ІГРОВА ДІЯЛЬНІСТЬ НА УРОКАХ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІВчитель іноземної мовиОЗОШ № 15Рожко Н.В.Соціально-політичні та економічні перетворення у всіх сферах життя нашої спільноти привели до суттєвих змін і в сфері освіти. Змінився також статус іноземної мови як навчального предмета. Держава та суспільство стали зазнавати потреби в людях, які практично володіють іноземною мовою. В зв’язку з цим іноземна мова в рамках загальноосвітньої школи твердо зайняла місце обов’язкового предмета, навчання якому починається з другого класу для всіх учнів. Достатньо поширеним стало також навчання іноземній мові вже у дошкільних навчальних закладах. Навчання іноземній мові на початковому етапі (дитсадок, початкова школа) зустрічає на своєму шляху багато складностей, оскільки в багатьох випадках діти ще не знайомі з реаліями, які вони вивчають, навіть рідною мовою. Тому завданням вчителя в цій ситуації є зацікавити дітей у вивченні іноземної мови та зробити учбове заняття таким, яке легше засвоюється дитиною. Найбільш оптимальною формою організації учбового зайняття для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку є гра, оскільки на даному етапі розвитку гра – це основний вид діяльності дитини.Гра представляє собою особливу діяльність, яка розквітає в дитячі роки і супроводжує людину на протязі всього її життя. Про навчальні можливості гри відомо давно. Багато видатних педагогів справедливо звертали увагу на ефективність використання гри у процесі навчання. У грі особливо повно проявляються здатності людини, особливо якщо це дитина.Гра – особливо організоване заняття, що вимагає напруги емоційних і розумових сил. Гра завжди припускає ухвалення рішення – як діяти, що сказати, як перемогти. Бажання вирішити ці питання загострює розумову діяльність граючих. А якщо учень при цьому говорить іноземною мовою, це відкриває багаті навчальні можливості. Діти над цим не замислюються. Для них гра насамперед – захоплююче заняття. Цим вона й залучає вчителів, у тому числі і вчителів іноземної мови. У грі всі рівні. Вона посильна навіть слабким учням. Більше того, слабкий по мовній підготовці учень може стати першим у грі: спритність і кмітливість тут виявляються часом дуже важливими. Почуття рівності, атмосфера захопленості й радості, відчуття посильності завдань – все це дає можливість перебороти незручність, що заважає вільно вживати слова нерідної мови, і благотворно позначається на результатах навчання. Непомітно засвоюється мовний матеріал, а разом із цим виникає почуття задоволення. Російський письменник Ю. Нагибін так оцінює значення гри: «У грі виявляється характер дитини, її погляди на життя, її ідеали. Самі того не усвідомлюючи, діти в процесі гри наближаються до рішення складних життєвих проблем».Ігри сприяють виконанню важливих методичних завдань: створенню психологічної готовності дітей до мовного спілкування; забезпеченню природної необхідності багаторазового повторення ними мовного матеріалу; тренуванню учнів у виборі потрібного мовного варіанта, що є підготовкою до ситуативної спонтанної мови взагалі. У школі особливе місце займають такі форми занять, які забезпечують активну участь в уроці кожного учня, підвищують авторитет знань й індивідуальну відповідальність школярів за результати навчальної праці. Ці завдання можна успішно вирішувати через технологію ігрових форм навчання. В.П. Беспалько в книзі «Доданки педагогічної технології» дає визначення педагогічної технології, як систематичне втілення на практиці заздалегідь спроектованого навчально-виховного процесу. Гра має велике значення в житті дитини, те ж значення, яке в житті дорослого відіграє діяльність, робота, служба. Гра тільки зовні здається безтурботною й легкою. А насправді вона вимагає, щоб граючий віддав їй максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності. Ігрові форми навчання дозволяють використовувати всі рівні засвоєння знань: від відтворюючої діяльності через перетворюючу до головної мети – творчо-пошукової діяльності. Творчо-пошукова діяльність виявляється більш ефективною, якщо їй передує відтворююча й перетворююча діяльність, у ході якої учні засвоюють прийоми навчання. Є велика формула К.