Авторський колективБаранова Л. М., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 34 (у співавторстві з Печеним О. П. та Сиротенко С. Є.); гл. 36 § 3; гл. 40 (§ 3; § 4; § 5);Борвсова В. І., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 36 (§ 1-2); гл. 40 §2;гл.43(§1,3);Домашенко М, В., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 46;Жилінкова І. В., доктор юридичних наук, професор - гл. 45; гл. 49; гл. 50;Загорулько О. А., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 32 ) (у співавторстві з Пучковською І. Й.); гл. 42, гл. 53;Зямурявкіна Р, М., асистент - гл. 41;Ігнатевко В. М., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 64, 65, 66, 67; ";Казанцев В. С, асистент - гл. 37; гл. 40 § 6;Коробцова Н. В., кандидат юридичних наук - гл. ^ 61, 62; 63;Крияша В. М., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 43 (§ 4) (у співавторстві з В. Л. Яроцьким), гл. 44 (у співавторстві з В. Л. Яроцьким); гл. 59; гл. 60;Мороз М. М., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 40 (§ 1); Панова Л. В., кандидат юридичних наук - гл. 55; гл. 56; гл. 58; Первомайський О. О., кандидат юридичних наук - гл. 47; гл. 54; гл. 57;Печений О. П., кандидат юридичних наук - гл. 34 (у співавторстві з Бара-новою Л. М. та Сиротенко С. Є.); гл. 43 § 2; Іїрнступа С. Н., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 68 (у співавторстві з Сиротенко С. Є.); Пучковська І. Й., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 32 (§ 6) (у співавторстві з Загорулько О. А.); гл. 38; гл. 39; СїбІльов М. М., кандидат юридичних наук, доцент-гл. 30, 31, 33, 35;Сиротенко С. €., асистент - гл. 34 (у співавторстві з Барановою Л. М. та Печним О. П. ); гл. 68 (у співавторстві з Приступою С. Н.);Єоловйов О. М„, кандидат юридичних наук - гл. 36 § 5; Спасибо-Фатеєва І, В., доктор юридичних наук, професор - гл. 5 І;Сурженко О. А., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 36 § 4; Чуйкова В. Ю., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 69;Явор О. А., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 36 § 6;Янишен В. П., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 52;Яроцький В. Л., кандидат юридичних наук, доцент - гл. 43 § 4 (у співавторстві з В. М. Крижною), гл. 44 (у співавторстві з Крижного В. М.); гл. 48; гл.55 Розділ VII. Зобов'язальне право. Загальні положення^ Глава ЗО. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВОІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ§ 1. Поняття зобов'язального праваЗобов'язальне право - це найбільша за обсягом підгалузь цивільного права, норми якої регулюють переважно відносини майнового обороту (товарообміну), тобто відносини, що виникають при переході матеріальних та інших благ, які мають економічну форму товару, від однієї особи до іншої. Предметом зобов'язального права, як підгалузі цивільного права, є майнові відносини. У зв'язку з цим виникає питання про співвідношення зобов'язальних правовідносин з правовідносинами власності. Слід мати на увазі, що хоча вони тісно пов'язані між собою, з урахуванням того, що саме відносини власності складають передумову товарообміну, але між ними існують і суттєві відмінності. Так, якщо правовідносини власності мають характер абсолютних, у яких власнику протистоїть необмежене коло осіб, то зобов'язальні правовідносини належать до відносних правовідносин, у яких конкретній упра-вомоченій особі (кредитору) протистоїть також конкретна зобов'язана особа - боржник. Отже, зобов'язальні правовідносини характеризуються чіткою персоніфікацією суб'єктного складу. Вони юридичне пов'язують лише конкретних осіб. Є відмінності і в юридичному об'єкті зазначених правовідносин. Зобов'язальні правовідносини відрізняються від правовідносин власності і за сутністю відповідного суб'єктивного права.^ Якщо сутністю суб'єктивного права у абсолютних правовідносинах є право на власні дії, то у відносних правовідносинах - право на дії іншої особи (боржника). Характеризуючи відносини майнового обігу, які регулюються нормами зобов'язального права, слід підкреслити, що вони охоплюють, перш за все, ринкові відносини, які виникають як при здійсненні підприємницької діяльності, так і при задоволенні фізичними особами власних потреб. Цим відносинам притаманна така ознака як багатоманітність, оскільки майновий оборот (товарообмін) може здійснюватися як шляхом відчуження особою свого майна у власність іншій особі (наприклад, при кунівлі-продажу), так і через пере-Розділ ПІ^ ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯдачу його іншій особі у тимчасове оплатне чи безоплатне користування (наприклад, при оренді або позичці).