Гайдай Ю.В., асистент кафедри міжнародної економіки Київського національного економічного університету імені Вадима ГетьманаФормування класифікаційних ознак та підходів до визначення категорії “інститут”Annotation. The different organizational and functional classifications of institutions, that proposed by well-known western and natives authors are analyzed in this article. Also the basic prerequisites of forming institutions are considered here. According to the famous western approaches to the institutional effectiveness the author tried to analyze main social, economical and political factors, that influence the institutional building in a state.Анотація. У статті здійснена спроба комплексно класифікувати інститути за різними організаційними і функціональними ознаками, запропонованими авторитетними західними та вітчизняними науковцями, а також розглянути перемови формування різноманітних інституційних категорій. Автором висвітлені загальновизнані підходи до трактування ефективності інститутів, а також проаналізовані фактори, що формують основні інституційні соціально-економічні та політичні відмінності між державами. ^ Ключові слова: інститут, критерії інституційної ефективності, ознаки систематизації інститутів, інституційні фактори економічного зростання, підходи до класифікації інститутів. І. Постановка проблеми. В сучасних умовах трансформації глобального економічного простору за умов зростання чисельності учасників міжнародних, регіональних і національних ринків, посилення невизначеності регулятивних норм міжнародного права, так само, як і нездатності за їх допомогою ефективно управляти діяльністю суб’єктів міжнародної економічної діяльності, відбувається послаблення державного регулятивного потенціалу, внаслідок чого нормативно-інституційний вакуум ринкового простору наповнюється „правилами гри”, що нав’язані транснаціональними корпораціями, міжнародними міжурядовими та неурядовими організаціями глобального типу, такими, як МФВ, Світовий банк, СОТ та інші. Головною проблемою, яка є основою фундаментальної невизначеності у встановленні взаємозв’язку між ринковими, державними, політичними та іншими видами інститутів і глобальним економічним розвитком – відсутність чіткої межі між функціями інститутів та їх організаційними формами. На наш погляд, для здійснення подальшого компетентного економічного дослідження необхідно визначити головні причини подібної категоріальної невизначеності. ІІ Мета статті. Метою даної статті є аналіз основних передумов, які впливають на формування соціально-економічних, політичних та правових інститутів держави. На основі різних класифікаційних ознак слід сформувати комплексне бачення категорії “інститут”, а також запропонувати їх систематизацію. ІІІ. Аналіз основних досліджень і публікацій. Розробкою інституційної тематики займається низка вітчизняних та зарубіжних науковців. Серед зарубіжних вчених, лідерами за кількістю аналітичних публікацій є Д.Норт, Р.Томпсон, Дж.Арон, В.Каспер, О.Є.Вільямсом, Д.Гросман, О.Харт, Д.Ромер, С.Ла Порта, А.Шлейфер, Е.Глейзер, Д.Асемоглу, С.Джонсон, Д.Робинсон та інші. Вплив інститутів на економічний розвиток вивчають і експерти міжнародних організацій, зокрема, Х.Дж.Ченг, К.Паєк, Х.Демсец. Вклад російських та вітчизняних авторів у розробку інституційної теорії представлені такими авторами, як А.Н.Нестеренко, О.С.Сухарєв, Є.В.Логінова, В.М.Колонтай, В.Д.Якубенко інші. ІV.Виклад основного матеріалу Інституційна структура світового господарства на всіх її рівнях, так само, як і окремого національного господарства має безпосереднє значення для формування організаційних форм ведення економічної діяльності та темпів економічного зростання в країні. Головні аргументи на користь такого твердження можна викласти у наступних положеннях: економічні інститути безпосередньо впливають на економічне зростання, оскільки вони формують систему мотивацій ключових економічних акторів у суспільстві: сприяють інвестуванню у людський та інтелектуальний капітал, інновації, організацію виробничого процесу тощо. Великого значення для ведення