2. Системний підхід до вивчення міжнародних відносин

2. Системний підхід до вивчення міжнародних відносин. 33. Типи контролю за міжнародною системою. 34. Структура міжнародної системи. 35. Основні характеристики Віденської системи міжнародних відносин. 46. Версальська система міжнародних відносин. 47. Постдамська система міжнародних відносин. 58. Характер та цілі першої світової війни. 59 "Геополітичні наслідки першої світової війни" 510 "Причини першої світової війни" 611 "Створення Ліги націй та її діяльність" 612 "Завершення першої світової війни та її наслідки" 713 "Основні проблеми міжнародних відносин після першої світової війни (мирне врегулювання, Російське та Німецьке питання)" 7^ 14 "Декрет про мир і мирна програма Вільсона (14 пунктів): порівняльний аналіз" 815 "Концептуальні підходи держав переможець до розробки мирних договорів з Німеччиною та її союзниками на Паризькій конференції" 8^ 16 "Мандатна система" 917 "Російське питання на Паризькій мирній конференції" 918 "Вашингтонська конференція та її рішення" 1019 "Генуезька конференція" 1020 "Рапальський договір" 1121 "Перша криза Версальської системи та її врегулювання (репарації, Рурська криза, план Дауеса)" 1122 "Конференція в Локарно" 1223 "Підготовка та підписання пакту Бріана-Келога" 12^ 26. Зміст і мета політики колективної безпеки в Європі у 1933 -1935 рр. 1227. Проект "Східного пакту" 1328. Укладення договорів про взаємодопомогу між СРСР і Фр, СРСР і Чехосл. 1329. Італо-ефіопська війна (позиція держав, Ліги Націй) 13^ 30. Політика невтручання в іспанські справи. Криза Ліги Націй 1431. Становлення блоку агресорів 1532. Криза Вашингтонської системи (агресія Японії) 1633. Поширення японської агресії в Китаї та розпад Вашингтонської системи. 16^ 34. Аншлюз Австрії, його наслідки та позиція великих держав. 1735. Мюнхенська угода. 1836. Англо-франко-радянські переговори щодо пакту про взаємодопомогу. 1937. Пакт Рібентропа-Молотова та його наслідки. 20^ 38. Початок Другої світової війни. 2039. Політичний зміст другої світової війни. 2140. Капітуляція Франції та її міжнародні наслідки. 2141. Напад Німеччини та її союзників на СРСР та позиція урядів Великобританії та США 22^ 42. Передумови та початок створення антигітлерівської коаліції. 2243. Атлантична хартія. 2344. Вступ США у другу світову війну. 2345. Московська конференція МЗС 1943 року. 2346. Тегеранська конференція 24^ 47. Ялтинська конференція, її основні рішення. 2448. Потсдамська конференція. 2549. Геополітичні наслідки Другої світової війни. 2550. Головні характеристики міжнародних відносин в повоєнний період. 25^ 51. Докорінні зміни у повоєнному світоустрої після Другої світової війни. 2652. Радикальні зміни у системі міжнародних відносин повоєнного періоду. 2653. Сучасна міжнародна система (полі та монополярність в світі). 26^ 54. Основні тенденції розвитку повоєнних міжнародних відносин. 2755. Створення Ліги арабських держав 2756. Особливості повоєнного врегулювання в Європі 2757. Етапи мирного врегулювання з колишніми союзниками Німеччини в Європі 28^ 58. Принципи та етапи післявоєнного врегулювання з Японією 2959. Конференція у Сан-Франциско 1951 року. 2960. Ідеологічні чинники «холодної війни». 3061. «Доктрина Трумена». 3062. «План Маршала» 31^ 63. Підготовка та укладення Північно-Атлантичного договору 3164. Створення ОВД 3265.Створення АНЗЮС 3266. Багдадський пакт (СЕНТО) 3267. Утворення СЕАТО 3368. Утворення двох німецьких держав 33^ 69. Паризька угода 1954 року 3570. Карибська криза 3571. Становлення дипломатичних відносин між СРСР та ФРН 3672. Доктрина Хальштейна 3673. Заключний етап НБСЕ у Хельсинкі. 3674. «Нова східна політика» ФРН 37^ 75. Радянсько-югославський конфлікт. 3876. Угорська криза 1956 року та реакція світового співтовариства. 3977. Втручання краї ОВД у справи Чехословаччини. Доктрина Брежнєва. 4078 Тгренадська війна в Катаї та проголошення КНР. 4179 Війна в Кореї та її наслідки. 42Північна Корея 42Південна 42^ 80. Тайванська криза 1958 року. 4381. Втручання Франції в Індокитаї та його наслідки. 43Утворення ДРВ. Боротьба в'єтнам­ського народу проти французької агресії 43Китай і США 44^ 82. Американська агресія у В'єтнамі. Паризька угода. 45Паризька угода 4683 Проблема Кашміру. Індо-пакистанський конфлікт. 