УДК 378.14 © 2005 Ягупов В.В., Кортенко В.А.Актуальні проблеми підготовки військових фахівців у контексті європейської інтеграції системи вищої освітиПостановка проблеми. Система військової освіти – необхідна і невід’ємна частина військової організації держави, яка забезпечує комплектування офіцерами Збройні Сили та інші військові формування України. Вона інтегрована у загальнодержавну систему освіти та нині має дві академії, один університет, 4 суто військові інститути, 6 військових інститутів у складі цивільних університетів, 2 військові коледжі, 5 факультетів і 21 кафедру військової підготовки, а також Київський військовий ліцей і 13 ліцеїв з посиленою військово-фізичною підготовкою. Державна політика у сфері військової освіти нині орієнтована на приведення параметрів військової освіти у відповідність з реаліями військової організації держави, на адаптацію підготовки військових кадрів до “болонських” стандартів з врахуванням стратегічного курсу України на інтеграцію до ЄС та євроатлантичних структур. З цією метою прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 26.05.2005 р. №381 “Про заходи щодо оптимізації мережі ВВНЗ і військових навчальних підрозділів ВНЗ” та затверджений наказом Міністра оборони України від 16.06.2005 р. №399 “План заходів з оптимізації системи військової освіти”. Оптимізована мережа ВВНЗ до 1 грудня 2007 року буде мати Національну академію оборони України, Українську військово-медичну академію; 3-х видові ВВНЗ (Львівський інститут Сухопутних військ Національного університету “Львівська політехніка”, Харківський університет Повітряних Сил, Севастопольський військово-морський інститут); 2 міжвидові ВНЗ (Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України “КПІ”); 10 факультетів і 15 кафедр військової підготовки.^ Постановка завдання. Система військової освіти є складовою загальнодержавної системи вищої освіти. Відповідно і її подальший розвиток та реформування необхідно здійснювати в контексті нового етапу модернізації національної системи вищої освіти. Як відомо, на черговому самміті міністрів освіти Європи в Бергені (Норвегія) у травні 2005 р. Україна офіційно приєдналася до європейського інтеграційного процесу в галузі вищої освіти – до “Болонського процесу”.[1] Це дозволить Україні стати частиною європейського освітнього та наукового простору. У процесі входження України в цей простір має бути до 2010 року сформована система вищої освіти, узгоджена з європейською моделлю вищої освіти. Тому Болонський процес має для нас вже не просто освітнє значення, а визначає напрями роботи на найближчий час у сфері удосконалення системи вищої освіти, у тому числі її військової складової. Розкриття проблеми адаптації системи військової освіти в європейський освітній простір є основною метою статті.^ Аналіз основних досліджень та публікацій. Європейська інтеграційна модель вищої освіти визначена документами Болонського процесу, [2-4]основними її ознаками та рисами є: 1) трьохступенева система вищої освіти; 2) європейський додаток до диплому бакалавра і магістра;3) кредити ECTS в якості одиниць обліку трудомісткості навчальної роботи; 4) модульна система навчання; 5) єдині європейські оцінки; 6) комплексне управління і моніторинг якості вищої освіти та інше. Коротко проаналізуємо ці ознаки та питання їх реалізації у системі підготовки військових фахівців з вищою освітою. ^ Трьохступенева система вищої освіти. В європейському співтоваристві країн-учасниць Болонського процесу вводяться три структурних ступені (або рівні) вищої освіти: перший – бакалаврат (рівень “бакалавр”), другий – магістратура (рівень “магістр”) і третій – докторантура (рівень “доктор філософії”). Європейська докторантура адекватна нашій аспірантурі (ад’юнктурі). Рішення включити в систему вищої освіти докторантуру і створити трьохступеневу систему прийнято для забезпечення інтеграції освіти і науки, а також визнання наукових досліджень невід’ємною частиною вищої освіти. Коректними в європейській моделі вищої освіти визнані два варіанти моделі: 1) 3 + 2 + 3, 2) 4 + 1 + 3 (роки навчання – бакалаврат + магістратура + докторантура). Болонські