Атестація з української мови за курс 6 класу передбачає: Знати теоретичний матеріал, передбачений програмою. Уміти застосувати теоретичні знання на практиці: виконувати тренувальні вправи; робити мовленєві аналізи; слухати і розуміти тексти різних стилів, типів і жанрів мовлення (аудіювання); відтворювати готовий текст, виразно читати тексти різних типів, стилів, жанрів мовлення; створювати власні висловлювання; Виконувати письмові роботи (домашні, контрольні, творчі); Вести три зошити: Для нотування теоретичних відомостей (за бажанням); Для виконання письмових робіт; Для творчих робіт. Уміти працювати з додатковою літературою; Повторювати теоретичний матеріал, вивчений у попередніх класах.Рекомендовані підручники і посібники*:1. Єрмоленко С.Я., Сичова В.Т. Рідна мова: Підручник для 6-го кл. – К.: Грамота, 2006.2. Глазова О.П., Кузнецов Ю.Б. Рідна мова: Підручник для 6-го кл. загальноосвіт. навч. закл. – К.: Освіта України, 2006.3. Коваленко Л.Т. Рідна мова. 6 клас: Тематичне оцінювання: Зошит. – К.: Грамота, 2006.4.. Глазова О.П. Кольорове слово. Зведений комплект з розвитку зв’язного мовлення. 6 клас. – Харків: Веста, 2005. №п/п Зміст навчального матеріалу ^ Виимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів 1. ВступКраса і багатство української мови Учень:знає засоби милозвучності української мови;знаходить їх у тексті;уміє використовувати у власному мовленні. 2. ^ Повторення, узагальнення та поглиблення вивченогоСловосполучення і речення. Головні члени речення. Просте речення. Звертання, вставні слова, однорідні члени речення у простому реченні. Розділові знаки у простому реченні. Складне речення. Пряма мова.Структура тексту: зачин, основна частина, кінцівка; відоме й нове. Тема й основна думка тексту. Види зв’язку речень у тексті: послідовний, паралельний (практично). Типи і стилі тексту. Поняття про офіційно-діловий стиль. Учень:розрізняє словосполучення і речення, прості речення і складні, типи і стилі мовлення;визначає головне і залежне слово у словосполученні, головні та другорядні члени речення, типи і стилі мовлення;знаходить у реченні вставні слова, звертання й однорідні члени речення;називає частини мови, якими вони виражені; Правопис.Розділові знаки у простому реченні. Роздiлові знаки у складному реченні і при прямій мові та діалозі.Орфограми в коренях, префіксах, суфіксах і на межі значущих частин слова та основ.Внутрішньопредметні зв’язкиЛексикологія і фразеологія. Вставні слова, найуживаніші фразеологізми зі звертаннями і вставними словами.Граматика. Частини мови, якими виражаються звертання, вставні слова, однорідні члени речення. Займенники, сполучники, прислівники, повтори спільнокореневих слів, контекстуальні синоніми як засоби зв’язку речень у тексті.^ Культура мовлення. Правильне інтонування простих речень із звертаннями, вставними словами та однорідними членами речення, різними за метою висловлювання. Інтонування складних речень. Засвоєння стандартних висловів, словосполучень в офіційно-діловому стилі.Текст (риторичний аспект). Звертання, вставні слова, однорідні члени речення у власних висловлюваннях на певну тему. розставляє правильно розділові знаки у простих ускладнених реченнях і складних реченнях;пояснює орфограми і пунктограми за допомогою вивчених правил;знаходить і виправляє орфографічні і пунктуаційні помилки на вивчені правила;будує речення зі звертаннями, вставними словами, однорідними членами речення; із простих речень — складне; тексти офіційно-ділового стилю та інших стилів;помічає й виправляє порушення вимог до культури мовлення при інтонуванні простих і складних речень, усуває недоліки в структурі і стилі тексту;складає усні й письмові монологічні висловлювання на певну соціокультурну тему відповідно до визначеної комунікативної мети на основі власного життєвого досвіду, використовуючи звертання, вставні слова, прості і складні речення з прямою і непрямою мовою та діалоги. 3. ЛексикологіяГрупи слів за їх походженням: власне українські й запозичені (іншомовного походження) слова. Тлумачний словник української мови. Словник іншомовних слів.Активна і пасивна лексика української мови: застарілі слова (архаїзми й історизми), неологізми.Групи слів за вживанням: загальновживані та стилістично забарвлені слова, діалектні, професійні слова і терміни, просторічні слова, жаргонізми.Офіційно-ділова лексика.Внутрішньопредметні зв’язкиФонетика, орфоепія. Вимова слів іншомовного походження, передача звуків в українській мові.