4784. Крах мандатної системи на Близькому Сході 4885. Утворення держави Ізраєль. Арабо-ізраєльська війна 1948 рр. 49^ 86. Суезька криза 1956 року. 4987. Шостиденна війна та її наслідки. 5088. Кемп-девідський процес та його наслідки 5189. Сучасна політична ситуація на Близькому Сході 5190. Ірано-Іракська війна 5291. Проблема безпеки Перської затоки в МВ 52Кувейтська криза: коротка довідка 53Історичні коріння та причини кризи в Перській затоці. 53Утворення антиіракської коаліції. 53Політика СРСР. 54Роль ООН у врегулюванні кризи. 54^ 92. Об'єднання Німеччини 5493. Утворення НАТО, основний зміст Північноатлантичного договору. 5594. НАТО як один з найголовн. компонентів біполярної системи МВ (50-80рр) 5595. Трансформація стран НАТО наприкінці 80х-90хрр. 56^ 96. Розширення НАТО на схід 5797. Західноєвропейська інтеграція 5798. Еволюція ЕС в 60-70 рр. 5899. Новий етап західноєвропейської інтеграції в другій половині 80-х років 58100. Підписання Маастрихтського договору. Утворення ЕС 59101. Міжурядова конфренція ЕС 96-97рр. 59102. Амстердамський договір 60 ^ 2. Системний підхід до вивчення міжнародних відносин. Термін Міжнародні відносини (МВ) з'явився після ІІ Світової війни, але ще до цього періоду Бентам (ІІ половина XVIII - початок XIX ст.) використовував цей термін для визначення спілкування між державами. Міжнародні відносини - це сукупність економічних, політичних, культурних, правових, ідеологічних, дипломатичних зв'язків і взаємовідносин між народами, державами і системами держав, економічними та політичними організаціями на міжнародній арені.Системний метод - був започаткований з 20 років ХХ ст. Міжнародна система (МС) - суть цієї системи складає взаємодію окремих держав, які є її складовими елементами.Існує багато типологій МС, але в основні їх лежать наступні критерії:кожна система має свої типи контролю;структура МС - співвідношення елементів системи та засіб організації елементів системи;Одним з головних принципів функціонування МС є прагнення держав отримати контроль над поведінкою інших акторів МС. Контроль базується на розподілі сил та ресурсів між її акторами. Наслідком нерівності держав є міжнародна стратифікація з притаманною їй фактичною нерівністю держав.Стратифікація: Наддержава здатність до масових руйнувань планетарного масштабу; здатність впливати на умови існування всього людства; неможливість поразки від іншої держави або коаліції держав, якщо до її складу не входить інша супердержава; Велика держава істотний вплив на світовий розвиток; вплив обмежується одним регіоном або сферою відносин на рівні регіону; Середні держави мають вплив в найближчому оточенні; Малі держави вплив в оточенні не значний, але мають національні засоби для захисту незалежності; Мікро держави не здатні захистити свій суверенітет національними засобами;Три типи контролю: а) імперський - єдина держава контролює решту (сучасна епоха); б) біполярний тип контролю - дві наддержави контролюють та регулюють взаємовідносини в межах своїх сфер впливу (Холодна війна); в) баланс сил - три або більше держав контролюють дії одне одного за допомогою дипломатичних маневрів, зміні союзів та відкритих конфліктів (Європа віденської епохи);Відокремлюють три структурних виміри МС:Конфігурація співвідношення сил, що відображає існування центрів сили:а) монополярна;б) мультиполярна;в) біполярна;Ієрархія акторів;Гомогенність - відображає ступінь згоди що існує у акторів відносно тих чи інших принципів та цінностей (Віденська система); та гетерогенність.В основі традиційно історичного підходу полягає використання поняття МС для визначення етапу у розвитку МВ в той чи інший період.^ 3. Типи контролю за міжнародною системою. Кожна система має свої типи контролю. Одним з головних принципів функціонування міжнародних систем є прагнення держав отримати контроль над поведінкою інших акторів міжнародної системи.Контроль над МС базується на розподілі сил та ресурсів між її авторами. В історії МВ існують 3 типи контролю:Імперський – єдина держава контролює решту. Притаманний до сучасної епохи.Біполярний тип контролю. Дві держави регулюють взаємовідносини в межах своїх сфер впливу (холодна війна).