Попова Юлія Валеріївна, слухач СФПК, maggia@matrix.odessa.uaменеджер ТОВ «Санрайз Ltd»,Одеський державний економічний університет (Україна)ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ НА ПІДПРИЄМСТВІ ТА НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІФормулювання актуальності та цілей дослідження. Наприкінці 20 століття у розвинених країнах світу починаються структурні перетворення та зміни у співвідношенні факторів економічного зростання. Ці зміни зумовлені поширенням процесів глобалізації, яка являє собою комплексне геополітичне та геоекономічне явище, що здійснює вплив на усі сторони життєдіяльності суспільства. Саме у таких умовах формується нова парадигма світового розвитку - парадигма, що зменшує роль матеріально-ресурсних компонентів суспільного виробництва і підвищує роль інтелектуального капіталу – одного з найважливіших чинників розвитку «суспільства інформатизації». Перед усіма підприємствами в умовах ринкової економіки стоять схожі завдання: отримання та максимізація прибутку, забезпечення стійкого розвитку в умовах нестабільного та динамічного середовища, забезпечення переваги над конкурентами. З огляду на ці питання стає зрозумілим, що лише якісні прогресивні зміни, які визначають цілеспрямоване формування інноваційного потенціалу підприємств та його доцільне і раціональне використання, можуть бути основою зростання як кожного окремого підприємства, так і національної економіки взагалі. Саме здатність до інноваційного розвитку, заснованого на нових знаннях інформатизованого суспільства, забезпечує стале зростання інтелектуального капіталу. Актуальність дослідження інноваційного розвитку підприємств обумовлена швидким зростанням впливу науки і нових технологій на розвиток світової економіки у глобалізованому просторі. Впровадження нових технологій змінює економічну парадигму структурного розвитку і підвищує конкурентоспроможність економік у світовому суспільстві. Ефективне залучення та використання інновацій забезпечує стрімке зростання організацій, і це веде до необхідності дослідження особливостей інноваційної діяльності. Враховуючи рівень конкуренції і складність сучасних ринків, інновації в управлінській практиці стають необхідністю в усьому світі. Проблемам інноваційного розвитку присвячені дослідження багатьох відомих вітчизняних та зарубіжних вчених: Н.Д. Кондратьєва, Р. Акоффа, Б. Твісса, Ю.В. Яковця, С.Ф. Покропивного, С.М. Ілляшенко, Е.І. Крилова, А.І. Пригожина, Л.І. Федулової та інших. Науковці розглядають теоретичні основи інноватики, проблеми планування інноваційної діяльності, шляхів зростання її ефективності, але деякі питання вдосконалення та активізації інноваційної діяльності ще досі залишаються не висвітленими і вимагають вирішення. Крім того, сучасний стан регулювання інноваційної діяльності не повністю відповідає вимогам сьогодення і не має комплексної методологічної бази. Таким чином, дослідження інноваційного розвитку з боку таких аспектів може мати наукове і практичне значення. Таке дослідження інноваційної діяльності на основі огляду сучасних наукових джерел і є метою даної доповіді. Досягнення визначеної мети стає можливим за умови вирішення таких завдань: розгляд теоретичних засад формування понятійного апарату інноватики, дослідження понять ефективності та планування інноваційної діяльності, а також висвітлення проблем активізації інноваційної діяльності та підвищення ролі держави у підтримці інноваційного розвитку українських підприємств. Виклад основного матеріалу дослідження. Визначення окремих понять, що складають категоріальний апарат інноватики, дослідження взаємодії цих понять відкриває можливості для виявлення важливих закономірностей, що дозволяють найкраще зрозуміти сутність та значення понять інноваційної діяльності, їх виникнення та розвитку. Науково-технічний прогрес, визнаний в усьому світі як найважливіший фактор економічного розвитку, все частіше пов’язується з поняттям «інноваційний процес», і в науковій літературі існують думки про те, що це єдиний у своєму роді процес, який поєднує техніку, науку, економіку і підприємництво. Закон України «Про інноваційну діяльність» визначає інновації як новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукти або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери. Таким чином, інновації можна розглядати як нововведення в області техніки, технології та організації праці або управління, засновані на використанні досягнень науки та передового досвіду. Важливими характеристиками інновацій є обов’язкове їх впровадження та отримання певного ефекту, а також забезпечення якісного зростання ефективності виробничої системи або якості продукції. У загальному вигляді можна визначити інновації як творчу ідею, що генерує додаткову цінність внаслідок її впровадження. У наукових джерелах ми можемо зустріти безліч визначень поняття «інновації». Різноманітність трактовок свідчить про те, що інновації є досить складним явищем, яке можна розглядати у різних аспектах, з багатьох точок зору. Вибір одного з аспектів залежить від дослідника, який вивчає інновації у певній системі координат, з огляду на мету свого дослідження. Незважаючи на безліч класифікаційних ознак, за якими розрізняються інновації, все ж неможливо розкрити економічну сутність інновацій