№7 29-31 січня 2008КУЛЬТУРА«АНТИРАДЯНСЬКЕ КІНО» ЛЕОНІДА ГАЙДАЯ( Людська пам'ять — річ примхлива і не завжди справедлива. Ми пам'ятаємо імена багатьох видатних людей минулого, називаємо їх «великими», «визначними», «геніальними», встановлюємо їм пам'ятники, хоча інколи маємо приблизне уявлення про те, що ж видатного чи геніального вони зробили.) читати______________________________________________________________СПОРТСестри Бондаренко стали переможцями Аіктгаїіап Орел(Українки Олена і Катерина Бондаренко стали переможцями Відкритого чемпіонату Австралії з тенісу. ) читатиУ Калитовської — «золото»( У Лос-Анджелесі на етапі Кубка світу з велотреку українські спортсмени вибороли чотири медалі.) читатиЗАВДАННЯ-МАКСИМУМ - ДРУГЕ МІСЦЕ( Хорватський Загреб — місто, що має давні традиції в організації турнірів з фігурного катання найвищого рівня, зібрав на льодовій арені понад 150 фігуристів з 41-ї країни світу.) читатиКравчук - за крок від подіуму(Етапом Кубка світу в американському Лейк-Плесіді розпочався сезон для українських майстрів акробатики на лижах..) читати___________________________________________________________________НА ЧАСІ^ БЕЗАЛЬТЕРНАТИВНИЙ МІСТ Підприємець приватизував право на життя людей(Відтепер маршрутки «Вінниця—Гнівань» немає. З Вінниці можна доїхати тільки до Селища за 2,5 грн. А далі треба перейти через міст і сісти в іншу маршрутку до Гнівані за 1,5 грн.) читатиВалентин НАЛИВАЙЧЕНКО: «Громадяни мають право знати історію власного народу»( У Службі безпеки розпочато унікальний гуманітарний проект. Зокрема, 23 січня 2008 року відбулося перше із «Суспільних історичних слухань», у ході якого широкій громадськості пропонується ознайомитися з раніше засекреченими архівами.. ) читатиДотик Крутянського болю ( «Ми були проти рідного війська й разом з большевиками розкладали соціялістичною пропагандою полки, дивізії та корпуси, стихійно воскресавше козацтво, а тому — лишившись без збройної сили — посилали школярів під Крути на заріз московським харцизякам!» ) читати___________________________________________________________________^ ПЛАНЕТА ЛЮДЕЙГЕРОЙ КРУТ – ПОЛКОВНИК АВЕРКІЙ ГОНЧАРЕНКО( Українська громадськість щороку наприкінці січня вшановує пам'ять 300 молодих борців за волю, полеглих у бою під Крутами. Ця битва, яку небезпідставно порівнюють зі всесвітньо відомим боєм під Термопілами, стала символом героїзму та відданості Українській державі й національній ідеї, а її дата — днем національної трагедії. .) читатиРозвідники( «Кім Філбі так багато зробив для СРСР, що це не вимірюється жодним грошовим еквівалентом, — розповідає Олег Ревко. — Тож, коли в нього поцікавилися, що б він хотів мати в Радянському Союзі, розвідник відповів: «Мені б знову повернути власну бібліотеку, яка залишилася в Англії..) читатиКУЛЬТУРА^ «АНТИРАДЯНСЬКЕ КІНО» ЛЕОНІДА ГАЙДАЯЛюдська пам'ять — річ примхлива і не завжди справедлива. Ми пам'ятаємо імена багатьох видатних людей минулого, називаємо їх «великими», «визначними», «геніальними», встановлюємо їм пам'ятники, хоча інколи маємо приблизне уявлення про те, що ж видатного чи геніального вони зробили. Для нас вони існують як такі собі генії «взагалі». А в чому їхня геніальність «зокрема»? — Краще не питайте. Бо їхніх книг ми не читали, музики не слухали, фільмів не бачили... Трохи прикро для «великих», але добре, хоч ім'я не забулося... Бо частенько буває навпаки: твори знають усі, імена — майже ніхто... Кому не відома чудова пісня, яка вважається народною: «Ніч, яка, Господи! Місячна, зоряна: видно, хоч голки збирай...»? Але не всі знають, що її створив класик української літератури Михайло Старицький. Так само мало кому відомо, що автором суперпо-пулярного російського романсу «Очи черньїе, очи страстньїе» був український письменник Євген Гребінка. До таких «неправильних геніїв» належить і великий комедіограф 20 сторіччя Леонід Іович Гайдай, якому ЗО січня 2008 р. виповнилося б 85 років. Його фільми бачили сотні мільйонів глядачів, але його ім'я знають одиниці. Я не маю на увазі тих, хто цікавиться мистецтвом кіно, говорю про звичайного, «пересічного» глядача. Не раз, коли починав говорити про творчість Гайдая, наштовхувався на нерозуміння: «А хто це?» Починаю нагадувати: «Ви дивилися фільми «Пес Барбос й необ-ьічньїй кросе», «Операция «ЬІ», «Кавказская пленница», «Бриллиантовая рука», «Йван Васильевич меняет профессию»?» — «Бачив, ще й не раз... Невже всі ці фільми зняв один режисер!?. Та