§ Поняття й предмет сімейного права Поняття "сімейне право" може мати різні значення

Розділ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Глава 1 ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД, ФУНКЦІЇ ТА ПРИНЦИПИ СІМЕЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ § 1. Поняття й предмет сімейного права Поняття "сімейне право" може мати різні значення. Воно охоплює чотири пов'язані між собою, але такі, що не збіга­ються за обсягом та змістом, поняття. Під сімейним правом розуміють насамперед сукупність правових норм, які регулюють особисті немайнові та пов'язані з ними майнові відносини, що виникають зі шлюбу, споріднен­ня, усиновлення та взяття дітей на виховання. Згідно зі ст. 2 Сімейного кодексу (СК) України такими відносинами є: 1) особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами і усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання; 2) відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами і сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком; 3) немайнові та (або) майнові відносини між іншими членами сім'ї, визначеними у цьому Кодексі. У зазначеній статті перелічені відносини, які є пред­метом сімейного права як галузі або підгалузі права. По-друге, сімейне право розглядають як сімейне законодав­ство, тобто систему сімейно-правових нормативних актів, роз­ташованих залежно від їх юридичної сили у певному порядку. По-третє, сімейне право визначають як правову науку, тобто систему знань про сімейно-правові явища. Ця наука вивчає закономірності сімейно-правового регулювання певних суспіль­них відносин, способи забезпечення його ефективності. Як й будь-яка правова наука, наука сімейного права — це вчення, яке складається з системи взаємопов'язаних і взаємоузгодже-них понять, поглядів, висновків, суджень, концепцій і теорій. Предметом науки сімейного права є: 1) норми, сукупність яких утворює це право як галузь або підгалузь права; 2) сімейне законодавство; 3) сімейні правовідносини, практика розгляду та вирішення сімейно-правових спорів; 4) вивчення історії роз­витку сімейного законодавства і науки сімейного права, що має пізнавальне значення і водночас необхідне для вироблення пропозицій щодо вдосконалення сімейно-правових норм, під­вищення ефективності їх застосування, а також для виявлення тенденцій розвитку сімейного права; 5) вивчення сімейного права і сімейного законодавства зарубіжних країн з метою за­позичення позитивного досвіду. По-четверте, сімейне право розуміють як навчальну дисцип­ліну, яка є системою взаємопов'язаних поглядів, суджень, ідей щодо її предмета — сімейного права як галузі або підгалузі права, сімейного законодавства, науки сімейного права. В юридичній літературі немає єдності думок щодо визнання сімейного права правовою галуззю. Одні автори, зокрема роз­робники Цивільного кодексу (ЦК) України 2003 p., вважають це право частиною або підгалуззю цивільного права1, а інші, зокрема розробники СК, — самостійною галуззю права2. Щоб дати відповідь на питання, чи є сімейне право самостій­ною правовою галуззю, треба чітко визначити його предмет, метод, функції та принципи. Основою поділу права на галузі є характер регульованих ним суспільних відносин. Специфіч­ність цих відносин зумовлює необхідність їх особливого регу­лювання. Як зазначає В. Яковлев, своєрідність регульованих відносин не тільки обумовлює існування галузі права, а й визна­чає її функціональне призначення та особливості соціально-юридичного змісту, який дістає концентрований вираз у таких загальних засадах, як принципи, метод, механізм впливу на опосередковувані відносини3. Більшість авторів, які досліджують питання про предмет сімейного права як правової галузі, вва­жають, що ним є особисті немайнові та пов'язані з ними майнові1Див.: Вильнянский СИ. Лекции по советскому гражданскому праву. -Ч. 1. — Харьков, 1958. — С. 14—15; Иоффе О.С. Советское гражданскоеправо (курс лекций). — Л., 1958. — С. 15, 28—29; Советское семейноеправо. — К., 1982. — С. 18—19; Антокольская М.В. Семейное право. —М, 1999. — С. 31-36; Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. - С. 258—267; Українське право. — 1999. — № 1. — С. 21.2 Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С. 8—20; Беляко­ва A.M., Ворожейкин Е.А. Советское семейное право. — М., 1974. — С.10—12; Матвеев Г.К. Советское семейное право. — М., 1985. — С. 34—37;Сімейне право України. — К., 1997. — С. 14; Гражданское право. — Т. 1. —М., 1998. — С. 9, 22. Косова О.