Соціалізація і виховання особистості

Відкритий міжнародний університетрозвитку людини Україна
Кременчуцька філія
Контрольна робота
З навчальної дисципліни: соціалізація і вихованняособистості.
Тема: «Зміст понять: потреба, потяг, інтерес, прагнення, переконання. Соціальна поведінка особистості і форми їїформування.»
                                                                                                   Виконала студентка:
                                                                                                   Групи з/ СР-21-05
                                                                                   Горбачова В.П.
                                                                                           Перевіриввикладач:
                                                                           Білик А.Л.
                                  
м. Кременчук 2007р.

                                  План

1.Зміст понять: потреба, потяг, інтерес,прагнення, переконання.
2. Соціальна поведінка особистості і фори їїформування.
2.1 Соціальна установка і реальна поведінка
2.2 Конформність як прояв соціальноїповедінки.
2.3 Вплив самосвідомість і Я-концепціяособистості на соціальну поведінку.
2.4 Соціалізація і соціальна поведінкаособистості.
2.5 Вплив соціального статусу, соціальноїроль  на поведінку особистості.
2.6 Вплив референтної групи на соціальнуповедінку особистості.

1.Зміст понять:потреба, потяг, інтерес, прагнення, переконання.
 
Потреби— внутрішні стимули її активності, те, що забезпечує її існування і самозбереження. Американ­ськийсоціолог Лбрахам-Харолд Маслоу (1908—1970) виробив ієрархічну теорію потреб,поділивши їх на ба­зові (постійні) та похідні (змінювані). Базові потребирозташовуються, згідно з принципом ієрархії, у вис­хідномупорядку від нижчих (переважно матеріаль­них) до вищих(переважно духовних):
—фізіологічні та сексуальні потреби (увідтворенні людей, їжі, диханні, русі,одязі, житлі, відпочинку);
—екзистенціальні (у безпеці свого існування,впев­неності у завтрашньому дні, стабільності суспільства,  гарантованості праці);
—соціальні (у належності до колективу, групичи спільноти, у спілкуванні, турботі проінших та увазі до себе, в участі у спільнійтрудовій діяльності);
—престижні (у повазі з боку інших, їх визнанніта високій оцінці своїх якостей, услужбовому зростанні й високому статусі всуспільстві);
—духовні (у самовираженні через творчість).
Перші дві групи потребМаслоу вважав первинни­ми і вродженими, інші — набутими, наголошуючи на тенденції зростання потреб,заміни первинних набути­ми людиною.
Потреби відображаютьоб'єктивну залежність лю­дини від зовнішнього світу,соціального середовища, їх ще класифікують на природні та соціальні (створе­ні суспільством). Природні потреби характеризують людину як біологічну істоту (потреба одягу, житла, їжітощо), соціальні — продуктом суспільного життя, рівня розвиткулюдини (потреби духовної культури, спілкування з іншими людьми,необхідність трудової діяльності). З розвитком суспільства, набуття ним ци­вілізованих форм природні потреби людини соціологі­зуються.Це означає, що цивілізована людина потре­бує певного типу житлай одягу, їжі певної якості, що зумовленоконкретно-історичним розвитком суспільст­ва, національнимитрадиціями, релігією, моральними нормами.
Тісно пов'язаний з потребою інтерес.Він також має об'єктивно-суб'єктивну природу і єусвідомленням потреб. Потреби й інтереси виступаютьоб'єктивною стороною діяльності й поведінки особи. Разом вони є основою ціннісного ставлення особистості до навко­лишньогосвіту і використовуються для дослідження регуляторівсоціальної поведінки. Суть соціологічного підходудо проблеми цінностей полягає в з'ясуванні їх ролі як з'єднувальної ланки міжповедінкою особисто­сті, з одного боку, та соціальними групами, спільнота­ми і суспільством — з іншого.
Неусвідомлювані мотиви. Доних належать різно­манітні спонукання, у яких не усвідомлюється причина вибору дії і вчинків. При цьому людина не можепоясни­ти чому вона себе повела так,а не інакше. До неусвідомлюванихмотивів належать потяг і установка.
Потяг — неусвідомлюване, нецілеспрямоване спонукання,що ви­ражається в чуттєвому переживанні потреби і не викликає актив­них дій.
Він є первинним емоційнимпроявом потреби людини в чомусь. Це спонукання, яке неопосередковане свідомим цілеутворенням. Воно ще немає конкретного предметного вираження. Наприклад,людина відчуває потяг до роботи. Проте що їй хочеться робити,вона спочатку не усвідомлює.
Інтерес — емоційний вияв пізна­вальних потреб людини, що реалізується у спрямованостілюдини на певні об'єкти, прагненні глибше і повніше їх пізнати.
Інтереси людини не вроджені.Вони виникають і розвива­ються протягом її життя.Спонукаючи особистість до діяль­ності, інтерес активізує її. Коли людиназацікавлена тим, що робить, вона працює енергійно, жваво,творчо, отримуючи задо­волення навіть тоді, коли робота складнаі вимагає значного напруження. Суб'єктивно інтересивиявляються в позитив­ному ставленні до об'єкта пізнання. Вонидуже різноманітні, їх класифікують за змістом, метою,широтою і стійкістю.
За змістом інтереси буваютьнавчальними, громадськи­ми, науковими, читацькими,трудовими та ін. Загалом видів інтересів існує стільки,скільки є видів людської діяльності.
За метою інтереси поділяютьна безпосередні та опосе­редковані. Безпосереднімєінтерес до змісту певної діяль­ності і процесу її виконання. Він зумовленийемоційною привабливістю об'єктів. Опосередкований інтересвини­кає до результату діяльності, хоча сам процес незавжди цікавить суб'єкта.
