетворився тепер у єдиного бога — творця світу і вседержителя.
Варто підкреслити, що в іудаїзмі, таким чином, вперше в історії релігіїбув проголошений послідовний і принциповий монотеїзм, і не тільки проголошений,але і впрваджений у життя. Тенденція до монотеїзму існувала і у єгипетськійрелігії, і у вавілонської, і в іранської, і ця тенденція завжди була відображеннямполітичної централізації, самодержавної влади царя.
Отже, всупереч традиційному церковному погляду монотеїзм у євреїв аж ніякне споконвічне явище, а, навпаки, порівняно пізніше.
Корені цієї ідеї богообранства походять від найдавнішої епохи, коли Ягвебув ще племінним богом і, природно, опікувався про своє племя. Перетворивши згодому єдиного бога–творця, і вседержителя, Ягве не перестав любити і свій «обраний»народ, хоча і суворо карав його. Ця ідея звучить у всіх пророків. Правда, отутвиникало істотне логічне протиріччя: якщо Ягве — творець усього світу івседержитель, то чому він зробив своїм обраним народом невеликий, нічимособливим не виділюваний народ, тим більше що цей народ на кожнім кроці змінюєйому, Ягві? Але на таке протиріччя не звертали уваги (як і взагалі в релігії протиріччязвичайно не помічаються).
У післяполонну епоху ідея богообранства стала звучати ще голосніше. Булопроведено строге відділення євреїв (іудеїв) від всіх іншомовних і іноплеміннихсусідів: крайні міри на цей рахунок були прийняті Неємієй, якого цар Артаксеркспризначив у 446 р. до н.е. правителем Іудеї, доручивши йому при цьому відновитистіни Єрусалима. При ньому, зі схвалення всіх «священиків і левітів»,«відокремили все іноплемінне від Ізраїлю»: були заборонені шлюби євреїв зіноплемінниками, різко обмежене всяке спілкування з ними. Усі неєвреї,необрізані, усі, хто не поклоняється Ягве, розглядалися як нечисті язичники.
Ця національна самоізоляція була засобом удержати народ у покорі, послабитийого протест проти класового гніта.Раввінат
Однак величезна більшість євреїв, особливо єврейська біднота, ремісники,дрібні торговці, частина робітників, як і раніше знаходилося в духовномурабстві в рабинів-талмудистів. Дух Талмуда продовжував панувати в синагогальнихгромадах.
У Талмуді розроблені до дрібних деталей розпорядження і заборони, щостосуються всіх сторін повсякденного життя віруючого єврея. Нараховується 613таких розпоряджень і заборон. Щоб легше було розібратися у великих талмудичнихправилах, ще в XVI ст. як свій рід довідника-конспекту Талмуда був складенийзвід релігійно-обрядових правил — Шулхан-Арух, покликаний служити як бинастільною книгою релігійного єврея. Жодна інша релігія світу не наповнена дотакого ступеня дріб'язковими розпорядженнями. У цьому позначилася крайняархаїчність і як би окостенілість іудаїзму. Але дуже багато з ритуальнихрозпоряджень незастосовні до умов сучасного життя, звідси виникає необхідністьякось витлумачувати, чи обходити ці розпорядження. Це і робили раввіни. Раввянміг дати пораду, рівносильний наказу, як вчинити в будь-якому випадку життя, якобійти закон, роблячи вид, що виконуєш його. Раввін робив це за винагороду ізвичайно в інтересах багатої частини громади. Раввіни керували і духовним судом— бет-дин, і кожен віруючий єврей зобов'язаний був у будь-якій суперечцізвертатися саме в цей суд, а не в державний.Обрядиі заборони. Свята
Усе життя віруючого єврея підлегле релігійно-обрядовим розпорядженням ізаборонам. Вони стосуються їжі, одягу, туалету, розпорядку дня, молитов,дотримання свят, указують, що коли можна і що коли не можна робити. Вже навосьмий день життя новонароджений хлопчик-єврей повинен піддатися дикунськійоперації обрізання. Кожен крок віруючого єврея повинний супроводжуватисямолитвою. Численні харчові заборони і правила, про які вже говорилося, збереглисядо наших днів; тому в містах, де є єврейське населення, є звичайно іфахівці–різники (шойхет), що вміють різати тварин за встановленими правилами,щоб вийшло кошерне (дозволене в їжу) м'ясо; таке м'ясо продають у спеціальнихм'ясних крамницях; всяке інше м'ясо — треф, тобто нечисте. Особливі правиластосуються одягу: чоловічий одяг повинний бути довгий, зроблений з однорідноїтканини, мати кишені нижче пояса, голова повинна бути завжди, навіть під чассну, покрита; релігійний єврей відпускає бороду, а на скронях — довгі пейси;,під час молитви треба надягати поверх одягу особливе ритуальне покривало —талес (талет) тощо. Численні розпорядження, що стосуються обмивань, особливодля жінок; обмивання повинні відбуватися в спеціальному обрядовому басейнімикве (з непротічною і забрудненою водою).