Ю. Предмет семейного права и семейноезаконодательство // Государство и право. — 2000. — № 7. — С. 73—77;Советское семейное право. — М., 1982. — С. 3—10; Толстой Ю.К. Граждан­ское право и гражданское законодательство // Правоведение. — 1998. —№ 2. - С. 136; Сімейне право України. - К., 2002. — С. 13-14.3 Див.: Советское семейное право. — М., 1982. — С. 3. відносини, які виникають зі шлюбу, споріднення, усиновлення та взяття дітей на виховання1. Дещо своєрідно визначає предмет сімейного права В. Гопан-чук. На його думку, це сукупність норм, які регулюють осо­бисті немайнові права та ті, що випливають з них, майнові відносини людей, які виникають на грунті шлюбу та сім'ї2. У цьому визначенні допущено дві неточності: по-перше, сукуп­ність норм — це не предмет, а галузь права, а по-друге, норми права не регулюють права, а встановлюють їх. Суб'єктивні ж права та обов'язки виникають у результаті врегулювання правом суспільних відносин. Щоб визначити, чи є сімейне право самостійною галуззю права, необхідно насамперед проаналізувати особливості суспіль­них відносин, які регулюються ним. Сімейне право, як вже зазначалося, регулює особисті немайнові і пов'язані з ними майнові відносини, що виникають зі шлюбу, усиновлення і взяття дітей на виховання. Однією з особливостей предмета сімейного права є співвід­ношення регульованих ним особистих немайнових і майнових відносин. Донедавна більшість фахівців з проблем сімейного права вважали, що у ньому на першому плані знаходиться регулювання особистих немайнових відносин. Причому такий погляд висловлювали як прибічники того, що сімейне право є самостійною правовою галуззю (В. Рясенцев, Г. Матвеев, Є. Во-рожейкін, В. Яковлев, Є. Суханов), так й ті, хто вважає, що воно є частиною, підгалуззю цивільного права3. Нині на думку окремих російських авторів, зокрема М. Анто-кольської4 та Н. Єгорова5, у сімейному праві превалює регулю­вання майнових відносин. Свій погляд ці науковці обґрунто­вують не тільки тим, що, як вони твердять, існує незначна кількість норм сімейного права, які регулюють особисті не­майнові відносини, що, на думку Н. Єгорова, не має вирішаль­ного значення, а й тим, що ці відносини регулюються державою остільки, оскільки вони тісно пов'язані з майновими відносина­ми і справляють на них певний вплив. Так, особисті немайнові відносини з виховання дітей стають об'єктом правового регулю­вання насамперед тому, що вони тісно поєднані з майновими1 Див., напр.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С. 8. : Див.: Сімейне право України. — К., 2002. — С 14. 5 Див.: Йоффе О.С. Советское гражданское право. — Ч. 3. — Л., 1965. — С 176, 183; Советское семейное право. - К., 1982. — С. 12.4 Див.: Антокольская М.В. Семейное право. — М., 1999. — С. 14—17.5 Див.: Гражданское право. - Т. 3. — М., 1999. — С. 255—258. відносинами, пов'язаними з утриманням і вихованням дітей, і тому зачіпають економічні інтереси суспільства, яке не в змозі взяти на себе піклування про дітей і витрати на їх утримання та виховання'. Погляд Н. Єгорова поділяють не всі автори третього тому підручника з цивільного права. Так, Т. Фадеева зазначає, що у батьківському правовідношенні визначальними є особисті правовідносини між батьками й дітьми2. Навряд чи можна пого­дитись з твердженням Н. Єгорова про те, що у сімейному праві кількість норм, які регулюють особисті немайнові відно­сини, є незначною. Так, у Кодексі про шлюб та сім'ю (КпШС) України 1969 р. серед статей, що регулювали відносини між батьками і дітьми, 17 були присвячені регулюванню особистих немайнових відносин і 18 — регулюванню майнових відносин. У СК Російської Федерації 1995 р. 14 статей регулюють осо­бисті немайнові відносини, а 9 — майнові відносини між бать­ками та дітьми. У СК України ЗО статей регулюють особисті немайнові відносини між батьками і дітьми, а 33 — майнові. Водночас слушною є думка Н. Єгорова про те, що кількісний показник сімейних норм, які регулюють особисті немайнові відносини, не може мати вирішального значення для вирішення питання про співвідношення особистих немайнових і майнових відносин у сімейному праві. З думкою М. Антокольської та Н. Єгорова навряд чи можна погодитись, оскільки майнові відносини у сім'ї виникають лише за наявності особистих немайнових відносин і обслуговують їх. Так, між подружжям спочатку виникають особисті немай­нові відносини, а потім — майнові. Майнові відносини, що регулюються сімейним законодавством, можуть виникнути лише за наявності особистих немайнових відносин. Вони сприяють