План
1. Психологічнахарактеристика чинників, що впливають на формування агресивного натовпу
2. Психологічні особливостімікросередовища засуджених
3. Ситуаційна задача
Список використаноїлітератури
1. Психологічнахарактеристика чинників, що впливають на формування агресивного натовпу
Є ти пічні життєві ситуації іобставини, в яких легко утворюються багаточиселені скупчення людей (натовпи).До них відносяться наступні:
· стихійнілиха (землетруси, великі повені, пожежі);
· громадськийтранспорт і транспортні вузли (вокзали, метро тощо);
· масовівидовища (спортивні матчі, естрадні концерти тощо);
· політичніакції (мітинги, демонстрації, політичні вибори, страйки та інші акціїпротесту);
· місцямасових гулянь і відпочинку (стадіони, площі та вулиці міста, помешкання імайданчики для великих дискотек тощо).
· Натовпом,звичайно, називають такі скупчення людей, які у тій чи іншій мірі відповідаютьнаступним ознакам:
· багаточисленість;
· високаконтактність, тобто кожна людина знаходиться на бли зькій відстані з іншими,фактично входячи у персональні про стори;
· емоційназбудженість (типовими психологічними станами цієї групи є динамічні,неврівноважені стани: підвищена емоційна збудженість, хвилювання людей тощо);
· неорганізованістьабо стихійність (натовп частіше всього утворюється стихійно, має слабкуорганізованість);
· відсутністьзагальної, усіма усвідомленої мети (загальна для всіх мета, як правило,відсутня або, при її наявності, слабко усвідомлюється більшістю людей, крімтого, цілі можуть легко втрачатися, пер-шопочаткові цілі часто підміняютьсяіншими, не рідко підставними тощо).
Таким чином, під натовпомнеобхідно розуміти багаточисленне скупчення людей, що знаходяться убезпосередніх контактах один з одним й у стані підвищеного емоційногозбудження, яке характеризується відсутністю загальної для всіх усвідомленоїмети.
Різні види натовпіввиділяються на базі, яким вищеперерахованих ознак, яким вони відповідають, абопри появі нових специфічних ознак. За ступеню активності натовпи розділяютьсяна пасивні, активні і агресивні.
Пасивний натовп. Характерна його ознака — відсутність(прихованість) емоційного збудження. За таких умов люди слабко пов'язані міжсобою інформацією, а отже не можуть спільно діяти. Вони спокійно очікують нащось або хаотично і відносно незалежно один від одного пересуваються (натовплюдей на вокзалі тощо).
Активний натовп. Таким є натовп, що перебуває у станіемоційного збудження, яке породжує психологічну готовність людей діяти спільно.У них формуються подібні соціальні установки на певні форми поведінки. Вактивному натовпі міцнішають зв'язки між людьми, інтенсивнішає обмінінформацією та ін. У стані внутрішньої активності натовп психологічно готовийдо спільної дії, але ще не діє; реально діючий — виявляє активність внутрішньоі зовнішньо.
Агресивний натовп. Його характеризує високий рівеньемоційного збудження, внутрішньої і зовнішньої активності. З часом у цьому натовпіз'являється новий стан, пов'язаний з накопиченням психічного напруження людей,відчуттями відчаю, гніву тощо. Головною особливістю агресивного натовпу єдеструктивна, руйнівна поведінка щодо предметів і людей (наприклад, спортивнівболівальники-фанати). За характером поведінки виокремлюють випадковий,діючий, конвенційний, експресивний різновиди натовпу.
Випадковий натовп. Його виникнення пов'язане з інтересомдо певної події (наприклад, дорожня аварія).
Діючий натовп. Він може бути агресивним, панічним,корисливим, несамовитим. Його дії часто спричинені ненавистю до когось,необхідністю рятуватися від небезпеки, прагненням оволодіти якимись цінностямиабо станом екстазу (під час релігійних ритуалів, концертів, карнавалів).
