Реферат по предмету "Разное"


Isbn 966 – 610 – 060 – 6

http://zakon.at.ua/ МВС України Національний університет внутрішніх справВолодимир ГреченкоОлександр ЯрмишУКРАЇНА у добу «раннього» тоталітаризму (20-ті роки ХХ ст.)Видавництво Національного університету внутрішніх справ Харків 2001 ББК 63.3(4УКР)я73Г81 Рекомендовано до друку редакційно-видавничою радою Національного університету внутрішніх справ 23.03.2001 р. Рецензенти: д-р іст. наук, проф. М.Ф. Дмитроченко; д-р юрид. наук, проф. В.О. Румянцев Г81 Греченко В.А., Ярмиш О.Н.Україна у добу «раннього» тоталітаризму (20-ті роки ХХ ст.): Монографія. – Харків: Вид-во НУВС, 2001. – 276 с. У монографії розглядаються питання формування тоталітарного режиму в Україні протягом 20-х років ХХ століття. З нових методологічних позицій, з залученням архівних матеріалів, періодичної преси, новітніх досягнень історичної науки висвітлюються проблеми непу, політичної боротьби в 20-ті роки, трансформації більшовицької партії від урядової до державної, роль репресивних органів у політичній системі радянської держави.^ Монографія розрахована на фахівців, викладачів та студентів,а також усіх, хто цікавиться політичною історією України. ISBN 966 – 610 – 060 – 6 ББК 63.3(4УКР)я73 © Греченко В.А., Ярмиш О.Н., 2001 © Національний університет внутрішніх справ, 2001Історія того, що є – це історія того, що було і того, що буде.Ж.Бернарден де Сент-ПьєрПередмоваДосвід розвитку незалежної України за останнє десятиліття показує, що для того, щоб правильно визначити її перспективи, необхідно виявити та засвоїти уроки минулого, зважити кожен етап вітчизняної історії, зробити з цього відповідні висновки.Одна з найскладніших та драматичних сторінок нашої політичної історії – 20-ті роки ХХ століття. Саме в цей період почала формуватися політична та економічна структура країни, її ідеологічне «обличчя», які протягом семи десятиріч визначали долю країни та мільйонів її громадян. У цей же час було закладено перші цеглини у монумент радянського тоталітаризму, який став своєрідним негативним феноменом ХХ століття. Генеза тоталітаризму тісно пов’язана з усіма основними соціально-політичними процесами, що відбувалися в цей час в країні, в тому числі з початком та еволюцією непу, створенням величезної фактично унітарної держави – СРСР, ідейно-політичною боротьбою всередині самої правлячої партії, перетворенні її у складову тоталітарного режиму, формуванні командно-адмініс­тра­тив­ної системи.Нові підходи до дослідження вказаного періоду з’явилися ще наприкінці 80-х років. Взагалі період 1988-1991 був піком інтересу до цього етапу вітчизняної історії, коли з’явилася значна кількість праць, де багато питань історії 20-х років було переосмислено, розроблено з нових методологічних позицій. Разом з тим, в умовах існування СРСР (хоч і в стадії агонії) багато публікацій мали сенсаційно-кон’юн­ктурний характер, звертаючи основну увагу на діяльність Сталіна, а не на хибність комуністичної системи в цілому.З проголошенням незалежності України інтерес до цього періоду значно зменшився, хоча тематика продовжує розроблятися.В історичній літературі значного поширення набуло визначення цього етапу історії СРСР та України як такого, що пов’язаний, перш за все, з формуванням сталінізму. Західні історики та політологи уже кілька десятиліть використовують поняття «сталінізм» як у широ­кому, філософському трактується, так і в локально-буденному. У пер­шому випадку сталінізм розуміється як тоталітарний різновид соціалізму, а в другому – як синонім особистого диктаторства і тиранії.1Юрій Шаповал – автор кількох монографій, присвячених вказаному періоду, вважає, що поняття «сталінізм» слід використовувати насамперед з метою «узагальнення вирішальних ознак діяльності Сталіна як керівника. У цьому плані слід визнавати також наявність ленінізму, хрущовізму, брежнєвізму».2 На наш погляд, раціональність цієї думки полягає в тому, що вона дозволяє виявити те особливе, що характеризує даний історичний період, його відмінність від попереднього, врахувати особистий фактор та його вплив на політичний розвиток країни.Все ж, як нам здається, точнішим буде використання загальноприйнятої політологічної термінології, особливо щодо періоду 20-х років. Адже тут мова йде не лише про сталінізм, але й про ленінізм, про витоки, передумови, суть та особливості формування радянського тоталітарного режиму.Думається, правильно зазначає у своїй книзі «Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917-1941 роки)» Сергій Білокінь, коли пише, що «один з міфів, який введено в обіг спільними зусиллями, саме й полягав у тому, щоб усі злочини режиму персоніфікувати в одній–єдиній особі».1Разом з тим, на наш погляд, несправедливими є дорікання С.