економічної діяльності набувають географічні і культурологічні фактори, які також є основою міждержавних відмінностей у побудові інституційної структури суспільства, а отже агрегованих темпів економічного зростання, розподілу ресурсів, економічного багатства. економічні інститути є ендогенними за своєю природою та виражають колективний вибір суспільства. Але керуючись індивідуальним вибором, різні економічні інститути можуть призвести до нерівномірного розподілу ресурсів, які здатний зініціювати конфлікт у суспільстві. В даному випадку перевагу матимуть ті індивіди або групи індивідів, інституційний вибір яких підтриманий політично владою. політичні інститути також мають ендогенний характер, вони повільно змінюються протягом тривалого періоду часу. Економічні результати країни безпосередньо залежать, як від її політичного устрою, так і від індивідів, котрі фактично володіють політичною владою й приймають політичні рішення. Політичні інститути мають як прямий, так і непрямий вплив на прийняття і застосування економічних заходів в країні. Прямий вплив виявляється очевидним. Якщо політична влада країни зосереджена в руках однієї особи або невеликої групи людей, то внаслідок монополії на владу є достатньо важким завданням забезпечити функціонування економічних інститутів, які гарантують захист прав приватної власності, оптимальний розподіл ресурсів, однакові можливості для населення країни в користуванні суспільними благами. Непрямий вплив проявляється у наступному: політичні інститути de jure встановлюють розподіл політичної влади, яка безпосередньо впливає на вибір у побудові економічних інститутів. Подібна інституційна ієрархія чітко відображає вплив політичних інститутів, як на вибір економічних інститутів, так і на досягнення економічних результатів. [4]Таблиця 1. Інституційні фактори, які впливають на економічне зростання УМОВИ Обставини та основні учасники (фактори ) Загальні домінуюча ідея або думка у суспільствіісторичний розвиток суспільства Соціальні та психологічні порівняно стабільні характеристики суспільства, які змінюються еволюційним шляхомпсихологічні риси людей, які живуть у суспільствіособлива роль національної культури, менталітет, види етнічної поведінки Політичні якість конституції та методів кооперації між державою, бізнесом, політичною культурою, неформальними правилами та традиціями Економічні чіткі „правила гри”, які визначають ефективні і неефектні види діяльностічітко визначені права власності.функції і соціальні правила торгівліефективність банківської та фінансової системвідповідні методи управління ризиками та страхова системазагальноприйнята система податківдецентралізована економічна системаформальні економічні інститути, які позитивно впливають на довгострокове зростання Джерело: Piech,K. (ed.), Economic Policy and Growth of Central and East European Countries. London,University College London 2003, р.8 Існує кілька суттєвих причин, які є основою категоріальної невизначеності дефініції “інститут”. По-перше, інститут, у широкому трактуванні цієї категорії, має більш, ніж одне функціональне призначення. Наприклад, бюджетні інституції - мультифункціональні, вони регулюють процеси інвестування у основний капітал, забезпечують соціальний захист, гарантують макроекономічну стабільність в країні тощо. По-друге, існує значна кількість інституцій, які забезпечують виконання однієї і тієї самої функції, або функцій, які частково дублюють одна одну. Наприклад, макроекономічна стабільність досягається не тільки подоланням центральним банком рівня інфляції самотужки, а й сукупністю дій інших державних інституційних одиниць: завдяки фінансовому регулюванню, всебічного використанню бюджетного механізму, встановленню фіксованого рівня заробітної плати тощо. По-третє, аналогічну функцію можуть виконувати різні інституції в неоднорідних за своєю природою суспільствах, або у соціумах, що знаходяться на різних стадіях соціально-економічного розвитку. Наступною причиною, яка демонструє сутнісну невпорядкованість інституційних категорій є невизначеність дослідниками даної проблематики чіткої межі між формами і функціями інститутів. Як приклад, слід згадати роботи відомих експертів Світового Банку Д.