^ Культура мовлення і стилістика. Доречне вживання вивчених пластів лексики у власному мовленні; визначення їх ролі у текстах різних стилів.Текст (риторичний аспект). Удосконалення умінь і навичок дотримуватися морально-етичних норм у процесі спілкування. Учень:називає основні терміни розділу і знає, що вони означають;визначає лексичне значення слова, групи слів за значенням, походженням, уживанням у мові; стилістичну роль діалектизмів, професійних слів, термінів, архаїзмів і неологізмів у художніх та науково-публіцистичних текстах;доводить аргументовано приналежність слова до певної групи лексики;редагує тексти з лексичними помилками; користується словником іншомовних слів; уміє доречно використовувати у власному мовленні вивчені пласти лексики; складає висловлювання про професію з описом процесів праці;бере участь у розігруванні діалогів за певною ситуацією в офiційно-діловому стилі. 5. ^ Словотвір. ОрфографіяЗмінювання і творення слів. Основні способи словотворення: префіксальний, суфіксальний, префіксально-суфіксальний, безафіксний, складання основ (або слів), перехід слів з однієї частини мови в іншу.Словотвірний словник. Зміни приголосних при творенні слів: іменників з суфіксом -ин (а) від прикметників на -ський, -цький; буквосполученням -чн- (-шн-). Зміни приголосних при творенні відносних прикметників з суфіксами -ськ-, -цьк-, -зьк- та іменників з суфіксами -ств (о), -зтв (о), -цтв (о).Складні слова. Сполучні о, е в складних словах.Творення складноскорочених слів.Правопис складних слів разом і через дефіс, написання слів з пів-; правопис складноскорочених слів.Внутрішньопредметні зв’язкиЛексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів, утворених різними способами, поетичних неологізмів із художніх творів.Граматика. Творення самостійних частин мови.Культура мовлення. Вимова та наголошення складних і складноскорочених слів; правильне вживання їх у мовленні з прикметниками і дієсловами. Складні випадки слововживання.^ Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь забезпечувати зв’язність тексту, у т. ч. шляхом використання в ньому спільнокореневих слів. Учень:знає основні способи словотвору; приголосні, що зазнають змін при суфіксальному словотворенні;знаходить їх у слові, правильно проводить зміни;визначає спосіб творення відомих слів, а також поетичних неологізмів;уміє самостійно утворювати нові слова вивченими способами;знаходить і пояснює вивчені орфограми в словах;знаходить і виправляє орфографічні помилки на вивчені правила; вміє користуватися словотвірним та орфографічним словниками; утворює і вживає складноскорочені слова у власному мовленні, правильно узгоджуючи їх із прикметниками та дієсловами; правильно пише і вимовляє складні і складноскорочені слова;складає речення зі словами, що перейшли з однієї частини мови в іншу, а також висловлювання на певну соціокультурну тему, звертаючи особливу увагу на забезпечення зв’язності тексту;редагує тексти, усуваючи недоліки у їх будові, а також у стилістичному використанні засобів словотвору. 6. ^ Морфологія. ОрфографіяЗагальна характеристика частин мовиІменникІменник як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Учень:знає, що вивчає морфологія; морфологічні ознаки іменника, його синтаксичну роль; особливості відмінювання іменників кожної відміни;знаходить іменники в реченні; Іменники — назви істот і неістот (повторення). Іменники загальні та власні.Рід іменників (повторення). Іменники спільного роду.Число іменників (повторення). Іменники, що мають форми тільки однини або тільки множини.Відмінки іменників, їх значення.Відмінювання іменників. Поділ іменників на відміни.Відмінювання іменників І відміни. Відмiнювання іменників ІІ відміни. Особливості відмінювання іменників чоловічого роду в родовому відмінку. Відмінювання іменників ІІІ—IV відмін. Незмінювані іменники. Відмінювання іменників, що мають форму лише множини.Особливості творення іменників. визначає правильно морфологічні ознаки іменника. належність його до певної відміни іменників;пояснює основні значення відмінків;відмінює іменники; визначає форму іменника в реченні, значення іменникових суфіксів;використовує відмінкові закінчення іменників І—ІV відмін, а також незмінювані іменники та іменники, що вживаються лише у власному мовленні; утворює іменники різними способами; Правопис іменниківВелика буква і лапки у власних назвах. Не з іменниками.