рекомендації допускають також “підсилену” модель вищої освіти – 4 + 2 + 3. Сьогодні в Європі явно домінує перша модель, хоча практикується також модель з інтеграцією перших двох рівнів (3 + 2 = 5 – “інтегрована магістратура”), коли рівень бакалавра поглинається в процесі магістерської підготовки. Нагадаємо, що в Україні на даний час існують такі освітньо-кваліфікаційні рівні (ОКР) фахівців з вищою освітою: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр, а також наукові ступені: кандидат наук і доктор наук. Нинішня модель військової освіти – тактична ступінь – 4 або 5 років + оперативно-тактична ступінь – 2 роки + ад’юнктура – 3 роки навчання – відрізняється від європейських варіантів за рахунок більших термінів навчання на першому і другому ступенях вищої освіти. Зрозуміло, виконати в цілому зазначену вище європейську норму щодо структури ступенів вищої освіти і термінів навчання для системи військової освіти є надто проблематичним. При цьому, окремою проблемою в реалізації цієї норми є проблема визначення суті бакалаврата. Проблема представляє особливу важливість в силу того, що в Європі переважає думка, що бакалаври на ринку праці повинні скласти від 70 до 80% усіх випускників ВНЗ. У магістратуру, в ідеалі, мають йти ті особи, які вже мають практичний досвід роботи після здобуття диплома бакалавра. Концепція підходу до формування Переліку напрямів підготовки і спеціальностей фахівців з вищою освітою за новою структурою така: центральним елементом характеристики бакалаврата є фактор “придатності бакалавра до працевлаштування”. Виникає питання: чи в змозі бакалаврат поряд з академічною реалізувати професійну спрямованість підготовки фахівця? Відповідь може бути, в принципі, позитивною з урахуванням таких міркувань. Як відомо, за чинним стандартом вищої освіти бакалаврат передбачає гуманітарну і соціально-економічну підготовку, фундаментальну природничо-наукову і професійно-орієнтовану підготовку за певним напрямом – це нормативна частина освітньо-професійної програми (ОПП) підготовки, яка має обсяг навчального часу 655% від загального бюджету. На фундаменті природничо-наукових і загальнопрофесійних знань даного напрямку в межах варіативної частини з обсягом 355% від загального бюджету вивчаються дисципліни спеціального циклу та функціональної спеціалізації, а також може здійснюватися функціональна підготовка за конкретною посадою, у тому числі функціонально-орієнтоване військове стажування. Отже, бакалавр може бути тим же фахівцем – спеціалістом, але підготовленим у бакалавраті. Як показує досвід, 4-х річний бакалаврат дає змогу забезпечувати підготовку фахівців з вищою освітою та професійною кваліфікацією, достатньою для виконання функцій по забезпеченню ефективного застосування сучасних педагогічних методик і технологій, тобто функцій, які виконують фахівці експлуатаційного спрямування, зокрема, інженери – експлуатаційники. Але 4 роки навчання в бакалавраті недостатні для підготовки випускників до виконання функцій зі створення нової техніки, синтезу складних технічних систем, розроблення прогресивних технологій та інших завдань творчої, інноваційної діяльності. Підготовка фахівців до виконання таких завдань здійснюється на другому рівні вищої освіти, тобто в магістратурі, де термін навчання за європейськими стандартами можливий однорічний, півторарічний і дворічний. В Україні існує думка про доцільність введення двох різновидів магістра – “магістр науки” (“магістр-дослідник”) і “магістр за галуззю знань”. “Магістр науки” орієнтується на подальшу науково-дослідну роботу, у той час як “магістр за галуззю знань” – на проектно-конструкторську, технологічну або управлінську роботу, для чого одержує більш прикладну підготовку. При впровадженні структури вищої освіти “бакалавр-магістр” (за планом Уряду з 2007 року), на думку провідних керівників і фахівців, ОКР “спеціаліст” доцільно трансформувати в залежності від наукової місткості діючих програм підготовки в оновлений рівень бакалавра зі спеціальністю або в рівень магістра за галуззю знань. При цьому рівень бакалавра має забезпечувати повну готовність