Адоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку

______________________________________________________1.СУТНІСТЬ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЇ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІПідприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку.Види та організаційні форми підприємств: -приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); -підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); -комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; -державне підприємство, що діє на основі державної власності; -підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності). Залежно від способу утворення діють підприємства унітарні та корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї),а корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням. Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.^ Організаційна структура підприємства Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів а також функціональних структурних підрозділів апарату управління .Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. А щодо його ролі в економіці ,то економічно підприємство є відособленою ланкою економіки, що володіє визначеною оперативно-господарською самостійністю і здійснює своєю діяльністю на основі повного господарського розрахунку. Серцевину будь-якої економіки складає виробництво, створення економічного продукту. Саме підприємства випускають продукцію, виконують роботи і послуги, тобто створюють основу для споживання і збільшення національного багатства. Економіку держави спрощено можна розглядати як сукупність усіляких підприємств, що знаходяться в тісному виробничому, кооперативному, комерційному й іншому взаємозв'язку між собою і державою. Від того, наскільки ефективно працюють підприємства, який їхній фінансовий стан, залежить здоров'я всієї економіки. Перехідний період в Україні від планової економіки до ринкової затягнувся. Цей затяжний перехідної період обумовлений також політичною і соціальною напруженістю в країні. Але це має свої переваги. Усе більше підприємств адаптуються до ринку і починають випускати ту продукцію, що дійсно влаштовує покупця. Багато підприємств зрозуміли, що зниження витрат виробництва і реалізації продукції, поліпшення її якості в умовах спасу інфляції - єдиний шлях для забезпечення фінансового добробуту; Ринки насичуються товарами, з'являється в деяких сферах економіки здорова конкуренція; Збільшення числа спеціалістів самого різноманітного напряму, які спроможні ефективно управляти підприємством в умовах ринку. Отже, підприємства вже почали пристосовуватись до умов ринкової економіки і це показало свої переваги.2^ . СУТНІСТЬ І ХАРАКТЕРНІ РИСИ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬКожна організація для здійснення ефективної діяльності визначає цілі, досягнення яких можливе лише внаслідок дій, які виконуються в певній послідовності і є способом вирішення окремих, часткових завдань.Наскільки обґрунтованими будуть ці рішення, залежатимуть успіх чи невдача організації, її процвітання чи занепад.^ Управлінське рішення -- результат вибору суб'єктом управління способу дій, спрямованих на вирішення поставленого завдання в існуючій чи спроектованій ситуаціїУправлінські рішення спрямовані на розв'язання конкретних управлінських завдань, які характеризуються:невизначеністю, а в деяких випадках і суперечли-вістю умов;недостатністю інформації про можливі способи їх вирішення та чітких алгоритмів вирішення;необхідністю вирішення в обмежений час.^ Управлінський процес постає як комплекс взаємопов'язаних операцій, які виконуються в певній послідовності та спрямовані на розв'язання конкретних завдань і досягнення цілей.^ Найважливішим резервом підвищення ефективності всього суспільного виробництва є підвищення якості рішень, прийнятих керівниками.До управлінського рішення пред'являється ряд вимог, до числа яких можна віднести:всебічну обґрунтованість рішення;своєчасність;необхідну повноту змісту;повноваження;погодженість із прийнятими раніше рішеннями.