МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТФінансове посередництвоКонспект лекційСуми Видавництво СумДУ 2010МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТФінансове посередництвоКонспект лекційдля студентів спеціальності 7.050104 та 8.050104 "Фінанси" усіх форм навчання та слухачів ЦПОЗатверджено на засіданні кафедри фінансів як конспект лекцій з дисципліни „Фінансове посередництво”. Протокол № 1 від 29.08.2009 р.Суми Видавництво СумДУ 2010 Фінансове посередництво: конспект лекцій / Укладач І.М. Кобушко.- Суми:Вид-во СумДУ, 2010.-194 с.Кафедра фінансівЗмістТема 1 Концептуальні основи діяльності фінансових посередників ……………………………………………………... 6 1.1 Поняття фінансового посередництва ………………...... 6 1.2 Функції фінансового посередництва …………………. 13 1.3 Структура фінансового ринку ………………………… 16 1.4 Класифікація фінансових посередників …………….... 20Тема 2 Математичний апарат і методичний інструментарій діяльності фінансових посередників ……... 23 2.1 Час як фактор у фінансових розрахунках ……………. 24 2.2 Види потоків платежів та їх основні параметри …….. 25 2.3 Методи урахування податків і інфляції ……………… 32 2.4 Криві доходності інвестицій ………………………….. 35 Тема 3 Банк як суб’єкт фінансового посередництва …. 38 3.1 Роль банківської системи у сфері фінансових послуг ……………………………………………………………. 39 3.2 Функції сучасного комерційного банку ……………… 41 3.3 Класифікація комерційних банків за видами фінансових операцій ………………………………………………………….. 46 3.4 Моделі управління діяльністю банку як фінансового посередника ……………………………………………………… 51^ Тема 4 Інвестиційні установи як суб’єкти фінансового посередництва ………………………………………………….. 61 4.1 Поняття інвестиційного ринку і характеристика його видів …………………………………………………………….... 62 4.2 Учасники інвестиційного ринку та їх функції ………. 65 4.3 Управління діяльністю інститутів спільного інвестування ……………………………………………………... 69 4.4 Оперативне управління портфелем фінансових інвестицій ………………………………………………………... 74 Тема 5 Фондова біржа як суб’єкт фінансового посередництва ………………………………………………..… 77 5.1 Роль і функції бірж у ринковій економіці .…………… 78 5.2 Організація біржової інфраструктури ………………... 81 5.3 Учасники біржових торгів і загальна характеристика суб'єктів біржового посередництва ……………………………. 84 5.4 Основи фундаментального і технічного аналізу як запорука успішної діяльності біржового посередника …….…. 91 Тема 6 Фінансове посередництво на валютному ринку Forex ………………………………...………………………….. 100 6.1 Основні принципи роботи і типи угод на ринку FOREX ………………………………………………………….. 101 6.2 Сутність маржинальної торгівлі і розрахунок прибутку трейдера ……………………………………………………..….. 104 6.3 Психологія FOREX. Основи фундаментального і технічного аналізу як запорука успішної діяльності валютного трейдера ……………………...…………………………………. 111 6.4 Робота на ринку Forex за допомогою сучасних технічних засобів (Інтернет, мобільного зв’язку тощо) …..… 123 Тема 7 Договірні ощадні інститути як суб’єкти фінансового посередництва …………………………...…….. 126 7.1 Недержавні пенсійні фонди ……………………….… 127 7.2 Види пенсійних схем. Розрахунок премій і пенсій … 130 7.3 Управління діяльністю страхових компаній ……….. 134 7.4 Страхові ймовірності і страхування життя …….…… 136 Тема 8 Концепція аутсорсингу і вузькопрофільних фінансових посередників …………………….……………… 139 8.1 Компанії з управління лізинговими операціями ….... 140 8.2 Компанії з управління операціями факторингу ...….. 142 8.3 Організації з управління операціями франчайзингу .. 145 8.4 Управління іншими сучасними формами залучення активів …………………………………………………………... 150 Тема 9 Інші послуги сучасних фінансових посередників ……………………………………………...…… 155 9.1 Сутність фінансового консультування і послуги консалтингових фірм, рейтингових агенцій, бюро кредитних історій …………………………………………………...……… 156 9.2 Поняття фінансової оцінки і послуги аудиторських фірм, фірм з оцінки майна …………………………………….. 162 9.3 Роль фінансового менеджера як посередника. Послуги з антикризового управління компанією ……………..…………. 165 9.4 Послуги, пов’язані з реструктуризацією підприємства ……………………………………………………169 Тема 10 Основи ризик-менеджменту у діяльності фінансових посередників ………………………….………… 176 10.1 Поняття ризику фінансування …………...