КОНТРОЛЬНАРОБОТА
з дисципліни «Основи психології»
1. Психологіяяк наукаі система знань про закономірності, механізми, психічні факти і явища в життілюдини.
Слово«психологія» походить від двох старогрецьких слів: psyche, що означаєдуша і logos, що означає наука. Дослівно: психологія наука про душу.
Наука пройшла довгий шлях розвитку, відбувалася змінарозуміння об’єкту, предмету та цілей психології.
Можна умовно виділити ряд етапів розвитку науковогорозуміння природи психіки та предмета психології як науки.
На першому етапі психіка розглядалась як душа (цей етаппочинається приблизно п’ять тисячоліть тому і закінчується на початку нашоїери). Потім природа психіки пов’язується із свідомістю людини (з перших столітьнашої ери і до кінця ХІХ ст.). У другій половині ХІХ ст. виникає уявлення пропсихіку як поведінку. Наприкінці ХІХ ст. психіка людини дедалі чіткішепов’язується із свідомістю, пізніше – з особистістю.
Психологіяформувалась упродовж століть і бурхливо розвивається в сучасних умовахнауково-технічного поступу в нерозривному взаємозв’язку з іншими галузяминаукового знання і суспільної практики. Психологія як наука становить системупов’язаних між собою та з іншими науками галузей. Передусім це соціальна,історична, економічна, етична, юридична, політична психологія, психолінгвістиката психологія мистецтва. Нерозривний зв’язок існує між психологією таприродничими науками і насамперед між психологією та фізіологією, внаслідокчого сформувалися спеціальні дисципліни – психофізіологія й психофізика.Розв’язання проблем виникнення й розвитку психіки в процесі біологічноїеволюції спричинило формування таких галузей знань, як зоологічна тапорівняльна психологія. Крім того, на межі природничих наук та психологіїформується і розвивається ряд напрямів, до яких можна віднести загальну,диференціальну й генетичну психофізіологію.
Важливіпсихологічні проблеми виникають на перетині педагогіки і психології при вивченнізакономірностей розвитку особистості, вікових та індивідуальних особливостейдітей, а також при розробці нових методів навчання й виховання.
Потребуютьпсихологічних знань і технічні науки, пов’язані з діяльністю людини в умовахкомп’ютеризованих, автоматизованих та автоматичних систем. На перетинітехнічних і психологічних наук сформувалися спеціальні дисципліни й напрями –психологія праці й інженерна психологія, котрі використовують психологічнізнання для оптимізації діяльності спеціалістів, а також для проведенняпрофорієнтаційної, профконсультаційної роботи, відбору кадрів та їх навчання.Ці науки спричинили виникнення науково-прикладного комплексу – ергономіки.
Базою об’єднаннявсіх спеціальних психологічних дисциплін є загальна психологія, яка теоретичной експериментально розробляє фундаментальні психологічні проблеми.
Психологія — наука про загальні психічні закономірності взаємодії людини із середовищем.
Психологія вивчає, яким чином зовнішній впливпереходить до внутрішнього, психічного відображення і стає регулятором нашоїдіяльності. А також вона вивчає загальні закономірності психічних процесів ісвоєрідність їхнього протікання в залежності від умов діяльності і відіндивідуально-типологічних особливостей людини.
Психічнаактивність людини спрямована на різні предмети. Задовольняючи свої матеріальні(органічні) та духовні потреби як необхідні умови життя, людина шукає й отримуєз навколишнього природного та соціального середовища потрібні для цьогоджерела, набуває знань, планує свої дії, визначає методи й шляхи їх здійснення,докладає великих зусиль, щоб досягти певної мети, переживає успіхи і невдачі.Усе це — психічна активність людини, предмет вивчення психології.
Предметпсихології — закономірності розвитку і вияву психічних явищ та їх механізми.
Коло явищ, які вивчає психологія, у кожної людинивиявляється чітко і досить виразно: це наші почуття, думки, образи, сприймання,прагнення, бажання, уява, погляди тощо — все, що утворює внутрішній змістнашого життя, яке дається нам безпосередньо і належить нам.
Психічні явища — це постійні регулятори діяльності, щовиникають у відповідь на подразники, які діють в даний момент часу (відчуття,сприймання), або ті, які були в минулому досвіді (пам'ять), узагальнюючи цівиливи і передбачаючи результати, до яких вони приведуть (мислення, уява),підсилюючі чи послаблюючі, взагалі активізуючи діяльність під впливом однихчинників і гальмуючі її під впливом інших (почуття, воля), виявляючивідмінність в поведінці людей (темперамент, характер, здібності). Пояснитипсихічні явища це означає розкрити їх взаємні зв'язки, залежність їх віджиттєвих умов, що їх породжують, з'ясувати ці закономірності, яким вонипідлягають. Отже, предметом психології є психічні явища. Тому психологію можнавизначити як науку, яка вивчає умови, властивості і закони психічних явищ,маючи при цьому на увазі, що психіка є особлива властивість особливим способоморганізованої матерії, суть якої полягає у відображенні реальної дійсності.
Усі психічні явища, які підлягають вивченню психології, поділяються натри групи:
1) психічні процеси;
2) психічні стани;
3) психічні властивості особистості.
Психічний процес — це акт психічної діяльності, що має свій об'єктвідображення і свою регульовану функцію.
Психічне відображення — це формування образа тих умов, у якихздійснюється дана діяльність.