Є. Ціолковського, що відкриває завісу над таємницею народження творчого розуму: «Спочатку я відкривав істини, відомі багатьом; і, нарешті, став відкривати істини, нікому ще не відомі». Мабуть, це і є шляхом становлення творчої сторони інтелекту, дослідницького таланту. І одним з ефективних засобів цього є гра. Виходячи з цього, можна сказати, що технологія ігрових форм навчання націлена на те, щоб навчити учнів усвідомлювати мотиви свого навчання, свого поводження в грі й у житті, тобто формувати мету й програми власної самостійної діяльності й передбачати її найближчі результати. Отже, гра відтворює стабільне й інноваційне в життєвій практиці і є діяльністю, у якій стабільно відображені саме правила й умовності гри – у них закладені стійкі традиції й норми, а повторюваність правил гри створює тренингову основу розвитку дитини. Інноваційне ж іде від установки гри, що сприяє тому, щоб дитина вірила або не вірила в усе, що відбувається в сюжеті гри. У багатьох іграх «функція реального» є присутньою чи то у вигляді умов, чи то у вигляді предметів – аксесуарів, чи то в самій інтризі гри. А.М. Леонтьєв довів, що дитина опановує більш широко безпосередньо недоступну йому навкруги дійсність тільки в грі. Бавлячись і граючись, дитина знаходить себе й усвідомлює себе особистістю. Для школяра гра – сфера їхньої соціальної творчості, полігон їх суспільного й творчого самовираження. Гра надзвичайно інформативна й багато чого «розповідає» самій дитині про неї. Гра – шлях пошуку дитиною себе в колективі співтоваришів, у цілому в суспільстві, людстві, у Всесвіті, вихід на соціальний досвід, культуру минулого, сьогодення й майбутнього, повторення соціальної практики, доступної розумінню. Гра – унікальний феномен загальнолюдської культури, її джерело й вершина. Ні в яких видах діяльності людина не демонструє такого самозабуття, виявлення своїх психофізіологічних, інтелектуальних здатностей, як у грі. Гра – регулятор всіх життєвих позицій дитини. Школа гри така, що в ній дитина – і учень, і вчитель одночасно. Раннє навчання іноземним мовам актуальне в наш час, але, щоб воно було успішним, учителеві необхідно мати у своїй «педагогічній скарбничці» різні методичні прийоми. Будь-який урок повинен бути захоплюючим, викликати інтерес у дітей, адже інтерес є головною рушійною силою пізнавальної діяльності. І від того, яким буде початок уроку, залежить подальша його атмосфера. Початок уроку завжди повинен бути емоційним. Можна почати урок веселою музикою або так званою «ігровою зав’язкою”. У гості до дітей приходять казкові герої, тварини. Все це дозволяє створити емоційну атмосферу уроку, і найголовніше це те, що поява казкового персонажа, що говорить іноземною мовою, стає тією мотивацією, без якої неможливий розвиток всіх пізнавальних процесів і навчання мовному спілкуванню. Прихід «гостя» - це ще й можливість прослухати текст (аудіювання), щоб угадати, хто сьогодні прийде в клас. Не можна забувати про наочність. Вона стимулює створення значеннєвих образів. Всі засоби наочності (вербальні, ілюстровані, жести) створюють ефект присутності в якійсь конкретній ситуації, допомагають зберегти в пам’яті той зміст, якому потрібно їм передати й сприйняти. Для цього можна використовувати іграшки, малюнки, посібник, маски, картки, таблички, доміно.Але, використовуючи ігри, завжди треба пам’ятати, що: вибір форми гри повинен бути педагогічно й дидактично обґрунтований. Потрібно завжди знати ціль використання гри; у грі повинно бути задіяно якнайбільше учнів; ігри повинні відповідати віку і мовним можливостям дітей; ігри повинні служити для розвитку всіх видів мовної діяльності й проводитися іноземною мовою. Плануючи урок, вчитель має спиратися на принципи методики Ш.О. Амонашвілі, надані в його книзі «Здрастуйте, діти!»: Дітям повинно здаватися, що навчитися говорити чужою мовою не важко, хоча насправді це не так просто. Потрібно, щоб у дітей якнайшвидше виникло почуття, що вони розуміють іноземну мову. У процесі навчання якнайчастіше створювати мовні ситуації «не навчального характеру», тобто такі, коли дитина не почуває, що її навчають іноземної мови, і тоді дитина почне спілкуватися тому, що їй захочеться щось повідомити, поговорити із учителем, друзями. У навчальній грі є мета й завдання. Планування гри повинне починатися з визначення того навчального завдання, що повинна бути в цій грі вирішена, а вже потім потрібно вибудовувати саму гру, мниму ситуацію, визначати ігрові правила. У будь-який вид діяльності на уроці можна внести елементи гри, і тоді навіть саме нудне заняття здобуває захоплюючу форму. Пропоную ряд ігор на розвиток фонетичних, лексичних, граматичних та орфографічних особливостей іноземної мови.Гра «Чую – не чую».Учитель вимовляє слова, в яких або є, або немає літери “N”. Учень повинен підняти руку, якщо почує цю букву в слові. Перемагає команда, яка зробила найменше помилок.Гра «Знайди назву».Граючі знаходять назви: *тварин, назви яких починаються з букви “C”; * фруктів, назви яких починаються з букви “P” і т.д.Гра «Слухаємо звуки».