Баланс сил – три або більше держав контролюють дії одна одної за допомогою дипломатичних маневрів, зміни союзів та відкритих конфліктів (Європа віденської епохи). ^ 4. Структура міжнародної системи. Стратифікація: Наддержава здатність до масових руйнувань планетарного масштабу; здатність впливати на умови існування всього людства; неможливість поразки від іншої держави або коаліції держав, якщо до її складу не входить інша супердержава;Велика держава істотний вплив на світовий розвиток; вплив обмежується одним регіоном або сферою відносин на рівні регіону; Середні держави мають вплив в найближчому оточенні; Малі держави вплив в оточенні не значний, але мають національні засоби для захисту незалежності; Мікро держави не здатні захистити свій суверенітет національними засобами;Відокремлюються три структурні виміри міжнародних систем: Конфігурація співвідношення сил, що відображає існування центрів сили (монополярна або мультиполярна, біполярна). Ієрархія авторів. Гомогенність або негетерогенність – відображає ступінь згоди, що існує у авторів відносно тих чи інших принципів та цінностей.^ 5. Основні характеристики Віденської системи міжнародних відносин. Віденська система (1815-1914 або 1918 рр.): Імперський принцип контролю. Утворення великих колоніальних імперій та початок антиколоніальних війн (1776 рік – декларація незалежності США). Друга хвиля колоніальної експансії (об’єктами стають держави, що колись чинили опір – Китай, Японія). Втрата позицій Османської імперії. Утворення нових колоніальних імперій (німецька, італійська). Завершення територіального розподілу, початок боротьби за його перерозподіл. Початок нової епохи – епохи територіально-розподіленного та засвоєного світу.^ 6. Версальська система міжнародних відносин. Для підбиття підсумків першої світової війни було скликано Паризьку мирну конференцію, яка розпочала роботу 18 січня 1919 p. Тепер до Парижа прибули представ­ники 27 держав, з них 9 учасниць війни - на боці Антан­ти, 15 -які оголосили війну Німеччині, але не брали участі у воєнних діях, та 3 нових країни - Польща, Чехословаччина, Королівство сербів, хорватів та словенців.Основним питанням конференції була підготовка мирного договору з Німеч­чиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яті роковини сараєвського вбивства, у Великому Версальсь-кому палаці (Версальський мир).Мирні договори з союзниками Німеччини були укла­дені за зразком Версальського. Сен-Жерменський мир­ний договір з Австрією було підписано 10 вересня 1919р., Нейїський з Болгарією - 27 листопада 1919р., Тріанонсь-кий з Угорщиною - 4 червня 1920 p. та Севрський з Ту­реччиною -10 серпня 1920 p.Версальська система мирних договорів закріплюва­ла територіальні зміни, які відбулися в результаті пер­шої світової війни й розпаду Німецької, Османської та Австро-Угорської імперій. Франція здобула перевагу на Європейському континенті. Англія закріпила провідні по­зиції на Близькому Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до Англії та Франції.Ознаки Версальської системи МВ: Розпад імперій.Поява нових держав.Перерозподіл колоній.Формування регіональних підсистем міжнародних відносин внаслідок появи нових суб’єктів міжнародних відносин.Створена система міжнародних угод встановила Версальсько-Вашингтонську систему устрою міжнарод­них відносин, що зафіксувала та оформила результати першої світової війни, визначила нове співвідношення сил на світовій арені. Вона стала спробою розв'язати незліченні проблеми, об'єднати й гармонізувати супереч­ливі інтереси народів та держав.Втім вона мала низку суттєвих недоліків:не розв'язала протиріччя між держава­ми-переможницями й державами, які зазнали поразки;не ліквідувала протиріччя між великими й малими країнами;не запобігла можливості виникнення ре­ваншизму, перш за все внаслідок відсутності дійового контролю за виконанням укладених договорів;викликала значні територіальні зміни в Європі, друге «велике переселення народів», започат­кувала основи національних конфліктів.Версальсько-Вашингтонська система закріпила нову розстановку сил у повоєнному світі, але внаслідок своїх вад не могла бути стійкою й тривалою.^ 7. Постдамська система міжнародних відносин. Остаточне формування нової конфігурації повоєнних міжнародних відносин довершувалося на Потсдамській конференції лідерів великих держав, що проходила з 17 липня до 2 серпня 1945р. Головною сферою обговорень були європейські справи, насамперед те, що стосувалося всебічного вирішення «німецького питання». Від остан­нього аспекту значною мірою залежали як контури, так і сама сутність повоєнного європейського устрою, що, власне, й підтвердив перебіг подій у наступних кількох десятиліттях.