Прийняття управлінського рішення вимагає високого рівня професіоналізму і наявності визначених соціально-психологічних якостей особистості,^ Основними факторами, що впливають на якість управлінського рішення, є: застосування до системи менеджменту наукових підходів і принципів, методів моделювання, автоматизація керування, мотивація якісного рішення й ін.В прийнятті будь-якого рішення присутні в різному ступені три моменти: інтуїція, судження і раціональність.______________________________________________________^ 3. ВИНИКНЕННЯ РІШЕНЬ. ОБ’ЄКТИВНІ ТА СУБ’ЄКТИВНІ УМОВИ СИТУАЦІЇ. Управління завжди здійснюється з метою досягнення стратегічних цілей. Реалізація цілей будь-якого п-ва забезпечується шляхом прийняття і реалізації рішень. Рішення – це творчий процес вироблення однієї або декількох альтернатив з множини можливих варіантів, спрямованих на досягнення поставлених цілей. Рішення у сфері менеджменту являє собою процес , який реалізується суб’єктом управління і визначає дії, спрямовані на вирішення поставленого завдання в даній ситуації. Рішенням визначається, хто і що має здійснити, в які строки, з якими затратами праці і коштів, в якому порядку, при якому розподілі обов’язків, прав і відповідальності, за якої організації контролю, яких результатів слід очікувати. Потреба у прийнятті рішення виникає у зв’язку з обставинами зовнішніми (наказ вищої організації, регулювання взаємовідносин з кооперованими п-вами та організаціями) і внутрішніми (відхилення від заданих параметрів в-ва, виявлення резервів, порушення трудової дисципліни, заохочення працівників). Рішення є відповідною реакцією на внутрішні і зовнішні впливи, вони спрямовані на розв’язання проблем і максимальне наближення до заданої цілі. Розробка рішень у менеджменті становить основу управлінського процесу. Розробка і прийняття рішень пов’язані з дією об’єктивних і суб’єктивних факторів, які знаходяться в єдності. Конкретна ситуація, економічні, соціальні та психологічні закони – це об’єктивні фактори. Суб’єктивні фактори – талант менеджера, його практичний досвід, знання, особливості мислення, воля того, хто приймає рішення. У переважній більшості випадків успіх розв’язання конкретного завдання залежить від того, наскільки вдало вибрані і використані керівником конкретні методи і прийоми підготовки рішень. Методи, які використовуються для прийняття рішень: 1.що ґрунтуються на якісному аналізі явищ; 2.що поєднують якісний аналіз і кількісні оцінки; 3.розрахункові. Підготовка рішень передбачає комплекс пізнавальних психологічних процесів, методів і прийомів. Вибір і реалізація найкращих варіантів рішень з усіх можливих становлять суть ефективного менеджменту.4.^ СУТНІСТЬ ЕФЕКТИВНОСТІ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ПОКАЗНИКИ ЇХ РІШЕННЯ.Менеджмент – процес планування, організації, приведення в дію та контроль організації з тим, щоб досягнути координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного досягнення завдань.Управління організацією в умовах ринкової економіки складніше, ніж в умовах центральної системи. Це пов’язано з розширенням прав відповідальності та з необхідністю пристосування до змін у зовнішньому середовищі.^ Сутність ефективності менеджменту характеризують:1.працівники, які мають передові знання, до таких працівників належать експерти в галузі нових технологій, високоосвічені спеціалісти, професійні менеджери.Полем діяльності працівників, які мають передові знання, є вся організація, і ними неможливо керувати у звичному розумінні цього слова, особливо ефективно контролювати.2. нове суспільство, яке лише розпочинає формуватися, є суспільством організацій, головна функція яких — продуктивне використання накопичених знань у процесі реалізації специфічних для кожної організації завдань.За умови впливу знань та інформації на роль ключових економічних ресурсів провідного значення для конкурентоспроможності компанії набуває фактор менеджменту.3) налагодження безперервного інноваційного процессу,а отже головною дійовою особою в сучасних соціально-ринкових системах став підприємець.