ЗМІСТВСТУП......................................................................................................................................3РОЗДІЛ 1. Музичний шоу-бізнес України як сфера авторських правовідносин..10 1.1. Поняття музичного шоу-бізнесу України.....................................................................10 1.2. Особливості авторсько-правового регулювання відносин.........................................21 1.3. Об’єкти авторського і суміжних прав...........................................................................33 1.4. Суб’єкти авторського і суміжних прав.........................................................................52 Висновки до Розділу 1...........................................................................................................63РОЗДІЛ 2. Охорона прав суб’єктів авторського і суміжних прав у музичному шоу-бізнесі України..............................................................................................................65 2.1. Особливості реалізації авторського й суміжних прав.................................................65 2.2. Специфіка обігу майнових авторського й суміжних прав........................................105 2.3. Особливості колективного управління майновими авторським і суміжними правами...................................................................................................................................124 Висновки до Розділу 2..........................................................................................................136РОЗДІЛ 3. Цивільно-правовий захист авторського і суміжних прав у музичному шоу-бізнесі України............................................................................................................140 3.1. Порушення авторського й суміжних прав і специфіка відповідальності за їх порушення..............................................................................................................................140 3.2. Суб’єкти, форми та способи захисту авторського і суміжних прав........................149 3.3. Зарубіжний досвід захисту авторського і суміжних прав.........................................165 Висновки до Розділу 3..........................................................................................................170ВИСНОВКИ.........................................................................................................................174^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................................183Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html^ ВСТУПАктуальність теми. Охорона авторського й суміжних прав поширюється на різні сфери суспільних відносин, що пов’язані зі створенням і використанням творів науки, літератури та мистецтва, а також об’єктів суміжних прав. Проте однією з найпомітніших і найдинамічніших сфер суспільних відносин є музичний шоу-бізнес, що має значні перспективи для розвитку з огляду на добре відому ментальну схильність українського народу до творчості, передусім музичної. Хоч як це дивно, але навіть сьогодні, коли ринок вітчизняної музичної індустрії тільки починає розвиватись, а правове регулювання українського музичного шоу-бізнесу потребує вдосконалення, українська пісня за кордоном (за винятком Російської Федерації, США, Великобританії та Франції) використовується активніше, ніж зарубіжні музичні твори, виконання й фонограми в Україні, що знаходить відображення в розрахунках вітчизняних і зарубіжних організацій колективного управління майновими авторським і суміжними правами. Прогрес українського музичного шоу-бізнесу має вагоме економічне значення, оскільки ринок музичної індустрії може приносити значну частку доходів державної скарбниці. Тим часом він пов’язаний передусім з поліпшенням правової охорони авторського й суміжних прав, розвитком правового регулювання, формуванням правових механізмів захисту прав суб’єктів вітчизняного музичного шоу-бізнесу. Актуальність дослідження пов’язана з необхідністю посилення захисту авторського й суміжних прав від правопорушень, насамперед від контрафакції, що передбачає вдосконалення цивільно-правових способів захисту прав. Недоліки правового регулювання даної сфери суспільних відносин мають значні негативні наслідки не лише для українського музичного шоу-бізнесу, а й для інших галузей господарства, підтвердженням чого є колишнє накладення Сполученими Штатами