1. Великий терор на Хмельниччині

Зміст Вступ …………………………………………………………. 2 1. Великий терор на Хмельниччині ……………………….. 3 - 7 2. Дунаєвеччина розстріляна ………………………………. 8 – 12 3. Чверть години на долю людини ………………………… 13 – 21 4. Реабілітовано посмертно ………………………………… 22 – 27 Висновки …………………………………………………….. 28 Список використаних джерел ……………………………… 29 Додатки. 1. Великий терор на Хмельниччині Формування і подальший розвиток тоталітарної громадсько-політичної системи, яку заснував у 1917 році більшовицький жовтневий переворот, вимагали від влади жорстоких силових дій для того, щоб утримати сус­пільство в покорі. Репресії 1937 року досягли небачених масштабів. Тому 1937 рік у міжнародній історіографії відомий як рік Великого Терору. Цей термін вперше впровадив у публічний обіг відомий англійський історик Роберт Конквест. На той час у колишньому Союзі Радянських Соціалі­стичних Республік існувала створена Леніним та удосконалена Сталіним чітка система виявлення й знищення так званих "ворогів народу". Так, саме Ленін створював оту машину знищення, яка діяла протягом всього періоду існування CPCР виконуючи "завєти" вождя. Цитуємо: "Одно из величайших, неискоренимых дел октябрьского — Советского переворота состоит в том, что передовой рабочий, как руководитель бед­ноты, как вождь деревенской трудящейся массы, как строитель государ­ства труда, "пошел в народ " 22.05.1918. Ленин "; "революционер, который не хочет лицемерить, не может отказаться от смертной казни. Не было ни одной революции и эпохи гражданской вой­ны, в которых не было бы расстрелов. " /ПЗТ, т. 36, стор.503/. Зазначу, що тоталітарні системи існували задовго до виникнення більшовизму. Ленін і його послідовники в цьому питанні не були пер­шими. Вожді світового пролетаріату удосконалили раніше існуючі ре­жими, пристосувавши до них утопічну теорію земного раю, утворивши таким чином радянсько-комуністичний різновид тоталітаризму. На цій ідейній і організаційній основі був створений спеціальний апарат, який практично втілював у життя накази вождів та постанови "руководящей и направляющей". 7(20) грудня 1917 року була утворена Всеросійська надзвичайна ко­місія для боротьби з контрреволюцією і саботажем (ВЧК). Згідно з декре­том Раднаркому РРФСР від 21 лютого 1918 року вищеназвана комісія отримала право позасудового розгляду справ за контрреволюційні зло­чини аж до розстрілу на місці. Повноваження надзвичайної комісії ста­ли ще ширшими в період проголошення постановою Раднаркому РРФСР від 5 вересня 1918 року так званого "Червоного терору". За цією постановою комісія отримала право ув'язнювати класових ворогів у тюрми, табори та розстрілювати. У своїй позасудовій діяльності вона керувалася постановою комітету "О правах ВЧК и ревтрибуналов" від 17 лютого 1919 року. Декретом ВЦВК від 6 лютого 1922 року Надзви­чайну комісію було скасовано, а при наркоматі внутрішніх справ утво­рено Державне Політичне Управління (ДПУ), якому було надано право позасудової розправи аж до розстрілу. Цією ж постановою Особливій комісії НКВС дозволялося висилати й ув'язнювати в табори примусо­вих робіт діячів антирадянських партій та так званих рецидивістів. 28 березня 1924 року було затверджено "Положення про права ОДПУ щодо адміністративних висилок й ув'язнень в концтабір". Винесення поста­нов було покладено на Особливу нараду при ОДПУ в складі трьох членів колегії ОДПУ за обов'язковою участю прокурорського нагляду. Цирку­лярами ОДПУ від 29 жовтня 1929 року та від 8 квітня 1931 року були утворені "трійки" в центральному апараті цієї позасудової організації. Завданням "трійок" були попередній розгляд закінчених слідчих справ й наступна доповідь на судових засіданнях колегії чи Особливої наради. До складу "трійок" входили керівники оперативних відділів ОДПУ з обов'язковою присутністю представника прокуратури ОДПУ. Ці "трійки" розглядали справи, подані як центральним апаратом, так і місцевими органами. З 2 лютого 1930 року до складу "трійок" включалися пред­ставники обкомів ВКП(б). До речі, наш земляк Затонський Володимир Петрович, який народився в селі Лисець Дунаєвецького району й зай­мав посаду Голови Центральної Контрольної комісії КП(б)У та наркома Робітничо-селянської інспекції, був членом "трійки", що діяла на Пра­вобережжі України. Це підтверджує документ: "Утвердить на Правобе­режье тройку по борьбе с бандитизмом под председательством Затонского. Утвердить Рудого и Затонского членами постоянного Совеща­ния по борьбе с бандитизмом при совнаркоме". Постановою Центрального Виконавчого комітету (ЦВК) СРСР від 10 липня 1934 року ОДПУ було ліквідовано й на правах управління увійш­ло до складу наркомату внутрішніх справ СРСР. Одночасно в складі наркомату діяла Особлива нарада при наркомі, якій було надано пра­во ухвалювати вироки щодо ув'язнення в табори, висилки осіб, визна­них "суспільнонебезпечними". Але наступав 1937 рік — рік масових репресій, рік Великого Терору. Існуючий репресивний апарат не встигав виконувати поставлені завдання у знищенні "ворогів народу". Саме в той час, а точніше 30 липня 1937 року, з'являється оперативний наказ наркома внутрішніх справ СРСР М.