виконанню одного з основних завдань сімейного законодав­ства — зміцненню сім'ї. Аліментні правовідносини між батьками й дітьми слугують належному здійсненню особистих право­відносин з виховання дітей, тобто обслуговують ці особисті немайнові правовідносини, а отже, є похідними від них. Треба зазначити, що особисті немайнові та майнові відноси­ни, які регулюються сімейним законодавством, мають кілька спільних ознак. Так, вони залежать від сімейно-правового стано­вища особи і характеризуються непередаваністю і невідчужува­ністю її прав та обов'язків. Як правило, ці відносини виникають1Див.: Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. — С. 258.2 Див.: Там само. — С. 405. на підставі своєрідних юридичних фактів: шлюбу, споріднення, усиновлення, встановлення опіки та піклування. Нині майнові відносини між подружжям можуть регулюватися шлюбним до­говором. Проте для набрання ним чинності необхідна наявність шлюбу. У цьому дістає вияв похідність майнових відносин від особистих немайнових. Правове регулювання сімейних особис­тих немайнових і майнових відносин спрямоване на виконання завдань, передбачених ст. 1 СК. Таким чином, однією зі специ­фічних ознак відносин, що регулюються сімейним правом, є превалююче значення особистих немайнових відносин. Майнові відносини є похідними від особистих немайнових відносин, виникають лише за наявності останніх і обслуговують їх. Особливістю сімейних відносин, як підкреслюється в юри­дичній літературі, є суб'єктний склад останніх. їх учасниками можуть бути, як правило, лише члени сім'ї1. Водночас не будь-які відносини між членами сім'ї, як зазначає Н. Єгоров, є сімейними правовідносинами. У разі поширення одним чле­ном сім'ї відомостей, що ганьблять честь, гідність і ділову репутацію іншого члена сім'ї, між ними виникають особисті немайнові відносини, які регулюються цивільним правом. Між членами сім'ї можуть виникати також трудові та адмініст­ративні правовідносини2. Однак з наведених прикладів не мож­на дійти зробленого М. Антокольською3 та Н. Єгоровим4 висновку про відсутність у сімейному праві матеріального кри­терію відмежування сімейних відносин від цивільних. У зазна­чених випадках правовідносини виникають не зі шлюбу, спо­ріднення, усиновлення і взяття дітей на виховання,.а з інших фактів. Характерною ознакою сімейних правовідносин є також залеж­ність їх регулювання від сімейно-правового становища особи. Сімейне право регулює відносини між членами сім'ї залежно від їх сімейно-правового становища як між подружжям, між батьками й дітьми тощо, а не як між членами громадянського суспільства. Оскільки сімейне право регулює відносини, що виникають зі шлюбу, споріднення, усиновлення і взяття дітей на виховання, вони, як зазначає Є. Ворожейкін, мають особисто-довірчий характер5. Сімейні правовідносини, як підкреслюється1 Див., напр.: Советское семейное право. — К., 1982. — С. 16. : Див.: Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. — С. 253. :' Див.: Антокольская М.В. Семейное право. — М, 1999. — С. 12. 4 Див.: Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. — С. 254. ! Див.: Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР. — М., 1972. - С. 47, 49. в юридичній літературі, мають безеквівалентний та безоплат­ний характер1. Перелічені вище особливості відносин, які регулюються сімейним правом, дають підставу вважати, що воно має свій предмет, якому притаманна низка ознак, які відрізняють його від предмета цивільного права як правової галузі. Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Більшість відносин, які регулюються цивільним правом, є майновими. У юридичній літературі немає єдності думок щодо критеріїв відмежування майнових відносин, які регулюються цивільним правом, від таких відносин, що регулюються іншими галузями права. Пере­важна більшість авторів, за винятком А. Пушкіна, вважають, що майнові відносини регулюються не тільки цивільним правом, а й іншими правовими галузями (наприклад, адміністратив­ним, фінансовим правом). На погляд А. Пушкіна, форми майно­вих відносин набувають лише товарно-грошові відносини, майнові відносини можуть бути предметом лише цивільного права2. З цим твердженням навряд чи можна погодитись. Адже майновими відносинами, як зазначено в юридичній літературі, є податкові та інші фінансові відносини3, а також відносини, пов'язані з виплатою заробітної плати, пенсій. Однак вони не регулюються цивільним правом. На думку Є. Суханова, майнові відносини, що становлять предмет цивільно-правового регулювання, мають деякі спільні ознаки. По-перше, вони характеризуються майновою відокрем­леністю учасників, яка дозволяє їм самостійно розпоряджатися майном і нести самостійну майнову відповідальність за резуль­тати своїх дій. По-друге, за загальним правилом вони мають еквівалентно-оплатний характер, притаманний нормальному товарообміну, вартісним економічним відносинам. Можливі й безоплатні майнові відносини (наприклад, дарування, безоплатна позичка, безоплатне користування чужим майном тощо). Однак1Див., напр.: Советское семейное право. — М., 1982. — С. 10; Беляко­ва A.M., Ворожейкин Е.