Зміст Вступ 3 Розділ 1. Теоретичні підходи в дослідженні конфліктів у психологічній літературі 5 1.1. Сутність та природа конфлікту: фактори та умови виникнення 5 1.2. Види конфлікту. Етапи розвитку 14 1.3. Вплив конфліктів на міжособистісні взаємини в колективі медичних працівників 36 Розділ 2. Методи та організація дослідження конфліктів у медичному колективі 45 2.1. Характеристика методів вивчення конфліктів 45 2.2. Підбір комплексу методик, спрямованих на дослідження конфліктів у медичному колективі 58 Розділ 3. Підходи до профілактики конфліктів у медичному колективі 63 3.1. Дослідження ризику прояву конфліктної ситуації у медичному колективі 63 3.2 Шляхи профілактики та корекції конфліктів 73 3.3. Можливості проведення профілактичної роботи із членами дослідженого колективу. 92 Висновки 104 Список використаних джерел 108 Додатки 114 Вступ Проблема конфлікту завжди була актуальною для будь-якого суспільства. Життя людини в суспільстві складне і повне протиріч, що часто приводять до зіткнення інтересів як окремих людей, так великих і малих соціальних груп. Конфлікти – це явище властиве будь-яким відносинам, що формуються, розвиваються та тривають далі. Уміння керувати конфліктами, конфліктною ситуацією, забезпечує попередження, профілактику та пере направлення енергії що витрачається на конфлікт у позитивне русло гармонічної взаємодії, спілкування людей, груп (трудових медичних колективів. Це є дуже актуальним, оскількі праця медичного робітника завжди носить сумісний колегіальний характер, а будь які нелади у відносинах можуть фатально відбитися на якості надання ними допомоги хворим. Ті, що лікують мають і самі бути здоровими та сильними. А людина, що перебуває в постійному стресі внаслідок конфліктів на роботі, скоріше виснажиться як спеціаліст, і вже сама буде потребувати певної допомоги. Для ефективного рішення виникаючих проблем кожній людині необхідно засвоїти необхідний рівень теоретичних знань і практичних навичок поведінки в конфліктних ситуаціях, а також знання про причини виникнення і способи рішення конфліктів. Серед науковців на території колишнього Радянського Союзу розробкою проблеми конфлікту займалися Дружинін В., Конторов Д., Конторов Н., Дмитрієв А., Кудрявцев В., Кудрявцев С.; Анцуров А., Малішев А., БандурінА., Друзь В., Казимірчук В, , Запрудський Ю.Г.; Канатаев Ю.А, Кричевский Р.Л., Дубовик Е.М., Крошус Н.В.; Романова Е.С. и Грєбеннікова Л.Р.; Тишкова М.Серед відомих робіт присвячених темі конфлікту можна виділити наступні: Корнеліус Х., Фейр Ш. «Обирати може кожен: як розв’язувати конфлікти»; Лоренц К. «Агресія»; Ліос Р., Райфа Х. «Гри та рішення»; Майєрс Д. «Соціальна психологія»; Піаже Ж. «Психологія: міждисциплінарні зв’язки та системи наук»; Скотт Дж. «Конфлікти, шляхи їх подолання»; Спіллман К.Р., Спіллман К. «Образи ворога та ескалація конфлікту» тощо.^ Об’єкт дослідження – конфлікти в трудовому колективі.Предмет дослідження – особливості профілактики конфліктів у медичному колективі.Мета дослідження діагностика та підбір шляхів вирішення конфліктів у медичному колективі.^ Завдання нашого дослідження: Здійснити аналіз ступеня розробленості проблеми конфліктів в психологічній літературі. Дати характеристику основних методів дослідження конфліктів у колективі медичним психологом. Провести емпіричне дослідження конфліктів у медичному колективі Визначити форми та методи роботи психолога спрямовані на попередження та профілактику конфліктів у медичному колективі.^ Методи дослідження: спостереження, експеримент, застосування таких методик як методика діагностики рівню конфліктності особистості, Тест Томаса, методика Басса-Дарки, методика діагностики особистісной гнучкості/ригідності, тест "Самооцінка психічних станів" (за Айзенком), методика діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту, методика визначення інтегральних форм комунікативної агресивності (В.В.Бойко), діагностика готовності до ведення переговорів та розв’язання конфліктів.