Єжова № 00447 "Об операции по репрессированию бывших кулаков, уголовников и др. антисоветских элементов". Згідно з наказом утворю­ються республіканські, крайові, обласні "трійки". В цьому сатанинському документі, який складається із семи розділів, розписано, кого карати, як карати, кому виконувати вирок. До уваги читача декілька витягів: "1. Все репрессируемые кулаки, уголовники и другие антисоветские эле­менты разбиваются на две категории: а) к первой категории относятся все наиболее враждебные из перечис­ленных выше элементов. Они подлежат немедленному аресту и, по рас­смотрении их дел на тройках, — расстрелу; б) ко второй категории относятся все остальные менее активные, но все же враждебные элементы. Они подлежат аресту и заключению в ла­геря на срок от 8 до 10 лет, а наиболее злостные и социально опасные из них, заключению на те же сроки в тюрьмы по определению тройки ". Зверніть увагу, шановний читачу, ще до суду, що там до суду, ще до вироку позасудового органу — "трійки" — визначено, кого розстрілю­вати, кого заслати в табір чи тюрму. Найжахливіше те, що в цьому наказі визначена кількість "ворогів народу". Так, для Вінницької області (сюди входила нинішня Хмельницька область) встановлена така кількість людей, які повинні були бути репресованими: за першою категорією —1000, за другою — 3000 осіб. Далі в наказі написано: "В случаях, когда обстановка будет требовать увеличения утвер­жденных цифр, наркомы республиканских НКВД и начальники краевых и областных управлений НКВД обязаны предоставлять мне соответ­ствующие мотивированные ходатайства ". Так воно і сталося. Норму, зокрема у нашій області, кати значно перевищили. За далеко неповними даними, було розстріляно більше 13 тисяч. Але є суттєві докази, що страчених за першою категорією було значно більше. Про це свідчить аналіз роботи з реабілітації жертв репресій, який на сьогодні продовжує здійснюватися СБУ в м.Хмельницькому. Я вже не кажу про тих, які були заслані в концтабори й там померли. Цим же наказом було затверджено склад "трійки" у нашій області. У Вінницькій області "трійка" виглядала так: голова — Гришин (начальник управління НКВС), Чернявський (1-й секретар обкому КП(Б)У), Ярошевський (обласний прокурор). Не можу втриматися, аби не звернути увагу читача на ще один витяг з наказу: "Приговора по первой категории приводятся в исполнение в местах и порядком по указанию наркомов внутренних дел, начальников Управления и областных отделов НКВД с обязательным полным сохранением в тайне времени и места приведения приговора в исполнение ". Ось чому сотні, тисячі закатованих не мають могил, вони спочивають в "местах захоронения". Восени 1937 року масові репресії в Україні і, безумовно, в Кам'янець-Подільській (нині Хмельницькій) області набирають доти не бачених темпів. Репресивні акції співпали з утворенням Кам'янець-Подільської області (22 вересня 1937 року), територія якої до цієї пори входила до складу Вінницької області. Природно, що сталося й реформування каральних органів — на збільшення. В цей час, а саме 11 серпня 1937 року, починає діяти наказ Наркома Єжова № 00485, спрямований на тотальне знищення громадян України польської національності. Цитуємо перший пункт наказу: "1. С 20 августа 1937 года начать широкую операцию, направленную к полной ликвидации местных организаций «ПОВ» Польська організація войскова, и прежде всего ее диверсионно-шпионских и повстан­ческих кадров в промышленности, на транспорте, совхозах и колхозах. Вся операция должна быть закончена в 3-х месячный срок, то есть к ноябрю 1937 года". До речі, цей наказ був санкціонований підписами Сталіна, Молотова, Кагановича. Але цього було мало, і 20 вересня 1937 року виходить ще один наказ наркома Єжова, згідно з яким списки осіб, що підлягають репресіям, розглядатимуться також "двійками" — наркомами внутрішніх справ республік і начальниками УНКВС разом з відповідальними прокурорами республік та областей. Окрім перелічених позасудових органів, існував звичай (порядок) розглядання справ без виклику обвинуваченого та свідків в суд так зва­ною "вищою двійкою" у складі Голови Верховного суду СРСР і прокуро­ра СРСР або самого Єжова. Таким чином, машина знищення працюва­ла на високих обертах, кількість закатованих з кожним днем збільшу­валася. Вже ні про які норми, раніше встановлені, мова не йшла. Чим більше, тим краще. Наприклад, 20-21 вересня 1938 року, тобто за дві доби, в катівнях області було знищено 378 осіб. Між арештом та розстрілом пройш­ла всього одна доба. А скільки їх, безвинно вбитих, закатованих? У Хмель­ницькій області розстріляно десятки тисяч, загнано в табори (де вони майже всі загинули) сотні тисяч. Для того, щоб знати точну цифру, тре­ба утворити спеціальну комісію на рівні державної адміністрації, вклю­чити до неї фахівців, людей, не байдужих до нашої історії. До всього вищезгаданого варто додати, що Особлива нарада, "двійки", "трійки" тільки виносили вирок, а всю чорнову роботу, тобто арешти, обшуки, допити й виконання вироку здійснював спеціально підібраний апарат. Це були недолюдки, які за кожну добре "підготовле­ну" справу отримували можливість просуватися по службових сходах, щаблями яких були трупи жертв. Вони винаходили і вдосконалювали середньовічні методи вибивання зі своїх жертв необхідних показань. Зрештою, після катувань "ворог народу" підписував все, що було потрібно. Ця енкавеесівська зграя, діючи на Хмельниччині, застосову­вала в своїй антилюдській діяльності стандартний набір обвинувачень: контрреволюційна діяльність, шпигунство, шкідництво з метою затри­мання руху до "светлого будущего" тощо. Найактивнішими діячами цієї банди катів на Хмельниччині були: начальники Кам'янець-Подільського УНКВС Приходько та Жабреев, секретар "трійки" Честнейший, на­чальники відділів та відділень Шухман, Оболенський, Браун, Фролов, Левкін, Лелонг, Северін та інші. До речі, багатьох з них потім теж було знищено. Така була "технологія" — свідки повинні мовчати, а мовчать тільки мертві.^ СПИСОКлиц, входивших в 1937-1939 гг. в состав Особой Тройки УНКВД Каменец-Подольской области 1. ПРИХОДЬКО НИКОЛАЙ ТРОФИМОВИЧ - начальник УНКВД Каменец-Подольской области с сентября 1937 года по март 1938 года, по не­подтвержденным данным был срочно откомандирован в распо­ряжение НКВД СССР и затем — расстрелян, капитан государ­ственной безопасности. 2. ЖАБРЕЕВ ИВАН АНДРЕЕВИЧ, 1898 года рождения, уроженец г.Устюга Вологодской области, русский, член РКП(б) с 1918 года, в орга­нах ОГПУ с 1920 года, начальник УНКВД Кам.-Подольской обла­сти с марта 1938 года по январь 1939 года, майор госбезопасно­сти, как участник "правотроцкистского подполья" 22.02.39г. осуж­ден Военной Коллегией Верховного суда СССР к ВМН, приговор приведен в исполнение 22 февраля 1939 года. Сведений о реа­билитации нет, архивное уголовное дело № 956 572 находится в 10 Отделе КГБ СССР. 3. ЛЕОНОВ - ВРИД начальника УНКВД по Кам.-Подольской области в сентябре-октябре 1938 года, старший лейтенант госбезопасности. 4. МИХАЙЛОВ - начальник УНКВД по Кам.-Подольской области с января 1939 года, старший лейтенант госбезопасности. 5. ОЛЕКСЕНКО СТЕПАН АНТОНОВИЧ, 1904 года рождения, с октября 1937года член оргбюро ЦК КП(б) Украины, член Особой Тройки УНКВД по Кам.-Подольской области с октября 1937 года. 6. ВЛАСОВ АЛЕКСАНДР ИОСИФОВИЧ, 1902 года рождения, русский, секретарь Кам.-Подольского ГК КП(б)У, член Особой Тройки УНКВД по Кам.-Подольской области с сентября по ноябрь 1938 года, 11 ноября 1938 года исключен из партии как "враг народа" и расстре­лян (других сведений нет). 7. ГРУЛЕНКО МИХАИЛ ВАСИЛЬЕВИЧ, 1904 года рождения, уроженец г.Конотопа Сумской области, 2-й секретарь обкома КП(б)У с мая 1938 года, член Особой Тройки УНКВД по Кам.-Подольской области в сентябре-октябре 1938 года. 8. ПЕЧЕРСКИЙ - прокурор по Каменец-Подольской области, член Особой Тройки УНКВД по Кам.-Подольской области с октября 1937 года по сентябрь 1938 года. 9. САМОХИН - заместитель прокурора и прокурор по Кам.-Подольской области, член Особой Тройки УНКВД по Кам.-Подольской области в мае-ноябре 1938 года. Начальник УКГБ УССР по Хмельницкой области полковник А. И. ДЕНИЩИ К Начальник 10 группы УКГБ УССР по Хмельницкой области майор В.И.