М. Советское семейное право. — М., 1974. — С. 11;Советское семейное право. — К., 1982. — С. 16; Косова О.Ю. Предметсемейного права и семейного законодательства // Государство и право. —2000. — № 7. — С. 76.2 Див.: Гражданское право Украины. — Ч. 1. — Харьков, 1996. — С. 11.3 Див.: Гражданское право. — Т. 1. — М., 1998. — С. 5, 27; Толстой Ю.К.Гражданское право и гражданское законодательство // Правоведение. —1998. — № 2. - С. 136. 10 ці вщносини вторинні, похідні від оплатних майнових відносин і не є прийнятою формою товарообміну. По-третє, учасники відносин, що регулюються цивільним правом, рівноправні й незалежні один від одного, не перебувають у стані адміністра­тивної або владної підпорядкованості, оскільки є самостійними товаровласниками1. Уявляється, що правильніше вести мову не про рівноправність учасників відносин, які регулюються цивіль­ним правом, а про їх юридичну рівність. Наприклад, продавець і покупець або позикодавець і позичальник не мають рівних прав та обов'язків, але юридично вони рівні, тобто не перебу­вають у стані владної підпорядкованості. На погляд інших авторів, критерієм, що відрізняє відносини, які регулюються цивільним правом, від відносин, регульованих іншими галузями права, є рівність учасників перших відносин, які регулюються цивільним правом2. Однак ця ознака може бути притаманна й відносинам, які регулюються не цивільним правом, а іншими правовими галузями, наприклад, відносинам між пенсіонерами і районними (міськими) управліннями Пенсій­ного фонду України, за яких жодна зі сторін не підпорядкова­на іншій3. Н. Єгоров вважає, що ознакою, яка дозволяє об'єднати май­нові й особисті немайнові відносини, що регулюються цивіль­ним правом, і відмежувати їх від відносин, які регулюються іншими галузями права, є їх взаємооцінний характер. Майнові вщносини характеризуються вартісною формою взаємної оцінки, а немайнові — моральною або іншою соціальною формою4. Однак ця ознака притаманна не тільки відносинам, що регу­люються цивільним правом. Вона може діставати вияв й у відносинах, регульованих трудовим правом. Так, при укладенні трудового договору роботодавець оцінює якості працівника, може прийняти його на роботу з випробним строком (статті 26—28 Кодексу законів про працю (КЗпП) України), а праців­ник оцінює умови запропонованої йому роботи. При цьому має місце не тільки моральна, а й матеріальна взаємооцінка. Отже, рівність учасників відносин та взаємооцінний характер притаманні як відносинам, що регулюються цивільним правом, так і тим, які регулюються іншими правовими галузями. Тому1Див.: Гражданское право. — Т. 1. — М., 1998. — С 27.2 Див.: Советское гражданское право. — Ч. 1. — Л., 1982. — С 5, 7;Советское гражданское право. — К., 1983. — С. 10.3 Див.: Вильнянский СИ. Лекции по советскому гражданскому праву. —Харьков, 1958. — С. 8—9.4 Див.: Гражданское право. — Т. 1. — М., 1999. — С. 7. 11 ці ознаки не можуть бути основними критеріями відмежування майнових відносин, що регулюються цивільним правом, від майнових відносин, регульованих іншими правовими галузя­ми. Уявляється, що головним критерієм такого відмежування є майнова самостійність суб'єктів, яка дістає вияв у тому, що учасники майнових відносин, які регулюються цивільним правом, виступають як власники відокремленого майна, са­мостійні товаровласники1. Саме тому цим відносинам прита­манні й інші ознаки: еквівалентно-оплатний характер, юри­дична рівність учасників, автономність їх волі, взаємооцінний характер. На думку О. Дзери, основними ознаками майнових відносин, що є предметом цивільного права, треба вважати їх товарно-грошовий вартісний характер, самостійність і автономність ор­ганізаційно-майнового статусу учасників, юридичну рівність сторін як самостійних об'єктів цивільного обороту2. З наведеним положенням навряд чи можна повністю погодитись. Адже всі майнові відносини відзначаються вартісним характером. Рівність учасників, як вже зазначалося, може мати місце і у відносинах, що регулюються не цивільним правом, а іншими правовими галузями. Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЦК, як вже зазначалося, цивільни­ми є майнові та особисті немайнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостій­ності їх учасників. Майнові відносини, що регулюються цивільним правом, як зазначається в юридичній літературі, пов'язані з виробництвом, обміном і розподілом матеріальних цінностей3. Норми цивіль­ного права, як вже було підкреслено, регулюють не тільки майнові, а й пов'язані з ними особисті немайнові відносини (наприклад, відносини, що стосуються створення і викорис­тання результатів інтелектуальної, творчої діяльності), а також такі відносини, не пов'язані з майновими. Об'єктом цих від­носин є особисті немайнові блага: ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисте життя тощо. ' Див.: Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. — М., 1963. — С. 126; Советское гражданское право. — Ч. І. — М., 1986. — С. 12; Гражданское право. — Т. 1. — М., 1994. — С 18; Гражданское право. — Т. 1. — М., 1998. — С. 27; Цивільне право України. — Кн. 1. — К., 1999. - С 11.2 Див.: Цивільне право України. — Кн. 1. — К., 2002. — С 14.3 Див.: Вильнянский СИ. Лекции по советскому гражданскому пра­ву. — Харьков, 1958. — С. 9; Рясенцев В.А. Семейное право. — М.,1971. - С. 17. 12 Зазначені дві групи особистих немайнових відносин є пред­метом цивільно-правового регулювання. їм властива більшість ознак, характерних для майнових відносин, що регулюються цивільним правом, причому не тільки окремих, а й їх сукупнос­ті. Вони виражають належність певних особистих благ конкрет­ним фізичним і юридичним особам, характеризуються відокрем­леністю цих осіб, їх автономністю та рівністю, мають взаємо­оцінний характер. У разі порушення особистих немайнових прав можуть застосовуватися цивільно-правові засоби їх відновлення. З огляду на це навіть особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, не можна вважати абсолютно незалежними від останніх. Порушення цього зв'язку може спричиняти невигідні майнові наслідки для правопорушника. Особи, права яких по­рушено, можуть вимагати відшкодування матеріальної й мораль­ної шкоди. Тому треба визнати правильною відсутність у ст. 1 ЦК поділу особистих немайнових відносин на відносини, пов'язані з майновими, й ті, що не пов'язані з ними. Водночас треба погодитись з Є. Сухановим, який зазначає, шо особливістю регульованих цивільним правом особистих не­майнових відносин, пов'язаних із майновими, є те, що деякі їх об'єкти (твори науки, літератури, мистецтва, винаходи, про­мислові зразки, програми для ЕОМ тощо), а також засоби ін­дивідуалізації товарів та їх виробників (товарні знаки, фірмові назви тощо) можуть бути використані як товари, а відносини, що складаються з приводу такого їх використання, набувають товарної форми, стають майновими'. Аналогічну точку зору висловлює Л. Красавчикова2. Таким чином, предметом цивільного права є майнові відно­сини з приводу матеріальних благ, які мають форму товару, а також особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, окремі об'єкти яких можуть бути використані як товар. Для відносин, що регулюються сімейним правом, на відміну від відносин, регульованих цивільним правом, характерним є те, що: 1) вони виникають зі шлюбу, споріднення, усиновлення і взяття дітей на виховання; 2) у них особисті немайнові від­носини є визначальними. Майнові відносини є похідними від особистих немайнових відносин. Вони можуть виникати лише за наявності останніх; 3) вони специфічні за своїм суб'єктним1 Див.: Гражданское право. — Т. 1. — М., 1998. — С 31.: Див.: Красавчикова Л.О. Понятие и система личных не связанных с имущественными прав граждан (физических лиц) в гражданском праве Российской Федерации: Автореф. дис... докт. юрид. наук. — Екатерин­бург. - 1994. - С. 12. 