Білоконя на адресу Ю.Шаповала, який ніби-то «не наважився сказати про злочинність системи, самої ідеології».2 Навіть з тієї цитати, яку наводить С.Білокінь з роботи Ю.Шаповала, видно, що останній не оголошує винуватцем усіх злочинів та проблем лише Сталіна.3 Роботи Ю.Шаповала, присвячені діяльності ВЧК-ГПУ, та й інші свідчать про те, що він прекрасно розуміє і злочинність системи, і самої ідеології. По-новому підійшов до визначення назви періоду 20-х років відомий дослідник цього етапу С.Кульчицький. Він назвав свою монографію, що вийшла друком 1996 року, «Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928)». Термін «комунізм», як відомо, має багато значень, в тому числі політичний лад, теорія, партія, і тому використана назва в достатній мірі об’єктивно відбиває ті процеси, які відбувалися в цей час в Україні.Автори даної роботи використали як узагальнюючу назву періоду «ранній тоталітаризм», вважаючи, як це вже вказувалося вище, що термін «тоталітаризм» об’єднує вплив та роль в історії цього періоду не лише Сталіна, але й Леніна, Троцького, Зінов’єва, Каменєва, Бухаріна та комуністичних намісників в Україні, зокрема Е.Квірінга та Л.Кагановича, відбиває еволюцію комуністичної системи в цілому.Історію радянського тоталітаризму (саме такий термін здається нам найбільш вдалим, оскільки поєднує загальне (тоталітаризм) з особливим (радянський) можна умовно розділити на три періоди: ранній тоталітаризм, початок якого ми відносимо до завершення громадянської війни і національно-визвольних змагань в Україні та початку непу (1921 р.), а закінчення зв’язуємо з роком «великого перелому», фіаско непу, утвердженням режиму особистої влади Сталіна (1929р.). Доба зрілого тоталітаризму – з кінця 1929 р. – 1953 р., а пізнього – 1953-1991 роки.У перебудовні часи вийшла дуже значна кількість публікацій, присвячених різним аспектам генези тоталітаризму в Україні та СРСР. Серед них слід назвати роботи Ю.Борисова, Г.Бордюгова та В.Козлова, М.Васецького, Д.Волкогонова, О.Лаціса, Р.Медве­дєва та ін.1 Більшість цих робіт, висновків та узагальнень, зроблених їх авторами, не втратили свого значення і до нинішнього часу.У 90-ті роки дослідження періоду продовжувалися. У цей час побачили світ роботи І.Біласа, О.Бриндака, С.Білоконя, Г.Касья­нова, С.Кульчицького, В.Семененка, Ю.Шаповала, В.Чен­цова та ін.2 Цей період історіографії відзначається, перш за все, тим, що провідна роль у висвітленні історії 20-х років стала належати вітчизняним науковцям. Розбудова незалежної України актуалізувала дослідження, пов’язані із специфікою розвитку України в 20-ті роки, дала можливість неупереджено, із залученням недоступних раніше радянських та закордонних джерел, по-новому висвітлити проблеми діяльності українських політичних партій на початку 20-х років, витоків та суті націонал-комунізму, діяльності репресивних органів і т.д. Вказані роботи різні за рівнем наукових узагальнень та охопленням проблем, джерельною базою. Проте кожна з них – певний доробок у дослідженні непростого, сповненого драматизму періоду.Не прагнучи «обійняти безмежне», автори зосередили свою увагу на основних, найсуттєвіших аспектах розвитку України в 20-ті роки.РОЗДІЛ 1. Неп: від дебюту до ендшпілю В результаті громадянської війни українські землі опинилися у складі різних держав. Основна їх частина входила до складу Української СРР (площа 452 тис. км2, населення 25,5 млн чол.).Східна частина України, яка стала радянською, змогла відтворити свою історичну назву (Україна) і формально також і державність. Ця державність була досить умовною, оскільки політичні питання вирішувала Москва. Після закінчення громадянської війни економіка України знаходилася в надзвичайно скрутному стані. Загальні збитки народного господарства республіки досягали 10 млрд. золотих карбованців, промислове виробництво скоротилось в 9 разів порівняно з 1913 р., а в деяких галузях ще більше. Так, виробництво сталі становило лише 1,7% довоєнного рівня, машинобудівної промисловості – 4%. З 57 домен працювала лише одна невелика.В тяжкому стані знаходилось сільське господарство. Посівна площа зернових культур скоротилась порівняно з довоєнною на 30%, виробництво технічних культур зменшилося на 75-90%.Сумну картину являло собою народне господарство Харківщини – одного з основних економічних районів України. Через гострий нестаток палива зупинились такі великі заводи, як паровозобудівний, «Електросила» (колишній ВЕК), канатний. Не вистачало основних продуктів і товарів, без яких неможливо було обійтись: хліба, солі, сірників, мила.