^ Предметом такого обороту можуть бути не тільки речі, а й інші предмети, що мають товарну, хоча і не завжди матеріальну (уречевлену) форму. Йдеться, зокрема, про результати послуг (наприклад, наданих при перевезенні або зберіганні речей), що споживаються замовником (у процесі вчинення виконавцем певної дії або здійснення певної діяльності, майнові права та певні нематеріальні блага (наприклад, інформація). Оскільки норми зобов'язального права у цій частині мають своєю метою врегулювання відносин майнового обігу в їх непорушеному стані, дані зобов'язання є регулятивними. Значна більшість регулятивних зобов'язань виникає на підставі договорів, тобто є договірними зобов'язаннями. Однак деякі недоговірні зобов'язання, що виникають з односторонніх правомірних дій (односторонніх правочишв або юридичних вчинків), теж слід віднести до регулятивних. Йдеться про зобов'язання з публічної обіцянки винагороди, вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення та рятування здоров'я і життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи. Певна група норм зобов'язального права спрямована на усунення негативних наслідків, що виникають в результаті порушення однією особою суб'єктивних цивільних прав іншої. Метою вказаних норм є охорона, у тому числі й захист суб'єктивних цивільних прав, а зобов'язання, що виникають при цьому, йменуються охоронними. До них належать зобов'язання з відшкодування шкоди, створення загрози життю, здоров'ю чи майну іншої особи, набуття або збереження майна без достатньої підстави.^ Зобов'язальне право, як підгалузь цивільного права, складається з низки правових інститутів, норми котрих спрямовані на закріплення положень, що стосуються як усіх зобов'язань, так і окремих їх видів. Враховуючи це, зобов'язальне право поділяється на загальну та спеціальну частини. Загальна частина охоплює положення щодо поняття та видів зобов'язань, підстав їх виникнення, способів виконання і відповідальності за порушення зобов'язань та підстав їх припинення. Однією із складових цієї частини є й загальні положення про договір, як найпоширенішу підставу виникнення зобов'язання, що охоплюють поняття та зміст договору, порядок його укладення, зміни, розірвання тощо. Спеціальна частина зобов'язального права складається з Інститутів, що охоплюють норми, які стосуються окремих типів (груп, видів та підвидів) зобов'язань. Значна більшість цих норм розрахована на регулювання зобов'язальних відносин, що виникають на підставі договору. Дані норми у своїй сукупності складають договірне право. Останнє має свою внутрішню диференціацію і складається з низки субінститутів, які об'єднують правові норми, розраховані на регулювання окремих груп, видів та підвидів договорів, що породжують відповідні договірні зобов'язання. Інші норми спеціальної частини зобов'язального права розраховані на регулювання зобов'язальних відносин, що виникають з односторонніх правомірних чи неправомірних дій (деліктів). Вони теж об'єднуються у відповідні субінститути зобов'язального права і розраховані, відповідно, або на регулювання недоговірних зобов'язальних відносин, або на усунення негативних наслідків, що виникають внаслідок порушення однією особою суб'єктивних цивільних прав іншої. Норми зобов'язального права містяться переважно у Книзі п'ятій ЦК та у інших актах цивільного законодавства. § ^ 2. Поняття та види зобов'язань Згідно зі ст. 509 ЦК зобов'язанням с правовідкошення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Отже, зобов'язання - це різновид цивільних правовідносин. Елементами зобов'язання, як і будь-якого правовідношення, є його суб'єкти, об'єкт та зміст.