фахівця до професійної праці в певних галузях діяльності, в першу чергу, в експлуатаційній сфері. Рівень магістра за галуззю знань передбачатиме підвищення компетенції бакалавра до виконання творчої діяльності проектувального, технологічного та управлінського спрямування за галуззю знань (це – “магістр практичного спрямування”) або до виконання інноваційної діяльності науково-дослідного та науково-педагогічного спрямування за фахом (це – “магістр наукового спрямування”). Тому, об’єктивно виникає проблема щодо перегляду ОКР військових фахівців з вищою освітою та адаптації підготовки військових фахівців до структури підготовки фахівців “бакалавр – магістр”. Нині, як відомо, офіцери тактичної ланки готуються у ВВНЗ з ОКР випускників “спеціаліст” за інтегрованими в неперервний навчальний план програмами підготовки бакалаврів і спеціалістів з термінами навчання 3+1=4 роки за спеціальностями у напрямі підготовки “Військові науки” або 4+1=5 років навчання за спеціальностями у цивільних напрямах підготовки. Випускники – офіцери оперативно-тактичної ланки отримують ОКР “магістр” після 2-х років навчання. Зберігаючи специфіку системи підготовки військових фахівців за умови впровадження структури “бакалавр – магістр” перший рівень вищої освіти “бакалавр” можливо та доцільно ототожнити з підготовкою офіцерів тактичного рівня, а другий рівень “магістр” – з підготовкою офіцерів оперативно-тактичного рівня. Для цього потрібно нормативне перетворення ОКР “спеціаліст” в залежності від нинішнього терміну його навчання 4 або 5 років, напрямів і спеціальностей підготовки військових фахівців, в оновлений рівень “бакалавра” і тільки в окремих випадках в ОКР “магістр”. Для того щоб рівень бакалавра в повній мірі задовольняв вимоги замовників до кваліфікації фахівця з вищою освітою, необхідно суттєво посилити фахову складову підготовки випускника за спеціальністю та забезпечувати спеціалізацією його підготовки. Нині діюча уніфікована структура ОПП підготовки бакалавра в принципі дозволяє реалізувати вказане перетворення “спеціаліста”. Варіант розподілу загального бюджету навчального часу в 240 кредитів ECTS за структурними складовими програми підготовки бакалаврів може бути наступним. За підсумком, на освітню кваліфікацію випускника – бакалавра – маємо біля 30% обсягу часу, а на професійну до 70%. Така структура ОПП підготовки бакалавра відповідатиме завданням щодо якості вищої освіти та військово-професійної підготовки офіцерів тактичного рівня при загальному терміні підготовки в діапазоні від 4-х до 5-ти років. Конкретний термін для кожної спеціальності необхідно визначити на основі окремого розрахункового обґрунтування.^ Європейський Додаток до диплому. На самміті в Берліні (2003 рік) прийнята рекомендація: починаючи з 2005 року одночасно з національним дипломом видавати кожному бакалавру і магістру єдиний європейський Додаток до диплому (Diploma Supplement) встановленого зразка, який є доповненням до основного документа про вищу освіту й покликаний служити офіційним свідченням отримання освіти власника диплома за Болонськими канонами, а також обґрунтуванням його претензій на права, які має бакалавр чи магістр в кожній із європейських країн. Передбачається, що ВНЗ, який видає Додаток, сумлінно і з високою відповідальністю поставиться до його заповнення. Це зробить Додаток повноцінним документом європейського освітнього простору. Загальна філософія Додатка така: істотно спростити розуміння і порівняння дипломів через такі відомості у Додатку, щоб роботодавцю без додаткових пояснень стало зрозуміло, освіту і кваліфікацію якої якості й в якому обсязі отримав власник диплому. Диплом бакалавра і магістра буде, завдяки Додатку, зрозумілим у будь-якій країні Європи, однак він не є підставою для автоматичного визнання диплома іншим ВНЗ чи країною.