МІНІСТЕРСТВОНАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ
Львівськийнаціональний університет імені Івана Франка
КУРСОВАРОБОТА
«Психологічніособливості почуття провини батьків перед дітьми»
Виконав
Керівник
Львів-2008
Зміст
Вступ
Розділ1. Психологічні особливості почуття провини
1.1 Психологічні характеристики почуття провини
1.2 Теорії почуття провини в психології
Розділ 2. Переживання провини людиною в сучасному суспільстві:різновиди, джерела, психологічна допомога
2.1 Почуття провини внаслідок падіння соціального статусу
2.2 «Почуття провини» жертви зґвалтування
2.3 «Провина» після смерті близької людини
2.4 Психологічна допомога людині, яка переживає почуття провини
Розділ 3. Переживання провини батьків щодо їхніх дітей
3.1 Психологія стосунків «батьки – діти», що можуть викликати почуття провини
3.2 Психологічні аспекти батьківського почуття провини
Розділ 4. Практичне дослідження почуття провини батьків до своїх дітей
4.1 Опис методик та процедури дослідження
4.2 Аналіз та інтерпретація результатів тестування
Висновки
Література
Вступ
Розвиток провини і становлення совісті –важливі етапи психологічного росту особистості. Провина є аналогом злості — ценаша реакція на події в житті. Можна підкреслити — це наша особиста реакція нате, що відбувається з нами.
Почуття провини йде зсередини людини ітільки зсередини, відповідно його потрібно викорінювати також зсередини. Алевикорінювати потрібно обов’язково, тому що це негативна, деструктивна емоція.
Поряд з почуттям провини людина дуже частопереживає сором. Вона почуває провину внаслідок порушення деяких, прийнятих ниметичних, моральних чи релігійних стандартів. Поряд з цим особа схильнапереживати печаль і страх. Для провини характерний високий рівень напруженості,помірна імпульсивність та низький рівень впевненості у собі.
У батьків переживання провинисупроводжується глибоким почуттям власної неправоти по відношенню до дітей чисамої себе. Батьки, що почувають провину можуть часто хворіти, бути тривожними,глибоко переживаючи це почуття.
Провина — прояв низької самооцінки батьків.
Почуття провини до дітей це проблема, якубатько чи матір змушені вирішувати. Допоки вона не буде вирішена, в сім’ї можепанувати дискомфорт, звинувачування між батьками, нездорові стосунки зоточенням. Батьки будуть почувати тривогу, велику відповідальність, особистіснубіду чи гіркоту, а це може передаватись дітям. Діти можуть цю провинупереносити на себе і т. д.
Тому, є актуальним вивчення причин інаслідків виникнення почуття провини батьків до дітей, механізмів їїфункціонування. Мета нашої роботи зробити теоретичне та емпіричне дослідженняпитання психологічних особливостей почуття провини батьків щодо своїх дітей.
Об’єкт дослідження — психологія провиниособистості.
Предмет дослідження – психологічніособливості почуття провини батьків перед дітьми.
Гіпотези дослідження :
Батьківське почуття провини має тіснийкореляційний зв'язок з рівнем депресивності.
Переживання почуття провини батькаминайчастіше супроводжується гнівом на себе.
Найбільше почуття провини у батьків єпереживання неможливості захистити своїх дітей.
Завдання в роботі:
провести теоретичний аналізнауково-психологічної літератури з проблеми переживання батьками почуттяпровини до своїх дітей;
підібрати психологічні методики, провеститестування, щоб дослідити почуття провини у батьків щодо їхніх дітей;
зробити висновок, надати рекомендаціїбатькам.
Розділ 1. Психологічні особливості почуттяпровини
1.1 Психологічні характеристики почуттяпровини
Провина, як всі інші емоції та почуттябезперечно відіграла важливу роль в еволюції людини. Переживання провини булоплатою за агресію, безвідповідальну поведінку та інші вчинки людей. Провинаразом з соромом лежить в основі почуття соціальної відповідальності і єрозплатою за проступки особистості [ 6, с.17 ].
Специфіка почуття провини в тому, що воностимулює виправляти ситуацію, відтворювати нормальний хід подій, спонукає улюдини бажання загладити провину.
Без провини і сорому люди непідпорядковувалися б нормам моралі і етики. Суспільство, яке не знало би пропочуття провини, виявилося б найнезаконнішим і найнебезпечним суспільством.Провина відіграє надзвичайно важливу роль для порозуміння в суспільстві
Почуття провини відіграє одну з основнихролей в розвитку особистісної і соціальної відповідальності, тісно зв’язане знеобхідністю і бажанням жити чесно по прийнятим правилам [ 7, с. 23 ].
Провина допомагає людині відчутистраждання, біль та муки ображеної, скривдженої людини. Вона заставляє почувативідповідальність і у такий спосіб спричиняє росту і самоутвердження особистості
Провівши порівняльний аналіз підходів довиховання дітей в різних країнах вчена М.Мід прийшла до висновку, що почуттяпровини, базовою умовою для виживання людини як виду [ 12, с.33].
Для того, щоб людина могла переживатипочуття провини, вона в дитинстві повинна навчитися розуміти, що її вчинкиможуть спричинити шкоду іншим людям. Дитина повинна зрозуміти, що вона можекерувати своєю поведінкою, що вона відповідальна за свої дії. Діти вчатьсязмалечку розмежовувати що таке добре, а що таке – погано.
Проводячи дослідження, психологи прийшли довисновку, що саме діти сильно піддаються почуттю провини, переживають провинуіз-за недостатньо розвинутої здатності оцінити роль власної поведінки впричинах образ іншої людини [ 20].
Причиною для переживання провини може статиі незначний проступок, тому в першу чергу людина оволодіває нормами поведінки,дій в соціумі. В міру того, як людина бере на себе щораз більше соціальноївідповідальності, в процесі розвитку як особистість, вона визначає, що єнеприйнятним для її поведінки і далі (в житті) може ще гостріше відчуватипровини.
В повсякденній ситуації людина може легкопереплутати сором і провину, адже переживання кожної з цих емоцій зв’язане збажанням приховати щось або виправити.
Міміка людини, що переживає провину ненастільки виразна як мімічне вираження будь-якої іншої негативної емоції. Томудуже важко по одному лише зовнішньому вигляді людини визначити чи почуває воназа собою провину чи ні.
