План
Вступ
Розділ 1. Девіантна поведінка як психологічна проблема
1.1 Стан досліджуваної проблеми в психологічній теорії та вихованій практиці
1.2 Девіантна поведінка особистості як соціально-психологічний феномен
1.3 Фактори, які впливають на девіантну поведінку підлітків
1.4 Види психологічної корекції девіантної поведінки
Розділ 2. Методичні засади психологічної діагностики схильності особистості до девіантної поведінки
2.1 Організація й методики дослідження проявів девіантної поведінки у старшокласників
2.2 Аналіз і інтерпретація результатів
2.3 Психологічні умови корекції девіантної поведінки
Висновки
Список використаної літератури:
Додатки
Вступ
Трансформація сучасного українського суспільства, зміна соціального устрою держави виявили недосконалість традиційної системи виховання. Директивна педагогіка, яка розглядає вплив за схемою ”вимога - сприймання - дія”, практично втратила свою ефективність, оскільки вона не розкриває суттєвих особливостей морального розвитку, не відображає всіх тонкощів способів реагування індивіда на поставлену вимогу, применшує активну роль особистості в засвоєнні норм, не враховує творчого оволодіння духовно-моральних цінностей. Як наслідок у дітей і у дорослих, вихованих за цією системою нерідко спостерігається недостатній рівень моральної культури.
Виникнення і розвиток девіантної поведінки особистості відбувається під впливом соціально-економічних, морально-психологічних та інших факторів. Серед них слід відзначити посилення соціального розшарування суспільства, непідготовленість соціальних інститутів до забезпечення успішної соціалізації особистості в умовах трансформації суспільства, дефіцит засобів і технологій розвитку соціальних служб, орієнтованих на створення умов для самореалізації кожної людини, недостатньо високий рівень психічної компетентності більшості населення, в тому числі тих фахівців, які покликані надавати допомогу особистостям з поведінковими девіаціями тощо
Проблема попередження і профілактики девіантної поведінки громадян була і залишається актуальною для будь-якого суспільства. Специфіка морального розвитку, виявлення причин та умов виникнення різних форм девіацій, видів асоціальної поведінки шляхів її корекції викликають стійкий інтерес дослідників. Науковці різних галузей знання приділяли їй достатньо уваги.
Вагомий внесок у дослідження психолого-педагогічних аспектів важковиховуваності, попередження правопорушень серед неповнолітніх зробили: К. Ушинський, П. Блонський, С. Шацький, А. Макаренко, В. Оржеховська, В. Сухомлинський.
Філософський аспект проблеми девіантної поведінки розкрито у працях С. Анісімова, О. Дробницького, А. Скрипника та ін.; психолого-педагогічні аспекти — в роботах М. Алемаскіна, Г. Бочкарьової, В. Демиденка, Л. Зюбіна, Б. Кобзаря, А. Ковальова, П. Лєcгафта, І. Невського, Т. Титаренко та ін.; правові — в дослідженнях Ю. Антоняна, К. Ігошева, М. Костицького, В. Кудрявцева, Г. Міньковського, О. Тузова та ін.; медичні - у працях А. Селецького, С. Тарарухіна, О. Личко, Г. Фелінської. [19, 98]
Девіантна (ненормативна) поведінка є антиподом поведінки нормативної. Ми поділяємо точку зору, згідно з якою ненормативна поведінка — не обов’язково негативне (антисоціальне) явище, але у межах нашого дослідження йдеться про ненормативну поведінку лише у негативному контексті. Своєчасна, якомога більш рання психологічна діагностика схильності особи до ненормативної поведінки та розробка і застосування комплексу заходів щодо її психологічної корекції є особливо актуальною.
Девіантна поведінка найчастіше спричиняється складною взаємодією об’єктивних та суб’єктивних чинників, причому до об’єктивних належать як особливості мікросередовища (способу життя, найближчого оточення тощо), так і зміст та умови професійної діяльності. Останнє стосується переважно професій типу “людина — людина” і знаходиться в прямій залежності від їхньої психологічної напруженості.
З огляду на високий рівень девіантної поведінки як гколярів так і дорослих є всі підстави вважати, що вивчення причин та корекції девіантної поведінки, її діагностика, обґрунтування адекватних способів корекційного впливу є проблемою не тільки теоретичною, але і прикладною. Враховуючи це, нами обрана тема курсового дослідження "Психологічний аналіз причин та шляхів корекції девіантної поведінки особи".
Об’єкт дослідження — девіантна поведінка особистості.
Предмет дослідження — психологічні причини проявів девіацій, види, методи і засоби психодіагностики та корекції схильності особистості до девіантної поведінки.
Мета дослідження — розробка теоретичних засад і практичних науково обґрунтованих пропозицій щодо психодіагностики та корекції схильності особи до девіантної поведінки.
Означена мета, предмет та об¢єкт дослідження зумовили необхідність розв’язання таких завдань:
здійснити аналіз девіантної поведінки особистості як соціально-психологічного феномену;
надати характеристику психологічних причин та умов девіантної поведінки особи;
обґрунтувати основні напрями, процедуру і методики діагностики схильності особи до девіантної поведінки;
експериментально перевірити ефективність розробленої моделі корекції девіантної поведінки, дослідити особливості індивідуальних рис особистості девіантних старшокласників;
визначити можливості, розробити модель програми та методику психокорекційної роботи з особами схильними до девіантного повлдження.
Основними методами дослідження є аналіз психологічної, педагогічної і юридичної літератури з теми дослідження, який надав можливість визначення теоретичних передумов розробки моделі корекції девіантної поведінки; проведення тестування, бесід, анкетування, інтерв'ю для діагностування пізнавальної, емоційно-вольової та поведінкової активності особи.
Для встановлення можливостей та напрямів психокорекційної роботи, визначення методик психокорекційної роботи були використані методи аналізу наукової літератури, експертної оцінки, бесіди, спостереження, а також метод демонстрації практичних вправ та аналізу одержаних у процесі психокорекційної роботи результатів.
Емпіричну базу дослідження складають результати: опитування 17 осіб щодо розповсюдженості девіантних проявів у їхній поведінці; експериментально-психологічного дослідження.
Експериментальна база дослідження: психологічний експеримент, що як провідний метод дослідження, проводився на базі Рівненської загальноосвітньої школи № 3. У психологічному експерименті брали участь 17 осіб.
Дослідження проводилося в чотири етапи.
На першому етапі здійснювався теоретичний аналіз літературних джерел з проблеми дослідження, визначалися вихідні позиції дослідження: мета, завдання, гіпотеза, проводився констатуючий експеримент.
На другому етапі розроблялася програма формуючого експерименту, забезпечувалася дослідно-експериментальна робота в школах, удосконалювалася методика дослідження, уточнювалися психологічні способи подолання девіантної поведінки особистості.
На третьому етапі проводився формуючий експеримент.
На четвертому етапі дослідження було проаналізовано матеріали формуючого експерименту, систематизовано й узагальнено матеріали, зроблено висновки щодо реалізації завдань дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що
уточнено характеристику девіантної поведінки як психологічної діагностично-корекційної проблеми; перелік і змістовні ознаки причин та умов девіантної поведінки особистості;
узагальнено: існуючі підходи до надання психологічної допомоги особам зі схильністю та проявами девіантної поведінки.
Практичне значення одержаних результатів полягає у визначенні принципових підходів, обґрунтуванні форм і методів психодіагностики та психологічної корекції схильності до девіантності особистості; обґрунтуванні та апробації комплексу методик для діагностики схильності до девіантної поведінки; розробці та апробації програми психокорекційної роботи по нейтралізації девіантних проявів.
Матеріали дослідження можуть використовуватися при вивченні навчальних дисциплін «Психологія» «Конфліктологія», «Основи вікової психології»; а також при подальшому дослідженні даної проблематики, або суміжних тем.
Структура курсової роботи: Дослідження складається зі вступу, двох розділів, які містять 7 підрозділів, висновків, списку використаних літературних джерел, який містить 31 найменування та додатків.
Розділ 1. Девіантна поведінка як психологічна проблема
1.1 Стан досліджуваної проблеми в психологічній теорії та вихованій практиці
Психологічні традиції вивчення девіантної поведінки складалися в основному в соціологічних школах (статистичний аналіз аномальних проявів Ж. Кетле та Е. Дюркгейма; теорія аномії Р. Мертона; теорія стигматизації Ф. Танненбаума та І. Гофмана; теорія соціальної стратифікації П. Сорокіна та ін). Психологічні школи представлені теоріями соціальних детермінант колективної поведінки (Дж. Смелзер), деструктивного впливу соціального конфлікту на особистість (Д. Кретч, Р. Кратчфілд), фрустрації (Дж. Долард, Л. Беркович) та ін. Звичайно, що єдності у поясненні детермінант девіантної поведінки немає, і це цілком зрозуміло з огляду на надзвичайну складність самого феномену “особистість”. [19, 99]
Існує певний зв’язок між девіантною поведінкою і властивостями особистості. Серед останніх найбільш значимими є емоційно-вольові порушення (імпульсивність, дратівливість, конфліктність тощо), дефектність ціннісно-нормативної сфери (цілі і смисл життя), що, у свою чергу, ускладнює спілкування з оточуючими та призводить до виникнення емоціогенних зон із негативною забарвленістю (Максимова Н.Ю., Малкова Т.М. та ін). Отже, девіація як форма поведінки знаходиться в прямій залежності від комплексного особистісного утворення, що детермінує, направляє й забезпечує реалізацію девіантної поведінки (Казміренко Л.І., Максименко С.Д., Максимова Н.Ю., Рибалка В.В., Синьов В.М., Татенко В.О., Яковенко С.І. та ін). [17, 35]
Філософський аспект проблеми девіантної поведінки розкрито у працях С. Анісімова, О. Дробницького, А. Скрипника та ін.; психолого-педагогічні аспекти — в роботах М. Алемаскіна, Г. Бочкарьової, В. Демиденка, Л. Зюбіна, Б. Кобзаря, А. Ковальова, П. Лєcгафта, І. Невського, Т. Титаренко та ін.; правові — в дослідженнях Ю. Антоняна, К. Ігошева, М. Костицького, В. Кудрявцева, Г. Міньковського, О. Тузова та ін.; медичні - у працях А. Селецького, С. Тарарухіна, О. Личко, Г. Фелінської. [19, 99]
Для розробки теоретичних основ профілактики протиправної поведінки мають значення фундаментальні дослідження загальних проблем виховання І. Беха, С. Бєлічевої, Б. Кобзаря, О. Киричука, І. Козубовської, В. Оржеховської, Г. Пустовіта, А. Сиротенка, М. Фіцули. [19, 99]
Важливе місце в дослідженні попередження девіантної поведінки займають наукові праці з проблем мотивації поведінки: М. Бобнєвої, Л. Божович, А. Бодалєва, В. Вілюнаса, В. Демиденка, Ю. Клейберга, В. Мерліна, Е. Натанзона, П. Якобсона та ін. [14], [15], [16]
Загальні проблеми поведінки особистості аналізуються у працях Л. Божович, Л. Виготського, М. Дубініна, Б. Ломова, Л. Славіної, С. Рубінштейна, В. Крижка, Є. Павлютенкова та ін.
Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури свідчить про те, що поняття «поведінка» трактується досить широко. Представники різних течій психології (У. Джеймс, П. Жане, Дж. Дьюї, Е. Торндайк, Е. Толмен, Е. Фромм та ін) визначали поведінку за схемою ”стимул - реакція" та зведенням поняття ”виховання” до маніпулювання людиною за допомогою різних зовнішніх подразників до більш глибокого розуміння людської поведінки, а саме: включали у її структуру внутрішню психічну складову, її регулювальною ланкою, розглядали потреби та мотиви людської поведінки, цілі, бажання, афективну та вольову сферу, вивчали їх з функціонального та динамічного боків. Таким чином був підготовлений грунт для психологічного вивчення переконань людини, її моральних цінностей, життєвої мети як особливого роду спонук поведінки. Ці положення знайшли подальший розвиток у працях Б. Ананьєва, М. Бахтіна, М. Басова, Л. Божович, Л. Виготського, О. Леонтьєва, В. М’ясищева.С. Рубінштейна та ін., які дійшли висновку, що конкретний акт поведінки включає в себе інтелектуальний та афективні компоненти, тоді як зовнішні впливи завжди діють лише опосередковано через внутрішні умови. [19, 100]
Сучасне розуміння поведінки (І. Бех, О. Змановська, Ю. Клейберг, В. Оржеховська, В. Ромінець) виходить далеко за межі трактування сукупності реакцій на зовнішні стимули, поведінка визначається як взаємодія з довкіллям, опосередкована зовнішньою та внутрішньою активністю індивіда. [16, 141]
Активність розглядається як психологічно напружена вільна внутрішня робота щодо розв’язання завдань із самовиховання (процес саморозвитку), за якої і можливі зміни, тобто свідоме привласнення нових особистісних цінностей. Внутрішній світ людини складається з сукупності психічних процесів, які є предметом відображення у свідомості особистості. Для здійснення процесу їх пізнання необхідно, щоб у суб’єкта сформувалося уявлення про власне ”Я", яке з’являється у зв’язку з певними відносинами, в які вступає об’єкт і від яких він залежить. Лише протиставляючи себе іншому, людина усвідомлює себе. Розвиток самоусвідомлення перебуває у прямій залежності від розвитку мовлення, за допомогою якого у сферу суб’єктів, які стають доступними для певного перетворення дитиною залучається і її внутрішній світ (М. Білоус, Л. Масол, Н. Пустовіт). [19, 100]--PAGE_BREAK--
Враховуючи зазначене вище, доцільно розглядати поведінку як діяльність особистості за для привласнення нових особистісних цінностей відповідно до суспільно значущої особистісної програми та реалізації їх у певних соціальних і міжособистісних відносинах, в які особистість вступає і від яких вона залежить. Є два основні способи регулювання поведінки людей: зовнішнє регулювання, яке базується на моральних нормах відповідно до громадської думки і внутрішнє регулювання, яке базується на моральній свідомості, моральності мотивів, добровільній поведінці. Тому саме завдяки моральному вихованню перебудовується сама людська особистість відповідно до моральних цінностей, які віддзеркалюють суспільні відносини, правила та норми поведінки людей. Повноцінна моральність не може сформуватися у процесі навіювання чи наслідування, оскільки за умови застосування таких методів у людини виникає моральне утворення життєвого рівня ”поводитися, як усі”, в якому емоційний компонент домінує над інтелектуальним (В. Демиденко, Л. Деркач, С. Карпенчук, В. Сухомлинський, К. Чорна). [19, 100]
Спираючись на це твердження, можна зробити висновок, що немає підстав вважати індивідуально-вибіркові ставлення (особистісні властивості) такими, що належать до ядра особистості, оскільки, по-перше, їхні предмети (етичні норми) для людини не є достатньою мірою безпосередньо значущими, по-друге, самі вони слабко емоційно переживаються суб’єктом, тож внаслідок цього не фіксуються у його внутрішньому світі. Відтак у суб’єкта, який знаходиться на рівні розвитку цих ставлень, переважно не виникає необхідної стійкості щодо втілення їх у конкретні дії або вчинки так, як не відбулося усвідомлення самого себе, становлення змісту ”Я — образу", а також через те, що умови виховання не забезпечили утворення цього зв’язку (Л. Божович, Н. Непомняща, І. Кон, Ф. Хоппе). Враховуючи це, можна зробити висновок, що саме розвиток особистісних цінностей, а не розвиток суб’єктивно-оцінних ставлень може дати необхідний результат. У роботі показано, що цінності є стримуючими чинниками поведінки, чинниками, що закладають відповідні межі поведінки, регулюють її (С. Анісімов, Р. Бернс, Б. Братусь, А. Донцов). [19, 101]
1.2 Девіантна поведінка особистості як соціально-психологічний феномен
Узагальнення наявних у науковій літературі трактувань (Бобнєва М.І., Братусь Б.С., Крейдун Н.П., Клейберг Ю.А., Кудрявцев В.М. та ін) дозволило запропонувати наступне визначення: девіантна поведінка — система вчинків особистості, що виходять за загальноприйняте уявлення про нормальну (нормативну) поведінку у певній сфері суспільних відносин і носить деструктивний характер; вона є наслідком викривленого процесу соціалізації і перебудови ієрархії мотивів у напрямі її спрощення та, з часом, домінування одного з них, внаслідок чого останній набуває для особи надзвичайного значення. [8, 22]
Зазначене положення може бути проілюстровано на прикладі формування схильності до алкоголізації, коли відбувається порушення опосередкованості поведінки та редукція спілкування. Як наслідок — поведінка спрощується, примітивізується, зникають перспективні мотиви. Потреба в алкоголі не просто змінює ієрархію мотивів, вона створює і актуалізує нові мотиви, внаслідок чого виникає ніби інша особистість, з якісно новими потребами і мотивами та новою їх організацією. Таку схему можна розповсюдити на всі різновиди адиктивної поведінки, оскільки вона у всіх своїх різноманітних проявах в основному є засобом подолання тривожності, соціальної невизначеності і навіть самоствердження.
Девіантна поведінка — система дій і вчинків людей, що суперечать соціальним нормам. Соціальна норма — це явище групової свідомості у вигляді уявлень, що поділяє група, та найбільш частих суджень членів групи про вимоги до поведінки з урахуванням соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття. Виділяють такі норми:
правові;
моральні;
естетичні.
Моральні норми, носієм яких є сама людина, а також соціальні інститути, такі, як родина, релігійні конфесії, суспільні організації, — це насамперед загальнолюдські цінності, представлені у науковій думці та гуманітарній культурі.
Морально-етичні норми - це очікування-приписи певної соціальної групи (реальної чи номінальної) щодо її членів. Етичні норми, як правило, є прямим наслідком моральних цінностей. У вихованні особистості мірилом унормованості поведінки є її відповідність соціальним нормам суспільства, до яких належить індивід. Звичайно, цивілізоване суспільство не завжди гармонійно поєднує загальнолюдські й національні моральні норми - цінності, які й мусить свідомо привласнити людина. Норма — це процес послідовного і закономірного виникнення та функціонування якісних особливостей особистості, специфічних і необхідних для певного етапу розвитку. [5, 36]
Девіантна поведінка поділяється на п'ять типів:
1. Делінквентна поведінка (злочини, порушення дисципліни) 2. Адиктивна поведінка (тютюнопаління, токсикоманія, алкоголізм та ін) 3. Патохарактерологічна поведінка.
4. Проституція.
5. Суїцидальна поведінка.
Отже, можна запропонувати наступний механізм формування схильності до девіантної поведінки: певні особливості особистості — вплив оточуючого середовища (змісту та умов професійної діяльності) — трансформація ієрархії мотивів — девіантний розвиток особистості — професійна деформація.
