Аналіз кредитоспроможності лізингоодержувачів: елементи та підходи. Створення будь-якої лізингової компанії передбачає насамперед формування внутрішніх передумов для ефективної роботи компанії: внутрішньої організаційної структури, положень про кредитний комітет та про комітет по управлінню ризиками, процедур прийняття рішення щодо надання майна в лізинг тощо. Невід’ємною частиною процедури прийняття рішення є методика оцінки кредитоспроможності лізингоодержувача. При цьому перед лізинговою компанією постають питання, яку саме методику слід застосовувати при оцінці кредитоспроможності лізингоодержувача, які переваги та обмеження притаманні для різних підходів оцінки кредитоспроможності. Дана стаття виділяє основні підходи оцінки кредитоспроможності юридичних осіб та підприємців без створення юридичної особи, що застосовуються вітчизняними фінансовими установами. Одночасно вказуються спільні елементи, які притаманні для всіх підходів, а також відображаються основні їх відмінності та особливості.^ Суть та призначення аналізу Національний Банк України визначає кредитоспроможність як наявність у позичальника передумов для отримання кредиту та його здатність повернути кредит і відсотки за ним у повному обсязі та в обумовлені договором строки. Поряд з тим значно поширене більш вузьке трактування кредитоспроможності як бажання та здатність підприємства своєчасно погашати заборгованість по залученому фінансуванню. Перше визначення включає додатково оцінку правоздатності підприємства, забезпечення, характеристик продукту. Дане трактування більш близьке до оцінки кредитного ризику за угодою, яка типово ділиться на оцінку кредитоспроможності та оцінку ризику продукту. Однак, не дивлячись на різні трактування терміну «кредитоспроможність», обидва трактування визнають, що оцінка здатності клієнта своєчасно погашати заборгованість по отриманому фінансуванню є ключовим елементом кредитоспроможності. Аналіз кредитоспроможності є невід’ємною частиною процесу прийняття рішення про фінансування, в тому числі при прийнятті рішення про лізинг. Адже лізингова компанія в своїй діяльності приймає на себе кредитний ризик лізингоодержувача, і без проведення оцінки кредитоспроможності будь-які зміни в економіці чи в діяльності окремих лізингоодержувачів можуть привести до непередбачливих наслідків. Проведення аналізу кредитоспроможності дозволяє визначити ступінь ризику, який приймає на себе лізингова компанія. У залежності від ступеня ризику лізингові компанії можуть здійснювати структурування угод, що дозволить знизити рівень кредитного ризику (напр., запросити додаткове забезпечення у формі майна або поруки платоспроможної компанії, яка пов’язана з лізингоодержувачем; розробити графік платежів, що відповідає особливості діяльності лізингоодержувача і т. д.). При дуже високих рівнях кредитного ризику лізингова компанія може завчасно відмовитись від проведення такої угоди. Серед українських фінансових організацій найбільш розвинені методики оцінки кредитоспроможності мають банки. В цілому можна виділити 3 базові підходи оцінки кредитоспроможності позичальників: аналіз кредитоспроможності при фінансуванні поточної діяльності та короткостроковому фінансуванні; аналіз кредитоспроможності при фінансуванні довгострокових та інвестиційних проектів; аналіз кредитоспроможності при мікрофінансуванні. Кожен із вказаних підходів має свої особливості, але загальні елементи оцінки кредитоспроможності однакові для всіх підходів, які можна розділити на три групи (див. мал. 1): аналіз нефінансової інформації, аналіз цілей фінансування, аналіз фінансової інформації. Мал. 1. Загальна структура оцінки кредитоспроможності підприємства^ Аналіз нефінансової інформації Аналіз кредитоспроможності не повинен обмежуватись лише аналізом фінансової звітності, так як, по-перше, необхідно володіти інформацією про причини того чи іншого фінансового стану (звітність є лише відображенням діяльності компанії, стану активів та заборгованості). По-друге, одні