Дисертацією є рукописРоботу виконано у Полтавському державному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка Міністерства освіти і науки УкраїниНауковий керівник: доктор економічних наук, професор Яковенко Лариса Іванівна, Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри політекономіїОфіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Задорожний Григорій Васильович, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економічної теорії та економічних методів управління;кандидат економічних наук, доцент ^ Пилипенко Ганна Миколаївна, Національний гірничий університет Міністерства освіти і науки України (м. Дніпропетровськ), доцент кафедри економічної теорії та основ підприємництваЗахист відбудеться 19 грудня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.080.01 при Національному гірничому університеті: 49005, м. Дніпропетровськ, проспект К. Маркса, 19, ауд. 10/409.З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного гірничого університету за адресою: 49005, м. Дніпропетровськ, проспект К. Маркса, 19.Автореферат розісланий 17 листопада 2008 р. Вчений секретарспеціалізованої вченої ради Дереза В.М. ^ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИАктуальність теми дослідження. Власність належить до числа фундаментальних основ будь-якої суспільної системи. З’ясування природи та соціально-економічної структури суспільства передбачає необхідність розкриття змісту притаманної йому системи відносин власності. Водночас відносини власності не є сталими, статичними, раз і назавжди даними, а характеризуються динамічністю, мінливістю зовнішніх форм та сутнісними трансформаціями. Трансформація відносин власності може відбуватися: по-перше, під час перехідного періоду від однієї економічної системи до іншої (у такому разі зміни є системними, зачіпають структуру власності, кількісне співвідношення її основних форм, а трансформаційні процеси є обмеженими у часі); по-друге, у процесі еволюції суспільства, при переході від однієї стадії суспільного розвитку до іншої (у цьому сенсі трансформація власності є постійним процесом перетворень у системі власності, її суб’єкт-об’єктному складі, відносинах і правах власності як відображення змін у зовнішньому середовищі та реакція на проблеми всередині системи). Проблема відносин власності постійно перебувала у центрі уваги дослідників соціально-економічних процесів. Аналіз її економічної природи, місця і ролі в суспільстві міститься у працях Ф. Кене, А. Сміта, Дж. С. Мілля, Г.В.Ф. Гегеля, П.Ж. Прудона, К. Менгера, К. Маркса та Ф. Енгельса, Т. Веблена, Дж. Коммонса. Теоретичним питанням аналізу відносин власності, проблемам їх еволюції та практичної трансформації нині також присвячено чимало наукових праць. Зарубіжна наукова думка аналізує відносини власності переважно з юридико-економічних позицій у межах економічної теорії прав власності (А. Алчіан, Г. Демсець, Р. Коуз, С. Пейович, Е. Фуруботн). Наукові доробки сучасних вітчизняних дослідників та вчених країн пострадянського простору присвячені аналізу загальносвітових тенденцій трансформації власності та актуальним аспектам постсоціалістичних перетворень у цій сфері (В. Базилевич, Г. Григорян, А. Гриценко, Г. Задорожний, В. Іноземцев, В. Каменецький, Б. Кекух, М. Корецький, І. Лазня, Л. Мельник, С. Мочерний, В. Патрикеєв, В. Рибалкін, С. Сорокін, Р. Ульянов, М. Файнгольд, В. Фесечко, М. Хохлов, Г. Черкасов, А. Чухно та інші автори). Незважаючи на значні досягнення вітчизняної та зарубіжної економічної думки у дослідженні проблем трансформації власності, недостатньо розробленими залишаються питання визначення провідних шляхів і напрямів еволюції власності у контексті загальносвітових тенденцій, глибинних зрушень у системі відносин власності в межах загальноцивілізаційних перетворень. Актуальність питань, пов’язаних з трансформацією відносин власності на етапі переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії суспільного розвитку, у процесі формування неоекономіки, визначили тему дисертаційної роботи та структуру дослідження.^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в межах планових науково-дослідницьких робіт кафедри політекономії Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка “Економічні пріоритети України як основа формування національної моделі випереджального розвитку” (номер державної реєстрації 0104U000152); “Формування економіки знань та соціально-економічні трансформації, що його супроводжують” (номер державної реєстрації 0107U002108). Особистий внесок дисертанта полягає у визначенні пріоритетів макроекономічної політики України в умовах формування постіндустріальної економіки та неоекономіки як її складової, обґрунтуванні місця і ролі відносин власності у соціально-економічних трансформаціях, що супроводжують становлення постіндустріальної економіки.^ Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретичне обґрунтування процесів трансформації відносин власності в умовах становлення і розвитку постіндустріальної економіки; визначення структури економічної системи постіндустріального суспільства та з’ясування її місця і ролі у новітніх трансформаційних перетвореннях, що їх зазнає система відносин власності; здійснення комплексного аналізу інтелектуальної власності як визначальної економіко-правової категорії постіндустріального суспільства. Для досягнення поставленої мети у роботі вирішено наступні завдання: – з’ясовано особливості сучасного стану теорії постіндустріального суспільства; окреслено місце теорії неоекономіки в концепціях постіндустріалізму та визначено дане явище відповідно до структурно-змістового підходу; – розкрито вплив факторів формування неоекономіки як складової постіндустріальної економічної системи та узагальнено її сутнісні характеристики; – визначено провідні напрями трансформацій в економічній, соціальній та духовно-ціннісній сферах у процесі становлення і розвитку постіндустріальної економіки; – розглянуто історичну ґенезу поняття “власність” та висвітлено особливості еволюції відносин власності у постіндустріальній економіці; – розкрито зміст новітніх тенденцій у трансформації відносин власності в умовах становлення і розвитку економічної системи постіндустріального суспільства; – здійснено аналіз відносин інтелектуальної власності та з’ясовано сутність інтелектуалізації власності як провідного процесу постіндустріальних соціально-економічних трансформацій.Об’єктом дослідження є система відносин власності у постіндустріальній економіці.Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади трансформації відносин власності у постіндустріальній економіці.^ Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дисертаційної роботи є положення сучасної економічної теорії, дослідження вітчизняних і закордонних учених з питань трансформації відносин власності. Для вирішення завдань дисертаційного дослідження використовувалися загальні методологічні принципи пізнання: діалектичний – при розкритті суперечностей формування постіндустріальної економіки та розвитку інтелектуальної власності; системний підхід – для аналізу економічної системи постіндустріального суспільства, системи відносин власності в сучасних умовах. Крім того у ході дослідження були використані такі загальнонаукові та спеціальні методи: виокремлення загального та особливого, сходження від абстрактного до конкретного – для характеристики складових постіндустріальної економіки, визначення особливостей конкретних типів, форм та видів власності, окреслення відмітних рис процесів інтелектуалізації, транснаціоналізації, віртуалізації, власності; історичний та логічний – для аналізу еволюції концепцій, що пояснюють сучасні світогосподарські процеси, для опису історичної ґенези поняття “власність”; методи аналогії та порівняння – для з’ясування особливостей реалізації відносин володіння, користування і розпорядження у сфері матеріальної та інтелектуальної власності; класифікації – для визначення основних типів, форм та видів власності, ключових форм інтелектуального капіталу; аналізу і синтезу – для розгляду структури інтелектуальної власності, інтелектуальної діяльності як виробничого процесу; методи систематизації та узагальнення, статистичного аналізу. Інформаційною базою дисертаційної роботи слугували нормативно-правові акти, офіційні статистичні дані, монографії та публікації у періодичних виданнях вітчизняних та зарубіжних авторів, матеріали науково-практичних конференцій, присвячені проблемам трансформації відносин власності в умовах формування та розвитку постіндустріальної економіки.^ Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні впливу постіндустріальних факторів на трансформацію відносин власності. До найбільш вагомих результатів, що визначають наукову новизну дослідження, належать такі:вперше: у системі відносин власності постіндустріальної економіки виокремлено відносини між економічними суб’єктами з приводу привласнення-відчуження неречових (віртуальних) об’єктів, що функціонують переважно у віртуальному просторі та опосередковано представляють реальні відносини з приводу матеріальних і нематеріальних благ, на основі чого обґрунтовано категорію “віртуальна власність”. Запропонована категорія є теоретичним відтворенням розвитку відносин власності та, на відміну від інтелектуальної власності, характеризує нематеріальні об’єкти, що не є безпосередніми чинниками та результатами інтелектуального виробництва і виступають як відображення окремих властивостей матеріальних чи нематеріальних об’єктів та/або можливості певних дій чи утримання від них щодо цих об’єктів;удосконалено: визначення неоекономіки як складової постіндустріальної