ББК 67.9(4УКР)300я73К77Рекомендовано Міністерством освіти і науки Українияк навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів(Лист № 14/18.2-1557 від 19. VII 2002 р.)Рецензенти:А. М. Колодій - доктор юридичних наук, професор;М. О. Пухтинський - кандидат юридичних наук, доцентКравченко В. В. К77 Конституційне право України: Навчальний посібник.-Вид. 3-тє, виправл. та доповн.- К.: Атіка, 2004- 512 с. ISBN 966-326-063-7 Пропонований навчальний посібник підготовлено відповідно до програми курсу «Конституційне право України» для вищих юридичних закладів освіти і юридичних факультетів. Викладено основи конституційної доктрини, розглянуто засади конституційного ладу України, зроблено акцент на пріоритет прав і свобод людини і громадянина, аналізується нове виборче законодавство України. У контексті перспектив конституційної реформи досліджуються конституційний статус органів державної влади та конституційні засади місцевого самоврядування. З урахуванням нового конституційного законодавства та досягнень юридичної науки дається тлумачення основних понять і термінів конституційного права. Для студентів, аспірантів і викладачів вищих юридичних закладів освіти, всіх тих, хто цікавиться проблемами конституційно-правового розвитку УкраїниББК 67.9(4УКР)300я73 © В. В. Кравченко, 2004 ISBN 966-326-063-7© Видавництво «Атіка», 2004ЗмістВступ .................................................................................................. 7Розділ І^ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГАЛУЗІКОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ.НАУКА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА1. Поняття, предмет і метод галузі конституційного права .......... 9 2. Система галузі конституційного права України. Конституційно-правові норми і конституційно-правові інститути............... 183. Конституційно-правові відносини та їхні особливості ............. 244. Відповідальність у конституційному праві ................................ 315. Джерела галузі конституційного права........:...........................:.. 396. Наука конституційного права ...................................................... 437. Конституційне право України як навчальна дисципліна .......... 47Розділ II ОСНОВИ ВЧЕННЯ ПРО КОНСТИТУЦІЮ1. Поняття та функції конституції ................................................... 492. Види конституцій .......................................................................... 643. Зародження та розвиток конституціоналізму в Україні ............ 674. Властивості Конституції України. Охорона Конституції України 76Розділ III^ ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИКОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ1. Поняття конституційного ладу та його засад ............................. 802. Гуманістичні засади конституційного ладу України................. 853. Республіканська форма правління ............................................... 89З4. Унітарний державний устрій ....................................................... 925. Характеристики України як конституційної держави ............... 94 6. Економічні, політичні, соціальні та духовно-культурні засади конституційного ладу ................................................................... 1027. Захист конституційного ладу України ...........................'............. 108Розділ IV^ ОСНОВИ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ЛЮДИНИІ ГРОМАДЯНИНА1. Сучасна концепція прав людини та її відображення в Конституції України ................................................................................. 1Ю2. Громадянство України.................................................................. 1223. Основні права, свободи та обов'язки людини і громадянина ... 1394. Гарантії прав і свобод людини і громадянина............................ 1505. Правовий статус іноземців в Україні .......................................... 155Розділ V НАРОДНЕ ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ (ВИБОРИ, РЕФЕРЕНДУМ)1. Вибори, виборче право, принципи виборчого права України ... 1732. Виборча система України............................................................. 1903. Виборчий процес в Україні .......................................................... 1954. Референдум .................................................................................... 220Розділ VI^ КОНСТИТУЦІЙНА СИСТЕМАОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ1. Поняття та ознаки органу державної влади................................ 2272. Система органів державної влади України................................. 2323. Принципи організації та діяльності органів державної влади .... 237Розділ VII^ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУСВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ1. Місце Верховної Ради України в системі органів державної влади .............................................................................................. 2402. Чисельний склад і структура Верховної Ради України ............. 