АНАЛІЗ НАРОДОЗНАВЧОЇ ЛЕКСИКИ В АСПЕКТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО МОВЛЕННЯ ТА ФОРМУВАННЯ ЕТНОКУЛЬТУРОЗНАВЧИХ ЗНАНЬ УЧНІВ(Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції „Теорія і практика особистісно-орієнтованої освіти”, 1 частина. – Київ -Запор.: Просвіта, 2003. – С. 241-245.)На сучасному етапі розвитку школи основна мета навчання української мови у поліетномовній школі полягає у виробленні в учнів умінь і навичок вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами мови. Формування в учнів знань і навичок зв’язного мовлення тісно пов’язане “із збагаченням лексичної будови мовлення” / 8, 10./. А, отже, система роботи над збагаченням мовлення та над формуванням етнокультурознавчих знань учнів 5-7 класів українською народознавчою лексикою потребує наукового обгрунтованого відбору лексичного матеріалу. Лінгвісти вважають, що національно-мовний образ світу певним чином виявляється на різних мовних рівнях, однак найповніше він виражається в лексико-семантичній та синтаксичній системах мови. Про це свого часу В.Гумбольдт писав так: “Сума всіх слів, мова – це світ, який лежить між світом зовнішніх явищ і внутрішнім світом людини” / 6, 123. /, а Бодуен де Куртене підкреслював: “… без будь-яких застережень можна погодитися з думкою Гумбольдта, що кожна мова є своєрідне світобачення ” /2, 201. /. У свою чергу Є.М.Верещагін зазначав, що “в лексиці кожної мови можна помітити слова, які відображають специфіку народу” / 3, 16./. Такі слова у лінгвістиці дістали назви “народознавча лексика”, “країнознавча лексика”, “етнолексеми”, “етнокультурознавча лексика” тощо. У процесі свого дослідження Голуб Н.Б. приходить до висновку, що тільки власне українські слова відображають культуру українського народу та дають знання про матеріальну і духовну культуру українців. Ми, у свою чергу, хочемо звернути увагу методистів, вчителів, студентів філологічних факультетів на те, що не тільки власне українські слова формують етнокультурознавчі знання учнів, а й заслуговує на увагу фонова (напівеквівалентна) лексика, запозичені слова, слова-символи. Адже саме такою лексикою збагачений мовний матеріал підручників з української мови, тексти художніх творів з української літератури і навчальні тексти підручників з історії України. З цього приводу А.Є.Супрун зазначає, що є потреба говорити про багатомірність організації лексики, розуміючи у даному випадку під вимірами такої системи фактори, котрі визначають положення лексичної одиниці у мовній системі. Цим пояснюється не тільки наявність, але й необхідність різних підходів до вивчення лексики, можливість побудови ряду класифікацій лексики й важливість поєднання різних підходів до її семантизації. Дослідження словникового запасу російськомовних учнів 5-7 класів дають можливість виявити особливості вживання у мовленні тієї чи іншої групи лексики. Згідно з даними констатуючого експерименту, школярі (від 65% до 73%) обмежують у щоденному вжитку слова, що належать до народознавчої лексики. Хоч ці лексичні одиниці і широко представлені у підручниках української мови, літератури, історії, художніх творах, рекомендованих для позакласного читання, все ж вони залишаються поза увагою учня, а іноді і вчителя. У цій статті ми зупинимося на визначенні терміну “народознавча лексика”, на класифікації й аналізі прошарків даної лексики та встановимо можливості етнолексем для розвитку образного українського мовлення і формування етнокультурознавчих знань учнів. Відомо, що Л.С.Бархударов, досліджуючи загальні проблеми теорії перекладу, торкався питань безеквівалентної лексики. Вчений у своєму дослідженні включає до її складу слова і стійкі словосполучення, які не мають ні повних, ні часткових еквівалентів серед одиниць іншої мови, і поділяє її на такі групи: власні імена, так звані реалії (слова, що позначають предмети, поняття, ситуації, які не властиві практичному досвіду людей, що розмовляють іншою мовою – предмети матеріальної і духовної культури), випадкові лакуни (у вигляді слів), які не мають відповідників у лексичному складі інших мов. Значно детальнішим в опрацюванні безеквівалентної лексики є дослідження болгарських перекладознавців С.Влахова та С.