Крім того, загострилась політична ситуація. Селянин не був зацікавлений у продрозкладці, яка забирала у нього всі надлишки сільськогосподарської продукції. Звідси – зменшення посівних площ і урожайності, бо який сенс вирощувати більше потрібного для прожиття і посіву, якщо все, що залишалося зверх цього, забиралося владою.Селяни почали вирощувати зернові лише у тій кількості, яка була достатньою для задоволення власних потреб. Це значно погіршило продовольче становище в містах. У промислових центрах України денний пайок на одну людину скоротився до 100 г. хліба. У таких умовах більшовицька влада вдалася до застосування сили, складання «чорних списків», до яких нерідко зараховувались цілі села, системи заложників, каральних акцій проти селян, товарних блокад.Це призвело до зустрічного збройного опору селянства. Особливо великого розмаху селянські повстання набули у Полтавській, Кременчуцькій, Катеринославській, Донецькій губерніях. У цій боротьбі брала участь більша частина населення сіл, за винятком бідняцько-наймитської. За деякими даними, лише у великих повстанських загонах налічувалося понад 100 тис. осіб. При цьому слід відзначити, що цей рух, крім політико-економічного, мав й певне ідеологічне забарвлення, яке протистояло більшовицькій системі поглядів. Селянські виступи проходили, головним чином, під анархістськими гаслами і, частково, національно-визвольними. Звернення до анархізму, з його відмовою від держави, було цілком зрозумілим, адже саме в державі, її органах, які силою забирали у селян їх добро, повстанці вбачали головне зло. Проте слід відзначити, що повстанський рух нерідко зливався з відкритим бандитизмом, що мало соціально-психо­ло­гічне підгрунтя. При цьому давалися взнаки особлива ментальність (суспільна свідомість), яка склалася історично, в умовах 250-річного перебування українських земель у складі царської Росії. В її основі – низький рівень політичної культури, відсутність демократичних традицій, соціальна ненависть до привілейованих верств, крайня радикалізація мас, які прагнули вирішувати свої нагальні потреби лише силою. Значний вплив на розвиток такого менталітету справили кількарічна світова та громадянська війни, де багатомільйонні маси звикали до щоденного насильства, вбивств, збройної боротьби.Таким чином, застосування згубної економічної політики призвело не лише до економічних складнощів, але й до загальнополітичної кризи, військового протистояння.Соціально-політичне та економічне становище республіки ще більше ускладнилося в результаті голоду 1921-1923 рр. на Півдні України.Причини голоду були, по-перше, в руйнівній для сільського господарства республіки політиці «воєнного комунізму», яка проводилася до березня 1921 р. (а її деякі методи залишилися до осені 1921 р.); по-друге, в залежності України від московського центру, який в умовах посухи на півдні республіки проводив політику не в інтересах українського населення; по-третє, в загальній розрусі сільського господарства після семирічних воєн; по-четверте, суттєвим фактором голоду була посуха 1921 р. в основних хлібовиробних районах України. У 1921 р. в УСРР було зібрано лише 27,7% урожаю 1916 р. Рівень врожайності в п’яти найбільш страждаючих від голоду губерніях – Донецькій, Запорізькій, Катеринославській, Миколаївській, Одеській – ніяк не міг забезпечити мінімальне харчування жителів. Наприклад, на Миколаївщині зібрали до 84 кг жита з гектару, пшениці – по 95, вівса – по 50, тобто кількість висіяного зерна перевищувала намолот.1Незважаючи на це, 5 травня 1921 р. радянська влада ввела економічну блокаду Запорізької й Полтавської губерній. На нараді у Москві 16 травня це рішення сформулювали як «повне огородження».2 Частини особливого призначення блокували більшість маршрутів, не допускаючи виїзду голодуючих жителів за продовольством. Більше того, всі спроби місцевого населення вивезти дітей до родичів в інші губернії, а також завезти з інших районів владою заборонялись.130 липня 1921 р. керівництво КП(б)У оприлюднює лист «До всіх членів партії», де багато уваги приділяється голоду в Поволжі і лише мимохідь згадується про «неврожай» в Україні. На цій підставі у категоричній формі пропонується усім членам партії докласти усіх зусиль до повного виконання продподатку. Це було пов’язано з тим, що Раднарком РРФСР зняв повністю продподаток з 9 губерній Поволжя, тому майже 1.3 млн т. хліба тепер повинна була додатково здавати Україна.2 Найбільший податок було покладено на селянство Запорізької губернії – 240 тис.3 (розплата за підтримку махновщини).