Психічні процеси — це орієнтовно-регулюючі компоненти діяльності. Вонипідрозділяються на пізнавальні (відчуття, сприйняття, мислення, пам'ять іуява), емоційні і вольові.
Уся психічна діяльність людини — це сукупність пізнавальних, вольових іемоційних процесів.
Психічний стан — це тимчасова своєрідність психічної діяльності,обумовлена її змістом і відношенням людини до цього змісту.
Основні теоретичні принципи психології:
1) визнання детермінованості психічних явищ матеріальної дійсності;
2) генетичний підхід до психічних явищ, дослідження їх у розвитку;
3) вивчення психіки людини у взаємозв'язку біологічних і соціальнихфакторів;
4) визнання нерозривного взаємозв'язку психіки і діяльності.
Наукове розуміння психіки людини можливо лише при цілісному розглядісукупності психічних явищ. Абсолютизація окремих сторін психіки приведе допомилкових концепцій і теорій.
Психологія вивчає властивість мозку, що полягає в психічному відображенніматеріальної дійсності, у результаті якого формуються ідеальні образи реальноїдійсності, необхідні для регуляції взаємодії організму з навколишнімсередовищем.
Психологічне пізнання – це пізнання психічного,опосередкованого багатогранними істотними конкретними зв'язками, у які включенежиття людини, його природи, конкретного змісту, механізмів і закономірностейрозвитку. Дане пізнання відбувається на різних рівнях узагальнення – відпрактичного до теоретичного і, навпаки, шляхом з'ясування особливостейситуативних, мотиваційних. Дійових і після дійових психічних феноменів
У системінаукових понять, вона виявляє особливості, закономірності побудови та розвиткупсихіки, функціонування її механізмів. Психологія сформувала систему науковихуявлень, які розкривають природу психіки, слугують поліпшенню життя людей,їхньої поведінки та діяльності. Оволодіння системою психологічних знань сприяєзростанню психологічної культури окремої людини і всього суспільства,покращенню якості життя, психічного здоров’я людини, підвищення рівнянавчальної та професійної діяльності, громадської поведінки.
Сучасна наукова психологіяявляє собою досить розмаїту систему дисциплін та галузей. За спрямованістюдіяльності психологів на пізнання, дослідження або перетворення психікидоцільно виділяти три великі групи галузей – теоретичну, науково – прикладну тапрактичну психологію.
До теоретичної психологіїналежать: загальна психологія, історія психології, експериментальна, генетична,соціальна, порівняльна, диференціальна психологія, психофізіологія, психологіяособистості, моделювання психіки.
До науково-прикладноїпсихології слід віднести ряд галузей, для яких характерні дослідження іпрактичне використання знань з метою оптимізації поведінки та діяльності людей.
Практична психологія функціонуєі розвивається як система спеціальних психологічних служб, спрямованих нанадання безпосередньої допомоги людям у вирішенні їхніх психологічних проблем.Головна мета практичної психології – створити сприятливі соціальні тапсихологічні умови для діяльності в усіх сферах життя – від сімейних стосунківдо управління державою, надати дієву допомогу у розвитку та захисті їїпсихічного здоров’я. Основними функціями практичної психології є аналіз іпрогнозування поведінки й діяльності людини, активний соціальний тапсихологічний вплив, консультативно-методична, просвітницька, профілактична,реабілітаційна, дорадча та психогігієнічна функції тощо.
Психічніфакти виявляються об'єктивно, зовні: в міміці, психомоторних діях, рухах,діяльності — і творчості і суб'єктивно, внутрішньо: у відчуттях, сприйманні,увазі, пам'яті, уяві, почуттях, волі тощо. Разом з тим їхній зміст можеусвідомлюватися або існувати в неусвідомлюваній формі.
Протиріччявнутрішнього і зовнішнього у психіці людини розв'язуються через рухи, дії івчинки, що виражають ставлення людини до інших людей, природи й суспільства.
Змісті динамічну характеристику стосунків людини слід шукати в її мотивах, потребах,меті, до якої вона прагне, а також у властивостях темпераменту, характеру і їїздібностей.
Основнимимеханізмамипсихіки людини є відображення, проектування і опредметнення — докладаннялюдиною власних зусиль і хисту до формування матеріальних речей або знаковихсистем.
Упродуктах діяльності відображається неповторність, самобутність і індивідуальність,що є мірою виявлення людини — її творчого потенціалу.
Дляотримання об'єктивних і точних даних про закономірності, механізми психіки іпсихологічні факти використовуються методи дослідження. Метод — шлях пізнання ізастосування системи прийомів для досягнення певної мети.
Упсихології розроблені методи вивчення психічних фактів і феноменів.
Методи психології доцільно розділити на дві групи:пізнавальні (дослідницькі) методи; методи активного впливу на особистість.
Пізнавальні(дослідницькі) методи. Процес психологічного дослідження складається з рядуетапів: підготовки, збирання, обробки, інтерпретації фактичних даних таформування висновків.
Відповідно доетапів психологічного дослідження доцільно розрізняти чотири групи методів:організаційні, емпіричні, методи обробки даних та інтерпретаційні методи.
Розглянемоемпіричні методи отримання фактичних даних про психіку.
Методспостереження передбачає пізнання індивідуальних особливостей психіки людиничерез вивчення її поведінки. Інакше кажучи, за об’єктивними, зовнішньовираженими показниками (дії, вчинки, мова, зовнішній вигляд) психолог робитьвисновок про індивідуальні особливості протікання психічних процесів(сприйняття, пам’яті, мислення, уяви), про психічний стан людини, про риси їїособистості, темпераменту, характеру. Особливістю методу спостереження є те, щовивчення зовнішніх проявів психіки людини відбувається в природних життєвихумовах.