………….. 177 10.2 Диверсифікація інвестицій і дисперсія доходу ……. 179 10.3 Мінімізація ризику фінансового портфелю підприємства …………………………………...………………. 183 10.4 Стратегічне фінансове планування і методи портфоліо-аналізу …………………………………………………..………. 186Список рекомендованої літератури ……………..…….. 191Тема 1 Концептуальні основи діяльності фінансових посередників 1.1 Поняття фінансового посередництва. 1.2 Функції фінансового посередництва. 1.3 Структура фінансового ринку. 1.4 Класифікація фінансових посередників.Після вивчення теми студент зможе: • пояснити сутність термінів «фінансові послуги», «фінансове посередництво»; • перелічити основні завдання фінансового посередництва; • описати основні елементи фінансового ринку; • назвати типи фінансових посередників. У розвиненому суспільстві фінансові послуги мають не менше значення, ніж виробництво. Найбільш динамічно розвивається та частина сфери послуг, яка пов'язана із задоволенням потреб суспільного виробництва: фінансово-кредитне обслуговування, страхові послуги, інформаційне і бухгалтерське обслуговування. Для проведення політики, спрямованої на сприяння розвитку фінансового посередництва, необхідно обґрунтувати роль фінансових посередників у сучасній економіці. Для цього у темі 1 запропоновано вивчення сутності, функцій і класифікації фінансового посередництва в ринковій економіці.^ 1.1 Поняття фінансового посередництва Фінансове посередництво (financial intermediation) як окремий специфічний вид економічної діяльності виділяється всіма сучасними економістами. За визначенням відомого американського економіста Ф. Мишкіна, фінансове посередництво – це процес непрямого інвестування, за якого фінансові посередники позичають кошти в тих, які їх заощадили, і, в свою чергу, надають позики іншим. Таке визначення не є цілковито повним, оскільки фінансові посередники не лише надають позики (позики надають, як правило, лише банківські установи), а й вкладають кошти в корпоративні права та інші цінні папери, а також надають інші фінансові послуги. Таким чином, поняття «фінансове посередництво» тісно пов'язане з поняттям «фінансові послуги». У розвиненому суспільстві фінансові послуги мають не менше значення, ніж виробництво. Найбільш динамічно розвивається та частина сфери послуг, яка пов'язана із задоволенням потреб суспільного виробництва: фінансово-кредитне обслуговування, страхові послуги, інформаційне і бухгалтерське обслуговування. За дослідженнями англійських економістів У. Очела і М. Вегнера зроблено висновок – інтернаціоналізація економіки на мікро-, мезо- і макрорівні є причиною та наслідком переходу до нового послуго-інтенсивного типу економіки. Поняття «послуга» містить у собі комплекс різноманітних видів економічної діяльності людини. Деякі спеціалісти вважають, що до послуг можна віднести все, що не пов'язане з видобуванням корисних копалин, промисловим і сільськогосподарським виробництвом. Саме так визначають послуги в західній статистиці національних рахунків. У ній послуги поділяються на споживчі (ресторани, готелі), соціальні (освіта, медична допомога), виробничі (інжиніринг, консультації, фінансові та кредитні послуги), розподільчі (торгівля, транспортні) . Такий підхід звужує роль фінансових послуг у розвитку ринку. У 1997 році в Україні введено нову статистичну класифікацію видів економічної діяльності . У цій класифікації виділена фінансова діяльність (код 65), що вміщує фінансове посередництво, грошове посередництво, фінансовий лізинг, страхування (код 66), допоміжна діяльність у сфері фінансів та страхування (код 67), яка подана значною кількістю фінансових послуг. В економічному смислі під послугами розуміють функції або операції, на які є попит, і відповідно ціна, що встановлюється на відповідному ринку. Іноді послуги визначають як нематеріальні блага, однією із характерних рис яких є споживання на місці її надання. Аналізуючи наведені підходи до визначення сутності поняття послуг, можна погодитися із твердженням О. Ланге , що послуги – це будь-які функції, пов'язані безпосередньо або опосередковано із задоволенням людських потреб, але безпосередньо не спрямовані на виробництво яких-небудь предметів. Використовуючи останнє визначення