Кауфмана і А.Крея, в котрих наводяться основні індекси якості інститутів. Задля розрахунку показників, автори часто використовують неоднорідні змінні, між якими існують сутнісні відмінності: демократія, незалежність судової системи, відсутність державної власності, та функціями, які вони виконують: захистом прав приватної власності, дотриманням контрактних зобов`язань, збереженням цінової стабільності, боротьбою з корупцією. [1, c.13] Серед представників сучасних інституційних теорій Дж.Ароном, Е.Гейзером, А.Шлепером, Х.Дж.Ченгом та іншими ведуться гострі дискусії з приводу пріоритетності форм над функціями інститутів, та ступеню їх впливу на глобальний економічний розвиток. Так, на думку американського вченого Дж.Арона у дослідженні впливу інститутів на економічний розвиток, необхідно дотримуватись таких категорій, як якісні складові інститутів, або іншими словами, функціональних перемінних (контрактні зобов’язання, громадські свободи, захист прав інтелектуальної власності), на противагу показників та характеристик, що відображають їх форми (демократія, незалежність судової системи тощо) [2, c.128]. З ним погоджується експерт Світового інституту з дослідження економічного розвитку при ООН, Х.Дж.Ченг, наголошуючи на тому, що функції інститутів є набагато важливішими за їх форми, крім того більшість форм не гарантують виконання тих завдань, які на них покладені. Але повне ігнорування форм, в свою чергу, унеможливлює прийняття ефективних економічних і політичних заходів та розробку оптимального для держави стратегічного курсу соціально-економічного розвитку. Прихильники англо-американського підходу до трактування інститутів вважають, що існує універсальний (стандартний) набір інституційних важелів, при адаптуванні яких країни можуть досягнути економічного добробуту. Свої концептуальні погляди вони виклали, в так званому маніфесті про „Глобальні інституційні стандарти”, в якому серед пріоритетних інституцій вони називають: сповідування демократичних цінностей (демократичний політичний режим); дотримання незалежної судової системи; професіоналізм державних службовців, з дотриманням прозорої й підзвітної системи їх найму; збереження незначної долі підприємств державної форми власності і їх контроль за допомогою незалежних регуляторних механізмів; розгалужена мережа фондових бірж; фінансовий режим, що сприяє стабільності і передбачуваності його учасників; корпоративна регуляторна система, що зорієнтована на інтереси акціонерів; гнучкий ринок праці. [3, c.2 ] На нашу думку, використання стандартизованого набору інституційних заходів і відмова від інституційної різноманітності є надзвичайно небезпечною справою, яка може не тільки підірвати моральні й ідеологічні устої суспільства, а й звести нанівець попередні економічні і соціальні досягнення держави. Наочним прикладом подібних інституційних експериментів є беззаперечне застосування постсоціалістичними країнами рекомендацій і положень програми “Вашингтонського консенсусу”, а також руйнівні економічні ефекти, з якими зіткнулись країни, після їх використання. В емпіричній літературі представниками західної економічної думки використовуються принаймні три основні критерії виміру якості інституційних одиниць: якість управління, в т.ч. рівень корупції, політичні права, ефективність державного сектору, регуляторні норми (відповідальність і право голосу, політична стабільність, відсутність силового примусу, державна ефективність, свобода слова, верховенство закону тощо); ступінь юридичного захисту прав приватної власності та, як ці юридичні норми виконуються на практиці; межі повноважень політичних лідерів (інституційні та інші обов’язки, покладені на політичну еліту). В економічній літературі існують декілька критеріїв класифікації інститутів. У відповідності до проведених досліджень, здійснених Інститутом розвитку в межах ОЕСР, інститути класифікують за такими критеріями: рівнем формалізації; відповідними ієрархічними рівнями; сферою діяльності, яка аналізується. Д.