^ Ключові ознаки сучасної системи поглядів на менеджмент, або нової управлінської парадигми, такі:1) здатність пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі;2) використання в управлінні ситуаційного підходу3) головного ресурс підприємства — люди, азавдання менеджерів полягає в тому, щоб організувати ефективну спільну працю, в процесі якої кожна людина зможе максимально використовувати свій потенціал.^ Найбільш важливими положеннями управління українською економікою можна вважати такі:-гнучке поєднання методів ринкового та державного регулювання соціально-економічними процесами як на мікро-, так і на макрорівнях;-формування й функціонування підприємницьких структур як відкритих і соціально орієнтованих;-самоврядування на всіх ієрархічних рівнях;поєднання ринкових і адміністративних методів управління на підприємствах. Ефективність формування та реалізації нової управлінської парадигми може бути забезпечена при дотриманні принаймні двох головних умов: у ній необхідно врахувати особливості попереднього розвитку і сучасний стан економіки, менталітет і особливості країни; в її основу має бути покладено принципи і механізм менеджменту країн із розвинутою ринковою економікою. ______________________________________________________^ 5.ШКОЛА УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИХ ТА ПОВЕДІНКОВИХ НАУК брет, Генрі Форд, Генрі Гантт. Здобутки школи наукового управління: -обґрунтоване нормування праці, включаючи необхідність відпочинку та перерв (реалістичних завдань); -доведення необхідності відбору робітників для виконання певних операцій, а також їх навчання; -впровадження практики стимулювання кращих результатів робітників-виконавців; -відокремлення управлінських функцій від фактичного виконання робіт.Емерсон – передбачав професію менеджера. Школа наукового управління. Термін «наукове уп­равління» ввів Ф. У. Тейлор, проте дослідження, які ввійшли.Бового управління, по Я Гілбергів та Г. Гантта. Ці дослідники вважали, що, використовуючи спостереження, ви­мірПсу. Дослідни наукового уп­равління, вперше звернули увагу на значущість людсь­кого фактора у процесі виробництва. Ключовими моментами цієї теорії було стимулювання високої продуктивності праці, добір людей, фізично і інтелектуально здатних викону­вати певні види праці, та спеціальне навчання їх. Заслугою Тейлора та його послідовників слід таІллінойс). ьності особливої групи людей, які можуть досягати в ній високої продуктивності. Поява ніколи, наукового управління була перелом­ним моментом, після якого управління почали визнава­ти як самостійну сферу наукових досліджень. Паралельний розвиток психології та соціології, а пізніше — соціоніки та удосконалення методів досліджень цих наук значно удосконалили вивчення поведінки людини на робочому місці, що зумовило в 50-ті роки відхавління «від ефективності працівника - до ефективності організації». Початок цій школі дало дослідження природи людини та практики мотивації її праці, перші результати якого пов'язані з відомими в історії менеджменту експериментами в Хоторні (штат Іллінойс), які проводилися на заводі «Western Electric» з 1924 р. по 1929 р. Дослідники дійшли висновку, що на продуктивність праці великий вплив має психологічний стан та неформальні відносини працюючих. Внесок школи наук поведінки: застосування прийомів управління між особистими відносинами для підвищення ступеня задоволення потреб та продуктивності праці; формування організації, в якій кожен робітник реалізовував би свій потенціал. Недоліком школи наук поведінки є переоцінка неформальних факторів. В 20-30 роках в США стали формуватися передумови, які пізніше призвели до якісно нової ситуації в управлінні. Назріла необхідність нових форм управління, які характеризуються більш вираженим соціологічним і психологічним нахилом. Американські авторитети в галузі менеджменту Г. Кунц і С. О'Доннел говорили - щоб добитися повного використання здібностей підлеглих, керівник повинен викликати в них відповідний відгук, здійснюючи лідерство. Цього можна досягти при допомозі різних засобів, але в основі їх усіх лежать потреби підлеглих.     До проблеми мотивації праці «людського фактору» звернулись в 30-ті роки теоретики менеджменту. Вони пов'язували процес виробництва не тільки з удосконаленням матеріальних елементів, а й впливом на етичні норми і психологію роб^ 6.