Розділ 1. Теоретичні підходи в дослідженні конфліктів у психологічній літературі Сутність та природа конфлікту: фактори та умови виникненняФакти свідчать про те, що конфлікти грають в житті людей, народів та країн набагато більшу роль, ніж хотілося б самим людям: всі хочуть миру, але кожний прагне до нього по-своєму і внаслідок цього «по-своєму» виникає війна. Ця ситуація була помічена ще древніми істориками і мислителями. Кожний великий конфлікт не залишався безслідним. Вивчення конфліктів означає насамперед ознайомлення з вельми багатою і різноманітною літературою по цій проблематиці, засвоєння теоретичних і практичних знань, накопичених в рамках даного напрямку психологічної думки. Конфліктні процеси мало хто схвалює, але майже всі в них беруть участь. Якщо в конкурентних процесах суперники просто намагаються випередити один одного, бути кращим, то при конфлікті робляться спроби нав'язати противнику свою волю, змінити його поведінку або навіть взагалі усунути його. У зв'язку з цим під конфліктом розуміють спробу досягнення винагороди шляхом підкорення, нав'язування своєї волі, видалення або навіть знищення противника, прагнучого досягнути тієї ж винагороди. У багатьох конфліктах основна мета ворогуючих сторін складається у відстороненні противників від ефективної конкуренції шляхом обмеження їх ресурсів, свободи маневру, в зниженні їх статусу або престижу. Наприклад, конфлікт керівника з виконавцями у разі перемоги останніх може привести до пониження керівника в посаді, обмеженню його прав по відношенню до підлеглих, падінню престижу і, нарешті, до його виходу з колективу. Конфлікти між індивідами частіше за все засновані на емоціях і особистій неприязні, в той час як міжгруповий конфлікт звичайно носить безликий характер, хоч можливі і спалахи особистої неприязні. вырезаноКонфлікти між керівниками і підлеглими - cеред причин конфліктності стосунків керівників і підлеглих виділяють об'єктивні і суб'єктивні. До об'єктивних причин відносять: субординаційний характер стосунків, висока інтенсивність взаємодії, розбалансованість робочого місця, неузгодженість зв'язків між робочими місцями в організації, складність соціальної і професійної адаптації, недостатня забезпеченість усім необхідним для виконання управлінських рішень. Управлінські і особистісні передумови складають суб'єктивні передумови конфліктів «по вертикалі». 2. Попередженню конфліктів у ланці «керівник - підлеглий» сприяють грамотна організація управлінської діяльності, безконфліктна взаємодія і спілкування з підлеглими. Конструктивному вирішенню конфлікту у відношеннях керівника і підлеглого сприяють врахування інтересів один одного, різниці в посадових статусах, індивідуально-психологічних особливостей і емоційного стана, підхід до рішення протиріччя з різноманітних сторін. Внутрішньоособистісний конфлікт, де сторонами, які конфліктують, є різні компоненти духовної структури людини, причому це можуть бути компоненти одного рівня, наприклад, у ситуації боротьби мотивів або зіткнення двох життєвих принципів. Найчастіше вони виникають, коли вимоги до нього не співпадають з його особистими потребами і цінностями [21]. Внутрішньоособистісний конфлікт визначається, як гостре негативне переживання, викликане боротьбою структур внутрішнього світу особистості, що відображає суперечливі зв'язки із соціальним середовищем і затримуюче прийняття рішення. У психології виділяють такі показники внутрішньоособистісного конфлікту. Когнітивна сфера: суперечливість «образу Я»; зниження самооцінки; усвідомлення свого стану як психологічної безвиході, затримка прийняття рішення; суб'єктивне визнання наявності проблеми ціннісного вибору, сумнів в істинності мотивів і принципів, якими суб'єкт керувався раніш. Емоційна сфера: психоемоційна напруга; значні негативні переживання. Поведінкова сфера: зниження якості й інтенсивності діяльності; зниження задоволеності діяльністю; негативний емоційний фон спілкування. ^ Основні види внутрішньоособистісного конфлікту Основою за допомогою якої об'єднують види внутрішньоособистісних конфліктів є ценнісно-мотиваційна сфера особистості. З цією найважливішою сферою психіки людини пов'язана його внутрішня конфліктність, тому що саме вона відбиває різноманітні зв'язки і відношення особистості з навколишнім світом. Виходячи з цього А. Шипилов виділяє наступні основні структури внутрішнього світу особистості, що вступають у конфлікт [60;66]. • Мотиви, що відбивають прагнення особистості різноманітного рівня (потреби, інтереси, бажання, потяги і т.