економічної системи на основі узагальнень основних концептуальних положень, представлених існуючими напрямами в економічній теорії та враховуючи структурно-змістовий підхід, а саме: у широкому розумінні окреслене явище розглядається як складова глобальної господарської системи постіндустріального суспільства, що охоплює високотехнологічні та наукомісткі галузі – інформаційний і знаннєвий сектори – й характеризується визначальним впливом знань та інформації на соціально-економічний розвиток; у вузькому значенні неоекономіка розуміється як економіка знань, сфера застосування людського інтелекту, у якій домінантними процесами стають нагромадження й використання знань; наукові підходи до визначення сутності інтелектуальних процесів шляхом розмежування понять “інтелектуальна праця” (цілеспрямована інтелектуальна діяльність, що має вольовий, вмотивований характер та здійснюється для задоволення потреб індивіда та/або з економічною метою) та “інтелектуальна активність” (мимовільна, спонтанна інтелектуальна діяльність, спрямована на перетворення або підтримку значимих для індивіда зв’язків між ним і зовнішнім середовищем), які є складовими категорії “інтелектуальна діяльність” (розумовий прояв будь-яких психологічних процесів, спрямований на засвоєння, відтворення та перетворення наявних у свідомості індивіда інформації, знань та досвіду);отримали подальшого розвитку: теоретико-методологічні положення щодо визначення факторів формування неоекономіки, зокрема, структуровано вплив ціннісних та соціокультурних чинників, а саме: системи постматеріальних цінностей, перехід до якої зумовив усвідомлення на рівні економічних агентів провідного значення інтелекту та знань; актуалізації творчої складової трудової діяльності, що призвело до забезпечення роботодавцями умов для творчої праці та самореалізації особистості працівників; рефлексивної діяльності, зростання ролі якої викликало динамічний розвиток суспільних і гуманітарних наук; ментальних трансформацій, що мали наслідком розповсюдження технологій впливу на свідомість; креативної моделі економічної поведінки, поширення якої спричинило орієнтацію працівників на продукування і подальшу формалізацію нових ідей; наукові підходи щодо визначення особливостей реалізації володіння, користування і розпорядження інформацією та знаннями, зокрема, доведено, що володіння знаннями як суб’єктивованим інтелектуальним продуктом здійснюється виключно інтелектом, а, отже, повною мірою реалізується лише людиною-носієм знань, тоді як інтелектуальне володіння інформацією може доповнюватися володінням матеріальним носієм цієї інформації та реалізуватися широким колом суб’єктів; користування знаннями та інформацією, вилучення з них корисних властивостей здійснюється через інтелектуальну працю і є індивідуальним актом з огляду на суб’єктивність процесу мислення; розпорядження знаннями полягає у можливості суб’єкта їх об’єктивувати, перетворити на інформацією, розпорядження якою здійснюється без її відчуження шляхом поширення.^ Практичне значення одержаних результатів дисертаційної роботи визначається можливістю їх використання у діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування щодо вдосконалення державної політики в умовах становлення постіндустріальної економіки та формування ефективного механізму реформування відносин власності в національній економіці. Окремі рекомендації автора у вигляді наукових записок прийняті до використання Полтавською дирекцією Українського державного підприємства поштового зв’язку “Укрпошта” (довідка № 03–502 від 15.07.2005 р.), Полтавським державним центром науково-технічної і економічної інформації (довідка № 0130 від 30.01.2008 р.). Висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчальному процесі – у вищих навчальних закладах при викладанні дисциплін “Економічна теорія”, “Історія економіки та економічної думки”, “Макроекономіка”, “Основи інтелектуальної власності”. Автор створив програми курсів, забезпечив їх методичне підкріплення та викладання у Полтавському державному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка (довідка № 2193/01-37/02 від 28.05.2008 р.).^ Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно написаною науковою працею, у якій викладений авторський підхід щодо науково-теоретичних основ визначення шляхів і напрямів трансформації відносин власності в умовах становлення і розвитку постіндустріальної економіки. Внесок дисертанта у спільні публікації відображено у їх переліку в авторефераті.^ Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертаційної роботи були апробовані автором на міжнародних і вітчизняних наукових та науково-практичних конференціях, а саме: ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень ‘2003” (м. Дніпропетровськ, 2003 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Економіка: сучасні проблеми та перспективи розвитку” (м. Київ, 2004 р.); VII Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта ‘2004” (м. Дніпропетровськ, 2004 р.); ІІІ Регіональній науково-студентській конференції “Соціально-економічні проблеми гармонізації суспільства в умовах глобалізації економічного простору” (м. Полтава, 2004 р.); регіональних звітних наукових конференціях викладачів, аспірантів, магістрантів фізико-математичного факультету (м. Полтава, 2004 р.; 2005 р.; 2006 р.; 2007 р., 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих науковців “Європейські інтеграційні процеси та транскордонне співробітництво: міжнародні відносини, економіка, політика, історія, право” (м. Луцьк, 2004 р.); ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Соціально-економічні реформи у контексті європейського вибору України” (м. Дніпропетровськ, 2005 р.); І та ІІ Всеукраїнських науково-практичних конференціях “Соціально-економічні трансформації в епоху глобалізації” (м. Полтава, 2005 р.; 2007 р.); Регіональній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми політичної та економічної ситуації в Україні і шляхи їх вирішення” (м. Полтава, 2006 р.). Основні положення, висновки та пропозиції, які отримані у результаті дослідження і покладені в основу дисертаційної роботи, доповідалися й обговорювалися на науково-методологічних семінарах та засіданнях кафедри політекономії Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка.Публікації. За результатами наукових досліджень автором опубліковано 27 наукових праць, які відображають основний зміст дисертації, загальним обсягом 7,9 умов.-друк. арк. (авторові належить 7 умов.-друк, арк.), з яких 9 статей опубліковані у фахових виданнях, із них 8 одноосібні.^ Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що включають шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 165 сторінок основного тексту (вступ, основна частина, висновки). Дисертація містить 11 таблиць, 5 рисунків, 3 додатки на 3 сторінках. Список використаних джерел включає 210 найменувань і розміщений на 20 сторінках.^ ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИУ першому розділі “Теоретико-методологічні основи аналізу постіндустріальної економіки” розкриваються особливості сучасного стану теорії постіндустріального суспільства, наголошується, що актуальним напрямом у розвитку постіндустріальної теорії є концепція нової економіки (неоекономіки), аналізуються фактори формування та сутнісні характеристики нової економіки як складової постіндустріальної економічної системи, визначаються провідні напрями суспільних трансформацій в умовах становлення постіндустріальної економіки. Суспільні зміни, що відбуваються під впливом науково-технічних досягнень, починаючи з другої половини ХХ ст., стали об’єктом значної уваги з боку представників різних суспільних наук. Результатом стало формування новітніх теоретичних концепцій як систем наукового відображення сучасних соціально-економічних та політичних реалій. Серед цих концепцій найбільш фундаментальне обґрунтування новітніх суспільних трансформацій було здійснено в межах теорії постіндустріального суспільства, у контексті якої формувалися й розвивалися концепції інформаційного суспільства, суспільства мережевих структур, суспільства знань. Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. актуальним напрямом розвитку постіндустріальної теорії стала концепція нової економіки. У вітчизняній та зарубіжній літературі сформувалося кілька підходів до трактування неоекономіки, що визначають її наступні характерні риси: антициклічну та антиінфляційну спрямованість (макроекономічний підхід), зміну ролі знань, інформації та їх вирішальне значення в процесі виробництва (ресурсний підхід), розвиток інформаційно-комунікаційних технологій (технологічний підхід), створення умов для самореалізації та саморозвитку особистості, духовно-економічного прогресу суспільства (інтелектуальний підхід); зростання ролі фінансових механізмів економічного розвитку (фінансовий підхід), розвиток галузей, що характеризуються високою питомою вагою людського капіталу порівняно із матеріальним аналогом (галузевий підхід). Застосований у дисертації комплексний структурно-змістовий підхід до аналізу нової економіки дозволив розглядати дане явище як складову економічної системи постіндустріального суспільства з урахуванням її сутнісних (змістових) характеристик. Згідно окресленого підходу нову економіку можна трактувати у двох основних значеннях. У широкому сенсі неоекономіка являє собою складову глобальної господарської системи постіндустріального суспільства, що охоплює високотехнологічні та наукомісткі галузі (інформаційний і знаннєвий сектори) й характеризується визначальним впливом знань та інформації на соціально-економічний розвиток. У