ЗМІСТ УПРАВЛІННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУУправління- це загальне поняття. Воно поширюється на велике коло різноманітних об’єктів, явищ і процесів, наприклад на технічні, державні та суспільні системи. Як термін управління ширше за М., оскільки застосовується до різних видів люд. д-ості.(управління може бути як і людьми, так і певним обладнанням) Наука управління розробляє свою теорію, змістом якої є закони і закономірності, принципи, функції, форми і методи діяльності людей у процесі управління.Менеджмент- це поняття, яке використовують переважно для характеристики процесів управління господарськими організаціями (підприємствами). Початково це слово означало вміння дбайливо вести домашнє господарство, майстерно володіти засобами праці, вправно працювати. З появою багатьох видів роботи, з поглибленням спеціалізації виникла потреба в діяльності, яка пов’язувала в єдине ціле роботу багатьох окремих виконавців. Відповідно до цього трансформувався і зміст поняття “менеджмент”. Це слово увібрало у себе всі чисельні вимоги до управління як до науки, мистецтва ведення справ і стилю роботи. М. як термін застосовується лише до управління соц.-економ.системами(тобто в яких задіяні люди) Об'єктом дослідження менеджменту є організація як систематизоване свідоме об'єднання дій людей, спрямованих на досягнення певних цілей.7.ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУМенеджмент за оцінкою більшості спеціалістів здійснює п ять основних функцій:Планування в процесі здійснення цієї функції необхідно з ясувати становище організації, структуру її цілей та способи їх досягнення.Організаційна функція - створення самої організації, її структури, системи управління, необхідної документації тощо.Координаційна функція - забезпечення необхідного рівня взаємодії між учасниками та підрозділами.Мотиваційна функція - визначення потреб людей та відшукання найдієвішого способу їх задоволення в певній ситуації з тим, щоб забезпечити їх якнайактивнішу діяльність у процесі досягнення цілей організації.Контроль - виявити завчасно небезпеки, що насуваються, помилки, які спіткали діяльність організації, і таким чином створити підстави для вдосконалення роботи. ______________________________________________________^ 8.КОЛЕКТИВНІ МЕТОДИ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬПОРІВНЯНО З ІНДИВІДУАЛЬНИМИ КОЛЕКТИВНІ МЕТОДИ Є БІЛЬШ ЕФЕКТИВНИМИ.1.Метод «мозкового штурму» зводиться до творчої співпраці певної групи спеціалістів заради вирішення проблеми шляхом, наприклад, проведення дискусії. Аби “мозковий штурм” не перетворився на звичайну нараду слід дотримуватись певних правил: - не дозволяється критицизм і негативні коментарі щодо висловлювань учасників; - ідеї та пропозиції, що висуваються, не засуджуються; - заохочується вільне творче мислення; - забезпечується висування якомога більшої кількості ідей; - заохочується комбінування ідей, розвиток однієї ідеї на закладі інших тощо.^ 2.Метод “Конференція ідей”.Допускає доброзичливу критику у формі реплік або коментарів. Вважається, що така критика може підвищити цінність ідей, що висуваються. Всі висунуті ідеї фіксуються в протоколі анонімно. Не рекомендується залучати до “конференції ідей” осіб, які скептично налаштовані щодо можливостей втрішення даної проблеми.^ 3.Метод “Колективного блокноту” поєднує індивідуальне незалежне висування ідей з колективною її оцінкою:кожний учасник групи отримує блокнот, у якому викладена сутність вирішуваної проблеми. Впродовж певного періоду часу (звичайно 2 тижні) кожний учасник групи записує до блокноту власні ідеї щодо вирішення даної проблеми. Потім блокноти збирає керівник групи для узагальнення та систематизації інформації. Реалізація методу завершується творчою дискусією всієї групи та обговоренням систематизованого матеріалу.Методи активізації творчого пошуку (метод контрольних запитань, метод фокальних об'єктів, метод морфологічного аналізу^ 1.