За широтою розрізняють інтереси широкі й вузькі. Широкі інтересивиявляються в декількохгалузях діяль­ності, а вузькісконцентровано в одній. Широта і вузькість інтересів пов'язані з їх глибиною і поверховістю. Чим ширші інтереси особистості, тим вони поверховіше.Вузь­кість інтересівпов'язана з їх глибиною. Важливою рисою особистостіє наявність у неї кількох глибоких інтересів.
За стійкістю розрізняютьстійкі та нестійкі інтереси. Стійкий інтересхарактеризуєтьсятривалістю збереження інтенсивної зосередженості на об'єкті чи галузідіяльності. Останнім часом психологи вважають, що стійкий та інтен­сивний інтерес до певної галузі діяльності є діагностичним показником можливих здібностей. Нестійкий інтересвиявляється у короткочасній зосередженості на об'єкті.
Важливим аспектомсвітогляду, що містить не тільки систему поглядів людини насвіт, а й характеризує духовне обличчя і визначає їїзагальну спрямованість, є переконання.
Переконання — система мотивів, що спонукаютьособистість діяти відповідно до своїх поглядів, принципів, світогляду.
Ними є знання, в істинностій важливості яких людина впевнена і якими вона керується у своїх діях івчинках. їх сила і твердість залежать не тільки від логічної обґрунто­ваності, а й від їх життєвої важливості. Перетворення знань на переконання є складним і тривалим процесом.
Важливу роль ужиттєдіяльності особистості відігра­ють і прагнення.
Прагнення — усвідомлений мотив, у якому виявлена потреба, що може бути задоволена задопомогою вольових зусиль.
Прагнення можуть мати різнупсихологічну форму. Одним із конкретних їх виявів є мрія— створений фан­тазією образ бажаного майбутнього, що спонукає людину не лише уявляти те, що потрібно зробити, а й підтримує і посилює її енергію. До прагнень відносять і пристрас­ті— мотиви, в яких виражаються потреби, що мають нездоланну силу і відтісняють у діяльності людини все, що не пов'язанозі значущим об'єктом. Прагненнями є також ідеалиякпотреба наслідувати приклад, прийня­тий особистістю за зразок поведінки. Залежно відвіку особистості за ідеал може правитиконкретна людина чи узагальненийобраз.
Мрії, пристрасті та ідеализа своїм змістом бувають високими та низькими і відіграють різну роль удіяльно­сті людини та житті суспільства.

2. Соціальна поведінкаособистості і фори її формування.
Особистість є не тількинаслідком, а й причиною со­ціально-етичних дій, щовідбуваються в соціумі. її сприй­няття економічних,політичних, соціальних відносин за­лежить від історичної епохи ітипу суспільства. Відповід­но, кожна людина по-своєму відображає їх, щовизначаєїї соціальну якість, зміст і характер практичної діяльності. Саме в процесі такої діяльності людина, з одного боку, інтег­рує соціальні відносини навколишнього середовища, а з другого —виробляє своє особливе ставлення до оточення, стратегію соціальної поведінки. Елементами соціально-психологічної поведінкиособистості є: соціальноокреслена мета її діяльності; соціальні статуси» позиції і виконувані соціальніролі; зумовлені статусами і ролямиочікування; норми і цінності (культура), якими вона керується в процесі діяльності; соціокультурна, психологічна програма поведінки; система знаків, якувона використовує; соціально-психологічне відображення, соціальних відносин; сукупність знань; рівеньосвіти і спе­ціальної підготовки; комунікативний потенціал; особистостімеханізмирегуляції соціального процесу; активність і ступінь самостійності в прийнятті рішень. Становлення особистостів соціумі з погляду соціальної психології не­можливе поза суспільнимивідносинами, поза взаємодією з групою,спілкуванням і діяльністю.
Людина розвивається увзаємодії з навколишнім се­редовищем, проте життя її єіндивідуальним надбанням, а процес розвитку особистості завжди — глибоконеповтор­ним явищем. їїсоціально-психологічні індивідуальні властивостівиявляються в якостях темпераменту, рисах характеру, у специфіці інтересів, комунікативних якос­тей, інтелекту, потреб і здібностей.
Соціально-психологічнаприрода особистості реалізуєть­ся і здійснюється у спілкуванні та взаємодії,відтворюючи реалії соціального буття – всоціальній поведінці.
2.1 Соціальна установка іреальна поведінка
Установка схиляє індивіда допевної форми реагуван­ня, оцінювання, готовності, до орієнтаціїдіяльності згідно з певними цінностями, що може сприятизадоволенню конкретної потреби. Повторення ситуаційпоступово фор­мує фіксовані установки особистості.яківпливають на соціальне життя, життєву стратегію людини.
Вплив установок на поведінкулюдини вчені трактують по-різному. Вітчизняні психологивбачають між ними прямий зв'язок, до інших висновківприводять досліджен­ня їх зарубіжних колег.
Невідповідність міжустановкою (вербальною поведін­кою) і реальною поведінкоюдослідники пояснювали за­лежністю відповіді від ситуації, яка може належати доод­ного з трьох типів:
—знеособлена ситуація(наприклад, лист). Така ситуа­ція зумовлює одноманітнуповедінку — залишити лист без відповіді;
—частковий особистий контакт(безпосередня або теле­фонна розмова). У такому разі відповідібудуть дещо різнома­нітнішими — від згоди до пошуківаргументів для відмови;
—безпосередня взаємодія(особистісна ситуація). Від­повіді будуть майже одноманітними: «приймемо таобслу­жимо».