і ті ж статті балансу можуть включати в себе різні по реальній ліквідності активи. По-третє, досить часто присутнє податкове планування, яке накладає відбиток на звітність підприємства. Саме тому аналіз нефінансової інформації є важливим складником аналізу кредитоспроможності клієнта. ^ Характеристика власників та менеджменту передбачає визначення реальних власників бізнесу, ступеня їх впливу на поточну діяльність, оцінку рівня менеджменту компанії та виявлення пов’язаних осіб. У компаній, які є частиною групи, можливі наступні ризики: відтік грошових коштів на фінансування інших проектів групи; концентрація прибутків від діяльності компанії на пов’язаних особах. Якщо підприємство є частиною групи, важливо описати структуру групи, виявити функції кожного підприємства в групі, виявити підприємство(а), на яких зосереджуються основні грошові потоки та/або прибутки. Адже у випадку виявлення значного ризику відтоку коштів на інші підприємства групи, доцільно отримати поруку від найбільш платоспроможних учасників групи. При характеристиці видів діяльності також важливо дати оцінку організації діяльності підприємства, що включає в себе наступні основні елементи: наявність необхідних основних засобів (обладнання, нерухомість); наявність застарілого обладнання може свідчити, що підприємство не здатне виробляти якісну продукцію та більш орієнтоване на нижній ціновий сегмент (низька якість + низькі ціни). Також у випадку використання застарілого обладнання існує підвищений ризик технологічних збоїв, що може привести до втрат та додаткового залучення фінансування. організація виробництва; організація збуту та поставок; важливо виявити, чи існує залежність діяльності клієнта від окремих постачальників та/або покупців. наявність відокремлених підрозділів та порядок роботи з ними; у випадку, якщо підприємство має філії, необхідно виявити ступінь взаємодії філій із центральним офісом (в цілому, чим вищий контроль клієнта над філіями, тим вища його стійкість). основні схеми діяльності; опис діяльності клієнта, основні принципи та умови взаємодії з постачальниками та покупцями. наявність претензій, позовів по відношенню до клієнта, арештів майна, податкової застави і т.д. Наступним важливим елементом є оцінка кредитної історії клієнта, яка здійснюється через огляд кредитів та позик, строк дії яких закінчився. Наявність прострочок при обслуговуванні позик негативно характеризує клієнта. Але в українських умовах фактично єдиним джерелом інформації про кредитну історію є сам клієнт, а також банки, де на дату аналізу є заборгованість по позиках (будь-яку негативну інформацію про обслуговування кредитів в інших банках клієнт не надасть). Тому оцінка кредитної історії далеко не завжди є коректною. Дану ситуацію можливо виправити тільки через використання даних кредитних бюро, де буде зосереджена інформація про всі попередні кредити клієнта. Отже, при оцінці кредитної історії на поточний момент доцільно використовувати інформацію, отриману від банків, що фінансують клієнта, та внутрішню інформацію про попередні операції клієнта.^ Характеристика ринку, на якому працює клієнт, дозволяє виявити спільні ризики, що притаманні даному ринку, а також визначити обґрунтованість планів клієнта щодо обсягів продаж. ^ Аналіз цілей фінансування Аналіз цілей фінансування є невід’ємною частиною оцінки кредитоспроможності. Глибина аналізу цілей фінансування напряму залежить від типу проекту, що фінансується: інвестиційний проект (проект, що передбачає фінансування нового напрямку бізнесу або значне розширення об’ємів поточної діяльності); проект, що не передбачає значного нарощення обсягів діяльності. Для проектів першої групи здійснюється поглиблений аналіз бізнес-плану лізингоодержувача, що включає в себе маркетинговий аналіз, аналіз майбутніх грошових потоків лізингоодержувача, оцінку окупності проекту, аналіз чутливості проекту на коливання основних його параметрів. Проекти другої групи не передбачають поглибленого розгляду цілей фінансування проекту. Достатньо розглянути долю участі власними коштами лізингоодержувача в проекті, прогнозований приріст виручки, строк окупності проекту.