Ознаки:біполярна система контролю;розподіл сфер впливу і прагнення до його порушення;децентралізація насильства – стабільність на центральному та глобальному рівнях, що підтримується державами і нестабільність на регіональних та субрегіональних рівнях;орієнтація глобальної міжнародної системи і регіональних підсистем, на рівні яких вихід з конфліктів залежить перш за все від рівноваги сил в регіоні та чисто внутрішніх факторів;неможливість збройних сутичок між супердержавами;розпад колоніальних імперій;світ перестає бути переважно європоцентриським;прискорення суспільно-історичних процесів внаслідок модернізації;формування єдиного інформаційно-технологічного простору.Оцінюючи досягнуті в Потсдамі домовленості, з одно­го боку, необхідно враховувати, що вони зафіксували об'єктивне співвідношення сил та інтересів — насампе­ред великих держав — на момент укладання відповідних угод; з іншого боку, не цілком коректним є твердження, що з плином десятиліть вони остаточно втратили свій сенс. Адже територіальний устрій у більшості частин Європи залишається в основному таким, яким його було встановлено в Потсдамі^ 8. Характер та цілі першої світової війни. На по­чатку XX ст. змінилося співвідношення сил на міжнародній арені. Розподіл сфер впливу, колоній, ринків збуту, що сфор­мувався ще у XIX ст., не задовольняв найбільші імперіалі­стичні держави. На початку XX ст. загострилися міжнаціональні та соціальні конфлікти. Крім того, розвиток мілітаризму спричинив створення нових, могутніших видів озброєння та засобів знищення людей. Він охопив усі сфе­ри діяльності: економіку, політику, науку, ідеологію й тін.Отже, усі держави воюючих блоків вели несправедли­ву, загарбницьку війну. Кожна з держав домагалася досяг­нення тільки своїх власних цілей за рахунок інших країн.Німеччина розраховувала покласти край пануван­ню Англії на морі, захопити колонії та ринки збуту інших європейських держав. Вона мала намір загарбати північно-східні райони Франції та Прибалтику, Крим, Приазов'я, Кавказ, що належали до Росії.Австро-Угорщина планувала захопити Сербію, зміцнити своє панування на Балканах, відібрати у Росії частину Польщі, Поділля й Волинь.Туреччина, яка вступила у війну на боці Німеччини восени 1914 p., мріяла захопити російське Закавказзя й поновити свій вплив на Балканах.Англія прагнула зберегти своє панування на морі, не втратити колонії. За вдалого розвитку подій вона охо­че відібрала б у Туреччини Месопотамію й частину Ара­війського півострова.Франція сподівалася повернути собі Ельзас та Ло­тарингію, втрачені ще в ході франко-пруської війни, за­хопити лівий берег Рейну й Саарський вугільний басейн.^ Царська Росія ставила на меті збереження свого впливу на Балканському півострові, оволодіння чорно­морськими протоками Босфор та Дарданелли.Японія, оголосивши війну Німеччині 23 серпня 1914р., мала намір захопити території в Китаї та остро­ви у Тихому океані.^ 9 "Геополітичні наслідки першої світової війни" Геополітичні наслідки І Світової війни:Розчленування Німеччини. а) Ельзас-Лотарингія поверталася Франції з дати під­писання перемир'я 11 листопада 1918 р.;б) Саарська область передавалася під контроль Ліги Націй в особі комісії з п'яти членів на чолі з французом строком на 15 років. Франція діставала у свою власність шахти (як компенсацію за руйнування шахт півночі під час відступу німецьких військ). Через 15 років мав відбу­тися плебісцит місцевого населення;в) лівий берег Рейну й 50 км на правому березі оголо­шувалися демілітаризованою зоною, де не буде укріплень і збройних сил;г) Бельгія анексувала дві невеликі німецькі округи — Ейпен і Мальмеді;д) Північний Шлезвіг після плебісциту в березні 1920 р. відійшов до Данії;е) Польща одержала Данцігський «коридор» (район Познані й частина Західної Пруссії), який давав їй вихід до моря. Данціг оголошено вільним містом під контролем Ліги Націй в особі верховного комісара. Відтак Східна Пруссія була відрізана від решти Німеччини, залишаючись її територією;є) Польща одержала в жовтні 1921 р. за рішенням Лі­ги Націй ще південну частину Верхньої Сілезії (1/3 цього промислового району);ж) Сілезький район Цешина, який до 1918 р. входив до складу Австро-Угорщини, з 1920 р. був поділений між Польщею й Чехословаччиною;з) Мемельська область (130 тис. населення) спочатку була відтята від Німеччини без плебісциту й тимчасово управлялася міжнародною адміністрацією, а з 1923 р. пе­рейшла до Литви.