ЗАХАРОВ^ 2. Дунаєвеччина розстріляна30-ті роки для населення Дунаєвеччини стали роками великих випробовувань: колективізацією, голодом та масовими репресіями 1937 року. Репресійні жорна на території району закрутилися кривавим вихо­ром беззаконня, породжений Надзвичайними комісіями військової ко­легії Верховного Суду СРСР, які в народі охрестили «трійками». Примара шпигуна та ворога підкараулювала на кожному кроці чес­них та порядних людей і стала ідеєю «фікс» для іншої категорії, яка була джерелом інформації для каральних органів. Декількох неправдивих та надуманих повідомлень від них стало причиною для арешту підоз­рюваних і виносу їм суворих вироків, які часто закінчувалися смертю. Працівники каральних органів вишукували будь-який підозрілий епізод в житті людей, який в їх «умілих» руках перетворювався у криміналь­ний з фатальними наслідками для громадян. 20 жовтня 1937 року на­чальник Дунаєвецького райвідділу НКВС, лейтенант Держбезпеки Геращенко арештував жителя села Вихрівка В'юна Афанасія Степано­вича. «Стараннями» слідчого було виявлено, що заарештований в ми­нулому добровільно служив у білогвардійських формуваннях, а в 1931 році з підступною метою вступив у колгосп. За даними агентів, В'юн не брав активної участі у колгоспному житті, про що свідчила недостатня кількість вироблених трудоднів у 1936 — 132 трудодні, а в 1937році -159. До справи долучили місцеву владу. За характеристикою, яку надала в органи сільська рада, В'юн ха­рактеризувався як «ненадійна людина, яка вела контрреволюційну ро­боту проти радянської влади та колгоспної системи». Через три дні (23 жовтня) слідчий виніс заарештованому вирок: «Вісім років виправних робіт у таборах за контрреволюційну агітацію». 6 листопада 1937 року органами ДПУ було заарештовано жителя села Іванковець (в минулому середняка) Онуфрія Івановича Чорного. Приводом до арешту стали свідчення В.Т.Тимофеєва та М.С. Долішнь­ого про контрреволюційні висловлювання заарештованого: «Колгоспи довго існувати не будуть. Селяни не будуть довго працювати на панів» . Через декілька днів, за свідченням цих же осіб, Чорний негативно вис­ловлювався також проти хлібозаготівельної кампанії: «...Працюємо день і ніч, а хліб забирають. Ми скоро будемо голодувати». В протоколі допиту Тимофеєва зазначено: «Чорний весь час вороже відноситься до заходів влади і тісно співпрацює з кулаками». За контрреволюційну діяльність рішенням Трійки Чорного засудили до 10 років таборів. Його відправлено у табори Нижнього Тагілу, де у лютому 1942 року від ство­рених у таборі нелюдських умов він помирає. У зв'язку з політичною відлигою, яка настала у країні, в 1957 році син Чорного подав в обласну прокуратуру заяву про перегляд справи батька. В ході слідства встановлено, що в 1937 році розслідування спра­ви відбувся із порушенням чинного законодавства та процесуальних норм. Основною версією до засудження стали свідчення Тимофєєва та Долішнього. Рішенням президії Хмельницького обласного суду від 29 грудня 1957 року Чорного було посмертно реабілітовано. 31 серпня 1937 року слідчий оперативного відділу ДПУ лейтенант Геращенко на Дунаєвецькій суконній фабриці виявив колишнього емі­гранта з Польщі І.М. Енштейна. На момент арешту він працював техн­ічним керівником фабрики. Інформаторам ДПУ не давала спокою думка про те, що колишній емігрант сумлінно працює на фабриці, займає керівну посаду, перебу­ває у партійних рядах та проводить технічну реконструкцію фабрики іно­земним обладнанням, що дало можливість збільшити випуск продукції та покращити її якість. В органи регулярно надходять повідомлення про його зустрічі із колишніми емігрантами. Підозру викликають і розмови з рядовими працівниками фабрики. В ході слідства заарештованому інкримінували шпигунство на ко­ристь Польщі на основі його листування з рідними братами, які прожи­вали за кордоном у Польщі. Додатково слідчий Геращенко дізнався про перебування підсудного в минулому у партійних рядах Бунду, меншовистській у Польщі, та членство у партії соціалістів-сеймістів. Негатив­ну інформацію про заарештованого Енштейна надали його колеги по фабриці: «Перебуваючи на посаді технічного керівника, Енштейн не­добросовісно відносився до своїх службових обов'язків, сприяв виго­товленню бракованої продукції.» За вироком Трійки колишнього техн­ічного керівника засудили до розстрілу. Працівники каральних органів не залишили без уваги віруючу час­тину населення. Ходіння на молитви до культових споруд стало злочи­ном, за який громадян карали виправними строками у таборах. Гірку долю віруючих розділив житель села Воробіївки Влас Кіндратович Пасло (член общини євангельських християн-баптистів), якого 20 жовтня 1937 року заарештували органи НКВС. Причиною арешту стало відвідування заарештованим баптистських зібрань та поширення на них чуток: «Незабаром буде війна, і хто не вірить у бога, загине, а віруючі залишаться.» В ході слідства за даними інфор­маторів виявилось, що Пасло займався ще й контрреволюційною діяль­ністю, працюючи теслею у колгоспі. На колгоспних зборах він мав нео­бережність висловитися: «Звідки ми знаємо, що Тухачевський і Якір були ворогами народу ...