Норт визначав інститути як „правила гри„ у суспільстві, або сформовані людиною обмеження, які сприяють утворенню взаємовідносин між індивідами. Іншими словами, інститути утворюють відповідну структуру, в межах якої людина виражає свою поведінку, власні уподобання та бажання. Таким чином, за рівнем формалізації, інститути поділяються на формальні (офіційно записані правила, інструкції, закони тощо) та неформальні – загальноприйняті умови та кодекси поведінки. [5,c.17]^ Формальні інститути представлені наступними складовими: конституціями, законами, правами приватної власності, іншими правами, уставами компаній, інструкціями, регламентами тощо ; нормами примусу;Неформальні інститути слід визначити як: модифіковані варіанти формальних правил та норм; соціальні норми поведінки; ззовні привнесені стандарти контролю. Безумовно, як в бідних, так і в багатих країнах люди більше покладаються на неформальні інститути при встановленні взаємовигідних контактів і зв'язків. Але в країнах з низьким рівнем економічного і соціально-культурного розвитку, де якість формальних інститутів, які визначають рівень та тривалість життя населення ставляться під сумнів, неформальні інститути часто виступають субститутами формальних. Інституційна матриця запропонована В.Каспером є ґрунтовним доповненням до традиційної класифікації інститутів на формальні та неформальні. (Див. Рис.1) Автор виокремлює такі класифікаційні ознаки для інститутів: інститути, які сформувались на добровільній основі, або під дію примусу; такі, що були створені еволюційним шляхом (спонтанно) або штучно, на договірній основі; санкції, які застосовуються спонтанно, з урахуванням соціальних норм поведінки (так звана зворотна реакція суспільства), або навмисно, керуючись офіційно хваленими процедурами в межах окремих груп, наприклад, професійний кодекс поведінки.Рисунок 1. Класифікація інститутів, яка базується на субординації правил, методів їх створення, а також примусових санкцій. ^ ФОРМАЛЬНІ ІНСТИТУТИ Спонтанна децентралізована еволюція в межах суспільства Проектування та обкладання податком з боку зовнішньої (політичної) влади ^ Внутрішні інституції Зовнішні інституції ПРИМУС Спонтанно децентралізованийзворотній зв’язок Неформальніінститути Традиції та хороші манери, соціально схвалені „око за око”, „зуб за зуб”, або шляхом вигнання із суспільства Виникають випадково: руйнування ієрархії найголовніших правил через моральну догану або суспільну критику. Організована процедура офіційно схвалена на рівні родини ^ Формальні інститути Професійний кодекс поведінки або система правил, який контролюється спеціальними органами Юридична система правил, яка здійснюється через судові та поліцейські процедури Джерело: Kasper, W.: Economic Freedom & Development. An Essay about Property Rights, Competition, and Prosperity. New Delhi, Centre for Civil Society 2002, р.37З іншої ієрархічної інституційної структури, запропонованої В.Каспером, можна стверджувати, що еволюція інститутів, починаючи від становлення первинного родового ладу, аж до формування сучасної глобальної економічної системи, включаючи обмін товарами та послугами на локальному, регіональному і національному рівнях, тяжіла до створення відкритих, мобільних й гнучких організаційних форм ведення господарської та суспільної діяльності. Автор зауважує, що на сьогоднішній день у суспільстві відбувається децентралізація формальних та неформальних інститутів, загострюється міжнародна конкуренція, у здійсненні економічної діяльності домінує непряма мотивація. Організаційне оформлення ведення господарської, правової, суспільної та інших видів людської діяльності набуває цілісного глобального характеру. Так, формуються глобальні виробничі мережі, товарні і фондові біржі, практикується міжправова конкуренція, популяризуються світові товарні бренди й торгові марки. Рисунок 2. Прояви і організаційні форми інституціоналізації економічного та соціального розвитку суспільства. Джерело: Kasper, W.: Economic Freedom & Development. An Essay about Property Rights, Competition, and Prosperity. New Delhi, Centre for Civil Society 2002. P. 11-12. В.