Хоча зовнішній прояв почуття провини вміміці є невиразний, але внутрішні впливи її – дуже значимі для людини. Цейвплив є великим на когнітивні функції, на протікання нейрофізіологічних ігормональних процесів.
Вчені пробували відслідкувати почуттяпровини на детекторі брехні але це не дало переконливих позитивних результатів.Цей метод для психології не вважається надійним [ 13, с.29 ].
Коли ми в цій роботі аналізуємо почуттяпровини, то абсолютно не торкаємось аспекту юридичного. В судових справахлюдина може бути признана винною, але якщо є помилка – людина злочин нескоювала, то вона не буде переживати провини. В психології ми розглядаємо всівипадки з цією проблематикою окрім юридичного та судового аспекту.
В житті часто виникають ситуації, колилюдина переживає провину по відношенню до самої себе, перед собою. Це зазвичайвідбувається тоді, коли особа розуміє, що чинить в супереч характеру, своїмпереконанням чи чомусь особистісно іншому.
Провина переважно «лягає на серце людини»важким каменем. Якщо сором частково «затуманює» голову людини, то провина –навпаки, стимулює мислительні процеси, зв’язані з усвідомлення вини і підборомможливостей для виправлення ситуації.
Інколи люди не бояться глянути провині вобличчя, признати свої помилки, виправити ситуацію. Буває і так, що особа неможе набрати сміливості для того, щоб виправити ситуацію і тоді змушена багатораз переживати неприємну ситуацію, відкладаючи «на потім» дії щодо покращеннясвого становища.
За даними багатьох досліджень впереживаннях пов’язаних з провиною значну роль відіграє страх [ 6, 7 ]. Цеозначає, що часто в ситуаціях зв’язаних з переживанням провини, людина в той жечас почуває страх. Психологи роблять висновок, що в обстановках, зв’язаних зпереживанням провини, як емоція печалі, так і емоція страху виступають в ролізначимих мотивацій.
Виявлено також, що емоціональний профіль вситуації провини відрізняється від профілів інших емоцій. Так, у випадкупровини вираження емоції задоволення значно нижче, ніж у ситуації сорому.
Дослідники також зауважили, що чимзначиміший для людини чоловік до якого почувається провина тим сильніше такепереживання [ 6, с. 67]. Це пізніше може призводити до виникнення печалі і достраху за втрачені позитивні стосунки чи якісь інші аспекти ситуації.
Значна частина переживань людини, якапочуває провину, зв’язана з очікуванням можливої реакції особи, перед якою вонапровинилася. Людина може фантазувати, уявляючи деталі реакції, паралельносумуючи, маючи певний острах чи сором.
Частково можна зробити висновок, що людинапочуваючи провину має переживання пов’язані з відчуттям ізоляції щодо особиперед якою провинилася. Інколи навіть здається, що бар’єр не можливо подолати.Голова людини в такий період наповнюється величезною кількістю думок, які разомз образами немов самі собою народжуються.
Почуття провини — природне почуття, яктривожність чи самотність. Воно виникає як реакція на порушення людиноюзначущих моральних чи соціальних норм — допомагає нам усвідомити різницю міжтим, ким ми є і тим, якими ми повинні бути.
В ідеалі, почуття провини попереджує наспро те, що ми скривдили іншу людину, і це може означати, що вона не байдужакривднику. Але у гіпертрофованому вигляді це може виглядати як комплекспровини, коли людина з сильно розвиненою совістю, сумлінням, почуттямвідповідальності постійно переймається через свої дії, вчинки, і частіше завсе, — безпідставно. Може здаватися, що людина особисто винна в тому, щовідбувається довкола неї та з іншими людьми, хоча насправді це може бути нетак.
Відомо, що навіть негативні емоції, почуттянеприємні для людини виконують адаптивну функцію. Почуття провини з часомпороджує почуття відповідальності за страждання жертви. Саме провина,підкріплена радістю примирення, стає для людини основою особистісного росту.
1.2 Теорії почуття провини в психології
Основою для переживання провини є«неправильний» вчинок. Результатом вчинку, що вступив в протиріччя зморальними, етичними чи релігійними нормами, буде переживання провини.
Зазвичай провина прямо пов’язана зусвідомленням факту «поганого» вчинку чи зраді власних поглядів і переконань.
Крім того переживання провини може бутипов’язане з безвідповідальним вчинком.
Провина пов’язана з різними аспектамиповедінки, тому переживання провини у різних людей, різних культур, можуть бутирізними.
Ейбл-Ейбесфельдт довів, що розвиток почуттявідповідальності і провини має генетичну основу. Осьюбел твердить, що почуттяпровини лежить в основі розвитку і зміцнення соціальних норм, тому воно єприсутнім у всіх культурах [ 20, с.29]. Він висунув три психологічні передумовирозвитку провини:
прийняття загальних моральних цінностей;
інтерналізація цих цінностей;
здатність до самокритики.
Окрім цього він запропонував існуваннядеяких загальнокультурних механізмів засвоєння провини і поведінки. На йогодумку, це:
базові аспекти взаємостосунків між батькамита дітьми;
мінімум навичок соціалізації дитини;
визначена послідовність етапів когнітивногоі соціального розвитку.
Осьюбел також наголошував, що в ролі однієїз найсуттєвих причин розвитку провини можна розглядати могутнє бажання батьківі всього суспільства в цілому виховувати у підростаючого покоління почуттявідповідальності.
Психологи відмічають, що провина незалежить від переконань людини і від міри його згоди формальними чи очевидниминормами моралі, етики чи релігії[ 8, с.14 ].
Норми можуть сприйматися без чіткогоусвідомлення, а згода чи незгода з ними може формуватися на інтуїтивному рівні.Практично кожна людина, будуючи свою міжособову і соціальну поведінку,користується деяким особистим етичним кодексом, але не всі люди в станіпостійно усвідомлювати його структуру, складну ієрархію і взаємозв’язок окремихпринципів.
Почуття провини практично є зрозумілекожній людині. В кожній культурі будь-якого народу є свої заборони, зв’язані зсексуальними стосунками, з вбивствами людини і т.п. Моральні і етичні нормибудь-якої культури не обмежуються засудженням крайніх форм правопорушень, всівони певним чином визначають загальні стандарти, наприклад, сексуальної іагресивної поведінки.