13складом. їх учасниками можуть бути, як правило, лише члени сім'ї або колишні члени сім'ї; 4) регулювання відносин між членами сім'ї залежить від їх сімейно-правового становища як подружжя, батьків і дітей тощо, а не як членів громадянського суспільства; 5) ці відносини мають особисто-довірчий характер. Тому сімейні права та обов'язки не передаються і не відчужу­ються ні за одностороннім волевиявленням, ні домовленістю (договором) сторін. Це положення закріплене у ч. 1 ст. Міч. 1 ст. 15 СК. Особисто-довірчий характер сімейних правовідносин визначає й таку особливість їх регулювання, як неприпусти­мість правонаступництва1; 6) зазначені відносини є безеквіва-лентними і безоплатними. Майнові відносини, що регулюються сімейним правом, мають низку особливостей, які відрізняють їх від таких відносин, ре­гульованих цивільним правом. Загальним для них є їх майново-вартісний характер. Однак, як вже зазначалося, майново-ціннісні відносини регулюються не лише цивільним правом. Майновими є податкові та інші фінансові відносини, а також відносини, пов'язані з виплатою заробітної плати, пенсій. Проте вони не регулюються цивільним правом. Майновим відносинам, що регулюються сімейним правом, притаманні перелічені вище оз­наки. Крім того, учасники цих відносин виступають не як самостійні товаровласники, а як члени сім'ї. Ці відносини не опосередковують обміну товару на гроші й товару на товар і тому не мають еквівалентного та оплатного характеру. А майнові відносини, що регулюються цивільним правом, як вже зазнача­лося, пов'язані з виробництвом, обміном та розподілом мате­ріальних цінностей. Майнові відносини, регульовані сімейним правом, спрямовані на зміцнення сім'ї та на виконання нею її функцій, причому не тільки господарських, а й виховних. До більшості сімейних відносин не може бути застосований взаємооцінний критерій, який, на погляд Н. Єгорова, є тією загальною властивістю, яка дозволяє об'єднувати майново-вартісні та особисті немайнові відносини у предметі цивіль­ного права. При цьому він підкреслює, що оцінний характер мають усі суспільні відносини, а взаємооцінна ознака харак­терна лише для тих відносин, які належать до предмета цивіль­ного права. У майнових відносинах взаємооцінка дістає вияв у вартісній формі, а у немайнових — у моральній або іншій соціальній формі. Як вже зазначалося, взаємооцінний характер притаманний не лише відносинам, що регулюються цивільним Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С. 13. правом. Він може мати місце й у відносинах, регульованих трудовим правом. Для більшості ж сімейних відносин, як зазна­чав свого часу Н. Єгоров, ця ознака не є характерною1. Згодом він змінив свою точку зору і почав твердити, що сімейне право є однією з підгалузей цивільного права2. На думку Н. Єгорова, взаємооцінний характер може бути застосований до аліментних відносин, відносин, пов'язаних зі спільною сумісною власністю подружжя, до особистих немайнових відносин між подружжям і між батьками та дітьми3. З цим твердженням навряд чи можна погодитись. Адже діти й батьки не обирають одне одного. До особистих немайнових прав і обов'язків батьків належать їх право визначати прізвище та ім'я дитини, права та обов'язки щодо її виховання і розвитку, право на спілкування з дитиною, право на визначення місця її проживання (статті 145, 146, 150, 151, 153, 160 СК) та інші особисті немайнові права. Ці права виникають у батьків з моменту народження дитини, яка не наді­лена правом їх оцінки. Навіть у разі позбавлення матері або батька батьківських прав їх поведінку оцінює не дитина, а суд, який вирішує це питання (ст. 164 СК). При цьому суд може як враху­вати думку дитини, так й постановити рішення всупереч думці останньої, якщо цього вимагають її інтереси (ст. 171 СК). Не може бути застосований взаємооцінний характер й до більшості особистих немайнових правовідносин між подружжям. Дружина і чоловік мають право відповідно на материнство і батьківство, на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань, на зміну прізвища, на вибір місця свого прожи­вання (статті 49—51, 53, 56 СК) та на інші особисті немайнові права та обов'язки. Як і будь-яка людина, дружина і чоловік мають право на життя, свободу та особисту недоторканність, на невтручання в особисте і сімейне життя, на свободу світо­гляду й віросповідання, на вибір професії та роду трудової діяльності, на освіту (статті 27, 29, 32, 35, 43, 53 Конституції України). При здійсненні більшості зазначених прав кожен з подружжя, як й будь-яка людина, сам оцінює свою поведінку. Водночас його поведінка оцінюється державою. Оцінка другого з подружжя правового значення не має. Взаємооцінний критерій не застосовується, як правило, й під час регулювання аліментних відносин. Безсумнівно, ці відно­сини мають майново-вартісний характер. Однак розмір аліментів,1Див.: Гражданское право. — Ч. 1. — СПб, 1996. — С 14.2 Див.: Гражданское право. — Т. 1. — М., 1999. — С 15, 22.3 Див.: Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. — С 260—261.