7. Населення, чисельність, віково-статева структура, національний склад, рівень життя

7. Населення, чисельність, віково-статева структура, національний склад, рівень життяПриродною основою трудових ресурсів є народонаселення. Роль його як основи суспільного виробництва полягає в тому, що воно виступає споживачем матеріальних благ і тим самим зумовлює розвиток насамперед галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Однак найважливішою характерною рисою народо­населення є те, що воно є природною основою формування трудо­вих ресурсів, найголовнішого елемента продуктивних сил, які віді­грають вирішальну роль як фактор розміщення трудомістких галу­зей господарства. Чисельність населення, його динаміка і віково-статева структу­ра є найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення. Не менш важливим є показник природного при­росту населення (табл. 1). За останні 80 років населення України збільшилось в 1,5 раза. Водночас були величезні людські втрати в результаті війн, політич­них репресій, голодомору 30-х років. Як результат механічних втрат населення є його сучасна деформована вікова структура. Зростан­ня загальної чисельності населення зумовлює потребу значних ка­пітальних вкладень з метою забезпечення піднесення матеріально­го і культурного рівня життя народу України. Найважливішим фактором динаміки загальної чисельності насе­лення України є його природний рух. За останні 55 років коефіцієнт смертності практично не змінився (відповідно 14,3 % у 1940 р. і 15,4 %у 1995 р.). Проте різко знизився коефіцієнт народжуваності (з 27,3 %у 1940 р. до 9,6 % у 1995 р.) і, як наслідок, коефіцієнт природного приросту населення (з 13,0 % у 1940 р. до 5,8 % у 1995 р.). Зниження природного приросту спричиняє деформацію віко­вої структури населення, зумовлює зниження природного приро­сту трудових ресурсів. "Старіння" населення призводить до збіль­шення економічного навантаження на працездатних, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні народного господар­ства робочою силою.Таблиця 1. Чисельність населення України (на 1 січня) Показник 1940 1970 1990 1992 1993 1994 1995 1996 Чисельність населення, млн осіб 41,3 47,1 51,8 52,1 52,2 52,1 51,7 51,3 у тому числі: чоловіків 19,7 21,3 24,0 24,2 24,3 24,2 24,0 23,9 жінок 23,3 25,8 27,8 27,9 27,9 27,9 27,7 27,4 Природний приріст, % 13,0 6,4 1,7 -2,0 -3,5 -4,7 -5,8 - Проблеми віково-статевої структури населення мають значні регіональні відмінності. Наприклад, ці проблеми в Закарпатській і донецькій областях діаметрально протилежні. Певні особливості є у сільській і міській місцевостях, зокрема, в більшості сільських адміністративних районів України природного приросту населен­ня практично немає, а в багатьох спостерігається процес депопу­ляції. Це означає, що в таких районах коефіцієнт народжуваності менший від коефіцієнта смертності. В селах різко погіршуються вікова й статева структури населення, що, безперечно, негативно впливає на розвиток продуктивних сил. Дані про віковостатеву структуру населення необхідні для ви­вчення процесів відтворення трудових ресурсів, визначення їх кіль­кісної та якісної структури. Слід зазначити, що поняття "трудові ресурси" доки що неоднозначне. Вперше його запропонував ака­демік С. Г. Струмилін. Не викликає заперечень, що трудові ресурси складаються в основному з працездатного населення в працездатному віці. Нині нижня межа працездатного віку встановлена 16 років, а верхня — 55 років для жінок і 60 років для чоловіків. До трудових ресурсів належать пенсіонери, зайняті в суспільному виробництві, а також підлітки віком 14—15 років, які з тих чи інших причин працюють у сфері матеріального вироб­ництва або невиробничій сфері. З числа трудових ресурсів по­трібно вилучити інвалідів праці чи дитинства працездатного віку, які не зайняті в господарстві, а також незайнятих пенсіонерів працездатного віку. Варто зазначити, що в країнах ринкової еко­номіки термін "трудові ресурси" не вживається, а використову­ється поняття "економічно активне населення". Кількість трудових ресурсів не завжди пропорційна