На аналізі таких ситуаційбазуються твердження про відсутність прямого зв'язкуміж установкою та поведін­кою. Для конкретизації ситуації необхідно задіюватидо­поміжні змінні: групові норми, очікування, вплив рефе­рентноїгрупи, риси особистості. Тому багато вчених без ентузіазму поставилося досамого поняття «установка» та його науковоїпродуктивності. Водночас це спонукало дос­лідниківдо пошуку чинників (допоміжних, ситуативних змінних),що опосередковують зв'язок установок і реаль­ноїповедінки індивіда. Одним із перших почав досліджу­ватиїх М. Рокич, який, виокремивши два типи атитюдів («дооб'єкта» і «до ситуації»), спробував за їх допомогою подолатиускладнення, що виникають під час з'ясування психологічних характеристикатитюдів і соціальних ха­рактеристик ситуації. «Парадокс Р. Лапієра» можна булопояснити існуванням двох різних ситуацій, відповідно і двох різних типів поведінки. Китайцям, яких супрово­джуєбіла людина, відмовити було важко, але зробити це в листібуло дуже легко. З точки зору Рокича людина наділе­насуб'єктивною цілісною системою уявлень, в якій теоре­тичномуаналізу підлягає три найзначущіші її складові: поняття«Я», цінності та атитюди. В цій системі централь­немісце посідає поняття «Я». Цінність, за Рокичем, є стій­кимуявленням про особливий спосіб поведінки (інстру­ментальнацінність) або ціль — стан (термінальна цін­ність).Атитюди, за його твердженням, фіксують не спосіб поведінки чи стану, ауявлення про певний предмет або си­туацію.Ці уявлення описують об'єкт чи ситуацію як іс­тинну або хибну, оцінюють їх як бажані або небажані, доб­рі чи погані.
М. Фішбейн розглядав установку, засвоєну упроцесі научіння, як схильність індивіда до реакції,стверджую­чи, що поведінка людини значною міроюперебуває під контролем змінних, що відрізняються від установки інди­віда стосовно конкретного об'єкта (мотиваційних, норма­тивних, ситуативних змінних). Замість передбачення впливуустановки на поведінку він зосередився на дослі­дженнівпливу поведінки на установку. Тобто його модель прогнозувалане поведінку, а поведінковий намір суб'єкта щодореалізації певного акту. Цей намір стосувався саме дії,а не об'єкта — стимулу установки. У такому розумін­ніустановка втрачає свій соціальний зміст і перетворю­єтьсяна індивідуальну поведінкову реакцію, засвоєну за схемою«стимул — реакція». Водночас Фішбейн запропо­нувавтипологію атитюдів, поділивши їх на атитюди до діїта атитюди до об'єкта,вважаючи це одним з най­важливіших відкриттівсоціальної психології. Така кла­сифікація, на його думку, даєзмогу пояснити труднощі, які виникають при спробізмінити конкретні вчинки осо­бистості стосовно об'єкта,впливаючи на систему її ати­тюдів. Нормативним чинником,який регулює дію ати­тюдів на реальну поведінку, він вважаввплив соціально­го оточення.
Поведінка особистості всоціумі зумовлюється та моти­вується способами розв'язаннясуперечностей середовища та особистості, механізмами реалізації соціальногожиття, соціальними та індивідуальними умовами життєвої ситуа­ції, особливостями соціальної інфраструктури, засвоє­ними традиціями, звичаями та життєвими цінностями, етнопсихологічнимиособливостями учасників взаємодії, індивідуальними властивостямиособистості. Щодо осо­бистості, то йдеться насамперед про «Я-концепцію» — су­купність уявлень, суджень, переконань індивіда просебе. На їх основі він вибудовує свої стосунки з іншими людьми, визначає тенденції поведінки. «Я-концепція» єпередумо­вою й наслідком соціального життя, соціальної взаємодії, щовизначається соціальним досвідом. Мета взаємозв'язку «Я-концепції» та соціального життя полягає нестільки у розширенні можливостей «Я»,скільки у досягненні гармо­нії зоточенням, що передбачає не припасування індивіду­альних властивостей до соціального стандарту, асвідоме оцінювання людиною своїх дій івчинків, прийняття (не­прийняття), зміну, корекцію стереотипів,цінностей і норм, які пропонує суспільство.
Подальші дослідження виявилизв'язок між установ­ками і тенденціями в поведінці людини. Наповедінку впливає багато чинників: погода, самопочуття,взаємини з близькими людьми на конкретний момент та ін. Булоз'ясовано, що формування та зміна соціальних установок може відбуватися у процесі реальної поведінки, а ціле­спрямований вплив на поведінку людини зумовлює зміну її соціальних установок. Отже, попри певні суперечності в поглядах, установка зберігає в соціальній психології ста­тус важливого поняття, адже вона задає певні механізми соціальної поведінки особистості.
2.2 Конформність як прояв соціальноїповедінки.
Одну з найочевидніших і прямих форм соціальної поведінки, яка з'являється під впливом групового тиску, реального чи уявного, становитьсобою конформність. Часто вонаозначає, що ми слідуємо пев­ним нормамі стандартам, які диктують нам, як треба поводитись в тій чи іншійситуації. В цьому полягає позитивна функціяконформності. Можна вважати конформність негативною, коли вона при­душує самостійне мислення і творчість, коли ведедо шкідливих дій.
Уявіть собі — ви з'являєтесьв психологічній лабораторії для експерименту з вивчення сприй­мання.Приєднуєтеся до інших семи студентів, які вжесидять в кімнаті, і дослідження починається. Вамдемонструють відрізки ЗО см завдовжки і про­сятьсеред трьох інших знайти тотожний зразку. Правильна відповідь — відрізок А, цеочевидно, і тому ви здивовані, коли перша особа в групіобирає Б. «Поганий зір, — думаєте ви, — помилився десь на 5 см». Друга особа також обирає Б. «Що за дурниці?» — спантеличено реагуєте ви. Коли п'ята особа називає Б,ви починаєте сумніватися у собі. Шостий та сьомий учасникитакож обирають Б, і ви хвилюєтесь за свій зір.Експериментатор диви­ться на вас — ваша черга. Що зробите ви: будете керуватися очевидним фактом, чи колективнимсудженням?
