МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ТЕРНОПІЛЬСЬКА АКАДЕМІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА
ВІННИЦЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ
Кафедрафінансів
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
по курсу
“РЕЛІГІЄЗНАВСТВО”
на тему:
“РАННІДЕМОНІСТИЧНІ ВІРУВАННЯ
ПРАСЛОВ¢ЯН”
Виконав:студент 4 курсу
спеціальності“Фінанси та кредит”
групи 42– Ф
ЗаверюхаА. М.
Викладач:Мельников Д. О.
Вінниця — 2001
ПЛАН
1. Вступ… 3
2. Вірування трипільської культури… 4
3. Релігійний світогляд катакомбного суспільства… 5
4. Культи кіммерійців… 6
5. Пантеон скіфських божеств… 7
6. «Скіфія» — «Сарматія»: спадкоємність релігійних традицій… 11
7. Боги і демони фракійської держави… 12
8. Релігійні вірування кельтів… 14
9. Язичницький культ слов’ян… 16
10. Великепереселення народів. Перші проміні християнства… 17
11. Взаємозбагаченнярелігій і культів. Міфологічні
сюжети стародавніх митців… 18
12. Складнийшлях релігійної свідомості… 21
13. Особливостіукраїнської міфології… 21
14. Висновки… 22
15. ЛІТЕРАТУРА… 23
Вступ
Український народ дістав величезнуісторичну спадщину від своїх попередників — літописних слов'ян, а також;трипільців, кіммерійців, скіфів, сарматів та іншої людності, що мешкала у свійчас на території сучасної України. І ніколи не губився зв'язок його поколінь.Не було розриву в переході від старих до нових соціально-економічних станів,морально-побутових уподобань, культурно-релігійних традицій. Важливоюособливістю генезису українського етносу є те, що територія, на якій підняласяйого цивілізація, являла собою поле перехрещування культурних, політичних і,звичайно, релігійних впливів між Сходом і Заходом. Ця цивілізація зберегла ітрансформувала в собі здобутки різних культур. Вона мала всі передумови длятого, щоб розвивати в себе багату культуру, побудовану на слов'янському ґрунті,шляхом синтезу обох цих впливів.
У релігії того чиіншого суспільства по-своєму відображався життєвий досвід людей, зберігаласьсистема емоційно-образних уявлень і переживань, норм людського буття. Але всірелігії виконували одну і ту ж культурно-історичну роль. Вони були засобомсоціальної регламентації і регуляції, засобом збереження і упорядкуваннятрадицій, звичаїв і обрядів. Розклад традиційних форм виробництва і суспільногоустрою завжди супроводжував зміни в релігійному світогляді. Коли відбуваєтьсярозклад традиційних ідей і вірувань, тоді розвивається пошук нових форм думки,виникають намагання до нових споглядань. Але старі релігійні традиції тавірування не знищуються, не зникають безслідно, а переходять до нової системирелігійних поглядів, адаптуються там і набувають нової значимості. Загаломкажучи, релігійна свідомість проходить складний шлях свого формування від«чуттєво-надчуттєвого» типу надприродного (фетишизм, тотемізм,анімізм і т. д.) через демоністичний тип, провідною ідеєю якого є віра в духів,до теїстичного типу надприродного, в центрі якого перебуває постать бога(1.201-203). Такий шлях в розвитку релігійної свідомості відбув і українськийнарод, ввібравши в себе всі риси, характерні для тих стародавніх суспільств, щоіснували на теренах української землі. Поставали і сходили з історичної арениУкраїни одні за одними могутні цивілізації кіммерійців, скіфів, сарматів,готів, гуннів та інших народів. Та не загубилося у віках їх багатоманітнекультурно-релігійне надбання, а через вірування «літописних слов'ян»знайшло своє відображення в релігійній свідомості українського народу.
Цікавою є думка Б. Ребіндера про те, що«має існувати певна національність завдяки землі. Народ, що залишається нарідній землі і продовжує її обробляти, зберігає свою національність легше, ніжзагарбник, який би він не був сильний і енергійний… Навпаки, народ, який ідез рідної землі і оселяється, хоча б і в прекрасних умовах, на чужині, навряд чизбереже свої національні особливості» (2.72-73). Але слід зауважити, що ці«національні особливості», серед яких релігійність посідає одне зперших місць, не відмирають, а перероджуються, інфільтруючись в менталітетікорінного населення. Так шляхом руйнації і синтезу світоглядних елементіввідбувається формування нової релігійної системи.ВІРУВАННЯ трипільської культури
У V-III тис. до н. е.значну частину територіальних просторів сучасної України заселялихліборобсько-скотарські племена культури мальованої кераміки, або жтрипільської (назва від с. Трипілля на Київщині, де в 1896 р. «Це євисокорозвинена культура ефективних барв, складного орнаменту, орнаментальнихприкрас, з пишною декоративністю мальованих хат, розписаних печей, фарбамирозмальованого посуду», — так характеризував трипільську культурувідомий вчений археолог В. Петров (3.12). Саме трипільці вперше почалиспоруджувати добре сплановані «протоміста» і«протофортеці».
Високорозвиненій суспільно-господарчійсистемі трипільців відповідали складні релігійно-світоглядні уявлення, щопередусім були хліборобського спрямування. Трипільці шанували Богиню-Матір, якасимволізувала родючість і від якої залежало життя всього живого, а такожбожества грому, сонця, неба, вітру тощо. Були в них свої духи-покровителі;поширювались культи вогню та бика — символів сонця і чоловічої сили.Культові відправи супроводжувались своєрідною системою релігійно-магічнихобрядів і символіки. Релігійні вірування, уявлення та культова практикатрипільців знайшли своє втілення в трипільській пластиці, де головне місце належитьрізноманітним глиняним жіночим фігуркам, які символізують ідею ототожненняземлі з жінкою, чия вагітність є символом родючості.