Америки санкцій на експорт української металургійної продукції внаслідок надміру порушень авторського й суміжних прав у нашій державі, внесення України до так званого „Переліку 301”, де зазначаються держави, на території яких широко порушуються права інтелектуальної власності, розвинуто музичне піратство. Вдосконалення правового регулювання охорони авторського й суміжних прав визначене також необхідністю уніфікації національного законодавства з положеннями законодавства Європейського Союзу. Вітчизняна правова система в цілому забезпечила основи охорони авторського й суміжних прав у музичному шоу-бізнесі України, на сьогодні сформоване відповідне законодавство, функціонують всі елементи музичної індустрії. Втім окремі недоліки законодавства, правові колізії та прогалини в правовому регулюванні й досі унеможливлюють ефективну правову охорону, що сприяє порушенням авторського й суміжних прав, а також гальмує розвиток українського музичного шоу-бізнесу. Тож дослідження охорони авторського й суміжних прав у музичному шоу-бізнесі України покликане проаналізувати вади правового регулювання й визначити шляхи вирішення існуючих правових проблем.^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами темами. Дисертаційне дослідження виконане у рамках двох тем Міжнародного центру правових проблем інтелектуальної власності при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України – „Проблеми удосконалення національного законодавства у галузі інтелектуальної власності в умовах інтеграції України до Європейського Союзу” та „Проблеми удосконалення законодавства з авторського права і суміжних прав в Україні”.^ Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науково-теоретичний аналіз музичного шоу-бізнесу України як сфери авторсько-правових відносин, розробка практичних рекомендацій стосовно вдосконалення правового регулювання відносин щодо охорони авторського й суміжних прав. Для досягнення поставленої мети було поставлено наступні завдання: розкрити зміст музичного шоу-бізнесу України як сфери авторсько-правового регулювання; охарактеризувати правовий режим використання об’єктів авторського й суміжних прав у сфері музичного шоу-бізнесу України; окреслити особливості здійснення авторського й суміжних прав у сфері музичного шоу-бізнесу України; визначити специфіку обігу майнових авторського й суміжних прав у музичному шоу-бізнесі України; проаналізувати правові проблеми колективного управління майновими авторським і суміжними правами у музичному шоу-бізнесі України; розкрити проблеми захисту авторського й суміжних прав у сфері музичного шоу-бізнесу України; сформулювати наукові висновки і практичні рекомендації стосовно вдосконалення правового регулювання відносин щодо охорони авторського права і суміжних прав у музичному шоу-бізнесі України.^ Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з охороною авторського й суміжних прав у музичному шоу-бізнесі України.Предметом дослідження є правове регулювання суспільних відносин у сфері музичного шоу-бізнесу України, правовий статус суб’єктів і правовий режим використання об’єктів авторського й суміжних прав у даній сфері, специфіка здійснення майнових авторського й суміжних прав та їх обігу, захист авторського й суміжних прав у сфері музичного шоу-бізнесу України.^ Методологічною основою дослідження став комплексний підхід до аналізу проблем охорони авторського й суміжних прав у музичному шоу-бізнесі України шляхом поєднання низки методів. Використано системно-функціональний метод, що надав можливість виявити палітру внутрішніх і зовнішніх зв’язків досліджуваного предмета й зробити відповідні висновки. Історичний метод дозволив простежити еволюцію правового регулювання відносин у сфері музичного шоу-бізнесу України, а також проаналізувати напрямки розвитку правової охорони авторського й суміжних прав у цій сфері. За допомогою порівняльного методу досліджено правові механізми в національному й іноземному законодавстві, юридичній науці і судовій практиці. В роботі було використано й традиційні методи теоретичного та емпіричного дослідження: абстрагування, аналіз, синтез, індукція, дедукція, що дозволили виявити прогалини в доктрині й колізії у праві щодо здійснення і захисту авторського й суміжних прав у музичному шоу-бізнесі України.^ Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали роботи українських та іноземних науковців з питань авторського права, цивілістики дореволюційного, радянського й сучасного періодів. Зокрема, в процесі дисертаційного дослідження використовувались: спадщина таких дореволюційних вітчизняних цивілістів, як П.Д. Калмиков, Я.А. Канторович, Д.І. Мейер, В. Спасович, І.Г. Табашников, Г.Ф. Шершеневич; роботи наступних радянських учених: Б.С. Антимонов, С.Н. Братусь, М.В. Гордон, Н.Л. Зільберштейн, В.Я. Іонас, О.С. Іоффе, Л. Каспін, Г.К. Матвєєв, Ю.Г. Матвєєв, М.І. Нікітіна, Н.А. Райгородський, А.А. Рубанов, В.І. Серебровський, Е.А. Флейшиц, І.Я. Хейфец, Б.Б. Черепахін, С.А. Чернишова; праці таких сучасних українських науковців, як Г. Андрощук, І.А. Безклубий, Д.В. Боброва, Ю.Л. Бошицький, М.В. Венецька, Л. Глухівський, І.І. Дахно, В.С. Дроб’язко, Р.В. Дроб’язко, П.П. Крайнєв, В.В. Кривенко, Ю.М. Кузнєцов, Н.С. Кузнєцова, В. Мельник, О.М. Мельник, О.М. Молявко, В.Л. Мусіяка, О.М. Пастухов, О.А. Підопригора, О.О. Підопригора, В.Г. Ротань, О.Д. Святоцький, І.Ф. Севрюкова, О.Ф. Скакун, Л.П. Тимофієнко, Я.М. Шевченко; твори наступних російських цивілістів: С.С. Алексєєв, В.А. Бєлов, М.І. Брагінський, В. Вольфсон, Е.П. Гаврилов, Д.В. Дождьов, В.А. Дозорцев, В.С. Єм, В.О. Калятін, А.М. Мінков, Л. Подшибіхін, А.П. Сергєєв, К.І. Скловський, І.А. Силонов, Е.А. Суханов; роботи таких іноземних науковців, як A. Bertrand, Davies Gillian, Michele E. Hung, M. William Krasilovsky, M. Fletcher Reynolds, Stim Richard, Sidney Shemel, М. Хенрі, Р. Дюма, А. Керевер, Коскинен-Олссон Тари, Д. Ліпцик, А.П. Луцкер; дисертаційні дослідження наступних українських і російських учених: О.М. Боярчук, І.І. Ващинець, Р.А. Денисова, С.А. Дзіс, Н.Ф. Дикарєва, Ж.В. Завальная, О.В. Ієвіня, С.М. Клейменова, Н.Л. Клик, Г.В. Корчевний, С.Е. Кружалов, К.Б. Леонтьєв, Н.В. Макагонова, М.В. Опаріна, І.В. Разгонов, Р.Ш. Рахматулліна, Д.М. Сирота, Г.В. Чурпіта, О.О. Штефан і Н.Є. Яркіна.^ Емпіричну основу дослідження становлять міжнародні нормативно-правові акти, законодавство України й законодавство інших держав. У дослідженні використано матеріали дванадцяти рішень вітчизняних судів та одного рішення Європейського суду справедливості.^ Наукова новизна може полягати у тому, що воно є першим у цивільній науці України системним комплексним дослідженням проблем охорони авторського й суміжних прав у музичному шоу-бізнесі України. На основі комплексного аналізу наукової доктрини, позитивного права України, положень міжнародних договорів, зарубіжного законодавства та судової практики сформульовано теоретичні висновки й практичні рекомендації, що відрізняються науковою новизною і конкретизуються в наступних положеннях: вперше подано визначення музичного шоу-бізнесу України як сфери авторсько-правових відносин, зокрема музичний шоу-бізнес визначено як сферу суспільних відносин, пов’язаних зі створенням та розповсюдженням творів масового музичного мистецтва, а також їх виконань і фонограм (відеограм) з метою одержання прибутку; зроблено спробу визначити особливості правового режиму об’єктів та правового статусу суб’єктів авторського й суміжних прав, що використовуються (функціонують) у сфері музичного шоу-бізнесу України; окреслено специфіку здійснення авторського й суміжних прав у музичному шоу-бізнесі України, що полягає, зокрема у діяльності на музичному ринку переважно вторинних суб’єктів авторського й суміжних прав, високому значенні обігу майнових авторського й суміжних прав, широкому застосуванні механізму колективного управління майновими авторським і суміжними правами, тісному переплетінні авторського й різних суміжних прав, а також наявності численних публічноправових обмежень здійснення авторського й суміжних прав; вперше запропоновано удосконалити правову конструкцію вичерпання авторського й суміжних прав, зокрема шляхом поширення її дії на виконавські права; запропоновано додати до вітчизняного законодавства субправомочності виконавця на публічне виконання й публічне сповіщення своїх записаних (зафіксованих) виконань, а також субправомочності виробника фонограми, відеограми на публічне виконання і публічне сповіщення своїх фонограм, відеограм; вперше запропоновано ініціювати внесення змін у ратифіковані Україною міжнародні договори для подальшого введення до позитивного авторського права України норм про нові способи використання творів (об’єктів суміжних прав): „електронний запис” й „електронне розповсюдження”; запропоновано впорядкувати систему договорів щодо розпорядження майновими авторським і суміжними