Теорії інтелекту Інтелект і мислення в сучасній психології

Реферат
на тему:
Теорії інтелекту.
Інтелект і мислення
в сучасній психології
Важливе місце серед досліджень інтелекту в сучасній пси­хології посідають праці Ж. П'яже та його однодумців.
Теорія інтелекту Ж. П'яже включає два основних компоненти — вчення про функцію інтелекту й про стадії розвитку інтелекту. Основні функції інтелекту, або функціональні інва­ріанти, — це організація й адаптація.
Адаптація, у свою чергу, включає два взаємопов'язані процеси — асиміляцію та акомодацію. Асиміляція підкреслює відтворення суб'єктом у його пізнавальній активності певних характеристик об'єкта пізнання. Акомодація — це процес пристосування суб'єкта пізнання до вимог, які висуває об'єктивний світ. У процесі пізнавальної активності змінюється і сам суб'єкт пізнання, накопичуючи пізнавальний досвід.
Цей досвід П'яже називає пізнавальною структурою Пізнавальні структури ство­рюють схеми — послідовності актів поведінки, що взаємодіють між собою Асиміляція й акомодація можуть перебу­вати в стані збалансованої або незбалансованої рівноваги.
Більшість досліджень школи П'яже торкаються стадій розвитку інтелекту. Це сенсомоторний інтелект (від 0 до 2 років), доопераційне мислення (від 2 до П років), період конкретних операцій (від 7—8 до 11—12 років) та період формальних операцій Розвинений інтелект розуміється як система операцій Операція — це внутрішня дія, джерелом якої є зовнішня, предметна дія Однак на відміну від ос­танніх операція —дія згорнута, яка стосується не реальних предметів, а образів, символів, знаків.
Сучасна психологія розглядає мислення як варіа­тивний і досить неоднорідний процес, конкретні форми про­тікання якою залежать від багатьох чинників Наведемо де­які класифікації види мислення, кожна з яких базується на певних засадах (табл.) Таблиця. Види мислення, виділені на різних засадах
Засада класифікації

Види мислення




Форма
наочно-дійове наочно- образне словесно-логічне
Характер задач, які розв'язуються
теоретичне практичне
Рівень узагальнення
емпіричне теоретичне
Ступінь розгортутості
дискурсивне інтуїтивне
Адекватність відображення реальної
дійсності
реалістичне
аутичне
Ступінь новизни та оригінальності
репродуктивне продуктивне (творче)
Вплив на емоційну сферу
патогенне саногенне
Найпоширенішою класифікацією в сучасній психологи є так звана трійка — виділення трьох видів мислення за його формою наочно-дійове (практично-дійове), образне (наочно-образне) та словесно-логічне (або поняттєве, вер­бальне, дискурсивне, теоретичне). Ці види мислення по­даємо в тій послідовності, в якій вони розвиваються в лю­дини як у філогенезі (тобто Історично), так і в онтогенезі (тобто в індивідуальному розвитку)
Мисленнєва задача при наочно-дійовому мисленні розв'я­зується безпосередню в процесі діяльності. Саме з цього виду почався розвиток мислення в людини (коли розумова діяльність ще не відокремилася від предметно-практичної). З цього ж виду починається розвиток мислення в дитини.
Наукова школа В. В. Давидова розробляє проблему фор­мування теоретичного мислення як засади виховання твор­чої особистості професіонала, який в усіх сферах трудової діяльності вловлює глибинні та суттєві зв'язки між предме­тами і явищами, знаходить узагальнені шляхи розв'язання професійних задач.
Розрізняється також теоретичне і практичне мислення, або теоретичний і практичний інтелект. Ці види мислення виділяються за типом розв'язуваних задач і відповідних струк­турних і динамічних особливостей Практичне мислення спрямоване на вирішення практичних задач, або перетво­рення практичних ситуацій. Основна мета практичного мис­лення — підготовка фізичного перетворення дійсності: пос­тановка мети, складання планів, проекту, схеми. Інакше кажучи, йдеться про мисленнєвий акт, що дає практично ефективний результат.
