--PAGE_BREAK--Больовий компонент у паравульнарній ділянці оцінювали за суб’єктивним відчуттям хворого (з його слів). Звертали увагу на мимовільний біль і болючість під час пальпації тканин. Інтенсивність симптому оцінювали як слабку, помірну, виразну (В. В. Мартіросян, 2006).
Гіперемію шкіри оцінювали за ступенем виразності (В. Р. Мороз, 2007). Виділяли 4 ступені: відсутність гіперемії; незначна (1–5 мм від лінії швів); помірна (6–8 мм) і виразна (9 мм і більше).
Враховували також наявність набряку і ступінь його виразності (немає, незначний, помірний, виразний).
Шляхом пальпування тканин у ділянці хірургічної травми визначали наявність запального інфільтрату, а також ступінь його поширення і щільність.
Тривалість періоду ексудації визначали подобово у разі виявлення вмісту рани на пов’язці або на поверхні ранової щілини. Описували також якісні характеристики ексудату (геморагічний, серозний, гнійний).
Терміни повної епітелізації поверхні післяопераційної рани визначали з метою оцінки умов перебігу відновного процесу. Відомо, що він прямо залежить від якісних характеристик хірургічного втручання, темпів редукції запальних реакцій і швидкості відновлення васкуляризації.
Стан післяопераційного рубця оцінювали через 1, 6 міс і рік після хірургічного втручання. Визначали колір, ознаки гіпер- або атрофії, болючість під час пальпації, консистенцію, рухомість.
Ширину рубця вимірювали за допомогою штангенциркуля в чотирьох ділянках за його довжиною (два вимірювання в найвужчих і два – в найширших ділянках). Обчислювали середні арифметичні значення. Ширину рубця оцінювали згідно з рекомендаціями Т. В. Попович (1974) за схемою: до 1 мм – тонкий; від 1 до 3 мм – середній; понад 3 мм – широкий.
Щоб максимально точно охарактеризувати рівень естетичності рубця, а відповідно й ефективності лікування, використовували універсальну оцінну таблицю післяопікових рубців, запропоновану Н. Н. Фісталь (2006), удосконалену і адаптовану нами для комплексної оцінки лінійних рубців на шкірі обличчя та шиї.
Термометричне дослідження проводили за допомогою електронного термометра GoldTemp Thermometer MT 1622 фірми «Microlife» (Швейцарія), що дає змогу вимірювати температуру з точністю до 0,01 градуса за Цельсієм.
Різницю електропотенціалів шкіри визначали цифровим мілівольтметром за допомогою стерильного хлорсрібного електрода з пристроєм для стабілізації тиску (А. М. Шамрай, 2002).
Термометричне та електродермографічне дослідження проводили в усіх 126 хворих до операції, а також у 1-шу, 3-тю, 5-ту і 7-му доби після втручання.
Цитобіохімічну активність дегідрогенази (ЛДГ і СДГ) нейтрофілів периферичної крові вивчали у 30 пацієнтів основної і 30 – контрольної груп. За цим методом оцінювали рівень пригнічення окисних процесів і активність анаеробного гліколізу (Е. Пірс, 1962). З метою контролю додатково визначали активність ЛДГ у сироватці крові, на апараті «Cobas Mira Plus» (Hoffman – La Roche Ltd; Швейцарія), наборами реактивів фірми BioSystem (Іспанія).
Для оцінки швидкості згасання місцевих і загальних запальних реакцій визначали ТБК-активні продукти ПОЛ (30 пацієнтів основної групи і 30 – контрольної) і продукти ліпідного обміну (холестерин, ЛПВЩ, ЛПНЩ і тригліцериди) в сироватці крові, на апараті «Cobas Mira Plus» (Hoffman – La Roche Ltd; Швейцарія) і спектрофотометрі СФ-46 (з-ду ЛОМО, С-Петербург), наборами реактивів фірм BioSystem (Іспанія) та «Агат» (Москва).
Аналіз перебігу відновних реакцій у рані із використанням цитологічних досліджень проводили за методом поверхневої біопсії рани (у 15 пацієнтів основної і 15 – контрольної груп), запропонований М. Ф. Камаєвим (1954).
Статистичну обробку результатів виконували на IBM РС Pentium IV 1,4 MHz за допомогою стандартного програмного забезпечення пакетів «Statistica 5.0» і «Microsoft Excel XP». Всі показники обробляли за методами варіаційної статистики. Вірогідність різниці оцінювали за критерієм Стьюдента, взаємозв’язок досліджуваних параметрів – за коефіцієнтом кореляції.
Всі вимірювання і дослідження проводили на устаткуванні після його метрологічної перевірки та атестації.
Результати дослідження та їхнє обговорення. Результати досліджень застосування препаратів «L-лізину есцинату» та «Тіотріазоліну» з метою профілактики післяопераційних ускладнень при проведенні хірургічного лікування засвідчили позитивний перебіг ранового процесу, менш виразні вияви та прискорені темпи згасання таких клінічних симптомів, як гіперемія шкіри, набряк тканин, формування ділянок інфільтрації, больовий компонент, ексудація.
