Людський геній є джереломвсіх творів мистецтва та винаходівЦі твори є гарантією життя, яке гідне людиниДержава повинна забезпечити надійнуохорону всіх видів мистецтва та винаходівАрпад Богш Академія правових наук України Державне патентне відомство УкраїниДержавне агентство України з авторських і суміжних правІнтелектуальна власність вУкраїні: правові засади та практикаАвторське право і суміжні права Том 2 За редакцією Голови Державного агентства України з авторських і суміжних прав^ Г. І. Миронюка, консультанта Державного агентства України з авторських і суміжних правВ. С. Дроб'язкаЗМІСТ Вступ------------------------------------------------------------------------------4 Розділ І. Авторське право------------------------------------------------6 Глава 1. Історія і еволюція авторського права-----------------------6Глава 2. Поняття, основні завдання (функції)та принципи авторського права-----------------------------------------12 1. Поняття авторського права-----------------------------------------------12 2. Основні завдання (функції) авторського права-------------------------------------------------------------------------------16 3. Принципи авторського права---------------------------------------------18 Глава 3. Виняткова природа І види авторського права-------------------------------------------------------------20 1. Виняткова природа авторського права----------------------------------20 2. Авторське право і окремі авторські правомочності--------------------------------------------------------------------23 3. Види авторського права-----------------------------------------------------25 4. Вільне використання творів------------------------------------------------40 .Глава 4. Об'єкти авторського права--------------------------------------47 1, Поняття і ознаки об'єкта авторського права----------------------------47 2. Види об'єктів авторського права------------------------------------------49 Глава 5. Суб'єкти авторського права-------------------------------------57 1. Автори творів-----------------------------------------------------------------57 2. Спадкоємці та інші правонаступники-----------------------------------60 3. Терміті дії авторського права---------------------------------------------61 Глава 6. Авторський договір-----------------------------------------------62Розділ II. Суміжні права---------------------------------------------------71Глава 1. Історія і еволюція суміжних прав-----------------------------71 ^ Глава 2. Охорона прав виконавців, виробників фонограм, організацій ефірного та кабельного мовлення-----------------------------------------------------74 1. Охорона прав виконавців--------------------------------------------------74 2. Охорона прав виробників фонограм------------------------------------77 3. Охорона прав організацій ефірного та кабельного мовлення--------------------------------------------------------80 4. Вільне використання об'єктів суміжних прав--------------------------82 5. Термін охорони суміжних прав-------------------------------------------84 Розділ III. Управління авторськими і суміжнимиПравами--------------------------------------------------------------------------86Глава 1. Інфраструктура для реалізації авторських прав-----------------------------------------------------------------86 1. Цілі та функції авторських організацій---------------------------------86 2. Організації охорони і розпорядження авторськими правами-----------------------------------------------------------89 3. Видавничі організації-------------------------------------------------------91 Глава 2. Колективне управління авторськими правами------------92 1. Виконавські права і права на трансляцію, які е предметом управління----------------------------------------------------94 2. Дозвіл публічного виконання або трансляції музики, що охороняється-----------------------------------------------------------------95 3. Організація колективного управління авторськими і суміжними правами-----------------------------------------------------------97^ Розділ IV. Система законодавства Українипро охорону авторського права і суміжних прав--------------------101Глава 1. Закон України «Про авторське право ісуміжні права»---------------------------------------------------------------- 101^ Глава 2. Постанови Кабінету Міністрів України у сфері авторського права---------------------------------------------------106 Глава 