У разі саботажу хлібозаготівель цілими селами та волостями дозволялося також масовий військовий постій за рахунок селян, які чинили опір, та їх економічна блокада (заборона торгівлі). Невиконання продпоставки окремими селянами каралося штрафом від 1/5 до 1/10 розміру цього податку або арештом строком до двох тижнів. Коли ці засоби не давали результату, злісні порушники, які відмовлялися від виконання податку або приховували чи здавали неякісні продукти, навіть в неурожайних губерніях відправлялися на примусові роботи строком на 1 місяць або позбавлялися волі з конфіскацією майна. При оскарженні громадянами адміністративних стягнень їх застосування не припинялося до розгляду у президіях виконкомів. У випадках невиконання адміністративних стягнень повітовим та губернським продовольчим комісарам дозволялося віддавати неплатників до суду революційних трибуналів. Ця міра застосовувалась насамперед у місцевостях, де оголошувався військовий стан.4Проте, не звертаючи уваги на реальне становище, московський центр вимагав збільшити вивіз хліба, у тому числі з уражених посухою південних губерній. Нереальність хлібозаготівельних планів призвела до збереження розкладкового методу заготівель. Формування державного хлібного фонду фактично здійснювалося шляхом позаекономічного примусу. Це призвело до зростання кількості голодуючих, яка склала весною 1922 р. 5,6 млн осіб або 25% населення республіки.Для голодуючих в Поволжі була прийнята закордонна допомога, щодо України вона не застосовувалась. В цій ситуації центральний московський уряд, а за його вказівками – партійно-державний апарат республіки, змогли вирішити лише питання про забезпечення мінімальної, фактично напівголодної норми споживання для робітників та армії в Україні, біженців з Поволжя. Але про голодуючих українських селян держава не потурбувалася. Газетам було заборонено висвітлювати становище у південних губерніях України.Лише у січні 1922 р. було дозволено прийняти допомогу від міжнародних організацій і писати про голод.Проте ситуація залишалася складною. У 1922 р. в Україні було засіяно на 2,7 млн десятин менше, ніж у попередньому році. Проте центральний уряд зобов’язав українських керівників розпочати перерваний війною експорт хліба, аби отримати іноземну валюту. Це стимулювало другу хвилю голоду взимку 1922-1923 рр. Як експорт хліба, так і поставки в Росію призвели до того, що голод у південних губерніях протримався протягом всього 1922 р. і продовжувався у першій половині 1923 р.Голод призвів до різкого падіння антибільшовицького повстанського руху. В умовах голоду політична активність селян істотно знизилася, і, як наслідок, соціальна база повстанських загонів – зменшилася, вони зазнавали поразок. Як справедливо зазначає відомий український історик С.В.Кульчицький, голод виявився фактором, який ефективніше, ніж каральні експедиції, втихомирював повстанців. Збагнувши це, центральний уряд допоміг природному катаклізму справитися з «куркульським бандитизмом», конфіскуючи злиденні продовольчі запаси навіть у селян південних губерній. У 1921 р. в Україні було вперше запроваджено терор голодом.Перші начерки нової економічної політики з’явилися ще 18 лютого 1921 р. у вигляді «Проекту постанови ЦК про заміну розкладки натуральним податком», який було надіслано в партійні комітети губерній та національних республік. В ньому пропонувалося ще до початку посівної кампанії визначити загальну суму податку і середній відсоток обкладення ним посівних площ, щоб селяни завчасно знали, скільки зерна треба буде віддати державі. У разі оплати податку селяни мали використовувати залишок врожаю на власний розсуд, в тому числі збувати хліб «у місцевому господарському обороті» (тобто на місцевих ринках).Цей документ обговорювався на пленумі ЦК КП(б)У 27 лютого 1921 р. за участю всіх секретарів губкомів та голів губвиконкомів. В результаті була прийнята хитромудра постанова, яка в цілому негативно оцінювала проект центрального керівництва. Заміна продрозкладки податком у всеросійському масштабі вважалася недоцільною, а на Україні – неприйнятною. Проте було введене і застереження: у випадку здійснення проекту в Росії впроваджувати його і в Україні.Але на Х з’їзді РКП(б) (березень 1921 р.) перехід до продподатку вже не зустрів заперечень, і згодом надзвичайна сесія ВУЦВК прийняла закон про заміну розкладки податком, а Раднарком УСРР видав декрет про норми і розмір податку.