Протягом 7 діб післяопераційного періоду симптом гіперемії більшою мірою виявляли у контрольній групі. Так, у першу добу спостережень явища гіперемії були відсутні у 11 (17,74 %) пацієнтів основної групи, тоді як у контрольній – у 5 (7,81 %; P
Результати клінічного спостереження за хворими свідчать, що післяопераційний набряк у 1-шу добу після хірургічного втручання, попри своєчасне призначення профілактичних заходів (накладання тугої пов’язки, застосування протинабрякових препаратів), спостерігається в обох групах. При цьому в основній групі незначний набряк визначався у 31 пацієнта (50 %), а виразний – лише у 2 (3,23 %), тоді як у контролі – відповідно у 22 (34,38 %) та 10 (15,62 %) хворих (P
На 3-тю добу в основній групі випадків набряку, що виходив за межі анатомічної ділянки, не виявлено, у контролі – у 4 пацієнтів (6,25 %), помірні явища набряку виявлено у 18 хворих (29,03 %), у групі порівняння – у 25 (39,06 %; P
До 5-ї доби в основній групі цієї ознаки не виявлено у 30 пацієнтів (48,39 %), у 27 (43,55 %) вона була слабко виражена і у 5 хворих (8,06 %) – помірно. У групі порівняння в 34,38 % випадків (22 пацієнти) набряку не було, в 39,06 % (25 хворих) він був незначний і у 26,56 % (17 осіб) – помірний (P
Через 7 діб після хірургічної травми незначний набряк у паравульнарній ділянці зберігався у 5 хворих (8,06 %) основної групи, в контрольній – у 15 (23,44 %). До того ж у 7,81 % випадків (5 хворих) цю ознаку ми оцінили як помірно виразну.
Таким чином, результати порівняльного аналізу клінічного стану післяопераційних хворих свідчили про те, що призначення в основній групі з метою профілактики ускладнень препаратів «L-лізину есцинату» та «Тіотріазоліну», які мають ангіопротекторний і протинабряковий ефект, сприяє швидшому затиханню процесів гіперемії та набряку. При цьому вірогідну міжгрупову різницю зареєстровано протягом усього періоду спостережень (з 1- до 7-ї доби).
Внаслідок порушення місцевого кровообігу в прооперованих тканинах розвивається інфільтрація форменими елементами крові. Стан інфільтрату оцінювали за параметрами його поширення та щільності. Ділянки інфільтрації м’яких тканин виявляли з 4-ї доби після операції. Вірогідної різниці щодо згаданих вище критеріїв у групах порівняння не помічено, інфільтрат був м’якоеластичним, без виразних ознак поширення. При цьому його незначний вияв зареєстровано у 10 хворих (15,63 %) контрольної групи та в 7 (11,29 %) – основної. Через 6 діб показники змінилися таким чином: у контрольній групі щільноеластичний інфільтрат виявлено в 10,94 % випадків (7 хворих), у 6,25 % (4 пацієнти) – поширення було значним. У основній групі такої картини не спостерігалося, а ущільнення рубця виявлено лише у одного (1,61 %) хворого (P
У процесі спостереження за динамікою згасання ознак інфільтрації простежувалася залежність цих показників від інших клінічних симптомів. Варто зауважити, що вже з моменту виявлення ознаки після хірургічного втручання у хворих основної групи реєстрували незначне поширення інфільтрату. А з 8-ї доби цієї ознаки не виявлено в жодного пацієнта.
Наявність і виразність післяопераційного болю в ділянці хірургічної травми як ознаки місцевої запальної реакції вказували на характер і спрямування ранового процесу. Стосовно частоти прояви ознаки, то вона спостерігалася в ранній післяопераційний період (з 1- до 7-ї доби). Власне, у основній групі вже з 1-ї доби після хірургічного втручання помірного і виразного мимовільного болю не спостерігалося. До 3-ї доби слабку болючість реєстрували лише в одного пацієнта (1,61 %). Надалі хворі не скаржилися на мимовільний біль. При цьому під час пальпації у 1-шу добу виразний біль відчували 3 (4,84 %) хворі, помірний – 10 (16,13 %), слабкий – 15 (24,19 %). До 3-ї доби виразний біль не реєстрували, проте помірний 4 (6,45 %) та слабкий 14 (22,58 %) ще залишався. До 5-ї доби у 8 (12,9 %) хворих, а до 7-ї – у 2 (3,23 %) зберігалося незначне відчуття болю.