Головної причиною провини тоді виступає«поганий» вчинок. Це може бути як аморальна діяльність, як порушеннявнутрішнього стандарту чи як зрада.
Але, психологами розглядаються і такіситуації, коли «поганого» вчинку не має, але почуття провини існує. Це,наприклад, син чи донька почувають провину під час розлучень батьків.
В психології існує поняття екзистенцiйноїпровини, яка є позитивною силою в житті людини, так як допомагає виховуватилюдяність та чуйність у стосунках з іншими, спонукає творчо реалізовувати своїможливості, її неможливо уникнути. Вона є позитивною силою в житті людини.Існують три основні джерела екзистенційної провини за Ролло Мей [ 18, с.44 ]:
Провина як наслідок недостатньоїсамореалізації. Ми ніколи не здатні реалізувати всі свої можливості хоча бчерез те, що, обираючи одні можливості, ми відмовляємося від інших, і вони такі залишаються нереалізованими;
Провина через обмеженість зв'язків зблизькими людьми. Ми ніколи у повній мірі не розуміємо своїх близьких та їхпотреби, і через неминучий індивідуалізм «приречені» бачити іншихчерез призму власної особистості, тому наше пізнання завжди суб'єктивне іповністю не відповідає дійсності;
Провина через втрату зв'язку з «Абсолютом»(говорячи словами екзистенціалістів).Бо ми, на їхню думку, являємо собоючастину божественного плану і ніколи не зможемо його зрозуміти (як казавПаскаль «гілці не судилося знати призначення дерева»).
Екзистенційної вини не можна уникнути, томуважливо її усвідомити.
Людина є соціальною істотою, тому важливемісце в її свiтi належить людям, з якими вона контактує. Для неї втрата когосьз близьких — це втрата частини життєвого світу, яка потребує певноїреабiлiтацiї.
На думку деяких вчених (Ханн), закликекзистенціалістів до розвитку всіх можливостей так високо піднімає планку вимогдо людини, що втрачає будь-який зміст. Адже стверджувати, що людина можепереживати провину за те, що стала фізиком і «вбила» в собі талант актора –абсурд. Осуджувати її за це, означає звинувачувати її в тому, що, що вона,народившись на світ, навчилась робити усвідомлений вибір[ 20, с.66].
Розмірковуючи про провину, Ханн має на увазіпочуття, причиною якого повинно бути порушення норм поведінки, а наслідком –потреба в дотримані цих норм.
На його думку, поняття екзистенційноїпровини слід застосовувати в тих випадках, коли поведінка людини вступає впротиріччя з прийнятими самою людиною стандартами поведінки і задекларованимисамою людиною цінностями.
Поняття «почуття провини» найбільшерозглядається в психоаналізі. Все, що робить людина, її реакції на оточуючийсвіт, керуються корою її головного мозку. Але тільки частину цієї діяльності миусвідомлюємо – тобто можемо позначити словами, сказати про ці дії і описати їхна папері. Це наша свідомість. Але наш мозок виконує і величезну кількістьіншої роботи, про яку ми нічого не знаємо — це і контроль діяльності залозвнутрішньої секреції, і збереження рівноваги при ходьбі, і навіть весь набірнаших емоцій і почуттів. Все це відноситься до так званої області несвідомого.І якщо свідомість визначає наш інтелект, то несвідоме відповідає за біологічнеіснування і створює необхідні умови для існування інтелекту. Співвідношеннясвідомого і несвідомого у людини є дуже цікавим: ще в шестидесятих роках ХХсторіччя учені звернули увагу, що для забезпечення всієї інтелектуальноїдіяльності людині необхідно всього 1-4% об'єму головного мозку. Решта частина — працює виключно на забезпечення несвідомого[ 21].
Психоаналітики підкреслюють, що людина засвоєю біологічною сутністю – хижак. Але вбивство для хижака – справа природна.Саме тому на самій зорі цивілізації в структурі людського мислення з'явилася такзвана «цензура» (або, за Юнгом, колективне несвідоме) — різні системи табу ізаборон, у тому числі і на вбивство. Іноді ми називаємо це громадською думкою.На думку прихильників психоаналізу, як своєрідне покарання за асоціальнуповедінку в ході еволюції на «колективно-несвідомому рівні» сформувалосяпочуття провини. Адже насправді людина, утримуючись від здійснення поганих надумку даного суспільства вчинків, боїться не стільки зовнішнього осуду,скільки, як мовиться, «суду власної совісті».
Згідно класичної теорії психоаналізустановлення почуття провини починається лише після повного формування структуриособистості (складові: ід, его і суперего) [ 21, с. 34 ].
Пайерс і Сінгер, розвиваючи концепціюкласичного психоаналізу, вивчали динаміку між почуттям провини і сорому. Вонитакож підтримують ідею психоаналітиків, що провина виникає в результатіпротистояння між «ід» і «суперего». А почуття сорому, що може супроводжуватипровину, вони трактували як неузгодженість між ідеальним та реальним «его» [ 20].
В психології научіння, теж досліджувалипровину. Це почуття бачиться як продукт процесу научіння. Якщо хороші вчинкилюдини – винагороджуються, а погані – засуджуються, то у людини поступовоформується розуміння, що є правильним, а що – ні [ 6, 7 ].
Працюючи в цьому напрямку (біхевіоральному)Мауер вважає, що для дослідження та інтерпретації цього почуття слідвикористовувати ті ж методи, що і при вивченні розвитку мовлення. Мауер,Саразон не заперечуючи вроджених задатків. щодо здатності навчитися почуватипровину, все ж ведучу, основну роль віддають дисципліні і покаранню.Підтримуючи теорію научіння, психолог Ангер зобразив переживання провини увигляді процесу з двох стадій [ 20, с.25 ]:
1етап – вербально-оцінювальна реакція(наприклад, «я не повинен був цього робити»);
2 етап – вегетативна реакція страху.
Ангер пише, що базисом для розвитку почуттяпровини є почуття прив’язаності до іншої людини і страх розставання. Почуттяпровини вважає особливою різновидністю страху.