Метод контрольних запитань. Сутність полягає у стимулюванні пошуку ідей за допомогою універсальних запитань. На практиці часто використовується перелік універсальних запитань, складений Алексом Осборном: - яке нове застосування об’єкту можна запропонувати? - які модифікації об’єкту можливі, якщо його обертати, скручувати, змінювати функції, колір, форму тощо? - що можна на об’єкті збільшити (зменшити): розміри, міцність, кількість елементів тощо? - що можна на об’єкті замінити і т.д.?^ 2.Метод фокальних об’єктів полягає у перенесенні ознак випадково вибраних об’єктів на об’єкт, що удосконалюється. Існує така послідовність: а) вибирається фокальний об’єкт та встановлюється мета його удосконалення; б) навмання вибирається декілька випадкових об’єктів; в) складаються списки ознак випадкових об’єктів; г) ознаки випадкових об’єктів приєднуються до фокального об’єкту; д) отримані сполучення розвиваються шляхом вільних асоціацій; ж) отримані варіанти оцінюються та відбираються раціональні рішення.^ 3.Метод морфологічного аналізу грунтується на застосуванні комбінаторики, тобто на системному дослідженні всіх теоретично можливих варіантів, які випливають із закономірностей побудови (морфології) об'єкта, що аналізується. Синтез охоплює як відомі, так і нові, незвичайні варіанти. Шляхом комбінування варіантів можна отримати рішення, декілька з яких може мати практичний інтерес.^ 9.МЕТОДИ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ. Одним з найскладніших етапів раціональної технології прийняття рішень є пошук альтернативних варіантів. В управлінській практиці використовуються різноманітні методи творчого пошуку альтернативних варіантів, які умовно поділяють на три групи: 1.методи індивідуального творчого пошуку (аналогії, інверсії, ідеалізації); 2.методи колективного творчого пошуку (“мозковий штурм”, конференція ідей, метод колективного блокноту); 3. методи активізації творчого пошуку (метод контрольних запитань, метод фокальних об'єктів, метод морфологічного аналізу).Методи індивідуального творчого пошуку (аналогії, інверсії, ідеалізації):^ 1.Метод аналогії передбачає використання схожого відомого рішення, «підказаного», наприклад, технічною, економічною або художньою літературою, яке виникло як результат спостереження за явищами природи тощо.^ 2.Метод інверсії - специфічний метод, що передбачає такі підходи до пошуку варіантів: перевернути звичайне рішення «догори ногами»; вивернути на виворот; поміняти місцями^ 3.Метод ідеалізації базується на пошуку альтернативи шляхом ініціювання уявлення про ідеальне вирішення проблеми, яке може наштовхнути на нові варіанти дій.^ 10.ФУНКЦІЯ ОРАНІЗАЦІЇФункція організація – це процес поділу, групування та координації робіт, видів діяльності і ресурсів для досягнення поставлених цілей, процес створ. структури управління. Реалізація функції організації здійснюється у процесі організаційної діяльності. Організаційна діяльність – процес усунення керівником невизначеності між людьми щодо роботи або повноважень і створення середовища, придатного для їх спільної діяльності.^ Основні складові організаційного процесу (організаційної діяльності): а) поділ праці - поділ загальної роботи на окремі складові частини б) департаменталізація - групування робіт та видів діяльності у певні блоки (підрозділи: групи, відділи, сектори, цехи, виробництва тощо); в) делегування повноважень г) встановлення діапазону контролю - визначення кількості працівників, безпосередньо підлеглих даному менеджерові; д) створення механізмів координації - забезпечення вертикальної та горизонтальної координації робіт та видів діяльності. Кінцевим результатом організаційної діяльності є вибір певної позиції у діапазонах всіх елементів організаційної діяльності. Такий вибір у підсумку і формує організаційну структуру. Ця ф-ія здійсн. всіма структурними підрозділами. Сутність ф-ії полягає в забезпеченні виконання рішень з організаційної сторони.______________________________________________________^ 11.