Контрольнаробота
«Релігіяяк сфера духовноїкультури, їїелементи іструктура»
Вступ
Словорелігія перекладаєтьсяз латинськогояк благочестя, святиня, предметкульту. З цьоговипливає, щоце явище, якевідноситьсядо чогось вищого, святого, надлюдськогоу людськомужитті. Це явище, абсолютне, маєзагальну назвуБога або Божества,– хоча кожнаокрема релігіямає свої власніімена цієївищої сили.Можна сказати, що не існуєрелігії безБога, тобтоякого-небудьуявлення проБога, Бог є початокі сенс будь-якоїрелігії.
Релігіяє не тількиуявленням проБога, не тількисвідомістю.Це й реальнежиття, дії людей– культ, богослужіння, церковна організація, нарешті, цеформи і принципиорганізаціїсуспільногожиття, що тієючи іншою міроюґрунтуютьсяна релігійнихпідставах.Тобто релігія– це відповіднесвітосприйняттята певна сферажиття людини, які пов’язанііз відношеннямїї до Абсолютного.
Історіясвідчить, щочисленні релігійнівірування ікульти є продуктамисуспільногорозвитку, відображаютьу своїх специфічнихвченнях і доктринахсуттєві рисирізних соціальнихепох. У зв’язкуз цим релігіяє універсальнимдуховним явищему житті суспільства.Релігійневіруванняоб’єднує задопомогоюдогматів, моральнихі духовнихцінностей певніверстви населенняу ієрархічнопобудованіцерковні організації, протиставляєза чітко визначенимиознаками різніугрупуваннявіруючих і вконтекстісучасних соціальнихреформ можесприяти консолідаціїрізних громадвіруючих уїхній боротьбіпроти негативнихсоціальнихвідхилень іявищ, виконуватиінші функції.
Роль, якувідіграє релігіяв суспільстві, випливає з їїоб’єктивноїсутності якзв’язку людиниз Богом. Черезцей зв'язоклюдина виступаєне стільки якособистість, скільки якпредставникроду людського.Відчуваючизв'язок із Богом, одночасно вонавідчуває зв'язок, поєднання ізлюдством, ізлюдською громадою.
Головноюознакою будь-якоїрелігії є вірау надприродне.До віри у надприроднеслід внестиуявлення пропотойбічнісили у виглядібожества, ангелів, чортів тощо.
Духовнійкультурі властивіпевні особливості: вона має історичнуобумовленість, фіксує національніособливості, включає в себезагальнолюдськіцінності, єхарактернимдля усіх феноменівдуховної культури, в т.ч. релігії, яка також створюєтьсялюдством іслужить йому.
Як особливасистема духовноїдіяльностілюдей, релігіямає власнуспецифічнуструктуру. Вній можна виділититакі основніелементи, якрелігійнасвідомість, релігійніпочуття, релігійнийкульт, релігійніорганізації.
Сутністьі походженнярелігії
Словопоходить відлатинського«religio» і означає«зв'язок». Утлумаченнібогослів релігія– це все те, щозв’язує, з’єднуєлюдину з божественністю.Отже, богословськевизначеннярелігії виходитьз віри в існуванняБога.
Релігія– явище дужескладне і маєсоціальнийхарактер, тобтовоно виниклов суспільствіцілком закономірной існує разомз ним; воно поєднуєв собі елементираціональногота ірраціонального.
Релігіяє однією знайдавнішихформ суспільноїсвідомості– однією з формвідображеннясвіту, алевідображеннясвоєрідного.
Зазначимо, що фантастичніобрази релігії– це формавідображеннядійсності, притаманнаусім народам.Вона є необхіднимступенем сприйняттясвіту, обумовленафункціями мозкуі має таке самеправо на існування, як і раціональне, наукове пізнання.
Головноюознакою будь-якоїрелігії є вірау надприродне.До віри у надприроднеслід внестиуявлення пропотойбічнісили у виглядібожества, ангелів, чортів тощо.
Релігійнавіра у надприроднехарактеризуєтьсяпевними особливостями.По-перше, вонапередбачаєне просто наявністьу свідомостіуявлень пронадприродне, а віру у реальнеіснуваннянадприродного.По-друге, релігійнавіра обов’язковопередбачаєемоційне відношеннядо надприродного.По-третє, вірав надприродневключає переконаністьв існуванніособливихдвобічнихвідносин міжними і людиною.Віруючий переконанийв тому, що надприроднее тільки існує, а й може вплинутина його життя, долю, і що задопомогоюпевних дійлюдина, в своючергу можевпливати нанадприродне, задобрити його, вимолити прощення, викликатидоброзичливеставлення тощо.