Суб'єктами зобов'язання є управомочена сторона (кредитор) та зобов'язана сторона (боржник). Ними можуть буди як фізичні, так і юридичні особи, у тому числі й юридичні особи публічного права1. Юридичним об'єктом зобов'язання є певна поведінка зобов'язаного суб'єкта, а його матеріальним об'єктом виступає певне матеріальне благо, заради якого між суб'єктами виникають юридичні зв'язки. Особливість юридичного об'єкта зобов'язання полягає у покладенні на боржника обов'язку щодо здійснення ним відповідних активних дій. Пасивна поведінка боржника (утримання від дії) не може бути самостійним юридичним об'єктом зобов'язання, оскільки вона завжди супроводжує вчинення ним активних дій. Саме тому зобов'язальне право, на відміну від права власності, опосередковує не статику, а динаміку майнових відносин.^ Зміст зобов'язання складають права та обов'язки його суб'єктів. Суб'єктивне право, що належить управомоченш стороні у зобов'язанні, йменується правом вимоги, а суб'єктивний обов'язок зобов'язаної сторони називається боргом. Новий Цивільний кодекс закріпив низку наступних положень, що стосуються усіх зобов'язань. _, По-перше, згідно з ч. З ст. 509 ЦК зобов'язання, як цивільне право- Дет. про це див. § 4 даної глави.вРозділ УП^ ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯвідношення, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, що є загальними засадами цивільного законодавства. По-друге, будь-яке грошове зобов'язання, виходячи з вимог ст. 99 - Конституції України, має бути виражене у грошовій одиниці держави - гривні, хоча сторони зобов'язання при цьому можуть визначати грошовий еквівалент такого зобов'язання в іноземній валюті (ст. 524 ЦК). Виконання ж зобов'язання має відбуватися за загальним правилом у гривнях (ст. 533 ЦК). По-третє, не допускається одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов (ст. 525 ЦК). Ця заборона стосується як боржника, так і кредитора. Винятки з даного правила можуть встановлюватися договором або законом. Наприклад, підставою для односторонньої відмови від зобов'язання згідно зі ст. 615 ЦК може бути порушення зобов'язання однією із сторін, якщо це передбачено договором або законом. Питання галузевої належності категорії «зобов'язання» та можливості Існування немайнових зобов'язань у науці є дискусійними. Ще за часів існування радянського права була висловлена думка про те, що категорія «зобов'язання» є, начебто, не цивільно-правовою, а міжгалузевою, оскільки, як вважали її автори, існують трудові, фінансові, управлінські, господарські, внутрішньогосподарські та інші зобов'язання1. її критики слушно вказували нате, що зазначена категорія є виключно цивільно-правовою, оскільки зобов'язання опосередковують процес саме товарного переміщення (обороту) матеріальних благ від однієї особи до іншої. Але при цьому вони вважали, що погляд на зобов'язання як на міжгалузеву категорію був обумовлений тим, що легальне поняття зобов'язання, закреплене у ст. 158 РРФСР 1964 р. (ст. І51 ЦК УРСР 1963 р.), мало занадто загальний характер і під нього можна було підвести будь-яке відносне правовїдно-шення2. На нашу думку, зазначене легальне визначення зобов'язання було лише приводом для іншої дискусії, зумовленої різними поглядами науковців на систему радянського права і законодавства, чинників, що їх обумовлюють, та місцем у них, так званого господарського права. По суті, наведене легальне визначення зобов'язання уявляється цілком прийнятним, оскільки, з одного боку, містить усі ознаки цього правового явища; і у будь-якого неупередженого дослідника не може виникати сумнів щодо його галузевої належності хоча б через те, що дане визначення поміщене у ЦК. З іншого - воно надає можливість у межах цивільних правовідносин відбити особливості зобов'я-1Танчук И. А.. Ефішович В. Я, Абова Т. Е.. Хозяйственньїе обязательства. - М.-.Юрид. лит., 1970. - С. 17.2 Див.: Гражданское право: Учеб. - Изд. 3-є / Под ред. А. П. Сергеева иЮ.К. Тоя-стого.Часть 1. -М.: Проспект, 1998.-С. 484. зань саме як специфічного виду останніх (їх майновий та відносний характер, закликаність боржника до активних дій, можливість упра-вомоченого суб'єкта вимагати певної поведінки від зобов'язаного суб'єкта). Не випадково, саме спираючись на це легальне визначення зобов'язання, дослідники1 формулювали різні за змістом доктриналь-ні визначення цивільно-правових зобов'язань. Про прийнятність наведеного легального визначення зобов'язання, вміщеного у ст. 151 ЦК 1963 р., свідчить і те, що у ст. 509 нового ЦК України воно відтворено майже без змін. Питання галузевої належності зобов'язань у сучасних умовах набуває суто практичного значення. Видавалось, що визнання об'єктивного характеру поділу права на приватне і публічне повинно мати наслідки, зокрема, визнання й того, що кожна із зазначених сфер права характеризується власним методом, власними правовими засобами (категоріями) та принципами, які у сукупності створюють відповідний тип регулювання суспільних відносин та правовий режим, відповідно, приватного і публічного права, що унеможливлює використання у вказаних сферах права не властивих їм правових засобів. З огляду на це, саме сфері приватного права, яка характеризується децентралізованим регулюванням на диспозитивних засадах усіх особистих немайнових та майнових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників, притаманний такий правовий засіб, яким є зобов'язання. Між тим не тільки окремі дослідники продовжують розглядати зобов'язання як міжгалузеве поняття (один з механізмів, що використовується у різних галузях права)2, а й намітилася тенденція використання правових засобів сфери приватного права, зокрема, у податковому законодавстві3, що може призвести до руйнування законодавства, яке діє у сфері приватного права4. Слід вказати, що навіть фахівці публічного права вказують на некоректність застосування терміна «зобов'язання» до податкових відносин, побудованих на принципах влади і підпорядкування. Більш точним, як слушно вказує М. П. Кучерявен-ко, було б використання терміна «податковий обов'язок», що узагальнює всю систему обов'язків платника податків, пов'язаних зі сплатою податків і зборів5.Иоффе О. С. Обязательственное право. - М.: Юрид. лит., 1975. - С. 6; Гражданское право (вказ. підруч.). - С. 484.2 Див/. Хозяйетвенное право: Учеб. / Под. ред. акад. В. К. Мамзутова. - К.: Юрнн-хом Интер, 2002. - С. 561.3 Див., напр., Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р. //Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 7. - Ст. 259.4 Дет. про це див.: М. М. Сібільов. Наслідки використання правових засобів сфериприватного права при регулюванні публічно-правових відносин / Респуб. міжвід. наук,зб. «Проблеми законності». - Харків, 2001.- С. 55-61.5 Кучерявенко Н. 17. Налоговое право: Учеб. - Харьков: Легас, 2001. - С. 242.10Розділ VII^ ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ11Обґрунтування у радянські часи неможливості існування зобов'язань немайнового характеру1 було, на нашу думку, пов'язане з недооцінкою тоді ролі немаинових благ. До речі, слід вказати на те, що і у ті часи І. Б. Новицький вважав: змістом зобов'язання може бути право вимоги вчинення будь-якої правомірної дії, що заслуговує на захист, підкреслюючи при цьому, що ніколи норми цивільних кодексів або інших актів цивільного законодавства не обмежували змісту зобов'язання ознакою лише його майнового характеру2. В сучасних умовах можливість існування немаинових зобов'язань узгоджується, на нашу думку, з принципом свободи договору та новим поглядом на сутність і роль нематеріальних благ у цивільному обороті.^ Багатоманітність зобов'язань зумовлює необхідність їх класифікації з використанням різних класифікаційних критеріїв. Залежно від підстави виникнення зобов'язання поділяються на договірні і недоговірні.^ Договірне зобов'язання - це відносне правовідношення між юридично рівними і майново самостійними особами, що виникає на підставі договору, який виражає їх загальну волю на досягнення цивільно-правових результатів майнового чи немайнового характеру, настання котрих відбувається у разі здійснення боржником певних активних дій, що відповідають праву вимоги кредитора і не зачіпають прав та законних інтересів третіх осіб, які не є учасниками зазначеного правовідношення.^ Недоговірне зобов'язання - відносне правовідношення між юридично рівними і майново самостійними особами, що виникає на підставі або правомірних односторонніх дій особи (правочинІв чи юридичних вчинків), або неправомірних дій особи, наслідки за якими настають незалежно чи, навіть, всупереч їх волі. На відміну від договірних зобов'язань, зміст та наслідки недоговІрних визначаються імперативними приписами актів цивільного законодавства, що не можуть змінюватися стороною (сторонами) зобов'язання. Залежно від характеру поведінки боржника зобов'язання поділяються на зобов'язання з позитивним або негативним змістом.^ За зобов'язанням з позитивним змістом боржник зобов'язаний вчинити певну дію на користь кредитора (наприклад, передати майно, виконати роботу, надати послугу тощо).^ За зобов'язанням з негативним змістом боржник зобов'язаний утримуватися від здійснення певної ДІЇ. Як уже зазначалося, такі зобов'язання як самостійні є нетиповими. Зазвичай, зобов'язання з негативним змістом супроводжує зобов'язання з позитивним змістом. Так, згідно зі ст. 942 ЦК зберігач за договором зберігання зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими 1ИоффеО. С.Вказ. праця.-С. 14-15.2 Новщюш И. Б., Лущ Л. А. Общее учение об обязательстве. - М.: Госюриздат,1950.-С.56-60. актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (активні дії). Одночасно зберігач, відповідно до вимог ст. 944 ЦК, без згоди поклажодавця має утримуватися від користування річчю, переданою йому на зберігання, та передачі її у користуванні іншій особі. Залежно від концентрації прав і обов'язків суб'єктів зобов'язання останні поділяються на односторонні і взаємні.^ У односторонніх зобов'язаннях одна сторона має тільки права, а друга - лише обов'язки, тоді як у взаємних зобов 'язаннях кожна сторона має як права, так і обов'язки. Прикладом одностороннього зобов'язання є, зокрема, зобов'язання з позики, у якому позикодавець має одне тільки право вимагати повернути йому борг, а боржник має лише один обов'язок - повернути борг. Прикладом взаємного зобов'язання є зобов'язання з підряду, в якому підрядник зобов'язаний виконати певну роботу і має право вимагати її оплати замовником, а замовник зобов'язаний сплатити підряднику певну суму грошей і має право вимагати від нього виконання певної роботи. Залежно від цільового призначення зобов'язання поділяються на головні та додаткові (акцесорні).^ Додатковим (акцесорним) є зобов'язання, призначене для забезпечення виконання головного зобов'язання. Саме тому додаткові зобов'язання мають допоміжний характер, а їх юридична доля залежить від долі головного зобов'язання. До додаткових зобов'язань належать зобов'язання з неустойки, поруки, застави, притримання та завдатку, які згідно зі ст. 546 ЦК можуть забезпечити виконання головного зобов'язання1. Наслідками акцесорного характеру цих зобов'язань є те, що, по-перше, недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину (зобов'язання) щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено ЦК (ч. 2 ст. 548 ЦК), а, по-друге, недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання (ч. З ст. 548 ЦК). З урахуванням предмета виконання виокремлюються однооб'ск-тні, альтернативні, факультативні та грошові зобов'язання2. Окремий вид складають зобов'язанняособистого характеру, тобто зобов'язання, пов'язані з їх суб'єктами. Йдеться, наприклад, про зобов'язання письменника, науковця тощо створити за договором відповідний об'єкт права інтелектуальної власності на замовлення іншої сторони (ст. 1112 ЦК). У такому зобов'язанні обов'язок боржника може виконуватися лише ним особисто і не може бути покладений на іншу особу, оскільки це протирічить суті даного зобов'язання (ст. 528 ЦК). За таки-1 Гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов'язання не є акцесорним зобов'язанням, оскільки відповідно до ст. 562 ЦК зобов'язання гаранта кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли У гарантії міститься посилання на основне зобов'язання. Дет. про це див. главу Даного підручника лі ,г „ „. . -, Дет. про це див. главу 31 даного підручника." ' ';. ; ':' ' . ; "- , -12Розділ №^ ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ13ми зобов'язаннями не може бути правонаступництва; і тому вони припиняються зі смертю боржника або кредитора (ст. 608 ЦК). Запропонована класифікація зобов'язань має істотне практичне значення для відокремлення одних зобов'язань від інших, але вона, як слушно зазначає М. Д. Єгоров, не складає єдиної системи, яку можна було б використовувати при систематизації законодавства1. У науці давно вже триває дискусія з питання побудови єдиної класи фікації. перш за все, договірних зобов'язань. Науковці пропонували використовувати при цьому різні класифікаційні критерії: зміст і характер взаємного господарського обслуговування контрагентів2; спрямованість зобов'язальних правовідносин3; економічної мети і правового результату4. Але запропонована класифікація не забезпечує необхідної для усіх зобов'язань правової спільності. Ось чому прийнятною видається позиція, висловлена М. І. Брагинським, щодо необхідності використання багатоступеневої класифікації договорів5. При цьому на кожному окремо взятому ступені класифікації необхідно застосовувати єдиний класифікаційний критерій, який дасть можливість виявити найбільш істотні розбіжності у зобов'язальних відносинах. З урахування вказаного усі зобов'язання можуть бути поділені на два типи - договірні і недоговірні. Кожен з цих типів зобов'язань складають відповідні групи. Групи зобов'язань, у свою чергу, поділяються на відповідні види, а останні - на підвиди зобов'язань. Отже, договірні зобов'язання можуть бути поділені на наступні групи: зобов'язання про передачу майна у власність: зобов'язання про передачу майна у користування; зобов'язання про виконання робіт; зобов'язання про надання послуг; зобов'язання щодо розпорядження правами інтелектуальної власності; зобов'язання, що вникають з багатосторонніх правочинів. У свою чергу, зазначені групи договірних зобов'язань можуть поділятися на відповідні види та підвиди. Так, зокрема, зобов'язання про передачу майна у користування поділяються на: зобов'язання з найму (оренди) майна та зобов'язання з позички; а зобов'язання з найму (оренди), у свою чергу, поділяються на підвиди: зобов'язання з прокату майна, зобов'язання з найму (оренди) земельної ділянки, зобов'язання з найму будівлі або іншої капітальної споруди, зобов'язання з найму (оренди) транспортного засобу, зобов'язання з лізингу.1Див.: Гражданское право: Учеб. - Изд. 3-є / Под ред. А. П. Сергеева и Ю. К. Тол-стого. - Часть 1. - М.: Проспект. - С. 488.2 Аскназий С. И. Очерки хозяйственного права СССР.-Л., 1926.-С. 65.3 Красаечиков О. А. Система отдельнмх видов обязательств // Сов. юстиция. -1960.-№ 5.-С. 423.4 Гордон М. В. Система договоров в советском гражданском праве / Учеб. зап. Харь-ков. юрнд. ин-та. - 1954.-Вьт. -5. -С. 65-87.5 Брагинский М. К, Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая. Общие положення. - М.: Статут, 1999. - С. 399. Брагинский М. И. Общее ученне о хозяйственнькдоговорах. - Минск, 1967. - С. 30. Другий тип зобов'язань - недоговірні зобов'язання - поділяються на наступні групи: регулятивні та охоронні1. У свою чергу, наприклад, охоронні зобов'язання поділяються на такі види: зобов'язання з відшкодування шкоди; зобов'язання зі створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи; зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Нарешті, зобов'язання з відшкодування шкоди поділяються, зокрема, на підвиди, як: зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої у разі здійснення особою права на самозахист; зобов'язання з відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування; зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду; зобов'язання з відшкодування шкоди, заподіяної малолітньою або неповнолітньою особою; зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки; зобов'язання з відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'ю або смертю. § 3. ^ Підстави виникнення зобов'язань Підстави виникнення зобов'язань - це певні юридичні факти або їх сукупність (юридичний склад), з настанням яких правові норми пов'язують виникнення зобов'язального правовідношення між кредитором і боржником. Оскільки зобов'язання є різновидом цивільного правовідношення, вони, згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК, виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК для виникнення цивільних прав і обов'язків. Йдеться про договори та інші правочини, акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, заподіяної майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти (дії або події). Найпоширенішою підставою виникнення зобов'язання є договір (двосторонній або багатосторонній правочин). Мова йде, перш за все, про договори, передбачені актами цивільного законодавства, у тому числі безпосередньо ЦК ( купівля-продаж, дарування, рента, довічне утримання (догляд) тощо (понайменовані договори). Але з урахуванням правила, закріпленого у ст. 6 ЦК, підставою виникнення зобов'язання можуть бути і договори, що хоча і не передбачені зазначеними актами, але які відповідають загальним засадам цивільного законодавства (непонанменовані договори). Підставою виникнення зобов'язання можуть бути також односторонні правочинн. Прикладом останнього є публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу або за результатами конкурсу, оскільки у разі виконання завдання і передання його результату осо- Дет. див. § 1 цієї глави.14Розділ УП^ ЗОБОВ 'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ15ба, яка публічно обіцяла винагороду, зобов'язана виплатити її (ст. 1184 ЦК), а переможець конкурсу має право вимагати від його засновника виконання свого зобов'язання (ст. 1156 ЦК). Отже, при цьому, як зазначав Б. Б .Черепахін, особа шляхом одностороннього волевиявлення надає іншій особі суб'єктивне право, покладаючи правовий обов'язок на саму себе1.^ Акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, що діють як суб'єкти не приватного, а публічного права, за своєю юридичною природою є адміністративними (владними) актами. Саме тому вони безпосередньо можуть бути підставою виникнення зобов'язання лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Водночас зазначені адміністративні акти можуть бути підставою для укладення договорів. При цьому вони впливають як на зміст договору, так і на зміст зобов'язання, що ним породжується, оскільки згідно зі ст. 648 ЦК зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, обов'язковий для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Підставою виникнення зобов'язання можуть бути і неправомірні дії особи (правопорушника). Йдеться про заподіяння шкоди іншій особі та про набуття або збереження майна однією особою за рахунок іншої без достатньої правової підстави. Сутність таких охоронних зо-бов'язань полягає, відповідно, в обов'язку правопорушника відшкодувати завдану майнову (матеріальну) та моральну шкоду або повернути потерпілому набуте чи збережене майно. Однак, хоча такі зобов'язання виникають з неправомірних дій, вони спрямовані на досягнення правомірного результату - відновлення порушеного майнового стану учасників майнового обороту2. Особами, які вчинили неправомірні дії, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, у тому числі й органи публічної влади. Підставою виникнення зобов'язань можуть бути також інші юридичні факти. По-перше, йдеться про правомірні дії, що не є правочи-нами, а належать до юридичних вчинків, які не спрямовані на створення правових наслідків, хоча останні настають внаслідок приписів норм права. Прикладом такого юридичного факту є дія особи із створення, зокрема, літературних, художніх творів. По-друге, мова йде про юридичні факти — події, що виникають та існують незалежно від волі людей і які можуть бути підставою виникнення зобов'язання у випадках, передбачених актами цивільного законодавства або договором. Приклад такого юридичного факту - стихійне лихо, настання1Черепахин Б, Б. Правопреемство по совегскому гражданскому праву. - М.: Госю-риздат, 1962. - С. 29.2 Див.: Гражданское право Украйни: Учеб. / Под ред. А. А. Пушкина, В. М. Самой-ленко,-Насть 1.-С. 341-342. якого за умовами договору страхування є страховим випадком. У разі настання вказаного випадку, обумовленого договором страхування, страховик згідно зі ст. 988 ЦК зобов'язаний здійснити страхову виплату в строк, встановлений договором. У випадках, передбачених актами цивільного законодавства, цивільні зобов'язання можуть виникати з рішення суду. Прикладом такого юридичного факту є, зокрема, рішення суду про зміну договору в зв'язку з істотною зміною обставин (ч. 4 ст. 652 ЦК).§ 4. Суб'єкти зобов'язань Як вже зазначалося, суб'єктами (сторонами) зобов'язань є кредитор і боржник (ч. 1 ст. 510 ЦК). У односторонньому зобов'язанні кредитор має лише право, а боржник - обов'язок; а у двосторонньому (взаємному) зобов'язанні кожна Із сторін має як права, так і обов'язки. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч. З ст. 510 ЦК). Зазвичай, у зобов'язанні є один кредитор і один боржник, але є й такі зобов'язання, у яких може бути декілька кредиторів та (або) боржників. У вказаних таких випадках йдеться про зобов'язання з множинністю суб'єктного складу. Множинність може бути трьох видів, а саме: активна; пасивна та змішана. Оскільки кредитор у зобов'язанні є активною стороною, яка має право вимагати його виконання, активна множинність має місце при наявності у зобов'язанні декількох кредиторів. Через пасивну роль, що належить боржникові у зобов'язанні, множинність на його боці йменується пасивною. У разі наявності у зобов'язанні декількох кредиторів і боржників йдеться про змішану множинність у суб'єктному складі зобов'язання. Залежно від поділу прав і обов'язків між співкредиторами та (або) співборжниками зобов'язання з множинністю суб'єктного складу поділяються на часткові і солідарні. При множинності осіб на боці боржника може виникнути, поряд з основним, й субсидіарне зобов'язання1. У зобов'язаннях, крім сторін, можуть бути й інші особи, які не є його суб'єктами (сторонами) і називаються третіми особами. Зобов'язання за участю третіх осіб мають внутрішню диференціацію і охоплюють зобов'язання на користь третьої особи; зобов'язання, що виконуються третьою особою, регресні зобов'язання. Враховуючи відносний характер зобов'язань, усі права та обов'язки, щб" складають їх зміст, як правило, виникають для його суб'єктів (сто-" рін). Саме тому, згідно зі ст. 511 ЦК, зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. Що ж стосується прав третіх осіб щодо боржника та (або) кредитора, то вони можуть породжуватися зобов'язанням, але лише у випадках, передбачених у договорі. Так, згідно зі;1 Дет. про це диз. главу 31 даного підручника.Розділ VII^ ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ17ст. 636 ЦК при укладенні договору на користь третьої особи остання може вимагати від боржника його виконання; а з моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони договору не можуть розірвати або змінити договір без її згоди, якщо інше не встановлено договором чи законом. Отже, зобов'язання на користь третьої особи - це зобов'язання, виконання за яким боржник повинен здійснити не кредитору, а іншій (третій) особі, котра має право вимагати його виконання та висловила намір скористатися своїм правом. Прикладом такого зобов'язання є зобов'язання з договору банківського вкладу на користь третьої особи (ст. 1063 ЦК). Зобов'язання, що виконуються третьою особою - ті, виконання обов'язку за яким покладено боржником на іншу (третю) особу. Таке може мати місце за будь-яким зобов'язанням, якщо тільки з умов договору, актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто.Регрес ні зобов'язання, які за своєю природою є правом зворотної вимоги, виникають тоді, коли боржник за основним зобов'язанням виконує його замість третьої особи або через її вину. Так, згідно зі ст. 544 ЦК боржник, який виконав солідарний обов'язок за основним зобов'язанням, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників. У цьому разі боржник за основним зобов'язанням, що виконав його також за інших осіб (котрі у такій ситуації розглядаються як треті особи), стає кредитором у регресному зобов'язанні, а боржником у ньому будуть зазначені треті особи. Право зворотної вимоги (регресу) має і особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою (ст. 1191 ЦК). Так, згідно з ч. З ст. 1172 ЦК у разі, якщо підприємницьке товариство або кооператив відшкодували шкоду, завдану їх учасником (членом) під час здійснення останнім підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу, вони мають право регресу до відповідного учасника (члена). Цри цьому в регресному зобов'язанні відповідне підприємницьке товариство або кооператив виступають кредитором, а їх учасник (член), з вини якого виникла шкода (третя особа), - боржником. Отже, регресним є зобов'язання, за яким одна особа (кредитор) має право вимагати від другої особи (боржника) передачі відповідної грошової суми або майна, переданих (сплачених) замість нього чи з його вини кредитору за основним зобов'язанням. Пов'язаність регресного зобов'язання з основним свідчить про його особливий (похідний) характер. Це знаходить прояв, по-перше, у тому, що саме виникнення регресного зобов'язання обумовлене виконанням основного зобов'язання. По-друге, обсяг регресного зобов'язання, за загальним правилом, не може перевищувати суми (вартості майна), сплаченої (переданого) за основним зобов'язанням (ч. 1 ст. 1191 ЦК). По-третє, перебіг позовної давності за регресним зобов'язанням починається від дня виконання основного зобов'язання (ч.6ст.261ЦК). Але слід мати на увазі наступне. Хоча регресне зобов'язання пов'язане з основним зобов'язанням, кожне з них має самостійний характер. Регресне зобов'язання не може розглядатися як додаткове (акцесорне) зобов'язання щодо основного зобов'язання. Адже акцесорне зобов'язання (наприклад, зобов'язання із застави) припиняється з припиненням основного зобов'язання (ч. 1 ст. 593 ЦК