3. Законодавчі та нормативні акти у сферіавторського права--------------------------------------------------------------113 Глава 4. Перспективи розвитку системи охорониавторського права і суміжних прав в Україні---------------------------121Література-------------------------------------------------------------------------125 ВСТУП В Україні розвивається національна система авторського права і суміжних прав. З 23 лютого 1994 року діє Закон України «Про авторське право і суміжні права», положення якого відповідають міжнародним стандартам у цій досить важливій сфері інтелектуальної власності, яка зачіпає інтереси вчених, письменників, композиторів, художників, архітекторів, дизайнерів, кінематографістів, журналістів, фотохудожників, а також виконавців, виробників фонограм, організацій ефірного і кабельного мовлення. Наша молода незалежна держава, будучи членом Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, Всесвітньої конвенції про авторське право, прагне приєднатися і до інших міжнародних договорів, що регулюють відносини, пов'язані з використанням творів, комп'ютерних програм, фонограм, телерадіопрограм, увійти рівноправним членом в європейську та світову інтелектуальну спільноту, де гідно оцінюються здобутки творчої праці. Практична цінність законодавства у сфері авторського права і суміжних прав залежить від ефективності його реалізації. Прийняття закону і приєднання до міжнародних конвенцій — це перший крок. Головне завдання — їх результативне застосування. Цього можна добитися шляхом створення відповідної інфраструктури, що включає в себе підзаконні акти, організації з колективного управління правами авторів і суб'єктів суміжних прав, підготовку і видання довідкової та навчальної літератури з питань інтелектуальної власності, оскільки професійна підготовка фахівців у цій сфері часто ускладнюється недостатньою кількістю загальнодоступних навчальних матеріалів Для розв'язання цієї проблеми і підготовлено до видання чотиритомник «Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика», другий том якого повністю присвячений темі авторського права і суміжних прав. У ньому викладено основні положення і подано інфраструктуру їх реалізації, а також наведено нормативно-правові акти України, що регулюють правові відносини у сфері інтелектуальної власності, які становлять інтерес для творчої інтелігенції, зайнятої в сфері науки і мистецтва, органів державного управління, працівників видавництв, газет і журналів, телерадіоор-ганізацій, кіностудій, студій звуко- і відеозаписів, юристів, патентних повірених, а також викладачів і студентів.Г. І. Миронюк,Голова Державного агентства України з авторських і суміжних правРозділ І АВТОРСЬКЕ ПРАВОГЛАВА 1^ Історія і еволюція авторського права Сферою застосування авторського права є права творчих працівників на результати їх праці. Це продиктовано необхідністю стимулювати процес творчої діяльності і довести її результати до максимально широкого кола осіб. Законодавство у сфері охорони авторських прав охоплює різні види творчого процесу, і передусім ті з них, які так чи інакше пов'язані із засобами масової інформації — пресою, радіомовленням і телебаченням, кінематографом, електронними інформаційними системами, Ідея охорони авторського права виникла з часу винаходу друкарського верстата. Можливість тиражувати літературні твори за допомогою механічних процесів зумовила появу нових професій, які називаються в Англії «зіаііопеге» (торгівці друкованою продукцією). Ці підприємці вкладали значні суми в придбання паперу, у виробництво друкарських машин, а також в наймання робочої сили, що передбачало авансування коштів, які відшкодовуються від продажу друкованої продукції. У такій ситуації, за відсутності якої-небудь форми охорони від конкурентів, що продають незаконні копії, інвестування у видавничу справу було небезпечною і ризикованою справою, яка часто призводила до розорення підприємців. Йшов пошук забезпечення якої-небудь форми охорони; і вона з'явилася у формі привілеїв, що надаються владою. Такі привілеї давали бенефіціаріям виняткові права відтворення і розповсюдження твору протягом певного часу і надавали засоби захисту для здійснення права книговидання за допомогою штрафів, арештів, конфіскацій підроблених копій і, можливо, стягнення збитків. У цьому вже проглядалися основні риси системи сучасного авторського права. До кінця XVII ст. система привілеїв (надання монопольних прав