не може бути!..» — «Так, і «Не может бьіть!» — це те ж його фільм. А ще були «Самогонщики», «Вождь красноко-жих», «Двенадцать стульев»... Перша комедія Л. Гайдая «Жених с того света» вийшла півстоліття тому — 1958 року, остання — «На Дерибасовской хорошая погода, или На Брайтонбич опять идут дожди» — в 1992-му. Помер майстер кіно 19 листопада 1993 року. За 37 років творчості він зняв 18 фільмів, з них 16 комедій. І хоча деяким з них уже понад 30-40 років, вони й досі дуже популярні і залишаються частиною сучасної культури. Пригадайте хоча б новорічний випуск «Вечірнього кварталу» на каналі «Інтер», побудований на персонажах і репліках з «Івана Васильовича». Безперечно, фільми Л. Гайдая — відбиток того часу, коли їх створювали, але вони не втратили яскравих барв, не вилиняли і не по-жухли від часу і, що цікаво, не сприймаються як «уламок» радянської доби. Леонід Гайдай творив у Радянському Союзі, був членом КПРС, але язик не повертається назвати його кіно «радянським» — у ньому відсутня ідеологічна домішка! Наважуся на «єретичну» думку, — фільми Леоніда Гайдая були «антирадянськими». У тому розумінні, що не тільки не зміцнювали радянську систему, а навпаки — руйнували її ідеологічний фундамент. Не стверджуватиму, що це робилося автором свідомо чи навмисно. Ні, цей стихійний антикомунізм був виявом природного протесту розумної, талановитої, небайдужої людини проти фальші, брехні, лицемірства, маразму комуністичної системи. Тож не варто уявляти режисера у вигляді карикатурного «печерного анти комуніста», який «свідомо паплюжить радянську дійсність» і думає лише над тим, яку б «шпильку» вставити у свої фільми. Все значно простіше. Л. Гайдай намагався творити смішне кіно, використовуючи найрізноманітніші прийоми: ексцентрику, жарти, трюки, гумор, пародію, іронію, сатиру... Політичну також. Він висміював те, що бачив у житті. Висміював гостро, щиро і талановито. Висміювання «окремих недоліків нашого життя» набуло виразних рис несприйняття системи загалом. Ви зі мною не згодні? Перегляньмо деякі фільми. Нам не доведеться чогось вишукувати «між рядками» чи в нашому випадку — «між кадрами», все очевидно. Пригадаймо, що Л.Гайдай починав з гострої антибюрократичної сатири — кінофейлетону «Жених з того світу», де Ростислав Плятт та Георгій Віцин створили яскраві образи радянських чиновників(Пєтухова С.Д. і Фікусова П.П.). (До речі, цей фільм сам режисер вважав одним з найкращих). Але сміх, як відомо, річ дуже серйозна. Будь-яка влада у будь-якій країні сатири не любить і сміху боїться, бо знає — якщо сьогодні з неї сміються, то завтра забажають іншої. Тож не дивно, що за цей фільм Гайдай був добряче «битий» критикою. Стрічку скоротили, переробили і пустили в прокат «другим екраном» — щоб поменше бачили. Стрес режисера був такий гострий, що він навіть зарікався знімати комедії. На щастя, цього не сталося, але надалі доводилося бути дуже обережним у виборі об'єктів для сміху. Однак у його фільмах з'являються яскраві сатиричні образи представників «керівних кадрів»: «Прораб Пал Степа-ньіч» (якого зіграв М. Пуговкін) у новелі «Напарник» та «Директор базьі Петухов С.Д.» (В. Владиславський) в «Операции «ЬІ», «Управ-дом Варвара Сергеевна Плющ» (Н. Мордю-кова) в фільмі «Діамантова рука», а також «представитель общественности Йван Васильевич Бунша» (Ю.Яковлєв) в «Івані Васильовичу». Є навіть керівник районного масштабу — «заведующий Райкомхозом тов. Саахов Б.Г.» (В. Етуш) у «Кавказькій полонянці». Пам'ятаєте їх? А пригадуєте вбивчу характеристику радянського «кривосуддя» — «Да здравствует наш суд, самий гуманний суд в мире!» («Кавказька полонянка»), гасло: «Кто не работает, тот — ест». Учись, студент» («Операция «ЬІ») або «найстрашніше» прокляття: «Чтоб тьі жил на одну зарплату» («Діамантова рука»), які вже давно стали афоризмами. Згадаймо й інші дошкульні перлини Гайдаївського гумору: «Так льович»). ведь кражи не будет. — Все уже украдено, до нас». «Где зтот чертов инвалид?» — «Не шуми, я — инвалид!» («Операция «ЬІ»); «Студентка, комсомолка, спортсменка, наконец, она просто — красавица», «Й бе-сплатная путевка. — В Сибирь». («Кавказька полонянка»); «Куй железо, не отходя от кассьі», «Руссо тур/сто — обліко морале», «Управдам — друг человека», «Наши люди в булочную на такси не ездят». («Діамантова рука»); «Граждане, храните деньги в сберегательной кассе. Если, конечно, они у вас єсть», «Нам, царям, за вредность надо молоко бесплатно давать», «Все, все, шо нажил непосильним трудом, все же погибло! Три магнитофона, три кинокамерьі заграничньіх, три портсигара отечественньїх, куртка замшевая... Три... Куртки». («Іван Васи Можна навести й інші приклади політичної сатири у фільмахГайдая, але я хотів би звернути увагу не тільки на те, з кого сміється режисер, але й на те, як це робиться. Критики закидали Л.