^ Аналіз фінансової інформації В процесі аналізу фінансової інформації виділяються 3 базові елементи: аналіз поступлень на рахунки в банках та в касу; аналіз поточної заборгованості по кредитах та позиках; аналіз фінансової звітності. Інколи також проводиться аналіз грошових потоків, який передбачає через аналіз наявних потоків (доходів та витрат), вияснення джерел та можливих обсягів платежів на обслуговування залученого фінансування. При цьому діяльність підприємства розбивається на 3 види: основна діяльність, фінансова діяльність та інвестиційна діяльність. Основна діяльність являє собою поступлення та використання коштів, що забезпечують виконання виробничо-господарських функцій. Даний вид діяльності є основним джерелом прибутків та грошового потоку, саме тому при оцінці грошових потоків в першу чергу слід звертати увагу на даний вид діяльності. Інвестиційна діяльність включає поступлення та використання грошових коштів, що пов’язані з продажем та придбанням довгострокових активів, та доходи від інвестицій. При нормальній роботі підприємство прикладає зусилля для подальшої модернізації та розширення, що призводить до тимчасового відтоку грошових коштів. Фінансова діяльність включає поступлення внаслідок залучення фінансування та емісії акцій, а також витрати на погашення раніше залучених кредитів та виплату дивідендів. Існує 2 методи розрахунку грошових потоків: прямий та непрямий. Прямий метод передбачає безпосередній розрахунок грошових поступлень підприємства, вияснення та відображення структури платежів (витрати на сировину чи закупку товарів, на утримання персоналу, орендні платежі і т.д.). При цьому різниця між поступленнями та витратами є основним джерелом для обслуговування залученого фінансування. Слід зауважити, що для інвестиційних проектів аналіз грошових потоків є невід’ємним елементом, що застосовується при оцінці цілей фінансування. В цьому випадку здійснюється аналіз не наявних, а майбутніх грошових потоків. Поряд з цим при фінансуванні поточних потреб даний елемент аналізу не здобув широкого розповсюдження в практиці українських банків (за винятком мікрокредитування). Непрямий метод розрахунку грошових потоків базується на аналізі змін активів і пасивів балансу та звіту про фінансові результати. Даний метод дозволяє показати взаємозв’язок між різними видами діяльності, а також показує зв’язок між прибутком та зміною в активах та пасивах. Даний метод аналізу грошових потоків не використовується в Україні при оцінці кредитоспроможності. Але розуміння джерел грошових доходів та витрат дасть можливість більш повноцінно та якісно здійснювати горизонтальний аналіз балансу підприємства.^ Аналіз поступлень на рахунки в банках та в касу підприємства використовується для оцінки їх достатності для обслуговування залученого фінансування. На основі оцінки поточних поступлень експерт-аналітик робить оцінку про можливий їх обсяг в майбутньому. Тому дуже важливим є коректне визначення джерел поступлень (слід враховувати ті джерела грошових потоків, які генерують постійні поступлення, напр. виручка від реалізації продукції). Будь-які поступлення, що носять разовий характер при прогнозі обсягів грошових потоків не повинні прийматись до уваги (банківські кредити; фінансова допомога; поступлення від продажу основних засобів, якщо такий продаж не є постійним процесом як у лізингових компаній; поповнення статутного фонду і т.