Неп як система нових економічних відносин склався не одразу. Спочатку керівництво більшовицької партії вважало, що у загальнодержавному масштабі замість торгівлі вдасться налагодити обмін промислових товарів на продукти землеробства. Проте згодом довелося відмовитися від цієї ідеї і до першого заходу непу [термін вперше вжито в резолюції травневого (1921 р.) пленуму ЦК РКП(б)] додалися інші.Нова економічна політика (неп) являла певну систему заходів в аграрній, промисловій, торгівельній, фінансовій сферах.Першим заходом непу була заміна продрозкладки продподатком. Згідно з цим у селян уже не забирали надлишки сільськогосподарської продукції, а встановлювали певну норму їх здачі. Таким чином, реквізиційний принцип у відносинах з селянством, який виключав товарно-грошові відносини, змінювався принципом еквівалентності. Тепер селянин, знаючи обсяг податку, міг планувати своє господарювання, став зацікавлений у розширенні посівних площ і підвищенні урожайності, адже все, що залишалося зверх продподатку, належало йому.Продподаток з урожаю 1921 р. для України встановлювався в розмірі 117 млн пудів замість установленої раніше розкладки в 160 млн пудів. Це складало близько 73% від того, що визначалося раніше. По всій же країні продподаток по зерновим було зменшено з 423 млн пудів до 240, і це складало близько 56% від визначеного раніше. До того ж, Україна повинна була давати майже половину всього продподатку. Навряд чи таке рішення центральної більшовицької влади можна назвати справедливим, навіть враховуючи те, що Україна була житницею держави. Це була перша особливість непу в Україні. Другою рисою було те, що продподаток мали розпочати стягувати з урожаю 1921 р., тобто з осені, а поки що діяв попередній закон щодо продрозкладки з урожаю 1920 р. лише зменшений на 20%. Третя особливість була в тому, що стягування продподатку з урожаю 1921 р. здійснювалась уже звичними методами продрозкладки.Накопичення надлишків сільськогосподарських продуктів у селян призвело до виникнення проблеми її реалізації. Тому логічним став другий крок непу – введення вільної приватної торгівлі, причому не тільки сільськогосподарськими товарами, але й промисловими. За рахунок торгівлі та обміну передбачалося додатково отримати ще 160 млн пудів і довести плановий мінімум, необхідний для споживання, до 400 млн пудів. З введенням вільної торгівлі змінилися розподільчі відносини – картки замінив ринок.Наступним кроком непу стала часткова денаціоналізація промисловості, розширення можливостей для створення приватних та функціонування орендних підприємств. В руках держави залишились великі підприємства, значна частина дрібних передавалась у приватну власність або в оренду. В Україні з 1921 р. було здано в оренду 5200 дрібних підприємств харчової, шкіряної та інших галузей промисловості. Приватний капітал контролював у перші роки непу 75% роздрібного товарообігу.В результаті цих заходів непу в країні з’явилася нова буржуазія: промисловці, приватні торговці, біржові маклери, орендарі. Їх стали називати «непманами» – людьми непу.Серед усіх видів підприємницької діяльності більшовицьке керівництво надавало перевагу державному капіталізму, зокрема концесіям. Великі промислові підприємства могли передаватися в концесію лише іноземним капіталістам. Проте ця форма не набула поширення, оскільки певні політичні та економічні міркування (недовіра до радянської влади, невигідність умов) завадили закордонному капіталу зробити суттєві інвестиції в економіку країни. Так, Україні в 20-ті роки існувало лише одне концесійне підприємство.Розширення можливостей для функціонування приватного капіталу, оренди вимагало ліквідації ще одного постулату «воєнного комунізму» – заборони наймати робітників і примусової обов’яз­кової праці. Зростаючі промисловість, торгівля, сільське госпо­дарство потребували робочих рук і встановлення нового типу виробничих відносин (порівняно з попереднім періодом) між власником і робітниками. Керівництво більшовицької партії змушено було дещо приглушити своє гасло про експлуатацію людини людиною і, хоч і з деякими обмеженнями і застереженнями (наприклад, на селі можна було наймати робітників, якщо члени сім’ї також працюють разом з ними), наймана праця була дозволена.Суттєві зміни відбулися в роки непу у аграрній сфері. Землекористування бідняцько-середняцьких господарств збільшилося в 1,5 рази за рахунок передачі їм поміщицьких удільних і церковних земель, а також вилучення частини земель заможного селянства, яка перевищувала трудову норму. (Трудова норма – земельна площа, яку селянин був здатний обробити силами власної сім’ї без застосування найманої праці. Вона диференціювалася в залежності від земельного фонду). В цілому у користування селянам було передано понад 31 млн десятин землі (92% земельного фонду України). Внаслідок цього відбулися істотні зміни в соціальній структурі села: кількість заможних і бідняцьких господарств зменшилась, а середняцьких – зросла.