В минулому році, коли розстріляли троцькістів, ра­дянська влада організувала хлібозаготівлю, а в цьому році, коли розстр­іляли Тухачевського та Якіра, радянська влада розпочала підписну кам­панію.» За рішенням «трійки» 12 листопада 1937 року заарештованого Пасла було засуджено до восьми років виправних таборів. Каральними органами та їх поплічниками 3 грудня 1937 року було контрреволюційну діяльність організації «Просвіта». «Старанням» молодшого лейтенанта Дербезпеки Стецюка та за допи­сами інформаторів Біляка, Токарчука та Кошеля проводиться арешт члена товариства жительки села Балин Мединської-Куровської. В ході слідства виявилось, що заарештована була активним членом «Просвіти» з 1920 року. Після розкриття організації у 1928 році та заарештування декількох її членів організація переходить до підпільної роботи . Остаточно всіх членів органі­зації працівникам ДПУ вдалося заарештувати лише у 1937 році. Працівники ДПУ, щоб показати боротьбу із ворогом, який перехову­вався під різними личинами і перебував на відповідальних посадах ство­рюють надумані злочин, в ході розкриття яких проводять арешти без­винних людей та організовують судові процеси. 30 травня 1937 року лейтенант Дербезпеки Геращенко заарешту­вав головного бухгалтера Дунаєвецького маслозаводу Валерію Мар'янівну Зволяківську. Підставою для арешту стали свідчення інформаторів Мекітенця, Витвіцького та Соломинського про її співпрацю у 1920 році з поляками. Додаткові свідчення до відкритої справи додали через при­мус працівники заводу, які підтвердили факт розповсюдження голов­ним бухгалтером антисталінських висловлювань, що могло призвести, як записано у протоколі допиту, «... до міжнародної ворожнечі у багато­національному містечку Дунаївці». Через висловлювання в присутності робітників заводу: «Серед розстріляних учасників контрреволюційного центру майже всі євреї» . Сфабрикована працівниками ДПУ справа проти Зволяківської була передана на розгляд в обласну прокуратуру з надією на винесення су­ворого вироку, але слідчі прокуратури швидко встановили надуманість справи і незаконність утримання під вартою заарештованої. Після по­вернення справи в ДПУ та припису звільнення з-під варти Зволяківсь­кої слідчий, який вів справу, передає її на розгляд особливій «трійки», яка своїм вердиктом засудила Зволяківську до десяти років виправних таборів. З моменту прибуття у табір Зволяківська працювала бухгалте­ром в апараті управління табором, а в останні два роки ув'язнення стар­шим бухгалтером у відділі збуту. За сумлінну працю та своєчасність ви­конання обов'язків Зволяківсьу було достроково звільнено у 1947 році. 9 вересня цього ж року лейтенант Геращенко заарештовує жителя села Могилівка Н.Погинайка. Мотивами арешту стали свідчення інфор­маторів про контрреволюційну діяльність заарештованого, який за свої погляди відбував покарання у концентраційному таборі протягом 1933 року. Після повернення із заслання, за даними інформаторів, він своїх поглядів не змінив, а навпаки, працівники МТС, де працював до ареш­ту підсудний, підтвердили факт ворожого ставлення Погинайка до кол­госпів: « До яких пір ви будете грабувати населення? Навіщо населен­ня обклали податком?» За контрреволюційну діяльність Погинайка рішенням особливої «трійки» було засуджено до восьми років виправ­них таборів. Маховик репресій набирав оберти і, відповідно, процес дізнання спро­щувався і тривав декілька днів, порушуючи усі допустимі законом норми. Жителя міста Дунаєвець П.І.Деруна (вчителя місцевої школи) заа­рештували 4-го жовтня на основі показів свідків Г Горштейна, Є.