д.). Для прогнозу обсягів поступлень достатньо здійснити оцінку за останні 6 місяців, а коли діяльність є сезонною – за 12 місяців. Оцінка достатності поступлень здійснюється через співвідношення обсягів платежів на обслуговування залученого фінансування до оціночних поступлень. Нормальним вважається, коли не більше 25% грошових поступлень направляється на обслуговування боргу. Також варто звернути увагу на сезонні коливання поступлень клієнта з метою коректного формування графіка погашень. При аналізі поточної заборгованості по кредитах та позиках необхідно звернути увагу на наступні базові елементи: обсяги кредитного навантаження; забезпечення по діючих кредитах та позиках; строки погашення діючих кредитів. Порівняння обсягів кредитів із обсягами діяльності (виручка, поступлення на рахунки, валюта балансу, власні кошти і т.д.) дозволяє зробити загальну оцінку здатності лізингоодержувача розрахуватися по залучених позиках. На забезпечення по діючих кредитах слід звертати увагу тоді, коли планується залучення забезпечення під запрошуване фінансування, так як використання наступної застави майна, що вже заставлене по діючих кредитах, має меншу цінність для зниження ризиків фінансування, ніж майно, яке ще не заставлене. При оцінці строків погашення кредитів та позик слід звертати увагу також на графіки погашення по діючих кредитах. Сумарний графік майбутніх платежів по діючих кредитах в порівнянні з оціночними об’ємами грошових поступлень дозволяє розробити найбільш прийнятний графік погашення боргу по запрошуваному фінансуванню. Ключовим елементом аналізу кредитоспроможності є аналіз фінансової звітності. Баланс підприємства та звіт про фінансові результати є основними джерелами інформації для проведення такого аналізу. Проте використання лише даних джерел інформації не є достатнім для проведення аналізу, так як фінансова звітність досить часто не відображає реального стану речей на підприємстві. Бажання підприємства отримати фінансування досить часто може супроводжуватись певними змінами у фінансовій звітності. Саме тому перед аналізом фінансової звітності необхідно провести перевірку достовірності та коректування фінансових звітів (або формування аналітичного балансу). При цьому можуть застосовуватись різні методи, наприклад: отримання аудиторського звіту про стан підприємства, самостійна перевірка звітності. Перший із вказаних методів найчастіше використовується при фінансуванні західними фінансовими інститутами. Аудиторська перевірка несе в собі значні затрати для клієнта, і вона може бути виправдана тільки тоді, коли планується фінансування в значних обсягах і по ставках, що значно нижчі ринкових. Застосування даного методу українськими фінансовими інститутами отримає в переважній більшості негативну реакцію клієнтів. Самостійна перевірка достовірності фінансових звітів більш поширена серед вітчизняних фінансових інститутів. Розгляд звітності за значний інтервал часу дозволяє виявити базові тенденції в розвитку підприємства та виявити позиції, що викликають сумнів. Розшифровки найбільших статей балансу дозволяють виявити некоректності віднесення окремих активів або зобов’язань до певних статей балансу. При оцінці достовірності слід звертати увагу на наступні базові елементи:виявлення безнадійної дебіторської заборгованості та неліквідних запасів: дані види активів є по своїй суті прихованими збитками підприємства і при формуванні аналітичного балансу повинні бути виключені зі складу активів (в складі пасивів на аналогічну суму зменшується сума власних коштів);виявлення в складі дебіторської заборгованості та запасів сум, які реально будуть погашені або реалізовані в термін більше ніж 12 місяців від звітної дати: якщо в результаті оцінки розшифровок статей балансу та співбесіди з клієнтом будуть виявлені такі активи, їх необхідно перенести до необоротних активів;виявлення в складі кредиторської заборгованості сум, які реально будуть погашені в термін більше ніж 12 місяців від звітної дати: результатом такої оцінки повинен бути перенос таких сум в групу довгострокових зобов’язань;виявлення сум взаємної заборгованості: під взаємною слід розуміти однакову за розміром дебіторську та кредиторську заборгованість клієнта з одним і тим же підприємством, при цьому погашення цих сум планується в один період; досить часто вказані суми є наслідком прихованих бартерних операцій та штучно