ОРГАНІЗАЦІЙНА КУЛЬТУРА Організаційна культура – комплекс найбільш стабіль­них й довготривалих характеристик організації. Розробка концепції культури організації почалась в 80-х роках у США . Поняття організаційної культури не має єдино «правильного» тлумачення. Кожен із авторів нама­гається дати своє власне визначення. Термін «культура управління» останнім часом набуває все ширшого розповсюдження. Цим терміном усе часті­ше користуються як науковці, так і практики. Культура управління – це теорія раціональної органі­зації роботи апарату управління, прищеплення йому найбільш ефективних засобів, форм і методів праці, роз­криття ролі культурного елемента в ньому. Культура управління – це теорія управління як важ­ливої соціальної функції – свідомого і владного, з засто­суванням новітніх досягнень культури організації, впли­ву як на окремих людей, так і на всю людську спільноту, що проводиться заради досягнення чітко визнаної кон­кретної мети. Предмет культури управління включає в себе завдання управлінцям освоїти різні методи вирішення усіх можливих організаційно-управлінських проблем; навчити їх ставити мету й науково достовірно аналізувати труднощі, що заважають її реалізації; показувати їм, як треба оцінювати переваги чи недоліки прийнятих управ­лінських рішень. Виходячи із сказаного, культура управління – це сукупність теоретичних та практичних положень, прин­ципів і норм, що мають загальний характер і стосуються різною мірою всіх аспектів людської діяльності, це важлива сфера впливу на свідомість, вчинки підлеглих, їх помисли і бажання, водночас, вона один з вирішальних факторів успіху в управлінні. Разом з тим, більшість авторів сходиться на тому, що організаційна культура є складною композицією важли­вих припущень, які часто не підлягають формулюванню, бездоказово сприймаються і поділяються всіма членами колективу. Здебільшого організаційна культура, тракту­ється та сприймається більшістю членів організації як філософія й ідеологія управління, загальні припущення, ціннісні орієнтації, вірування, очікування, розмірковуван­ня і норми, що лежать в основі стосунків більшості працівників як усередині організації, так і за її межами. Організаційна культура – специфічне поєднання цінностей, від­носин, норм, звичок, традицій, форм поведінки і ритуалів, які існують в організації. В межах теорії менеджменту, організаційна культура розглядається як потужний стра­тегічний інструмент, що дає змогу орієнтувати всі підрозді­ли організації і окремих осіб на спільні цілі; мобілізувати ініціативу співробітників, виховувати відданість організації поліпшувати процес комунікації, поведінку. Крім того, культура організації забезпечує гармонізацію колективних та інди­відуальних інтересів працівників. У рамках організаційної культури кожен працівник підприємства усвідомлює свою роль у загальній системі управління, те, що від нього чекають і як щонайкраще він на це може відповісти конкретною працею. Таким чином, результати роботи будь-якої організації тісно пов'язані з її організаційною, або корпоративною, культурою, яка, в одному випадку, допомагає виживан­ню, в другому – досягненню найвищих результатів, у третьому – веде до банкрутства.^ 13.ПРИНЦИПИ МЕНЕДЖМЕНТУПринцип єдиноначальності. Чим повніший взаємозв’язок підлеглого з керівником, тим менша ймовірність отримання ним суперечливих вказівок і вища персональна відповідальність за наслідки роботи.^ Принцип безумовної відповідальності. Відповідальність є обов'язком і не може бути делегованою, тобто жодний керівник не може шляхом делегування звільнитися від відповідальності за діяльність підлеглих. Підлеглі, отримавши доручення і необхідні для його виконання повноваження, несуть повну відповідальність перед керівниками за свою діяльність; керівники несуть усю відповідальність за організаційну діяльність підлеглих.^ Принцип паритету повноважень і відповідальності. Повноваження — це право на виконання дорученої роботи, а відповідальність — це обов'язок її виконати. Тому відповідальність за конкретні дії не може перевищувати передбачений обсяг делегованих повноважень, але і не повинна бути меншою за нього.^ Принцип делегування повноважень. Повноваження, делеговані окремим керівникам, повинні бути достатніми для того, щоб забезпечити можливість отримання очікуваних результатів.