Історія та сьогодення структурних підрозділів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника

історія та сьогодення структурних підрозділів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. СтефаникаВІДДІЛЕННЯ «ПАЛАЦ МИСТЕЦТВ ім. ТЕТЯНИ ТА ОМЕЛЯНА АНТОНОВИײ»³дділ мистецтва: події, факти, особистостіСвітлана Романюкзавідувач відділу науково-інформаційної та організаційно-виставкової роботи Відділення «Палац мистецтв ім. Тетяни та Омеляна Антоновичів» ЛННБУ ім. В. Стефаника, канд. філол. наук У статті проаналізовано найважливіші етапи становлення і роз­витку колишнього відділу мистецтва, досліджено характерні аспекти виробничої, виставкової та науково-дослідної діяльності.Ключові слова: бібліотека, відділ, Відділення, збірка, колекція, кар­тина, мистецтво, музичні твори, скульптура, науковець, фахівець, фонди.The main stages of formation and development of the Library’s former Arts Department have been analyses, as well as typical aspects of its work, exhibitions and research activity.Keywords: library, department, division, collection, work of art, art, musical composition, sculpture, researcher, expert, holdings.В статье проанализировано важнейшие этапы становления и раз­вития бывшего отдела искусств, исследовано особенности производ­ственной, выставочной и научно-исследовательской деятельности.^ Ключевые слова: библиотека, отдел, Отделение, собрание, коллекция, картина, искусство, музыкальные сочинения, скульптура, научный ра­ботник, специалист, фонды. Історія відділу мистецтва Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника тісно пов’язана зі струк­турними змінами та трансформаціями, що відбувалися під час радянізації суспільно-економічного та культурного життя на за­хідноукраїнських землях упродовж 40–60-х років ХХ ст. [35]. Радянська влада зруйнувала історично сформовану систему бібліотечних установ, що в подальшому мало катастрофічні на­слідки для збереження рідкісних фондів та унікальних колекцій, окремі з яких її представники трактували як важливий чинник ідеологічного впливу на масову свідомість, а тому підлягали ре­візії, вилученню або знищенню. Понад півстоліття цей процес вивчали історики, бібліотекознавці та представники різних гу­манітарних наук. Не ставимо за мету здійснити історіографічний аналіз цієї проблеми, бо це тема окремого дослідження, лише констатуємо, що сьогодні, ми, на жаль, не маємо поважних нау­кових досліджень, які б на вагомій джерельній базі системно роз­кривали політику радянської влади у культурно-освітній сфері. Опубліковані праці тільки фрагментарно висвітлюють нелегкий шлях становлення і розвитку одного з найважливіших структурних підрозділів нашої бібліотеки [19, с. 379-390; 20, с. 309-313; 51; 58; 59, с.: 20, 68, 74, 138, 147, 160; 60; 62; 132, с. 43; 155], а «Сучасна її історіографія послуговується багатократною конста­тацією відомих фактів без спроб трактування їх у широких хро­нологічних межах...» [16, с. 144]. Наприкінці 1939 р. нова влада розпочала активне реформу­вання бібліотечної системи. Для цього було створено спеціальну комісію при Тимчасовому управлінні Львівської області, яку на­ділено спеціальними повноваженнями у справах обліку пам’яток культури в музеях, бібліотеках і архівах. Вона персонально від­повідала за збереження та контроль культурних цінностей, за­безпечувала їх охорону [55]. Це була спроба впровадження цент­ралізованої схеми управління бібліотечною мережею як в області, так і в місті. Згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 2 січня 1940 р. «Про організацію наукових установ у західних областях УРСР» було створено Львівську філію бібліотеки Академії наук УРСР, яка серед інших приватних і ліквідованих радянською владою бібліотек взяла під опіку Фундацію імені Баворовських (бібліотеку і музей) та Музей імені Любомирських. Фундація імені Баворовських була заснована 1857 р. знаним у Східній Галичині польським магнатом Віктором Баворовським (1826–1894) [163]. Він був відомим діячем польської культури, письменником і перекладачем, поціновувачем пам’яток давньої культури. Його Фундація (бібліотека і музей) більше нагадувала приватну колекцію, ніж публічну бібліотеку, бо зберігала твори мистецтва, яких вистачило б на художню галерею. Статуї, кар­тини і портрети, антикваріат — все це було розміщено на стінах поміж великими стелажами із книгами. Збірка гравюр і листових ілюстрацій (малюнків) зберігалася у великих теках. Бібліотека фундації (скорочена назва «Баворовіянум») відчинила свої двері для читачів лише в 1900 