Релігіявиникла в свідомостілюдей під впливомумов суспільногожиття, труднощівпізнавальногопроцесу, потребивиходу із безвиході, а також емоційноговідношеннялюдини до дійсності.Ця сукупністьпричин і умов, які створюютьнеобхідністьі можливістьвиникненнята відтвореннярелігійноговідображеннядійсності, іскладає джерелота корені релігії.
Важливимє питання: колиі як виникларелігія?
Богословистверджують, що релігія маєнадприродне, божественнепоходження,існує споконвічноі що історіясуспільствазобов’язанарелігії.
Науководоведено, щостановленнялюдини і суспільстваохоплює величезнийісторичнийперіод, якийтривав понад2,5 млн. років.
До ранніхформ релігіїналежать: фетишизм, тотемізм, магія, анімізм.
Поворотнимпунктом в історіїрелігії сталовиникненнясвітових релігій: буддизму, християнствата ісламу. Головноюособливістюсвітових релігій, що дозволилоїм подолатинаціональніі державнікордони, є їхнійкосмополізм.Світові релігіїзвернені довсіх народівнезалежно віднаціональності.Вони спростиликульт, відмовилисявід специфічноїнаціональноїобрядовості, пропагуючизагальну рівністьперед богом,і переносятьна небо здійсненнясоціальноїсправедливості.Космополітичнийхарактер буддизму, християнствата ісламу сприявїхньому поширеннюпо всій земнійкулі.
Релігія, як сфера духовноїкультури
Філософіясвого часурозробилапоняття «духовневиробництво»для характеристикивиробництваідей, знань, уявлень, художніхцінностей.Ймовірно, самепродукти духовноговиробництвав широкомурозумінні йскладаютьелементи духовноїкультури.
В основітеологічнихконцепційрозуміннядуховної культурилежить ідеящодо визначальноїролі релігіїв розвиткуцивілізаціїта культури.Стосовно православ’ядану ідею напочатку ХХстоліття розвивавросійськийрелігійнийфілософ П. Флоренський(1882–1937 рр.), якийдоводив, щосаме релігіястворює культуру, складає їїзміст, виконуєті самі функції, що й мистецтво, наука, мораль.Похідним тутє етимологічневиведення нимпоняття «культура»зі слова «культ».Оскільки слово«культура»має корінь«культ», вважавправославниймислитель, той сама культура, культурніцінності є лишепохідним культу.
На дохристиянськихетапах розвиткусуспільства, на думку П. Флоренського, людина орієнтуєвласну діяльністьна «матеріальніінтереси», розвиваючилише матеріальнукультуру.«Одухотворятися»душа людинипочинає лишепісля ІсусаХриста. Самез «Богоявлення»особливогозначення удуховно-історичномурозвитку набуваєСофія, БожественнаПремудрість, яка виводитьлюдину зі стану«духовногосну» і забезпечуєрозвиток духовноїкультури.П. Флоренськийрозробив власнуконцепцію, яказдобула назву«соціологія», де намагаєтьсявисвітлитидуховністьлюдини як результатдії Софії, щоє проміжноюланкою міжБогом і людиною, наближає першогодо останньогоі повертаєостанньогодо першого.
Він певнимчином забезпечувавтворчу діяльністьлюдини як справжньоготворця культурнихцінностей, невраховуючидинамізмуісторичногорозвитку культури.
Сучасніправославнібогослови, йдучи за П. Флоренським, визначаютьдуховну культуруяк неземне, надприроднеявище, обмежуютьїї лише релігійнимиідеями таморально-релігійнимивимогами. Прицьому не берутьсядо уваги матеріальнаоснова культури,її визначення, нерозривнаєдність матеріальноїі духовноїсторін культури.
Подібнаточка зоруіснує в католицькійта протестантськійкультурології.Зокрема, впастирськійконституції, схваленій ІІВатиканськимсобором (1962–1965рр.), підкреслюється, що християнськевіровченняобновлює іочищує духовнукультуру, підносячиїї розвитокна новий щабель.Протестантськатеологія такожрозглядаєрелігію яксубстанціюдуховної діяльностілюдини, як формуосмисленняі правильногосприйняттякультурнихцінностей.
У своючергу, мусульманськікультурологиназивають іслам«цивілізаторськоюрелігією» істверджують, що всім досягненнямв науці, культурімусульманськийсвіт зобов’язанийісламу.
Такимчином, наведенібогословськісистеми вважаютьрелігію тієюєдиною основою, лише на ґрунтіякої моглавиникнути ідосягти висоткультура.