Жіночі фігурки, знайдені на залишкахбагатьох трипільських поселень, досить різноманітні — це й«зображення божества родючості й жриць цього божества, й учасницьаграрно-магічних церемоній, і покровительок того чи іншого природного явища,яке сприяє врожаю» (4.166). Зустрічаються також зображення вагітних танароджуючих жінок, фігурки жінок з жертовником і ритуальною посудиною, жінок здитиною тощо.
Космогонічно-релігійні уявлення трипільцівприсутні в орнаменті побутового і ритуального посуду з зображенням небеснихсвітил, рослин, тварин і людей. Особлива увага приділяється темі дощу, щонабирав символічного вигляду молока Богині. Частково з темою дощу був пов'язанийкульт змії, вужа — носіїв добра, охоронців дому і всього найціннішого.Пізніше культ вужа зустрічається у греків, вірменів, болгар, сербів, литовців,білорусів і, звичайно, українців. Ці народи шанували вужа як священну істоту,покровителя домашнього господарства.
Найвищим ступенем трипільського ритуальногомистецтва є зображення антроморфних і людських фігурок чоловічих і жіночих),які мали культовий, абстрактно-умовний характер. Проте серед цих фігурок зустрічаютьсяй такі, що несуть «антропологічну реальність», «портретнуправдивість» (3.21-22).
З метою захисту від злих сил і збереженнядобробуту трипільці померлих хоронили під житловими будівлями. Священним місцему трипільських житлах була піч, біля якої знаходились вівтарі, що мали прямокутнучи хрестоподібну форму. Біля них на спеціальних підвищеннях розташовувалисьглиняні фігурки, чаші на антропоморфних підставках, посудини для зерна.Трипільська культура, заклавши міцний фундамент для високого культурного розвиткунаступних ентоплем'яних спільнот, зокрема й ранніх східнослов'янських племен,відіграла визначну роль в історії України. Релігійний світогляд
катакомбного суспільства
Ще в IV тис. до н.е., з проникненням степовиків на територію Правобережної України та НижньогоПодунаів'я, трипільська культура зазнає значних змін. Зі сходу проникає«звичай ховати мерців у скорченому на спині положенні і посипати їхвохрою, а також так звані конеголові скіпетри, антроморфні стели тощо»(5.18). А як відомо, поховальний обряд, ритуали, пов'язані зі смертю, —найважливіші складові стародавніх релігій. Племена, що ховали покійників у ямаху скорчених позах, мають умовну назву племен ямної культури, катакомбної —на території України (назва від гробниць-катакомб). Хоча питання щодо походженнякатакомбних племен викликає багато суперечок, в релігійній системі цьогонаселення спостерігаються близькосхідні культові елементи, особливе місце середяких займає обряд модельованих черепів. Цей обряд полягав у тому, що на лицевікістки черепа, звільненого від м'яких тканин і мозку, накладалася спеціальновиготовлена глиняна маса з домішками вохри та потовчених кісток. Післямоделювання череп розмальовувався фарбами, а на тім'я натягувався скальп. Формата прийоми моделювання тісно пов'язані з Близьким Сходом. Подібні знахідки вІєрихоні датуються VII-VI тис. до н. е.
За давньоєгипетською релігією, кожна людинав потойбічному світі має свого двійника, який живе доти, доки зберігаєтьсятіло. З метою збереження тіла в Єгипті бальзамували померлих. Аналогічна зазмістом, формою та засобами муміфікація відома й для часів катакомбної спільнотина території України (6.26-27). Серед катакомбних племен були поширенівірування, що полягали в обожнюванні сонця і вогню, та пов'язані з ними ритуали.Відоме Виноградненське святилище, присвячене богові сонця, подібне законституцією до хетських храмів. А знайдена там гранітна стела у вигляді сокиридає підстави говорити про вшанування бога дощу та грози. Адже сокира наБлизькому Сході була атрибутом саме цього божества (6.28-29). Населеннюямно-катакомбного часу були притаманні й міфологічні уявлення. Зокрема,змієборчий космогонічний міф, пов'язаний з боротьбою бога сонця з темрявою таводною стихією, уособленими в образі хто нічної істоти дракона-вешапа. У гротіКам'яної Могили (поблизу м. Мелітополя) було відкрито скульптурне зображеннявешапа з позначеними слідами ударів гострим предметом і відбитком людськоїстопи, які пов'язані з релігійним обрядом вбивства. Зображення ступні, щопов'язане з культом предків, було символом героя або антропоморфного божества,яке перемагає вешапа (7.110-114). Черепи бика, знайдені у поховальній спорудіпоблизу м. Красноперекопська, свідчать про поширення серед племен катакомбноїкультури культу домашніх тварин.
У катакомбному суспільстві існував пантеонна чолі з громовержцем або іншим богом; зберігались мисливсько-магічнівірування, що були основними для населення; поширювалисьземлеробсько-скотарські культи — близькосхідні за походженням, якихдотримувалась пануюча верхівка.
Під впливом катакомбної міфології устародавніх праслов'ян, до яких багато вчених відносять племенасхіднотишинецької культури (північні райони України), комарівської культури(Підкарпаття та Західне Поділля) та племена білогрудівської культури (міжсередньою течією Дніпра на сході і рікою Збруч на заході), поширювалася віра віснування душі і потойбічного світу, землеробські та скотарські культи,обожнення сонця та вогню.Культи кіммерійців
Першим народом натериторії України, що мав власну назву, були кіммерійці (IX-VII ст. до н. е.).Згадки про племена кіммерійців є в «Одіссеї» Гомера,"Історії" Геродота та деяких малоазійських джерелах. Для їхньогорелігійного світогляду були характерними віра в душу та життя після смерті. Проце свідчать розкопки курганів, де знаходять речі, якими користувався покійникза життя. В чоловічих похованнях — кинджали, деталі кінської збруї, інодірештки коня, наконечники для стріл, жертовна їжа. У похованнях жінок —золоті та бронзові кільця, скляне і золоте намисто, глиняний посуд.