р. За фондами вона була подібна до бібліотеки Оссолінських, але значно менша за обсягом і нарахо­вувала майже 60 тисяч томів рідкісних видань. Тут зберігалося 1 600 рукописів, найдавніші з яких датувалися ХІІ ст., близько 7 тисяч старовинних книг, з них — 45 інкунабул та 5 тисяч па­леотипів [41]. Книжкова колекція складалася з книг класиків за­хідноєвропейської, переважно французької і польської літератур, а також мистецтвознавчих видань. Окрему групу старовинних книг становила підбірка творів із релігійної тематики ХVІ та ХVІІ ст. 1 лютого 1940 р. комісія Львівської філії бібліотеки Академії наук УРСР, яку очолював директор бібліотеки Я. Зайкін, взяла майно Фундації імені Баворовських на баланс бібліотеки, від­значивши, «що книжки і музейні збірки знаходяться в зразко­вому порядку і зберігаються з великою дбайливістю» [4]. Тоді Фундація імені Баворовських знаходилася у Львові на вул. Ба­воровських № 2 (тепер — Бібліотечна, 2). Музей імені Любомирських заснував 1823 р. [20, с. 309-312; 64] галицький консервативний політик, меценат мистецтва, член галицького станового сейму, князь Г. Любомирський (1777–1850) [164], який підписав угоду з М. Оссолінським про те, що ми­стецька колекція князя Любомирського приєднується до бібліо­теки Оссолінеуму у Львові і стає частиною фондів бібліотеки «навіки-вічні», і носитиме ім’я Любомирських [158, s. 8-9]. Музей імені Любомирських (далі — Музей) у своїх фондах містив цінні колекції картин і гравюр, рисунки митців італійської та голландської шкіл, а також зберігав колекцію зброї, збірку нумізматичних монет. Музей містився в «Оссолінеумі» на вул. Оссолінських, 2 (тепер — вул. Стефаника, 2), в лівому крилі головного будинку [155, фото 5], а виставковий зал — у «великій кімнаті із шкляною стелею» [136] (тепер — читальний зал № 1). Згідно з наказом директора бібліотеки Я. Зайкіна № 10 від 21 лютого 1940 р. професора М. Т. Ґембаровича було призначено завідувачем відділу (не уточнено якого, але напевно мистецтва, бо надалі назви цього структурного підрозділу подаються і як відділ, і як кабінет), а доктора Т. В. Маньковського — заступ­ником завідувача цього підрозділу. У вже згаданому наказі «співробітникам Музею було запро­поновано такі посади: докторам Г. Ф. Блюм і М. І. Хмельовській — тимчасово виконуючим обов’язки старших бібліотекарів, інженерам Ю. С. Гавроту та А. Т. Рибіцькому — бібліотекарів, а З. С. Стан­грета  і М. А. Вуйцяка було призначено молодшими бібліо­текарями» [88]. Згідно з актом від 1 лютого 1940 р. про прий­няття майна та експонатів музею Оссолінеум до системи АН УРСР відзначено, що цей «Музей складається з Культурно-історичного відділу, Відділу мистецтва та бібліотеки при музею» [3, с. 1]. Тут зберігалося 77 924 експонатів та предметів, 58 963 з них було записано в 18 інвентарних книгах, 1 879 предметів — у 7 каталогах, а 9 618 предметів було оприбутковано в одній книзі надходжень [3, с. 1]. Окрім того, відомості про 3 464 монети були відображені у власній інвентарній книзі Свєжавського (точність запису та наявності не перевірено), різних експонатів, що на­дійшли під час Другої світової війни, визначених протоколами прийому дарунків від приватних та інших осіб, 4 000 предметів... Водночас у підручній бібліотеці Музею зберігалося 3 732 книги, 8 790 фотографій, 28 267 гравюр, 1 308 картин, 461 скульптурний твір, 13 186 монет та медалей, 724 одиниці зброї [3]. Музей функціонував до 8 травня 1940 р. [155, s. 71], коли, за розпорядженням радянської влади, його експонати були пере­дані «музеям: Картинної Галереї, Історичному і Артистичного промислу» [40]. Польський дослідник М. Матвіюв стверджує: «В Оссолінеумі натомість залишилися збірки малюнків, графіки і фотографій, а також підручна література Музею ім. Любомирських, які стали основою для створення Відділу (Кабінету) мистецтва Львівської Філії Бібліотеки Академії Наук УРСР...» [155, s. 71]. Після ліквідації Музею було започатковано діяльність кабінету мистецтв у будинку на вул. Оссолінських, 11 (тепер — вул. Стефаника, 11), де у шести кімнатах було облаштовано наукову читальню, зосе­реджено мистецтвознавчий книжковий фонд та картини [43]. Згідно з наказом № 74 від 13 вересня 1940 р. директора філії бібліотеки АН УРСР Я. Зайкіна кабінет мистецтв був перейме­нований у відділ мистецтвознавчої літератури, який очолив М. Ґембарович [71]. Він мав забезпечити наукові дослідження історії, теорії мистецтва, графіки, різьби та архітектури [105]. На початок 1941 р. у відділі працювали чотири співробітники: М. Ґем­барович, Т. Маньковський, С. Бобовський, С. Оссовський[145]. Від 16 серпня 1940 р. співробітники відділу мистецтвознавчої літератури розпочали упорядкування збірок творів графічного мистецтва з бібліотек Дідушицьких, Павліковських, Баворов­ських, НТШ, Народного Дому та депозиту Марії Гневошової. Вони також взяли участь в організації виставки, присвяченої пам’яті А. Міцкевича, та виступили на Гутенбергській конфе­ренції. У звіті про роботу відділу за 1940 р. відзначено, що на­дано послуги 170 читачам, які отримали 38 консультацій та опрацювали 299 книжок і 400 гравюр [39]. Згідно з наказом директора бібліотеки Я. Зайкіна № 39 від 30 травня 1940 р. з 1 червня керівником музичного відділу, який почав діяти з липня 1940 р., була призначена доктор Г. Ф. Блюм[72]. Архівні документи свідчать: до відділу підбиралися «книж­кові і нотні матеріали... З читальні ніхто не користав, бо її просто ще не було, ще не було музичних інструментів, крім фортеп’яна, скрипки та арфи без струн» [43]. Тому не дивно, що Г. Блюм змушена була організувати науковий осередок дослідників му­зики, створити фахову бібліотеку, яка була б доступною широ­кому загалу спеціалістів, укомплектувавши її джерельним мате­ріалом, зокрема нотами і публікаціями. У плані роботи відділу музики, який склала Г. Блюм, знаходимо запис про те, що в одному із чотирьох залів, виділених під кабінет музики, повинна бути облаштована т. зв. музична кімната, в якій будуть місти­тися інструменти і яка служила б спеціальним студіям, а «разом з тим задля евентуальних музичних продукцій та відчитів» [106]. Першочерговим завданням працівників відділу було впорядку­вання збірок, що надійшли з НТШ та інших бібліотек Львова, а також подарованих приватних колекцій, зокрема, збірку опер­ного співака М. Менцінського [151]. Разом з тим вирішувалася проблема створення нотного каталогу, а також участі у нау­кових конференціях та виставковій діяльності, про що свідчить доповідь Г. Блюм на тему: «Декорації італійських стародруків, їх елементи та еволюції», яка була виголошена на початку 1940 р. на Гутенбергівській науковій конференції, присвяченій 500-річчю книгодрукування. Відзначимо, що на початок 1941 р. робота цього структур­ного підрозділу бібліотеки була налагоджена. Це підтверджено документами, які свідчать, що він користувався чималою попу­лярністю: «рух читачів постійно росте... Є поважні консультації для членів Театру опери й балету, Філармонії, Консерваторії, Радіокомітету. Приходять теж студенти, диригенти з місцевих хорів, народні вчителі. Всім уділюються вичерпні консультації» [100]. У маловідомих архівних документах нам вдалося віднайти дані про співробітників відділу, які працювали від початку його заснування. Окрім керівника Г. Блюм, у штатному розписі були: М. Губер, Т. Жакей та Р. Лукашевич [145]. Згодом усі мистецькі фонди та музичну літературу перевезли в приміщення будинку колишньої бібліотеки Баворовських. Тут, у відділі мистецтва (тепер Відділення «Палац мистецтв імені Тетяни та Омеляна Ан­тоновичів»), зберігаються фонди донині. Матеріали річного звіту про виконання плану роботи за 1947 р. свідчать, що у дві кім­нати було звезено нотосховище з вул. В. Стефаника, а також усі книжки й ноти з колишньої бібліотеки «Народного Дому» та ко­лишньої бібліотеки оо. Василіан [119]. Згідно з наказом директора бібліотеки № 194 від 18.ІІІ.1941 р. на посаду старшого бібліотекаря музичного відділу було при­значено Вінцковського-Ярославенка Ярослава Дмитровича [81]. Але склалось так, що під час німецької окупації його примусово вивезли до Чехословаччини. В особовій справі композитора збереглася заява від 20 серпня 1945 р., де він просить дирекцію бібліотеки поновити його на роботі (але вже керівником) музич­ного відділу, мотивуючи тим, що «має вищу освіту та музичну школу, і є композитором» [38]. Від 1 вересня 1945 р. його було зараховано у штат за договором. Від 18 грудня Я. Вінцковський-Ярославенко написав заяву директорові Бібліотеки академікові В. Щурату: «...