2463. Статус народного депутата України............................................ 24844. Компетенція Верховної Ради України ........................................ 2585. Акти Верховної Ради України...................................................... 2636. Організація Верховної Ради України .......................................... 2667. Порядок роботи Верховної Ради України................................... 2748. Законодавчий процес та його стадії ............................................ 281Розділ VIII^ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУСПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ 1. Місце та роль Президента України в конституційній системі органів державної влади............................................................... 289 2. Порядок обрання Президента України та строк його повноважень ................................................................................................ 2923. Функції та компетенція Президента України ............................. 3014. Акти Президента України ............................................................ 3075. Адміністрація Президента України ............................................. 309Розділ IX^ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУСОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ 1. Місце та роль Кабінету Міністрів України в системі органів державної влади ............................................................................ 3142. Центральні органи виконавчої влади .......................................... 3243. Місцеві органи виконавчої влади ................................................ 332Розділ X^ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИСУДОВОЇ СИСТЕМИ ТА ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ1. Конституційні засади правосуддя в Україні............................... 3362. Конституційний Суд України ...................................................... 3463. Конституційно-правовий статус прокуратури ........................... 351Розділ XI ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ 1. Поняття територіального устрою України. Система адміністративно-територіального устрою України ................................. 3612. Конституційний статус Автономної Республіки Крим ............. 369Розділ XII^ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИМІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ 1. Політико-правова природа та історико-теоретичні основи місцевого самоврядування................................................................. 3742. Сучасна законодавча концепція місцевого самоврядування .... 3913. Принципи, завдання та функції місцевого самоврядування ..... 3994. Історія становлення місцевого самоврядування в Україні........ 4025. Основи місцевого самоврядування в Україні ..............................4186. Система місцевого самоврядування ............................................ 4257. Сфера компетенції та повноваження місцевого самоврядування 4488. Гарантії та захист прав місцевого самоврядування ................... 463^ Рекомендована література.............................................................. 467Програма навчальної дисципліни «КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ».............................................'............................................. 471МАЛА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА (глосарій основних понять і термінів, використаних у посібнику)..... 479ВступКонституційне право - провідна галузь національного права України, яка закріплює демократичні принципи організації публічної влади, взаємовідносин влади з людиною та громадянським суспільством. У процесі розбудови незалежної Української держави та становлення конституційного ладу, творення Конституції України 1996 p., новітньої конституційної реформи набуто значного досвіду демократичного державно-правового розвитку. Він, своєю чергою, потребує відповідного наукового аналізу конституційної моделі організації влади, розроблення термінологічного апарату, яким оперує наука конституційного права, та його роз'яснення, що є важливим завданням науки конституційного права. Особливість місця і ролі конституційного права в системі права, його динамізм, інтенсивний розвиток вітчизняної науки конституційного права обумовлюють ту увагу, яка приділяється вивченню конституційного права в процесі підготування кваліфікованих юристів. Системне вивчення навчальної дисципліни конституційного права є передумовою формування професійної свідомості сучасного фахівця-юриста, дозволяє належним чином орієнтуватися у складних питаннях державо- і нормотворення, дає можливість зіставляти практику державного будівництва в Україні зі світовими та європейськими нормами. Пропонований посібник базується на конституційних та інших нормативно-правових приписах, що стосуються організації конституційного ладу України, гарантій прав і свобод людини і громадянина, форм здійснення народовладдя, конституційно-правового