щодо фінансових послуг, можна сказати, що вони виконують фінансові функції, пов'язані із задоволенням потреб суб'єктів ринку у виробництві та реалізації предмета їх діяльності. Теоретичне обґрунтування ролі фінансового посередництва в економічному розвитку базується на ідеях А. Пігу про розподіл ризиків та Й. Шумпетера про фінансування інновацій. Ці теоретичні положення підтверджуються досвідом економічного розвитку ХХ ст., узагальненого в концепціях Р. Голдсміта про «фінансове поглиблення» як чинник економічного зростання та Р. Левіна про фінансовий фактор сприяння структурним зрушенням. Загальновизнано, що зростання доходів є об'єктивною передумовою розвитку та вдосконалення системи фінансового посередництва («фінансові інновації» Дж. Герлі). Разом з тим «нова теорія фінансів» Док. Штігліца доводить, що для реалізації позитивної ролі фінансового посередництва в економічному розвитку, крім об'єктивних чинників, велику роль відіграє державна політика, спрямована на захист інтересів інвесторів, забезпечення прозорості діяльності фінансових посередників, подолання бар'єрів «морального ризику» та «асиметричної інформації» на всіх етапах інвестиційного процесу. Еволюція ідей про роль фінансового посередництва в економічному розвитку подана на рис. 1. ^ Теорія добробуту А. Пігу Розподіл ризиків інвестування між індивідуальними інвесторами та фінансовими посередниками сприяє ефективному розміщенню ^ З 20-х років ХХ ст. Концепція інноваційного фінансування Й. Шумпетера Перерозподіл капіталів з традиційних галузей з метою їх ефективнішого використання в нових видах ^ Теорія поглиблення Р. Голдсміта Розвиток ідеї про переваги інвестицій у «вторинні зобов’язання», теза про «фінансове поглиблення» як чинник економічного зростання ^ Концепція фінансових інновацій Дж. Герлі Ідея про зростання схильності індивідуальних інвесторів до непрямих інвестицій та пояснення «фінансових інновацій» «Фінанси та розвиток» Р. Левіна Фінансове посередництво як фактор структурних зрушень в економіці – фінансування нових видів економічної діяльності ^ З 50-х років ХХ ст.З 80-х років ХХ ст. «Нова теорія фінансів» Дж. Стігліца Ідея про необхідність захисту інтересів інвесторів на державному рівні, зумовлена існуванням «морального ризику» та «асиметричної інформації»^ Рисунок 1 – Обґрунтування ролі фінансового посередництва в економічному розвиткуКоротко сутність фінансового посередництва можна описати так. У секторі непрямого фінансування поряд з двома базовими суб'єктами, які умовно можна назвати кредитор-заощадник і позичальник-витратник, з'являється третій економічний суб'єкт, який є самостійним і рівноправним суб'єктом грошового ринку. Подібно до базових суб'єктів він формує власні зобов'язання та вимоги і на цій підставі емітує власні фінансові інструменти, які стають об'єктом торгівлі на грошовому ринку. Названі суб'єкти називають фінансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників називають фінансовим посередництвом. Загальний вигляд взаємовідносин між базовими суб'єктами грошового ринку та фінансовими посередниками показаний на рис. 2.^ Рисунок 2 – Загальна схема фінансового посередництваФінансові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього – у розвитку ринкової економіки, їх економічне призначення полягає в забезпеченні базовим суб'єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування. Тобто функціонально фінансові посередники спрямовані не всередину фінансової сфери, не на самих себе, а зовні – на реальну економіку, на підвищення ефективності діяльності її суб'єктів. Звичайно, теоретично можна уявити ситуацію, коли економічні суб'єкти – кредитори і позичальники – будують свої взаємовідносини прямо, не звертаючись до посередників. Проте організація таких відносин була б для них і суспільства набагато дорожчою, уповільненою, високоризикованою і незручною. Конкретні переваги фінансового посередництва виявляються у такому: 1) можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника – оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення виробничих чи споживчих завдань, і так само оперативно повернути їх на висхідні позиції. Для цього кредитору достатньо звернутися до будь-якого посередника і розмістити у