чисельності населення. Вона залежить насамперед від вікової структури. Зви­чайно, чим більша в структурі населення частка осіб віком до 16 або понад 60 років, тим менша чисельність трудових ресурсів. Ос­тання може зростати за рахунок додаткового залучення у вироб­ництво осіб пенсійного і підліткового віку. Кількість трудових ре­сурсів можна регулювати й за рахунок зміщення меж працездат­ного віку. Важливий резерв збільшення трудових ресурсів — це поліпшення умов праці, техніки безпеки, охорони здоров'я, що уможливить зниження смертності та інвалідності осіб у працездат­ному віці, зменшення чисельності Збройних сил або скорочення строку служби у війську, ліквідація пільг для передчасного виходу на пенсію тощо. Істотний вплив на кількісні параметри трудових ресурсів має статевий склад населення. Збільшення чисельності чоловіків веде до зростання трудового потенціалу держави, оскіль­ки межа виходу їх на пенсію на 5 років більша. В умовах зниження природного приросту трудових ресурсів велике значення має поліпшення їх якісного складу. Прогресив­ною вважається структура трудових ресурсів, у якій більше осіб віком до 40 років. В умовах науково-технічного прогресу це най­важливіший фактор трудозабезпечення майже всіх галузей еконо­міки. Аналіз тенденцій природного приросту населення, зрушень у його віково-статевій структурі є основою для прогнозування на перспективу чисельності й структури трудових ресурсів. Методи прогнозування різноманітні, але їх метою є найбільш репрезента­тивні дані про майбутні кількісні і якісні параметри трудового по­тенціалу. Під трудовим потенціалом слід, на нашу думку, розуміти систе­му, що має просторову і часову орієнтацію, елементами якої висту­пають трудові ресурси з урахуванням усієї сукупності їх кількісних та якісних характеристик, зайнятість та робоче місце. Кількісно трудовий потенціал визначається демографічними факторами (природним приростом, станом здоров'я, міграційною рухливістю та ін.), потребами суспільного виробництва в робочій силі і відповідно можливостями задоволення потреби працездатно­го населення в робочих місцях. Якість трудового потенціалу — поняття відносне. Його показ­ники виявляються в показниках якості працездатного населення, трудових ресурсів, сукупного робітника або робочої сили. Якісні характеристики трудового потенціалу можуть бути розкриті за до­помогою сукупності ознак: демографічних, медико-біологічних, професійно-кваліфікаційних, соціальних, психофізичних, мораль­них, науково-технічних та ін. Щодо темпів зростання населення України, то вони надто по­вільні через зниження природного приросту, його механічну рух­ливість та інтенсивний відплив осіб молодого віку, що зумовлює деформацію вікової структури працездатних. У перспективі очіку­ється зменшення приросту трудових ресурсів, що позначиться на розширеному відтворенні і зумовить потребу максимальної орієн­тації на впровадження трудозберігаючих технологій. Нерівномірне розміщення трудових ресурсів в областях, зниження абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях народного господарства зумовлюють потребу наукових досліджень і практичних заходів щодо раціонального використання ресурсів живої праці не тільки в галузях, айв окремих районах України. Розв'язання цієї проблеми можливе завдяки підвищенню продуктинності праці на основі максимального використання досяг­нень нлуково-технічного прогресу. У пропорційному розвитку еконо­міки важливу роль відіграє не тільки економія витрат живої праці, а й матеріалів, сировини, енергії, раціональне використання виробничих фондів, раціоналізація транспортних вантажопотоків на основі нау­ково обгрунтованого розміщення продуктивних сил. Економія витрат живої праці передбачає впровадження трудозберігаючих технологій, що дасть змогу зменшити витрати ручної праці. Нині значна кількість робітників у промисловості, будівництві та в сільському господарстві зайнята на ручних роботах. Безперечно, вони будуть вивільнені з цих галузей господарства за умови підви­щення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів. Механізація та