Так проводились експериментиз дослідження конформності  Сім «короткозорих» студентів булиспільниками автора. С. Еш прагнув дізнатися, що робитимуть люди, коли групаодно­стайно суперечить очевидним фактам. Він встано­вив, що коли людисамостійно оцінювали довжину ліній, то майжезавжди були точними. Проте в групілише 20 % піддослідних залишалися неза­лежнимив усіх серіях, нерідко навіть вибачаючись за незгоду перед групою.Третина погоджувалася з неправильним рішенням групи більше, ніж в поло­вині випадків. Решта погоджувалася принаймні інколи.Три чверті виявили конформність з групою хочаб один раз. Конформісти і незалежні (нон­конформісти) здебільшогопочували себе невпевне­но, незважаючи наобране рішення. Один учасник зізнався: «Я почував себе приголомшеним,ізольо­ваним, як покидьок середінших».
В ході тривалих досліджень(протягом десяти­літь) було виявлено, що чимало людей в групі від­мовляються від особистих поглядів, переконань, погоджуютьсяз безглуздими поняттями та ідеями, з якими б вони ніколи непогодилися, якби були са­мі. Чому? Люди чинять так через декілька причин:
1.Ототожнення з групою. Людинаможе пого­джуватися тому, що вона ідентифікуєсебе з членами групи і хоче походитина них ставленнями, поведінкою,одягом тощо. Скажімо, якщо всі ваші друзіпалять цигарки, ви, незважаючи на розумін­ня шкідливості цієї звички, можете відчути споку­су бути як всі.
2. Бажання бути точним.Ви цілкомпереконані в тому, що слово «незбагненний»пишеться з двома літерами «н», але ваші однокурсникинаполягають, що з одним. Ви можете виявити конформність на тій підставі, що вони, оскільки їх більше, мабуть, кращезнають, ніж ви, і всупереч бажанню чинити правильно ви припуститесь помилки.Якщо люди­на вірить, що у групи є особливі здібності, вищі за її власні, вона більшоюмірою схильна до конформності у ставленні до групових думок. Але більшість зовсімне обов'язково буває правою.
3. Бажання особистого виграшу.Підгруповим тиском ви можете поступитися для того, щоб ут­риматичи набути дещо для вас цінне: місце нав­чання чи роботи,стипендію, премію, перемогу на виборах тощо.
4. Бажання подобатися, страх бути непопуляр­ним.Чимало людей розуміють, що незгода з гру­пою може зробити їх непопулярними. Група воло­дієбагатьма способами контролю над своїми чле­нами.Якщо одна особа в групі обере протилежний шлях,відхилиться   всупереч груповій думці, то групаспочатку спрямовує свою енергію на те, щоб переконати цю людину у необхідностібути такою, як всі. Якщо шлях переконання«по-доброму» не спрацьовує, група може стативорожою. Якщо не допомагає слабка ворожість, група може підсилити її інтенсивність і почати ізолювати, карати, повні­стю відкидати того,хто проти.
5. Бездумність. Існує різниця між розумною і бездумною поведінкою. Більшість часу люди вияв­ляютьконформність тому, що не думають. Просто продовжують робитите, що робили раніше. Коли особистість керуєтьсярозумом,  вона усвідомлено приймає рішення, намагаючисьзрозуміти ситуацію або зосередитись на своїх задачах. Колилюдина поводиться бездумно, то сприймає події і ідеїне­критично,  не слухає інших,  її дії продиктовані звичкою.
6. Особистість проти ситуації. Деякі риси осо­бистості призводять до того, що ті, хто ними наді­лені,більше за інших бояться опиратися групово­мутиску. Які ж це риси? Йдеться про низьку самоцінність,ригідність і потребу в суспільному схваленні. Такі люди більшсхильні до конформності, ніж володарі протилежних властивостей- плас­тичності, самодостатності, високоїсамоцінності.
Нерідко конформність залежитьвід ситуації в групі та від причин, через які людина хоче бути конформною. Аджевсі деякою мірою конформні щодо правил праці, звичок друзів, стандартів зна­чущої групи.Підлітки можуть щосили прагнути не бутиконформними до батьківських цінностей і в той же час бути по-невільницькому конформними до своїх друзів. Отже, конформність — не просто справа приєднання до гурту, а справа особистого вибору — усвідомленого чи неусвідомленого.
2.3 Вплив самосвідомістьі Я-концепція особистості на соціальну поведінку.
Свідомість людинизорієнтована не тільки на відобра­ження зовнішніх об'єктів —вона може бути спрямована на пізнання себе(внутрішнього світу, діяльності). Усвідом­леннялюдиною самої себе називають самосвідомістю.
Самосвідомість — усвідомлення людиною себе як особистості (сво'іх якостей і рис, стосунків зіншими людьми, місця і ролі в суспільстві).
Самосвідомість дає змогуосмислити свої дії, почуття, ду­мки, мотиви поведінки, своємісце в суспільстві. її об'єктом є самаособистість. У ній вона постає і як суб'єкт, і як об'єкт пізнання. Завдяки їй людинаусвідомлює себе як індивідуа­льну реальність, відокремлену від природи та іншихлюдей. Через самопізнаннялюдина здобуває певні знання про себе. Спочатку вони постають як ситуативні образи власного Я, які виникають у конкретних умовахдіяльності та спілку­вання.Потім ці образи поступово інтегруються у цілісний, адекватний, суб'єктивнийобраз свого Я. Результатом само­пізнання є створення Я-концепції особистості.