прохаю назначити мене керівником цілого муз­відділу, а це тому, що я, як радянський композитор з вищими музичними студіями, (є членом спілки радянських композиторів) і як всебічний знавець музичної літератури, зумію як слід по­вести цей відділ та піднести уровень музичної культури в ши­роких колах громадськости» [37]. І тільки у наказі № 121 від 7.05.1946 р. знаходимо: «перевести т. ВінцковськогоЯрослава Дмитровича з посади за договором на штатну посаду завідувача кабінетом музичної літератури від 1.4.1946 р.» [80]. Під час німецької окупації Львівську філію бібліотеки ака­демії наук УРСР було ліквідовано. У серпні 1941 р. німецька окупаційна влада створила систему «Staadtsbibliothek Lemberg», куди увійшли колишні бібліотеки Оссолінеуму і Баворовських. Упродовж 1941–1944 рр. керівництво Бібліотекою Оссолінеуму здійснював М. Ґембарович, а «Бібліотекою Баворовських, пере­твореної за радянської влади на Відділ мистецтва (складалась з решток збірок Музею ім. князів Любомирських, Бібліотеки Ор­динації графів Дідушицьких і Бібліотеки фундації графа В. Ба­воровського) у 1941–1944 рр. керував його приятель мистецтво­знавець др. Т. Маньковський» [19, с. 387]. В архіві Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника не збереглися документи про функціонування та особовий персонал відділу у роки німецької окупації. Відомо, що мистецькі фонди відділу під час окупації зазнали численних втрат, зокрема, було вивезено 2 396 найцінніших творів графіки, з них — 25 рисунків відомого німецького художника А. Дюрера. Проблема повернення творів законному власникові не розв’я­зана до сьогодні, хоча неодноразово широко обговорювалася у пресі в минулому столітті [18; 44; 52; 61]. Після війни бібліотека відновила статус академічної інсти­туції, а її унікальні фонди були відомі не тільки серед акаде­мічних установ у Львові, а й загалом в Україні. З приходом до бібліотеки нових фахівців розпочалася й хвиля ідеологічних пере­слідувань та репресій. Згідно з наказом директора, академіка В. Щурата № 5 від 5 січня 1948 р. для забезпечення фахової роботи М. Ґембаровича зобов’язали відповідати і за планування діяльності відділу руко­писів, кабінету мистецтва та кабінету музичної літератури [78]. Наказ № 47 від 12 квітня 1948 р. свідчить, що за систематичне порушення трудової дисципліни завідувача Кабінету музичної літератури Я. Д. Вінцковського-Ярославенка було звільнено з посади 14 квітня 1948 р. [74], а тимчасове виконання обов’язків завідувача було покладено на бібліотекаря кабінету Л. Г. Ро­зенберг. Згідно з наказом директора № 84 від 1 червня 1948 р. М. Т. Ґембарович був призначений керівником кабінету музичної літератури [75]. На підставі «Резолюції уповноваженого Пре­зидії Львівських Установ АН УРСР» на посаду завідувача кабі­нету музичної літератури з 10 грудня 1948 р. було зараховано Зою Павлівну Сакк. Наказ виконувача обов’язків директора Львівської бібліотеки АН УРСР № 306 від 11.12.48 р. підтвердив це призначення [73]. Зміни керівників кабінету мистецтва відбувалися постійно. На дуже короткий термін було призначено Зенона Курчабу — магістра права, випускника Львівського університету. На жаль, його особова справа в архіві бібліотеки не збереглася. Після нього, згідно з наказом заступника директора П. Гнипа (№ 69 від 11.05.1948 р.) з 15 травня 1948 р. кабінетом мистецтва за­відувала З. Ващекіна[89]. Ідеологічний тиск пронизував усі форми діяльності бібліо­теки. Постійними стали структурні і кадрові зміни у підрозділах. Зокрема, наказом № 94 від 25.V.1949 р. і на підставі ухвали Пре­зидії АН УРСР від 25.ІІ.1949 р. (протокол № 8) було наказано «об’єднати кабінет музикальної літератури з відділом мистецтв» [85]. З того часу було створено один структурний підрозділ — кабінет мистецтва. Згідно з наказом директора бібліотеки А. Одухи № 109 від 21 червня 1949 р. М. Т. Ґембаровича було звільнено з посад завідувача відділами рукописів і мистецтва, а також кабі­нету музичної літератури та призначено «на посаду завідувача кабінетом мистецтва» [77]. Згідно з постановою Президії АН УРСР про скорочення штатів у всіх установах АН УРСР та наказу Уповноваженого президії Ака­демії наук УРСР члена-кореспондента Й. Штокала (від 18.01.1950 р., № 15) у львівських установах АН УРСР з 19.01.1950 р. було звільнено понад 10 співробітників, зокрема, й завідувача кабінету мистецтва М. Т. Ґембаровича [83]. Тільки після розгляду на бюро Львівського обкому партії питання про неправильне звільнення працівників львівських закладів Академії наук УРСР, згідно з наказом директора бібліотеки А. Одухи (№ 51 від 25.ІІ.1950 р.) М. Т. Ґембаровича тим­часово, до оформлення пенсії, було поновлено на «посаді зав[іду­вача] кабінетом мистецтва Львівської бібліотеки АН УРСР» [82]. В архівних документах по-різному називали структурний під­розділ, який ми досліджуємо, — то відділ, то кабінет мистецтва. І тільки за наказом директора бібліотеки № 70 від 16 березня 1950 р. відділ мистецтва було офіційно перейменовано у кабінет мистецтва, а тимчасово очолювати його було призначено І. Т. Карпова[84]. 