Гайдаю: він, мовляв, обирає для висміювання надто дрібних героїв, не піднімається до «вершин критики». Справді, не піднімається... Він робить навпаки — опускає об'єкти своєї критики до рівня «Балбеса». (Зто, как его... волюнта-ризьм.), «Бьівалого» («А, проклятийрасхи-титель социалистической собственнос-ти».), «ВерзильІ» («Зто же не наш метод. Где гуманизм? Где человек—человеку'?»). І хіба для нас важливо, яку саме посаду обіймає персонаж? Ні. Важливо, чому ми з нього сміємося. Уважно послухаємо промову «Прораба Пал Степаньїча»: «Прежде всего, я хочу познайомить Вас с нашим замечатель-ньім коллективом, в которьій ВьІ временно вливаєтесь.... Я уве-рен, что зти полторьі декади пройдут у нас с Вами в атмосфере дружби й полного вза-имопонимания. ... Силой своего воображе-ния представьте себе, какой замечатель-ньій жилмассив будет здесь создан. Только в нем одном будет установлено 740 газових плит, то єсть ро-вно в 740 раз больше, чем било во всем на-шем городе до тисяча девятьсот тринадцатого года. ... Романтика! А если взять по-зтажно весь обьем работ, вьіполненний нашим СМУ за первий квартал, й поставить зти зтажи один на другой, то ми получим здание, которое будет в два раза више, чем всемирно известная Зйфелева башня, или втроє више, чем знаменитая Нотр Дам де Пари ... Наше Строительно-монтажное управление построило такое количество жилой площади, которое равно одному такому городу, как Чита, десяти таким городам, как Хвалинск или три-дцати двум Крижополям. Дух захвативает при одноймисли, что ... чем вАмерике. Таким образом, й Ви сможете внести свою посильную лепту в трудовие свершения нашего радного СМУ. ... Желаю Вам успеха в труде й большого счастья в лич-ной жизни... Благодарю за внимание». І трохи далі: « В то время, как наши космические корабли бороздят простори Вселен-ной... Й недаром все континенти рукопле-Ідут труженикам нашего Большого балета. Пойдем дальше». Вам ця промова нічого не нагадує?.. То з чого ми сміємося насправді? З радянського будівельника — виконавця робіт? Але до будівництва наш сміх не має ніякого стосунку. Ми сміємося з цієї промови, яка складається з суцільних штампів передовиць газети «Правда», і з того, хто їх промовляє. І чи не здається вам, що цей «Прораб» у виконанні М. Пуговкіна — геніальна пародія на типового радянського парторга: базікала, неробу і демагога, а його «лекція» — блискуча сатира на радянську брехливу пропаганду, ефективність якої теж очевидна: «Ну, ладно, давай бухти мне, как космические корабли бороздят... Большой театр» («Верзила»). Скажіть, а сцена в «Діамантовій руці», коли «Лелик» (А.Папанов), прощаючись з «Гешою» (А. Миронов), тричі цілує його «взасос», не нагадує вам карикатуру на поцілункиміж державними діячами, які, «з легкої руки» Л. Брежнєва, стали обов'язковим елементом офіційних зустрічей? Тож кого висміює Л.Гайдай: нероб і п'яниць «Балбеса», «Бьівалого», «Верзилу», балакучого «Прораба», мисливців на контрабанду «Лелика» і «Гешу», чи все ж таки інші, «більш високі інстанції»? Характерно, що Л.Гайдай досить часто «примушує» своїх героїв говорити гаслами, цитатами, пишномовними фразами, пропагандистськими штампами. Пригадайте: «Народ хочет разобраться, что к чему. — Зто естественно. — Законно. — Дело для нас новое, неосвоенное. — Точно, неосвоенное». («Операция «ЬІ»). «Ви не оправдали оказанного вам високого доверия. — Невозможно работать. — Ви даєте нереальние плани. — Зто, как его... волюнтаризьм. — В маєм доме — не виражаться!» («Кавказька полонянка»). Коли «Бьівальїй» (Є. Моргунов) мусить «для конспірації» бити по пиці свого колегу «Балбеса» (Ю. Нікулін), то він ще й демонструє при цьому «праведний гнів»: «А, проклятий расхититель социалистической собственности». «Верзила» (А. Смірнов), який опинився перед реальністю покарання, різко змінює свій тон: «...