статусу органів державної влади, засад місцевого самоврядування в Україні і т. ін. Мета видання - надання допомоги студентам, слухачам і курсантам юридичних закладів освіти у засвоєнні навчальної дисципліни «Конституційне право України», в оволодінні сучасною конституційно-правовою термінологією. Матеріал у посібнику подано відповідно до програми вищих юридичних закладів освіти, в основу якої, своєю чергою, покладено структуру Конституції України, що передбачає такі розділи: 1. Загальна характеристика галузі конституційного права України. Наука конституційного права.2. Основи вчення про конституцію.3. Загальні засади конституційного ладу України.4. Основи правового статусу людини і громадянина.5. Народне волевиявлення (вибори, референдум).6. Конституційна система органів державної влади України.7. Конституційно-правовий статус Верховної Ради України.8. Конституційно-правовий статус Президента України.9. Конституційно-правовий статус органів виконавчої влади. 10. Конституційно-правові основи побудови судової системи та системи органів прокуратури.11. Територіальний устрій України. 12. Конституційно-правові засади місцевого самоврядування в Україні. Зрозуміло, що галузь конституційного права не вичерпується лише Конституцією України. Але, на думку автора, подібна структура навчальної дисципліни «Конституційне право України» дозволяє краще відтворити внутрішню логіку Конституції України як цілісного правового документа, показати послідовність закріплення в ній різних інститутів та визначити їхній зміст. Слід зауважити: можливо, що деякі із запропонованих у посібнику визначень викличуть певні заперечення деяких вчених-консти-туціоналістів. Це цілком природно, адже сучасна вітчизняна наука конституційного права перебуває на етапі становлення і якісного оновлення, що й зумовлює наукові дискусії. Автор намагався чітко, і доступно викласти максимум корисної інформації, подати матеріал таким чином, щоб читач зміг отримати базові концептуальні знання з конституційного права України, зорієнтуватися в розмаїтті наукових поглядів щодо основних конституційно-правових явищ.Розділ І^ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКАГАЛУЗІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ.НАУКА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА1. Поняття, предмет і метод галузі конституційного праваПоняття конституційного права, конституційне чи державне право; предмет галузі конституційного права; метод конституційно-правового регулювання; визначення галузі конституційного права, місце конституційного права в системі національного права України Термін «конституційне право» використовується у правознавстві для позначення трьох явищ: по-перше, відповідної галузі національного права держави, по-друге, галузевої юридичної науки і, по-третє, навчальної дисципліни в системі вищої освіти.^ Конституційне право України (у його першому значенні) -це провідна галузь національного права України, що являє собою сукупність правових норм, які регулюють основні відносини владарювання у суспільстві (відносини народовладдя), встановлюючи при цьому належність публічної влади (державної влади та місцевого самоврядування), її організацію та гарантії основних прав і свобод людини і громадянина. Поява цієї галузі права пов'язана із зародженням у країнах Західної Європи буржуазних відносин, результатом чого стали процеси демократизації публічної влади - на порядку денному постали питання запровадження нових принципів організації та здійснення державної влади (поділ влади, народовладдя, верховенство права тощо), визнання місцевого самоврядування як самостійної форми публічної влади, гарантування прав і свобод людини і гро-мадянина. Ці демократичні процеси обумовили, з одного боку, виникнення або відродження ряду правових інститутів, що закріплюють конституційні принципи організації та функціонування публічної влади (наприклад, інститути громадянства, основних прав і свобод людини і громадянина, народного волевиявлення та виборчого права, місцевого самоврядування тощо), а з іншого -доцільність комплексної (в рамках окремої галузі) регламентації устрою держави, взаємовідносин держави з людиною та інститутами громадянського суспільства. У літературі висловлювалися різні погляди щодо позначення даної галузі права. Це пов'язано з одночасним використанням двох термінів - «конституційне право» та «державне право», що має досить давні історичні корені. Так, ще у XVIII ст. розпочалася дискусія між прихильниками різних термінів. При цьому термін «державне право» мав би символізувати необмеженість державної влади, тоді як термін «конституційне право» - демократичну організацію державної влади, її обмеженість конституцією (природним правом). Сьогодні лише в деяких країнах використовується термін «державне право» (наприклад, Австрія, Німеччина), що дає підстави для обґрунтування позиції стосовно ідентичності цих термінів, навіть пропонується вживати їх одночасно - конституційне (державне) право1, що, на думку прихильників такого підходу, може