автоматизація виробничих процесів, спеціаліза­ція виробництва сприяють зниженню трудомісткості продукції, що дає особливо великий ефект при розміщенні підприємств у райо­нах, де трудових ресурсів не вистачає. Велике значення має також скорочення адміністративного персоналу з наступним його пере­розподілом у галузі матеріального виробництва і сферу послуг. Однією з найважливіших проблем є підвищення ефективності використання трудових ресурсів у сільському господарстві. В бага­тьох адміністративних районах сільськогосподарські підприємства гостро потребують додаткової робочої сили, незважаючи на те, що в цій галузі матеріального виробництва зосереджено майже 5 млн чол., що становить майже 21,1 % середньорічної чисельності зайнятих у народному господарстві. Причини такого дефіциту не однозначні. На­самперед різко погіршилася віково-статева структура сільського на­селення. Низький рівень механізації й електрифікації виробничих процесів зумовлює значну трудомісткість продукції. Недосконалі й форми організації виробництва та оплати праці. Все це потребує ви­сокого рівня зайнятості населення в сільському господарстві. До речі, зазначені причини зумовлюють відплив із сіл трудових ресурсів, на­самперед молоді та кваліфікованих працівників. В умовах переходу до ринкової економіки урізноманітнюються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у коопе­ративах, малих підприємствах. Багато хто займається індивідуаль­ною трудовою діяльністю. У зв'язку з цим дедалі більше загострю­ються проблеми забезпечення робочою силою суспільного сектора виробництва, особливо будівництва та сільського господарства. Скорочується чисельність працівників у матеріальному вироб­ництві, водночас збільшуючись у кооперативному, індивідуально­му та приватному секторах. Виникли нові сфери зайнятості — кооперативи для виробництва товарів і послуг та індивідуальні се­лянські, фермерські господарства, помітно зросла кількість особис­тих підсобних господарств, малих і спільних підприємств, спілок орендарів. Значна кількість населення, особливо молоді, зайнята в тіньовій економіці. Одночасно в країні зростає безробіття. Тому в сучасних умовах необхідно шукати додаткової можливості для розширення сфери зайнятості населення. Враховуючи те, що по­пит на товари широкого вжитку і послуги високий, а можливості його задоволення незначні, створення нових і розширення діючих підприємств можна вважати досить місткою сферою додаткової зай­нятості населення. Аналіз приросту та особливостей зайнятості населення України свідчить про те, що в межах її території є певні надлишки праце­здатного населення, насамперед у малих містах. Такий надлишок зумовлює можливість виникнення безробіття в умовах проведення радикальної економічної реформи. Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку через відсутність роботи, яка їм підходить, зареєстровані в державній службі зайнятості, справді шукають роботу та здатні приступити до праці. Формування ринкових відносин призвело до зменшення потре­би в кадрах у державних адміністраціях і установах та до одночас­ного збільшення чисельності працівників, вивільнених з суспільно­го виробництва. При цьому проблема нестачі робочої сили на ок­ремих підприємствах відносна, насправді існує приховане безро­біття, що виникло внаслідок нераціональної організації праці, відво­лікання робітників і службовців від основної діяльності. Значна час­тина робітників і службовців перебуває у вимушених відпустках. За даними Міністерства статистики України, на кінець 1995 р. зареєстровано 126,9 тис. безробітних. Заслуговує на увагу питання про розподіл безробітних за віком і освітою. Так, на 1 листопада 1995 р. безробітними у віці 18— 19 років було понад 4,8 тис. чол., 20—29 років — 22,7 тис. Отже, майже половину безробітних України становить молодь до 30 ро­ків, з них 63,4 тис. чол., або 73 % — жінки. Серед безробітних мають вищу освіту 24,2 тис. чол., середню спеціальну — 25,1 тис., загальну середню — 18,9 тис. Поряд з цим спостерігається тенден­ція до зниження освітнього рівня безробітних (зменшилася частка