З аналізу наукових робіт з питань девіантної поведінки випливає, що існують два види факторів регуляції поведінки - зовнішні та внутрішні. До зовнішніх факторів відносяться соціальні, групові, індивідуальні норми та цінності, на основі яких відбувається оцінювання поведінки особистості. До внутрішніх факторів відносяться ціннісні орієнтації та установки, система особистісного смислу та мотивів, які лежать в основі культури поведінки особистості. У результаті взаємодії цих факторів і визначається поведінка людини, яка кваліфікується позитивно, якщо вона не суперечить загальноприйнятим еталонам вчинків (просоціальна), і негативно, якщо вона не збігається з суспільними нормами та правилами, порушує їх (девіантна). [5, 39]
Зазначимо, що більшість з досліджень було проведено в умовах стабільної соціально-економічної ситуації в суспільстві. Орієнтуючись на майбутнє, наприклад молодь має формувати свій життєвий потенціал уже стосовно до ринкових відносин, що складаються в нашій державі. Ситуація ускладнюється тим, що сьогодні в державі ще не набула стійкості нова ідеологія життя. Індивід самостійно визначає важливі для себе цілі, прагне їх досягти, причому не завжди суспільно схвальними методами. Все це негативно впливає і на сучасній стан закладів освіти. У таких умовах один зі шляхів вирішення досліджуваної проблеми полягає у створенні такої системи виховної роботи, яка б активізувала процеси зростання ініціативи у підлітків, старшокласників, молоді, давала б змогу вихованцям самим ставити цілі особистісного вдосконалення, визначати та зміцнювати свої позитивні якості, зміцнювати властиві їм ціннісні орієнтири.
1.3 Фактори, які впливають на девіантну поведінку підлітків
Тривожні моменти в поведінці частини підлітків, такі, як агресивність, жорстокість, підвищена тривожність, приймають сталий характер зазвичай в процесі стихійно-групового спілкування, яке відбувається в різного роду компаніях. Але це спілкування, ця система відносин, у тому числі й споруджуваних на ґрунті жорстоких законів асоціальних підліткових груп, є слідством не якоїсь генетичної схильності, споконвічної агресивності та ін., а виступає, у більшості випадків, лише як ситуація заміщення або неприйняття підлітка в світ соціально-значимих відносин дорослих, як ситуація спільного переживання того, що їх не розуміють.
Сформована в суспільстві система виховання дітей, прийняті до них вимоги, відношення дорослих до підростаючих не враховують особливостей їхнього особистісного становлення, приводячи до конфлікту з підлітками, у яких розвивається потреба до самостійності, самореалізації, втечі від опіки. [13, 56]
Підліток хоче не просто уваги, а розуміння й довіри дорослих. Він прагне грати певну соціальну роль не тільки серед однолітків, але й серед старших. У дорослому ж співтоваристві затвердилася позиція, що перешкоджає соціальної активності підлітка — він дитина і повинен слухатися. У результаті між дорослими й підлітками росте психологічний бар'єр, прагнучи перебороти який, багато підлітків прибігають до девіантних форм поведінки.
Найбільш повну картину сутності девіантної поведінки підлітків дає аналіз її мотивації. Помітну роль у цій мотивації грають почуття й емоції негативного характеру: гнів, страх, помста, ворожість і т.п.
Істотну роль біологічних умов у виникненні девіантної поведінки людини грає дисгармонічний розвиток. Деякі умови виховання також сприяють виникненню й закріпленню девіацій. І тут однією з найважливіших причин є авторитарний стиль виховання, при якому авторитет приписується дорослому в силу переваги його положення. Такий авторитет підкріплюється нагородами, покараннями, ляканнями. Дитина дуже скоро починає розуміти, що покарання не завжди пов'язане з її провиною, головна причина — втручання дорослого. Дитина вчиться уникати цього втручання, приховувати свої вчинки, брехати. [13, 59]
Сприяє формуванню девіантної поведінки відчуження батьків від дітей, конфліктні відносини між батьками, суперечливі вимоги батьків. Встановлено зв'язок між батьківськими покараннями й агресією в дітей.
У формуванні девіантної поведінки на першому місці по ступеню впливу стоїть реальне поводження батьків, потім знайомих дорослих, сімейне насильство, документальне кіно й художнє кіно.
Виділяють дві найбільш часті причини девіантності у дітей. По-перше, це острах бути травмованим, скривдженим, піддатися нападу, одержати ушкодження. Чим сильніше агресія або девіантні відхилення в поведінці, тим сильніше страх, який за ними стоїть. По-друге, це пережита образа або щиросердечна травма, або сам напад. Часто за девіантною поведінкою стоїть незадоволена потреба в увазі, бажання відчути себе сильним або відігратися за власні образи.
Басс указав на ряд факторів, від яких залежить сила девіантних проявів.
По-перше, це частота й інтенсивність випадків, у яких індивід був атакований, фрустрований, роздратований. Індивіди, які одержували багато гнівних стимулів, будуть більш імовірно реагувати агресивно, та з проявами девіантності у поведінці, чим ті, які одержували менше таких стимулів.
По-друге, це часте досягнення успіху шляхом девіантної поведінки, що, на думку Баса, приводить до сильних атакуючих звичок. Успіх може бути внутрішнім (різке ослаблення, зниження девіантної поведінки) і зовнішнім (усунення перешкод або досягнення винагороди). Тенденція, що виробилася, до атаки може унеможливлювати для індивіда розрізнення ситуацій, які провокують і не провокують у нього девіантну поведінку. [16, 149]
1.4 Види психологічної корекції девіантної поведінки
У вітчизняній та зарубіжній науці існує ряд концепцій, кожна з яких розглядає порушення особистісного розвитку як наслідок досить різноманітних причин. Аналізуючи педагогічну, психологічну, соціальну, юридичну, медичну літературу, ми зустрічаємо різні визначення суспільно несхвальної поведінки. Сучасні вчені стосовно неповнолітніх, які мають відхилення у розвитку, що накладають специфічний відбиток на поведінку, використовують такі терміни: ”важкий”, ”важковиховуваний", ”педагогічно занедбаний”, ”недисциплінований”, ”девіантний", ”деліквентний" (Б. Алмазов, А. Бєлкін, Т. Гура, Л. Зюбін, А. Краковський, Г. Медведєв, І. Невський В. Оржеховська). Усі ці терміни несуть однобічну інформацію. [11, 104]
Аналізуючи наведені визначення, ми знайшли спільну рису — така поведінка характеризується як ненормативна у всіх гуманітарних науках, тобто вона не сумісна з чинними нормами, а девіація в перекладі й означає ”відхилення".
Узагальнюючи здобутки попередників у дослідженні цієї проблеми, ми зупиняємося на наступному визначені - девіантна поведінка характеризує особистість, яка не сприйняла суспільних моральних норм спільноти, й адаптувалася на стику двох чи кількох субкультур завдяки особистісним новоутворенням, сформованим під впливом соціальних факторів. Така поведінка відрізняється інфантильністю, порушеннями міжособистісних стосунків, нездатністю соціально адекватно реагувати на події, що відбуваються, і контролювати свою поведінку.
Аналіз сучасної теорії й практики корекції девіантної поведінки (С. Бадмаєв, І. Козубовська, О. Карабанов, В. Оржеховська, Ю. Репецький, І. Підласий) свідчать про те, що психологічна корекція такої поведінки має ряд переваг, для неї характерні концептуальна визначеність та відносна простота методів, вона безпосередньо спрямована на поведінкові зміни і має лише практичний характер. Серед інших її переваг можна підкреслити значний спектр можливостей, наочну результативність методу. [26, 49]
Стратегічними цілями корекції девіантної поведінки можуть бути: формування конструктивної мотивації (позитивних цінностей; орієнтація на виконання соціальних вимог та самозбереження); інтеграція індивідуального досвіду; удосконалення саморегуляції; підвищення стійкості до стресів та розширення ресурсів особистості: виробка життєво важливих навичок та вмінь; усунення або зменшення проявів дезадаптивної поведінки; розширення соціальних зв’язків та позитивного соціального досвіду особистості; підвищення рівня соціальної адаптації. Більш конкретними завданнями корекції девіантної поведінки можуть бути: усунення дефіциту нормовідповідних поведінкових репертуарів; посилення адаптивної поведінки; послаблення або усунення неадекватної поведінки; розвиток здібності розслаблюватися; розвиток здібності самоствердження; розвиток ефективних соціальних навичок; розвиток здібностей до саморегулювання. Зважаючи на ці погляди, можна дійти до висновку, що корекція девіантної поведінки — це процеси морально-психологічної перебудови людини, які сприяють внутрішній переорієнтації системи духовних цінностей, формування почуттів відповідності і причетності до минулого, сучасного і майбутнього. Таким чином можливо вважати провідною метою корекції девіантної поведінки досягнення поведінкових змін. [30, 8-9]
Розділ 2. Методичні засади психологічної діагностики схильності особистості до девіантної поведінки
2.1 Організація й методики дослідження проявів девіантної поведінки у старшокласників
Метою нашого дослідження стало вивчення зв'язку девіантної поведінки й темпераменту підлітка. Підлітковий вік береться за основу, так як психологічний експеримент проводився на базі загальноосвітньої школи. продолжение
--PAGE_BREAK--
Гіпотезою психологічного експерименту стало припущення, що існує зв'язок між девіантною поведінкою і психофізіологічними особливостями особистості.
Відповідно до мети й висунутою гіпотезою в ході емпіричного дослідження вирішувалися наступні завдання:
Вивчити особливості девіантної поведінки старшокласників.
Досліджувати темперамент старшокласників.
Проаналізувати взаємозв'язок різних форм девіацій у поведінці і темпераменту.
Як методики дослідження ми використовували:
1. Тест-опитувальник Басса-Дарки. (текст у Додатку №1,2)
Ціль: Визначити рівень деструктивних тенденцій
Інструкція: Відповідайте «так» якщо ви згодні із затвердженням, і «ні» — якщо не згодні. Намагайтеся довго над питаннями не розмірковувати.
Обробка результатів: Індекси різних форм девіантних, агресивних і ворожих реакцій визначаються підсумовуванням отриманих відповідей:
Ключ до тесту
1.
Фізична агресія
1
-9
17
-25
-33
2.
Непряма агресія
-2
10
18
26
34
3.
Дратівливість
3
11
19
27
-35
4.
Негативізм
4
12
20
28
36
5.
Уразливість
5
13
-21
29
37
6.
Підозрілість
6
14
22
30
-38
7.