правами шляхом усунення розбіжностей в регулюванні розпорядження авторським і суміжними майновими правами у різних нормативно-правових актах; зроблено спробу дослідити суспільні відносини у сфері колективного управління майновими авторським і суміжними правами у музичному шоу-бізнесі України, подано дефініцію колективного управління, що визначене як діяльність організацій колективного управління з представництва суб’єктів авторського і (або) суміжних прав щодо здійснення їхніх прав, збирання, розподілу та виплати винагороди, належної суб’єктам авторського і (або) суміжних прав; вперше проаналізовано проблеми захисту авторського й суміжних прав у сфері музичного шоу-бізнесу України і запропоновано надати виключним ліцензіатам і організаціям колективного управління право застосовувати спеціальний авторсько-правовий інструментарій захисту авторського й суміжних прав, притаманний суб’єктам цих прав.^ Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження дозволяють визначити підходи до вирішення цілої низки теоретичних і практичних проблем охорони авторського й суміжних прав у музичному шоу-бізнесі України. Деякі сформульовані в дисертації положення мають дискусійний характер і можуть стати основою для подальших наукових досліджень проблем охорони авторського й суміжних прав у музичному шоу-бізнесі України. Теоретичні положення й висновки дослідження можуть використовуватись у процесі законотворчості, для підготовки навчальних курсів у вузах, у процесі правореалізації суб’єктами авторського й суміжних прав, організаціями колективного управління майновими авторським і суміжними правами тощо, а також у процесі правозастосування органами виконавчої і судової влади.^ Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане самостійно з використанням останніх досягнень науки цивільного права, сформульовані положення й висновки ґрунтуються на результатах особистих досліджень автора.^ Апробація результатів дисертації. Отримані результати апробовані на міжнародних наукових конференціях, зокрема на Міжнародній науковій конференції „Проблеми розвитку та управління інтеграційними процесами на міжнародному ринку вищої освіти і науки” (Ужгород (Україна) – Сніна (Словаччина), 16-18 жовтня 2002 р.), Міжнародній науковій конференції „Теорія і практика переходу до ринку: економіко-правовий, міжнародний, інформаційно-технологічний та освітньо-правовий аспекти” (Ужгород (Україна) – Сніна (Словаччина), 12-15 березня 2003 р.), Міжнародній науковій конференції „Проблеми розвитку та управління інтеграційними процесами на міжнародному ринку вищої освіти і науки” (Ужгород (Україна) – Сніна (Словаччина), 15-17 жовтня 2003 р.).Публікації. Основні теоретичні положення й практичні пропозиції дисертаційного дослідження опубліковано в шести статтях у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, трьох статтях у профільних виданнях, а також у тезах трьох доповідей на науково-практичних конференціях.^ Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг рукопису становить 204 сторінки, в тому числі 22 сторінки списку використаних джерел, що охоплює 204 найменування.Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.htmlВИСНОВКИНа підставі наведеного викладаємо найважливіші теоретичні й практичні результати, отримані в даному дисертаційному дослідженні. 1. Музичний шоу-бізнес є сферою суспільних відносин, пов’язаних зі створенням та розповсюдженням творів масового музичного мистецтва, а також їх виконань і фонограм (відеограм) з метою одержання прибутку, і складається з чотирьох ланок – креативної, агентської, дистрибутивної та споживацької, що утворюють відповідні стадії. Законодавство, що регулює відносини в музичному шоу-бізнесі України, являє собою чітку систему. Воно базується на Конституції України [38] та складається з чотирьох послідовних рівнів. Перший утворюють чинні в Україні міжнародні договори, другий – Цивільний [24] та Господарський [12] кодекси. Третій рівень становлять спеціальні закони, що конкретизують норми кодексів, а четвертий – підзаконні акти, прийняті на виконання спеціальних законів. 