Каспер стверджує, що форми інститутів безпосередньо залежать від типу суспільства. Протягом розвитку суспільного ладу: від родових племінних, локальних сільськогосподарських економік, зорієнтованих на регіональний обмін, до формування національних економік та сучасного відкритого глобального суспільства, “правила гри” зазнавали суттєвих трансформацій. Теперішні напрацювання у створенні глобальних регуляторних правил функціонування ринків, узгодження спільних політичних й економічних питань на міждержавному рівні, участь у міжнародних організаціях на паритетній основі засвідчують успішну та послідовну адаптацію різними суспільствами попередньо сформованих інституційних норм, завдяки яким і розбудовуються підвалини сучасного глобального простору. Автор зауважує, що ефективні інститути, які функціонують в різних за своєю структурою суспільствах, сформувались еволюційним шляхом. Так, за часів існування первісного ладу, правила формувались і зкоординовувались одноосібно лідерами племен, та мали безальтернативно примусовий характер. Пізніше, з переходом суспільства від палеолітичної економіки до неолітичної, основою якої було ведення сільського господарства та бартерний обмін, ефективність регуляторних норм залежала від системи захисту суспільної чи приватної власності на землю, тварин, інші блага. Крім того “правила гри” створювались анонімно, шляхом неперсоніфікованого обміну досвідом, товарами, в процесі спілкування між різними спільнотами. З укрупненням суспільств та виходом товарного обміну на регіональний рівень, уряди почали відпрацьовувати більш централізовані, уніфіковані й відкриті інститути. Наприклад, в арабському світі правляча еліта разом з суспільною адміністрацією створила основи комерційного права, які в подальшому дозволили торгівлі стати ядром накопичення багатства та державного розквіту. Виникнення національних держав значним чином вплинуло на порядок формування інституційних норм у суспільстві. До процесу формування регуляторних правил в різних сферах людської діяльності почали залучати учасників представницьких органів – суспільних діячів, основна мета яких - запропонувати учасникам обміну такі правила гри, які б не тільки заохочували здійснення неперсоніфікованих операцій на ринку, а й запропонували систему формального контролю й захисту для несанкціонованих дій між ними. На сучасному глобальному етапі розвитку національних господарств, обмін благами в яких відбувається із широким застосуванням інформаційних технологій, нагальним постає питання про створення нових регуляторних норм, які є адекватними теперішнім економічним викликам. Внаслідок зростання кількості економічних агентів на глобальних ринках, відкритості національних економік до зовнішньої конкуренції та посилення інтеграційних процесів, більшість створених державою формальних інституційних норм, які захищають національні інтереси, стать неефективними, і поступово заміщуються менш формальними або неформальними. Серед широковживаних неформальних інститутів, на перший план виступають, наприклад, довіра, взаєморозуміння, повага, репутація, добра воля, пунктуальність, гнучкість, без яких, за умов нестійкого бізнес-середовища, неможлива взаємовигідна, повноцінна й довгострокова взаємодія між партнерами . Альтернативною класифікаційною ознакою інституцій є їх розподіл відповідно до різних ієрархічних рівнів. О.Є.Вільямсон, у своїй концепції довгострокового економічного розвитку висвітлив відмінність між різними ієрархічними рівнями інституцій, а також вирахував часовий проміжок (період), необхідний для їх послідовної трансформації. (див.табл.2 )Таблиця 2. Ієрархія та періодичність змін інституцій, які впливають на економічне зростання. ^ Рівень ієрархії Період часу. І Соціальна структура суспільства, довгострокова (внутрішня), змінюється після шоків (революцій) чи соціальних криз. ^ Від 100 до 1000 років ІІ Інституційні зміни („правла гри”) : права захисту приватної власності, правова система тощо. ^ Від 10 до 100 років ІІІ Інституції, пов’язані із самою „грою”, контракти в межах суспільства ^ Від 1 до 10 років IV Інститути, що пов’язані з механізмом розподілу благ (регулювання, контроль, соціальна система, мотивація тощо) ^ Постійно змінюється Джерело : Williamson, O. E.: The New Institutional Economics: Taking Stocks, Looking Ahead. Journal of Economic Literature, №3, 2000. - рр. 595-613.