Флоріна. На їх думку, реалії, тобто національно-марковані найменування – це “слова…, які називають об’єкти, характерні для життя (побуту, культури, соціального та історичного розвитку) одного народу і чужі іншому” / 5, 55/. Так, наприклад, у давні часи український, російський народи розвивали в основному сільське господарство як провідну галузь виробництва. При порівнянні лексико-семантичних груп “поле”, “зерно”, “солома” у вищезгаданих мовах виявилися певні розбіжності у сегментації об’єктивної дійсності. Українській лексичнії системі у даному випадку притаманна значно детальніша характеристика життєво важливих об’єктів (див. дані таблиці № 1).Таблиця №1^ Порівняльна характеристика ЛСГ “поле”, “зерно”, “солома” української і російської мов Лексеми української мови Лексеми російської мови ^ Вівсище ‘поле, з якого скосили овес’ (СУМ 1, 550). Гречківка ‘поле, на якому росте або росла гречка’ (СУМ 2, 165).Житнище ‘поле где была посеяна рожь’(ГСУМ 1, 486).Згарець ‘выжженное поле’ (ГСУМ 2, 137).Конюшинище ‘поле, що було під конюшиною або засіяне нею’ (СУМ IV, 276). Просище ‘поле, на якому росте або росло просо’ (СУМ VIII, 284).Яшнище ‘поле, где был ячмень’ (ГСУМ IV, 546). ^ Поле 1 ‘безлесная равнина, ровное обширное пространство’ (БАС X, 945-955) Вівсина 1 ‘зернина вівса’ (СУМ 1, 550).Гречина ‘одно зерно гречки’ (ГСУМ 1, 325).Житина 2 ‘ржаное зерно’ (ГСУМ 1, 425).Просина ‘насінина проса’ (СУМ VIII, 282).Пшеничина ‘cтеблина або зернина пшениці’ (СУМ VIII, 415).Пшонина ‘одна зернина пшона’ (СУМ VIII, 416). Зерно ‘мелкий плод растений, семя. // Собир. плоды хлебных злаков’ (БАС IV, 1261). Вівсянка 2 ‘вівсяна солома’ (СУМ 1, 550).Гречанка ‘= гречаниця’ (ГСУМ 1, 324).Гречаниця ‘гречневая солома’ (ГСУМ 1, 324). Солома ‘1.Сухие стебли злаковых растений, остающихся после обмолота, 2. Стебли злаковых растений на корню’ (БАС XIV, 232). Термін “фонова лексика “ впровадили Є.М.Верещагін і В.Г Костомаров, назвавши фоновими словами слова з “неповноеквівалентністю фонів” /4 /. Розуміння “неповноеквівалентності фонів” можна продемонструвати конкретними прикладами. Так кожне слово має багатопланову “картину свого життя”, яка відображає явища і предмети позалінгвістичної дійсності. Той факт, що в іншій мові існує лексичний еквівалент якого-небудь слова, зовсім не означає однозначності даних слів. Найважливішими в таких словах виявляються позалінгвістичні плани, які можна зіставити. Наприклад, українське слово колиска, російське слово люлька, і болгарське слово люлка мають спільне лексичне поняття. Проте навколо кожного з цих слів є свій ореол ознак, пов’язаних з предметом, названим цим словом. Схематично це можна зобразити так: Укр. “колиска” Рос. “люлька” Болг.”люлка” Лексичне значенняНевелике ліжко для спання і колисання дитиниФон Фон Фон1. Підвішене на мотузках. 1. Стоячий предмет. 1. Носиться за плечима матері.мотузках до сволока. 2. Луб’яний кошик з 2. Переважно зроблене 2. Велика торба із шерстяної дерев’яним дном. з дерева. тканини.3. Дерев’яна рама з 3. Дерев’яний предмет на 3. Велика домоткана торбапідвішеним до неї округлих ніжках. із зав’язками на краях.полотняним мішком. Отже, фонові, це такі слова, лексичні фони яких містять своєрідні національно-культурні компоненти, що надають денотату особливої предметно-кваліфікативної чи функціональної характеристики. Народознавча лексика гетерогенна за походженням. До її складу входять успадковані та запозичені слова з інших мов.^ Успадковані слова - це власне українські номінації, утворені на спільнослов’янському мовному грунті. Наприклад, капусняк, кров’янка, вергуни, сотник, гопак, веснянка, вареники, макітра. Власне українські номінації утворені від назв староукраїнської мови, діалектів, наприклад: бандурист, кобзар, очіпок, кожух, лава, вечорниці, рушник.^ Діалектна лексика виступає дуже важливим джерелом поповнення словникового складу української мови протягом усіх періодів її становлення. Безпосередньою сферою її функціонування є художні тексти, у яких відповідним словам відводиться не тільки стилістична роль, а й власне номінативна, зокрема в таких випадках, коли вони залишаються єдино можливим засобом позначення відповідних реалій, створення етнокультурного фону художньої оповіді. Яскравий приклад саме такої мотивації використання лексичних діалектів становить творчість І.