вузькому розумінні неоекономіка – це економіка знань, сфера застосування людського інтелекту, у якій домінантними процесами стають нагромадження й використання знань, що є основною передумовою конкурентоспроможної економічної діяльності будь-якого суб’єкта в постіндустріальному суспільстві, запорукою зростання конкурентоспроможності національної економічної системи. Широке і вузьке трактування нової економіки відповідно до структурно-змістового підходу базуються на визначенні структури постіндустріальної економічної системи. Загальну структуру постіндустріальної економіки як господарської системи постіндустріального суспільства доцільно розглядати як сукупність двох рівновеликих “частин”: класичної і нової економік, котрі різняться між собою основними ресурсами, домінуючим характером діяльності, провідними соціально-економічними процесами. Важливою підставою для виокремлення цих великих сегментів є відмінності у реалізації відносин власності у класичній та новій економіці. Формування неоекономіки було викликане процесами глобалізації, інформатизації та ціннісної трансформації соціуму, що стали її визначальними передумовами. Вплив глобалізаційних тенденцій та інформатизації суспільного розвитку виявився через дію низки факторів: інтернаціоналізацію виробництва й капіталу, лібералізацію зовнішньоекономічної політики, стандартизацію ділових процесів, формування системи міжнародного права та наднаціональних інституцій, становлення інформаційно-комунікаційного сектора світового господарства, формування “цифрового” простору, перетворення інформації на загальнодоступний ресурс (внаслідок створення глобальних та локальних інформаційних мереж). Водночас у формуванні неоекономіки значну роль відіграли й ціннісно-соціокультурні чинники: перехід до системи постматеріальних цінностей, зміна провідних мотивів трудової діяльності, зростання ролі рефлексивної діяльності, зміна ментальності, іноваційність та креативність як сучасна модель економічної поведінки. Отже, нова економіка – це продукт глобалізації, покликаний до життя бурхливим розвитком інформаційно-комунікаційних технологій та суспільними трансформаціями у ціннісно-соціокультурній сфері. Трактування неоекономіки як знаннєво-інформаційного сектора, інтелектуально-інформаційної сфери економічної діяльності дає змогу розкрити її сутнісні характеристики. У новій економіці вирішального значення набувають розумова (а не фізична, як це було раніше) сила людини і технології, що забезпечують її багатократне зростання. Неоекономіка передбачає визначальний вплив науки на виробничу сферу, піднесення ролі людини у суспільному виробництві, постійні товарні, організаційні та технологічні інновації, що має наслідком кардинальні зміни у формах і способах ведення бізнесу, управління виробництвом та кадрами, трансформацію відносин власності. Формування і розвиток постіндустріальної економіки, особливо інформаційного та знаннєвого секторів, які утворюють структуру неоекономіки, супроводжується суттєвими змінами, що охоплюють весь комплекс економічних та інших суспільних відносин. У техніко-економічній сфері зазнають змін предмети і засоби праці та сама праця людини. Так, предмети праці доповнюються нематеріальними об’єктами, відбувається автоматизація та комп’ютеризація засобів праці, сам процес праці має домінантою інтелектуальну та творчу складові. У соціально-економічній сфері відбувається трансформація відносин власності, що супроводжується змінами у соціальній структурі, системі влади, духовно-ціннісній сфері. Поняття “трансформація відносин власності” традиційно розглядається у вузькому сенсі як обмежений у часі процес зміни панівних форм власності, що має наслідком перетворення однієї економічної системи на іншу (наприклад, адміністративно-командної економічної системи на ринкову). Проте, у контексті постіндустріальних перетворень доцільним є використання широкого розуміння трансформації відносин власності – як постійного процесу змін у системі відносин власності, що відбувається у складному взаємозв’язку різновекторних тенденцій та супроводжується зовнішніми (формальними) і внутрішніми (змістовими) перетвореннями. Це дозволяє розглядати відносини власності у їх еволюційному розвитку, обумовленому глобальними економічними і соціально-політичними процесами. Соціально-економічні та техніко-економічні трансформації у постіндустріальній економіці знаходять свій прояв через організаційно-економічні зміни, зумовлені поглибленням поділу праці, що виражається у формі спеціалізації виробництва (аутсорсінг), його кооперуванні (утворення кластерів), концентрації (зростання числа великих підприємств, особливо у сфері високих технологій) та комбінуванні (утворення конгломератних організаційних форм бізнесу). Новітні економічні тенденції реалізуються також через становлення