Вербальна агресія
7
15
-23
31
39
8.
Почуття провини
8
16
24
32
40
Фізична агресія, непряма агресія, роздратування й вербальна агресія разом утворюють сумарний індекс девіантних, агресивних реакцій, а образа й підозрілість — індекс ворожості; ворожість — загальна негативна, недовірлива позиція стосовно навколишніх; агресія — активні зовнішні реакції агресії стосовно конкретних осіб.
Опитувальник виділяє наступні форми девіантної поведінки, агресивних і ворожих реакцій:
Індекс ворожості містить у собі 5 і 6 шкали, а індекс агресивності (як прямої, так і мотиваційної) містить у собі шкали 1, 3,7.
Нормою девіантності є величина її індексу, яка дорівнює 21 плюс — мінус 4, а ворожості — 6,5-7 плюс — мінус 3. При цьому звертається увага на можливість досягнення певної величини, що показує ступінь прояву девіантності.
2. Опитувальник формально-динамічних властивостей індивідуальності (ОФДВІ) В.М. Русалова (текст у Додатку №3-4).
Ціль: Визначення й загальна характеристика типу темпераменту.
Інструкція: Вам пропонується відповісти на 150 питань, спрямованих на з'ясування Вашого звичайного способу поводження. Постарайтеся представити найтиповіші ситуації й дайте першу природну відповідь, що спаде Вам на думку. Відповідайте швидко й точно. Пам¢ятайте, що немає «поганих» і «гарних» відповідей. Поставте «хрестик» або «галочку» у тій графі, що відповідає твердженню, що найбільше правильно описує Вашу поведінку:
не характерно,
мало характерно,
досить характерно,
характерно.
Обробка результатів. Вказівки по обробці
Перед обробкою необхідно переконатися, що відповіді дані на всі питання. Для підрахунку балів по тій або іншій шкалі використовуються ключі. Спочатку необхідно перекодувати деякі відповіді, зазначені в ключі для даної шкали. Підрахунок балів провадиться шляхом підсумовування всіх балів по даній шкалі. При обстеженні великих випробуваних доцільно сполучити бланковий метод з комп'ютерною обробкою даних. Отримана сума балів для кожної шкали записується у відповідну графу на бланку. Крім того, у бланку обов'язково фіксується ПІП, стать, вік випробуваного, рід занять або навчання, а також дата проведення обстеження. Необхідно пам'ятати, що випробувані, що мають по контрольній шкалі 18 балів і більше, з подальшої обробки виключаються, як не здатні, у силу надмірної соціальної бажаності адекватно оцінювати свою поведінку.
Ключі до шкал ОФДСІ
ШКАЛИ
ПУНКТИ
Ергичність психомоторна (ЕРМ)
1, 4, 32, 58, 60*, 70*.75*, 84, 92, III*, 127, 132.
Ергичність інтелектуальна (ЕРІ)
3, 9, 17*, 36, 48, 54*, 82, 96*.120*, 133*, 139, 143.
Ергичність комунікативна (ЕРК)
7*, 33, 35, 63*, 68, 77, 94, 98*, 112, 114*.125, 129*.
Пластичність психомоторна (ПМ)
11, 13, 39, 40, 64, 66*, 76, 79, 99, 100, 115, 131*.
Пластичність інтелектуальна (ПІ)
2*, 8, 18, 41, 47, 59, 95, 97*, 107*, 130, 140*, 149.
Пластичність комунікативна (ПК)
15, 21, 43, 46, 51, 67, 80, 101, 113*, 116, 134, 135.
Швидкість психомоторна (СМ)
16, 19, 45, 49, 69, 83*, 93, 102,118*, 122, 128, 136*. продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
Ергичність (ЕРІ).
Низький рівень інтелектуальних можливостей, небажання розумової напруги, низька залученість у процес, пов'язаний з розумовою діяльністю, вузьке коло інтелектуальних інтересів.
Середній рівень інтелектуальних можливостей, середньо-виражене прагнення до діяльності, пов'язаної з розумовою напругою.
Високий рівень інтелектуальних можливостей, високий рівень здатності до навчання, постійне прагнення до діяльності, пов'язаної з розумовою напругою, легкість розумового спонукання.
Пластичність (ПІ).
В'язкість мислення, стереотипний підхід до рішення проблем, ригідність у рішенні абстрактних завдань.
Нормальна гнучкість мислення, середня виразність прагнення до різноманітних форм
інтелектуальної діяльності.
Висока гнучкість мислення, легкий перехід з одних форм мислення на інші, постійне прагнення до розмаїтості форм інтелектуальної діяльності, творчий підхід до рішення проблем.
Швидкість (ШІ).
Низька швидкість розумових процесів, сповільненість виконання операцій при здійсненні інтелектуальної діяльності.
Середня швидкість розумових процесів при здійсненні інтелектуальної діяльності.
Висока швидкість розумових процесів при здійсненні інтелектуальної діяльності.
Емоційність (ЕІ).
Низька чутливість (байдужність) до розбіжності між очікуваним і реальним результатом дії при виконанні розумової роботи, слабке емоційне реагування при невдачах, пов'язаних з інтелектуальною діяльністю, спокій, упевненість у собі в процесі розумової діяльності.
Середня виразність емоційних переживань у випадку невдач у роботі, що вимагає розумової напруги.
Висока чутливість (сильне емоційне переживання) із приводу розбіжності між очікуваним і реальним результатом розумової роботи, сильне занепокоєння із приводу роботи, пов'язаної з розумовою напругою.
Комунікативна сфера
Ергичність (ЕРК).
Низька потреба в спілкуванні, соціальна пасивність, «вузьке» коло контактів, уникнення соціальних заходів, замкнутість.
Нормальна потреба в спілкуванні, «середнє» коло контактів, середньо-виражене прагнення до встановлення нових знайомств, середній ступінь товариськості.
Висока потреба в спілкуванні, широке коло контактів, тяга до людей, легкість у встановленні соціальних зв'язків, прагнення до лідерства.
Пластичність (ПК).
Низький рівень готовності до вступу в нові соціальні контакти, ретельне продумування своїх учинків у процесі соціальної взаємодії, прагнення до підтримування одноманітних контактів, обмежений набір комунікативних програм.
Нормальна готовність до спілкування, типове для середньої людини прагнення до нових соціальних контактів.
Легкість вступу в нові соціальні контакти, легкість перемикання в процесі спілкування, імпульсивність у спілкуванні, широкий набір комунікативних програм.
Швидкість (ШК).
Низька мовна активність, повільна вербалізація, мовна загальмованість.
Звичайна швидкість мовної активності й вербалізації.
Легка й плавна мова, швидка вербалізація, висока швидкість мовної активності!
Емоційність (ЕК).
Низька чутливість до невдач у спілкуванні, відчуття радості й упевненості в собі в процесі взаємодії з іншими людьми.
Середньо-інтенсивне емоційне переживання у випадку невдач у спілкуванні, типова для людини чутливість до відтінків міжособистісних відносин; середньо-виражена радість і впевненість у собі в процесі соціальної взаємодії.
Висока чутливість (ранимість) у випадку невдач у спілкуванні, відчуття постійного занепокоєння в процесі соціальної взаємодії; непевність, дратівливість у ситуації спілкування.
2.2 Аналіз і інтерпретація результатів
Як об'єкти виступили 17 підлітків — учні 9 «А» класу ЗОШ №3 міста Рівне, у віці 14 років; стать: 9 хлопчиків — 53%, 8 дівчаток — 47%; 92% — з повних родин; матеріальне становище — середнє; всі діти забезпечені окремою кімнатою; в 69% є брати/сестри, з них в 16% не проживають спільно. Особливості сімейного виховання: строгий контроль над поведінкою дитини — 32%, співробітництво — 80%, обмеження самостійності — 24%, велика самостійність дитини — 8%, співробітництво зі школою — 16%. Відносини в родині дружні й близькі — 85%, «нормативні» — 8%, відсутність взаєморозуміння — 8% Анкета, по якій збиралися відомості, представлена в Додатку №5. Дослідження проводилося 10 листопада 2008 року на підставі групового дослідження.
Дослідження девіантної поведінки в роботі проводилося за методикою Басса-Дарки. Результати представлені у зведеній таблиці в Додатку №6.
Випробувані за рівнем проявів девіантної поведінки розділилися:
підлітки з низьким рівнем девіантності — 12%;
підлітки із середнім рівнем девіантності — 70%;
підлітки з високим рівнем девіантності — 18%;
Результати дослідження міжстатевих розходжень девіантності представлені на рис.1
Рис.1
Міжстатеві розходження у проявах девіантної поведінки у представників 9 «А» класу
/>
У старшокласників, схильних до девіантної поведінки було виявлено різні типи негативних емоційних переживань. (рис.2)
Рис.2. Емоційні переживання підлітків зі схильністю до девіантної поведінки
/>
На діаграмі видно, що в хлопчиків явно переважає фізична агресія, а в дівчаток — почуття провини, якого в хлопчиків майже немає. У дівчаток же менше підозрілості, ніж у хлопців. Високі в хлопчиків і дівчаток негативізм і образа. Але, втім, це властиво їхньому віку.
Дослідження темпераменту проводилося по Опитувальнику формально-динамічних властивостей індивідуальності (ОФДВІ) В.М. Русалова. Результати представлені у зведеній таблиці в Додатку №7.
Два хлопчики відразу вийшли з досліджуваної групи, тому що набрали занадто велику кількість балів по контрольній шкалі. Їхні результати при підрахунку враховуватися не будуть.
Результати дослідження міжстатевих розходжень загального типу темпераменту представлені на рис.3.
Рис.3
Міжстатеві розходження загального типу темпераменту
/>
На підставі рисунків 1-3 можна зробити наступні висновки:
1, 2, 3, 4, 8-й типи темпераментів у нашій групі випробуваних не зустрічається.