нього свої кошти, поклавши їх ніби в загальний котел, а позичальнику достатньо звернутися туди ж і одержати їх у позичку, ніби взявши їх з цього котла. Шукати їм один одного зовсім не потрібно і навіть знати про існування один одного не обов'язково. Необхіжний лише широкий розвиток мережі фінансових посередників; 2) скороченні витрат базових суб'єктів грошового ринку на формування вільних коштів, розміщенні їх у дохідні активи та запозиченні додаткових коштів. Це зумовлюється такими чинниками: кредитору і позичальнику не потрібно багато часу та зусиль витрачати на пошуки один одного (на рекламу, створення інформаційних систем тощо); не потрібно здійснювати складні оцінно-аналітичні заходи щодо потенційного клієнта, щоб визначити його надійність, платоспроможність. Цей клопіт і витрати бере на себе фінансовий посередник; не потрібно мати справу з великою кількістю дрібних кредиторів чи позичальників, на підтримання контактів з якими необхідні значні кошти, їх консолідованим представником на ринку є посередник, підтримання контактів з яким обійдеться значно дешевше. Для забезпечення своєї діяльності фінансові посередники також витрачають значні кошти, і утримання цих посередників обходиться суспільству недешево. Проте завдяки великим обсягам виконуваних операцій, їх оптовому характеру, собівартість кожної окремої операції коштуватиме посередникам та суспільству значно дешевше, ніж якби вона виконувалася безпосередньо кредиторами та позичальниками; 3) послабленні фінансових ризиків для базових суб'єктів грошового ринку, оскільки значна частина їх перекладається на посередників. Це стає можливим завдяки широкій диверсифікації посередницької діяльності, створенню спеціальних систем страхування та захисту від фінансових ризиків; 4) збільшенні дохідності позичкових капіталів, особливо зосереджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу. Це зумовлено тим, що посередники мають можливість сконцентрувати значну кількість невеликих заощаджень і спрямувати їх на фінансування великих, високодохідних операцій та проектів; 5) можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками наданням додаткових послуг, які беруть на себе посередники. Це, зокрема, страхування кредитора від різних ризиків, задоволення потреб у пенсійному забезпеченні, забезпеченні житлом, набутті права власності й управління певними об'єктами тощо. Фінансові посередники спеціалізуються на наданні таких послуг, у зв'язку з чим формується широке коло їх окремих видів: депозитних інституцій, страхових компаній, пенсійних фондів, інвестиційних і фінансових компаній, взаємних фондів тощо. У кожній країні цей перелік може бути різним, причому чим більше в країні розвинутий грошовий ринок, тим більшим буде ряд різноманітних фінансових посередників. Оскільки базові суб'єкти грошового ринку переважно є суб'єктами реального сектора економіки (ділові підприємства та домашні господарства), то, створюючи для їх функціонування сприятливі умови, фінансові посередники позитивно впливають на кругообіг капіталу в процесі розширеного відтворення, розвиток виробництва, торгівлі, інших сфер економіки. Особливо важлива їх роль у переміщенні грошових заощаджень домашніх господарств в оборот ділових підприємств. Це зумовлено тим, що ці заощадження є найбільшим джерелом інвестицій в економіку, проте вони перебувають у величезної кількості власників, індивідуальні розміри їх невеликі, отже, перерозподілити їх без посередників було б технічно неможливо.^ 1.2 Функції фінансового посередництва Функції (від лат. functio – виконання) фінансового посередництва як зовнішній прояв його властивостей у системі економічних відносин випливають з унікальної ролі, яка покликана виконувати фінансове посередництво в економічному розвитку. Як уже зазначалося, ця роль полягає в ефективнішому розміщенні капіталів індивідуальних інвесторів, що забезпечує економічний розвиток. Виділимо основні функції фінансового посередництва: 1 Активізація механізмів трансформації заощаджень в інвестиції шляхом підвищення інвестиційної активності індивідуальних інвесторів. У рамках цієї функції фінансове посередництво виконує завдання забезпечення додаткового обсягу інвестицій у виробництво національного продукту. 