Мазникера та Барановського. Їх свідчень для виносу вироку було достат­ньо. Протокол допиту складається лише із одного листа, на якому за­писано покази свідків: « В 1935 році ми чули, як заарештований вис­ловлювався негативно про радянську владу та євреїв». Рішенням «трійки» Деруна засудили до восьми років виправних таборів, де він зна­ходився до 1945 року, будуючи у Комсомольську-на-Амурі залізницю. Працівниками ДПУ на території району 1 серпня 1937 року заареш­товано учасника Польської повстанської організації— Броніслава Самборського. В ході слідства йому було висунуто звинувачення в контр­революційній діяльності та участь у банді Назарова, яка об'єднувала польське населення району. У складі банди, як встановило слідство, Самборський декілька разів переходив державний кордон. Спеціаль­ним рішення НКВС СРСР Самборського, як активного члена банди, за­суджено до вищої міри покарання. Після страти Самборського працівники ДПУ справу про повстансь­ку організацію не закрили, а навпаки, поповнили її ряди новими члена­ми. В пошуках повстанців 22 жовтня 1937 року заарештовано дружину Самборського — Розалію Самборську. Причиною арешту стала її співу­часть у націоналістичній організації чоловіка та неповідомлення нею органів НКВС про діяльність чоловіка. Рішенням Трійки її було засуд­жено за ст.54-2 до трьох років позбавлення волі у виправних таборах. 17 грудня цього ж року начальник Дунаєвецького районного відділу ДПУ Геращенко заарештував Гертруду Ярославівну Малиновську. У сфабрикованій ним справі Малиновській висунуто звинувачення в ак­тивній участі у релігійному житті католицької общини: відвідування ко­стьолу, допомога батькам висланого ксьондза. Для підтвердження звинувачень було залучено покази свідків Мет-лецького, Погоржельського, Соколовського. Їх свідчення стосовно Малиновської були досить суперечливими, але це не завадило слідчому передати кримінальну справу на розгляд особливої «трійки» яка засу­дила Малиновську до 10 років виправних таборів. Покарання засудже­на відбувала у Картаборах (м. Караганда). . Рік 1938 репресії посилив. В цьому році працівники Кам'янець-Подільського ДПУ у Дунаєвецькому районі ліквідували надуману контрре­волюційну польську організацію військову (ПОВ), яку на території рай­ону нібито створили Слатвінський та Майданський. В організацію входило 48 осіб, які займали різні посади у партійних органах та на підприємствах і установих району. Членами організації були: В.М. Барановський, В.А.Білецький, П.Ф.Крупельницький, М.А.Футорянський, Т.Й.Гоплевський, М.М.Бажановський, С.В.Бабюх, М.К.Тарлецький, А.А.Зінкевич, В.О.Войтков, А.Ф.Борковський, С.П.Красовський, Б.Л.Валевський, М.А.Тернавський, В.А.Дашкевич, А.Г.Борчинський, М.С.Федорович, І.Д.Петров, П.М.Ігнатьєв, А.Ф.Павловський, Л.С.П'ясецький, В.Л.Кшановський, А.П.Островський, Є.Л.Хіхловський, І.А.Сташкевич, М.Ф.Скальський, П.І.Харжевський, М.А.Соколовський, Т.І.Пшелуцький, Є.С.Островецький, А.К.Тваржинський, А.П.Казимиров, М.П.Черницький, Ф.О.Кучинський, Є.А.Янківський, О.С.Ружицький, Л.А. Кобилянський, В.М.Лисецький, В.А.Леванцовський, Л.Л.Шевцов, К.К.Бернадзівський, І.А.Станіславов, П.І.Думанський, І.А.Клинський, К.Ф.Собчук, Ф.Хіхловський, М.Я.Панек, А.М.Кшановський та С.А.Трояновська. В ході слідства працівники ДПУ виявили осередки організації по селах Рахнівка, Іванківці, Нестерівці, Залісці, Руда-Горчичанська та у місті Дунаївцях. Розкриття діяльності організації було «визначним досягненням» ка­ральних органів, адже їм вдалося під статтю вищої міри покарання підве­сти переважно колгоспників, які висловлювалися проти хлібозаготівель­ної компанії та зловживань місцевої влади. Місцеве керівництво в ряди організації за сфабрикованим повідомленням інформаторів та невико­нання ними встановлених для їх організацій планів. Рішенням Трійки від 25 серпня 1938 року 41-го заарештованого за­судили до розстрілу, шістьох до 10-ти років у виправних таборах та від одного до п'яти років тюремного ув'язнення. Через місяць (25 вересня 1938 року) рішення суду було виконано. Про що засвідчує підпис про виконання начальника 8-го відділу НКВС (підпис нерозбірливий).^ 3. Чверть години на долю людиниМарчак Микола Макаровим народився в 1903 р. в с. Залісці Дунаєвецького району, українець, освіта вища, член ВКП(б), заступник Голови Ради Народних Комісарів Української PCP. Військовою колегією Верховного Суду СРСР 22 вересня 1938 року М.М. Марчака засуджено до розстрілу. Вирок виконано того ж дня. Реабілітований у 1958 році. З 1989 р. секретаріат ЦК Компартії України підтвердив членство М. М. Марчака в КПРСз 1927р. Миколу Макаровича заарештували 19 червня 1938 року на дачі ВЦВК і Раднаркому України за ордером №6, виданим того ж дня без вказівки прізвища співробітника НКВС. У правильно оформленому ордері воно повинно бути вказане обов'язково. Тут його не було і, мабуть, тому, що обшук провадився в кількох місцях: у службовому кабінеті в Раднаркомі, в квартирі №10 на вул. Чудновського (тепер Рєпіна), № 5, на дачі, а для цього потрібен був не один чоловік. У протоколах, які збереглися в справі, зафіксовані вилучені у М.