^ Принцип діапазону управління. Для кожної управлінської посади існує гранична кількість співробітників, якими може ефективно керувати одна людина, але ця цифра може змінюватися залежно від ситуацій та їх впливу на кількість часу, необхідного для ефективного менеджменту.^ Принцип прямого керівництва. Чим менш опосередковані особисті контакти керівника з підлеглими, тим ефективнішим є керівництво. Навіть об'єктивна опосередкована інформація недостатня для правильного оцінювання підлеглих. За безпосереднього контакту керівник може краще навчати, отримувати пропозиції і вникати в сутність проблем.^ Принцип відповідності завдань. Завдання окремих осіб і структурних підрозділів організації повинні взаємно доповнювати одне одного, формуючи систему цілей організації.ПослідовністьНеперервністьПрийняття участі співробітниками у вирішенні питань ______________________________________________________14.^ ВИДИ ПІДПРИЄМСТВ ТА ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВСтаття 2 Закону "Про підприємства в Україні" передбачає можливість діяльності в Україні підприємств таких видів: приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства; господарське товариство; підприємство, засноване на власності об'єднання громадян; комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади; державне підприємство, засноване на державній власності, зокрема казенне підприємство.Закон України — "Про господарські товариства" передбачає існування в Україні таких господарських товариств: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.Акціонерне товариство — товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, не може бути меншим за суму, еквівалентну мінімальним заробітним платням. При цьому величину мінімальної заробітної платні визначають за ставкою, що діяла на момент створення акціонерного товариства. Акціонери несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими. Акції ВАТ можуть розповсюджуватися через відкриту підписку та купівлю-продаж на біржах, акції ЗАТ розподіляються між його засновниками й не можуть розповсюджуватися через підписку, купуватися й продаватися на біржі.^ Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) — товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їхніх вкладів. Розмір статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю повинен бути не меншим за суму, еквівалентну 100 мінімальним заробітним платням. Величину мінімальної заробітної платні визначають за ставкою, яка діяла на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю. Нині величина статутного фонду ТОВ має бути не меншою за 11 800 грн.^ Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) — товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а в разі недостатності цих сум — додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний рівень відповідальності учасників передбачається в установчих документах.^ Повне товариство — товариство, усі учасники якого провадять спільну підприємницьку діяльність і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном.^ Командитне товариство — товариство, у якому крім одного учасника або більшої кількості учасників, що провадять від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства (вкладників).^ 15.ФОРМАЛЬНА ТА НЕФОРМАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯОрганізація - це група людей, діяльність яких свідомо координують для досягнення спільної мети.Організація можлива за таких умов: 1) є принаймні дві людини, які вважають себе членом організації; 2) є хоч би одна мета (тобто результат, якого треба досягти), яка сприймається як загальна мета для всіх членів групи; 3) члени групи спеціально працюють разом, щоб досягти означеної для всіх мети. У цьому випадку йдеться про формальну організацію. Існують також неформальні організації, тобто групи, що виникають спонтанно, але в яких люди взаємодіють досить регулярно. Неформальні організації існують у всіх формальних, за винятком дуже малих. І хоч вони не мають керівників, проте відіграють дуже значну роль у житті формальних організацій. Деякі неформальні групи можут поводити себе так, що заважатимуть досягненню цілей формальних організацій. Прийняті групою норми можуть призвести до того, що продуктивність організації буде нижчою від визначеної керівництвом формальної організації. Тенденція до опору будь-яким змінам може затримувати необхідну модернізацію виробництва. Деякі ранні автори теорії менеджменту вважають, що неформальні організації треба знищувати. Нинішні теоретики вважають навпаки, що неформальна організація може допомогти формальній у досягненні її цілей.