^ Форма європейського Додатка до диплома досить суворо регламентується, включає вісім обов’язкових розділів, які повинні містить інформацію, що ідентифікує власника кваліфікації; ідентифікує отриману кваліфікацію; визначає рівень кваліфікації; характеризує зміст навчання і досягнуті результати; надає професійну характеристику кваліфікації; містить додаткові відомості (наприклад, про пройдені стажування, про зарахований досвід роботи зі спеціальності тощо); розкриває сертифікацію Додатка до диплому; відноситься до відомостей про національну систему освіти в країні, що дозволяє зрозуміти, на якому етапі "Болонських" перетворень знаходиться національна система вищої освіти. Необхідно підкреслити, що в структурі Додатка до диплома інформація, яка стосується змісту навчання та результатів, досягнутих власником диплома, наводиться з використанням термінів “модуль”, “кредит”, “оцінки за результатами тестування” тощо. Це орієнтує на застосування кредитно-модульної системи організації навчального процесу та об’єктивних методів педагогічного контролювання, зокрема тестування, для оцінювання досягнень тих, хто навчається. У рамках єдиного освітнього простору “кредити”, “модулі” та “оцінки” повинні бути аналогами таких, як у європейської кредитно-трансферній системі ECTS.Кредитна система обліку трудомісткості навчальної роботи. Система ECTS (European Credit Transfer System) вважається одним із головних ознак європейської моделі вищої освіти. Її введення є однією з найбільш складних задач у рамках Болонського процесу, що забезпечує прозорість, порівняльність обсягу вивченого матеріалу і, відповідно, можливість визнання кваліфікацій і компетенцій осіб з вищою освітою.Кредит – це одиниця “кількості освіти” або “трудомісткості навчальної роботи”. У кредитах вимірюється навчальне навантаження слухача (курсанта) при виконанні ним усіх видів навчальної роботи. Тому з іншого боку, кредит – це обсяг навчальної інформації, який відповідає одиниці “кількості освіти”. За європейськими мірками вважається, що аудиторні заняття не є основним показником навчальної роботи слухача. У зв’язку з цим при нарахуванні кредитів у навантаження входять навчальні заняття та самостійна робота слухача, у тому числі підготовка рефератів, курсових і дипломної робіт, магістерської дисертації, а також проходження практики, стажування, підготовку до заліків і іспитів та їхня здача. Число кредитів, наданих навчальній дисципліні, відбиває загальне навчальне навантаження слухача по дисципліні, тобто сумарний час, який він витратив в аудиторії і поза нею на оволодіння програмою. Це число одночасно вказує на значимість дисципліни та відображає своєрідний її рейтинг. У системі ECTS навчальна робота слухача за навчальний рік оцінюється в 60 кредитів, за семестр – у 30 кредитів. Але перехід на систему кредитів ECTS не є просто технічною задачею перерахування навчального навантаження за кожною дисципліною у відповідне число кредитів шляхом математичного розподілу загального навчального навантаження в академічних годинах на коефіцієнт 36 (1 кредит еквівалентний 36 академічним годинам загального навантаження). Він потребує глибокого аналізу змісту та методології викладання й оцінювання якості засвоєння програм слухачами, ув’язування вартості кредиту з обсягом і складністю навчального матеріалу тощо. Зокрема, на підставі європейських поглядів, що основні знання студент одержує не в аудиторії, а в ході самостійної роботи, існують рекомендації щодо обмеження для студентів аудиторних годин на рівні 15-20 на тиждень, щоб дати їм можливість використовувати інший час на самостійну навчальну роботу. У багатьох ВНЗ Європи діє норма, відповідно до якої студент щотижня звітує перед своїм академічним куратором про засвоєну літературу за фахом, захищає свій реферат. Тільки після успішної співбесіди йому нараховують бали за самостійну роботу. Зрозуміло, при такому підході співвідношення між аудиторним навантаженням і самостійною роботою слухача не буде 2 до 1, як це прийнято у нашій системі вищої освіті, а виражається співвідношеннями від “один до одного” до “один до трьох”.