Ангер стверджує, що для ефективногонавчання почувати провину є доречні не стільки методи фізичного покарання,скільки психологічні (орієнтовані на любов) методи виховання.
Від поглядів Ангера майже не відрізняєтьсярозуміння провини вченого Маера. Почуття провини ним бачиться, як різновидтривоги, що охоплює людину під загрозою втрати любові і під загрозою іншихпокарань за недостойну поведінку. Крім того вважає, що переживання провини можезаставляти людину бажати покарання. Маер також приходить до висновку, що самедля психопата, як індивіда, не є притаманним (він не здатен, в нього нерозвинута здатність) переживати почуття провини [ 14 ].
Теорія диференційних емоцій розглядаєпровину, як одну з базових емоцій, яка пройшла довгий шляхеволюційно-біологічного розвитку. Як людину не вчать боятися, так людину ненавчають почувати провину.
Здійснивши такий огляд різносторонньоговивчення почуття провини, можемо твердити, що це почуття корисне і не требайого зживати повністю. Можна сказати, що почуття провини у людини працює якстримуючий чинник перед асоціальною поведінкою.
Але відомо, що, наприклад, практично всізлочинці не відчувають себе винуватими (хоча їх вина доведена судом) і нешкодують про скоєне – хіба про те, що по дурному попалися. А почуття провиничастіше дошкуляє їхню жертву. Взагалі нерідко почуття провини гнітить того, заким і провини насправді немає ніякої. Тому, розглянемо приклади, коли людинамарно витрачає життя на самозвинувачення і спокутування гріхів – види провин.
Розділ 2. Переживання провини людиною всучасному суспільстві: різновиди, джерела, психологічна допомога
2.1 Почуття провини внаслідок падіннясоціального статусу
Почуття цієї провини формується, якправило, після кризи, втрати роботи чи подібних неприємностей. Людина,наприклад, переконана, що її звільнили не через загальне скорочення, а тому щосаме вона нехороша, не уміє сподобатися керівництву. Звинувачує себе в тому, щомало одержує зарплатні, що їй на будь-якій іншій роботі багато грошей недадуть. Часом ще родичі долучаються до самозвинувачень, мабуть думаючи, що цеспонукає людини на нові фінансові подвиги в спокутування своєї «провини» [ 10 ].
Почуття провини є дуже непродуктивним ішкідливим, воно примушує особистість застрявати у минулому, картати себе за вжезроблені помилки (але ніяк не аналізувати їх і не намагатися виправитиситуацію). Це почуття не дозволяє жити теперішнім часам і що найнеприємніше, недає можливості формувати майбутнє.
Всі думки людини підпорядковуються тількисамозвинуваченню, і на те, щоб думати, як поліпшити своє становище, ні сил, нірозуму не залишається. У цій ситуації найбільш важлива для особи саме позитивнапідтримка оточення, щоб хоч хтось вірив в її сили і можливості.
2.2 «Почуття провини» жертви зґвалтування
На жаль, в переважній більшості випадків,розмова людей про зґвалтування так чи інакше завершується висновком запринципом «сама винна». Насправді, варто поміркувати про те чи можемоосуджувати, чому жертва вийшла поодинці на вулицю пізно вночі, і з якоїпричини, наприклад, прийняла запрошення сісти в підозрілу машину. Можливо незмогла фізично за себе постояти, тому що просто не може ударити людини.
Більш того, бувають ситуації, в яких як ніходи – все одно залишаєшся винуватою. Наприклад, дівчина прийшла в незнайомукомпанію з своїм хлопцем, який обіцяв її проводити – і, не виконав своїхобіцянок. І їй доводиться вибирати: або повертатися поодинці пізно вночі, аболовити машину (і то, якщо гроші є), або ж залишатися в незнайомій компанії ічекати невідомо чого. Звичайно, можна сказати, що не треба було нікуди ходити зцим хлопцем – але далеко не завжди можна передбачити таку поведінку свогосупутника, особливо якщо дівчина закохана.
У багатьох випадках, жертва ще до фактунасильства звертається до оточуючих за допомогою. Та чи часто їй допомагають?Криміналісти навіть рекомендують в небезпечній ситуації кричати не «ґвалтують»і навіть не «допоможіть», а «пожежа!!!» Вже тоді, мовляв, тоді люди точновискочать з своїх квартир. А, якщо жертва не змогла піти на таку маленькубрехню тому що просто не уміє казати неправду.
Більш того, жертви зґвалтувань, якщозалишаються в живих, нерідко самі позбавляють себе життя – саме через почуттяпровини, а не тому що їм важко пережити сам факт насильства. Мабуть, у нихпросто не вистачає сил жити далі під гнітом загального осуду. Насправді, ті,хто намагається повісити почуття провини за насильство на жертву, швидше за всетаким чином прагнуть уникнути звинувачень у власній безпорадності.
2.3 «Провина» після смерті близької людини
У цій проблемі спостерігається кількарізновидностей почуття провини. Людина переживає, що сама опосередковано виннав смерті близької особи (наприклад, погано доглядала за хворим). Людина можестраждати, що перед смертю не змогла прийти і попрощатися «як слід». Особливогнітюче відчуття виникає після самогубства близької людини, особливо якщо вонав останній записці прямо звинувачує саме вас.
А насправді, вашої провини ні в якомувипадку немає. У людини ж не було наміру вбивати, вона навіть несвідомо небажала смерті ближнього. Виникає почуття провини особливо, якщо не прийшлипопрощатися. Але людина і не подумала, що інша особа може померти, більш того,в глибині душі була упевнена, що з нею буде все гаразд. Навіть, якщо людина всерцях побажала комусь щось недобре, а назавтра з цим чоловіком трапивсясмертельний випадок, то їй теж ні в чому себе винити. Хіба вона Господь Бог, щолюди вмирають тільки по її бажанню.
Вже багато років існує конфлікт священиківі психоаналітиків. Тому, що психоаналіз визнає, що будь-які думки, у тому числіі приховане бажання комусь смерті, не є провиною, а священики вважають, щонавіть такі думки можуть бути гріхом.
Суспільству в цілому (у принципі), потрібнатака догма — про гріховність думки і відповідне почуття провини. Можливо саметому, що у деяких людей від думки до дії — один крок (і цей крок може бутизроблений навіть несвідомо).