електронного ринку, модифікацію сфери управління та динамічний розвиток індустрії високих технологій. У другому розділі “^ Особливості трансформації відносин власності у постіндустріальній економіці” здійснюється науковий аналіз еволюції відносин власності у постіндустріальній економіці, з’ясовуються новітні тенденції трансформаційних процесів у відносинах власності, розкривається значення інтелектуальної власності в сучасних умовах. Теорія постіндустріального суспільства, що розкриває головні устої сучасних економічної та суспільної систем, є методологічною базою для аналізу новітніх зрушень у продуктивних силах та виробничих відносинах, основу яких складають відносини власності. Осмислення власності як переважно соціально-економічної категорії почалося у контексті становлення і розвитку індустріального суспільства. Мислителі раннього Нового часу тлумачили власність переважно як відносини привласнення, а її виникнення розглядали як результат вилучення індивідом за допомогою своєї праці певних життєвих благ із сукупності спільних об’єктів з подальшим ставленням до них як до своїх. Представники німецької класичної філософії (І. Кант, Г.В.Ф. Гегель) обґрунтували погляд на власність як засіб об’єктивізації особистості, що досягається через вкладення людської волі у певну річ. П.Ж. Прудон трактував власність як крадіжку суспільного майна, а К. Менгер вбачав у ній єдино можливе знаряддя регулювання доступу до обмежених ресурсів. Відповідно до марксистських поглядів, економічний зміст власності визначається способом поєднання робітників із засобами виробництва. Опонентами марксистського підходу стали представники німецької історичної школи та російської релігійної філософії кінця ХІХ – початку ХХ ст., які аналізували власність з морально-етичних та культурно-духовних позицій. У рамках інституціонального підходу, що був розвинений неоінституціоналістами, власність розглядалась як система санкціонованих державою та суспільством поведінкових відносин. Сучасні підходи до аналізу власності представлені політико-економічним, економіко-правовим та етико-економічним напрямами. Власність як фундаментальна економічна категорія безпосередньо впливає на усі сфери суспільного життя і розкривається як єдність відносин привласнення-відчуження та як сукупність відносин володіння, користування і розпорядження. З іншого боку, власність виступає як синтез суб’єкт-суб’єктних та суб’єкт-об’єктних відносин. У дисертаційній роботі визначено структуру власності, яка враховує різні погляди та наукові підходи щодо виокремлення типів, форм і видів власності та розкриває критерій класифікації власності за формою реалізації. Запропонована класифікаційна ознака дає змогу з’ясувати спосіб реалізації власності (одноосібний чи колегіальний), відмінності у правах, обов’язках та відповідальності власників, можливість утворення певної організаційно-правової форми, сферу використання (комерційну чи некомерційну), конкретні методи, способи та прийоми господарювання. Використання як класифікаційної ознаки якісних характеристик об’єктів власності дає змогу виокремити матеріальний та нематеріальний типи власності. У складі нематеріальної власності необхідно виділяти інтелектуальну та віртуальну форми власності. Категорія “віртуальна власність” відображає систему відносин між економічними суб’єктами з приводу привласнення-відчуження неречових (віртуальних) об’єктів, що функціонують переважно у віртуальному просторі та опосередковано представляють реальні відносини матеріальних і нематеріальних благ. На відміну від інтелектуальної власності, об’єктами якої є неречові фактори та результати інтелектуального виробництва, віртуальна власність характеризує нематеріальні об’єкти, що виступають як відображення окремих властивостей матеріальних чи нематеріальних об’єктів та/або можливості певних дій чи утримання від них щодо цих об’єктів. В умовах постіндустріальної економіки об’єкти інтелектуальної та віртуальної власності включаються у механізм комерціалізації, стають важливим чинником конкурентоспроможності економічних агентів. Таким чином, важливим напрямом трансформаційних перетворень у системі відносин власності у зв’язку із формуванням постіндустріальної економіки є зміна об’єктів власності (ними стають нематеріальні – інтелектуальні та віртуальні субстанції). Зміни відбуваються також у суб’єктному складі: формується нова соціальна верства – власників інтелектуальних ресурсів, відбувається розпорошення суб’єктів власності, їх інституціоналізація та деперсоніфікація. Для постіндустріальної економічної системи характерним є зменшення абсолютного і переважання часткового привласнення, розшарування прав власності та поширення плюралізму форм і видів власності. Логіка розвитку відносин власності на постіндустріальному етапі їх розвитку характеризується