збільшують валюту балансу; при формуванні аналітичного балансу дані суми доцільно вилучати;виявлення обсягів фінансування пов’язаних осіб або від пов’язаних осіб: виявлення вказаних сум передбачає більш поглиблене вивчення строків погашення даних сум (вони реально можуть значно відрізнятися від формальних строків) із віднесенням до відповідних груп активів та пасивів; також даний аналіз дозволяє: вияснити рівень та ризик «переливання» грошових коштів всередині групи підприємств; вияснити обсяги фінансування від власників або пов’язаних осіб, які можна віднести до квазі-капіталу підприємства (найчастіше це можливо при оцінці кредитоспроможності підприємств середнього та малого бізнесу, де межа між власними коштами підприємства та коштами власника досить часто буває розмитою). Отриманий аналітичний баланс дозволяє оцінити реальну поточну ситуацію щодо платоспроможності клієнта. При аналізі звітності, як правило, застосовуються горизонтальний аналіз, вертикальний аналіз балансу та коефіцієнтний аналіз. Горизонтальний аналіз балансу дозволяє визначити обсяги та темпи змін окремих статей балансу, виявити базові джерела притоку та відтоку грошових коштів. Наприклад, відтік грошових коштів у формі значного нарощення дебіторської заборгованості може бути покритим як за рахунок росту кредиторської заборгованості, росту залучених кредитів, прибутку, зменшення запасів або необоротних активів. Оцінка такої взаємодії між різними статтями активів та пасивів дозволяє виявити зміни в політиці ведення діяльності підприємством, напр.: нарощення обсягу продаж через надання більш триваліших товарних кредитів; покращення управління запасами; нарощення обсягів оборотних активів через продажу частини основних засобів і т.д. Вертикальний аналіз балансу показує структуру активів та пасивів підприємства. Вертикальний аналіз доповнює горизонтальний аналіз, так як виключає фактор впливу інфляції на валюту балансу і дозволяє краще порівняти окремі статті балансу в різні періоди. Коефіцієнтний аналіз є найбільш поширеним методом аналізу фінансової звітності. Разом з тим слід звернути увагу на наступне, що самі значення розрахованих коефіцієнтів не можуть повноцінно охарактеризувати рівень фінансового стану підприємства. Для реальної оцінки стану підприємства на основі коефіцієнтного аналізу розраховані показники необхідно порівнювати з певним орієнтиром. Таким орієнтиром можуть виступати показники підприємства попередніх періодів. Дане порівняння дозволить виявити тенденції діяльності підприємства та зміни щодо покращення або погіршення стану підприємства. Також часто в якості такого орієнтиру використовують нормативні значення показників, притаманні для даної галузі. Коефіцієнти, що використовуються для оцінки платоспроможності підприємства, широко розписані в економічній літературі та групуються на наступні групи:^ Коефіцієнти фінансової стійкості. Використовуються для оцінки довгострокової стабільності підприємства, що особливо важливо при довгостроковому фінансуванні. Базовим є коефіцієнт «debt to equity», який може бути розрахований різними способами: капітал/активи, зобов’язання/активи або капітал/зобов’язання.^ Коефіцієнти ліквідності. Дана група показників важлива при оцінці короткострокової платоспроможності (наскільки оборотні активи перекривають поточні зобов’язання). Показники ліквідності доцільно розглядати разом із показниками оборотності оборотних коштів, які показують ступінь ліквідності оборотних коштів та можуть вказати на наявність проблемних активів в структурі оборотних коштів.^ Коефіцієнти оборотності. Оцінка оборотності дебіторської заборгованості, запасів та кредиторської заборгованості дозволяють охарактеризувати тривалість операційного циклу підприємства та виявити тривалість розривів між поступленнями коштів та платежами.