Шурик, Шурик, Ви комсомолец? — Да. — Зто же не наш метод. Где гуманизм? Где человек—человеку?... Пойми те, Шурик, в то время, когда космические кора бл й, как ВьІ знаєте, бороздят...» Як послухати «Управдома» Варвару Сергіївну, то це — втілення моральності і праведності: «Сами знаєте, общественное дело прежде всего»; «А что делать? Пьянству — бойї»; «На одну зарплату на такси не разьез-дишься»; «После возвращения «оттуда» Ваш муж стал другим. Тлетворное влияние Запада! ... А зто? ЗлементьІ сладкойжизни?». Пильний «представник громадськості» Іван Васильович Бунша, який постійно пильнує за порядком в «будинку високої культури побуту» та за своїми сусідами, так і сипле «правильними» словами, які свідчать про його «високу громадянську свідомість» та «активну життєву позицію»: «ВьІ своими розводами резко снижаете наши показатели. От лица общественности я прошу вас повременить с розводом до конца квартала»; «Явас прошу: заявите, заявите, а то мьі сами заявим»; «Уйти в прошлое? Таки е опьітьі нужно делать только с разрешения соответст-вующих органов»; «Одумайтесь, товариш, Тимофеев, прежде чем, понимаете ли, увидеть древнюю Москву без санкции соответствующих органов»; « Имейте ввиду, мьі будем жаловаться на вас в соответствующие инстанции». Щоправда, ставши царем, він заспівав трохи по-іншому: «... Вот ВьІ говорите: царь, царь... А ВьІ думаєте, Марья Васильевна, нам, царям, легко? Да ничего подобного, обьівательские разговорчики. У всех трудящихся два вьіходньїх дня в неделю. МьІ, цари, работаем без вьіходньїх. Робочий день у нас ненормированньїй...» Але швидко покаявся: «С восторгом предаюсь в руки родной милиции. На-наде-юсь на нее й уповаю». «Каюсь, что хоть не по своей воле, а по принуждению князя Милославского, временно являлся исполняюїдим обязанности царя...» Мова «Товарища Саахова» — суцільний набір цитат з газет та виступів на партзборах: «ВьІ сюда приехали, чтобьі записьівать сказки, понимаете ли, а мьі здесь работаем, чтобьі сказку сделать бьілью, понимаете ли...» «Да, плохо мьі еще воспитьіваем нашу молодежь. Очень плохо. Удивительно не-серьезное отношение к браку». «Большое спасибо за сигнал. На зтом отдельном отрицательном примере мьі мобилизуем общественность, поднимем массьі...» « Зто наш гость. Важно вьілечить, важно вернуть обществу полноценного человека, да. Торопиться не надо». «Аполитично рассуждаешь, аполитично рассуждаешь. Клянусь честньїм словом. Не понимаешь политической ситуации. ТьІ жизнь видишь только из окна моего персонального автомобиля, клянусь честньїм словом. 25 баранов в то время, когда наш район еще не по-лностью рассчитал-ся с государством по шерсти й мясу. — А тьі не путай свою личную шерсть с государственной. — А я, между прочим, товариш, Джабраил, сюда й поставлен, чтобьі блюсти государст-венньїй интерес». Коли «запахло смаленим», він співає вже іншої арії, але з тієї ж опери: «Ну, я нарушил зтот кодекс. Но я готов признать свои ошибки. ... ВьІ не имеете права! Зто — самосуд! Я требую, чтобьі меня судили по нашим, советским, законам! ... Клянусь, я больше не буду. Позвольте мне пойти в прокуратуру. Ну разре-шите мне сдаться властям». І хоча у фіналі він опиняється на лаві підсудних, у нас немає сумнівів у його подальшій долі — «Гражданин судья, а он не может сесть». Адже ця фраза має двоє значень: одне, пряме і явне, — не може, бо сіль та інше, приховане і переносне — такий «птах» не може «сісти», не той калібр (взагалі, «то-варищ Саахов» — дуже цікавий^персонаж. Придивіться до нього уважніше. Його зовнішній вигляд, одяг, поведінка, манери, характерний акцент нікого не нагадує? Нагадує! То хіба це не антирадянщина?).Разюча невідповідність між «правильними» словами і неправедними ділами викликає сміх глядача і є класичним комедійним прийомом, який дозволяєбільш об'ємно змалювати образ, виявити його справжню сутність... Але далі починається найцікавіше. Глядач, непомітно для себе, починає сміятися не тільки з комедійних персонажів, які говорять «правильними словами», але й з самих цих «правильних слів». Сміючись з «прораба» чи «товарища Саахова», ми заразом сміємося і з тих словесних штампів, якими вони послуговуються. Виникає інша якість: партійні гасла і пропагандистські штампи стають невід'ємною частиною образів брехунів, нероб, лицемірів, демагогів, донощиків, злочинців. І в такий спосіб вся комуністична ідеологія стає об'єктом політичної сатири. Гайдай примушує посміхатися. Він виробляє у глядача умовний рефлекс на комуністичну пропаганду. Об'єктом нашого сміху стають штампи радянської журналістики: «... Тема лекции: «Нью-Йорк — город контрастов». — А я не бьіл в Нью-Йорке. — А где же ВьІ бьіли? — Я бьіл в Стамбуле, в Мар-селе. — Пожалуйста, «Стамбул — город контрастові». Какая разница». (Справді, яка різниця. Про яке б закордонне місто не писала радянська преса, воно завжди було «містом контрастів».) Ми сміємося над «оригінальним» використанням Гєшою і Льоліком піонерського гасла: «Клиент дозревает. Будь готов! — Усигда готов! Идиот!» І навіть над трафаретними висловами радянської критики: «ТьІ жизнь видишь только из окна моего персонального автомобиля, клянусь честньїм словом» (тов. Саахов). Після фільмів Гайдая «засмальцьовані» штампи і кліше радянської пропаганди набували протилежної якості — вони вже нікого не переконували, а, навпаки, викликали сміх. Люди сприймали з посмішкою і самі ці слова, і тих, хто їх промовляв. То хіба це не антирадянщина? Примусити явно не позитивних героїв розмовляти штампами радянської пропаганди і комуністичними гаслами, викривши таким чином їхню справжню лицемірну сутність — хіба це не антирадянщина? (Характерно, що позитивні герої фільмів Гайдая не промовляють банальних істин, до того ж вони більше люди діла, ніж слова. Вони можуть говорити смішні слова, але серед них немає ідеологічних штампів). У 70-і роки в СССР відбувається «закручування гайок», посилюється тиск цензури. Навіть класичний «Ревізор» М.Гоголя вже сприймається як «антирадянщина» — фільм «Інкогніто з Петербурга» зазнав жорсткої критики, був добряче порізаний ножицями редакторів (навіть гоголівські слова «Нечего на зеркало пенять, коли рожа крива» викинули). У ці роки Л.Гайдай відходить від сучасних тем і ставить екранізації. Але зверніть увагу — кого саме екранізував Гайдай? Забороненихпри Сталіні авторів: «білогвардійця» і «внутрішнього емігранта» М.Булгакова, «пошляка й подонка литературьі» М.Зощенка (як його назвали в постанові ЦК ВКП(б) 1946 р. «О журналах «Звезда» й «Ленинград»), роман І.Ільфа та Є.Петрова «Дванадцять стільців», який А.Фадєєв в 1948 році назвав «книгой пасквилянтской й клеветнической». (До речі, повість Майю Лассіла «За сірниками» стала відомою в СССР завдяки перекладу М.Зощенка). Не буду стверджувати, що Гайдай робив це навмисно, але такий вибір не був випадковістю. Якщо говорити про фільми 70-80-х років загалом, то рівень критичності в них значно нижчий, але, незважаючи на те, що фільми Гайдая тих років стали менш «антирадянсь-кими», вони не стали більш «радянськими». Л.Гайдай так і не «поцілував пантофлю папі» і не став робити «ідейно правильних фільмів». За часів М.Горбачова Л.Гайдай зняв ще дві комедії: «Частньїй детектив, или Операция «Кооперация», «На Дерибасовской хорошая погода, или На Брайтон-бич опять идут дожди», в яких ми знову зустрічаємо гостру сатиру. Але то вже були інші часи, коли критика стала дозволеною і навіть модною. Вже можна було критикувати і «найсвятіших корів». Тому ми не будемо аналізувати ці фільми, а повернемося до кінокартин 60-70-х років, коли комедія була ще справою небезпечною. Запитають: невже влада була така дурна, що нічого не бачила, не розуміла і не забороняла, а, навпаки, — нагороджувала? («Діамантова рука» отримала в 1970 р. Державну премію РСФСР). І бачила і розуміла. Л.Гайдая постійно критикували, його фільми різали (про «Жениха з того світу» та «Інкогніто з Петербурга» ми вже згадували). Багато чого повирізали і в інших фільмах. Так, у «Діамантовій руці» репліка «Как говорит наш дорогой шеф, в нашем деле главное — зтот самьій, реализьм» спочатку мала дещо інший вигляд: «... зтот самьій, социалистический реализьм». Слово «социалистический» довелося викинути. І обрізана фраза стала абсолютно пісною. В «Кавказькій полонянці» фраза «Да здравствует наш суд, самьій гуманний суд в мире!» повинна була звучати як «наш советский суд». «Советский» вилучили. (Щоправда і без цього слова фраза звучить вбивчо). В «Івані Васильовичу» «Цар Бунша» обурювався «Что за репертуар у вас? Соберите завтра творческую ин-теллигенцию. Я вами займусь». Це теж довелося викинути. Деякі фільми пішли в прокат лише завдяки тому, що їх спочатку показали Леоніду Брежнєву, який тоді ще не був «нашим дорогим Леонідом Іллічем». Він теж сміявся. Але не тому, що чогось не розумів або чогось недобачав. Мені здається, що в той час комуністичні верхи вже й самі не вірили в комуністичні казки. Вони ще вдавали, що будують комунізм, але давно не сприймали його як щось реальне. Тому інколи просто заплющували очі на ті речі, які за Сталіна могли вважатися державними злочинами. Стихійний антикомунізм Л. Гайдая був, з одного боку, відображенням тих процесів, що відбувалися в СССР в 60-70 роки, які іноді характеризують як «смерть ідеології» (хоча точніше буде говорити про поступове «випаровування ідеології», коли богам ще моляться, але вже ніхто в них не вірить), а з іншого боку, сприяв цьому процесу. Фільми Гайдая, які дивилися сотні мільйонів глядачів, у простій і переконливій формі доносили до умів людей думку: всі ці гарні слова, які вони щодня чують, — фальш і облуда, а ті, хто їх промовляє, — лицеміри і демагоги. Люди сміялися і, керуючись «безсмертним» вченням К.