Конвенційний натовп. Основою його формування поведінки євизнання реальних чи уявних правил і норм. Дії такого натовпу легшепрогнозувати, коригувати.
Експресивний натовп. У такому натовпі людей об'єднуютьспільні почуття (радість, протест, горе та ін.).
Усі види натовпу об'єднані високоюдинамічністю, мінливістю. Вони можуть легко переходити від одного стану до іншого, внаслідок чогоними легко і водночас важко керувати.
Одна і та сама особа у натовпі і позанатовпом поводиться по-різному. Психологічні особливості поведінки індивіда внатовпі характеризують: — посилення залежності поведінки від натовпу, зниженнясамоконтролю. Індивід неусвідомлено підкоряється зовнішньому впливу великоїгрупи людей, тобто зростає екстернальність (зовнішній вияв) і знижуєтьсяінтернальність (внутрішня регуляція) його поведінки; — деіндивідуалізаціяповедінки. Вона виявляється в уподібненні психологічних проявів, унаслідок чогоповедінка різних людей втрачає самобутність; — зниження інтелектуальнихякостей. У натовпі люди не спроможні тривалий час утримувати увагу на одному ітому самому об'єкті. У них посилюється некритичність мислення. Все це зумовлюєвідповідні особливості перероблення інформації: в натовпі людина легкосприймає, швидко переробляє і транслює будь-яку інформацію, мимовільноперекручуючи її; — підвищена навіюваність. У натовпі індивід може легкоповірити у незвичну інформацію, піддаватися абсурдним закликам та ін.; — підвищена фізична, психофізична і психічна активність. Індивід у натовпімобілізує всі свої ресурси, внаслідок чого виявляє незнані до того можливості(підняти важкий предмет, високо стрибнути та ін.); — прояви незвичноїповедінки. Свідченням цього є нетипові, непередбачувані форми поведінки. Різноманітніповедінкові прояви індивідів у натовпі і натовпу загалом часто бувають надзвичайнонебезпечними як для оточення, так і для тих, хто є його частиною.
Важливою структурноюхарактеристикою натовпу є її соціально-психологічний склад. Це — самостійнийчинник, який значною мірою впливає на його формування, розвиток та, що особливоважливо, перехід його учасників до активних дій. Натовп за складомнеоднорідний, у ньому можна виділити такі прошарки:
1) активні учасники — ті, щомають на меті взяти безпосередню участь у протиправних діях, причому мотиви їхповедінки можуть різнитися (дати вихід негативним емоціям, набути авторитету,помститися міліції та інші);
2) підбурювачі — ті, що незбираються особисто активно діяти, а прагнуть використати для досягненнявласної мети інших осіб; вони звертаються до присутніх із лозунгами та закликами,формують «образ ворога», спонукають негативні емоції, маніпулюють суспільноюдумкою;
3) «спостерігачі» — до того,що відбувається, ставляться зацікавлено, але наміру брати участь в активнихдіях не мають;
4) «випадкові» — до подіїставляться байдуже або ж навіть негативно, засуджуюче, але їхня присутністьчисельно збільшує натовп, надає присутнім відчуття могутності.
Натовп переходить до активнихдій, коли кількість учасників першої групи досягає «критичної концентрації»(приблизно 20%). Це стає можливим унаслідок дії таких умов:
— зумисне загостренняобстановки призвідниками та підбурювачами, яке може мати як словесну форму(звертання до присутніх, вигуки, скандування окремих слів чи лозунгів), так івиражатися у безпосередніх агресивних діях, які вчиняють спеціальнопроінструктовані та підготовані особи. Привід для таких дій, як правило, невідповідає ступеню активності (зупинка та пошкодження транспорту, биття шибок,застосування сили щодо «невгодних» ораторів чи працівників міліції), метою якоїє провокування агресивності присутніх громадян та представників «офіційноїсторони»;
— неможливість перевіркивідомостей, що надходять, внаслідок чого на віру приймається та інформація, щовідповідає загальному емоційному настрою та надходить від осіб, які користуютьсядовірою і авторитетом;
— присутність неврівноваженихта легкозбуджуваних людей;
осіб, схильних до агресивноїповедінки та таких, що нарікають на несправедливе до себе ставлення в минулому;
п'яних чи в станінаркотичного збудження; угруповань підлітків та молоді з антисоціальнимиустановками. Такі особи із «підвищеною реактивністю» до порушень громадськогопорядку далеко не завжди з'являються випадково — 'їх можуть спеціальноготувати, у тому числі й доводячи до стану сп'яніння, тенденційно пояснюючиподії тощо.