Про існування в кіммерійців культубогині-матері свідчать стели з зображеннями жінки, які мали культовий характер.Культ богині-матері був найхарактернішою рисою формування релігійної свідомостібагатьох народів. Колисковою всіх релігій була жіноча природа, яка запліднюваласьі розцвітала від контакту з чоловічою природою. Чоловік і жінка започатковувалисвіт, а найбільш виразні атрибути їхньої статі обожнювались. Стародавнімирелігіями звеличувалась і любов матері, єдиної годувальниці і захисниці дитини.
Культ Богині-Матері у кіммерійців буввідлунням релігійного культу ранньонеолітичної (дотрипільської) та трипільськоїдоби (8). Глиняні жіночі статуетки з підкресленими жіночими прикметами, фалічнізображення, чоловічі фігурки зі збільшеними статевими ознаками, статуетки жінкиз дитиною на руках дають уявлення про тогочасний релігійний світогляд, пропочатки формування ще в тодішню епоху культу Роду і рожаниць, поширеного вдохристиянських віруваннях східних слов'ян.
Поклонялися та приносили жертви жіночомубожеству богині Діві і таври, які населяли Кримський півострів у IX-III ст. дон. е. Херсонесці запозичили цей культ у таврів і елінізували його. Богиня Дівауособлювала місто Херсонес, була його головним божеством і покровителькою.Пам'ять про Діву збереглася і в українському фольклорі. Відлуння цього культузнаходимо в «Слові о полку Ігоревім» та в українській народнійтрадиції про Діву — царицю русалок (8).
У VII ст. до н. е. із вторгненням скіфськихплемен в Північне Причорномор'я кіммерійці були витіснені в Передню Азію, і зVII по III ст. до н. е. існувала скіфська держава з столицею на Дніпрі —Кам'янським городищем. пантеон СКІФських божеств
Релігія скіфівдосягла розвинутого політеїзму. Скіфи стояли на порозі створення національно-державноїрелігії з визначеним загальнодержавним пантеоном вищих богів, їхнярелігійно-міфологічна система сполучала в собі елементи зооморфної символікизвіриного стилю з антропоморфною міфологемою, поєднуючи вірування трипільськоїкультури, елементи тотемів скотарської культури з впливом грецької міфології.
Верховенство у скіфському пантеоні належалоТабіті, яку Геродот ототожнює з грецькою богинею Гестією. Будучи однією зрізновидностей Великої Богині-Матері, символом жіночого народжуючого початку вприроді, в той же час Табіті була божеством світла і вогню, виконуючимдеміургічні та космогонічні функції. Після Табіті скіфи вшановували Папая,якого вважали своїм прабатьком і чоловіком богині Апі, що уособлювалажиттєтворчі стихії — землю і воду. Шлюб Папая і Апі — це союз неба іземлі, джерело всього живого. Ця трійця — Табіті, Папай і Апі очолювалапантеон вищих скіфських божеств. Богинею життя і смерті була Аргімпаса.Гойтосир був охоронцем худоби. Він перемагав своїх ворогів шляхом магічних дій.Божеством із функцією захисту і більш наближеним до людей постає переможецьпотвор Геракл, частково злитий з образом грецького міфологічного героя. Однієюз культових тварин Геракла був бик.
Особливе місце в релігійному світоглядіскіфів посідав бог війни Арес, якому одному з усіх божеств скіфи споруджувалисвятилища. Ось як жертвоприношення та спорудження святилищ богу війни описавГеродот. Він переповідав, що скіфи нагромаджували купи хмизу одна на одну.Поверх влаштовували чотирикутну площадку, де встановлювали короткий скіфськийзалізний меч — акінак, який і був зображенням Ареса. Крім тварин, у жертвуйому приносили й людей. Із сотні полонений брали одного, голови жертв поливаливином, і заколювали над посудиною, куди збирали кров, якою потім поливалиакінак. Після цього у заколених відрубували праве плече з рукою і підкидали вповітря (9.202).
Скіфські чотирикутні вівтарі з хмизу йукріпленим зверху мечем були відтворенням світового дерева як центру світу, депроходила світова вісь, у даному випадку — акінак (10.48). Були у скіфів івійськові звичаї: скіф, убивши першого ворога, випивав його кров, щоб разом знею увібрати силу вбитого; голови вбитих відрубували і з них знімали скальп,який після своєрідної вичинки використовувався як рушник, або ж шили з нихплащі; з правої руки вбитих здирали шкіру разом з нігтями і виготовляли чохлидля колчанів; з черепів виготовлялися посудини, використовувані як чаші.
У скіфів склалась своєрідна категоріяжерців, які гадали за допомогою вербових гілочок. За допомогою липової коригадали енареї — жіноподобні чоловіки, які твердили, що мистецтвопророкування дарувала їм Афродита. Тих жерців, чиє пророкування не збувалося,піддавали смертній карі, спалюючи заживо на возах, запряжених биками. Наявністьу скіфів жерців та вищезгадані способи гадання підтверджуються археологічнимиданими та етнографічними матеріалами. Схожий спосіб гадання описанийдослідниками і в осетин (11.86).