5-й тип, «змішаний низько-емоційний», зустрічається тільки в хлопчиків (через низьку емоційність у комунікативній сфері). Один з них відноситься до категорії середнього рівня агресивності, інший — до високого рівня. Отже, чіткої закономірності, що підтверджує гіпотезу, тут не спостерігається.
7-й тип, «змішаний високоактивний», у нашій групі характерний тільки для дівчаток. Двоє з них відносяться до середньої категорії проявів агресивності та девіантної поведінки, а одна — до низкої. Знову ж чіткої закономірності немає.
6-й тип, «змішаний високоемоційний», є як у групі хлопчиків, так і дівчат. Але для нашої групи він все-таки рідкість, тому що зустрічається тільки в одного хлопчика й однієї дівчинки. Обоє вони відносяться до категорії проявів девіантної поведінки середнього рівня. Вони обоє люблять спілкуватися й рухатися. Можна припустити, що їхня негативна енергія гаситься за допомогою спорту й активного спілкування із друзями. Будемо вважати це закономірністю.
9-й тип, «невизначений», — останній, що зустрічається в нашій групі. Двоє із трьох хлопців з підвищеною схильністю до девіантної поведінки й один із двох зі зниженою відносяться до цього типу. Крім них ще п'ять чоловік із середнім рівнем проявів девіантності у поведінці також мають цей тип темпераменту. Виходить, закономірність знову не знайдена.
2.3 Психологічні умови корекції девіантної поведінки
У якості робочого визначенням поняття “психокорекція” вживається наступне: система заходів, спрямованих на виправлення вад особистості та її поведінки за допомогою спеціальних засобів психологічного впливу. Основна відмінність психокорекції від інших впливів, спрямованих на психологічний розвиток людини, полягає в тому, що психокорекція має справу з уже сформованими якостями особистості чи видами поведінки і спрямована на їхню трансформацію; основне завдання розвитку — при відсутності чи недостатньому розвитку сформувати в людини потрібні психологічні якості. На нашу думку, наведене вище розрізнення є принциповим, тому що в нашій роботі ми окреслюємо коло осіб, з якими проводяться психокорекційні заходи, лише тими особистостями, у яких виникли проблеми психологічного чи поведінкового характеру. Вони не здатні самостійно їх вирішити і тому потребують сторонньої допомоги. [24, 153]
Психокорекційні заходи повинні бути:
спеціальними (нормалізація окремих властивостей особистості, а саме: агресивності, ригідності, тривожності, підозрілості, зверхності); продолжение
--PAGE_BREAK--
програмованими (на відміну від імпровізованих);
симптоматичними (корекція симптомів) із наступним переходом до особистісно-орієнтованих;
спрямованими на корекцію особистості та її поведінкових особливостей;
груповими. Індивідуальну психокорекцію проводити у нашому випадку недоцільно: по-перше, вона більш “затратна" у часі та за сукупністю зусиль, по-друге, девіантна поведінка — той випадок, що потребує інтенсивного та різнопланового зворотного зв’язку, групової динаміки, спільного переживання емоційно насичених подій в групі.
З урахуванням зазначеного, була створена програма психологічної корекції схильності до девіантної поведінки, основна частина якої представлена комплексом спеціальних вправ. Психокорекційна робота повинна поєднувати модулі тренінгу креативності та соціально-психологічного тренінгу (рольового, комунікативного). Таке поєднання надає можливість:
передати необхідний обсяг психологічних знань;
навчити розуміти психологічну сутність і закономірності ситуацій та алгоритмів професійної поведінки;
об’єктивувати помилкові установки та оціночні стереотипи, розвивати здатність до адекватного самопізнання;
вдосконалювати здатність до емоційного самоконтролю;
розвивати здатність до знаходження нових, більш адекватних, варіантів поведінки.
Таким чином, психокорекційна робота будується на використанні когнітивних (формування здатності до аналізу ситуації, своїх переживань, до логічного пошуку шляхів розв’язання конфліктів неагресивними методами), емоційно-вольових (рольове розігрування критичних життєвих ситуацій; навчання конструктивним формам поведінки) та поведінкових (оволодіння техніками саморегуляції для стримування небажаних поведінкових імпульсів) способів корекції. Така побудова обумовила і вибір методів роботи: групова дискусія, рольове програвання моделей бажаної поведінки, психогімнастика, ауторелаксація.
Провідною стратегією пошуку нових підходів до корекції девіантної поведінки є побудова розвивальних та корекційних соціальних середовищ, створення реабілітаційного простору.
Метою формуючого етапу дослідної роботи є експериментальна перевірка моделі корекції девіантної поведінки старшокласників загальноосвітньої школи та апробація корекційної програми ”Асертивні права особистості", перевірка ефективності впливу спеціально створених умов корекції девіантної поведінки. Відповідно до мети експериментального дослідження було обрано логіка і методи лінійного формуючого експерименту, який передбачає наявність тільки експериментальної групи.
Основною формою реалізації корекційної програми ”Асертивні права особистості" було обрано тренінг — сукупність групових методів формування умінь та навичок самопізнання, спілкування та взаєморозуміння. Ці методи спрямовані на: розвиток групи або особи, розвиток уміння орієнтуватися в соціальних ситуаціях, розуміти інших людей, обирати та реалізувати адекватні форми спілкування, розвиток внутрішньої і зовнішньої свободи; підвищення самооцінки, впевненості у собі; розвиток уяви, уміння нестандартно, оригінально мислити; підвищення пошукової активності орієнтації на активну позицію. Вони є системою спеціально організованої інтенсивної дії, яка допомагає вирішити багато актуальних проблем життєдіяльності людини та використовується для засвоєння нової або корекції старої поведінки. [18, 31-33]
Крім цього ці методи використовуються для розвитку здібностей до навчання або оволодіння будь-яким складним видом діяльності, дають змогу по-новому поглянути на проблеми, сприйняти свою діяльність у ширшому культурному контексті, оволодіти новими навичками через ”програвання”, є одними з найбільш доступних шляхів різкого прискорення навчання у групі, яке досягається завдяки сильному емоційному підкріпленню і посиленню зворотного зв’язку.
У ході експерименту встановлено, що одна з основних умов корекції девіантної поведінки є використання таких форм та методів, які б дали змогу активізувати та зробити ефективним процес самопізнання старшокласників. Робота в експериментальних групах проводилася як традиційними, так і нетрадиційними методами, що дало змогу створити умови для корекції девіантної поведінки та дійти до висновку, що ефективність корекції девіантної поведінки залежить від низки умов та факторів, серед яких: формування у старшокласника об’єму, глибини, дієвості знань про моральні цінності; принципів та норм поведінки; формування правомірності та визначеності ставлення до моральних норм; гуманного ставлення до людини; формування характеру моральних переживань, пов’язаних із нормами чи відхиленнями від них; формування морально-вольових спонук до реалізації моральних вчинків; свідомого морального обґрунтування вибору; розвиток здатності здійснювати моральні дії, проявляти відповідальне ставлення до дійсності; вміння оцінювати поведінку сучасників з позиції чинних норм.
Результати констатуючого експерименту засвідчили, що існують суттєві розбіжності між старшокласниками з девіантною та просоціальною поведінкою у пізнавальній, емоційно-вольовій та поведінкових сферах.
Так, низький рівень пізнавальної активності у старшокласників з девіантною поведінкою та просоціальною поведінкою відповідно склав - 12,7% та 7,7%, середній рівень 75,7% та 78,8%, високий рівень відповідно 11,6% та 13,5%.
У емоційно-вольовій сфері у девіантних старшокласників низький рівень склав 23,6%, у старшокласників з просоціальною поведінкою — 17,7%, середній — 64,8% та 66,7%, високий 11,6% та 15,6%.
Існують розбіжності й у рівнях сформованості поведінкової сфери між старшокласниками з девіантною поведінкою та з просоціальною поведінкою, так показники за низьким рівнем сформованості у девіантних складають 34,3%, а у старшокласників з просоціальною поведінкою — 22,1%, відповідно за середнім рівнем - 57,3% та 52,8%, за високим рівнем 9,4 та 25,7%.
У процесі перебігу корекційної програми систематично здійснювався поточний контроль, анкетування, тестування, співбесіди та консультування старшокласників.
Перевірку ефективності корекційної програми здійснено на основі обліку змін у пізнавальному, емоційно-вольовому, поведінковому компонентах.
Після корекційного тренінгу були проведені контрольні виміри. Метою виміру було з’ясування результативності запропонованої програми.
Здобуті експериментальні результати ми порівняли з початковими результатами (див. таблицю 1).
Таблиця 1
Сформованість пізнавальної сфери девіантних старшокласників
до і після корекційної програми
Рівень сформованості
Девіанти
(до експерименту)
Девіанти
(після експерименту)
%
Абсолют.
%
Абсолют.
Низький
12,7
15
3,2
4
Середній
75,8
81
78,5
94
Високий
11,5
14
18,3
22
Як свідчать наведені дані, відбулися зміни за всіма рівнями сформованості компоненту. Розбіжність між даними за низьким рівнем склали 9,5% в бік зменшення, середнім — 2,7%, високим — 10,4% у бік збільшення старшокласників з цим рівнем сформованості пізнавальної сфери.
Це дає нам підстави дійти висновку про те, що після проведення експерименту збільшилась кількість старшокласників, що позитивно ставляться до навчання, виконують доручення. Змінилося їх становище у колективі в бік позитивного сприймання учнями та вчителями. Вони почали проявляти пластичність у своїй поведінці, знаходити шляхи самореалізації у нових обставинах, визначилися зі своєю життєвою метою, усвідомили необхідність здобуття знань як засобу реалізації життєвих планів.
На основі цього нами робиться висновок про те, що відбулися зміни у ціннісно-смислових утвореннях, що підвищилась роль моральних компонентів та орієнтирів поведінки, які стали основою моральних самооцінок.