У результаті зазначених умовскупчення громадян перетворюється на агресивний натовп, у якому багато хтопочинає діяти зовсім не так, як у повсякденному житті — вони приймають зазразок поведінку оточуючих, навіть якщо це суперечить їхнім моральним принципамта звичкам. Значно зростає агресивність людей, у їхніх висловлюваннях та діяхз'являється жорстокість.
Можна виділити три етапирозвитку натовпу:
1) початковий — виникненняконфліктної ситуації, що своєчасно не ліквідується; присутні висловлюютьобурення, з'являються чутки, відбувається зараження – негативною емоцією осіб,що не мають безпосереднього відношення до конфлікту. Громадяни втрачаютьспокій, стають підвищено сприйнятливими до негативної інформації. З числаприсутніх виділяється лідер (стихійний чи такий, що свідомо використовує длявласної мети виникле емоційне напруження) та активне ядро, які прагнуть будь-щозбільшити кількість осіб, готових активно діяти. Швидко зростає напруження, якевимагає спільної та невідкладної дії, формується агресивна установка;
2) активний — від першихспільних дій до початку розсіювання натовпу. Як правило, спільні діїпочинаються після якогось додаткового стимулу, у тому числі провокаційних вимогрозправитися із «винуватцями» («образ ворога» залежить від ситуації). На даномуетапі цілі й мотиви діяльності учасників натовпу можуть змінитися: агресивністьприсутніх спрямовується не на об'єкт, що викликав негативні емоції, а на осіб,що забезпечують охорону громадського порядку і, на думку зібрання, є представниками«винуватої» сторони. Саме цим пояснюється ворожість щодо працівників міліції таопір навіть правомірним їх діям;
3) заключний — розсіюваннянатовпу із застосуванням сили.
2. Психологічні особливостімікросередовища засуджених
З метою перевиховання засуджениху виправно-трудових закладах використовується навчання, праця, спілкування,котрі поєднуються з режимом — особливою організацією діяльностівиправно-трудового закладу. Дотримання режиму засудженими забезпечується через:
• охорону і нагляд за ними;
• використання заходів заохочення істягнення;
• застосування у суворо визначенихвипадках заходів безпеки (зброї, наручників та ін.).
Основною базою дії режиму як фактораперевиховання злочинця є жорсткість і непохитність виконання його вимог. Режимпо-різно-му сприймається і переживається засудженими.
Суб’єктивне сприйняття і переживаннярежиму залежать від його виду, індивідуальних психологічних особливостейзасудженого, ставлення до вироку, строку перебування у виправно-трудовомузакладі, сімейного і соціального стану та інших факторів. Працівникамвиправно-трудових закладів дуже важливо з’ясувати, як кожен засуджений сприймаєрежимні обмеження, які переживання в нього виникають, наскільки вони глибокі,як впливають на його психічний стан і т. д.
Режим у місцях позбавлення волі маєцілком самостійну виховну функцію, оскільки передбачає чіткий розпорядок дня,високу організованість життя і побуту засуджених. Сувора регламентаціяжиттєдіяльності злочинців безпосередньо впливає на їхній характер і поведінку.І якщо в засудженого виникає справжнє бажання покінчити зі злочинним світом івиробити в себе якості, необхідні для життя на волі, то вимоги режимудопомагають йому виховати в собі дисциплінованість думки і дій, обов’язковість,акуратність, зібраність та інші позитивні інтелектуальні, вольові та емоційніриси характеру.