Щодо енареїв, то цей термін пояснюєтьсяфахівцями як не-чоловік ( з іранського «нара» — чоловік,«е» — не). За Геродотом, хвороба енареїв мала божественнепоходження: енареї — це потомки тих скіфів, що пограбували храм АфродитиУранії в сірійському місті Аскалоні, за що богиня покарала їх жіночою хворобою(9.45). Псевдо-Гіпократ у трактаті «Про повітря, води і місцевості»спростовує божественне походження хвороби енареїв. На його думку, ця хворобамає природну причину: постійна верхова їзда в багатьох викликає пухлини, ломотув стегнах, подагру, що спричиняє статеве безсилля, яке пояснювали діямибожества. Це призводило до того, що енареї одягали жіночий одяг, засвоювалижіночі звички і разом з жінками вели домашні роботи (11.87-88).
Описує Геродот і обряд скіфськогопобратимства — клятвенно освяченого договору про дружбу: в посудину звином підмішували кров учасників договору, занурювали туди акінак, стріли,сокиру і дротик; після цього тривалий час молилися, а потім випивали вино і ті,хто клянеться, й найповажніші з присутніх (9.204). Існування побратимства ускіфів підтверджується археологічними знахідками в царських курганах (Куль-Оба,Солоха).
Культове значення має і пов'язаний зрелігійними уявленнями скіфів звичай куріння коноплі, що був своєрідною формоюшаманства. Дим від спалюваної у юрті коноплі викликав наркотичне сп'яніння, щовело до екстазу присутніх і було причиною магічних обрядодій шаманів, змістяких-сходження душ у підземне царство.
Аналогічно трипільцям і кіммерійцям, скіфиховали померлих у скорченому вигляді під курганами. Поряд з цим існувало ітрупоспалення. Ці обидва обряди через антів передаються іншим слов'янам інабувають великого поширення в дохристиянські часи на Київщині та Чернігівщині.Елементи скіфського релігійного світогляду увібрав у себе і слов'янський культРоду. Це — відчуття присутності предків, віра в життя після смерті.Слов'яни мерців палили або погребали. В могили клали їжу, зброю, убивали коня,жінку чи невільницю. Насипали горбки чи високі кургани. Через рік після смертіна могилі влаштовували тризну. Значний вплив скіфських вірувань на становленнясхіднослов'янської релігійно-міфологічної системи відзначає Н.Полонська-Василенко: «Скіфи продовжують розробку трипільської міфології вобразах фантастичного звіриного стилю і передають її через антослов'ян селу: цеобрази Матері-Богині, пастуха Геракла, одноокого циклопа, грифона, культовогобика, коня, кабана тощо. Ще виразніше традиційний зв'язок дає наша хата з їїпіччю». (12.59).
Пов'язаному з піччю вогнищу слов'яниприписували чудодійні сили покровителя Роду. Згідно з віруванням, при зіткненніз вогнем і землею збільшувалась родючість, тому піч була тим священним місцем,де жінка повинна народжувати дитину. В той же час піч — місце перебуванняпомерлих членів роду. За повір'ям, піч могла забрати хвору дитину і повернутиїї назад здоровою. Це свідчить про давнє надання вогню відроджуючої функції.Вогнищу приписувались також очисні й охоронні властивості. Вогонь асоціювався зсонцем, яке дарувало тепло і світло. Сонячна сила могла дати дівчині красу,подарувати кохання. Такі ж магічні властивості надавались і домашньому вогнищу.М. Коцюбинський у повісті «По-людському» описує давній звичай, коливогнище зберігає честь дівчини, кинутої хлопцем, який обіцяв одружитися з нею.Дівчина таємно проникла в хату жениха, а потім у всіх на очах сіла на піч. Втакому разі ні хлопець, ні його батьки не могли відмовити у весіллі. Про обрядочищенням вогнем згадує і М. Гоголь («Вій»): люди, які несли тілопанночки до церкви, прикладали долоні до печі. Підтвердженням єдності сонця івогнища є випічка в печі короваїв, що за формою нагадували сонце.
Всесвітня гармонія фізично символізувалась вобразі пошлюблення вогнесвітла з водою. Цей символ здійснювався в день Купала ібув прообразом статевого злиття на землі. Тому наприкінці свята юнаки тадівчата поєднувались у шлюбі. Подібні свята існували в багатьох народів: фінів,германців, угорців, литовців та інших.
Зображення качки, гуски на предметахкультового призначення дає підстави вважати, що образ водоплаваючих птахів ускіфів був релігійним символом. Лише водоплаваючі птахи можуть спокійно пересуватисяв трьох стихіях — по суші, по воді і під водою, в повітрі. Слов'яни такожвшановують водоплаваючих птахів. Б. О. Рибаков вважає, що качка була символомзв'язку з потойбічним світом (4.236). Тільки вона могла проникнути у води підземногоморя і повернутися звідти. Птахи виконували захисну і магічну функції, а такожпоєднувалися з ідеєю часу і простору.
Подібно скіфам, слов'яни поклонялися такожмечу. В літопису монаха Нестора «Повість временних літ» згадується,що слов'яни шанували меч як бога війни.
З релігійно-міфологічними уявленнями скіфівпро дивовижну природу навколишнього були тісно пов'язані й початки історичнихзнань. Ось як, у переказі Геродота, скіфська етногенетична легенда пояснює їхнєпоходження, заняття, етнічний склад і організацію влади. У скіфській Землі відЗевса й дочки ріки Борисфена народилася перша людина Таргітай. У Таргітаянародилося три сини Ліпоксай, Арпоксай і молодший Колаксай. Невдовзі на землювпали золоті предмети: плуг, ярмо, сокира та чаша. Лише наймолодшому з братівудалося заволодіти цими предметами. А його братам це не вдалося, бо при їхнаближенні золото розжарювалось, і до нього не можна було доторкнутись. Царськийтрон успадкував Колаксай, оскільки він зміг взяти до рук ті предмети, щ,символізували верховну владу над племенами землеробів та скотарів. Від Ліпоксаяпішли ті скіфи, котрі назвались авхатами, від Арпоксая — катіари, а відмолодшого брата — паралати. Як бачимо, в цій легенді при сутні йісторико-етнографічна концепція (уявлення промісцеве походження іхарактеристика етнічного складі) населення), і соціально-потестарна доктрина(уявлення про божественне походження влади і про верховенства царськихскіфів-паралатів). І все це об'єднане в загальному релігійно-міфологічномусвіторозумінні (13.310-311).