Інколи практичний інтелект пов'язується з вирішенням задач переважно з допомогою практичних дій (а не об­разних І вербальних, які, звичайно, не можуть бути ви­ключені цілком, але їхня вага порівняно менша). Власне, йдеться про перевагу наочно-дійового мислення у прак­тичному інтелекті, переважне використання матеріальних і матеріалізованих засобів розв'язування задач (реальних об'єктів, засобів праці, знаково-символічних об'єктів — формул, алгоритмів, планів, креслень тощо) та відповідні дії з ними.
Що ж до теоретичного мислення, то вище ми вже від-диференціювали його від емпіричного. В цій же дихото­мічній класифікації теоретичне мислення виступає як про­цес пізнання і створення законів, правші. Продукт теоре­тичного мислення, — це, скажімо, періодична система Мен­делєєва.
Одна з важливих характеристик практичного мислення — його протікання в умовах дефіциту часу.
Практичне мислення, як правило, відбувається в ситуації коли прийняття рішення тісно злите, майже збігається з його втіленням у життя. Найяскравіший приклад — прий­няття рішення полководцем, проаналізоване Б. М. Тепло­вим у його відомій праці «Розум полководця» (1943). У практичному інтелекті, за Б. М. Тепловим, виявляються єд­ність і нерозривний зв'язок мислення суб'єкта та його волі (як сукупності сили характеру, енергії й рішучості, здатності приймати «непопулярні» рішення і брати на себе відпові­дальність за них). Прикладів такої поведінки дуже багато в сучасній історії, однак ми слідом та Б. М. Тепловим наведе­мо класичний: коли Кутузов у 1812 р. залишив Москву, це було зроблено супроти думки як царя, так і більшості армій.
Для діяльності оператора великих систем управління ха­рактерний особливий тип практичного мислення —так зване оперативне мислення. Воно протікає, як правило, в напру­жених, екстремальний умовах. Під оперативним мисленням розуміється розв'язування практичних задач на базі моде­лювання оператором об'єктів діяльності, в результаті чого формується модель наступних дій (план), що забезпечує до­сягнення поставленої мети (В. Н. Пушкін).
Специфічними особливостями оперативного мислення виступають єдність процесів сприймання й осмислювання ситуації, яка здебільшого змінюється дуже швидко, збіг у часі прийняття рішення та його виконання, жорстко детер­міновані часові межі Оперативне мислення пов'язане з пе­реживаннями щодо відповідальності *а рішення, яке прий­мається, і гому вимагає великого емоційно-вольового на­пруження.
Як бачимо, всі ці особливості певною мірою характерні й для практичного мислення взагалі. Принциповою рисою саме оперативного мислення є велика кількість і значущість операцій декодування. Останнє зумовлене тим, що оператор не може безпосередньо сприймати стан системи, яка під­лягає управлінню (скажімо, АЕС). Він отримує всю необ­хідну інформацію за допомогою інформаційної моделі, тобто в закодованому вигляді. Декодування інформації вимагає від оператора великої мисленнєвої активності.
Саногенне мислення є одним з ефективних засобів роз­в'язування психотравмуючих проблем, який базується на свідомій їх постановці та розгляді, свідомому рефлек­сивному аналізі власних емоцій та емоціогенних (стресо-генних) факторів. Згідно з «принципом єдиного інтелекту» Б. М. Теплова, всі проблеми, які вирішує людина, незалеж­но від їх специфіки розв'язуються за допомогою єдиного інтелекту. Отже, саногенне мислення — важливий компо­нент інтелекту людини, який відіграє принципову роль у роїв'язанні власних, внутрішніх проблем особистості.