п.). Вони можуть бути виражені поняттям «хочу» («Я хочу»). • Цінності, що втілюють у собі суспільні норми і виступають завдяк ицьому як еталони належного. Маються на увазі особистісні цінності, тобто прийняті особистістю, а також ті, що не приймаються нею, але в силу їх суспільної або іншої значимості особистість змушена їм слідувати. Тому вони позначаються як «треба» («Я повинний»). Тому вони позначаються як «треба» («Я повинний»). • Самооцінка, обумовлена як самоцінність себе для себе, оцінка особистістю своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Будучи вираженням рівня домагання особистості, самооцінка виступає своєрідним спонуканням її активності, поведінки. Виражається як «можу» або «не можу» («Я є»). вырезано В динаміці конфлікту можна виділити наступні періоди й етапи. ^ 1.Латентний період (пeредконфлікт) включає етапи: виникнення об'єктивної проблемної ситуації; усвідомлення об'єктивної проблемної ситуації суб'єктами взаємодії; спроби сторін розв'язати об'єктивну проблемну ситуацію неконфліктними способами; виникнення предконфліктної ситуації. Виникнення об'єктивної проблемної ситуації. Якщо не враховувати випадків, коли виникає помилковий конфлікт, то як правило, конфлікт породжується об'єктивною проблемною ситуацією. Сутність такої ситуації складається у виникненні протиріччя між суб'єктами (їхніми цілями, мотивами, діями, прагненнями і т.п.). Так як протиріччя ще не усвідомлено і немає конфліктних дій, то цю ситуацію називають проблемної. Воно є результатом дії переважно об'єктивних причин. Об'єктивні суперечливі ситуації, що виникають у діяльності людей, створюють потенційну можливість виникнення конфліктів, що переходить у реальність тільки в поєднанні із суб'єктивними. чинниками. Одна з умов такого переходу - усвідомлення об'єктивної проблемної ситуації. ^ Усвідомлення об'єктивної проблемної ситуації. Сприйняття реальності як проблемної, розуміння необхідності почати якісь дії для вирішення протиріччя складають зміст даного етапу. Наявність перешкоди для реалізації інтересів сприяє тому, що проблемна ситуація сприймається суб'єктивно, із викривленнями. Суб'єктивність сприйняття породжується не тільки природою психіки, але і соціальними різницями учасників комунікації. Сюди відносять цінності, соціальні установки, ідеали й інтереси. Спроби сторін розв'язати об'єктивну проблемну ситуацію неконфліктними засобами. Усвідомлення ситуації суперечливої не завжди автоматично спричиняє до конфліктної протидії сторін. Часто вони, або одна із них, намагаються вирішити проблему неконфліктними засобами (переконанням, роз'ясненням, проханнями, інформуванням сторони, яка протистоїть,). Іноді учасник взаємодії поступається, не бажаючи переростання проблемної ситуації в конфлікт. У будь-якому випадку на даному етапі сторони аргументують свої інтереси і фіксують позиції. ^ Виникнення предконфліктної ситуації. Конфліктність ситуації сприймається як наявність загрози безпеки однієї зі сторін взаємодії. Саме відчуття безпосередньої загрози сприяє розвитку ситуації убік конфлікту, є «пусковим механізмом» конфліктної поведінки. ^ Відкритий період часто називають конфліктною взаємодією або власне конфліктом. Він включає в себе: інцидент; ескалацію конфлікту; збалансовану протидію; завершення конфлікту. Інцидент являє собою першу сутичку сторін, спробу вирішити проблему у свою користь за допомогою сили. Якщо задіяних однієї зі сторін ресурсів достатньо для переваги співвідношення сил у свою користь, то конфлікт може обмежитися і інцидентом. Часто конфлікт розвивається далі як черги конфліктних подій, інцидентів. Взаємні конфліктні дії здатні видозмінювати, ускладнювати початкову структуру конфлікту, додаються нові стимули для подальших дій. Цей процес можна представити наступним чином: перехід від переговорів до боротьби - боротьба розпалює емоції - емоції збільшують помилки сприйняття - це веде до інтенсифікації боротьби і т.