^ Модульна технологія навчання. Ця назва походить від терміну “модуль”, семантичний зміст якого представляє функціональний вузол, завершений блок інформації. Концепція модульного навчання передбачає структурування навчальної інформації на модулі, тобто логічно завершені частини інформації з даної навчальної дисципліни. Рекомендується мати від 2 до 4 модулів з навчальної дисципліни у в одному семестрі, обсяг одного модуля – 36 або 54 годин (1 або 1,5 кредити). Характерними його рисами є більш чітка цільова настанова навчальної діяльності; організація навчання шляхом засвоєння логічно завершених блоків навчального матеріалу; використання різноманітних методів і форм сучасних технологій; модульний контроль за результатами навчальної діяльності слухачів у вигляді поточного і підсумкового тестування; постійний зв’язок між викладачем і слухачем. Його особливість полягає й в тому, що слухач більш самостійно працює над запропонованими дидактичними матеріалами, які включають цільовий план дій, банк інформації, методичне забезпечення модуля. Ідея та принципи його технології вимагають розроблення адекватної модульно-рейтингової системи контролю та оцінювання навчальних досягнень слухачів. Фактичний рівень знань та вмінь слухачів оцінюється не за допомогою традиційних оцінок, а у вигляді залікових балів за кожен модуль. А іспит (залік) є обов’язковим тільки для тих слухачів, хто не набрав протягом семестру необхідної кількості залікових балів на рівні “задовільно”. Модульно-рейтинговий контроль передбачає визначення рейтингового показника кожного слухача, який визначає його порядкову позицію за результатами навчання. Модульне навчання альтернативне традиційному за своєю технологією. Воно забезпечує діяльніший, активний, гнучкий погляд на педагогічний процес на противагу дрібній опіці слухачів з боку викладача. При цьому навчання переростає в самонавчання, самоосвіту, перетворюючи слухача з об’єкту в суб’єкт цього процесу. Змінюється також психологія викладача: він перестає бути ретранслятором знань на заняттях, має можливість попрацювати з кожним слухачем в консультаційні години та на індивідуальних заняттях.^ Єдині європейські оцінки. У рамках системи ECTS була розроблена універсальна система оцінок для всієї Європи. ВНЗ - учасникам Болонського процесу рекомендується користуватися шестибальною системою оцінок, які позначаються латинськими буквами: А – “відмінно”, В – “дуже добре”, С – “добре”, D – “задовільно”, Е – “посередньо”, FX – “незадовільно” (із правом перездачі); F – “незадовільно” (без права перездачі). У цьому контексті об’єктивно існує вимога, що по кожної дисципліні навчального плану повинен бути підсумковий контроль знань і навичок з виставленням європейської оцінки; усі заліки мають стати заліками з оцінкою, тобто диференційованими; курсові та дипломні роботи теж повинні бути оцінені за європейською системою оцінок. ВНЗ можуть і в переважній більшості випадків будуть продовжувати застосовувати в навчальному процесі традиційні національні оцінки, однак у Додатку до диплому повинні бути зазначені європейські оцінки з усіх вивчених дисциплін (модулів) на підставі нормативно визначеного співвідношення оцінок ECTS з національною системою оцінювання (табл.). Отже, організація навчального процесу за кредитно-модульною системою передбачає: – навчальний план з визначеною у кредитах трудомісткістю всіх його складових; – структуровані на модулі програми навчальних дисциплін і модульну систему викладання; – робочі навчальні програми (тематичні плани) дисциплін з розгорнутим відображенням технології роботи викладача та курсантів (студентів), у т.ч. індивідуальної та самостійної роботи; – індивідуальний навчальний план курсанта (слухача); – велика частка самостійної роботи, що контролюється; – об’єктивні методи контролю успішності за багатобальними шкалами оцінок; рейтингова система підведення підсумків процесу навчання; – інститут викладачів-кураторів (або тьюторів) для персонального консультування курсантів (слухачів).^ Комплексне управління і моніторинг якості вищої освіти. У “болонських” документах завдання забезпечення якості освіти, розвитку європейського співробітництва в галузі розробки порівняльних критеріїв і методологій контролю якості визначено як фактор, що сприяє порівняльності та визнанню кваліфікацій в Європі.