Заслуговує на увагу і аналогія мотивускіфської легенди, згаданої вище, в кельтському звичаєвому праві, що існувалоаж до недавнього часу: при розподілі майна між братами молодший отримувавпомістя, 8 акрів землі, а також сокиру, казан і леміш, адже батько був невправі передати ці три предмети нікому іншому, крім молодшого сина. Відповідністьцих предметів сокирі, чаші і плугу з ярмом, які отримав Колаксай, безсумнівна(14.182). Відлуння цієї легенди зустрічається і в українському фольклорі.Героями багатьох казок є три брати. А царські лаври завжди дістаютьсянаймолодшому. Лише йому вдається заволодіти жар-птицею чи жар-конем, якіперебувають на одній міфологічній лінії з золотими предметами з скіфськоїлегенди.«Скіфія» — «Сарматія»: спадкоємність
релігійних традицій
У II ст. до н. е. зпраць античних авторів зникає назва території Північного Причорномор'я іПриазов'я «Скіфія», її заміняє назва «Сарматія». Цепов'язано з частковим витісненням та асимілюванням сарматськими племенами (язиги,алани, роксолани, аорси, сіраки) скіфів. Вірування сарматів мало чимвідрізнялися від скіфських. В даному випадку можна говорити про спадкоємністьрелігійних традицій. Панівними у сарматів були культи сонця і вогню та ВеликоїБогині-Матері — Астарти, покровительки коней, а також культ бога війни,уособленням якого був меч. Поряд з цим у сарматів спостерігаються чинникичуттєво-надчуттєвого типу надприродного: поклоніння неживим предметам танаділення їх душею, віра в чарівну силу каміння і таке інше. Сармати вірили впотойбічне життя, і великого значення у їхніх віруваннях мав культ мертвих.
Сармати, перейнявши елементи релігійноїсистеми скіфів, передали їх слов'янам. Так, під впливом сарматської культури услов'ян змінюються тип поховань і поховальний ритуал. Померлих ховають вґрунтових ямах з північним і південним орієнтуванням У поховальному ритуаліпередаються жертвоприношення та тризна.
Подібно скіфам сармати наділяли особливоюмагічною силою дзеркало. Сарматський звичай розбивання дзеркал при похованнібув відлунням різноманітних давніх уявлень, що протиставили дзеркало — вмістилищедуші — і смерть. У наш час спостерігається звичай завішувати дзеркала вбудинку, де лежить покійник, та віра в те, що розбите дзеркало віщує смерть Втой же час існує ритуал, де дзеркало є традиційним атрибутом. Мається на увазіритуал вінчання та традиційне гадання з дзеркалом «на нареченого»(14.97).
Цілком ймовірно, що прийшлі скіфо-сарматськінароди, взаємодіючи з праслов'янами, які проживали на терені України, булиасимільовані автохтонами. Значна кількість скіфо-сарматських паралелей у мовіі, звісно, в релігії слов'ян вказує на симбіоз цих культур.Боги і демони фракійської держави
У релігійну системустародавніх слов'ян увійшло також багато елементів вірувань фракійських племен,що в І тис. до н.е. населяли південно-західну частину України (Галичина,Поділля, Південна Волинь), малоазійські території, території нинішніх Болгарії,Румунії, почасти Сербії та Греції. В V ст. до н.е. існувала міцна Фракійськадержава. Відомі перші її володарі — Терес, Садко, Котко. Ця держававідстояла свою незалежність у боях зі скіфами та греками. Але в І ст. н.е. вонастає Римською провінцією Фракією (Дакією). Частина фракійських племен переселяєтьсяв Подніпров'я, Подністров'я, Побужжя і разом із слов'янськими та сарматськимиплеменами бере участь у формуванні Черняхівської культури (15.161), якастановила історичні передумови утворення Давньоруської держави і була живильнимґрунтом для формування українського етносу.
Саме на території Прикарпаття і СередньогоПодністров'я на рубежі та в перші століття н.е. ранньослов'янські племенаперебували на стику з фракійськими. Етнографічні матеріали з порубіжних земельМолдавії та Буковини підтверджують існування історичної мирної традиції спілкуваннядвох сусідніх народів. У порубіжних землях молдавани і українці проживали іпроживають часто в одних і тих самих селах. Схожий і характер матеріальної тадуховної культури цих народів у даному регіоні. Це говорить про те, що предкиїх — слов'яни та фракійці віддавна мали мирні економічні і культурніконтакти.
Пліній Старший зачисляв фракійців донайсильніших народів Європи, які перебували на високому щаблі культурногорозвитку. Вони, стикуючись з найбільшими європейськими осередками політичної могутності —Грецією і Римом, зробили значний внесок у культурний розвиток цих держав. Уфракійців греки запозичили вірування, обряди, таїнства богослужіння, релігійніта бойові пісні — пеани. Фракійцем був за походженням грецький поет ізасновник своєрідної теогонічної та космогонічної системи уявлень Орфей.
Базисом релігійних поглядів фракійськихплемен була віра в безсмертя душі та потойбічне життя. Про це згадує Геродот в"Історії": «На їхню (фракійців. — авт.) думку, вони невмирають, але покійник відходить до бога Залмоксіса...» (9.210).Залмаксісом греки називали фракійського бога Зальму. Вони вірили, що післясмерті кожен досягає свого бога Зальми, котрий вчить, що тіло не можнавилікувати без попереднього оздоровлення душі; від душі йде все лихе і добре, адля оздоровлення душі потрібні молитви й пісні з добрими порадами. Різноманітнімолитви, пісні-заговори та замовляння і в наш час ще застосовують ворожки прилікуванні хворих. До наших днів у багатьох регіонах України збереглася віра вперебування душ під землею і звичай просити померлих родичів небіжчикавідчинити ворота, через які він має потрапити на той світ, і прийняти його досебе.