2. Музичному шоу-бізнесові України притаманне особливе коло об’єктів і суб’єктів. До вузького кола об’єктів належать музичні твори з текстом або без тексту, аудіовізуальні твори (музичні відеокліпи), виконання музичних творів, їх фонограми та відеограми. Правооб’єктний режим музичного твору тісно пов’язаний із наявністю таких елементів його художньої форми, як мелодія, гармонія та ритм. Охороноздатність елементів музичних творів повинна визначатись індивідуально через проведення експертизи з урахуванням домінування тих чи інших елементів у звучанні твору, сприйняття та асоціацій пересічного слухача. При тому існує необхідність дати в Законі України „Про авторське право і суміжні права” [23] визначення так званої „художньої цитати” як порівняно короткого уривку з твору літератури чи мистецтва, що використовується з обов’язковим посиланням на його автора і джерела цитування іншою особою у своєму творі для посилення художньої образності, а також забезпечити режим вільного використання художніх цитат. Новий Цивільний кодекс України [24] до об’єктів суміжних прав зараховує виконання, незалежно від того, є воно виконанням твору чи „нетворчим” виконанням. Таке розширення змісту виконання як об’єкта суміжних прав є зайвим і потребує перегляду. Крім того, відсутність поняття „виконання” як об’єкта суміжних прав у чинному законодавстві перешкоджає ефективній охороні цього об’єкта. Тож доцільно у ст. 1 Закону України „Про авторське право і суміжні права” [23] дати наступне визначення виконання як об’єкта суміжних прав: виконання – подання творів науки, літератури й мистецтва до публіки через безпосередню інтерпретаційну творчість виконавця. Для розмежування аудіовізуального твору й відеограми слід застосовувати такий практичний критерій, як наявність чи відсутність попереднього сценарію (у письмовій чи усній формі). 3. До вузького кола суб’єктів музичного шоу-бізнесу України належать автор музичного твору та співавтори й продюсер музичного відеокліпу, виконавець та виробник фонограми й відеограми, а також правонаступники вказаних суб’єктів. Для дотримання законодавства державними організаціями, що здійснюють колективне управління, слід ч. 2 ст. 47 Закону України „Про авторське право і суміжні права” [23] викласти в такій редакції: „Організації колективного управління мають статус юридичної особи згідно із законом і створюються суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав або розпорядчим актом органу державної влади”. Ч. 5 ст. 47 Закону при тому необхідно скасувати. 4. Охорона авторського і суміжних прав у музичному шоу-бізнесі України характеризується власною специфікою, зокрема діяльністю на музичному ринку переважно вторинних суб’єктів авторського й суміжних прав, високим значенням обігу майнових авторського й суміжних прав, широким застосуванням механізму колективного управління майновими авторським і суміжними правами, тісним переплетінням авторського й різних суміжних прав, а також наявністю численних публічноправових обмежень здійснення авторського й суміжних прав. Основу правовикористання у сфері музичного шоу-бізнесу України становить розповсюдження примірників фонограм, публічне сповіщення фонограм виконання музичних творів і публічна демонстрація відеограм й аудіовізуальних творів-музичних відеокліпів та розповсюдження їх примірників, публічне виконання музичних творів, фонограм їх виконання, зокрема, під час гастрольної діяльності, а сьогодні – й розповсюдження записів виконання музичних творів у мережі Інтернет. 5. Розповсюдження примірників фонограм тісно пов’язане з принципом вичерпання прав та публічноправовим обмеженням (обов’язком одержувати контрольні марки). Виклад норм, що передбачають вичерпання майнових авторського й суміжних прав, потребує вдосконалення. Виконавець має право дозволяти використання лише свого виконання у складі фонограми (відеограми), а не самої фонограми (відеограми), дозволяти розповсюдження запису виконання. Тож норму першого речення ч. 4 ст. 39 Закону бажано викласти в наступній редакції: „У разі, коли виконавець під час першої фіксації виконання безпосередньо дозволить виробникові фонограми чи виробникові відеограми подальше відтворення запису свого виконання у складі фонограми чи відеограми, вважається, що виконавець передав виробнику фонограми чи виробнику відеограми виключне право на розповсюдження запису виконання у складі фонограм, відеограм та їх примірників способом першого продажу або іншого передання у власність чи володіння, а також способом здавання у майновий найм, комерційний прокат та іншого передання”. Для уникнення парадоксального правового режиму обігу примірників фонограм, коли користувач звільняється від обов’язку одержати дозвіл на подальший продаж такого примірника як від автора, так і від