д. Такий процес одержав назву «ескалація конфлікту». Ескалація полягає в різкій інтенсифікації боротьби опонентів. вырезано^ 3. Післяконфліктний період включає два етапи: часткову нормалізацію стосунків опонентів і повної нормалізації їхніх відношень. Часткова нормалізація стосунків відбувається в умовах, коли не зникли негативні емоції, що мали місце в конфлікті. Етап характеризується переживаннями, осмисленням своєї позиції. Відбувається корекція самооцінок, рівнів домагання, відношення до партнера. Негативні установки по відношенню один до одного не дають можливості відразу нормалізувати стосункі. Повна нормалізація стосунків настає при усвідомленні сторонами важливості подальшої конструктивної взаємодії. Цьому сприяє подолання негативних установок, продуктивна участь у спільній діяльності, установлення довіри. Розглянуті періоди й етапи можуть мати різноманітну тривалість: бути спресовані до однієї митті (наприклад у конфлікті-сутичці школярів на перерві) або можуть тривати десятиліття [41]. У конфлікті можна виділити тимчасовий відрізок, що характеризується диференціацією сторін. Конфлікт розвивається по висхідної, розбіжності між сторонами посилюються. Конфронтація продовжується доти, поки подальша ескалація не втрачає зміст. З цього моменту починається процес інтеграції. Учасники починають прагнути до угоди, яка прийнятна для обох сторін. Поділ конфлікту на періоди й етапи дозволяє розглядати його як явище зі складною динамікою. Окремі стратегії і тактики мають різноманітний зміст на різних відрізках часу протікання конфлікту. Конфлікт часто включає моменти «дослідження» можливостей опонента і своїх ресурсів, при яких пряма конфронтація відсутня. Аналіз змісту і особливостей протікання конфлікту доцільно провести по трьох основних стадіях: предконфликтна ситуація; безпосередньо конфлікт; стадія вирішення конфлікту. Передконфліктна ситуація - жоден соціальний конфлікт не виникає вмить. Емоційне напруження, роздратування і злість звичайно нагромаджуються протягом деякого часу, передконфліктна стадія іноді затягується настільки, що забувається першопричина зіткнення. Передконфліктна стадія - це період, в який конфліктуючі сторони оцінюють свої ресурси, перш ніж зважитися на агресивні дії або відступати. Спочатку кожна з конфліктуючих сторін шукає шляхи досягнення цілей уникнення фрустрації без впливу на суперника. Цей момент в передконфліктної стадії називається ідентифікацією. Предконфліктна стадія характерна також формуванням кожної з конфліктуючих сторін стратегії або навіть декількох стратегій. Безпосередньо конфлікт. - Ця стадія характеризується, передусім, наявністю інциденту, тобто соціальних дій, направлених на зміну поведінки противника. Це активна, діяльна частина конфлікту. Дії, що складають інцидент, можуть бути різними. Їх можна розділити на дві групи, кожна з яких має в своїй основі специфічну поведінку людей. До першої групи відносяться дії суперників в конфлікті, що носить відкритий характер. (Словесні дебати, економічні санкції, фізичний вплив, політична боротьба і т.п.) До другої групи відносяться потайні дії суперників в конфлікті. Основним образом дії в прихованому внутрішньому конфлікті є рефлексивне управління. вырезано^ Методика М. Снайдера “Чи вмієте Ви слухати?” – визначає наскільки успішно одна людина може вислухати іншу [47].Опитувальник рівня суб'єктивного контролю Бажина Е.