2 Активізація процесів перерозподілу та мобільності капіталів. У рамках цієї функції фінансове посередництво виконує завдання підвищення якості інвестицій та сприяння структурним зрушенням в економіці шляхом переорієнтації потоків капіталу з традиційних у нові види економічної діяльності. 3 Зниження відсоткових ставок: розвиток системи фінансового посередництва сприяє розширенню пропозиції ресурсів на фінансових ринках, дедалі більша частка заощаджень надходить на ці ринки через фінансових посередників, що спричиняє зниження вартості залучення капіталів для реального сектора економіки. Зниження вартості залучення капіталів активізує попит на фінансові ресурси з боку реального сектора та стимулює інвестиційну діяльність. 4 Подолання бар'єрів невизначеності (асиметричної інформації та морального ризику), які утримують індивідуальних інвесторів від вкладення фінансових ресурсів у «первинні зобов'язання» – позики або цінні папери підприємств реального сектора. Фінансові посередники розміщують зобов'язання власного випуску, які вважаються менш ризикованими через прозорість діяльності та високий рівень оглядовості фінансових посередників, яка забезпечується встановленими державою нормами регулювання. У рамках цієї функції фінансові посередники забезпечують подолання психологічних бар'єрів, залучаючи не схильних до ризику інвесторів до інвестиційних процесів. 5 Професійний відбір об'єктів інвестування. Власники заощаджень не можуть і не знають, як ефективно розміщувати свої кошти. Для цього необхідно провести аналіз інформації про об'єкти інвестування (позичальників, емітентів тощо) на предмет потенційної прибутковості й ризику вкладання коштів та професійний відбір найпривабливіших об'єктів інвестування. Фінансові посередники, виконуючи цю функцію, нагромаджують і аналізують інформацію про потенційні об'єкти інвестування; нагромаджені інформаційні ресурси використовуються багаторазово, в результаті чого вартість обробки і аналізу інформації для кожного окремо взятого індивідуального інвестора наближається до нуля. 6 Економія на масштабах операцій. Фінансові посередники в міру зростання активів і зобов'язань отримують дедалі ширші можливості для скорочення витрат на здійснення операцій з фінансовими активами. Кожен окремо взятий інвестор у разі ведення ним операцій на фінансових ринках самостійно змушений зазнавати значних транзакційних витрат у процентному відношенні до отриманих доходів, які змушують його швидше утримуватися від такої діяльності, аніж займатися нею. Фінансове посередництво робить ці витрати для індивідуальних інвесторів несуттєвими відносно отриманих доходів. 7 Диверсифікація активів та уникнення ризиків інвестування. Інвестування у велику кількість фінансових активів (надання кредитів великій кількості позичальників або придбання цінних паперів багатьох емітентів) забезпечує суттєве зниження ризиків інвестування для індивідуальних інвесторів. Реалізація функції диверсифікації активів забезпечує те, що ризик інвестування через фінансових посередників виявляється набагато нижчим, аніж ризики прямих інвестицій. 8 Моніторинг та управління ризиками інвестування здійснюється для розв'язання проблеми «асиметричної інформації» й «морального ризику» протягом періоду інвестування. Для окремо взятого індивідуального інвестора витрати на моніторинг об'єкта інвестування є фіксованими і настільки значними, що це унеможливлює виконання такої функції індивідуальними інвесторами самостійно. В міру нагромадження фінансовими посередниками інформації та вдосконалення процедур моніторингу граничні витрати на моніторинг у процесі інвестування скорочуються. Крім виділених восьми функцій фінансового посередництва, які є основними, виділяють також інші. Серед них необхідно звернути увагу на функцію трансформації активів, яка полягає в тому, що фінансові посередники забезпечують перетворення неліквідних активів на ліквідні (наприклад, неліквідних довгострокових позик на ліквідні короткострокові депозити); активів з великими номіналами в активи з малими номіналами. Як ілюстрацію наведемо момент з дитячої казки «Попелюшка», коли фея-хрещена перетворює гарбуза на карету, пацюків на коней, старе плаття на нове вбрання і т. ін. У