Франка, М.Коцюбинського, В.Стефаника, Л.Українки, О.Гончара, М.Стельмаха, твори яких учні вивчають на уроках української літератури і відповідно постає проблема розуміння таких слів та їх значення у художньому творі. Українська мова за час свого багатовікового розвитку перебувала у контактах з сусідніми і віддаленими мовами. Ці контакти найбільшою мірою виявилися у запозичені численних слів, які органічно входили до лексичної системи української мови, у багатьох випадках повністю адаптуючись у ній і навіть втрачаючи первісний статус одиниць іншомовного походження. Запозичені слова фактично становлять один із найважливіших чинників розвитку кожної мови, яка претендує на високий культурний рівень. Етимологічний аналіз таких слів дає змогу констатувати достовірні або ж лише гіпотетичні лексичні запозичення, засвоєні ще праслов’янською мовою. Наприклад: -польські запозичення згарда від garda “намисто із монет” (ЕСУМ, 3, 143.); кунтуш від kontusz “верхній одяг” (ЕСУМ, 3, 145.); -турецького походження гайдамака від haydamak “розбійник” (ЕСУМ, 1, 453.); козак від kozak (ЕСУМ, 2, 496.); -запозичення з кримсько-татарської мови куманець від kumgan “кухоль” (ЕСУМ, 3, 139.); -румунської мови ватра від vatra “вогонь” (ЕСУМ, 1, 340.); -з молдавської кептар від кептар “безрукавка” (ЕСУМ, 2,424.) тощо. Успадковані слова набули специфічності внаслідок повної втрати семантичного зв’язку з первинним найменуванням і розвитку в українській мові лексичних значень. Запозичені слова з інших мов, які здебільшого зберегли семантичний зв’язок з номінаціями мови-джерела, набули культурної специфіки у результаті переосмислення, перегрупування чи ускладнення елементів найменування мови-джерела. Інколи культурний компонент у слові можна знайти за умови знання особливостей соціальної семантики предмета, означуваного цим словом, враховуючи конотацію (відтінок). Наприклад, слово називає відомий і поширений у кількох умовах денотат, проте національна ознака криється в особливому символічному значенні. Такі назви рослин, як барвінок, терен калина відомі у кількох умовах і називають денотати, що існують у житті кількох народів, але в соціальному плані вони наділені специфічною національною інформацією, яка наявна в позамовній дійсності не об’єктивно, а лише в уяві носіїв мови у соціально-типізованому вигляді. Ця група слів віднесена до культурно-конотативних - слів- символів. Так у ідентичних для українського та російського фольклору вихідних реалій калина для позначуваних референтів у різних культурах обрано різні кваліфікативні ознаки. В українців – зовнішню красу ягід і цвіту, поживність ягід; позитивне емоційно-естетичне навантаження обраних ознак вихідної реалії, безпосереднє перенесення на позначувані референти: калина –це краса, здоров’я, дівчина, любов, сама Україна. Завдяки такій насиченій символіці калина в Україні сприймається як рослина національного культу: це і весільне дерево, і таке, що садиться на могилах. Мотивацію для російської символіки послужили інші кваліфікативні ознаки: смак ягід, їхня гіркота. Звідси інша семантична наповненість опорної семи, яка перенесена на позначувані референти: калина – розлука в коханні, невдале заміжжя. Особлива культурна конотація того чи іншого слова виникає на основі важливої соціальної ролі предмета чи явища, які позначені цим словом, у рамках окремої національної культури. О.О. Потебня розглядав символ не лише як стилістичну категорію, а й як продукт культурно-історичного розвитку людства, пов’язаний із мовою, світоглядом, пізнанням світу; він вважав символ не тільки явищем мови, міфології, але й явищем усної художньої творчості в її родово-видових трансформаціях, жанровій специфіці, динаміці /8, 47./. І, нарешті, оскільки слово насамперед – єдність членороздільного звуку і значення, то вживаючи під час навчання замість рідного слова українське, учень порушує цю єдність, тобто змушує себе: а) відмовитись від попереднього поєднання звуків, наприклад, рос. слово могильница; б) засвоїти, наприклад, укр. слово барвінок, що є тією ж рослиною, але має вже іншу назву; в) з’єднати це нове з наявним у свідомості значенням. Поглянемо на те, що