Так, найбільш стійкими і незмінюваними для суспільства є соціальні інститути першого рівня, до яких належать перш за все неформальні інститути, в т.ч. традиції, звичаї, які протягом тривалого періоду укорінювались у свідомості людей, на моральному та психологічному рівнях. Від 10 до 100 років вимагають інституційні трансформації на макроекономічному рівні - другий рівень, такі, як юридичні норми, що захищають права приватної власності, встановлюють правила гри для юридичних й фізичних осіб. Завданням інституцій другого рівня є переважно встановлення та захист прав приватної власності. Більшість з них набувають формального характеру, однак в практиці зафіксовано використання також і неформальних інституцій. Контакти в межах самого суспільства, які уособлюють собою інститути третього рівня: налагодження соціальних і економічних зв'язків, пошук ділових партнерів тощо, пов’язані з безпосередньою господарською діяльністю, вони змінюються значно швидше, (від 1 до 10 років). Дане явище може бути пояснено адаптивністю та гнучкістю суб’єктів економічного середовища до його внутрішніх змін. Слід зазначити, що на трансформацію норм третього рівня впливають інституції, як першого, так і другого рівнів, а також інші зворотні зв’язки, які ще мало досліджені науковцями. І нарешті, інституції четвертого рівня. Вони характеризуються перманентними зміна й перетвореннями, так як пов’язані із локальними економічними процесами: щоденним формуванням цін, розподілом благ, проблемами зайнятості та системою мотивацій суб’єктів господарської діяльності. Альтеративною для вищеназваних класифікацій є градація інституцій за функціональним призначенням. Даний підхід є найбільш вживаним серед науковців з інституційної тематики. Так, інституції поділяють на економічні, політичні, юридичні й соціальні. Найчастіше, під економічними інституціями розуміють норми, правила, які визначають виробничі процеси, процеси, що характеризують виробництво та розподіл товарів і послуг, в тому числі ринкові процеси. [6, 75-111] Спектр політичних інституцій також є достатньо широким. Він варіюється від різноманітних правових характеристик й інституційних конструкцій й типів виборчих систем, правил створення політичних партій та опозиції, до норм та заходів, які забезпечують політичну стабільність і збалансованість в країні. [7, c.10 ] До юридичних інституцій, як правило, відносять походження юридичної систем, встановлення та захист прав приватної власності, та інші джерела права. Соціальні інститути можна ідентифікувати, як правила, що забезпечують доступ до системи охорони здоров`я, освіти, угоди, які гарантують соціальний захист, норми балансування ґендерної рівності, та в цілому, регулювання взаємовідносин економічних акторів. (Див. рисунок 4) На сьогоднішній день, як вітчизняними, так і зарубіжними авторами здійснена умовна класифікація підходів до розуміння, чому і на основі яких критеріїв інститути одних країн функціонують ефективніше за інститути інших. Отже, існує чотири основних підходи відповідно до зазначеного вище питання: підхід, з точки зору ефективності інститутів;підхід з точки зору ідеології;підхід до інститутів, як до непередбачуваного результату певних подій;підхід з точки зору соціального конфлікту.Перший підхід базується на положенні про те, що країни вибирають економічні інститути відповідно до базових потреб суспільства. Обґрунтованість цієї точки зору базується на теоремі Р.Коуза, який стверджував, що в разі виникнення виграшу для однієї певної групи суб’єктів, та одночасного зростання видатків у іншої, вказані групи можуть вдатися до переговорів за для зниження трансакційних витрат, шляхом зміни інститутів. В результаті, вивільняються додаткові ресурси, які можна розподілити між група інтересів.