Але свій позитивний вплив на психікузасуджених режим виправно-трудового закладу справлятиме лише в тому разі, колиправила режиму психологічно виправдані і обґрунтовані, відповідають головномузавданню виправно-трудового закладу — відірвати злочинця від умов йогокриміналізації, зруйнувати його злочинні зв’язки і настанови. Це означає, щорежим повинен оптимально розподіляти навантаження, створювати таку напруженістьпсихіки ув’язнених, щоб вона не призводила до зриву їхньої психічноїдіяльності, а була сприятливою для розвитку особистості.
Крім того, однією з важливих умовпозитивного впливу режиму, який існує в тюрмі чи таборі, на засуджених єпсихологічно грамотна діяльність працівників виправно-трудових закладів.Справжніх вихователів у цих закладах явно не вистачає, їхні знання в галузіпсихології і педагогіки недостатні, через що вони, як правило, не задумуютьсянад тонкощами людської психіки засудженого, сприймають всіх “на один кшталт”,допускаючи стосовно ув’язнених дії, які принижують гідність особистості. Доречі, такі дії порушують вимоги встановленого, наприклад, у тюрмі режиму івикликають у засуджених у відповідь злість і агресивні дії.
“Тема скоєного злочину, особистоївини, відповідальності дуже непопулярні у слідчих ізоляторах, тюрмах іколоніях. Її рідко торкаються навіть представники адміністрації, і не в останнючергу у зв’язку з тим, що зазвичай не можуть сказати нічого суттєвого з приводупричин злочинної поведінки, співвіднесеності провини і покарання, перспективподальшого життя… Представники адміністрації зовсім не підготовлені до того,щоб проникнути в душу засуджених, в її по-таємні глибини та інтимніпереживання, викликати сповідь і покаян-ня, а тим самим і очищення”, — зазначаєу своєму дослідженні Ю. Антонян .
До факторів ресоціалізаціїособистості засудженого, безумовно, відноситься праця, що є специфічноюлюдською діяльністю, безпосередньо формує особистість, виховує в ній рисихарактеру, розвиває здібності, інтереси, мислення, впливає на потреби, почуття,оцінки і т. д. Правильно організована суспільно корисна праця ув’язнених увиправно-трудовому закладі сприяє розвитку в них фізичних і розумових якостей,справляє перетворювальний вплив на особистість засудженого. Вона формує ізакріплює в людині позитивні моральні й етичні норми, моральні та правовівимоги до поведінки в умовах спільної діяльності людей.
Проблема використання праці якособливого фактора ресоціалізації засуджених полягає в тому, що багато з нихдуже негативно ставляться до трудового процесу, мають викривлене розуміння процінності і важливості суспільно корисної праці внаслідок закорені-лої у їхнійсвідомості утриманської психології. Змінити ставлення засуджених до праці,виявити інтерес до роботи, викликати захопленість трудовим процесом — завданняадміністрації виправно-трудових закладів. І тут теж не обійтися без знанняіндивідуально-психологічних особливостей засудженого: одна справа, коли він немає ніяких трудових навиків, інша — якщо він тривалий час пра-цював за певноюспеціальністю. Слід враховувати фізичні можливості людини (яке виховне значенняможе мати завдання, з яким засуджений явно не справиться?), його інтереси,накопичений досвід та ін. У цьому разі праця дійсно може сприяти змініспрямування особистості засудженого, допомогти йому витерпіти всі труднощіперебування у виправно-трудовому закладі і знайти після відбування строку своємісце в житті, стати повноправним членом суспільства.