безробітних, які мають вищу і середню спеціальну освіту). Проблема безробіття стає дедалі серйознішою, кількість безро­бітних постійно зростає. Для того щоб створити умови для реалізації права громадян на працю, а також забезпечити соціальний захист тимчасово безробітного населення, на всій території України створено центри зайнятості населення. На державну службу зайнятості покладаються: аналіз ринку праці, прогнозування попиту та пропозиції на ро­бочу силу, підготовка із зацікавленими організаціями республікан­ської та територіальних програм зайнятості населення, забезпе­чення реалізації їх облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, надання їм допомоги у пошуках роботи та працевлаштуванні; забезпечення населення достовірною, повною та оперативною інформацією про можливості працевлаштування на основі обліку вільних робочих місць та вакантних посад; професійна орієнтація та консультації населення, у тому числі молоді; організація професійної підготовки та перепідготовки праців­ників, вивільнених з підприємств, установ та організацій, осіб, які відчувають труднощі при влаштуванні на роботу, а також інших категорій незайнятого населення; подання підприємствам, установам та організаціям, незалежно від форм власності та господарювання, допомоги при доборі кад­рів, консультуванні та забезпеченні їх інформацією про ринок праці; підготовка пропозицій та висновків про використання праці іноземних громадян в Україні, які залучаються для виконання ро­біт за міжурядовими угодами та ліцензіями; забезпечення, в межах компетенції, соціального захисту незай­нятих громадян; здійснення контролю за виконанням підприємствами, устано­вами та організаціями незалежно від форм власності та господарю­вання законодавства про зайнятість населення. Крім галузевих проблем раціонального використання трудових ресурсів не менш важливими є регіональні, їх актуальність зумов­лена насамперед нерівномірним розміщенням населення на терито­рії України (табл. 2). Області відрізняються за густотою населення, його природним приростом, розвитком продуктивних сил, спеціа­лізацією господарства, рівнем урбанізації. У зв'язку з цим є об'єк­тивні умови для територіальної диференціації процесів формуван­ня і використання трудових ресурсів, їх раціональне використання потребує насамперед структурних змін в інвестиційній політиці. Особливо це стосується місцевостей з надлишком трудових ресурсів, де необхідно передбачати витрати на створення нових робочих місць, а також відповідні капіталовкладення у соціальну сферу. Заходи, спрямовані на раціональне використання трудових ресур­сів, є однією з найважливіших умов пропорційного розвитку народ­ного господарства України. Ефективне використання трудових ре­сурсів значно залежить від розподілу їх у галузях народного госпо­дарства. Аналіз галузевої структури зайнятості населення (табл. 3) свідчить про те, що останніми роками відбуваються справді про­гресивні структурні зрушення.Таблиця 2. Територія і чисельність населення в Автономній Республіці Крим і областях України (на 1 січня 1996 р.) Територія, тис. км2 Чисельність населення, тис. чол. Міське населен­ня, % Густота насе­лення, ЧОЛ./КМ2 Україна 603,7 51334,1 68 85,0 Автономна Республіка Крим 26,1 2205,6 63 84,5 Вінницька 26,5 1876,0 47 70,8 Волинська 20,2 1075,2 52 53,2 Дніпропетровська 31,9 3852,2 84 120,8 Донецька 26,5 5198,5 90 196,2 Житомирська 29,9 1480,6 56 49,5 Закарпатська 12,8 1288,1 39 100,6 Запорізька 27,2 2077,8 76 76,4 Івано-Франківська 13,9 1467,1 44 105,5 Київська 28,1 1895,8 57 67,5 Кіровоградська 24,6 1224,8 61 49,8 Луганська 26,7 2788,5 86 104,4 Львівська 21,8 2761,5 61 126,7 Миколаївська 24,6 1343,3 66 54,6 Одеська 33,3 2586,5 66 77,7 Полтавська 28,8 1739,1 58 60,4 Рівненська 20,1 1194,2 48 59,4 Сумська 23,8 1397,9 64 58,7 Тернопільська 13,8 1175,4 44 85,2 Харківська 31,4 3088,4 79 98,4 Херсонська 28,5 1265,7 61 44,4 Хмельницька 20,6 1508,8 52 73,2 Черкаська 20,9 1504,6 55 72,0 Чернівецька 8,1 943,6 43 116,5 Чернігівська 31,9 1349,5 57 42,8 м. Київ 0,8 2638,7 100 3298,4 м. Севастополь 0,9 406,9 94 452,1 