[8,c.31] Загалом, існує значна кількість робіт, в яких досліджується ефективність існуючих інститутів, але всі вони водяться до дискусій про те, якими повинні бути обставини, в яких функціонують економічні інститути. Так, в роботі Х.Демсеца, був доведений той факт, що інститут привої власності виник за обставин, коли земля стала рідкісним та дорогим фактором виробництва, що і обумовило ефективність її приватизації. [9, 61-70] Пізніше, у своїх дослідженнях, О.Вільясон, Д.Гросман та О.Харт довели, що функціонування фірм і ринків націлене на забезпечення ефективності, [10,c.694] зокрема, О.Вільямсом стверджував, що фірми виникають, як об’єктивна реакція на проблеми контрактів, що стримують роботу ринків. Іншим відомим прикладом є роботи Р.Томасата і Д.Норта, в яких автори наголошують на тому, що феодальні економічні інститути представляти собою ефективний контракт між кріпосними і власниками землі, відповідно до якого останні забезпечували суспільні блага в обмін на працю кріпосних на землю. [11,c.101-105] За відсутності в той час оптимальної податкової системи, такий вид обміну вважався прийнятним. В межах даного підходу є і інші ідеї авторів, які пояснюють різноманітний вибір інститутів, як суспільного блага, а та їх ступінь ефективності. Г.Бекер та Д.Вітман розглядають дане питання з політичної точки зору: при демократичному режимі конкуренція між політичними партіями та іншими групами впливу на прийняття рішень суспільного характеру, забезпечує ефективність політики і колективного вибору. Автори наголошують на тому, що неефективний економічний інститут не є стійким, тому, що політичний діяч зацікавлений у функціонуванні ефективнішого економічного інституту для створення надлишку ресурсів (поповнення податками державного бюджету, ефективна система розподілу бюджетних котів тощо), тим самим підтриманні свого авторитету перед виборцями. [12, c.105-109]Даний підхід відомий американський вчений Д.Асемоглу називає ще політичною теоремою Д.Коуза, у зв’язку із застосуванням теореми у політичній сфері. Однак, автор виділяє і деякі проблемні питання, які дана теорема не трактує. Наприклад, вона не пояснює вплив економічних і політичних інститутів на функціонування економіки, оскільки країни завчасно вибираються найкращі економічні інститути, тому вони можуть бути причиною відмінності у рівні доходів в різни країнах. ^ Другий підхід до ефективності економічних інститутів, передбачає їх вибір каїнами спираючись на бажання та раціональні погляди їх керівників щодо того, що є благо для суспільства. Відповідно до цього підходу, існує низка невизначеностей відносно правильних та ефективних інститутів, оскільки виконання взятих на себе зобов’язань та розуміння блага для свого народу політичними лідери різних кран розуміють по різному. Наглядним прикладом можуть слугувати теоретичні моделі Т.Піккетті, в яких автор аналізує ситуації, коли різні люди мають неоднакові погляди щодо оплати праці у суспільстві. [13,c.551-584] Якщо праця не знаходить належної оплати, то податкова ставка на доходи населення зростає в результаті недосконалої податкової системи. І навпаки, якщо пропозиція на ринку праці задовольняє попит, то прийнятним було б знизити податковий тягар. Автор стверджує, що різні погляди на оптимальні податкові ставки породжують різноманітні бажання щодо їх втілення, які є стійкими протягом тривалого періоду часу. Модель, в якій виборці дотримуються різних точок зору щодо суспільно корисних та ефективних інститутів була представлена Д.Ромером, де автор виявив: якщо помилки корелюються одна з одною, то суспільство має всі шанси вибрати соціально й економічно неефективні інститути. Приведені вище дослідження лише підтверджують той факт, що, якщо суспільства мають різні погляди на соціальну ефективність, то вони досягають добробуту за допомогою різних економічних інститутів. [14, c.1-20]^ Третій підхід визначає інституційну ефективність, як непередбачуваний результат певних подій. Для визначення ефективності економічних інститутів, які необхідні для оптимального розвитку суспільства, співставляються суспільні витати і вигоди від використання економічних інститутів. Інститути є результатом вибору громадян. Інший підхід, який практикується в межах даної концепції, полягає у зменшенні ролі вибору, а натомість, акцентуванні уваги на формуванні економічних і політичних інститутів, як результату певних соціальних відносин та історичних подій. Доречним в даному випадку згадати теорію політичних інститутів Б.