зняти напруженість, викликану їх політичним протиставленням. Так, відомий вітчизняний вчений-конституціоналіст О. Ф. Фриць-кий вважає, що в сучасний період різниця між «конституційним» і «державним» правом має лише відносне значення, а найменування відповідної галузі права в умовах конкретної країни визначається традиційними підходами, які збереглись у науці та державно-правовій практиці. Отже, можна говорити про відносну тотожність, синонімічність цих термінів2. Така позиція є слушною, особливо коли мова йде про найменування відповідної галузі права в конституційній державі, наприклад в Австрії, Німеччині чи Швейцарії. Водночас слід звернути увагу на те, що в сучасній юридичній літературі застосування того чи іншого терміна справедливоДив., наприклад: Колюшин Е. И. Конституционное (государственное) право России: Курс лекций.- М: Изд-во МГУ, 1999.- С. 4.Фрщьшй О. Ф. Конституційне право України: Підручник.- К.: Юрін-комінтер, 2002.-С. 9.пов'язується з наявністю або відсутністю конституційного ладу , з тим, що найменування «конституційне право» базується на тому, що всі суб'єкти державно-правових відносин діють у межах конституції і держава не повинна панувати над людиною . Така позиція не дозволяє повністю погодитися з підходами, спрямованими на нівелювання різниці в термінах «конституційне» та «державне» право. Принципова відмінність між цими термінами, на думку автора, полягає в тім, що конституційне право встановлює устрій конституційної держави, тобто належну (конституційну) організацію публічної влади,- таку, що базується на засадах поділу влади і за якої забезпечується надійний захист прав людини і громадянина. Своєю чергою, термін «державне право», на відміну від терміна «конституційне право», має загальніший характер і використовується для окреслення системи правових норм, що визначають устрій як конституційної, так і неконституційної (тобто неналежним чином організованої) держави. З урахуванням зазначеного можна зробити висновок, що термін «державне право» доцільно застосовувати як родовий - для позначення відповідної галузі національного права будь-якої держави (і конституційної, і неконституційної). Слід зазначити, що в літературі висловлюється думка і щодо різного предметного значення цих термінів - державне право, норми якого встановлюють державний лад, за предметом правового регулювання, на думку окремих вчених, не збігається з конституційним правом, останнє - об'ємніше і охоплює не лише устрій держави, організацію публічної влади, а й питання власності, сім'ї, духовного життя тощо. У вітчизняній літературі одностайно підтримується думка про доцільність іменування провідної галузі національного права України конституційним правом. Такий підхід відображає особливості сучасного етапу розвитку нашої держави і суспільства, який характеризується формуванням демократичної, соціальної і правової держави та інститутів громадянського суспільства.1 Див., наприклад: ^ Тодьїка Ю. Н., Супрунюк Е. В. Конституционное право Украиньї: отрасль права и наука: Учебное пособие.- Симф.: Таврида, 1997.-С. 7.2 Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора Ю. М. Тодики, доктора юридичних і політичних наук, професора В. С. Журавського.- К.: Видавн. Дім «Ін Юре».- С. 7.^ Предмет галузі конституційного права чітко визначити неможливо. Про це свідчать численні спроби детально окреслити сферу конституційно-правового регулювання, що їх можна спостерігати в новітній вітчизняній і закордонній юридичній літературі. Проблема полягає в тім, що, по-перше, між галузями права взагалі не існує чітких меж - одні й ті ж групи суспільних відносин регулюються кількома різними галузями права (наприклад, реалізація конституційних прав і свобод людини і громадянина породжує суспільні відносини - предмет регулювання як конституційного, так і трудового, сімейного, адміністративного тощо галузей права), до того ж багато правових норм має полівалентний характер - їх одночасно можна "віднести і до конституційного, і до інших галузей права. По-друге, конституційне право - це особлива галузь права; на відміну від інших галузей права її становлять норми, які регулюють відносини, що виникають у всіх сферах життєдіяльності суспільства, тому досить складно знайти критерії, які дозволили б відокремити їх од відносин, що регулюються іншими галузями права. По-третє, неможливо відмежувати конституцію - основне джерело галузі конституційного права, національного права в цілому, від інших законів - джерел відповідних галузей права. На цю обставину звертав свого часу увагу і відомий німецький вчений Г. Єліннек: «Провести точну межу між законодавствами конституційним та звичайним не могла навіть теорія звичайного права, яка настійливо домагалася такого розмежування. Ще меншою мірою цього можна досягти на практиці; щоби пересвідчитися в цім, достатньо побіжно глянути на численні писані конституції, вироблені протягом одного сторіччя. Багато з них не містять усього конституційного права в матеріальному сенсі. Одні конституції дають точні визначення стосовно виборчого права і порядку парламентського провадження, а інші відносять ці визначення до сфери звичайного законодавства. В одних конституціях детально викладені постанови стосовно набуття і втрати підданства або про державно-правове становище громад, а інші повністю замовчують ці питання...»1. Втім, у загальному вигляді предмет галузі конституційного права можна окреслити досить чітко - це особливе коло' Елиннек Г. Общее учение о государстве.