даному випадку гарбуз, пацюки і старе плаття – неліквіди, карета, коні й нове вбрання – більш ліквідні активи, а фея є фінансовим посередником, що виконує свою дев'яту функцію J. Деякі економісти окремо виділяють функцію контролю за діяльністю позичальників (емітентів) аж до безпосередньої участі у створенні та управлінні підприємствами. Слід розуміти, що така функція контролю тісно переплітається з функцією моніторингу та управління ризиками. По суті, участь в управлінні підприємствами – це крайній вияв моніторингу, коли користувач інформації про об'єкт інвестування та розпорядник інвестованих коштів втілюється в одній особі. Така діяльність може проводитися фінансовими посередниками (наприклад, банками, інвестиційними фондами венчурного типу), проте є більшою мірою характерною для так званих холдингів. Виконання наведених вище функцій фінансового посередництва як особливих процедур, притаманних виключно цьому виду економічної діяльності, є обов'язковим для фінансових посередників різного типу. Специфіка реалізації цих функцій фінансовими посередниками різного типу визначається певними законодавчими обмеженнями щодо окремих сторін їх діяльності (зокрема щодо формування інвестиційного портфеля, залучення коштів, участі в операціях на фондовому ринку). Крім того, окремі групи фінансових посередників виконують і додаткові специфічні, притаманні лише їм функції.^ 1.3 Структура фінансового ринку Фінансовий ринок є механізмом, який забезпечує зведення покупців та продавців фінансових активів і сприяє обміну цими активами: фінансові ресурси обмінюються на фінансові інструменти, фінансові інструменти – на фінансові ресурси. Фінансовий ринок – це сукупність фінансових інститутів, які забезпечують ефективний перерозподіл фінансових ресурсів від донорів до реципієнтів. Сучасний фінансовий ринок є складним утворенням з надзвичайно багатою структурою. Як правило, вживаючи термін «фінансовий ринок» мають на увазі цілісну систему окремих ринків, на яких урівноважується попит на фінансові ресурси і їх пропозиція. Оскільки саме фінансові ресурси є тим «товаром», який обертається на фінансових ринках, в економічній літературі як синонім словосполучення «фінансовий ринок» іноді використовується термін «ринок фінансових ресурсів». Втім, таке визначення є недостатньо повним, оскільки фінансовий ринок – це також сфера надання фінансових послуг. Сфера надання фінансових послуг може розглядатися як сукупність усіх фірм, що надають фінансові послуги. Або сфера надання фінансових послуг – об'єднання таких традиційних і сегментованих галузей промисловості, як банківська діяльність, цінні папери, страхування, нерухомість, кредит, фінанси. Крім того, у США сфера надання фінансових послуг передбачає нефінансові корпорації типу «General Motors», «Ford Motor Company», «Sears», «AT and T», «J.C. Penney», які зайняті у виробництві та наданні фінансових послуг. Отже, структуру фінансового ринку можна уявити як інтегроване утворення, основними складовими якого є ринок позикових коштів та ринок інструментів власності. Для зображення структури фінансового ринку зручно скористатися схемою, наведеною на рис. 3.^ Рисунок 3 – Структура фінансового ринкуФінансові посередники, як правило, опосередковують пропозицію фінансових ресурсів з боку первинних донорів (або інвесторів) та пропозицію фінансових активів, здебільшого виражених у формі цінних паперів, з боку реципієнтів (емітентів цінних паперів). Цей сегмент фінансового ринку, на якому здійснюється зустрічний рух грошових коштів і цінних паперів, називають ринком цінних паперів або фондовим ринком. Яким чином співвідносяться основні складові фінансового ринку (ринок позикових коштів та ринок інструментів власності) з ринком цінних паперів? Для відповіді дамо коротку характеристику складовим фінансового ринку. Ринок позикових коштів є тим механізмом, у рамках якого встановлюються взаємовідносини міє різними особами, одні з яких мають потребу у фінансових ресурсах, а інші можуть їх надати, як правило, на певний термін за фіксовану плату. За допомогою цього механізму здійснюється накопичення, рух, розподіл і перерозподіл позикового капіталу між окремими суб'єктами, сферами економіки, територіями. Водночас ринок