Таблиця 2
Сформованість емоційно-вольової сфери девіантних старшокласників до і після експерименту
Рівень сформованості
Девіанти
(до експерименту)
Девіанти
(після експерименту)
%
Абсолют.
%
Абсолют.
Низький
23,6
29
10
12
Середній
64,8
78
74,7
90
Високий
11,6 продолжение
--PAGE_BREAK--
13
15,3
18
Аналіз даних таблиці 2, дає підстави для висновку, що найбільш суттєві зміни відбулися на середньому та високому рівнях сформованості емоційно-вольової сфери. Так, розбіжність між показниками сформованості критерію склала: на низькому рівні — 13,6%; середньому — 9,9%; високому — 4,3%.
Таблиця 3
Сформованість поведінкової сфери девіантних старшокласниківдо і після експерименту
Рівень сформованості
Девіанти
(до експерименту)
Девіанти
(після експерименту)
%
Абсолют.
%
Абсолют.
Низький
34,3
42
10,0
12
Середній
57,3
67
79,8
95
Високий
9,4
11
11,2
13
Як свідчать здобуті результати, наведені у таблиці 3, відбулися зміни і в поведінковій сфері. Так, до корекційного тренінгу старшокласників з девіантною поведінкою з низьким рівнем сформованості поведінкової сфери було 34,3%, а стало 10,0%. Відбулися зміни і за середнім рівнем сформованості поведінкової сфери. Так, до експерименту кількість девіантних старшокласників за цим рівнем була 57,3%, то після участі у корекційному тренінгу їх стало 79,8%, різниця між ними складає 22,5%. Збільшилась кількість осіб, у яких сформувалася стійка внутрішня потреба у спілкуванні, з 9,4% до 11,2% (різниця складає 1,8%).
Таким чином, дослідження показало, що відбулися позитивні зміни у всіх визначених нами сферах. Це дає підстави для висновку, що проведена нами робота є ефективною.
Висновки
Девіантна поведінка — система вчинків особистості, що виходять за загальноприйняте уявлення про нормативну поведінку у певній сфері суспільних відносин; вона є наслідком викривленого процесу соціалізації і перебудови ієрархії мотивів у напрямі її спрощення та, з часом, домінування одного з них. Психологічні підходи до розуміння механізмів девіантної поведінки базуються на визначені чинників суб’єктивного характеру, найбільш важливими серед яких є здатність особи до адаптації, цілісність її “Я-концепції", усвідомлення можливостей самореалізації, ефективність засвоєння соціального досвіду. Девіантна поведінка є специфічним засобом ігнорування чи активного заперечення існуючих соціальних норм; при цьому девіантні дії виступають водночас як засіб досягнення значимої мети та зменшення психологічної напруженості, а також як самоціль, що задовольняє потребу в самореалізації і самоствердженні;
Існує певний зв’язок між девіантною поведінкою і властивостями особистості, а точніше — комплексом властивостей. Але останні самі по собі, навіть взяті системно, не можуть виступати безпосереднім механізмом девіантної поведінки. Опосередковуючими ланками тут є трансформація ієрархії мотивів під впливом оточуючого середовища (змісту та умов професійної діяльності) та формування відповідної девіантної спрямованості;
Концепція психодіагностичної роботи ґрунтується на поетапному підході: на першому етапі доцільно використовувати психологічний інструментарій, що дає змогу здійснювати максимально широку діагностику; на наступному етапі слід приділити увагу більш глибокій діагностиці, яка дала б змогу підтвердити чи спростувати схильність до девіантної поведінки у визначених раніше осіб; і, нарешті, при наявності інформації про визначений вид девіантної поведінки у конкретної особи потрібна експрес-діагностика з високим ступенем ймовірності одержаних результатів.
Корекція девіантної поведінки — це системна сумісна діяльність психолога та старшокласника (у нашому випадку) щодо нівелювання та подолання такої поведінки, формування здатності вирішувати проблеми, що виникають у реальних життєвих ситуаціях, з використанням знань, умінь і навичок, життєвого досвіду.
Корекція девіантної поведінки також має суттєві розбіжності, визнаючи теоретично необхідність гуманізації цієї роботи, на практиці все більш застосовують авторитарні та жорстокі методи її корекції, які не мають нічого спільного з принципами психології, педагогіки та гуманізму та, як показало вивчення історії цього питання, мають результати, протилежні поставленій меті. У той же час девіантна поведінка досить часто є першою сходинкою до асоціальних дій. Деякі дослідники розглядають прояви девіантності тільки в контексті роботи з перевиховання учнів, не прагнучи розробити заходи з попередження цих проявів у поведінці старшокласників, не досліджуючи глибинних процесів зародження і розвитку девіантності в поведінці дітей.
Констатуючий експеримент засвідчив, що девіантна поведінка залежать від рівня сформованості пізнавальної, емоційно-вольової та поведінкової сфери старшокласника. У ході цього експерименту було виявлено існування суттєвих розбіжностей за рівнями сформованості цих сфер у старшокласників з просоціальною та девіантною поведінкою. Так, низький рівень пізнавальної активності мав кожен восьмий старшокласник з девіантною поведінкою та кожен тринадцятий старшокласник з просоціальною поведінкою, середній — кожен другий старшокласник з девіантною та просоціальною поведінкою, високий — кожен дев’ятий старшокласник з девіантною поведінкою та кожен сьомий старшокласник з просоціальною поведінкою.
У емоційно-вольовій сфері девіантних старшокласників з низьким рівнем у три рази більше ніж старшокласників з просоціальною поведінкою, показники середнього рівня у старшокласників приблизно однакові, старшокласників з високим рівнем у півтора рази більше ніж старшокласників з девіантною поведінкою.
У поведінковій сфері девіантні старшокласники з показниками низького рівня сформованості складають третину, а старшокласники з просоціальною поведінкою — п’яту частину, старшокласники з показниками середнього рівня сформованості складають трохи більше половини у обох групах, за високим рівнем — десяту та четверту частини відповідно.
Проведена експериментальна робота, а саме участь старшокласників у групах оптимального психологічного впливу за корекційною програмою, засвідчила позитивну динаміку змін, які відбулися за всіма вказаними вище компонентами. Так, у сфері пізнавальної активності кількість старшокласників з низьким рівнем сформованості сфери зменшилась у чотири рази, з середнім рівнем — збільшилась у 1,2 рази, з високим — збільшилась у 1,5 рази.
Розбіжність між показниками сформованості емоційно-вольової сфери склала: на низькому рівні — у два з половиною рази (у бік зменшення кількості таких старшокласників); середньому — у 1,2 рази (у бік збільшення); високому — у 1,4 рази (у бік збільшення).
У поведінковій сфері розбіжність між показниками сформованості цього компоненту склала: на низькому рівні — у три з половиною рази (у бік зменшення кількості таких старшокласників); середньому — у півтора рази (у бік збільшення); високому — 1,2 рази (у бік збільшення).
Результати дослідження дають підстави стверджувати, що розроблена модель процесу корекції девіантної поведінки виявилась ефективною, а це дозволяє говорити про досягнення поставленої мети, вирішення завдань дослідження.
У той же час, наша робота дає можливість визначити низку перспективних для подальших досліджень питань. Серед них: шляхи формування пізнавального, емоційно-вольового, поведінкового компонентів як системоутворюючих компонентів корекційної роботи; розробка механізму координації діяльності всіх ланок виховної системи загальноосвітніх закладів щодо корекції девіантної поведінки старшокласників загальноосвітньої школи; розробка системи моніторингу якості корекції девіантної поведінки.