У будь-якому виправно-трудовомузакладі (тюрмі, таборі, колонії для неповнолітніх злочинців) вплив наособистість засудженого здійснюється через соціальну групу (колектив). Томусуттєвим фактором перевиховання особистості ув’язненого є створення малих груп(колективу), що пов’язано з вивченням кожного члена групи і ретельним відбором.Зазвичай виділяють групи активу, резерву, па-сиву і важковиховуваних. Групаактиву — засуджені, які щиросердно покаялись у скоєному і твердо стали на шляхвиправлення, беруть активну участь у соціально корисній трудовій і громадськійдіяльності і своїми діями і поведінкою сприяють перевихованню інших. Групарезерву — це засуджені, які також прийняли рішення виправитися, активновиконують трудові завдання, але не проявляють ініціативи у перевихованні інших.Група пасиву — засуджені, які ще не прийняли остаточного рішення про стратегіюсвоєї поведінки, їхні вчинки і дії значною мірою залежать від створеноїситуації. Нареш-ті, найскладніша соціальна група — група важковиховуванихзасуджених, до якої належать особи, які не лише не стали на шлях виправлення, ай не беруть участі у трудовому процесі, чинять протидію позитивному виховномувпливу як адміністрації, так і групі активу. Члени цієї малої групи привносятьу життєдіяльність засуджених конфлікти, нездорове суперництво, а часом чинятьнасильство над невгодним їм засудженим.
Роль групових (колективних) норм,цінностей, звичок поведін-ки дуже дійова. Тому працівники виправно-трудовихзакладів повинні мати чітке уявлення про структуру малої групи, її психологічніознаки, способи впливу на окрему особистість, про групові психологічні явища івраховувати ці знання в роботі із засудженими.
Вище зазначалося, що важливимфактором впливу на психіку засудженого є режим відбування покарання. При цьомукожному виду ув’язнення відповідає свій режим — загальний, суворий, особливий.Режим слід трактувати не лише як фактор покарання, а й як фактор ресоціалізаціїособистості засудженого. Оскільки режим виправно-трудового закладу визначаєщоденну життєдіяльність ув’язненого, остільки сама життєдіяльність засудженогоповинна відповідати завданню його залучення до умов соціальної норми.
В існуючих в’язницях, таборах,колоніях тюремний режим більшою мірою виконує каральну функцію, обмежуючизасудженого у задоволенні найнасущніших потреб. Взяти, наприклад, нормужитлової площі для ув’язненого — 2 м2. При такій “нормі” вінобмежений у задоволенні навіть кисню. Але й ця “норма” не дотримується не лишеу тюрмах і колоніях, а й навіть у слідчих ізоляторах, де під слідствомзнаходяться особи в очікуванні вироку суду.
Що ж стосується тюрем,таборів і колоній, то в них часто має місце примусове утримання ув’язнених убарачних умовах із порушенням елементарних санітарно-гігієнічних вимог.
З психологічної точки зорунедопустимим є спільне утримання ув’язнених незалежно від рівня їхньоїморально-психологічної ураженості. Розпусний вплив закоренілих злочинців отримує в цих умовахдодаткові стимули, формуючи сприятливі для цієї категорії осіб звичаї ітрадиції поведінки. Мікроклімат у таких групах, як правило, важкий, щопов’язано з частими конфліктними ситуаціями. Адже саме мікроклімат, головноюскладовою якого є характер взаємин у групі, суттєво впливає на формуванняповедінки засудженого як всередині самої малої групи, так і з персоналомвиправно-трудового закладу. Особливо жорстоко травмується психіка молодихлюдей, які потрапили під вплив запеклих злочинців. Практика показує, що в такихумовах нестійка психіка юнака може мати незворотні психічні деформації.
У тюрмах, таборах і колоніяхзароджується і функціонує кримінальна субкультура, яка обслуговується особливоюкримінальною філософією виправдання і возвеличення злочинної поведінки,маскуванням низьких спонукань високими кримінальними мотивами. Ця субкультурамає свою систему цінностей, до якої можна віднести кругову поруку, відданість“братству” і злодійським традиціям, суворе дотримання “законів” злочинногосвіту тощо. Багато проявів кримі-нальної субкультури виявляються значущими дляслабосоціалізованої частини молоді, суттєво впливаючи на її поведінку. Зокрема,багато засуджених саме в місцях позбавлення волі отримують “уроки” цинізму,жорстокості, зухвалості, оволодівають блатним жаргоном і мовою умовних жестів,притаманних злочинному світу.