^ 16.ШКОЛА НАУКОВОГО УПРАВЛІННЯНаукове управління було спрямовано на дослідження проблем підвищення продуктивності праці робітників (операційних виконавців) шляхом удосконалення операцій ручної праці. Засновниками школи були Ф. Тейлор («Принципи наукового управління»,1911р.), Френк та Ліліан Гілбрет, Генрі Форд, Генрі Гантт.Здобутки школи наукового управління: -обґрунтоване нормування праці, включаючи необхідність відпочинку та перерв (реалістичних завдань); -доведення необхідності відбору робітників для виконання певних операцій, а також їх навчання; -впровадження практики стимулювання кращих результатів робітників-виконавців; -відокремлення управлінських функцій від фактичного виконання робіт.Емерсон – передбачав професію менеджера.^ Школа наукового управління. Термін «наукове уп­равління» ввів Ф. У. Тейлор, проте дослідження, які ввійшли до складу школи наукового управління, пов'я­зані і роботами Ф. і Я Гілбергів та Г. Гантта. Ці дослідники вважали, що, використовуючи спостереження, ви­мірювання, логіку та аналіз трудових процесів, можна удосконалити багато операцій ручної праці і досягти більш ефективної організації всього трудового процесу. Дослідники, що належали до школи наукового уп­равління, вперше звернули увагу на значущість людсь­кого фактора у процесі виробництва. Ключовими моментами цієї теорії було стимулювання високої продуктивності праці, добір людей, фізично і інтелектуально здатних викону­вати певні види праці, та спеціальне навчання їх. Заслугою Тейлора та його послідовників слід також вважати обґрунтування потреби виділення управлінської праці як сфери діяльності особливої групи людей, які можуть досягати в ній високої продуктивності. Поява ніколи, наукового управління була перелом­ним моментом, після якого управління почали визнава­ти як самостійну сферу наукових досліджень. _____________________________________________________^ 17. ІНЦИДЕНТ ТА ЙОГО ПЕРЕРОСТАННЯ В КОНФЛІКТ Стадії перебігу конфлікту. В соціальному конфлікті виділяють чотири стадії розвитку: а) передконфліктна стадія; б) власне конфлікт; в) вирішення конфлікту; г) після конфліктна стадія.Передконфліктна стадія, або ситуація – це зростання напруги у відносинах між потенційними суб’єктами конфлікту, викликана протиріччями. Але протиріччя не завжди переростають в конфлікт. Лише те протиріччя, яке усвідомлюється потенційними суб’єктами конфлікту як несумісними, приводить до загострення соціальної напруги. Соціальна напруга також не завжди є попередником конфліктуОдним з ключових понять конфліктології є незадоволення. Накопичення незадоволення життям чи ходом розвитку подій приводить до зростання соціальної напруги. При цьому відбувається трансформація незадоволеності з суб’єктивно-об’єктивних відносин в суб’єктно-суб’єктні. Суть цієї трансформації в тому, що потенційний суб’єкт конфлікту виявляє, персоніфікує реальних або імовірних винуватців своєї незадоволеності і одночасно усвідомлює невирішуваність ситуації звичайними способами взаємодії. Таким чином, конфліктна ситуація поступово перетворюється у відкритий конфлікт. Проте сама по собі вона може існувати довго і переростати у конфлікт. Для того, аби конфлікт став реальним необхідний інцидент.Інцидент – формальний привід, випадок для початку безпосереднього зіткнення сторін. Він може бути випадковим чи спланованим однією з сторін конфлікту, а також результатом природного ходу подій. Іноді інцидент провокує третя сторона, яка переслідує власні інтереси у “чужому” конфлікті.Власне конфлікт – цю стадію ще називають стадією розвитку конфлікту. Початком відкритого протистояння сторін є результатом конфліктної поведінки, під якою розуміють дії, спрямовані на опонента з метою захопле