Таблиця 3. Розподіл населення, зайнятого я суспільному виробництві, за галу­зями, млн чол. 1990 1991 1992 1993 1994 1995 Всього зайнятоВ галузях економікиПромисловістьСільське і лісове господарство (у тому числі зайнятих в особистому підсобному господарстві)БудівництвоТранспорт і зв’язокТоргівля, громадське харчування, матеріально-технічне забеспечення та збут, заготівляЖитлово-комунальне господарство і невиробничі види побутового обслуговування населенняОхорона здоров’я, фізкультура і соціальне забеспеченняНародна освіта, культура і мистецтво, наука та наукове обслуговуванняФінансування, страхування та пенсійне забеспеченняАппарат органів державного і господарського управління, кооперативних і громадських організаційІнші галузіВ інших сферах діяльності 25,425,47,85,02,41,81,91,01,53,00,10,40,50,0 25,025,07,84,92,31,81,91,01,53,00,10,50,20,0 24,424,07,44,91,91,61,80,91,52,80,10,60,50,5 23,923,47,04,91,81,61,70,81,52,70,20,60,60,5 23,022,26,34,81,61,51,60,81,52,70,20,70,50,8 23,722,05,85,31,51,51,60,81,52,60,20,70,51,7 В Україні знижуються чисельність і частка зайнятих у промис­ловості, будівництві й сільському господарстві і зростає в галузях нематеріального виробництва. Щоправда, ці зрушення дуже повільні. Однією з причин такого явища є повільне зростання продуктив­ності праці в матеріальній сфері виробництва, що стримує вивіль­нення робочої сили. Повільні темпи зростання зайнятості у не­виробничій сфері пояснюються ще й об'єктивними причинами. Однак невиробнича сфера залишається основним споживачем ро­бочої сили, що вивільнятиметься з галузей матеріального вироб­ництва. Розподіл населення, зайнятого в народному господарстві, за галузями, а також тенденції до зрушень у структурі зайнятості можна простежити за даними, поданими у табл. 4.Таблиця 4. Розподіл населення, зайнятого в народному господарстві за галузя­ми матеріального виробництва і невиробничої сфери, % Зайняте населення 1960 1970 1980 1986 1993 Всього зайнято в народному господарстві У галузях матеріального виробництва, у тому числі вантажному транспорті, зв’язку, обслуговування виробництва, торгівлі, особистому підсобному господарстві Робітники і службовці Колгоспники, зайняті в громадському та особистому підсобному господарстві члени сімей робітників і службовців, зайняті в особистому підсобному господарстві Інше населення (кустарі, одноосібники) У невиробничій сферіВ охороні здоров’я, фізкультурі й соціальному забеспеченні, у народній освіті, культурі й мистецтві, в науці й науковому обслуговуванні 10085,9 40,742,03,0 0,214,1 10079,9 52,725,81,4 0,020,1 10076,0 57,417,50,8 0,124,2 10074,4 58,215,40,7 0,125,5 10074,9 58,715,0- -25,1 Для раціонального розміщення виробництва, пропорційного розвитку продуктивних сил економічних районів та областей вели­ке значення має аналіз балансів трудових ресурсів. Баланс — це документ, що характеризує наявність і склад трудових ресурсів, їх розподіл за видами зайнятості, сферами і галузями господарства та суспільними групами (табл. 5). Таблиця 5. Зведений баланс трудових ресурсів Трудові ресурси Рік Зміни в плановому щодо звітного (+; -) Звітний Плановий Трудові ресурси – всього у тому числі Працездатне населення в працездатному віці Населення пенсійного віку, зайняте в народному господарстві Підлітки віком 14-16 років Пенсіонери працездатного віку Розподіл трудових ресурсів За видами зайнятості: У суспільному господарстві У тому числі: Зайняті індівідуальною трудовою діяльністю в кооперативах Особи віком 16 років і старші, що навчаються з відривом від виробництва За сферами виробництва: У виробничій сфері У сфері нематеріального виробництва За галузями: Промисловість Сільське господарство Будівництво Транспорт Зв’язок За суспільними групами: Робітники і службовці КолгоспникиОдноосібники і некооператовані кустарі, орендарі і члени кооперативів, зайняті в особистому підсобному господарстві, фермери Баланси поділяють на звітні й планові. У звітних балансах ві­дображують фактичний стан трудових ресурсів на певну календар­ну дату. В планових балансах на основі аналізу використання