Ще однією формою організації сільського господарства стали радгоспи. Ця лінія, яка розпочалася ще у 1918 р., була продовжена з осені 1921 р. Радгоспи мали право розпоряджатися тією сільськогосподарською продукцією, яка залишалася після обов'язкових продовольчих поставок державі. У 1921 р. Україні налічувалося 685 радгоспів з площею землі 325 тис. га.Важливим напрямком непу було кооперативне будівництво. У 1921 р. в республіці було створено єдину систему споживчої кооперації, яка здійснювала заготівлю і збут продукції. В 1925 р. Україні існувало 6712 споживчих і 11320 сільськогосподарських кооперативних товариств. Всіма видами виробничої кооперації було охоплено 1,5 млн., або 30% селянських господарств республіки, а разом з споживчою кооперацією – більше половини сільського населення України. Сільськогосподарська кооперація України зосередила в своїх руках значну частину товарної продукції селянських господарств: на неї припадало 37% планової заготівлі зерна і близько половини технічних культур.Створювалися на селі в роки непу і виробничі об’єднання селян – колгоспи. У 1925 р. їх було 5489, проте вони об’єднували лише 1,2% господарств республіки, були економічно слабкими, мали не більше 30% потрібного реманенту, в розподілі практикувалася зрівнялівка.Значне розширення обсягів торгівлі та виробництва вимагало введення загального еквіваленту, який би регулював відносини між виробниками та споживачами. Прямий товарообмін в масштабах країни був нереальним i недосконалим. Потрібна була реформа фінансової системи, введення правильного грошового обігу і функціонування банківської системи. На початку 20-х років грошова система РСФСР та УСРР була розбалансованою. Інфляція, яка почалася в роки першої світової війни, переросла у гіперінфляцію. Реальна вартість 100 тис. крб. дорівнювала вартості однієї довоєнної копійки.1 В обігу знаходилися золоті монети царського карбу, «керенки» Тимчасового уряду, гроші УНР, гетьманської Української держави, радянські грошові знаки, навіть гроші місцевих та приватних випусків, а також іноземна валюта. За даними Р.Й.Тхоржевського, на території України в обігу знаходились гроші та їх сурогати близько 7 тис. найменувань.2З переходом до непу було скасовано обмеження грошового обігу. Згідно з постановою Раднаркому УСРР від 19 липня 1921 р. громадянам надавалося право мати на руках будь-які суми грошей, що не могли бути ні заарештовані, ні конфісковані без рішення судових органів.3Фінансово-грошова політика правлячої партії на початку непу була непослідовною і недостатньо виваженою. Декретом Раднаркому РСФСР від 11 червня 1921 р. було санкціоновано проведення емісій. Спочатку було випущено розрахункові знаки номіналом 100, 250, 500, 1000, 5000 та 10000 крб. Через місяць – 25000, 50000 і 100000, що свідчить про високі темпи інфляції.Інфляція, яка наростала, не дозволяла робити точні кошторисні розрахунки на тривалий час. Тому було зроблено спробу запровадити умовну грошову одиницю – довоєнний карбованець з переведенням у неї радзнаків. Майже рік (листопад 1921 – листопад 1922 р.) розрахунки проводились у довоєнних карбованцях. Проте цей захід виявився неефективним. З листопада 1922 р. почала використовуватись інша умовна грошова одиниця – золотий карбованець. Почали публікуватися офіційні курси золотого карбованця до іноземних валют.4 Проте інфляція продовжувалась, хоча ХІ з’їзд РКП(б) (1922 р.) висунув завдання «припинення знецінення грошових знаків».5Для цього спочатку було обрано найпростіший шлях – деномінацію. У листопаді 1921 р. уряд провів першу, а у грудні 1922 р. – другу деномінацію. Один карбованець нового грошового знака дорівнював 10000 крб. кредитних білетів усіх попередніх випусків.1У травні 1922 р. заступником наркома фінансів було призначено талановитого фінансиста з Харкова М.К.Владимирова, а наркомом з осені 1922 р. став Г.Сокольніков.