- Спб., 1903.- С. 354-355.суспільних відносин, які виникають у різних сферах життєдіяльності суспільства з організацією та здійсненням публічної влади. При цьому традиційно, від моменту виникнення цієї галузі права, в її предметі зазвичай вирізняють дві взаємопов'язані групи відносин: 1. Відносини між людиною і громадянином (громадянської свободи, охорони прав і свобод людини). 2. Відносини, що визначають устрій держави і організацію державної влади1. У новітній юридичній літературі обґрунтовується певне розширення предмета конституційно-правового регулювання через віднесення до нього також і суспільних відносин, що визначають засади конституційного (державного) ладу, основи суспільного ладу (відносини між державою та громадянським суспільством) . На думку автора, наведені вище спроби в цілому дозволяють визначити предмет конституційно-правового регулювання, але потребують певного уточнення: по-перше, з огляду на зміст поняття «конституційне - право» можна зробити висновок про те, що його предметом виступають відносини, які визначають устрій конституційної держави, себто таку організацію державної влади, яка базується на засадах поділу влади (належну організацію державної влади), в інших випадках мова може йти про державне право; по-друге, до предмета галузі конституційного права доцільно також долучити відносини, що визначають засади організації такої форми публічної влади, як місцеве самоврядування; по-третє, з певними застереженнями можна погодитися з пропозицією долучити до предмета конституційно-правового регулювання відносини, що визначають основи суспільного ладу. Останнє було характерним для юридичної літератури радянського періоду, в якій домінувала концепція, що конституційне (державне)Див.: ^ Баглай М. В., Габричидзе Б. Н. Конституционное право Россий-ской Федерации: Учебник для вузов.- М: ИНФРА-М, 1996.- С. 15; Конституционное право: Учебник / Под ред. проф. В. В. Лазарева.- М.: Новьій юрист, 1998.-С. З. Див.: ^ Тодьїка Ю. Н., Супрунюк Е. В. Конституционное право Украйни: отрасль права и наука: Учебное пособие.- С. 11; Колюшин Е, И. Конституционное (государственное) право России: Курс лекций.- С. 6-7; Алебастрова И. А. Конституционное (государственное) право зарубежньїх стран: Учебное пособие.- М.: Юриспруденция, 2000.- С. 4.право регулює відносини між людиною і суспільством, установлює засади суспільного ладу (устрою)1. Такий підхід певною мірою суперечить сучасним поглядам на взаємовідносини суспільства і держави. Так, громадянське суспільство є відносно автономним відносно держави і стоїть над нею, що унеможливлює закріплення в конституційному праві положень стосовно керівництва громадянським суспільством з боку держави. Звичайно, це не означає повної ізольованості держави від суспільства, а норми конституційного права здійснюють певний регулятивний вплив на суспільство закріпленням найважливіших принципів взаємовідносин держави з інститутами громадянського суспільства, і ці принципи виступають одними із засад конституційного ладу. Зазначене дозволяє зробити висновок, що предмет галузі конституційного права становлять такі сфери відносин:а) суспільні відносини, що визначають устрій конституційної держави, належну організацію державної влади та основи місцевого самоврядування;б) суспільні відносини, що виникають між: людиною, колективами людей (інститутами громадянського суспільства) та державою. Регулювання устрою держави, державної влади та основ місцевого самоврядування здійснюється конституційно-правовими нормами через: 1) встановлення найважливіших принципів, що визначають якісну характеристику України як конституційної держави, до яких можна віднести принципи народовладдя, державного суверенітету, поділу влад, верховенства права, гуманізму, визнання місцевого самоврядування; 2) закріплення республіканської форми правління та унітарного державного устрою України;3) визначення форм (способів) здійснення державної влади; 4) встановлення системи органів державної влади та статусу окремих їх видів; 5) установлення основ місцевого самоврядування (організаційно-правової, матеріальної, фінансової тощо).Що стосується другої сфери відносин (між людиною, інститу-' Див., наприклад: Советское государственное право- М: Изд-во М-ва юстиции СССР, 1948.- С. 4-5; Советское государственное право.- М.: Вьісш. шк., 1978.-С. 18.