Саме з біологічної точки зору, людинінесвідомо мало би хотітися тих або інших речей, спрямованих на забезпечення її«приземленого, тваринного щастя» – у тому числі і смерті того, хто стоїть надорозі у досягненні цього щастя. І задача психологів – допомогти людиніпозбулося почуття провини за ці думки, а також допомогти собі знайти вихід зпроблеми Але при цьому вихід повинен здійснюватися обов'язково соціальноприйнятними методами.
2.4 Психологічна допомога людині, якапереживає почуття провини
Людина робить спроби вгамувати, приховатисвоє почуття провини та це не завжди допомагає, адже саме душевний біль,мабуть, i приносить їй найбiльшi муки. Особи з почуттям провини можутьвгамувати свій біль частково вдень, як тимчасове полегшення, та переживаннянайгірші в ночі. Рани «вибухають», коли людина є на самоті. Людина стараєтьсяпросто забути про все. Час, на жаль, теж не лікує, він кладе біль упідсвiдомiсть, але найменша згадка може винести його на поверхню. Навітьзнання, що iншi теж пройшли через це, не гоїть рани.
Буває так, що людина дає собі звичайніпоради, намагаючись притупити почуття провини:
моя ситуація не є винятковою;
хтось через таке вже проходив;
швидше за все я робила те, що мусила, йшлаза своїм серцем, дiяла в мiру свого усвідомлення;
потрібно виплакатись – все пройде;
заспокоєння — життя триває;
сповідь близьким людям та інше.
Варто усвідомлювати, що почуття провинипередбачає порушення чиїхось норм, і передусім необхідно визначити чипритаманні ці норми вам, чи хотіли б ви жити за цими нормами, чи може вониздаються вам застарілими чи сторонніми, непричетними до вас. Визначитись якінорми було порушено у певній конкретній ситуації.
Зверніть увагу на те, які норми було порушено,для кого це було важливим. Можливо, ці норми властиві іншим людям і колись буливластиві і вам також.
Можливо ці норми є «золотим правилом».Дайте собі самозвіт — чи хотіли б ви, щоб оточуючі виконували ті норми, які вивибрали для себе?
Зверніть увагу на те, як би ви хотіливчинити у даній конкретній ситуації, зважаючи на те, що ви враховуєте нормиоточуючих, і, знаючи, якому життєвому принципу ви самі хотіли б слідувати.Відмітьте для себе цю різницю.
Зовсім не обов'язково надмірно перейматисяжиттєвими принципами оточуючих. Можливо, вам захочеться зробити щось, щобпідтримати добрі стосунки з цими людьми, не зважаючи на те, що вонипереслідують інші життєві принципи. А, можливо, ви не побажаєте продовжуватимати стосунки з ними.
У вас безліч можливостей, і ви, безсумніву, можете скористатися однією з них, а потім можливо зміните свою точкузору.
Уявіть собі, що відбудеться, якщо виподивитесь на цих людей із співчуттям, якщо ви примиритеся з життєвимипринципами інших, навіть, якщо вони здаються вам абсурдними. Ніхто непозбавлений недоліків, примиріться з їх недоліками і подивіться на них ізспівчуттям та повагою до їх особливостей.
Якщо ви усвідомлюєте свою провину, ви напівшляху до вирішення проблеми. Якщо б ви цього не помітили і продовжувалиповодити себе таким же чином, це б ускладнювало ваше спілкування з певнимилюдьми.
Жодна людина не здатна жити у згоді з усімасвоїми життєвими принципами. Бувають моменти, коли два життєвих принципизнаходяться у конфлікті між собою, і вам необхідно обрати лише один з них. Удеяких ситуаціях краще відкинути щось, що не є для вас важливим, або не єсильно важливим, і зробити щось, щоб змінити становище.
Провина є аналогом злості — це наша реакціяна події в нашому житті. Можна підкреслити — це НАША ОСОБИСТА реакція на те, щовідбувається з нами. Почуття провини йде зсередини і тільки зсередини,відповідно його потрібно викорінювати також зсередини. Але викорінюватипотрібно обов’язково, тому що це негативна, деструктивна емоція. Провина — прояв низької самооцінки.
Є один робочий метод, як позбутися почуттяпровини — більше любити себе. А як саме це робити – можна і необхіднонавчитись. Приклад практичної робота психолога з почуттям провини клієнта.
Робота з. почуттям провини
Тривалість (приблизно) 1,5 години
Мета: трансформувати почуття провини впозитивне почуття -любові.
Процес:
1) Пропонується уявити символ ( образ)провини. Замалювати його.
2) Під час релаксації (медитації) поступовоцей образ трансформувати, перефарбувати (наприклад, з чорного кольору в жовтий)або ввести усередину себе, де вона трансформується спочатку в співчуття, апотім в любов.
3) Замалювати новий образ.
4) Знову занурити його усередину себе(вдихнути — видихнути), представити новий образ провини і покликати тихо себена ім'я.
5) Повідомити психологу, якщо спробитрансформації почуття провини результатів не дають. Процес обов'язково потрібноповторити.
6) Зворотний зв'язок.
Розділ 3. Переживання провини батьків щодоїхніх дітей
3.1 Психологія стосунків «батьки – діти», щоможуть викликати почуття провини
Психологи-дослідники вивчали питання навіщопотрібна дитина сучасній жінці і чоловікові? Дослідження показують, що тутзустрічаються різні мотиви. Основні з них наступні:
— досягти бажаного соціального і віковогостатусу (я – доросла (ий), самостійна жінка (чоловік), що займає певнеположення в суспільстві, має право на відповідне ставлення до себе в сім'ї ісуспільстві);
— задоволення моделі «повноцінногожиття» (людина повинна і може мати в житті певні речі, без цього йогожиття не повне, не таке, як у інших і т.п.);
— прагнення продовжити себе, свій рід(залишити після себе щось в життя, що саме також буде це продовженнязабезпечувати — народжувати дітей, моїх внуків, правнуків і т.п.);
— реалізація своїх можливостей (виховати дитину,передати їй свої знання, життєвий досвід, навчити, і т.п.);
— компенсація своїх життєвих проблем (щобстав кращим, розумніше, красивіше, щасливіше за мене, одержав те, що не змогла(г) одержати в житті я);
— рішення своїх життєвих проблем (укластиабо скріпити шлюб, довести собі і іншим, що я здатна (ий) бути матір'ю(батьком), врятуватися від самоти, знайти помічника в старості, поправитиздоров'я і т.п.);
— любов до дітей (найскладніший мотив, вякому поєднується задоволення від спілкування з дитиною, інтерес до йоговнутрішнього світу, уміння і бажання сприяти розвитку його індивідуальності,усвідомлення того, що дитина стане самостійною, не «моїм», любитиме інших іт.п.).