Саногенне мислення можна вважати одним з варіантів більш широкого поняття, такого як позитивне мислення (М. Мольц). Ідеться про створення й постійну підтримку, підкріплення позитивного образу власного «Я» внаслідок впливу успішних учинків і загалом життєвих успіхів. На думку М. Мольца, всі наші дії, почуття, вчинки, навіть здібності узгоджуються з цим образом власного «Я» через як свідомі, так і підсвідомі механізми саморегуляції Саме тому так важливо, щоб цей образ був позитивним і не руйнувався в разі невдачі або інших помилок у поведінці, діяльності, навіть у житті.
Завдяки принципам позитивного мислення ніколи не буває пізно змінити уявлення про себе, створити цілісний позитивний образ власного “Я”, і тоді життєві проблеми, в тому числі психотравмуючі, узгоджуючись із цим новим об­разом, розв'язуються легко, без надмірних зусиль Однак для створення й підтримки позитивного образу власного «Я» необхідні такі риси інтелекту, як творче мислення й творча уява, тобто творчий механізм (М. Мольц).
Дискурсивне, аналітичне (або логічне) мислення відріз­няють від інтуїтивного за такими трьома ознаками: часова (період протікання процесу), структурна (поділ на етапи) та рівень протікання (усвідомленість або неусвідомленість). Ана­літичне мислення розгорнуте в часі, має чітко виражені ета­пи, значною мірою представлене у свідомості мислячої людини. Інтуїтивне мислення протікає досить швидко, згорну­то, не має чітко виражених етапів, мінімально усвідомлене. Висока швидкість мисленнєвих процесів за штативного мис­лення принципово змінює і якісні його особливості, ви­користовувані психологічні механізми.
За ступенем новизни одержуваного в ході мисленнєвої діяльності продукту відносно вихідних знань суб'єкта роз­різняються мислення творче (або продуктивне) та мислення репродуктивне. Творче мислення разом із творчою уявою — це психологічна основа людської творчості, джерело інно­вацій у всіх сферах діяльності людини.--PAGE_BREAK--
Існує думка, що будь-яке мислення є продуктивним, творчим процесом, який завжди відкриває і прогнозує щось суттєво нове. Такої думки дотримується, зокрема, А. В. Брушлінський. Його обгрунтування пов'язане з розумінням функції психічного як відображення безперервних змін зовнішнього світу, які неможливо заздалегідь і цілком передбачити.
Нарешті, дослідження на межі психології й психіатри, Необхідність вирішення психотерапевтичних проблем, яки­ми, на жаль, так насичене сучасне життя, дали поштовх до ще одного поділу видів мислення на реалістичне й аутичне. Перше спрямоване на зовнішній світ, відображає його й керується його реальними законами, а друге майже не зале­жить від дійсності, логічних законів і керується не ними, а бажаннями людини, або, інакше, її афективними потре­бами. Під афективними потребами розуміють звичайно праг­нення людини отримувати насолоду й уникати неприємних переживань. Ослаблення логічного мислення приводить до переваги аутичного, з іншого боку, аутичне мислення в ди­тини є природженим, а логічне, як уже зазначалося, набувається завдяки досвідові.
Декілька слів про принцип єдиного інтелекту та професійне мислення.
Усі наведеш види й типи мислення неодмінно спів­існують в інтелекті дорослої людини, взаємодоповнюючи один одного. Залежно від конкретної мети діяльності й за­дачі, що розв'язується, той чи інший тил мислення може превалювати, переважати або в даний конкретний момент, або в певній професійній діяльності. Однак мислить суб'єкт, і всі задачі, які стоять перед ним, він вирішує завдяки своємуінтелектові. Вже згадуваний «принцип єдиного інтелекту» Б. М. Теплов формулює таким чином: «інтелект у людини єдиний і єдині основні механізми мислення, однак відрізня­ються форми мисленнєвої діяльності, оскільки відрізняють­ся задачі, які стоять у тому або іншому випадку перед розу­мом людини».