В цілому Німеччина втратила 1/7 своєї території та 1/10 населення. (+ мирні договори з союзниками Німеччини).^ Союзники Німеччини втратили:Австро-Угорщина. Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословаччина, Буковина передавалася Румунії. Закарпатську Україну було передано до складу Чехословаччини. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною.Болгарія. Частина те­риторії Болгарії відійшла до Югославії та Румунії.Угорщина. Відмовлялася від ряду територій та визнавала нові кордони держав у Центральній Європі. Її територія була скорочена утроє, а населення - у 2,5 рази. Угорщина, як і інші союзники Німеччини, сплачува­ла репарації переможцям.Туреччина втрачала 80% своєї території на Близькому Сході та у Північній Африці, позбавлялася флоту й могла мати лише 50-тисячну армію.Розподіл колоній шляхом уста­новлення так званої мандатної системи (до речі, деякі делегати навіть не зрозуміли, що означає «мандат»). Лі­га Націй як «спадкоємниця» Німецької та Османської імперій надавала «мандати» країнам-наступницям — так званим «мандатаріям». Згідно з Версальським договором Німеччина віддава­ла свої «права та інтереси» в Шаньдуні (Китай) Японії. У зв'язку з цим Китай відмовився підписати Версальський договір. Громадськість США теж засудила це рішення Вільсона. Тільки в 1922 р. після Вашингтонської конфе­ренції Японія й Китай уклали угоду, за якою в 6-місячний термін Шаньдун був повернутий Китаю.Італія отримала Південний Тіроль. Франція здобула перевагу на Європейському континенті. Англія закріпила провідні по­зиції на Близькому Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до Англії та Франції. США поступово втрачали свій вплив в Лізі Націй.^ 10 "Причини першої світової війни" Перша світова війна стала результатом протиборства двох військових блоків: Троїстого союзу (Німеччина, Австо-Угорщина, Італія) й держав Антанти (Росія, Англія, Франція). На 1914 р. протистояння між цими двома військово-політичними угрупуваннями європейських держав украй загострилося. Балканський півострів став зоною особливої напруже­ності. Австро-Угорщина (за підтримки Німеччини) вирі­шила, завдавши одного удару по Сербії, остаточно укріпитися на Балканах. Приводом для оголошення війни стало вбивство у Сараєво 28 червня 1914 р. австрійсь­кого ерцгерцога Франца Фердінанда. Виникла нагода роз­громити Сербію. 23 липня Австро-Угорщина заявила Сербії запевне нездійсненний та принизливий ультиматум.Росія, яка була не підготовленою до війни, радила Сербії піти на компроміс. Проте Австро-Угорщина й Німеч­чина не бажали мирного врегулювання конфлікту. 28 липня Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. ЗО липня 1914 р. російський імператор Микола II підписав указ про загальну мобілізацію. Німеччина 1 серпня оголосила війну Росії, а З серпня - Франції. Німецькі війська почали наступ на Францію через територію Бельгії. З вимогою поважати нейтралітет Бельгії й негайно вивести звідти німецькі війська виступила Англія. Не отримавши відповіді на свій ультиматум, вона 4 серпня оголосила війну Німеччині. До збройного конфлікту, що його було розпочато євро­пейськими державами, поступово було втягнуто 38 дер­жав, населення яких становило 1,5 млрд. осіб (87% населення усієї планети). Війна стала світовою.^ 11 "Створення Ліги націй та її діяльність" Лігу Націй було створено на Паризькій мирній конференції за ініціа­тивою президента США В.Вільсона. Створення Ліги Націй було першою спробою утво­рення організації глобального характеру, яка б узяла на себе відповідальність за підтримання миру на земній кулі шляхом погодження дій її членівЗавдання: бороть­ба за мир, співробітництво й безпека народів.Найважливіша мета - підтримання миру, збереження повоєнного статус-кво, виконання умов Версальського миру.