королівською владою) дедалі частіше зазнавала критики і дедалі голосніше звучали голоси авторів, які відстоювали свої права. В Англії у 1709 році це призвело до появи Статуту Анни, визнаного першим положенням про авторське право. Предмет цього закону був відображений в його довгому заголовку як підтримка вчення і закріплення за управомоченими володільцями права власності на копії книжок. Закон закріплював за автором виняткове право на перевидання книжки протягом 14 років з часу першої її публікації; автор міг передавати це право Ізидавцеві, що звичайно і робилося. Закон передбачав також повторний термін охорони на 14 років, який надавався автору за життя. Таким чином, загальний термін охорони авторського права становив 28 років з дати першої публікації. Відносно книжок, уже надрукованих на момент прийняття Закону, передбачався єдиний термін охорони протягом 21 року. Особлива увага приділялася охороні від несанкціонованого копіювання опублікованих творів. На практиці найбільшу вигоду дістали видавці -книготоргівці. Закон встановлював умови реєстрації і депонування: опубліковані книжки повинні були реєструватися в Зіаііопегз Наїї (Центрі книговидавництв)а копії депонуватися для користування в університетах і бібліотеках (кількість копій в кінцевому підсумку досягла дев'яти). У XVIII ст. неодноразово виникали тривалі спори і судові розгляди з питань співвідношення авторського права згідно із загальним правом і Статутом Анни. Остаточне рішення було прийняте в 1774 році Палатою лордів у справі Дональд-сон проти Беккета. Згідно із загальним правом за автором закріплювалося виняткове право на видання творів, але після опублікування права на авторський твір регулювалися лише Статутом. Регулювання прав на неопубліковані твори на основі загального права тривало до прийняття в 1911 році Закону про авторське право, який його скасував. Існуюче авторське право в Англії грунтується на положеннях цього закону. У Франції перехід від системи привілеїв до системи авторського права був частиною загальних змін в житті країни, зумовлених революцією, що скасували привілеї всіх видів, включаючи привілеї видавців. У 1791 і 1793 роках Конституційна асамблея прийняла два декрети, які заклали основу французької системи авторського права. Декретом 1791 року забезпечувалося право автора на публічні виконання протягом усього його життя, а також протягом 5 років після його смерті на користь його спадкоємців і осіб, яким відступалося це право. Декретом від 1793 року автору надавалося виняткове право перевидання його творів протягом життя, а також 10 років після його смерті на користь його спадкоємців і правонаступників. Як бачимо, таке вирішення питання відрізняється від норм Статуту Анни. У Франції ці права розцінюються як «права автора» і використовуються протягом життя автора незалежно від опублікування і дотримання такої формальності, як реєстрація. Однак і в Англії, і у Франції ці права розглядалися, по суті, як права власності, забезпечуючи автору чи його спадкоємцеві або правонаступнику майнову цінність твору, що охороняється. Подальшим етапом розвитку авторського права була поява в Німеччині філософських концепцій, згідно з якими творча діяльність розглядалася як продовження або відображення особистості автора, і відносно якої він мав право на охорону такої діяльності як частини його особистості внаслідок природної справедливості. Ця концепція значно вплинула на розвиток авторського права в континентальній Європі і, зокрема, сприяла розвитку «гігоіі тогаї», або моральних прав (немайнових прав авторів). На закінчення цього короткого історичного огляду слід звернутися до історії Сполучених Штатів Америки і відзначити, що до 1976 року, коли було прийнято чинний і в даний час Закон Сполучених Штатів про авторське право, авторське право в Сполучених Штатах базувалося значною мірою на первинних положеннях англійського Статуту Анни. Так, перший федеральний американський закон, прийнятий в 1790 році, передбачав термін охорони книжок, географічних карт і морських карт протягом 14 років з дати першої публікації, який міг бути продовжений за життя автора і за умови дотримання суворих вимог реєстрації і депонування, Ці особли було прийнято чі автора і додатком вівши його у відп во. Однак Закон вимоги реєстрац: 1709 року. Суть концепту ва полягає в тої фактично як фо[ юридичною осоЄ форма власності, ристування майї право автора таю во так само, як і власності.. Ці