позикових коштів – це синтез ринків різноманітних платіжних засобів. При цьому залучення коштів у рамках ринку позикових коштів можливе: • шляхом укладання кредитної угоди (наприклад, між підприємством і кредитним інститутом); • через випуск та розміщення боргових інструментів (такі операції, як правило, опосередковуються інвестиційними та аналогічними організаціями, які є професійними учасниками фондового ринку). Відповідно ринок позикових коштів поділяється на кредитний ринок (у складі якого виділяють ринок прямих кредитів і міжбанківський ринок) та ринок інструментів позики. Та частина ринку позикових коштів, у рамках якої руху фінансових ресурсів відповідає зустрічний рух інструментів позики, входить до складу ринку цінних паперів. Ринок інструментів власності є механізмом, за допомогою якого підприємствами здійснюється залучення фінансових ресурсів інвесторів в обмін на корпоративні права. Основним інструментом, за допомогою якого здійснюється таке залучення коштів, є акції. Можна стверджувати, що ринок інструментів власності практично цілком агрегований у ринок цінних паперів. Таким чином, фондовий ринок об'єднує частину ринку позикових коштів (а саме – ринок інструментів позики) та практично цілком ринок інструментів власності. Слід відзначити, що межа між ринком інструментів позики та ринком інструментів власності є досить умовною. Як видно з визначень кожного з наведених сегментів фондового ринку, критерієм відмінності між ними є базові характеристики інструментів, що обертаються на відповідних ринках, які визначають умови залучення коштів інвесторів та виплати винагороди на їх користь. Проте в певних видів цінних паперів окремі зі згаданих характеристик можуть відповідати характеристикам боргових цінних паперів, а інші – пайових. Такі інструменти, як правило, називають гібридними. Розвиток економіки в останні десятиліття супроводжується якісними змінами структури фінансового ринку, його ускладненням, наповненням новими інструментами, інститутами та послугами. Зокрема, дедалі більшого значення набуває така його складова, як ринок похідних цінних паперів або деривативів, яка є третім суттєвим елементом ринку цінних паперів. Поданий на рис. 3 схематичний зріз фінансового ринку характеризує його агреговану структуру. Кожна зі складових може бути сегментована за окремими сегментами. Наприклад, той самий ринок інструментів позики може бути поділений на ринок державних та ринок корпоративних боргових паперів, у свою чергу ринок державних цінних паперів – на ринок загальнодержавних і муніципальних паперів тощо. Крім наведеної вище сегментації ринку цінних паперів, що здійснена за категоріями фінансових інструментів, які на ньому обертаються, важливим з погляду його характеристики як елемента фінансового середовища є поділ цього ринку на первинний і вторинний, організований та неорганізований, а також за іншими ознаками (строками випуску фондових інструментів, категоріями емітентів, територіальним поширенням тощо).^ 1.4 Класифікація фінансових посередників Особливої уваги заслуговує класифікація фінансового посередництва. Щодо цього питання нема єдиної точки зору ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літературі. У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи: • банки; • небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи називають ще спеціалізованими фінансово-кредитними установами, чи парабанками. В американській літературі фінансових посередників заведено поділяти на три групи: • депозитні інституції; • договірні ощадні інституції; • інвестиційні посередники. Такий різнобій у класифікації фінансового посередництва зумовлюється двома обставинами: відсутністю однозначного трактування самого поняття "банк" та відсутністю загальновизнаних критеріїв класифікації всіх посередників. В європейському законодавстві банк трактується значно ширше, ніж в американському. Тому деякі з інституцій, які за європейським законодавством належать до спеціалізованих банків, наприклад інвестиційні банки, за американським законодавством не є такими і в літературі їх відносять до спеціалізованих небанківських інституцій (інвестиційних посередників). Тому більш правомірним є класифікація всіх фінансових посередників за одним критерієм – участю їх у формуванні пропозиції грошей. За цим критерієм вони поділяються на: • банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор спроможні впливати на пропозицію грошей; • небанківські фінансові посередники (фінансово-кредитні установи), які такої спроможності не мають. Їх можна розділити й за іншими ознаками: 1 За юридичним статусом фінансові посередники поділяються на юридичних і фізичних осіб. 2 За територіальною ознакою бувають місцеві, регіональні, державні, міжнародні фінансові посередники. 