Статут: передбачав гарантії членам організації у збе­реженні їхньої політичної незалежності й територіальної цілісності проти зовнішньої агресії; передбачав ко­лективні дії усіх членів Ліги в разі порушення агресором статуту та розв'язання конфліктів; воєнні санкції, економічна та політична ізоляція поруш­ника миру; створення об'єд­наних збройних сил з контингентів країн-членів Ліги.Слабкість Ліги націй як інструмента підтримання миру зумовлювалася самим статутом. Рішення ухвалювали­ся за принципом одностайності, за винятком питань процедурних і таких, що стосувалися прийняття нових членів. Обов'язкову силу мали тільки рішення з адміністратив­них питань, що стосувалися самої Ліги. Навіть санкції фактично були добровільними. Статут Ліги Націй був складовою частиною Версальсь­кого мирного договору Його підписали 44 країни. Але США, під впливом «ізоляціоністів» у конгресі, не ратифікували Версальський договір й не увійшли до складу Ліги Націй.Головними органами Ліги були Збори представників усіх членів організації (Асамблея), Рада Ліги Націй у складі 5-ти постійних членів (США, Англії, Франції, Італії та Японії) й 4-х тимчасових. Відсутність ряду великих держав серед членів Ліги негативно позначилася на ефективності її діяльності.СРСР було прийнято до Ліги Націй у 1934 p. та вик­лючено у зв'язку з радянсько-фінською війною 1939 -1940 pp. Німеччина вступила до Ліги Націй у 1926 p. й вийшла з неї 19 жовтня 1933 p., Японія вийшла з Ліги Націй 28 березня 1933 p.Ліга Націй виявилася нездатною підтримати статус-кво, що склалося внаслідок першої світової війни, збе­регти Версальсько-Вашингтонську систему. Друга світова війна остаточно поховала Лігу Націй, хоча фор­мально вона проіснувала до 31 липня 1946 p.^ 12 "Завершення першої світової війни та її наслідки" Після укла­дення Берестейського миру Німеччина розпочала новий наступ на Заході. Проте у червні 1918 p. країни Антанти за підтримки США вдалися до контрнаступу й почали звільнювати окуповані території. Водночас союзники роз­горнули наступ на Балканському півострові. Ця опера­ція змусила Болгарію 29 вересня вийти з війни, а наступ англійських війську Сербії, Месопотамії й Палестині при­мусив ЗО жовтня 1918 p. капітулювати Туреччину.Революційні події В Австро-Угорщині спричинили відокремлення від усіх південнослов'янських провінцій. 4 грудня було утворене Королівство сербів, хорватів та словенців (з 1929 p. - Королівство Югославія). До Украї­ни приєдналася Північна Буковина, до Польщі - Галичи­на. ЗО - 31 жовтня спалахнули масові революційні виступи у Відні. Було сформовано Тимчасовий уряд Австрії. З ли­стопада австрійський уряд від імені Австро-Угорщини, яка фактично перестала існувати, підписав перемир'я з Антантою. 12 листопада Австрія проголосила себе рес­публікою.Революційна активність зрос­тала й на території Німеччини. Утворювалися Ради (в Кілі, Бремені, Ессені, Кельні, Мюнхені, Шверині, Дрездені й т. ін.). 8 листопада у Баварії було повалено монархію й проголошено республіку. 9 листопада повстання охопи­ло Берлін.За таких умов німецька делегація 11 листопада 1918 p. у Комп'єнському лісі підписала угоду про пе­ремир'я з державами Антанти. Перша світова війна завершилася.Німеччина, визнавши свою поразку, зобов'язалася негайно вивести свої війська з окупованих західних те­риторій та лівого берега Рейну, передати державам Ан­танти військовий флот, озброєння та військове майно.В результаті війни з 70-ти млн. чоловік, які воювали на її фронтах, близько 10 млн. було вбито й 20 млн. - поранено. Матеріальні втрати країн-учасниць склали 208 млрд. доларів.Після завершення першої світової війни постало пи­тання мирного врегулювання повоєнних проблем.^ 13 "Основні проблеми міжнародних відносин після першої світової війни (мирне врегулювання, Російське та Німецьке питання)" 1. Надзвичайно гострі й тривалі суперечки викликала 5 проблема територіального розчленування Німеччини. З те­риторіальних питань було вирішено:а) Ельзас-Лотарингія поверталася Франції з дати під­писання перемир'я 11 листопада 1918 р.;б) Саарська область передавалася під контроль Ліги Націй в особі комісії з п'яти членів на чолі з французом строком на 15 років. Франція діставала у свою власність шахти (як компенсацію за руйнування шахт півночі під час відступу німецьких військ). Через 15 років мав відбу­тися плебісцит місцевого населення;в) лівий берег Рейну