16 листопада 1950 р. згідно з наказом директора бібліотеки № 248 старшого бібліотекаря відділу комплектування Я. Янчака було переведено на посаду тимчасового виконувача обов’язків завідувача кабінету мистецтва [76]. На цій посаді він працював більше 20 років. У штатному розписі кабінету мистецтва від 1945 р. до 1965 р. зафіксовано, що тут працювало три працівники [149], а в кабі­неті музики від 1946 р. до 1949 р. — два працівники [150]. Після злиття двох кабінетів у червні 1949 р. в штатному розписі вже відображено тільки один підрозділ. На основі листа Заступника міністра культури Української РСР від 27 липня 1965 р. за № 15 1592 1041 кабінет мистецтва було перейменовано у відділ мистецтва [86]. 1 жовтня 1973 р. відділ мистецтва очолив Степан Павлович Костюк[14], який пропрацював на цій посаді понад 30 років. Упродовж 1970–1984 рр. у відділі мистецтва працювало від чотирьох до шести співробітників [147]. Від 1985 р. до 1989 р. у ньому функціонували два сектори: сектор наукового опрацювання та збереження фондів (спецвиди) та обслуговування читачів [146]. 5 серпня 1989 р. Рада Міністрів СРСР згідно з рішенням № 1364 надала Львівській бібліотеці АН України статус науково-дослід­ного інституту. Структурні зміни черговий раз торкнулися й від­ділу мистецтва (наказ директора бібліотеки М. Лізанця № 34 від 28 грудня 1989 р.) [79]. 1990 р. у відділі було створено наукову групу і сектор формування фондів та обслуговування читачів. Така структура відділу (вісім штатних співробітників) зберіга­лася до 2006 р. [148]. За роки функціонування відділу мистецтва фонди постійно зростали, а отже, виникали проблеми належного їх зберігання. Бу­динок, який є пам’яткою архітектури ХVІІ ст., уже потребував капі­тального ремонту. У 2004 р., завдячуючи знаним українцям, гро­мадським діячам, меценатам із США подружжю Тетяні та Оме­ляновіАнтоновичам [8; 9], було здійснено реставрацію основного будинку та добудовано частину нового приміщення (зараз там функціонують просторий читальний зал, фондосховище на 60 тисяч одиниць збереження, службові кімнати для співробітників). 28 лютого 2007 р. згідно з наказом № 16 директора бібліо­теки М. Романюка для забезпечення та вирішення невідкладних завдань впорядкування фонду, зокрема відокремлення від книжково-журнальної частини образотворчих, нотографічних, аудіо- та відео­документів, а також наукової організації, розкриття та створення сучасного науково-довідкового апарату на фонд, для здійснення фундаментальних досліджень колекцій, зібрань, особистих і особ­ливо цінних документів, відділ мистецтва було реформовано у Відділення «Палац мистецтв імені Тетяни та Омеляна Антоно­вичів»; затверджено його структуру: відділ наукового дослідження творів образотворчого і музичного мистецтва з двома секторами та відділ науково-інформаційної та організаційно-виставкової ро­боти [87]. Сьогодні у штатному розписі Відділення «Палац мистецтв імені Тетяни та Омеляна Антоновичів» затверджено 18 співро­бітників. Очолює Відділення кандидат мистецтвознавства Л. Куп­чинська, а керівниками наукових відділів є кандидат мистецтво­знавства О. Осадця та кандидат філологічних наук С. Романюк. Проблеми функціонування цього структурного підрозділу біб­ліотеки: організація виробничої діяльності, підготовка фахових кадрів, брак виробничих площ — упродовж багатьох років по­стійно розглядалися на виробничих нарадах, відтворювалися в річних планах та звітах, обговорювалися на загальних зборах бібліотеки. Так, у протоколі виробничої наради філіалу бібліо­теки за 1944 р. відзначено, що головною хибою роботи музич­ного відділу є відсутність його керівника [111], який би системно забезпечував діяльність цього структурного підрозділу. У 1947 р. директор філіалу бібліотеки академік В. Г. Щурат у доповідній записці Голові комісії з обстеження діяльності Львівських установ Академії Наук УРСР М. С. Мейтіну просить допомогти у ре­монті «даху будинку [на вул. Баворовських, 2], читального залу та балкона від сторони саду» [32]. Так як нічого цього зроблено не було, то проблема ремонтно-реставраційних робіт залиша­лася не вирішеною до листопада 2007 р. Щорічно обговорювалися і затверджувалися плани роботи та звіти про їх виконання, під час яких розглядалися питання кад­рової політики та фаховий рівень працівників [107], зверталася увага на недоліки в роботі, зокрема, підкреслювалося, що відділ працює за заниженим планом, бо його у 1949 р. було виконано на 30,6 % при оплаті праці чотирьох співробітників. У звіті ак­центувалося на тому, що не проводилася