Маркса, сміючись розлучалися зі своїм комуністичним минулим. А комедії Леоніда Гайдая живуть і досі, і житимуть ще дуже довго, бо в них є те, що називають вічним мистецтвом, яке існує поза простором і часом, адже вони творилися на вічних людських, а не минущих партійно-ідеологічних принципах. І ми знову і знову будемо переглядати улюблені фільми, отримуючи величезне естетичне задоволення від мистецтва Високої Комедії.Євген ШУЛЬГА, історик. СПОРТ Сестри Бондаренко стали переможцями Аіктгаїіап ОрелУкраїнки Олена і Катерина Бондаренко стали переможцями Відкритого чемпіонату Австралії з тенісу. У п'ятницю вранці дует сестер у трьох сетах здолав білорусько-ізраїльську пару Вікторія Азаренка/ Шахар Пі-їр, "посіяну" під 12-м номером — 2:6,6:1,6:4. Перемога стала першим успіхом українського тенісу на турнірах Великого шолома. За перемогу у фіналі парного розряду Аизігаїіап Ореп українська пара отримала 400 тис. дол. У 1 /32 фіналу сестри Бондаренко обіграли пару Коен-Алоро/Раззано 7:6, 6:3, у 1/16 фіналу — Пенг/Сун 4:6, 6:4, 7:6. У 1/8 фіналу українки мали зустрітися з сильною парою Хантухова/Девенпорт, проте суперниці відмовилися від матчу, пропустивши сестер у чвертьфінал. У 1/4 фіналу наші дівчата без особливих зусиль пройшли дует Блек/Хубер 6:3, 6:2, а в півфіналі також досить легко розібралися з парою Медіна/ Руано-Паскуаль — 6:2, 6:4. До цього Олена Бондаренко один раз виграла парний турнір УУТА, крім того, у сестер на двох 9 перемог на парних турнірах ІТР.У Калитовської — «золото»У Лос-Анджелесі на етапі Кубка світу з велотреку українські спортсмени вибороли чотири медалі. Уродженка Жовкви, Леся Калитовська, перемогла в індивідуальній гонці на треку. Л. Калитовська показала найкращий час у кваліфікації, а у фіналі не залишила жодних шансів колумбійці Марії Луїзі Калле Вільямс. У командній гонці переслідування українська команда в складі Лесі Калитовсь-кої, Любові Шуліки та Єлизавети Бо-чкарьової виграла «золото». Луганчанка Любов Шуліка стала дев'ятою у спринті. Львів'яни Євген Болібрух, Юрій Цюпик і харків'янин Андрій Винокуров посіли 14-те місце в олімпійському спринті. У командній гонці переслідування чоловіча збірна України зайняла третє місце. Призерами етапу Кубка світу в Лос-Анджелесі стали Любомир Полатайко, Роман Щедов, Максим Поліщук і Віталій Попков. Євген Болібрух у тріалі на 1 кілометр виборов срібну нагороду.^ ЗАВДАННЯ-МАКСИМУМ - ДРУГЕ МІСЦЕХорватський Загреб — місто, що має давні традиції в організації турнірів з фігурного катання найвищого рівня, зібрав на льодовій арені понад 150 фігуристів з 41-ї країни світу. Єдиними реальними претендентами на нагороди у таборі української збірної є Тетяна Волосожар та Станіслав Морозов, котрі розпочали суперечки серед спортивних пар. Вихованці Галини Кухар та Миколи Морозова рік тому на єврофору-мі у Варшаві після багатьох травм почали спільну кар'єру з чистого аркуша і відразу опинились на високому п'ятому місці. Через кілька місяців на чемпіонаті світу вони піднялись на сходинку вище, обійшовши сильні китайські пари і впритул наблизившись до призової еліти. У Загребі кияни є одними з претендентів на друге місце. Відібрати «золото» у чинних чемпіонів Старого континенту Олени Савчен-ко/Робіна Шолкового сьогодні не зможе ніхто, хіба що німці самі його віддадуть. Але, знаючи характер екс-українки, на це не варто сподіватися. Суперниками у боротьбі за срібні нагороди Волосожар/Морозова є два російські дуети — Юко Кавагуті/Олександр Смірнов та Марія Мухортова/Максим Траньков. Однак, на думку російських спеціалістів, програми їх лідерів у парному катанні ще надто «сирі»... Дебютантами першості континенту стали дніпропетровці Катерина Костенко/Роман Талан. Якщо Волосожар/Морозов поїхали у Загреб по свою першу нагороду чемпіонату Європи, то ще один перспективний український дует — танцюристи Анна Задорожник/Сергій Вербило — лише завойовуватиме авторитет. Незважаючи на певні досягнення («бронзу» Кубка Москви двомісячної давнини), на своє ім'я доведеться ще чимало попрацювати. Внутрішню конкуренцію за єдину для України путівку на чемпіонат світу підопічним Миколи Морозова складуть харків'яни Алла Бекназарова/Володимир Зуєв. Після низки травм відновилась юна Катерина Пройда. Вона і ще один вихованець Ліани Очеретної Віталій Сазонець боротимуться за місце у першій десятці. Лідер збірної у чоловічому катанні Антон Кова-левський пропустить цей чемпіонат через травми і вийде на лід наприкінці сезону.