Принцип єдиного інтелекту мас важливе значення для з'ясування сутності професійного мислення. Поняття «про­фесійне мислення» широко застосовується в другій поло­вині XXст. у зв'язку з об'єктивною інтелектуалізацією пра­ці, потребою у формуванні в професіонала (інженера, ліка­ря, вчителя, агронома, економіста та ін,) мислення, яке дає змогу оновлювати знання, підвищувати кваліфікацію, кри­тично мислити й знаходити нові оригінальні засоби розв'я­зування професійних задач, добре орієнтуватися в потоці різноманітної інформації, переборювати «нештатні», екстре­мальні ситуації. Дуже важливою є здатність суб'єктивно ін­телектуально насичувати власні трудові процеси, тобто вба­чати, виділяти проблеми в трудовій діяльності й творчо роз­в'язувати їх. Останнє властиве новаторам, раціоналізаторам, винахідникам, котрі, як правило, бачать проблеми там, де їх не помічають інші професіонали.
Залежно від характеру діяльності відбувається подальша диференціація професійних типів мислення. Так, у худож­ньому мисленні розрізняють мислення музичне, сценічне, поетичне, композиційне та ін. У галузі інженерно-технічної діяльності, де функціонує технічне мислення, воно реалізується і як оперативне мислення щодо керування великими системами, і як конструктивне мислення, і як інженерне. Виділяють також юридичне, педагогічне, медичне (клінічне) мислення тощо.
Отже, професійне мислення — це інтелектуальна діяль­ність щодо розв'язування професійних задач. Оскільки спе­цифіка професійної діяльності зумовлена особливостями за­дач, що їх розв'язують різні спеціалісти, то якість професій­ної діяльності, або рівень професіоналізму, залежить від типу мислення Високий рівень професіоналізму пов'язаний з теоретичним (не емпіричним), творчим, часто інтуїтивним мисленням і розвиненим практичним інтелектом. Підготов­ка професіонала вимагає обов'язкового аналізу специфіки професійних задач і стратегії їхнього розв'язування, оскіль­ки процес мислення полягає в розв'язуванні тих або інших задач.
Специфічність професійного мислення здебільшого по--в'язана з орієнтуванням фахівця у предметі своєї діяльності, а також з використовуваними знаряддями, засобами впливу на цей предмет, тобто технологічним боком професійної діяльності. Дослідники підкреслюють зв'язок предметного змісту й технології професійної дії з формами й логікою професійного мислення. Специфічний предмет ніби «дик­тує» спосіб його осмислення.
Велике значення для професійного мислення мас «по­чуття» матеріалу, партнера, супротивника, дії, більше того, «почуття» проблемно/ ситуації, яка ще не виникла, але може виникнути в професійній діяльності. Ясно, що це «почуття», незважаючи на таку назву, базується не на сприйманні або емоціях, а па комплексній скоординованій роботі всіх інтелектуальних структур, згорнутому, автоматизованому мисленні, яке миттєво обробляє всі дані, що отримують органи чуттів, пропонує пам'ять, виділяє увага відповідно до потреб особистості (особистісних смислів). Тому в даному разі можна безумовно говорити про професійний інтелект.
Зазначене вище почуття слугує основою для вибору адек­ватних засобів і способів розв'язування професійних задач. Так, професіонали високого класу часто відчувають пред­мети й знаряддя діяльності як «свої власні органи», як про­довження свого тіла Хірурі, який зондує рану, сприймає зонд як продовження своєї руки, і кілець зонда, яким він шукає кулю, для нього є «відчутним». Досвідчений маши­ніст відчуває поїзд у русі весь, до самого останнього вагона. Професіонали не тільки відчувають, а й на основі якихось не завжди усвідомлених ознак прогнозують, передбачають виникнення проблемної ситуації (незвичний запах або шум у машині, літаку, якісь риси поведінки хворого, учня та ін.).