М.Марчака речі і документи: різні посвідчення, військовий білет, розрахункова книжка, партквиток № 1676960, перепус­тки, профквиток, диплом про закінчення інституту, фотографії, ощадні книжки, акредитив, облігації позики, гроші тощо. На жаль, подальша доля більшості з цих документів невідома. А шкода, бо тут була й автобіогра­фія, і посвідчення про закінчення вузу, і депутатський квиток тощо, які б дали можливість глибше охарактеризувати постать М.М.Марчака, про життя і діяльність якого в Україні майже нічого не знаємо. Щоправда, відо­мий зарубіжний історик і політолог Р.Конквест знайшов можливість в одній із своїх праць сказати кілька слів про М.М.Марчака (але під прізвищем М.Маршака) як особу, що певний час виконувала обов'язки голови Рад­наркому України. 20 червня 1938 року оперуповноважений відділу НКВС УРСР Хромой, розглянувши матеріали (які саме — невідомо, - Є.С.) по звинуваченню М.М.Марчака, 1903 року народження, уродженця с. Залісці Дунаєвецького району, заступника Голови Раднаркому України про те, що він є одним з керівників антирадянської правотроцькістської органі­зації, вирішив заарештувати його. Арештованого відправили в спецкорпус Київської тюрми. Того ж дня прокурор Київського військового округу бригвійськюрист Бурцев санкціонував арешт і утримання М.М.Марчака у в'язниці (так і було в переважній більшості випадків у той час — спо­чатку кидали у в'язницю, а потім отримували санкцію). В анкеті заарештованого, заповненій слідчим Безсмертним, підпи­саній М.М.Марчаком, містяться короткі відомості про його життєвий шлях. Зокрема, вказується, що батьки - селяни-бідняки, мали коня, корову, 1,5 десятини землі, хату (скоріше всього ці дані відносяться до перших років Радянської влади.), бо в час заповнення анкети вони були колгоспниками. Щодо партійності вказано, що він член партії з 1927 року, за національністю українець, громадянин СРСР, перебуває на військовому обліку в Київському міськвійськкоматі як середньотехнічний склад 6-ої категорії. Репресіям радянської влади не піддавався. Не одружений. Брат Михайло Макарович, 1906 року народження, член ВКП(б), працює на Харківському авторемонтному заводі майстром і живе в Харкові, в селищі ХТЗ. Батько Макар Миколайович Марчак, 85 років, позапартійний — в селі Залісцях у колгоспі. В тому ж селі три брати і три сестри, теж — колгоспники. Внизу анкети — підпис співробітника, який її заповнив, без дати. 1 липня той же Безсмертний підготував по­станову, в якій зазначено: "...Слідчими діями встановлено, що Марчак був одним з керівників антирадянської терористичної організації і за завдан­ням якої вів широку підривну роботу в народному господарстві України ". З постановою погодився начальник відділення Калужський. Отже, до ра­ніше висунутих проти М.М.Марчака звинувачень додалося нове - "підривнаробота в народному господарстві". У подальшому, як свідчать матеріали справи, коло "ворожих дій", а відповідно й звинувачень, ста­вало все ширшим. А це вело до появи нових пунктів з 54-ої статті Кар­ного кодексу УРСР, які передбачали найвищу міру покарання -розстріл. Після арешту події розгорталися за заздалегідь визначеним УДБ НКВС України планом: покаянні листи на ім'я керівників НКВС України, допити, очні ставки і т.д. Матеріали подібного роду знаходимо і в справі М.М.Марчака. Та навіть їх неупереджений аналіз свідчить, що вони ча­сто-густо шиті, як кажуть, білими нитками. Слідчі навіть не прагнули до того, щоб висунуті звинувачення не суперечили одне одному. Дотриму­валися головної мети — аби вони були, бо добре розуміли, що до гли­бокого вивчення матеріалів справа не дійде, а записаного, вірніше, впи­саного ними в протокол, буде досить для інстанцій, покликаних разом з ними вирішувати долю людини. Вимогою того часу був єдиний прин­цип — репресивний конвеєр не повинен давати збоїв, його завдання — не помічати дрібниць, другорядних моментів, а вести справу до най­тяжчого покарання, підкріпленого зізнаннями, вирваними у заарешто­ваних будь-якими засобами. Так було і з М.М. Марчаком. 20-го червня, на другий день після арешту, в листі на ім'я Наркома внутрішніх справ України О.І.