у жодному з визначень, оскільки немає чітких критеріїв визначення інновацій з позиції їх економічних результатів. У такій ситуації доцільним може бути використання ідей системно-параметричного підходу, основна ідея якого заклечається в тому, що будь-який об’єкт безвідносно до його природи можна представити у вигляді системи, що характеризується певними властивостями та відношеннями. Такий підхід дозволяє проаналізувати особливості досліджуваного явища, співвіднести між собою кілька різних систем для визначення їх відмінностей та можливостей взаємного впливу, а також зробити більш простим процес створення класифікацій і розглянути об’єкт з обраної точки зору: цілеспрямування, результативності, суб’єктно-об’єктного погляду тощо. Інноваційна діяльність підприємства має на меті певний результат, або ефект. В межах інноваційної теорії розглядають також поняття ефективності, яке можна визначити як співвідношення між результатами і витратами, здійсненими для отримання бажаних результатів від здійснення інноваційної діяльності на підприємстві. У сучасній світовій практиці в межах проблеми оцінки ефективності інноваційної діяльності переважають якісні емпіричні підходи, в основу яких покладено уявлення про основні результати впровадження нововведень та їх проявів. Багатоманітність точок зору дослідників щодо видів ефектів від інноваційної діяльності та їх вимірювання, як і у випадку вивчення поняття «інновації», свідчить про відсутність системного підходу до розв’язання цього питання, що приводить до необхідності сформулювати критерії оцінки результатів інноваційної діяльності. Для того, щоб сформувати уявлення про оцінку ефективності інноваційної діяльності, варто сформувати систему показників, що представляють співвідношення витрат та результатів, пов’язаних із здійсненням проекту, а також дають можливість скласти уявлення про економічну привабливість проекту для його учасників. Такі часткові показники, як прибутковість інноваційного проекту, показник чистої прибутковості, бюджетна ефективність проекту, кількість учасників, виконання плану, можуть бути розглянуті разом для визначення сумарної ефективності виконання інноваційного проекту. Значні результати дає також факторний аналіз витрат і результатів інноваційної діяльності, виконаний на основі побудови мультиплікативних моделей. Але при проведенні оцінки ефективності інноваційного проекту необхідно пам’ятати, що корисний ефект від проведення інноваційної діяльності не завжди можна оцінити за допомогою вартісних оцінок, тому практики часто застосовують такі критерії оцінки ефективності інноваційної діяльності, як критерій мінімуму витрат та інтегральний показник якості інновацій. Крім того, під час оцінки ефективності потрібно враховувати той факт, що формули, які використовуються дослідниками, є лише моделями для оцінювання ефективності, а моделі не охоплюють усіх аспектів тієї проблемної ситуації, до якої відносяться. Тому дані, отримання за допомогою використання моделей, є лише частковими і вимагають подальшого доопрацювання з боку керівників проекту. Вони дають лише вихідний матеріал для прийняття рішень, але не замінюють їх. Важливе значення в отриманні бажаного результату та мінімізації невдач належить плануванню інноваційної діяльності. Аналіз теорії та практики інноваційного розвитку дозволяє встановити необхідність використання щонайменш двадцяти методологічних підходів для планування інноваційної діяльності підприємства (ситуаційний, стратегічний, функціональний, нормативний та інші). Але усі ці підходи зосереджують увагу на одному важливому елементі, а не розглядають ефективність планування інноваційної діяльності як результат, що залежить від дії багатьох факторів. Ці методи доповнюють один інший, тому необхідно комбінувати їх для того, щоб забезпечити максимальну ефективність інноваційної діяльності та конкурентоздатність підприємства в умовах ринкової економіки. Однією з найбільш важливих проблем інноваційної діяльності є те, що вона є ризиковою і часто приводить до негативних наслідків. На сьогоднішній день ризик є одним із найважливіших факторів, які стримують інноваційну активність на Україні, а тому визначення методів оцінки та заходів щодо мінімізації ризику є актуальним в питаннях планування інноваційної діяльності. Ризик оцінюється за допомогою кількісних та якісних (кваліметричних) методів, які допомагають виокремлювати та аналізувати рушійні сили та сили, що можуть стримувати інноваційний розвиток. Значну роль у розвитку інноваційної діяльності на Україні грає її державне регулювання. Враховуючи нинішній технологічний рівень економіки, Україна не може розраховувати на масштабний вихід своєї продукції на світовий ринок. Тому держава має використовувати такий дієвий механізм впливу на забезпечення інноваційної трансформації структури економіки, як законодавче стимулювання інноваційної діяльності на всіх її етапах та створення такого нормативно-правового середовища, яке б сприяло розвитку високотехнологічних галузей виробництва. Розвиток законодавчої бази у галузі інноваційної діяльності є одним із вирішальних факторів активізації інноваційної діяльності України. Сучасний стан регулювання інноваційної діяльності потребує вдосконалення своєї методологічної основи для того, щоб