З релігійного погляду фракійців можнарозділити на дві великі групи: 1) дії (беси та одризи) — поклонники Дія(Діоніса); 2) пелазги-поклонники Аполлона (16.32).
Серед головних фракійських божеств, якіназиває Геродот, перше місце посідає бог війни Арес. Аресу поклонялися і скіфи,про що говорилося вище. Культ Ареса у фракійців запозичили греки та римляни(грецький Арес і римський Марс). Різні варіанти назв мав бог війни у слов'ян:Яр, Ярий, Ярун, Ярило, Яровит. Схожість у назвах фракійського і слов'янськогобожества та єдність культових елементів говорять про спільність їх релігійнихвитоків.
Греки та римляни запозичили і культфракійського бога сонця Дія, якого іноді несправедливо ототожнюють з Дивом(Девом), що мав тюркське походження і в слов'ян був уособленням злих сил,демоном страху і смерті. Греки називали Дія Діонісом, а римляни —Сабасієм. У деяких слов'янських народів обряд запалювання вогню в день ІванаКупала називався собіткою. Матір'ю Дія була Семеля, назва якої співзвучна слову«земля». А в українському фольклорі часто зустрічається словосполучення«земля-мати». Дій був знаний у слов'ян і ставився поряд з їхнімиголовними богами. Зокрема, про це говориться в «Словъ и откровеніи св.Апостолъ»: «Мняще богы многы, Перуна й Хорса, Дия і Трояна й иніимногы» (16.31). В пошані у слов'ян була і фракійська богиня щастя тавесни, веселощів і кохання Лада. Вона була відома і в чоловічій формі —Ладо. Лада і Ладо були символом вірного подружжя. Грецька богиня Афродітаспочатку також мала назву Ладо-генес. Деякі дослідники слово «генес»пояснюють як слов'янське «жона»… В жіночій формі Лада — символжінки, коханки, а в чоловічій — вірного чоловіка, коханця. В жертву Ладіприносили білого півня. Півень в уявленні давніх народів був сонячним птахом,символом чоловічої сили та мужності. Ще до недавніх часів в Україні зберігавсяобряд ритуального поїдання півня на вечорницях, що мав на меті помножитичоловічу силу та сексуальну енергію парубків (17,247).
Культ фракійської богині місяця та ловецтваМендіди (Артеміди) також був поширеним у слов'янському середовищі. У слов'янвона була знана як Дана (Дівиця, Діванна, Дівонія) і уявлялась юною княгинею,яка, озброєна луком і стрілами, ходить по лісах, полюючи на різну звірину. Назгадку про той давній культ в пам'яті українського народу ще й досі збереглисятакі назви: Дівин, Дівич, Дівингород. А непрохідні ліси і нині називають «дівичими»(16.42).
Були у фракійців жриці сонця, яких називалиСивілами. Сивіли — це богині долі, поезії, музики і танців. З їхнім іменемпов'язані загадкові «Книги пророцтв», або, як їх ще називають, —«Книги Сивіл». Українці цих богинь називали Вилами.
Фракійців, які своїм верховним богом вважалине Дія, а Аполлона, греки називали пелазгами. Аполлон не був спочатку грецькимбогом. Греки перейняли цей культ у фракійців. Назва «Аполлон» похіднавід фракійського «Пельо» («Бел», «Пел»). УФракійців Пел — це божество сонця. В релігійній системі українцівфракійський Пел відомий як Білобог, чи Білун (у західних давніх українців табілорусів). Білобог — це творець землі, води, світла. Його вважали батькомПеруна. Білобогові протистояв Чорнобог — уособлення зла. А в українськійміфології боротьба Білобога з Чорнобогом символізувала боротьбу добра і зла. Вказках часто бог постає в образі дідуся з білою бородою, в білій одежі, з білимкиєм.
В українському православ'ї Білобогтрансформувався в образі святого Георгія, який був втіленням перемоги сонця надтьмою, переможцем над злими силами, захисником народу. В уяві українця святийГеоргій (Юрій) постає в білих тонах: у білій одежі, на білому коні, затрибутами білого кольору.Релігійні вірування кельтів
Беліном (Белом)називали і кельти свого бога сонця та світла. Крім того, в кельтів Белін бувпокровителем знань. А омела, що росла на дубі, була його емблемою і запорукоювід різних хвороб. Кельти в першій половині V ст. до н. е. створили свійособливий стиль у культурі, що в археології має назву латенського (від назвимісця Ла-Тен, де були знайдені залишки цієї культури). Прийшовши з ЦентральноїАзії до Європи, кельти ще не мали власного пантеону богів. Для їхніх ранніх релігійнихвірувань характерним було обожнення стихійних сил і природних явищ. Вонивірили, що за допомогою системи магічних дій та обрядів можна розмовляти знавколишнім світом.
Тривалий час серед науковців точилисядискусії з питання, чи були прояви латенської культури в Україні і, якщо були,то якого характеру. Були вони привнесені кельтами, чи мали автохтоннепоходження. Але якщо залишити осторонь матеріальну культуру і вдатися додуховно-релігійних витоків, то можна твердити, що пантеон богів у кельтів сформувавсяшляхом синкретизму власних вірувань і елементів релігійної системи підкоренихплемен, в тому числі і деяких слов'янських. У кельтських та слов'янськихвіруваннях можна побачити дуже багато спільного. Іноді складно відповісти назапитання, хто в кого запозичив ті чи інші культові елементи. Але тут яснопростежується наявність матеріально-світоглядних взаємовпливів та єдністьрелігійних витоків.