Мура, де автор зробив спробу проаналізувати шляхи політичного розвитку Великобританії, Німеччини і Росії на основі типів політичного устрою та способу організації сільського господарства. В результаті аналізу, автор виявив, що у Великобританії демократія виникла внаслідок існування сильного та політично активного середнього класу, в той час як, фашизм у Німеччині утворився в умовах слабких позицій середнього класу, який вступив у політичну коаліцію із землевласниками. І нарешті, комуністична революція у Росії відбулась, коли середній клас взагалі був відсутній, у сільську господарстві не практикувались комерційні відносини, а робоча сила підлягала широкомасштабній експлуатації з використанням феодальних норм регулювання. З аналітичної роботи Б.Мура слід зробити висновок про те, що суспільство може унаслідувати такі інститути, які не забезпечують максимізацію доходів та темпів економічного зростання.[15, c.22]Існують і інші роботи відомих західних науковців, наприклад, С.Ла Порта. А.Шлейфера, Е.Глейзера, С.Дьянкова, які присвячені вивченню ефективності суспільних економічних інститутів в розрізі правових систем. Суть їх тверджень щодо природи ефективності економічних інститутів полягає у джерелах правових систем. Зокрема, С.Ла Порта, з’ясував, що у кранах, де практикується суспільне право, інвестори захищені у меншій мірі, ніж там, де використовуються положення загального права. Натомість, в країнах загального права, більш надійно захищені права акціонерів та кредиторів, тоді як в країнах французького суспільного права, вони захищені найменше. [16,c.501,1201]Як стверджують автори даного підходу, джерела формування правових систем, обумовленні низкою історичних подій, які пов’язанні з виникненням та еволюцією європейського колоніалізму. В цілому, навіть, якщо нівелювати природу політичних систем, які обумовлюють наявність стійких суспільних інститутів, економічні й політичні інститути залишаються питанням вибору, який слід враховувати.^ Четвертий підхід розглядається з точки зору соціального конфлікту. Так, у відповідності до цього підходу, вибір економічних і політичних інститутів здійснюється не суспільством в цілому, а окремими її політично впливовими групами, інтереси яких дуже часто не співпадають із більшістю населення . Ці групи вибирають такі інститути, які максимізують їх власну ренту, в результаті не відбувається зростання сукупних надлишків, доходів, інших благ, більшості громадян. Вперше систематичне викладення цієї точки зору здійснив Д.Норт у своїй роботі “Неокласична теорія держави”, де показав, що суб’єктів, які контролюють державу, слід розглядати, як таких, що орієнтовані на реалізацію власних інтересів. Автор виявив, що впливові групи будуть підтримувати той набір прав власності, який максимізує їх власний виграш, і внаслідок наявності “трансакційних витрат” він не обов’язково націлений на задоволення потреб більшості. [17,c.33]. Підхід з точки зору соціального конфлікту передбачає даність ситуацій, коли інститути ефективно діють за певних обставин, але за їх зміни такими вже не є. Наприклад, деякі організаційні типи економічних систем знаходяться далеко від граничних меж своєї виробничої ефективності, водночас вони є соціально ефективними, однак трансформації, які б сприяли загальному зростанню добробуту населення не відбуваються, так як суперечать групі приватних інтересів. Розглянуті вище підходи дозволяють нам більш детально згрупувати та систематизувати причини та фактори інституційної неефективності, а також навести форми їх прояву у суспільстві.Таблиця 3. Фактори, які спричиняють неефективний вибір інститутів.