Ф. і співавторів заснований на шкалі локусу контролю Дж Роттера. На його думку «люди розрізняються між собою, тому, де вони локалізують контроль над значимими для них подіями». В основі даної методики лежить концепція локусу контролю Дж. Роттера. Однак у Роттера локус контролю вважається універсальним стосовно будь-яких типів ситуацій: локус контролю однаковий і в сфері досягнень, і в сфері невдач. При розробці методики УСК автори виходили з того, що іноді можливо не тільки односпрямовані сполучення локусу контролю в різних але типових ситуаціях. Це положення має й емпіричні підтвердження. У зв'язку з цим розроблювачі тесту запропонували виділити в методиці діагностики локусу контролю субшкали: контроль у ситуаціях досягнення, у ситуаціях невдачі, в області виробничих і сімейних відносинах, в області здоров'я. УСК складається з 44 пунктів. Існує два варіанти відповідей. При одному варіанті відповіді даються по 6-бальній шкалі: від -3 до +3. Причому відповідь "-3" означає повна незгода з пунктом шкали, а відповідь "+3" - повна згода. При іншому варіанті відповіді даються в традиційній для тестових опросників формі: "Так - Ні".^ Тест В.Ф. Ряховського “Рівень товариськості”. Вимірює рівень товариськості (комунікабельності). Складається з 16-ти тверджень [79].Методика “Чи властиві Вам конфліктогени спілкування?” – Виявляє чи допускає людина в своїх висловлюваннях слова, що можуть спричинити конфлікти. Має десять тверджень. [47]. ^ Шкала Гендерно-Рольового Конфлікту (Gender Role Conflict Scale)є найбільш поширеною серед тестових методик вивчення статево-рольових конфліктів . На думку авторa методики Дж.М. О’Ніла статево-рольовий конфлікт існує, коли статеві ролі мають негативні наслідки для людей. Щоб оцінити зразки статево-рольового конфлікту, описаного в літературі, були створені дві міри: Шкала Статево-Рольового Конфлікту I і II (GRCS-I і GRCS-II). GRCS-I оцінює персональні статево-рольові установки чоловіків, поведінку і конфлікти. GRCS-II оцінює статево-рольові конфлікти чоловіків в специфічних статево-рольових ситуаціях конфлікту. Значущі статево-рольові відмінності конфлікту по виявленим факторам були знайдені для чоловіків з інструментальним типом статево-рольової поведінки, експресивним типом, чи і інструментальним і експресивним одночасно.[ 20, c. 116-125.]^ 2.2. Підбір комплексу методик, спрямованих на дослідження конфліктів у медичному колективіМи вважаємо доцільним використати в нашому дослідженні наступні методики: методика діагностики рівню конфліктності особистості, тест Томаса, методика Басса-Дарки, методика діагностики особистісной гнучкості/ригідності, тест "Самооцінка психічних станів" (за Айзенком), методика діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту, методика визначення інтегральних форм комунікативної агресивності (В.В.Бойко), діагностика готовності до ведення переговорів та розв’язання конфліктів.^ Методика діагностики рівню конфліктності особистості. Пропонується чотирнадцять тверджень з трьома варіантами відповідей. Більш високий рівень конфліктності передбачає наявність відповідних рси характеру, що зумовлюють продукування конфліктів, використання конфліктогенів спілкування та, взагалі, підвищення конфліктогенності відносин у колективі [47]. ^ Тест Томаса "Стиль поведінки в конфліктній ситуації". Для визначення стилю поведінки особистості в конфліктній ситуації була застосована методика американського соціального психолога К.Н. Томаса (1973). Вона допомагає виявити типові способи реагування респондентів на ті або інші конфліктні ситуації. З її допомогою можна визначити, наскільки людина схильна до суперництва й співробітництва, чи прагне віна до компромісів, чи уникає конфліктів або, навпаки, намагається загострити їх. Мета даної методики: одержати подання про виразність тенденції до прояву відповідних форм поведінки в конфліктній ситуації [47]. ^ Тест Басса-Дарки, призначений для виявлення рівня агресії, дозволяє визначити загальні тенденції до різних форм агресивної поведінки. Він є найбільш відомою діагностичною процедурою вивчення агресивних проявів. Цей опитувальник спрямований на діагностику так званої мотиваційної агресії – прямого прояву реалізації властивих особі агресивних тенденцій. Відомо, що опитувальник володіє слабкою стійкістю до тенденції випробовуваного давати соціально-бажані відповіді, також не дозволяє провести відмінності між агресивною поведінкою і агресивністю як властивістю особи. Проте, метою дослідження було виявлення психологічних чинників, що детермінують агресивну поведінку підлітка, а тому вказані недоліки тесту було вирішено не враховувати. В результаті застосування тесту з'явилася можливість виявити загальні тенденції в двох групах випробовуваних підлітків. Створюючи опитувальника, А.