цілеспрямована пропа­ганда радянського та прогресивного класичного мистецтва, а натомість популяризувалося «буржуазне реакційне мистецтво» [5]. Ці питання систематично обговорювалися на багатьох ви­робничих нарадах і зборах колективу. В акті обстеження роботи бібліотеки за 1952 р. відзначалося, що у відділі мистецтва не підготовлено упорядкованих каталогів на старі фонди, робота ж над систематичним каталогом перер­валась у зв’язку з майбутньою реорганізацією цього підрозділу. (Попередньо був задум у майбутньому створити Інститут ми­стецтва. Консультативну допомогу з цього питання мав нада­вати відділ мистецтва Інституту суспільних наук. Перші кроки в цьому напрямі були зроблені згідно з наказом директора бібліо­теки (№ 213 від 1 вересня 1952 р.), що передбачав перевести з 1 вересня цього року трьох працівників відділу мистецтва до Інституту суспільних наук у штат мистецтвознавчого відділу до одержання нового штатного розпису). У згаданому акті відзначалося також, що живопис, скульптура, інструменти та «ху­дожня мебель, ще не заінвентаризовані, що є недопустимим фактом. Ці матеріали науково не описані, а стан збереження картин є не­задовільний» [6, арк. 29]. Для вирішення цих проблем передба­чалося «...створити одну центральну бібліотеку мистецтва з ве­ликих фондів Музею [ім. Любомирських] і кабінету [мистецтва], об’єднавши їх в одну бібліотеку під фаховим керівництвом та забезпечивши консультативною допомогою відділу мистецтва Інституту суспільних наук..., що мало створити базис для май­бутнього Інституту Мистецтва» [6, арк. 31]. Однак цього не було зроблено, оскільки всі розуміли, що організація праці у відділі не була розрахована на те, щоб займатися науковим розкриттям фондів [116]. У виступах на виробничих нарадах неодноразово серйозну увагу було приділено збереженню художніх цінностей та ми­стецтвознавчої літератури [110], що видавалися у читальні зали. Для поліпшення ситуації було розроблено й ухвалено раціональний план розміщення фондів відділу мистецтва та їх збереження [109]. Очевидно, що за браком достатнього фінансування проблеми збереження фондів та покращання умов праці так суттєво і не змінилися, бо через півтора десятка років це питання перед ди­рекцію знову порушив уже новий завідувач підрозділу С. Костюк, який констатував: «У відділі мистецтва несприятливі умови праці і поліпшення не видно (працівники працюють в неотоплених сховищах, приміщення завантажені, розставляти книги нікуди). Складно з опаленням в грубках — це небезпечно, адже скрізь книги... Фонди у відділі мистецтва дуже цінні і питання їх збе­реження потребує вирішення. Потрібно ставити питання про наші проблеми і перед Радою Міністрів республіки» [113]. Під час обговорення питань організації каталогу нотних видань було вирішено: в описі нот українською мовою застосовувати умовний заголовок, збірки музичних творів окремих компози­торів відображати в каталозі нотних видань, а в каталозі книг — давати відсилку [109]. Було також ухвалено, що всі ноти, в «змісті яких є елементи культу особи, та ноти-дублети передавати до сектора концентрації (колишнього спецфонду — С. Р.), а найцін­ніші нотні видання варто в найближчому часі опрацювати» [108]. На засіданнях Вченої ради бібліотеки було розглянуто «По­ложення про систему каталогів Львівської бібліотеки АН УРСР», у якому для каталогів відділу мистецтва затвердили формулювання: «Каталог графіки різних колекцій» і «Каталог нот різних ко­лекцій» [115]. Важливою складовою роботи працівників відділу була, зокрема, участь у наукових семінарах, що мали на меті допомагати мистецтвознавчими матеріалами науковим співро­бітникам [114]. Відзначимо, що необхідною складовою оптимі­зації фахової діяльності співробітників відділу мистецтва були щорічні аналізи обсягів та якості виконаних робіт, а також «По­ложення про відділ мистецтва», що передбачало організацію науково-бібліографічних досліджень, умови зберігання та кори­стування фондами [47; 103; 104; 118; 120; 121; 123; 125; 126; 127; 128; 129; 130; 131], у яких збережено книги з мистецтво­знавства і музики, ноти, графіку, в тому числі гравюри, що мають велику мистецьку цінність. Зокрема, це гравюри відомих худож­ників-граверів А. Дюрера, Д. Ходовецького, І. Зярнко-Орловського. У цих фондах зберігаються оригінали відомих польських худож­ників-реалістів Ю. Коссака та Я. Матейка. Увагу читачів привертають друковані видання опер «Наталка Полтавка» (1889), «Тарас Бульба» (1913) та «Енеїда» (1915) ви­датного українського композитора М. Лисенка, а також