виробника фонограми (відеограми), але не звільняється від обов’язку одержати відповідний дозвіл від суб’єкта виконавських прав, ст. 39 Закону України „Про авторське право і суміжні права” [23] треба доповнити ч. 5, у якій зазначити наступну норму: „Якщо записи виконання введено виконавцем чи за його згодою в цивільний обіг шляхом їх першого продажу в Україні, то допускається їх наступне розповсюдження шляхом продажу, дарування тощо без згоди виконавця чи його правонаступника і без виплати йому винагороди. Проте й у цьому разі право здавання таких записів виконання у майновий найм чи комерційний прокат залишається виключно правом суб’єкта прав на виконання”. Для забезпечення прав правонаступників виробників фонограм (відеограм) до останнього речення ч. 3 ст. 40 Закону України „Про авторське право і суміжні права” [23] слід додати слова „або його правонаступника”. 6. Для упорядкування авторсько-правових відносин, пов’язаних із торговим посередництвом у розповсюдженні примірників фонограм, відеограм, аудіовізуальних творів, необхідно ініціювати внесення змін до ратифікованих Україною договорів Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право [27] і Про виконання і фонограми [30] щодо поширення принципу вичерпання прав на комісію до першого продажу примірників об’єктів авторського й суміжних прав. 7. Розповсюдження примірників відеограм і музичних відеокліпів, а також демонстрація цих творів і відеограм пов’язані з необхідністю одержання прокатного посвідчення. Механізм одержання прокатного посвідчення також потребує поліпшення через виокремлення у п. 21 Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів [66] порядку виникнення публічного права розповсюдження і демонстрування фільмів через здійснення відповідних написів на прокатному посвідченні (його копії) або надання відповідного доручення суб’єктом цього публічного права замість порядку „передання права”. 8. Удосконалення механізму реалізації публічних прав суб’єктів авторського й суміжних прав у сфері музичного шоу-бізнесу України неможливе без підвищення рівня юридичної техніки викладу норм ст. 43 Закону України „Про авторське право і суміжні права” [23]. Пропонуємо до ч. 1 статті 453 Цивільного кодексу України [24] додати субправомочності виконавця на публічне виконання й публічне сповіщення своїх записаних (зафіксованих) виконань, а до ч. 1 ст. 454 Кодексу – субправомочності виробника фонограми, відеограми на публічне виконання й публічне сповіщення своїх фонограм, відеограм і відповідно змінити норму ч. 1 ст. 43 Закону України „Про авторське право і суміжні права” [23]. 9. Адміністративне обмеження реалізації авторського права на виконання своїх творів через введення обов’язку одержання Свідоцтва для проведення гастрольного заходу повинно бути введене до Закону України „Про гастрольні заходи в Україні” [17] з метою захисту вітчизняного ринку музичної культури та обмеження концертної діяльності іноземних гастролерів з ближнього зарубіжжя, що в результаті позитивно позначиться на можливостях реалізації своїх прав вітчизняними виконавцями, авторами, виробниками фонограм. 10. Враховуючи, що „субправомочність доступу” сьогодні не здатна забезпечити охорону прав на твори (об’єкти суміжних прав), розміщені в мережі Інтернет, оскільки її зміст обмежений умовами, що вільготно обходяться користувачами, слід ініціювати внесення змін у ратифіковані Україною міжнародні договори Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право [27] та про виконання і фонограми [30] для подальшого введення до позитивного авторського права України норм про нові способи використання творів (об’єктів суміжних прав): „електронний запис” і „електронне розповсюдження”. 11. Реалізація авторського й суміжних прав у музичному шоу-бізнесі України найтіснішим чином пов’язана з обігом майнових прав, що виникає передусім в порядку розпорядження суб’єктами своїми майновими правами через укладення відповідних договорів. До таких договорів належать насамперед ліцензійний договір, договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності та договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які мають свої попередні форми й у Законі України „Про авторське право і суміжні права” [23]. За ліцензійними авторськими й суміжними договорами надаються обмежені права інтелектуальної власності, а не зобов’язальні права. Такі договори відрізняє від договорів про передання виключних майнових авторського чи суміжних прав відсутність правонаступництва. У процесі правозастосування суд у кожній справі повинен не тільки досліджувати весь ланцюг договорів про передання (надання) майнових авторського чи суміжних прав, а й аналізувати, які саме правомочності (субправомочності) передано (надано) в межах якої території і на який строк. 