У науковійпсихології використовується також метод самоспостереження, який виступаєяк засіб вивчення, аналізу та синтезу власних учинків і дій, порівняння своїхдумок з думками інших людей.
Головним методомпсихологічного пізнання є експеримент. В експерименті експериментатор, тобтолюдина, що проводить дослід, також здійснює спостереження за психічнимиявищами, процесами у піддослідного (людини, з якою проводиться дослід).
Значногопоширення набули тести. Тест– це особливий вид експериментальногодослідження, що являє собою спеціальне завдання або систему завдань.Піддослідний виконує завдання, час виконання якого зазвичай враховують. Тестизастосовують не лише для отримання яких-небудь нових психологічних даних ізакономірностей, але частіше для оцінки рівня розвитку якої-небудьпсихологічної якості у даної людини в порівнянні з середнім рівнем (встановленоюнормою або стандартом). Тести застосовують при дослідженні здібностей, рівнярозумового розвитку, навичок, рівня засвоєння знань, а також при вивченнііндивідуальних особливостей протікання психічних процесів.
Метод бесіди,інтерв’ю та анкетний метод, пов’язані зі збиранням та аналізом словеснихвисловлювань. При правильному їх проведенні вони дозволяють виявитиіндивідуально-психологічні особливості особистості: схильності, інтереси,смаки, відношення до людей, до себе тощо.
Соціометричний тареферентометричний методи забезпечують вивчення стосунків між членами груп,виявляють їхню структуру (лідерів, аутсайдерів тощо) на основі відносно простоїпроцедури вибору одними членами групи інших за параметрами симпатії –антипатії, референтності (стосовно певних цінностей).
Аналіз продуктівдіяльності як метод дослідження можливий за наявності об’єктивних (матеріальнихабо матеріалізованих) наслідків діяльності людини, таких як архівні матеріали,чернеткові записи, щоденники, креслення, варіанти ескізів та малюнків. Їханаліз дає підстави ретроспективно відтворювати закономірності психічноїдіяльності особистості, її психічні властивості.
Для біографічногометоду характерні використання матеріалів, що стосуються особливостей життялюдини, її розвитку як особистості, аналіз важливих подій у її дитинстві,юнацтві, навчанні та трудовій діяльності, внаслідок чого реконструюютьсяхарактерні риси особистості.
Трудовий методпередбачає включення дослідника у конкретну діяльність (професійну, громадськутощо), оволодіння її технологією, входження у відповідну роль з метою вивченняніби зсередини її закономірностей. Ефективність трудового методу залежить відздатності дослідника до перенавчання, перевтілення, певного артистизму,рефлексії, об’єктивної фіксації дослідних даних тощо.
Методи активноговпливу на особистість. Сучасній науковій психології властиві не лише великіметодичні можливості у пізнанні закономірностей психіки, а й здатність припотребі активно впливати на психічні властивості особистості. Потреба у цьомувиникає, коли людина потрапляє у психотравмуючі ситуації – внаслідокміжособистісних конфліктів, стихійного лиха або техногенної катастрофи тощо. Уцих випадках застосовуються методи активного психологічного впливу на людину зметою поліпшення її стану, подолання негативних наслідків для психіки.(Психологічна консультація, Психологічна корекція, Психологічний тренінг,Психологічна терапія та реабілітація, гіпноз, арттерапія (оздоровленнямистецтвом), терапія творчим самовираженням, трудотерапія тощо.)
Для дослідження тієї чи іншої психологічної проблеми використовуєтьсявідповідна система прийомів і правил дослідження — методика конкретногодослідження (висування гіпотези, вибір експериментального прийому івідповідного матеріалу, виділення контрольних і експериментальних групвипробування, визначення змісту серій експерименту, статистична і теоретичнаобробка експериментального матеріалу та ін.).
Отже, сучасна наукова психологія має в своємурозпорядженні широкий арсенал методів активного дослідження, пізнання та впливуна психіку людини, щоб допомогти їй у складних умовах нинішнього напруженого,динамічного життя.
Головнавимога до методів наукового дослідження в психології — давати ймовірне знання,досягати об'єктивності відтворення психічних фактів і феноменів оптимальнимшляхом — відповідно до закону оптимальности ті самі вимоги стосуються і методівпрактичної діяльності людини, до них вдаються здебільшого з метою гармонізуватипсихіку, дії, діяльність і творчість з мінімальним докладанням енергії, часу іпраці.
Додержанняцих вимог передбачає методичність — послідовність і організованість дій наоснові одного методу або системи методів пізнання, навчання, трудовоїдіяльності. Тому методичність є необхідною умовою і системоутворюючим чинникомоптимізації людської діяльності.
Психологія- одна з наук про людину. Предметом її вивчення є найскладніша сферажиттєдіяльності людини — психіка. Складність психіки як явища зумовлена тим, щовона є вищим продуктом біологічного і суспільного розвитку живих істот.Складним є і функціональний бік психіки. Вона — метод орієнтування організму внавколишньому світі, регулятор поведінки і діяльності в динамічних умовахсередовища
2. Спілкування
Спілкування — це процес взаємодії і взаєминсуб’єктів (особистостей, соціальних груп), під час якого відбуваєтьсявзаємообмін діяльністю, інформацією, емоціями, навичками, уміннями, а такожвольовий контакт.