Джерелом всього живого, символомМатері-Землі кельти вважали воду. В мові кельтів слово «Русь»означало воду. Це слово засвоєне в нас у назвах річок (Рось у Київськійобласті, Русиловка в Полтавській), а також у слові «русло», щоозначає середину річки (18.42). Головним божеством кельтів, аналогомслов'янського Перуна, був бог блискавки та грому Тараніс. Символом жіночогоначала в природі була тріада богинь, які одночасно уособлювали і добро, іжорстокість, їх зображення у вигляді дівчини, жінки, баби символізувалонародження, життя і смерть.
Важливе місце в релігійних віруванняхкельтів займало вшанування бога війни Белатукадора та пов'язані з ним воїнськіобряди, серед яких центральне місце відводилося культу людської голови. Подібнодо таврів кельти черепами переможених у бою ворогів прикрашали будинки. Черепворога мав охороняти від злих сил. Ритуальним вогнищем закінчувалися похоронивоїна. Разом з покійником кидали у вогонь його речі, худобу, іноді рабів.Смерть в бою була ідеалом кельтського воїна, і тому він усе життя готувався донеї.
У кельтів, як і в слов'ян, склаласясвоєрідна інституція жерців, пам'яті яких вони й довіряли всі свої закони, знанняі вірування, через що й не залишили по собі письмових пам'яток. Ю. Цезар у«Галльській війні» поділяє жерців-кельтів на три групи. До першої вінвідносить ватів — віщунів. Другу групу складали барди — поети, якіпрославляли богів. І нарешті третя група — друїди, які займалисявідправленням релігійних обрядів та жертвоприношенням. Вони мали абсолютнувладу і були наділені правом виносити покарання, з яких найтяжче —заборона брати участь в релігійних обрядах. Друїди були засновниками своєрідноїфілософії, поданої у вигляді загадок у віршованій формі. Разом з тим у нихзберігаються елементи шаманства, характерні для ранніх релігійних вірувань:спілкування з душами померлих, з богами та наявність шаманського ритуалу, щополягав у перетворенні друїда в тотемну тварину, мовби символізуючи злиттямисливця і звіра. Але друїд — не просто шаман. Він і лікар-цілитель, якийувібрав багатовіковий народний досвід і вільно оперує ним, і носій культури тадуховності. Ось як характеризує друїдів Ю. Цезар: «Більше всього намагаютьсядруїди переконати в безсмерті душі: душа, за їх вченням, переходить післясмерті з одного тіла в інше, і вони думають, що ця віра переборює страх передсмертю і цим збуджує хоробрість. Окрім цього, вони багато говорять своїммолодим учням про світила та їх рух, про велич світу і землі, про природу і промогутність та владу безсмертних богів» (19.112).Язичницький культ слов’ян
Служителямиязичницького культу слов'ян були волхви-засновники вчення про першотворця. Вониволоділи секретами лікування травами, були творцями своєрідної астрологічноїмедицини. Волхви зберігали і передавали з покоління в покоління географічні,астрономічні, математичні знання. Людське слово, як і друїди, вони наділялитаємною магічною силою. Слово могло ощасливити людину або згубити. Воно могловилікувати людину від різних хвороб, перемогти злі сили, творити чудеса. Поетівслов'яни називали віщими, вважаючи, що їм відомі таємниці людського буття. Ідонині в українців збереглася повага до законів предків, зафіксованих у багатихжитейською мудрістю приказках, прислів'ях, піснях.
Подібно до кельтів, слов'яни мали священнігаї, що заміняли їм храми. І в слов'ян, і в кельтів навколишня природа є живою:дерева і трави говорять між собою та з птахами і з людьми. Предметами особливогошанування були у них ліси. Дуб вважався житлом божества. Йому приносили жертви.Герої багатьох народних казок часто по дереву потрапляють у небесне царство. Щечастіше це приписується покійникам. За давніми слов'янськими віруваннями,померлі піднімаються міфічним дубом на небо до своїх предків. Цим, наприклад, іпояснюється фразеологізм «дати дуба». Взагалі в уяві і кельтів, іслов'ян дерево відігравало важливу роль при створенні світу, а образ дереважиття займав важливе місце в системі шанування природи. Дерево життя-цеуособлення космогонічних і часових уявлень: його коріння йшло в глибини землі,в царство померлих, стовбур символізував покоління живих, а листя ікрона — житло богів та духів.
Культ дерева є одним з найдавніших. Вінпов'язаний з образом дерева-захисника. Під деревом молились, їли, відпочивали,помирали. За деревами ховалися від ворогів. Довголіття дерева підносило йогонад життям людей і тварин. Рослини, що несли в собі часточку плідної силиприроди, були мовби гарантом віри в сприятливі впливи природи на долю людини.Це, в свою чергу, приводить до поширення обрядів виробничої та лікувальноїмагії, гадання на рослинах і виникнення відомого гороскопу друїдів, у якомупростежується зв'язок людських характерів з деревами.велике переселення народів.
Перші проміні християнства
Часовий історичнийвідрізок з II до VII ст. увійшов в історію як епоха Великого переселеннянародів. Міграційні процеси охопили практично весь континент і радикальнозмінили його політичний, культурний, етнічний і релігійний вигляд. Це булаепоха не тільки загибелі однієї (античної) цивілізації та зародження іншої(феодальної), а й епоха корінних змін в релігійній свідомості народів. Колисьвелична і могутня Римська імперія розвалювалась на шматки, а людство входило в новуфазу свого розвитку. Світ завойовувало християнське вчення. Християнство, щовиникло як ідеологія малочисельної і гнаної палестинської секти,перетворювалось на пануючу світову релігію.