Незважаючи на значну емісію грошей, їх постійно не вистачало. Це особливо відчувалось в Україні, оскільки радзнаки друкувалися у Москві і надходили в республіку нерегулярно, в обмеженій кількості. Відсутність готівки зв’язувала руки господарським органам. Не випадково питання про своєчасне надходження грошей в Україну неодноразово порушувалося на рівні ЦК КП(б)У.2Щоб послабити чорний ринок, РНК УСРР своєю постановою від 24 жовтня 1921 р. заборонила приватним особам, організаціям та установам, за винятком Наркомфіну, купівлю у приватних осіб і громадських організацій золота, платини й іноземної валюти.3 Нормалізації грошового обігу сприяла також заборона тримати у колах державних підприємств, об’єднань та установ грошей більше, ніж це потрібно для виплати заробітної плати, і довше, ніж один місяць. Після цього терміну готівку треба було здавати у касу уповнаркомфіну.У травні 1923 р. було дозволено установи по купівлі-продажу золота і срібла у зливках, іноземної валюти, а також операції з чеками і векселями, виписаними в іноземній валюті. Вони мали здійснюватись або на фондовій біржі, або через кредитні установи, які мали право на здійснення валютних операцій.4У листопаді 1922 р. почався випуск банкнот, названих червінцями, причому кожний з них дорівнював 10 золотим карбованцям. Ця емісія забезпечувалась на 25% дорогоцінними металами, а на 75% – короткостроковими облігаціями. На протязі 15 місяців стабільний, але в обмеженій кількості червонець циркулював поряд з необмеженою і постійно девальвуючою рублевою масою (загальна сума рублів в кінці 1922 р. досягла майже 2 квадрильйонів).В 1924 р. стало ясно, що грошова реформа закінчилася успіхом, гіперінфляція була подолана, країна отримала стабільну валюту. За один червінець давали 5 доларів. Змінилися методи і форми управління підприємствами. Вони об’єднувались у госпрозрахункові трести за галузевими або територіальними ознаками. Госпрозрахунок як новий метод господарювання передбачав самоокупність трестів і отримання прибутку. Ліквідовувалась зрівнялівка в оплаті праці, натуральне постачання робітників поступово замінювалось заробітною платою, при нарахуванні якої враховувались кількість і якість роботи, що підвищувало зацікавленість працюючих.Трести були союзні, республіканські і губернські. В Україні діяли 3 союзних, 21 республіканський і 54 губернських трестів. Значну частину підприємств, що входили до складу трестів, законсервували. З них знімали обладнання і встановлювали на діючі заводи. Цей захід певним чином покращив роботу промисловості.Формувався ринок засобів виробництва шляхом утворення синдикатів (організацій для закупівлі сировини, планування торгівельних операцій і збуту однорідної продукції групи трестів), влаштування оптових ярмарків, організації товарних бірж. Найбільшими в Україні трестами були Донвугілля, Південсталь, Цукротрест.1На першому етапі впровадження непу в промисловості більшість трестів було звільнено від державного постачання і кредитування. Лише ті трести, що виконували держзамовлення, мали право претендувати на державні асигнування. Держава не відповідала за господарську діяльність трестів. Вони були поставлені у ринкові умови і повинні були забезпечувати себе сировиною і пальним, збувати готову продукцію.2Господарський механізм непу породжував прагнення до вищої продуктивності праці, сумлінної роботи, кращої якості продукції. Проте питання про товарно-грошові відносини було одним з найгостріших. Відомо, що в період воєнного комунізму більшовики зробили спробу ліквідувати ці відносини. На початку непу були спроби знайти хоч якийсь шлях збереження у принципі безгрошового продуктообміну – без ринку, без торгівлі. Ряд відповідальних працівників Наркомзему, Наркомпроду рішуче заперечували проти будь-якої легалізації приватного товарообігу. Наприклад, Осінський, Фрумкін прямо говорили з високих трибун, що товарно-грошові відносини призведуть до краху народного господарства.3 Проте на той час перемогла інша думка.23 вересня 1921 р. РНК УСРР прийняв постанову «Про тарифну і фінансову політику», в якій зазначалося, що підвищення заробітку повинно пов’язуватися з ростом продуктивності праці. У руслі цих підходів у грудні того ж року уряд України прийняв ще одну постанову – «Про боротьбу з прогулами», яка передбачала відрахування із заробітної плати, штрафи і т.п. за порушення трудової дисципліни. При визначенні заробітної плати стала враховуватись економія палива, сировини раціоналізація виробництва. Отримала поширення відрядна робота. Впровадження принципу оплати за працю дало великий ефект. За підрахунками економіста С.Г.Струміліна, «ефективна», тобто частка заробітку, яка залежала від напруженості праці, складала в 1920 р. всього 5.6%, в 1921 р. – 23.6%, а в середині 1922 р. вона піднялась до 71.8%.4Впровадження нової економічної політики позитивно вплинуло на розвиток усіх галузей народного господарства. За планом ГОЕЛРО розпочалося спорудження в Україні декількох, досить значних, як на той час, електростанцій: Штерiвської та Чугуївської ДРЕС, Дніпровської ГЕС. В 1921 р. на Кiчкаському машинобудівному заводі (біля Запоріжжя) був створений перший радянський трактор.