й 50 км на правому березі оголо­шувалися демілітаризованою зоною, де не буде укріплень і збройних сил;г) Бельгія анексувала дві невеликі німецькі округи — Ейпен і Мальмеді;д) Північний Шлезвіг після плебісциту в березні 1920 р. відійшов до Данії;е) Польща одержала Данцігський «коридор» (район Познані й частина Західної Пруссії), який давав їй вихід до моря. Данціг оголошено вільним містом під контролем Ліги Націй в особі верховного комісара. Відтак Східна Пруссія була відрізана від решти Німеччини, залишаючи-ся її територією;є) Польща одержала в жовтні 1921 р. за рішенням Лі­ги Націй ще південну частину Верхньої Сілезії (1/3 цього промислового району);ж) Сілезький район Цешина, який до 1918 р. входив до складу Австро-Угорщини, з 1920 р. був поділений між Польщею й Чехословаччиною;з) Мемельська область (130 тис. населення) спочатку була відтята від Німеччини без плебісциту й тимчасово управлялася міжнародною адміністрацією, а з 1923 р. пе­рейшла до Литви.В цілому Німеччина втратила 1/7 своєї території та 1/10 населення. (+ мирні договори з союзниками Німеччини).^ 2. Проблеми колоній були вирішені шляхом уста­новлення так званої мандатної системи (до речі, деякі делегати навіть не зрозуміли, що означає «мандат»). Лі­га Націй як «спадкоємниця» Німецької та Османської імперій надавала «мандати» країнам-наступницям — так званим «мандатаріям». Згідно з Версальським договором Німеччина віддава­ла свої «права та інтереси» в Шаньдуні (Китай) Японії. У зв'язку з цим Китай відмовився підписати Версальський договір. Громадськість США теж засудила це рішення Вільсона. Тільки в 1922 р. після Вашингтонської конфе­ренції Японія й Китай уклали угоду, за якою в 6-місячний термін Шаньдун був повернутий Китаю.^ 3. Проблеми репарацій: Франція вимагала від Німеччини сплатити всі збитки — до 800 млрд. марок, що означало б цілковите розорення Німеччини. Ллойд-Джордж запропонував зменшити їх до 100 млрд. марок. Конференція так і не встановила ні остаточного роз­міру, ні терміну виплати репарацій. Домовилися, що Ні­меччина спочатку сплатить 20 млрд золотих марок до 1 травня 1921 р. (2/5 цієї суми мала одержати першочер­гово Бельгія). Значна частина повинна була сплачуватися натурою (понад 2,7 млн. т суднового тоннажу, поставки вугілля тощо). Верховна Рада союзників на конференції в Спа в липні 1920 р. за участю Німеччини лише розподі­лила репарації по країнах: Франції — 52%, Англії — 22, Італії — 10, Бельгії — 8, Греції, Румунії й Югославії — 6,5, Японії — 0,75, Португалії — 0,75%. Проблема репарацій ще багато років остаточно не вирішувалася.^ 4. Поль­ське питання. Франція наполягала на відновленні кор­донів Польщі 1772 р., прагнучи зробити її сильною як сво­го союзника. Бальфур (Англія) осаджував французів: «Але ж тепер 1919 рік!» США підтримували Англію. Як уже зга­дувалося, Польща одержала частину німецьких територій. Польські війська окупували Східну Галичину (Західна Україна), в 1920 р. здійснили збройну інтервенцію проти України. Але поки що її східні кордони не були визначені.5. Претензії Італії були більшими, ніж її внесок у вій­ну. Вона вимагала Далмацію, Істрію, порт Фіуме, протек­торат над Албанією тощо. Іта­лійський прем'єр Орландо, нічого не здобувши, на знак протесту у квітні покинув конференцію. Коли він у травні повернувся, союзники вже розподі­лили основні території. Італії відмовили навіть на Близь­кому Сході й віддали лише Південний Тіроль.6. Претензії Японії були більше враховані, бо її деле­гація, користуючися моментом, теж загрожувала покину­ти конференцію. Від'їзд двох делегацій був дуже небажа­ним, тому Японія одержала все жадане, крім, як уже зга­дувалося, Шаньдуну.7. Радянська проблема не потрапила до офіційного порядку денного, але сама конференція, її основні орга­ни весь час поверталися до цього питання. Росія — насе­лення 1/6 частини Землі — зробила найбільший внесок у війну проти Четверного союзу, втратила більше солдатів, ніж її союзники, разом узяті. Створення радянської дер­жави й ряду національних держав на території Росії вису­нули перед союзниками болюче питання щодо ставлення до Сходу. Паризька конференція перетворилася по суті на орга­нізатора антирадянської інтервенції: вона санкціонувала економічну блокаду радянської держави, схвалила захоп­лення Бессарабії румунськими військами, підтримала пе­ребування німецьких військ у Прибалтиці, визнала уряд Колчака, великі держави організували широку воєнну до­помогу антирадянським арміям і самі посилили збройну інтервенцію в Росії. Паризька конференція стала своєрідним штабом антирадянської інтервенції.