Я-концепція особистості.Формується вона в процесі життєдіяльності, водночас впливаючи на розвиток,діяль­ність і поведінку особистості, як установка щодо себе.
Я-концепція  — динамічнасистема уявлень людини про себе, на основі якої вона вибудовує взаємо­відносиниз іншими людьми, соціальна поведінка.
Як будь-яка установка, вонамає три компоненти:
1) когнітивннй  — уявлення про свої здібності,зовніш­ність, соціальну значущість тощо;
2) емоційно-оцінний, в якому відображаєтьсяставлен­ня до себе (самоповага, самокритичність,самозакоханість та ін.);
3)      поведінковий — прагнення завоювати авторитет, підвищити свій статус чи намагатися бутинепомітним, приховати свої недоліки.
Внаслідок повсякденноїдіяльності та взаємодії з ін­шими людьми в особистостівиникає множина образів Я, кожен із яких домінує залежно від ситуації. Так,розріз­няють Я-минуле, Я-реальне,Я-ідеальне, Я-фантастичне та ін. Я-реальне — уявлення людини про себе вданий мо­мент. Я-ідеальне — уявлення про те,якою вона повинна бути, щоб відповідати суспільним нормам і очікуванням оточуючих. Розбіжність між Я-реальним іЯ-ідеальним є могутнім стимулом дляроботи особистості над собою.
Становлення Я-концепціїособистості відбувається поступово в процесі нагромадження життєвогодосвіду. Розвиваючись, вона починає впливатина оцінку цього досвіду, на мрії іпрогнози власного майбутнього, на став­лення особистості до себе.Центральним компонентом Я-концепції єсамооцінка.
Самооцінка особистості. Пізнаючи риси іншої люди­ни, особистість одержує необхідні відомості длявироблен­ня власної оцінки. Упорівнянні своїх якостей із відпо­віднимиякостями інших людей у особистості формується самооцінка.
Самооцінка — оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей,якостей і місця серед інших людей.
За відповідністю реаліямсамооцінка може бути адекватною і неадекватною. Неадекватнасамооцінка, у свою чергу, поділяється на завищену і занижену. Дуже завищена, як і дуже занижена, самооцінка здатна спри­чинити внутрішніконфлікти особистості. Завищена са­мооцінка часто викликає протидію оточуючих, щопоро­джує озлобленість, підозрілість, агресію і призводить до розриву міжособистісних стосунків. Дуже низька само­оцінказумовлює розвиток комплексу неповноцінності, стійкої невпевненості в собі,тривожності, безініціатив­ності.
Самооцінка виконуєрегулятивну і захисну функції, впли­ває на поведінку,діяльність і розвиток особистості, її стосунки зіншими людьми. Тісно пов'язана вона з рівнем домагань.
Рівень домагань.Формуючисьна основі самооцінки, він є важливим внутрішнім чинникомсаморозвитку і самореалізації особистості.
Рівень домагань — прагнення досягти мети тієїскладності, на яку людина вважає себе здатною.
Залежно від самооцінки вінтеж може бути адекват­ним можливостям людини, заниженим або завищеним. Людина із заниженим рівнем, зустрівшись із новими завданнями,переживає невпевненість, тривогу, боїться втратитисвій авторитет, а тому намагається відмовитися від них. Тому й не використовуєсвої потенційні можли­вості. При завищеному рівні домагань індивідбереться вирішувати непосильні проблеми, атому часто зазнає не­вдач.
Самосвідомість особистостічерез механізм самооцін­ки чутлива доспіввідношення рівня домагань і реальних досягнень. З цимфеноменом пов'язана самоповага.
Самоповага. Будучи важливим компонентом образу Я, вона визначає відношення домаганьлюдини до того, на що вона претендує. Термін «самоповага» невизначають, а використовують у побутовому розумінні яккомпонент самосвідомості, в якому виражаєтьсябережливе і шаноб­ливе ставлення до власного Я.Особистість завжди харак­теризує піклування про себе.
Психологічний захист. Уситуаціях можливого чи реального неуспіху в діяльності задляреалізації потреби бути повноцінною особистістю часто вдаютьсядо психо­логічного захисту.
Психологічний захист — регулятивна система, яку особистість ви­користовує для усунення психологічногодискомфорту, пережи­вань, які загрожують Я-образу, і зберігає його на бажаномуі мож­ливому за певних обставин рівні.
Не досягши бажаного, людинапереконує себе в тому, що об'єкт бажань для неї не дуже важливийі що вона його не дуже й прагнула.
Соціальна якість людини —сукупність взаємопов'язаних еле­ментів, які зумовлені особливостями соціальноївзаємодії осо­бистості з іншими людьми у конкретних історичних умовах.
До елементів, що складаютьсоціальні якості люди­ни, належать соціально визначена мета їїдіяльності; виконувані нею соціальні статуси і соціальніролі; очі­кування щодо цих статусів і ролей; норми і цінності (культура), якими вона керується в процесі діяльнос­ті; система знаків, яку використовує; сукупність знань,що дають змогу виконувати прийняті на себе роліта орієнтуватися в навколишньому світі; рівень освітиі спеціальної підготовки; соціально-психологіч­ні особливості; активність іступінь самостійності в прийнятті рішень.
Узагальнене відображеннясукупності істотних со­ціальних якостей особистостей, щоповторюються і становлять певну соціальну спільність,фіксується в понятті «соціальний тип особистості». Привизначенні соціальної типології особистості за основуберуть кате­горію «суспільна формація». Зведення аналізусус­пільної формації до аналізу особистості дає змогу роз­крити в особистості істотне, типове, яке виявляється вконкретно-історичній системі соціальних відносин, у межахпевного класу, соціальної групи, соціального інститутуі соціальної організації, до яких ця особис­тістьналежить.