рукописи українського композитора П. Бажанського з операми «Олеся» (1878), «Довбуш — чорногорський ватажок» (1892), «Болюча трагедія» (1914) та ін. Зберігаються тут перші видання музичних творів визначних російських і українських композиторів, а також кла­сиків західноєвропейської музики. Фонди відділу здебільшого поповнюються через відділ комп­лектування, лише в окремих випадках — подарунками при­ватних осіб. Станом на 1 січня 2010 р. у відділі нараховується 385 283 одиниць збереження, з них — 77 442 книги, 63 725 жур­налів, 42 160 нот, 14 344 листівки, 3 025 репродукцій, 3 395 пла­катів, 86 000 фотографій, 90 400 гравюр та 4 792 одиниці книж­ково-нотних колекцій [48]. Упродовж багатьох років відділ мистецтва обслуговував чи­тачів, а також забезпечував організацію та збереження фондів, здійснював інформаційно-довідкову, наукову та виставкову діяльність. Унікальними колекціями і збірками постійно кори­стувалися мистецтвознавці, історики, архітектори, реставратори, художники, музейні працівники, працівники ЗМІ, музикознавці, композитори, театрознавці й інші фахівці культури та науки. Треба зауважити, що протягом усіх років фондами користува­лися як українські, так і закордонні науковці [21; 23; 24; 25; 26; 27; 28; 29; 30; 31; 42; 122]. Зокрема, історію архітектури в Україні досліджували канди­дати архітектури Г. Логвин, доцент Київського художнього інституту Л. Міляєва, кандидати мистецтвознавства Ю. Нель­говський та І. Ігнатків. Неодноразово відділ відвідували працівник Інституту літератури і мовознавства АН УРСР, доктор філоло­гічних наук Ф. Погребенник; доктор мистецтвознавства Д. Сте­повик; викладач музики Київської консерваторії ім. П. І. Чай­ковського Л. Корній; співробітники Інституту мистецтва, фольклору та етнографії ім. М. Рильського АН УРСР Т. Булат, М. Загай­кевич та Н. Семененко; кандидати мистецтвознавства київських вищих навчальних закладів та наукових установ В. Курманова, Р. Пилипчук, В. Рубан, А. Терещенко, О. Федорук; мистецтво­знавці з Києва І. Давидова та В. Курмакова; доцент Миколаїв­ського педагогічного інституту Е. Федотов; декан архітектурного факультету Львівського політехнічного інституту І. Середюк, доцент Харківського інженерно-будівельного інституту С. Петров та багато ін. Фондами відділу користувалося багато вчених Львова, зок­рема: академік І. Крип’якевич; заслужений діяч мистецтва УРСР, лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка письменник Р. Іваничук; лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, професор Д. Крвавич; академік НАН України Я. Ісаєвич; док­тори наук Ю. Гошко, П. Жолтовський, Р. Кирчів, Г. Остров­ський; доктори та кандидати мистецтвознавства В. Овсійчук, Х. Саноцька, Ф. Петрякова, О. Голубець та багато ін. Бажаними відвідувачами відділу були також художники і скульп­тори Львова: С. Батіг, І. Крислач, А. Майко, Е. Мисько, С. Сте­шенко, Б. Сорока; композитори М. Колесса, І. Майчик, М. Скорик. Відвідував відділ мистецтва артист Ансамблю танцю УРСР ім. П. Вірського О. Пономарьов. Регулярно працювали у відділі викладачі, аспіранти і студенти інституту декоративно-прикладного мистецтва, консерваторії, художнього училища та інших на­вчальних закладів міста. Окрім того, фонди відділу мистецтва досліджували наукові працівники А. Раунайтіс із Вільнюської науково-реставраційної майстерні АН Литовської РСР, який цікавився архітектурними пам’ятками місцевостей Ліда, Тракай, Гродно; науковий пра­цівник Інституту історії АН Литовської РСР С. Якушейтіс вивчав колекцію нумізматики, а завідувач відділу рідкісної книги Біб­ліотеки АН Литовської РСР Н. Лешкович — мистецтвознавчі стародруки. Опрацьовували наші фонди дослідники Інституту мистецтва Білоруської РСР Б. Смольський і науковий працівник Інституту літератури ім. Янки Купала АН БРСР Й. Янушкович та науковий співробітник Ленінградського відділення Інституту археології АН СРСР М. Молевська; кандидат мистецтвознавства, доцент І. Несельчук із Ленінграда вивчала німецьку гравюру ХV–ХVІІ ст., зокрема роботи А. Дюрера. З фондами працювали наукові співробітники: Ермітажу Б. Асварищ, Російського музею М. Алексєєва (Ленінград), Ульяновського художнього музею В. Цодикович, редактор видавництва «Искусство» Н. Князєв (Москва) і спеціальний кореспондент журналу «Дружба народов» Т. Магашвілі (Москва). Активно працювали у відділі мистецтва доктор мистецтво­знавства Польської АН М. Восяк, науковий працівник «Оссолі­неума» (Вроцлав) В. Соколова, працівники Інституту мистецтв у Варшаві, доктори музикознавства Є. Моравський та М. Качмар­кевич, академік Болгарської АН А. Стойков, професори Ілліной­ського університету Д. Штогрин та Т. Кауфман (США); асистент професора, етномузиколог Гарвардського університету В.