багатовимірністю, множинністю причинно-наслідкових зв’язків, наявністю різновекторних тенденцій розвитку, до яких необхідно включати інтелектуалізацію, транснаціоналізацію та віртуалізацію власності. У контексті постіндустріальних зрушень важливим аспектом є транснаціоналізація власності, що виражається як зростання впливу корпоративної власності у зв’язку із діяльністю ТНК, інтернаціоналізація виробництва і капіталу, усуспільнення виробництва у світовому масштабі. Істотних трансформацій зазнають відносини власності внаслідок функціонування Інтернету. Розвиток Всесвітньої павутини супроводжується дематеріалізацією власності, яка полягає у створенні й використанні об’єктів власності, що наповнюють Мережу. Інформаційне наповнення Інтернету є об’єктом майже неконтрольованого доступу й привласнення будь-якого суб’єкта, тобто характеризується відносинами всекористування. Постіндустріальні соціально-економічні трансформації призвели до виникнення феномену віртуалізації власності, коли об’єкти існують не реально, а у нематеріальному, позареальному світі. Віртуалізація власності проявляється у формуванні механізму привласнення та ринкового обороту нематеріальних активів, що не є об’єктами інтелектуальної власності, а також у створенні й діяльності віртуальних організацій. Визначального значення для суспільного розвитку у сучасних умовах набуває інтелектуальна власність, що реалізується людиною переважно у сфері духовного виробництва як знаряддя творчої самореалізації та інноваційної діяльності. З огляду на це, до об’єктів інтелектуальної власності варто зараховувати інтелект людини, її знання, смисли і цінності, ноосферу інтелектуальної праці та інформацію. Відповідно, суб’єктом інтелектуальної власності є кожна особа, що здатна мислити, а, отже, – продукувати знання, інформацію та інші об’єкти інтелектуальної власності і здійснювати права (володіння, користування, розпорядження та ін.) щодо них. У роботі визначено особливості реалізації відносин володіння, користування і розпорядження інформацією та знаннями як об’єктами інтелектуальної власності. Так, володіння знаннями як суб’єктивованим інтелектуальним продуктом здійснюється виключно інтелектом, а, отже, повною мірою реалізується лише їх носієм, тоді як інтелектуальне володіння інформацією може доповнюватися володінням матеріальним носієм цієї інформації та реалізуватися широким колом суб’єктів. Користування знаннями та інформацією, вилучення з них корисних властивостей здійснюється через інтелектуальну працю і є індивідуальним актом з огляду на суб’єктивність процесу мислення. Проте, на відміну від знань, об’єкти інтелектуальної власності у вигляді інформації можуть бути одночасно у користуванні необмеженого кола суб’єктів. Розпорядження знаннями для суб’єкта-носія полягає лише у можливості їх об’єктивувати, перетворити зі свого індивідуального на суспільне надбання. Цей процес, що його можна назвати ретрансляцією знань у суспільстві, забезпечує інтелектуальний і духовний розвиток людства. Розпорядження об’єктивованим знанням – інформацією здійснюється без її відчуження шляхом поширення. Особливості інтелектуальної власності яскраво проявляються у процесі перетворення знання на інформацію. Процес продукування новітніх знань та подальше перетворення їх на інформацію доцільно розглядати як інтелектуальне виробництво, зумовлене поєднанням інтелектуальної праці з предметами та засобами виробництва. У роботі знання розглядаються як суб’єктивований інтелектуальний продукт, створений у процесі розвитку інтелекту і притаманний тільки його творцю, що не може тиражуватися. Вони можуть бути частково відтворені у вигляді інформації як об’єктивованого інтелектуального продукту і у такій своїй формі поширюватися по всьому світу, перетворюючись із часом на суспільне благо. Дана особливість інтелектуального виробництва дає змогу трактувати інтелектуальну діяльність як таку, що має індивідуально-суспільну природу, а інтелектуальну власність визначати як індивідуально-суспільну. Іншими особливостями інтелектуальної діяльності як діяльності творчої є її самодіяльний, внутрішньо вмотивований характер, необмеженість у просторі і часі, адресність та зорієнтованість на “спілкування” зі споживачем, надмірність у забезпеченні. Детальний аналіз процесу інтелектуального виробництва передбачає необхідність розмежування понять “інтелектуальна діяльність”, “інтелектуальна активність” та “інтелектуальна праця”. Інтелектуальну діяльність доцільно визначати як розумовий прояв будь-яких психологічних процесів, спрямований на засвоєння, відтворення та перетворення наявних у свідомості індивіда інформації, знань та досвіду. Інтелектуальна діяльність нерідко має мимовільний, спонтанний характер і у такому випадку виступає як інтелектуальна активність, що розкривається у пр