У спілкуванні можна виділити багато аспектів.Філософський аспект спілкування пов’язаний із розумінням соціального статусусуб’єктів спілкування. Тому саме спілкування у філософії розуміється яксоціалізація суб’єктів (прилучення до суспільства, знаходження соціальнихцінностей, виконання соціальних ролей тощо).
У такому процесі індивід розуміє свої якості яксоціальні, соціально значущі, і в цьому відношенні стає особистістю. У процесісоціалізації, здобуваючи новий зміст, змінюючись, індивід одночасно змінює іспівтовариство, до якого він вступає, доповнюючи його своєю індивідуальністю.
У соціально-психологічному відношенніспілкування має інше трактування. Якщо філософія, розглядаючи спілкуванняпартнерів, наголошує на тому, що загальним знаменником цього процесу єсуспільство в цілому, і не тільки в його сьогоднішній даності, а й з поглядувсесвітньо-історичного процесу його формування, то соціальна психологіявзаємодію партнерів у спілкуванні підводить як базу якості індивідів, мікро- чимакроколективів. Психологія спілкування — це психологічні характеристикиморального клімату суспільства, його психологічної стійкості, динамікиз’єднання й роз’єднання. Тут визначальними є параметри когнітивної(осмисленої), емоційної та вольової сумісності.
Для ефективного спілкування необхідновивчити свою психологію, особливості характеру й можливості. Лише розібравшисьу собі, можна краще розуміти людей, що вас оточують, з ними легше буде знайтиспільний інтерес у спілкуванні та взаєморозумінні.
2.1 Класифікація видів спілкування
Роблячиспробу класифікації видів спілкування, варто зазначити, що єдиного підходу зцього питання в психологічній науці не досягнуто.
Людина,перебуваючи в суспільних відносинах з іншими людьми, може спілкуватися:
I.За критерієм просторового існування
Безпосереднє спілкування - це вид спілкування, при якому відбувається прямий контакт міжсуб'єктами спілкування. Наприклад, студенти, слухаючи лекцію викладача,спілкуються з ним безпосередньо, при прямому контакті (бачачи, слухаючи йогоживу мову).
Опосередковане спілкування - це вид спілкування, протилежний до безпосереднього спілкування, і єтаким, при якому суб'єкти спілкування не контактують один з одним, алеодночасно вступають у комунікативні зв'язки. Наприклад, читаючи будь-яку книгу,ви опосередковано спілкуєтеся з автором цієї книги;
незнаючи його, не бачачи його, не контактуючи з ним ви отримуєте певну інформаціюв інтерпретації цього автора.
II.За критерієм мотивації до спілкування
Бажанеспілкування — це вид спілкування до якого ми прагнемо, якого бажаємо.Наприклад, в анонсі телепрограм ви знайшли цікаву для себе програму чителефільм і в певний час вмикаєте телевізор, тобто ви прагнете до такогоспілкування.
Небажанеспілкування — це вид спілкування, від якого людина уникає, ухиляється, втікає.Наприклад, ви заходите в громадський транспорт у «час пік»; багатолюдей, тісно, люди стоять близько один до одного, тримають малу дистанцію міжсобою, безумовно, що це для людей є певним дискомфортом. Дехто відхиляється,відвертається в інший бік, дивиться постійно у вікно, інший читає газету,книгу, хтось слухає музику — все це задля того, щоб уникнути прямого небажаногоконтакту.
III.За критерієм орієнтації на співрозмовника
Міжособистіснеспілкування цей вид спілкування найбільше поширений у житті людини, а конкретно- це безпосередні суспільні зв'язки людей у контексті«суб'єкт-об'єктних» та «суб'єкт-суб'єктних» відносин.
Масовеспілкування — це вид спілкування, яке спрямоване не на конкретну людину, а намасу людей. Таке спілкування здійснюється через телебачення, засоби масовоїкомунікації. Через такий вид спілкування відбувається обмін інформацією від поколіннядо покоління, від однієї нації до іншої.
ІV.За критерієм часового обмеження
1.Короткотривале спілкування — цей вид спілкування обмежений у часі. Наприклад, єлюди, для яких спілкування є необов'язковий у цьому житті, основна функція їхспілкування полягає в чіткому обміні інформацією. Вони намагаються не допустититого, щоб спілкування їх поглинуло.
2.Довготривале спілкування — це вид спілкування, при якому люди відчуваютьдискомфорт у стосунках, якщо не отримають задоволення від спілкування якбезпосереднього, так опосередкованого. Для таких людей спілкування є самоціллюв житті, вони схильні до довготривалих контактів, їм постійно потрібноблокувати свою потребу в отриманні певної інформації від партнера по спілкуванню.
V.За критерієм кількості учасників
1.Монологічне спілкування — це вид спілкування, яке передбачає одностороннєспрямування інформації, коли лише один із учасників взаємодії викладає своїдумки, ідеї, почуття, тобто відсутній зворотній зв'язок. За таких умоввідбувається суб'єкт-об'єктне спілкування.
2.Діалогічне спілкування — це вид спілкування, в основі якого лежить гуманнеставлення до іншої людини з якою спілкуються. При такому спілкування обоє єактивними учасниками процесу спілкування, відбувається зворотній зв'язок.
VI.За критерієм результативності:
Конфліктнеспілкування — це особливий вид спілкування, для якого характерне зіткненняпоглядів людей, їх інтересів і дій. Таке спілкування негативне, оскількисупроводжується негативними емоціями, стресами, переживаннями, розчаруваннями.