Якість вищої освіти є основою створення європейського освітнього простору, а моніторинг якості національних систем освіти визнано Радою Європи головним завданням, що передує створенню єдиного простору освіти. Згідно з міжнародним стандартом ISO 8402-86 система якості – це сукупність організаційної структури, відповідальності, процедур, процесів і ресурсів, що забезпечує здійснення загального керівництва якістю. Національний стандарт ДСТУ 3230-95 аналогічно визначає систему якості як сукупність організаційної структури, методик, процесів і ресурсів, необхідних для здійснення керування якістю Таблиця Співвідношення шкали оцінок ECTS з національною системою оцінювання Оцінка за шкалою ECTS Відсоток студентів, які зазвичай успішно досягають відповідної оцінки Визначення оцінки Оцінка за національною системою Відповідно за 100 – бальною системою A 10 ВІДМІННО відмінно (5) 90 – 100 B 25 ^ ДУЖЕ ДОБРЕ добре (4) 82 – 89 C 30 ДОБРЕ 75 – 81 D 25 ЗАДОВІЛЬНО задовільно (3) 69 – 74 E 10 ДОСТАТНЬО 60 – 68 FX - НЕЗАДОВІЛЬНО – потрібні доопрацювання і повторне оцінювання незадовільно (2) 35 – 59 F - НЕЗАДОВІЛЬНО – необхідне обов’язкове повторне навчання 1 – 34 Звідси, якість освіти – це багатовимірне поняття. Структура системи якості освіти охоплює як систему вимог до освіти, тобто систему військової освіти, так і всі сторони освітньої діяльності ВНЗ, у т.ч. програми підготовки фахівців, склад науково-педагогічних працівників і курсантів (студентів), навчальну, методичну і дослідницьку роботу, матеріально-технічну базу і ресурси, а також дві специфічні підсистеми – управління та зовнішнього контролювання якості.^ Гарантії якості вищої освіти передбачаються на рівні ВНЗ, на національному і європейському рівнях. На європейському рівні планується створити набір погоджених стандартів, процедур і керівних принципів забезпечення якості освіти, заснувати акредитаційні агентства і водночас розробити стандарти європейської вищої освіти, виходячи не з тривалості навчання, а з компетенцій, які набувають випускники ВНЗ. Держава виступає гарантом якості національної системи освіти через видачу випускникам ВНЗ дипломів державного зразка. Тому вона створює систему стандартів вищої освіти та моніторингу її якості, розробляє критерії і методологію оцінювання якості через акредитацію, атестацію, інспектування. Основна відповідальність за якість вищої освіти випускників лежить окремо на кожному з ВНЗ. Нормативно-правова база освіти надає йому інституційну автономію, свободу щодо процесу навчання та наукових досліджень. Водночас автономія ВНЗ означає його підзвітність щодо якості навчання. При цьому змінюються акценти щодо результативності діяльності ВНЗ. Ключовим завданням є орієнтація ВНЗ на кінцевий результат: знання, навички й уміння випускників, що мають бути застосовані та використані на користь Збройних Сил України та держави в цілому. Базовий принцип забезпечення якості вищої військової освіти в контексті Болонського процесу – це самостійна, творча робота слухача і творча активність науково-педагогічних працівників; запровадження новітніх освітніх технологій і забезпечення умов для активної навчальної діяльності слухачів. Це вимагає зміни стереотипів поведінки всіх учасників військово-навчального процесу. Звідси, головним змістом діяльності ВНЗ має стати формування інноваційного освітнього середовища з орієнтацією на індивідуалізацію навчання, запровадження інформаційної культури і новітніх технологій, збільшення обсягів самостійної роботи в умовах сучасного науково-методичного забезпечення. Ці та інші чинники спонукають нас до вживання відповідних заходів щодо подальшого вдосконалення системи підготовки офіцерських кадрів та адаптації її до стандартів НАТО та європейських стандартів.2. Перспектива та основні завдання з подальшої модернізації вищої освіти військових фахівців. Відповідно до Інструкційного листа Міністерства освіти і науки України від 4.07.05 р. основні завдання у галузі вищої освіти на 2005/2006 навчальний рік необхідно визначити, виходячи з вимог і принципів Болонської декларації. Тому уваги керівників і працівників військової освіти потребують завдання щодо науково-методичного забезпечення модернізації військової освіти в контексті євроінтеграції національної вищої