Басс і А.Дарки виділили наступні види агресивних реакцій: фізична агресія (напад) – використання фізичної сили проти іншої особи; непряма агресія – агресія, непрямими шляхами направлена на інше обличчя (плітки, злобні жарти), агресія, яка ні на кого не направлена, вибухи люті, що виявляються в крику, тупанні ногами, битті кулаками по столу і т.д. Ці вибухи характеризуються не спрямованістю і неврегульованістю; схильність до роздратування – готовність до прояву при щонайменшому збудженні запальності, різкості, грубості; негативізм – опозиційна манера поведінки, звичайно направлена проти авторитету; ця поведінка може наростати від пасивного опору до активної боротьби проти сталих правил; вырезано Точно знати, що відбулося і які наслідки поганого виконання роботи. Для критичного аналізу не повинно бути закритих зон і недоторканих осіб. Вислухати позицію що критикується до кінця. Викласти своє розуміння того, що будете критикувати. Б. Структура конструктивної критики: Вказівка на суть недоліків, що гальмують роботу. Вказівка на основного винуватця негативного результату. Виявлення інших людей, причетних до помилок. Аналіз умов, що сприяли збою в роботі. Вказівка на людей, причетних до створення таких умов. З'ясовування психологічних причин, що призвели людину до того, що вона припустила промахи в роботі. Кваліфікація самого недоліку по критеріях: повторювальності, значимості, наслідкам. Прогнозування наслідків, що випливають із події що критикуються (для колективу, для критика і т.д.). Визначення постраждалих від помилок і тих, хто буде виправляти їх. Поєднання оцінки з відповідальністю за помилки. Конкретні пропозиції шляхів ліквідації недоліків. Пропозиції про терміни ліквідації недоліків. Пропозиція про сили і засоби, необхідних для усунення недоліків. Вказівка на неможливість повторення подібних подій. В. Діловий характер критики полягає в тому, що: Критика повинна мати емоційний накал щоб задіти за живе, але не повинна перетворювати співробітників у ворогів. Критичний виступ завершується пропозиціями, спрямованими на виправлення діла. Необхідно кваліфікувати суть допущеного промаху, розкрити його об'єктивні і суб'єктивні причини. У критику повинні бути враховані мотиви дій що критикується й об'єктивні наслідку. Не варто згладжувати гострі кути: це може призвести до повторення негативних явищ. Критик несе моральну, а іноді і юридичну відповідальність за свідоме перекручування фактів. Надавати критику право на захист. Представляти доказ особистої провини критика. Критика не повинна бути загальної, без точної вказівки на помилки. Г. Зниження внутрішнього опору критиці сприяють: Виняток із її понять, що зачіпають гідність людини. Реалізація принципу доречності форми критики (різка критика починаючого працівника може завдати більше шкоди, чим користі); Доброзичливість: завдання критики - допомогти співробітнику, а не задіти його самолюбство. Недопущення повторної критики, якщо помилка полагоджена. Коректність критики неприємних для критикючих людей: тут легко помилитися, засудивши не заради діла, а через ворожість. Не придушувати в підлеглого почуття самостійності. Вчити співробітників самокритичності на своєму прикладі. Виключити підрив критикою довіри між працівниками. Критикуючи, нагадати людині про його позитивні якості. Показати, що критику самому вигідно виправитися. Перед критикою пригадати свої власні помилки. Для збереження відношень сторін важливо те, як інший сприймає критику. Якщо критик позитивно настроєний на сприйняття критики, то вона виконує конструктивну роль. Для цього необхідно знати таке: Критика у свою адресу - резерв удосконалювання. Об'єктивна критика - це форма допомоги