12. Серйозною проблемою визначення вторинного суб’єкта авторського права у процесі правозастосування є норма ч. 3 ст. 32 Закону України „Про авторське право і суміжні права” [23], що руйнує побудовану Цивільним кодексом України [24] струнку систему договорів про розпорядження майновими авторським і суміжними правами й прирівнює авторський договір про передання виключного права на використання твору до договору про передання (відчуження) майнового авторського права. Для виправлення такого становища слід внести зміни до ч. 3 ст. 32 Закону України „Про авторське право і суміжні права” [23], вилучивши слова „і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам”. 13. Для реалізації суб’єктивних майнових авторського й суміжних прав практикою було створено механізм колективного управління такими правами, що визначається як діяльність організацій колективного управління з представництва суб’єктів авторського і (або) суміжних прав щодо здійснення їхніх прав, збирання, розподілу та виплати винагороди, належної суб’єктам авторського і (або) суміжних прав. Українське позитивне право затверджує представницький характер колективного управління майновими авторським і суміжними правами, що натомість допускає низку винятків (різновидів колективного управління): колективне управління в порядку, передбаченому нормами ч. 2 ст. 25 і ст. 42 Закону України „Про авторське право і суміжні права” [23] (так звана „винагорода за приватну копію”) і збір, розподіл та виплата винагороди в порядку ч. 2 ст. 43 Закону [23]. Відтак закон повинен звести управління правами суб’єктів, що не надали своїх повноважень організації колективного управління, лише до наведених способів управління правами. 14. Фідуціарний характер відносин між суб’єктами авторського й суміжних прав та організаціями колективного управління потребує вдосконалення чинного законодавства й додання до ч. 3 ст. 48 Закону України „Про авторське право і суміжні права” [23] наступної норми: „Суб’єкти авторського і (або) суміжних прав мають право відмовитись від договору, за якими вони передають організаціям колективного управління повноваження на колективне управління їх правами. Правочин, що передбачає відмову від цього права, є нікчемним”. 15. Немає підстав забороняти уповноваженій організації колективного управління розподіляти й виплачувати зібрану винагороду безпосередньо своїм членам, тому необхідно друге речення ч. 2 ст. 43 Закону України „Про авторське право і суміжні права” [23] викласти в наступній редакції: „Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного управління, що є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління, або безпосередньо між суб’єктами суміжних прав”. У ч. 2 ст. 43 Закону України „Про авторське право і суміжні права” [23] слід вказати, що зібрана винагорода розподіляється не тільки виконавцям та виробникам фонограм (відеограм), а й їхнім правонаступникам. 16. Необхідно також поліпшити рівень юридичної техніки винятку з суміжних прав („права на приватну копію”). Тож доцільно викласти норму ч. 2 ст. 42 Закону України „Про авторське право і суміжні права” [23] в наступній редакції: „Допускається відтворення в домашніх умовах і виключно в особистих цілях творів і записів виконань, а також фонограм (відеограм) та їх примірників, без згоди автора (авторів), виконавців і виробників фонограм (відеограм), а також їхніх правонаступників, але з виплатою їм винагороди способом, визначеним частиною четвертою цієї статті.”. 17. Цивільно-правовому захистові авторського й суміжних прав у музичному шоу-бізнесі України притаманні риси й проблеми цивільно-правового захисту права загалом. Втім, він характеризується й специфічною проблематикою. До порушень авторського й суміжних прав належать не лише дії, безпосередньо пов’язані з порушенням абсолютних суб’єктивних авторського й суміжних прав, а й правопорушення, об’єктивною стороною яких не є безпосереднє порушення прав суб’єктів авторського й суміжних прав (так звані об’єктивно протиправні правопорушення). Порушення авторського чи суміжних прав характеризується наявністю складу правопорушення, до якого традиційно відносять: 1) протиправність діяння; 2) наявність шкоди; 3) причинний зв’язок між протиправним діянням і шкодою, а також 4) вину правопорушника. З порушень авторського й суміжних прав у сфері музичного шоу-бізнесу України найбільшу частину становить контрафакція. 