особливості зберігалися ц праві Сполучених Штатів до 1976 року, коли було прийнято чинний нині закон, що встановив термін охорони протягом життя ангора і додатково 50 років (нині — 75 років) після його смерті, тим самим привівши його у відповідність із законами практично всіх країн, де діє авторське право. Однак Закон 1976 року (до приєднання СШАдо Бернської конвенції) зберігав вимоги реєстрації та депонування, джерелом походження яких був Статут Анни 1709 року. Суть концептуальних відмінностей між системами загального і цивільного права полягає в тому, що країни загального права розглядають авторське право фактично як форму власності, яка може бути створена автором — фізичною або юридичною особою, і яка може використовуватися так само, як і будь-яка інша форма власності, при цьому складові його правомочності спрямовані лише на користування майновим потенціалом цієї власності. У країнах цивільного права право аізтора також розглядається як таке, що має риси власності. Авторське право так само, як і система загального права, прагне охороняти майновий зміст цієї власності. Однак, і в цьому полягає відмінність, с додаткове вимірювання прав автора, тобто інтелектуальна або філософська концепція, яка проголошує, що твір аізтора є вираженням його особистості, яке внаслідок природної справедливості вимагає охорони тією ж мірою, що і майновий потенціал твору. Міжнародний період охорони авторських прав розпочався з підписання Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів у 1886 році. Подальші перегляди Бернської конвенції вдосконалювали міжнародну систему охорони авторського права, враховуючи досягнення технологічного прогресу, що стосувався авторських і суміжних прав.ГЛАВА 2 Поняття основні завдання (функції)та принципи авторського права1. Поняття авторськош прааа Авторське право, як частина цивільного законодавства, регулює відносини, пов'язані з використанням творів літератури, науки і мистецтва. У цих відносинах беруть участь, з одного боку, автори творів, їх спадкоємці, правонаступники та інші володільці авторського права, з другого — організації, заінтересовані у використанні творів: видавництва, редакції періодичних видань, кіностудЇЇ, телестудії, радіостанції, театри, концертні організації, фірми звукозапису тощо. Відповідно законодавство забезпечує охорону прав не тільки авторів творів, а й творців об'єктів суміжних прав (виконавців, виробників фонограм, радіомовних і телевізійних компаній), що сприяють розповсюдженню цих творів. Охорона прав творців об'єктів суміжних прав або професій, суміжних з творчими професіями, становить особливий інтерес для країн, що розвиваються, оскільки дає змогу захистити в законодавчому порядку фольклорні твори шляхом охорони прав саме цих суміжних професій. Існують відмінності між майновими правами автора і його особистими немай-новими правами, які в сукупності і утворюють авторське право. Авторське право звичайно розуміється як виняткове право автора твору, що надається йому законом, оголосити себе автором твору, відтворювати його, розповсюджувати або доводити його до відома публіки якими-небудь способами і засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твір певними способами. Основним положенням авторського права є монопольне право автора на обнародування твору — дію, завдяки якій твір уперше стає доступним для публіки. За жиггя автора ніхто, крім самого автора, не вправі вирішувати, чи буде випущено у світ його твір, а якщо буде, то коли і яким чином. Використання твору після обнародування підкоряється певним правилам, Автор, який володіє правами на свій твір, і твір (або його правовласник) користуються правовим захистом. Але авторське право на твір не пов'язано з правом власності на матеріальний об'єкт, в якому він виражений. Тому перехід права власності на матеріальний об'єкт або право володіння матеріальним об'єктом не тягне за собою перехід авторських прав на твір як благо нематеріальне. Часто охорона авторських прав є гарантією інвестицій, що вкладаються в опублікування твору, сприяє отриманню і цілеспрямованому розподілу прибутку між автором і особами, які сприяли використанню його твору, У тих країнах, де існує таке законодавство, його практична цінність залежить від ефективності застосування. Однак прийняття того або іншого закону — цс ли- ше перший крок. Р хом створення відп використання творі торів, так ідля клас Не зовсім правил ристання твору, ще личина