що стягуються на користь одного з подружжя, батьків або дітей, а також інших осіб, визначає, як правило, суд (статті 80, 182, 183, 200, 272 СК). Застосування взаємооцінного критерію може мати місце лише у тому разі, коли дружина і чоловік укладають договір про надання утримання комусь з них або передбачають це у шлюбному договорі (статті 78, 99 СК). Батьки можуть також укласти договір про сплату аліментів на дитину, в якому визначити розмір та строки їх виплати (ст. 189 СК). У такому разі взаємооцінний критерій може бути застосований, якщо один із батьків виступає як представник дитини. Отже, при стягненні аліментів лише у двох зазначених вище випадках може мати місце застосування взаємооцінного критерію. Взаємооцінний критерій не може бути застосований й до відносин, що виникають зі спільної сумісної власності подруж­жя. Ці відносини мають майново-вартісний характер. Однак визначити ступінь участі дружини і чоловіка у набутті їх спіль­ного майна практично неможливо. Закон встановлює презумп­цію рівності часток майна подружжя, надаючи суду право у певних випадках відступати від цього принципу (ст. 70 СК). Таким чином, більшість сімейних відносин не мають взаємо­оцінного характеру. Це ще раз свідчить на користь того, що сімейне право не є підгалуззю цивільного права. Пов'язані з майновими особисті немайнові відносини, які регулюються сімейним правом, істотно відрізняються від ана­логічних відносин, регульованих цивільним правом. Як вже зазначалось, для останніх характерне те, що їх об'єктом є резуль­тати інтелектуальної творчості (твори науки, літератури і мисте­цтва, винаходи, програми для ЕОМ тощо), а також засоби інди­відуалізації товарів та їх виробників (товарних знаків, фірмових найменувань тощо), які можуть використовуватись як товари. У сімейному праві зазначені відносини виникають у зв'язку з необхідністю виховання дітей внаслідок укладення шлюбу між дружиною і чоловіком, а у випадках, зазначених у СК, й між іншими родичами. Особисті немайнові відносини, пов'язані з вихованням дитини, спрямовані на її виховання у дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклува­тися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечувати здобуття нею повної загальної серед­ньої освіти, готувати її до самостійного життя (ст. 150 СК). Особисті немайнові відносини між дружиною та чоловіком передбачають їх спільне піклування про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаєм- 16 ної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги (ст. 55 СК). Об'єк­том цих правовідносин є блага, які не можуть бути використані як товар. Предметна різнорідність особистих немайнових від­носин у цивільному та сімейному праві, як зазначає В. Рясенцев, є настільки значною, що включення особистих сімейних від­носин до системи цивільного права було б методологічно не­виправданим1. Однією з особливостей відносин, які регулюються сімейним правом, як зазначається в юридичній літературі, є те, що права правомочних суб'єктів часто є водночас їх обов'язком щодо інших учасників цих відносин2. З цим положенням не по­годжується Н. Єгоров, який вважає, що суб'єктивні права у принципі не можуть водночас бути обов'язками. Адже право батьків на виховання дітей є елементом абсолютного правовід-ношення, всі інші учасники якого мають утримуватись від вчи­нення будь-яких дій, що можуть перешкоджати реалізації цього права. У правовідносинах між батьками й дітьми обов'язок виховувати останніх покладається на матір та батька. Причому він не може одночасно розглядатись як право на виховання щодо дітей3. З думкою Н. Єгорова погодитись важко. Більш правильною видається точка зору В. Рясенцева, який стверд­жує, що правовідносини між батьками й дітьми є відносними, оскільки вони звернені лише до дитини. Водночас ці права мають абсолютний характер захисту від порушень з боку інших осіб4. Як слушно зазначається в юридичній літературі, своєрід­ність відносин, що регулюються сімейним правом, полягає в тому, що в них ступінь юридично значущої й забезпеченої поведінки може бути одночасно і правом і обов'язком. Так, право батьків на виховання дітей є також їх обов'язком щодо дітей, якому відповідає право дітей вимагати від бать­ків його належного виконання. З іншого боку, праву бать­ків на виховання дітей відповідає обов'язок останніх не чини­ти батькам перешкод при здійсненні цього права в інтересах дітей5. Так, ст. 150 СК передбачає обов'язки батьків щодо ви-1 Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М, 1971. — С 19.: Див.: Рясенцев В.