У контрольній групі виразний мимовільний біль у 1-шу добу після операції зауважували у 6 (9,37 %) хворих, помірний – у 10 (15,63 %) (P
Щодо болю під час пальпації результати були такими. У 1-шу добу виразну реакцію виявлено у 6 (9,37 %) пацієнтів контрольної групи, помірну – у 18 (28,13 %; P
Таким чином, у 95,85 % хворих основної групи не спостерігалося мимовільного болю, а біль під час пальпації був у 77,88 %. У контролі ці показники становили відповідно 76,34 і 59,37 % (P
Одним із важливих клінічних критеріїв, що характеризують запальний процес у паравульнарній ділянці, є ексудація. Розглянуто кількісні та якісні показники ексудату, а також тривалість ексудації, що в комплексі створювало уявлення про характер загоєння і ймовірність розвитку ранніх післяопераційних ускладнень. У динаміці спостережень у обох групах виявлено істотну різницю за всіма основними показниками цієї ознаки. Так, під час перев’язування у 1-шу добу після операції виявляли переважно геморагічний ексудат: в основній групі – у 32 (51,61 %) хворих, у контрольній – у 36 (56,25 %). При цьому у 2 (3,12 %) пацієнтів з групи контролю зауважено виділення серозного ексудату. Сліди крові на пов’язці без ознак ексудації з ранової щілини помічено у 26 (40,63 %) хворих контрольної групи і у 30 (48,39 %) – основної. Цю ознаку ми розцінювали як відсутність симптому.
На 3-тю добу лікування ексудат виявлено у 23 (35,94 %) пацієнтів контрольної групи та 10 (16,13 %) – основної (P
У пацієнтів контрольної групи в незначній кількості виявляли гнійний (1 хворий – 1,56 %), серозний (у 4–6,25 %) та геморагічний (у 2 хворих – 3,12 %) ексудат.
На 7-му добу післяопераційного періоду у хворих основної групи при пальпації паравульнарних тканин ексудації з ранової щілини не спостерігалося. У 2 (3,12 %) осіб з групи контролю помічено гнійні виділення, ще у 1 (1,56 %) – незначну кількість серозних.
Так, загалом за весь період спостережень (7 діб) ексудат був відсутній у 84,10 % пацієнтів основної групи і у 72,77 % – контрольної (P
Таким чином, на підставі оцінки клінічного перебігу ранового процесу у ранній післяопераційний період у групах порівняння належить зауважити наступне: за всіма аналізованими показниками (гіперемія, набряк, біль мимовільний, а також пальпація, запальна інфільтрація глибоких шарів рани, ексудація) виявлено вірогідну різницю в групах дослідження, що зумовлено активними процесами запалення у хворих контрольної групи.
На 7-му добу епітелізацію ранової щілини зареєстровано у більшості хворих. Так, у контролі первинним натягом загоїлися рани у 51 (79,69 %), у основній групі – у 58 (93,55 %) пацієнтів (P
Через рік після хірургічного втручання в усіх оглянутих (59 пацієнтів, або 46,8 %) зазначено ознаки завершення процесу дозрівання рубцевої тканини. Нормотрофічний тип виявлено у 29 (93,55 %) пацієнтів основної групи, незначні вияви гіпертрофії зареєстровано в 6,45 % (2 хворі) випадків. У контролі рубці середньої ширини були у 7 (25 %) пацієнтів, а вузькі без ознак гіпертрофії і атрофії – у 18 (64,28 %). Явища гіпертрофії рубцевої тканини з формуванням широкого рубця спостерігався у 3 (10,71 %) хворих (P
Результати тривалих клінічних досліджень свідчать, що призначення з профілактичною метою препаратів широкого спектру дії («L-лізину есцинату» та «Тіотріазоліну»), переважно в I фазу ранового процесу, створює основу для формування естетичного рубця за рахунок зменшення кількості ранніх післяопераційних ускладнень (надмірного набряку, болю, кровотечі в рані, формування гематом, сером, нагноєнь).
Аналіз показників локальної термометрії в групах порівняння дав змогу зробити такий висновок: гіпертермія в паравульнарній ділянці була виразнішою в усі терміни спостережень саме у контрольній групі. Коливання температури протягом 7 діб після операції були в межах 0,15–2,2°C в основній групі і 0,64–2,71°C – в контрольній. Найдемонстративнішою була різниця, зареєстрована на 3-тю добу післяопераційного періоду, коли локальна температура в паравульнарної зоні у хворих контрольної групи підвищилася до (36,56 ± 0,08)°C, тобто порівняно з нормальними показниками зросла на 2,71°C. У основній групі показник був нижчим на 1,03°C (35,53 ± 0,11°C; P1
У 1-шу добу спостережень реєструвалося також значне зростання електропотенціалів шкіри в обох групах: у 3,3 рази – в контрольній і в 2,97 – в основній (P1 0,05). Надалі показники мали тенденцію до зниження, і до 3-ї доби в контрольній групі вони зменшилися в середньому на 7,5 % (102,09 ± 2,23) мВ за середніх доопераційних значень (33,36 ± 1,18) мВ, у основній – на 20,3 % (до 79,08 ± 1,73 мВ; P2
До тижневого терміну різниця в обох групах порівняно з початковим рівнем ставала невірогідною (P1 > 0,05). При цьому в основній групі аналізований показник мав тенденцію до зниження, наближаючись до показників перед проведенням оперативного втручання (45,59 ± 1,49 мВ), зберігши істотну різницю порівняно з контролем, де середнє значення сягало (63,19 ± 2,32) мВ (P2
продолжение
--PAGE_BREAK--