З науковоїточки зору, духовна культуравиступає механізмомпередачінагромадженихсуспільствомрізноманітнихцінностей ітрадицій, охоплюєсферу духовноговиробництва, куди входятьтакі формисуспільноїсвідомості, як філософія, мистецтво, політика, право, етика, наукав т.ч. релігія.Наукова концепціявиходить зорганічноїєдності матеріальноїі духовноїкультури. Прицьому підходіпереважаючароль надаєтьсяматеріальнимосновам культури.
Духовнійкультурі властивіпевні особливості: вона має історичнуобумовленість, фіксує національніособливості, включає в себезагальнолюдськіцінності, єхарактернимдля усіх феноменівдуховної культури, в т.ч. релігії, яка також створюєтьсялюдством іслужить йому.
Релігіяі культура
Роль, якувідіграє релігіяв суспільстві, випливає з їїоб’єктивноїсутності якзв’язку людиниз Богом. Черезцей зв'язоклюдина виступаєне стільки якособистість, скільки якпредставникроду людського.Відчуваючизв'язок із Богом, одночасно вонавідчуває зв'язок, поєднання ізлюдством, ізлюдською громадою.Найінтимнішеспілкуваннялюдини із богомзавжди не обмежуєтьсяїї індивідуальністю, а виводить цюіндивідуальністьу простір спільногоіснування.
З цієїточки зорурелігія більшсоціальна, ніжбудь-які інші– політичні, правові, економічніта будь-яківідносини міжлюдьми, тобтовона є первинною, глибинноюпідставоюлюдськогосуспільства.
Релігійнасвідомістьє найдавнішоюсеред іншихвидів людськоїсвідомості,і людське суспільство– як усвідомленнялюдьми їх певноїспільності– виникло самена підставіспільної релігії, тоді як всіінші об’єднаннямають вже похідний, вториннийхарактер. Томурелігія є основоюбудь-якоїсоціальності.
Релігіяпостає як основасоціальностітому, що самевона створюєтакі первиннізасади суспільності, як солідарність, свобода, служіння.Солідарність, тобто почуттяпричетностілюдей до якогосьцілого, єдиного«ми» породжуєтьсяєдиним зв’язкомміж усіма людьмита Богом, в якомувони впершепочувають себеякоюсь родиною, общиною, народом.Але в цій причетностіне зникає людськаособистість.Навпаки, самезв'язок людиниз Богом, її благолюдяністьпороджує людськусвободу. Цясвобода, здатністьдо творчості,є єдиним рушіємсуспільногожиття, початкомлюдськогоспілкування.
Нарешті, третім началомсуспільності, яке перевершуєта поглинаєпротиріччяміж суспільствомі особистістю, допомагаєсуспільствууникнути деспотизмуабо анархії,є начало служіння.Воно має свійдійсний сенс, якщо це служіннясаме Абсолюту, а не якимосьвідноснимцінностям –державі, народу,ідеї тощо –гарантуєтьсяна служінніБожій волі.Саме останнімвизначаєтьсявся структуравідносних засвоєю суттюправ та обов’язківлюдини, що створюютьсуспільнийлад. Поза служіннямБогові взагалінемає нічоготакого, що моглоб змусити людинуслужити правдіі правдою. Томуепохи безвір’я(як і безвір’яв будь-які епохи)руйнують цейголовний стриженьсуспільності– безкориснеслужіння, поняттячесті і обов’язку,– змінюючи йогокар’єризмомі користолюбством, корупцією ібюрократизмом.
Релігіяє не тількипервинним тааморфним усвоїй первинностіпідґрунтясуспільства– вона визначаєйого культурніта моральніцінності.
Протягомбагатьох столітькультура буланаповненарелігійнимзмістом, якихнадихав і звеличувавїї. Більше тогосаме релігія, релігійні –тобто абсолютні– цінності єтим головним, що підштовхуєлюдину до великихдій. Саме релігіявизначає цісправжні, а невигадані, абсолютніцінності, томупід впливомрелігійнихідей звершувалисьнайвеличнішіта найвизначнішіподії.
Структурарелігії та їїелементи
Як особливасистема духовноїдіяльностілюдей, релігіямає власнуспецифічнуструктуру. Вній можна виділититакі основніелементи, якрелігійнасвідомість, релігійніпочуття, релігійнийкульт, релігійніорганізації.
Релігійнасвідомістьвключає двавзаємопов’язанихі водночасвідносно самостійнихрівні: релігійніпсихологіюта ідеологію.
Релігійнапсихологія– це сукупністьвластивих масівіруючих уявлень, почуттів, настроїв, звичок, традицій, пов’язанихіз певною системоюрелігійнихідей.
Релігійнаідеологія –це більш чименш стрункасистема ідей, розробкою тапропагандоюяких займаютьсярелігійніорганізації, професійнібогослови таслужителікульту.
В історичномуаспекті релігійніпсихологіята ідеологіястають сходинкамирозвитку релігії.