Кожна людина має власніідеї, мету, думки і по­чуття, що і визначають її соціальнуповедінку. Ці індивідуальні якості визначають зміст і ха­рактерїї поведінки. Однак для соціології істотне зна­ченнямають не індивідуальні, а соціальні думки і по­чуття людей, що виявляються вїхніх діях. Об'єктом соціологічних досліджень є не інтереси і відносини окремої особистості, а інтереси і відносини людей, що володіють спільними соціальними характеристиками і живуть у схожихумовах, виконують соціальні дії у конкретних історичнихумовах.
Культура особистості —сукупність соціальних норм і ціннос­тей, якими вона керується в процесіпрактичної діяльності.
Поза відносинами суб'єкта таоб'єкта діяльність не існує. Вона завжди пов'язана з активністюсуб'єкта, яким у всіх випадках є людина абоперсоніфікована нею соціальна спільнота. Об'єктом діяльностіможуть бути і людина, і матеріальні або духовні умовижиття.
Особистість єсоціально-історичною цінністю, її структурні елементи,взаємодіючи і розвиваючись, утворюють систему.Результатом цієї взаємодії є пере­конання — стандарт, за допомогою якого людинави­являє свої соціальні якості. Ці стандарти називають ще стереотипами (тривалі, повторювані). У свідомості людей вони постають як емоційно окреслені образи, щопоєднують в собі елементи опису, оцінки; як спро­щений,стандартизований образ будь-якого явища дійсностіі як схема, що фіксує деякі риси явищ, інколи неіснуючі,приписувані цьому явищу суб'єктивно.
Об'єктивним результатомстереотипізації є спроще­не, схематичне, інколиблизьке до істинного, інколи викривлене, тлумачення дійсності. Таке тлумаченняє своєрідним психологічним бар'єром на шляху до по­дальшогопізнання дійсності. Неповний, однобічний опис факту дійсності,стереотипи, як правило, поєдну­ють із сильними емоційнимипочуттями (симпатія або антипатія, прийняття абонеприйняття), традицією, звичаєм, зразками поведінкита оцінки. Стереотипи сприймаються індивідом некритично, азасвоюються під впливом його соціального оточення.Формування стереотипу здійснюється у процесібезпосередньої вза­ємодії людини з соціальним середовищем ічерез про­паганду, навчання, виховання особистості.
Опосередкованою ланкою міжметою суспільства та особистості виступає соціальна система.
На підставі того, як індивідстає елементом со­ціальної організації, інтегрується всуспільство, визна­чається спроможність соціальноїорганізації впливати на особистість (соціалізувати її), атакож її здатність піддаватися впливу інших людей.
2.4 Соціалізація ісоціальна поведінка особистості.
Головним соціальним процесом,через який здійс­нюється взаємодія між особистістю тасуспільством, є процес соціалізації.
Соціалізація — процесінтеграції індивіда в суспільство, у різ­номанітні типи соціальних спільнот(група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння нимелементів куль­тури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуютьсясоціально значущі риси особистості.
Це є процес розвитку людинивід індивідуального до соціального під безпосереднім чиопосередкованим впливом таких факторів соціального середовища,як сукупність ролей і соціальних статусів, соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати пев­ні соціальні ролі йнабути конкретного статусу; систе­ма соціальних цінностей інорм, які домінують у су­спільстві й унаслідуютьсямолодшими поколіннями від старших; соціальні інститути,що забезпечують виробництво и відтворення культурних зразків,норм і цін­ностей та сприяють їх передачі й засвоєннютощо.
Завдяки соціалізації людиназалучається до сус­пільства, засвоюючи звичаї, традиції інорми певної соціальної спільноти, відповідні способи мислення, властиві даній культурі, взірці поведінки, форми ра­ціональності тачуттєвості. Спрощеним є трактування соціалізації як одномірного,односпрямованого проце­су дії соціальних факторів на конкретнулюдину, де індивіду відводиться пасивна роль об'єктавпливу.
До вітливу соціального середовищалюдина ставить­ся вибірково на основі сформованої у їїсвідомості си­стеми цінностей. Індивідуальність особи, їїпотенційні можливості засвоїти культурний пластсуспільства, потреби та інтереси, спрямованість соціальноїактив­ності є найважливішими чинниками її соціалізації. Агентами соціалізації є сім'я, сусіди, ровесники, вихо­вателі та вчителі, колеги і знайомі, засоби масової ін­формації, соціальні інститути.
Залежно від віку індивідарозрізняють чотири ос­новних етапи соціалізації:
1.  Соціалізація дитини.
2.  Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна).
3.  Тривала (концептуальна) цілісна соціалізація (пе­рехід від юності до зрілості у період від 17-18 до23-25 років).
4.  Соціалізація дорослих.
На кожному етапі існують«критичні періоди». Щодо соціалізації дитини — це перші 2-3роки і вступ до школи; для соціалізації підлітка —перетво­рення дитини і підлітка на юнака; для тривалої— початок самостійного життя і перехід від юнацтва до зрілості. Соціалізація дорослих націлена на зміну по­ведінки в новій ситуації, дітей — на формування цін­нісних орієнтацій. Дорослі, спираючись на свій со­ціальний досвід, здатніоцінювати, сприймати норми критично, тоді як діти спроможні лише засвоювати їх.Соціалізаціядорослого допомагає йому набути необ­хіднихнавичок (часто конкретних), а соціалізація ди­тини пов'язана здебільшого з мотивацією.