освіти. По-перше, це перехід до трьохступеневої структури вищої освіти (бакалавр, магістр, доктор філософії за фахом), що передбачає значну перебудову всієї системи військової освіти. Діючими нині нормативно-правовими актами, як відомо, передбачена підготовка в наших ВВНЗ випускників-офіцерів тактичної ланки з ОКР “спеціаліст” і терміном навчання 4 або 5 років, офіцерів оперативно-тактичної ланки з ОКР “магістр” і терміном навчання 1 рік, а також офіцерів оперативно-стратегічної ланки з ОКР “магістр” і терміном навчання 1 рік. Наша структура ОКР фахівців “бакалавр – спеціаліст – магістр” не відповідає ступеням “бакалавр – магістр” фахівців у європейських країнах і суттєво відрізняється за змістом та методами навчання. У зв’язку з цим, визначальним чинником забезпечення інтеграції вищої освіти України в єдиний європейський простір визнано адаптацію структури ступенів вищої освіти до європейських стандартів і введення європейської структури фахівців з вищою освітою: бакалавр, магістр. У проекті змін до закону України “Про вищу освіту” передбачається перейти на таку схему з 2007 року. Механізм модернізації існуючої структури ОКР фахівців до кінця не розроблений. Зокрема, потрібно внести зміни і доповнення у закон України “Про вищу освіту”, а також кардинально переробити “Концепцію військової освіти”, передбачивши функціонування бакалаврату за спеціальностями вищої освіти військових фахівців тактичного рівня з повною військово-спеціальною підготовкою офіцерів. Далі випускники служать у військах або можуть продовжувати навчання в магістратурі.^ Магістратура ВВНЗ передбачає оперативно-тактичну чи оперативно-стратегічну підготовку офіцерів, а також, як виняток, може готувати офіцерів для заміщення первинних і ряду наступних посад за наукомісткими спеціальностями. Правом вступу в докторантуру (ад’юнктуру) будуть володіти тільки випускники магістратури. По-друге, нагальною проблемою є розробка оновленого Переліку напрямів і спеціальностей підготовки з обов’язковим їх укрупненням, Переліку кваліфікацій фахівців та відповідних стандартів вищої освіти військових фахівців. Нині Міністерством освіти і науки України формується новий Перелік напрямів підготовки та спеціальностей, спрямований на їх скорочення та укрупнення, а також узгодження названого Переліку з Переліком кваліфікацій. Керівникам ВНЗ рекомендовано активізувати участь у формуванні Переліку, внести обґрунтовані пропозиції з акцентом на обов’язкове його скорочення. Система військової освіти мусить пропонувати державі фахівців нового типу, сприяти подоланню вузької професійної спрямованості військових фахівців з вищою освітою через визначання нового переліку напрямів і спеціальностей, з яких доцільно в сучасних соціально-економічних умовах вести їх підготовку. Формування вказаних Переліків з урахуванням принципів, які рекомендує європейська спільнота, для досягнення сумісності і порівняльності кваліфікацій фахівців з вищою освітою України і Європейського союзу визнано колегією Міністерства освіти і науки України однією з першочергових. Гостроту проблеми підкреслює, наприклад, такий факт: нині у країнах Західної Європи кількість напрямів підготовки (бакалавратів) коливається в межах 20-24 назв; в Росії прийнято 32 напрями підготовки. В Україні підготовка бакалаврів здійснюється в 74 напрямах. Отже, без адекватних змін існуючого Переліку бакалавратів (напрямів) не можна забезпечувати визнання нашого диплому бакалавра з багатьох напрямів підготовки. По-третє, відповідно до рішення колегії Міністерства освіти і науки України (березень 2005 року) необхідно поступово, починаючи з 2005/2006 навчального року, запроваджувати у всіх ВНЗ України, в т.