Релігійнаідеологія всучасних релігіяхвключає в себетеологію, абобогослов’я, богословськіконцепціїекономіки, політики, права, мистецтва, релігійнуфілософію тощо.Найважливішоючастиною релігійноїідеології єтеологія. Вонаформулює доказиідеї Бога, даєсистематизованийвиклад релігійнихпоглядів насвіт, людинув світі, на сенсїї буття.
Джереломідеологіїкожної релігіїє її святе писання.Підкреслимо, що богословинеоднозначнотлумачать однуй ту саму «святу»книгу і що цезалежить відїхніх власнихсоціально-політичнихпозицій, умовконкретноїІстріної епохи.Основою релігійноїідеологіїкожного визнанняможна вважатийого власнерозуміння ітлумаченняБожого одкровення, текстів святогописання.
Релігійнаідеологіявиступає уформі фантастичнихуявлень пронадприроднийсвіт, настановсвятих пророків, поданих дужечасто у форміоповідей, івідіграє дляшироких масвіруючих рольпопулярної, життєвої філософії.
Суттєвимелементомрелігії є емоційнеставленнявіруючих достворенихїхньою уявоюнадприроднихсил. Специфікарелігійнихпочуттів, згідноз наукою, полягаєв тому, що вониспрямованіне на реальні, а на вгадані,ілюзорні об’єкти, на надприродне.
Невід’ємноючастиною будь-якоїрелігії, їїреалізаціїу сфері повсякденноїпрактичноїдіяльностіє культ – сукупністьсимволічнихдій, за допомогоюяких віруючийнамагаєтьсявплинути нанадприродніоб’єкти. Докульту відносяться: обряди, ритуали, жертвоприношення, таїнства, богослужіння, пости, молитви, а також матеріальніпредмети, якіпри цьомувикористовуються,– храми, священніреліквії, посуд, одяг тощо.
Конкретніформи реалізаціїрелігійногокульту в різнихконфесіяхнеоднакові.Так, католицизмі православ’язберігаютьвірність пишнійтеатралізованійобрядовості.Вони широковикористовуютьмистецтво: живопис, скульптури, музику, співтощо. Обрядиу протестантизмімають більшскромний ісуворий характер: зменшено кількістьтаїнств тасвят, спрощенобогослужіння.Основу культув ньому складаютьіндивідуальніформи спілкуваннявіруючого зБогом – молитви, покаяння, містичніодкровення.
Релігіяматеріалізуєтьсятакож у релігійнихорганізаціях– об’єднанняхпослідовниківтієї або іншоїрелігії, щовиникають наоснові спільностівірувань таобрядів релігійніорганізаціївиконуютьшироке колофункції, головнимиз яких є задоволеннярелігійнихпотреб віруючих, регулюваннякультовоїдіяльності, розробка іпропагандавіровчення, забезпеченняцілісностіорганізації.
Релігійніорганізаціїможуть виконуватиі нерелігійніфункції, щодопомагаєрелігії зберігатисвої позиціїв соціальномуі духовномужитті суспільства.
На практицііноді змішуютьелементи релігіїабо видаютьодне за інше.
Перенесенняоцінок елементіврелігії, яквиносилисяв минулому, нарелігію і церквуза нових соціальнихумов може призвестидо небажаних, навіть трагічнихсоціальнихнаслідків.
Релігійніуявлення, настрої, дії і організаціїстановлятьєдиний релігійнийкомплекс, усіелементи якогонерозривнопов’язані міжсобою, а такожіз конкретнимисоціальнополітичнимиі духовнимиумовами життякожної країни.
Основнийелемент релігії, що надає їйсвоєрідність, відміну відінших формсуспільноїсвідомостіта соціальнихінститутів,є культовасистема.
Релігійнийкульт – соціальнаформа об’єктиваціїрелігійносвідомості, реалізаціявіри у діяхсоціальноїгрупи окремихіндивідів.
Культовасистема являєсобою сукупністьпевних обрядів.Обряд – сукупністьстереотипнихдій, що установленізвичаями татрадиціямисоціальноїспільноти, щосимволізуєідеї, норми,ідеали та уявлення.
Як важливуознаку обрядуназивають йогосимволічнийхарактер. Знакта символ маєаналогічнуструктуру, якамістить у собі:
матеріальну форму;
позначений предмет;
значення або зміст.
Обрядиохоплюють всісфери життєдіяльностілюдини і не єспецифічнимелементомрелігії. Специфікарелігійнихобрядів є в їхідеальномузмісті.
Релігійнийкульт базуєтьсяна вірі в існуванняпоміж людиноюта предметомйого віри можливостіустановленняпевних взаємовідносин.