Найстійкіші стереотипи тюремноїповедінки виражені у таких правилах[5,6]:
а) для стійко привілейованихпрошарків:
• по можливості не працювати,примушувати працювати за себе “чушків” і “ображених”;
• якщо працювати, то лише напрестижних місцях (днювальним, черговим в їдальні, санчастині, бібліотеці);
• не брати участі у будівництвіінженерно-охоронних споруд;
• не прати білизни; не прибирати засобою, перекладаючи ці обов’язки на низькостатусних засуджених;
б) для нестійко привілейованих(“шісток”):
• працювати, але без перевиконаннянорми;
• ухилятися від будівництва охороннихспоруд;
• виконувати будь-яку роботу зазавданням “авторитетів” (мити підлогу, прасувати одяг, прибирати);
в) для стійко непривілейованих(“ображених”):
• добре працювати;
• виконувати будь-яку роботу як зазавданням “авторитетів”, так і за завданням адміністрації.
У місцях позбавлення волі існуєсистема “норм” стосовно відно-син з адміністрацією, стосовно режиму, сферипобуту (наприклад, не пробачати образи, спілкуватися лише у своєму колі,переслідувати осіб, які звернулися по захист до адміністрації та ін.).
Слід відзначити складність становищажінок у тюрмі чи таборі. Стан високої психічної напруженості, відсутністьсанітарно-гігієнічних умов, убогість обстановки, важка робота, конвой, ходіннястроєм, примітивні звички, боротьба за виживання — все це звалюється на жінку іморально її вбиває. Спеціалісти зазначають, що пси-хічні втрати жінок у тюрмібільші, ніж у чоловіків. Це пояснюється тим, що сфера блокованих у них потребширша і глибша, самі втрати переживаються гостріше, особистісне самозбереженнядосягається складніше. Специфіка жіночої психології практично не враховуєтьсяпрацівниками жіночих колоній, що викликано знову ж таки їхньою слабкоюпрофесійною підготовкою.
Найбільше травмується психіканеповнолітніх, які відбувають термін покарання в колонії. Потрапляючи вкримінальну субкультуру в найбільш вразливому до зовнішніх впливів періодісвого життя, підлітки відчувають глибинну особистісну перебудову, “наверненнядо нової віри”, прилучення до традицій, норм і цінностей злочинного світу.Рання криміналізація, випробування ритуалом “прописки” і на витривалість таінші випробування, які існують у місцях позбавлення волі, сприяютьдесоціалізації особистості підлітка. Не випадково, частина неповнолітніх, якіскоїли злочин, виходить з колонії вже не випадковими, а закоренілимизлочинцями, які оволоділи за час перебування в місцях позбавлення волі всіматонкощами кримінального ремесла. Цей факт свідчить про те, що виправно-трудовізаклади далеко не в усіх випадках успішно вирішують завдання ресоціалізаціїособистості засудженого.
Жорсткі, а часом і жорстокі, методивпливу, режим у вигляді лише каральної функції, несприятливі умовижиттєдіяльності засуджених перетворили тюрми, табори і колонії на “академії”злочинності, в стінах яких частіше формуються лише негативні якості — злість,нестриманість, нервовість, невір’я у справедливість як соціальну норму тощо.
Життєдіяльність засуджених увиправно-трудових закладах має свою психологічну забарвленість залежно відпевних періодів їхнього перебування в місцях позбавлення волі.
I період — період адаптації,який триває перші два–чотири місяці. Він характеризується найнапруженішимпсихічним станом засудженого. Особливо гостро відчувається обмеження потреб,зміна сформованих раніше стереотипів життя і поведінки. Виникають різноманітнінегативні емоції (стрес, афект, фрустрація і т. д.), почуття пригніченості,приреченості, часом страху. Саме в цей період засуджений потребує психологічнограмотного ставлення до нього персоналу, виявлення терпіння і педагогічноготакту від вихователів.