Учасники гри стають у коло. Один з гравців кидає м’яч іншому гравцеві й вимовляє звук, наприклад [i]. Гравець, який упіймав м’яч, повинен назвати слово із цим звуком: little, pig, mitten і т.д.Гра «Вгадай букву».Один з учнів виходить з класу, інші загадують букву (наприклад, можна грати командами: перша – загадує букву, друга повинна допомогти відгадати її). Друга команда називає слова, в яких є ця буква до тих пір, поки він не вгадає. Гра «Телеграма».Клас поділяється на дві команди, в кожній по одному телеграфісту. Учитель просить надіслати телеграму класу. Називає на вушко слово, а учень повинен по буквам передати його класу. Учні записують його. Потім наступне слово, і так ціле речення. Таку гру можна проводити замість нудних і нецікавих диктантів.Гра «Вовк та Ягня».Учитель («пастух») обирає водячого («вовка»). У «вовка» в руках декілька карток із крупно написаними словами. Він звертається по черзі до учнів кожної команди. «Ягня» (учень) повинен правильно назвати всі букви слова, написаного на картці. Якщо «ягня» помилився, «вовк» забирає його (учень вибиває з гри). Виграє команда, в якій «вовк» забрав менше «ягнят».Гра «Зламаний телефон».Клас поділяється на дві команди. Кожна команда стає в ряд. Учитель шепоче кожному останньому учню в рядку слово, або речення (в залежності від рівня знань учнів). Учні передають це слово, або речення наступному ігроку своєї команди теж пошепки. І так по цепочці. Як тільки загадане слово, або речення доходить до першого учня в рядку, цей учень повинен підняти руку. Якщо загадане речення або слово правильне, команда отримує бал.Гра «Диктант біжки».Клас ділиться на команди. На дошці кріпиться листок із реченнями або словами. Один учень кожної команди швидко іде до дошки, запам’ятовує речення, повертається до команди та диктує це речення. (Бігати не дозволяється!). Потім інший учень має чергу і так далі. Перша команда, яка зібрала всі речення і записала їх правильно виграє.Гра «Гарна пам’ять».Клас ділиться на групи по 3-4 учня. На дошці вчитель пише приблизно 15 слів на тему, яка вивчається. Учням дається час запам’ятати ці слова, після чого учитель зтирає слова з дошки. Завдання учнів записати якомога більше слів, які вони запам’ятали. Група, яка записала найбільше слів і зробила найменше помилок, виграє.Гра «Назви слово».Для цієї гри потрібні стільці, музика і картки із словами, які ви б хотіли повторити із своїми учнями. Стільці ставляться в коло сидінням вперед. Картки прикріплюються до спинок стільців. Учитель вмикає музику, учні ходять навколо стільців, а коли музика зупиняється, сідають на найближчий стілець. Учні повинні назвати слово на спинці стільця. Гра «Ходілка».Для цієї гри потрібні шість карток на тему, яка вивчається, та кубик. Картки кріпляться на дошку малюнком донизу. Кожному малюнку дається номер: від 1 до 6. Учні по черзі кидають кубик. Потрібно назвати слово, яке знаходиться під тим номером, який випав на кубику. Якщо слово названо вірно, картку можна перевернути, якщі учень помиляється, то картка залишається закритою.Гра «Вірю – не вірю».Учитель просить учнів стати біля своїх парт. Потім учитель підіймає картку із словом на задану тему. Якщо слово співпадає із малюнком, учні повинні стрибнути, якщо ні, учні повинні стояти рівно.Гра «Впізнай слово».В цю гру можна грати командами. Учитель пише на дошці слова на задану тему і кріпить малюнки до цих слів у довільному порядку. Учитель вимовляє слово, двоє учнів з команди повинні підібрати малюнок до цього слова і з’єднати їх. Потім завдання виконують гравці з іншої команди.Гра «Знайди слово».Учитель ділить дошку на дві частини і пиши однакові слова на обох сторонах, але в довільному порядку. Клас ділиться на дві команди. Учитель показує картку з зображенням одного з слів, а по одному учню з команди повинні знайти це слово на дошці та обвести його. Той, хто виконав завдання швидше, виграє 1 бал для своєї команди.Гра «Хто піймався?»Учитель показує дітям малюнок, називає слово до цього малюнка та передає картку першому учневі. Цей учень теж називає слово і передає його наступному учневі. Учитель тим часом називає і передає першому учневі наступну картку і так далі, поки всі картки «гуляють» по класу. Через деякий час учитель каже «Стоп!». Учні, у яких в руках залишаються картки, повинні встати та назвати, які слова зображені в них на малюнках. Потім гра продовжується.16. Гра «Дуже довге речення».Учні стають в лінію. Учитель дає кожному учню картку за темою, яка вивчається. Перший учень доповідає: “I’ve got a ...” і називає слово, що зображене у нього на малюнку. Наступний учень вимовляє те ж саме речення і додає до нього своє слово. Гра продовжується доки останній учень назове всі слова в рядку.