У нашій культурі сім'я складається збатька, матерів і їх дітей, і ролі обох батьків у вихованні дітей не однакові.Як і мати, батько потрібен дитині завжди, і в кожному віці «по-різному».Звичайно, батька в будь-якій його ролі по відношенню до дитини замінити легше,ніж матір, тут ширше можливість частково або повністю виконати цю роль іншимчоловікам в сім'ї і поза сім'єю. Проте, зараз ми говоримо про батька «загалом».На перших етапах розвитку дитини батько може брати на себе частину материнськихфункцій, виконуючи їх, звичайно, по-своєму. Його власна, відмінна від матері,роль полягає в захисті і охороні єдності матері з дитиною, забезпечення нимупевненості, спокою, підтримки, психологічного комфорту. Він як би створює тил,на фоні якого дитина відчуває світ міцним і доброзичливим, а себе в ньомуспокійним і упевненим [18, c.33].
Дещо пізніше батько стає еталономсоціальних норм і правил, в ньому втілені функції «оцінювача», він підтримуєдитину в прагненні цим правилам слідувати. Не менш важливою стає його рользахисника, причому в основному від зовнішніх по відношенню до сім'ї впливів.Одночасно батько виконує ще одну найважливішу функцію. Він сприяє особистісномустановленню дитини, його відділенню від матері, ззовні їх первинній спільностівизнаючи самостійність як матері, так і дитини. Він стає «третьою силою», щодопомагає дитині збудувати новий, роздільний з матір'ю, світ. Ще пізніше (післятрьох років) батько утілює в собі зразок статевої, сімейної і соціальної ролічоловіка. Тут його функції для хлопчика і дівчинки починають розрізнятися.Хлопчик сприймає його спочатку як зразок своєї майбутньої ролі по відношенню доматері (у якій утілюється образ майбутньої дружини, матері його дітей). В цьомувипадку батько стає гіпотетичним конкурентом, можливі і правомірні ревнощі донього. Пізніший для хлопчика батько — це зразок чоловіка в суспільстві. Ну, ікінцево, він завжди залишається зразком ролі батька, яку хлопчик коли-небудьстане виконувати сам.
Для дівчинки батько — це той, хто спочаткуїї любить, але по-іншому, ніж мати, а потім любить її, «як маму». Їй важливо,що б батько бачив і цінував в ній ті ж якості, які, як вона сама бачить, вінцінує в мамі (жіночність, кокетування, м'якість, і, звичайно, материнство — здатність народжувати і виховувати дітей). У дошкільному віці дівчинка можеревнувати батька до матері. Пізніше вона «приміряє» його образ на своїх друзіві потенційних партнерів. Зрозуміло, батько завжди залишається для неїзахисником і цінителем її жіночності, що розвивається.
Таким чином, функції батька і матері длядитини спочатку майже однакові, потім починають розрізнятися, і дедалі більше.Проте, обидва батько потрібні в будь-якому віці. У сім'ях з дорослими однієїстаті (це звично жіночі сім'ї — мама, бабуся, сестри, тітки) батько (найчастіше- мама) прагнуть виконати обидві ролі, що неможливе. У тому-то і суть, щодитина може розібратися в світі і його «складових» тільки тоді, коли у кожногочітко визначені його роль, статус, особливості. Інакше виходить, що у дитининемає ні повноцінної матері, ні повноцінного батька, а щось середнє, чого вжитті насправді не буває. Краще добре виконати свою роль, дозволивши дитиніпізнати функції іншої статі на прикладі рідних, сусідів, друзів. Напевно, вскладнішій ситуації опиняються діти батьків-одинаків. Ясне одне. Дитині татусіабсолютно необхідні.
Невиконання цих чи інших обов’язків щодосвоїх дітей, не вдовільняючи їхні очікування, як батько так мати можуть матипочуття провини стосовно них. Звичайно, головне, чого потребує дитина — целюбов і ухвалення. Це вимагає багато часу і душевні сили. Час, який ми віддаємосвоїм дітям — адже ми його не втрачаємо. Ніхто не скаже, що годинник,проведений з любими дітьми — це втрата. Навпаки, ми прагнемо розтягнути цейдорогоцінний час. Адже дитину ми любимо ледве не більше, ніж кого-небудь іншогов світі. Крім того дитина — постійно змінюється, росте, перетворює наш світ.
3.2 Психологічні аспекти батьківськогопочуття провини
Почуття провини є дуже непродуктивним ішкідливим, воно примушує особистість застрявати у минулому, картати себе за вжезроблені помилки (але ніяк не аналізувати їх і не намагатися виправитиситуацію). Це почуття не дозволяє жити теперішнім часам і що найнеприємніше, недає можливості формувати майбутнє.
Всі думки людини підпорядковуються тількисамозвинуваченню. У цій ситуації найбільш важлива для особи саме позитивнапідтримка оточення, щоб хоч хтось вірив в її сили і можливості. Почуття провинипереживають майже всі працюючі матері. З приводу цієї проблеми російськийжурналісти провели опитування працюючих батьків[5]. В результаті, великачастина (біля 3000) респондентів сказали, що у них бувають напади почуттяпровини. За словами деяких опитаних, вони «схожі на пульсуючі болі в колінах впохмурий день».
Що примушує працюючих людей переживатипочуття провини? Сорок чотири відсотки опитаних вважають, що причинаприховується в недостатній кількості часу, який вони проводять з дітьми. Якщоговорити відверто, напади почуття провини заспокоюється почуттям гордості ізадоволення, яке вони одержують від роботи і внеску до бюджету сім'ї.