А. Советское семейное право. — М., 1956. — С. 5—6; Гражданское право. - Т. 3. — М., 1999. — С 265, 306, 406; Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С. 184; Советское семейное право. — М., 1982. — С. 154, 158; Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР. — М., 1972. - С. 187—188; Антокольская М.В. Семейное право. -It., 1999. - С. 96.; Див.: Гражданское право. - Т. 3. - М., 1999. - С. 264-265. * Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С. 51; Советское :ное право. — М., 1982. — С. 49.- Див.: Гражданское право. — Т. 3. — М., 1999. — С. 265. ховання та розвитку дитини, а ст. 151 — їх права щодо вихо­вання дитини. При здійсненні батьківських прав та обов'язків щодо вихован­ня дітей батьки зобов'язані забезпечувати здобуття ними повної загальної середньої освіти. Вони наділені правом вибору освіт­нього закладу і форми навчання дітей до здобуття останніми загальної середньої освіти, а діти зобов'язані не перешкоджати батькам при здійсненні зазначеного права, якщо це відповідає їх інтересам. Таким чином, права та обов'язки батьків і дітей щодо виховання останніх водночас є їх правом та обов'язком. Ця ознака, як вже зазначалося, є однією з особливостей відно­син, що регулюються сімейним правом. Прибічники точки зору, згідно з якою сімейне право є части­ною або підгалуззю цивільного права, обґрунтовують її тим, що відносини, які регулюються цивільним правом, тісно пере­плітаються з відносинами, регульованими сімейним правом1, наприклад, спадкове право тісно пов'язане з сімейними відно­синами2, а відносини власності, що виникають між членами сім'ї, є різновидом відносин особистої (нині — приватної) влас­ності3. Відносини, які регулюються цивільним правом, справді тісно переплітаються з відносинами, регульованими сімейним правом. Це визнають й автори, які вважають останнє самостій­ною галуззю права. Так, О. Косова зазначає, що норми сімейного права пов'язані не тільки з цивільним, а й з адміністративним та цивільно-процесуальним правом4. Однак взаємозв'язок суміжних галузей характерний не лише для сімейного права. Тому наведений довід не може бути під­ставою для заперечення сімейного права як самостійної правової галузі5. Тісне переплетіння відносин, що регулюються цивільним і сімейним правом, пояснюється тим, що як перше, так і друге право є галузями єдиного права України, більше того, галузями приватного права. Цивільне право посідає центральне місце1Див.: Вильнянский СИ. Лекции по советскому гражданскому праву. —Ч. 1. — Харьков, 1958. — С. 14; Иоффе О.С. Советское гражданское право(курс лекций). — Л., 1958. — С. 15.2 Див.: Вильнянский СИ. Лекции по советскому гражданскому праву. —Ч. 1. - Харьков, 1958. - С. 14.3 Див.: Иоффе О.С. Советское гражданское право (курс лекций). — Л.,1958. - С. 14.4 Див.: Косова О.Ю. Предмет семейного права и семейное законода­тельство // Государство и право. — 2000. — № 7. — С. 75.5 Див.: Гражданское право. — Т. 1. — М., 1998. — С. 143—144; Рясен-цев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С. 10; Кодекс о браке и семьеУкраины: Научно-практический комментарий. — Харьков, 2001. — С. 12;Толстой Ю.К. Гражданское право и гражданское законодательство // Пра­воведение. - 1998. — № 2. — С. 147. 18 серед галузей, які регулюють майнові відносини. Тому його норми можуть субсидіарно застосовуватися до сімейних, тру­дових, пр22 і заходів, за допомогою яких норми права впливають на регу­льовані ними суспільні відносини, а також способи захисту останніх. Метод тісно пов'язаний з предметом правового регу­лювання й визначається ним. Сімейно-правовий метод, як підкреслюється в юридичній літературі, є дозволювально-імперативним1, або точніше, імперативно-дозволювальним, оскільки у сімейному праві пре­валюють імперативні норми2. Сутність імперативного регулю­вання, як зазначав І. Покровський, полягає в тому, що веління виходять з одного центру, яким є державна влада. Своїми нор­мами вона визначає юридичне місце кожної конкретної особи, її права та обов'язки щодо державного організму у цілому та окремих осіб3. Характерною ознакою диспозитивності є утри­мання державної влади від безпосереднього владного регу­лювання відносин. Держава не вдається до визначення цих відносин, у тому числі й примусового, а лише відіграє роль органу, який охороняє те, що визначене іншими. Якщо вона й дає свої визначення, то лише у тих випадках, коли з якихось причин цього не роблять приватні особи, для доповнення того, чого бракує4. Дозволювальність сімейно-правового методу дістає вияв у наділенні