Кравчук - за крок від подіумуЕтапом Кубка світу в американському Лейк-Плесіді розпочався сезон для українських майстрів акробатики на лижах. Хоча два перші кубкові етапи, що у грудні відбулися в Китаї, представники синьо-жовтої збірної через фінансові причини проігнорували, у боротьбу світових лідерів все-таки зуміли включитись. Те, що у чоловічому фіналі за нагороди змагатимуться шестеро спортсменів, можна було визначити, подивившись заявки учасників, де вказується коефіцієнт складності стрибків. Адже без «фішки» три сальто з чотирма піруетами та дещо простіших варіацій у три сальто з трьома гвинтами на змаганнях світового рівня можна бути лише статистом. Такими стрибками володіє лідер нашої збірної Станіслав Кравчук. Єдиним суттєвим недоліком му-качівця є нестабільність: він міг на заздрість усім досконало виконати один стрибок, але за декілька хвилин падінням та іншим технічним «брудом» скласти у глядачів протилежне враження. На трамплінах Лейк-Плесіда Станіславу вдалося подолати психологічний бар'єр: хоча у першому стрибку (три сальто з чотирма гвинтами) судді відібрали у нього бал за приземлення, оцінки за повітряні фігури та фінальна крапка у другому стрибку були гідними компліментів. Поки що арбітри не готові відвести для українця місце на призовому подіумі: для цього потрібно постійно «дратувати» їх такими стрибками, які Кравчук продемонстрував минулими вихідними. Поки що у нього — четверте місце (231,06 бала). «Золото» дісталося лідеру кубкового заліку, титулованому канадцю Стіву Омишлю (243,47). Срібну нагороду, як і на попередніх етапах, здобув 23-річний екс-українець Антон Кушнір (239,55), котрий сьогодні представляє Білорусь. «Бронза» — у китайця Сяопена Хана (236,60). У змаганні жінок найкращою серед українок стала Ольга Волкова (150,04), що посіла восьме місце. Незважаючи на невеликі огріхи, миколаївка, котра після завершення кар'єри Тетяни Козаченко захопила лідерство в українській збірній, на нагороди поки що претендувати не може. Навіть за ідеального виконання набір елементів Волкової, а також Надії Діденко (131,68), яка була 12-ю, неконкурентоздатний. Балом у Лейк-Плесіді правила 34-річна австралійка Джеккі Купер (213,95), відразу за нею розташувались юна китаянка Сінсін Гуо (198,21) та титулована швейцарка Евелін Леу (190,71).Сторінку підготував Володимир КОЗИРЕНКО.НА ЧАСІ^ БЕЗАЛЬТЕРНАТИВНИЙ МІСТ Підприємець приватизував право на життя людейВідтепер маршрутки «Вінниця—Гнівань» немає. З Вінниці можна доїхати тільки до Селища за 2,5 грн. А далі треба перейти через міст і сісти в іншу маршрутку до Гнівані за 1,5 грн. Так само і в зворотньому напрямку. А все тому, що стаціонарний міст через Південний Буг у районі Селища закритий на ремонт. Зате неподалік відкрився приватний міст, через який проїзд легковика коштує 5 грн. Правда, дехто протестує і платити не хоче. Скаржаться і пасажири маршруток: — Проїзд подорожчав, а скільки незручностей з'явилося! З важкими сумками, з маленькими дітьми доводиться робити пересадку. А уявіть, як воно під дощем зі снігом, холодним вітром... Хто про нас подумав, коли цей платний міст відкривали? — Дозвіл на виділення землі під наш міст надала Селищансь-ка сільрада, а затвердила Тивр-івська райрада. Так що все законно! — пояснив Олександр Мальцев, приватний підприємець із Гніваня. — У будівництві цього танкового мосту вартістю майже 2 млн. грн. (з усіма додатковими витратами) мені допомагали Олександр Кравчук, Андрій Яблонський. Ми проклали його для людей, але свої гроші нам повернути треба. Ось і зробили проїзд платним... Щоправда, правоохоронці, «швидка допомога», пожежні, газові, ремонтні, службові машини, а також інваліди 1-2 груп, інваліди і учасники війни проїжджають безкоштовно. Якщо врахувати, що об'їзд через Тиврів і через Могилівку—Браїлів — 50 км, то через наш міст — значно ближче, тому й дешевше. Ми сплачуємо податки і робимо відрахування в місцевий бюджет, зокрема, в сільську раду Селища. Посилаючись на закон «Про підприємництво», Мальцев не назвав суму відрахувань, мовляв, це конфіденційна інформація. Але наголосив, що спеціалісти монтували танковий міст упродовж двох місяців, що теоретично він витримує до 50 т, а практично — значно більше (спасибі військовим інженерам. — Авт.). Але чому ж тоді через міст не ходять автобуси і маршрутки з людьми? На це приватний підприємець лаконічно відповів: «Питання вирішується...». Докладнішу, але несподівану, відповідь дав Віктор Коломійчук, перший заступник голови Тиврівської РДА: — Офіційно міст ще не введений в експлуатацію. Немає дозволів Територіального управління Держпромгірнагляду, управління Державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області. А найголовніше — немає експертного висновку про відповідність мосту вимогам Держстандарту, про заходи запобігання аварій і загибелі чи травмування людей. — Чому ж він експлуатується? — Таке рішення ухвалила сесія Се л ищанської сільради. (Вашому кореспонденту кортіло запитати, а що б було, коли б сільрада дозволила, наприклад, проводити ядерні вибухи на своїй території?). Борис Рибак, начальник транспортного управління ОДА, і Анатолій Ратовський, начальник обласного управління Головавтотрансінспекцм, одностайно підтвердили — державна комісія танковий міст не обстежувала, документацію не перевіряла, акта про введення його в експлуатацію не складала, дозволу на проїзд автотранспорту не давала. — Ми за те, щоб міст працював, але не так авантюрної — обурювались держслужбовці. — Приватники купили його, поставили — і давай гроші качати, без квитанцій, без обліку! А якщо піде крига, зруйнує переправу, в когось «булькне» машина чи сам, Боже, борони, втопиться — хто відповідатиме? Напевне, не ті хлопчики, що по 5 гривень збирають... Чому ж танковий міст не побудували за державні кошти? Питання поки що відкрите... Як повідомили вашому кореспондентові, зараз «справою мостів» займаються в обласному управлінні УМВС. А для простих водіїв альтернативи немає — вони їздять і платять. А куди подінешся? Ремонт стаціонарного мосту через Південний Буг у Селищі Тив-рівського району триватиме півтора року, закінчити його планують влітку 2009-го. Все залежить від того, наскільки оперативно гроші із Державного бюджету надходитимуть на Вінниччину через «Ук-равтодор». Загальна вартість ремонту —18 млн. грн. Ірина ЗОНОВА.Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО: «Громадяни мають право знати історію власного народу»У Службі безпеки розпочато унікальний гуманітарний проект. Зокрема, 23 січня 2008 року відбулося перше із «Суспільних історичних слухань», у ході якого широкій громадськості пропонується ознайомитися з раніше засекреченими архівами. Темою перших слухань стала боротьба НКВС з Українською повстанською армією. Утім, навіть учора гриф таємності з низки документів не зняли — історикам поки не вдалося довести, що при радянській владі Україна перебувала в окупації. Доповідачами були головуючий у створеній 19 грудня минулого року при Службі робочій групі істориків по вивченню діяльності Організації українських націоналістів (ОУН) і Української повстанської армії (УПА) радник голови СБУ Володимир Вятрович і співробітник Галузевого державного архіву СБУ Олександр Іщук. Пан Вятрович за допомогою карт продемонстрував присутнім ретроспективу українського визвольного руху, починаючи з 20-х років минулого століття. Пан Іщук повідомив, що СБУ в спадок дісталися два масиви документів НКВС-МДБ-КДБ, що стосуються ОУН і УПА. Велика частина оригіналів документів ОУН і УПА, вилучених радянськими органами у вбитих і заарештованих підпільників у 1939-1955 роках, які збереглися в справі №376 архіву КДБ УРСР. Це інструкції, укази й інші розпорядження керівників ОУН і УПА, література та пропагандистські матеріали, видані в підпіллі, листівки, звіти підпілля і документи його підрозділів: Служби безпеки, Головного центру пропаганди, молодіжних структур і відділів УПА. Доступ до цих документів тепер відкритий широкому загалу. Другий масив, за словами Олександра Іщука, це методичні документи розшуку учасників ОУН і УПА та кримінальні справи стосовно 1,3 млн. чоловік. Пан Іщук повідомив, що вони переважно поки що не підлягають розсекреченню, оскільки ще не минув 75-літній термін, передбачений Законом України «Про інформацію» для документів під грифом «цілком таємно». «Нам необхі