критику в пошуках і усуненні недоліків у роботі. Немає критики, із якої не можна витягти користь. Всякий затиск критики шкідливий, тому що утрудняє подолання недоліків. Не зв'язувати сутність критики з особистістю людини, що її викладає. Не дуже важлива форма критики, важливий її зміст. Критика в мою адресу робить мене сильнішим, тому що допомагає усунути недоліки на моєму шляху до успіху. Усе, що я зробив, можна зробити краще. Цінна здібність - уміти бачити в критиці раціональне зерно, навіть якщо воно з першого погляду не очевидне. Будь-яка критика потребує міркувань: як мінімум - про те, чим вона викликана, як максимум - про те, як виправити положення. Мене критикують - значить вірять у моєї здібності виправити діло. ВисновкиЖиттєва практика показує, що міжособистісні відносини часто пов'язані з конфліктами. Конфлікти є невід'ємною складовою людських відносин, і вони закономірні. Коли дві сторони знаходяться в контакті, то незалежно від причини їхньої взаємодії, завжди існує можливість виникнення конфлікту. Вони можуть погоджувати свої суперечливі позиції при досягненні загальної мети; мати розбіжності з приводу самих цілей, до яких їм варто разом рухатися, чи виявитися в розладі через якесь особисте протиріччя, агресивних нападок один на одного, попереднього негативного досвіду і т.п. В першому розділі роботи, ми здійснили перше завдання, проаналізувавши ступень розробленості проблеми конфліктів в психологічній літературі. Є численна кількість джерел та досліджені присвячених найрізноманітнішім конфліктам. Проте актуальність розвитку цієї теми є беззаперечною, особливо коли це стосується колективів, діяльність яких спямована на надання допомоги іншим людям, врятування їхнього здоровя та життя. Далі, у другому розділі ми надали характеристику основних методів дослідження конфліктів у колективі медичним психологом, що явилося виконанням другого завдання. Ми обрали для нашого дослідження методику діагностики рівню конфліктності особистості, тест Томаса, методика Басса-Дарки, методика діагностики особистісной гнучкості/ригідності, тест "Самооцінка психічних станів" (за Айзенком), методика діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту, методика визначення інтегральних форм комунікативної агресивності (В.В.Бойко), діагностика готовності до ведення переговорів та розв’язання конфліктів.^ Третє та четверте завдання були реалізовані у третьому розділі, де ми відобразили проведення емпіричного дослідження конфліктів у медичному колективі та визначили форми та методи роботи психолога спрямовані на попередження та профілактику конфліктів у медичному колективі. Найбільш велика відсоткова доля досліджених приходиться на низький рівень прояву. Майже третина від усієї вибірки проявляє ознаки компромісної поведінки, чверть вибірки схильна уникати конфліктної ситуації. Лише двадцять відсотків від усієї вибірки досліджуваних медичних робітників є готовими співпрацювати. Певним позитивним фактом є те, що на суперництво націлено лише 10 відсотків від усієї досліджуваної вибірки.. В основному за всіма показниками для всієї вибірки спостерігається більша вираженість середнього рівню форм агресивності. Проте, ситуація, що вимальовується зовсім не схожа на ідеальну, оскільки спостерігається в певної частки групи досліджуваних високі рівні відчуття провини – 35%, вербальної агресії та роздратування – по тридцять відсотків. Спостерігається тенденція до прояву переважно гнучкості у різноманітних ситуаціях, що створюються під час роботи членів колективу. Наявна сприятлива для співпраці ситуація, де переважна більшість досліджуваних готова проявитись більш як гнучкі, а ніж ригідні особи. За показником тривожності високий рівень проявився менше ніж у третини досліджуваних. Біля третини виявляє високий рівень фрустрації, решта розподіляється по 40 відсотків на середній та низький рівні. За показником агресивності домінує середній рівень, який виявився більше ніж в половини досліджуваної вибірки. Для 30 % досліджуваних в якості стратегії психологічного захисту виступає