Головну роль у Великому переселеннівідігравали германські, тюркські, фінно-угорські та слов'янські племена.Основними германськими степовими племенами були бастарни, герули, готи, гепіди,вандали, лангобарди. В середині IV ст. із об'єднання готських племен утворилосьдва союзи — західних і східних готів (вестготи і остготи). Відповідно вонизаймали землі між Дунаєм і Дніпром та між Дніпром і Доном. До складу цих союзіввходили не тільки германські, а й фракійські, сарматські та слов'янськіплемена. Поліетнічний склад цих об'єднань залишив відбиток у релігійній системігерманців, елементи якої, в свою чергу, були сприйняті союзними племенами,зокрема слов'янами.
Германці принесли своєрідне світобачення ісвітовідчуття. їхня фантазія населяла ліси, ріки, пагорби злими карликами,перевертнями, драконами і феями. Боги і люди-герої, в уяві германців, ведутьпостійну боротьбу зі злими силами. Для германських народів були характернимивойовнича енергія та почуття нероздільності світу людей і богів. Ці релігійніуявлення знайшли відображення і в химерних уявленнях звіриного стилю вмистецтві. Фігурки звірів втрачали цілісність, визначеність і перетворювалися всвоєрідні магічні символи. Але боги германської міфології — це уособленняне тільки природних, а вже й соціальних сил. Глава германського пантеонуОдин — бог бурі, але він і вождь-воїн, що стоїть на чолі героїчногонебесного воїнства. А душі полеглих на полі бою германців відлітають у світлуВалгаллу, щоб поповнити дружину Одина.
Одночасно серед германців поширювалосяхристиянство. Енергійним проповідником християнства серед готів був єпископУльфіла, який переклав Святе Письмо готською мовою. (Цей переклад став першоюпам'яткою мови готів.) Але християнізація германців, як і слов'ян, непризводила до смерті їхніх богів. Вони трансформувалися, зливаючись з культамимісцевих святих чи поповнюючи ряди демонів (злих духів).
Релігійність лежала і в основі моральнихцінностей германців. Вони особливого значення надавали ідеалам вірності,військової мужності, сакральному ставленню до військового керівника. КультОдина був одним з варіантів чоловічих союзів, у яких панував культ сильніших.Цей культ лежав в основі утворення харизматичних кланів, що претендували набожественне походження і спеціалізувалися на веденні війни, та виникненняхаризматичних вождів — короля (конунга) та його свити (20.31).
В системі германських релігійних традиційлежали поетичні сюжети з міфологічно-культовими елементами. А виключно змагічною і культовою метою тривалий час германці використовували рунічнінаписи, принесені з берегів Чорного моря. Не зайве відзначити, що значну роль установленні релігійної свідомості германських племен відігравали контакти зсарматськими племенами, а культ Одина прийшов з берегів Дону. В свою чергу всеце наклало свій відбиток і на формування української (руської) культури, становленняякої являло складний процес синтезу варварської, піздньоантичної іхристиянської традицій.Взаємозбагаченнярелігій і культів.
Міфологічні сюжети стародавніх митців
З другої половини IVст. на зміну кочовим іраномовним племенам приходять народи алтайської мовноїгрупи — гунни, авари, булгари, хозари. В 375 році остготський союз буврозгромлений гуннами — кочівниками тюркського походження, що прийшли зЦентральної Азії, підкоривши перед цим деякі угорські та сарматські племена.Між 375 і 453 роками готи були частиною гуннської держави, а гуннський вождьАттила був оспіваний у гермаському героїчному епосі. Взагалі це був період,коли у одному історичному вирі змішались слов'яни, германці, угорці, тюрки, щов свою чергу призвело до утворення нових етносів. І саме в центрі цього вирубули гунни, які підкорили і об'єднали навколо себе германські, слов'янські,сарматські та фракійські племена. Але тут слід говорити про взаємну асиміляцію,особливо ж коли йдеться про релігійні вірування, обряди та звичаї.
Після смерті Аттили (453) гуннська державарозпадається Тоді ж у Східній Європі з'являються племена булгар. Вони булинащадками гуннів та аланського племені булгар і успадкували їхні релігійнітрадиції. Тому їх іноді називають гунно-булгарами. Гунно-булгари створили міцнедержавне об'єднання — Велика Булгарія, до якого входила частинатериторіальних просторів сучасної України. І, таким чином, булгари не моглизалишитися осторонь етногенетичних та культуротворчих процесів, що відбувалисяна той час в даному регіоні.
Тюркськими та слов'янськимирелігійно-міфологічними мотивами наповнена поема булгарського історика ірелігійного діяча Мікаіля Шамсі Башту «Легенда про доньку Шана»,написана в 882 році. Ця поема, будучи найдавнішою з відомих булгарських літературнихтворів, є багатою джерельною базою для вивчення язичницького релігійного світолядугунно-булгар. Верховну небесну владу в них уособлює Тенгрі. Тенгрі — цетворець, чиїм витвором є молодші боги-демони — алпи, чи диви. В пантеоніязичницьких богів головні місця посіли алп війни Барин-Бурі, який відпочивав нарічці Бурі-Чай (Дніпро), та його брат алп Тун-Бурі — господар підводногоцарства; громовержець Кубар; бог доріг Мал; покровитель купців бог торгівліТашбаш; алпи Симбір-Карга, Барис, Бат-Терек, Барадж. Всі ці боги символізувалисили добра. Але в релігійній уяві булгар постають боги, які уособлюють і зле:дух смерті Шурале, дух підземного світу Албастий, а також Аждаха та Миша(21.70).
Сюжетна канва «Легенди...» вміщуєі міфи про виникнення київських гір та дніпровських порогів. Алп Барисперетворює в кам'яну гору алпа розбою Куяна і цим самим перекриває річкуБурі-Чай. Але шлях річці розчищае Тун-Бурі: