Гречанюк А.Ю. Роль газети “Буковина” в загальноукраїнському літературному процесі кінця ХІХ – початку ХХ століття (автореферат на здобуття наукового ступеня канд. філол. наук)ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИАктуальність теми дослідження. Українська преса кінця ХІХ – початку ХХ століття відіграла значну роль у розвитку національної літератури. На Наддніпрянщині, де російським царатом були натхненні драконовські цензурні вимоги до української літератури, а письменники позбавлені можливості друкуватися, фактично лише нечисленні періодичні друковані видання сприяли розвиткові літератури. В умовах Австро-Угорщини тиск на українську друковану продукцію був значно меншим і тому, логічно, саме Галичина, а за нею і Буковина стали центром української видавничої справи, основним завданням якої була підтримка літератури, її утвердження на європейських позиціях. Значною мірою цьому процесові сприяв часопис “Буковина”. Проте його роль у цьому загальнонаціональному культурно-естетичному процесі належним чином не з’ясована і донині. Щоправда, історичний і суспільно-політичний аспекти цієї проблеми розглянуті досить повно в окремих наукових працях, з-поміж яких у першу чергу треба назвати монографію М.Романюка, спільне дослідження М.Романюка та М.Галушка, а відтак статтю О.Масана, окремі фрагменти книги О.Добржанського та ін. Загальнокультурна і суспільна функції газети певною мірою розглянуті в розвідці-нарисі Г.Піддубного “Преса на Буковині: Матеріали до історії української преси”, частково цю проблему заторкнуто в монографії О.Дея “Українська революційно-демократична журналістика”, в посібнику П.Федченка “Матеріали з історії української журналістики”, колективній праці “Історія української дожовтневої журналістики”, “Нарисі з історії української журналістики” В.Дмитрука та в праці В.Яременка “Деякі особливості журналістського процесу на Україні в дорадянський період і проблеми його вивчення”. Дещо ширше буковинську періодику представлено у закордонних виданнях, зокрема в книзі за редакцією Д.Квітковського, Т.Бриндзана та А.Жуковського “Буковина – її минуле і сучасне” в IV розділі (“Українська преса і періодичні видання на Буковині”). В іншій праці – “Історія української преси” А.Животка – подано сконденсовану інформацію про низку окремих періодичних видань Чернівців та реґіону. Питання висвітлення літератури на сторінках “Буковини” досліджувалися, як правило, однобоко. Це були принагідні статті, що стосувалися розвитку певних жанрів літератури, вивчення й популяризації окремих творчих постатей, що почали свою діяльність на сторінках буковинської періодики. Серед дослідників літературно-художнього процесу кінця ХІХ – початку ХХ ст. та його відображення на сторінках часопису поважне місце належить Ф.Погребенникові, а також Г.Сінченкові, М.Юрійчукові, О.Романцеві, Б.Мельничукові та ін. Відзначимо, що більшість науковців зверталися до об’єкта дослідження опосередковано, через призму діяльності на сторінках газети окремих діячів української літератури. Часопис протягом 1885 – 1910 років оприлюднював твори відомих на той час письменників, що сприяло піднесенню “Буковини” до рівня загальноукраїнського періодичного органу. Саме він став основою для входження у велику літературу цілої плеяди визначних поетів, прозаїків, літературних критиків, з-поміж яких першочергову значимість мають Марко Черемшина, О. Маковей, О.Кобилянська, Л.Турбацький, О.Луцький та інші менш відомі, чи й несправедливо призабуті майстри слова (Т.Галіп, І.Синюк, С.Яричевський, Іван Діброва, І.Дощівник та ін.). Звернення до з’ясування ролі часопису “Буковина” (1885 – 1910) в українському літературному процесі цього часу зумовлене недостатністю наукового висвітлення цієї проблеми.^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною наукової тематики кафедри української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича: “Жанри, актуальні питання української літератури ХІХ – ХХ століття і літературний та фольклорний процес на Буковині” (номер державної реєстрації 0199U001883).^ Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні ролі та місця україномовного періодичного видання – газети “Буковина” (1885 – 1910 рр.), в з’ясуванні історико-літературного та суспільного значення часопису, в першу чергу – його вкладу у розвиток української літератури та літературної критики. З метою реалізації поставленої мети передбачено вирішити такі конкретні завдання: окреслити проблематику літературної критики на шпальтах часопису, визначити її значення в загальноукраїнському процесі; розглянути українську поезію на сторінках видання, окреслити її основну проблематику, ідейно-художню своєрідність; визначити роль часопису в розвитку української прози кінця ХІХ – початку ХХ століття, з’ясувати значення “Буковини” у творчій долі ряду письменників.^ Об’єктом дослідження є газета “Буковина”, а саме: літературно-критичні матеріали, поезія та проза, опубліковані на її сторінках протягом 1885 – 1910 років.^ Предметом дослідження є літературні дискусії кінця ХІХ століття, статті та рецензії, які аналізували тогочасний літературний процес. Проблематика, тематичні обрії, жанрова своєрідність та ідейна спрямованість поезії і прози.^ Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в роботі вперше зроблено спробу системного аналізу місця, ролі і значення газети “Буковина” у розвитку літератури та літературної критики того часу. В першу чергу звертається увага на ті твори, які донині не стали відомими широкому читачеві, не публікувалися в окремих виданнях. При розгляді літературно-критичних матеріалів газети “Буковина” за історично-хронологічним принципом проаналізовано літературознавчі та критичні виступи О.Маковея, Л.Турбацького, В.Щурата, Я.Весоловського, О.Луцького, котрі недостатньо висвітлені сучасною наукою. Особлива увага приділяється маловідомим фрагментам літературних дискусій кінця ХІХ століття. В науковий обіг введено архівні матеріали, ряд творів різних письменників, які пізніше не передруковувалися, як, скажімо, окремі оповідання О.Кониського, Данила Мордовця, С.Воробкевича, І.Синюка, І.Бажанського та ін. Уточнено ряд помилкових тверджень щодо датування першодруків тощо.^ Теоретико-методологічною основою дослідження стали праці дослідників літературного процесу кінця ХІХ – на початку ХХ ст. на західноукраїнських землях і в Україні загалом – А.Жуковського, Ф.Погребенника, І.Денисюка, А.Погрібного, В.Матвіїшина, М.Романюка, М.Юрійчука та ін.). Аналіз матеріалів здійснено з урахуванням часу їх появи за персоналіями, оскільки це дає змогу найбільш оптимально розкрити роль і місце кожного автора в літературному процесі, з’ясувати значення газети у їх становленні та популяризації.^ Методи аналізу. У роботі застосовано поєднання історико-літературного, історико-хронологічного, біографічного та порівняльно-історичного методів аналізу.^ Практичне значення роботи. Отримані в процесі дослідження результати можуть бути використані при подальшому вивченні літературного процесу 80-х рр. ХІХ – першого десятиліття ХХ ст. на Україні, у з’ясуванні проблем розвитку вітчизняної літературної критики та журналістики, при читанні нормативних академічних курсів історії української літератури ХІХ – поч. ХХ ст., літературно-художньої критики, в спецкурсах та спецсемінарах, присвячених творчості ряду письменників – у першу чергу Є.Ярошинської, О.Кобилянської, О.Маковея, Марка Черемшини, І.Синюка та ін.^ Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження повідомлялися на Міжнародній науковій конференції “Міф і легенда у світовій літературі” (Чернівці, 2000), Всеукраїнській науковій конференції “Покутська трійця” й літературний процес в Україні кінця ХІХ – початку ХХ століть” (Дрогобич, 2001), V конґресі МАУ (Чернівці, 2002). Повний текст дисертації обговорено на засіданні кафедр української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича та Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.Публікації: Основні положення дисертації відображені в 5 публікаціях, здійснених автором одноосібно. Усі надруковані у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.^ Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, що містить 160 позицій. Повний обсяг дисертації – 202 сторінки, з них 188 сторінок основного тексту.^ ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ У Вступі обґрунтовано потребу проведення дослідження, відзначено його актуальність та наукову новизну. Сформульовано мету й конкретні завдання дисертаційної праці, зазначено її джерельну основу та теоретико-методологічну базу, вказано на практичне значення, яке матимуть результати, наведено дані про структуру та обсяг роботи.^ Перший розділ – “Критика та літературознавство й літературні дискусії кінця ХІХ ст. на сторінках газети “Буковина” (1885 – 1910)” – присвячений дослідженню літературознавчих та художньо-критичних матеріалів у газеті “Буковина” за 1885 – 1910 роки. Розвиткові української літературної критики кінця ХІХ – початку ХХ століття сприяв часопис “Буковина”. На його сторінках друкувалися значимі для літературного процесу матеріали, котрі окреслювали шляхи розвитку красного письменства. Це були літературні дискусії, проблемні та оглядові статті, рецензії й анонси, що були відгуком не тільки на тогочасні літературні явища, а й підводили певні підсумки попереднім здобуткам. Їх авторами були відомі критики й літературознавці, письменники (М.Драгоманов, Б.Грінченко, О.Кониський, В.Щурат, І.Франко, О.Маковей, В.Доманицький), молоді дослідники творчого процесу (Л.Турбацький, Я.Весоловський, О.Луцький, І.Дощівник та ін.). Їхні здобутки стали значимими, імена відомими, газета ж була основою їхнього зростання, своєрідним “трампліном”, з якого вони увійшли у велику літературу. Особливе місце приділяється літературним дискусіям (М.Драгоманова та Б.Грінченка – 1892 – 1893 рр.; Лівобічного та О.Кониського 1898 р.; С.Бердяєва та О.Маковея 1899 р.), спростовуються помилкові твердження щодо першопублікації окремих матеріалів. Зокрема заперечується усталена думка, що листи-відповіді М.Драгоманова на “Листи з України Наддніпрянської” Б.Грінченка вперше були надруковані, як стверджує П.Федченко, у газеті “Народ”. Насправді першодруки матеріалів були оприлюднені в “Буковині” в процесі полеміки з Б.Грінченком. Про це свідчить дата з підписом самого М.Драгоманова. Підтвердженням є свідчення О.Маковея у статті “25 літ тому а нині”. Полеміка 1898 року була розв’язана Лівобічним, який виступив з різкою, недостатньо виваженою критикою “Л.Н.В.” загалом, його редакції та творів окремих письменників (О.Кониського, Д.Мордовця). Лівобічний (за Ф.Погребенником) – М.Міхновський, О.Дей вважає, що це – К.Студинський. Позиція Ф.Погребенника є більш доказовою і переконливою. О.Кониський спростував закиди Лівобічного, пояснивши його позицію особистими стосунками. Група київських інтелігентів виступила на захист “Л.Н.В.”, заявивши про несправедливість критики М.Міхновського. До полеміки долучився анонім, який відзначив позитивність самого резонансу дискусії, своєрідним підсумком якої була стаття О.Маковея “З життя і письменства”. В ній автор дає загальний аналіз полеміки між М.Драгомановим та Б.Грінченком, оцінює її, зіставляє з суперечкою Лівобічного та О.Кониського й інших; порівнює літературний процес в Галичині і на Буковині та Наддніпрянщині. У 1899 році на сторінках “Буковини” з’явилася стаття Л.Турбацького “Бердяєв contra Маковей”, в якій досить фрагментарно висвітлювалася суперечка між С.Бердяєвим та О.Маковеєм, яку спричинила гостра критика О.Маковеєм поезії С.Бердяєва. У цьому випадку опоненти керувалися більше власними емоціями та амбіціями, а не логічними арґументами. Край полеміці поклав І.Франко листом “В справі Бердяєв contra Маковей”, в якому обґрунтовано з’ясував як позитивні моменти, так і недоліки поезії С.Бердяєва, дещо спростував критичні закиди О.Маковея. Отже, на сторінках “Буковини” відбулося три літературних дискусії неоднакові за своїм науково-критичним рівнем та суспільним значенням і резонансом. Вони мали загальноукраїнське значення, спричинилися до піднесення чернівецької газети з провінційного на всеукраїнський рівень. Дві інших (“О.Кониський – Лівобічний” та “С.Бердяєв – О.Маковей”) не стали визначальними для розвитку критики, хоча й сприяли зростанню її рівня. В середині 90-х років ХІХ століття навколо “Буковини” сформувалася когорта літературних критиків, чиї статті, рецензії та аналітичні розвідки стали помітним явищем у тогочасному творчому процесі й не втратили своєї актуальності й нині. Зазвичай це були письменники, які, крім власне художньої творчості, брали на себе роль літературних критиків, оскільки в ту пору ця галузь перебувала в стані професійного становлення. Серед таких “універсалів” найпомітнішим постає О.Маковей, який обійняв з 1895 року пост редактора газети, підніс її на якісно вищий рівень, збільшив кількість літературних матеріалів за рахунок публіцистики та літературної критики. Загалом за 1895 –1910 роки в “Буковині” О.Маковей опублікував 13 різнопроблемних літературознавчих та критичних статей, рецензій, які стали вагомим внеском у розвиток української літературно-критичної думки, сприяли піднесенню авторитету видання. Відомий поет О.Луцький у 1896 р. виступив як аналітик творчого процесу. В серії статей під “Бібліографічні замітки” він розглядає байки Л.Глібова, Б.Грінченка та ін., проблематику та тематичні обрії сучасної йому української драматургії, роль і місце Опанаса Марковича в фольклористиці та культурі, а також значення популярних видань для народу. О.Луцький заявив про себе як талановитий літературний критик, серйозний аналітик, котрий виступив більше ніж з десятком статей і рецензій, в яких звертався до актуальних проблем літературного процесу. Власне професійним критиком став Л.Турбацький. Як неофіційний редактор “Буковини” протягом неповних двох років (1898 – 1899), він оприлюднив на її сторінках 10 різножанрових критичних матеріалів. Увага Л.Турбацького не обмежувалась тільки українським літературним процесом. На початку своєї роботи у чернівецькій газеті критик зосередив увагу на європейській літературі, зокрема французькій (статті про А.Доде, Е.Золя), звертався до діячів російської та польської (статті про В.Бєлінського, Ф.Поляцького). Праці критика високо поціновані сучасними літературознавцями (Ф.Погребенник, В.Матвіїшин). Незважаючи на важливий внесок Л.Турбацького в розвиток української літературно-критичної думки, його доробок загалом достатньо не вивчений, а творча постать не оцінена належним чином. “Буковина” зрідка відводила місце для праць І.Франка (оприлюднено всього три статті). Крім згаданих літературознавців та критиків, на сторінках часопису виступив В.Щурат із циклом статей під загальною назвою “З літературних базарів”, в яких розглядав проблеми літературного процесу в Росії та у Франції, зокрема значну увагу приділив Е.Золя. В різний час у газеті друкувались літературно-критичні розвідки та рецензії Я.Весоловського, Д.Лукіяновича, В.Доманицького, Б.Лепкого, І.Дощівника, присвячені діячам української літератури та їхній творчості. Найрізноманітніші за рівнем і аналітичною потужністю літературно-критичні матеріали, які оприлюднила “Буковина”, визначили її активну суспільну позицію, були значимими в розвитку цієї галузі літературознавства, засвідчили становлення і зріст цілого ряду критиків. Газета відіграла важливу роль у становленні української літературно-критичної думки кінця ХІХ – початку ХХ століття, публікуючи статті, нариси та рецензії авторитетних дослідників тогочасного літературного процесу. Часопис став першим друкованим періодичним органом на Буковині, на сторінках якого відбулося, по суті, три всеукраїнські літературні дискусії.^ У другому розділі “Ідейно-естетичні обрії, суспільно-громадське значення української поезії та її розвиток у газеті “Буковина” з’ясовується роль газети в розвиткові і популяризації українського віршованого слова. Поетичні твори на її сторінках з’являються вже з перших чисел. Зазвичай це була громадянська лірика Ю.Федьковича, О.Поповича, І.Пасічинського та інших менш відомих буковинських та галицьких віршотворців. У другій половині 80-х та на початку 90-х років ХХ століття буковинські громадські та культурні діячі використовували поезію як засіб вираження проблем суспільно-політичного характеру. Активізація поезії громадянського звучання була спричинена недостатнім рівнем газетної публіцистики, відсутністю в ній актуальних тем сучасності. Вірші мали переважно громадсько-агітаційний характер. В них часто в алегоричних або ж легендарних образах зображувалися суспільно-політичні події, в першу чергу на Буковині в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. (“Кінець зими”, “Христос Воскрес!”, “Желаньє” О.Поповича, “Сон”, “Думка” Г.Воробкевича та ін.). Автура газети нерідко була випадковою, часто малопрофесійною, а тому широкого розмаїття поетичних жанрів і форм серед публікацій немає. Виокремлюються жанри власне вірша, пісні, поеми, рідше байки, дуже рідко – співомовки. З початком ХХ століття нерідко зустрічається сонет. Лірика класифікується за ідейно-тематичним принципом і, з’ясовуючи роль та місце “Буковини” у розвитку цього роду літератури в кінці ХІХ – на початку ХХ століття, поезія аналізується за персоналіями у хронологічній послідовності її публікування. Враховується ряд суб’єктивних параметрів: час виходу газети, тодішнє політичне і загальноісторичне становище в суспільстві, особистість редактора та його стосунки з урядовими австрійськими чинниками, проблеми розвитку української поезії (і літератури загалом) в умовах провінційності, окремішності Буковини в межах Австро-Угорщини та відірваності від Наддніпрянщини. Комплекс поетичних творів, що публікувались у “Буковині” класифікується на традиційні тематичні групи: а) громадянська лірика; б) філософсько-релігійна; в) пейзажна; г) інтимна. У перші роки діяльності газети переважають громадянсько-політичні твори буковинських, зрідка галицьких авторів (хоча присутні також вірші О.Кониського – Заспів до поеми “У гуцулів”, “З скорбних пісень”, В.Cамійленка, Б.Грінченка, Олени Пчілки). Активніше поетичні твори письменників-наддніпрянців “Буковина” починає публікувати з початком 90-х років (Б.Грінченко, С.Бердяєв). Серед буковинсько-галицьких авторів постійними “громадянськими ліриками” були О.Попович, І.Пасічинський, О.Маковей, а згодом і С.Яричевський, С.Канюк та ін. Поетичну рубрику “Буковини” відкрив О.Кониський. Достеменно встановлено, що у часописі опубліковано всього чотири його поетичних твори. Важливе місце належить віршеві “Заспів до поеми “У гуцулів” з присвятою Іполиту Окуневському у 1885 році. “Заспівом” не тільки відкривається поетична сторінка газети, цей твір своєрідним чином відображає головне ідейне завдання часопису – духовного єднання українського народу, однієї нації по обидва боки кордону. Ця поезія увійшла до видання творів письменника під назвою “Заспів до поеми “Гуцул”. У розділі підкреслено, що в датуванні першодруку твору допущені певні неточності (М.Гончарук). На основі зіставлень текстів і авторської дати, що зазначена під публікацією у часописі, доведено, що варіант, оприлюднений у “Буковині”, є першодруком. Наступні поезії О.Кониського газета публікує 1888 року. У № 1 і 2 вміщено два віршованих твори письменника з циклу “З скорбних пісень”. Того ж 1888 року у “Зернах” (літературний додаток до “Буковини”) виступив В.Cамійленко під псевдонімом “В.Сивенький” із сонетом “Привіт Буковині” та поезією “Веселка”. Вірші В.Cамійленка на сторінках “Буковини” оприлюднювались усього двічі (загалом 4 поезії) – “Україна”, та сатирично-пародійний “Дума-цяця” з підзаголовком “Пісня “истинно-русских” із зазначенням, що це передрук із “Ради”.Від самого початку свого існування “Буковина” приділяє значну увагу громадсько-політичній поезії буковинських, зрідка галицьких авторів, серед яких – Ісидор Пасічинський, Олександр-Богдан Кулачківськй, Павло Кирчів та багато інших, що друкували свої вірші під псевдонімами чи криптонімами і на сьогодні їхні імена не встановлені. Твори такого характеру часопис активно публікує протягом 1885 – 1889 років. В цей час газета особливо часто друкує поезії О.Поповича (псевдоніми Ом.Олексів, Ом.Мурашка, криптоніми О.М., О.П., Е.А.П.) на громадсько-політичні теми. Імовірно, що цьому сприяло його активне членство в “Руській бесіді”, виконання функцій другого редактора “Буковини”. Фактично О.Попович з початком виходу “Буковини” запровадив своєрідну традицію публікування громадсько-політичних віршів на актуальні для українців теми майже в кожному числі газети. Така поезія створювалась спеціально для публікації у періодиці з відповідної нагоди: вітальні твори з приводу релігійних свят або ж на честь громадсько-культурних діячів. Незважаючи на те що офіційним головним редактором часопису був Ю.Федькович, його поезія на сторінках “Буковини” представлена мало. В основному часопис друкує його вірші останніх років життя (виняток становить раніша поема “Шипітські берези”). Усього в газеті, включаючи “Зерна”, оприлюднено дев’ять поетичних творів письменника. Серед дев’яти різножанрових поезій – одна байка (“Лев і його міністри”) та одна поема – “Шипітські берези”. До ідеї єдності українського народу звернувся у своїй поезії Григорій Воробкевич, що в літературі виступав під псевдонімом Наум Шрам. Його творча постать маловідома, та й сам автор не залишив по собі значного творчого доробку. Через передчасну смерть та незначну популяризацію твори Г.Воробкевича не дійшли до широкого кола читачів. Основним у громадянській ліриці “ранньої” “Буковини” 1885 – 1888 років був мотив патріотичний, що спонукав – безпосередньо чи дотично – широке коло читачів до духовного і національно-культурного самоутвердження й усвідомлення історичної та культурної єдності українського народу, розірваного між чужими імперіями. Такі твори були спрямовані на утвердження національної самосвідомості та української загальнонаціональної ідеї й значимі перш за все для багатонаціональної Буковини. З початком 90-х років ХІХ століття “Буковина” піднімається на якісно вищий організаційний та видавничий щабель, підносить рівень інформативно-публіцистичного та літературно-художнього наповнення. Більшість авторів, чиї вірші активно друкувалися на сторінках часопису протягом ІІ половини 80-х років, з різних причин поступово сходять з арени. Основними вадами поезії цього періоду були недосконалість віршованої форми, невисокий рівень володіння словом та вузькість ідейно-світоглядного змісту. З початку й до середини 90-х років спостерігається певний застій, коли в кількісному та й якісному плані поезія представлена досить бідно. Це окремі переспіви Олени Пчілки з Г.Лонгфелло, А.Кримського з Г.Гейне, оригінальний вірш Лесі Українки (“Квіти”), байки І.Пасічинського. Дещо пізніше з’являються поезії С.Руданського, Л.Глібова, Т.Галіпа, Б.Грінченка. У розділі спростовано ряд неточностей, що стосуються тверджень В.Яременка про першодруки творів Б.Грінченка (“До народу” та ін.). Навіть з приходом О.Маковея на посаду головного редактора газети віршованим творам приділялося мало уваги. Так, наприклад, за 1895 рік “Буковина” публікує лише три вірші, два з яких належать перу Т.Галіпа (“Всхідний переказ”, “Пророк”), а один – О.Маковея (“Поетові”). Саме він був доволі важливим для розкриття ідейно-естетичних принципів Маковея-поета. Загалом у “Буковині” опубліковано 28 віршів письменника, в тому числі одна збірка (“Подорож до Києва”), два цикли – “Сум і глум” (об’єднує 10 віршів); “Над Прутом” (три вірші) та чотири окремих поезії: “Дитина”; “Поетові”; “Думка”; “Божі дурні”. Одним із письменників, що увійшов у літературу майже одночасно із О.Маковеєм, був Теодот Галіп. Уперше він заявив про себе як літератор ще в 1891 році російськомовними віршами, які публікувались у москвофільських виданнях – львівській “Бесіді” та чернівецькій “Православній Буковині”. У середині 90-х років ХІХ ст. (орієнтовно 1894 – 1896 рр.) майже всі поетичні публікації, крім кількох – Б.Грінченка, С.Руданського, Л.Глібова та С.Бердяєва, належали буковинським та галицьким авторам, найпопулярнішими з яких були О.Маковей, Б.Лепкий, Т.Галіп. Тоді ж на поетичні сторінки “Буковини” виходить молодий львівський автор Б.Лепкий. Багато з надрукованих у чернівецькій газеті його віршів, особливо раннього періоду творчості, не ввійшло до окремих видань творів письменника і залишаються маловідомими. Інші оригінальні віршовані твори Б.Лепкого “Буковина” публікує аж 1901 року. У ранній поезії “На лодці” простежується чітко виражена традиція романтизму, що у літературі кінця 80-х – початку 90-х років ХІХ століття у Галичині, а особливо на Буковині, мала доволі сильний вплив на письменників-початківців. В кінці того ж року публікується поезія настроєво-ліричного характеру “Пізня осінь”. По річній перерві часопис друкує вірш “Н.В.”, а в 1904 році – “Під захід сонця”, “В маю”, що належать до інтимної лірики. Починаючи з 1905 і до 1910 року включно, газета в рубриці “Наш альбом” публікує поезію Б.Лепкого дуже часто, зазвичай передруковуючи із львівської періодики. Від 1896 року в “Буковині” виступає київський поет Сергій Бердяєв, твори якого часопис публікує до 1900 року включно. Всього на сторінках газети представлено вісімнадцять віршів письменника. Це переважно лірика громадянського спрямування. Від 1897 року на літературній сторінці “Буковини” друкується С.Яричевський. Загалом часопис протягом 1897 – 1910 років публікує понад п’ятдесят віршів письменника, переважна більшість яких має суспільно-громадянський характер і лише зрідка присутні інтимно-настроєві мотиви. Загалом поезія С.Яричевського побудована за принципом зіставлення певних явищ, процесів та характерів світу, які спричинюють відповідні настрої людини. Наявні образи напружених картин природи, як своєрідного віщування трагедійності долі людського суспільства, що є характерним прийомом модернізму. Певним внеском у розвиток літератури були поезії киянина Олекси Коваленка, буковинців Івана Діброви та Сергія Канюка. Їхня творчість не стала вагомою для загальноукраїнського процесу, хоча, звичайно, окремі вірші були високоякісними творами як у ідейно-громадському, так і в художньому плані. Спадщина цих поетів загалом не знайшла відповідної оцінки ні в сучасній їм, ні в теперішній критиці та літературознавстві. Окремі загальні спостереження зробили Ф.Погребенник, О.Романець, Л.Миронюк, Р.Кракалія, І.Фостій. З початком ХХ ст. на поетичних сторінках “Буковини” виступає група письменників-модерністів, які згодом (1907 р.) об’єдналися в літературну групу “Молода муза”. На початку 1900 рр. (1900 – 1905) переважна більшість друкованих у газеті віршованих творів належить Б.Лепкому, П.Карманському, О.Шпитку, Я.Весоловському, С.Чарнецькому та ін. Від 1906 р., а особливо у 1907 – 1910 рр., поетичне обличчя часопису, за винятком Олександра Олеся, кількох буковинських (Іван Діброва, С.Канюк, Д.Макогон) поетів, творилося завдяки молодомузівським віршотворцям, до яких належав і чернівчанин Ф.Коковський. Такою активною позицією в газеті “Молода муза” завдячує О.Луцькому, який тоді певний час був неофіційним редактором “Буковини”. Видання не тільки популяризувало поезію угрупування, а й, фактично, у такий спосіб пропагувало його програмні принципи естетично-художнього, а не суспільно-політичного завдання поезії. В останні роки діяльності “Буковини” на її сторінках виступив один із найвідоміших поетів того часу Олександр Олесь. Вперше його віршований твір інтимного характеру “Хай щебечуть поцілунки...” газета оприлюднила в 1907 році. Поезія датована 1905 роком й увійшла до збірки “З журбою радість обнялась” (1907). Знаменно те, що саме “Буковина” уже в середині 1907 р. друкує рецензію О.Луцького під назвою “О.Олеся: “З журбою радість обнялись...”. Завдяки газеті буковинсько-галицький читач мав змогу ознайомитися із поезією ще одного східноукраїнського письменника і прочитати свіжий відгук літературної критики про неї. Наступна публікація віршів Олександра Олеся в чернівецькому часописі припадає на 1909 р. Тоді оприлюднено сім творів поета громадянського та інтимно-настроєвого характеру. Тут же подано примітку: “З другої книжки “Поезій”. Загалом на шпальтах “Буковини” було опубліковано вісім поезій Олександра Олеся. Поетична рубрика “Буковини” за 25 років видається досить суттєвою і поважною. Саме чернівецький часопис у різні роки популяризував поезію східноукраїнських та буковинсько-галицьких віршотворців і завдяки такій співпраці піднявся з провінційного на загальноукраїнський поетичний горизонт. За весь період діяльності часопису його поетичну автуру в переважній більшості становили представники буковинсько-галицької гілки українського літературного процесу. Завдяки чернівецькій газеті творчість західноукраїнських поетів стала знаною як на теренах Буковини, Галичини і Закарпаття, так і на Наддніпрянській Україні.^ Третій розділ “Розвиток української прози на сторінках газети “Буковина”. Жанрові обрії та проблематика” присвячений дослідженню художньої прози на сторінках часопису. Прозові твори, що оприлюднювались на сторінках чернівецької газети охоплювали різні теми: життя і долі солдатів, життя селянства, а також інтеліґенції та духовенства, долі і буття жінки, природи (пейзажні замальовки, нариси). Прозові жанри диференціюються у відповідній послідовності від найбільших за обсягом до найменших: повість; оповідання; новела; притча; нарис; образок (як правило, натуралістичний). Останній термін використовується на позначення жанру виключно у західноукраїнських авторів. Крім цього, існували й такі визначення, як “повісточка”, “фрашка”, “придабашка”. Ці твори не виділяються в окремі жанрові форми. Залежно від обсягу й змісту та способу відображення вони “розчинялися” в оповіданнях, новелах чи образках. У перші роки існування на сторінках “Буковини” художня проза друкувалася досить хаотично і стихійно. Починаючи з 1888 – 1889 років, спостерігається упорядкованість, рівняння на визнані галицькі (здебільшого львівські) періодичні видання. Після 1890 року у “Буковині” помітне прагнення систематизувати твори за різними параметрами (жанровими, тематичними). Представники “австрійсько-українського” письменства, які були в меншості щодо “великоукраїнських”, тримали рівняння саме на них, хоча поруч з ними були і польська, і чеська (слов’янські); німецька, австрійська, румунська, угорська, італійська. Проте і європейська літературна традиція у творчості українських літераторів Галичини та Буковини була очевидною. Протягом усього часу діяльності часопису на його шпальтах було надруковано 473 прозові твори, з яких одинадцять – повісті. Переклади із світової літератури не враховано. Відкривачем прозової рубрики в газеті був Ю.Федькович. У першому ж числі надруковане оповідання соціального характеру “Сафат Зінич”. Це чи не єдиний художній твір на сторінках “Буковини”, який хоча й фрагментарно, проте висвітлював сутність австрійської вояччини на тлі соціальних та морально-етичних проблем, які так чи інакше переплітаються з жовнірсько-солдатською темою, що спостерігається в українській літературі романтичного характеру 20-х – 60-х рр. ХІХ століття. “Буковина” відіграла помітну роль у долі Ю.Федьковича: тут він уперше друкував ряд своїх прозових творів, з-поміж яких “Дністрові кручі”, “Панич”, пропагував уже раніше опубліковані оповідання. Часопис подавав першодруки письменника і після його смерті (“Нікс”, “Дурний гуцуляк” (редакційна назва “Дурни гуцуляк”), “Максим Чудатий”). В 1896 році вперше опублікувано нову редакцію широковідомого оповідання “Три як рідні брати” (1865) (рукопис було збережено С.Смаль-Стоцьким). Звернення “Буковини” до оповідання “Три як рідні брати” було невипадковим. Це один з найкращих творів письменника, який був широко відомий на всій Україні, перекладався і виходив російською мовою (М.Златовратський 1891 року переклав оповідання, давши назву “Как родные братья”). Ряд творів Ю.Федьковича, що в різний час (в основному 1885 – 1887 рр.) з’являлися як першодруки, побачили світ в інших чернівецьких виданнях – “Буковинському альманасі”, “Буковинському календарі”, “Бібліотеці для молодіжі” та ін. Газета “Буковина” вже від середини 90-х років ХІХ століття стояла на одному професійно-видавничому щаблі із відомими галицькими періодичними виданнями, які активно пропагували “наддніпрянську” культуру та літературу в західному реґіоні України. Першим письменником з великої України був О.Кониський, чиї твори в “Буковині” почали публікуватися з 1886 року. Тоді газета надрукувала три оповідання письменника – “Капітан Ґуля”, “Занівечене життя”, “Черничка”. Після тривалої перерви надруковані оповідання “Дід Cлавир а дід Пухир” (1895 р.), та “В день святої волі. Споминки баби Оришки” (1895 р.). Спираючись на авторські дати та час оприлюднення названих творів у “Буковині”, дисертант доводить, що це першодруки. Останнє оповідання увійшло до двох сучасних найповніших видань творів письменника під назвою “Хвора душа”. На основі текстологічного аналізу стверджується, що “В день святої волі. Споминки баби Оришки” та “Хвора душа” – це один і той же твір. Позиція про першопублікацію розходиться з уже усталеною, що належить Н.О.Вишневській і М.Л.Гончарукові. Одним із перших, хто своєю діяльністю і безпосередньою участю сприяв розвиткові літератури й періодичних видань на Буковині, був Сидір Воробкевич (Данило Млака). Проза С.Воробкевича представлена кількома різноплановими соціально-побутовими оповіданнями: “Панна Вероника” (1887), “Хто винен” (1897), “Старий Лесь Чорновола” (1897), написаними в романтичному дусі з елементами сентименталізму. Твори “Як визволювали Сорохан і Громко своїх синів з війська” (1886), “Чи Сруль чи Петрик” (1888) належать до сатирико-гумористичного доробку письменника і засвідчують вправність автора як майстра комічних ситуацій та образів. Ці оповідання не друкувалися в окремих виданнях спадщини С.Воробкевича протягом останніх ста років, тому й маловідомі читачам і не знайшли свого дослідника. З-поміж прозових творів на сторінках газети надруковано вже відоме з галицьких видань оповідання “Амбросій Остапкевич”. Окремі відомі автор