^ 14 "Декрет про мир і мирна програма Вільсона (14 пунктів): порівняльний аналіз" У січні 1918 p. президент США В.Вільсон виступив з миротворчими пропозиціями («14 пунктів»). Це була зов­нішньополітична програма Сполучених Штатів. Вона передбачала:відкриту дипломатію;свободу торгового судноплавства;свободу торгівлі;скорочення озброєнь;врегулювання колоніальних питань;евакуацію німецьких військ з території Росії, надан­ня їй можливості самостійно визначати політику, вступи­ти до співтовариства вільних націй;звільнення й відбудову Бельгії;повернення Франції Ельзасу та Лотарингії;виправлення кордонів Італії відповідно до національ­них ознак;автономію народам Австро-Угорщини;звільнення й відбудову Румунії, Сербії та Чорно­горії;самостійність турецьких частин Османської імперії, автономію для її національних частин;утворення незалежної Польської держави з вихо­дом до моря;створення загальної асоціації націй з метою надання взаємних та однакових гарантій політичної незалежності, територіальної цілісності як великих, так і малих країн.Отже, у цій програмі засуджувалися несправедливі війни, національне гноблення, таємна дипломатія, про­голошувався принцип самовизначення націй. У 14-му пункті своєї програми В.Вільсон запропонував створити міжнародну організацію, яка могла б забезпечити повоєн­ний мир.^ 15 "Концептуальні підходи держав переможець до розробки мирних договорів з Німеччиною та її союзниками на Паризькій конференції" Основним питанням конференції була підготовка мирного договору з Німеч­чиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яті роковини сараєвського вбивства, у Великому Версальському палаці (Версальський мир).За Версальським мирним договором з Німеччиною: Німеччина визнавалася винною у розв'язанні світо­вої війни; Вона втрачала свої колонії, деякі її території передавалися сусіднім державам; накладалися військові обмеження та репарації за збитки, завдані країнам Антанти;Ельзас та Лотарингія поверталися Франції, управління Саарською областю передавало­ся на 15 років Лізі Націй;Данциг (Гданськ) було оголо­шено «вільним містом»;Польщі поверталася частина територій, загарбаних Німеччиною (Познань, деякі райони Прусії й Померанії);Данії передавався Північний Шлезвіг;до Бельгії відійшли округи Ейпен, КДальнеді, Морене. Порівняно з 1914 p. німецька те­риторія зменшилася на 12,5%. Загальна військова повинність у Німеччині скасову­валася. її сухопутна армія не повинна була перевищувати 100 тис. чол. й призначалася для підтримки порядку всередині країни. Німеччині заборонялося мати підвод­ний флот, великі надводні кораблі, військову авіацію та важку артилерію. Німецький генштаб розпускався. Німецька територія по лівому березі Рейну та смуга завширшки 50 км. по правому - оголошувалася Рейнсь­кою демілітаризованою зоною. Загальна сума репарацій була встановлена на Лон­донській конференції у 1921 p. й становила 132 млрд. золотих марок. Франція мала одержати 52% цієї суми, Великобританія - 22%, Італія -10%, Бельгія - 8%. З метою гарантії виконання Версальського догово­ру країни Антанти окупували Рейнську зону терміном на 15 років.Мирні договори з союзниками Німеччини були укла­дені за зразком Версальського. Сен-Жерменський мир­ний договір з Австрією було підписано 10 вересня 1919р., колиш­ня Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословаччина, Буковина передавалася Румунії. Закарпатську Україну було передано до складу Чехословаччини. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною.Нейїський з Болгарією - 27 листопада 1919р., частина те­риторії Болгарії відійшла до Югославії та Румунії.Тріанонський з Угорщиною - 4 червня 1920 p. вона відмовлялася від ряду територій та визнавала нові кордони держав у Центральній Європі. Її територія була скорочена утроє, а населення - у 2,5 рази. Угорщина, як і інші союзники Німеччини, сплачува­ла репарації переможцям.Севрський з Ту­реччиною -10 серпня 1920 p. втрачала 80% своєї території на Близькому Сході та у Північній Африці