^ Коефіцієнти рентабельності. Використовується для оцінки рівня прибутку як основного джерела грошового потоку підприємства. Окрему увагу слід звернути на фінансову звітність при фінансуванні груп підприємств. В даному випадку найбільш повноцінну інформацію дасть консолідована фінансова звітність групи. Консолідацію доцільно здійснювати згідно рекомендацій, викладених в МСБО 27 «Консолідовані фінансові звіти та облік інвестицій у дочірні підприємства». В ідеальному випадку найбільш доцільніше здійснити консолідацію всіх підприємств групи, але реально досягти даної ситуації неможливо із-за різних причин: небажання клієнта розкривати всю фінансову інформацію про групу, тривалий період підготовки інформації для лізингової компанії чи банку, тривалий період консолідації звітності. Для практичного управління вказаними ситуаціями доцільно розробити певні проміжні рішення щодо аналізу звітності групи підприємств, наприклад:консолідація ключових центрів бізнесу групи, на яких зосереджені активи, виробництво та продажі (ризики: існує певна імовірність, що буде упущена одна із ключових компаній, яка може значно змінити загальний фінансовий стан при консолідації);консолідація окремого бізнесу групи (ризики: не дає можливості оцінити стан та потреби інших бізнесів групи, що може призвести відтоку грошових потоків на фінансування інших бізнесів);здійснення аналізу звітності ключових підприємств групи (ризики: дає лише фрагментовану фінансову інформацію про групу, і може включати лише аналіз тих підприємств групи, де зосереджуються прибутки, що може привести до значного викривлення загальної оцінки стану групи). Із описаних вище варіантів найменш ризиковим є перший варіант, що передбачає консолідацію ключових підприємств групи. Решта вказаних варіантів має значні ризики того, що група буде оцінена некоректно. Однак в будь-якому випадку необхідно здійснити аналіз всіх потоків та боргів підприємств групи, що не були включені до консолідації, з метою оцінки ризику відтоку коштів до цих підприємств. ^ Формування висновків Зведені результати аналізу кредитоспроможності найбільш зручно відображати в форматі SWOT-аналізу. Стандартна форма SWOT-аналізу передбачає розділ базових факторів на 4 групи: сильні сторони, слабкі сторони, можливості та загрози. При цьому сильні та слабкі сторони зосереджують перелік факторів, які є внутрішніми для лізингоодержувача. В групах «можливості» та «загрози» відображаються зовнішні фактори, незалежні від лізингоодержувача (Див. Мал. 2). Мал. 2. Приклад структури SWOT-аналізуОсновною перевагою формату SWOT-аналізу є насамперед зручність та компактність відображення інформації шляхом групування та ранжування ключових факторів, які характеризують переваги та недоліки проекту, що фінансується. Таким чином, даний формат є найбільш доцільним при прийнятті рішення про фінансування. Невід’ємною частиною висновку щодо фінансування є визначення ступеня ризику угоди. Саме визначення ризику угоди є одним із ключових елементів, на основі яких здійснюється розрахунок та формування резервів на покриття збитків від прийнятого кредитного ризику. В свою чергу, формування даних резервів є одним із базових інструментів управління кредитним ризиком портфеля. Визначення ступеня ризику лізингової угоди може базуватись як на рекомендаціях регулятора ринку (у випадку лізингової компанії це Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг), так і на основі внутрішньої методики, прийнятої лізинговою компанією. Рівень ризику лізингової угоди в порівнянні із середнім рівнем ризику лізингового портфеля дає можливість менеджерам при прийнятті рішення оцінити наскільки угода, що розглядається, відповідає прийнятій стратегії компанії щодо рівня ризику портфеля. Оцінка ризику угоди проводиться не тільки на основі оцінки кредитоспроможності, але і на основі юридичного аналізу, оцінки забезпечення, оцінки структури угоди. Результатом проведеної оцінки ризику є присвоєння кредитного рейтингу даній угоді.