-Г. Нолл (США), а також науковці з Австрії, Канади, Аргентини, Франції, Литви, Латвії та інших країн. Співробітники відділу надавали посильну допомогу різним організаціям і установам Львова та всієї України. Зокрема, Львів­ська обласна науково-реставраційна майстерня користувалася пла­нами реставраційних робіт, що в минулому велися на території Західної України. Львівські художники Н. Д. і Л. Д. Приходьки, використавши наші фонди, створили інтер’єр у залах заводу біофізичних приладів. Окрім того, до відділу постійно зверта­лися співробітники Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН Ук­раїни, Інституту народознавства НАН України (Львів), Львів­ської галереї мистецтв, Львівської державної музичної академії імені М. В. Лисенка; Львівської духовної семінарії Святого Духа (Львів); а також представники видавництв «Центр Європи» (Львів), отців Василіан «Місіонер» (Львів); журналісти газети «Україн­ський шлях» (Львів) та Національної радіокомпанії України (Київ); Національного художнього музею (Київ), Української студії хро­нікально-документальних фільмів (Київ), Національної бібліо­теки України ім. В. І. Вернадського (Київ), Харківського художньо-промислового інституту, Харківського державного інституту мистецтва ім. І. П. Котляревського, Люблінського католицького університету (Польща), Педагогічної академії в Кракові (Польща), Інституту мистецтва ПАН (Варшава), кінокомпанії «Wellspring Films Ltd» (Торонто, Канада) та багато українських і зарубіжних ЗМІ. Консультативну всебічну допомогу в оформленні декорацій, костюмів та меблів надавали працівники відділу львівським театрам: драматичному театру ім. М. Заньковецької, Львівському театру опери і балету, Львівському театру ляльок та художнім само­діяльним колективам області. Фонди відділу мистецтва були вагомою джерельною базою для підготовки і захисту докторських дисертацій П. Жолтов­ського «Украинская живопись ХVІІ–ХVІІІ столетия» (Москва, 1979), О. Федорука «Польський живопис 1945–1965 рр.: розвиток реалі­стичних традицій і авангарду» (Київ, 1996), В. Александровича «Західноукраїнські малярі ХVІ століття. Шляхи розвитку профе­сійного середовища» (Львів, 2001), а також кандидатських ди­сертацій В. Стасенка «Дереворізи кириличних книг Галичини ХVІІ ст. та відображення в них образів Христа і Богородиці» (Львів, 2001), О. Осадці «Українська нотовидавнича справа у Галичині, Буковині, на Закарпатті та на еміграції ХІХ — першої половини ХХ століть» (Львів, 2005), С. Король «Малярство і гра­фіка Галичини періоду романтизму: жанрова структура і художньо-стильові особливості» (Львів, 2008) та багатьох інших науковців. Багатогранною була виставкова діяльність відділу мистецтва. Тут постійно діяла змінна виставка нових надходжень, регу­лярно проводились тематичні книжкові огляди, які відображали життя і творчість відомих художників, письменників, священно­служителів, діячів культури. За час функціонування цього струк­турного підрозділу бібліотеки було підготовлено понад тисячу тематичних книжкових та мистецьких виставок, серед яких: «Ра­дянський спосіб життя у творах художників народів СРСР» (1976), «Віктор Гюго — 175 років від народження» (1977), яка відображала життя і творчість французького письменника ХІХ ст.; «125 років від дня народження Миколи Гоголя» (1977); «Зобра­ження українських письменників у колекції фотографій відділу мистецтва» (1987) (експонувалися 192 фотографії українських письменників ХІХ–ХХ ст.); «Архітектурні пам’яҐембарович Мечислав Теофілович (1893–1984) [19, с. 386-387; 92; 141] — польський і український мистецтвознавець та історик. Народився в м. Ярославі (тепер Польща), народну школу закінчив в Станіславові (тепер Івано-Франківськ), класичну гімназію — у Бучачі. У 1912 р. вступив на філософський (історичний) факультет Львівського уні­верситету, 1921 р. одержав звання доктора історичних наук. У 1920–1922 рр. був асистентом кафедри історії Польщі Львівського універ­ситету і бібліотекарем Інституту ім. Оссолінських у Львові. Упродовж 1923–1938 рр. викладав історію мистецтва на архітектурному фа­культеті у Львівському політехнічному інституті. Від 1928 р. — доцент, від 1936 р. — титулований професор історії мистецтва в Універси­теті. Від 1928 р. був членом Комісії історії мистецтв, від 1938 р. — членом-кореспондентом. 20 липня 1945 р. його обрано дійсним чле