тами громадянського суспільства і державою), то вона є предметом регулювання також і інших галузей права України - трудового, сімейного, цивільного, кримінального тощо. Норми конституційного права здійснюють регулятивний вплив у цій сфері через: 1) закріплення невід'ємних прав і свобод людини, проголошення людини, її життя і здоров'я, честі й гідності, недоторканності та безпеки найвищою соціальною цінністю; 2) закріплення принципів політичної та ідеологічної багатоманітності, економічних соціальних і культурно-духовних засад конституційного ладу; 3) встановлення обов'язків держави з охорони й захисту прав людини та інститутів громадянського суспільства. Відносини, що становлять предмет конституційно-правового регулювання, характеризуються певною специфікою: вони складаються в усіх найважливіших сферах життєдіяльності суспільства; виступають як базові в політичній, економічній, соціальній та духовній сферах, визначають загальні засади і принципи політичного, економічного та соціального устрою, цілісність і єдність суспільства. Структуру предмета галузі конституційного права України становлять: 1) відносини політичного характеру, що характеризують якісні риси держави - державний суверенітет, форму правління, форму державного устрою, державний режим, належність і суб'єкти державної влади, форми та механізм її здійснення, загальні засади організації та функціонування політичної системи; 2) найважливіші економічні відносини, що є основою економічної системи держави (економічною передумовою владарювання) і характеризують наявні в суспільстві форми власності, ступінь гарантованості захисту прав власника, способи господарської діяльності, систему забезпечення соціальних потреб членів суспільства в галузях освіти, культури, охорони здоров'я тощо; 3) відносини, що характеризують принципові взаємозв'язки держави з особою і становлять основи правового статусу (правового становища) людини і громадянина. Зокрема, це відносини, що визначають: а) належність особи до громадянства України; б) характер становища особи в суспільстві та принципи її взаємозв'язків із державою; в) основні права, свободи та обов'язки особи і ступінь їх гарантованості з боку держави тощо;4) відносини з приводу організації та діяльності органів держав-ної влади України, взаємозв'язок найголовніших ланок державного апарату; 5) відносини, що складаються в процесі реалізації права народу України на самовизначення і пов'язані з територіальним та адміністративно-територіальним устроєм України; 6) відносини, що визначають основи місцевого самоврядування в Україні, систему місцевого самоврядування, принципи організації та діяльності органів місцевого самоврядування, їхніх взаємовідносин з органами державної влади тощо. Конституційне право впливає на суспільні відносини за допомоги притаманних йому способів і засобів, які називаються методами конституційного права (конституційно-правового регулювання).* * *Метод конституційно-правового регулювання - це сукупність способів і засобів, за допомоги яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет галузі конституційного права. У конституційній державі можуть застосовуватися лише правові методи впливу на суспільні відносини. Зокрема, в конституційно-правовому регулюванні використовуються такі методи, як установлення прав учасників суспільних відносин, покладання обов'язків і відповідальності, дозвіл або заборона здійснювати ті чи інші дії тощо. Конкретні методи визначаються характером припису конституційно-правових норм. Так, уповажливі норми конституційного права містять установлення, які закріплюють повноваження відповідних суб'єктів. Наприклад, згідно з Конституцією України, «контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата» (ст. 98). Досить поширеним у конституційному праві є метод зобов'язання. Скажімо, Конституція України передбачає, що «кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей» (ст. 68). Ця конституційна норма закріплює обов'язок суб'єктів визначати свою поведінку відповідно до встановленого припису. Метод дозволяння не пов'язаний зі встановленням припису уповажливого характеру. Такий спосіб конституційно-правового регулювання дає можливість відповідному суб'єктові діяти за тих чи інших обставин на свій розсуд. Наприклад, «Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатівУкраїни, від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України» (ст. 87 Конституції України). У конституційному праві використовується також метод заборони: «цензура заборонена» (ч. З ст. 15 Конституції України); «на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом» (ч. 6 ст. 17 Конституції України). У цьому випадку суб'єктам конституційного права забороняються відповідні дії. Застосування різних методів конституційно-правового регулювання дозволяє забезпечити стабільне функціонування інститутів публічної влади, гарантує реальне народовладдя, права і свободи людини і громадянина.