Успенського він, зокрема, пише: "Будучи заарештованим, я вирішив, що не потаю від вас про всі свої злочини, здійснені мною проти партії і радянського народу". Цей лист зберігся не в оригіналі, а в копії, надрукованій на машинці, сторінки якої мають не дуже чіткий підпис М.М.Марчака. Зрештою, на це можна було б не звертати увагу, коли б не одна істотна деталь. В протоколі допиту, датованому 16 липня, теж передрукованому на ма­шинці (дата поставлена червоним олівцем), слідчі - начальник відділення Калужський і помічник начальника відділення Друшляк - поставили М.М.Марчаку одним із перших запитання: "На ряді допитів він вперто відкидає звинувачення в антирадянській діяльності". Як же мож­на поєднати це з чистосердечним зізнанням 20 червня? Чи було воно взагалі? Адже минув майже місяць з дня арешту і часу появи цих двох свідчень. Чому М.М.Марчак після написання "покаянної" заяви на ім'я Наркома майже місяць вперто відкидав звинувачення не свою адре­су? Щось тут не в'яжеться в слідчих! Наступні рядки протокольного запису допиту 16 липня до деякої міри пояснюють таку поведінку заа­рештованого і дають підставу для висновку: текст цього "покаянного" листа був написаний не тим, чий підпис стоїть під ним, а іншим, і ним міг бути тільки слідчий. Продовжуючи вказане вище запитання 16 лип­ня, слідчі стверджували: "Вам пред'явлені матеріали слідства, в яких ви викриваєтесь як учасник право-троцькістської організації вашими спільни­ками. Вчора в камері тюрми ви намагалися покінчити життя самогуб­ством. Як сполучати запевнення в тому, що ви чесна радянська людина (не могла ж ця людина в перший день арешту визнати себе ворогом!) із спробою здійснити цей ворожий антирадянський акт (підкреслено в протоколі.). Розцінювати це як спробу ухилитися від відповідальності за здійснені злочини не можна. Ви бачите, що викриті до кінця. Починайте давати свідчення про вашу антирадянську роботу". Яку ж відповідь впи­сали слідчі в протокол? М.М.Марчак: "З цим наміром я сам сьогодні (а не 20 червня) прийшов на допит". А нижче дуже промовиста фра­за, на яку слід звернути особливу увагу: "Я далі не в змозі боротися з слідством, (підкреслено в протоколі.) Вчора, знаходячись в тюрмі, я вирішив піти на останній ворожий акт (?!), котрим хотів відрізати слідству можливість повного викриття мене і учасників правотроцькі-стського підпілля, з якими разом я діяв". При перекладі протоколу з ро­сійської на українську мову ми дотримуємося його викладу, зберігаємо його стиль. Однак, це не заважає єдино правильному висновку з наведе­них вище речень: М.М.Марчак протягом майже місяця рішуче відкидав необгрунтовані звинувачення. Бо як всяка чесна людина, не міг взяти на себе цей тягар, погодитися з тим, що він — ворог влади, яка висуну­ла і підняла його на відповідальний пост заступника Голови уряду. Більше того, ми маємо всі підстави ствердно поставитися до вимуше­ної і разом з тим відвертої заяви М.М.Марчака про те, що він далі "не в змозі (в протоколі — "не в силах".) боротися з слідством". Слідчі зробили все від них залежне, щоб вибити з нього бажані їм свідчення. Адже стосовно М.М.Марчака, як і тисяч інших політичних в'язнів, в ході слідства застосовувалися нелюдські заходи: катування, побої і т.п., дозволені не тільки керівництвом НКВС, а й найвищою партійною інстан­цією — ЦК ВКП(б). "ЦК ВКП(б), — говорилося в телеграмі, надісланій секретарям обкомів, крайкомів, ЦК нацкомпартій, наркомам внутрішніх справ, начальникам управлінь НКВС, -- роз'яснює, що застосування фізичного впливу в практиці НКВС було допущено з 1937року з дозволу ЦК ВКП(б)...". Протокол одноденного допиту (!), надрукований на 73-х сторінках, переконливо засвідчує, що майже місячна "обробка" М.М.Марчака до­вела його не тільки до спроби самогубства, а й морально і фізично ви­снажила, зробила людиною, "готовою йти на будь-які зізнання". Це, влас­не, й потрібно було катам-слідчим. Ось подальший запис запитань і відповідей на допиті 16 липня."Запитання: - Розпочинайте давати свідчення.Відповідь: -Я до дня арешту був одним .з керівних учасників право-троцькістського підпілля на Україні, що проводило боротьбу проти ВКП(б) і ставило своїм завданням підготовку і здійснення в СРСР державного пере­вороту (ось ще один новий відтінок "звинувачень".).Запитання: - 3 якого часу ви почали вести антирадянську роботу?Відповідь: - 3 1934 року.Запитання: - Ви знову намагаєтесь говорити неправду. Ми не дамо вам приховати жодного кроку з вашого злочинного життя. На шлях бороть­би з партією