якнайкраще відповідати вимогам сьогодення. Інноваційний розвиток вимагає вирішення на державному рівні ряду завдань у різних сферах діяльності суб’єктів господарювання, спрямованих на виявлення відхилень від головної мети окремих елементів діяльності. Таке вирішення проблем має на меті створення умов соціально-економічного розвитку як окремого суб’єкта господарювання, так і суспільства взагалі. Проблемам інноваційної політики присвячені дослідження багатьох відомих вчених. Але, не дивлячись на те, що інноваційні процеси притаманні розвиткові людства на усіх його етапах, не можна забувати, що інноватика є молодою наукою, а тому значна кількість питань щодо вдосконалення організаційно-економічного механізму активізації інноваційної діяльності ще досі залишається не вирішеною. Однією із проблем активізації інноваційної діяльності є те, що сьогодні не приділяється належної уваги ролі інтелектуального капіталу під час формування інноваційних стратегій на підприємствах та розробки програм їх реалізації. Крім того, відсутня достатня статистична база, яка могла б допомогти у відстеженні процесів інноваційної діяльності на Україні. Також негативно позначається на інноваційній діяльності відсутність обґрунтованих розрахунків ефективності інноваційної діяльності та ризиковості інноваційних проектів. Інноваційний розвиток підприємств також неможливий без належного зв’язку науки і освіти, що веде до необхідності мотивації творчих працівників та створення механізмів, які б стимулювали творчу активність на підприємствах. Що стосується перспектив подальших досліджень проблем інноваційної діяльності, то для вирішення проблеми активізації інноваційного розвитку української економіки варто було б поставити та розв’язати наступні задачі: 1) формування категоріального апарату інноватики з точки зору системного підходу; 2) формування інноваційного середовища, яке могло б сприяти розвиткові та функціонуванню інноваційних підприємств; 3) стимулювання інвесторів до підтримки інноваційних проектів; 4) вибір та обґрунтування інноваційної стратегії розвитку підприємств, вдосконалення методів стратегічного планування; 5) безперервний моніторинг внутрішнього середовища інноваційних підприємств та їх зовнішнього оточення з метою визначення можливостей та загроз; 6) пошук та впровадження ефективних методів управління та планування інноваційної діяльності з урахуванням специфіки інноваційної діяльності; 7) наявність кваліфікованого та вмотивованого персоналу, створення сприятливих умов для творчої розумової праці; 8) формування системного підходу до уявлення про показники ефективності інноваційної діяльності, вдосконалення методів кількісної та якісної оцінки ризику; 9) прогнозування майбутніх потреб споживачів та гнучке реагування на потреби сучасні; 10) забезпечення розвитку пріоритетних напрямків інноваційної діяльності в Україні. Висновки. Таким чином, інноваційні процеси, їх впровадження та активізація продиктовані потребами сучасного життя і виявляються основою сталого економічного розвитку всього світу і України в тому числі. Процеси поширення інновацій дають можливість новому за своєю структурою технологічному устрою зайняти домінуюче становище у суспільному виробництві, якісно змінити потенціал підприємств, вдало використовувати можливості, що існують, створювати нові, а також протистояти загрозам зовнішнього середовища. Формування знань з інноватики дає можливість не тільки активізувати інноваційний розвиток підприємств України, а й прогнозувати майбутні потреби споживачів, а також передбачати перспективи довготривалого техніко-економічного розвитку виробництва, зменшувати періоди криз та депресій в економіці, сприяти підйому ділової активності підприємств. Вирішення цих проблем є надзвичайно актуальним і відповідає вимогам, які ставить перед нашою країною сучасний глобалізований та інформатизований світ. ^ Список використаної літератури 1. Закон України «Про інноваційну діяльність». – ВВР. – 2002. – № 36. – С. 266. 2. Волков О.І., Денисенко М.П., Гречан А.П. Економіка та організації інноваційної діяльності. – К.: ЦУЛ, 2007. – С. 131-175. 3. Зянько В. Глобалізація та інноваційний процес: їхній взаємовплив // Економіка України. – 2006. – № 2. – С. 84-89. 4. Инновационный менеджмент: Учебник / Под ред. С.Д. Ильенковой. – М.: ЮНИТИ, 1997. – С. 7-23. 5. Кардаш В.Я., Павленко І.А., Шафалюк О.К. Товарна інноваційна політика: Підручник. – К.: КНЕУ, 2002. – С. 110-125. 6. Нежиборець В. Інноваційна інфраструктура: проблеми, перспективи, рішення // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2007. – № 5. – С. 60-69. 7. Нестеров А.В. Инновации: системный подход // Компетентность. – 2007. – № 6. – С. 3-13. 8. Осипов В.І. Економіка підприємства: Підручник. – Одеса: Маяк, 2005. – С. 401-412. 9. Основы инновационного менеджмента: Учебное пособие / Под ред. П.Н. Завлина, А.К. Казанцева, Л.Э. Миндели. – М.: Экономика, 2000. – С. 6-10. 10. Твисс Б. Управление научно-техническими нововведениями. – М.: Экономика, 1989. – С. 22-48. 11. Тивончук С.О., Тивончук С.В. Методологічні підходи щодо управління інноваційною діяльністю // Економіка АПК. – 2005. – № 12. – С. 67-71. 12. Федулова Л. Інноваційний менеджмент в Україні: проблеми та шляхи формування // Економіст. – 2002. – № 2. – С. 52-54.