3 За організаційною формою – акціонерні товариства (закриті й відкриті), товариства з обмеженою відповідальністю, приватні підприємства, спеціалізовані відділи або філії інших підприємств тощо. 4 За відповідністю чинному законодавству – легальні (фінансові посередники, що зареєстровані і діють у рамках чинного законодавства), напівлегальні (підприємства, які зареєстровані відповідно до чинного законодавства, але виконують певні операції, цим законодавством не передбачені) і нелегальні (фірми і особи, що здійснюють посередницьку діяльність поза законом). 5 За типом винагороди – фінансові посередники, що одержують дохід у вигляді різниці відсотків на вхідні й вихідні фінансові потоки (або різниці курсів цінних паперів, валют тощо), та фінансові посередники, які працюють за фіксовану винагороду (наприклад, у вигляді комісійних). 6 За типом спілкування з клієнтами – фінансові посередники, що взаємодіють безпосередньо особисто з клієнтом (так би мовити, в режимі офф-лайн), та фінансові посередники, які спілкуються з клієнтурою за допомогою електронних засобів зв'язку (Інтернет, мобільний і телебанкінг, Інтернет-трейдинг, он-лайн-брокери, он-лайн-консультанти тощо). 7 Інше.Тема 2 Математичний апарат і методичний інструментарій діяльності фінансових посередників 2.1 Час як фактор у фінансових розрахунках. 2.2 Види потоків платежів та їх основні параметри. 2.3 Методи урахування податків і інфляції. 2.4 Криві доходності інвестицій.Після вивчення теми студент зможе: • сформулювати принципи врахування часу як фактора; • перелічити основні види потоків платежів; • пояснити способи врахування податків та інфляції в розрахунках; • побудувати криву дохідності інвестицій. У процесі своєї діяльності фінансовий посередник може отримувати доходи від приросту курсової вартості цінних паперів, доходи від продажу акцій та облігацій, дивідендні доходи, відсоткові доходи, інші премії і доходи тощо. Таким чином, дохід фінансового посередника залежить від грошових потоків (cash-flows), пов'язаних із володінням фінансовими активами та комерційною діяльністю з ними. У цій темі до Вашої уваги пропонується математичний апарат і методичний інструментарій для оцінки та управління цими грошовими потоками. Оскільки викладений нижче матеріал має багато спільного і є повторенням матеріалу, вже засвоєного студентами під час вивчення попередніх дисциплін (таких як «Математика для економістів», «Економетрія», «Інвестування», «Фінанси», «Інвестиційний менеджмент», «Фінансовий менеджмент» тощо), ця тема не розглядається під час лекційного заняття, а виноситься для самостійної роботи студентів.^ 2.1 Час як фактор у фінансових розрахунках У практичних фінансових операціях суми грошей поза залежністю від їх призначення або походження так чи інакше, але обов'язково, пов'язуються з конкретними моментами або періодами часу. Для цього в контрактах фіксуються відповідні строки, дати, періодичність виплат. Поза часом немає грошей. Фактор часу, особливо у довгострокових операціях, відіграє не меншу, а іноді навіть більшу роль, ніж розміри грошових сум. Необхідність урахування часового фактора випливає зі сутності фінансування, кредитування й інвестування та виражається принципом нерівноцінності грошей, які належать до різних моментів часу (time-value of money), або в іншому формулюванні – принципі зміни цінності грошей у часі. Інтуїтивно зрозуміло, що 1000 гривень, одержаних через 5 років, не рівноцінні тій самій сумі, яка надійшла сьогодні, навіть якщо не брати до уваги інфляцію і ризик їх неодержання. Тут, мабуть, доцільним є відомий афоризм «Час – гроші». Відмічена нерівноцінність двох однакових за абсолютною величиною різночасових су