Список використаної літератури:
Аддиктивное состояние человека: Учеб. пособие / С.В. Дремов, А.М. Уразаев, Н.Л. Мамышева. — Томск: Изд-во Томск. пед. ун-та, 2000. — 90 с.;
Андреев Н.А. Асоциальное поведение несовершеннолетних. — Самара: Изд-во Самар. юрид. ин-та Минюста России, 2001. — 153 с.;
Антонова-Турченко А.Г. и др. Психологическая диагностика и коррекция трудновоспитуемых детей и подростков: Учеб. пособие. — К., 1997. — 312 с.;
Апетик Н.М. та ін. Психокорекційні техніки як засіб формування адекватного образу Я і саморегуляції неповнолітніх з поведінковими девіаціями. — Чернівці: Рута, 2000. — 41 с.;
Бондарчук О.І. Психологія девіантної поведінки. — К.: МАУП, 2006.;
Бурлачук Л.Ф. Словарь-справочник по психодиагностике. — СПб.: Питер, 2000. — 538 с.;
Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. — СПб.: Питер, 1999. — 352 с.;
Гилинский Я.И. Девиантность, преступность и социальный контроль. Избранные статьи. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2004;
Грановская Р.М. Конфликт и творчество в зеркале психологии. — М.: Генезис, 2002. — 573 с.;
Девиантное поведение детей и подростков: проблемы и пути их решения / Под ред.В.А. Никитина. — М.: Союз, 1996;
Дроздов О.Ю., Скок М.А. Проблеми агресивної поведінки особистості: Навч. посіб. — Чернігів: ЧДПУ ім. Т.Г. Шевченка, 2000. — 156 с.;
Змановская Е.В. Девиантология: (Психология отклоняющегося поведения): Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. — 3-е изд., испр. и доп. — М.: Академия, 2006. — 288 с.;
Козубовська І.В., Товканець Г.В. Соціальна профілактика девіантної поведінки: корекція відхилень у поведінці важковиховуваних дітей у процесі професійного педагогічного спілкування. — Ужгород: Патент, 1998. — 195 с.;
Клейберг Ю.А. Социальные нормы и отклонения. 2-е изд., доп. — М.: Вита-Пресс, 1997;
Клейберг Ю.А. Психология девиантного поведения. — М.: ТЦ Сфера, 2003. — 160 с.;
Клейберг Ю.А. Психология девиантного (отклоняющегося) поведения. // Вопросы психологии. — N5. — 1998. — С.141-150;
Максимова Н.Ю. Психологія адиктивної поведінки: Навч. посіб. — К.: ВПУ Київ. у-нт, 2002. — 308 с.;
Немченко С.Г. Асертивні права особистості. Психологічна корекція девіантної поведінки старшокласників загальноосвітньої школи: Методичні рекомендації для вчителів, психологів загальноосвітніх шкіл. - Запоріжжя: ”Прем’єр", 2004. - 86 с.;
Немченко С.Г. Девіантна поведінка як чинник порушення життєвої компетенції: актуальність проблеми // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). - № 1. - Бердянськ: БДПУ, 2005. - С.98-102; продолжение
--PAGE_BREAK--
Немченко С.Г. Індивідуально-орієнтований напрямок психологічної корекції девіантної поведінки акцентуйованих підлітків // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Збірник наукових праць — Київ-Запоріжжя. - 2003. - Вип.29. - С.216-220;
Немченко С.Г. Модель та критерії подолання девіантної поведінки // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). - № 3. — Бердянськ: БДПУ, 2004. - С.84-90;
Немченко С.Г. Основні етапи вивчення проблеми корекції девіантної поведінки. Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки // Збірник наукових праць. - Вип.29. - Київ-Запоріжжя. - 2003. - С.183-187;
Немченко С.Г. Особистісна модель та критерії девіантної поведінки // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Психологічні науки). - № 1. - Бердянськ: БДПУ, 2004. - С.150-154;
Немченко С.Г. Особистісно-орієнтований підхід до педагогічної корекції поведінки акцентуйованих-підлітків девіантів // Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції ”Теорія і практика особистісно орієнтованої освіти”, Запоріжжя, 2003. - С.153-157;
Немченко С.Г. Підготовка майбутнього вчителя до роботи з девіантними підлітками // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). - № 2. - Бердянськ: БДПУ, 2002. - С. 192-198;
Немченко С.Г. Портрети девіантних підлітків. Психологічна корекція девіантної поведінки старшокласників загальноосвітньої школи: методичні рекомендації для вчителів, психологів загальноосвітніх шкіл. - Запоріжжя: ”Прем’єр", 2005. - 84 с.;
Немченко С.Г. Порушення комунікативної складової життєвої компетенції як один з чинників становлення девіантної поведінки // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). - № 3. - Бердянськ: БДПУ, 2004. - С.150-154;
Підласий І.П., Шарапова О.В. Корекція девіантної поведінки молодших школярів: Експериментальні матеріали. — Черкаси: ЧДГУ, 2002. — 44 с.;
Протасова Н.И. Психологическая диагностика девиантного поведения несовершеннолетних: Метод. рекомендации. — Астрахань: Изд-во АГПУ, 2000. — 26 с.;
Протасова Н.И. Психологическая помощь детям с девиантным поведением: Метод. рек. — Астрахань: Изд-во АГПУ, 2000. — 19 с.;
Смелзер Н. Дж. Девиация и социальный контроль // Социология: Учебник. — М., 1994.
Додатки
І.
Оцінка форм конфліктної поведінки(модифікований варіант Басса — Дарки)
Процедура тестування.
З молодшими школярами тест проводиться індивідуально або маленькими групами
Тестовий матеріал
Якщо я розлючуся, то мені хочеться вдарити когось.
Я ніколи не буваю настільки сердитим, щоб кидатися предметами.
Я легко дратуюся, але швидко заспокоююся.
Якщо мене не попросять по-гарному, я не виконаю прохання.
Мені здається, що до мене бувають часто несправедливі.
Я не люблю коли про мене говорять щось у мене за спиною.
Я не можу удержатися від суперечки, якщо друзі не згодні із мною.
Якщо мені траплялося обдурити когось, я відчував (ла) болісні каяття совісті.
Мені здається, що я не здатний ударити людину.
Коли я дратуюся, то хлопаю дверима.
Іноді люди дратують мене просто своєю присутністю.
Якщо мені не подобається встановлене правило, мені хочеться його порушити.
Іноді мене гризе заздрість, хоча я цього не показую.
Я думаю, що багатьом дітям з нашого класу я не подобаюсь.
Я вимагаю, щоб люди поважали мої права.
Іноді мені на розум приходять думки, яких я соромлюся.
Я знаю людей, які здатні довести мене до бійки.
Іноді я виражаю гнів тим, що стукаю кулаком по столу.
Я часто почуваю себе як порохова бочка, готова вибухнути.
Якщо хтось вдає із себе «головного», я завжди поступаю йому всупереч.
Немає людей, яких я по-справжньому ненавидів би.
Напевно, є досить багато однолітків, які мені заздрять.
Навіть якщо я злюся, я ніколи не кричу.
Школярі, які не хочуть вчитися, повинні відчувати почуття провини.
Я рідко даю здачі, навіть якщо хтось ударить мене.
Я можу згадати випадок, коли був таким злим, що брав перший предмет, що попався, і ламав його.
Я буваю грубуватий стосовно школярів, які мені не подобаються.
Коли із мною розмовляють командним тоном, мені нічого не хочеться робити.
Звичайно я намагаюся приховувати погане ставлення до однолітків.
Іноді мені здається, що наді мною сміються.
Якщо хтось дратує мене, я готовий сказати все, що я про нього думаю.
Мене гнітить те, що я мало слухаюсь своїх батьків.
Якщо хтось першим ударить мене, я не відповім йому.
У суперечці я часто підвищую голос.
Я не дратуюся через дріб'язки.
Коли хтось вдає із себе «головного», я роблю все, щоб він не зазнавався.
Я не завжди одержую те хороше, на що, як мені здається, заслуговую.
У мене немає ворогів, які хотіли б мені нашкодити.
Я часто погрожую однокласникам, хоча й не збираюся приводити погрози у виконання.
Я роблю багато такого, про що згодом жалую.
Ключ до тесту
1.
Фізична агресія
1
-9
17
-25
-33
2.
Непряма агресія
-2
10
18
26
34
3.
Дратівливість
3
11
19
27
-35
4.
Негативізм
4
12
20
28
36
5.
Уразливість
5
13
-21
29
37
6.
Підозрілість
6
14
22
30
-38
7.
Вербальна агресія
7
15
-23
31
39
8.
Почуття провини продолжение
--PAGE_BREAK--
8
16
24
32
40
ІІ.
Діагностика форм конфліктної поведінки.
Опитувальник Басса-Дарки
Прізвище _______________________________
Ім'я ____________________________________
По батькові _____________________________
Вік ____________________________________
Дата й місце тестування ___________________________________
Час тестування ___________________________________________
1.
9
17
25
33
2.
10
18
26
34
3.
11
19
27
35
4.
12
20
28
36
5.
13
21
29
37
6.
14
22
30
38
7.
15
23
31
39
8.
16
24
32
40
Шкала 1 сумарна кількість балів ________
Шкала 2 сумарна кількість балів ________
Шкала 3 сумарна кількість балів ________
Шкала 4 сумарна кількість балів ________
Шкала 5 сумарна кількість балів ________
Шкала 6 сумарна кількість балів ________
Шкала 7 сумарна кількість балів ________
Шкала 8 сумарна кількість балів ________
ІІІ.
Опитувальник формально-динамічних властивостей індивідуальності (ОФДВІ) В.М. Русалова.
Я часто відчуваю потребу в русі.
Я не шукаю нових рішень відомих проблем.
Я постійно хочу здобувати нові знання.
У вільний час я із задоволенням займаюся фізичною працею.
Я швидко рахую.
Я сильно переживаю, коли здаю іспит менш успішно, ніж очікував (а).
Я віддаю перевагу самоті, а не великій компанії.
Мені легко одночасно виконувати кілька справ, наприклад, дивитися телевізор і читати.
Мені легко виконувати розумову роботу, що вимагає тривалої уваги.
Я переживаю, коли виконую завдання не так, як варто було б.
Я — легкий (ка) на підйом.
Я засмучуюсь, коли виявляю свої помилки при виконанні інтелектуальної роботи.
Я легко перемикаюся з однієї справи на іншу.
Я швидко вирішую арифметичні завдання.
Мені не важко включитися в розмову.
Я рухлива людина.
Я утомлююся від тривалої розумової роботи.
Я легко перемикаюся з рішення однієї проблеми на іншу.
Я віддаю перевагу швидкій ходьбі.
Моя мова повільна й некваплива.
Я часто висловлюю свою думку, не подумавши.
Я засмучуюся, якщо мені не вдається щось змайструвати самому (ой).
Я люблю інтелектуальні ігри, у яких потрібне швидке прийняття рішення.
Я відчуваю незручність через те, що в мене поганий почерк.
Я часто відчуваю побоювання того, що можу не впоратися з роботою, яку вимагає розумової напруги.
Я ранима людина.
Я неохоче виконую термінову розумову роботу.
Я часто не можу заснути тому, що мені не вдається знайти рішення якоїсь проблеми.
Я завжди виконую свої обіцянки незалежно від того, зручно мені це чи ні.
Я засмучуюся, посперечавшись із друзями.
У мене псується настрій, коли я довго не можу вирішити якусь проблему.
|Мені легко займатися фізичною працею тривалий час.
Я почував (а) би себе дискомфортно, якби на тривалий час був (а) би позбавлений (а) можливості спілкування з людьми.
Я ніколи не спізнювався (а) на побачення або на роботу.
У мене багато друзів і знайомих.
Я регулярно читаю про нові досягнення науки й техніки.
Я сильно хвилююся перед майбутнім іспитом.
Зазвичай я думаю неквапливо.
Мені подобається майструвати речі своїми руками.
Я успішно виконую роботу, що вимагає тонких і скоординованих рухів.
Мені легко готуватися до декількох іспитів одночасно.