миролюбність, для 30 % агресія, для решти - сорока відсотків - уникнення. Тобто, не можна однозначно стверджувати, що для досліджуваної групи більше властива та чи інша стратегія. В прояві показника спонтанності агресії домінує середній рівень – 45 %, та низький – 40 %. Позитивною ознакою є те, що в основному в досліджуваної групи домінує низький рівень нездатностю гальмувати агресію. Про наявність певних проблем свідчать показники анонімної агресії, схильності до відображеної агресії, аутоагресії та схильності харажатися агресією натовпу. Спостерігається позитивна тенденція відносно готовності досліджуваного медичного колективу до переговорів. Про це свідчить, що ті, досліджувані в кого виявлено низький рівень готовності знаходяться у меншості – вони становлять лише п’яту частину з усієї вибірки. Майже третина від усієї вибірки проявляє ознаки компромісної поведінки, чверть вибірки схильна уникати конфліктної ситуації. Лише двадцять відсотків від усієї вибірки досліджуваних медичних робітників є готовими співпрацювати. Певним позитивним фактом є те, що на суперництво націлено лише 10 відсотків від усієї досліджуваної вибірки. В основному за всіма показниками для всієї вибірки спостерігається більша вираженість середнього рівню форм агресивності. Проте, ситуація, що вимальовується зовсім не схожа на ідеальну, оскільки спостерігаеється в певної частки групи досліджуваних високі рівні відчуття провини – 35%, вербальної агресії та роздратування – по тридцять відсотків. В цілому спостерігається тенденція до прояву переважно гнучкості у різноманітних ситуаціях, що створюються під час роботи членів колективу. За показником тривожності високий рівень проявився менше ніж у третини досліджуваних. Біля третини виявляє високий рівень фрустрації, решта розподіляється по 40 відсотків на середній та низький рівні. За показником агресивності домінує середній рівень, який виявився більше ніж в половини досліджуваної вибірки. Для 30 % досліджуваних в якості стратегії психологічного захисту виступає миролюбність, для 30 % агресія, для решти - сорока відсотків - уникнення. Не можна однозначно стверджувати, що для досліджуваної групи більше властива та чи інша стратегія. Отримані дані свідчать про можливість проявів певних негараздів у взаємодії членів колективу, високу ймовірність неконструктивного розв’язання конфліктних ситуацій. В прояві показника спонтанності агресії домінує середній рівень – 45 %, та низький – 40 %. На високий рівень приходиться 15 %. Про наявність певних проблем свідчать показники анонімної агресії, схильності до відображеної агресії, аутоагресії та схильності харажатися агресією натовпу. Спостерігається позитивна тенденція відносно готовності досліджуваного медичного колективу до переговорів. Про це свідчить, що ті, досліджувані в кого виявлено низький рівень готовності знаходяться у меншості – вони становлять лише п’яту частину з усієї вибірки. За результатами проведеного дослідження конфліктів у медичному колективі нами було визначено, що крайньої необхідності в проведенні соціально-психологічного тренінгу немає. Всі втручання медичного психолога з приводу профілактики конфліктів в даному колективі повинні бути спрямованими на підтримання того стану, що спостерігається в теперешній час. Хоча, в подальшому, особливо при наявності негативних зрушень було б доцільно розробити ряд психокорекційних заходів, що покращили б взаємовідносини в колективі З огляду на те, що більшість співробітників працює разом поряд кілька років, можна допустити, що за зберігання теперешніх умов співпраці, взаємовідносини між членами колектива залишаться такими ж теплими та стабільними. Ми припускаємо це, через те, що всі застосовані нами методики давали близькі результати – тобто підтверджували одна одну. Ми надали членам колективу загальні рекомендації щодо профілактики тапопередження конфліктів. Будь-якій сучасній людині, а особливо важливо це для професій типу “людина-людина” необхідно мати знання про загальні особливості розвитку конфліктного процесу і волод