Букви -а (-я), -у (-ю) в закінченнях іменників чоловічого роду другої відміни.Букви е, и, і в суфіксах -ечок, -ечк, -ичок, -ичк, -інн (я), -ення (-я), -н (я), -инн (я), -ив (о), -ев (о).Написання і відмінювання чоловічих і жіночих імен по батькові.Внутрішньопредметні зв’язкиЛексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів на позначення осіб, предметів і явищ, прислів’їв, крилатих висловів.^ Культура мовлення і стилістика. Використання в мовленні іменників — синонімів, омонімів.Запобігання помилкам у визначенні роду окремих іменників (рояль, зал, рукопис). Уживання відмінкових форм іменників, кличного відмінка при звертанні (земле, Василю, Олено, добродію, батьку).Синоніміка деяких відмінкових закінчень: купив сіль (солі), хліб (хліба), твого ім’я (імені), пас ягнята (ягнят).^ Текст (риторичний аспект). Залежність точності та ясності висловлювання від правильного вживання іменника; уживання “модних” слів, іменникових запозичень з інших мов; вибір слова-іменника залежно від стилю і ситуації спілкування. правильно пише іменники з вивченими орфограмами;утворює і пише правильно чоловічі та жіночі імена по батькові;знаходить і виправляє орфографічні помилки на вивчені правила; користується орфографічним словником; уміє використовувати в мовленні іменники-синоніми та іменники-антоніми, синоніміку відмінкових закінчень, у т. ч. як засіб милозвучності, кличний відмінок іменників при звертанні, фразеологізми і крилаті вислови, до складу яких входять іменники; помічає і виправляє граматичні помилки і стилістичні недоліки у вживанні іменників; створює тексти на визначену соціокультурну тему, використовуючи вивчені виражальні можливості іменника й уникаючи помилок, вказаних у програмі. Види робіт із зв’язного мовленняНапишіть твір-опис приміщення на основі особистих вражень в науковому стилі.Складіть план роботи та оголошення.Напишіть докладний переказ тексту-розповіді з елементами роздуму. Напишіть вибірковий переказ художнього тексту розповідного характеру з елементами опису природи.Напишіть замітку в газету типу роздуму про вчинки людей.Додаток 1Теми для письмових творчих робіт:Краса і багатство рідної мови.Слово як духовна святиня.Рослинний і тваринний світ рідного краю.Світ моїх захоплень.Мати – берегиня роду.Символіка народного костюма.Теми усних висловлювань учнів:„Мамина пісня”.„Захистимо планету”.„Не гасне вогнище родинне в людських запалених серцях”.„Відомі люди мого краю”. „Символ нездоланності людини”.„Моє захоплення”.Додаток 2Зразок оформлення зошитівПерше вересняКласна роботаВправа 12між роботами відступай два рядочки; на полях не пиши;число завжди пиши словами;в зошиті працюй охайно.Додаток 3Рекомендації до написання переказівПрочитати або прослухати текст.Усно дати відповіді на питання:До якого типу висловлювання належить текст?Що описується? (Про що розповідається? або Над чим роздумує автор?)Поділити текст на мікротеми.Ще раз прочитати або прослухати текст.Скласти план до тексту.Працювати над переказом у чернетці.Переписати готовий переказ у чистовик.Додаток 4Форми контролю за самостійною роботою Співбесіда. Диктант. Усний залік. Перевірка домашніх робіт та завдань. Переказ тексту з елементами опису приміщення. Усний твір-роздум про вчинок людини. Аудіювання. Читання мовчки. Докладний переказ тексту-розповіді з елементами роздуму. Вибірковий переказ художнього тексту розповідного характеру з елементами опису природи.Додаток 5Критерії оцінювання результатів самостійної роботи, знань і вмінь учнівПочатковий рівень (від 1 до 3 балів) Передбачає елементарне володіння навчальним матеріалом, відтворює менше половини навчального матеріалу, виконання елементарних завдань за допомогою вчителя (виконання вправ, написання диктантів). Ведення зошитів.Середній рівень (від 4 до 6 балів) Передбачає виявлення знань і розуміння основних положень начального матеріалу. Аналізування, порівняння, узагальнення, висновки (за допомогою вчителя). Вміння застосовувати знання на практиці (за зразком). Ведення зошитів.Достатній рівень (від 7 до 9 балів) Передбачає вільне володіння вивченим матеріалом, застосування знань в дещо змінених ситуаціях, вміння систематизувати і аналізувати інформацію, вміння добирати аргументи. Ведення зошитів.Високий рівень (від 10 до 12 балів) Передбачає володіння набутими знаннями, виявлення творчих здібностей, вміння використовувати здобуту інформацію і виявляти власне ставлення до неї.