Маніпулятивнеспілкування — це вид спілкування при якому один із комунікантів хочепереважати, мати домінуючу позицію, пригнічуючи інтереси, бажання та потребиіншого учасника комунікативного процесу.2.2 Засоби спілкування
Спілкуваннялюдини підтримується певними засобами. Свої почуття, думки людина здатнавиражати й закріплювати в словах і жестах, створюючи певний комунікативнийпростір, у якому об'єднуються, співіснують її внутрішній світ і світ зовнішній,об'єктивний. Такими засобами, які людина використовує в своєму спілкуванні, євербальні (словесні) і невербальні засоби (міміка, пантоміміка, виражальні рухитіла).
Вербальні засоби спілкування
Вербальнакомунікація використовує як знакову систему мову найбільш універсальний засіблюдського спілкування, який забезпечує змістовний аспект взаємодії івзаєморозуміння в процесі спільної діяльності. Точність розуміння слухачемзмісту висловлювання може стати очевидною для комунікатора лише тоді, коливідбудеться зміна «комунікативних ролей», тобто коли реципієнт станекомунікатором і своїм висловлюванням дасть знати про те, як він розкрив змістінформації.
Спілкуваннявербальними засобами є не що інше як використання живого слова в передачіінформації. Лише людині притаманно вербалізувати свої почуття, емоції,поведінку через слово, що доводить її до найвищого ступеня розвитку порівняно зіншими представниками тваринного світу. Мова є явищем не тільки лінгвістичним,а й психологічним, естетичним і суспільним, вона охоплює всі сфери суспільногожиття: науку, освіту, мистецтво та ін.
Невербальні засоби спілкування
Невербальнакомунікація включає різні знакові системи: оптико-кінетичну, пара- таекстралінгвістичну, просторово-часову, контакт «очі в очі», які маютьсвої особливості.
Оптико-кінетичнасистема знаків використовує жести, міміку, пантоміміку. Загалом цю системуможна уявити як сприймання властивостей загальної моторики різних частин тіла(рук — жестикуляція, обличчя — міміка, пози — пантоміміка). Ця загальнамоторика відображає емоційні реакції людини, оскільки включення оптико-кінетичноїсистеми знаків до ситуації комунікації надає спілкуванню певних нюансів, щосприймаються неоднозначно за умов використання одних і тих самих жестів урізних національних культурах. Значущість оптико-кінетичної системи знаків укомунікації настільки велика, що виокремилась особлива галузь досліджень — кінесика, яка вивчає ці проблеми.
Виражальнірухи тіла та інтерпретація невербальної поведінки залежать від віку,особистісних особливостей людей, а також від ситуації спілкування,комунікативних завдань і комунікативних установок.
Виділимовиди невербальних засобів спілкування.
1.Візуальні:
кінесика:рухи рук, голови, ніг, тулуба, хода;
виразобличчя, очей;
поза,постава, положення голови;
напрямпогляду, візуальні контакти;
шкірніреакції: почервоніння, збліднення, потіння;
2.Проксеміка (просторова і тимчасова організація спілкування): відстань
доспіврозмовника, кут повороту до нього, персональний простір;
допоміжнізасоби спілкування: підкреслення або приховування
особливостейстатури (ознаки статі, віку, раси);
засобиперетворення природної статури: одяг, зачіска, косметика, окуляри,
прикраси,татуювання, вуса, борода, дрібні предмети в руках.
2.Акустичні:
паралінгвістичні(якість голосу, його діапазон, тональність): голосність,
тембр,ритм, висота звуку;
екстралінгвістичні:мовні паузи, сміх, плач, подихи, кашель, ляскіт.
5.Тактильні:
такесика:дотик, потиск руки, обійми, поцілунок.
4.Ольфакторні: приємні і неприємні запахи навколишнього середовища; природний іштучний запахи людини.
2.3 Психологічна структура спілкування
Спілкування — це багатоплановийпроцес установлення й розвитку контактів між людьми, породжуваний потребамиспільної діяльності та обміну, що включає в себе інформацію, сприйняття йрозуміння іншої людини.
Спілкуваннямістить у собі три сторони:
· комунікативну(передача, обмін інформацією між її учасниками);
· інтерактивну(взаємодія тих, що спілкуються, — обмін у процесі спілкування не тількисловами, а й діями, вчинками);
· перцептивну(сприйняття один одного тими, хто спілкується).Інтерактивна сторона спілкування
Спілкування- це не тільки обмін інформацією, знаками, а й організація спільних дій. Вонозавжди припускає досягнення деякого результату. Таким результатом звичайно єзміна поведінки і діяльності інших людей. Інтеракція (віт inter — між і action — дія), тобто як сукупність зв'язків і взаємовпливів людей, що складаються вїхній спільній діяльності. У хід спілкування його учасникам можна не тількибрати участь у комунікації, але й організувати обмін діями, спланувати загальнудіяльність, виробити форми та норми сумісних дій.
Інтерактивна сторона спілкування - це та його сторона, яка фіксує не тільки обмін інформацією, а йорганізацію сумісних дій, які дозволяють реалізувати деяку загальну дляпартнерів діяльність. У дослідженні цієї сторони спілкування використовуютьпоняття "інтеракція", «взаємодія», «соціальнавзаємодія».
Взаємодія- це універсальна властивість усього існуючого світу речей і явищ в їх взаємнійзміні, впливові одного на інших.