виникає в уяві росіянина при слові “могильница” і що виникає в уяві українця при слові “барвінок”. Могильниця українською мовою називається барвінок. Спосіб забраження, притаманний російському слову, такий, що спрямовує думку людини до могили, смерті, тління. Зовсім інше зі словом барвінок. Назва ця запозичена, але в народному мовленні вона фонетично зближена зі словом барва - колір, і тому збуджує уявлення про щось кольорове, яскраве. Крім того, зі словом барвінок пов’язаний елемент поетично-побутовий, оскільки рослина ця є однією з найулюбленіших в українській народній поезії і у народному побуті. У поезії це – символ чоловічої молодої краси і ніжні звертання: “Ой, ти, козаче, хрещатий барвінку!”- постійні в народних піснях про кохання. Українська дівчина намагається мати у своєму садочку грядочку барвінку, за яким дбайливо доглядає. У весільному ритуалі барвінок у великому вжитку. Із українських народних пісень видно, що раніше молодого прикрашали вінком саме з цієї рослини. Нині барвінковим вінком прикрашає себе дівчина; такі ж вінки одягають на свої голови жінки, що печуть весільний хліб, - коровай; барвінком прикрашають весільне деревце (гільце) та ін. Як бачимо, поняття символу теоретично надзвичайно складне, неоднозначне, але пізнання символіки школярами – органічна потреба в задоволенні духовних, культурних запитів, вдосконаленні внутрішнього світу і приведення його до гармонії із зовнішнім. Таким чином, безеквівалентна лексика, фонова лексика, слова-символи мають спільну ознаку, що єднає їх в окрему групу лексем, які мають різною мірою виражену специфічну етнокультурознавчу або народознавчу семантику. І не так уже важливо, що ця семантика охоплює усе лексичне значення слова, як у безеквівалентних словах, чи виходить за межі фіксованих у словниках значень, як у фоновій лексиці. Головним, на нашу думку, є наявність цієї семантики, яка відіграє дуже важливу роль у формуванні таких особистісних рис, як історична пам’ять, патріотизм, духовність. Саме непересічне значення зазначеної семантики лексем у формуванні національного світогляду, духовного світу людини зумовлює необхідність об’єднання їх в окрему лексичну групу. На основі вищевказаних ознак пропонуємо таке їх визначення: народознавчі слова – це гетерогенна за походженням лексика, що є носієм семантики, яка відображає специфічні риси культури народу від матеріальних реалій до багатозначних символів і може займати різне місце у семантичному полі слова – від центрального до периферійного.^ Народознавча лексика належить до сфери активного функціонування переважно в художньому, розмовному, частково у публіцистичному стилях української мови, а слова-символи найчастіше вживаються у поетичній мові. Так, наприклад, використання на уроках української мови фольклорних творів, крім етнокультурознавчих знань, учні за відповідної уваги вчителя засвоюють порівняння, епітети, орфоепічні норми української мови, відмінні від російської (вінець, співають), марковану традиційну лексику типу “женчики”, “серпики”, яка розкриває особливості праці народу в давні часи. Слід відзначити, що тексти цього жанру багаті на слова побутової тематики, пов’язані з пластом власне української лексики: хатка, нивонька тощо. Семантичний аналіз лексики позакалендарної поезії свідчить про вираження живого народного слова численними способами, а саме: різноманітними звертаннями до неживої природи, явищ, предметів, вживання зменшувальних суфіксів, що надають текстам відтінку ласкавості, численними повторами тощо. Все це не тільки вводить дітей в атмосферу українського побуту, але й сприяє формуванню позитивних якостей поведінки і, звичайно, на мовленнєвий розвиток учнів. Сучасна концепція освіти орієнтує вчителя на формування мовної особистості. А мовна особистість виявляє себе в успішній і якісній своєрідності виконання мовленнєвої діяльності, що потребує розвинутих здібностей розуміти лексичні і граматичні мовні значення, їх виразні конотації (відтінки), відчувати, як відображається (моделюється) за допомогою мови внутрішній світ людини, як людина виражає свою оцінку дійсності. Вивчення мови на основі лексичного аналізу тексту в єдності змісту і форми сприятиме вихованню уваги до слова, пізнанню