Отже, соціалізаціяособистості є специфічною фор­мою привласнення нею тих суспільних відносин, що існують в усіхсферах суспільного життя. Основою со­ціалізаціїє освоєння індивідом мови соціальної спіль­ноти, мислення, форм раціональності й чуттєвості, сприйняття індивідом норм, цінностей, традицій, зви­чаїв, зразків діяльності тощо. Індивідсоціалізується, включаючись урізноманітні форми соціальної діяль­ності,засвоюючи характерні для них соціальні ролі. Тому соціалізацію особистості можна розглядати як сходження від індивідуального до соціального.Водно­час соціалізація передбачаєіндивідуалізацію, оскіль­ки людиназасвоює існуючі цінності вибірково, через свої інтереси, світогляд, формуючи власні потреби, цінності.
Завдяки соціалізації людиназалучається до со­ціального життя, одержує і змінює свійсоціальний статус і соціальну роль. Соціалізація —тривалий і ба­гатоактний процес. Адже суспільство постійно розви­вається, змінюються його структура, мета і завдання, цінності й норми. Водночас протягом життя багатора­зово змінюютьсялюдина, її вік, погляди, уподобання, звички, правилаповедінки, статуси і ролі. Завдяки соціалізації людиреалізують свої потреби, можливості й хист, налагоджують відносини з іншимичленами сус­пільства, їх групами, соціальними інститутами і органі­заціями, з суспільством загалом. Все це дає змогуїм по­чуватися в суспільстві, соціальному житті впевнено. Водночассоціалізація — найважливіший чинник ста­більностісуспільства, його нормального функціонуван­ня, наступності його розвитку.
Процес, зворотнийсоціалізації, називається десоціалізацією. Внаслідокнього людина може частково або повністю втратитизасвоєні норми і цінності. Це може бути зумовлено ізоляцієюлюдини, уніфікацією, обмеженням спілкування та можливостейдля підви­щення культурного рівня та ін.
У перехідних суспільствахчасто простежується явище ресоціалізація — докорінноїзміни соціального середовища, яке зумовлює необхідність особистості пристосуватися до нових соціальних обставин, нормі цінностей. Це болісний процес, якийнерідко вимагає цілковитої змінипоглядів на суспільство, переоцінки свогожиття, руйнування попереднього і нового світо­розуміння, розриву з традиційними культурними цін­ностями, необхідності брати на себе незвичнусоціаль­ну роль тощо.
2.5 Вплив соціальногостатусу, соціальної роль  на поведінку особистості.
З'ясування місця і роліособистості в соціальній си­стемі можливе черезрозкриття поняття «соціальний статус».
Соціальний статусособистості — це її позиція в соціальній системі, пов'язана з належністю допевної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальних ролей та якістьі ступінь їх виконання, що проявляються в соціальній поведінці особистості.
Він охоплює узагальнюючухарактеристику стано­вища індивіда в суспільстві: професію,кваліфікацію, освіту, характер виконуваної праці, посаду, матеріаль­нестановище, наявність влади, партійну і профспілко­ву належність, діловівідносини, належність до демо­графічних або етнічних груп(національність, релігій­ність, вік, сімейнестановище, родинні зв'язки). Усе це Р. Мертон називає«статусним набором». Соціальні статуси поділяються на привласнені, або одержаніне­залежно від суб'єкта, найчастіше від народження(раса, стать, вік, національність) ідосягнуті, або надбані власнимизусиллямиіндивіда (сімейне становище, про­фесійно-кваліфікаційний рівень тощо). Середстатусів вирізняють інтегральний та допоміжні. Іноді їх взаємо­дія   може спричиняти внутріособистісні конфлікти.
Соціальна роль — типова поведінка людини,пов'язана з її со­ціальним статусом, яка не викликає негативної реакції со­ціальногосередовища.
Людина в суспільному житті,як правило, виконує кілька соціальних ролей, які утворюють, за терміно­логією Р.Мертона, «рольовий набір». Соціальні ролі можуть закріплюватися формально(через посередниц­тво закону чи іншогоправового акту) або мати нефор­мальний характер (моральні норми поведінки впевно­му суспільстві).
Одна з перших спробсистематизації соціальних ролей належить Т. Парсонсу, на думку якого їх харак­теризують:
— емоційність (одна роль вимагає емоційної стри­маності,інша — цілковитої розкутості);
— спосіб одержання (одні ролі притаманні особис­тостіорганічно, інші виборюються нею);
— масштабність (сформульовані й суворо обмежені абонечіткі й розмиті);
— ступінь формалізації (дія за жорстко встановле­нимиправилами і приписами або довільна дія);
— характер і скерованість мотивів (орієнтовані на особистеабо загальне благо).
Про соціальну роль йдетьсятоді, коли за тривалої соціальної взаємодії регулярновідтворюються певні стереотипи поведінки. Тобто роль є окремим аспектомцілісної поведінки. Конкретні індивіди виступають у багатьох ролях.Суперечності між окремими соціаль­ними ролями породжують рольові конфлікти, яквнутрішні, так і міжособистісні. Вони часто виступають як боротьба мотивів діяльності, що свідчить не тільки проіснування ієрархії соціальних статусів, а й про ієрархіюсоціальних ролей. Вільний вибір особою пер­шочерговості реалізації певнихмотивів є відносним, оскільки людина перебуває під тискомсоціальних функцій, статусів і ролей, завдяки чому стаєчастиною суспільства, соціальної спільноти. Сукупність соціаль­них ролей особистості відображає соціальні відносини в суспільстві. Соціальний статус і соціальна роль є ос­новними поняттями рольових теорій особистості.