^ Основні відмінності базових підходів оцінки кредитоспроможності Таким чином, незалежно від підходу, що використовується при аналізі кредитоспроможності, необхідно провести оцінку всіх описаних вище елементів. Відмінності між різними підходами оцінки (див. Таблицю 1) полягають в основному у:різних джерелах вихідної інформації для аналізу (напр., при мікрофінансуванні можуть прийматися до уваги дані управлінської звітності, що не підтверджені офіційними довідками);застосуванні різних методів при оцінці певного елементу аналізу кредитоспроможності (напр., поглиблений аналіз бізнес-плану при проектному фінансуванні та загальний огляд ТЕО при поточному фінансуванні);різних акцентах на окремі елементи аналізу при прийнятті рішення (напр., при проектному фінансуванні більше значення мають результати аналізу бізнес-плану ніж поточний рівень платоспроможності).^ Таблиця 1. Основні відмінності між різними підходами оцінки платоспроможності ^ Ключові параметри Фінансування поточних потреб Фінансування інвестиційних проектів Мікрофінансування ^ Фінансування поточних потреб Фінансування інвестиційних проектів 1) Основні риси Проект, що фінансується, не має значного впливу на майбутню платоспроможність Проект має значний вплив на майбутню платоспроможність Суб’єктом фінансування є представники малого та середнього бізнесу, для яких характерні певні із наступних рис: приватна та ділова сфери тісно переплетені (доходи і витрати підприємства та власників); фактичний стан бізнесу відрізняється від даних офіційної звітності;відсутня звітність в стандартному вигляді (баланс та звіт про фінансові результати);присутня значна доля готівкових поступлень, які не піддаються контролю зі сторони фінансової структури;потреба у фінансуванні може виражатись у незначних сумах. ^ 2) Вихідні дані Офіційні довідки та звіти Офіційні довідки та звіти Офіційні довідки та інформація, отримана безпосередньо при відвідуванні підприємства ^ 3) Звітність для аналізу кредитоспроможності Базується на офіційній звітності Базується на офіційній звітності Формується на основі управлінських розшифровок (дебітори, кредитори, запаси, основні засоби) ^ 4) ТЕО проекту Спрощена форма окупності Деталізований бізнес-план із прогнозом грошових потоків від проекту Спрощена форма Спрощений прогноз потоків від проекту (без розробки бізнес-плану) ^ 5) Поточні грошові потоки (розрахунок чистого грошового потоку) Відсутній Відсутній Розрахунок на основі прямого методу в спрощеному вигляді (за базу приймаються потоки від основної діяльності) Відсутній ^ 6) Поступлення на рахунки та в касу Використовується для оцінки можливості обслуговування і погашення залучених коштів Оцінка достатності поступлень для обслуговування боргу до того, як проект почне генерувати грошовий потік (та як допоміжне/альтернативне джерело погашення боргу) Оцінка рівня сезонності та підтвердження обсягів виручки, яка приймається для розрахунку грошового потоку, достатності грошових поступлень для обслуговування залучених коштів Оцінка сезонності та альтернативне/допоміжне джерело обслуговування боргу ^ 7) Акцент при аналізі кредитоспроможності На основі аналізу минулого та минулих тенденцій робиться висновок щодо майбутньої платоспроможності Основою при прийнятті рішення є окупність проекту, що фінансується. Поточна фінансова стійкість та достатність поточних грошових потоків (доходи мінус витрати) для обслуговування боргу. Поточна фінансова стійкість та достатність майбутніх/ прогнозних грошових потоків (доходи мінус витрати) для обслуговування боргу. В основі аналізу кредитоспроможності при фінансуванні поточних потреб лежить твердження, що на протязі періоду фінансування платоспроможність компанії кардинально не зміниться та буде характеризуватись тими ж тенденціями, що були притаманні для підприємства в минулому. Таким чином, аналіз кредитоспроможності в даному випадку зосереджений на оцінці поточної платоспроможності та тенденцій розвитку підприємства, що склалися в минулому. При цьому до уваги приймається інформація, що підтверджена офіційно як самим підприємством, так і третіми сторонами (напр., банком). Результати оцінки ТЕО не мають вирішального значення при прийнятті рішення.