слова, збагаченню мовного запасу, формуванню читача і слухача, розвитку чуття мови, уміння бачити всі відтінки значення слова, вихованню естетичного смаку, розумінню краси слова, глибини його, виразності, усвідомленню неповторності і мовної особистості. На цій основі разом із засвоєнням мовної системи учні будуть набувати комунікативних умінь, навчатися мотивовано, граматно використовувати мовні засоби у різних умовах спілкування відповідно до змісту і ситуації мовлення. Підсумовуючи результати аналізу можливостей народознавчої лексики відібраної нами для застосування на уроках української мови в етномовних школах, зазначимо, що понятійна система (матеріальна та ідеальна) кожного етносу повністю відзеркалюється у мові і постає проблема вивчення слова у контексті всіх знакових систем культури (народних традицій, фольклорних і художніх творів тощо), зокрема при навчанні української мови як другої обов’язковою умовою має стати ознайомлення учнів з відповідними національними асоціаціями та символами. Таким чином, засвоєння народознавчої лексики забезпечує досягнення точності, гнучкості, виразності мовлення, розвиток умінь слухання, розуміння мови і говоріння на репродуктивному й продуктивному рівнях. Відбір такої лексики для уроків української мови як другої сприятиме усвідомленню самобутності й психології українського народу, а отже, реалізації етнокультурознавчої лінії, визначеної у Державних стандартах з мови. ЛІТЕРАТУРА 1.Бодуэн де Куртенэ И.А. Избранные работы по общему языкознанию. – М., 1963. Т.1, 134 с.2.Верещагин Е.М. Лингвострановедение и текст: Сб. н. ст. Ин-т рус.яз. им. А.С.Пушкина. – М.: Рус.яз., 1987. – 178 с.3.Верещагин Е.М., КостомаровВ.Г. Язык и культура. Лингвострановедениев преподавании русского языка как иностранного. Учебное пособие филологических специальностей. – М., изд-во Московского ун-та, 1990. - 247 с.4.Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе /Под ред. В. Россельса. – М.: Межнародные отношения, 1980. – 352 с.5.Гумбольдт В. фон. Язык и философия культуры. Сборник: Пер. с нем. М.И. Левиной и др. – М.: Прогресс, 1985. –452 с.6.Державний стандарт 12-річної середньої загальноосвітньої школи (мови національних меншин). Затверджено потановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2000р. № 1717.7. Потебня А.А. Мысль и язык. – К.: Синто, 1993. – 192 с.8.Програми для загальноосвітніх навчальних закладів з російською мовою навчання. Українська мова 5-11 класи. Програми підготували О.Біляєв, Н.Бондаренко, А.Ярмолюк. – К.: 2001. – 55 с.^ СПИСОК ДЖЕРЕЛ ДОСЛІДЖУВАНОГО МАТЕРІАЛУУкраїнська мова:ГСУМ - Грінченко Б.Д. Словарь української мови: В 4 т. – К.: Вид-во АН Української РСР, 1958 –1959.ЕСУМ – Етимологічний словник української мови: В 7т. – К.: Наукова думка, 1982 –1989, т. 1-3.СУМ – Словник української мови: В 11т. – К.: Наукова думка, 1970 – 1980.Російська мова:БАС – Словарь современного русского литературного языка: В 17 т. – М.: Русский язык, 1950 – 1965.ДТС – Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4т. – М.: Русский язык, 1978.Болгарська мова:БРС – Бернштейн С.Б. Болгарско-русский словарь. – 2-е изд. – М.: Русский язык, 1981.РРОД – Илчев С., Иванова А., Димова А., Павлова М. Речник на редки, остарели и диалектни думи в литературата ни от XIX и XX век. : София : Издателска къща «Емас», 1998.АНОТАЦІЯ Стаття Дороз В.Ф. «Аналіз народознавчої лексики в аспекті розвитку українського мовлення та формування етнокультурознавчих знань учнів» присвячена проблемі вивчення народознавчої лексики з лінгводидактичною метою. Автор формулює поняття народознавчої лексики, аналізує всі прошарки названої лексики і вказує на доцільність роботи з етнолексемами на уроках української мови в поліетномовних школах. SUMMARI The article Doroz Victorija “The analysis of ethnologicol lexics in the aspect of development of ukrainian speech and forming ethnocultural Knouledges of pupils”. This article is devoted to the problem of studying ethnologicol lexics with linguadi linguadiolacticol purpose. The author forms notions of ethnologicol lexics, analyses all groups of this lexics and points out the importance of work with ethnolexems at lessons of ukrainian language in multiethno language schools.