винагороди го твору, і навіть не чається в процесі в> ближче до торговел безпечує автору спр Система охорони го процесу. А без с науковий і культури службу максимальні най ширшої популя] соціального і культу Основне завданні суспільства. ЄдиниІ прав дозволяти і ти\ бами, отримуючи з пості на матеріальні рактер, право власн ри і мистецтва, зазн їх існування у часі, змогу встановити в ними інтересами зе користання їхніх тв створених творів. Ще у XVIII ст. В основному зав справа, кінематогрї ше перший крок. Результативне правозастосуванпя може бути забезпечено шляхом створення відповідних організацій, які займаються збиранням винагород за використання творів і виплатою їх авторам, що в результаті с стимулом як для авторів, так і для власників суміжних прав (агентів, видавців тощо). Не зовсім правильно порівнювати прибутки, які автор може отримати від використання твору, що охороняється авторським правом, із заробітною платою. Величина винагороди автора визначається не часом, витраченим на створення цього твору, і навіть не його якістю і цінністю. Вона залежить бід попиту, що визначається Із процесі використання твору. Таким чином, йдеться про винагороду, яка ближче до торговельного прибутку, ніж до заробітної плати, а законодавство забезпечує автору справедливу оплату за використання його творів. Система охорони авторських прав не може функціонувати у відриві від творчого процесу. А без охорони прав авторів суспільство не спроможне забезпечити науковий і культурний прогрес, тобто поставити досягнення науки І мистецтва на службу максимально широкому колу заінтересованих осіб. Зізідси необхідність якнайширшої популяризації питань авторського права в інтересах економічного, соціального і культурного прогресу.2. Основні завдання (функції) авторського права Основне завдання авторського права — це примноження культурної спадщини суспільства. Єдиним засобом досягнення цієї мети с падання автору виняткових прав дозволяти і тим самим контролювати використання своїх творів іншими особами, отримуючи з цього матеріальну вигоду. Однак, на відміну від права власності на матеріальні об'єкти, що має фактично необмежений або абсолютний характер, право власності на нематеріальні об'єкти, якими є твори науки, літератури і мистецтва, зазнає певних обмежень, що стосуються обсягу правомочностей та їх існування у часі. Такий підхід до права власності на нематеріальні об'єкти дає змогу встановити в законодавчому порядку справедливий баланс між індивідуальними інтересами авторів, зацікавлених у отриманні матеріальної вигоди у разі використання їхніх творів, і суспільства загалом, зацікавленого у вільному доступі до створених творів. Ще у XVIII ст. французький письменник Бомарше, який немало зробив для визнання прав авторів у законодавчому порядку, відповідаючи своїм критикам, писав, що авторам несправедливо дорікають у прагненні до наживи на додаток до того, що вони користуються славою і суспільним визнанням. Під час укладання з користувачами договорів на той або інший вид використання творів встановлюється зобов'язання виплати авторської винагороди, розмір якої залежить від ринкової кон'юнктури і популярності автора, підвищуючи його договірну силу. В основному завдяки творчості авторів створюється і розвивається видавнича справа, кінематограф, виробництво аудіовізуальної продукції, радіомовлення і телебачсння, чия діяльність ґрунтується передусім на використанні творів, що охороняються, з мстою доведення їх до споживача, з отриманням при цьому матеріальної вигоди. Суспільне визнання достоїнств творів і матеріальна забезпеченість авторів як результат використання їх творів суспільством стимулюють тізорчий процес, дають можливість авторам повністю присвятити себе плідній роботі. Найважливішою умовою для успіху в цьому є ефективне застосування законодавства про охорону авторського права, розробленого з урахуванням соціальних і економічних реалій країни.3Принципи авторського права Авторське право поширюється на твори літератури, науки і мистецтва, які є результатом творчої діяльності, незалежно від призначення, способу і форми їх вираження, а також художніх достоїнств або наукової цінності, уявлення про які вкрай суб'єктивне. Однак твір як результат творчої діяльності автора стає об'єктом авторського права лише за умови, що він виражений в якій-небудь об'єктивній формі, безпосередньо пов'язаній з можливістю його відтворення. Думки і образи автора, що існують лише у формі творчого задуму, не можуть бути сприйняті іншими людьми і, отже, не існує і практичної потреби в їх правовій охороні. Твір повинен існувати в формі, яка відокремлена від особистості автора і набула самостійного буття. При цьому для визнання твору об'єктом авторського права не вимагається завершеності роботи. Закон рівною мірою охороняє як закінчені, так і незавершені твори, зокрема ескізи, плани та їх проміжні результати, що використовуються авторами у процесі створення творів. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація, спеціальне оформлення твору або дотримання якої-небудь іншої формальності. Однак слід мати на увазі, шо на друкованих виданнях може проставлятися знак охорони авторського права, який складається з трьох елементів: латинської букви С в колі — ©; імені (найменування) володільця виключних авторських прав; року першого опублікування твору. Правовою охороною рівною мірою будуть користуватися як твори, на яких проставлено знак охорони, так і твори без такого знака. Основною метою забезпечення твору даним знаком є інформування третіх осіб про те, що цей твір охороняється. Таким чином, спрощується процес доведення провини порушника, якщо подібне порушення сталося. Аналогічне значення має також реєстрація прав автора на твір. Реєстрація здійснюється лише за бажанням правовласника, їй не надають ніякого правоутворювального значення, але факт реєстрації може відіграти корисну роль у разі розв'язання спору про авторство на твір або його незаконне використання. В англійі ня копій),: може викої топлення гг ни, скульп' використої кладено фа кладу, праї тися лише примірник від автора.ГЛАВА ЗВинятковії природа і види авторського права1. Виняткова природа авторською права В англійській мові існує термін «копірайт» (буквально — право на виготовлення копій), що означає дію, яка відносно літературних або інших художніх творів може виконуватися тільки самим автором або з його дозволу. Йдеться про виготовлення примірників літературного або іншого твору, наприклад книжки, картини, скульптури, фотографії чи кінофільму. Але в законодавстві більшості країн використовується словосполучення «авторське право». В основу цього терміна закладено факт надання автору певних повноважень відносно його твору. Для прикладу, право перешкодити його спотвореному відтворенню, яке може здійснюватися лише самим автором. Тоді як інші права, наприклад, право на виготовлення примірників, можуть здійснюватися третіми особами, які отримали на це ліцензію від автора. Охороні підлягають форми вираження ідей автора, а не самі ідеї. Так, якщо автор публікує у формі журнальної статті стислий виклад своїх ідей про те, як побудувати радіоприймач, ніхто не може перешкодити третій стороні використати ці ідеї для створення такого приймача; однак авторське право захистить автора від відтворення примірників його статті без його дозволу. Що стосується самого винаходу, то на нього не поширюється охорона відповідно до авторського права, але він може бути захищений на інших підставах, наприклад, в контексті промислової власності. Головним є те, що ідеї не охороняються авторським правом. Остаточна фіксація твору в матеріальній формі (рукопис, друкарський відбиток, фотографія, звуко- або відеозапис, скульптура, архітектура, живопис, відтворення в графічній формі тощо) не обов'язкова для виникнення його як передумови для охорони. Однак деякі країни, в основному з англ о-американською юридичною системою, вимагають тієї або іншої фіксації твору до того, як йому буде надана охорона, роблячи це з міркувань використання такої форми як доказ у разі позову. Авторське право загалом, а також усі права авторів, що включаються до нього, є винятковими. Власник виняткового права на твір може його здійснювати відповідно до законодавства, причому придбання аналогічних прав на той же твір якою-небудь іншою особою виключається. Ніяка інша особа, крім власника таких прав, не може використати твір, не маючи на те дозволу, за винятком випадків, обумовлених законом. Ліцензії, що видаються правовласником на використання твору, можуть також включати виняткові права, якщо це обумовлено або передбачено законом. Винятковий характер авторських прав полягає не у визнанні 'їх невіддільності від особистості автора, а у визнанні того, що тільки сам володілець авторського права може вирішувати питання про здійснення авторських правомочностей, пов'язаних з використанням