Буває, що я говорю про речі, у яких не розбираюся.
Моя мова часто випереджає мої думки.
Я схильний (на) перебільшувати свої невдачі, пов'язані з розумовою діяльністю.
Я люблю брати участь у спортивних іграх, що вимагають швидких рухів.
Під час бесіди мої думки часто перескакують із однієї теми на іншу.
Мені легко було б здати два іспити в один день.
Я почуваю в собі надлишок інтелектуальної енергії.
Мені подобаються ігри, що вимагають швидкості й спритності рухів.
Мені важко говорити швидко.
Мені легко зав'язувати знайомства першим.
Я відчуваю досаду, коли у мене не вистачає спритності для участі в спортивних іграх на відпочинку.
Я швидко думаю, перебуваючи в будь-якій ситуації.
Робота, що вимагає повної віддачі розумових сил, відштовхує мене.
Я засмучуюся від того, що пишу повільно й іноді не встигаю записувати необхідну інформацію.
Я переживаю, коли мене не розуміють у розмові.
Я говорю вільно, без запинок.
Я охоче виконую фізичну роботу.
Мені легко виконувати одночасно кілька завдань, що вимагають розумової напруги.
Я волію займатися роботою, що не вимагає великого фізичного навантаження.
Я сильно хвилююся під час іспиту.
Мені потрібно багато часу, щоб розібратися в тій або іншій проблемі.
Як правило, я не вступаю в спілкування з малознайомими людьми.
Я легко навчаюся ремеслу (рукоділлю). продолжение
--PAGE_BREAK--
Мені подобаються завдання на «кмітливість».
Я віддаю перевагу одноманітній фізичній роботі.
Нерідко я конфліктую із друзями через те, що говорю, не подумавши.
Я волію постійно перебувати серед людей.
Я пишу швидко.
Я швидко утомлююся від фізичної роботи.
Я говірка людина.
Іноді я перебільшую негативне відношення до себе з боку своїх близьких.
У мене часто псується настрій через те, що зроблена мною річ виявляється не зовсім удалою.
Я легко ображаюся, якщо мені вказують на мої недоліки.
Під час фізичної роботи я часто роблю перерви для відпочинку.
Мені подобається різноманітна ручна праця.
Мені легко внести пожвавлення в компанію.
Я відчуваю тривогу, переходячи вулицю перед транспортом, що рухається.
Мені легко провести пряму лінію від руки (без лінійки).
Я можу, не роздумуючи, поставити запитання незнайомій людині.
Мене дратує швидка мова співрозмовника.
Я із задоволенням виконую розумову роботу.
Я вважаю свої рухи повільними й неквапливими.
Багато хто вважає мене фізично сильним.
Коли я жваво розповідаю про щось, я прибігаю до міміки й жестів.
У мене бувають думки, які мені не хотілося б повідомляти навколишнім.
Для підготовки до іспитів я витрачаю часу менше, ніж інші.
У моїй мові багато тривалих пауз.
Мене засмучує те, що я фізично менш розвинений (а), ніж хотілося б.
Я сильно хвилююся перед відповідальною розмовою.
Я утомлююся, коли доводиться довго говорити.
Я почуваю в собі надлишок фізичних сил.
Рухи моїх рук швидкі й стрімкі.
Я вільно почуваю себе у великій компанії.
Мені подобаються завдання, що вимагають постійного перемикання уваги.
Я віддаю перевагу завданням, не пов'язаним з великим розумовим навантаженням.
Я волію вирішити завдання до кінця, перш ніж узятися за іншу.
Навіть перебуваючи в тісному колі друзів, я залишаюся мовчазним.
У роботі по господарстві я легко перемикаюся з однієї справи на іншу.
Я вважаю себе майстром на всі руки.
Я легко висловлюю свої думки в присутності незнайомих людей.
Я досить швидко виконую фізичну роботу.
Мене засмучують незначні помилки, допущені при рішенні якогось завдання.
Я швидко читаю вголос.
Я переживаю через те, що в мене немає досить виражених здатностей для оволодіння ремеслом, яке цікавить мене.
Я ґрунтовно планую майбутню розумову роботу, щоб уникнути можливих помилок.
Я не відрізняюся оригінальністю в рішенні завдань.
Мене засмучує, що я недостатньо добре володію ремеслом (рукоділлям).
Я сильно хвилююся, коли мені доводиться з'ясовувати відносини із друзями.
Я маю потребу в людях, які мене підбадьорюють і утішають.
Я намагаюся уникати важкої фізичної роботи.
У вільний час мене тягне поспілкуватися з людьми.
Я волію подумати, зважити, і лише потім висловитися.
На вечірках і в компаніях я тримаюся окремо.
Я без особливої роботи зміг (ла) би накреслити складну геометричну фігуру.
У компанії я зазвичай починаю розмову першим.
Я легко сприймаю швидку мову.
У мене повільні рухи, коли я що-небудь майструю.
Я швидко вирішую головоломки.
Тривала підготовка до іспитів стомлює мене.
Я іноді брешу.
Я волію виконувати фізичну роботу у швидкому темпі.
Мені подобається швидко говорити.
Коли я виконую роботу, що вимагає тонкої координації рухів, я відчуваю деяке хвилювання.
Я люблю бувати в великих компаніях.
Я не намагаюся уникати конфліктів.
Я здатний (а) виконувати тривалу фізичну роботу без стомлення.
Мені приємні швидкі рухи.
Я люблю самоту.
Мені легко настроїтися на виконання нового завдання.
Мені важко було б зробити потрібну річ своїми руками.
Я вважаю себе фізично сильною людиною.
Я віддаю перевагу роботі, що не вимагає віддачі інтелектуальних сил.
Мені важко втриматися від висловлення зненацька виниклої ідеї.
Я з легкістю можу звернутися із проханням до іншої людини.
Мені подобається робота, що не вимагає швидких рухів.
Я віддаю перевагу повільній, спокійній розмові.
Я відчуваю почуття образи від того, що оточуючі мене люди, як мені здається, обходяться із мною гірше, ніж варто було б.
Розумова робота для мене більше приваблива, ніж фізична.
Зазвичай я дочитую книгу до кінця, перш ніж узятися за нову.
У ручній праці мене дратують найменші неполадки.
Я зазвичай повільно виконую інтелектуальні завдання.
Я люблю багато читати.
Коли я щось майструю, я звертаю увагу навіть на незначні погрішності.
Багато хто вважають, що я досить кмітлива людина.
У розмові я легко ображаюся по дрібницях;
Приступаючи до рішення навіть нескладного завдання, я відчуваю почуття непевності.
При спілкуванні з людьми я часто почуваю себе непевно.
Я легко переглядаю свої рішення й приймаю нові.
Серед моїх знайомих є люди, які мені явно не подобаються.
IV.
Бланк для відповідей
Прізвище
____________ Ім'я ___________ По батькові ______________________
Рід занять (профіль навчання). ___________________________________
Вік
Інструкція
Поставте хрестик або галочку в тій графі, що відповідає затвердженню, що описує вашу поведінку:
не характерно для мене,
мало характерно для мене,
досить характерно для мене,
характерно для мене.
№
1
2
3
4
№
1
2
3
4
№
1
2
3
4
1
51
101
2
52
102 продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
18
30
28
37
21
47
26
37
27
100
95
110
305
66
239
вс
5
5
7
9
Касимов
Сергій
7
26
29
22
17
20
28
27
26
33
31
27
23
77
75
91
243
66
177
сер
2
8
5
5
Кокшарова
Галина
6
27
31
30
35
25
27
27
39
37
31
41
32
88
79
109
276
91
185
сер
6
9
7
9
Коробов
Євгеній
7
32
33
31
28
35
30
33
32
33
30
30
31
96
98
93
287
91
196
сер
9
9
9
9
Глечиков
Олексій
13
27
35
35
34
24
35
23
33
37
29
34
39
97
82
100
279
106
173
сер
9
9
6
6
Маракулін
Христина
15
30
32
26
36
26
30
25
39
40
35
27
36
88
78
102
268
111
157
сер
6
6
6
6
Петошина
Зоя
7
22
28
27
28
21
29
28
28
27
22
33
32
77
78
82
237
88
149
сер
8
8
9
9
Поповичук
Олег
15
33
33
30
32
27
29
27
27
37
30
32
27
96
83
99
278
86
192
сер
9
9
9
9
П'ятаков
Євгеній
10
32
35
38
23
29
37
33
19
39
29
34
18
105
99
102
306
60
246
вс
7
9
5
5
Рахімова
Каміла
17
29
26
32
26
26
29
36
41
43
40
42
34
87
91
125
303
101
202
сер
9
6
7
9
Сергєєва
Марія
6
37
31
43
28
26
26
26
24
41
45
36
31
111
78
122
311
83
228
сер
7
9
7
7
Сіголаєв
Віктор
10
22
21
39
21
18
31
34
26
43
30
37
24
82
83
110
175
71
104
Сер
5
9
7
2
Смирнов
Євгеній
19
Виключається з обробки
Ткачук
Марія
16
39
39
44
26
34
35
33
42
39
32
38
32
122
102
109
333
100
233
Вс
7
6
7
7
Шандровська
Катерина
12
32
42
33
28
40
26
36
29
34
30
34
32
107
102
98
307
89
218
Сер
7
9
9
7
Ясинський
Кирило
8
32
32
36
26
32
35
35
27
37
31
36
27
100
102
104
306
80
226
Сер
9
9
7
9 продолжение
--PAGE_BREAK--
Умовні позначки (власні):
Тип М — диференціальний тип темпераменту в психомоторній сфері;
Тип И — в інтелектуальній сфері;
Тип К — у комунікативній сфері;
Тип Заг. — загальний тип темпераменту.
У стовпці ІЗАД позначки «сер» — середній рівень загальної адаптивності; «вс» — високий рівень.