^ Фінансування інвестиційних проектів характерне тим, що оцінка кредитоспроможності в основному зосереджується на оцінці окупності інвестиційного проекту. При цьому аналіз поточного стану підприємства (фінансова стійкість, платоспроможність, обсяги діяльності) має значення лише для оцінки здатності обслуговувати борг до того, як інвестиційний проект почне генерувати грошовий потік. Також присутні значні вимоги щодо самого бізнес-плану, який повинен включати різносторонній аналіз проекту та деталізований прогноз всіх грошових потоків по проекту. Основні особливості мікрофінансування випливають із специфічних характеристик суб’єктів фінансування, малих та середніх підприємств (див. Таблицю 1). Малі та середні підприємства досить часто потребують фінансування в порівняно невеликих розмірах. Саме тому для здешевлення процесу прийняття рішення про фінансування основна частина аналізу зосереджена на менеджері, що займається продажами (залучення клієнта, аналіз кредитоспроможності, оцінка забезпечення, аналіз юридичних аспектів). Разом з тим приймаючи до уваги таку концентрацію функцій, значно підвищена особиста відповідальність менеджера щодо якості сформованого ним портфеля (встановлена пряма залежність доходу менеджера від якості портфеля). Що стосується безпосередньо аналізу кредитоспроможності, тут теж присутні певні свої особливості, зокрема: може прийматися до уваги інформація згідно внутрішньої управлінської звітності підприємства; аналітичний баланс формується на основі розшифровок запасів, основних засобів, дебіторської та кредиторської заборгованості; часто застосовується розрахунок грошових потоків підприємства (напр., якщо діяльність характеризується значними сезонними коливаннями, або у випадку подання інвестиційного проекту).^ Скорингові системи оцінки кредитоспроможності Крім зазначених вище підходів, що застосовуються українськими фінансовими установами, досить перспективним є застосування скорингових систем. Дані системи виходять із твердження, що для проблемних боржників характерні певні спільні ознаки. Процес формування скорингової моделі розбивається на наступні етапи: формування статистичної вибірки, виходячи із портфеля лізингової компанії або асоційованого банку; відбір переліку ключових характеристик (в цілому, даний перелік буде відповідати тим елементам, що описані вище); визначення впливу кожної ознаки на ступінь ризику (може розраховуватись як співвідношення проблемних боргів із даною ознакою до загальної кількості боргів із такою ж ознакою); визначення принципів формування інтегрованої оцінки, яка напряму характеризує імовірність дефолту клієнта; визначення межі інтегрованої оцінки, нижче якої фінансування вважатиметься потенційно ризиковим (інколи замість визначення 2-х груп «позитивне рішення»/«негативне рішення» застосовується розподіл на 3 групи: «позитивне рішення», «необхідність більш поглибленого аналізу», «негативне рішення»); проведення перевірки моделі на базі нової вибірки із портфеля. Сформована коректним чином скорингова модель дозволяє компанії в значній мірі прискорити процес продаж фінансових послуг та не потребує високої кваліфікації продавців в частині аналізу кредитоспроможності. Разом з тим при формуванні моделі слід мати на увазі: фінансова установа повинна володіти достатньою статистичною вибіркою, що буде виступати основою при створенні моделі; на практиці скорингові моделі найчастіше застосовуються для роздрібних продаж (фінансування фізичних осіб); можливе застосування таких моделей для забезпечення продаж фінансових послуг середньому та малому бізнесу на поточні потреби; скоринг не повинен застосовуватись при фінансуванні інвестиційних проектів, які передбачають значну зміну платоспроможності клієнта, так як подібні проекти несуть в собі значну кількість ризиків, що не можуть бути передбачені в стандартній скоринговій моделі; компанія повинна періодично перевіряти коректність скорингової моделі та здійсню