Працюючі жінки пішли на роботу або тому щовони хочуть працювати, або тому що їм необхідно працювати, а іноді і те, і іншеразом. В сучасному суспільстві працююча жінка — це норма. З жінок, якіповертаються на роботу протягом року після народження першої дитини, великачастина робить це після трьох місяців. Але багато хто зростає з намірами,подібно своїм матерям, залишитися удома з дітьми.
Є жінки, які живуть з постійною присутністюслова «повинна»: я повинна працювати, тому що нам потрібні гроші;повинна працювати, тому що робота дає мені відчуття задоволення; я повинназалишатися удома, тому що дітей повинні виховувати батьки. Мабуть, саме у нихнайгостріше розвинуте почуття провини.
Але почуття провини не обов'язково поганаріч. Воно дає поштовх до роботи душі. Почуття провини — це сигнал, що ми живемоне так, як хотілося б. Що нам потрібно зробити в цій ситуації, так це запитатисебе, чи реальне те, що ми хочемо, чи ні.
Інколи, батьки схильні своїм дітямнав’язувати почуття провини. Як тільки діти підростуть і починають уявляти,звідки беруться діти, матері (чи інші родичі) розказують як важко син чи донькаїм дісталися. Як, наприклад, важко мати переносила вагітність, як при появідитини на світ мучилася і страждала, скільки перенесла неприємностей – і вседля того, щоб дати синові чи донці життя! І закінчуються подібні розмови, якправило, одним (для чого, власне, і ведуться): а ти, невдячне дитя, тепер всежиття повинно догоджати нам (батькам), тому що саме ти один у всіх мукахвинуватий! Виходить що дитина винувата вже тим, що народилася[15, c.38].
Зрозуміло, що дитина не має ніякого злогонаміру відносно матері, і зовсім не планувала заподіяти їй біль. Принаймні,рішення народити цю дитину було якраз матусине. До речі, якщо докладнішепроаналізувати більшість розповідей про важкі пологи, то виявляється, щоускладнення – теж багато в чому наслідок материнської поведінки (іноді простоза незнанням). А то і взагалі з'ясовується, що цій мамі медики спочаткузаборонили мати дітей – але вона, як це часто буває, не послухалася і ризикнула.Її ризик увінчався успіхом, тільки довелося багато натерпітися. Але дитина вцьому не винна. Їй у такому випадку варто ще спасибі сказати, що вона зуміланародитися всупереч усьому.
Але на превеликий жаль, глибинна причинатаких повчань в іншому: батьки (і частіше всього мама) насправді просто хотілимати живу іграшку, а вийшла самостійна особа, яка їх не влаштовує. Томуподібним почуттям провини мати намагається прив'язати дитину до себе,перетворити на неживий предмет, покірний батьківській волі, щоб було легше нимманіпулювати, потішаючи своє прагнення пограти в «дочки-матері».
На думку психоаналітиків батьки несвідомозвинувачують дитину фактично в тому, що при її народженні довелося перерізуватипуповину, що дозволило дитині стати самостійною. Причому батькам не варто тутображатися, навіть якщо вони вважають, що це не так (батьки самі можуть неусвідомлювати подібних своїх переконань) [ 13 ].
Часом ще родичі долучаються досамозвинувачень, мабуть думаючи, що це спонукає людини на нові подвиги вспокутування своєї «провини» [17].
Не слід забувати, що діти належать доіншого покоління і вже через це не можуть зрозуміти і прийняти погляди іпринципи своїх батьків. Діти вважають за краще йти своїм шляхом, — так було ібуде завжди. Вони просто не можуть повторювати шлях своїх батьків, бо саме вцьому і полягає прогресивний розвиток людства.
Крім того, необхідно пам'ятати про те, щобільшість дітей вважає за краще повторювати помилки своїх батьків замість того,щоб скористатися їх досвідом; їм здається, що саме це робить їх дорослими.
Установка на відчуженість часто стаєджерелом нерозуміння, недовір'я, конфліктів, почуття провини в подальші роки.Ще одна негативна сторона нашої сучасної традиції виховання – переважання осудунад похвалою. Багато батьків думають, що виховувати – значить, робитизауваження, забороняти, карати, і саме в цьому бачать свою батьківську функцію:«Вставай швидше, знову спізнишся в школу! Одягаєшся поволі, рухаєшсяледве-ледве! Треба зарядку вранці робити! Черевики знову не чищені, адже я тобіговорив! Ось, пролив чай, поклав лікті на стіл, чавкаєш, поспішаєш!» і т.д.Навіть коли дитина, йдучи, помахала вам рукою, ви нахмурите брови і незнаходите нічого кращого, ніж відповісти: «Розпрями плечі, зовсім зігнувся!».
Можливо, кожен батько і мати в думкахбачать в своїх дітях дорослі створіння і тому так багато від них вимагають.Потім можна відчувати щодо цього провину, коли дитина хворіє чи щось інше з неютрапляється. Варто дружити з своєю дитиною, співпереживати і розуміти їївідчуття, бачити в ній цікавого співбесідника, особу, гідну пошана і визнання.
І задача психологів – допомогти батькампозбулося почуття провини, а також допомогти їм знайти вихід з проблеми Але прицьому вихід повинен здійснюватися обов'язково соціально прийнятними методами.
Батьки з почуттям провини можуть вгамуватисвій біль частково вдень, як тимчасове полегшення, та переживання найгірші вночi. Рани «вибухають», коли людина є насамотi. Людина старається просто забутипро все. Час, на жаль, теж не лікує, він кладе біль у підсвiдомiсть, аленайменша згадка може винести його на поверхню. Навіть знання, що iншi тежпройшли через це, не гоїть рани.
Буває так, що людина дає собі звичайніпоради, намагаючись притупити почуття провини:
моя ситуація не є винятковою;
хтось через таке вже проходив;
швидше за все я робила те, що мусила, йшлаза своїм серцем, діяла в міру свого усвідомлення;
потрібно виплакатись – все пройде;
заспокоєння — життя триває;
сповідь близьким людям та інше.
Варто усвідомлювати, що почуття провинипередбачає порушення чиїхось норм, і передусім необхідно визначити чипритаманні ці норми вам, чи хотіли б ви жити за цими нормами, чи може вониздаються вам застарілими чи сторонніми, непричетними до вас. Визначитись якінорми було порушено у певній конкретній ситуації.