твору. Враховується, що окремі авторські правомочності, наприклад, право авторства і право на ім'я, не відчужувані від автора, і закон встановлює певні обмеження у здійсненні авторського права, а можливість використання похідних творів може залежати не тільки від їх творця, а й від інших осіб. Однак, саме володілець авторських прав наділений особливими правомочно-стями щодо розпорядження твором з одночасною забороною всім іншим особам вчиняти відносно твору дії без його розпорядження.2, Акторське право і окремі авторські правомочності Автори володіють авторським правом, яке складається з окремих авторських правомочностей, У сукупності авторські правомочності становлять суб'єктивне авторське право відносно твору. Виникнення суб'єктивних авторських прав не залежить від Ізіку, стану здоров'я, майнового стану особи, місця створення і випуску твору у світ. Права на твори для кожної категорії суб'єктів виникають у зв'язку з різними юридичними фактами — створенням твору, переходом авторських прав у спадщину, за авторським договором тошо. Суб'єктивні авторські права виникають у автора в результаті факту створення твору. Його права в юридичній літературі прийнято називати первинними. У багатьох країнах авторське право (виключаючи немайнові права) може пере-відступатися, тобто передаватися володільцем авторського права іншій фізичній або юридичній особі, яка, таким чином, стає правоволодільцем, У країнах, в яких перевідступлення авторського права не передбачено законодавством, такий же результат досягається за допомогою ліцензування. При цьому володілець авторського права залишається як такий, але управомочує іншу особу користуватися всіма або частиною його прав з можливими певними обмеженнями. У тому разі, коли термін таких правомочностей або ліцензій дорівнює всьому терміну авторського права і сам дозвіл або ліцензія охоплюють всі права (за винятком немайнових), що охороняються авторським правом, статус ліцеїІзіата відносно третіх сторін прирівнюється до статусу володільця авторського права, Великий практичний вплив на обсяг авторських правомочностей і режим використання твору справляє визнання його службовим. Авторське право на такий твір належить його автору. Виняткове право на використання твору, створеного в порядку виконання службового завдання, належить роботодавцеві, якщо в договорі між ним і автором не передбачено інше. Розмір авторської винагороди за кожний вид використання службового твору і порядок її виплати встановлюються в договорі між автором і роботодавцем. Відносини між авторами, які створюють твір в порядку виконання службових обов'язків або службового завдання, та їхніми роботодавцями регламентуються трудовим договором або контрактом, укладеним між ними.3. Види авторського права Авторські права традиційно поділяються на особисті немайнові і майнові права. У той же час авторські права настільки взаємопов'язані, що виділити серед них права чисто майнового або пемайнового характеру досить важко. Практично будь-яке з авторських прав включає в себе як особисті, так і майнові елементи. Нерідко їх конкретний зміст стає зрозумілий лише з контексту. Дана класифікація авторських прав має велике практичне значення. ^ Особисті пелшйнооі права в усіх випадках належать лише безпосередньому авторові твору, незалежно від того, хто є володільцем авторського права. Вони с нсвідчужувани-ми від особистості автора і не можуть передаватися іншим особам. У кращому разі ці особи, і передусім спадкоємці, придбавають право па охорону особистих не-майнових прав, володільцем яких був автор. Право авторства, право на ім'я і право на захист репутації автора охороняються безстрокове.^ Майнові права на використання твору можуть вільно переходити до інших осіб на основі авторських договорів. У деяких випадках права на використання твору спочатку виникають не у авторів, а у інших осіб, зокрема у роботодавця, видавця газет, журналів та інших періодичних видань, виробника аудіовізуальних творів. Майнові права носять строковий характер.^ 3.1. Особисті немайнові гірааа автора Одним з головних прав, що виникають у автора у зв'язку зі створенням твору науки, літератури і мистецтва, є право авторства, яке характеризується як юридичне забезпечена можливість особи вважатися автором твору і в результаті — можливість вимагати визнання цього факту від інших осіб.