Всуспільстві взаємодія — це система зв'язків і взаємодій між індивідами,соціальними групами, сукупність усіх соціальних відносин. Як уже відмічалось,людина для задоволення своїх потреб повинна вступати у взаємодію з іншими людьми,входити в соціальні групи, брати участь у сумісній діяльності. Тому, звичайно,неможливо знайти на Землі людину, яка була б зовсім ізольованою від іншихлюдей. Більш того, одне лише розуміння того, що десь існують інші люди, можесуттєво змінити поведінку індивіда. У всіх сферах свого життя людина зв'язана зіншими людьми безпосередньо чи опосередковано, пасивно чи активно, постійно чиситуативно. Соціальні взаємозв'язки мають різні підстави і багато різнихвідтінків, які залежать від особистісних якостей індивідів, що вступають увзаємозв'язок. Формування цих зв'язків відбувається поступово від простих формдо складних. Соціальні зв'язки індивіда, який знаходиться навіть у малочисельнійгрупі, являють собою чисельність взаємодій, які складаються з дій і зворотнихреакцій на них. Утворюється складна система взаємодій, в яку включена різнакількість індивідів.
Перцептивна сторона спілкування
Спілкування є не лише обміном інформацією і діяльністю, але і сприйманням, розумінням і оцінкою людьми один одного.
Сприймання, розуміння і оцінку людьми один одного і відображає соціальна перцепція або перцептивна сторона спілкування.
Тому в процесі спілкування у людини формується уявлення про партнера, про його здібності, характер, світогляд, ціннісні орієнтації. У зміст поняття “соціальна перцепція” включають сприймання не тільки фізичних властивостей людини, але і її внутрішніх характеристик, зокрема намірів, думок, здібностей, емоцій, установок та інше.
Оскільки спілкування є процесом взаємодії двох і більше об’єктів, то йдеться про взаєморозуміння і взаємопізнання людей. Взаєморозуміння є внутрішньою основною і метою спілкування. Його ефективність залежить від тієї інформації, яку люди одержують один про одного. Спілкування починається завжди з контакту, тобто взаємного спостереження і сприймання тих якостей і рис, які спонукають інтерес людей один до одного. Зацікавленість іншою людиною є мірою її інформативності для тих хто її оточує.
Ставлення до іншої людини залежить від того, які почуття вона викликає в інших, яка думка про неї формується. Перше враження про людину ґрунтується на сприйманні її зовнішнього вигляду, зовнішніх ознак і зумовлює весь характер взаємовідносин. Процес розуміння іншої людини є досить складним явищем у якому виокремлюють два рівні.
На першому рівні відбувається усвідомлення цілей, мотивів, установок і іншої людини.
Другий рівень характеризується здатністю прийняти цілі, мотиви, установки іншої людини як свої власні. Він передбачає, що кожен із партнерів по взаємодії, враховує не тільки свої власні потреби, мовити, а й відповідні запити іншого. Це відбувається за допомогою таких механізмів взаєморозуміння як: ідентифікація, апатія, рефлексія.
Ідентифікація (уподібнення іншій людині) – вона виражається у таких кодах: “постав себе на моє місце”, фактично означає – “зрозумій мене правильно”.
Емпатія (співпереживання) – на відміну від ідентифікації яка є процесом раціональним, емпатія це розуміння іншої людини не стільки розумом скільки серцем, тобто через емоційну сферу людини.
Рефлексія – в соціальній психології під рефлексією розуміють усвідомлення особою того, як вона насправді сприймається і оцінюється партнером по спілкуванні. Але таке уявлення є вкрай суб’єктивне, а тому не завжди відповідає істині.
Комунікативнасторона спілкування тісно пов'язана з обміном інформації, проте не може бутивичерпно розкрита з точки зору інформаційної теорії. Спілкування — це не тількиприйом та передача інформації, а й стосунки принаймні двох осіб, де кожна єактивним суб'єктом взаємодії. Крім обміну інформацією, відбувається орієнтаціяна іншого, тобто аналізуються мотиви, цілі, установки об'єкта інформації(іншого суб'єкта). В акті міжособистісної комунікації важливу роль відіграєзначущість інформації, прагнення сприймати її загальний зміст.
Ще одна особливістькомунікативного процесу полягає в тому, що завдяки знаковій системі партнери поспілкуванню впливають один на одного. При цьому ефективність комунікаціїзалежить від міри цього впливу, тобто йдеться про зміну типу відносин, щосклалися між комунікаторами. Такий вплив випускається з уваги приінформаційному підході.
Комунікативнийвплив відбувається за умови прийняття єдиної системи значень усіма учасникамиакту комунікації. Лише за цієї умови партнери можуть досягти взаєморозуміння.Якщо немає такого загального розуміння, можуть виникати перепони в процесіспілкування, так звані «комунікативні бар'єри».
Вони виникаютьунаслідок дії психологічних факторів — різних диспозицій, установок, цінніснихорієнтацій людей, їх індивідуально-психологічних особливостей тощо.
Таким чином,комунікативний бар'єр — це психологічні перешкоди на шляху сприйняттяадекватної інформації між партнерами по спілкуванню.
Як вважають Ю.С.Крижановська і В.П. Третьяков, у процесі ділового спілкування можливевиникнення трьох комунікативних бар'єрів та їх різні модифікації:«авторитет», «уникнення» і «нерозуміння». Першізабезпечують захист від джерела інформації, останній — від самої інформації.
Бар'єр«авторитет». Розділивши всіх людей на авторитетних і неавторитетних,людина довіряє лиш першим. Тобто довіра чи недовіра ніби персоніфікуються ізалежать не від об'єктивності інформації, а від того, хто говорить. Наприклад,люди похилого віку мало прислуховуються до порад молодих.