тру­дових ресурсів з урахуванням завдань економічного і соціального розвитку визначають основні джерела й форми забезпечення кад­рами господарства, зрушення в пропорціях затрат праці між сфе­рами і галузями народного господарства. За своєю структурою ба­ланс складається з двох частин: ресурсної (трудові ресурси) і ви­тратної (розподіл трудових ресурсів). Обидві частини балансу ма­ють кореспондуватися. На регіональному рівні при встановленні ресурсної і витрат­ної частин балансу між ними інколи виникає невідповідність. У тому випадку, коли переважає ресурсна частина звітного балан­су, необхідно в плановому балансі передбачити заходи щодо ство­рення додаткових робочих місць з метою забезпечення повної зайнятості. При аналізі регіональних балансів трудових ресурсів з урахуванням тенденцій до їх природного приросту відповідні органи розробляють заходи щодо оптимального використання трудових ресурсів у районах, де є надлишок трудових ресурсів, і зниження трудомісткості виробництва та підвищення ефективності використання наявних ресурсів живої праці в трудодефіцитних районах. Певний надлишок трудових ресурсів є в сільській місцевості деяких областей. У масштабах країни поряд із створенням у та­ких районах додаткових робочих місць слід впроваджувати орга­нізований територіальний перерозподіл населення у вигляді між­районних міграцій. Однак при розробці конкретних напрямків досягнення оптимальної зайнятості в районах з надлишком тру­дових ресурсів орієнтуються на обставини, що склалися у тих чи інших районах. Наприклад, аналіз ресурсної частини балансу по­казує, що в структурі останніх переважають особи старших віко­вих груп. При цьому враховують і тенденції до природного при­росту. При зниженні на перспективу природного приросту насе­лення у працездатному віці і "старінні" трудових ресурсів навіть у районах з надлишком трудових ресурсів доцільно розширюва­ти сферу прикладання праці на місці і досить обережно підходити до питань територіального перерозподілу їх. Такий підхід виправ­довує себе при прогнозуванні раціонального використання тру­дових ресурсів сільської місцевості районів з надлишком трудо­вих ресурсів. Практика показує, що в окремих районах сільське господарство забезпечене трудовими ресурсами на достатньому рівні. Однак вважати працездатне сільське населення резервом для галузевого перерозподілу доцільно за умови відповідного зниження затрат живої праці на виробництво сільсько­господарської продукції на основі впровадження досягнень нау­ково-технічного прогресу. Альтернативними заходами щодо ліквідації дефіциту трудових ресурсів у південних і східних районах України є забезпечення в галузевому і територіальному розрізах відповідності кількості ро­бочих місць трудовим ресурсам, а також широке впровадження трудозберігаючих технологій. Іншими словами, основним напря­мом забезпечення робочою силою трудодефіцитних районів треба вважати не додаткове залучення нових працівників, а скорочення затрат живої праці. Власне, в умовах ринкової економіки дефіцит трудових ресурсів зумовлюватиме потребу впровадження у вироб­ництво нових форм організації й оплати праці, досягнень науково-технічного прогресу. Дуже поширеним явищем нині є хронічний дефіцит робочої сили в деяких галузях промисловості і будівництва, хоча він має й відносний характер, оскільки є результатом невідповідності кіль­кості робочих місць трудовим ресурсам. Це означає, що на підприємствах і на будівництві розширення виробництва відбувається певною мірою за рахунок нових робочих місць, а не завдяки їх зменшенню через впровадження нових форм організації праці і трудозберігаючих технологій. Водночас слід зазначити, що в господарстві України є великі резерви вивільнення робочої сили завдяки зниженню чисельності зайнятих на ручних роботах і зростання продуктивності праці. Значні резерви трудових ресурсів є й у структурі зайнятості. На­приклад, у народному господарстві України ще висока частка ке­рівників та фахівців. Таке становище, коли кожний четвертий є керівником чи фахівцем, не сприяє зростанню продуктивності праці, отже, скорочення