18. Велику проблему захисту авторського й суміжних прав у музичному шоу-бізнесі України становить питання суб’єктів права захисту. Позбавлення виключного ліцензіата правових можливостей застосовувати специфічні авторсько-правові способи захисту шкодить розвитку українського музичного шоу-бізнесу та потурає правопорушенням у сфері авторського й суміжних прав. Тож для виправлення вказаної прогалини до статті 52 Закону України „Про авторське право і суміжні права” [23] слід додати наступний абзац: „Виключні ліцензіати для захисту своїх інтересів від протиправних посягань будь-якої третьої особи мають право використовувати способи цивільно-правового захисту авторського права й суміжних прав, наданих їм у межах виключної ліцензії, а також способи забезпечення позову й доказів у справах про порушення авторського права й суміжних прав, що надаються суб’єктам авторського права і суміжних прав”. Таке положення цілком відповідало би й актам європейського комунітарного законодавства, зокрема ст. 4 Директиви Європейського Парламенту і Ради від 29 жовтня 2004 р. щодо захисту прав інтелектуальної власності [181]. 19. Суб’єктом захисту авторського й суміжних прав є й організація колективного управління, що управляє відповідними правами. Проте для надання таким організаціям можливостей для ефективного захисту прав, що знаходяться у них в управлінні, слід у п. г) ч. 1 ст. 49 Закону України „Про авторське право і суміжні права” [23] чітко встановити юридичну фікцію прирівнювання організації колективного управління для цілей захисту прав до суб’єкта, правами якого така організація управляє, а уповноваженим організаціям колективного управління надати право захищати права суб’єктів авторського й суміжних прав і без належного їх уповноваження відповідними суб’єктами, встановивши обов’язок організації колективного управління перераховувати стягнуті з відповідача кошти на користь відповідного суб’єкта авторського чи суміжних прав за вирахуванням обґрунтованих витрат організації колективного управління на захист прав суб’єкта авторського чи суміжних прав. 20. Способи захисту авторського й суміжних прав притаманно способам захисту й інших прав цивільних поділяються на засоби захисту й засоби відповідальності. Цивільно-правовий захист авторського й суміжних прав передбачає застосування як загальних способів захисту, передбачених нормою ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України [24], так і спеціальних авторсько-правових способів захисту, передбачених нормами ч. 1 ст. 52 Закону України „Про авторське право і суміжні права” [23]. Закон дозволяє застосовувати спеціальні авторсько-правові способи захисту прав як для захисту прав у межах абсолютних авторських правовідносин, так і в межах відносних правовідносин стосовно недотримання передбачених договором умов використання об’єктів авторського чи суміжних прав. Тож є підстави говорити про спеціальний авторсько-правовий режим захисту прав, що характеризується посиленими санкціями за правопорушення. Проте конкуренція між способами захисту, що застосовуються для захисту прав у межах договірних відносин між позивачем і правопорушником, та деліктними сп^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ Постанова Верховної Ради України „Про Рекомендації парламентських слухань „Українська культура: стан та перспективи розвитку” від 26 грудня 2002 р. № 405-IV // Голос України. – 2003. – 14 січ. – № 6. Постанова Кабінету Міністрів України „Про внесення змін і доповнень до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна” від 19 січня 2000 р. № 75 // Офіційний вісник України від 04.02.2000 р. – № 3. – С. 80. – Ст. 84. Постанова Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України з питань регулювання орендних відносин” від 18 травня 1998 р. № 699 // Офіційний вісник України від 04.06.1998 р. – № 20. – С. 53. Закон України „Про ратифікацію Конвенції між Урядом України та Урядом Республіки Фінляндія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно” від 06 жовтня 1995 р. № 370/95-ВР // Відомості Верховної Ради України від 05.09.1995 р. – № 36. – Ст. 276. Стеценко К.В. Концептуаль