II період пов’язаний з певноюпереорієнтацією ув’язненого, з розвитком в нього інтересів у нових умовах життя(робота, яку виконує, навчання, створення мікрогрупи і т. п.). Розширюєтьсясфера соціально-рольової поведінки, з’являються позитивні емоції, яківикликають психічну активність засудженого, змінюється його психічний стан.
III період характеризується появоюмети в житті і виробленням шляхів її досягнення. У цей період відбуваютьсяпоєднання зовнішнього впливу персоналу тюрми, табору, колонії з самовихованням,переоцінка ціннісних життєвих характеристик, змінюються погляди на деякісторони побуту, стосунки з людьми і т. п.
IV період — очікування скорогозвільнення. Часто цей період проходить дуже важко: ув’язненого опановують думкипро те, як він прилаштується до життя в новому для себе світі і в новій якості,як складуться стосунки з рідними і близькими, як буде розв’язана проблемапрацевлаштування та ін. По суті, перед тими, хто звільняється, постає завданнянової особистісної перебудови, що викликає гострі переживання і призводитьіноді до підвищеної збудливості індивіда. Найбільш глибокі переживанняпов’язані з такими життєвими драмами, як розпад сім’ї, втрата житла, смертькогось з родичів і т. п. Виходять на волю люди з різними почуттями: одні зчистою совістю (це так звані випадкові злочинці, які розкаялися у скоєному),інші — озлоблені і мстиві (вони вважають, що їх засудження було несправедливим,а міра покарання — занадто жорстокою), треті взагалі не прощаються із зоною (цезлісні, закоренілі злочинці, для яких злочин-ний спосіб життя виступає як єдиноможливий).
Отже, чим краще організованажиттєдіяльність засуджених, чим більше режим виконує функції ресоціалізаціїособистості, чим вища професійна підготовка працівників тюрем, таборів,колоній, тим вищі результати перевиховання правопорушників.
3. Ситуаційна задача
натовп агресивнийзасуджений ресоціалізація
«Сьогодні в обіднюперерву, — розповідав заявник Петренко слідчому, — я йшов додому, і колипроходив повз вікна своєї квартири, почув розпачливий зойк. З тротуару, крізьосвітлене сонцем вікно та тюлеві портьєри, я побачив у кімнаті незнайомогочоловіка, який завдавав чимось удари моїй дружині. Поки я біг до вхідних дверей будинку,злочинець встиг зникнути. Вхідні двері було відчинено. Дружина, смертельнопоранена двома ножовими ударами, була непритомна. Я відразу викликав міліцію та»швидку допомогу", але вже було запізно".
«Розповідь ця доситьсумнівна», — подумав слідчий. Начому ґрунтувалися його підозри?
Слідчий піддав розповідьзаявника Петренко сумніву з декількох причин:
По-перше, крізь освітленесонцем вікно та тюлеві портьери неможливо роздивитись обрис людини, оскількискло має властивість відбивати сонячні промені, аж надто так, щоб визначитиособу людини у квартирі.
По-друге, як правило, вікнаквартир (навіть першого поверха) знаходяться вище зросту людини.
Список використаної літератури
1. Бедь В.В. Юридична психологія: Навч. посіб. — 2-ге вид., доп. і переробл. — К.: МАУП, 2004.
2. Белоус В.В. Темперамент идеятельность: Учебное пособие. — Пятигорск, 1990.
3. Васильев В.Л. Юридическаяпсихология. – СПб., 2000.
4. Гилева О.Б., Бочарова Т.В.Влияние социальных условий на структуру темперамента // Вопросы психологии. — 2000 — № 4 — с. 73 — 75.
5. Глоточкин А.Д., Пирожков В.Ф.Исправительно-трудовая психология. — С. 315.
6. Еникеев М.И. Основы общей июридической психологии: Учеб. для вузов. — С. 608.
7. Теплов Б.М. Психология ипсихофизиология индивидуальных различий. Избранные психологические труды. М.,1998.
8. Юридична психологія / За ред.Кондратьєва Я.Ю. – К., 2000.