зайнятості в управлінському апараті, перехід на нові форми організації й управління зумовлюють потребу галузе­вого перерозподілу значної частини робочої сили. Зростаючий дефіцит трудових ресурсів є гальмівним фактором розміщення продуктивних сил. Тривалий час будівництво великих підприємств здійснювалося у великих містах, що зумовлювало над­мірну концентрацію населення. Звичайно, фактор агломерації при розміщенні промисловості має вирішальне значення і дає вагомий економічний і соціальний ефект завдяки створенню єдиної системи виробничої і соціальної інфраструктури. Тенденція до дальшого зрос­тання великих міст дуже стійка. Однак у сучасних умовах концепція розміщення продуктивних сил враховує вимогу обмеження будів­ництва в містах великих підприємств, особливо галузей матеріально­го виробництва, не пов'язаних з обслуговуванням населення. Необ­хідною умовою реконструкції підприємств є глибокі якісні зміни в технології та організації виробництва. Відбір галузей виробництва для великого міста потребує забезпечення не тільки високого еко­номічного ефекту, а й створення нешкідливих умов для довкілля і населення, раціонального використання землі. Нині поліпшення ви­користання трудових ресурсів пов'язане з більш повним викорис­танням можливостей господарського розвитку малих і середніх міст та робітничих селищ. Як правило, в таких містах є резерви робочої сили. Крім того, тут зосереджені підприємства для переробки сільсь­когосподарської сировини з сезонним характером виробництва. Тому значна частина трудових ресурсів використовується протягом року лише частково. В малих містах і особливо в робітничих селищах сконцентровані підприємства одного профілю, що характерно для регіонів, що спеціалізуються на гірничій і металургійній промисло­вості. На таких підприємствах зайняті в основному чоловіки, а сфе­ра прикладання жіночої праці буде обмежена. Більшість малих і середніх міст розташовані в добре забезпечених транспортом регіо­нах, а це підвищує їх значення для майбутнього розміщення підпри­ємств обробної промисловості, особливо філіалів великих підпри­ємств, з урахуванням того, що в середніх і малих містах середня вартість інженерної підготовки, обладнання й устаткування порів­няно нижча, ніж у великих. У малих і середніх містах важливим резервом підвищення ефек­тивності використання наявних трудових ресурсів є розвиток сфе­ри послуг. Ці міста виконують роль центрів соціального обслугову­вання сільського населення. Зростання зайнятості населення у не­виробничій сфері таких міст матиме велике соціальне значення. Водночас це дасть змогу створити умови для залучення до вироб­ництва певної кількості жіночої праці. Питання зайнятості населення в умовах переходу до ринкової економіки потребують теоретичного і методичного переосмислен­ня. Розвиток індивідуальної та кооперативної трудової діяльності, впровадження нових форм організації праці, особливо оренди, ха­рактеризуються виникненням принципово нових проблем у сфері зайнятості. Перехід промислових підприємств на нові умови господарювання передбачає плату державі за трудові ресурси. Це передусім змушує їхніх керівників серйозно зважувати можливість додаткового залу­чення робочої сили. Поряд з цим підприємства намагатимуться вивільнятися від зайвої робочої сили завдяки механізації, автома­тизації й роботизації виробництва. Скорочуватиметься управлін­ський апарат. Отже, уже в недалекому майбутньому перед суспіль­ством постане проблема галузевого і територіального перерозподі­лу вивільненої робочої сили. Якісно новою формою зайнятості є розвиток індивідуальної і кооперативної трудової діяльності. З одного боку, ця сфера поглине значну кількість вільної робочої сили, а з другого — вона намагати­меться обмежитися меншою кількістю робочої сили в розрахунку на одиницю вироблюваної продукції. Загальна чисельність зайня­тих при масовому розвитку цієї сфери зросте завдяки додатковому залученню пенсіонерів і непрацездатних у працездатному віці. Зросте й повторна зайнятість певної частини населення. Отже, ускладниться процес складання витратної