^ Право авторства є невіддільним від особистості автора. Воно може належати тільки справжньому авторові твору і є невідчужуваним і таким, що не передається, на будь-якій підставі, в тому числі за договором або у спадок. Право авторства є правом абсолютним і породжується самим фактом створення твору і не залежить від того, чи обнародувано цей твір чи ні, чи створено його в порядку виконання службового завдання або незалежно від нього, чи використовується твір будь-ким чи ні. Для визнання особи автором твору не потрібне виконання якої-небудь формальності або чиєї-небудь згоди. Можливі порушення даного права можуть полягати як в запозиченні чужого твору без зазначення джерела (плагіат), так і в запереченні авторства тієї особи, якою створено твір. Це право охороняється від будь-якого порушення, незалежно від того, знав або не знав порушник про неправомірність своїх дій. Авторство як. соціальний феномен так само об'єктивне, як і існування самого об'єкта творчості, тому визнається і охороняється також після смерті автора, але вже не як суб'єктивне право, а як суспільний інтерес, що потребує визнання і захисту, Від права авторства похідні всі інші права як особистого немайнового, так і майнового характеру. Усі інші права надаються автору лише остільки, оскільки він має право авторства.^ Право на авторське ім'я. Автор може використати або дозволяти використання твору під своїм справжнім ім'ям, під вигаданим ім'ям (псевдонімом) або без позначення імені (анонімно). Обираючи один з цих варіантів, він реалізує своє право на ім'я. Він також має право вимагати зазначення свого імені щоразу при виданні, публічному виконанні, передачі по радіо, цитуванні та іншому використанні свого твору. Право на ім'я включає в себе можливість вимагати, щоб ім'я автора (або псевдонім) не перекручувалося у разі його згадки особами, які використовують твір. А закон, в свою чергу, забороняє без згоди автора вносити які-небудь зміни в обраний ним спосіб позначення свого Імені, в тому числі у разі використання псевдоніма. Факт зазначення на творі імені певної особи означає презумпцію приналежності авторства твору даній особі. Автор сам визначає спосіб і, повноту зазначення свого справжнього імені. У разі опублікування творів, створених кількома особами, імена співавторів зазначаються в послідовності, обумовленій співавторами. Нерідко, особливо при використанні наукових творів у пресі, поряд з ім'ям автора зазначаються його науковий ступінь, учене або почесне звання, посада та інші реквізити. Наводити подібні відомості можна тільки за згодою авторів, які несуть особисту відповідальність за достовірність цих даних. Порушенням права на ім'я буде незазначення імені автора, а також його перекручення. Нерідко використовується виступ автора під вигаданим ім'ям (псевдонімом). Іноді під псевдонімом виступає не одна особа, а дві, три або більша кількість співавторів. Закон не передбачає яких-небудь умов або порядку для придбання права на псевдонім. Термін і обсяг використання псевдоніма також визначається самим автором. Особливим порушенням буде розкриття псевдоніма автора без його згоди. У деяких випадках право автора виступати під псевдонімом може бути обмежено. Не дозволяється використання псевдоніма, що порушує норми моральності або мас образливий характер. Рівною мірою автор не може обрати такий псевдонім, котрий явно вводить публіку в оману, наприклад, збігається з іменем іншого автора. Право на авторство може бути реалізовано шляхом опублікування твору без зазначення імені автора твору (анонімно). У такому разі воля автора направлена на те, щоб не пов'язувати створений ним твір із своїм ім'ям. Іноді ім'я автора не зазначається у зв'язку з існуючим порядком опублікування тих або інших творів, наприклад, передових статей в газетах і журналах, статей в довідниках і словниках. Звичайно авторство на анонімно опублікований твір підтверджується організацією, яка використала твір і якій, як правило, відоме справжнє ім'я^ Право на захист репутації автора. З моменту створення твору за його автором закріплюється право на захист твору, включаючи його назву, від будь-якого перекручення або іншої дії, здатної заподіяти шкоду честі і гідності автора. У разі видання, публічного виконання або іншого використання твору забороняється без згоди автора ві імені автора. Авторам нш можливість саг доступу до тво права спеціалі; укладаючи з ні правопаступни згодою співавт згоди автора вносити які-небудь зміни в сам твір, його назву або у зазначення імені автора. Забороняється також без згоди