Жодна людина не здатна жити у згоді з усімасвоїми життєвими принципами. Бувають моменти, коли два життєвих принципизнаходяться у конфлікті між собою, і вам необхідно обрати лише один з них. Удеяких ситуаціях краще відкинути щось, що не є для вас важливим, або не єсильно важливим, і зробити щось, щоб змінити становище.
Розділ 4. Практичне дослідження почуттяпровини батьків до своїх дітей
4.1 Опис методик та процедури дослідження
У нашому досліджені взяло участь 56 осібрізного віку і статі.
30-жінок, 26-чоловіків.
Ми попросили відповісти їх на запитаннянаших методик:
— анкети, створеної самостійно;
— методики Басса-Дарки;
— методики FPI.
Коротко опишемо їхнє призначення.
Опитувальник Басса-Дарки.
Досліджуваним було запропоновано 75 тверджень,на які вони мали відповідати «так» і поставити біля відповідного номеразапитання знак плюс, або «ні» і поставити знак мінус.
Дана методика дає можливість виявити таківиди реакцій агресії:
Фізична агресія-ФА – використання фізичноїсили проти іншої людини.
Непряма агресія-НА – агресія, яка обхіднимшляхом направлена на когось іншого або ні на кого не направлена.
Роздратованість-Р – готовність до проявунегативних почуттів при найменшому збудженні.
Негативізм-Н – опозиційна манера вповедінці від пасивного опору до активної боротьби проти встановлених правил ізаконів.
Образа-О – заздрість і ненависть дооточуючих за реальні і надумані дії.
Підозрілість-П – в діапазоні від недовіри іобережності по відношенню до людей до впевненості в тому, що інші люди плануютьі завдають шкоди.
Вербальна агресія-ВА – вираження негативнихпочуттів як через форму (крик, писк), так і через зміст словесних відповідей(прокляття, погрози).
Почуття провини-ПП – виражає можливепереконання суб’єкта в тому, що він є поганою людиною, що чинить недобре, атакож докори сумління, що він відчуває.
Застосовувався Фрайбургський особистіснийопитувальник FPI.
Опитувальник FPI містить 12 шкал, загальнакількість питань – 114. Досліджувані мали дати відповідь на поставленізапитання, вказуючи «так» чи «ні».
Шкала 1 – невротичність .
Шкала 2 – спонтанна агресивність
Шкала 3 – депресивність.
Шкала 4 – роздратованість .
Шкала 5 – комунікабельність .
Шкала 6 – врівноваженість .
Шкала 7 – реактивна агресивність .
Шкала 8 – сором’язливість
Шкала 9 – відкритість .
Шкала 10 – екстраверсія-інтроверсія .
Шкала 11 – емоційна лабільність .
Шкала 12 – маскулінність-фемінність.
Сам опитувальник і його структуравідповідає традиційним особистісним опитувальникам: містить запитання,висловлювання, які стосуються способів поведінки, станів, орієнтацій, навиків іфізичних труднощів.
Нами була розроблена анкета, в якій минамагалися визначити як часто досліджувані почували почуття провини до своїхдітей, що вони розуміють під провиною, що супроводжувало їхнє почуття провини–страх, сором і т.д.
4.2 Аналіз та інтерпретація результатівтестування
В результаті проведеного дослідження булиотримані наступні результати.
За анкетою виявилося:
А) 79% досліджуваних визначають почуттяпровини як переживання, 11% респондентів думають, що це певна людська реакціяна події, 6% — вважають це певним станом у який потрапляє людина, а 4% — неможуть визначитись що це таке є.
/>
Діаграма 1. Результати відповіді назапитання №1 анкети.
Мабуть, батьки мають право визначитипочуття провини як переживання за дітей за близьких. Напевне, вони прагнутьпобороти ці переживання, або щоб вони були легшими для їхнього здоров’я.Переживання викликають стрес, призводять до руйнування здоров’я.
Отже, батьки підкреслили більше емоційнийбік почуття провини у своєму визначені, розуміючи це почуття як переживання.
Б) Спитавши досліджуваних, чи переживаливони хоч раз почуття провини до свої дітей виявили, що більшість сказала –«так».
/>
Діаграма 2. Результати відповіді назапитання №2 анкети.
Почуття провини до своїх дітей почуваютьбільше половини респондентів. Досліджувані (5%)можуть, виявляється, і непереживати такі почуття, а можливо вони у них були мало тривалими, чинезначними за амплітудою прояву. Мабуть, коли сьогодні ця часточка досліджуванихвідповідає «ні» на за це запитання анкети, то слід розуміти, що у них все впорядку, немає тривог за здоров’я дітей, мир та щастя панує у їхніх сімейнихстосунках. Можна лише порадіти за них.
Отже, почуття провини схильні переживатибільше досліджуваних.
В) На третє запитання анкети досліджуванівідповіли, що найчастіше почуття провини у них викликало переживання заздоров’я дітей.
За частотою прояву почуття провинирозподілились у такому спадаючому порядку:
49% — переживання за здоров’я дітей;
19% — переживання за добробут дітей;
15% — переживання за щастя дітей;
7% — успішність дітей;
5% — захист дітей;
5% — інші запропоновані варіанти.
Отже, наша третя гіпотеза не підтвердилась– почуття провини у батьків найчастіше виникає із-за здоров’я своїх дітей. Алевідповідь «так» (5% з всіх досліджуваних) про почуття провини через захистсвоїх дітей, дали лише чоловіки, а не жінки. Саме їм характерно піклуватисябільше про захист сім’ї.
Г) Під час переживання почуття провини нашідосліджувані найбільше переживали почуття гніву на себе, тобто незадоволеністюсвоїми діями, міркуваннями і т.д. (35%).
Чоловіки схильні більше переживати страх задітей і сором, а жінки більше сердитись на себе, тобто займатись самокартанням.Мабуть, тут велике значення має спрямованість жінок орієнтуватись лиш на своїсили і не надіятись на допомогу оточуючих.
/>
Діаграма 3. Гама почувань у досліджуванихбатьків, які супроводжували їхнє переживання почуття провини.
Д) Почуття провини переживалосядосліджуваними по різному сильно. Спостерігалися середні, високі і низькізначення переживання цього явища.