Довіра залежитьвід соціального стану, належності до реальної «авторитетної» групи;від привабливості, зовнішнього вигляду; доброзичливого ставлення до адресатавпливу; компетентності, щирості.
Бар'єр«уникнення». Людина уникає джерела впливу, ухиляється від контактівзі співрозмовником, прикладає всі зусилля, щоб не сприймати повідомлення. Щобнейтралізувати цей бар'єр, необхідно: звернути увагу і утримати її. На увагунайбільше впливають такі фактори: актуальність і важливість інформації, ЇЇновизна, нестандартність подання, несподіваність, інтенсивність передачіінформації, звучність голосу та його модуляція.
Бар'єр«нерозуміння». Іноді джерело інформації заслуговує на довіру, алеінформація «не доходить» (ми не чуємо, не бачимо, не розуміємо її).Виділяють такі бар'єри нерозуміння:
фонетичний(виникає, коли говорять іноземною мовою; використовують багато іноземних слівчи спеціальну термінологію; говорять швидко, незрозуміло, з акцентом);
семантичний (той,хто говорить, і той, хто слухає, укладають різний зміст у слова, різне їхрозуміння; використання жаргонних слів тощо);
стилістичний(стиль викладу, відповідність форми і змісту основним правилам структуруванняінформації: правилу рамки і правилу ланцюжка).
Суть правиларамки полягає в тому, що початок і кінець інформаційного ряду запам'ятовуєтьсякраще, ніж середина. Рамка в спілкуванні становить початок і кінець розмови.При цьому в первинному спілкуванні найбільш важливою частиною розмови єпочаток, а при неодноразовому діловому спілкуванні — кінець розмови. Правилоланцюжка ґрунтується на тому, що вся інформація має бути якимось чиномвибудувана, упорядкована, систематизована, з'єднана в ланцюжок;
логічний(виникає, коли немає послідовності та системи викладу інформації: відсутнявнутрішня структура промови; не дотримуються основні логічні правила, недостовірначи недостатня аргументація).
3. Мійпсихологічний портрет
Пройшовши тапроаналізувавши деякі тести та поцікавившись думкою оточуючих мене людей можнасказати наступне.
Я людина дужетовариська, постійно шукаю контакту з людьми, нових знайомств. Легко йду на контакті завжди знаходжу тему для розмови. Не люблю довго залишатися на одинці зсобою, бо тоді починаю осмислювати своє життя, вчинки, можливості, що частопризводить до депресії. Я багато чим захоплююсь, цікавлюсь дуже різними речами,люблю розширювати свій світогляд до чого б це не відносилось. Коло моїхзнайомих дуже широке і різне, об’єднує людей з різними світоглядами тапереконаннями, різних субкультур. Найкращих друзів не маю, бо ділитися своїмидумками, почуттями та життям не хочу. Про те добрих знайомих багато. Не можувпустити когось у свою душу, бо завжди переживаю все у собі. Але буває, щозаводжу розмову про наболівше, але, напевно, не для того, щоб почути пораду чиспівчуття, а просто тому, що не можу ВСЕ тримати у собі. Я схильна до активноїдіяльності, тому як пізнаю світ на власному досвіді. Люблю бути у центрі увагиі подій, вмію радіти життю. Хоча іноді вмикається розум і я зайвий раззупиняюся, відговорюючи себе від того чи іншого вчинку, рішення. При ухваленнірішень та постановці якогось завдання приймаючи рішення, керуюсь логікою,неупереджена, об'єктивна, прагну активно радитися з оточуючими, беру їх думкудо уваги, аналізую всі факти і після того тільки приймаю остаточне рішення,впевнившись що зробила як найкраще в даній ситуації. Не самовпевнена (хоча зісторони виглядаю такою), зайвий раз піду на компроміс, якщо вважатиму це вдалимвирішенням проблеми. Мені властиво спочатку висловитися, а потім осмислитивиголошене. Тому часто жалкую про сказане. Мені притаманний образ командувача,наглядача у колективній справі. Володію швидше вольовими, чим м'якимхарактером, здатна залишатися незворушною і стриманою в ситуаціях, в яких іншівтрачають самовладання. Можу використовувати жорсткість у поведінці дляотримання якісного, найкращого і швидкого результату, за що часто потім звинувачуюсебе, але вибачаюся рідко, і скоріше перед людьми з якими мене майже нічого не пов’язує,а ніж перед близькими. І я пишаюся своєю об'єктивністю, при тому що частозвинувачують у байдужості та жорстокості. Маю таку властивість вводити своїкорективи в будь що, починаючи від чиїхось планів, ідей закінчуючи прикрашаннямялинки чи просто інтер’єру. Роблю це не через те, що зроблено чи задумано не «по-моєму»,а тому що вважаю що можу-на зробити краще, полюбляю не стандартні рішення увсьому. Отже тут можна зробити висновок, що я – екстраверт, логік.
У сприйманнісвіту, інформації я віддаю перевагу прагматичному, утилітарному підходу, тобтомаю сенсорне сприйняття. Мені подобається відчувати, відчувати запах, чути,бачити, пробувати на смак. Вважаю за краще фокусувати увагу на деталях тафактах. Ставлю чіткі запитання і чекаю таких же чітких і точних відповідей.