ч. у системі військової освіти кредитно-модульне навчання. Для цього необхідно завершити розробку навчальних планів, програм навчальних дисциплін, засобів діагностування якості навчання, звітної документації з результатами оцінювання знань курсантів (студентів) з урахуванням вимог ЕСТS в системі кредитно-модульного навчання. Вона є сучасною моделлю організації навчального процесу у ВНЗ, яка передбачає структурований у кредитах навчальний план; модульну систему викладання дисциплін; рейтингову система оцінювання за багатобальними шкалами, тобто об’єднує модульну технологію навчання і залікові кредити, як одиниці вимірювання обсягу навчального матеріалу, що засвоєно курсантом. В основу слід покласти оптимізацію структурно-логічної схеми підготовки фахівців, інтенсифікацію викладання навчальних дисциплін, забезпечення діагностування якості підготовки військових фахівців з акцентом на особливості їх фахової підготовки та орієнтацією на ефективний контроль знань, навичок і вмінь курсантів (студентів) у сфері майбутньої військово-професійної діяльності. Педагогічні технології в кредитно-модульній системі передбачають перехід від пасивних до активних форм навчання. При цьому в центрі навчання знаходиться курсант. Це реалізується через індивідуальний навчальний план, велику частку самостійної та індивідуальної роботи, яка контролюється; об’єктивні методи оцінювання успішності, прозору систему оцінювання тощо. Перехід на таку систему організації військово-навчального процесу у ВВНЗ потребує суттєвого оновлення науково-методичних і дидактичних підходів до його планування і організації, змін у педагогічних технологіях і методичному забезпеченні навчальних дисциплін, посилення ролі самостійної роботи курсантів (слухачів), у т.ч. шляхом розвитку електронних курсів і елементів технології дистанційного навчання, сучасних засобів діагностування та оцінювання досягнень курсантів, широкого використання Інтернету тощо. Її запровадження сприятиме підвищенню якості знань і вмінь курсантів, зробить нашу військову освіту привабливішою для іноземців та ін. Четверте завдання – це впровадження інформаційно-комунікаційних технологій і формування інформаційної культури через нові форми організації навчальних занять, нарощування парку ПЕОМ та програмного забезпечення, розроблення і впровадження нового покоління підручників, навчальних посібників і засобів навчання; створення умов для індивідуалізації процесу навчання та ефективної самостійної роботи курсантів, обов’язкове створення та використання у ВНЗ телекомунікаційних мереж. П’яте завдання – це підвищення якості підготовки військових фахівців шляхом впровадження системи комплексного управління та моніторингу якості навчального процесу. Міністерством освіти і науки України рекомендовано ВНЗ створити систему управління якістю вищої освіти, яка б передбачала рівну участь і відповідальність учасників навчально-виховного процесу в реалізації стратегії поліпшення якості вищої освіти. Підвищити відповідальність науково-педагогічних працівників за якість освітньої діяльності, а студентів за якість вищої освіти. Запровадити ефективний механізм оцінювання кінцевих результатів та їх оприлюднення. Розширити застосування експертних і тестових методів оцінювання рівня знань і компетентності. Підвищити об’єктивність оцінювання знань, навичок і вмінь курсантів (студентів) під час проведення ректорського, поточного контролю та екзаменаційних сесій. Шосте завдання – це психолого-дидактична адаптація більшості науково-педагогічних працівників до процесу перебудови системи вищої освіти в контексті її гармонізації з моделлю, запропонованою як загальноєвропейська. Мається на увазі підвищення їх кваліфікації з новітніх форм організації та проведення навчального процесу; здійснення одночасних змін у філософії навчання та викладання, тобто перехід від стратегії викладання до стратегії навчальної діяльності курсантів (слухачів), до використання педагогічних технологій, спрямованих на їх заохочення до самостійного набуття знань та участі в наукових дослідженнях.^ Отже, перед системою військової освіти нині стоять такі завдання: 1. Скорочення переліку спеціальностей та спеціалізацій підготовки військових фахівців усіх ОКР. Термін – до 1 січня 2006 року. Виконавці – Генеральний штаб Збройних Сил України, Департамент військової освіти та науки Міністерства оборони України Підстава – рішення колегії Міністерства оборони України “Про стан та перспективи підготовки кадрів у Збройних Силах України” (Додаток до наказу Міністра оборони України від 31.03.05 № 207).