Перехід до непу викликав до життя необхідність вирішення суттєвих практичних питань: якщо село дає місту безкоштовно у формі продподатку лише частину необхідних продуктів, – то як «взяти» ту частину, якої недостає? Продподаток став меншим порівняно з продрозкладкою, але ж люди не стали їсти менше і тому цю різницю необхідно було подолати. У зв’язку з цим постало завдання формування фонду промислових товарів і налагодження товарообміну з селянством. Керівництво більшовицької партії і Ленін особисто вважали, що це можна буде зробити за допомогою концесій, широкого залучення іноземного капіталу, використання золотого фонду країни.Проте економічний розвиток країни пішов дещо іншим шляхом, ніж планували керівники РКП(б). Не виправдались надії на використання концесій. Швидко виявився дефіцит промислових товарів (вже до літа їх основні запаси були вичерпані), слабкість кооперативного апарату, недосвідченість кадрів. Незважаючи на усі зусилля уряду, селянство у ході весняної сівби 1921 р. ще не врахувало можливості реалізації надлишків виробленої їм продукції, тому посівні площі зросли незначно. Голод і посуха поставили під сумнів збір продподатку, організацію товарообміну з селянством, відбудову промисловості. У такій критичній ситуації уряд був змушений відмінити державний товарообмін, розширити використання ринкових методів господарювання.1Перехід від воєнного комунізму до непу був настільки карколомним, що не міг не викликати суперечливих думок, позицій та дій. Чимало комуністів вважали, що неп руйнує «завоювання революції», реставрує капіталізм, суперечить марксизму. Найпоширенішою була думка про те, що неп – це певний тактичний маневр, нетривала перерва між «двома штурмами» капіталізму, маючи на увазі штурм в роки громадянської війни та наближення подібної ситуації в недалекому майбутньому. Найвиразніше це висловив Зінов’єв, який писав, що «неп – це відступ подібно до Бреста, подібно відступу після липневих днів 1917 року. Коли дозріє пролетарська революція в інших країнах, і пролетаріат Заходу прийде нам на допомогу, тоді ми знову почнемо наступ. Поки що ми маємо лише «передишку».2 Часто неп розглядався лише з точки зору більшого чи меншого допуску капіталістичних елементів. Настрої в суспільстві тих часів добре передано в одному з віршів тоді ще молодого поета Володимира Сосюри: «Я не знаю, хто кого морочить,навколо спільного для усіх республік центру. (Курсив наш – Авт.).Виходячи з цього, ЦВК доручає своїй президії звернутися до ЦВК усіх радянських республік з пропозицією розробити конкретні форми організації єдиного фронту революційної боротьби».1Під контроль Москви переходило 5 наркоматів: військових справ, шляхів сполучення, пошти й телеграфу, фінансів, Ради народного господарства. Пленум ЦК КП(б)У 27 травня 1919 р. лише висловив прохання, щоб рішення по цих відомствах приймалися хоча б з наступним повідомленням українського керівництва. Але через 10 днів централізацію ще більш посилили: 28 травня, крім 5 наркоматів, Політбюро у Москві вирішило об’єднати ще й Головне командування Української армії, наркомати земельних справ, праці. Крім того, затвердили «як директиву» для ЦК КП(б)У, що наркоми РРФСР стають союзними наркомами, а наркоми УСРР їх обласними уп


Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме :

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.

Сейчас смотрят :

Реферат Экономико-статистический анализ производительности и оплаты труда на предприятии
Реферат Сенатская площадь 14 декабря 1825 года. Три поколения борцов за свободу: декабристы
Реферат Горно-Алтайск
Реферат Расчеты сметы затрат и технико-экономических показателей участка по ТО ЭВС
Реферат Методология познания жизни
Реферат Техника разведки Выбор и
Реферат Разработка стандартов типографии в соответствии с ГОСТ Р ИСО 9001-2008
Реферат Проблема абсолютности – относительности научного познания и единый метод обоснования
Реферат Аннотация к разделу
Реферат Работа журналиста в прямом эфире на примере программ Город сегодня и
Реферат Работа пресс-службы на интернет-сайтах политических партий
Реферат Www aquaria. Ru первый русский аквариумный сайт
Реферат Позаурочні форми навчання Пошуки ефективних форм навчання в зарубіжній школі
Реферат Развитие мышления младшего школьника с нарушенным слухом
Реферат Тема униженных и оскорбленных в романе Ф. Достоевского Преступление и наказание