У цілому метод конституційного права характеризується:1) загальним характером;2) максимально високим юридичним рівнем;3) імперативним характером;4) універсальним характером;5) установчим характером;6) поєднанням прямого та опосередкованого регулювання1. На основі проведеного аналізу предмета і методів конституційно-правового регулювання можна сформулювати визначення галузі конституційного права України як провідної галузі національного права України, що являє собою систему правових норм, які регулюють базові суспільні відносини, що виникають у різних сферах життєдіяльності суспільства, закріплюючи при цьому належність публічної влади, засади її організації та форми здійснення, а також: невід 'ємні права і свободи людини і громадянина, права інститутів громадянського суспільства та їхні гарантії. У системі національного права України конституційне право посідає особливе, провідне місце, що обумовлено такими чинниками: 1) особливим предметом правового регулювання - конституційне право регулює базові, визначальщ^еу^рільні відносини, що виникають з організацією і здійсненнялйггудаічної влади;Детальніше про методи правового ЗЬегуйюваннЯї в; конституційному праві див.: ^ Тодьїка Ю. Н., Супрунюк Е. В. %)нституі|и.Онное право Украйни: отрасль права и наука: Учебное пособие.- С\%М'6.172) джерелом галузі конституційного права є Конституція України - Основний Закон держави, положення якого - вихідні для всіх інших галузей права України; 3) конституційне право закріплює засади конституційного ладу України - принципи, що мають визначальне значення для всіх галузей права України; 4) конституційне право закріплює невід'ємні права і свободи людини і громадянина, що визначають зміст прав і свобод, встановлених нормами інших галузей права України; 5) конституційно-правові норми встановлюють систему, основи організації та діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування, визначаючи цим вихідні положення для адміністративного, муніципального та інших галузей права, норми яких регулюють окремі питання діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування; 6) закріплюючи багатоманітність форм власності, свободу економічної діяльності, рівний захист суб'єктів права власності, визначаючи коло суб'єктів права власності на землю, конституційне право цим установлює основи цивільного, земельного, господарського та інших галузей права України; 7) конституційне право встановлює ієрархію нормативно-правових актів, регулює сам процес нормотворення. Слід підкреслити, що конституційне право не поглинає і не об'єднує інші галузі права України, воно лише встановлює для них підмурів'я, основоположні принципи, тоді як норми інших галузей деталізують і конкретизують приписи конституційно-правових норм.^ 2. Система галузі конституційного права України.Конституційно-правові нормиі конституційно-правові інститутиПоняття і елементи системи галузі конституційного права; конституційно-правові норми та їхні особливості; конституційно-правові інститути.^ Система галузі конституційного права України - це її внутрішня побудова, що характеризується єдністю і взаємодією елементів цієї системи, до яких належать конституційно-правові норми та конституційно-правові інститути.^ Конституційно-правова норма - це загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права. Конституційно-правові норми характеризуються загальними рисами, притаманними всім видам правових норм, зокрема: а) вони виступають регулятором суспільних відносин; б) встановлюють загальнообов'язкові правила поведінки; в) мають формально визначений характер; г) мають письмову, документальну форму, містяться в нормативно-правових актах; ґ) їх виконання забезпечується примусовою силою держави. Водночас, конституційно-правовим нормам властиві й деякі специфічні риси. Так, від інших правових норм вони відрізн^ КОНСТИТУЦІИНО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ хар актер изують ся поділяються на специфічним змістом - пов'язані зі здійсненням публічної влади та реалізацією прав і свободлюдини і громадянина загальні — не визначено конкретних суб'єктів, їхніх прав та обов'язків особливим суб 'єктнимскладом - народ, держава, територіальні громади,депутати тощо конституцшно-правові стани - конкретних суб'єктів визначено, але їхні права та обов'язкичітко не встановлено особливим механізмом реалізаціїправ і обоє 'язків суб 'єктів -у значній частині цих відносин права та обов'язки суб'єктівреалізуються не безпосередньо, а через інші відносини конкретні - чітко визначено суб'єктів, їхні взаємні права та обов'язки Схема 4. Конституційно-правові відносинипо-перше, з їх змістом - вони виникають в особливій сфері суспільних відносин (відносини владарювання), які є предметом конституційного права й пов'язані зі здійсненням публічної влади та реалізацією прав і свобод людини; по-друге, з особливостями об'єкта, суб'єкта та характером юридичних зв'язків між суб'єктами цих відносин. Об'єкт конституційно-правового відношення - це явище, матеріальна чи нематеріальна (духовна) реальність, із приводу якої виникає суспільний стосунок, що регулюється конституційно-правовою нормою'. Об'єкти конституційно-правових відносин виступають. їх необхідним структуротвірним елементом, вони забезпечують зв'язок між суб'єктами і ними можуть виступати різноманітні явища - дії, матеріальні та нематеріальні бл