Дотримання свята суботи підлегле особливо строгим правилам: у цей день нетільки не можна виконувати яку-небудь роботу, але не можна готувати їжу,запалювати вогонь, переносити що-небудь у руках, доторкатися до грошей та ін.
З річних свят, про походження яких уже говорилося, донині дотримуютьсяпаска (14 нисана по староеврейскому календарі), шеббуот (у п'ятидесятий деньпісля паски, у стародавності свято жнива), рошгашана (новий рік, восени, усьомий день місяця тишри), іомкипур (день прощення, на десятий день післяНового року), суккот (кущі, семиденне осіннє свято, коли по ритуалі потрібножити в особливих куренях — кущах), пурим (весняне свято в пам'ять біблійноїісторії Есфіри і Мардохая) і ін.
Вплив релігії на життя єврейських громад було особливе глибоко завдякисистемі релігійного виховання і навчання. Хлопчики з п'ят-шестирічного вікунавчалися в синагогальних школах — ішибот, хедер. — Зміст навчання був винятковорелігійним і чисто механічним: хлопчиків змушували вивчати тексти з Біблії іТалмуда. Учителями (меламед) були люди, начитані в релігійній літературі, алене мали ніяких інших знань.
Єврейська релігія не тільки освячує і виправдує, класовий гніт, але закріплюєі нерівність статей. Жінці іудаїзм відводить підлегле положення в родині й усуспільстві. Талмуд накладає на жінку безліч принизливих обмежень; вона не можебути свідком у суді, не може виходити на вулицю без покривала й ін. Відповіднодо Талмуда, дружина — слухняна раба чоловіка. Кожен віруючий єврей щоднявимовляє молитву, у якій дякує богові за те, що він не створив його жінкою, ажінка повинна в молитві дякувати богові за те, що він створив її дляслухняності чоловіку.Модернізм.Держава Ізраїль
У новітній час — з початку XIX ст. — стали робитися і зараз робляться спробимодернізувати єврейську релігію, зм'якшити її очевидну невідповідністьсучасному соціально-економічному ладу і культурі. Богослужіння в синагогах модернізується(проповідь на місцевій живій мові, музика й ін.). З іншого боку, проповідуєтьсясоціальна демагогія, турбота про бідняків. Між ліберальними й ортодоксальнимидіячами іудаїзму розгорілася боротьба. Незважаючи на всі спроби реформуватиіудаїзм, усе більш широкі маси єврейського населення у всіх країнах нестримновідходять від релігії, поривають із синагогою.
У наші дні в державі Ізраїль буржуазно-реакційний уряд намагається відродитиортодоксальний іудаїзм. Він оголошений державною релігією. У законодавстві, усуді панують біблейно-талмудичні принципи. Змішані шлюби, євреїв з неєвреями,заборонені законом. Виховання і навчання в школах релігійне. Передові шаринаселення, керовані Комуністичною партією Ізраїлю, борються проти цієїполітики, домагаючись відділення релігії від держави і волі совісті.
Списоквикористаної літератури
1. С.А. Токарєв «Релігія в історії народів світу»
2. А. Ранович «Нарис давньоєврейської історії»
3. Ю. Велльгаузен «Введення в історію Ізраїлю»