Рольові теорії особистості.їх автори Д. Мід, Р. Мертон та інші визнають залежністьсоціальної ро­лі людини як істоти соціальної від очікувань інших людей,пов'язаних з їх розумінням соціального стату­суконкретної особистості. Розбіжність між уявлення­ми про соціальну рольтієї чи іншої особистості та її реальноюповедінкою є основою соціальних конфлік­тів, що мають міжособистісний характер.Внаслідок виконання людиною кількох соціальних ролей, несу­місних між собою, може виникнути внутрішній конф­лікт особистості. Його наслідком, як правило, єстрес. Саме у виявленніпередконфліктних і передстресових ситуацій або підстав для цього, а також упошуках конкретних шляхів гармонізаціїсоціальних ролей і полягає роль соціології.
Теорії соціальної установки. Вони розглядають осо­бистість як результат дії настанов, впливів, тиску.Акумуляція людиною протягом життярізноманітних установок приводить до того, що вона звикає бути осо­бистістю; у неї складається принципова установка нате, щоб бути особистістю.
Диспозиційна теоріясаморегуляції соціальної по­ведінки особистості. У нійзнаходять подальший роз­виток вихідні положеннятеорії соціальної установки. Базовим у ній є поняття«диспозиції особистості».
 Диспозиція особистості — схильність особи допевного сприйняття умов діяльності та певної поведінки в цих умовах.
Диспозиції поділяються навищі, середнього типу та нижчі. Вищі диспозиціїрегулюютьзагальну пове­дінку особистості, визначають її концепціюжиття, ціннісні орієнтації, узагальнені соціальніустановки на типові соціальні об'єкти і ситуації, атакож ситуа­тивні соціальні установки (схильністьособистості до конкретного типу поведінки у певній ситуації,у кон­кретному предметному і соціальному середовищі). Диспозиції середнього типу диференціюють сприйнят­тя та реакціюособистості на різні групи і сукупність об'єктів та явищсоціальної дійсності. Нижчі диспози­ції — це схильність до певної поведінки у конкретнихсферах діяльності, скерованість дій тавчинків у типо­вих ситуаціях.
Структурно диспозиції містятьтри компоненти: когнітивний (усвідомлення особистістю об'єктауста­новки на абстрактно-теоретичному рівні); афективний (емоційна оцінка об'єкта); когнітивний, поведінковий (воля і прагнення до дії, скерована наоб'єкт).
2.6 Вплив референтноїгрупи на соціальну поведінку особистості.
 Теорії референтної групи. Надумку їх прихильни­ків, надширокі соціальні утворення нездатні забезпе­чити комфортнесамопочуття та існування особистості, тому референтні групи більше відповідаютьїї прагнен­ням, інтересам і потребам,оскільки вона сама обирає їх,належить до них з власної волі.
Референтна група — соціальна група, на якуіндивід орієнтує свою поведінку, до якої належав у минулому, належить у конк­ретнийчас, прагне належати в майбутньому.
Референтними групами можуть бути різні соціаль­ніспільноти: сім'я, клас, релігійні громади,виробни­чі кооперативи, політичні партії тощо.
У регуляції життєдіяльностіособистості важливу роль відіграють норми (правило,взірець) як засоби со­ціальної регуляції та контролю діяльностісуб'єктів. Вони безпосередньо впливають на процеси мислення і характер дій особистості, визначають змістустановок, диспозицій, виливають напроцес соціалізації особис­тості.
На різноманітних проблемах розвитку особистості зосереджуються концепції системного підходу, управ­ління, теорії «людських стосунків»та ін.Однак фраг­ментарність її методології не дає змоги розкривативсю повноту механізмів життєдіяльності особистості.
Ще один напрям пов'язаний звивченням феноме­ну активності особистості, тобто з аналізомособистос­ті як суб'єкта власної життєдіяльності,життєдіяль­ності соціальних груп і суспільства в цілому.Чільне місце в ньому посідає дослідження життєвоїпозиції особистості. Наприклад, Ж. Піаже та Р. Мертон, ана­лізуючи соціальнуадаптацію особистості, дійшли ви­сновку, що це — двосторонній процес, результат зу­стрічної активності суб'єкта і соціальногосередовища. Включаючись у суспільне життя,особистість зберігає свободу виборусоціальних ролей, соціальних спіль­нот,цінностей, форм і видів діяльності. Рівень свобо­ди соціальної активності людини залежить від типу суспільства, кожен з яких по-різному обмежує свобо­ду вибору. Але навіть за тоталітарних, авторитарнихрежимів людина намагається виявлятиактивність у реалізації мети.
Основними критеріями активності особистості є спрямованість на певні інтереси,потреби, цінності; особливості їхприйняття і реалізації. Загалом життє­вапозиція особистості є багатомірною. Вона інтегрує всю особистісну структуру, забезпечує людиніпевний рівень включеності вжиттєдіяльність соціального се­редовищата її самовизначення як суб'єкта власного життєвого шляху та способу життя. Об'єктом позиції особистості є соціальний стан особистості, їїжиттєвий шлях у суспільстві.
Показником активностіособистості є життєвий контроль. Він є характеристикоюособистості як суб'єкта діяльності, її ролі у вирішеннівласних справ, проблем навколишнього світу.
Життєва позиція особистостіяк соціальний фено­мен характеризує людину як суб'єктапевного способу життя, дає змогу зафіксувати специфічніособливості іі спрямованість діяльності окремої людини,певної спільноти у різноманітних сферах життя — усім'ї, на роботі, в громадській діяльності, щодо використання вільного часу.
Життєвий шлях особистості єдетермінованим сус­пільством і цільним вибором людини, процесом пое­тапного залучення її до суспільних відносин,послідо­вної зміни способівжиттєдіяльності, пов'язаних із самореалізацієюта самоутвердженням.

Використана література
 
1. Соціологія: підручник длястудентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г.Городяненка.-К.: Видавничийцентр «Академія», 2005.- 560 с.
2.Орбан-Лембрик Л.Е.
Соціальна психологія: Навчальний посібник. – К.: Академвидав,2005. – 448 с.