частини балансу трудових ресурсів. У майбутньому ймовірно зросте конкурентність між державни­ми і кооперативними підприємствами в сфері зайнятості. В умовах переходу до ринкової економіки одним з найважливіших її струк­турних елементів бу^ 43. Донецький економічний районПлоща — 53,2 тис. км2 (8,8 % території України). Населення — 7887,0 тис. чол. Склад — Донецька і Луганська області. Район розташований на південному сході України, межує з об­ластями Російської Федерації — Бєлгородською, Воронезькою, Рос­товською. На півдні омивається водами Азовського моря. На заході та північному заході межує із Запорізькою, Дніпропетровською та Харківською областями. В межах рай­ону розміщений Український Донбас — один з найрозвиненіших у країні територіально-виробничих комплексів з переважною спеці­алізацією добувних галузей промисловості та пов'язаними з ними галузями обробної промисловості, значними природними ресурса­ми та потужним виробничим потенціалом, густою мережею тран­спортних магістралей.^ Природні умови і ресурси. Рельєф регіону складний. Північна частина — полого-хвиляста лесова рівнина, глибоко розчленована річковими долинами, балками та ярами відрогів Середньоросійської височини. На значних ділянках на денну поверхню виходять ко­рінні породи — крейдові та палеогенові. Південніше від Сіверсько-го Дінця розміщена Донецька височина — хвиляста, платоподібна, дуже розчленована річковими долинами і крутосхиловими балка­ми. Висота над рівнем моря — 200—250 м. Тут найвища точка всієї Лівобережної України — гора Могила-Мечетна (367 м над рівнем моря). Часті виходи на денну поверхню кам'яновугільних порід. Поширені антропогенні форми рельєфу: терикони, кар'єри, курга­ни. На південному заході — Приазовська височина з деякими під­вищеннями: Могила-Гончариха, Савур-Могила. Приазовська висо­чина змінюється вузькою смугою низовини, яка уступом обрива­ється до Азовського моря. У місцях залягання вапняків (басейни річок Мокра Волноваха і Суха Волноваха) та соленосних відкладів розвинені карстові форми рельєфу. Основне багатство надр Донецького економічного району — кам'яне вугілля. Є поклади марок вугілля від довгополум'яного (Д) до антрацитів (А). Запаси коксівного вугілля (марки К, ПС, ПЖ) станов­лять 13 %, їх частка у видобутку — 40 %. Основні запаси — у районах Старого Донбасу (так звана "Гірничопромислова зона"). Пласти кам'яного вугілля малопотужні, їх товщина 40—70 см. Рідше трапляються півтора- та двометрові пласти. Як виняток можна назва­ти пласт "Велетень", що залягає поблизу станції Хацапетівка і має потужність 5 м. Налічується до 400 вугільних пластів, які залягають похило і навіть вертикально. Нерідко пласти виклинюються. Марки довгополум'яного вугілля (7500 ккал.) залягають на півночі вугленос­ної зони, антрацитів — у центральній частині, коксівні марки (ПС — 8500 ккал.) — у південно-західній частині. Поклади вугілля поширені в таких районах: Красноармійському, Горлівсько-Щербинівському, Донецько-Петровському, Мушкетово-Макіївському, Дебальцевському, Сніжнянсько-Чистяківському (Донецька обл.), Лисичанському, Алмаз-нянському, Луганському, Краснодонському, Боково-Хрустальному, Селезнівському і Довжано-Ровеньківському (Луганська обл.). Забез­печеність розвіданими запасами на рівні видобутку 1980 р. становить у Луганській області 125 років, у Донецькій — 77 років. За запасами антрацитів Донбас посідає перше місце в світі. Поряд з вугіллям у районі виявлено родовища природного газу: Червонопопівське, Слов'яносербське, Борівське, Співаківське, Кружилівське, а також 21 газоперспективну площу. З рудних корисних копалин бурі залізняки виявлено в басей­нах річок Кальміус і Торець (Донецька обл.) та Айдар і Деркул (Луганська обл.), промислового значення вони не мають. У межах Бахмутського, Лисичанського і Володарського районів є мідні руди, але вони не розробляються. У Нагольному кряжі (Антрацитівський і Ровеньківський райони) виявлено невелике родовище поліметалів (свинець, цинк, срібло), яке промислового значення не має. Ртуть видобувають на Микитівському ртутному комбінаті. Поклади кам'яної