Я належу доірраціонального типу у сприйманні інформації та прийняття рішень. Веду вільнийспосіб життя і планування не є моєю кращою стороною. Залишаю все на «як буде,так і буде», наче зайвий раз побоюючись зробити щось не так, боюся взяти життяу свої руки та робити \ жити так, як вважаю за потрібне. Легко пристосовуюсь дозмін, навіть полюбляю їх, як в житті так і в спілкуванні. І моя невизначеністьгнітить мене. Для того, щоб укластися в строк, роблю ривок в останню хвилину.Не люблю, коли мене чимось зобов'язують. Не кваплюся з ухваленням рішення.Робота не має для мене сенсу, якщо вона не цікава. Не завжди доводжу початусправу до кінця, бо часто втрачаю цікавість до початого. Але працездатна колитого вимагають.
Маю творчийпотенціал. Дивлюся на все з досить іншої точки зору, аніж інші… бо намагаюсязавжди дивитися з декількох точок зору. Зажди готова допомогти. В одязі рідкодотримуюся стандартів, чи моді, чи чиєїсь думки. Спідниця стає сукнею, а дитячакуртка – модним піджачком, – це про мене. Намагаюсь не робити поспішнихвисновків про людину, поки не матиму змогу з нею поспілкуватися \ познайомитися.
Роблячи висновокможна сказати, що дуже часто думка оточуючих не співпадає з реальною мною,через те, що дуже багато хто не знає справжньої мене. Друзі вважають менетовариською, цілеспрямованою, хоча я не вважаю себе такою. Для деяких я душакомпанії, для деяких миле, не зіпсоване життям янголя, для деяких психічноневрівноважена. Дуже емоційна і не завжди виходить це приховати, а іноді навітьі не намагаюся це приховувати. Ось така я.
Висновок
Людське життясуперечливе у своїй сутності. Кожна людська істота так чи інакшесамовизначається і самоутверджується в просторі й часі, відміряному їй нажиття, знаходить собі на перетині біологічного й соціального, фізичного йпсихічного, індивідуального й універсального, внутрішнього й зовнішнього, суб'єктивногота об'єктивного, матеріального й духовного вимірів існування.
Значенняпсихології серед інших наук постійно зростає. Водночас і світ у своємудинамічному русі стає дедалі складнішим і загадковішим. Виникають нові проблемилюдського існування, що вимагають нових наукових підходів, теорій, концепцій,нової методології і нових методів дослідження психічних явищ. Проте це неозначає, що все надбане раніше психологією як наукою має бути відкинуто якзастаріле і непотрібне. Адже існують одвічні проблеми людського буття,глобальні питання, відповідь на які сучасна наука не може дати без урахуванняпопереднього досвіду.
Психологія як наука вивчає факти, закономірності, механізмипсихічного життя людей і тварин. Взаємовідносини живих істот з навколишнім світомреалізуються за допомогою психіки як складної сигнальної системи, до якоївходять почуття та образи, настанови й мотиви, процеси спілкування та ідеальніпредметні дії, емоційні стани та інші психічні властивості. Різноманітніпсихічні якості утворюють систему регуляції, що надає поведінці й діяльностістійкості та ефективності. У людини ця система виступає як психічний складособистості, який утворюється її комунікативними здібностями, цінніснимиорієнтаціями, рисами характеру, самосвідомістю, інтелектуальними здібностями,темпераментом тощо.
Отже, усі миживемо серед людей та маємо розуміти психологію інших. Усі ми так чи інше єпсихологами, та якщо доповнити життєве надбання психологічними знаннями, митільки виграємо.
Усім важливозрозуміти, як орієнтуватися в особливостях особистості, мотивах поведінки,пам’яті та мислення, характеру та темпераменті. Якщо не мати таких орієнтирів вскладних процесах взаємодії між особистостями та спілкуванні, можнаприпуститися багатьох хибних кроків та помилок. Також важливо вірно оцінюватиособисті можливості, недоліки, вміти психологічно охарактеризувати самого себеяк особистість.
Усімвищезазначеним задачам відповідає система знань психології. Вона корисна простолюдині для особистих цілей, щоб розуміти стан своєї власної душі, принеобхідності вносити в нього зміни (аутотренінг, нейролінгвістичнепрограмування, медитація); вона необхідна батькам та педагогам, щоб розуміти,що відбувається в душах дітей, надавати їм першу психологічну допомогу,корегувати їхній психічний стан та розвиток; вона необхідна діловій людині, щобприймати відповідальні рішення з урахуванням психологічного стану партнерів,вміння впливу на їх симпатії та антипатії, впевненість та смак; без неї такожне обійтись інженерові, що вирішує завдання надійності дій операторів.
Література
1. Киричук О.В., Роменець В.А.:Основи психології (підручник), К., 1997 р.
2. Богословский В.В., Ковалёва А.Г.,Степанова А.А.: Общая психология, М — 1981 р.
3. Немов Р.С. Психология (учебник):Кн.1. Разд.1. М — 1994 р.
4. Психология Словарь. – М – 1990 р.
5. Психологія.Підручник (за ред. Ю.Л.Трофімова ), К., 2002 р.
6. Основипсихології: Підручник (за заг. ред. О.В. Киричука), Либідь, 1995 р.
7. Загальна психологія: навч.Посібник (О. Срипченко, Долинська, Огороднійчук та ін.), К.:«А.П.Н.», 2001 р.
8. М'ясоїд П.А. Загальна психологія. К., 1998 р.
9. www.referat.ru
10. testforall.narod.ru
11. pidruchniki.com.ua/psihologiya/psihologiya_spilkuvannya_-_filonenko_mm